Глава 31
Мені ніколи не було місця в серцях людей. Коли Я справді шукаю людей, вони заплющують очі й не помічають Моїх дій, начебто все, що Я роблю, – це спроба догодити їм, унаслідок чого Мої вчинки завжди викликають у них відразу. Начебто Мені бракує будь-якої самосвідомості, начебто Я завжди красуюся перед людьми, тим самим приводячи в лють тих, хто є «гідним і праведним». Проте Я терплю навіть у таких несприятливих умовах і продовжую Свою роботу. Отже, Я кажу, що скуштував солодкого, кислого, гіркого й гострого смаку людського досвіду, приходжу з вітром і йду з дощем; Я кажу, що зазнав гонінь сім’ї, пережив злети й падіння життя, відчув біль розставання з тілом. Однак коли Я прийшов на землю, замість того, щоб прийняти Мене за ті страждання, яких Я зазнав заради них, люди «чемно» відхилили Мої добрі наміри. Як Я міг не відчувати болю від цього? Як Я міг не засмутитися? Невже Я став плоттю тільки для того, щоб усе так закінчилося? Чому людина не любить Мене? Чому за Мою любов людина відплачує ненавистю? Невже я повинен так страждати? Люди проливали сльози співчуття через Мої поневіряння на землі, люди нарікали на несправедливість Мого нещастя. Але хто коли-небудь по-справжньому знав Моє серце? Хто може сприйняти Мої почуття? Колись людина відчувала до Мене глибоку прихильність, вона часто тужила за Мною у своїх снах, – але як могли люди на землі зрозуміти Мою волю на небесах? Хоча люди колись і розуміли Мою скорботу, хто з них співчував Моїм стражданням, як товариш по нещастю? Чи можливо, щоб совість земних людей могла зворушити та змінити Моє скорботне серце? Невже люди на землі не в змозі розповісти Мені про невимовні страждання у своїх серцях? Дух та духи залежать один від одного, але через бар’єри плоті мозок людей «втратив керування». Одного разу Я нагадав людям, щоб вони прийшли до Мене, але Мої заклики не спонукали людей виконати те, про що Я просив; вони просто дивилися на небо, очі їхні були сповнені сліз, наче їм було невимовно тяжко, наче щось заступало їм шлях. Тож вони зчепили руки та схилилися під небесами у благанні до Мене. Оскільки Я милосердний, Я дарую Свої благословення людям, і в одну мить настає момент Мого особистого пришестя серед людей, але людина вже давно забула про свою клятву Небесам. Чи не в цьому полягає та сама непокора людини? Чому людина завжди страждає від «амнезії»? Хіба Я поранив її? Хіба Я уразив її тіло? Я кажу людині про почуття в Моєму серці; чому ж вона завжди уникає Мене? У спогадах людей виникає відчуття, що вони щось втратили, і цього ніде немає, але також їм здається, що їхні спогади неточні. Отже, люди завжди страждають на забудькуватість у своєму житті, і дні життя всього людства минають у безладді. Однак ніхто нічого не робить для розв’язання цієї проблеми; люди тільки тим і займаються, що топчуть і вбивають одне одного, що призвело до стану катастрофічної поразки сьогодні та стало причиною того, що все у всесвіті занурилося у брудну воду і трясовину, не маючи шансів на спасіння.
Коли Я прийшов до всіх людей, саме в цей момент люди стали вірними Мені. У цей час великий червоний дракон також почав накладати на людей свої вбивчі руки. Я прийняв «запрошення» та прийшов «сісти за бенкетний стіл» серед людей, тримаючи в руках «офіційне запрошення», дане Мені людством. Побачивши Мене, люди не звернули на Мене уваги, бо Я не прикрасив Себе пишним одягом і приніс лише Своє «посвідчення особи», щоб сісти за стіл із людьми. На Моєму обличчі не було дорогої косметики, на голові не було корони, а на ногах у Мене була лише пара простих саморобних капців. Найбільше людей розчарувала відсутність помади на Моїх губах. Крім того, Я не промовляв чемних слів, а язик Мій не був пером вправного писаря; навпаки, кожне Моє слово пронизувало саме серце людини, що дещо посилювало «сприятливе» враження людей від Моїх вуст. Вищезгаданого зовнішнього вигляду було достатньо, щоб люди ставилися до Мене «по-особливому», і тому вони вважали Мене простим сільським тюхтієм, який не має ані життєвого досвіду, ані мудрості. Навіть коли всі передавали «грошові дари», люди все одно не вважали Мене поважним, а просто приходили до Мене без жодної поваги, ледь переставляючи ноги та роздратовано. Коли ж Я простягнув руку, вони були вражені, опустилися на коліна й закричали. Вони зібрали всі Мої «грошові дари». Оскільки сума була великою, вони одразу ж визнали Мене мільйонером і без Моєї згоди зірвали з Мого тіла пошарпаний одяг, замінивши його новим, але це Мене не потішило. Оскільки Я не звик до такого легкого життя та зневажав це «першокласне» ставлення, оскільки Я народився у святому домі та, можна сказати, народився у «злиднях», Я не звик до розкішного життя, в якому люди виконують всі Мої забаганки. Я бажаю тільки, щоб люди могли зрозуміти почуття Мого серця, щоб вони могли пережити трохи труднощів для того, щоб прийняти незручні істини з Моїх вуст. Оскільки Я ніколи не вмів говорити про теорію, не вмів використовувати потаємні людські способи поведінки в суспільстві, щоб взаємодіяти з людьми, не вмів добирати слова відповідно до вигляду або психології людей, люди завжди ненавиділи Мене, не вважали Мене гідним спілкування, казали, що в Мене гострий язик і Я завжди завдаю болю людям. Але Я не маю вибору: колись Я «вивчав» психологію людини, колись «наслідував» її філософію життя, колись ходив до «мовного коледжу», щоб вивчити людську мову, щоб оволодіти засобами спілкування людей і говорити так, як личить їхній зовнішності, – але, хоча Я витратив багато зусиль і відвідав багатьох «експертів», усе це було марним. У Мені ніколи не було нічого людського. За всі ці роки Мої зусилля не принесли анінайменшого результату, і в Мене ніколи не було анінайменшої здатності до людської мови. Тому слова людини про те, що «наполеглива праця завжди дає результат», «відрикошетили» від Мене, і в результаті цим словам приходить кінець на землі. Хоча люди не усвідомили цього, цей афоризм було спростовано Богом із небес, що стало достатнім підтвердженням необґрунтованості таких слів. Тому Я прошу вибачення в людини, але нічого вже не вдієш – саме це Я отримую за таку Свою «нерозумність». Я не здатен вивчити людську мову, опанувати філософію життя, спілкуватися з людьми. Я лише раджу людям бути терпимими, стримувати гнів у своїх серцях, не завдавати собі болю через Мене. Хто змусив нас взаємодіяти одне з одним? Хто змусив нас зустрітися в цей момент? Хто змусив поділяти одні й ті самі ідеали?
Мій характер проходить через усі Мої слова, але люди не здатні осягнути його в Моїх словах. Вони просто прискіпуються до того, що Я кажу, – яка з цього користь? Чи можуть їхні уявлення про Мене зробити їх досконалими? Чи може суще на землі виконати Мою волю? Я повсякчас намагався навчити людей, як промовляти Мої слова, але людина ніби була недорікуватою, і вона ніяк не могла навчитися промовляти Мої слова так, як Я бажаю. Я навчав її «з вуст в уста», але вона так ніколи й не змогла навчитися. Тільки після цього Я зробив нове відкриття: як можуть люди на землі промовляти слова небес? Хіба це не порушує закони природи? Але завдяки ревному та допитливому ставленню людей до Мене Я став до іншої частини роботи над людиною. Я ніколи не соромив людину за її недоліки, а навпаки, забезпечував її відповідно до того, чого їй бракує. Тільки завдяки цьому в людей складається до певної міри сприятливе враження про Мене, і Я використовую цю можливість, щоб знову зібрати людей разом, щоб вони могли втішитися ще однією частиною Моїх багатств. У цей момент люди знову занурюються у щастя, радість і сміх, плаваючи серед багатобарвних хмар у небі. Я відкриваю серце людини, і в неї одразу ж з’являється нова життєва сила, і вона не бажає більше ховатися від Мене, бо вона скуштувала солодкий смак меду, і тому вона приносить увесь свій мотлох для обміну – начебто Я став точкою збору сміття або пунктом утилізації відходів. Так, побачивши вивішені «оголошення», люди приходять до Мене й залюбки беруть участь, бо їм здається, що вони можуть придбати кілька «сувенірів», тож усі вони надсилають Мені «листи», щоб узяти участь у заходах, які Я організував. У цей момент вони не бояться втрат, тому що «капітал», що залучається в ці заходи, невеликий, і тому вони наважуються ризикнути взяти участь. Якби за участь не давали жодних сувенірів, люди пішли б із арени й попросили повернути їм гроші, а також відпрацювати «відсотки», які Я їм заборгував. Саме тому, що сьогодні рівень життя підвищився, досягнувши «помірного рівня достатку» та досягнувши «модернізації», коли «вища посадова особа» особисто «виїздить до сільської місцевості», щоб організувати роботу, віра людей одразу ж багаторазово зросла, – а оскільки їхня «комплекція» стає дедалі кращою, вони дивляться на Мене із захопленням і готові вступити зі Мною в контакт, щоб здобути Мою довіру.
11 квітня 1992 року
