Віра в Бога має починатися з бачення лихих тенденцій світу наскрізь

Хоча деякі молоді люди й вірять у Бога, їм дуже важко позбутися поганої звички грати у відеоігри. З чого переважно складаються відеоігри? Вони містять величезну кількість насильства. Ігри – це царство дияволів. Усі, хто любить грати в ігри, не думають про належні справи; деякі з них більше не хочуть ходити до школи, деякі більше не хочуть працювати, і вони також не думають про своє майбутнє, і тим паче не замислюються про життєві питання. Чим заповнені думки молодих людей у сучасному суспільстві? Окрім їжі, пиття та розваг, у їхніх думках лише ігри. Усе, що вони говорять і думають, – абсурдне й нелюдське. Уже не можна використовувати слова «брудний» чи «лихий», щоб описати те, про що вони думають; це не те, про що мають думати ті, хто має нормальну людськість, це все абсурдні, нелюдські речі. Якщо ти говориш про справи чи теми, пов’язані з нормальною людськістю, вони не можуть цього сприйняти; їм це нецікаво, вони не хочуть слухати, і вони навіть відчуватимуть до тебе відразу. У них немає спільної мови чи спільних тем для розмов із нормальними людьми. Їхні єдині теми для розмов – це їжа, пиття та розваги. Їхні думки заповнені речами зі світських тенденцій. То які ж у них перспективи? Чи є в них ще майбутнє? (Ні, ці люди пропащі.) «Пропащі» – дуже доречне слово. Що означає «пропащі»? Це означає, що вони не можуть займатися діяльністю, якою мають займатися нормальні люди. Ці люди не займаються належними справами, і якби змусити їх старанно працювати, вони б не захотіли. Що б вони подумали? Вони б подумали: «Який сенс працювати? Що я можу з цього отримати? Нічого, крім утоми та страждань. Грати в ігри набагато веселіше – це так розслабляє й приносить таке задоволення! Коли я сиджу перед комп’ютером і живу у віртуальному світі, я отримую величезне задоволення». Якби ви змусили їх працювати з 9-ї ранку до 5-ї вечора й приходити на роботу вчасно та за розкладом, як би вони щодо цього почувалися? Чи захотіли б вони дотримуватися цього графіка й бути так зв’язаними? (Ні.) Коли люди постійно грають в ігри та сидять за комп’ютером, з часом вони втрачають будь-яку рішучість і занепадають. Усі невіруючі люблять слідувати тенденціям і моді. Особливо це стосується молодих людей – більшість із них не займається належними справами й не йде правильним шляхом; їхні батьки не можуть їх контролювати, їхні вчителі не знають, що з ними робити, і жодна освітня система жодної країни нічого не може вдіяти із цією тенденцією. Дияволи й сатана використовують це, щоб спокушати людей і розбещувати їх. Ті, хто живе у віртуальному світі, не мають жодного інтересу до будь-якого аспекту нормального людського життя, і в них немає бажання працювати чи вчитися. Вони завжди думають про ігри, ніби їх щось спокушає. За даними науково-дослідних установ, щойно гравці занурюються в ігри, їхній мозок починає виділяти речовину, яка викликає збудження й навіть деякі галюцинації, і тоді вони стають залежними від ігор і завжди хочуть грати. Щоразу, коли їм стає нудно або коли їм потрібно зайнятися якоюсь належною справою, вони хочуть замість цього грати в ігри, і поступово ігри стають усім їхнім життям. Грати в ігри – це як приймати своєрідний наркотик: щойно людина стає залежною, їй стає важко кинути й важко вирватися – це її руйнує. Незалежно від того, молоді люди чи старі, щойно вони набувають цієї поганої звички, їм важко від неї відмовитися. Деякі діти не сплять і грають в ігри цілими ночами, ніч за ніччю, і їхні батьки не можуть ні контролювати їх, ні ефективно наглядати за ними, тож діти врешті-решт помирають перед комп’ютером. Як вони помирають? Наукові дані свідчать, що це через некроз мозку – вони заграють себе до смерті. Чи сказали б ви, що грати в ігри – це те, чим мають займатися нормальні люди? Якби це було потребою нормальної людськості – якби це був правильний шлях, – то чому люди не можуть кинути це робити? Як вони можуть бути введені в оману до такої міри? Це доводить одне: грати в ігри – це недобрий шлях. Проводити цілий день, загубившись в інтернеті, шукаючи те й се, дивлячись на нездорові речі та граючи в ігри, – таке заняття цілими днями може лише вбивати в людях цілеспрямованість, а також кривдити людей і шкодити їм. Ніщо з цього не є правильним шляхом. У наші дні підлітки, молодь і навіть деякі люди середнього та похилого віку грають в ігри. Людей, що грають, стає дедалі більше й більше. Хоча більшість людей усвідомлює, що це недобре, вони нічого не можуть із собою вдіяти. Ці ігри зашкодили молодшому поколінню; вони справді зашкодили дуже багатьом людям. А як з’являються ігри? Хіба вони не походять від сатани? Є деякі абсурдні типи, які кажуть: «Ігри – це символ сучасного наукового прогресу, це наукові досягнення». А як щодо цього пояснення? Воно огидне! Грати в ігри – це недобрий шлях, і це не правильний шлях! Грати в ігри – це не просто слідування суспільним тенденціям, навіть невіруючі кажуть, що гра вбиває цілеспрямованість. Якщо ти не можеш кинути таку дрібницю, якщо ти не можеш контролювати себе в цьому, то ти в небезпеці. У наші дні для людей звично грати в ігри та вживати наркотики, незалежно від того, молоді вони чи старі. Увесь світ такий. Хоч би скільки років ти віриш у Бога, якщо ти не можеш навіть контролювати таку річ, як ігри, то одного дня, коли ти відчуєш, що віра в Бога безглузда, нудна й нецікава, чи не почнеш ти вживати наркотики та експериментувати з усілякими стимуляторами, як це роблять невіруючі? Це неймовірно небезпечно! Ти можеш вірити в Бога, але в тебе немає основи й ти не здобув істини. Ти досі перебуваєш у цілковитій небезпеці зрадити Його. Ти цілком можеш упасти, коли з тобою щось трапиться. У цьому лихому світі так багато спокус, і сатана використовує всілякі способи, щоб зваблювати тих, хто вірить у Бога, але не прагне до істини. Якщо ти не їси і не п’єш Божі слова часто, і твоє серце та розум часто порожні, то ти в дуже великій небезпеці. Чи ваше серце порожнє більшу частину часу? У молодих людей воно порожнє значну частину часу! Дуже небезпечно залишати цю проблему нерозв’язаною. Оскільки ти віриш у Бога, тобі слід більше читати Його слова, і коли ти зможеш прийняти частину істини, це буде поворотним моментом, і ти зможеш уникнути цього небезпечного періоду та бути непохитним у церкві.

Дедалі більше молодих людей приєднується до Божого дому, і багатьом із них уже виповнилося двадцять років. Вони перебувають у розквіті сил, ще не визначилися зі своїми життєвими цілями, у них немає прагнень, і вони поки не розуміють, що таке життя. І що проявляється в цих людях? У Мене є для вас два вирази: юнацька гординя й нерозбірливість. І чому Я так кажу? Спочатку обговорімо, що мається на увазі під «юнацька гординею». Можете пояснити, що таке «юнацька гординя»? Що це за характер? Як він проявляється? (Це коли людина вважає, що все, що їй подобається, є найкращим, що всі її уявлення є правильними, і вона не бажає нікого слухати.) Одним словом, такий характер називається «пихатим». Це типова поведінка людей цієї вікової групи. Незважаючи на середовище їхнього проживання, їхнє походження та покоління, всі люди цієї вікової групи мають юнацьку пихатість. Чому Я так кажу? Не тому, що Я упереджено ставлюся до них або погано про них думаю, а тому, що люди цієї вікової групи мають певний характер, надзвичайно пихатий, легковажний і годрий характер. Оскільки вони не мають великого життєвого досвіду і дуже мало розуміють життя, то щойно зіткнувшись із чимось у світі чи в житті, вони думають: «Я зрозумів, я розібрався, я тепер все знаю! Я розумію, що говорять старші люди, і можу йти в ногу з тим, що популярно в суспільстві. Подивіться, як швидко зараз розвиваються мобільні телефони, які складні функції вони мають. Я все це знаю, не те що ви, старші люди, які нічого не розуміють». Коли старша людина звертається до них по допомогу, вони навіть кажуть: «Коли люди старішають, вони нікому не потрібні. Вони навіть не вміють користуватися комп’ютером, який сенс їм узагалі жити?». Що це таке? Це прояв гордині молодості. Молоді люди мають кращу пам’ять і швидше сприймають нові ідеї, і дізнаючись щось нове, зверхньо дивляться на старших. Це розбещений характер. А чи належить такий характер до нормальної людської сутності? Чи можна вважати це проявом нормальної людської сутності? (Ні, не можна.) Саме тому це називається юнацькою гординею. Чому ж тоді це називається «гординя», а не «пихатість»? Тому що це властивість, притаманна лише молодим людям, – вони вивчають якийсь один дріб’язок і стають самовдоволеними, вони не мають уявлення про висоту небес і глибину землі та ставляться до вивченого як до капіталу. Всі люди такі, поки молоді, поки не подорослішають, не зрозуміють трохи більше й не зазнають більше життєвих злетів і падінь. Потім вони стають зрілішими й стабільнішими та вважають за краще поводитися скромніше – не роблять з мухи слона, коли чогось не вміють, і не засмучуються, коли їм щось не вдається. Молодь неймовірно зарозуміла: щоразу, навчившись чогось, вони неодмінно мусять цим похизуватися й почуваються самовдоволеними. Іноді, у збудженому стані, їм здається, ніби вони перевершили всіх інших, що світ недостатньо великий для них, і вони воліли б жити на іншій планеті. Це і є гординя. Юнацька гординя характеризується насамперед незнанням висоти небес і глибини землі, а також того, що потрібно людині, яким шляхом вона повинна йти в житті, в яких умовах небезпечно жити й що вона повинна робити. Як часто кажуть у народі: «Вони нерозбірливі й не знають життя». У цьому віці люди мають велику схильність до пихатості, тому виливають такі речі. Деякі молоді люди вважають усіх решту нижче за себе, і коли ти скажеш щось, що їм не сподобається, вони тебе просто ігноруватимуть. Батькам важко зрозуміти, про що думає молодь, – одне невірне слово, і вони влаштовують істерику та йдуть геть у розпачі. З ними важко спілкуватися. Чому батькам сьогодні важко керувати своїми дітьми й виховувати їх? Не тому, що батьки малоосвічені й не розуміють, що у молоді в голові; це тому, що мислення молоді стало ненормальним. Всі молоді люди полюбляють світські віяння й перебувають у їх полоні, всі вони є жертвоприношеннями сатани, надто швидко зазнають розбещення, і їм важко від цього прокинутися. Ось чому бути батьками важко – деякі батьки навіть намагаються вивчати дитячу психологію задля виховання власних дітей. Сьогодні багато дітей страждає на дивні хвороби, такі як аутизм і депресія, що ускладнює керування ними. Люди не мають шляху або чіткого пояснення цих проблем, а інтелектуали в школах і суспільстві винайшли фрази на кшталт «бунтівний менталітет» або «бунтівна фаза». Чому цих термінів не існувало в попередніх поколіннях? Наука сьогодні пішла далеко вперед, і виникли всілякі дивні фрази; це людство стає дедалі розбещенішим, і речі нормальної людської сутності зменшуються, – чи не є це наслідком злих тенденцій суспільства? (Так і є.) Нині ви, молоді люди, можете сидіти тут, зі щирим бажанням слухати Мене та Моє спілкування, не тому, що серед вас є хтось чудовий і бажає обрати шлях пошуку істини, – ви тут завдяки Божій благодаті, тому що Бог не віддав вас світові або сатані. Ти бачиш у суспільстві молодих людей, які не вірять у Бога, хай би хто намагався їх переконати. Навіть якби Я говорив із ними, це не принесло би жодної користі. Чи це лише питання юнацької гордині? Що це за люди? Якщо вони не мають ані совісті, ані розсудливості, то вони просто звірі й дияволи! Якщо ти говоритимеш із ними людськими словами, чи зможуть вони зрозуміти? Справа вже не в тому, що з ними важко спілкуватися, а в тому, що вони категорично відмовляються слухати. Лише завдяки Божій милості та підтримці ви зараз здатні приймати Його роботу, розуміти Його слова й цікавитися шляхом істини! Тому ви повинні дорожити можливістю виконати свій обов’язок і намагатися за цей час закласти міцний фундамент своєї віри в Бога. Тоді ви будете в безпеці, і ці злі тенденції не зможуть легко вас змести. Щойно люди потрапляють у полон цих злих тенденцій, їх легко зносить ними; і щойно тебе знову ними знесе, чи й досі тебе захоче Бог? Ні, Він тебе не захоче! Бог уже дав тобі шанс, і ти абсолютно точно вже не будеш Йому потрібен. Коли Бог не хоче тебе, тобі загрожуватиме небезпека, і ти будеш здатний на все.

Тепер, коли ми обговорили «гординю молодості», поговорімо про «нерозбірливість». «Нерозбірливість» – це дещо формальний термін. Поясніть, що він означає буквально. (Це коли людина не може відрізнити хороше від поганого й думає, що те, що вона вважає хорошим, завжди буде хорошим, а те, що вона вважає поганим, завжди буде поганим, і хай би як їй пояснювали, вона не слухатиме.) (Це коли хтось не може відрізнити добре від поганого, і йому бракує проникливості.) Це більш-менш буквальне значення – нездатність відрізнити добре від поганого та незнання, що є позитивним, а що негативним. Хай би що говорили інші люди, до них це все не доходить через їхню юнацьку гординю, вони думають: «Все, що говорять інші – неправильно, а те, що говорю я – правильно. Ніхто не має права розповідати мені, як і що, я не слухатиму їх. Я буду дуже впертим, залишуся впертим і наполягатиму на своїх ідеях, навіть якщо я не правий». Ось такий у них характер – вони нерозбірливі. На перший погляд, вони можуть виголошувати доктрину за доктриною, говорити про них ясніше і зрозуміліше за будь-кого, то чому ж вони завжди плутаються й розгублюються, коли настає час діяти? Вони добре знають, як правильно, але просто не хочуть слухати – роблять як заманеться та діють як хочеться. Це – примхливість та абсурд. Люди, які слідують світовим тенденціям, досить абсурдні. Вони займаються паркуром, банджі-джампінгом, залюбки шукають гострих відчуттів у всіляких екстремальних видах спорту. Хіба це не абсурд? Ви теж займаєтесь паркуром? (Займався.) І чому він вам сподобався? Ти хіба не знав, що паркур небезпечний? Ти не знав, що ризикуєш своїм життям, займаючись паркуром? Люди не павуки й не гекони. Якщо вони полізуть на стіну, то обов’язково впадуть. Люди не мають такої здатності, ця риса не притаманна людям із нормальною людською сутністю. Як вам може таке подобатися? Саме тому, що ці речі можуть дати людям своєрідну візуальну та емоційну стимуляцію, саме тому люди хочуть займатися паркуром. Що керує цим мисленням? Чи походить це від «Людини-павука»? Хіба глибоко всередині людина не має менталітету й бажання врятувати світ, бути супергероєм? У багатьох фільмах і серіалах є герої, що літають, перестрибують з даху на дах, і люди ними захоплюються. Ось так ці речі вкорінюються у свідомості молоді. А як це може настільки їх отруїти? Це пов’язано з уподобаннями й прагненнями людей. Кожна людина хоче бути героєм чи суперменом, мати особливі здібності, тому вона вклоняється сатані. Скажіть Мені, чи нормальним людям подобаються такі абсурдні речі? Чи нормальна людина володіє цими особливими здібностями? Звичайно, що ні. Хіба все це не було вигадано й придумано людьми? Якби ці дивні речі існували насправді, чи не були б одержимі злими духами ті, хто ними володів? Чи існував паркур за часів Адама та Єви? Чи є щось про паркур у Біблії? (Ні.) Паркур – це продукт лихого сучасного суспільства, один із способів сатани вводити людей в оману й розбещувати їх. Сатана користується схильністю молодих людей до дивного та захоплюючого, він придумує, вигадує та розігрує якісь історії. Так він вводить в оману цих нерозбірливих підлітків, змушуючи їх прагнути до дивних та захоплюючих особливих сил сатани. Хіба це не отруєння людей? Ці речі стають отрутою в момент потрапляння у свідомість людей. І якщо ти не здатен розпізнати цю отруту, ти не зможеш повністю зректися її та ніколи не позбудешся її впливу, порушення й контролю. Чи можна легко позбутися цієї отрути? (Це нелегко.) Як можна розв’язати цю проблему? Деякі люди не хочуть відмовлятися від таких речей. Вони вважають їх приємними, а не отрутою, та не можуть відпустити, думаючи так. Тому, аби не впасти в спокусу сатани, поки твій духовний зріст досі невисокий, ти маєш зробити все можливе, щоб триматися подалі від того, що може роз’їсти твоє серце та отруїти тебе бо в тебе жодної проникливості, ти ще самовпевнений і дурний, ти озброївся лише дрібкою позитивних речей та зовсім не володієш істиною-реальністю. Говорячи словами віри, у тебе немає ні життя, ні духовного зросту. У тебе є лише невелика готовність, бажання вірити в Бога. Ти думаєш, що вірити в Бога – це добре, що це правильний шлях, яким треба йти, і що це шлях до того, щоб бути хорошою людиною, але ти роздумуєш: «Я непогана людина серед невіруючих, я люблю паркур, але я не зробив нічого поганого, я все одно добра людина». Чи відповідає це істині? Чи вважаєш ти, що не маєш розбещеного характеру тільки тому, що не зробив нічого поганого? Ти живеш у злих тенденціях, і цього достатньо, щоб показати, що твоє серце наповнене злом.

Скажи Мені, чи сильно впливає на людину її оточення? Ти зараз виконуєш свій обов’язок у церкві, це і є те середовище, в якому ти перебуваєш; ти щодня зі своїми братами й сестрами, оточений людьми, які вірять в Бога, і теж непохитний у своїй вірі в Бога. Якби тебе помістили серед безбожників і змусили залишатися серед них, чи зберіг би ти Бога у своєму серці? Якби ти спілкувався з ними або жив серед них, чи не слідував би ти їхнім тенденціям, як і вони? Дехто каже: «Все гаразд, у мене є Бог, який дбає про мене й захищає мене, тому я ніколи не піду цим шляхом». Чи наважишся ти дати таку обіцянку? Допоки ти любиш ці речі й прагнеш до них, ти здатен свідомо слідувати тенденціям. Навіть знаючи в глибині душі, що це неправильно, ти просто скажеш собі: «Пробач мені, Боже, це було неправильно з мого боку». З часом ти перестанеш відчувати провину або взагалі щось і почнеш роздумувати: «А де ж Бог? Чому я Його не бачив?». Ти постійно сумніватимешся в Бозі, і віра, яку ти колись мав, зникатиме крок за кроком. Коли твоє серце повністю зречеться Бога, тобі вже не захочеться слідувати за Ним або робити щось, пов’язане з твоїм обов’язком, і навіть пошкодуєш про своє рішення взагалі виконувати обов’язок. Чому люди так легко змінюються? Насправді справа не в тому, що ти змінився, а в тому, що ти ніколи не мав реальності істини. Хоча зовні ти віриш у Бога й виконуєш свій обов’язок, світські та сатанинські думки, погляди, способи життя й внутрішня розбещеність так і не були вичищені, і ти досі сповнений сатанинських речей. Ти досі живеш ними й тому досі маєш низький духовний стан. Ти перебуваєш на небезпечній стадії, ти ще не захищений та не в безпеці. Допоки ти маєш сатанинський характер, ти й далі чинитимеш опір і зраджуватимеш Бога. Для розв’язання цієї проблеми ти повинен спочатку зрозуміти, які речі є злом і від сатани, чим вони шкідливі, чому сатана їх робить, від якої отрути страждають люди, приймаючи їх, якими ці люди стають, а також якими людьми Бог просить їх стати, що є нормальними рисами людської сутності, що є позитивним, а що – негативним. Ти матимеш шлях лише тоді, коли здобудеш проникливість та навчишся чітко бачити ці речі. Крім того, з позитивного боку, ти також повинен активно виконувати свій обов’язок, пропонуючи свою щирість і відданість. Не хитруй, не лінуйся, не підходь до свого обов’язку або до того, що Бог довірив тобі, з точки зору безбожників чи з філософією сатани. Ти повинен їсти й пити більше Божих слів, намагатися зрозуміти всі аспекти істини й чітко усвідомити значення виконання обов’язку, а потім практикувати та вникати в усі аспекти істини, виконуючи свій обов’язок, і поступово пізнавати Бога, Його роботу та характер. У такому разі ти сам не помітиш, як зміниться твій внутрішній стан, у тобі стане більше позитивного й активного, а негативного й пасивного – менше, і твоя здатність до розпізнання посилиться. Коли твій духовний стан виросте до такої міри, ти зможеш розпізнавати всіх людей, справи й речі в цьому світі та бачитимеш проблеми наскрізь до самої суті. Якби ти побачив фільм, знятий безбожниками, то відчув би, від яких отрут можуть постраждати люди після його перегляду, а також те, що сатана має намір прищепити й посіяти в людях за допомогою цих засобів і тенденцій, і те, що він має намір зруйнувати в людях. Поступово ти зможеш бачити такі речі наскрізь. Тебе не отруїть перегляд фільму, і ти будеш здатен до проникливості щодо нього, – ось тоді ти справді матимеш духовний стан.

Подивившись кілька фільмів про супергероїв та фентезі, деякі молоді люди заражаються бажанням отримати надзвичайні здібності, як у головних героїв. Хіба це не отруєння для них? Чи постраждав би ти від цієї отрути, якби не дивився ці фільми? Ні, не постраждав би. Що Я маю на увазі? Це означає, що ти живеш у злому суспільстві, тому, якщо ти маєш низький духовний зріст і тобі бракує проникливості, ти можеш опинитися під контролем речей, які належать до злих течій, тому що спочатку ти зіткнувся саме з ними, і ти ставитимешся до них як до чогось позитивного, нормального й правильного. Це один зі способів, яким сатана отруює людей. Скажи Мені, хіба сатана не є злом? Сатана має дуже багато способів розбещення людей! Можна сказати, що кожен, хто бачив подібні фільми, має таке бажання. Один хлопчик надивився фантастичного фільму та у вільний час бігав по подвір’ю, осідлавши мітлу. Спочатку він не міг літати, хай би як намагався, а потім одного дня дійсно почав літати. Він не літав сам, літати його змушувала зовнішня сила. Почавши літати, він не втримався й видав такий самий дивний крик, як і персонаж у фільмі; у нього вселився якийсь дух. Чи є політ на мітлі частиною нормального людського життя? Можна їздити верхи на коні чи на віслюку, а чому треба їздити на мітлі й літати? Хіба це можливо? Одразу можна сказати, що нормальні люди такого не роблять. Мітли не літають, вони можуть літати тільки за допомогою злих духів, тобто це робота сатани й злих духів. Сатана та злі духи роблять дивовижні, дивні й безглузді речі, які звичайні люди не роблять. Чи ви хоч трохи розпізнаєте дії сатани? Як вам слід ставитися до цих речей? Чи не варто відкинути їх? Коли буде час, проаналізуйте себе й перевірте, які дивні речі залишилися у вашій голові. Чому у ваших головах так багато дивних речей? Тому що люди вашого покоління були сильно отруєні – ви всі хочете перелітати з даху на дах, бути Людиною-павуком або Бетменом та стати вищою істотою. Особи з нормальною людськістю не повинні мати такі властивості. Якщо ти наполягаєш на прагненні до того, що не потрібне особі з нормальною людськістю, і якщо ти наполегливо працюєш над тим, аби спробувати й відчути такі речі, ти можеш привернути до себе злих духів. Люди потрапляють у біду, коли ними оволодівають злі духи, вони потрапляють у полон до сатани, і тоді їм загрожує небезпека. Як можна розв’язати цю проблему? Тобі слід часто кликати до Бога. Ти не маєш піддаватися спокусі або бути введеним в оману сатаною. Молися, щоб Божа благодать і захист завжди були з тобою, і проси Його наглядати за тобою й захищати тебе, щоб твоє серце не віддалялося від Нього, і прагни досягти того, щоб поклонятися Богові з чесністю та серцем у цей лихий вік, коли демони й нечисті духи кишать і лютують, – хіба це не правильний шлях? (Так.) А ви готові йти цим шляхом? Чи хочете ви завжди жити під Божою опікою й захистом, за Його дисципліною, чи ви хочете жити у власному вільному світі? Якщо Бог дисциплінує вас, це іноді може викликати у вас незначні фізичні страждання. Чи готові ви терпіти такі страждання? (Так.) Зараз ви кажете, що готові, але зіткнувшись із реальністю, можливо, почнете скаржитися. Недостатньо мати готовність страждати, ти повинен також мати рішучість, щоби прагнути істини. Непохитним можна стати лише тоді, коли розумієш істину. Хвилювання викликає те, що молодь настільки нестійка, що належно не виконує свої обов’язки, не має належних речей на думці, не бажає читати Божі слова й прагнути до істини, – це небезпечно. Важко сказати, яким буде їхній фінал: життям чи смертю. Сьогодні бачимо молодь, яка слухає проповіді вже кілька років, почала цікавитися істиною й охоче робить нотатки, слухаючи проповіді. Вони відчувають своєрідний голод і спрагу до праведності та здатні розуміти істину. Це означає, що вони вже мають фундамент, і допоки істина вкорінюється в їхніх серцях, вони перебуватимуть у більшій безпеці. Якщо вони далі прагнутимуть істини, то це гарантуватиме, що вони будуть здатними розуміти істину, входити в істину-реальність і досягати спасіння.

Чи знаєте ви, в чому полягає найбільша мудрість? Виходячи з вашого теперішнього духовного стану, чи знаєте ви, на чому вам слід зосередитися у своїй вірі, і в чому полягає найбільша мудрість з огляду на прагнення й практику? Деякі люди зовні не дуже вправні, вони завжди мовчазні й стримані. Вони мало говорять, але в їхніх серцях є велика мудрість, якої немає в інших. Більшість людей не здатна її побачити, а коли й побачить, то не вважатиме її мудрістю. Вони подумають, що це не потрібно та не має жодної цінності. Чи спадає вам на думку, в чому саме полягає їхня найбільша мудрість? (Мати серце, яке завжди спокійне перед Богом, завжди молитися Богові й завжди наближатися до Нього.) Ти трохи торкнувся правильної відповіді. Для чого треба наближатися до Бога? (Щоб шукати Божої волі.) Для чого слід шукати Божої волі? Аби покладатися на Нього? (Так.) Суть полягає в покладанні на Бога. Якщо ти в усьому покладаєшся на Бога, Він просвітить, поведе й направить тебе. Тобі не доведеться навпомацки шукати свій шлях у темряві, як сліпому, і ти зможеш просто діяти згідно з Божими словами. Хіба це не набагато простіше? Більше не доведеться блукати, можна просто робити те, що вказує Бог. Це легко й швидко та не вимагає від тебе виснажувати себе манівцями. Бог промовив Свої слова дуже чітко, тому тобі не потрібно турбуватися, що вирішити та як діяти. Хіба це не мудрість? Тепер ти розумієш? Дозвольте Мені розповісти вам: найбільша мудрість полягає в тому, щоб зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього в усьому. Звичайні люди цього не усвідомлюють. Усі люди вважають, що, відвідуючи більше зібрань, слухаючи більше проповідей, більше спілкуючись зі своїми братами й сестрами, більше зрікаючись, більше страждаючи й платячи більшу ціну, вони заслужать Божі схвалення та спасіння. Вони вважають, що практикувати в такий спосіб – це найбільша мудрість, але вони нехтують найважливішим: зосередженням уваги на Богові й покладанням на Нього. Вони вважають дрібну людську кмітливість мудрістю й ігнорують кінцеві наслідки того, чого мали досягти їхні дії. Це помилка. Скільки б істини людина не розуміла, скільки б обов’язків вона не виконувала, скільки б досвіду вона не здобула під час виконання цих обов’язків, наскільки б сильним чи слабким не був її духовний зріст або в якому б оточенні вона не перебувала, людина не може обійтися саме без необхідності спиратися на Бога й покладатися на Нього у всьому, що вона робить. Це найвища мудрість. Чому я кажу, що це найвища мудрість? Навіть якщо людина дійшла розуміння деяких істин, чи це допоможе, якщо вона не покладатиметься на Бога? Деякі люди вірили в Бога протягом багатьох років, і пережили кілька випробувань, мають певний практичний досвід, розуміють певну частку істини й мають деякі практичні знання про істину, але вони не знають, як покладатися на Бога, і не розуміють, як зосереджувати увагу на Ньому й покладатися на Нього. Чи володіють такі люди мудрістю? Вони найдурніші з людей і є тими, хто вважає себе розумним; вони не бояться Бога й не втікають від злого. Деякі люди кажуть: «Я розумію багато істин і володію реальністю істини. Просто робити щось у принциповий спосіб – нормально. Я вірний Богові, і я знаю, як наближатися до Нього. Хіба недостатньо того, що я практикую істину, коли зі мною щось трапляється? Немає жодної необхідності молитися Богові або зосереджувати увагу на Ньому». Практикувати істину – правильно, але є багато випадків і ситуацій, коли люди не знають, яких саме істин і принципів істини це стосується. Усі, хто має практичний досвід, це знають. Наприклад, коли ти стикаєшся з будь-якою проблемою, ти можеш не знати, якої істини стосується ця проблема або як слід практикувати або застосовувати істину, що стосується цієї проблеми. Що тобі слід робити в такі моменти? Скільки б у тебе не було практичного досвіду, ти не можеш розуміти принципи істини у всіх ситуаціях. Як би довго ти не вірив у Бога, скільки б ти всього не пережив і скільки б обтинань, розборів або дисциплінування ти не зазнав, навіть якщо ти розумієш істину, чи ти наважишся сказати, що ти є істиною? Чи ти наважишся сказати, що ти є джерелом істини? Деякі люди кажуть: «Я знаю напам’ять усі ці добре відомі висловлювання та уривки з книги “Слово являється у плоті”; мені не потрібно покладатися на Бога чи звертатися до Нього. Коли прийде час, я прекрасно впораюся, покладаючись на ці слова Божі». Слова, які ти запам’ятав, є статичними, тоді як середовища, із якими ти стикаєшся, а також твої стани – динамічні. Ти здатен вимовляти слова вчення, але нічого не можеш зробити з їх допомогою, коли з тобою щось трапляється, що доводить, що ти не розумієш істини. Як би добре ти не декламував слова вчення, це не означає, що ти розумієш істину, а тим паче, що ти здатен практикувати істину. Отже, тут слід винести дуже важливий урок. І в чому ж полягає цей урок? У тому, що людям потрібно в усьому зосереджувати увагу на Богові, і що, чинячи так, вони можуть здобути впевненість у Богові. Тільки коли вони покладатимуться на Бога, у них буде шлях для слідування й робота Святого Духа. В іншому разі ти можеш робити щось правильно й не порушувати істини, але якщо ти не покладаєшся на Бога, то твої дії є лише добрими справами людини й не можуть догодити Богові. Оскільки люди мають таке поверхове розуміння істини, вони, найімовірніше, дотримуватимуться правил і вперто чіплятимуться за слова доктрин, використовуючи одну й ту ж саму істину, коли стикаються з різними ситуаціями. Імовірно, вони можуть завершити багато справ у загальній відповідності принципам істини, але в цьому не можна побачити ані Божого керування, ані роботи Святого Духа. Тут існує серйозна проблема, яка полягає в тому, що люди багато чого роблять залежно від свого досвіду та правил, які вони зрозуміли, а також певних людських уявлень. Важко досягти справжньої молитви Богові, по-справжньому зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього у всьому, що вони роблять. Навіть якщо людина розуміє волю Божу, важко досягти того стану, коли вона діятиме відповідно до Божого керування та принципів істини. Із цієї причини Я кажу, що найбільша мудрість полягає в тому, щоб довіряти Богові й покладатися на Нього у всьому.

Як люди можуть практикувати зосередження уваги на Богові й покладання на Нього у всьому? Деякі люди кажуть: «Я молодий, мій духовний стан слабкий, і я вірю в Бога протягом недовгого часу. Я не знаю, як практикувати зосередження уваги на Богові й покладання на Нього, коли щось трапляється». Чи це проблема? Є багато труднощів у вірі в Бога, і необхідно пережити чимало утисків, випробувань і болю. Усе це вимагає зосередження уваги на Богові й покладання на Нього, щоб пережити важкі часи. Якщо ти не можеш практикувати зосередження уваги на Богові й покладання на Нього, ти не зможеш долати труднощі та слідувати за Богом. Зосередження уваги на Богові й покладання на Нього – це не пуста доктрина й не мантра для віри в Бога. Радше це ключова істина, якою ти мусиш володіти, щоб вірити в Бога й слідувати за Ним. Деякі люди кажуть: «Зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього можна тільки тоді, коли відбувається якась важлива подія. Наприклад, потрібно зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього лише тоді, коли ти стикаєшся з утисками, випробуваннями, арештом та переслідуваннями, або коли в тебе виникають труднощі у виконанні своїх обов’язків, або коли тебе обтинають і з тобою розбираються. Немає необхідності зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього в банальних питаннях особистого життя, тому що Богу до них байдуже». Чи це твердження правильне? Однозначно ні. Тут є хиба. Необхідно зосереджувати увагу на Богові у важливих питаннях, але чи ти можеш упоратися з банальними речами й дрібницями в житті без принципів? У таких питаннях, як одяг та їжа, чи ти можеш діяти без принципів? Звісно, що ні. А як щодо того, коли ти маєш справу з людьми чи якимись питаннями? Звісно, що ні. Навіть у повсякденному житті та в банальних питаннях ти мусиш принаймні мати принципи, щоб бути здатним утілювати людську подобу. Проблеми, пов’язані з принципами, – це проблеми, пов’язані з істиною. Чи можуть люди розв’язувати їх самотужки? Звичайно, що ні. Отже, ти маєш зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього. Ці банальні проблеми можуть бути розв’язані, тільки коли ти здобудеш Боже просвітління та зрозумієш істину. Якщо ти не звертаєшся до Бога й не покладаєшся на Нього, чи можна, на твою думку, розв’язати ці банальні питання, пов’язані з принципами? Якщо й можна, то це точно непросто. Можна сказати, що у всьому, що люди не можуть чітко бачити та що вимагає від людей пошуку істини, вони мусять зосереджувати увагу на Богові й покладатися на Нього. Якою б великою чи малою не була та чи інша проблема, яку потрібно розв’язати за допомогою істини, вона вимагає зосередження уваги на Богові та покладання на Нього. Це необхідність. Навіть якщо люди розуміють істину й можуть самостійно розв’язувати проблеми, це розуміння й ці рішення обмежені й поверхові. Якщо люди не зосереджують увагу на Богові й не покладаються на Нього, їхнє входження ніколи не може бути дуже глибоким. Наприклад, якщо ти сьогодні хворий, і це впливає на виконання твого обов’язку, тобі потрібно помолитися із цього приводу та сказати: «Боже, я сьогодні почуваюся недобре, я не можу їсти, і це впливає на виконання мого обов’язку. Я мушу себе дослідити. У чому справжня причина того, що я хворий? Чи Бог дисциплінує мене за те, що я не був вірним у своєму обов’язку? Боже, я прошу Тебе просвітити й спрямувати мене». Ти мусиш отак кликати. Це є зосередженням уваги на Богові. Однак, коли ти звертаєшся до Бога, ти не можеш просто дотримуватися формальностей і виконувати правила. Якщо ти не шукатимеш істини задля розв’язання проблем, ти спричинятимеш затримку в тому чи іншому. Після того, як ти помолився Богові та звернувся до Нього, тобі слід продовжувати жити своїм життям, як належить, не відкладаючи виконання обов’язку, який ти маєш виконувати. Якщо ти хворий, тобі слід звернутися до лікаря, і це правильно. Разом із тим ти мусиш молитися, аналізувати себе й шукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Тільки така практика є повністю доречною. Що стосується певних аспектів, якщо люди знають, як правильно їх виконувати, тоді їм слід їх виконувати. Ось як люди мають співпрацювати. Однак те, чи можуть бажаний ефект і мета бути повністю досягнуті в цих питаннях, залежить від того, чи ти зосереджуєш увагу на Богові та чи покладаєшся на Нього. У проблемах, які люди не можуть чітко розуміти та з якими не можуть добре впоратися самотужки, вони мусять тим паче зосереджувати увагу на Богові й шукати істину для їх розв’язання. Здатністю це робити мають володіти люди з нормальною людською сутністю. Що стосується зосередження уваги на Богові, тут є багато уроків, які потрібно засвоїти. У процесі зосередження уваги на Богові ти можеш отримати просвітлення Святого Духа, і в тебе з’явиться шлях; або, якщо Боже слово зійде на тебе, ти знатимеш, як співпрацювати; або, можливо, Бог влаштує для тебе деякі ситуації задля засвоєння тобою уроків, у чому є благі наміри Бога. У процесі зосередження уваги на Богові ти побачиш Божі спрямування та провід, і це допоможе тобі винести багато уроків і здобути краще розуміння Бога. Це наслідок зосередження уваги на Богові. Тож зосередження уваги на Богові – це урок, який повинні часто засвоювати ті, хто слідує за Богом, і це те, що вони не перестануть переживати впродовж усього життя. Багато людей має надто мало досвіду й не бачить Божих дій, тому вони думають: «Є багато дрібниць, які я можу зробити самостійно та щодо яких мені не потрібно зосереджувати увагу на Богові». Це неправильно. Деякі дрібниці ведуть до великих речей, і Божа воля криється в деяких дрібницях. Багато людей ігнорує дрібниці, і, як наслідок, через дрібниці в них виникають серйозні невдачі. Ті, хто дійсно має богобоязливе серце, як у великих, так і в малих справах покладаються на Бога, моляться Богові, довіряють усе Богові, а потім бачать, як Бог керує ними й веде їх. Щойно ти отримаєш такий досвід, ти зможеш зосереджувати увагу на Богові у всьому, і що більше в тебе буде цього досвіду, то більше ти вважатимеш, що зосереджувати увагу на Богові у всьому має велике практичне значення. Коли ти звертаєшся до Бога з будь-якого приводу, можливо, що Бог не дасть тобі відчуття, чіткого смислу або, тим більше, чітких інструкцій, але Він спонукає тебе зрозуміти ідею, що точно стосується відповідного питання, – так Бог спрямовує тебе за допомогою іншого методу та вказує тобі шлях. Якщо ти зможеш відчути та зрозуміти це, тобі це принесе користь. Ти можеш нічого не розуміти наразі, але ти мусиш продовжувати молитися та зосереджувати увагу на Богові. У цьому немає нічого поганого, і рано чи пізно ти станеш просвітленим. Практика в такий спосіб не означає дотримання приписів. Натомість це задоволення потреб духу, і саме так людям слід практикувати. Можливо, ти не отримуєш просвітління та спрямування щоразу, коли молишся Богові та зосереджуєш увагу на Ньому, але люди мусять практикувати в такий спосіб, і якщо вони хочуть зрозуміти істину, їм потрібно практикувати в такий спосіб. Це є нормальним станом життя й духу, і тільки так люди можуть підтримувати нормальні стосунки з Богом, щоб їхні серця не віддалялися від Бога. Тому можна сказати, що звернення до Бога – це нормальна взаємодія з Богом у серцях людей. Незалежно від того, чи ти можеш отримати Боже просвітління й керування, ти маєш молитися Богові та в усьому зосереджувати увагу на Богові. Це також необхідний спосіб життя перед Богом. Коли люди вірять у Бога та слідують за Ним, їм слід мати душевний стан постійного зосередження уваги на Богові. Це той душевний стан, яким мають володіти люди з нормальною людськістю. Іноді зосереджувати увагу на Богові не означає просити Бога зробити щось, використовуючи конкретні слова, або просити Його про конкретне керівництво чи захист. Радше справа в тому, що, коли люди стикаються з якоюсь проблемою, вони можуть щиро покликати до Нього. Отже, що робить Бог, коли люди кличуть до Нього? Коли серце людини хвилюється й у неї виникає така думка: «О Боже, я не можу зробити це самотужки, я не знаю, як це зробити, і я почуваюся слабким і негативно налаштованим…», коли в неї виникає ця думка, хіба Богові про це не відомо? Коли ця думка виникає в людей, чи щирими є їхні серця? Коли вони щиро кличуть до Бога в такий спосіб, чи погоджується Бог допомогти їм? Попри те, що вони, можливо, не вимовили ні слова, вони виявляють щирість, і тому Бог погоджується допомогти їм. Коли людина стикається з особливо гострими труднощами, коли їй нема до кого звернутися й коли вона почувається особливо безпорадною, вона покладає свою єдину надію на Бога. Якими є її молитви? Яким є її душевний стан? Чи вона щира? Чи є в такі моменти будь-яка нещирість? Твоє серце щире тільки саме тоді, коли ти довіряєш Богу так, ніби Він – остання соломинка, за яку ти хапаєшся, сподіваючись, що Він тобі допоможе. Хоча ти, можливо, і не сказав багато, але твоє серце вже хвилюється. Тобто ти віддаєш своє щире серце Богові, і Бог слухає. Коли Бог слухає, Він бачить твої труднощі, і Він просвітить тебе, направить тебе й допоможе тобі. Коли людське серце є найщирішим? Воно найщиріше, коли людина звертається до Бога, не маючи жодного виходу. Найважливіше, чим потрібно володіти, звертаючись до Бога, – це щире серце. Ти мусиш перебувати в стані справжньої потреби в Богові. Тобто серця людей мусять бути принаймні щирими, а не поверховими; вони не повинні рухати тільки своїми вустами, тоді як їхні серця залишаються незворушними. Якщо ти розмовляєш із Богом абияк, але твоє серце не зворушене, то ти маєш на увазі ось що: «Я вже склав свої власні плани, і, Боже, я просто Тебе про них повідомляю. Я виконаю їх незалежно від того, чи Ти з ними згоден чи ні. Я просто формально це роблю», і тоді це вказує на проблему. Ти обманюєш Бога й граєшся з Ним, і це також є проявом зневаги до Бога. Як Бог ставитиметься до тебе після цього? Бог проігнорує й відкладе тебе вбік, і ти будеш повністю приниженим. Якщо ти не шукатимеш Бога активно й не докладеш зусиль до істини, тебе буде вигнано.

Більшість людей, які вірять у Бога, перебуває в такому стані. Здебільшого вони живуть у бездумному, несвідомому стані, і коли не трапляється нічого надзвичайного, і вони не відчувають великих труднощів, їм навіть на думку не спадає, що потрібно молитися Богові чи покладатися на Нього; вони не шукають істину, стикаючись зі звичайними проблемами, а живуть за власними знаннями, доктринами й схильностями. Вони добре знають, що правильно покладатися на Бога, але здебільшого покладаються на себе, на сприятливі умови та власне оточення, а також на будь-яких вигідних їм людей, події та речі. Це те, що люди роблять найкраще. Найгірше вони вміють покладатися на Бога й звертатися до Нього, бо вважають, що звертатися до Бога надто заморочливо, і що хай би як вони молилися Богу, все одно не отримають просвітління, освічення або негайної відповіді; тому вони вирішують, що краще не перейматися та знайти людину, яка розв’яже цю проблему. Відповідно, в цьому аспекті своїх уроків люди демонструють найгірші результати та найнезначніше входження в нього. Якщо ти не навчишся рівнятися й покладатися на Бога, ти ніколи не побачиш, як Бог працює в тобі, веде й просвіщає тебе. Якщо ти не бачиш цих речей, то питання «чи існує Бог та чи керує Він усім у житті людства» в глибині твого серця закінчуватимуться знаком питання, а не крапкою чи знаком оклику. «Чи керує Бог усім у житті людства?» «Чи спостерігає Бог за глибинами людського серця?» Якщо ти маєш такі думки, то ти в біді. Чому ти ставиш собі такі запитання? Якщо ти дійсно не покладаєшся на Бога й не рівняєшся на Нього, ти не зможеш породити в собі справжню віру в Нього. Якщо ти не можеш породити в собі справжню віру в Нього, то ці знаки питання назавжди залишаться з тобою, супроводжуючи всі діяння Бога, і ти ніколи не поставиш крапку. У вільний час запитай себе: «Я вірю, що Бог є суверенним володарем усього сущого» – який знак ти поставив у кінці: знак питання, крапку чи знак оклику? Розмірковуючи над цим, ти деякий час не зможеш точно сказати, в якому стані перебуваєш. Набувши певного досвіду, ти зможеш чітко все бачити та впевнено казати: «Бог дійсно є суверенним володарем усього сущого!!!». Після цього ти поставиш три знаки оклику, тому що нині дійсно та без жодних сумнівів знаєш про Боже правління. В якому із цих станів перебуваєте ви? Дивлячись на ваші теперішні фізичні та духовні стани, очевидно, що в основному ви ставите знаки питання, і їх досить багато. Це означає, що ви не розумієте жодної істини, а у ваших серцях досі живуть сумніви. Коли людина має багато сумнівів щодо Бога, вона вже перебуває на межі небезпеки. Вона може в будь-яку мить упасти й зрадити Бога. А чому Я кажу, що люди мають низький духовний стан? На основі чого визначається рівень духовного стану людини? Він визначається обсягом твоєї істинної віри в Бога та твоїх реальних знань. А скільки ви маєте? Чи досліджували ви це раніше? Чимало молодих людей прийшли до віри в Бога через своїх батьків. Вони засвоїли деякі доктрини про віру в Бога від своїх батьків та вважають, що віра в Бога – це добре, що це щось позитивне, але вони ще не зрозуміли, не пережили й не перевірили істини, які повинні розуміти ті, хто вірить у Бога. Тому в них так багато знаків питання й переконань. Більшість слів, які злітають з їхніх вуст, не є твердженнями чи вигуками, вони є запитаннями. Причина цього в тому, що вони мають забагато недоліків та не здатні бачити суть речей, і важко сказати, чи стануть вони непохитними. Мати багато запитань у 20-30 років – це нормально, однак скількох знаків питання ви зможете позбутися, коли протягом певного часу виконуватимете свій обов’язок? Чи зможете ви замінити ці знаки питання знаками оклику? Це залежатиме від вашого досвіду. Це важливо чи ні? (Це важливо.) Це дуже важливо! Що Я щойно сказав про найбільшу мудрість? (Рівнятися на Бога й покладатися на Нього в усьому.) Почувши це, деякі люди кажуть: «Ця відповідь занадто проста й банальна. Це заїжджена фраза, і в наш час так ніхто не говорить». Рівняння на Бога може здатися очевидним способом практики, але це урок, який кожен послідовник Бога повинен вивчати й засвоювати протягом свого життя. Чи рівнявся Йов на Бога, коли йому було за 70? (Так.) І як він рівнявся на Бога? У чому конкретно проявлялося його рівняння на Бога? Коли в нього забрали майно й дітей, як він рівнявся на Бога? Він сердечно молився й робив деякі зовнішні речі, а що про це написано в Біблії? («І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився» (Йов. 1:20)). Він упав на землю й поклонився. Це прояв рівняння на Бога! Це було неймовірно побожно. Чи можете ви зробити щось подібне? (Ми ще не можемо цього зробити.) Тоді чи бажаєте ви це зробити? (Так.) Якщо хтось може піднятися до рівня Йова, Бога боятися, а від злого втікати, стати бездоганною людиною, то він досконалий! Але, виконуючи свій обов’язок, ви повинні мати волю, щоб переносити труднощі. Ви повинні далі прагнути до істини. Щойно ви зрозумієте істину й зможете вирішувати справи згідно з принципами, ви виконаєте Божі вимоги. Просто пам’ятайте про це.

1 січня 2015 року