Пункт одинадцятий. Вони не приймають обтинання, а також не мають ставлення каяття, коли чинять зле, а натомість вони поширюють уявлення та публічно осуджують Бога

Сьогодні ми побесідуємо про одинадцятий пункт різноманітних проявів антихристів: вони не приймають обтинання, а також не мають ставлення каяття, коли чинять зле, а натомість вони поширюють уявлення та публічно осуджують Бога. У цьому пункті детально розглядається, як антихристи ставляться до обтинання, а саме: яке їхнє ставлення, коли їх обтинають, що вони після цього роблять і як себе проявляють, маючи таке ставлення. Чи ми вже бесідували про те, як антихристи ставляться до обтинання? (Так, це розглядалося під час бесіди про те, як антихристи ставляться до своїх перспектив і долі.) Отже, яке ставлення антихриста до обтинання? Хіба ми тоді не бесідували про відомі вислови, які вимовляють антихристи, коли їх обтинають? (Так.) Для такої ситуації у них є два відомі вислови. Перший: «Бог праведний, і я вірю в бога, а не в людину!», а інший: «Ти ще надто зелений, щоб мене обтинати. Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати!» Крім того, вони ненавидять кожного, хто їх обтинає, і, до того ж, щойно їх обтинають, вони підозрюють, що їх збираються відсіяти. Наприкінці ми також бесідували про те, як вони не тільки відмовляються приймати обтинання, а й повсюдно поширюють уявлення. Хіба не про це ми говорили? (Так.)

I. Причини обтинання антихристів

Щойно Я зробив швидкий огляд нашої попередньої бесіди про те, як антихристи ставляться до обтинання, коли це зачіпає їхні особисті інтереси. Сьогодні ми побесідуємо й проаналізуємо це з іншого боку, а також подивимося, які саме характери виявляють антихристи, коли їх обтинають, яке в них ставлення та які конкретні погляди. На основі цих поглядів ми проаналізуємо їхній характер. Оскільки це стосується теми обтинання, спочатку побесідуймо про причини обтинання антихристів. Обтинання не є чимось, що робиться безпідставно, тож у якому контексті та за яких обставин це станеться з антихристом? Чи лише тому, що ця людина є антихристом? Дехто каже: «Кожен, хто має статус, кожен, хто в центрі уваги, зрештою буде обітнутий». Чи це правда? (Ні.) Тоді що роблять антихристи, що призводить до їхнього обтинання? Чи будуть їх суворо обтинати, якщо вони зроблять звичайну помилку? Хіба не слід про це побесідувати? (Так.) Чому антихристів обтинають? Якщо дивитися на це теоретично, антихристи мають зарозумілі характери, вони не коряться істині, вони не люблять Божих слів чи позитивних речей, вони відчувають відразу до істини, вони ненавидять істину, і вони є ворогами Бога, тому їх слід обтинати або навіть безжально розвінчувати. Чи правильне це твердження? На основі їхніх проявів та виявів їх можна охарактеризувати як антихристів, тому вони заслуговують на те, щоб їх обтинали й навіть безжально розвінчували; незалежно від того, як їх обтинають, вони не варті жалю, їх слід відкинути, і будь-хто має повне право їх обтинати. Чи так воно є? (Ні, не так.) Ви впевнені? Чому антихристів обтинають? Щойно Я згадав кілька причин для цього. Дехто з-поміж вас може відчувати, що ці причини неправильні, але ви в цьому не впевнені; це тому, що ви розумієте лише доктрини й не можете побачити наскрізь сутність цього. Той факт, що ви цього не розпізнали, показує, що ви не побачили наскрізь суті питання того, чому антихристів обтинають. Більшість людей розуміє лише доктрини щодо цього питання, і в своїх серцях вони знають, що антихриста слід обтинати й безжально розвінчувати, але їм бракує розпізнання щодо фактичної поведінки антихриста; це вказує на те, що вони не можуть розгледіти сутності цього питання або сутності антихристів. Ті, хто не володіє істиною-реальністю, розуміють лише доктрини, вони сліпо застосовують приписи, тож якби антихрист справді щось робив, вони не змогли б побачити того наскрізь.

Чому антихриста можуть обітнути? Причина дуже проста – через їхні різноманітні прояви та різні практики й поведінку, що виявляються з їхньої сутності. І які ж це практики, поведінка та прояви? По-перше, антихристи створюють власні незалежні царства. Через свою антихристову сутність вони змагаються з Богом за Його обраних людей, і вони змагаються за територію та за серця людей – усе це і є створення ними власних незалежних царств. Коли хтось створює власне незалежне царство, чи виконує він свій обов’язок? (Ні.) Він займається власною справою, управляє власною сферою впливу та своєю владою, намагаючись здобути винятковий контроль над власною територією, сформувати власну фракцію, ввести в оману Божих обраних людей, щоб ті відкинули Бога й натомість слідували за ними. Це не виконання свого обов’язку, це пряме протистояння Богові. Коли антихрист демонструє ці прояви, коли він робить ці речі, чи слід його обтинати? (Так.) Чи це одна з причин обтинання антихриста? Чи це один із їхніх конкретних проявів? (Так.) То чому ви щойно не могли цього сказати? Хіба ці слова не на ваших вустах і не у ваших головах? (Так.) Чи суперечить цей прояв теоретичним причинам, які Я щойно згадав? Яка між ними різниця? (Ті причини були досить загальними, тоді як прояв, про який щойно згадав Бог, є детальним – це практичний прояв антихриста.) Згадані раніше причини були загальними, це були лише доктрини; вони зовсім не були конкретними причинами того, чому антихристів обтинають. Цей прояв – одна зі справжніх причин. Перший прояв – це те, що вони намагаються створювати власні незалежні царства. Другий прояв – це їхня підступна маніпуляція. Це має ту саму природу, що й намагання створити власне незалежне царство, але конкретні практики відрізняються. То що означає підступна маніпуляція? Це позитивний чи негативний термін? Він має схвальне чи зневажливе значення? (Зневажливе.) Що зазвичай мається на увазі під підступною маніпуляцією? Які прояви це охоплює? (Антихристи роблять щось за лаштунками, щоб зміцнити свій статус. Наприклад, під час церковних виборів вони за лаштунками агітують за себе.) Це одна з речей, які це охоплює. Коротко кажучи, такий прояв означає робити певні речі таємно, не обговорюючи з іншими, без прозорості, маніпулюючи ситуацією у всіх за спиною, і особливо не дозволяючи Вишньому чи вищим лідерам знати про це. Антихристи роблять деякі речі таємно, прекрасно знаючи, що ці речі суперечать принципам і не відповідають істині, що вони шкодять Божому дому і що Бог ними гидує. Вони однак наполягають на тому, щоб робити це, використовуючи сатанинські хитрощі й людські тактики для маніпулювання ситуацією, а потім діють таємно. Які цілі стоять за їхніми таємними діями? Одна мета – захопити владу, а інша – здобути будь-які інтереси, яких вони хочуть. Заради цього вони роблять те, що порушує істини-принципи, церковні правила, Божі наміри і, тим паче, власну совість. У їхніх діях немає прозорості – вони приховують усе від усіх або розповідають лише невеликій кількості спільників у своїй сфері впливу, щоб досягти своєї мети – контролювати ситуацію, замилювати очі вищим лідерам і обраним Богом людям. Підступна маніпуляція означає, що вони ухвалюють певні рішення й влаштовують деякі справи, тоді як більшість людей абсолютно не в курсі, і після того, як ці справи відбуваються, більшість людей не знає їхнього джерела, хто їх почав або що насправді сталося. Чому більшість людей перебуває в невіданні? Це нечестя, порочність антихриста. Вони навмисно дурять братів і сестер, вищих лідерів і Вишнє у своїх діях. Як би ти не намагався докопатися до суті цих справ або кого б не питав, ніхто не знає, що за ними стоїть, і, особливо щодо багатьох речей, які сталися давно, більшість людей досі не має уявлення, що відбувалося. Це і є підступна маніпуляція. Це поширена тактика, яку використовують антихристи: коли вони хочуть щось зробити, вони таємно плетуть інтриги і планують це, не обговорюючи ні з ким іншим. Вони плетуть інтриги в своїй голові, якщо не мають нікого, кому довіряють; якщо в них є спільники, то вони будуть замишляти й планувати з ними таємно, і будь-хто в їхній сфері впливу може стати об’єктом їхніх маніпуляцій, їхніх змов. Яка головна риса такої практики? Це відсутність прозорості, коли більшість людей не має права знати, що відбувається, і антихристи ними граються, маніпулюють і вводять їх в оману, поки вони перебувають у стані розгубленості. Чому антихристи вдаються до підступної маніпуляції і не діють відкрито чи прозоро, не дозволяючи всім мати право знати, що відбувається? Це тому, що вони прекрасно й чітко знають, що те, що вони роблять, не відповідає принципам чи правилам Божого дому, і що вони нерозважливо чинять зло. Вони знають, що якби більшість людей знала, що вони роблять, деякі з них повстали б і виступили проти них, а якби вище керівництво знало, їх би обітнули й відсторонили, і тоді їхній статус опинився б під загрозою. Ось чому вони застосовують метод підступної маніпуляції у деяких своїх справах і не дозволяють іншим людям знати про них. Чи є наслідки їхньої підступної маніпуляції корисними для роботи церкви та обраних Богом людей? Чи є вони повчальними для всіх? Звісно, ні. Більшість людей уведена в оману й обдурена, і зовсім не отримує від цього користі. Чи відповідає цей метод підступної маніпуляції, який застосовують антихристи, істинам-принципам? Чи це дії згідно з Божими вимогами? (Ні.) Тож коли ці прояви антихристів, що вдаються до підступної маніпуляції, виявляються, чи слід їх обтинати? Чи слід їх розвінчувати й відкидати? (Так.) Вдавання до підступної маніпуляції – це один конкретний прояв антихристів.

Які ще прояви поширені, коли антихристи працюють? (Антихристи пригнічують і мучать людей заради власного статусу.) Мучити інших людей – це найпоширеніша річ для антихристів, і це один із їхніх конкретних проявів. Щоб зберегти свій статус, антихристи завжди вимагають, щоб усі їм корилися й слухалися їх. Якщо вони бачать, що хтось їх не слухається або ставиться до них з антипатією та опором, вони застосовують тактику пригнічення й мучення цієї людини, щоб її скорити. Антихристи часто пригнічують тих, чиї думки відрізняються від їхніх власних. Вони часто пригнічують людей, які прагнуть до істини й віддано виконують свої обов’язки. Вони часто пригнічують людей відносно порядних і чесних, які не лестяться до них і не підлабузнюються. Вони пригнічують тих, хто з ними не ладнає або не поступається їм. Антихристи не ставляться до інших на основі істин-принципів. Вони не можуть ставитися до людей справедливо. Коли їм хтось не подобається, коли хтось, здається, не скорився їм у серці, вони знаходять нагоди й виправдання, і навіть вигадують різні приводи, щоб напасти й мучити цю людину, аж до того, що прикриваються виконанням церковної роботи, щоб її пригнічувати. Вони не вгамовуються, поки люди не стануть податливими й не наважаться сказати їм «ні»; вони не вгамовуються, поки люди не визнають їхній статус і владу, не вітатимуть їх з усмішкою, не висловлюватимуть їм схвалення й покору і не наважаться мати щодо них жодних думок. У будь-якій ситуації, у будь-якій групі слово «справедливість» не існує у ставленні антихриста до інших, і в їхньому ставленні до братів і сестер, які щиро вірять у Бога, не існує слово «люблячий». Вони вважають кожного, хто становить загрозу їхньому статусу, скалкою в оці й колючкою в боці, і вони знайдуть нагоди й приводи, щоб їх мучити. Якщо ця людина не поступається, вони мучать її й не зупиняються, поки вона не буде скорена. Те, що антихристи так роблять, дуже не відповідає істинам-принципам і є ворожим до істини, тож чи слід їх обтинати? Не тільки це – ніщо, крім викриття, розпізнання та характеризування їх, не буде достатнім. Антихрист ставиться до кожного відповідно до власних уподобань, власних намірів і цілей. Під їхньою владою кожен, хто має почуття справедливості, кожен, хто може говорити чесно, кожен, хто наважується боротися з несправедливістю, кожен, хто дотримується істин-принципів, кожен, хто справді талановитий і вчений, кожен, хто може свідчити про Бога, – усі такі люди зіткнуться із заздрістю антихриста, і їх будуть пригнічувати, виключати й навіть топтати під ногами антихриста доти, доки вони не зможуть знову піднятися. Такою є ненависть, з якою антихрист ставиться до добрих людей і тих, хто прагне до істини. Можна сказати, що більшість тих, кому антихрист заздрить і кого пригнічує, – це більш-менш позитивні постаті й добрі люди. Більшість із них – це люди, яких Бог спасе, яких Бог може використати, яких Бог удосконалить. Застосовуючи таку тактику пригнічення й виключення проти тих, кого Бог спасе, використає й удосконалить, хіба антихристи не є супротивниками Бога? Хіба вони не є людьми, які опираються Богові? Оскільки вони так заздрять, нападають і виключають тих, хто прагне до істини, вони безпосередньо заважають роботі церкви та життю-входженню Божих обраних людей. Такий антихрист не лише антагоністичний до втіленого Бога, а й до тих, хто слідує за Богом, і тих, хто прагне до істини. Це справжній антихрист. Чи слід Божим обраним людям розпізнавати такий прояв антихристів? Чи слід їм викривати й відкидати антихристів? Чи можна розв’язати проблему такого характеру, який мають антихристи, бесідуючи про істину? Їхній характер – це ненависть до істини й Бога, і вони абсолютно не приймуть істину й не скоряться їй. Тому єдиний спосіб поводитися з такими справжніми антихристами – це викривати, розпізнавати, а потім відкидати таких людей. Це цілком відповідає істинам-принципам і Божим намірам. Те, що антихристи так мучать Божих обраних людей, – це, очевидно, протиставлення себе Богові й змагання з Богом за Його обраних людей. Вони заздрять і ненавидять тих, кого не можуть увести в оману й контролювати. Вони не здатні здобути цих людей, але й не дозволяють Богові здобути їх. Таким чином, хіба вони не відіграють у церкві роль сатани, який змагається з Богом за Божих обраних людей і завдає їм шкоди й руйнування? Антихристи хочуть тримати Божих обраних людей, які прагнуть до істини, під своїм контролем, не дозволяючи Богові їх здобути, а також хочуть увести в оману всіх, хто слідує за Богом, і змусити цих людей слідувати за ними, руйнуючи їхні шанси на спасіння. Лише тоді вони досягнуть своєї мети. Хіба антихристи, які до смерті шкодять людям, не є заклятими ворогами Бога? Ви маєте бути здатними їх розпізнати.

Які ще прояви мають антихристи? (Вони йдуть проти робочих домовленостей і просто роблять усе по-своєму.) Це має деяку схожість зі створенням власного незалежного царства та підступною маніпуляцією, але це також ще один конкретний прояв. Як антихристи роблять усе по-своєму? (Вишнє видає робочі домовленості, щоб вимагати від Божих обраних людей розпізнавати неправдивих лідерів та антихристів, але деякі антихристи не виконують ці робочі домовленості, натомість вони використовують привід «ти можеш розпізнавати інших людей лише тоді, коли зможеш розпізнати себе», щоб змусити всіх пізнавати себе, перешкоджаючи братам і сестрам розпізнавати неправдивих лідерів та антихристів.) Це протистояння робочим домовленостям Вишнього, а також роблення всього по-своєму. Що ще? (Антихристи мають власні ідеї щодо робочих домовленостей Вишнього. Зовні здається, ніби вони здатні виконувати ці домовленості й бесідують із братами та сестрами, але вони ніколи не відстежують і не цікавляться цими справами, а просто нехтують ними згодом.) Те, що антихристи роблять усе по-своєму, переважно означає, що незалежно від того, яку роботу організовує Вишнє або яку роботу Вишнє вимагає виконувати від підлеглих, антихристи відкладуть її вбік, проігнорують, не передадуть і не виконають, а потім робитимуть те, що хочуть, що бажають робити й що принесе їм користь. Наприклад, під час видачі книг Божих слів, згідно з церковними принципами розповсюдження книг, кожен, хто живе нормальним церковним життям, має отримати книгу. Але коли антихрист це бачить, він думає: «Книга для кожного? Хіба це не буде невигідно для мене? Не може бути по одній книзі на людину – я маю виконувати й реалізовувати цю роботу на основі того, що кожна людина конкретно думає про мене. Справа має бути не лише в нормальному церковному житті, а в тому, хто зазвичай дає більше пожертв. Без винятку, люди, які не дають жодних пожертв або є бідними, не повинні отримувати книгу. Якщо вони благатимуть мене про одну й викладуть трохи грошей, то, залежно від їхньої поведінки, я вирішу, давати їм її чи ні». Чи це робиться згідно з принципами? Що вони роблять? Вони роблять усе по-своєму. Робити все по-своєму означає встановлювати власні правила поза наявними робочими домовленостями, діяти згідно з цими правилами у своїй місцевій церкві, зовсім не виконуючи робочі домовленості та принципи, яких вимагає Божий дім, а натомість діяти згідно з власними цілями й завданнями. Зовні вони розповсюджували книги, і здається, що завдання було виконано. Але на якій основі вони це робили? Це не ґрунтувалося на робочих домовленостях Божого дому чи церковних правилах, це ґрунтувалося на їхніх власних правилах, їхніх власних підходах. Це і є роблення всього по-своєму. Вони зовсім не виявляють покори робочим домовленостям Божого дому; вони не здатні суворо їх виконувати чи здійснювати, а натомість таємно встановлюють багато власних правил і приписів, які вони практикують і впроваджують у своїй місцевій церкві. Це не лише створення власного незалежного царства, а, тим більше, роблення всього по-своєму. Іншими словами, коли вони виконують робочі домовленості у своїй місцевій церкві, це їхні власні домовленості, щось відмінне від робочих домовленостей, виданих Вишнім і впроваджених в інших церквах. Зовні вони зробили все для годиться, отримали робочі домовленості й прочитали їх, але в них є власні методи щодо того, як їх конкретно виконувати. Вони просто нехтують робочими домовленостями Божого дому й відкрито їх порушують. Це називається робити все по-своєму. Чому антихристи роблять усе по-своєму? (Вони хочуть володарювати в церкві й хочуть, щоб за ними було останнє слово.) Правильно. Вони просто хочуть утримувати владу; вони шукають і використовують будь-які можливості, щоб здобути владу й контролювати інших, змусити інших слухатися їх, коритися їм і боятися їх. Вони хочуть використовувати свої різні практики, щоб контролювати інших, щоб усі знали, що лише вони мають владу в цьому місці, і ніхто інший, що іншим просто неможливо не пройти через них, не переступити через них, і що ніхто не може їх перевершити. Вони переважно хочуть контролювати Божих обраних людей і захопити владу. Дуже зрозуміло, що антихристи, які так поводяться, не вирішують справи згідно з істинами-принципами чи вимогами Божого дому. Це не те, що має робити лідер або будь-хто, хто нормально виконує свій обов’язок. Отже, коли антихристи виявляють цей прояв, чи слід їх обтинати? Чи слід їх викривати й відкидати? (Так.)

Які ще є прояви антихристів? (Антихристи крадуть пожертви, витрачають гроші Божого дому для власної насолоди й упиваються особливими привілеями.) Упивання особливими привілеями – це один конкретний прояв. Щойно антихрист здобуває статус, його вже не стримати – він бачить інших людей як речі, якими можна зневажати, і в усьому, що робить, прагне бути в центрі уваги й отримати всю вигоду. Антихристи намагаються здобути перевагу в усьому, що роблять, а також у тому, що говорять. На якому б місці вони не сиділи, вони хочуть, щоб воно було особливим. Яке б ставлення вони не отримували в Божому домі, вони хочуть, щоб воно було кращим, ніж у будь-кого іншого. Вони хочуть, щоб усі ставилися до них із більшою повагою і мали про них кращу думку, ніж про будь-кого іншого. Коли в них немає статусу, вони хочуть його перехопити, а щойно статус з’являється, вони стають надзвичайно зарозумілими. Кожен, хто говорить із ними, мусить дивитися на них знизу вгору, ніхто не може йти з ними пліч-о-пліч, а натомість мусить триматися на крок чи два позаду; ніхто не може говорити з ними занадто голосно чи занадто різко, вживати неправильні слова або дивитися на них якось не так. Вони будуть придиратися до всіх і матимуть що сказати про них. Ніхто не може їх ображати чи критикувати; натомість усі мають ставитися до них із повагою, задобрювати їх і лестити їм. Щойно антихрист здобуває статус, він усюди, куди б не пішов, поводиться свавільно й самоправно та хизується, щоб інші його шанували. Антихристи не лише упиваються статусом і справді цінують пошану інших, для них також особливо важливі матеріальні насолоди. Вони хочуть зупинятися в тих, хто приймає їх найкраще. Незалежно від того, хто їх приймає, у них є особливі вимоги до їжі, і якщо їжа недостатньо хороша, вони знайдуть нагоду обітнути того, хто їх приймає. Вони відмовляються приймати будь-які неналежні насолоди – їхня їжа, одяг, житло й транспорт мають бути на вищому рівні, середнє просто не підійде. Вони не можуть прийняти те саме, що отримують звичайні брати й сестри. Якщо інші встають о 5-й чи 6-й ранку, антихристи вставатимуть о 7-й чи 8-й. Найкраща їжа та речі мають призначатися для них. Навіть пожертви, які роблять люди, мають бути спочатку відсортовані ними, і вони залишать собі все гарне, цінне або те, що впаде їм в око, а залишки віддадуть церкві. І є ще одна, найогидніша річ, яку роблять антихристи. Що це? Щойно в них з’являється статус, їхній апетит зростає, їхній світогляд розширюється, і вони вчаться насолоджуватися, після чого в них з’являється бажання витрачати гроші, споживати, і, як наслідок, вони хочуть привласнити собі всі гроші, які церква використовує для своєї роботи, щоб розподіляти їх, як їм заманеться, і контролювати їх за своїм бажанням. Антихристи особливо упиваються такою владою й таким ставленням, і щойно в них з’являється влада, вони хочуть підписувати все, наприклад, усі чеки й різні угоди. Вони хочуть насолоджуватися тим відчуттям, коли невпинно черкають свій підпис, розтринькуючи гроші, наче воду. Коли в антихриста немає статусу, ніхто не може бачити в ньому цих проявів, або що він – людина такого типу, що в нього такий характер, що він міг би робити такі речі. Але щойно антихристи здобувають статус, усе це викривається. Якщо їх обирають уранці, то до обіду вони стають неймовірно зарозумілими, задирають ніс, у них роздувається голова, і вони не зважають на звичайних людей. Зміна відбувається дуже швидко. Але насправді вони не змінилися – вони просто викрилися. Вони напускають на себе цей зарозумілий вигляд, і що вони збираються робити? Вони хочуть жити за рахунок церкви, упиватися благами статусу. Щоразу, коли хтось накриває стіл зі смачною їжею, вони починають її пожирати, водночас вимагаючи біологічно активних добавок для підтримки своєї смердючої плоті. Часто трапляється, що антихристи упиваються особливими привілеями; відмінності є лише в ступені тяжкості. Коли будь-яка людина, що чіпляється за плотські насолоди, стає лідером, вона хоче упиватися особливими привілеями. Це характер антихристів. Щойно вони здобувають статус, вони стають зовсім іншими. Вони міцно тримають у полі зору й у своїх руках усі насолоди й особливе ставлення, що супроводжують статус, і не відпустять, не послаблять хватку ані на крихту й не дозволять жодній частинці цього вислизнути. Який із цих проявів і практик антихристів діє згідно з істинами-принципами? Жоден. Кожен із них викликає нудоту й огиду; їхні практики та прояви не лише не відповідають істинам-принципам, а й позбавлені найменшої совісті, розуму чи почуття сорому. Коли антихристи мають статус, окрім безрозсудного вчинення лихих вчинків і роботи над власною владою та статусом, вони не лише не роблять нічого, що принесло б користь роботі церкви чи життю-входженню братів і сестер, а й упиваються благами статусу, плотськими насолодами й тим, що люди дивляться на них знизу вгору й поклоняються їм. Деякі антихристи навіть знаходять людей, щоб ті їм служили: щоб чай, який вони п’ють, їм подавали інші, щоб одяг, який вони носять, прали інші, і навіть щоб була окрема людина, яка терла б їм спину, коли вони купаються, і яка прислуговувала б їм під час їжі. Що ще гірше, дехто навіть має встановлене меню на кожен із трьох прийомів їжі, і на додачу до цього вони хочуть приймати біологічно активні добавки й щоб їм варили всілякі різні супи. Чи є в антихристів сором? Ні, немає! Чи сказали б ви, що просто обтинати таку людину – це дещо поблажливо? Чи обтинання змусить ї[ відчути сором? (Не змусить.) То як же розв’язати цю проблему? Це досить просто. Після обтинання розвінчайте їх і дайте їм знати, хто вони такі. Незалежно від того, скоряться вони цьому чи ні, їх слід відсторонити, і всі мають їх відкинути. Коли ви виявили антихриста, чи можете ви його відкинути? Чи наважуєтеся ви виступити, щоб повідомити про нього й викрити його? (Так.) Ви справді наважуєтеся чи ні? Коли тебе зараз є кому підтримати, ти наважишся виступити й викрити його, та чи вистачить тобі сміливості без підтримки? Там, де ти зараз, безпечно, там не панує великий червоний дракон, тому ти думаєш: «Чого мені боятися? Хіба це не просто антихрист? З Богом як нашим заступником у мене є сміливість викрити антихриста, і я не боюся!» Однак у країні великого червоного дракона все інакше. Якщо ти викриєш антихриста і він втратить свій статус, то він наважиться мучити тебе, зрадити тебе й видати тебе в руки влади. Чи наважишся ти однак його викрити? (Мабуть, ні.) Мабуть, ні. Твоє ставлення одразу ж зміниться; у тому середовищі ти не наважишся його викрити. Тож чи правильно не наважуватися його викривати? Це неправильно, у тебе немає свідчення, і це означає, що ти не переможець; це не те, що мав би сказати послідовник Бога. Припустимо, ти мовчиш, але твоє серце раз у раз волає: «Ти, антихристе, ти, дияволе й сатано, я викрию тебе. Я використаю мудрість, щоб відкинути тебе, і вичищу тебе з церкви! Ти не гідний перебувати в Божому домі, ти – диявол, ти – сатана! Хоча я не викриваю тебе публічно своїми словами, я відкидаю тебе з глибини серця. Я знайду більше братів і сестер, які розуміють істину, і разом ми відкинемо тебе. Ми не приймемо твого лідерства чи твоїх маніпуляцій!» Чи це правильний спосіб дій? (Так.) Середовище може бути несприятливим, і публічне викриття антихриста може поставити тебе під загрозу, але не можна зрікатися Божих доручень, істин-принципів та твого обов’язку чи відкидати їх. Що стосується тих антихристів, які упиваються особливими привілеями, які безсоромно насолоджуються благами статусу, нам слід відкидати їх і не дозволяти їм ставати паразитами в домі Божому чи шкодити ще більшій кількості братів і сестер або вводити їх в оману. Ми маємо вичистити їх. Ресурси Божого дому не для утримання цих паразитів. Вони не гідні їсти в Божому домі, ані не гідні насолоджуватися всім у Божому домі. Чому так? Тому що вони – дияволи, і вони заслуговують на те, щоб їх відкинули. Це ще один прояв антихристів – упивання особливими привілеями, безсоромне упивання особливими привілеями. Не зробивши жодного внеску, щойно вони обіймають керівну посаду, вони захоплюють владу, упиваються благами свого статусу й змушують братів і сестер готувати й купувати для них смачну їжу, грабуючи їхнє важко зароблене майно та вимагаючи їхні гроші й речі. Для них це само собою зрозуміло, безцінна нагода, шанс, який більше не трапиться. Хіба це не спосіб мислення диявола? Яке це безсоромне мислення. Таку людину братам і сестрам слід обтинати, викривати й відкидати.

Які ще є прояви антихристів? Чи є обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче, конкретним проявом? (Так.) Антихристи за своєю суттю нечестиві; у них немає серця чесності, любові до істини чи любові до позитивного. Вони часто живуть у темних кутках – вони не діють чесно, не говорять правдиво й таять нечестиві та лукаві серця і до інших людей, і до Бога. Вони хочуть обманювати інших, а також обманювати Бога. Вони не приймають нагляду інших, а тим більше Божого проникливого спостереження. Коли вони серед інших людей, вони ніколи не хочуть, щоб хтось знав, що вони думають і планують глибоко всередині, якою людиною вони є і яке ставлення таять до істини тощо; вони не хочуть, щоб інші знали щось із цього, і вони також хочуть обдурити Бога, тримати Його в невіданні. Ось чому, коли в антихриста немає статусу, коли в нього немає можливостей маніпулювати ситуацією в групі людей, ніхто не може по-справжньому зрозуміти, що стоїть за його словами та вчинками. Люди дивуватимуться: «Про що він думає щодня? Чи є якісь наміри за виконанням ним свого обов’язку? Чи виявляє він розбещеність? Чи відчуває він заздрість або ненависть до інших? Чи має він упередження щодо інших людей? Які його погляди на те, що кажуть інші? Що він думає, коли стикається з певними речами?» Антихристи ніколи не дозволяють іншим знати, що з ними насправді відбувається. Навіть якщо вони й висловлять кілька слів про свою думку щодо чогось, вони будуть нечіткими й двозначними, вони ходитимуть манівцями, так що інші не зможуть зрозуміти, що вони намагаються донести, і не знатимуть, що вони хочуть сказати чи що намагаються висловити, змушуючи всіх ламати голову. Після того, як така людина здобуває статус, вона стає ще більш потайною у своїй поведінці серед інших людей. Вона хоче захистити свої амбіції, свою репутацію, свій образ і своє ім’я, свій статус і гідність тощо. Ось чому вона не хоче бути відвертою щодо того, як вона робить справи чи які її мотиви для цього. Навіть коли вона робить помилку, виявляє розбещений характер або коли мотиви й наміри, що стоять за її діями, неправильні, вона не хоче відкриватися й дозволяти іншим про це дізнатися, і часто створює вигляд невинності й досконалості, щоб вводити в оману братів і сестер. А Вишньому й Богові вони кажуть лише приємні речі й часто використовують обманні тактики та брехню, щоб підтримувати свої стосунки з Вишнім. Коли вони звітують Вишньому про свою роботу й розмовляють із Вишнім, то ніколи не кажуть нічого неприємного, щоб ніхто не міг виявити жодного з їхніх слабких місць. Вони ніколи не згадують, що вони робили внизу, про жодні питання, що виникли в церкві, про проблеми чи недоліки в своїй роботі або про речі, яких вони не можуть зрозуміти чи розгледіти наскрізь. Вони ніколи не запитують Вишнє про ці речі і не шукають їх, а натомість просто створюють образ і видимість компетентності у своїй роботі, здатності повністю взяти на себе свою роботу. Вони не повідомляють Вишньому про жодні проблеми, що існують у церкві, і незалежно від того, наскільки хаотичною може бути ситуація в церкві, наскільки великими є недоліки, що з’явилися в їхній роботі, або що саме вони робили внизу, вони неодноразово все це приховують, намагаючись ніколи не дозволити Вишньому дізнатися чи почути якісь новини про ці речі, навіть доходячи до того, що переводять людей, які пов’язані з цими справами або знають правду про них, у далекі місця, намагаючись приховати те, що відбувається насправді. Що це за практики? Що це за поведінка? Чи це той прояв, який має мати людина, що прагне до істини? Дуже очевидно, що ні. Це поведінка демона. Антихристи робитимуть усе можливе, щоб приховати, замаскувати все, що може вплинути на їхній статус чи репутацію, приховуючи ці речі від інших людей і від Бога. Це і є обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче. Вони часто кажуть тим, хто нижче: «Вишнє такої хорошої думки про мене і так сильно мене цінує. Вишнє доручило мені такі-то й такі-то завдання, довіривши мені таку важливу роботу. Вишнє справді добре про мене дбає, даючи мені вказівки для моєї роботи, і також справді взяло на себе відповідальність за моє життя. Вишнє обтинало мене через такі-то й такі-то справи, і я прийняв це так-то й так-то, і моє розуміння цього таке-то й таке-то. Подивіться, як сильно бог мене любить – він особисто обтинав мене й давав мені особисті настанови в моїй роботі». А перед Вишнім вони вдають, ніби беруть на себе велику відповідальність за свою роботу, глибоко піклуються про братів і сестер і повністю присвячують своє серце й сили, але вони ніколи не скажуть ані слова про те, що брат чи сестра висунули їм іншу ідею чи думку, або про будь-які недоліки чи відхилення у своїй роботі. Вони роблять усе можливе, щоб підтримувати добрі стосунки з тими, хто нижче, водночас щосили намагаючись приховати від Вишнього різну правду про себе, боячись бути відстороненими, якщо Вишнє дізнається, що з ними насправді відбувається. Хіба це не обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче? Щойно антихрист захоплює владу, він робить абсолютно все можливе, щоб приховати те, що відбувається з ним насправді, щоб ніхто не міг розгледіти його справжній стан, його реальну ситуацію чи його справжню людськість або працездатність. Вони використовують усілякі тактики й засоби, щоб приховати ці речі, щоб вони могли міцно закріпитися й вічно насолоджуватися своєю владою та благами статусу. Обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче, – це те, що роблять лише антихристи. Чи відповідає це істинам-принципам? Чи це прояв, який має мати той, хто служить Богу? Чи це прояв, який має мати той, хто прагне до істини? (Ні.) Отже, коли антихрист має такий прояв, такий характер, чи слід його обтинати? (Так.)

Щойно ми поговорили про шість причин, чому антихристів обтинають. Перша – створення власних незалежних царств; друга – підступна маніпуляція; третя – мучення інших; четверта – робити все по-своєму; п’ята – упивання особливими привілеями; і шоста – обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче. Чи є ще якісь? (Поширення єресей та облуд, щоб уводити в оману братів і сестер.) (Ніколи не звеличувати Бога й не свідчити про Нього, а натомість завжди свідчити про себе й виголошувати слова й доктрини, щоб уводити людей в оману.) (Осудження, нападки й ненависть до людини, яку використовує Святий Дух.) Яка з цих трьох речей за своєю суттю відносно близька до шести причин, які ми вже обговорили? (Завжди звеличувати себе й свідчити про себе й ніколи не свідчити про Бога.) Ця за своєю природою відносно серйозна. Після неї йдуть нападки й осудження людини, яку використовує Святий Дух, а потім – поширення облуд, щоб уводити людей в оману. Мають бути й інші конкретні прояви антихристів, але ці більш-менш представляють усе, тому нам не потрібно сьогодні вдаватися в непотрібні подробиці щодо кожного з них. Це не є фокусом сьогоднішньої бесіди; натомість сьогоднішній фокус – на тому, як антихрист не приймає обтинання, як йому бракує ставлення каяття, коли він чинить зле, а натомість поширює уявлення й публічно осуджує Бога. Іншими словами, ставлення антихриста після того, як його обітнули, корінь цього ставлення і якою насправді є його характер-сутність – ось центральний пункт, про який ми маємо бесідувати. Інші речі, які ми щойно розглянули, – це менші теми, які дещо пов’язані з цією. Оскільки раніше ми обговорювали їх досить детально, сьогодні ми лише побесідували про них у загальних рисах, підсумовуючи різні прояви антихристів, про які ми бесідували раніше. Антихристи мають ці прояви, ці характери й сутності, і вони робили такі речі, тому їх треба обтинати й відкидати. Однак чи визнав би справжній антихрист, той, хто має сутність антихриста, ці речі, які він зробив, або що ці його прояви є проявами антихриста? (Ні, не визнав би.) Ти колись бачив, щоб сатана й дияволи визнавали, що вони опираються Богові? Вони ніколи не визнають, що опираються Богові, і незалежно від того, які помилки вони зробили, вони ніколи не визнають, що були неправі. Отже, почнімо тему сьогоднішньої бесіди з точки зору цієї сутності антихристів.

II. Як поводяться антихристи, коли не приймають обтинання

А. Відмова визнати, що вони вчинили зле

Яку б велику помилку не зробив антихрист і скільки б зла він не скоїв, коли його обтинають, перше, до чого він вдається, – це цілковите заперечення того, що він учинив щось зле, і відчайдушне використання софістики, щоб виправдати себе. Це свідчить про те, що він не має ставлення каяття, коли чинить щось зле, про що згадується в одинадцятому прояві антихристів. Антихристи не мають ставлення каяття, тож про що вони думають у глибині душі? Чому в них немає ставлення каяття? (Тому що вони вірять, що не вчинили нічого злого.) Правильно. Антихристи категорично не визнають, що вчинили щось зле. Тож чи здатні вони визнати, що є антихристами? Це ще важче. Якщо ти можеш навести перелік фактів, щоб розвінчатиантихриста, чи зможе він це прийняти? Без тіні сумніву, він буде ще менш здатним це прийняти. Через такі прояви ми можемо побачити, що сутність антихриста – це опір Богові та зрада Його, і що його характер – це відраза до істини, ненависть до істини й абсолютна відсутність любові до істини. Тому, коли антихристів розвінчують і обтинають, перше, що вони роблять, – це шукають різні причини для свого захисту, шукають усілякі виправдання, щоб спробувати викрутитися, досягаючи таким чином своєї мети – ухилитися від своїх зобов’язань і реалізувати свою ціль – бути пробаченими. Найбільше антихристи бояться, що Божі обранці побачать наскрізь їхні моральні якості, їхні слабкості й недоліки, їхню ахіллесову п’яту, їхній справжній рівень і працездатність, – тому вони щосили намагаються створити собі образ, щоб приховати свої недоліки, проблеми й розбещені характери. Коли їхні лихі вчинки розкривають і розвінчують, вони насамперед не визнають і не приймають цей факт, і не докладають усіх зусиль, щоб виправити й компенсувати свої помилки, а натомість намагаються вигадати різні методи, щоб приховати їх, обдурити й увести в оману тих, хто знає про їхні дії, щоб не дати обраним Богом людям побачити справжнє обличчя справи, не дати їм знати, наскільки шкідливими були їхні дії для Божого дому, наскільки сильно вони переривали роботу церкви й заважали їй. Звісно, найбільше вони бояться, що про це дізнається Вишнє, бо щойно Вишнє дізнається, з ними розберуться згідно з принципами, і для них усе скінчиться, і їх неодмінно відсторонять і відсіють. Отже, коли лихі вчинки антихристів розвінчують, перше, що вони роблять, – це не розмірковують над тим, де вони помилилися, де вони порушили принципи, чому вони зробили те, що зробили, яким характером вони керувалися, якими були їхні наміри, у якому стані вони були на той час, чи було це через свавілля, чи через домішки в їхніх намірах. Замість того, щоб аналізувати ці речі, не кажучи вже про те, щоб розмірковувати над ними, вони ламають голову, шукаючи будь-який спосіб приховати справжні факти. Водночас вони щосили намагаються пояснити й виправдати себе перед обраними Богом людьми, щоб обдурити їх, видаючи великі проблеми за малі, а малі проблеми – за незначні, і викручуючись обманом, щоб вони могли залишатися в Божому домі, безрозсудно чинячи лихі вчинки й зловживаючи своєю владою, і продовжувати вводити в оману й контролювати людей, і змушувати їх рівнятися на них і робити так, як вони кажуть, щоб задовольнити свої амбіції та бажання. Від початку й до кінця, що насправді роблять антихристи? Усе, що роблять антихристи, – це ламають голову, намагаючись щось говорити, щось робити й клопотатися заради власного статусу й репутації, замість того, щоб прийти до Бога, щоб помолитися й визнати свої помилки та переступи, і пізнати власні наміри й розбещені характери. Вони також не визнають шкоди, якої зроблені ними помилки завдають роботі церкви та братам і сестрам. Натомість вони безтямно раз за разом шукають у глибинах своїх сердець: «Де саме я зробив помилку? Де я не був обережним, дозволивши комусь отримати наді мною важелі впливу? Де я не доклав достатньо зусиль або не все продумав, тим самим дозволивши чомусь піти не так і перетворитися на джерело критики або важелі впливу, які можна використати проти мене?» Вони раз за разом думають про це й перебирають у голові, не в змозі їсти чи спати. Але антихрист ніколи не розмірковує над собою й не пізнає себе, тим паче не молиться Богові й не визнає, що вчинив щось зле, і не шукає відповідей на основі Божого слова, не шукає істини, які він має практикувати, або істини-принципи, яких має дотримуватися, і тим паче не шукає братів чи сестер, які розуміють істину, щоб відкритися їм у бесіді й шукати з ними істину для розв’язання проблем. Коли він стикається зі справою, він не шукає й не кориться, а натомість намагається всіма доступними їм засобами приховати свої проблеми, думаючи, що чим менше людей про них знає, тим краще, і що збереження своєї репутації та статусу – найкраща стратегія. Серця антихристів є настільки темними, і вони сповнені бунтарства й нечестя, не маючи ані найменшого наміру коритися Богові. Антихристи завжди шукають способи вберегти свою репутацію та статус від шкоди. Хто б не бесідував із ними про істину, щоб підтримати їх і допомогти їм, вони цього не приймають, думаючи про себе: «Я все розумію, мені не потрібна ваша допомога! Навіть коли в мене є проблеми, я кращий за вас. Ви думаєте, що можете мені допомогти тим невеликим розумінням, яке маєте? Ви й справді переоцінюєте свої здібності!» Антихристи саме такі зарозумілі й упевнені у власній праведності. Вони роблять так багато поганого, однак відмовляються визнати, що вчинили щось зле або що в них є якісь проблеми. У своїх серцях вони занадто непоступливі й просто не слухатимуть нічого і нікого. Єдине, що вони не можуть відкласти вбік у своїх думках, – це те, який вплив матимуть їхні дії на їхні репутацію та статус у майбутньому. Це те, що їх найбільше турбує, і те, чим вони найбільше переймаються.

Скільки б поганих учинків не здійснив антихрист, які б погані вчинки не здійснив: чи тонеправомірне використання, розтрата або неправильне використання приношень для Бога, чи переривання й порушення роботи церкви, внесення в неї величезного безладу та провокування Божого гніву, він завжди залишається спокійним, зібраним і абсолютно байдужим. Яке зло не чинив би антихрист, і до яких би наслідків воно не призводило, він ніколи не постає перед Богом негайно, щоб сповідатися у своїх гріхах та розкаятись, і він ніколи не постає перед братами й сестрами з позиції відкритості та викриття, щоб зізнатися у своїх провинах, пізнати свої переступи і розбещеність і розкаятись у своїх злих вчинках. Натомість він ламає голову, шукаючи різні виправдання, щоб уникнути відповідальності й перекласти провину на інших, аби відновити свою репутацію та статус. Він переймається не роботою церкви, а лише тим, щоб його репутація та статус якимось чином не постраждали й не зазнали впливу. Він узагалі не розглядає й не обдумує можливість відшкодування збитків, яких зазнав Божий дім через його переступи, і не намагається відшкодувати свій борг перед Богом. Іншими словами, він ніколи не визнає, що він здатен зробити щось неправильно або припустився помилки. У глибині душі антихристи вважають, що активне визнання помилок і чесне викладення фактів – це некомпетентність і безглуздя. Якщо їхні злі вчинки будуть виявлені та викриті, антихристи лише визнають, що це була однократна помилка через неуважність, але ніколи не зізнаються, що вони нехтували обов’язками та були безвідповідальними, і намагатимуться повісити відповідальність на когось іншого, щоб змити пляму зі свого послужного списку. У таких ситуаціях антихристів не цікавить, як відшкодувати збитки, завдані Божому дому, як відкритись, визнати свої помилки, або звітувати про це перед обраними Богом людьми. Їх цікавить лише, як знайти способи видати великі проблеми за маленькі, а маленькі – за відсутність проблем. Вони наводять об’єктивні причини, щоб інші зрозуміли їх та поспівчували їм. Вони з усіх сил намагаються відновити свою репутацію в умах інших людей, мінімізувати надзвичайно негативний вплив своїх переступів на себе, не дозволити, щоб у Вишнього склалося про них погане враження, та зробити так, щоб Вишній ніколи не притягував їх до відповідальності, не звільняв, не досліджував ситуацію і не витримував їх. Щоб відновити свою репутацію та статус і при цьому не зашкодити власним інтересам, антихристи готові витримувати будь-які страждання, і вони вигадають усі можливі методи, щоб вирішити будь-які труднощі. Від самого початку, вчинивши переступ чи помилку, антихристи ніколи не мають наміру нести відповідальність за свої погані вчинки, вони ніколи не мають наміру визнавати, бесідувати, розвінчуватичи розбирати мотиви, наміри й розбещені характери, що стоять за скоєним, і, звичайно, вони не мають наміру компенсувати шкоду, яку вони завдають роботі церкви, та збитки, які вони завдають життю-входженню обраних Богом людей. Тому, з якого боку не подивись, антихристи – це люди, які вперто відмовляються визнати свої проступки і радше помруть, ніж розкаються. Антихристи безсоромні й товстошкірі, без жодної надії на спокуту, і вони нічим не поступаються живим сатанам. Які б великі помилки вони не робили в церкві, вони випинають груди й високо тримають голову, вони абсолютно байдужі до цього, вірять, що не вчинили нічого злого, і не мають ані найменшого наміру каятися. Вони ніколи не проливають сліз через скоєні ними провини, і ніколи не відчувають через це жодного смутку чи докорів сумління. Натомість вони відчувають біль або смуток, якщо ненавмисно розвінчують себе, тим самим дозволяючи більшості людей побачити їхні справжні обличчя й відкинути їх. Після того, як вони зробили помилки і їхні дії завдали шкоди Божим обраним людям і завдали збитків роботі церкви, кожне вимовлене ними слово й кожна їхня дія спрямовані не на те, щоб виправити ці помилки чи відшкодувати збитки, а натомість вони приховують власні наміри й вигадують будь-які можливі засоби, щоб захистити себе, вдатися до акторства й показухи. Їхня мета – змусити більшу кількість людей побачити, що те, що вони зробили, було ненавмисним, що вони просто на мить були необережними, щоб вони могли отримати їхнє прощення, змусити їх говорити на їхній захист і завоювати довіру та прихильність Божих обраних людей, і таким чином досягти своєї мети – повністю відновити свої позиції.

Деякі антихристи після обтинання не розмірковують над собою, щоб зрозуміти, чому їх обітнули, з’ясувати, у чому насправді полягала їхня помилка в тій справі, яку булорозвінчано, і як їм слід це виправити в майбутньому. Натомість вони використовують сам факт обтинання, бесідують з іншими про те, як вони прийняли обтинання, як засвоїли з нього урок, як змогли скоритися, і як здобули схвалення Вишнього після того, як увійшли з ним у тісніший контакт. Водночас ці антихристи також створюють фальшиву видимість, бесідуючи про те, як вони прийняли обтинання, щоб поширювати власне невдоволення й уявлення про Вишнє, залишаючи в людей враження, ніби Вишнє не має принципів обтинання людей, ніби Вишнє обтинає людей довільно, є неспівчутливим, не дбає про почуття людей і не зважає на людські слабкості, і що, попри все це, вони однаково повністю скорилися й досі були здатні якнайкраще виконувати роботу, що їм випала, не ставали негативно налаштованими, слабкими чи такими, що чинять опір, і не полишали свого обов’язку. Коли антихрист усе це говорить, це не лише не змушує людей коритися істині й охоче приймати обтинання, а навпаки, змушує людей розвивати уявлення й думки про Бога та ставати настороженими щодо Нього, водночас розвиваючи заздрість, захоплення й повагу до самого антихриста. Щойно ці два результати досягнуті, найбільше, що люди випускають з уваги, – це те, який переступ учинив антихрист, що він зробив не так, і той факт, що він завдав збитків роботі церкви, Божому дому, тому що був неспроможним до своєї роботи й безрозсудно чинив провини. Це одна з тактик антихриста – висувати хибне зустрічне звинувачення й так вводити інших в оману. Вони ніколи не згадують про те, що завдали стільки клопоту роботі Божого дому й таких великих збитків життю братів і сестер, тому що недбало ставилися до свого обов’язку, тому що були нерозумними й нетямущими, тому що намагалися створити власне незалежне царство. Вони цього ніколи не визнають і не аналізують, ніколи не згадують правду про ці справи, ніколи не згадують причину свого відсторонення або чому їх обітнули. Усе, про що вони говорять, – це як Вишнє їх обтинало, яким жорстоким було обтинання Вишнього, як суворо Вишнє з ними говорило, як сильно вони плакали, як їх робили цапом-відбувайлом і як сильно вони страждали, і як вони, проте, трималися, як завжди, продовжуючи незмінно виконувати свій обов’язок. Від початку до кінця, чи ж має антихрист хоч найменше ставлення визнання власної провини? Не має. Коли про це чують нерозумні й нетямущі люди, які не знають справжнього стану речей, які не розуміють істини, вони думають: «Вишнє не має жодних принципів щодо того, як воно обтинає людей. Хай як добре хтось виконує свою роботу чи яку ціну платить, його однаково обітнуть, і після цього він не може виявляти жодної слабкості, він просто має скоритися». Після такої бесіди й введення в оману з боку антихриста, а також після докладених ним значних зусиль до своєї роботи, результат, якого він досягає, – це породження в серцях людей нерозуміння й настороженості щодо Бога, щоб, коли людей обтинатимуть, вони відчували більше антипатії та опору, замість того, щоб краще розуміти Боже серце або бути здатними з радістю скоритися й прийняти обтинання, а потім пізнавати свій розбещений характер, свою нерозумність і нетямущість, і пізнавати, ким вони є насправді. Протягом усієї цієї бесіди антихриста, чи згадує він хоч колись, що зробив не так? Чи він хоч трохи виявляє ставлення визнання своєї провини? Анітрохи. Протягом усього процесу він ніколи не визнає власної помилки. Чи ви коли-небудь чули, щоб антихрист після відсторонення визнав, що його помилка завдала збитків Божому дому? (Ні.) Якби ця людина була антихристом, вона б цього не визнала. Ми раніше говорили про кількох антихристів, як-от про ту «жінку-лідера» та кількох інших відомих антихристів, чиї дії призвели до збитків у десятки тисяч щодо Божих пожертв, але зрештою вони так і не визнали, що вчинили щось зле. Вони не сказали і слова про те, що вчинили зле, а натомість лише скаржилися на те, як інші з ними не співпрацювали. Вони переклали всю відповідальність, провину, звинувачення на плечі інших людей, водночас приписуючи собі всі добрі справи, усе, що було зроблено правильно, і всі правильні рішення. Протягом усіх інцидентів, хоча вони й були головними відповідальними особами, вони стверджували, що всі помилки були зроблені іншими людьми. Якщо це так, то що ж вони робили? Антихристи завдають збитків Божому дому, а інші люди мусять нести за це відповідальність. Однак, коли є хоч найменше досягнення, антихристи з’являються негайно, кажучи, що саме вони це зробили, прагнучи, щоб усі в церкві про це дізналися, навіть невіруючі. Коли вони роблять найменшу помилку, то поспішають знайти цапа-відбувайла, щоб перекласти відповідальність. Вони роблять так, що великі проблеми здаються дрібними, а дрібні проблеми – неважливими, намагаючись придушити будь-які проблеми в зародку. Це для того, щоб ніхто про це не дізнався, і щоб усі якнайшвидше про це забули, і ніхто не знав, що сталося насправді, щоб вони могли негайно повернути повагу інших і швидко відновити свій початковий статус і владу. Коли антихрист зробив щось не так, незалежно від того, наскільки практично люди його обтинають або наскільки доречно говорять, він чинитиме опір, протистоятиме й абсолютно не прийматиме цього, і навіть якщо є свідки чи докази, він уперто відмовлятиметься визнавати свої помилки, і не визнаватиме й не прийматиме цього у своєму серці. Антихрист скаже: «Навіть якщо я і був неправий у цьому, були залучені й інші люди. Чому їх не обтинають, а лише мене? Чому тільки я підлягаю розслідуванню щодо відповідальності, а й не всі інші?» Незалежно від того, наскільки обтинання відповідає істині та реальності, він відчуватиме, що його несправедливо звинуватили, що з ним чинять несправедливо, що з ним не слід так поводитися після стількох страждань і настільки великої заплаченої ціни, і що не слід так накидатися на нього за одну маленьку помилку. Він вірить, що не повинен приймати такого обтинання. Якщо його обтинає звичайний брат або сестра, то він негайно дасть відсіч і чинитиме опір, влаштовуючи істерику й виявляючи свою запальність, а можливо, навіть наважуючись підняти на них руку. Якщо їх обтинає Вишнє, вони неохоче мовчатимуть, але всередині почуватимуться неймовірно скривдженими. Вони незадоволені й не бажають цього, і часто висловлюватимуть перекручені аргументи, кажучи: «Мабуть, мені просто не пощастило, що ви про це дізналися. Насправді багато лідерів усіх рангів, а також братів і сестер, робило такі жахливі речі, про які ви не знаєте, а спіймали саме мене. Ось так мені не пощастило!» Незалежно від того, як їх обтинає Вишнє або брати й сестри, вони не можуть просто прийняти це як є, вони не можуть визнати те, що відбулося тут насправді, й узяти на себе відповідальність. Ніби визнання відповідальності й того, що сталося насправді, коштувало б їм життя. Вони ніколи не визнають, що вчинили провину, що несуть відповідальність за цю справу, а тим паче, що це завдало великих збитків Божому дому. Хіба це не характер антихриста? (Так.) Це характер антихриста.

Після того, як антихриста обтинають за те, що він вчинив зле, він не приймає цього й не кориться з глибини серця, не розуміє з цього істини та істин-принципів, яких має дотримуватися, і не визнає, що він також здатний робити щось зле. Його головна риса – те, що він залишається непереконаним, не приймає й не визнає. Антихристи поводяться так переважно тому, що вірять, ніби є досконалими людьми, нездатними робити щось зле. Для них кожен, хто звинувачує їх у помилці, сам є неправим – саме та людина має неправильну точку зору, виношує інший погляд і позицію в цьому питанні. Антихристи думають, що кожен, хто їх обтинає, робить це тому, що ще не побачив їхніх сильних сторін, що він створює їм труднощі, шукає в них недоліки й навмисно їх атакує. Хіба не такий характер має антихрист? (Так.) Антихрист не прийме обтинання через це, і в нього не буде жодного каяття, переважно тому, що він ніколи не вважав себе тим, хто може припускатися помилок, – він вірить, що є досконалим, і що лише він нездатний робити помилки. Це означає, що він, без сумніву, вірить, що є праведним, що є святим. Якби він справді визнав, що є розбещеною людиною, то мав би визнати, що має розбещеність, що здатний робити щось зле, і що, оскільки він є людиною, то приречений робити помилки. Деякі люди зовні здаються досить простодушними, але в їхній людськості є те, що люди у своїх уявленнях вважають сильною стороною, – це змагальність і надзвичайне прагнення перевершити інших. Ці люди мають чудовий самоконтроль і дуже високі вимоги до себе. Вони дуже суворі до себе; у всьому, що роблять, вони вимагають досконалості й найкращого, не допускаючи ані найменшого недоліку чи недогляду. Водночас вони підсвідомо вірять, що не можуть зробити нічого злого, тому що вони неймовірно обережні в усьому, що роблять, вони чудово вміють обмірковувати речі й роблять це надзвичайно ретельно; вони роблять усе без жодних недоліків, водночас ретельно й досконало розглядаючи кожну справу. Відповідно вони вірять, що ніколи не помиляться. Коли їх обтинають, найважче для них прийняти той факт, що вони здатні зробити помилку. Ось чому такі люди не вміють розмірковувати над собою й ніколи цього не робитимуть. Вони розглядають змагальність і прагнення перевершити інших у своїй людськості як позитивні речі й дотримуються їх, ніби це істини-принципи; вони думають, що якщо робитимуть справи й виконуватимуть свій обов’язок на основі цих принципів, то ніколи не оступляться, і навіть якщо помилки трапляються, вони розглядають це як питання точки зору, як те, що люди мають різні погляди, і думають, що це, безперечно, не означає, що зроблене ними було неправильним. Тому неважливо, хто їх обтинає, чи відповідає обтинання або те, що розвінчано, фактам, – вони цього не приймуть. Якщо вони з’ясують, що справді зробили щось не так, чи визнають вони це? (Не визнають.) Вони не визнають цього, вони негайно замовкнуть, і вони останніми про це згадають. Вони ніколи, ніколи про це не заговорять. Якщо антихрист стикається з кимось, хто розвінчує якісь помилки чи недоліки в його роботі, і бачить, що не може від цього сховатися, він вдаватиме, ніби продовжує з’ясовувати, хто зробив помилку, і несподівано після довгих пошуків з’ясовується, що відповідальним був саме він. Якщо хтось скаже: «Це зробив ти, а не хтось інший; ти просто про це забув», як на це відреагує антихрист? Що в таких обставинах має зробити нормальна людина? Нормальна людина, яка має сором, має почервоніти, відчути збентеження й незручність і негайно це визнати, сказавши: «Я про це забув. Це я зробив, це моя помилка. Подумаймо швидко, як це виправити й усе налагодити, щоб помилка неповторювалася». Людина, яка має сором, совість і розум, негайно визнає свою помилку, а потім розв’яже її та виправить. Антихрист, з іншого боку, безсоромний; щойно хтось виявить, що саме він скоїв помилку, щойно його хтось розвінчає і хтось про це дізнається, він негайно змінить тон і вигадуватиме різні способи, щоб не визнавати своєї помилки, не приймати того, що саме він її зробив, – він говоритиме відверту брехню й відстоюватиме свою правоту. Усі навколо вважатимуть це бентежним і незручним, але антихрист зовсім нічого не відчує. Він робитиме так, що великі проблеми здаватимуться дрібними, а дрібні проблеми – неважливими, а потім ніколи більше не згадуватиме про цю справу. У цій справі виявилася його дурість, тому він відкрито заперечуватиме свою помилку й брехатиме перед стількома людьми, намагаючись уникнути відповідальності, і його обличчя не почервоніє від сорому, і серце не здригнеться. Чи є в антихристів хоч якийсь сором? (Ні.)

Щойно деяких антихристів відсторонюють, вони сповнені образ; вони відчувають втрату, що більше не мають статусу, що ніхто їх більше не поважає й не обслуговує, і що вони більше не можуть насолоджуватися благами статусу. Вони відчувають, що вся та ціна, яку вони заплатили, і всі їхні минулі страждання були марними, і їхні серця сповнені почуттям несправедливості. Однак вони не відчувають ані крихти провини за прояви, які вони виявили, коли їх обтинали, або за те, що вони зробили зле. Вони відчувають, що це несправедливо, їхні серця сповнені образ і скарг, а також нерозуміння щодо Бога. Вони не лише відмовляються визнавати свою помилку й не планують виправляти свою провину чи приймати обтинання, приймати це відсторонення, а навпаки, думають: «Бог не праведний. Незалежно від того, скільки хтось страждав або якої великої несправедливості зазнав, йому немає де про це розповісти. Це так боляче! Навіть на бога не можна покластися, мені немає на кого спертися. Навіть якщо в майбутньому я продовжуватиму виконувати обов’язок у божому домі, мені доведеться діяти з надзвичайною обережністю, і нікому не можна довіряти». Вони сповнені захисної реакції та нерозуміння щодо Бога. Що це за характер? Незалежно від того, скільки речей вони зробили зле, яких великих збитків завдали роботі церкви або наскільки вони поставили під загрозу роботу церкви, вони думають, що ці речі можна просто проігнорувати, і вони не візьмуть на себе жодної відповідальності й не визнають жодної помилки зі свого боку. Натомість вони візьмуть будь-яку крихту образи, яку мають, будь-яку мізерну, нічого не варту заплачену ними ціну і роздують її до неймовірних розмірів, вірячи, що це Божий дім їх підвів, і що Бог несправедливо їх звинуватив. Збитки, яких їхня помилка завдала Божому дому, у їхніх думках абсолютно незначні. Вони думають: «Немає потреби це рахувати чи про це турбуватися. Хто б назвав це збитками? А який лідер не розтрачує частину пожертв? Хіба я один такий? Який лідер ніколи не завдає жодних збитків божому дому? Що таке божі пожертви? Ті гроші належать усім, тож якщо іншим людям дозволено їх витрачати, чому мені не можна? Іншим людям дозволено їх розтрачувати, а мені ні? Якщо говорити про збитки, завдані божому дому, то інші люди завдають їх набагато більше, ніж я. Чому тільки мене суворо обтинають і відсторонюють? Щодо того, щоб не діяти відповідно до принципів, а безрозсудно чинити провини, то деякі люди в цьому плані набагато гірші за мене, то ж чому їх не відсторонюють, коли їх обтинають? Щодо ціни, яку платиться, то я заплатив більшу, ніж більшість людей. Щодо щирості, то чия може зрівнятися з моєю? А як щодо проповідей? Я виголосив їх більше, ніж будь-хто інший. А щодо розуміння істини, то хто розуміє її так само добре, як я? Коли йдеться про прийняття обтинання вишнім, то хто приймає його більше, ніж я? Щодо зречення, то хто зрікся більше, ніж я? Щодо допомоги братам і сестрам та розв’язання їхніх проблем, то хто робить це більше, ніж я? Коли йдеться про біганину й роботу в церкві, то ніхто не може зрівнятися зі мною. Коли йдеться про те, за кого голосують брати й сестри, кого підтримують і схвалюють, то хто отримує більше голосів, ніж я?» Бачиш, ось такі порівняння роблять антихристи. Коли вони просто стикаються з обтинанням, антихристи говорять лише про пов’язані з цим справи. Якби ти визнав усі помилки, які зробив, і всі істини-принципи, які порушив, якби ти зміг прийняти обтинання й скоритися йому, якби ти відтоді діяв на основі принципів і докладав усіх зусиль, щоб відшкодувати збитки, яких ти завдав роботі церкви, чи Божий дім і далі розслідував би твої проблеми? Чи засудив би він тебе? Чи кинув би він тебе в пекло? Чи є потреба тобі докладати стільки зусиль, щоб пояснювати себе й виправдовуватися? Чи є потреба тобі й далі так завуальовано скаржитися на свої образи? Невже ти справді не маєш розбещеного характеру й нездатний робити помилки? Після стількох прослуханих проповідей, ти й досі не маєш уявлення, що ти насправді за істота? Після невеликого обтинання ти відчуваєш себе скривдженим – якби ти не робив зла, хто б захотів або мав бажання тебе обтинати? Крім того, якби ти не був лідером, який несе відповідальність, хто б захотів тебе обтинати? Бог дає людям право вільного вибору, дозволяючи їм жити церковним життям, а щодо того, яким шляхом ідуть люди і до чого прагнутимуть, то це їхня власна справа. Ніхто в це не втручатиметься. Але зараз, як лідер у Божому домі, куратор, якщо ти робиш помилку, то збитки, яких це завдає Божому дому, не будуть дрібною проблемою, і якщо ти скажеш щось не так, то вплив, який це матиме на Божих обраних людей, також не буде дрібною проблемою, тому що відповідальність, яку ти несеш, відрізняється від відповідальності звичайної людини. Ось чому цілком нормально, що Вишнє тебе обтинає. Чи Вишнє робило б це, якби ти не мав цього статусу або не ніс цієї відповідальності? Скількох звичайних віруючих обітнуло Вишнє? Оскільки ти несеш велику відповідальність, і обсяг твоєї роботи також дуже великий, щоразу, коли ти робиш помилку, вплив дуже значний, і тому тебе, безумовно, обітнуть. Це дуже нормально. Якщо ти не можеш прийняти навіть обтинання, то чи придатний ти бути лідером? Ти непридатний для цього, ти не придатний для того, щоб тебе обирали брати й сестри, – ти цього негідний! Коли ти робиш помилку, у тебе навіть немає сміливості взяти за неї відповідальність, визнати її. У тебе навіть немає такого розуму, то як ти можеш бути лідером? Ти непридатний і негідний!

Саме тому, що вони мають сутність антихристів, антихристи не можуть визнати, що вчинили помилку, і тому, коли їх обтинають, вони не бажають брати на себе відповідальність або шукати істини-принципи. З огляду на те, що вони не бажають цього робити й відмовляються визнавати свою провину, чи здатні вони практикувати істину? Чи здатні вони виконувати робочі домовленості Божого дому? Абсолютно ні. Тому, коли лідером є антихрист, окрім того, що він дбає про власні справи, він не може зробити нічого, що принесло б користь роботі Божого дому, і він ніколи не робитиме нічого згідно з істинами-принципами, і ніколи не виконуватиме роботу відповідно до робочих домовленостей Божого дому. Незалежно від того, чи антихриста обтинають за маленьку помилку, чи за велику провину, що завдає великих збитків роботі церкви, він нездатний визнати свою помилку й не може визнати, що вчинив переступ і завинив перед Богом у цій справі. Навпаки, хоч би коли, він радше помре, ніж визнає, що якось причетний до збитків, завданих цим, і він не визнає, що несе головну відповідальність, що його дії були неправильними, що він обрав неправильний шлях, або не визнає своєї помилки в тому, що навмисно чинив зло, добре знаючи істину, тим паче він не визнає, що несе в цій справі відповідальність, якої не уникнути. Він не визнає, що мав неправильні наміри, коли діяв, що не міг ні з ким співпрацювати, що діяв самовільно й свавільно, що упивався благами статусу, недбало ставився до свого обов’язку й завдав збитків роботі Божого дому. Натомість, після того, як він зробив помилку, він на кожному кроці пояснюватиме, як сильно він страждав, що сидів у в’язниці, але так і не став Юдою, яку велику ціну він заплатив і який великий внесок зробив у роботу Божого дому. Він поширюватиме й проголошуватиме це всюди. Крім того, що він оприлюднюватиме свій внесок і ціну, яку він заплатив, він також поширюватиме, що Божий дім був неправий і несправедливий у своєму його обтинанні та в тому, як він із ним поводився. Крім відсутності ставлення каяття, він усюди виноситиме суд Богові й тому, як Божий дім із ним повівся. Якщо більше людей повірить у те, що він говорить, якщо більше людей намагатиметься його захистити, визнає й прийме ціну, яку він заплатив за Божий дім, і повірить, що Божий дім був несправедливий і скривдив антихриста у своєму ставленні до нього, то антихрист досягне своєї мети. Він ніколи не вагатиметься, роблячи це, тим паче не стримуватиметься. У нього немає богобоязливого серця, тим паче жодного наміру каятися. Після того, як він зробить щось зле, він не лише відмовляється це визнавати, а навпаки, намагається уникнути відповідальності, і водночас він більше турбується про своє майбутнє місце призначення. Коли антихрист бачить, що його місце призначення під загрозою, або чує, що Божий дім більше не зрощуватиме таких людей, як він, то відчуватиме ще більшу ненависть у глибині свого серця до людей, які його обтинали й розвінчували, і до людей, які змусили його втратити обличчя. Протягом усього процесу обтинання антихрист зовсім не каятиметься. Якщо він справді з’ясує, що його статус і місце призначення не будуть гарантовані, що його бажання й амбіції ніколи не здійсняться, тоді рукавички будуть зняті, і він почне таємно поширювати свої уявлення й негатив. Він виноситиме суд братам і сестрам або вищим лідерам, які його обтинали, а також виноситиме суд і нападатиме на людину, яку використовує Святий Дух, кажучи, що в неї не було причин його обтинати, що вона зовсім не дозволила йому зберегти обличчя. Він просто нерозумний. Така людина не може зрозуміти істину або мати хоч на крихту богобоязливе серце, скільки б проповідей вона не чула; вона не може мати навіть совісті чи розуму, які їй слід мати, скільки б років вона не вірила в Бога. Вона справді жалюгідна й огидна! З того моменту, як антихриста суворо обтинають за безрозсудне вчинення провин, він ніколи не визнає, що зробив щось не так, і він також сповнений почуттям несправедливості, скаржачись і виносячи суд Божому дому за несправедливість щодо нього, і зрештою він починає відкрито поширювати свої уявлення, знімаючи рукавички й галасуючи проти Божого дому, і врешті-решт його виключають. Чи на будь-якому з цих етапів є хоч найменша крихта нормальної людськості в поведінці антихриста? А як щодо совісті й розуму? Чи є хоч якісь прояви любові до істини й позитивних речей? Чи є хоч найменша крихта богобоязливого серця? Ні, нічого з цього немає. Антихрист огидний до крайності, позбавлений сорому й абсолютно нерозумний! Коли він більше не може насолоджуватися благами статусу, то оголошує себе безнадійним і починає діяти безрозсудно. Незалежно від того, наскільки він некомпетентний у своїй роботі й наскільки йому бракує працездатності, він однак хоче насолоджуватися благами статусу й повагою інших. Він вважає статус і репутацію важливішими за своє життя, і, яку б велику помилку не зробив, він зовсім не відчуває провини. Хіба це людина? Це вовк в овечій шкурі. Зовні він носить шкіру людини й виглядає як людина, але всередині він не людина. Він справді огидний – він викликає нудоту й відразу!

Б. Відмова визнати, що в них розбещений характер

Коли антихриста обтинають, він не лише не кається, а й поширює уявлення та відкрито виносить суд. Перша головна причина цього в тому, що він відмовляється визнати, що вчинив зле. Яка друга причина? Вона в тому, що антихрист не визнає, що в нього розбещений характер. Хіба це не серйозніше й істотніше, ніж відмова визнати, що він учинив щось зле? Мінімальне знання, яке має бути в кожного, хто приймає Божу роботу, хто приймає Божий суд і кару, полягає в тому, щоб спершу визнати, що люди розбещені, що вони були розбещені сатаною, що їм бракує розуму й людськості, що вони не володіють істиною й не знають Бога та є тими, хто опирається Богові. Лише антихристи ніколи не визнають, що вони надто глибоко розбещені, і що розбещені люди всі від сатани, і тим паче ніколи не визнають, що вони самі є дияволами й сатанами. Зокрема, у часи, коли більшість людей здатні розмірковувати, пізнавати себе й приймати обтинання, антихристи не можуть навіть визнати, що в них розбещений характер, – це серйозна проблема. Чому Я кажу, що це серйозно? Оскільки антихристи нездатні визнати істину й не вірять, що Божі слова є істиною, вони з глибини свого серця відмовляються приймати будь-що, сказане в Божих словах. Дехто каже: «Як Ти можеш казати, що вони відмовляються це приймати? Вони визнали, що є дияволами й сатанами, що є ворогами Бога». Як це можна вважати визнанням? Навіть невіруючий може сказати, що він не є доброю людиною, але хіба це можна вважати визнанням того, що в нього розбещений характер? Не можна. Справжнє визнання того, що в тебе розбещений характер, означає спершу знати, що ти за людина. Це також означає бути здатним пов’язувати себе з різними розбещеними характерами, описаними Богом, різною мірою, і далі визнавати різні розбещені характери, які ти виявляєш, перебуваючи в різних станах. Хіба це не конкретні прояви? (Так.) Але антихрист не володіє цими речами, тому що він не визнає Божих слів – натомість він їх зневажає. Ось чому він просто слухає Божі слова, що викривають розбещені характери людства, і на цьому все; він ніколи не розмірковує над собою, не аналізує себе й не порівнює себе з цими словами глибоко в своєму серці. Іншими словами, він узагалі не аналізує й не порівнює свої різноманітні прояви, наміри, думки й погляди згідно з цими словами Бога; він узагалі цього не робить. Що означає те, що він цього не робить? Це означає, що для нього ці слова, які сказав Бог, є просто одним зі способів формулювання, іншою точкою зору – вони є просто іншим способом опису характерів, вдачі, практик і сутності людини, вони в жодному разі не є критерієм для визначення характерів людини. Це точний спосіб описати, як антихристи не ставляться до Божих слів як до істини. У своїх умах антихристи мають лише приблизне розуміння Божого розвінчування різноманітних розбещених характерів людства, але глибоко в своїх серцях вони ніколи його не приймають. Оскільки вони його не приймають, то коли з ними щось трапляється, чи здатні вони використовувати Божі слова, щоб стримувати свій характер, змінювати свої практики й розв’язувати свої неправильні погляди? Абсолютно ні. Антихристи не приймають істину, а це означає, що вони не визнають, що в них розбещений характер. Візьмімо, наприклад, зарозумілість – Божі слова, що розвінчують цей характер, говорять про певні способи, якими це проявляється в людині. Людина, яка прагне до істини й визнає, що Божі слова є істиною, буде зіставляти власну поведінку й характер із цими словами Бога. Вона раз за разом буде зіставляти ці речі, а потім визнає: «У мене зарозумілий характер. Це характер, який я виявив, коли робив це. Ці мої думки, дії та ставлення є зарозумілими. Ці мої способи поводження з іншими, виконання моєї роботи й підходу до мого обов’язку є зарозумілими». Хіба це не визнання того, що Божі слова є істиною? (Так.) Вони розглядають Божі слова як стандарт і використовують його для порівняння зі своєю власною поведінкою, і коли вони знаходять зв’язок, то мимоволі визнають, що в них розбещений характер, що все, що каже Бог, є істиною, а зовсім не неправдою. Поки що не будемо заглиблюватися в те, чи можуть люди використовувати Божі слова для розв’язання свого розбещеного характеру після того, як вони визнали, що він у них є. Спочатку просто поговорімо про те, чи визнають люди, що в них розбещений характер. Коли йдеться про визнання, більшість людей, які володіють раціональністю, совістю й нормальним мисленням, можуть здобути просвітлення й освічення від Божого слова, а потім несвідомо прийняти Божі слова й сказати їм «Амінь», визнати, що Божі слова є істиною, і тим самим визнати, що вони є розбещеною людською істотою і що в них розбещені характери, і так прийти, щоб схилитися перед Богом. Щойно вони визнають, що в них розбещений характер, у них з’явиться правильне, належне ставлення до Бога, до істини й, зокрема, до обтинання. Тобто, визнаючи, що в них розбещений характер, коли їх обтинатимуть, вони зможуть мимоволі й підсвідомо cкоритися серцем цьому обтинанню й бути готовими його прийняти. Є навіть деякі люди, які прагнуть, щоб інші стримували й дисциплінували їх через обтинання, і в них дуже природно розвиваються позитивні почуття до обтинання; у них позитивне ставлення до нього. Це нормальні люди. Єдині ненормальні люди – це антихристи; такі люди не приймають Божих слів, часто презирливо пирхають на них і опираються, судять і засуджують їх у своїх серцях. Тому вони мають таке саме ставлення до Божого розвінчування й характеристики розбещених характерів людини. Що це за ставлення? Візьмімо, наприклад, те, що Бог каже, що люди мають зарозумілий характер, і говорить про його конкретні прояви. Коли антихрист чує про ці конкретні прояви, він не просто відмовляється це прийняти, натомість він переходить до зневаги цих конкретних проявів, про які говорить Бог. Чому він так робить? Тому що він дотримується логіки сатани, тобто ставлення сатани до істини й позитивних речей. Вони кажуть: «Ти називаєш це зарозумілістю, але серед здібних людей хто не поводиться показно? Серед людей із лідерським талантом хто не говорить владно? Серед людей зі статусом хто не поводиться трохи показно? Усе це не має великого значення. Усе це абсолютно нормально в невіруючому світі, а ви всі тут робите з мухи слона. Крім того, чи справді дії без обговорення з іншими можна вважати зарозумілістю? Чи справді це означає бути самому собі законом? Здібні люди мають ухвалювати рішення, а здатність монополізувати владу називається компетентністю. Яка користь обговорювати справи з вами, простими людьми? Що ви знаєте? Отже, я не зарозумілий, я просто компетентний і здібний. Це називається мати лідерські здібності, і це вроджений талант. У мене такі великі здібності, я можу робити все. Незалежно від обставин чи групи, у якій я перебуваю, я можу взяти на себе керівництво – це і є бути талановитою людиною! Талановитих людей не слід топтати, і їх не слід розвінчувати. Натомість, незалежно від того, у якій групі вони перебувають, їх слід рекомендувати, звеличувати й давати їм важливі ролі! Оскільки вони спроможні, талановиті люди з лідерськими здібностями, вони мають мати поведінку лідера, вождя. Якщо вони приховують ці речі, хіба це не вдавання?» Вони використовують ці перекручені міркування й ці єресі, щоб судити й засуджувати Боже розвінчування зарозумілого характеру, тож що б ти не казав, вони ніколи не визнають різноманітних проявів розбещених характерів, описаних і визначених Богом. Вони думають: «Те, що сказав бог, – це лише один зі способів формулювання. Він досить позитивний, ортодоксальний і традиційний, але його не можна визначити як істину. Він підходить лише деяким людям. Наприклад, деякі люди досить простодушні, і в них немає жодного таланту, вони не дуже здібні чи розумні, і, крім того, у них немає жодних лідерських здібностей. Якщо в них немає відповідного напарника, вони мусять радитися з іншими, коли діють, а якщо не порадяться, то не зможуть упоратися зі своєю роботою – ось для таких людей і підходять божі слова». Подібні аргументи – це все сатанинські єресі й облуди.

Антихристи ніколи не вірять, що Божі слова є істиною, тому щоразу, коли вони їх чують, вони просто роблять це для годиться; вони такі самі, як фарисеї, що використовують Божі слова для підтримання видимості. Глибоко в своїх серцях вони не їх приймають і не роблять Божі слова своїм життям і метою своєї практики. Ось чому, коли антихрист робить помилку, він не визнає, що вчинив щось зле, коли ти його за це обтинаєш і розвінчуєш, і тим паче не прийме цього, коли ти обтинаєш його щодо характеру й сутності, які він виявив у цій справі. Так само, як і з відмовою визнати, що вони вчинили щось зле, коли антихрист виявляє розбещений характер, у нього завжди знайдеться якась причина, якесь виправдання, якесь пояснення, щоб заперечити, що в нього розбещений характер. Наприклад, коли він виявляє зарозумілий характер у певній справі, то каже, що поспішав, що це був невдалий вибір слів і він трохи підвищив голос. Коли хтось каже, що в іншій справі він був лукавим і не був відкритим, він каже, що в більшості людей низький рівень, тож якби він сказав, що відбувається, інші б його не зрозуміли й неправильно витлумачили б його слова, і саме тому він не був відкритим. Хай який розбещений характер він виявляє, він завжди може знайти виправдання й пояснення. Загалом, хай який розбещений характер він виявляє, хай наскільки він очевидний чи серйозний, він ніколи не визнає, що це розбещений характер. Антихристи часто брешуть, говорячи одне в очі, а інше – за спиною, і ніхто не може розпізнати й ніхто не знає, коли вони говорять правду, а коли брешуть. Однак вони ніколи не визнають, що є лукавими, а не чесними. Навпаки, вони часто виправдовуються й пояснюють, наскільки вони абсолютно простодушні, наскільки вони особливо щирі з іншими, і коли в іншої людини виникають труднощі, наскільки вони хочуть допомогти їй із доброти свого серця. Антихристи не лише не визнають, що в них розбещений характер, вони завжди намагаються відбілити себе, вихваляючись тим, які вони добрі, милосердні люди. Вони не лише не визнають, що в них розбещений характер, а й водночас вихваляються тим, наскільки вони вправні в роботі з людьми, наскільки добре в них виходить здобувати прихильність людей і завойовувати їхні серця. Вони вихваляються тим, наскільки вони стратегічні й здібні, коли йдеться про дії та мову серед людей, тим, що ніхто не може їх перевершити й обігнати, що ніхто не є компетентнішим для їхньої роботи. Коли антихрист платить невелику ціну, є здатним проповідувати якісь високі доктрини й теорії та робить щось протягом короткого часу, що вводить людей в оману й змушує більшість людей його шанувати, тоді він думає, що успішно замаскував свій розбещений характер і що йому вдалося змусити людей ігнорувати його розбещений характер. Отже, виходячи з цих проявів антихристів і такого розуміння й ставлення, яке вони плекають до свого розбещеного характеру, коли їх обтинають, їхньою першою реакцією буде протидія та опір, прагнення зробити все можливе, щоб очистити своє ім’я. Крім відмови визнати збитки, яких вони завдали роботі церкви, вони також відмовляться визнати розбещений характер, який вони виявили в цій справі, і помилку, якої вони припустилися під тиском свого розбещеного характеру. З огляду на цей прояв і сутність антихристів, чи можливо для них досягнути зміни характеру? (Неможливо.)

Я стикався з деякими антихристами, які роблять помилки в своїй роботі, які ліниві, не виконують свою роботу й нехтують конкретними завданнями, водночас наказуючи людям, безрозсудно чинячи провини й роблячи все по-своєму. Коли таких антихристів за це обтинають, зовні вони здаються дуже покірними, але за лаштунками зовсім не каються. Судячи з їхнього нерозкаяного ставлення, вони анітрохи не прийняли обтинання. Судячи з того, що вони не приймають обтинання, вони ніколи не досліджували, які вияви розбещених характерів у них є. Натомість, після обтинання вони й далі роблять усе, що їм заманеться, роблять усе по-своєму, займаються підступною маніпуляцією, обманюють тих, хто вище й нижче за них, створюють власні незалежні царства й упиваються особливими привілеями, анітрохи не змінюючись. Чому вони анітрохи не змінюються? Саме тому, що антихристи зовсім не визнають, що в них розбещений характер, і не приймають істину; тому вони хапаються за нагоду володіти великою владою, максимально користуються цією владою, а потім використовують цей час, щоб робити все, що їм заманеться, щосили чинити лихі вчинки, заважати роботі Божого дому й підривати нормальний порядок Божого дому. Насолоджуючись усілякими матеріальними благами від Божого дому, вони не роблять зовсім нічого доброго. Крім виконання деякої поверхневої роботи, що вони роблять потайки? Вони скликають зібрання, проповідують слова й доктрини й навіть втручаються в чужі справи – а крім цього, просто наказують людям. Вони не виконують жодної конкретної роботи, дорученої їм Вишнім, і не з’являються особисто, щоб дати детальні вказівки, наглядати чи настановляти. Вони просто згори віддають накази людям довкола, і зрідка, коли в них справді немає вибору, з’являються на місці роботи, щоб щось зробити й дати деякі вказівки. Це лише тимчасовий прояв ентузіазму, і незабаром їх і сліду не лишається. Коли вони когось просувають або призначають на посаду, ніхто не може сказати, що ця людина погана, або заперечити, і антихристи ніколи не перевірятимуть і не наглядатимуть за роботою цієї людини. Незалежно від того, наскільки лихі вчинки робить людина, яку вони просунули або призначили, вони не дозволяють нікому іншому розвінчувати її, ніхто не може її відсторонити, і нікому не дозволено повідомляти про неї. Кожен, хто повідомить про цю людину, стане їхнім супротивником. Незалежно від того, яких великих збитків завдає роботі церкви людина, яку вони використовують, яких великих завад вона їй завдає, антихристи робитимуть усе можливе, щоб захистити її, а якщо їм це не вдасться, то вони поспішать відмежуватися від цієї людини й швидко зняти з себе відповідальність. Що б не робили антихристи, чи то в очі іншим людям, чи то за їхніми спинами, у них зовсім немає богобоязливого серця. Вони – маловіри, демони й живі сатани, і вони все одно безсоромно бажають займати посаду й насолоджуватися благами статусу; вони – паразити, що живуть за чужий рахунок у домі Божому. Є навіть такі, що, коли їх обтинають і вони бачать, що не зможуть утримати свій статус, почуваються зневіреними, розчарованими й пригніченими. Чому вони почуваються пригніченими? Чому вони почуваються зневіреними? Тому що вони не можуть утримати свій статус, їхня нагода насолоджуватися особливими привілеями й особливим ставленням зникла, ніхто їх більше не шанує, і дні їхніх ігор із владою закінчилися. Їм доведеться почати все робити самим – у них більше не буде нагоди просто стояти й віддавати накази. Вони не відчувають докорів сумління чи засмучення через негативні наслідки, спричирені їхнім розбещеним характером. Натомість вони засмучені, проливають сльози й відчувають втрату через те, що більше не можуть насолоджуватися благами статусу. Є навіть деякі люди, які після відсторонення раз за разом нахабно просять про ще одну нагоду. Скажіть Мені, чи можна таким людям давати ще одну нагоду? Що вони збираються робити з цією нагодою? Жити за рахунок церкви, бути дармоїдами й діяти безрозсудно. Якби їм дали ще одну нагоду, чи пізнали б вони свій власний розбещений характер? Чи змогли б вони пізнати себе? (Ні.) Якби вони отримали ще одну нагоду, чи з’явилося б у них хоч трохи сорому? Чи змінився б їхній характер? Маючи ще одну нагоду, чи почали б вони робити все згідно з істинами-принципами й більше не намагалися б створювати власні незалежні царства? (Не почали б.) Вони б нічого з цього не робили – хіба з ними не покінчено? Якби вас обтинали, і це була б настільки серйозна справа, що Вишнє не мало б іншого вибору, крім як відсторонити вас, про що б ви думали? (Що мене справді слід відсторонити, тому що моя природа така нечестива, я вчинив стільки речей, що порушують принципи й опираються Богові, я вчинив стільки зла й завдав стільки збитків роботі церкви. Мене слід відсторонити.) Людина, яка має розум, спершу розмірковувала б над собою: «Що я насправді робив протягом цього часу? Чому мене обтинали? Чи те, за що мене обтинали, і слова, сказані під час обтинання, були дійсно правильними? Як мені слід це прийняти? Як мені слід поставитися до цього обтинання?» Потім вона дослідила б, що насправді вчинила, чи були в її діях домішки людської волі, чи були в них совість і розум, чи відповідало те, що вона робила, істинам-принципам, скільки з того, що вона робила, відповідало Божим вимогам, і скільки речей вона робила за власною волею. Людина з розумом має досліджувати ці аспекти, а не перейматися тим, чи втратила вона свій статус, чи справедливо до неї поставився Божий дім, що про неї подумають люди, якщо в неї не буде статусу, або які в неї будуть перспективи й місце призначення. Людина з розумом не переймалася б такими речами.

Наскільки ж безсоромними бувають деякі антихристи? Якщо після того, як цих антихристів відстороняють, брати й сестри вже не ставляться до них так шанобливо, якщо вони не такі теплі чи добрі, а натомість холодні й ігнорують їх, ці антихристи не можуть цього знести. Чому вони такі чутливі до цих речей, але не такі чутливі до свого розбещеного характеру? Чи це частина їхньої природи? Чи мають вони гідність? Чи мають вони сором? (Ні.) Дві найцінніші речі в людськості – це сором і чесність. В антихриста немає ані сліду жодної з цих речей. Антихристи безсоромні, і хай скільки вони виявляють розбещені характери чи скільки зла чинять, вони абсолютно нічого не відчувають, не відчувають жодної провини, але все одно хочуть затягувати своє перебування й жити за рахунок Божого дому. Після того, як їх обітнули й розвінчали, після того, як їх відсторонили й вони більше не мають жодного статусу, вони однак хочуть, щоб брати й сестри шанобливо й чемно їх почитали. Хіба це не нерозумно? Чи викликає у вас огиду цей прояв антихристів? (Так.) Кожна людина переживає почуття втрати, коли її обтинають, особливо якщо її відстороняють і вона втрачає свій статус. Вона відчуває, що її поставили в незручне становище, трохи зганьбили перед іншими, і їй занадто соромно дивитися комусь в очі. Однак людина, яка знає сором, не висловлюватиме перекручених аргументів. Що означає не висловлювати перекручених аргументів? Це означає бути здатним ставитися до всього правильно, не думаючи й не говорячи про речі перекручено, а натомість чесно визнаючи те, що було зроблено неправильно, і ставлячись до справи справедливо й раціонально. Що означає справедливо й раціонально? Це означає, що оскільки тебе за щось обітнули, то з тим, що ти зробив, має бути якась проблема – не кажучи вже про твій розбещений характер, але, скажімо так, якщо ти схибив у цій справі, то ти, безумовно, несеш за це певну відповідальність; а оскільки ти несеш відповідальність, ти маєш її взяти її на себе й визнати, що це зробив ти. Щойно ти це визнаєш, ти маєш дослідити себе й запитати: «Який розбещений характер я в цьому виявив? Якщо мною не керував розбещений характер, то чи були в моїх діях домішки людської волі? Чи було це спричинено дурістю? Чи це було якось пов’язане з моїм прагненням, зі шляхом, яким я йду?» Здатність так досліджувати себе і є проявом раціональності, знанням сорому та справедливим, об’єктивним поглядом на речі, що відповідає фактам. Саме цього й бракує антихристам. Коли їх обтинають, спершу вони думають: «Як ти міг так нещадно обітнути такого гідного лідера, як я, перед такою кількістю людей, навіть розвінчуючи мою ганебну таємницю? Де мій престиж як лідера? Хіба ти, обтинаючи мене, не знищив його? Хто тепер буде мене слухати? Якщо ніхто не буде мене слухати, як я можу мати якийсь статус лідера? Хіба це не зробить мене просто номінальною фігурою? Як я тоді буду насолоджуватися благами статусу? Хіба я більше не зможу насолоджуватися речами, які пожертвували брати й сестри?» Чи правильна ця думка? Чи відповідає вона істині? Чи є вона виправданою? (Ні.) Це означає бути позбавленим розуму й висловлювати перекручені аргументи. Що ти маєш на увазі під престижем? Що таке лідер? Ти ж не позбавлений розбещеності? Що ти маєш на увазі під «розвінчуванням твоєї ганебної таємниці»? Яка твоя ганебна таємниця? Це твій розбещений характер. Твій розбещений характер такий самий, як і в будь-кого іншого, – ось твоя ганебна таємниця. У тобі немає нічого відмінного, ти не вищий за інших. Божий дім просто побачив, що в тебе є певний рівень і ти можеш виконувати деяку роботу, тому він підвищив і зростив тебе, і дав тобі особливу ношу, узяти на себе трохи більше. Але це зовсім не означає, що, щойно ти отримуєш статус, у тебе більше немає розбещеного характеру. Однак антихристи чіпляються за це, кажучи: «Тепер, коли я маю статус, ти не маєш мене обтинати, особливо не перед такою кількістю людей, адже це дозволило би більшості людей дізнатися про мою справжню ситуацію». Хіба це не перекручений аргумент? Де можна застосувати такий підхід? У суспільстві, коли ти когось підносиш, ти мусиш лестити йому як досконалому й створювати для нього образ досконалості, без найменшої вади. Хіба це не оманливо? Чи робив би так Божий дім? (Ні.) Саме так робить сатана, і цього також вимагають антихристи. Сатана позбавлений розуму, і антихристи так само позбавлені розуму в цьому відношенні. Не лише це, але вони висловлюють перекручені аргументи та висувають надмірні вимоги. Щоб захистити свій статус, вони просять Вишнє бути уважним до того, як їх обтинають, за яких обставин їх обтинають і який тон використовується. Чи це необхідно? Ти – розбещена людська істота, і тебе обтинають за щось реальне й істинне – яка потреба робити це якимось особливим чином? Хіба підносити тебе не означало б шкодити братам і сестрам? Чи слід тебе, злу людину, підносити й захищати твій статус, щоб ти міг безрозсудно чинити лихі вчинки серед тих, хто нижче, і створювати власне незалежне царство? Чи було б це справедливо щодо братів і сестер? Чи це прояв відповідальності перед ними? Це не спосіб прояву відповідальності перед ними. Отже, коли антихрист поводиться так, думає так і висуває такі вимоги, це суто висловлення ним перекручених аргументів і навмисне створення проблем, абсолютно позбавлене сорому. Коли антихриста обтинають за те, що він зробив щось зле, він не визнає, що має розбещений характер, і не досліджує, який розбещений характер змусив його зробити таку річ. Висловивши купу перекручених аргументів, він не тільки відмовляється досліджувати себе, а й думає про контрзаходи. «Хто про це доповів? Хто злив цю інформацію вишньому? Хто повідомив лідерам, що це зробив я? Мені треба з’ясувати, хто це був, і провчити їх. Мені треба дорікати їм під час зібрань і показати їм, наскільки я грізний». Коли антихриста обтинають, він робить усе можливе, щоб захистити себе, знайти вихід, думаючи: «Цього разу я був необережний і вибовкав таємницю, тому наступного разу я мушу зробити все можливе, щоб цього не сталося знову, і спробувати інший підхід, щоб обдурити вишнє разом із братами й сестрами внизу, щоб ніхто з них не знав. Коли я роблю щось правильно, то маю поспішити вийти вперед і взяти на себе заслугу, але коли я роблю помилку, то мушу швидко перекласти відповідальність на когось іншого». Хіба це не безсоромно? Це безсоромно до крайності! Коли обтинають нормальну людину, глибоко всередині вона потай визнає: «Я нікчемна людина – у мене розбещений характер. Більше нічого сказати. Я мушу порозмірковувати над собою». Вона мовчки вирішує діяти згідно з тим, чого вимагає Бог, якщо знову зіткнеться з такою ситуацією. Незалежно від того, чи зможе вона цього досягти, у будь-якому разі, коли її обтинають, вона приймає це у своєму серці раціонально, і її раціональність каже їй, що вона справді зробила щось зле, і що, оскільки вона має розбещений характер, то мусить це визнати. Вона кориться в серці, без жодного опору, і навіть якщо вона почувається трохи скривдженою, її основне ставлення – позитивне. Вона здатна розмірковувати над собою, відчувати докори сумління й вирішувати прагнути не робити тієї самої помилки в цій справі в майбутньому. Тим часом антихрист не лише не відчуває докорів сумління, він опирається в своєму серці, і не лише не може відмовитися від зла, яке він робить, а навіть намагається знайти інший шлях уперед, щоб продовжувати безрозсудно чинити лихі вчинки, продовжуючи свою злу поведінку. Коли його обтинають, він не досліджує свій власний розбещений характер, джерело своїх проступків, свої наміри або різні стани й погляди, що виникли в ньому, коли був виявлений його розбещений характер. Він ніколи не досліджує й не обмірковує ці речі, і не приймає, коли хтось інший дає йому пропозиції, поради або розвінчує його. Натомість він посилює свої зусилля в пошуках різних способів, засобів і тактик, щоб обдурити тих, хто над ним, і тих, хто під ним, аби захистити свій статус. Він нарощує свої зусилля в спричиненні завад у Божому домі й використовує свій статус для вчинення зла. Він справді безнадійний!

Коли антихристи беруться за якусь частину роботи, вони недбалі й закривають очі на злих людей і тих, хто заважає роботі Божого дому, або вони можуть навіть прикривати їх, потурати їм і захищати їх. Після відсторонення, чи зміниться антихрист, коли виконуватиме інший обов’язок? (Ні.) Чому так? (Через проблему з його природою-сутністю.) Після вчинення такої серйозної помилки він усе ще не кається, і все ще плекає уявлення та образи у своєму серці, тож чи можливо, щоб він був хоч трохи щирим у будь-якому обов’язку, який він виконує? Він безрозсудно чинить лихі вчинки у своєму обов’язку ще до того, як у нього з’являються будь-які уявлення чи образи, тож коли він плекає ці речі, чи можливо, щоб він був щирим у своєму обов’язку? (Ні.) А без щирості, чи буде він недбалим? Чи буде він безрозсудно чинити лихі вчинки? (Буде.) Дехто з вас може бути непереконаний, тож добре подивіться самі, і настане день, коли ти переконаєшся. Антихрист ніколи не може змінитися, і незалежно від того, куди його поставлять, він завжди буде нікчемним. Після того, як людину, яка прагне до істини, обітнули за виявлення розбещеного характеру, вона зазнає деяких змін. Її стан стає дедалі кращим, її ставлення стає дедалі більш ініціативним, її погляд стає дедалі більш позитивним, цілі та напрямок її прагнення стають дедалі більш правильними, у неї дедалі більше розвивається богобоязливе серце, і її людськість виглядає дедалі більш гідною поваги. Навпаки, що більше обтинають антихриста, то більше зростає його внутрішня образа, то більш настороженим він стає, то більш скривдженим він почувається у своєму серці, і то більшими стають його уявлення, ненависть і скарги на Бога. Коли його не обтинали, його плоть здатна заплатити крихітну ціну, але коли його багато обтинають, у нього немає ані крихти щирості. Він справді безнадійний випадок! Поспостерігайте за цим самі – такі люди завжди проповідують, щоб підтримати інших, але самі вони зовсім не практикують і не мають жодного входження – це одна характеристика. Інша характеристика полягає в тому, що, хай яку роботу він виконує, щойно він отримує статус, то може вийти вперед і проявити деякий ентузіазм, але він завжди недбалий і безрозсудно чинить лихі вчинки у своїй роботі. Коли він втрачає статус, рукавички знято, він вважає свій стан безнадійним і навіть діє зухвало й безрозсудно, і поводиться як беззаконний дикун, абсолютно позбавлений богобоязливого серця. Серед усього людства людина такого типу – це класичний антихрист. Він здатний розбирати стани інших людей дуже чітко й логічно, у спосіб, який легко зрозуміти, і залишає у вас відчуття, що він також має таке розуміння себе. Але коли він робить якусь помилку, коли він виявив розбещений характер, і ти намагаєшся розвінчати й розібрати його, подивися, яке в нього ставлення. Він абсолютно не матиме бажання це приймати, і вигадає будь-який спосіб, щоб це спростувати й захистити себе, не визнаючи цього. Ніхто не зможе його торкнутися, і будь-хто, хто зачепить його за живе або розвінчає його проблему, потрапить у біду й буде вважатися його ворогом.

Коли антихрист має статус, він здатен витримати трохи труднощів і заплатити певну ціну, щоб захистити його. Він також здатен вдавати доброзичливу особу, яка співчуває всім під сонцем, яка хоче всіх спасти – лицемірну особу. Однак, щойно він втрачає свій статус, уся його доброзичливість зникає, але він однак хоче чіплятися за підтримку, повагу та особливу увагу, якими він насолоджувався в минулому, і насолоджуватися ними. Він просто безсоромний до крайності! У якій би групі не був антихрист, він нікому не надає ані найменшої допомоги чи повчання, але однак хоче насолоджуватися підтримкою та повагою всіх інших. Незалежно від того, хто ще визнає, що має розбещений характер, антихрист не висловиться й не скаже, що він також його має, або не розповість про те, який розбещений характер він виявляв у минулому. Він ніколи не розбирає себе, і коли його заженуть у кут, лише скаже щось на кшталт: «Так, я демон, я сатана», і все. Він просто каже кілька таких гучних, порожніх слів. Якщо ти запитаєш його: «Які конкретні прояви й викриття того, що ти є демоном і сатаною, ти маєш? Які мотиви й наміри ти маєш, коли дієш?», то він узагалі нічого не скаже. Хіба він не сатана? Відколи він прийшов до влади, великий червоний дракон вчинив незліченні злочини, і протягом усього свого правління він постійно визнавав і виправляв свої проступки, водночас постійно посилюючи знущання над своїм народом. Коли ти бачиш, як він визнає свої проступки, то можеш подумати, що він покається й почне нове життя, що він має ставлення визнання, і що він, ймовірно, більше не робитиме таких помилок. Але судячи з того, що відбувається далі, і з того, як розвиваються події, великий червоний дракон визнає свої проступки лише для того, щоб захистити свій імідж і статус, прокладаючи шлях до того, щоб продовжувати утримувати владу й робити ще жахливіші речі, знущаючись над своїм народом. Антихристи такі самі – вони мають ту саму природу-сутність, що й дияволи, сатана та великий червоний дракон. Вони добре маскуються й є закоренілими брехунами; вони не знають сорому, відчувають відразу до істини й позитивних речей і зовсім не приймають істину. Крім того, вони говорять лише приємні на слух речі, а роблять усілякі погані справи. Серед братів і сестер антихристи часто говорять правильні речі й роблять те, що на поверхні виглядає правильним, але коли їх просять суворо практикувати згідно з Божими словами й істинами-принципами, виконувати робочі розпорядження Божого дому, то вони нічого такого не робитимуть, а натомість зникнуть без сліду. Якщо залишити їх без нагляду чи спонукання, то вони безрозсудно чинитимуть лихі вчинки й створюватимуть власне незалежне царство. Щоб досягти своєї мети – утримати владу, вони витримають будь-які труднощі й заплатять будь-яку ціну. З цього ми бачимо, що антихристи мають інший вид природи-сутності, а саме: вони егоїстичні й ниці. Окрім того, що вони платять певну ціну, роблячи щось для себе, якщо їх попросять зробити щось для братів і сестер, для дому Божого або сказати їм щось, не отримуючи нічого натомість, чи будуть вони такими добросердими? Чи візьмуть вони на себе цю ношу? (Ні.) Тож, коли йдеться про те, що Вишнє попросило їх виконати, коли настає час перевірити цю роботу, вони не виконають нічого з цього. Чому так? Тому що для цього їм довелося б втомлюватися й страждати; їм довелося б заплатити ціну, і вони, ймовірно, не отримали б від цього великої вигоди. Тож вони просто цього не робитимуть. Якщо більшість людей отримала б від цього користь, якби більшість людей отримала б від цього вигоду, чи був би антихрист готовий заплатити за це ціну? Не був би. Якби це було щось, за що більшість людей поважала б і пам’ятала б його, і поклонялася б йому і хвалила б його, і якби його пам’ятали за цю добру справу, яку він зробив, протягом поколінь, як би він діяв? Він би негайно кинувся до дії, і зробив би це радісніше, ніж будь-хто інший. Це безсоромно, чи не так? Сатана, диявол справді безсоромний. Він вчинив незліченні злочини, та однак хоче, щоб усі були йому глибоко вдячні, щоб люди слідували за ним і лестили йому. Він так сильно знущається з людей, та однак хоче, щоб вони його хвалили. Антихристи такі самі. Неважливо, скільки проповідей чув антихрист чи скільки доктрин він розуміє, якщо ти попросиш його виконати якусь роботу або обов’язок, не будучи недбалим, він не зможе цього зробити. Якщо ти попросиш його утриматися від створення власного незалежного царства або безрозсудного вчинення лихих вчинків, він не зможе цього зробити. Якщо ти попросиш його утриматися від насолоди благами статусу, упивання комфортом, забавляння статусом і особливими привілеями, він не зможе цього зробити. Якщо ти попросиш його не мучити інших або не брехати, він не зможе цього зробити. Якщо ти попросиш його не розтрачувати пожертви й захищати інтереси Божого дому, він не зможе цього зробити. Якщо ти попросиш його не свідчити про себе, він ніколи не зможе цього зробити; якщо ти попросиш його заплатити певну ціну за обраних Богом людей, не отримуючи нічого натомість, або виконати якусь роботу в невідомості, він не зможе цього зробити. Що здатні робити антихристи? Вони здатні безрозсудно чинити лихі вчинки, створювати власне незалежне царство, свідчити про себе, розтрачувати пожертви, жити за рахунок церкви, мучити інших, вигукувати гасла, виголошувати доктрини, поширювати єресі й облуди, щоб уводити людей в оману, і так далі – їм без зусиль вдається робити ці речі. Чи є хтось такий серед вас? Щойно такі люди отримують владу, щойно в них з’являється хоч трохи влади, вони хочуть заволодіти фінансами Божого дому; хай що вони купують, вони хочуть отримувати речі високої якості, дорогі й брендові, і вони не обговорюють це ні з ким іншим і не слухають, що кажуть інші. Щойно їм дають трохи влади, вони впиваються нею. Коли їм дають трохи влади, вони хочуть створювати кліки й робити все по-своєму, і відмовляються слухати Вишнє або будь-кого іншого. Коли їм дають трохи влади, вони відчувають, ніби стали богом, і хочуть свідчити про себе, щоб інші їх підтримували, і вони хочуть створити фракцію, створити власну банду. Коли їм дають трохи влади, вони хочуть, щоб брати й сестри були під їхнім жорстким контролем. Якщо робота Божого дому вимагає, щоб когось перевели від них, це буде досить складно. Вони мусять це схвалити, і хтось мусить обговорити це з ними, і вони не приймуть від цієї людини ставлення, яке їм не подобається. Вони хочуть, щоб увесь світ знав, що вони мають владу й вплив, і всі мусять ставитися до них з повагою і шанобливістю. Це загальновизнаний факт. Антихрист ніколи не визнає, що має розбещений характер. Поспостерігайте за цим самі – подивіться, чи можуть ті, хто не визнає, що має розбещений характер, покаятися після того, як зробили щось зле і виявили розбещений характер, і в якому напрямку вони розвиваються, і яким шляхом вони зрештою йдуть, як вони поводяться, виконуючи свій обов’язок і спілкуючись з іншими, як вони поводяться щодо статусу, і які в них способи й методи виконання справ. Чи зможете ви це розрізнити? Якщо ви зможете дійти висновку щодо цих речей, то у вас є певне розрізнення.

В. Відмова визнати, що Божі слова є істиною і критерієм, яким усе вимірюється

Є третя причина, чому антихристи відмовляються приймати обтинання й не мають ставлення покаяння, коли вони чинять зле, а саме: вони відмовляються визнавати, що Божі слова є істиною і критерієм, яким усе вимірюється. Я дав відносно детальну бесіду щодо попередніх двох причин; ця трохи відрізняється від перших двох за своїм буквальним значенням, але за сутністю вони пов’язані з цією – з відмовою антихристів визнавати, що Божі слова є істиною, тому ми можемо зробити нашу бесіду короткою й стислою. Коли антихриста обтинають, і ти бесідуєш з ним про істину, говориш про істини-принципи й принципи виконання справ, чи зможе він це прийняти, почувши? (Ні.) Незалежно від того, коли антихрист почує істину, він завжди матиме до неї однакове ставлення – засудження й опір. Що таке істини-принципи? Це стандарт для вимірювання того, як щось робити. Доки щось робиться цілком відповідно до істини Божих слів, те, що робить людина, буде принциповим. Це означає робити все згідно з принципами. Якщо твоя бесіда відповідає істинам-принципам, антихрист абсолютно не прийме її; що більш позитивною, практичною, справедливою, правильною й заснованою на фактах є твоя бесіда, то більш неприйнятною вона буде для антихриста. Він відповість перекрученими аргументами, відмовляючись приймати істину або факти. Якщо ти говориш з ним про те, як діяти, щоб виконати свої зобов’язання в цій справі, він розповість тобі про те, як він страждав і платив ціну; якщо ти говориш з ним про те, як діяти відповідно до істин-принципів, то він розповість тобі про те, скільки доріг пройшов, скільки страждав і скільки говорив. Якщо ти говориш з ним про те, як бути чесною людиною, як діяти й виконувати обов’язок із чесним і щирим серцем, він не буде зацікавлений і проігнорує тебе. Коли він діє, то просто зосереджується на тактиці, схемах і хитрощах. Загалом, антихрист має власний набір унікальних принципів для своїх дій, і незалежно від того, наскільки вони неправильні, низькі, смішні й абсурдні в очах інших або в очах Бога, він ніколи не втомиться дотримуватися цих методів і принципів. Він не прийме Божі слова як істини-принципи й не відмовиться від власних принципів, тому незалежно від того, чи ти обтинаєш його, розвінчуєш його чи відстороняєш його, його критерії, погляди й світогляд для вимірювання речей ніколи не зміняться. Деякі з цих критеріїв походять із людської науки, деякі – зі знань, деякі – з традиційної культури, а деякі – зі злих тенденцій цього світу, але незалежно від того, наскільки неправильними можуть бути ці речі, антихрист не може від них відмовитися. Антихристи приймуть будь-які злі тенденції й будь-які вислови та погляди, популярні в суспільстві, але Божі слова чи істина ніколи не є їхнім критерієм для вимірювання всіх речей і подій, для вимірювання всього. Поки вони слідують за Богом і живуть за рахунок Божого дому, вони заперечують і засуджують істину. Заперечуючи й засуджуючи істину, вони шанують і рівняються на всілякі єресі й облуди цього світу. Єдине, що вони не можуть прийняти, – це Божі слова, істина. Судячи з цієї сутності антихристів, хоча вони відвідують зібрання, читають Божі слова й виконують обов’язок у ході своєї віри, одне є певним – їхній характер ніколи не зміниться, як і їхні погляди, що відповідають світу й злим тенденціям. Якщо ти попросиш антихриста поговорити про життя-входження або зміну характеру, то дивуватимешся, чому його слова звучать так дивно, огидно й незграбно. Вони звучатимуть як слова сторонньої людини, антихрист і є просто безтолкова людина, якій бракує духовного розуміння, але яка вдає, що вона духовна й має життя. Це справді огидно до крайності! Чи може людина, яка ніколи не визнавала Божі слова як істину й не приймала Божі слова як своє життя, мати життя? Це ж смішно, чи не так? Подивіться навколо себе й перевірте, чи є хтось, хто постійно каже: «Така-то відома людина сказала таке; в такій-то книзі сказано таке; в такому-то серіалі сказано таке; у такому-то шедеврі сказано таке» або «Наша традиційна культура така; звідки я родом, ми кажемо так; у нашій родині є таке правило» і так далі. Подивіться, хто завжди має цілу купу таких речей, щоб сказати, хто залишається байдужим до Божих слів, почувши їх, і вимовляє лише безтолкові слова, абсурдні слова й слова, яким бракує духовного розуміння, коли йому вдається побесідувати про своє розуміння Божих слів, і хто, хоча й не має сприйняття чи розуміння Божих слів, намагається насильно щось скласти докупи й вдає, що він духовний. Це вкрай огидно! Ці люди багато років вірять у Бога, і багато років чули проповіді й відвідували зібрання, але вони, неймовірно, досі не знають, що мають розбещений характер, і не виявили, що мають неправильні погляди, або що їхні облудні погляди цілком суперечать і протирічать Божим словам. Яка причина цього? Це третя причина, що стоїть за відмовою антихристів приймати обтинання й відсутністю ставлення покаяння, коли вони чинять щось зле: вони відмовляються визнавати, що Божі слова є істиною і критерієм, яким усе вимірюється. Це корінь проблеми.

Чому антихристи відмовляються приймати обтинання? Чому, коли вони з чимось стикаються, вони не каються, а натомість поширюють різні уявлення й навіть виносять суд Богові? Причини дуже чіткі: по-перше, антихристи ніколи не визнають, що можуть чинити зле; по-друге, вони ніколи не визнають, що мають розбещений характер; по-третє, вони відмовляються визнавати, що Божі слова є істиною і критерієм, яким усе вимірюється. Щодо всіх тих, хто не приймає обтинання, усіх тих, хто чітко виявляє розбещений характер, коли робить помилки, усіх тих, хто часто завдає шкоди обраним Богом людям, хто затримує життя-входження незліченної кількості обраних Богом людей і завдає збитків роботі Божого дому, якщо ці люди не мають докорів сумління чи ставлення покаяння, коли їх обтинають, то одне є певним, а саме: вони мають усі три ці прояви антихристів. Правильно? (Так.) Загалом, є три причини, чому антихристи відмовляються приймати обтинання. Прочитайте їх ще раз. (По-перше, антихристи ніколи не визнають, що можуть чинити зле; по-друге, вони ніколи не визнають, що мають розбещений характер; по-третє, вони відмовляються визнавати, що Божі слова є істиною і критерієм, яким усе вимірюється.) Загалом три. Ми досить детально бесідували про перші дві причини. Остання трохи відрізняється, але за сутністю перші дві пов’язані з тією, що антихристи відмовляються визнавати, що Божі слова є істиною, тому ми не будемо бесідувати про цю причину більш детально. Гаразд, на цьому закінчимо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення! (До побачення, Боже!)

19 вересня 2020 року