Пункт чотирнадцятий. Вони ставляться до Дому Божого як до свого особистого володіння

На минулому зібранні ми бесідували про той факт, що, крім людських сердець антихристи також контролюють церковні фінанси. Про які основні пункти ми бесідували? (Ми бесідували про два основні пункти: перший пункт – це надання пріоритету своєму володінню та користуванню церковним майном, а другий пункт – це розтрата, неправомірне використання, позичання, шахрайське використання та крадіжка пожертвувань.) Ми бесідували про ці два основні пункти. Сьогодні ми будемо бесідувати про чотирнадцятий пункт різноманітних проявів антихристів: вони ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння. Погляньмо в цьому пункті, які з притаманних антихристам проявів доводять, що вони мають сутність антихриста. Вони ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння: на перший погляд, ці два терміни – «дім Божий» і «особисте володіння» – не вказують на те, яке зло можуть чинити антихристи. Вислів «антихристи ставляться до дому Божого як до свого власного дому» на позір не вказує на те, що саме мається на увазі під цим «домом», чи це щось позитивне, чи негативне, чи використовується це як комплімент, чи зневажливо. Але чи заміна слова «дім» на «особисте володіння» вказує на існування певних проблем? Перш за все, про що нам говорить вираз «особисте володіння»? (Антихристи хочуть мати останнє слово.) Що ще? (Вони ставляться до Божого дому як до власної сфери впливу, зрощуючи поплічників і людей зі свого власного дому, а потім здобуваючи контроль над церквою.) Це також прояв антихристів. Ще щось? Чи вказує поверхневе значення цієї фрази на те, що це сфера впливу антихристів, що саме тут антихристи мають владу і панують, що це місце, де все контролюється, монополізується і стримується антихристами, місце, де антихристи всім розпоряджаються? (Так.) Ми можемо вкладати такий зміст у цю фразу, тому що, обговорюючи раніше різноманітні прояви антихристів, ми багато бесідували про аналіз і розвінчування сутності антихристів. Головними серед цих проявів є спроби антихристів контролювати людей і мати владу – хоча, звісно, є й різні інші прояви.

Отже, тепер, коли ми побесідували про загальне значення того, як антихристи застосовують «особисте володіння», побесідуймо про те, що саме мається на увазі під «домом Божим». Чи маєте ви поняття про те, що таке дім Божий – чи можете ви дати йому точне визначення? Група братів і сестер, що зібралися разом, – це дім Божий? Чи вважається зібрання або збори людей, які слідують за Христом і Богом, домом Божим? Чи вважається зібрання, яке також включає церковних лідерів, дияконів і різних лідерів команд, домом Божим? (Ні.) То що ж таке дім Божий? (Лише церква, де править Христос, є домом Божим.) (Лише зібрання людей, які приймають Божі слова як свої принципи практики, може вважатися домом Божим.) Чи точні ці два визначення? Ви не можете цього пояснити. Навіть після всіх проповідей, які ви чули, ви не можете дати такого простого визначення. Очевидно, ви не маєте звички сприймати ці духовні терміни та лексику серйозно й належно їх обмірковувати. Які ж ви недбалі! Тож подумайте: що саме таке дім Божий? Якщо говорити теоретично, то дім Божий – це місце, де панує істина, зібрання людей, чиїми принципами практики є слова Божі. У такому разі те, що антихристи ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння, є проблемою; вони ставляться до зібрання братів і сестер, які слідують за Богом, як до власної особистої сфери впливу, як до місця, де вони здійснюють владу, і як до об’єкта, над яким вони здійснюють владу. Це буквальне значення, яке можна розгледіти в тому, що антихристи ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння. Хоч би з якої точки зору ви це пояснювали чи розглядали, ставлення антихристів до дому Божого як до свого особистого володіння демонструє їхню природу-сутність, яка полягає в намаганні вводити людей в оману й контролювати їх та утримувати абсолютну владу. Дім Божий – це місце, де Бог працює і говорить, де Бог спасає людей, де обрані Богом люди переживають Божу роботу, очищаються і здобувають спасіння, де Божа воля і наміри можуть виконуватися безперешкодно, і де Божий план управління може бути втілений і здійснений. Підсумовуючи, дім Божий – це місце, де Бог має владу, де панують Божі слова й істина; це не те місце, де будь-яка особа здійснює владу та дбає про власні справи, щоб справдити власниі бажання або грандіозні задуми. Однак те, що роблять антихристи, іде врозріз із тим, чого хоче Бог: вони не звертають уваги й не зважають на те, що саме хоче зробити Бог, їх не обходить, чи приносять Божі слова плоди серед людей і чи можуть Божі слова та істини-принципи бути зрозумілими людям, практикуватися й переживатися ними. Антихристи дбають лише про те, чи мають вони статус, владу й останнє слово; чи можуть їхні наміри, ідеї та бажання бути реалізовані серед людей. Тобто, у межах їхньої сфери впливу, скільки людей слухають їхні слова й слухаються їх, і який імідж, репутацію та владу вони мають, – це саме ті ключові речі, якими вони намагаються управляти, і це те, про що вони найбільше дбають у своїх серцях. Бог говорить і працює серед людей, Він спасає людей, веде людей і забезпечує людей, Він скеровує їхній прихід до Бога, розуміння Його намірів, входження в істину-реальність крок за кроком і поступове досягнення покори Богові. Усе, що роблять антихристи, іде абсолютно врозріз із цим. Бог веде людей до того, щоб вони прийшли до Бога, але антихристи змагаються з Богом за цих людей і намагаються привести їх до себе. Бог спрямовує людей у входженні в істину-реальність, розумінні намірів Бога та підкоренні Божому володарюванню крок за кроком; антихристи намагаються крок за кроком контролювати людей, контролювати кожен їхній рух і міцно взяти їх під свою владу. Підсумовуючи, усе, що роблять антихристи, спрямоване на те, щоб перетворити послідовників Бога на своїх власних послідовників; підкоривши своїй владі тих безтолкових людей, які не прагнуть до істини, вони йдуть далі й намагаються всіма засобами підкорити своїй владі тих, хто здатен слідувати за Богом і вірно виконувати свій обов’язок, змушуючи всіх у церкві слухати те, що вони кажуть, і змушуючи їх жити, діяти, поводитися й робити все згідно з бажаннями антихристів, так що вони зрештою слухаються всього, що кажуть антихристи, слухаються їхніх бажань і слухаються їхніх вимог. Тобто, що б Бог не бажав зробити, якого б ефекту Бог не бажав досягти, – це той результат, якого бажають досягти й антихристи. Результат, якого вони бажають досягти, полягає не в тому, щоб змусити людей прийти до Бога й поклонятися Богу, а в тому, щоб вони прийшли до них і поклонялися їм. Загалом, щойно антихристи отримують владу, вони намагаються контролювати кожну людину й кожну річ у межах своєї сфери впливу, вони намагаються контролювати ту сферу, яку можуть, вони намагаються зробити церкву, дім Божий і тих, хто слідує за Богом, сферою, де вони здійснюють свою владу й можуть панувати. Тобто Бог веде людей до Себе, тоді як антихристи вводять людей в оману й також хочуть вести цих людей до себе. Мета антихристів у всьому цьому – зробити Божих послідовників своїми послідовниками, перетворити дім Божий і церкву на свій власний дім. Оскільки антихристи мають ці мотиви й сутність, які їхні конкретні прояви та поведінка вказують на те, що ці антихристи є антихристами, що вони є ворогами Бога, що вони є демонами й сатанами, які ворожі до Бога й істини? Далі ми конкретно розберемо, які саме специфічні прояви та підходи антихристів доводять, що вони ставляться до Дому Божого як до свого особистого володіння.

I. Антихристи монополізують владу

Перший прояв того, як антихристи ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння, – це той, про який ми часто бесідували, і це сутнісний прояв, унікальний для антихристів: антихристи люблять статус понад усе. Чому вони люблять статус найбільше? Що уособлює статус? (Владу.) Правильно – це ключове. Лише зі статусом вони можуть мати владу, і лише з владою вони можуть легко досягати свого; лише з владою вони можуть мати надію на те, що їхні різноманітні бажання, амбіції та цілі реалізуються і стануть реальністю. Отже, антихристи дуже хитрі, вони дуже прозірливі в таких справах; якщо вони хочуть зробити дім Божий своїм особистим володінням, вони повинні спочатку монополізувати владу. Це видатний прояв. Серед тих антихристів, з якими ви стикалися, про яких чули або яких бачили на власні очі, хто з них не намагався монополізувати владу? Хоч би які засоби вони використовували – чи то слизькість і хитрість, чи то показну врівноваженість і привітність, чи то більш порочні й особливо негідні засоби, чи то насильство, – антихристи мають лише одну мету: заволодіти статусом, а потім здійснювати владу. Тому перше, про що Я хочу побесідувати, – це те, що антихристи передусім намагаються монополізувати владу. Жага влади в антихристів виходить за межі жаги нормальних людей; вона перевершує жагу звичайних людей із розбещеним характером. Звичайні люди з розбещеним характером лише хочуть, щоб інші були про них високої думки, щоб про них мали гарну думку; вони люблять брати гору, коли говорять, але вони не так страждають, якщо не мають влади й поклоніння людей; вони можуть обійтися без цього. Вони мають певну любов і потяг до влади, але не такою мірою, як антихристи. А яка це міра? Без влади антихристи перебувають у постійному стані тривоги, вони не можуть знайти спокою, вони страждають від поганого апетиту й сну, кожен день приносить лише нудьгу й неспокій, і в душі вони відчувають ніби є щось, чого вони не досягають, а також ніби є щось, що вони втратили. Звичайні розбещені люди щасливі мати владу, але не надто засмучуються через її відсутність; вони можуть почуватися трохи розчарованими, але вони також задоволені тим, що є звичайними людьми. Якщо антихристи змушені бути звичайними, вони не можуть вижити, вони не можуть так жити далі. Вони ніби втратили напрямок і мету свого життя, вони не знають, як продовжувати йти дорогою – життям – попереду. Їм здається, що лише зі статусом їхнє життя наповнюється світлом, лише зі статусом і владою воно стає славним, мирним і щасливим. Хіба це не відрізняється від нормальних людей? Щойно отримавши статус, антихристи стають незвично збудженими. Інші бачать це й думають: чому вони не такі, якими були раніше? Чому вони так сяють і випромінюють радість? Чому вони такі щасливі? Якщо запитати, виявляється, це тому, що вони мають статус; вони мають владу; вони мають останнє слово; вони можуть командувати людьми; вони можуть здійснювати владу; вони мають престиж і вони мають прибічників. Коли антихристи мають статус і владу, щось змінюється в їхньому ментальному світогляді.

Бажання влади в антихристів указує на те, що їхня сутність не є звичайною; це не звичайний розбещений характер. І тому, незалежно від того, серед кого вони перебувають, антихристи намагатимуться знайти спосіб виділитися, похизуватися, прорекламувати себе, змусити всіх побачити їхні заслуги й чесноти та звернути на них увагу, а також забезпечити собі певне становище в церкві. Коли проводяться церковні вибори, антихристи відчувають, що настав їхній час: шанс прорекламувати себе, втілити свої бажання в реальність, задовольнити свою жагу вже тут. Вони роблять усе можливе, щоб їх обрали лідерами, вони роблять усе можливе, щоб здобути владу, вважаючи, що здобуття влади полегшить їм досягнення їхніх цілей. Чому полегшить? Коли антихристи не мають влади, цілком можливо, що ти не зможеш виявити їхні амбіції, жагу та сутність за їхнім зовнішнім виглядом, тому що вони приховують їх і прикидаються, так що ти не можеш бачити їх наскрізь. Але що вони роблять насамперед, щойно здобувають статус і мають владу? Вони намагаються зміцнити свій статус, розширити й закріпити владу у своїх руках. І які методи вони використовують, щоб закріпити свою владу й зміцнити свій статус? Антихристи мають багато засобів; вони не проґавили б такої нагоди, вони не сиділи б склавши руки, коли вже захопили владу. Для них настання такої нагоди – це час великого щастя, а також час, коли вони пускають у хід свою хитрість і дають повну волю своїм здібностям. Після того як антихриста обирають, він спочатку перебирає свою найближчу родину й родичів, перевіряючи, хто з ним у близьких стосунках, хто підлещується до нього, хто близький до нього й хто ладнає з ним і говорить тією ж мовою. Він також перевіряє, хто чесний, хто не стане на його бік, хто доповість про нього, якщо він зробить щось, що йде врозріз із правилами й принципами Божого дому, – це ті, кого він збирається викоренити. Перебравши їх, він думає: «Більшість моїх родичів мають зі мною добрі стосунки, ми ладнаємо, ми говоримо однією мовою; якщо вони стануть моїми підлеглими і я зможу їх використовувати, хіба мій вплив не зросте? І хіба це не стабілізує мій статус у церкві? Як каже прислів’я: “Просувай здібних, не обходячи увагою своїх родичів”. Невіруючі чиновники всі мусять покладатися на своїх близьких друзів і соратників, щоб ті їм допомагали, – тепер, коли я чиновник, я мушу робити те саме, це гарна ідея. Спершу я мушу просунути своїх родичів. Про дружину й дітей годі й казати; перше, що я зроблю, – це влаштую їм якісь посади. Що робитиме моя дружина? Нагляд за пожертвуваннями в церкві – це життєво важлива й значуща роль; фінансова влада має бути в наших руках, лише тоді я зможу вільно й легко витрачати гроші. Ці гроші не можна віддавати в руки сторонньої людини; якщо віддати, то вони, зрештою, будуть її, а витрати контролюватимуться й перевірятимуться, що незручно. Чи людина, яка зараз управляє рахунками, на моєму боці? Зовні вона здається нормальною, але хто знає, що вона думає в душі. Ні, я мушу придумати спосіб замінити її й поставити свою дружину управляти рахунками». Антихрист обговорює це зі своєю дружиною, яка каже: «Це чудово! Тепер, коли ти церковний лідер, ти маєш останнє слово щодо церковних пожертвувань, чи не так? Ти вирішуєш, хто за них відповідає». Антихрист каже: «Наразі, проте, немає гарного способу позбутися людини, яка зараз управляє рахунками». Його дружина трохи думає й каже: «Хіба це не буде легко? Скажи, що вона виконує цю роботу занадто довго. Це погано; там можуть бути безнадійні борги, заплутані рахунки або випадки хабарництва. Помилки легко трапляються, коли комусь щось довіряють протягом тривалого часу; з часом така людина відчуває, що має капітал, і перестає слухати інших. До того ж людина, яка управляє рахунками, досить стара, вона легко плутається й часто щось забуває. Якщо коли-небудь станеться якийсь недогляд, це призведе до збитків. Це така важлива роль – її треба замінити». А хто має сказати, що її треба замінити? Будь-які розмови про заміну цієї людини не можуть виходити з його вуст як церковного лідера; треба надати братам і сестрам можливість самим запропонувати дружину антихриста. Щойно його дружина вносить свою пропозицію, церковні пожертвування довіряються їй. Але церковний принцип диктує, що зберігання пожертвувань не може здійснюватися однією людиною; це мають робити спільно двоє або троє людей, що допомагає уникнути використання лазівки будь-якою однією особою та привласнення фінансів Божого дому. Тому антихрист рекомендує свою двоюрідну сестру, щоб вона долучилася до зберігання, кажучи, що вона давно вірить у Бога, зробила багато пожертвувань, має добру репутацію і їй можна довіряти. Усі кажуть: «Обидві вони – твої родички. Хтось не з твоєї родини також має бути залучений». Тож антихрист рекомендує безтолкову літню сестру допомагати управляти фінансами й контролювати їх. Спочатку антихрист бере фінанси під контроль своєї родини, після чого його родина керує конкретно тим, як витрачаються ці гроші, і конкретними деталями – контроль над усім цим у його руках.

Після монополізації фінансової влади й контролю над майном, чи досяг антихрист своєї мети? Ще ні. Найважливіше – це контролювати кураторів різної церковної роботи, переманити їх на свій бік і всім розпоряджатися. Це, як вважає антихрист, найважливіше; це стосується того, чи його підлеглі в кожній команді роблять так, як він каже, і чи проникає його влада на найнижчі рівні. То як він це робить? Він запроваджує радикальні реформи. Спочатку він бесідує й каже, що в роботі кожної команди те й те було не так. Певні проблеми з’явилися, наприклад, у команді зі зйомок відео, і антихрист каже: «Ці проблеми були спричинені куратором. Ці величезні недогляди в їхній роботі й величезні проблеми, які вони спричинили, є доказом того, що куратор не відповідає стандарту, і його слід замінити; якщо його не замінити, ця робота не може бути виконана належним чином. Тож хто його замінить? Чи є у вас хтось на прикметі – чи є якісь кандидати? Хто найкращий у тому, що робить у команді?». Усі обмірковують це, і хтось каже: «Є брат, який дуже хороший, але я не знаю, чи він підходить». Антихрист відповідає: «Якщо ти не знаєш, його не можна обирати. Я порекомендую вам одного. Мій син – йому 25, він випускник факультету комп’ютерних наук, спеціалізувався на спецефектах і відеовиробництві. Він новий віруючий у бога й не дуже прагне до істини, але його професійні навички кращі за всі ваші. Хіба серед вас є професіонали?». І всі відповідають: «Ми не те щоб професіонали, але ми виконуємо свій обов’язок уже давно й розуміємо принципи цієї роботи Божого дому. А він розуміє?». «Не має значення, якщо він не розуміє; він може навчитися». Це звучить правильно для всіх, і вони погоджуються з тим, що він каже, усі погоджуються просувати того, хто йому подобається, і так ще одна важлива роль опиняється під контролем антихриста. Далі антихристу спадає на думку, що євангельська робота важлива для Божого дому – а її куратор не на його боці. Його треба замінити. Як його замінити? Тим самим способом: знаходячи недоліки. Антихрист каже: «Як склалося з потенційним одержувачем Євангелія минулого разу?». Хтось відповідає: «Він був віруючим протягом місяця, а потім почув якусь негативну пропаганду й повірив у неї, тому він більше не вірить». Антихрист запитує: «Як він міг перестати вірити просто так? Ви що, не бесідували чітко про істину видінь? Чи ви були ліниві, або боялися несприятливого середовища й боялися наразити себе на небезпеку, тож не бесідували про речі чітко? Чи ви не подбали про нього вчасно? Чи ви не змогли допомогти йому розв’язати його труднощі?». Він ставить цілу купу запитань, одне за одним. І хоч би як інші відповідали або яке пояснення надавали, це не має значення; антихрист наполягає на тому, що куратор євангельської команди має занадто багато проблем, його недоліки занадто серйозні, він безвідповідальний і некваліфікований для цієї роботи, і так примусово звільняє його. А після того, як того куратора звільнили, антихрист каже: «Сестра така-то проповідувала Євангеліє раніше й також має досвід – я думаю, вона була б хорошою». Почувши це, люди кажуть: «Вона твоя старша сестра! Вона може гарно говорити, але її людськість не добра. Вона має справді погану репутацію, її не можна використовувати», і брати та сестри не пристають на таке. Антихрист каже: «Якщо ви не погоджуєтеся, то євангельська команда буде розформована. Ви більше не будете проповідувати Євангеліє, ви не здатні виконувати цей обов’язок належним чином. Або так, або оберіть підхожого лідера команди, а моя сестра буде помічником лідера команди!» Брати й сестри обирають когось, і антихрист неохоче погоджується, за умови, що його старшій сестрі дозволять бути помічником лідера команди. Лише досягнувши такого консенсусу, ледь вдалося зберегти євангельську команду.

Хоч би де це було й хоч би яка робота була задіяна, антихристи мусять впровадити своїх поплічників, людей, які на їхньому боці. Щойно антихристи стають лідерами й здобувають статус, вони не перевіряють у першу чергу те, як учасники кожної команди справляються зі своїм життям-входженням, не з’ясовують, як просувається їхня робота, або як можна розв’язати різні труднощі, з якими вони зіткнулися у своїй роботі, і чи є якісь нерозв’язані питання або виклики; натомість вони дивляться на кадрову ситуацію, і хто є головою кожної команди, хто проти них у кожній команді і які люди будуть загрозою для їхнього статусу в майбутньому. Вони досить добре поінформовані про такі справи, але ніколи не запитують про ситуацію з роботою церкви. Вони ніколи не запитують про стан братів і сестер, їхнє життя-входження або про те, як іде церковне життя, і ще менше вони хочуть дбати про це. Але вони добре знають людей, відповідальних за кожну команду: чи є вони їхніми поплічниками, чи ладнають вони з ними й чи становлять вони загрозу для їхньої влади або статусу. Вони знають усі ці деталі й дуже чітко їх з’ясували. Щодо того, хто в групі відносно чесний і говорить правдиво, вони вважають, що такої людини слід остерігатися й не давати їй жодного статусу. Проте вони віддають перевагу тим, хто вправний у лестощах, хто знає, як підлещуватися, хто говорить приємні слова, що догоджають іншим людям, і хто може слідувати натякам, коли щось робить. Антихрист відчуває прихильність до них і планує просувати їх і ставити на важливі посади. Він навіть думає про те, щоб брати їх із собою, куди б він не йшов, щоб переконатися, що вони слухають більше проповідей, і зростити їх у своїх поплічників. Що ж до тих у церкві, хто прагне до істини, має почуття справедливості й наважується говорити правдиво, хто постійно звеличує Бога й свідчить про Нього, хто не схиляється перед нечестивими силами, статусом або владою, – антихристи остерігаються їх, ненавидять їх, дискримінують їх і відторгають їх у своїх серцях. Однак тих, хто лестить їм, особливо якщо це члени їхньої сім’ї, їхні далекі родичі – тих, хто може крутитися навколо них, антихристи вважають своїми людьми й ставляться до них як до сім’ї. Усі ті під владою антихриста, хто здатен крутитися навколо нього, слідувати його натякам, приймати вказівки, коли щось робить, і виконувати все згідно з його бажаннями, – це люди, яким бракує совісті, розуму, людськості й найменшого богобоязливого серця. Вони – купка маловірів. Хоч би які погані речі вони робили, антихрист зрощує їх, захищає і вважає своєю власною сім’єю, беручи їх під свою владу – так формується володіння антихриста.

А хто складає особисте володіння антихриста? Перш за все, антихрист є головою, лідером, царем, що володіє абсолютною владою, чиє слово не підлягає сумніву в цьому володінні. Люди, пов’язані з ним кровно, його найближча родина, його поплічники, приятелі, палкі шанувальники, ті, хто радо слідує за ним і приймає від нього накази, а також ті, хто радо спілкується з ним і приєднується до його злодіянь, і ті, хто, незалежно від того, як регулюються упорядкування та адміністративні постанови Божого дому, незалежно від того, що кажуть слова Божі та істини-принципи, радо працюють на нього до сьомого поту, ризикують собою заради нього й гарують на нього, – це члени володіння антихриста. Усі разом вони є затятими послідовниками антихриста. І що роблять усі ці члени володіння антихриста? Чи виконують вони свій обов’язок і кожну роботу згідно з приписами й принципами Божого дому? Чи роблять вони так, як вимагає Бог, і чи ставляться до Його слів та істини як до найвищого з усіх принципів? (Ні.) Коли такі люди існують у церкві, чи можуть істина й слова Божі просуватися безперешкодно? Не тільки не можуть, а й через завади, введення в оману й саботаж банди антихриста Божі слова, істина, яку Він висловлює, і вимоги, які Він висуває до людей, не можуть здійснитися в церкві; вони не можуть бути втілені. Коли існує володіння антихриста, обрані Богом люди не можуть мати нормального церковного життя, а також не можуть нормально виконувати свій обов’язок, і тим паче вони не можуть робити все відповідно до істин-принципів; кожна робота в церкві контролюється антихристом. Там, де це відбувається меншою мірою, завади антихриста спричиняють хаос, люди перебувають у стані тривоги, робота не просувається, і люди не знають, як виконувати свою роботу добре або виконувати свій обов’язок належним чином; усе перетворюється на хаос. У серйозних випадках уся робота зупиняється, і ніхто не виявляє жодної стурбованості чи занепокоєння. Хоча кілька людей можуть сказати, що є проблема, вони не можуть розпізнати, що ця біда спричинена антихристом; вони теж стурбовані й дезорієнтовані антихристом, не знаючи, хто правий, а хто ні; навіть якщо дехто може помітити певні проблеми й хоче висловитися або взяти на себе відповідальність за роботу, вони не спроможні взятися за цю роботу. Антихрист придушує кожного, хто намагається розвінчати його, або має почуття справедливості й намагається взяти роботу на себе. І як далеко він заходить у їхньому придушенні? Якщо ти не наважуєшся видати ні звуку, якщо благаєш про помилування, якщо ти не наважуєшся донести на нього, якщо не наважуєшся доповісти про нього вищому керівництву, або порушити питання щодо його роботи, або бесідувати про істину, або вимовити слово «Бог», тоді антихрист пощадить тебе. Якщо ти відстоюєш принципи й розвінчуєш їх, він зробить усе можливе, щоб мучити тебе, він застосує усі засоби, щоб засудити й придушити тебе, і навіть підбурюватиме членів свого володіння разом з іншими, хто вагається, і тими людьми, які є безхребетними, боягузливими й бояться сил антихриста, щоб відкинути й придушити тебе. Зрештою, декого з малою вірою та малим духовним зростом антихрист поставить на коліна. І це робить антихриста щасливим; він досяг своєї мети. Щойно антихристи отримують владу, вони хочуть монополізувати її й забезпечити собі статус. Заради цього вони не тільки віддають усі важливі посади в церкві своїй рідні й тим, хто має з ними добрі стосунки, а й одночасно вербують інших, хто не має з ними родинних зв’язків, щоб ті служили їм і гарували на них до сьомого поту, маючи на меті втримати свій статус у майбутньому, щоб завжди мати владу у своїх руках. На їхню думку, що більше людей у їхньому володінні, то більші їхні сили, а отже, то більша їхня влада. І що більша їхня влада, то більше їх бояться ті, хто міг би їм опиратися, хто міг би сказати «ні» і хто наважився б їх розвінчати. Таких людей стає дедалі менше. Що більше люди їх бояться, то більше в них капіталу, щоб змагатися з домом Божим і Богом; вони більше не бояться Бога й не бояться, що з ними розбереться дім Божий. Судячи з того, як антихрист бажає влади, того, що він із нею робить, і його різноманітної поведінки, по суті, антихрист є ворогом Бога; він є сатаною і дияволом.

А що робить антихрист після встановлення власного володіння? Може, він страшенно тривожиться про те, як іде євангельська робота церкви? Чи він стурбований нею, чи запитує про неї? Він лише здійснює інспекційну поїздку, роблячи це для годиться, обходячись недбало кількома словами й нічим більше. Яка мета його інспекційної поїздки? З якою метою він вирушає у ці далекі подорожі, щоб побачити, як справи в братів і сестер? Чи це тому, що він дбає про те, як іде їхнє життя-входження? Ні. Він дивиться, чи є хтось у межах його впливу, хто має намір опиратися йому, чи є хтось, хто дивиться на нього скоса, або наважується сказати йому «ні», або наважується не поступатися й не робити так, як він каже. Антихрист мусить побачити на власні очі, він мусить особисто ознайомитися із ситуацією. Це один аспект. Ба більше, після того як антихрист встановлює своє володіння, він робить себе законним царем – і якщо ти скажеш, що він тиран, місцевий хуліган, ватажок бандитів, йому байдуже, аби лише він мав статус і владу. У межах його сфери впливу, усередині його володіння, уся влада в його руках, він сам усім розпоряджаються. Водночас він також насолоджується поклонінням, захопленням і повагою своєї кліки, а також їхніми лестощами, порожніми компліментами й навіть усіма тими почуттями вищості та особливим ставленням, яке ті йому надають. Ти думаєш, коли антихрист монополізує свою владу, це лише для того, щоб говорити з високої позиції? Чи це лише для того, щоб задовольнити таке бажання? Ні. Він хоче чогось більш істотного: усього того ставлення, яке приходить зі статусом і владою, якими він насолоджується у своєму володінні. Щойно антихрист встановлює своє володіння, щойно він має своїх затятих послідовників, його дні минають у більшому комфорті, ніж у стародавніх імператорів. Йому нічого не треба робити: одне слово – і його бажання виконано; одне слово – і йому приносять те, що він хоче. Наприклад, антихрист каже: «Сьогодні гарна погода; чому мені так хочеться з’їсти курки?». Ще до полудня хтось уже приготував тушковану курку. Під час обіду опівдні антихрист каже: «Нам, віруючим у бога, не можна пити алкоголь, але як щодо якихось освіжаючих напоїв?». Почувши слова свого лідера, послідовники антихриста змушують когось мчати купувати освіжаючі напої. Хіба він не отримує все, що хоче? Йому варто лише простягнути руку, відкрити рот, і йому все принесуть, а всі його бажання здійсняться. Його дні минають у великому комфорті. Потім антихрист каже: «Сьогодні холодно. Торішню кофту поїла міль, носити її непристойно, – вона має негарний вигляд. Я не знаю, де кофта цього року». Коли хтось пропонує купити йому кілька кофт, він каже, що їм не слід купувати їх просто так, він мусить відповідати пристойності святих, і гроші мають бути витрачені згідно з принципом. Незабаром після цих слів хтось купує йому кілька кофт. Після того як вони прибувають, антихрист відчуває, що якщо він нічого не скаже, це все здаватиметься навмисним, тому він каже: «Хто це купив? Хіба це не порушення принципів? Хіба це не поставить мене в незручне становище? Хто їх купив? Я віддам їм гроші». Він просить свою дружину спочатку взяти трохи грошей із церковних пожертвувань і каже, що поверне їх пізніше, коли матиме гроші. Насправді він каже це просто так; він зовсім не планує їх повертати. Антихрист справді отримує все, що забажає, насолоджуючись усім готовим. І чи відчуває він у своєму серці якісь докори сумління, насолодившись цими речами? Чи відчуває він звинувачення з боку своєї совісті? (Ні.) Як він міг відчувати звинувачення? Це саме те, чого він прагне, це те, чого він жадав день і ніч, – як він міг відмовитися від цього? Цю перевагу не можна змарнувати, якщо він не скористається нею, то вона зникне й буде даремною. Щойно він скористається нею, він усе одно скаже щось приємне, щоб людина, яка витрачає гроші, робила це охоче й не наважувалася нічого про це думати.

У своєму власному володінні антихристи не тільки отримують різноманітні особливі види ставлення та послуг, що надаються їхніми підлеглими, а й привчають тих, хто перебуває в їхньому володінні, абсолютно коритися їм. Наприклад, якщо антихрист вимагає, щоб усі вставали о 5-й ранку, кожен мусить встати до 5-ї ранку. Ті, хто встає пізно, зазнають обтинання – вони змушені стежити за виразом обличчя антихриста. Під час прийому їжі ніхто не сміє сісти за стіл, поки він не сяде, і поки він не почне користуватися паличками, ніхто інший не сміє цього робити. Що б він не вирішив зробити, це має бути зроблено; як би він не вирішив щось зробити, інші мусять слідувати цьому, і непослух не допускається. У його володінні він – лідер, цар, і його слово вирішальне; той, хто не підкоряється, зазнає мук. Його підлеглі привчені беззаперечно виконувати його накази, не сміючи йти проти них анітрохи, і вірячи, що все, що він наказує, є виправданим і вартим того, – це їхній обов’язок і зобов’язання. Під слова про віру в Бога й виконання своїх обов’язків підлеглі антихриста беззаперечно коряться йому, носять його на руках і ставляться до нього як до свого царя й господаря. Якщо в якоїсь людини є думки чи міркування щодо антихриста, якщо в неї є точки зору, що відрізняються від його поглядів, він не шкодуватиме зусиль, щоб спростовувати, принижувати, аналізувати, виносити судження, засуджувати й придушувати її, заспокоюючись лише тоді, коли людина повністю йому підкориться. Антихрист процвітає у своєму володінні, де йому чудово й комфортно. Гроші, які жертвують брати й сестри, усі йдуть до антихриста, і все, чого бракує антихристу, має бути забезпечено ними. Брати й сестри мусять негайно задовольняти потреби антихриста, щоб він був задоволений і щасливий. Антихрист перетворив цих людей на фактичних рабів. Його найчастіші проповіді обертаються навколо того, як він страждав і був відданим, наголошуючи на тому, як люди мають розуміти його та коритися йому, щоб догодити Богу й відповідати істинам-принципам. Антихрист проповідує високопарні проповіді, вигукує гасла й викладає доктрини, які повністю узгоджуються з людськими уявленнями та фантазіями, здобуваючи поклоніння й захоплення інших. Водночас він ефективно запобігає виникненню будь-яких підозр, сумнівів чи розрізнення щодо нього, а також не дає людям думати про його розвінчування чи розрізнення або мати власні думки про зраду. Це гарантує, що його влада триватиме вічно, що вона буде зміцнена в церкві без жодних непередбачуваних чинників. Хіба антихрист не планує досить далеко наперед? Тож яка мета всіх цих дій? Одне слово – влада. Чи то ті, хто в його володінні, чи ті, хто зовні, чи то його затяті послідовники, чи брати й сестри, які розпізнають його, – що викликає в антихриста найбільший страх і занепокоєння? Те, що ці особи можуть зрозуміти істину, прийти перед Бога, розпізнати його й відкинути його. Це те, чого він боїться найбільше. Щойно всі відкинуть його, він стане командиром без армії, втративши свій статус і престиж, і його владу буде відібрано. Тому він вважає, що лише убезпечивши своє володіння, міцно прив’язавши до себе своїх затятих послідовників, ретельно вводячи в оману й контролюючи тих, хто слідує за ним, міцно тримаючи їх у своїх руках, він може зміцнити свою владу. У такий спосіб антихрист міцно тримається за особливе ставлення, яким бажає насолоджуватися, – особливе ставлення, яке приносить йому його влада. Деякі антихристи особливо хитрі у своєму житті по-людськи та справах, вміють завойовувати людей. У володінні, яким вони управляють, є ті, хто бігає за дорученнями для них, ті, хто забезпечує їхні матеріальні потреби, і ті, хто збирає інформацію або згладжує ситуацію для них, – безліч різних осіб. Якщо у сфері впливу антихриста немає нікого з хорошим рівнем, нікого, хто прагне до істини, і нікого, хто обстоює істини-принципи, антихрист може зберігати довгостроковий контроль над церквою, і люди в цій церкві будуть повністю зіпсовані та введені в оману до непоправного ступеня. Навіть якщо хтось буде посланий Вишнім перевірити роботу, це буде марно. Церква стала непроникною і неприступною під контролем антихриста – його міцною фортецею. Незалежно від того, хто розвінчує й аналізує антихриста або хто бесідує про істини-принципи, ті, хто був введений в оману, не слухатимуть їх. Натомість вони стануть на бік антихриста, протистоячи істині й засуджуючи розвінчування та аналіз антихриста.

Антихрист, його затяті послідовники та члени його володіння завжди обговорюють і досліджують справи Божого дому: кого куди перевели? Кого відсторонили? Вишнє випустило ще одну бесіду та проповідь про розвінчування того-то й того-то – чи варто нам її випускати? І як ми її випустимо? Кому її нададуть спочатку, а кому потім? Чи потрібно нам втрутитися і внести якісь скорочення чи правки? Хто останнім часом контактував зі сторонніми? Чи був хтось посланий Вишнім? Чи контактував хтось із цих людей із нашими людьми нижчого рівня? Вони часто обговорюють такі речі разом; вони часто змовляються й плетуть інтриги, обговорюючи контрзаходи, схеми та засоби реагування на всі робочі розпорядження Вишнього; так само вони часто обговорюють і досліджують обставини братів і сестер, які нижче за них. Антихрист і члени його володіння цілими днями змовляються разом, діючи заодно, як злодії. Коли вони разом, вони не бесідують про істину чи Божі наміри, а тим більше про роботу церкви, або про те, як виконувати свій обов’язок, просувати роботу церкви, або спрямовувати входження братів і сестер у реальність Божих слів, або як реагувати на зовнішні ситуації. Вони ніколи не бесідують про ці належні речі, а досліджують, хто з ким зближується, про кого ці люди говорять, коли вони разом, чи не говорили вони про лідерів за їхніми спинами; і вони звертають увагу на те, чия сім’я багата, і чи робили ті люди якісь пожертвування. Це ті речі, про які вони розводяться приватно, вони завжди засуджують братів і сестер та робочі розпорядження Вишнього – вони завжди роблять усе можливе, щоб обхитрувати братів і сестер та Вишнє. Те, що вони роблять приватно, ганебно: якщо це не шкодить церкві, то шкодить братам і сестрам; вони завжди плетуть інтриги або здіймають галас навколо братів і сестер, які мають хороший рівень і прагнуть до істини, вони завжди намагаються повалити хороших людей або очорнити їхнє ім’я. Щоразу, коли антихристи щось роблять, вони завжди обговорюють це з людьми у своєму таборі – тут задіяні змови й схеми. Ніщо зі сказаного бандою антихриста не витримує аналізу; якщо провести ретельний аналіз, у всьому цьому знаходяться проблеми. З людьми поза межами володіння вони стримуються й насторожені; у межах володіння антихриста немає нічого забороненого: вони засуджують братів і сестер, роботу Божого дому, вищих лідерів – навіть Бога. Усе є об’єктом для нападок. Але коли присутній хтось з-поза меж володіння, вони приховують свої слова, запинаються, стримуються й навіть говорять таємною мовою, яку сторонні не можуть зрозуміти. У них є погляд, який має певне значення, підступна посмішка, що щось означає, навіть пирхання й кашель, що щось означають, – усе це їхні таємні коди. Іноді вони чухають потилицю, іноді смикають себе за вуха, іноді тупотять ногами, іноді потирають руки; усе це щось означає. Це поширені прояви банди антихриста, різноманітна поведінка, яку вони виявляють, монополізувавши владу в церкві. Судячи з їхньої різноманітної поведінки та проявів, і аналізуючи їх із точки зору їхньої людськості, хто ці люди? Хіба вони не служителі лукавства й нечестя? (Так.) А чи є в цих людей хоч якесь почуття справедливості? Чи є в них хоч якась совість чи мораль? Чи чесні вони? Ні. У цих людей немає сорому. Вони споживають те, що жертвують брати й сестри, і вважають це своїм правом; водночас вони дозволяють собі зайве й безчинствують у домі Божому, завдаючи шкоди братам і сестрам, – і вони не просто живуть за рахунок церкви тимчасово, а роблять це щодня, покоління за поколінням. Хіба це не дияволи, які їдять людську плоть і п’ють людську кров? У них немає сорому! Разом антихрист і його банда завжди обговорюють «справи державної ваги». Але чи ганебні їхні обговорення за зачиненими дверима? (Так.) Про що вони говорять? Чи бесідують вони про роботу церкви? Чи відчувають вони ношу роботи церкви? У деяких місцях церква перебуває під наглядом, а за братами й сестрами стежить і спостерігає великий червоний дракон, уряд, і навіть більшість братів і сестер перебуває під урядовим контролем і стикається з небезпекою арешту та ув’язнення. Чи переймаються вони? Чи намагаються вони придумати спосіб захистити братів і сестер, допомогти їм уникнути переслідувань і страждань у в’язниці? Чи обговорюють вони приватно, як уберегти церковні книги, майно тощо, щоб захистити церкву від збитків? Якщо в церкві з’являється юда, чи реагують вони негайно, швидко влаштовуючи безпечне місце для постраждалих братів і сестер, щоб захистити їх? Чи зробили б вони таке? (Ні.) Коли люди мають владу, вони можуть робити добрі речі, а можуть і погані. То що ж робить антихрист, коли має владу? (Погані речі.) Які погані речі він робить? (Він знаходить способи мучити кожного, хто його не слухає. Коли Божий дім посилає якихось лідерів і працівників запитати про роботу, він знайде спосіб уникнути їх, або спосіб знайти на них управу, щоб осудити їх, засудити і знайти причини прогнати їх, аби не дати їм запитати про роботу та знайти в ньому проблеми.) Деякі антихристи роблять прямо протилежне: боячись, що брати й сестри повідомлять про їхні проблеми, вони стежать за лідерами, надісланими Вишнім, пригощаючи їх гарною їжею та напоями й не даючи їм контактувати з братами й сестрами на місцях. Коли лідери запитують про братів і сестер, антихристи відповідають: «У них усе добре. Наразі наша євангельська робота просувається успішно. Ми розв’язали всі ті проблеми, що виникли через несприятливе середовище, і виключили юд, які продали нас; ми розібралися з тими, хто намагався заважати роботі церкви, і вичистили їх усіх, а книги Божих слів були розповсюджені як зазвичай. Жодних проблем немає». Кажучи це, вони також повідомляють кілька речей про інших людей. Коли Вишнє посилає когось перевірити їх, а їм здається, що хтось про них доповів – вони навмисно повідомлять про проблеми тієї людини, щоб ввести в оману вищих лідерів і змусити їх думати, що людина, яка доповіла про антихриста, має проблеми, щоб не дати лідерам зрозуміти, що насправді відбувається з роботою церкви, і виявити проблеми антихриста, щоб зрештою його не відсторонили, і він більше не був у небезпеці. Мета антихриста в захисті свого володіння полягає в тому, щоб зміцнити свою владу й зробити її ефективною, і тому він зрощує багато прибічників, прислужників, затятих послідовників і поплічників. Його мета у зрощуванні таких людей – повністю монополізувати владу, щоб не дати їй ослабнути або бути відібраною в нього.

Антихристи ставляться до дому Божого як до свого особистого володіння, і перше, що вони роблять, обійнявши керівну посаду, – це монополізують владу. Чи спадають вам на думку якісь випадки щодо монополізації влади антихристами? (Раніше був церковний лідер, який був антихристом. Щоразу, коли хтось указував на його проблеми або розвінчував його, він придушував ту людину й конфісковував її книги Божих слів. Я ходив до деяких груп зібрань у його церквах, щоб дізнатися більше про ситуацію. Той антихрист, боячись, що його лихі вчинки можуть вийти на світло, намагався прогнати мене й скористався нагодою, щоб звинуватити мене в таємному відвідуванні зібрань без його дозволу. Пізніше вищі лідери послали когось провести перевірку, і антихрист звів на мене наклеп, говорив про мене погано й навіть помістив мене під домашній арешт, наказавши братам і сестрам не спілкуватися зі мною. У той час цей антихрист у співпраці з лідером і працівником контролював вісім церков. Зрештою, після кількох місяців бесід і розрізнення, брати й сестри нарешті усунули цю групу антихристів.) Ось як діють антихристи. Що б вони не робили в церкві, це спрямовано на те, щоб захопити владу й контролювати людей. Вони особливо чутливі до будь-кого, хто становить загрозу їхньому статусу та владі. Їхній нюх на такі справи надзвичайно гострий, і вони негайно усвідомлюють, що ці справи несприятливі для них і загрожують їхньому становищу. Хіба це не нечестиво? Чому антихристи такі чутливі до таких справ? Чому інші цього не помічають? Це пов’язано з їхньою природою; лише антихристи можуть усвідомлювати ці речі. Це підтверджує один момент: антихристи мають таку сутність. Їхнє бажання влади надзвичайне, і вони мають унікальну жагу до неї. Коли хтось приходить до церкви, де вони головні, вони вивчатимуть його, думаючи: «Чи становить ця людина загрозу моєму статусу та престижу? Вона тут, щоб просувати мене чи відсторонити? Вона тут, щоб перевірити мої проблеми чи нормально бесідувати про роботу?». Вони спочатку намагаються з’ясувати ці речі. Вони особливо чутливі до таких справ, тому що мають особливу прихильність і бажання до статусу і влади; вони живуть заради влади та статусу. Вони думають, що якщо втратять владу, матимуть менше прибічників і стануть командиром без армії, життя втратить свій сенс. Тому, що стосується статусу та влади, які вони здобули, чи то вони керують трьома церквами, п’ятьма чи десятьма, антихристи вважають: що більше, то краще. Вони абсолютно не поступляться своєю владою іншим людям. Вони вважають, що вона по праву належить їм, що це те, за що вони боролися, те, що вони здобули через революцію та стратегію. Якщо інші хочуть отримати її, вони мусять бути готовими віддати своє життя в обмін на неї. Це як великий червоний дракон – якби хтось запропонував демократичні зміни, щоб покласти край його диктатурі, закликаючи Комуністичну партію провести чесні вибори, що б сказав великий червоний дракон? «Демократія? Тобі доведеться обміняти її на голови двадцяти мільйонів людей! Комуністична партія здобула свою владу через кров незліченних осіб. Якщо ти хочеш захопити владу, тобі доведеться обміняти її на кров і життя такої ж кількості людей!» Антихристи такі самі. Якщо ти хочеш, щоб вони відмовилися від влади, недостатньо побесідувати про істину, щоб вони поступилися; вони сперечатимуться й битимуться з тобою. Хоч би якими ницими були їхні методи чи засоби, вони мусять захистити свою владу. Якщо тільки обрані Богом люди всі не прокинуться й не об’єднаються, щоб розвінчати й усунути їх, вони не відступляться. Хіба антихристи не просто занадто нечестиві? Це повністю підтверджує та ілюструє нечестивий і порочний характер антихристів. Незалежно від того, чи мають підконтрольні суб’єкти готовність, чи справді вони поступаються, чи бажають вони коритися й слідувати, антихристів це не хвилює. Вони силоміць використовують свою владу, щоб придушувати й контролювати людей. Ніхто не може не послухатися: кожен, хто не підкориться, зазнає санкцій. Це антихристи.

Щойно ми бесідували про певні конкретні практики та прояви того, як антихристи монополізують владу. Хіба з цих практик і проявів ми не бачимо, що антихристи мають порочний і нечестивий характер і сутність? Чи може хтось їх змінити? Чи то переконуючи їх, чи то звертаючись до їхніх емоцій, чи то представляючи істину в Божих словах, чи то обтинаючи їх, чи то намагаючись змінити їх через щирі почуття, – чи може будь-який із цих методів змусити їх відмовитися від практики монополізації влади? (Ні.) Дехто каже: «Антихристи – це просто люди з розбещеними характерами. Люди мають людські почуття. Якщо ти звернешся до них емоційно, поясниш усе логічно й роз’ясниш плюси та мінуси, то, зрозумівши аргументацію, вони, можливо, не діятимуть так. Вони можуть визнати свої помилки, покаятися й припинити йти шляхом антихристів. Вони можуть не встановлювати власне володіння в домі Божому, не залучати власних затятих послідовників, щоб монополізувати владу в домі Божому, і не вдаватися до цих дій, які не відповідають людськості та моралі». Чи можна так вплинути на антихристів? (Ні.) Чи хтось коли-небудь змінював антихриста? Дехто каже: «Можливо, мати не виховувала їх належним чином із малечку, їх розпестили. Тепер, якщо їхня мати поговорить із ними, або якщо людина з найвищим авторитетом у їхній родині, або той, хто вірить найдовше, переконає їх, вони можуть припинити робити те, що роблять антихристи». Чи це правда? (Ні.) Чому ні? (Переконання не діє; що більше ти говориш, то більше вони обурюються. Якщо ти потім розвінчаєш та обітнеш їх, вони зненавидять тебе.) Правильно. Хіба вони не чули досить багато Божих слів та істини? Деякі антихристи вірять десять чи двадцять років без жодних змін. Вони читали чимало Божих слів, але чому не відбулося жодних змін? Це тому, що їхні серця сповнені зла – навіть Бог не спасає їх, то чи можуть люди змінити їх тими невеликими знаннями й доктриною, що мають? У людському суспільстві країни пропонують освіту, і в суспільстві є закони; усе це заохочує людей вчитися бути добрими й уникати скоєння злочинів. Але чому це не може змінити людей? Чи мали національна освіта й системи якийсь позитивний вплив на суспільство? Чи мають ті речі, що просуваються нацією, якесь освітнє значення чи цінність для людства? Чи були вони ефективними? (Ні.) Навіть правові департаменти кожної країни, такі як виправні заклади для неповнолітніх і в’язниці, які є найвищими й найсуворішими місцями для дисциплінування людей – хіба вони змінили сутність людей? Візьміть певних ґвалтівників, злодіїв і бандитів – вони потрапляють до в’язниці й виходять із неї стільки разів, що стають рецидивістами, – чи змінюються вони зрештою? Ні, ніхто не може їх змінити. Сутність людини неможливо змінити. Так само неможливо змінити й сутність антихристів. Практика монополізації влади представляє сутність антихристів, і цю сутність неможливо змінити. Яке ставлення Бога до цього незмінного типу людей? Чи полягає воно в тому, щоб робити все можливе, аби змінити й спасти їх, а потім досягти трансформації їхньої природи? Чи виконує Бог цю роботу? (Ні.) Тепер, коли ви розумієте, що Бог не виконує такої роботи, як вам слід поводитися з антихристами? (Відкинути їх.) Спочатку розпізнайте й розберіть їх; щойно ви побачите їх наскрізь, відкиньте їх. Не відкидайте когось лише на основі своїх уявлень і фантазій, думаючи, що вони зарозумілі й упевнені у власній праведності та схожі на антихриста. Так не годиться; ви не можете бути сліпими. Через контакт, розслідування та розрізнення поступово встановіть і підтвердьте, що хтось є антихристом. Спочатку проведіть з усіма бесіду та розбір щодо них, розпізнайте їх, а потім об’єднайтеся з тими в церкві, хто прагне до істини й має почуття справедливості, щоб відкинути їх. Спочатку розпізнайте й розберіть їх, а потім відкиньте їх – це найкращий спосіб розібратися з антихристами. Щодо деяких антихристів, які вправні в лицемірстві й досить хитрі: якщо ти через контакт із ними розслідував і розпізнав їх, підтвердивши, що вони антихристи, але брати й сестри не знають їх добре, їм усе ще бракує справжнього розрізнення, і коли ти бесідуєш про них і аналізуєш їх із братами й сестрами, вони не тільки не вірять і не визнають, що ті є антихристами, а й навіть кажуть: «Ти упереджений до них; це твоя особиста думка», – що тобі слід робити? Якщо ти кажеш: «У будь-якому разі, я розпізнав їх, я не буду введений в оману чи скований ними, я не слухатиму того, що вони кажуть, і я, безумовно, не коритимуся їм. Чи розпізнаєте ви їх, чи ні – це не моя турбота. Я розповів вам про їхні прояви й те, що вони роблять, і вірите ви чи ні, слухаєте чи ні, моє зобов’язання виконане в будь-якому разі. Якщо ви введені в оману й контрольовані ними, якщо ви слухаєте те, що вони кажуть, і слідуєте за ними, то ви заслуговуєте на наслідки, і так вам і треба!» – чи прийнятний такий підхід? Чи вважається це виконанням твого зобов’язання? Чи вважається це відданістю Богу? (Ні.) Тоді що тобі слід робити? Такі речі неминучі; такі справи, безумовно, виникнуть. Деякі люди, скільки б проповідей вони не чули, не можуть зрозуміти істину, і вони не здатні пов’язати прояви антихристів із проповідями, які вони чули, або розпізнати їх. Коли іншим ясно як день, що хтось є антихристом, вони просто не можуть розгледіти його суть і досі введені в оману. Поки антихристи не зашкодять їм особисто, не придушать їх самих, не вилають їх, не обітнуть їх або не вчинять чогось просто у них на очах, вони не визнають, що ті є антихристами. Навіть якщо інші говорять факти або наводять докази, вони не повірять. Вони мусять на власні очі побачити, що роблять антихристи, і особисто зазнати утисків від антихристів, перш ніж зможуть це визнати. Що слід робити в такій ситуації? (Дозволити їм слідувати за антихристами й зазнати утисків; лише після цього вони прокинуться.) Хіба це не надто суворо? (Це не суворо щодо них. Такі люди не можуть зрозуміти істину через бесіду, і вони можуть прийти до тями й прокинутися лише особисто зазнавши утисків. Тому це єдиний спосіб поводитися з такими людьми.) Це принцип. Деякі люди не розуміють, коли ти говориш із ними в позитивному ключі; їм бракує здатності це осягнути. Наприклад, якщо ти кажеш їм: «Там небезпечно; якщо ти ходитимеш сам уночі, то можеш зустріти грабіжників. Це трапилося з кількома людьми. Не ходи вночі; повертайся раніше!», вони не вірять і наполягають на тому, щоб ходити вночі самим без супутника. У такому разі ти дозволяєш їм іти самим, але потай захищаєш їх, аби впевнитися, що вони насправді не потраплять у біду. Це виконання твого зобов’язання. Коли виникає справжня біда, ти можеш захистити їх, запобігти біді й допомогти їм засвоїти урок і запам’ятати його назавжди. Зрештою, вони повірять, що те, що ти казав, було правильним. Тому ті, хто введений в оману антихристами й не може розпізнати їх, хоч би як бесідували про істину, мусять зазнати серйозної шкоди, засвоїти урок і запам’ятати його назавжди, щоб розвинути розрізнення. Ті, хто безтолковий та ігнорує поради, не можуть бачити наскрізь нечестя й порочність антихристів і навіть ставляться до антихристів як до братів і сестер, взаємодіючи з ними як із братами і сестрами, навіть допомагаючи їм із любов’ю та ставлячись до них щиро, говорячи з ними від серця. У результаті вони стають жертвами антихристів. Деяким людям потрібно зазнати шкоди не один раз, а кілька, перш ніж у них розвинеться розрізнення. Тоді, коли ти бесідуєш із ними й підтримуєш їх, вони вірять тобі. Це ефективний метод, і деякі люди мусять постраждати в таких речах. Раніше був один безтолковий чоловік, якому бракувало розрізнення, і він погано сприйняв те, що дім Божий відсторонив антихриста. Лихі вчинки антихриста були очевидними, і його навіть охарактеризували як антихриста. Усі, крім цього чоловіка, визнали це, і ніхто не міг із ним побесідувати. Зрештою, він пішов за антихристом. Через деякий час, зазнавши серйозної шкоди, він повернувся в сльозах, визнаючи, що антихрист був справді жахливим. Насправді антихрист завжди був таким поганим, але оскільки цей чоловік добре ставився до антихриста й хотів вислужитися, він терпів і мирився з усім, що робив антихрист. Коли антихрист втратив статус, цей чоловік взаємодіяв з антихристом на рівних, і в нього почали з’являтися думки про деякі речі, які робив антихрист. Його точка зору змінилася, і він почав бачити проблеми. Зрештою, навіть якщо його просили знову слідувати за антихристом, він навідріз відмовлявся – він був готовий краще померти, аніж слідувати за антихристом, тому що він зазнав великої шкоди й побачив антихриста наскрізь. Насправді те, що цей чоловік побачив наскрізь, уже було повідомлено йому раніше, але він відмовлявся поступитися чи визнати це. Нічого не можна було вдіяти. Таким людям доводиться йти звивистим шляхом і терпіти більше труднощів – їхні страждання заслужені. Чому Я кажу, що вони заслужені? Я маю на увазі, що коли ти маєш благословення, але відмовляєшся насолоджуватися ними, і ти наполягаєш на стражданнях – нічого не вдієш – ти мусиш спочатку зазнати труднощів і постраждати. Це заслужене страждання.

Монополізуючи владу, антихристи насамперед довіряють важливі доручення тим, хто беззаперечно кориться їм. Потім вони обробляють тих осіб, які все ще вагаються, які мають податливий розум, перетягуючи їх на свій бік. Щойно ці особи будуть належним чином навчені й стануть членами володіння антихриста, антихрист може бути спокійним. Що ж до решти тих, кого він не може використати, антихрист повністю покидає їх, виключаючи їх зі свого володіння. Усі ті, хто беззаперечно кориться йому, вважаються його затятими послідовниками, вірними членами його володіння. Антихрист вважає цих осіб своїми послідовниками, прибічниками й довіреними особами. Його влада панує в цій групі; тобто вона ефективно здійснюється через них. Тому можна сказати, що коли антихристи монополізують владу, перетворюючи дім Божий на своє особисте володіння, вони докладають значних зусиль. Вони вдаються до різних дій і платять за це значну ціну, але результатом цієї ціни є ворожнеча з Богом, з істиною та з усіма братами й сестрами, які прагнуть до істини. У чому цінність і значення цієї влади? Вона полягає в тому, що антихристи здобувають ресурс, щоб боротися проти Бога та Його дому, встановлювати власні твердині, формувати незалежні царства й самостійно володіти великою владою.

II. Антихристи маніпулюють обставинами

Раніше ми бесідували про перший прояв того, як антихристи ставляться до Божого дому як до свого особистого володіння: монополізацію влади. Щодо монополізації влади, ми насамперед бесідували про конкретний зміст того, як антихристи здобувають владу, як вони стабілізують свій статус після її здобуття й далі зміцнюють цю владу, і, зрештою, як вони використовують цю владу. Окрім монополізації влади, другою конкретною практикою того, як антихристи ставляться до Божого дому як до свого особистого володіння, є маніпулювання обставинами. Буквальний сенс маніпулювання обставинами має бути легко зрозуміти, тож що мається на увазі під «обставинами»? Після того як антихрист монополізував владу, встановив своє власне володіння та зібрав своїх власних затятих послідовників, поплічників і сферу впливу, чи може він дозволити іншим втручатися в його роботу? Чи може він дозволити іншим втручатися в справи та сферу впливу, які він контролює, або лізти в них? (Він цього не дозволяє.) Для антихриста влада – це його життя. У межах його сфери впливу все має диктуватися ним. Незалежно від того, що відбувається в межах його сфери впливу, залучені люди і справи, а також кінцевий результат справ – усе це має бути ним влаштовано й контрольовано. Це має відповідати його бажанням і задовольняти його потреби, не завдаючи йому жодних збитків. Наприклад, якщо він не втручається в певну справу, не лізе в неї і не маніпулює нею, а дозволяє їй розвиватися нормально природним чином, то він може здобути погану репутацію, або хтось може повідомити про нього, і йому загрожуватиме відсторонення; у такому разі його статус може опинитися під загрозою, а влада, якою він володіє, може тоді зникнути. Тому всіма видами справ, великими й малими, що відбуваються в церкві, антихрист мусить займатися самостійно. Ці справи стосуються його репутації та статусу, а також його влади. Що ж до справ, не пов’язаних із його владою, він може вирішити не заглиблюватися в них або заплющити на них очі. Особливо це стосується роботи Божого дому, життя-входження братів і сестер, церковного життя та різних подібних справ – доки вони не зачіпають його статусу та влади й доки вони не стосуються його взаємодії з Вишнім, він не переймається ними, не заглиблюється в них і не переймається ними. Наприклад, щомісячна кількість людей, здобутих євангельською командою, є для нього вирішальною, оскільки це впливає на його статус. Якщо повідомлена щомісяця кількість може гарантувати його статус, він піде на все, щоб досягти цієї цифри, аби захистити свій статус, тоді як інші справи залишаються для нього неважливими. Наприклад, припустімо, що ділянка, яку він контролює, за нормальних обставин має здобувати сто людей на місяць. Однак, якщо через те, що середовище цього не дозволяє, або через особливі ситуації, що трапляються того місяця, або через те, що деякі люди все ще перебувають у періоді дослідження, кількість здобутих людей не дотягує до ста, тоді антихрист докладає зусиль до цієї справи й починає тривожитися. Про що він тривожиться? Чи почувається він обтяженим ношею і тривожиться через те, що бачить, що поширення Божого Євангелія не йде гладко? Чи це тому, що тим, хто проповідує Євангеліє, бракує почуття ноші й вони недбалі, і він хвилюється про те, як їх поливати й розв’язати це? Чи це турбота про те, що для проповідування Євангелія не вистачає людей, і йому слід якось це відкоригувати та збільшити їх кількість? Ні, він не тривожиться про ці речі. Він тривожиться про те, як підняти цю цифру до ста так, щоб Вишнє не виявило його нечесних методів. Якщо фактична кількість становить лише вісімдесят, а не сто, і він правдиво про це повідомить, Вишнє може послати когось перевірити й дізнатися більше про ситуацію, тож як він може повідомити цифру так, щоб Вишнє не відреагувало? Він повідомляє про дев’яносто вісім людей. Хтось каже: «Ти не можеш так фальсифікувати; це обман, це неприйнятно». Він відповідає: «Усе гаразд. Я тут вирішую; якщо щось трапиться, я візьму за це відповідальність». Чому він повідомив саме цю цифру? Чи є за цим якийсь глибший сенс? Чи він ретельно це обміркував? Він обміркував. Повідомляти про сто людей, коли фактична кількість лише вісімдесят, – це занадто велика розбіжність, через що потім важко прикрити брехню. Однак, якщо він повідомить про дев’яносто вісім, хоча Вишнє побачить, що це менше ста, це виглядає як правдоподібна цифра й не спонукатиме Вишнє до перевірки, що гарантує безпеку його статусу. Іноді, якщо він здобуває сто людей, він наважується повідомити про двісті, і якщо Вишнє посилає когось перевірити, він має способи, як із цим розібратися. Він стверджує, що додаткова сотня зараз досліджує і буде здобута наступного місяця. Якщо Вишнє нікого не посилає це перевірити, тоді він знаходить спосіб похизуватися своїми заслугами. Іноді, якщо він не здобув жодної людини за місяць, він навіть фальшиво повідомляє про здобуття тридцяти чи п’ятдесяти людей, а потім придумує спосіб надолужити це наступного місяця. Коротко кажучи, коли йдеться про повідомлення кількості людей, здобутих через проповідування Євангелія, антихрист може фальсифікувати їх, брехати про них, обманювати й використовувати нечесні методи. Як повідомляти цифру і яку цифру повідомляти – це безпосередньо вказує антихрист. Хіба це не маніпулювання обставинами?

Антихрист використовує свій статус і владу, щоб постійно втручатися у виконання обов’язків обраними Богом людьми й заважати цьому. Він придушує та витісняє кожного, хто діє на основі принципів й ефективно виконує свій обов’язок. Яка його мета в таких діях? Це маніпулювання обставинами; він утверджує тотальний контроль, підкоряючи тих, хто нижче за нього, і обдурюючи Вишнє. Яка його ціль у маніпулюванні обставинами? Не дати істині бути виявленою, не дати людям дізнатися правду, обманути Вишнє, приховати реальну ситуацію зі своєю роботою з підлеглими, а також приховати, чи справді він виконував якусь реальну роботу і як він її виконував. Його ціль у маніпулюванні обставинами – приховати факти, затулити правду та сховати свої злі наміри, а також приховати свої лихі вчинки, свої дико зухвалі дії та правду про те, як він не виконує і не може виконувати жодної реальної роботи, серед іншого. Наприклад, коли Божому дому потрібна певна сума грошей і він запитує, скільки пожертвувань зберігає церква антихриста, той спершу запитує, скільки потрібно Божому дому. Якщо ти кажеш, що тобі потрібно кілька тисяч, він стверджує, що має лише кілька сотень; якщо ти кажеш, що тобі потрібні десятки тисяч, він каже, що має лише кілька тисяч. У реальності він має десятки тисяч юанів церковних пожертвувань і не бажає їх віддавати. Хіба він не виношує злих намірів? Що він хоче зробити? Він хоче привласнити ці пожертвування для власного використання. Чи вважається це маніпулюванням обставинами? (Так.) Антихрист маніпулює обставинами аж до того, що навіть не віддає пожертвувань. Якщо ти запитаєш, чи є в його церкві хтось, хто має навички в написанні текстів, виконанні музики чи виробництві відео, він може сказати: «У нас є людина, яка має навички в написанні текстів, їй сімдесят вісім років, це колишній журналіст із серйозним захворюванням шлунка». У реальності цій людині лише за тридцять, вона в розквіті сил і не страждає від жодної серйозної хвороби шлунка. Чому антихрист не послаблює своєї хватки? Чому він надає неправдиву інформацію? Він бажає маніпулювати обставинами. Він вірить, що якщо відпустить такий талант, це вплине на його правління; він також хоче утримати цих талановитих людей. Чи справді ці талановиті люди належать йому? (Ні.) Тоді чому він їх не відпускає? Чому він не надає цих кваліфікованих людей, коли робота Божого дому їх потребує, і навіть вдається до фальсифікації інформації? Він хоче ввести людей в оману, щоб забезпечити свій статус, – він справді маніпулює обставинами. Він не запитує, чи бажають залучені сторони виконувати ці обов’язки, і не розповідає правдиво про обставини цих людей Божому дому. Натомість він тримає їх для власного використання, або, якщо не використовує їх, усе одно приховує їх від Божого дому. Наприклад, якщо Божому дому потрібен відеопродюсер із церкви, антихрист бачить це й думає: «Надати когось із навичками у виробництві відео – хіба я можу проґавити таку гарну можливість? Кожен мірошник ллє воду на свій млин: моя дочка, син і кілька родичів дещо розуміють у виробництві відео, тож я надам їх незалежно від того, чи відповідають вони вимогам Божого дому». Зіткнувшись із гарною можливістю, такою як надання людей, він віддає перевагу своїм родичам і друзям, не залишаючи нічого для сторонніх. Хіба це не маніпулювання обставинами?

Виходячи зі згаданих вище прикладів, чого саме стосується маніпулювання обставинами антихристом? Хіба це не означає, що антихрист утверджує повне панування, контролюючи все й усіх і маніпулюючи ними? Усе в його руках, і останнє слово в усьому за ним; він той, хто веде гру, керуючи й маніпулюючи з-за лаштунків. Це і є маніпулювання обставинами. Коли Вишнє посилає когось до його церкви, щоб зрозуміти ситуацію, і ця людина бажає поговорити з кількома людьми й побачити, як у братів і сестер справи з їхнім життям-входженням і виконанням обов’язків, а також перевірити, чи були роздані матеріали, такі як книги Божих слів і записи проповідей, кожному з обраних Богом людей, антихрист каже: «Без проблем, я відведу тебе до домівок двох братів і сестер». Хто ці двоє людей? Хіба вони обоє не люди з володіння антихриста? (Так, вони звідти.) Ці двоє людей – його молодша сестра та молодший брат його дружини. Після того як він відводить людину, послану Вишнім, до цих двох домівок, ці двоє людей кажуть: «Наше церковне життя чудове, і в нас є всілякі проповіді, бесіди та відео свідчень. Наш церковний лідер поїхав на досить багато днів у справах церковної роботи й ще не повернувся додому». Хто б не прийшов до церкви антихриста, він не може осягнути навіть найменшої крихти реальної ситуації. Антихрист приховує все про справжню ситуацію в церкві, проблеми, що виникли, злих людей, які спричиняють переривання й завади, хто виконує свої обов’язки недбало, у яких завданнях сталися промахи тощо. Те, що ти бачиш, коли йдеш туди, – це лише сцени, які виглядають приємно, – це все фальшива видимість. Є лише одна річ, варта уваги: якщо людина, послана Вишнім, запитує, чи є тут відповідне місце для зберігання церковних пожертвувань і чи потрібно забрати частину пожертвувань, антихрист поспішає заявити, що церковних пожертвувань не так багато. Щодо всієї іншої роботи він говорить позитивно, за винятком ситуації з пожертвуваннями, – він припиняє розмову, перш ніж ця людина встигне заговорити. Антихрист контролює церковний персонал, який підходить для виконання всіляких обов’язків, водночас пропонуючи деяких людей, які йому подобаються, або тих, хто не відповідає умовам для виконання обов’язку в Божому домі, особливо певних людей із поганою людськістю, у яких працює злий дух, або інших, кому фундаментально бракує духовного розуміння, чия людськість огидна, хто виконує свої обов’язки недбало, кому бракує основи у вірі в Бога та хто просто як невіруючий. Окрім недбалого виконання свого обов’язку, ці люди також спричиняють завади й переривання та вдаються до некерованої поведінки, а дехто не може витримати труднощів і хоче покинути Божий дім. Дехто навіть поширює безпідставні чутки та популяризує уявлення, а інші не виконують своїх обов’язків належним чином, проводячи дні за переглядом телевізійних драм або купи інших безглуздих відео. І що відбувається врешті-решт? Деяких із цих людей відсилають. Серед тих, кого відсилають, понад дев’яносто п’ять відсотків мають погану людськість. Наскільки погана їхня людськість? Надзвичайно погана – їм бракує людськості, а дехто взагалі не вірить у Бога. Звідки взялися ці люди? Хіба всі вони не були надані церквою? Оскільки вони були надані церквою, то має бути проблема з людьми, які їх надали. Не можна виключати, що деякі з цих людей можуть бути антихристами, і що надані особи можуть бути родичами, поплічниками або затятими послідовниками антихристів. Хіба це не так? Чи може той, хто справді має людськість і крихту совісті, дбайливо ставитися до важливої справи надання талановитих людей? Чи може він бути хоч трохи відповідальними? Чи може він усунути деякі свої егоїстичні мотиви? Той, хто має людськість і совість, безсумнівно, може цього досягти, і є лише один тип людей, який не може, – це антихристи. Вони хочуть приберегти всі хороші речі для себе, і вони категорично відкидають і відмовляються співпрацювати з усім, що їм невигідно, – такими є антихристи.

Є ще огидніший аспект маніпулювання обставинами антихристами, окрім того, що вони завжди хочуть утвердити тотальний контроль і диктувати умови в церкві. Чи можуть антихристи, змовляючись разом зі своїми затятими послідовниками, коритися впорядкуванням Божого дому, виконувати свої обов’язки належним чином, підтримувати роботу Божого дому та виконувати свої відповідальності й зобов’язання? (Ні, не можуть.) Ось чому Я сказав, що вони змовляються разом. Щойно сказано, що вони змовляються, стає очевидним, що все, що вони говорять і роблять разом, передбачає таємні оборудки. Зовні ці люди здаються дружелюбними, такими, що поважають старшинство, і надзвичайно люблячими, ввічливими та шанобливими одне до одного, а також чемними й такими, що мають хороші моральні якості. У реальності все це поверхове, дволике й лицемірне. Чому вони можуть бути такими чемними й виявляти цілковиту повагу та ввічливість одне до одного? На це є причина. Мета їхньої змови полягає не в тому, щоб вчитися одне в одного, аби компенсувати власні слабкості або підтримувати одне одного у входженні в істину-реальність, щоб слідувати Божій волі та добре виконувати роботу церкви. Натомість це робиться заради взаємної експлуатації, залежності та допомоги. Вони змовляються, тому що більше людей означає більше влади, а більше влади полегшує вирішення справ і сприяє владнанню особистих питань. Тож, коли вони разом, вони здаються дуже дружніми, наче згуртована сім’я. Вони ввічливо звертаються до старших осіб, називають ровесників «сестрою» або «братом», промовляючи ці слова з прихильністю й у відповідності до світських умовностей. Якщо хтось не знає фактів ситуації, він може навіть похвалити їх за їхню любов, взаємодопомогу та покладання одне на одного; вони здаються готовими простягнути руку допомоги у важку хвилину, і вони цілком щасливі й задоволені, кажучи: «Ми всі сім’я; ми віримо в одного бога». Коли вони говорять, вони діляться своєю любов’ю через багатозначні погляди, ще більше підтверджуючи, що вони справді сім’я та тісно згуртована група. То що саме вони роблять, коли змовляються разом? Наприклад, одна зі старших сестер є генеральним менеджером у компанії та має широкі соціальні зв’язки й знайомства. Вона зробила багато речей для людей у володінні антихриста й надавала послуги більшості людей, тому вони називають її своєю «старшою сестрою». Щоразу, коли в когось щось відбувається вдома, наприклад, син вступає до університету або дочка шукає роботу, вони обов’язково радяться з нею та шукають її допомоги у вирішенні справ. Якщо когось госпіталізують, а в церкві є людина, яка працює в лікарні й може допомогти дістати імпортні ліки, антихрист швидко починає вважати цю людину близькою довіреною особою та частиною сім’ї. Вони змовляються разом, щоб вирішувати такі завдання, приносити взаємну вигоду одне одному та створювати безпрограшні ситуації. Тому, коли вони разом, здається, що вони в напрочуд добрих стосунках і гармонійні одне з одним, щасливі, наскільки це можливо, і ніколи не сваряться. Однак за цією гармонією кожна людина таємно виношує приховані мотиви, думаючи про те, як експлуатувати іншу сторону й використовувати інших, а також як вони можуть допомогти іншим, створюючи взаємну вигоду та віддячуючи за послуги інших людей. Після того як антихрист встановлює своє володіння та має своїх затятих послідовників, він має свою команду та свою «сім’ю», які допомагають йому з усіма дрібними справами в повсякденному житті. Наприклад, у плані пошуку роботи, вступу до коледжу, отримання підвищення, вирішення проблеми серйозної хвороби, переїзду або навіть пошуку когось, хто заплатить гроші як посередник, щоб звільнитися з в’язниці після арешту, – у них є хтось, хто владнає всі ці справи. З точки зору антихриста, хіба ці «члени сім’ї» не корисні? Хіба на них не можна покластися? Хіба вони не можуть залежати одне від одного й допомагати одне одному? (Так.) Тому в межах такого володіння не бачиш людей, які взаємодіють разом, маючи Божі слова за свої принципи, або людей, які діють згідно зі своєю совістю, живуть згідно з Божими словами, поклоняються Богу, нормально взаємодіють одне з одним, бесідують від серця до серця, відкривають своє серце й знімають із себе маску, бесідують про свій власний розбещений характер і пізнають його, або вчаться одне в одного, щоб компенсувати свої недоліки, – там немає нічого подібного. Ця зграя, це володіння є володінням банди антихриста, де істина не має влади, де Святий Дух не працює і де Божі слова не існують у серцях людей. Натомість банда антихриста живе тут задоволено, комфортно та з насолодою, ставлячись до цього місця як до власного дому. У реальності це не Божий дім і не церква; це суспільство, банда антихриста.

Антихристи перетворюють церкву на своє власне володіння, трансформуючи її у соціальну групу та свою банду. Вони чинять руйнівні й ненависні вчинки, і вони говорять або діють цілком за тактикою та методами невіруючих. Кожен із них красномовний, легковажний у своїх промовах, сповнений хуліганства, підступний і нечестивий і відмовляється прийняти істину. Зовні вони маскують себе під витончених, цивілізованих, ввічливих, дисциплінованих і навіть добре вихованих, таких, що мають рівень і моральні якості. Однак кожен із них насправді є підступним, хитрим, ницим і нечестивим персонажем. Вони змовляються одне з одним, встановлюючи зв’язки, змагаючись у впливі, приділяючи увагу екстравагантності та наголошуючи на громадських і кадрових стосунках у суспільстві. Вони звертають увагу на те, хто має більший вплив, вищий статус і більше престижу в суспільстві, а також хто найкращий у стратегіях. З їхньої мови та поведінки ти не можеш розгледіти жодної справжньої віри; ще менше ти можеш побачити найменше місце для Божих слів та істини в їхніх серцях. Їхня віра – це не що інше, як гра й шахрайство. Ці нечестиві персонажі перетворили церкву на соціальну групу, на володіння для нечестивих персонажів, щоб змовлятися разом, увесь час безупинно висловлюючи свої пишномовні слова, кажучи: «Ми віримо в бога, виконуємо свої обов’язки в божому домі, слідуємо за богом так, сприяємо добробуту наших братів і сестер отак, допомагаємо й підтримуємо їх так і любимо одне одного ось так». Через нечестиві засоби, які вводять людей в оману й заманюють у пастку, а також через різні ниці методи вони шкодять братам і сестрам, проте вірять, що виконують свій обов’язок, допомагають братам і сестрам, прославляють Бога й свідчать про Нього. Вони мало усвідомлюють, що за цими діями та поведінкою криється сутність антихристів, які маніпулюють обставинами. Антихристи заманюють у пастку тих, хто слідує за Богом під їхньою владою, перетворюючи церкву на своє власне володіння, на соціальну групу, на організацію людей під владою сатани. Чи можна таку організацію все ще вважати церквою? Очевидно, ні. Хіба поведінка антихристів не викликає нудоти? Чи бачили ви коли-небудь таку банду антихриста? Що ти відчуваєш, коли перебуваєш серед них? Зовні вони здаються ввічливими й люб’язними, але коли ти бесідуєш із ними про істину та наміри Бога, ставлення, яке вони виявляють, – це особлива відраза й брак інтересу, на противагу їхній зовнішній ввічливості та люб’язності. Коли ти бесідуєш із ними про істину, вони відчувають, що ти чужинець, а коли ти бесідуєш про роботу церкви, вони відчувають це ще більше. Коли ти переходиш до бесіди про істини-принципи, які слід практикувати при виконанні обов’язку, вони почуваються роздратованими й незацікавленими, і саме тоді вони виявляють свою демонічну подобу, вони чухають потилиці, позіхають, і в них сльозяться очі. Хіба це не ненормально? Чому їхня демонічна подоба виринає, щойно ти бесідуєш про істину? Хіба кожен із них не має багато любові у своєму серці? Як вони могли втратити інтерес, коли ти почав бесідувати про істину? Хіба це їх не викриває? Хіба вони не мають великого ентузіазму та відданості щодо виконання зовнішніх завдань? І якщо вони вірні, хіба вони не володіють реальністю? Якщо вони мають реальність, то вони мали б радіти, коли чують, як люди бесідують про істину, вони мали б жадати її. Чому їхній стан завжди ненормальний, і часом вони навіть бувають одержимі злими духами? Це показує, що їхня звичайна гармонійна взаємодія, їхня ввічливість і люб’язність цілком фальшиві. Саме Божі слова суду та істини, які Він висловлює, викривають їх повністю. Тоді їхній гнів закипає, їхній стан стає зовсім не такий, як зазвичай, і вони починають чинити зло та спричиняти завади. Тоді Бог віддає їх сатані й більше не переймається ними. У своїх незліченних диявольських витівках вони показали своє справжнє обличчя.

Маніпулювання обставинами антихристами – це справді реальність. У легших випадках одна людина маніпулює певною кількістю людей; у важких випадках одна банда маніпулює певною кількістю людей і всіма справами на додачу. Кількість речей і обставин, якими може маніпулювати одна людина, обмежена; тому, щоб розширити свої сили й забезпечити свій статус, антихристи мусять навчати команду людей. Їм потрібно залучити й контролювати групу людей, щоб ті допомагали їм, забезпечували їхній статус і владу та допомагали їм маніпулювати обставинами. Після того як антихристи створюють свою банду, їхня сфера впливу стає більшою, дозволяючи їм маніпулювати більшою кількістю речей, і їхня залученість розширюється. Як наслідок, кількість жертв зростає. Що вам робити, якщо ви зіткнетеся з бандою антихриста, здатною маніпулювати обставинами? Чи бачили ви коли-небудь таку банду? Зазвичай основні члени цієї групи – це чотири-п’ять осіб, або більше десяти. Кожен відповідає за різні завдання. Наприклад, є ті, хто спеціалізується на кадрових змінах, хто займається фінансами, хто має справу з Вишнім і хто негайно прикриває антихриста, що б не трапилося; а також ті, хто дає поради з-за лаштунків, хто замишляє погані речі, щоб нашкодити людям; хто спеціалізується на поширенні чуток, хто сіє розбрат, хто допомагає лиходіям чинити зло, хто збирає інформацію, і навіть ті, хто забезпечує отримання вигод і надає їм медичне лікування. Коротко кажучи, у цій когорті є людина на будь-яку роль. Антихристи нехтують простодушними особами, які не мають впливу та мають здатності вирішувати справи в суспільстві. Натомість вони спеціально націлюються на віруючих зі статусом, репутацією, впливом і досвідом чиновника або ведення великого бізнесу в суспільстві – людей, які бачили світ, здатні досягати результатів і можуть здобути для них хороші речі. Наприклад, якщо автомобіль коштує 400 000 юанів, здібна людина, яка вміє грати на ринку, може отримати для антихриста вживаний автомобіль за половину ціни, який не поступається новому автомобілю. Чи залучить антихрист таку особу, якщо зблизиться з нею? (Так.) Антихристи залучають таких людей. Яка їхня мета? Вони прагнуть перетворити Божий дім, місце Божої роботи, на соціальну групу і зробити так, щоб Божа робота й істина не могли бути втілені серед людей, – вони хочуть досягти власних цілей. Якщо звичайна віруюча вірить у Бога всією душею, може зректися своєї сім’ї та кар’єри, є простодушною людиною та не має здатності вирішувати справи, чи захоче її антихрист? (Ні.) Якщо її чоловік і син можуть заробляти гроші в бізнесі, вони мають вплив у суспільстві, і ніхто не наважується їх кривдити, чи має така літня пані якусь цінність для антихриста? Хоча їй може бракувати внутрішньої цінності в очах антихриста, з точки зору її сім’ї вона дуже цінна. Їй не бракує грошей, її дім може приймати братів і сестер, і якщо щось трапиться, вона може попросити свою сім’ю допомогти владнати це. Така людина цінна для антихриста. Антихрист робить усе можливе, щоб залучити й ввести в оману таку людину, змушуючи її стати на його бік, аби використати її. Антихрист точно оцінює людей, які йому корисні. Він не дбає про тих, хто має щиру віру, хто щиро вірить у Бога або має хороші моральні якості та є відданим у виконанні обов’язку, і після того, як їх пасли й поливали, може робити прогрес і щиро платити ціну. Таких людей антихрист не цінує. Що чеснішим ти можеш бути, і що більше совісті й розуму ти маєш, то більшу відразу антихристи відчувають до тебе. Якщо ти говориш правдиво й прямо, вони відчувають до тебе відразу й огиду. Коли вони бачать тебе, вони обходять тебе стороною. Якщо ти взаємодієш із ними, вони обмінюються поверхневими люб’язностями, але не говорять від серця, якщо ти не є цінним для них. Вони віддають перевагу людям, які цінні для них, тим, хто вигідний для їхньої влади та статусу. Якщо когось можна використати, і він може допомогти їм здійснювати справи, приховувати справжні факти, чинити погані речі, знаходячи для них підхожі виправдання, і вводити братів і сестер в оману так, щоб ніхто не помітив, щоб ніхто не міг цього викрити або розгледіти наскрізь, така людина стає об’єктом їхньої експлуатації та вербування. Якщо людина, незалежно від того, з ким вона розмовляє, завжди говорить улесливі слова, співає дифірамби тим, хто має владу, слідує за тим, хто має статус, і не має жодного розрізнення, чи використовує її антихрист? Така людина має для нього цінність, але він також ставиться до неї з обережністю. Він не повністю довіряє тим, хто йому лестить, і не дозволяє таким людям знати певні речі. Якщо зібрання класифікуються за ієрархією, він виключає таких осіб із важливіших зібрань. Зібрання меншої важливості або звичайні зібрання – ось у них такі нерішучі особи можуть брати участь. Це тому, що якщо з’явиться інший лідер, ці нерішучі особи можуть зрадити антихриста й викрити його в будь-який момент. Антихрист хитрий у поводженні з такими людьми, використовуючи їх залежно від ситуації. Тому, коли йдеться про маніпулювання обставинами, антихрист дуже обережний. Він підходить до таких справ із систематичним і виваженим підходом, ретельно обмірковуючи, як діяти і яких людей використовувати. Він розрізняє у своєму розумі тих, хто є близькими поплічниками, і тих, хто є звичайними поплічниками.

Коли антихрист вступає в контакт із незнайомцем, наприклад, лідером вищого рівня або кимось, хто йому маловідомий, він спершу промацує характер цієї людини, чи має вона певні прагнення або хобі, чи має вона щиру віру, скільки років вона вірить у Бога, чи має вона істину-реальність або розрізнення щодо нього, і чи несе вона ношу щодо життя-входження. Він оцінює та спостерігає за кожним аспектом, а потім використовує різні методи, щоб витягнути з цієї людини слова та перевірити її. Якщо він бачить, що людина безтолкова, він послаблює пильність та ігнорує її. Однак, якщо йому здається, що ця людина прониклива і її нелегко розкусити, він відчуває, що мусить бути обережним. Контроль антихриста над обставинами полягає в тому, щоб узяти під контроль усе. Він хоче мати останнє слово в усьому, включно з тим, щоб усі типи людей були під його контролем. Приписи Божого дому стають для нього безглуздими, схожими на клаптик макулатури, а Божі адміністративні постанови та характер для нього взагалі не існують, наче вони повітря. Його амбіції та жага не обмежуються тим, щоб контролювати людей і змушувати їх слухатися його; вони доходять до того, що він контролює кожну подію, яку переживає кожна людина, а також ті справи, що відбуваються в нього під носом, як у межах, так і навіть за межами його сфери впливу. Яка мета цього контролю? Забезпечити свою владу та статус, а також свою репутацію. Одна фраза підсумовує маніпулювання обставинами антихристом: усе під його контролем. Отже, антихрист не наважується випустити з уваги жодну справу, велику чи малу. Він не наважується випустити з уваги нічого, він хоче брати участь у всьому, що стосується його статусу або його сфери впливу, і втручатися в це, не втрачаючи жодних вигод. Він хоче брати активну участь у багатьох справах у церкві та розуміти, як розвиваються події. Наприклад, якщо деякі люди не дуже слухаються його або не коряться йому й завжди мають думку про нього, він знаходить способи мучити їх. Але якщо він не може знайти жодного приводу для їх обтинання, що він робить? Він знаходить спосіб контролювати книги та записи проповідей, надіслані з Божого дому. Він визначає, хто отримає ці матеріали негайно, на основі того, хто йому слухняний. Якщо ти не слухаєшся його або виявляєш несприятливу поведінку протягом цього періоду, він стверджує, що ресурси обмежені, і не надішле їх тобі. Антихрист стежить за твоєю поведінкою. Якщо ти чітко про це подумаєш, розгледиш це наскрізь і осягнеш психологію антихриста; якщо ти добровільно визнаєш свої помилки та зблизишся з антихристом, він знайде привід сказати: «Цього разу божий дім надіслав достатньо ресурсів для всіх, і ти теж у списку». Однак, якщо він побачить, що ти знову віддаляєшся через деякий час, він усе одно мучитиме тебе. Він навіть не повідомить тебе, коли надійдуть нові ресурси, він просто нічого тобі не дасть, і він може навіть знайти привід конфіскувати те, що ти мав спочатку. Особливо коли антихрист виявляє, що хтось може знати про його проступки за лаштунками й може повідомити про них, він діє на випередження, активно визнаючи свої помилки та ділячись своїм самопізнанням, спершу застосовуючи м’який підхід. Коли антихрист бачить, що м’який підхід не спрацює, і почувається дещо невпевнено у своєму серці, думаючи, що ця людина все ще може повідомити про нього, він піде на все, щоб згуртувати більше людей для облоги цієї особи та рішуче її залякати. Це триває доти, доки людина не піде на компроміс, давши зрозуміти свою позицію, – що вона не повідомить про нього, і лише тоді антихрист утримується від дій. У деяких випадках антихрист може навіть викрити інших першим; боячись, що інші можуть викрити його та повідомити про нього, він діє на випередження, навмисно захоплюючи важелі впливу в іншої людини, щоб висунути фальшиві звинувачення та влаштувати для неї пастку. Пізніше він знаходить привід ізолювати та виключити цю людину, відрізаючи її спілкування з Вишнім і з церквою. Тепер антихрист почувається в безпеці й більше не мусить хвилюватися. Хіба це не маніпулювання обставинами? (Так.) Можна сказати, що дії антихриста в таких справах – це більше, ніж просто один чи два ізольовані випадки або застосування лише одного чи двох методів. Щоб маніпулювати обставинами, забезпечити свій статус і зробити так, щоб його володіння не похитнулося, антихрист коїть багато лихих вчинків. Наприклад, він змінює кадрові системи та впорядкування в церкві. Щоб контролювати більше людей, він сіє розбрат серед братів і сестер, змушуючи братів і сестер нападати одне на одного та осуджувати одне одного. Він навіть підбурює своїх послідовників брати в облогу деяких братів і сестер, які мають більше почуття справедливості; він також заявляє перед братами й сестрами, як високо його цінує Вишнє. Ба більше, він пише листи до Вишнього, вихваляючись своєю чудовою роботою та стверджуючи, що здобув самопізнання, може добровільно оголити свої проблеми тощо. Він пише листи та інформує про власні проблеми – усе це в спробі здобути прихильність Вишнього. Він використовує різні засоби та методи, щоб маніпулювати обставинами, контролювати своїх затятих послідовників, дурити братів і сестер та одночасно дурити Божий дім. Це різноманітні практики, які антихристи застосовують, щоб контролювати обставини в церкві. Звісно, є набагато більше конкретних практик, але вони не будуть тут перераховані. Підсумовуючи, для антихристів є поширеним явищем контролювати церкву, і різноманітні практики, які вони виявляють, також є поширеними.

III. Антихристи промацують і беруть під контроль серця людей

Окрім монополізації влади й маніпулювання обставинами, які ще дії можуть підтвердити, що антихристи ставляться до Божого дому як до свого власного володіння? Щодо монополізації влади, ми насамперед бесідували про аспекти кадрових питань, тоді як маніпулювання обставинами стосується переважно контролювання розвитку подій. Монополізація влади антихристами – це зовнішня дія, і маніпулювання обставинами – це також щось зовнішнє, що люди можуть бачити, – ці аспекти легко контролювати. Однак є одна річ, яку будь-кому надзвичайно важко контролювати. Що це за річ? (Контроль над людськими серцями й людськими думками.) Скажіть Мені, чи це правильно? (Так.) У Біблії сказано: «Людське серце найлукавіше над все» (Єремія 17:9), тобто людське серце найважче контролювати. Чи намагалися б антихристи контролювати те, що найважче? Чи могли б вони сказати: «Оскільки людське серце найлукавіше й найважче для контролю, я не буду його контролювати. Нехай думають, що хочуть; поки я маю владу, поки я маю контроль над людьми, цього достатньо. Я просто контролюватиму їхні дії та поведінку, а їхні думки можна залишити Богу, щоб Він управляв ними; я не маю такої здатності, тому не буду цим перейматися»? Чи пішли б антихристи на такий компроміс? (Ні.) Судячи із сутності антихристів, їхня амбіція полягає в тому, щоб контролювати людину повністю. Найскладніше для них контролювати людське серце, але саме його вони найбільше бажають контролювати. Вони заманюють людей у пастку під свою владу, беручи повний контроль над усім: у якому напрямку розгортаються події, скільки людей залучено, які питання задіяні, увесь хід розвитку цих подій і якими будуть результати – усе розвивається згідно з тим, чому вони дали хід, і згідно з бажанням їхнього серця. Однак є одна річ, а саме: що люди думають у своїх серцях? Що вони думають про антихристів? Чи мають вони про них гарне враження? Чи подобаються вони їм? Чи вірять вони у своїх серцях, що ті є антихристами? Чи розрізняють вони їхні дії, чи обурюються ними? Коли люди на позір виявляють до антихристів повагу й лестять їм, що вони насправді думають у своїх серцях? Чи те, що в їхніх серцях, справді узгоджується з їхнім зовнішнім виглядом? Чи вони справді слухняні їм? Це питання, яке дуже турбує антихристів. Що більше вони відчувають тривогу, то більше шукають відповідей. Це третій прояв того, що антихристи ставляться до Божого дому як до свого власного володіння, – промацування й взяття під контроль сердець людей.

Чи легко промацувати й брати під контроль серця людей? Промацування й взяття під контроль представляють два різні ступені дії або поведінки при виконанні чогось. Коли антихрист має владу й бере під контроль увесь хід розвитку події та її результат, коли він бере під контроль ці речі, тоді те, що його підлеглі або люди в межах його сфери впливу насправді думають у своїх серцях – чи ставляться вони до нього як до Бога, чи як до досконалої людини, чи мають вони ненависть, думки або уявлення щодо нього та чи розрізняють вони його, – те, що люди насправді думають у своїх серцях, досить складно оцінити. Що ж він тоді робить? Він спостерігає за своїми підлеглими, надаючи їм вигоди або кажучи кілька приємних слів кожному, кому бракує розрізнення і кого легко використати. Ці люди як гумові м’ячі: вони підскакують вище й набирають більше енергії щоразу, коли ти їх вдаряєш. Він використовує таких осіб як пішаків. Для чого він їх використовує? Він змушує цих пішаків промацувати для нього серця людей. Він може сказати пішаку: «Останнім часом сестра Лі та її дочка в нашій церкві менше жертвують. Раніше вони жертвували чимало, а тепер нечасто приходять. Чим вони займалися останнім часом? Чи мали вони якісь контакти зі сторонніми? Можливо, щось відбувається у них удома? Піди подивися й запропонуй якусь підтримку». Та людина відвідує дім сестри Лі, роздивляється навколо й думає: «Тут немає незнайомих облич. Здається, ці дві сестри живуть досить мирним життям. Не схоже, щоб вони зіткнулися з якимись труднощами. Чому вони не ходять на наші зібрання? Розпитаю-но я далі». Ця людина запитує: «Чи мали ви останнім часом якесь нове світло вдома? Я почуваюся слабким останнім часом; побесідуйте зі мною трохи». Бачачи, що людина прийшла шукати істину й шукати допомоги, сестри бесідують із нею і кажуть: «Останнім часом ми здобули нове світло про те, що віруючі в Бога не повинні слідувати за іншими людьми або завжди покладатися на них; стикаючись із викликами, ми повинні приходити перед Бога в молитві; це найвища мудрість. Люди ненадійні, можна покладатися лише на Бога; Він може дарувати істину, життя і шлях, яким слід іти, – люди не можуть цього зробити. Раніше я завжди залежала від інших, але пізніше через бесіду із сестрою…». Та людина запитує: «Через бесіду із сестрою? Де та сестра? Вона стороння?». Ті кажуть: «Вона не зовсім стороння; вона сестра з нашої церкви, яка повернулася після кількох років виконання обов’язку в іншому місці». Вона відповідає: «Хіба це все одно не контакт зі сторонньою особою? Ти необачно спілкувалася зі сторонніми; тобі потрібно повідомити про це церкву!» Зібравши ці відомості, та людина викриває два важливі факти: по-перше, ці дві сестри не хочуть бути близькими до лідера й виявили певне розрізнення щодо нього; по-друге, вони мали контакт зі сторонньою особою, і та сестра щось їм сказала; подробиці незрозумілі, сестри нічого про них не кажуть, вони навмисно це приховують, а це означає, що їхня відданість лідеру похитнулася, і вони почали остерігатися його. Коли ця людина повертається й дає свій звіт антихристу, чи радий антихрист, почувши це? Чи подумав би він: «Чудово, мої підлеглі нарешті виявили певне розрізнення щодо мене»? (Ні.) Що б він подумав? «Це погано. Ці дві сестри раніше були слухняними, вони були щирими віруючими в церкві й багато жертвували. Відтоді як ця невідома особа почала з ними взаємодіяти, ці дві стали трохи неслухняними. Чи продовжуватимуть вони робити пожертви в майбутньому? Це клопітно й ризиковано». Антихрист почувається неспокійно. Чому він почувається неспокійно? (Люди мають розрізнення щодо нього й більше не слухають його.) Саме так, серця людей більше не перебувають під його маніпулюванням і контролем, у них відбувається зміна в серці, тому він почувається неспокійно. У минулому ці двоє були простодушними й щирими, вони були досить покірними й майже не виявляли розрізнення щодо нього; що б він не говорив, приймалося без вагань. Тепер, коли в них відбулася зміна в серці, розвинулося розрізнення і вони тримаються на відстані, можливо, відкидаючи його, а можливо, навіть маючи намір повідомити про нього – це віщує біду. Хіба це не конкретний прояв того, як антихристи промацують і беруть під контроль серця людей?

Коли антихрист помічає щось незвичайне, він швидко посилає своїх поплічників або прислужників, щоб дізнатися про ситуацію та збагнути її глибинні причини. Якщо змін немає, якщо люди залишаються такими ж і в них не відбулося зміни в серці, тоді він почувається заспокоєним, більше не відчуває неспокою чи напруження. Однак, якщо він виявляє щось незвичайне, щось невідоме йому, що не є результатом його маніпулювання, не таке, як він собі уявляв, тоді це клопітно. Він стає занепокоєним і тривожним і у своєму поспіху вживатиме заходів. Яка мета його дій? Він хоче, щоб люди були єдині з ним серцем і розумом, щоб у них не було змін у серці. Люди повинні відкривати йому свої думки й постійно звітувати перед ним, виражаючи відданість, рішучість і щирість. Він повинен постійно брати під контроль мінливі думки й ідеї в серцях людей, а також напрямок і принципи їхніх думок. Щойно він виявляє когось, хто плекає інакомислення, він мусить діяти, щоб змінити цю людину. Якщо її не можна змінити й зробити другом, тоді вона натомість стане ворогом. Які наслідки того, що хтось стає його ворогом? Ця людина піддаватиметься мукам і пригніченню. Це один підхід. Є також інший. Антихрист завжди побоюється тих, хто його оточує, ніколи не в змозі повністю їх розгадати, боячись, що люди можуть розпізнати його й повідомити про нього, і кажучи у своєму серці: «Чи бачив ти, як я викрадав пожертви й робив усе по-своєму? Якщо ти бачив це, чи міг би ти розрізнити це? Чи міг би ти повідомити про мене?». Деякі антихристи навіть сексуально розпусні за лаштунками, і вони думають: «Хто знає про ці речі? Що думають ті, хто знає про це? Чи варто мені якось прикинутися, створити хибне враження, а потім перевірити цих людей, витягнути з них їхні найпотаємніші думки й подивитися, що вони насправді думають?». Чи робили б антихристи такі речі? Для таких нечестивих людей, як антихристи, подібні речі – це як друга натура; вони природжені в цьому – вони роблять це неперевершено. Антихрист збирає людей разом і каже: «Сьогодні я скликав усіх тут з єдиною метою метою – дослідити мої недоліки в роботі, яку я виконував у церкві останнім часом, і поговорити про моє знання розбещених характерів, які я виявив. Говоріть відкрито, не стримуйтеся. Я не буду засуджувати вас. Нумо поспілкуємося відкрито, від серця до серця і віч-на-віч. Якщо я щось зробив, я змінюся; якщо ні, я сприйму це як застереження не робити цього. У божому домі все відкрито, не приховано й виставлено напоказ. Ми робимо все перед богом, і нікому не потрібно остерігатися когось іншого. Браття і сестри, заспокойтеся. Я почну з дослідження самого себе. Останнім часом через власні лінощі та жадання плотських втіх я не виконував свою роботу добре. Євангельська робота останнім часом йде не дуже добре, і я не приділяв багато уваги церковному життю. Я був зайнятий євангельською роботою і не міг знайти часу для інших справ. Звичайно, я відповідальний. Покладаючись на свої фантазії, я припустив, що церковне життя буде саморегульованим братами та сестрами, і мені не потрібно буде занадто турбуватися. Ви всі дорослі, і божі слова такі чіткі, тому я щиро присвятив себе євангельській роботі. Однак я також не впорався з євангельською роботою. Мені потрібно визнати свої помилки перед братами та сестрами, шукати вашого прощення й просити прощення в бога. Дозвольте мені вклонитися всім вам». Усі бачать це й думають про себе: «Він змінився; він не здається таким підступним, як раніше. Чому він сьогодні такий щирий? Щось тут не так. Я не повинен робити поспішних висновків; подивлюся, що він скаже далі». Антихрист продовжує, кажучи, що він визнає, що він диявол, сатана, визнаючи, що він не виконував жодної практичної роботи, висловлюючи готовність бути в розпорядженні Вишнього та приймати будь-яку критику чи докір від братів і сестер. Він іде далі й каже: «Навіть якщо вони відсторонять мене й не дозволять керувати, я готовий бути одним із найменших. Я рекомендую сестру Лі та її дочку з нашої церкви, щоб вони перейняли мою роботу». Він уже обрав свого наступника. Хіба його ставлення не досить щире? Чи є взагалі потреба в підозрі? Кажучи це, він навіть починає плакати. Потім він підводить свою дружину й каже: «Протягом цього часу ти також не виконувала жодної практичної роботи, лише спричиняла переривання й завади, і навіть сліпо обтинала братів і сестер. Тебе також слід відсторонити». Антихрист вказує пальцем на себе, а потім на свою сім’ю, змушуючи людей відчувати, що він щирий. Коли всі це чують, хтось каже: «Насправді ми вже давно вас розрізняємо. Ви не радитеся з нами в справах; кілька з вас приватно обговорюють речі разом і ухвалюють рішення. Це не узгоджується з принципами роботи в Божому домі. Крім того, ви остаточно вирішили між собою, хто буде лідером, без нашого відома – ми навіть не маємо права знати. Людина, яку ви обрали, не тільки не виконує практичної роботи, а й спричиняє завади, але ви її не відстороняєте». Брати й сестри висловлюють свої думки один за одним. Коли антихрист це чує, він думає: «Це погано! Однак добре, що вони виливають свої справжні думки всі одразу. Це піде на користь моїй майбутній роботі. Якби вони не висловилися, а натомість ударили мене в спину, написавши листа зі звітом безпосередньо до вишнього без мого відома, тоді мені був би кінець, чи не так? На щастя, я використав цю тактику, я кмітливий і винахідливий, і я вчасно дізнався про їхні думки». Потім він продовжує, єлейно проголошуючи: «Дякую вам, брати й сестри, за вашу довіру та за те, що сьогодні щиро розкритикували мої помилки. Я обов’язково виправлю їх у майбутньому. Якщо я цього не зроблю, нехай покарання й прокляття впадуть на мою голову». Промацування й взяття під контроль сердець людей антихристом не обмежується підслуховуванням і підгляданням крізь двері. У серйозних ситуаціях він має козир у рукаві. Який козир? Він практикує демократію і свободу, надаючи людям достатню свободу слова, дозволяючи їм повну свободу висловлювати свої думки й найпотаємніші помисли, заохочуючи людей озвучувати свої найпотаємніші почуття, навіть якщо це скарги. Потім він використовує вразливі місця тих, хто має відмінні від нього ідеї або думки про нього, розправляючись із ними всіма одразу. Як вам такий підхід антихриста? Він неймовірно нечестивий! Хіба це не нагадує трохи підхід великого червоного дракона? Вони по суті є однією групою, що поділяє ту саму природу-сутність. Хіба не так діє великий червоний дракон? Бачити, як діє антихрист, – це наче бачити потворне обличчя великого червоного дракона.

Антихристи вправно використовують приємні та правильні слова, щоб заманювати людей і змушувати довіряти їм. Після промацування людей і вивідування їхньої справжньої ситуації, який результат? Чи покаються антихристи через те, що люди сказали їм ці правдиві слова? Чи викинуть вони білий прапор, перестануть чинити зло, відпустять свою владу, відмовляться від свого бажання влади й розпустять своє володіння? Ніколи. Натомість вони посилять свої зусилля. Зробивши все можливе, щоб узяти під контроль серця людей, вони залишають тих, хто з ними згоден, і позбуваються всіх інших. Ми не можемо виключати, що деякі брати й сестри в церкві були вичищені, виключені або в них конфіскували книги Божих слів за таких обставин. З цими особами вчинили несправедливо. Що робити цим скривдженим братам і сестрам? Чи повинні вони перестати вірити в Бога, тому що в Божому домі з’явився антихрист, який так мучив їх і зробив віру неможливою? Чи можуть вони це зробити? (Ні, не можуть.) Чи доречно йти на компроміс або схиляти голову перед антихристами чи перед темними або нечестивими силами? Чи це той шлях, який ви повинні обрати? (Ні, не той.) Тож який шлях ви повинні обрати? (Розвінчувати антихристів та повідомляти про них.) Коли ти виявляєш, що хтось є антихристом, дозволь Мені сказати тобі: якщо його вплив значний, і багато лідерів і працівників слухають його і не слухатимуть тебе, і якщо ти розвінчаєш його, то тебе цілком можуть ізолювати або вичистити. Тоді ти повинен ретельно обміркувати свою стратегію. Не виступай проти них самотужки; шанси не на твою користь. Для початку зв’яжися з кількома людьми, які розуміють істину й мають розрізнення, і шукай бесіди з ними. Якщо ви досягнете консенсусу, зверніться до ще двох лідерів або працівників, які можуть прийняти істину, і дійдіть згоди. Діючи спільно з кількома людьми, розвінчайте антихриста й вжийте щодо нього спільних заходів. У такий спосіб ти маєш шанс на успіх. Якщо вплив антихриста занадто великий, ви також можете написати листа зі звітом до Вишнього. Це найкращий підхід. Якщо кілька лідерів і працівників справді намагаються придушити вас, ви можете сказати їм: «Якщо ви не приймете наше розвінчання та повідомлення, ми передамо цю справу Вишньому й дозволимо їм розібратися з вами!» Це збільшує ваші шанси на успіх, оскільки вони не наважаться виступити проти вас. Маючи справу з антихристами, ви повинні застосовувати цей надійний підхід – ніколи не дійте самотужки. Якщо ти не маєш підтримки кількох лідерів і працівників, твої зусилля приречені на провал, хіба що ти зможеш написати листа зі звітом і передати його Вишньому. Антихристи надзвичайно підступні й лукаві. Якщо ти не маєш достатніх доказів, утримайся від виступу проти них. Сперечатися з ними чи доводити їм щось марно, виявляти любов, щоб спробувати змінити їх, марно, і бесідувати з ними про істину не має сенсу; ти не зможеш змінити їх. У ситуації, коли ти не можеш змінити їх, твій найкращий план дій – не вести з ними розмову від серця до серця, не переконувати їх і не чекати, поки вони покаються. Натомість розвінчуй їх і повідомляй про них без їхнього відома, дозволь Вишньому розібратися з ними, і заохочуй більше людей розвінчувати їх, повідомляти про них і відкидати їх, що зрештою призведе до того, що їх викорінять із церкви. Хіба це не хороший підхід? Якщо вони мають на меті витягнути з тебе твої внутрішні думки, промацати тебе й побачити, чи маєш ти якесь розрізнення щодо них, що ти повинен робити, якщо ти вже ідентифікував їх як антихристів? (Я не повинен говорити з ними правдиво; я маю тимчасово підігравати їхнім словам, не дозволяючи їм виявити моє розрізнення, а потім я повинен приватно викрити їх і повідомити про них.) Як тобі такий підхід? (Хороший.) Ти повинен бачити наскрізь підступи дияволів і сатан та уникати того, щоб потрапляти в їхні пастки або падати в їхні ями. Маючи справу із сатанами й дияволами, ти мусиш використовувати мудрість і утримуватися від правдивих розмов із ними. Це тому, що ті, з ким ти можеш говорити правдиво, – це Бог і справжні брати й сестри. Ти ніколи не повинен говорити правдиво із сатанами, з дияволами або з антихристами. Лише Бог гідний розуміти, що у твоєму серці, і володарювати над твоїм серцем та проникливо спостерігати за ним. Ніхто, особливо дияволи й сатани, не має права контролювати твоє серце або проникливо спостерігати за ним. Тому, якщо дияволи й сатани намагаються витягнути з тебе правду, ти маєш право сказати «ні», відмовитися відповідати й приховати інформацію – це твоє право. Якщо ти скажеш: «Ти диявол, ти хочеш витягнути з мене слова, але я не буду говорити з тобою правдиво, я не скажу тобі. Я повідомлю про тебе – що ти можеш мені зробити? Якщо ти наважишся мучити мене, я повідомлю про тебе; якщо ти мучитимеш мене, Бог прокляне й покарає тебе!» – чи це спрацює? (Ні, не спрацює.) У Біблії сказано: «Будьте ж мудрі, мов змії, і невинні, мов голуби» (Матвія 10:16). У таких ситуаціях ви повинні бути мудрими, як змії; ви повинні бути мудрими. Наші серця придатні лише для того, щоб Бог проникливо спостерігав за ними й володів ними, і їх слід віддавати лише Йому. Лише Бог гідний наших сердець; сатани й дияволи не заслуговують на це! Тому, чи мають антихристи право знати, що в наших серцях або про що ми думаємо? Вони не мають цього права. Яка їхня мета в намаганні витягнути з тебе правду й промацати тебе? Вони прагнуть взяти тебе під контроль; ти повинен чітко це усвідомлювати. Тож не говори з ними правдиво. Ти повинен знайти способи об’єднати більше братів і сестер разом, щоб викрити й відкинути антихристів, стягнути їх із їхньої посади й ніколи не дозволити їм досягти успіху. Викорініть їх із церкви, позбавляючи їх будь-яких шансів знову чинити завади й володіти владою в Божому домі.

Промацування й взяття під контроль сердець людей антихристами – це сувора реальність. Судячи із сутності антихристів, очевидно, що участь у такій діяльності є для них природною і досить поширеною. У різних церквах антихристи часто посилають своїх довірених осіб, щоб ті проникали до братів і сестер, розвідували там і збирали внутрішню інформацію. Іноді інформація, яку вони збирають, стосується побутових дрібниць або невимушених розмов між людьми, які зовсім не важливі. Однак антихристи завжди зчиняють шум у таких справах, навіть піднімаючи їх до рівня думок і точок зору, щоб оперативно осягати зміни в думках і поглядах людей. Це робиться для того, щоб вони могли без зусиль брати під контроль обставини й ситуацію кожної людини, оперативно реагуючи на кожну з них. Антихристи особливо конкретні у своїх діях щодо влади та статусу. Конкретні до якої міри? Точка зору кожної людини на те, як антихристи вирішують справи, а також точка зору людей на матеріальні речі, гроші, статус, віру в Бога, виконання обов’язків і звільнення з роботи – антихристи хочуть знати все це як свої п’ять пальців. Після того, як вони знатимуть це як свої п’ять пальців, антихристи не використовують істину, щоб забезпечувати людей, змінювати помилкові точки зору людей або вирішувати проблеми. Натомість вони використовують це, щоб служити власному статусу, владі й володінню. Це мета антихристів у промацуванні й взятті під контроль людських сердець. Для антихристів усе, що вони роблять, здається значущим і цінним, але всі ці нібито значущі й цінні речі якраз засуджуються Богом. Вони якраз зраджують Бога й ворогують із Ним.

7 листопада 2020 року