Як прагнути до істини (1)

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Ми вже досить довго бесідуємо на тему, про те, як прагнути до істини, і все, про що ми бесідували, стосувалося одного аспекту практики прагнення до істини: відпускання. Тобто зміст нашої бесіди стосувався того, що люди мають відпустити в процесі віри в Бога й прагнення до істини, а також того, що люди мають відпустити у своєму житті та на життєвому шляху, яким вони йдуть. Це саме ті речі, які впливають на прагнення людей до істини. Отже, яким був перший пункт нашого змісту про відпускання? (Відпускання різноманітних негативних емоцій.) А яким був другий пункт? (Відпускання людських прагнень, жадань і бажань.) Першим пунктом нашого змісту про відпускання було відпускання різноманітних негативних емоцій, а другим – відпускання людських прагнень, жадань і бажань. Кожен пункт охоплював чимало підтем і деталей, чи не так? (Так.) Незалежно від того, про що ми бесідували або які категорії та пункти були в цьому змісті, і незалежно від того, скільки прикладів було наведено або скільки станів і скільки сутностей проблем було викрито, словом, увесь зміст, про який ми бесідували, стосується різних проблем, що постають перед людьми в процесі віри в Бога й прагнення до істини або в їхньому реальному житті, а також шляхів практики, які люди мають обирати, та істин-принципів, яких вони мають дотримуватися щоразу, коли стикаються з цими проблемами. Різні аспекти, яких торкаються ці проблеми, не є порожніми й не присутні виключно в думках людей чи духовних світах. Радше вони присутні в реальному житті людей. Тому, якщо ти готовий прагнути до істини, то, хоч які проблеми перед тобою постають, Я сподіваюся, що ти можеш шукати істину й знаходити відповідні істини-принципи, щоб взяти їх за основу, відкрити шлях практики і так мати шлях, яким слід іти щоразу, коли ці проблеми перед тобою постають. Це фундаментальна мета бесіди про весь цей зміст. Хоча ми закінчили бесідувати про всі ці істини, людям знадобиться певний час, щоб увійти в ці істини-реальності. Людям слід почати з бесіди про ці істини, і вони мають взяти за основу різні істини-принципи та змінити свої погляди на всілякі речі, а також своє життєве ставлення та способи існування. Так у процесі віри в Бога або в процесі життя та існування, приймаючи ці істини-принципи, люди, самі того не усвідомлюючи, зможуть змінити свої різні облудні думки, погляди або ставлення та способи існування, які були попередніми, старими й походили від сатани, і вони зможуть відкинути свої розбещені характери. Тому ці слова, про які ми бесідували раніше, і слова, про які ми будемо бесідувати в майбутньому, – це не різновид знань чи вченості, і це, безумовно, не теорія. Радше вони використовуються для того, щоб наставляти, скеровувати й допомагати людям розв’язувати різні проблеми й труднощі, з якими вони стикаються у своєму повсякденному житті. Щоразу, коли ти стикаєшся з проблемою, або коли ти стикаєшся з обставиною або людиною, справою чи річчю, ти можеш шукати в змісті нашої бесіди істини-критерії, яких ти маєш дотримуватися і які маєш практикувати, щоб ти міг діяти, маючи істину за основу і критерій, радше ніж практикувати згідно зі своїм розбещеним характером і своїми старими неправильними поглядами. Мета віри людей у Бога – прагнути до істини, але мета прагнення до істини – не в тому, щоб заповнити порожнє життя людей, або змінити їхнє порожнє життя, або збагатити їхній духовний світ. У чому полягає мета прагнення до істини? Для людей мета полягає в тому, щоб відкинути свій розбещений характер заради спасіння; звісно, відкидання свого розбещеного характеру також потрібне для того, щоб коритися Богу, і Бога боятися, а від злого втікати. Але для Бога мета й значення того, що люди прагнуть до істини, не такі звичайні; йдеться не просто про спасіння когось. Натомість ідеться про те, що Бог здобуває людину, яку більше не дурить сатанинський розбещений характер, і, звісно, йдеться також про здобуття такого типу людини, яка може бути сумісною з Богом; що важливіше, йдеться про те, що Бог може здобути з-поміж створеного людства такий тип людини, який Він хоче, – той, що може управляти всім сущим та існувати вічно з усім сущим. Це значення не таке просте, як лише спасіння, як це є для людей. Тому, чи то для людей, чи то для Бога, прагнення до істини дуже важливе. Оскільки це так важливо, зміст одного аспекту практики щодо прагнення до істини – «відпускання» – є вирішальним для кожного, хто хоче прагнути до здобуття спасіння. Оскільки практика «відпускання» така важлива, люди мусять досконально розуміти різні істини-принципи, пов’язані з «відпусканням», а також різні стани, вияви розбещеного характеру та розбещені думки й погляди, що стосуються практики «відпускання», які було розвінчано. Лише коли люди досліджують і розуміють облудні думки й погляди, які часто виявляються в повсякденному житті, а також свій розбещений характер і вияви розбещеності, і завдяки цьому приходять до пізнання себе, розуміють і приймають певний аспект істини, а потім практикують згідно з відповідними істинами-принципами, вони досягнуть мети прагнення до істини. По суті, ми підійшли до кінця нашої бесіди цього періоду про два основні пункти «відпускання» в рамках того, як прагнути до істини. Яким був перший пункт? Відпускання різноманітних негативних емоцій. Яким був другий пункт? Відпускання людських прагнень, жадань і бажань. Хоча ми охопили багато змісту в нашій бесіді про ці два пункти, важливіше те, що тобі потрібно розуміти кожну з конкретних істин-принципів, яких стосуються ці теми. Лише коли люди розуміють істини-принципи, вони можуть жити як люди й діяти згідно з цими істинами-принципами у своєму повсякденному житті та на своєму життєвому шляху, поступово входити в істину-реальність і в процесі прагнення до істини поступово досягати результатів розуміння й здобуття істини.

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

Два пункти практики «відпускання» в рамках того, як прагнути до істини, про які ми бесідували раніше, стосуються розбещених характерів людей, їхніх різних думок і поглядів, а також різних проблем, що постають перед ними в повсякденному житті. Але є ще один важливіший або, можна сказати, навіть значніший пункт у рамках «відпускання», про який ми справді мусимо побесідувати. Що це за пункт? Він стосується ставлення людей до Бога, їхніх думок і поглядів щодо Бога, а також принципів практики, згідно з якими вони ставляться до Бога у своєму повсякденному житті. Можна сказати, що цей пункт трохи важливіший за перші два. Оскільки цей пункт безпосередньо стосується ставлення людей до Бога, їхніх думок і поглядів щодо Бога, а також стосунків між людьми та Богом, це останній пункт, про який ми говоритимемо в рамках цього пункту про «відпускання», і, звісно, він також найважливіший. Деякі теми в рамках двох пунктів, які ми обговорювали раніше, стосуються певних ставлень та поглядів, які люди плекають щодо Бога, або стосунків між людьми та Богом, але з огляду на позицію, яку ми зайняли в нашій бесіді, ми в основному аналізували різні проблеми людей із людської позиції – ми аналізували різноманітні розбещені характери людей або облудні думки й погляди в контексті їхніх різних проблем. Те, про що ми будемо бесідувати сьогодні, стосується ставлення людей до Бога та їхніх думок і поглядів щодо Бога. Це найважливіші речі, які люди мусять відпустити в процесі прагнення до істини. Цей пункт теж не такий простий, бо хоч хто це й хоч який це тип людини, ні в кого немає лише одного виду ставлення до Бога або одного виду думок і поглядів щодо Бога, і, звісно, стосунки між людьми та Богом – це не лише один вид стосунків, і вони також охоплюють не лише один вид людського стану. Через різне ставлення людей до Бога, а також через різні думки й погляди, які люди плекають щодо Божої ідентичності, статусу та образу, а також з інших причин між людьми та Богом виникають різні види стосунків. Отже, сьогодні ми побесідуємо про цей пункт і побачимо, які серйозні проблеми чи непримиренні конфлікти досі є між людьми та Богом і що саме людям ще потрібно відпустити. Якщо ти той, хто прагне до істини, то після того, як ти це зрозумієш, твої стосунки з Богом покращаться, а твій погляд на Бога поступово наблизиться до правильного, позитивного або відповідного істині. Третім пунктом змісту про відпускання має бути відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога – це третій пункт того, що люди мають відпустити. Перш ніж ми офіційно перейдемо до бесіди на цю тему, спершу коротко обговорімо, які проблеми в повсякденному житті стосуються бар’єрів між людьми та Богом і ворожості людей до Бога. Окрім деяких суб’єктивних проблем, пов’язаних із самими людьми, хіба немає всіляких проблем із тим, як люди ставляться до Бога в процесі віри в Бога й прагнення до істини? У людей виникають усілякі облудні думки й погляди та неправильні принципи практики в тому, як вони ставляться до різних справ і речей, і так само в них є усілякі облудні думки й погляди та неправильні принципи практики в тому, як вони ставляться до Бога. Якщо щодо всіляких людей, справ і речей ти здатний ставитися до них і практикувати на основі істин-принципів, тобто якщо ти пізнаєш облудні думки й погляди, які плекаєш щодо всіляких людей, справ і речей, і водночас виправляєш і відпускаєш ці облудні думки й погляди, а потім постаєш перед різними проблемами й розв’язуєш їх згідно з правильними думками й поглядами, які Бог говорить людям, то твої принципи практики щодо того, як ти ставишся до всіляких людей, справ і речей, будуть відносно узгоджуватися з істинами-принципами. Чи можна вважати це ознакою того, що хтось спасенний? Якщо поглянути на це зараз, то ні, не можна. Якби Я не порушив зміст сьогоднішньої бесіди, люди могли б подумати: «Коли йдеться про всілякі речі, я здатний розглядати їх і практикувати згідно з істинами-принципами в Божих словах, тому я думаю, що я людина, яка прагне до істини, людина, яка досягла результатів у прагненні до істини, і людина, яка є спасенною». Судячи з теми, яку Я порушив сьогодні, – різне ставлення, які люди плекають до Бога, – чи відповідає ця їхня думка фактам? (Ні, не відповідає.) Вона дуже очевидно не відповідає фактам. У тебе може бути певна основа й певне позитивне ставлення до того, як ти ставишся до всіляких людей, справ і речей, але між тобою і Богом досі є усілякі бар’єри, і твоє ставлення до Бога досі вороже, коли йдеться про різні питання. Ця проблема серйозна, і вона найбільша з усіх проблем. У той період, коли ти слідував за Богом і виконував свій обов’язок, твоя поведінка в усіх аспектах здається іншим цілком пристойною, і зовні вона виглядає такою, що узгоджується з істиною та принципами. Однак у твоєму серці є багато уявлень про Бога й бар’єрів між тобою і Богом, і ти навіть досі плекаєш вороже ставлення до Бога, коли стикаєшся з багатьма проблемами. Ці питання дуже серйозні. Якщо ці проблеми справді присутні у твоєму серці, це не доводить, що ти спасенна людина. Оскільки між тобою і Богом досі є багато бар’єрів, і ти досі плекаєш вороже ставлення до Бога, коли йдеться про ключові, значимі питання, ти не тільки не спасенна людина, а й перебуваєш у небезпеці. Навіть якщо ти вважаєш, що здатний діяти згідно з істинами-принципами, коли стикаєшся з багатьма питаннями в житті, і що твої дії відносно узгоджуються з істиною, можна сказати, що це лише зовнішня видимість, і це не може довести, що ти спасенний. Причина цього полягає в тому, що ти не досяг сумісності у своїх стосунках із Богом, і ти ще не коришся Богу й не боїшся Його. Тому, хоч які речі перед тобою постають, твоя зовнішня поведінка або твої думки й погляди можуть лише показати, що ти дотримувався доктрин, гасел і приписів, які вважаєш правильними в цих питаннях, радше ніж дотримувався істин-принципів. Тут може бути певний зв’язок із припущенням, і це може звучати складно, але після того, як ми побесідуємо про конкретний зміст відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога, і люди ретельно дослідять себе, вони зрозуміють значення Моїх слів.

Перш ніж офіційно бесідувати на тему відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога, обговорімо спершу, які є бар’єри між людьми та Богом. Які бар’єри між людьми та Богом і ворожість до Бога ти здатний відчути й усвідомити у своєму повсякденному житті або які трапляються в інших людях? Ці прояви, безумовно, існують. Вони трапляються навколо людей щодня, і вони трапляються з тобою щодня, тому тобі не потрібно витрачати надто багато енергії на роздуми – коли ти відкриєш рота, список цих проблем вийде сам собою. Хіба це не так? (Так.) Які саме бар’єри є між людьми та Богом? Спершу поговорімо про те, що охоплює термін «бар’єри». Він охоплює конфлікт, непокору, уявлення, непорозуміння тощо, чи не так? Розкажіть Мені більше. (Коли когось викривають або обтинають під час виконання обов’язку, у нього можуть виникнути певні непорозуміння щодо Бога, і він стає настороженим щодо Нього, думаючи: що важливіший обов’язок він виконує, то швидше його викриють. Тому в його серці виникнуть певні бар’єри між ним і Богом, і він не зможе прийняти певні обов’язки й доручення з чистим і відкритим серцем.) У чому тут бар’єр? (Настороженість і непорозуміння.) Настороженість і непорозуміння. Це один вид бар’єра. Хто може додати до цього? Хіба між рештою з вас і Богом немає бар’єрів? Хіба ваші серця чисті й освячені? Хіба у вас ніколи не було негативних думок про Бога? (Боже, я можу дещо додати. Щоразу, коли все йде досить гладко в обставинах, які Бог улаштовує для мене, стосунки між мною і Богом здаються відносно нормальними. Але якщо я коли-небудь стикаюся з негараздами або чимось, що не відповідає моїм уявленням, я починаю розмірковувати про те, що зробить Бог, і що спіткає мене далі, і яким буде результат. Я багато думаю, і навіть породжую нарікання, і суджу та неправильно розумію Бога у своєму розумі, і саме тоді моє серце закривається. Я також хочу розповісти про те, що я бачив. Коли деякі люди стикаються з небажаними обставинами, вони відчувають опір у серці й кажуть: «Чому Бог змушує мене стикатися з цими обставинами? Чому вони не спіткали інших людей?» Вони не можуть скоритися обставинам, які Бог організовує для них, і між ними та Богом виникає конфлікт.) Питання, про яке ти згадав першим, полягало в тому, що між людьми та Богом є бар’єри, що в людей виникають бар’єри між ними та Богом, настороженість щодо Бога й непорозуміння щодо Бога як умовний рефлекс на певні обставини. Друге питання, про яке ти згадав, полягало в тому, що люди стають ворожими до Бога, тому що вони внутрішньо непокірні. Хто може додати щось іще? (Щоразу, коли Вишнє мене обтинає і викривається мій низький рівень, я виношу собі вердикт і думаю, що мене неможливо спасти, і в мене немає мотивації прагнути до істини, хоча я цього хочу. Це своєрідне непорозуміння щодо Бога. Крім того, коли деякі брати й сестри хворіють і постають перед смертю, вони думають: «Хіба Бог не пам’ятає всієї тієї біганини й присвяти, які я зробив для Нього?» У своїх серцях вони сперечаються з Богом, волають і борються проти Нього. Такий стан досить поширений.) Що стосується бар’єрів між людиною та Богом і ворожості до Бога, то проблеми, які проявляє більшість людей, – це більш-менш настороженість і непорозуміння, а також непокора й невдоволення, які люди виявляють, коли стикаються з певними речами, що, іншими словами, є ворожістю до Бога. Це, по суті, все. Різні проблеми з внутрішнім ставленням людей до Бога насправді виходять далеко за межі тих питань, про які ви бесідували. Є деякі проблеми, про які ви не знаєте. З одного боку, це пояснюється тим, що люди не досліджують, які проблеми є в них самих щоразу, коли вони переживають різні обставини. З іншого боку, люди ніколи ретельно не замислювалися над тим, якими саме є їхні стосунки з Богом, або якими є правильне ставлення й погляди, які людям слід мати щодо Бога. Отже, виходячи з різних проявів людей і цих станів, які нині справді є в людях, ми сьогодні конкретно побесідуємо про різні прояви бар’єрів між людьми та Богом і ворожості людей до Бога. Мета бесіди про ці різні прояви полягає в тому, щоб дати людям змогу активно відпускати бар’єри між собою та Богом і ворожість, яку вони плекають до Бога, щоразу, коли ці речі виникають у них у повсякденному житті, досягти гармонійних стосунків із Ним і зрештою стати повністю сумісними з Ним. Так вони повністю усунуть бар’єри між собою та Богом і свою ворожість до Бога, і почнуть боятися Бога, і по-справжньому коритися Йому. Тільки це є нормальними стосунками між людьми та Богом, і тільки такі люди є справжніми створеними істотами.

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

А. Людські фантазії про те, що Божа робота особливо надприродна й фантастична

Коли йдеться про відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога, перше, що люди мають відпустити, – це свої уявлення та фантазії. Це дуже важлива частина змісту, чи не так? (Так.) Хіба немає уявлень та фантазій про Бога в кожній людині? (Є.) Жодна людина не живе у вакуумі, і жодна людина не є роботом. У кожної людини є свобода волі, й кожна плекає різні думки й погляди, які вона отримала із зовнішнього світу; звісно, у кожної людини також є різні уявлення та фантазії про Бога, які розвинулися в межах її суб’єктивної волі на основі її власних потреб, уподобань і бажань. Той факт, що вони називаються «уявленнями» та «фантазіями», означає, що вони, безумовно, не узгоджуються з істиною чи фактами; щонайменше вони не узгоджуються з Божими намірами, Божою ідентичністю та Божою сутністю. Тому ці уявлення та фантазії – це перша головна річ, яку люди мають відпустити. Отже, що переважно охоплює зміст, який стосується уявлень і фантазій про Бога? З одного боку, він охоплює попередні уявлення, які є в людей про Бога до того, як вони починають вірити в Нього. З іншого боку, він охоплює нові уявлення, які люди формують про Бога після того, як починають вірити в Нього, і ці нові уявлення є конкретнішими та реалістичнішими уявленнями й фантазіями. Перш ніж люди починають вірити в Бога, їхні серця сповнені фантазій про Бога, і можна сказати, що ці фантазії також є уявленнями, спільними для всіх людей. Це подібно до того, як китайці називають Бога «Старим на небі», попри те, що не вірять у Нього, і як жителі Заходу – більша частина яких вірить у Бога – називають Його «Господом». Хоча багато людей не вірить у Бога, більшість людей вірить, що Бог є, і сповнена фантазій про Нього, думаючи, що Бог існує серед усього сущого й височіє над усім, і що Він усюдисущий, всемогутній і володіє великими, неймовірними силами. То хто ж саме цей Бог? Ніхто не знає, але в будь-якому разі вони знають, що Бог найвеличніший і що Він володарює над усім. Який же тоді конкретний образ Бога? Кожна людина у своєму розумі має ідею про зовнішність і образ Бога, які вона собі уявила й визначила. Ми вже обговорювали ці загальнолюдські уявлення та фантазії раніше, і вони не є основним змістом сьогоднішньої бесіди. Те, про що ми будемо бесідувати сьогодні, – це різні види уявлень і фантазій, які протистоять Богу й не узгоджуються з Його сутністю, які людям необхідно відпустити, у межах усіх різних видів уявлень і фантазій, що стосуються бар’єрів між людьми та Богом і їхньої ворожості до Бога. Ми не будемо говорити про ті порожні, нереальні й незбагненні уявлення та фантазії. Можна сказати, що з огляду на ваш нинішній духовний зріст ці речі, по суті, не є проблемою і не вплинуть на ваше прагнення до істини, а тим паче на ваше слідування за Богом, і що навіть якщо в деяких людей у розумі досі є якісь химерні фантазії, це не вплине на їхнє слідування за Богом, а тому це не така вже й велика проблема. Людські уявлення та фантазії, про які ми будемо бесідувати, стосуються ставлення людей до Бога в їхньому повсякденному житті, а також виконання людьми обов’язків, шляхів, якими люди йдуть, і, звісно, вони ще більше стосуються людських прагнень. Серед різноманітних уявлень і фантазій, які люди мають про Бога, насамперед люди мають дуже багато уявлень і фантазій про Його роботу, які набагато реалістичніші, ніж різні фантазії, що їх мають про Бога невіруючі, і не є ні порожніми, ні незбагненними. Це речі, які присутні в розумі кожної людини, поки вона слідує за Богом. Тобто люди сповнені багатьох фантастичних і нереалістичних уявлень і фантазій про Божу роботу. Наприклад, люди уявляють, що Його робота сповнена чудес і див, яких люди не можуть передбачити чи досягти. Звісно, найбільші уявлення та фантазії людей у цьому плані полягають у тому, що Божа робота може бути здатною миттєво зробити людину досконалою або що, просто сказавши кілька слів чи вчинивши чудо або диво, Бог може миттєво перетворити людину й зробити її такою, що звільнилася від життя плоті та різних практичних труднощів плоті. Ця людина, як вони уявляють, не їсть і не п’є і не має фізичних потреб, як робот; крім того, вони вірять, що ця людина мислить чисто, без егоїстичних міркувань, і що всередині вона надзвичайно свята. Вони уявляють, що для досягнення цього не потрібно прагнути до істини, або бесідувати про істину, або роками приймати обтинання; натомість Бог може досягти всього цього лише кількома словами, бо все, що Бог мовить, здійсниться, і все, що Він звелить, виконається. Особливо на початку, коли люди щойно прийняли третій етап Божої роботи, вони були ще більше сповнені всіляких уявлень і фантазій про Його роботу. Коли деякі люди почули, що «Божа робота незабаром закінчиться», вони не знали, якого року, місяця чи дня вона закінчиться, і все ж вони відчували тривогу й навіть покидали роботу та сім’ї. Деякі фермери перестали вирощувати врожай, а інші перестали розводити велику рогату худобу й овець. Деякі люди навіть продали своє майно й автомобілі, зняли всі гроші, які мали в банку, зібрали свої активи й почали носити із собою золото, срібло та цінності, готові слідувати за Богом. Це було тому, що люди думали, що Божа робота закінчується і що їм більше не потрібно жити своїм життям, і вони вірили, що Бог розбив сім’ї та шлюби і що вони мають покинути свої шлюби, роботу та майбутнє й покинути всі мирські задоволення, щоб слідувати за Богом. Якщо хтось запитував їх: «Куди ти йдеш із цією валізою та всією своєю сім’єю?», вони відповідали: «Я йду в Царство Небесне». Якщо їх потім запитували: «Де Царство Небесне?», вони відповідали: «Я ще не знаю, я піду туди, куди Бог мене поведе». Незалежно від того, діяли вони імпульсивно чи все обдумали, у будь-якому разі ці прояви розкривають один факт, а саме: у людей є дуже багато фантазій про Божу роботу. Вони не знають, як Бог працюватиме, щоб спасти їх або як вони почуватимуться чи в якому стані й середовищі житимуть після того, як Він спасе їх. А щодо того, якими саме є Божі наміри або якого результату Бог хоче досягти через Свою роботу над людьми, вони цього теж не знають. То що ж вони знають? Вони пам’ятають лише одне речення: день Божий близько, лиха зійшли, Божа робота незабаром закінчиться, і ми мусимо покинути все й слідувати за Богом. Це джерело й основа для формування всіх їхніх уявлень і фантазій, і саме через ці уявлення та фантазії вони ухвалили всілякі вибори й рішення. Які вибори й рішення вони ухвалили? Вони вирішили покинути світ, покинути навчання, покинути кар’єру, покинути шлюби, покинути сім’ї й навіть покинути плотську, родинну любов тощо, і, відпустивши всі ці речі, вони чекають, коли закінчиться Божа робота. Яка їхня мета в очікуванні закінчення Божої роботи? Бути підхопленими й слідувати за Богом. Підхопленими куди саме? Вони думають, що незалежно від того, куди саме або якого саме дня їх буде підхоплено, у будь-якому разі вони не підуть у пекло. Вони вірять, що навіть якщо це не небо, вони підуть у вище місце, і навіть якщо це не небо або фізичне царство, вони не можуть помилитися, слідуючи за Богом, і що їх, імовірно, буде підхоплено туди, де є Бог. Хоча ці уявлення та фантазії, які мають люди, чудові, чи можуть вони справдитися? Чи настав уже той момент, на який вони чекали, – кінець Божої роботи? (Ні.) А оскільки Божа робота ще не закінчилася, чи відчувають люди розчарування або тривогу? Чи відчувають вони жаль? Деякі люди розчаровані, чи не так? Деякі люди стають негативно налаштованими, коли стикаються з труднощами під час виконання обов’язку, або відчувають жаль, коли переживають поневіряння в сімейному житті або коли зазнають переслідувань і не мають виходу. Звісно, деяким людям було нелегко витерпіти до цього моменту, але в серці вони справді дуже тривожаться. Про що вони тривожаться? Вони думають: «Чому Божа робота ще не закінчилася? Скільки ще триватиме Божа робота? Чи варто мені повернутися додому й жити далі? Чи варто мені повернутися на роботу й шукати собі майбутнє у світі? Чи варто мені викупити свій будинок? Бог не відповідає нам і не дає на це чіткої відповіді! Хіба нам не мають сказати, коли закінчиться Божа робота і яку ще роботу Він виконуватиме, щоб ми могли підготуватися? Бог не говорить нам про це, Він просто продовжує висловлювати істини, бесідувати про істини й говорити про спасіння. Він ніколи не говорить про те, що буде потім, або про майбутнє, або про те, коли людство ввійде в прекрасне місце призначення, або коли закінчиться життя плоті; Він просто змушує нас невизначено чекати». У людей немає знань про Божу роботу. Точніше кажучи, їм незрозуміло, як Бог спасає людей, які методи Він використовує для спасіння людей, яку конкретну роботу Бог виконує в межах усієї Своєї роботи, щоб дати людям змогу спастися, тощо. Натомість вони завжди живуть у власних уявленнях і фантазіях і розглядають Божу роботу як формальність або як якусь фантастичну магію. Ніби Його робота – це просто риторика, яка не має жодного конкретного змісту: Богу варто лише сказати кілька слів, і все, що Він мовить, здійсниться, і все, що Він звелить, виконається, а після цього люди зміняться й стануть саме такими, як пророковано в Книзі Одкровення, перетворившись на святих і ставши освяченими. Незалежно від того, які фантастичні й порожні ідеї виникають у людей про Божу роботу, конкретні вони чи ні, у підсумку люди сповнені уявлень і фантазій про Його роботу, і вони завжди живуть у порожніх уявленнях і фантазіях у тому, як вони підходять до Божої роботи, і в тому, як вони підходять до кожної конкретної справи, яку Бог виконує, і до кожної конкретної речі, яку Він говорить, щоб спасти людство. Звісно, у більшості людей лише одне уявлення та фантазія про Божу роботу, а саме: коли Божа робота закінчиться, люди нарешті дістануться до кінця, і якщо вони зможуть дочекатися закінчення Його роботи й вижити в той час, то вони переможуть, і все, що вони покинули й пожертвували, і труднощі, яких вони зазнали, і ціна, яку вони заплатили, – усе це буде того варте. Судячи з цього, з одного боку, люди сповнені всіляких фантазій про Божу роботу. З іншого боку, люди не прагнуть до істини у своїй вірі в Бога; натомість у їхній вірі є елемент азартної гри – вони ставлять на кін своє життя і все своє майно, своє майбутнє, свій шлюб і все, що в них є, і думають, що їм просто потрібно витерпіти, доки Божа робота не закінчиться, і що якщо вони будуть ще живі, коли Бог проголосить, що Його робота закінчена, то вони залишаться у виграші й повернуть усе, що заплатили. Хіба не так думають люди? (Так.) Тепер, коли ми так багато про це поговорили, які основні уявлення та фантазії людей про Божу роботу? (Люди вірять, що Божа робота сповнена чудес і що Бог може очистити людей лише кількома словами, і вони можуть увійти в Царство Небесне, не платячи жодної ціни й не прагнучи до істини.) Це уявлення та фантазії, які є в людей про Божу роботу. Які ще є уявлення та фантазії? (Люди не знають, якого саме результату Бог хоче досягти через Свою роботу над людьми, і думають, що якщо вони зможуть витерпіти, доки Божа робота не буде виконана, то матимуть надію ввійти в Царство Небесне.) Це теж уявлення та фантазія – люди думають, що Божа робота – це просто формальність і процедура. Що ще? (У своїй вірі в Бога люди не прагнуть до істини, натомість у їхній вірі є елемент азартної гри.) Це уявлення та фантазія? Це сутність віри людей у Бога та сутність їхнього прагнення. Які уявлення та фантазії є в цьому? Хіба не те, що люди думають, що якщо вони покинуть усе й виконуватимуть обов’язок, слідуючи за Богом, то зміняться, ніби за допомогою магії? (Так.) Думки людей надзвичайно порожні, пов’язані з надприродними речами й фантастичні. Люди думають, що їм не потрібно приймати кару, суд, чи обтинання, чи забезпечення Божими словами, що їм просто потрібно так слідувати за Богом, виконуючи будь-які обов’язки, про які їх просять, і що якщо вони слідуватимуть до кінця, то вони будуть змінені й зрештою ввійдуть у Царство Небесне, коли Божа робота закінчиться. Хіба це не людські уявлення та фантазії? (Так.)

Люди сповнені всіляких уявлень та фантазій про Божу роботу. Те, про що ми щойно бесідували, стосується людських уявлень про дні Божої роботи. Окрім цих уявлень, є ще один вид уявлень та фантазій. Він полягає в тому, що коли люди стикаються з якимись реальними труднощами, у своїй суб’єктивній волі вони часто сподіваються отримати спалах натхнення від Бога, а потім і осяяння без будь-якої потреби їсти й пити Божі слова, озброюватися істиною чи осягати істини-принципи у звичайний час, і що Бог може допомогти їм розв’язати будь-які проблеми, з якими вони стикаються у повсякденному житті, незалежно від того, великі вони чи малі. Людське сприйняття та розуміння Божої роботи надзвичайно фантазійне й порожнє, і люди також сповнені уявлень та фантазій щодо Божих методів спасіння людини. Люди не хочуть шукати різні істини в Божій роботі й вирішувати кожну справу в практичний спосіб згідно з істинами-принципами. Натомість вони сподіваються, що коли зіткнуться з будь-якою проблемою, Бог дасть їм світло й одкровення, так само як Він давав одкровення пророкам, щоб незалежно від того, що трапляється з ними в реальному житті, у них були мудрість і здатність, а також способи розв’язання всіляких проблем без необхідності молитися Богу й шукати істину або їсти й пити Божі слова, наче вони живуть у чарівному світі. Згідно з людськими фантазіями, вони думають, що як тільки почнуть вірити в Бога, то стануть розумними й кмітливими. Дехто навіть думає, що як тільки почне вірити в Бога, то стане вродливим і більше не матиме жодних труднощів і проблем плоті, або перешкод розбещених характерів, або будь-яких реальних труднощів у повсякденному житті. Вони вірять, що поки вони мають волю задовольнити Бога, Він даватиме їм силу та створюватиме для них хороші й чудові обставини, зробить усе це реальністю та здійснить усі їхні жадання й бажання, і що, особливо коли вони стикаються з речами, які виходять за межі того, чого можуть досягти їхній рівень та інстинкти, Бог тим паче простягне руку допомоги, щоб вони могли вправно або легко робити те, що хочуть. Є також деякі люди з поганим рівнем і браком навичок у будь-якій професії, які думають, що Богу достатньо лише вчинити чудо чи знамення, і їхній рівень раптом стане хорошим, а вони раптом стануть розумними. Вони також вірять, що для Бога немає нічого складного, і що Бог може допомогти їм здійснити те, чого вони не можуть здійснити самі, і допомогти їм розв’язати складні проблеми, які вони не можуть подолати самі і які виходять за межі їхніх здібностей. Підсумовуючи, у людей багато уявлень та фантазій щодо Божої роботи. З одного боку, вони сповнені різноманітних фантазій щодо тривалості Божої роботи, а також виконували різні дії та платили різну ціну в цьому аспекті. Водночас люди також сповнені всіляких уявлень та фантазій щодо різних труднощів і проблем, з якими вони стикаються, і навіть щодо власних розбещених характерів. Більшість цих уявлень та фантазій порожні, фантазійні й нереалістичні, ба більше, вони перевершують людський рівень і розум та виходять за межі їхніх інстинктів. Люди часто сподіваються, що Бог діятиме не виходячи з їхніх реальних труднощів і не виходячи з їхнього рівня, розуму та інстинктів, а що Він натомість дасть їм змогу перевершити все це, перевершити їхню нормальну людськість, їхній рівень та інстинкти, щоб робити певні речі. Люди сповнені уявлень та фантазій про Божу роботу, і зміст їхніх фантазій надзвичайно надприродний. Ці уявлення та фантазії повністю суперечать істинам, висловленим Богом, і ворожі їм. Люди не думають собі: якщо Бог робить ці надприродні речі, чому Він досі промовляє так багато слів і дає людям так багато істин? Йому не було б потреби цього робити. Причина того, чому Божа робота така практична, полягає в тому, що Бог сподівається дати людям усі Свої слова й істини та впрацювати їх у людей, щоб вони могли жити цими словами й цими істинами. Його намір полягає не в тому, щоб дати людям змогу перевершити нормальну людськість або свої інстинкти, а в тому, щоб дати їм змогу на основі нормальної людськості дотримуватися істин-принципів і дотримуватися обов’язків та доручень, які Він їм дав. Однак людські уявлення та фантазії є повною протилежністю Божій роботі, і вони зовсім не узгоджуються з тим, як працює Бог. Бог хоче працювати в практичний спосіб, тоді як людські фантазії про Божу роботу стосуються надприродних речей, порожні й нереалістичні. Звісно, деякі люди сподіваються, що Бог застосує якісь ще більш особливі методи, щоб давати їм одкровення, забезпечувати їх, підтримувати їх і допомагати їм, і навіть змінити їх, і дати їм змогу спастися. Наприклад, щоразу, коли деякі люди стикаються з якоюсь справою, вони часто не шукають відповідей чи шляхів практики в Божих словах, а натомість стають на коліна, заплющують очі й моляться. Молячись, вони не шукають істини щодо цієї проблеми, щоб потім знайти відповідні Божі слова для її вирішення. Натомість вони сподіваються, що Бог підкаже їм у серці, що робити, або просвітить їх якоюсь фразою, ідеєю чи образом, або дасть їм змогу здобути якесь світло й дасть їм якусь мотивацію – вони хочуть так зрозуміти істину. Звісно, є люди, які вдаються до більш крайнього підходу, а саме: коли вони стикаються з проблемою, то сподіваються, що Бог відкриє їм уривок Своїх слів уві сні, кажучи їм, чи слід робити те-то й те-то і як це робити, або чи слід їм іти в таке-то місце, або чи слід проповідувати Євангеліє такій-то людині. Зіткнувшись із великими труднощами, деякі люди, сподіваються побачити сон або одержати відповідь уві сні й навіть сподіваються проаналізувати й розтлумачити свій сон із братами та сестрами або церковними лідерами, думаючи: «Що означає цей сон, який дав мені Бог? Що Він хоче, щоб я зробив? Він каже мені йти чи ні?» Вони вірять, що Божа робота полягає в тому, щоб давати людям одкровення, вести людей і забезпечувати їх, використовуючи ці особливі засоби, і в такий спосіб дати їм змогу спастися. Хіба це не уявлення та фантазія? (Так.) Коли з іншими людьми трапляється проблема, а вони не знають, що робити, і не отримують відповідей від Бога під час молитви, вони вдаються до ухвалення рішень шляхом підкидання монети. Наприклад, коли йдеться про те, щоб піти кудись проповідувати Євангеліє, вони моляться Богу про те, чи слід їм іти, чи ні, і не отримують відповіді, і що вони роблять тоді? Вони просто підкидають монету, щоб вирішити, йти чи ні. Вони думають, що якщо випаде орел, це доводить, що Бог хоче, щоб вони йшли, а якщо випаде решка, це доводить, що Бог не хоче, щоб вони йшли. Вони підкидають монету тричі, і один раз випадає орел, а двічі – решка, тож вони роблять висновок: «Два до одного, а це означає, що Бог не хоче, щоб я йшов» і не йдуть. Вони навіть почуваються цілком спокійно через те, що не йдуть, думаючи, що це Боже бажання, і кажучи собі: «Я мушу слідувати Божому керівництву. Це Боже рішення, а не моє. Я маю скоритися Божому керівництву й не йти». То чи слід їм насправді йти, чи ні? Чи можна, шукаючи Божі наміри в такий спосіб, отримати точну відповідь? Відповідь абсолютно не може бути точною. Зіткнувшись із такою ситуацією, ти маєш ухвалювати рішення на основі принципів і того, чи дозволяють це обставини, – тільки цей метод правильний. Проповідування Євангелія – це твій обов’язок, твоє завдання і робота, яку ти маєш виконувати сьогодні, тому ти маєш іти – цілком правильно буде, якщо ти підеш. Однак люди часто не осягають і не вирішують такі справи, виходячи із цих реалій. Натомість вони часто підходять до них, виходячи з якихось уявлень та фантазій, і оцінюють їх, використовуючи якісь незвичні засоби й методи, і зрештою ухвалюють якісь абсурдні й перекручені рішення. Хіба це не спричинено їхніми уявленнями та фантазіями? (Так.) У Божій роботі, коли Бог не дає ясних слів, які б казали людям, як слід робити кожну справу або яких принципів дотримуватися при розв’язанні кожного типу проблем, людям потрібно слідувати керівництву Святого Духа і слідувати настановам, які Бог дає їм у реальних обставинах. Звісно, їм також потрібно радитися або молитися й шукати разом зі своїми братами та сестрами, і зрештою вирішувати, як розібратися з поточною справою, виходячи з фактичної ситуації. Однак у Божій роботі, коли в Бога є чіткі слова та чіткі вказівки, які повідомляють людям принципи практики для різних справ, ці раніше прийняті формальності можна відкинути, і людям більше не потрібно їх дотримуватися. Якщо вони й далі їх дотримуватимуться, це просто затримуватиме справи. Наприклад, припустімо: щоразу, коли щось трапляється і необхідно йти й діяти, люди однаково стають на коліна й моляться, запитуючи: «Боже, чи слід мені йти, чи ні? Якщо Ти не хочеш, щоб я йшов, просто створи якусь обставину, щоб перешкодити мені, або якщо Ти хочеш, щоб я йшов, просто зроби так, щоб усе пройшло для мене гладко». Це жорстке дотримання формальностей, і це не те, чого Бог вимагає від людей. Коли в Бога є чіткі слова щодо Його вимог і критеріїв, людям більше не потрібно проходити через жодні формальності пошуку, молитви, вивідування тощо. Натомість, з одного боку, їм слід діяти згідно з фактичною ситуацією та реальними обставинами, а з іншого боку, передусім їм слід діяти згідно з істинами-принципами – це правильно. Щодня вирішуй справи в належному порядку, роби все, що тобі слід робити, і не роби того, чого тобі не слід робити; розбирайся з усім, що термінове й потребує вирішення, відкладай усе, що поки що можна залишити осторонь, і займайся спершу терміновими справами. Хіба це не принципи? (Так.) Це справді принципи. Ти мусиш це пам’ятати: коли ти молишся Богу й шукаєш, щоб осягнути Його наміри, ти мусиш робити це на основі Його слів; в особливих ситуаціях, а саме, коли немає чітких слів від Бога, які дають вказівки, тобі все ж слід знати, що в Нього є чіткі слова та принципи практики для всіх типів справ, і в таких випадках тобі слід діяти відповідно до різних істин-принципів, якими Бог напучував людей у минулому. Однак у своїх розумах люди розвинули багато уявлень та фантазій про Божу роботу, які є сміховинними, химерними й пов’язаними з надприродними речами, які перетворюють Божі слова та різні істини-принципи на прикраси й порожні доктрини та призводять до того, що вони не можуть бути для людей критеріями для вирішення справ або шляхами практики, коли трапляються проблеми. Це гідно жалю, і це цілком спричинено тим фактом, що люди розвинули дуже багато уявлень та фантазій про Божу роботу.

У людей виникають деякі інші сміховинні, химерні й дивні уявлення та фантазії про Божу роботу, які наповнюють їхнє повсякденне життя. Скажімо, наприклад: щойно хтось збирається виконати справу, яку йому передусім слід робити, стається щось, чого, на його думку, не мало статися, наприклад, у нього крадуть мобільний телефон, коли він іде виконувати цю справу, або ламається машина, або він падає по дорозі, або щось інше йде не так. Що це означає? Чи означає це, що Бог перешкоджає йому виконати цю справу? Чи означає це, що виконання цієї справи не відповідає Божим намірам? Чи означає це, що цю справу не слід робити? Чи слід це розуміти й сприймати саме так? (Ні, не слід.) Якщо це найважливіша річ, яку ти маєш зараз зробити у виконанні свого обов’язку, і ти йдеш і робиш це, то навіть якщо ти стикаєшся з якимись перепонами й труднощами на шляху або навіть речами, які, на думку людей, не мали статися, не можна сказати, що цей обов’язок, який ти виконуєш, і ця робота, яку ти робиш, не до вподоби Богу, або що Бог перешкоджає тобі робити ці речі – це людське уявлення та фантазія. Якщо Бог хоче перешкодити тобі, Він не використовуватиме таких методів. Натомість Він безпосередньо організує обставини так, щоб тобі природно не довелося йти й робити цю справу. Тобто Бог дасть тобі чітко зрозуміти, що є щось важливіше, що тобі слід зробити сьогодні, і, як наслідок, ту справу доведеться відкласти на друге чи третє місце у твоєму списку й залишити на потім. Як би ти не розраховував, ти виявиш, що, виходячи з фактичної ситуації, сьогодні буде неможливо виконати цю справу. Це Бог тобі перешкоджає. Але хоч що ти думаєш і хоч які перепони чи труднощі виникають у процесі виконання цієї справи, у будь-якому разі, якщо цю справу слід зробити сьогодні, то тобі слід піти й зробити її. Якщо Бог тобі перешкоджатиме, Він використає найбільш підхожі й доречні засоби, щоб змусити тебе природно відмовитися від цієї справи, – так працює Бог. Те, як працює Бог, полягає в тому, щоб дозволити людям робити те, що їм слід робити, у межах інстинктів людськості. З одного боку, це те ставлення, яке людям слід мати. З іншого боку, є також чинник об’єктивних обставин: якщо обставини дозволяють виконати справу, то її слід виконати; якщо обставини цього не дозволяють, то людям слід почекати деякий час, щоб її виконати. Яка мета очікування? Вона полягає в тому, щоб дочекатися слушного часу й обставин, які влаштовує Бог. Якщо обставини постійно непідхожі й усе йде не так, поки ти намагаєшся виконати цю справу, то тобі не слід її робити. Ви зрозуміли? (Так.) У повсякденному житті людям немає потреби намагатися осягнути те, що вони відчувають у дусі, коли виконують справи, незалежно від того, що це за справи, великі це чи малі питання, особисті це справи чи церковні. Якщо ти сьогодні почуваєшся пригніченим і у своєму серці не хочеш виконувати завдання, то запитай інших, хто збирається виконувати її з тобою, чи почуваються вони пригніченими. Якщо інші не почуваються пригніченими й у серці бажають виконати це завдання, а ти все ж робиш висновок, що його не слід робити, ґрунтуючись на власних почуттях, хіба ти не ставишся до цього трохи занадто суб’єктивно? (Так.) Тому щоразу, коли люди виконують якесь завдання, вони мають принаймні розуміти, що їм не слід намагатися осягнути свої почуття або діяти на основі своїх почуттів. Скажімо, наприклад, що тобі треба виконати якесь завдання, і ти почуваєшся трохи знервованим, у тебе сіпається око й дзвенить у вухах, і ти кажеш: «У мене сіпається права повіка, чи це віщує біду? Чи слід мені виконувати це завдання?» Тоді хтось каже: «Сіпання лівого ока віщує удачу, а сіпання правого ока віщує лихо», і, почувши це, ти не наважуєшся піти й виконати це завдання. Хоч яке око в тебе сіпається, якщо це завдання, про яке домовилися раніше, і всі чинники, необхідні для виконання цього завдання, наявні, а час і місце підхожі, то ти мусиш піти й виконати його. Якщо ти вирішуєш не йти тільки тому, що одна людина каже, що сіпання правого ока віщує лихо, чи це доречно? (Ні.) Чому це недоречно? Якщо це твоє зобов’язання і твій обов’язок, і сьогодні об’єктивні обставини та всі умови дозволяють це зробити, і, ба більше, це завдання потрібно виконати терміново, то тобі слід піти й виконати його. Ну то й що, що в тебе сіпається права повіка? Можливо, виникнуть якісь дрібні проблеми й усе піде не надто гладко, але завдання однаково буде виконане. Лише якщо Бог перешкоджає цьому й обставини не дозволяють, тоді ти можеш не йти й не виконувати це завдання. Хтось каже: «Мабуть, щось не так, раз у тебе сіпається праве око», а хтось інший каже: «Це завдання, про яке домовилися раніше, тому нам слід піти й виконати його». Зрештою, ви всі однаково вирушили його виконувати, але на півдорозі машина несподівано ламається. Скажіть Мені, якщо в когось сіпається праве око, коли група вирушає, чи слід їм іти в такому разі? Я хочу побачити, чи ви насправді розумієте істину, чи ні. Як ви гадаєте, чи правильно було б піти й виконати це завдання? (Так.) Це безперечно. Ти не можеш судити про те, чи слід тобі йти, чи ні, виходячи з того, сіпається в тебе права повіка чи ліва. Насамперед піти й виконати це завдання – це правильно. То чому ж машина зламалася по дорозі? Це було допущено Богом? Це важко пояснити, чи не так? (Поломка машини по дорозі могла бути спричинена людською недбалістю, наприклад, якщо машину не оглянули заздалегідь, щоб перевірити, чи немає з нею якихось проблем.) Це одна з можливих причин. Якщо ми відкинемо цю причину, чи нормально, що машина ламається посеред дороги? (Так.) Якщо ти купуєш уживану китайську машину, яка від початку була не дуже якісною, і не обслуговуєш її та не ремонтуєш належним чином, а просто і далі їздиш на ній, то машина зламається посеред дороги. Якщо машина ламається посеред дороги, чи означає це, що завдання точно неможливо виконати? (Не обов’язково.) Машина ламається, і на її ремонт іде одна-дві години. Коли ви прибуваєте до місця призначення, брати і сестри там кажуть: «Добре, що ви приїхали саме в цей час. Агенти стеження щойно пішли. Якби ви приїхали на дві години раніше, вас би точно схопив великий червоний дракон. Це було ризиковано!» Бачиш, погане обернулося на добре. Чи правильно було піти й виконати цю справу? (Так.) Чи був у цій поломці Божий добрий намір? (Так.) Тож чи було сіпання твоєї правої повіки знаком лиха чи удачі? (Ні те, ні інше.) Унаслідок цього нічого не сталося. Якщо ми перервемо історію на тому моменті, коли машина зламалася, то твердження, що «сіпання правого ока віщує лихо», здаватиметься досить слушним. Поломка машини була неприємністю, чи не так? Але якщо поглянути на кінцевий результат, то поломка машини обернулася на добре. Якби машина не зламалася, ви б усі потрапили в біду, щойно дісталися б місця призначення: ви не тільки не виконали б завдання, а й були б заарештовані. Але, як виявилося, машина зламалася в дорозі, і на її ремонт пішло дві години, тож доки ви туди дісталися, небезпека вже минула, і ви були в безпеці. Це Бог захищав вас! Подумайте: якщо дивитися з погляду поломки машини, то здається, ніби Бог перешкоджав вам їхати, але насправді ви дізналися, що сталося, лише після того, як машину полагодили й ви прибули без подальших пригод. Як ви розглядаєте принципи й методи Божих дій протягом усього цього процесу? Яке розуміння Божої роботи слід мати людям? Перегляньте ці речі; тут є істини, яких можна шукати, і Я подивлюся, чи здатні ви їх шукати, чи ні. (Боже, я розумію так: незалежно від того, хороше чи погане трапляється з людьми, у цьому є добрий намір Бога.) Це один аспект. (Є ще один аспект, який полягає в тому, що Божа робота не надприродна й не фантазійна, а дуже практична.) Так, це хороше розуміння. Божа робота практична, вона не фантазійна й не надприродна; будь-хто з нормальною людськістю може її відчути та пізнати через досвід, і це також те, що люди здатні сприйняти. Хіба це не те розуміння, яке людям слід мати щодо Божої роботи? (Так.) Окрім цього розуміння, що ще людям слід розуміти? Їм слід розуміти, що Бог володарює над усім. У Божій роботі кожна конкретна річ, яку Він робить, дає людям змогу побачити, що Його дії надзвичайно практичні. На початку, коли ваша група вирушала, дехто з вас обговорював, чи йти, чи ні. Бог не перешкоджав вам; Він не викликав у тебе нудоти, блювоти чи діарею. Він не перешкоджав тобі й не спонукав тебе йти. Хіба це не дуже практично? Він дозволив групі обговорити це разом. Дехто казав, що в нього сіпається права повіка, а інші казали, що відчувають внутрішній дискомфорт, але незалежно від того, чи покладався ти на свої почуття й настрій чи на фантазії, пов’язані з надприродними речами, зрештою тобі слід було йти туди, куди ти мав іти, і Бог жодним чином тобі не перешкоджав. Хіба це не дуже практично, що Бог працює в такий спосіб? (Так.) Божі дії анітрохи не порожні; допускаються всілякі людські прояви, що включають навіть сіпання повік у деяких людей. Скажіть Мені, хіба Бог не може зупинити або контролювати сіпання людських повік? Хіба Богу не було б так легко це контролювати? Та чи Він це зробив? (Ні.) Бог цього не зробив. Він не втрутився, Він дав тобі свободу. Твоя повіка сіпалася, як і мала, але зрештою група однаково вирушила – усе це було так практично. Але в місці призначення була неприємність, і Бог не усунув цю небезпеку лише тому, що ви прямували туди. Бог цього не зробив, і неприємність однаково сталася, як і мала статися. Проте Бог зробив мудру річ: Він зробив так, що ваша машина зламалася на півдорозі, тож на той час, коли машину полагодили і ви всі прибули до місця призначення, небезпека минула. Це Бог захищав тебе. Бачиш, завдяки цій затримці в часі Він мудро дав тобі змогу уникнути небезпеки. Усе, що робить Бог, таке практичне, чи не так? (Так.) Тож це показує тобі в дуже практичний спосіб, що те, що робить Бог, зовсім не порожнє й не надприродне, і що виникнення кожної речі є природним і неминучим, але саме в цьому полягає Божа всемогутність. Протягом усієї події, хоч якими були людські фантазії, хоч якими були їхні труднощі, слабкості й проблеми, незалежно від того, правильними чи неправильними були погляди, які вони обговорювали разом, ніщо з цього не вплинуло на те, що зрештою сталося, і не вплинуло на неминучий фінал події. Кожна річ, яка мала статися, сталася; неприємність, яка мала трапитися, трапилася; машина, яка мала зламатися, зламалася, і людські погляди також були виявлені, але кінцевий результат події однаково стався згідно з тим, як організував Бог, і згідно з тим, що Бог напередвизначив, і як Бог здійснював володарювання над подією. Це Божа всемогутність, чи не так? (Так.) Усе це сталося так практично й нормально, так само як усе, що трапляється з людьми щодня в їхньому повсякденному житті; це сталося природно, і це не було надприродним, фантазійним чи порожнім. Тому в цьому питанні люди мають розуміти, що Божа робота практична і що Він володарює над усім. Як людям слід практикувати? Насамперед вони мусять розуміти, яких принципів їм слід дотримуватися, хоч що з ними трапляється. Якщо вони керуються лише людськими почуттями, це ненадійно. Їм не слід керуватися надприродними почуттями або робити безпідставні здогадки на основі порожніх фантазій. Натомість їм слід іти й робити те, що вони мають робити, виходячи з реальних обставин і обов’язків, які їм слід виконувати. Крім того, важливо, щоб вони йшли й робили те, що їм слід робити, на основі істин-принципів. Хіба тоді це не набагато легше? (Так.) Тому, з якими б проблемами ти не стикався і якої б стадії не досягла Божа робота, тобі не потрібно керуватися своїми почуттями, тобі не потрібно перевіряти, сприятлива дата чи ні, і, звісно, тобі особливо не потрібно дивитися на будь-які астрономічні явища чи слухати будь-які пророцтва – просто роби те, що тобі слід робити. Деякі люди люблять дивитися на астрономічні явища або перевіряти, сприятливі дати чи ні, кажучи: «Завтра нехороша дата, чи не піде все шкереберть, якщо я вийду? Чи не буде арештів з боку великого червоного дракона? Чому біля дверей каркала ворона, коли сьогодні вранці я рано встав і вийшов надвір? Я чув, що деякі люди бачили чорного кота, коли виходили вчора ввечері. Усе це зловісні знаки! Що мені робити? Чи має статися якась небезпека?» Якщо ти маєш нормальну людськість і нормальне людське мислення, ти маєш бути здатним судити, які обставини небезпечні, а які відносно безпечні, і знати, як підходити до них і вирішувати їх згідно з фактичною ситуацією, – тобі не потрібно дивитися на ті інші речі. Щодо того, що тобі слід робити й чого не слід робити щодня, то, з одного боку, є чіткі слова Бога, які слугують істинами-принципами, а з іншого боку, у тебе є нормальна людськість, совість і розум, і поки ти робиш те, що тобі слід робити щодня, виходячи з улаштування реальних обставин і напряму, який вони дають, та відповідно до реальних потреб нормальної людськості й твоїх власних зобов’язань та обов’язків, то це добре. Якщо люди так підходитимуть до свого повсякденного життя, хіба все не буде набагато простішим? (Так.)

Б. Людські уявлення та фантазії про результати, яких Бог має намір досягти у Своїй роботі

Хоча Божа робота всемогутня й чудесна, і хоча Божі слова – це істина й життя, неможливо зробити людей довершеними чи змінити їх за одну ніч. Деякі люди, ґрунтуючись на своїх уявленнях і фантазіях, часто кажуть: «Я вірю в Бога стільки років, то чому ж я досі не змінився? Чому я досі не досяг освячення? Чому в серці я досі люблю світ? Чому я досі такий марнославний? Чому в мене досі є нечестива похіть? Раніше мені подобалося дивитися якісь відео чи розважальні шоу невіруючого світу. Чому мені досі час від часу хочеться їх дивитися, попри те, що я вірю в Бога донині, багато років їв і пив Божі слова, виконував свій обов’язок, зрікався речей і присвячував себе, і відчуваю, ніби я вже відпустив ці речі у своєму серці?» Це ж певні уявлення, які є в людей, чи не так? Зокрема, у своїй вірі в Бога деякі люди завжди прагнуть таких речей, як підкорення собі свого тіла, відсутність жадання плотських утіх, перенесення більших страждань і гарування та здатність долати багато фізичних труднощів. Але попри те, що вони продовжують так прагнути, вони досі відчувають, що їх часто контролюють надмірні бажання плоті, їхнє жадання комфорту й лінощі, і тому вони часто негативно налаштовані та втрачають віру в Бога, думаючи: «Божа робота досягла цієї точки, то чому ж я такий невдаха й досі часто негативно налаштований?» Іноді, коли вони досягають певних результатів у завданні й здобувають загальне схвалення, то почуваються спокійно й думають: «У мене ще є надія на спасіння. Божа робота і Його слова такі хороші. Його робота справді може змінити людей». Але потім, через деякий час, вони відчувають, що досі сумують за своїми близькими. Зокрема, іноді вони навіть згадують людей, яких колись обожнювали, і з ностальгією пригадують світське життя, яке вели, і справді сумують за своїми часами слави, коли були у світі, і тому дивуються: «Чому я досі сумую за цими речами? Чому я не відпустив плотських утіх і не відділив себе від світу як святого? Чому я ще не змінився?» І вони знову почуваються засмученими. Вони часто перебувають серед цих думок і поглядів. Їхній стан то хороший, то поганий, вони то слабкі протягом якогось часу, то на деякий час сильні, то на деякий час негативно налаштовані, то на деякий час позитивно налаштовані. Вони часто виносять вердикти щодо себе на основі своїх проявів у повсякденному житті. Якщо вони в хорошому стані, то думають, що є об’єктами спасіння; якщо ж у поганому, то відчувають, що надії на їхнє спасіння немає і що вони невиправні. Вони впадають то в одну крайність, то в іншу. Коли вони в хорошому стані, то відчувають себе наче святі й дуже близькі до Бога, відчувають, що між ними й Богом немає жодних бар’єрів і Бог поруч із ними. Коли ж вони в поганому стані, то почуваються так, ніби впали у вісімнадцятий рівень пекла й не можуть бачити чи торкатися Бога, і відчувають, що Бог дуже далеко від них. Чому так? Чому в них виникають такі стани? Ці стани нормальні чи ненормальні? (Ненормальні.) Коли вони в хорошому стані, то роблять усе, що влаштовує для них церква, і можуть подолати будь-які труднощі, витерпіти будь-які негаразди й заплатити будь-яку ціну. Вони відчувають, що є тими, хто найбільш здатен коритися Богові, що вони люди в Божому домі, які прагнуть до істини, і що жодні труднощі не можуть поставити їх у глухий кут. Вони дуже тяжко працюють, виконуючи свій обов’язок, і готові докладати зусиль. Вони не відчувають втоми, скільки б не говорили, коли бесідують з іншими, і не проти пропустити прийом їжі або недоспати дві-три години. Вони готові присвячувати себе Богові й віддати Богові все своє життя. Як наслідок, вони відчувають, що змінилися. Вони більше не думають про свою сім’ю, більше не сумують за людьми, яких колись любили, і більше не згадують із ностальгією славу й шану, які мали у світі. Вони відкидають усе це й від усього серця присвячують себе Богові, дотримуючись принципів, обтинаючи кожного, хто спричиняє завади чи переривання, підтримуючи неупередженість для Божого дому, будучи непохитним на боці справедливості, захищаючи інтереси Божого дому та створюючи власний образ суворого й неупередженого «судді». Певний час вони поводяться досить добре. Але цілком може настати час, коли вони виявлять свої розбещені характери або зроблять щось не так, і тоді вони стануть негативно налаштованими та слабкими, думаючи: «Бог викрив мене, Він більше не любить мене». Відтоді вони не зможуть підвестися на ноги. Вони відчуватимуть, що вони ніщо і що вони не здатні нічого зробити, що в них досі є егоїстичні думки й нечестива похіть, що вони часто сумують за людьми, яких колись любили й яким симпатизували, що вони часто негативно налаштовані та слабкі, що вони досі опираються Богу, що вони не здатні практикувати істину і що вони не змінилися, попри те, що вірили в Бога стільки років, і вони думатимуть: «Хіба це не означає, що мені кінець?» Вони думатимуть, що в них немає жодного шансу на спасіння й абсолютно жодної надії. Коли вони щасливі, то не тямлять себе від радості, а коли їм боляче, вони неймовірно нещасні. Вони завжди впадають у ці дві крайнощі, кидаючись від однієї до іншої. Чому так? Незалежно від того, чи це позитивні стани й прояви, чи стани зневіри, у підсумку все це проблема одного типу, а саме – бути сповненим уявлень і фантазій про Божу роботу й завжди виносити вердикти щодо себе та характеризувати себе на основі свого настрою, а також на основі своїх викриттів і проявів протягом певного періоду, водночас виносячи вердикти щодо Божої роботи, щодо результатів, досягнутих Його роботою над людьми, і щодо мети й цілі, яких досягає Його робота над людьми. Чи в цьому корінь проблеми? (Так.) Коли люди позитивно налаштовані, вони моляться перед Богом, висловлюючи свою рішучість і гірко плачучи, готові присвятити все своє життя Богові, нічого не просячи, готові слідувати за Богом і присвячувати себе Йому. Коли вони так моляться й ухвалюють такі рішення, то відчувають, що всі труднощі більше не є труднощами. Вони розчулені до сліз і навіть вірять, що це Святий Дух зворушив їх. Вони думають: «Святий Дух зворушив мене. Мабуть, Бог так сильно мене любить! Бог не покинув мене!» Вони моляться зі сльозами й кажуть, що їх зворушив Святий Дух, – хіба це не омана? (Так.) Насправді ти був зворушений тим, наскільки ти був задоволений собою; ти був зворушений власною рішучістю, жаданнями, бажаннями та власними діями, радше ніж Святим Духом. Чому Я кажу, що ти був зворушений самим собою? У тебе так багато уявлень і фантазій про Божу роботу, і вони такі перекручені, – ти думаєш, Бог зворушив би тебе? Коли ти в такому крайньому стані, хіба Бог зворушив би тебе так, щоб ти впав у ще більшу крайність? Якби Бог зворушив тебе, це лише змусило б тебе впасти в ще більшу крайність, ще більше милуватися собою та бути зворушеним собою, і це змусило б тебе ще більше хотіти ухвалити таке рішення: «Я буду менше спати й терпіти більше труднощів, я їстиму їжу незалежно від того, добра вона чи погана, мене влаштує будь-що, і мені буде байдуже, чи йде це на користь моєму тілу, чи ні. Я мушу подолати вподобання своєї старої плоті, я мушу спеціально виправити вади своєї старої плоті, і я мушу змусити свою плоть страждати більше й не дозволяти їй почуватися комфортно. Якщо їй буде комфортно, то я не любитиму Бога; якщо їй буде комфортно, то я упиватимуся комфортом плоті й не буду тяжко працювати, щоб виконувати свій обов’язок». Якби це Святий Дух зворушував тебе, ти просто і далі підтримував би цю крайність і навіть ще більше помилково вірив би, що вже переміг плоть і здолав сатану і що ти вже спасенний. Ось чому Я кажу, що ти був зворушений не Святим Духом, а самим собою. Ви часто буваєте зворушені самі собою? (Так.) Ви зворушені власною рішучістю присвячувати себе й терпіти труднощі заради Бога, і ви так бажаєте у своєму серці терпіти труднощі заради Бога, терпіти будь-які обсяги труднощів або навіть померти, і тоді сльози течуть по ваших обличчях. Насправді ж Бог не зворушений тим, що ти зворушений, і Він не зворушений твоєю рішучістю. Цей твій вилив почуттів – лише швидкоплинний імпульс, швидкоплинний приплив палкої пристрасті. У цій ситуації ти можеш навіть молитися Йому й казати: «Боже, я готовий померти за Тебе! Боже, я був такий зайнятий виконанням свого обов’язку сьогодні, що пропустив прийом їжі. Навіть якщо мені доведеться пропустити їсти десять разів, я готовий це зробити! Не хлібом єдиним живе людина, а словами, що виходять із вуст Божих. Боже, я готовий любити Тебе все своє життя, на віки вічні, і моя любов до Тебе ніколи не зміниться!» Ці твої гучні слова змушують тебе гірко плакати, але ставлення Бога до тебе не змінюється. Чому? Тому що ти зворушений швидкоплинним імпульсом, і твої сльози – це не сльози каяття, не сльози від почуття боргу й не сльози від того, що ти справді пізнав себе, і тим паче це не сльози смутку через твою нездатність практикувати істину й дотримуватися істин-принципів. Тому ця твоя емоція може зворушити лише тебе самого, і, можливо, також зворушити інших або тих, хто навколо тебе, але Бог не зворушений нею. Тому це не Святий Дух зворушує тебе, а радше ти сам зворушуєш себе. Твої сльози течуть тому, що ти сам себе зворушив. Твої сльози, твої емоційні слова і твоя палка пристрасть – це лише поверхове явище, це просто різновид поведінки. Це не зміна твоєї сутності й життя, і не вияв того, що істина є твоїм життям. Коли в тебе є пристрасть та імпульс присвячувати себе й страждати заради Бога і ти особливо ініціативний, ти відчуваєш, що це Святий Дух зворушує тебе, що ти змінився і що ти є об’єктом спасіння, – це один вид уявлень і фантазій, які в тебе є про Божу роботу. Коли ти стаєш негативно налаштованим через тимчасову невдачу й падіння, або через те, що твою розбещеність і недоліки було оголено, або через те, що тебе обітнули й викрили, ти відчуваєш смуток і біль і думаєш, що ти не змінився і що в тебе немає надії на спасіння, – це інший вид уявлень і фантазій, які є в тебе про Божу роботу. Насправді хоч що бачить Бог – чи ти в негативному, чи в позитивному стані або до якої міри погіршився і впав твій стан, – як Бог дивиться на тебе весь цей час? Твій духовний зріст такий, який він є. Бог визначатиме, наскільки ти змінився і в скільки істин-реальностей ти ввійшов, на основі твоєї реальної ситуації, твоїх реальних проявів і твого реального духовного зросту. Твоя нинішня нездатність підвестися на ноги і твоє нинішнє занурення в цілковиту зневіру – це не той стандарт, за яким Бог дивиться на тебе чи визначає твій реальний духовний зріст. Отже, незалежно від того, чи ти в позитивному, чи в негативному стані, чи ти сповнений палкої пристрасті, чи почуваєшся зневіреним, це не вплине на Божу оцінку й характеристику тебе. Ти єдиний, хто неправильно характеризує себе на основі своїх тимчасових викриттів і проявів, – або як того, хто вже подібний до Петра, або як того, кого неможливо відкупити, – тому що в тебе є величезна кількість уявлень і фантазій про Божу роботу. Але хоч як ти виносиш вердикти, хоч які хороші чи погані почуття ти переживаєш, усе це спричинено уявленнями та фантазіями, які ти розвинув щодо Божої роботи, і ці уявлення та фантазії не відповідають Божому точному й практичному визначенню людини та точному й практичному вердикту, який Він виносить щодо неї. Хіба це не так? (Так.) Тому, чи то йдеться про власні прояви людей, їхню власну сутність, чи про їхню остаточну характеристику самих себе, вони не можуть виносити вердикти щодо цих речей на основі власних уявлень і фантазій. Радше вони мають оцінювати ці речі на основі нормальних законів Божої роботи й реальних результатів, яких Бог хоче досягти у Своїй роботі, або на основі способів, якими Бог працює, і Його точних визначень людей. Які тут основні людські уявлення та фантазії про Божу роботу? Люди вірять, що їхній реальний духовний зріст визначається на основі їхніх тимчасових проявів або їхніх проявів протягом певного періоду: якщо вони в хорошому стані протягом цього періоду, то Святий Дух працюватиме над ними, і вони зміняться, матимуть життя, їхній духовний зріст стане вищим і вони досягнуть спасіння; якщо ж вони в поганому стані й у них немає жодної щирої віри в Бога протягом цього періоду, це означає, що в них немає жодного духовного зросту. Хіба це не людські уявлення та фантазії? (Так.) Одне з уявлень і фантазій, які люди мають про Божу роботу, полягає в тому, що вона не виконується над людьми довгостроково й безперервно, а радше на мить дає їм трохи просвітлення, змушуючи їх проявляти приплив енергії та швидкоплинний імпульс. Інший вид полягає в тому, що люди вірять, ніби Божа робота надприродна, що Він зворушує людей, щоб у них було позитивне ставлення, рішучість терпіти труднощі й присвячувати себе Йому, і що тоді вони здобувають духовний зріст і стають людьми, які мають Божу істину як своє життя. Вони вірять: якщо вони стануть слабкими через одну проблему, Бог визначить, що вони зазнали невдачі й були викриті, і тоді вони будуть засуджені Богом, відсіяні й покинуті Ним. Хіба це не людські уявлення та фантазії? (Так.)

Якими є людські уявлення та фантазії, про які ми щойно побесідували? (У людей є кілька видів уявлень і фантазій про Божу роботу. Вони вірять, що реальний духовний зріст людини визначається її проявами впродовж певного періоду або її тимчасовими проявами, і думають, що Божа робота над людьми відбувається миттєво, радше ніж є довгостроковою й тривалою. Люди також вірять, що Божа робота дуже надприродна і що Бог часто зворушує людей. Коли люди швидкоплинно зворушені Святим Духом, вони відчувають, що ось-ось будуть удосконалені або що вони ближчі до досягнення стандарту Петра, а коли люди зазнають невдачі й стають слабкими, вони вирішують, що їх відсіяли.) Якими є людські уявлення та фантазії про Божу роботу в цьому плані? Люди вірять, що їхні тимчасові прояви відображають їхній реальний духовний зріст і що Бог виносить вердикти щодо людей на основі їхніх тимчасових проявів. Люди думають, що Богу подобається бачити, як люди терплять труднощі й платять ціну, що Йому подобається бачити, як люди часто моляться, ухвалюють рішення й бувають зворушені так, що виплакують всі очі, і що Йому подобається, коли люди здатні зрікатися речей, присвячувати себе й старанно працювати, а також здатні долати різні труднощі плоті. Вони думають, що незалежно від того, діють вони згідно з принципами чи відповідно до істини, якщо вони здатні часто платити ціну і, виконуючи свій обов’язок, часто пропускати їжу й сон, рано вставати й пізно лягати та працювати вдень і вночі, то Богу це сподобається. Це означає, що хоч яку роботу виконує Бог і скільки слів Він говорить, Він просто сподівається, що всі люди здатні терпіти труднощі й платити ціну заради Нього, не їсти смачної їжі й не носити гарного одягу, не мати вільного часу, і що вони мусять проводити кожен день або виконуючи свої обов’язки, або молячись, і часто ухвалювати рішення, висловлювати свою рішучість, налаштовуватися й давати клятви. Деякі люди думають, що Богу подобається стримувати серця, руки й ноги людей, що Він не дає людям свободи й звільнення, а натомість змушує їх почуватися пригніченими, щоб вони не могли звільнитися, і позбавляє їх свободи життя нормальної людськості. Люди так думають, чи не так? (Так.) Що ще думають люди? Що Бог не дозволяє людям зазнавати невдач, виявляти слабкість чи розбещеність або показувати свої недоліки. Люди також вірять: якщо вони хочуть досягти спасіння й бути вдосконаленими, то в процесі виконання свого обов’язку їм категорично не можна бути слабкими або мати будь-які потреби, недоліки чи вади нормальної людськості й вони мусять не виявляти жодних розбещених характерів. Хіба це не людські уявлення та фантазії? (Так.) У своїх уявленнях і фантазіях люди думають, що під Божою роботою та керівництвом вони мусять залишатися молодими серцем, зберігати завзяття, бути сповненими пристрасті до своєї роботи й мати серйозне ставлення до неї, а також бути постійно напруженими й ніколи не розслаблятися. Хіба не так думають люди? Це людське уявлення та фантазія чи справжня Божа вимога до людей? (Це людське уявлення та фантазія.) Люди думають: якщо вони трохи негативно налаштовані й слабкі, або в них є невеликі плотські труднощі, або в їхній людськості є якісь дефекти чи вади, або вони виявляють розбещені характери й час від часу жадають плотського комфорту, то Бог їх не хотітиме, Він не говоритиме з ними й не працюватиме над ними, і вони будуть відсіяні й не матимуть надії на спасіння. Чи справді це так? (Ні.) Хіба це не уявлення та фантазії, які є в людей? (Так.) У своїх уявленнях і фантазіях люди вірять, з одного боку, що Богу подобаються люди, які постійно сповнені ентузіазму й палкої пристрасті до своєї роботи, а з іншого боку, що Богу не подобається негативне налаштування людей і Він не дозволяє їм показувати свої слабкості. Іншими словами, люди думають, що Богу подобаються аскети, чи не так? Вони думають, що необхідно прожити все життя в бідності, зовсім не звертати уваги на зовнішні справи й читати Божі слова день у день при тьмяному світлі холодної олійної лампи; вони вірять, що і ранкові, і вечірні молитви обов’язкові, що вони мусять дякувати Богу перед кожною їдою і що їм не можна мати жодних потреб нормальної людськості. Вони вірять, що тільки тоді їх можна вважати абсолютно вірними Богу й абсолютно незрадливими у своїй роботі і що тільки зберігаючи таке завзяття, вони можуть сподобатися Богу й бути тими, кого Бог хоче спасти й удосконалити. Оскільки в людей є ці уявлення та фантазії, деякі з них відчувають особливий докір усередині, коли час від часу сумують за своєю сім’єю, а також почуваються неспокійно, коли час від часу трохи базікають, думаючи, що Бог докорятиме їм. Коли деякі молоді жінки вбираються й час від часу одягають трохи яскравий і досить модний одяг, вони почуваються незручно й думають: «Чи не є мій стиль одягу трохи непристойним? Чи не є він трохи розпусним?» Насправді вони не носять химерного вбрання чи відвертого одягу, але просто почуваються розпусно й думають: «Бог докоряє мені всередині. Йому не подобається, що я це роблю». Якщо ти думаєш, що Богу це не подобається, чому б тобі не вдягнути рясу буддійського ченця або даоську мантію? Як би це було «елегантно» й «пристойно»! Це ж не було б розпусно, чи не так? Деякі люди час від часу дозволяють собі трохи повпиватися марнославством або вихвалянням, а потім відчувають усередині докір і неспокій і думають: «Я більше не подобаюся Богу. Він мене більше не хоче». Деякі люди навіть встановлюють правила, що їм не можна розчісувати волосся, наносити макіяж або дивитися в дзеркало і що вони можуть приймати ванну лише раз на місяць або раз на пів року, і думають, що якщо вони прийматимуть ванну частіше, ніж раз на місяць або раз на пів року, то Бог гидуватиме цим і вони точно не спасуться. Вони встановлюють правило, що мусять вставати до п’ятої ранку, і думають, що якщо встають на пів години пізніше, то упиваються комфортом і не є людьми, які люблять Бога; вони встановлюють правило, що мусять лягати спати після опівночі, і думають, що якщо ляжуть спати до опівночі, то вони не ті, хто вірно виконує свій обов’язок. Ці люди створюють багато фіксованих правил для власної поведінки, повсякденного життя та життєвих потреб. Вони не шукають того, якими є Божі вимоги, і не намагаються зрозуміти, якими є Божі погляди й ставлення до цих питань. Натомість вони цілком суб’єктивно вірять, що в Божій роботі Бог не дозволяє людям мати ці прояви і якщо в них коли-небудь є ці прояви, то вони цілковиті бунтарі, і Бог ними гидує, а тому вони не можуть бути спасенними. Часто лише через якісь дрібниці, про які не варто й згадувати, як-от сказати щось не те, вжити не те слово, з’їсти кілька зайвих ласощів або час від часу подивитися якісь розважальні відео, люди думають: «Мені кінець, це цілковите бунтарство з мого боку! Я не знав, що можу мати таку поведінку й такі схильності, – я не знав, що в мене досі є ці проблеми. Це жахливо. Я мушу глибоко розмірковувати над собою, аналізувати себе в глибині душі й пройти через революцію. Я не можу цього так залишити!» Люди надають великого значення цим питанням, які не мають жодного зв’язку з істинами-принципами. Усе це – людські уявлення та фантазії, і Бог гидує ними. Бог не хоче бачити, як люди виявляють ці прояви. Тож які істини слід розуміти людям у цьому плані? Яких принципів слід дотримуватися? Оскільки ці речі є людськими уявленнями та фантазіями, вони точно не є принципами, яких Бог вимагає від людей, і вони точно не мають нічого спільного з Божими вимогами до людей. А оскільки це уявлення та фантазії, це означає, що вони задумані й зліплені в людському розумі – коротко кажучи, вони походять із людського розуму й не мають абсолютно нічого спільного з істинами-реальностями, володіння якими Бог вимагає від людей. Хоч як люди дотримуються цих уявлень і фантазій, якщо вони не мають нічого спільного з істиною, то дотримання їх людьми марне. Навіть якщо ти дотримуєшся їх, ти не дотримуєшся істин-принципів, і Бог цього не пам’ятатиме. Зокрема, деякі люди почуваються глибоко неспокійно й відчувають сильний докір усередині, коли час від часу виявляють власні вподобання або плотські звички. Звідки береться цей неспокій і самодокір? Чи це результат того, що їх зворушив Святий Дух? (Ні, у людей є уявлення та фантазії про Бога, тому вони почуваються неспокійно.) Основою цих почуттів є людські уявлення та фантазії, а не істина. Деякі люди почуваються неспокійно й відчувають докір усередині з найменшого приводу, і поспішають молитися, й сповідатися у своїх гріхах, і квапливо каятися. У чому тобі каятися? Ці речі, які ти зробив, – звичайна поведінка в повсякденному житті. Це не гріхи, і це точно не серйозні переступи. Не зчиняй галас через такі незначущі речі! Якщо ти думаєш, що ці речі неправильні, ти можеш вирішити не робити їх. Але те, що ти їх не робиш, не означає, що ти дотримуєшся істин-принципів, а те, що ти почуваєшся неспокійно, не означає, що ти порушив істини-принципи. Чому ти каєшся? Чому ти змінюєш свій курс? Чи це тому, що твої уявлення та фантазії змушують тебе помилково вірити, що це поведінка, якої тобі не слід допускати, чи тому, що ти думаєш, що твоя поведінка суперечить Божим словам та істинам-принципам? Якщо вона суперечить істинам-принципам і ти справді почуваєшся неспокійно, то тобі слід поспішити змінити свій курс і покаятися перед Богом. Цей неспокій – це щонайменше докір сумління людськості. Якщо ти почуваєшся неспокійно лише тому, що пішов проти власних уявлень і фантазій, хіба ти не потураєш непотрібним почуттям? (Так.) Це суто потурання непотрібним почуттям, і це зайве. Чому ти не почуваєшся неспокійно, коли слідуєш за антихристами? Чому ти не відчуваєш за це докору? Коли ти бачиш, як злі люди переривають роботу церкви й заважають їй та шкодять інтересам Божого дому, і ти не встаєш, щоб зупинити їх, чи почуваєшся ти неспокійно? Коли ти говориш і дієш, порушуючи істини-принципи й ґрунтуючись на власній волі, чи почуваєшся ти неспокійно? Якщо ти порушив істини-принципи в цих питаннях, але ніколи не почуваєшся через це неспокійно, то в тебе немає навіть людськості, і в тебе немає совісті. А якщо в тебе немає совісті, які речі змусять тебе почуватися неспокійно? Твій неспокій – це суто твоє упивання непотрібними почуттями. Це твої власні уявлення та фантазії мучать тебе й змушують почуватися неспокійно – у цьому немає користі. Яким буде кінцевий результат того, що ти віриш у Бога в межах власних уявлень і фантазій? Ти ставатимеш лише дедалі лицемірнішим і дедалі більше схожим на фарисеїв. Ти лише дедалі більше відходитимеш від Божих слів та істин-принципів, і тобі буде неможливо ввійти в істину-реальність. Ти завжди собою задоволений, але що саме в тобі такого хорошого? Ти настільки сповнений уявлень і фантазій, і все, що ти відчуваєш, не має нічого спільного з істиною. Твої почуття зворушеності й докору, почуття боргу й каяття, які ти відчуваєш, каяття, яке, на твою думку, ти мусиш мати, і клятви та рішення, які ти ухвалюєш, – усе це пов’язано з твоїми уявленнями та фантазіями. Ці речі ґрунтуються лише на твоїх уявленнях і фантазіях і не мають нічого спільного з істиною. Тому все, що ти робиш, – чи то терпиш труднощі й платиш ціну, чи то жертвуєш речі й присвячуєш себе, і незалежно від того, що ти витрачаєш, – усе це марно, якщо не має нічого спільного з істиною. Ви зрозуміли? (Так.)

Тепер, коли ми побесідували про ці уявлення та фантазії, які є в людей щодо Божої роботи, і проаналізували їх, чи стало вам трохи зрозуміліше, як розглядати таку поведінку, як, наприклад, те, чи терплять люди труднощі, чи платять ціну й чи стримують себе під час виконання своїх обов’язків, а також чи люблять вони смачно поїсти й гарно вдягатися тощо, а також яких саме принципів Бог вимагає від людей і якого саме результату Бог хоче досягти в людях Своєю роботою? Результат, якого Бог хоче досягти в людях, полягає не в тому, щоб постійно бачити твій запал до роботи. Тобто те, що Бог хоче бачити, – це не твій ентузіазм чи твоя рішучість терпіти труднощі й платити ціну. В очах Бога, якщо ти не розумієш істини, то ці прояви – лише швидкоплинний порив. Іншими словами, це просто твій ентузіазм. Що таке ентузіазм по суті? Це твоя запальність або, якщо точніше, це емоційний підхід до речей. Те, чого хоче Бог, – це не людський ентузіазм, не їхній емоційний підхід до речей, не їхні тимчасові пориви чи такий пристрасний стан. Чого хоче Бог? (Він хоче, щоб люди могли розуміти істину.) Щонайменше Він хоче, щоб ти міг любити істину й розуміти істину, і, стикаючись із різними справами, не дотримувався припису, формальності чи певної поведінки, а натомість керувався істинами-принципами; Він також хоче, щоб і в обов’язку, який виконуєш, і в усьому ти міг шукати істини-принципи, практикувати згідно з істинами-принципами та робити Божі слова й істину своєю реальністю – саме цього результату має намір досягти Божа робота. А щодо того, чи хочеш ти в особистому житті лягати спати рано й вставати рано, чи лягати пізно й вставати пізно, або які в тебе дари чи наскільки ти красномовний, – ніщо із цього не має для Бога значення. Незалежно від того, чи маєш ти рішучість терпіти труднощі, чи ні, і яку ціну ти платиш, Бог не цінує цих речей. Дехто каже: «Заради своєї віри в Бога я вже кілька років не купував гарного одягу й понад десять років не був у перукарні». Навіть якщо ти погано харчуєшся, не носиш гарного одягу й усе життя терпиш величезні труднощі, то що з того? Хіба цього хоче Бог? Хіба кінцева мета Божої проповіді та бесіди, мета надання людям великої кількості істин полягає лише в тому, щоб перетворити тебе на аскета? Хіба лише в тому, щоб перетворити тебе на жалюгідного бідолаху, жебрака чи розгніваного молодика? Ні. Те, що Бог хоче зробити, – це впрацювати Свої слова та істини-принципи в людей. Тому, коли багато хто вважає, що Богу подобається бачити, як люди терплять більше труднощів і платять більшу ціну, і що Йому подобається бачити, як вони живуть надзвичайно скромним, важким і простим життям, надзвичайно сповнені рішучості й жадань, надзвичайно пристрасні або надзвичайно стримані, і справді знають своє місце й поводяться належно, – це лише їхні уявлення та фантазії щодо Божої роботи. Припустімо, що протягом багатьох років свого життя ти їси лише раз на день і спиш три години на добу, не маєш змоги їсти смачну їжу чи носити гарний одяг, і що протягом багатьох років ти робиш те, що, на твою думку, маєш робити, і витерпів незліченні труднощі та ухвалив незліченні рішення. За вашими власними словами, ви «залишаєтеся вірними своєму початковому жаданню», терпите труднощі, присвячуєте себе Богові й віддаєте все своє життя Богу. Однак, попри все це, якщо ти ніколи не докладаєш зусиль до Божих слів чи істини й не шукаєш істин-принципів у всьому, що робиш, то ти неминуче будеш покинутий. Ти хочеш здобути спасіння через те, що терпиш труднощі й платиш ціну, через те, що ніколи не змінюєш свого початкового жадання, усе життя присвячуєш себе Богові й віддаєш Йому все, що маєш. Це просто мрія, це видавання бажаного за дійсне. Навіть якщо ти все життя їстимеш кукурудзяну кашу та кукурудзяний хліб на парі й ніколи не їстимеш смачної їжі й не насолоджуватимешся гарними речами, від цього не буде жодної користі. Бог ніколи не дивиться на поведінку людини, а також не дивиться на те, яких правил людина дотримується зовні або чи веде вона зовні просте й скромне життя. Бог хоче бачити те, яким шляхом ти йдеш, якими принципами керуєшся в кожній справі, з якою стикаєшся й чи керуєшся ти істинами-принципами, коли розв’язуєш проблеми. Якщо ти не керуєшся істинами-принципами, то, як би добре ти не дотримувався тих встановлених положень і правил, від цього не буде жодної користі. Це лише свідчитиме про те, що ти людина, яка живе в межах уявлень і фантазій, людина, яка живе в межах цілком суб’єктивних, гарних бажань, яка не має нічого спільного ні з Божою роботою, ні з якимось зі способів, якими Бог виконує Свою роботу спасіння над людьми, – людина, яка далека від Божої роботи. Тому, якщо ви хочете щось здобути від Божої роботи, ви мусите спершу докласти зусиль до істини; вам не слід вкладати жодної праці чи докладати жодних зусиль до власних уявлень та фантазій – це марно. Дехто запитує Мене: «Як Ти вважаєш, я виглядаю більш пристойно й належно з довгим волоссям чи з коротким?» Я запитую їх у відповідь: «Тобі подобається мати довге волосся чи коротке?» Вони кажуть: «Мені подобається мати довге волосся. Але я думаю, що довге волосся – це непристойно й неналежно, і що Богу це не подобається». І Я відповідаю: «Коли Бог таке казав? Хіба це має якийсь стосунок до істини?» Є й інші, хто запитує Мене: «Чи можна мені їсти легкі закуски?» І Я відповідаю: «Хіба їсти легкі закуски – це потреба нормальної людськості? Хіба Бог встановлює, що людям не можна їх їсти? Хіба Бог це засуджує?» І вони кажуть: «Я думаю, що Бог це засуджує, бо їсти легкі закуски – це розпущеність». Що означає «розпущеність»? Якщо ти думаєш, що їсти легкі закуски – це розпущеність, то хіба те, що ти їх не їси, означає, що ти не розпущений? Хіба те, що ти їх не їси, означає, що ти розумієш істину й практикуєш істину? Ви можете це зрозуміти, коли Я так кажу, правда? (Так.) Уявлення та фантазії – це не істина, і вони не мають жодного стосунку до істини. Якщо ти розумний, тобі слід поквапитися дослідити, які уявлення та фантазії ти досі маєш, і які практики, думки та погляди фарисеїв у тебе ще залишилися, і негайно відкинути їх. Мета відкидання цих речей полягає не в тому, щоб зробити тебе розпущеним і таким, що потурає власним бажанням, а в тому, щоб спонукати тебе прийти до Бога шукати істини-принципи й прийти до того, щоб здобути істину як своє життя. Бог не хоче бачити тебе ні жебраком, ні тим, хто веде життя аскета. Дехто каже: «Богу не подобається, щоб люди були жебраками, то чи означає це, що Йому подобається, щоб вони були заможними?» Богу також не подобається, щоб люди були заможними. Дехто каже: «Це людське уявлення та фантазія, що Богу подобається, щоб люди терпіли фізичні труднощі. Тож якщо Богу не подобається, щоб люди терпіли труднощі, чи означає це, що Йому подобається, коли вони живуть у комфорті?» Неправильно, це також твоє уявлення та фантазія. Як же тоді діяти правильно? (Богу подобається, щоб люди могли приходити до Нього й шукати істини-принципи, незалежно від того, що з ними трапляється.) Не можна забувати істини-принципи незалежно від часу. Дехто каже: «Богу подобається, коли люди ухвалюють перед Ним рішення й мають рішучість терпіти труднощі». Інші кажуть: «Богу не подобаються люди, які не бажають терпіти труднощі». Правильно чи неправильно говорити такі речі? Яке твердження правильне, а яке неправильне? (Обидва неправильні.) Дехто завжди терпить труднощі заради власного статусу, слави й вигоди – у них є сильна рішучість терпіти труднощі. Чи до вподоби Богу ці прояви? (Ні.) Дехто не бажає терпіти труднощі, коли йдеться про особисті справи, але готовий терпіти труднощі заради виконання свого обов’язку й заради істини, і готовий трохи потерпіти труднощі, щоб діяти згідно з істинами-принципами. Який із цих проявів кращий? (Терпіти труднощі заради істин-принципів.) Що можна побачити із цих речей? Що правильно діяти згідно з істинами-принципами й практикувати істину. Чи то стосовно справ виконання свого обов’язку, чи то стосовно справ у власному особистому житті, те, чи терпить людина труднощі, чи ні, не є стандартом або принципом. Що є принципами? Принципи – це Божі вимоги, Божі слова та істина. Якщо ти практикуєш згідно з істинами-принципами, то навіть якщо ти при цьому не терпиш труднощів, те, що ти робиш, – правильно, і Бог це схвалює; якщо ти не дієш згідно з істинами-принципами, то навіть якщо ти терпиш величезні труднощі або зазнаєш великого приниження в процесі, це марно, і Бог не схвалює твоїх дій. Це так само, як дехто чує наказ від антихриста, а потім робить так, як йому сказали, впроваджуючи роботу згідно з уподобаннями антихриста, багато говорить і терпить труднощі, і дуже клопочеться, аж до того, що його тіло згинається й ламається від фізичного виснаження. Чи схвалює це Бог? Чи пам’ятатиме це Бог? (Він не схвалює цього, і Він цього не пам’ятатиме.) Тож яке ставлення Бога? (Бог гидує такими людьми.) Що сказав Бог? «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» Це ставлення Бога, чи не так? (Так.) Хоч скільки труднощів ти витерпів і хоч яку ціну заплатив, хоча ти й можеш використовувати це, щоб хвалитися своїми заслугами, Бог не дивиться на ці речі. Бог дивиться лише на те, чи робив ти це згідно з істинами-принципами й чи слідував ти Божим словам, – Він використовує цей принцип, щоб оцінювати тебе. Якщо ти не слідуєш Божим словам, а натомість дієш згідно з власними ідеями, то хоч скільки труднощів ти терпиш і хоч яку ціну платиш, усе це буде марно. Бог не тільки не пам’ятатиме цього, а й засудить це. Це означало б накликати на себе власну загибель, чи не так? (Так.) Такі люди врешті-решт будуть відсіяні – вони на це заслуговують, чи не так? (Так.) Бог промовив тисячі й тисячі слів і розповів тобі істини-принципи, але ти просто не слухаєш. У тебе завжди є власні ідеї, і ти, видаючи бажане за дійсне, сподіваєшся замінити істину власними уявленнями та фантазіями й завдяки цьому здобути Боже схвалення, увійти в Царство й отримати благословення та винагороду. Хіба це не загравання зі смертю? Хіба такі люди не одного поріддя з Павлом? (Так.) Тому, якщо люди хочуть відпустити бар’єри між ними й Богом та свою ворожість до Бога, їм слід мати точне розуміння Божої роботи. Їм не слід розмірковувати про Бога, оцінювати Його роботу або оцінювати власну поведінку та практики на основі своїх уявлень та фантазій, а потім вирішувати все на основі цих уявлень та фантазій. Кінцевим результатом такого підходу буде те, що він закінчиться нічим, а в серйозних випадках вони перериватимуть роботу церкви й заважатимуть їй, образять Божий характер і будуть покарані. Тому, підходячи до Божої роботи, люди мають відпустити свої різні уявлення та фантазії про Бога. Тобто вони мають дослідити й проаналізувати власні уявлення та фантазії, а потім відпустити їх, прийти шукати Божі наміри та істину й використовувати істини-принципи, щоб замінити свої уявлення, фантазії, неправильні принципи та практики. Тільки так ти зможеш стати на шлях спасіння. Інакше тобі неможливо спастися, про це не може бути й мови! Це один із видів уявлень та фантазій, які люди мають щодо Божої роботи. На цьому закінчімо нашу бесіду.

В. Уявлення та фантазії людей про те, як Бог очищає і спасає людину

У людей є ще один вид уявлень та фантазій щодо Божої роботи, який полягає в тому, що, якщо вони слабкі, коли в їхньому повсякденному житті в них виникають різні види бунтарства проти Бога або коли вони зробили щось, що є бунтом проти Бога й протистоянням Богу, у своїх уявленнях та фантазіях вони вірять, що їх слід дисциплінувати, провчити або навіть покарати, проклясти тощо. Наприклад, іноді люди кажуть щось не те, або виявляють якісь уявлення, або виношують певні думки й деяку непокору щодо чогось, і через деякий час вони думають: «Я виявив це бунтарство та зраду, але чому мене за це не дисциплінували? На язиці немає пухирів, уночі не сняться кошмари, і я не відчуваю тривоги в серці. Чому так? Чому я не відчуваю роботи Святого Духа?» У своїх уявленнях та фантазіях вони вірять, що оскільки Бог прийшов спасти їх і оскільки Божа робота має не лише завоювати їх, а й перетворити та очистити їх і змінити всілякі думки та погляди, які вони плекають і які не відповідають істині, то якщо в їхніх думках є щось, що не відповідає істині, або щось брудне, нечисте чи нечестиве, то за це їх слід дисциплінувати, докоряти або навіть карати, і вони думають: «Як люди можуть змінитися і як вони можуть бути освячені, якщо їх не дисциплінувати часто?» Які тут уявлення та фантазії людей? Тобто їх слід часто дисциплінувати, докоряти, провчати, карати й навіть піддавати карі та судити, і що тільки тоді вони зможуть досягти зміни характеру. Однак у повсякденному житті, коли люди виявляють нечистоту, нечестя та розбещеність, вони роблять це дуже природно, вони можуть це відчувати й навіть почуваються спокійно, живучи так, і не відчувають, що їх дисциплінують чи карають, і вважають це ненормальним. Люди думають: якщо вони виявляють розбещеність, то мають принаймні відчути докори, або захворіти, або отримати пухирі в роті, або поперхнутися чи прикусити язика під час їжі, і що в них мають почервоніти й опухнути очі, якщо вони дивляться на щось, на що їм не слід дивитися. Скажіть Мені, чи робить Бог ці речі? (Ні.) Невже Він абсолютно їх не робить? (Коли люди не розуміють істини, Бог може трохи дисциплінувати їх і докоряти їм відповідно до їхнього духовного зросту, щоб вони могли розмірковувати над собою та входити в істину. Однак, коли люди розуміють істину й чітко знають у своєму серці, що те, що вони зробили, неправильно, у такому разі Бог точно не буде їх дисциплінувати, оскільки Він сподівається, що вони можуть шукати істину й використовувати Його слова та істину, щоб оцінювати власні вчинки та поведінку.) Це було висловлено в бесіді справді добре. У людських уявленнях та фантазіях вони вірять: щоразу, коли вони виявляють розбещеність і бунтарство, Бог має їх дисциплінувати, і, зокрема, коли злі люди коять зло, Боже покарання має спіткати їх негайно, щоб злі люди точно були покарані. Але в реальному житті вони рідко бачать, щоб ці покарання відбувалися. З одного боку, коли люди виявляють різні види розбещеності й бунтарства, їх не дисциплінують і не провчають, а з іншого боку, коли злі люди коять зло, їх не карають. Це породжує певні уявлення про Божу роботу глибоко в серцях людей, і дехто навіть втрачає віру, оцінює Божу роботу на основі цих зовнішніх речей і виносить судження про Його роботу. Це людські уявлення та фантазії, чи не так? Коли люди виявляють розбещеність і бунтарство, чи має Бог їх дисциплінувати або карати та судити? (Ні.) Дехто каже: «Коли Бог спасає людей, Він має спасати їх повністю. Яка мета Божої роботи? Хіба не очистити людей? Тому, коли люди виявляють розбещеність і бунтарство, Бог має дисциплінувати їх і докоряти їм – це означає бути відповідальним щодо них. Інакше Він не дбає про людей і не любить їх по-справжньому та не має до них милості». Хіба люди так не думають? (Думають.) Які істини тут слід розуміти? Чи є дисциплінування, провчання й покарання суттєвими процесами для того, щоб люди зрозуміли істину та ввійшли в істину-реальність? Чи є вони необхідними засобами та шляхами для того, щоб Бог спас людей і перетворив їх? Дехто не може цього збагнути й думає: «Якщо Бог справді існує і Він виконує Свою роботу, щоб спасти людей, то чому Він не дисциплінує людей, коли вони виявляють розбещеність або бунтують проти Нього? Чому Бог не карає злих людей за те, що вони коять зло?» Коли Бог не дисциплінує людей або коли злих людей не карають за те, що вони коять зло, хіба це не змусить декого засумніватися в існуванні Бога та результатах Його роботи? Якби часте дисциплінування й покарання могли замінити пошук людьми істини або дати їм змогу ввійти в істину-реальність, то дисциплінування й покарання були б основним способом, у який Бог працює, щоб спасти людей, і необхідним засобом для цього. Але з огляду на нинішній рівень розбещеності людей, чи могла б їхня сатанинська природа миттєво змінитися через Боже дисциплінування й покарання? Чи могли б люди миттєво прийти до справжнього покаяння? Чи могли б вони миттєво ввійти в істину-реальність? (Ні, не могли б.) Це було б їм не під силу. Тому на цьому етапі Божої роботи, водночас із тим, як Бог висловлює істини, щоб забезпечити людей життям, Він – за винятком роботи Святого Духа з просвічення й наставництва людей – не робить нічого надприродного, і навіть рідко робить такі речі, як провчання, дисциплінування чи покарання людей. Провчання, дисциплінування й покарання людей не є переважною частиною Божої роботи, але Він усе ж робить ці речі. Тобто у разі певних особливих людей чи особливих справ або в певних особливих середовищах, заради досягнення певних особливих результатів або через певні особливі причини, Бог виконуватиме роботу з дисциплінування, провчання чи покарання людей. Але загалом на цьому етапі Його роботи переважний спосіб, у який Він працює, – це говорити й висловлювати істину, щоб забезпечити те, що потрібно людям на їхньому шляху прагнення до істини, і мета цього полягає в тому, щоб дати їм змогу зрозуміти істини-принципи та ввійти в істину-реальність. Тепер, коли Бог висловив велику кількість істин, Він рідко виконує цю роботу з дисциплінування, провчання й навіть покарання, яку Він виконував у минулому. Тож людям слід більше зосереджуватися на різних істинах-принципах, які вони мають практикувати, коли стикаються зі справами в повсякденному житті, радше ніж зосереджуватися на тому, чи дисциплінує їх Бог, чи перешкоджає їм, чи робить так, щоб у певній справі все для них ішло гладко, та на інших подібних способах і практиках. Оскільки Бог рідко використовує такі методи, як дисциплінування, провчання й покарання, це не означає, що Він ніколи їх не використовує, Він просто рідко їх використовує. Що Я маю на увазі під «рідко використовує»? Іноді, в деяких особливих обставинах, Він використовуватиме методи дисциплінування, провчання чи покарання, щоб – у м’який або показовий і символічний спосіб – виконати певну роботу, яка допомагає людям зрозуміти істину й практикувати згідно з істинами-принципами. Тобто Він використовує ці способи, щоб допомогти людям увійти в істину-реальність, але це все. Чому ж тоді Бог не використовує ці методи у Своїй роботі часто? Чому Він переважно не працює в такі способи? З одного боку, це пояснюється тим, що на цьому етапі Своєї роботи Він уже розповів людям і забезпечив їх різними істинами, які вони мають розуміти, і вони вже чули ці істини й уже мають осягнення та знання про них у межах свого сприйняття. Це одна причина. Інша причина стосується суб’єктивних чинників людей. У людей є совість нормальної людськості, і під впливом цієї совісті вони оцінюватимуть, чи є розбещені характери, які вони виявляють, або їхні власні вчинки, думки та погляди позитивними чи негативними. Щонайменше всередині людей є стандарт совісті, за яким можна все це оцінювати. Якщо ти використовуєш свою совість, щоб оцінити певну річ, і визначаєш, що вона позитивна, то тобі слід сміливо це робити, і тобі не потрібно докоряти собі, якщо ти робиш це трохи повільно чи запізно. Якщо ти використовуєш свою совість, щоб оцінити цю річ, і визначаєш, що вона негативна й це те, чого не слід робити, то тобі слід стримати себе й не говорити і не робити цього. Однак, якщо в тебе немає почуттів, керованих твоєю совістю й розумом, то ти не людина. Якщо в тебе немає навіть совісті й розуму, то ти не можеш оцінити, чи є щось правильним чи неправильним, позитивним чи негативним, і тому для Бога було б безглуздо дисциплінувати й карати тебе. Іншими словами, Бог не працює над тими, хто не піддається впливу совісті, і Він не спасає таких людей. Що включає в себе «не спасає їх»? Він навіть не хоче дисциплінувати їх; Він їх не дисциплінує і не провчає. Є ті, хто запитує: «Якщо хтось коїть зло, чи покарає його Бог?» Бог не каратиме його безпосередньо, тому що церква має адміністративні постанови. Якщо це зла людина, яка створює завади чи переривання, то її вичищення або виключення покладе цьому край. Навіть якщо вона не відповідає умовам для вичищення або виключення, її відправлять до групи Б. Якщо хтось марнує Божі пожертви, це серйозніше, і він мусить відшкодувати все, що належить, а після цього з ним мусять розібратися в належний спосіб. Це принцип Божої роботи й принцип, за яким Він ставиться до людей. Це просто, чи не так? (Так і є.) Ти думаєш, те, що Бог обрав тебе, означає, що Він має зробити тебе довершеним і не зупиниться, доки цього не зробить? Це стосується лише тих, хто має совість і розум і хто прагне до істини, – це стосується лише тих, кого можна спасти. А щодо тих, в кого немає навіть усвідомлення совісті, то з ними потрібно лише поводитися й розбиратися згідно з адміністративними постановами церкви – Бог не буде їх дисциплінувати. Який сенс їх дисциплінувати? Дисциплінувати людей, яким бракує нормальної людськості й совісті, – це рівнозначно спробі змусити рибу жити на суші або свиню літати, це те саме, що кидати перли перед свиньми й кидати святиню нечистим – безумовно, Бог цього не робить. Тому в цьому питанні людям не слід думати: «Я був обраний Богом, я одна з Божих овець, і навіть якщо я припускаюся помилок і скоюю зло, Бог мене не покине». Це твердження не витримує критики – важко сказати, вівця ти чи вовк. Як ти оцінюєш, чи є ти однією з Божих овець? Це залежить від того, чи маєш ти усвідомлення цього і чи відчуває твоя совість докори й осуд, коли ти зробив щось, що йде врозріз із людськістю та совістю. Якщо вона відчуває осуд, ти навернешся, і навіть якщо ти не розумієш істини, то зможеш діяти згідно зі стандартом совісті. Щонайменше ти зможеш діяти відповідно до нормальної людськості. Якщо в тебе є ці прояви, то ти одна з Божих овець. Якщо, коли ти стикаєшся з чимось, що йде врозріз із совістю нормальної людськості й порушує моральну справедливість, у тебе немає ані найменшого почуття справедливості, і ти не відчуваєш огиди чи ненависті до зла, яке ти скоїв, або до завад, спричинених злими людьми, і твоя совість зовсім не відчуває осуду, то ти не одна з Божих овець, ти вовк, ти звір, і ти диявол. Це стандарт, за яким можна оцінити, чи є ти однією з Божих овець, чи вовком. Якщо ти не одна з Божих овець, і все ж ти постійно оцінюєш Божу роботу, використовуючи такі ідеї, уявлення та фантазії, як: «Я виявив розбещеність і бунтарство, але Бог не дисциплінував мене; Бог має мене дисциплінувати», то ти дурний. Ти зовсім не одна з Божих овець, і Бог не має наміру тебе спасати, тож чи придатний ти оцінювати й судити Божу роботу? Якщо це не дурість, то що це? Ти можеш оцінити цю справу, правда? (Тепер можу.)

Який стандарт наявності совісті? Як оцінити, чи є в людини совість, чи ні? (Це залежить від того, чи є в неї в серці почуття справедливості, коли вона бачить, як злі люди коять зло, або бачить речі, що шкодять інтересам Божого дому, і чи здатна вона ненавидіти ці речі. Якщо в неї в серці зовсім немає усвідомлення, то в неї немає совісті. Також, якщо хтось не має в серці усвідомлення щодо зла, яке він скоїв, або щодо речей, які він зробив і які явно порушують принципи, то такі люди теж не мають совісті.) Якщо в тебе немає совісті, то ти не людина. У такому разі, чи Бог досі спасатиме тебе? Якщо Бог не спасатиме тебе, чи буде Він досі дисциплінувати тебе? Дисциплінування та провчання – це мінімальна частина Божої роботи. Коли Я кажу «мінімальна», Я маю на увазі, що Бог використовує ці методи лише зрідка, але вони однаково є частиною Божої роботи. Якщо в тебе немає навіть совісті чи розуму, чи є якась користь у тому, щоб Бог тебе дисциплінував? Якщо в тебе немає почуття справедливості й ти нічого не відчуваєш до всього нечестивого, до всього, що суперечить істині, до всього, що суперечить моральній справедливості, і навіть до того, що суперечить твоїй совісті, і ти не ненавидиш такі речі, і якщо ти не можеш стати на бік Бога, щоб захистити інтереси Божого дому, і не можеш підвестися й сказати хоч щось на захист роботи церкви – навіть жодного справедливого твердження, – то ти не людина. Ти не людина, і все ж ти надмірно сподіваєшся, що Бог тебе дисциплінуватиме. Ти справді звеличуєш себе й не вважаєш себе стороннім! Дехто каже: «Якщо хтось не Божа вівця, а вовк, то Бог не буде його дисциплінувати. Тож якщо він Божа вівця, чи буде Бог його дисциплінувати?» За особливих обставин Бог іноді дисциплінуватиме тебе й нестиме за тебе відповідальність. Навіть якщо ти отупілий і несвідомий, Бог даватиме тобі нагадування, дисциплінуватиме тебе й докорятиме тобі. Божа робота виконується до належної міри, і на цьому все. Чому Він працює в такий спосіб? Бо якщо в тебе є совість, то, коли Бог так тобі докорятиме, твоя совість швидко прийде до усвідомлення, і ти звинувачуватимеш себе й почуватимешся в боргу перед Ним; ти відчуватимеш каяття, смуток і муку, і ти зможеш навернутися й зрештою шукати істин-принципів і практикувати згідно з істиною. Це той результат, якого хоче Бог. Якщо в тебе чутлива совість і ти розумієш багато істин, і навіть якщо Бог не дисциплінує тебе, не провчає тебе й не дає тобі нагадувань, ти однаково здатен усвідомити проблему, і твоя совість однаково має усвідомлення та відчуває докір і осуд, то це навіть краще, і Боже дисциплінування не потрібне. Навіть якщо Бог не дисциплінує тебе, твоя совість надзвичайно чутлива й відчуває осуд, і ти відчуваєш каяття, смуток, почуваєшся в боргу перед Богом і відчуваєш, що ти скривдив Його, підвів і залишив Його незадоволеним, і ти здатен ініціативно шукати істин-принципів і діяти згідно з Його вимогами. Це той вплив, який совість нормальної людськості справляє на людей, і це також той вплив, який вона має справляти на людей. Тому те, чи є людина Божою вівцею, чи ні, і чи може вона бути спасенною, чи ні, залежить від того, чи є в неї нормальна людськість і совість. Це критично й важливо. Якщо ти кажеш, що розумієш багато істин, то коли ти сам бунтівничий або стикаєшся з тим, як злі люди коять зло, чи діють істини, які ти розумієш? Чи справляють вони ефект нагляду за тобою, твого просвітлення і чи змушують твою совість відчувати докір і діяти? Якщо в тебе немає усвідомлення совісті, то тобі бракує совісті й нормальної людськості, і те, що ти розумієш, – це радше доктрина, а не істина. Якщо ти розумієш лише доктрину, то ти не можеш практикувати істину, і ти не з тих, хто буде спасенний. Ти це розумієш, правда? (Так.) Тому в Божій роботі, коли йдеться про деякі найбільш фундаментальні способи, у які працює Бог, людям не слід обмежувати їх на основі власних уявлень і фантазій. Незалежно від того, чи був ти дисциплінований, провчений і покараний Богом, чи ніколи не був дисциплінований, провчений або покараний, це не показник того, скільки істин-принципів ти зрозумів, і це не вказує на те, що ти людина, яку обрав Бог. Можливо, ти віриш у Бога багато років, і тебе незліченну кількість разів дисциплінували й провчали, але ти ніколи не діяв згідно з істинами-принципами – у такому разі, коли зрештою ти не будеш спасенний, це буде цілком твоя власна провина й саме те, на що ти заслуговуєш. Можливо також, що тебе рідко дисциплінували й карали у твоїй вірі в Бога, але завдяки своїй совісті ти часто відчуваєш осуд і докір, і коли ти чиниш переступи, то відчуваєш каяття й навертаєшся, і ти здатен шукати істини-принципи, практикувати істину й діяти згідно з істинами-принципами – у цьому разі ти з тих, хто буде спасенний. Ви це зрозуміли? (Так.) Я згадав дві ситуації. У чому конкретно вони полягають? (Одна ситуація – це коли людей багато дисциплінували й карали, але зрештою вони однаково не можуть діяти згідно з істинами-принципами й не здобули істини, і тому вони не спасенні, і це цілком справа їхніх рук. Інша ситуація – це коли деякі люди здатні використовувати свою совість, щоб стримувати себе, і їм не потрібно, щоб Бог їх багато дисципліновував чи провчав, і щоразу, коли вони порушують принципи або виявляють бунтарство, вони відчувають осуд своєї совісті й можуть ініціативно шукати істину та діяти згідно з істинами-принципами, і принаймні вони можуть робити якісь позитивні речі, і тому вони серед тих, хто буде спасенний. Бог щойно говорив про ці дві ситуації.) Те, чи можуть вони діяти згідно з істинами-принципами, чи ні, є стандартом для оцінювання цих двох типів людей. Деякі люди не здатні діяти згідно з істинами-принципами, і скільки б доктрини вони не розуміли або скільки б їх не дисциплінували й не покарали, вони не є об’єктами спасіння. Тоді як інших людей Бог рідко дисциплінує й карає або провчає їх і докоряє їм, але вони часто здатні розмірковувати над собою, і щоразу, коли вони діють, порушуючи принципи, або виявляють бунтарство, вони можуть відчувати осуд і докір своєї совісті, а згодом відчувають каяття й можуть ініціативно практикувати згідно з істинами-принципами. Хоча Бог рідко дисциплінує або провчає їх, люди такого типу все ж є об’єктами спасіння. Дисциплінування й покарання, про які Я тут говорю, не мають нічого спільного із судом і карою Божих слів; це просто те, що люди вважають дисциплінуванням і покаранням у власних уявленнях і фантазіях. У своїх уявленнях і фантазіях люди вірять, що якщо їх часто дисциплінують і карають, то це означає, що вони мають досвідне свідчення і що вони духовні люди. Люди також часто пов’язують дисциплінування й покарання з роботою Святого Духа й вірять, що вони пов’язані з потоком Святого Духа. Є люди, які часто кажуть: «Я погано виконав свій обов’язок, і мене знову обітнули. Тепер у мене пухирі в роті, і я захворів – це Бог дисциплінує мене». Багато людей часто бесідує про ці переживання, але ти маєш подивитися, які в них прояви, коли з ними трапляються проблеми: подивися, чи відчувають вони осуд совісті, коли роблять щось не так, і чи здатні вони підвестися й обстоювати істини-принципи та захищати інтереси Божого дому, коли стикаються з тим, як злі люди коять зло, або коли стикаються з нечестивими речами. Якщо ні, то в цих людей немає совісті й вони не люди! Вони говорять гарні слова й так майстерно розповідають про численні досвідні свідчення, які мають, – ніби Бог виявив до них стільки благодаті, виконав над ними стільки роботи й промовив до них стільки слів, і це нібито свідчить про те, що вони вже досягли спасіння. Однак у повсякденному житті щоразу, коли вони стикаються з проблемами, що стосуються принципів, вони ніколи не обстоюють істин-принципів, а завжди відступають, як черепаха, що ховається у свій панцир, і уникають проблеми. І щоразу, коли їх просять висловитися й викласти свої погляди та позицію, вони утримуються, прикидаються дурнями й мовчать. Вони зовсім не обстоюють істин-принципів і не практикують істину. Що це за люди? Це лицеміри. Коли вони поливають інших і допомагають їм, то дуже систематично й логічно говорять про духовні теорії, і роблять це годинами, доводячи деяких людей до сліз, і все ж вони ніколи не практикують істину у своїх власних діях – це фарисеї. Скільки б псевдодуховних переживань і псевдодуховних доктрин вони не розповідали, скільки б порожніх і перебільшених слів не говорили, їхня совість не докоряє їм; і коли йдеться про будь-які кардинальні питання про правильне й неправильне або принципові питання, вони не стоять на боці істини й не обстоюють істин-принципів, і їхня совість зовсім не докоряє їм, але згодом вони однаково можуть безсоромно вихвалятися тим, як вони захищають інтереси Божого дому, і однаково можуть виголошувати багато гарних доктрин – це лицемірство й брак усвідомлення совісті. Вони стільки разів не практикують істину, стільки разів порушують істину, стільки разів обманюють людей і вводять їх в оману, але їхня совість зовсім їм не докоряє, і вони однаково можуть нахабно хизуватися – це відсутність людськості! Вони всюди так походжають із пихатим виглядом і блефують, і їм навіть не соромно; вони не практикують істину, і все ж вихваляються, що вони духовні люди, що вони люди, яких Бог спас і вдосконалив, і які люблять Бога більше за будь-кого іншого, – це брак усвідомлення совісті, і це не ті люди, які були спасенні. Чи можуть тим, хто був спасенний, бракувати нормальної людськості й усвідомлення совісті? Деякі люди відчувають, що їм не дуже подобається істина, і щоразу, коли стикаються з проблемами, які стосуються істин-принципів, або кардинальними питаннями про правильне й неправильне, вони стають безвідмовними людьми, намагаються якось пробайдикувати й ніколи не можуть обстоювати істин-принципів, і тому вони відчувають докір у серці, і часто моляться перед Богом, і почуваються в боргу перед Ним. Хоча вони часто слабкі й не здатні подолати цей бар’єр, вони знають у серці, що не обстоювали істину чи справедливість, і що вони не були непохитними у своєму свідченні про Бога, і що вони просто безвідмовні люди, тому їм було б надто соромно казати, що в них є якесь свідчення. Причина цього полягає в тому, що вони не обстоювали істин-принципів і не мають справжнього досвідного свідчення, і вони вбогі та сліпі й не виконали Божих вимог; у своїх серцях вони це знають, і їхня совість часто відчуває за це осуд, і вони відчувають, що в боргу перед Богом, і засмучуються. Для таких людей ще є надія й можливість досягти спасіння. Натомість є ті, хто зовні здається таким, що дуже добре розуміє істину й може поливати й забезпечувати людей та допомагати їм, але коли вони стикаються з проблемами, які стосуються істин-принципів, або кардинальними питаннями про правильне й неправильне, вони ніколи не стають на бік Бога й ніколи не обстоюють істин-принципів, і все ж вони вихваляються тим, що вони духовні люди, люди, які люблять Бога, і люди, які вірні Богові. Люди такого типу мають великі неприємності. Вони не наважуються дивитися в очі реальності, не наважуються розв’язувати реальні проблеми, не наважуються заявити про свою позицію щодо важливих питань і не наважуються відкрито й прямо обстоювати істини-принципи, але після цього вони однаково безсоромно вихваляються, що вони духовні люди, і кажуть, що вони найбільше люблять Бога й можуть найкраще осягнути Божі наміри. У людей такого типу зовсім немає усвідомлення совісті. Чи може людина, якій бракує усвідомлення совісті, обстоювати істини-принципи? Чи наважиться вона відкрито заявити про свою позицію й стати на бік Бога, щоб розібратися зі злими людьми? На це немає жодних шансів; таким людям дуже важко практикувати істину.

Якщо в людини є совість нормальної людськості, вона регулюватиме свої думки, слова та вчинки. Що означає «регулювати»? Це означає, що коли твої думки й поведінка виходять за межі стандарту нормальної людськості, твоя совість судитиме, що так думати неправильно, а так чинити недобре, і тому ти почервонієш і почуватимешся ніяково й відчуватимеш докір. Після появи цих почуттів твої думки й поведінка будуть певною мірою стриманими, і ця певна міра стримування регулюватиме твою поведінку й дасть тобі змогу уникати вчинків, які явно порушують істини-принципи, і вчинків, які суперечать твоїй совісті й моральній справедливості. Але якщо в тебе немає стандарту совісті, то, коли ти щось робиш, у тебе не буде жодного критерію, за яким можна було б регулювати й стримувати твої думки та поведінку, і тому ти розпережешся, робитимеш усе, що спаде тобі на думку, усе, що захочеш, і все, що вигідно й корисно тобі самому. За цих обставин, коли в тебе немає жодних стримувань, твої думки й поведінка значно посиляться. Що означає «значно посиляться»? Вони зовсім не регулюватимуться. Це буде так само, як коли невіруючі обманюють людей: їм бракує усвідомлення совісті, і якщо вони виманять у тебе тисячу доларів, то не почуватимуться погано, і якщо вони обдурять тебе так, що твоя сім’я буде розорена, вони теж не почуватимуться погано, і навіть якщо ти станеш на коліна й благатимеш їх, вони не звернуть на тебе уваги. Вони справді надзвичайно злі люди. Чому вони можуть коїти таке зло? Тому що в них немає усвідомлення совісті або стримування, яке забезпечує совість, і тому вони можуть бути такими злими й ставати тяжкими грішниками. Тому важливо мати совість нормальної людськості. Люди здатні обстоювати істини-принципи насамперед за умови, що в них є усвідомлення совісті. Наявність усвідомлення совісті й почуття сорому – це те, що дає змогу регулювати твою поведінку й дає тобі можливість стати на шлях пошуку й практики істини. Якщо в тебе немає усвідомлення совісті, щоб регулювати себе, то в тебе не буде можливості стати на шлях прагнення до істини. Тому лише на основі володіння усвідомленням совісті в людей може бути можливість приведення на шлях практики істини й обстоювання істин-принципів, але навіть тоді в них є лише ця можливість. Я кажу, що в них є лише ця можливість, тому що навіть якщо думки й поведінка людини регулюються усвідомленням совісті, вона може й досі порушувати істини-принципи або не діяти згідно з ними, обираючи середній шлях, не обстоюючи істин-принципів, але й не об’єднуючись зі злими людьми. Тобто під впливом совісті досить хороші люди можуть практикувати істину й обстоювати істини-принципи, тоді як люди з трохи гіршим рівнем можуть принаймні уникати контролю чи примусу з боку злих людей і уникати слідування за ними у лиходійстві – це лише досягнення базового рівня, що випливає зі стандарту совісті. Хоча ти не практикував істину, ти не коїв зла. Таку людину принаймні досі можна назвати людиною із совістю, і хоча вона не практикувала істину, вона точно не коїтиме зла. Це той вплив, який совість справляє на людей. Для тих, хто любить істину, один із найкорисніших впливів совісті полягає в тому, що в неї є шанс регулювати їхні слова й поведінку та приводити їх на шлях практики істини й обстоювання істин-принципів. Тому для людей совість є дуже важливою частиною їхньої людськості, і це те, без чого вони не можуть обійтися. То що ж означає «совість»? Ми детально поговоримо про це пізніше, коли матимемо нагоду, але сьогодні скажімо про це коротко. Совість стосується добросердя й почуття справедливості людини, які є двома найбазовішими якостями. Якщо в тебе є ці дві якості, ти людина із совістю; якщо в тебе немає жодної із цих двох якостей, то тобі бракує совісті. У людей, яким бракує совісті, немає нормальної людськості, а відсутність нормальної людськості означає, що в них немає почуття справедливості й вони не добросерді. Що означає «немає почуття справедливості»? Це означає бути криводушним і нечестивим. Що означає «не добросердий»? Це означає бути злостивим, порочним і нечестивим. Люди, які мають такі характери, – це люди без людськості, і, як наслідок, вони здатні коїти будь-яке зло, тому що в них немає совісті нормальної людськості, а також двох сутностей – почуття справедливості й добросердя, які містить совість нормальної людськості. Вони безсоромні, надзвичайно криводушні й особливо порочні та злостиві, тому вони здатні коїти будь-яке зло. Тобто, хоч якими нечестивими й злостивими є їхні вчинки, вони нічого не відчувають – вони не почуваються погано й не відчувають докору. Чому вони здатні коїти будь-яке зло? Тому що вони не добросерді і їм бракує сутності людськості; хоч яке зло вони коять, вони вважають, що це виправдано, і не відчувають, що це зло. Наприклад, якщо ти людина з усвідомленням совісті, то, коли ти скажеш щось, що лає чи атакує іншу людину, ти не зможеш цього терпіти. Ти подумаєш: «Я сказав кілька слів, щоб облаяти її, і цього досить. Якщо на людей лаятися, це їх дуже засмучує! Я теж засмутився б, якби хтось так облаяв мене, тож тепер, коли я сказав кілька слів, щоб облаяти її, вгамувати свою ненависть і випустити пару, я на цьому зупинюся». І тому ти зупинишся. Але злі люди так не думають. Вони думають: «Якби я тебе лише облаяв, ти б ще легко відбувся. Я ще й поб’ю тебе, розорю твою сім’ю і змушу твоїх нащадків страждати! Хоч яке зло чи які погані речі я тобі заподію, це виправдано. Аби тільки ти отримав по заслугах, а я вгамував свою ненависть, я готовий піти на все!» Вони можуть навіть не лаяти тебе, а просто йти напролом і коїти тобі зло та мститися тобі – ось що означає бути злим. Ось які люди без усвідомлення совісті – вони здатні коїти всіляке зло.

Серед різних уявлень і фантазій, які є в людей про Божу роботу, ті, які люди усвідомлюють, – це переважно уявлення, про які вони часто говорять і які стосуються дисциплінування, провчання й покарання. З одного боку, ми бесідували про уявлення й фантазії, які виникають у людей у рамках Божої роботи; з іншого боку, люди також мають знати, що Бог працює над людьми багатьма різноманітними способами. Залежно від різних періодів, у які Він працює, і залежно від різних стандартів, яких Він вимагає від людей, і, звісно, залежно від різних результатів, яких Він хоче досягти в людях через Свою роботу, а також залежно від різних об’єктів Його роботи й різної природи-сутності людей, Бог застосовує різні методи й працює над людьми багатьма різноманітними способами. Дисциплінування, провчання й покарання – це лише мала частина Його роботи, і це не основні методи, які Він використовує у Своїй роботі. Оскільки на третьому етапі Своєї роботи Бог висловив велику кількість істин, щоб забезпечити людей і досягти результату їхнього спасіння, обсяг роботи з дисциплінування, провчання й навіть покарання, яку Він виконує над людьми, дуже малий. Крім того, залежно від різних об’єктів Своєї роботи, Бог також робить ці речі згідно з відповідними принципами, і Його дії різняться залежно від об’єктів і різних обставин. Тому, відносно кажучи, Він рідко дисциплінує, провчає або карає людей. Отже, люди мають припинити триматися за свої попередні уявлення й фантазії про Божу роботу, і оскільки Бог висловив велику кількість слів і велику кількість істин, їм не слід і далі залежати від того, що Бог дисциплінує, провчає або карає їх, пасивно дозволяючи Йому підштовхувати їх до практики істини та входження в істину-реальність, – це ідея, якої людям не слід мати. Правильна ідея, яку слід мати людям, полягає в тому, що їм не слід пасивно залежати від Божого дисциплінування, провчання або покарання, щоб зрозуміти Його наміри або прийти до Нього, і що вони мусять натомість бути більш позитивними й ініціативними в тому, щоб приходити до Бога й шукати Його наміри та істини-принципи. У будь-який час Божі слова та істини-принципи є напрямом для твого руху вперед, і це принципи та шляхи, які ти маєш найбільше обстоювати й практикувати у своєму повсякденному житті або на своєму шляху існування, тоді як Боже дисциплінування, провчання або покарання – це лише способи роботи, які Він виявляє в певних особливих ситуаціях і за обставин, коли Він вважає це за потрібне. Людям не слід пасивно чекати або пасивно просити, щоб це сталося, думаючи: «Нехай Бог дисциплінує, провчає й карає мене, щоб я міг полюбити й практикувати істину». Такий підхід неправильний – Бог працює відповідно до фактичних проявів людей і потреб їхнього життя. Деякі люди чують, що ті, кому бракує совісті, – це звірі, і вони не можуть бути спасенними, тому вони починають хвилюватися й думають: «Якщо я не можу бути спасенним, це буде справді клопітно. Оскільки в мене немає усвідомлення совісті нормальної людськості, я волів би, щоб Бог дисциплінував і карав мене на заміну совісті нормальної людськості». Це хороша ідея? Як створена істота і як звичайний член розбещеного людського роду, якщо ти справді думаєш, що позбавлений нормальної людськості й тобі бракує совісті нормальної людськості, ти глибоко відчуваєш біль від цього, і ти сподіваєшся, що Боже дисциплінування, провчання й покарання не залишать тебе, і що вони дадуть тобі змогу змінитися й зрештою вижити, – якщо в тебе справді є така рішучість, то це може бути добре, і це промінь надії на твоє виживання. Але якщо в тебе немає такої рішучості, то Я кажу тобі: ти у великій небезпеці, якщо в тебе немає усвідомлення совісті нормальної людськості. Навіть якщо ти іноді отримував Боже дисциплінування, провчання й покарання, це те, що Він тобі дарував. Бог робить ці речі й використовує ці методи, щоб дати тобі нагадування й попередити тебе, щоб ти коїв менше зла й отримував менше покарання. Бог достатньо пощадив твоє самолюбство; ти маєш бути вдячний Богові за те, що Він зробив виняток, виявивши тобі цю благодать, замість того, щоб не бути свідомим того, що для тебе добре. У нормальних ситуаціях Бог не виконуватиме жодної роботи й не використовуватиме жодних способів роботи над тим, кому бракує совісті й розуму людськості. Якщо ти отримав дисциплінування, провчання або покарання від Бога, хоч яким воно є, м’яким чи дещо суворішим, за все це ти маєш бути вдячний Богові. Кажучи розмовною мовою людей, це Бог дещо цінує і підносить тебе. Бог абсолютно не дивиться на тебе з ворожістю й не засуджує тебе, тому ти маєш прийняти це від Бога. Якщо в тебе справді є шанс отримати Боже дисциплінування, провчання або покарання понад забезпечення істиною, то це доводить, що Бог досі ставиться до тебе як до створеної істоти й члена розбещеного людського роду. Ти маєш дякувати Богові, розуміти це правильно й коритися Божому дисциплінуванню, провчанню або покаранню. Тобі не слід через це виношувати вороже ставлення до Бога, і не слід через це ще більше бунтувати проти Бога. Хоч яке дисциплінування ти отримав або хоч яким суворим було покарання, яке ти отримав, ти маєш коритися Богові й дякувати Йому без зволікань, дякуючи Йому за те, що Він дає тобі нагадування й попереджає тебе, і за те, що Він дає тобі цей шанс, і за те, що Він дозволяє тобі мати можливість отримати все це від Бога. Це також доводить, що ти досі маєш стосунки з Богом і що цей зв’язок не був повністю розірваний. У Божій роботі управління людством і в процесі Його спасіння людей Бог досі має тебе у Своєму серці; принаймні Бог досі бачить тебе – коли Він бачить твоє бунтарство й твою розбещеність, Він досі готовий тебе дисциплінувати, провчати й карати. Це доводить, що Він не повністю відмовився від тебе; для тебе це щастя, і це також добра новина. Тому, навіть якщо ти піддаєшся трохи болісному дисциплінуванню або провчанню, ти маєш прийти до Бога без зволікань. Мета приходу до Бога полягає не в тому, щоб ти вклонився перед Ним, і не в тому, щоб змусити тебе відчути, що Бог страшний або грізний. Натомість тобі слід зрозуміти, що ти маєш зробити, щоб догодити Богові, що ти маєш зробити, щоб Бог більше не гнівався на тебе, і що ти маєш зробити, щоб Його гнів розвіявся. Принаймні ти маєш зробити все можливе в межах того, чого може досягти твій рівень, щоб практикувати істини-принципи, про які Бог тобі сказав, і тобі не слід знову гнівити Бога. Якщо Бог гнівається на тебе знову і знову, а ти й далі надзвичайно отупілий, і ти досі залишаєшся твердошиїм і непоступливо дивишся на Бога з ворожістю й борешся проти Нього до самого кінця, то зрештою ти неминуче зіткнешся з тим, що Бог відмовиться від тебе. Час, коли Бог більше не дисциплінує, не провчає й не карає тебе, – це час, коли Бог відмовився від тебе. І як тільки Бог відмовиться від тебе, Він перестане давати тобі нагадування, і Він прибере тебе зі Своїх очей, перемістивши тебе в місце за межами церкви, у місце, далеке від центру Його роботи; принаймні Він зробить так, що не зможе бачити тебе під час періоду Своєї роботи – Бог більше не захоче тебе бачити. Якщо ти коїш зло до такої міри й досягаєш цієї точки, то немає надії на те, що ти будеш спасенний. Ви це зрозуміли? (Так.)

Сьогоднішня бесіда стосувалася теми відпускання бар’єрів між собою та Богом і ворожість до Бога. Чи то розвінчування людських уявлень і фантазій про Бога, чи то розвінчування їхнього ставлення до Бога, чи то бесіда про те, як саме і якими способами Бог виконує Свою роботу над людьми, у будь-якому разі все це зрештою говорить людям ось про що: правильний погляд, якого їм слід дотримуватися щодо Божої роботи найбільше, полягає в тому, щоб приймати Божий суд і кару й коритися їм, а також приймати Божі слова й кожну істину-принцип, яку Він їм дає, радше ніж відходити від Бога. Хоч що вони роблять, вони мають шукати істини-принципи й практикувати згідно з ними, а також прагнути входження в істину-реальність, замість того, щоб докладати зусиль до своєї зовнішньої поведінки або до того, щоб зовні терпіти труднощі й платити ціну, і, безумовно, замість того, щоб зациклюватися на своїх уявленнях і фантазіях і занадто носитися з ними. Зрештою, хоч якими є твої уявлення й фантазії про Бога, результат, якого має намір досягти Божа робота, полягає в тому, щоб впрацювати Його слова та істину в людей і дати їм змогу мати істини-принципи, яких слід дотримуватися, і обстоювати ці істини-принципи в усьому, з чим вони стикаються у своєму повсякденному житті та на своєму шляху існування, – це і є задуманий результат Божої роботи. Кінцевий результат, якого досягає Божа робота, полягає в тому, що істина стає реальністю людей і життям людей, а не в тому, що Він здійснює все це згідно з їхніми уявленнями й фантазіями. Ви це розумієте, правда? Ми більш-менш достатньо побесідували на ці теми, чи не так? (Так.) Тоді на цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

8 липня 2023 року