11. Чи слід нам жити згідно з традиційними чеснотами?
Під час навчання в початковій школі на мене глибоке враження справив один текст – оповідання про те, як Кун Жун роздавав груші. Найбільші груші Кун Жун віддав своїм старшим та молодшим братам, а собі взяв найменші, і батько похвалив його. Його історія записана в класичному тексті «Трислів’я». У той час я вважала, що у Кун Жуна чудовий характер, і казала собі, що теж маю бути такою дитиною. Отже, з самого дитинства, якщо в мене було щось особливо смачне або цікаве, навіть якщо я хотіла це, я наслідувала Кун Жуна та віддавала ці речі своїм старшим і молодшим сестрам і ніколи не боролася за них. Мої сестри дуже любили мене за це, а дорослі ще більше хвалили мене та радили іншим дітям вчитися в мене. Це змусило мене думати, що у людей має бути саме така людська сутність. Увірувавши в Бога, я так само ладнала з братами та сестрами. Ні під час виконання свого обов’язку, ні в житті я ніколи ні за що не боролася. У всьому я на перше місце завжди ставила інших. Тому брати й сестри добре приймали мене, і всі говорили, що зі мною легко мати справу, я не егоїстична й уважна до інших. Я дуже пишалася собою через те, що поводилася так, і завжди вважала, що в мене добра людська сутність. Пізніше, після того, як я була викрита у певних обставинах, я нарешті досягла деякого розуміння своїх хибних поглядів.
У січні цього року у зв’язку з потребами євангельської роботи треба було знайти багато нових працівників для євангелізації та поливу, тому мені доводилося постійно шукати і навчати персонал для поливу. Іноді, коли я знаходила братів і сестер, які були підхожі для поливу, євангельські робітники діставалися до них трохи раніше, ніж я. Це мене дуже засмучувало, але я надто соромилася сказати про це, бо думала, що всі вважатимуть мене егоїстичною. Отже, я придумала один метод. Я навмисне відправила повідомлення відповідальному за полив диякону, розказавши йому, що євангельські робітники забирають людей, придатних для поливу. Це призвело до того, що у диякона виникло упередження щодо євангельських робітників, яке унеможливило гармонійну співпрацю між ними. Коли лідерка вищого рівня дізналася про це, вона суворо розправилася зі мною і викрила мене за те, що я говорила речі, які сіють розбрат і заважають роботі церкви. Мене засмутило те, що я пройшла очищення та розправу, але я ніяк не аналізувала та не пізнавала себе.
Потім одного разу я почула, що сестра на ім’я Лайз має добрі якості та розуміння, тому вона дуже підходить для роботи з поливу. Я пішла до лідерки церкви, щоб попросити її перевести цю сестру поливати новонавернених. Але пізніше терміново знадобилися люди для проповіді Євангелія, і лідерка церкви відправила Лайз поширювати Євангеліє. Почувши цю новину, я дуже образилась і хотіла поговорити про це з лідеркою церкви, але подумала, якщо я це зроблю, мої брати і сестри, безумовно, будуть вважати, що я егоїстична та люблю боротися. Я сказала собі: «Ні, цього я не можу робити. Так я виглядатиму щедрою та доброзичливою». Отже, я стримала своє обурення і лицемірно сказала, що радію за Лайз, і що обидві роботи – і полив, і євангелізація – це праця дому Божого. Пізніше я почула, як лідерка церкви сказала: «Брат Джером має добрі якості й гарно спілкується про істину, вирішуючи проблеми». Я хотіла запросити цього брата до нас поливати новонавернених, але несподівано лідерка церкви сказала, що вона вже направила його займатися євангелізацією. Такого я більше не могла стерпіти. Минулого разу вона вже попросила сестру Лайз проповідувати Євангеліє. Чому і наступну людину вона також призначила займатися євангельською роботою? Нам відчайдушно були потрібні люди для роботи з поливу. Отже, я розповіла лідерці церкви про цю ситуацію. Вислухавши мене, вона сказала: «Оскільки брат Джером більше потрібен для роботи з поливу, я залишу його тобі». Але я зрозуміла, оскільки лідерка вже відправила його виконувати роботу з євангелізації, якщо я наполягатиму на тому, щоб забрати його, про мене скажуть, що я егоїстична і наполегливо забираю гарних людей. Отже, я вирішила дозволити йому проповідувати Євангеліє. Це показало б, що в мене добра людська сутність, що я не егоїстична і здатна зважати на інших. У групі я написала, що з Джерома вийде гарний робітник із євангелізації, та відправила низку радісних святкових смайликів. Насправді я лише вдавала все це. Я була в жахливому настрої та сповнена претензій. Як могла лідерка думати, що тільки робота з євангелізації потребує гарних робітників? Вона не бачила наших реальних труднощів. Чим більше я думала, тим більш скривдженою почувалася.
Кілька днів потому я зіткнулася з іншою ситуацією. Лідерка попросила нас відзвітувати про персонал, який було нещодавно підготовано. Я бачила, що євангельські робітники підготували більше людей, ніж ми, робітники поливу, і знову не могла цього витримати. Незадоволення та образа миттєво заповнили мій розум. Я не очікувала, що вони підготують так багато людей. Я навіть дозволила їм забрати Лайз і Джерома. Це було дуже несправедливо. Отже, євангельських робітників було більше, ніж робітників поливу. Думаючи про величезну кількість майбутніх новонавернених і про те, як мало в нас робітників поливу, я відчувала сильний тиск, а також упередження щодо лідерки. Здавалося, що вона думала тільки про роботу з євангелізації, і ніхто не думав про роботу з поливу. Чим більше я думала про це, тим більше засмучувалася і, сидячи там, не могла стримати сліз. Спостерігаючи, як диякон з євангелізації та лідерка церкви з ентузіазмом говорять про новонавернених у нашій групі, я почувалася аутсайдером і була настільки засмучена, що навіть хотіла покинути групу. Опівдні того дня я почувалася так жалюгідно, що не могла їсти. Лежачи в ліжку сама, я ридала і відчувала, якщо провадитиму так і далі, то обов’язково захворію. Коли мій стан побачила одна знайома сестра, вона сказала, що я не говорю відверто та маскуюсь для того, щоб інші вважали мене смиренною та дивилися на мене з повагою. Після нагадування сестри я нарешті почала аналізувати себе. Я прочитала у Божому слові: «Чи знаєте ви, хто такий насправді фарисей? Чи є фарисеї навколо вас? Чому цих людей називають “фарисеями”? Як описати фарисеїв? Це люди, які є лицемірними, повністю фальшивими та прикидаються в усьому, що роблять. Який номер вони розігрують? Вони прикидаються хорошими, добрими та позитивними. Чи вони такі насправді? Категорично ні. Враховуючи, що вони лицеміри, усе, що проявляється й розкривається в них, є несправжнім; усе це – удавання, це не їхнє справжнє обличчя. Де сховане їхнє справжнє обличчя? Воно сховане глибоко в їхніх серцях, й інші його ніколи не побачать. Усе, що знаходиться зовні, – це гра, усе це підробка, але вони можуть обдурювати лише людей; вони не можуть обдурити Бога. … Іншим такі люди здаються дуже побожними й смиренними, але насправді це фальш; вони здаються терпимими, поблажливими й люблячими, але насправді це удавання; вони кажуть, що люблять Бога, але насправді це акторська гра. Інші вважають таких людей святими, але насправді це не відповідає дійсності. Де можна знайти людину, яка справді свята? Людська святість уся несправжня. Усе це гра, удавання. Зовні вони здаються вірними Богу, але насправді вони просто грають роль про людське око. Коли ніхто не дивиться, вони аніскілечки не вірні, і все, що вони роблять, є поверховим. На перший погляд, вони повністю присвячують себе Богові й відмовилися від своєї сім’ї та кар’єри. Але що вони роблять таємно? Вони ведуть власну справу й керують власною діяльністю в церкві, мають зиск завдяки церкві й таємно крадуть пожертви під виглядом виконання роботи для Бога… Ці люди – сучасні лицемірні фарисеї» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). «Якщо те, до чого ти прагнеш, є істиною, і те, що ти практикуєш, є істиною, а в основі твого мовлення й дій лежать слова Бога, істина-принципи, і інші можуть отримати користь та щось здобути від тебе, то хіба це не піде на користь і тобі, і їм? Якщо ти живеш у кайданах традиційної культури і зовні ґречний, кланяєшся й розшаркуєшся, живучи лише доброю поведінкою, що її пропагує традиційна культура, але всередині твоє серце сповнене лукавства, обману та фальшивої прихильності, якщо ззовні твоя поведінка здається належною, але все це – прояв лицемірства, це облудно й вводить в оману, і з твоїх вуст неможливо почути жодного правдивого слова, то іншим занадто легко бути обдуреними тобою! Які наслідки спілкування з такою людиною, як ти? Твоя поведінка здається досить хорошою, але коли інші взаємодіють і вирішують справи з тобою, їх обдурять, і вони відчуватимуть до тебе відразу, триматимуться від тебе подалі й відкинуть тебе. Коли всі люди триматимуться від тебе подалі й відкинуть тебе, ти відчуєш, що твоя гордість і гідність зазнали величезної образи. Тобі просто доведеться терпіти це всередині, а зовні однаково дотримуватися добрих манер традиційної культури: бути ґречним, освіченим і розсудливим, не вишукувати дрібних недоліків в інших і не вимагати від них занадто багато. Тобі однаково доведеться миритися з цим і бути терпимим, вдаючи байдужість і великодушну щедрість із променистою посмішкою. Скільки ж років самовдосконалення потрібно, щоб досягти такого стану! Якщо ти вимагатимеш від себе жити так перед іншими, хіба твоє життя не виснажить тебе? Прикидатися, що в тебе так багато любові, прекрасно знаючи, що це не так, – таке лицемірство практикувати нелегко! Ти відчув би ще більшу втому від такої поведінки; ти волів би народитися коровою або конем, свинею або собакою в своєму наступному житті, ніж людиною. Ти просто вважав би їх занадто фальшивими та лихими» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (3)). Бог виявляв, що люди живуть у лицемірстві, яке базується на ідеях традиційної культури, і це приносить тільки біль, депресію та самоізоляцію. Ця думка глибоко схвилювала мене, тому що ці ідеї завдали мені великої шкоди. Зокрема, коли я прочитала: «Прикидатися, що в тебе так багато любові, прекрасно знаючи, що це не так, – таке лицемірство практикувати нелегко!» – мені стало дуже соромно. Ці слова описували мене. Очевидно, що я була не дуже щедра, але мусила вдавати щедру, і коли я не враховувала церковну роботу, то все одно вдавала, що враховую її. Коли Лайз та Джерома запросили проповідувати Євангеліє, я вочевидь була незадоволена, але примушувала себе посміхатися і навіть відправила повідомлення, у якому йшлося, що я рада, що вони проповідують Євангеліє. Я була такою неправдивою та потайною. Боже слово виявляє, що фарисеї були лицемірами, які завжди маскувалися. Зовні вони мали добру людську сутність, були поблажливими, смиренними та побожними, але насправді вони використовували цей метод, щоб дурити і заманювати людей у пастку, захищати свій статус і становище. Їхньою сутністю була ненависть до істини та Бога, ось чому Господь Ісус засудив їх як зміїв та оголосив їм горе. Коли я роздумувала про це, мені стало страшно. Моє лицемірство було точно таким, як у фарисеїв. У питанні призначення персоналу я показала, що не боротимуся з іншими, а за це бажала отримати гарну оцінку від інших. Я казала, що все, що я робила, було в інтересах церкви, але насправді я зважала тільки на власний образ. Мене турбувало, що євангельські робітники скажуть, ніби я егоїстична, маю погану людську сутність і не зважаю на роботу церкви, тому мені доводилося стримуватися. Хоча я зовні здавалася щедрою й великодушною, мені було дуже боляче та прикро, у мене навіть було упередження щодо лідерки церкви і диякона з євангелізації. Але я ховала ці думки туди, де ніхто не побачить, щоб мої брати й сестри вважали, що я маю добру людську сутність та здатна підтримувати роботу церкви. Я проаналізувала свої наміри і те, що я виявила, і відчула огиду до своєї поведінки. Я обманювала людей, приваблюючи їх своїми зовнішніми добрими вчинками, я створювала свій власний образ, і все, що я казала та робила, було огидне та ненависне Богові.
Пізніше я декілька разів прослухала Боже спілкування, в якому аналізувалася традиційна культура і чесноти, і почала міркувати. Які ідеї традиційної культури керували мною, що я жила у такому лицемірстві та муках? Я прочитала уривок із Божих слів. «У традиційній культурі є історія про те, як Кун Жун відмовився від більших груш. Як ви думаєте: хіба той, хто не може бути таким, як Кун Жун, не є хорошою людиною? Люди звикли думати, що той, хто може бути схожий на Кун Жуна, – має благородний характер і непохитну доброчесність, безкорисливо альтруїстичний, – хороша людина. Чи є Кун Жун з цієї історичної оповіді прикладом, який всі наслідували? Чи займає цей персонаж певне місце в серцях людей? (Так.) Не його ім’я, а його думки та практики, його мораль і поведінка займають місце в серцях людей. Люди поважають такі практики та схвалюють їх, і вони внутрішньо захоплюються моральною поведінкою Кун Жуна» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (10)). «Вплив традиційної культури на інтелектуалів особливо глибокий. Вони не лише приймають традиційну культуру, а й приймають у свої серця багато ідей і поглядів із традиційної культури й ставляться до них як до позитивних речей, аж до того, що вважають деякі відомі вислови девізами, і, роблячи це, вони стають на хибний шлях у житті. Традиційна культура представлена конфуціанською доктриною. Конфуціанська доктрина має цілий набір ідеологічних теорій, вона переважно пропагує традиційну моральну культуру, і її шанували правлячі класи династій протягом усієї історії, які вшановували Конфуція та Мен-цзи як святих. Конфуціанська доктрина проповідує, що людина має дотримуватися цінностей доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, навчитися спочатку бути спокійною, зібраною й терплячою, коли щось трапляється, зберігати спокій і обговорювати речі, не битися й не хапатися за речі, а навчитися бути ввічливо поступливою й заслужити повагу від усіх – це і є поводитися пристойно. Ці інтелектуали ставлять себе на вищу позицію, ніж простолюд, і в їхніх очах усі люди є об’єктами їхньої терплячості й толерантності. “Наслідки” знань досить великі! Ці люди дуже схожі на фальшивих джентльменів, чи не так? Люди, які здобувають занадто багато знань, стають фальшивими джентльменами. Якщо описати цю групу витончених учених однією фразою, то це витончена вчена елегантність. … Вони спеціалізуються на вивченні й наслідуванні витонченої елегантності, яку демонструють джентльмени. Яким тоном і в який спосіб вони розмовляють і разом щось обговорюють? Вирази їхніх облич особливо ніжні, і вони говорять ввічливо й стримано. Вони лише висловлюють власні погляди, і навіть якщо знають, що погляди інших неправильні, вони нічого не кажуть. Ніхто нікого не ображає, і їхні слова надзвичайно м’які, ніби ватою обгорнуті, щоб нікого не зачепити й не роздратувати, що викликає в людини нудоту, тривогу чи гнів, коли вона просто їх слухає. Справа в тому, що нічиї погляди не є чіткими, і ніхто нікому не поступається. Такі люди так добре вміють маскуватися. Зіткнувшись навіть із найтривіальнішою справою, вони маскуватимуться й огортатимуть себе, і ніхто з них не дасть чіткого пояснення. Яку позу вони хочуть зайняти і який імідж створити перед звичайними людьми? Саме такі, щоб звичайні люди бачили, що вони скромні джентльмени. Джентльмени на голову вищі за інших і є об’єктами людського шанування. Люди думають, що вони мають глибші погляди, ніж звичайні люди, і що вони краще розуміють речі порівняно зі звичайними людьми, тому всі консультуються з ними щоразу, коли в них виникає проблема. Це саме той фінал, якого хочуть ці інтелектуали, вони всі сподіваються, що їх шануватимуть як святих» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). Боже слово точно описало мою проблему. Чому я розглядаю ці лицемірні добрі вчинки як щось позитивне, гідне наслідування? Причина в тому, що я була під впливом традиційної культурної ідеї з оповідки про Кун Жуна, який роздавав груші. Я з дитинства жила згідно з цією ідеєю. Щоб люди вважали мене доброю дитиною, я віддавала своїм сестрам багато своїх улюблених іграшок та ласощів. Коли я виросла, я також була смиренною і в усьому виявляла щедрість. І хоча я робила це неохоче, я вважала, що тільки так можна показати, що в мене гарна людська сутність, і я знаюся на гарних манерах, це був єдиний спосіб завоювати повагу інших, тому я неохоче терпіла. Після того, як я повірила в Бога, я все одно практикувала це традиційне уявлення як істину. Я виявила поблажливість у питанні щодо цих двох призначень персоналу. Нестача персоналу для поливу була очевидною, але я вдягла маску безкорисливої відданості і натомість дозволила двом людям, придатним для поливу, проповідувати Євангеліє. Так я виглядала дуже шляхетною і щедрою, але насправді я була у настільки негативному стані, що декілька разів потай плакала через брак персоналу. Я упереджено ставилася до лідерки церкви, і врешті-решт це вплинуло на роботу з поливу. Який сенс був «віддавати» отак? Заради того, щоб справити гарне враження, я, як Кун Жун, стала в шляхетну позу, і мені було все одно, як це вплине на роботу церкви. Я була справжньою лицеміркою. Якби мене дійсно турбувала робота церкви, я оцінила б нашу потребу в персоналі за реальними вимогами роботи з поливу, але заради захисту власного образу я взагалі не дотримувалася принципів. Навіть коли нестача персоналу вплинула на роботу з поливу, я й далі з наполегливою щедрістю відпускала людей. Я заслужила схвалення від інших ціною затримки роботи з поливу. Не дивно, що Бог називає таких людей лицемірами. Я зрозуміла, що моя поведінка дійсно була неправдивою.
Пізніше я прочитала Божі слова, які схвилювали мене. Всемогутній Бог говорить: «Ви мусите чітко знати, що будь-який вислів про моральну поведінку не є істиною, і тим паче він не може замінити собою істину. Такі вислови навіть не є чимось позитивним. Тож чим вони є насправді? Можна з упевненістю сказати, що ці вислови про моральну поведінку є єретичними помилками, завдяки яким сатана вводить людей у оману. Самі по собі вони не є реальністю істини, якою повинні володіти люди, як не є вони й чимось позитивним, що мусить втілювати в життя нормальна людська сутність. Ці вислови про моральну поведінку – підробки, удавання, фальсифікації та хитрощі; це штучна поведінка, яка зовсім не базується на сумлінні та розважливості людини або на її нормальному мисленні. Отже, усі вислови традиційної культури про моральну поведінку є безглуздими, абсурдними єресями та помилками. Завдяки цим нечисленним спілкуванням сьогодні вислови сатани про моральну поведінку були повністю засуджені на смерть. Якщо вони навіть не є чимось позитивним, як люди можуть їх приймати? Як люди можуть жити відповідно до цих ідей та поглядів? Причина полягає в тому, що ці вислови про моральну поведінку так добре узгоджуються з переконаннями та уявою людей. Вони викликають захоплення і схвалення, тому люди приймають ці вислови про моральну поведінку у свої серця, і хоча вони не можуть втілити їх у життя, внутрішньо вони із задоволенням приймають їх і поклоняються їм. І, отже, сатана використовує різні вислови про моральну поведінку, щоб ввести людей в оману, контролювати їхні серця та їхню поведінку, бо в своїх серцях люди поклоняються й сліпо вірять у всілякі вислови про моральну поведінку, і всі вони хотіли б використовувати ці твердження, щоб вдавати більшу гідність, шляхетність і доброту, тим самим досягаючи своєї мети – бути тими, кого високо оцінюють та хвалять. Коротше кажучи, усі різні вислови про моральну поведінку вимагають, щоб люди демонстрували якусь поведінку чи людську якість у сфері моральної поведінки під час виконання певних дій. Така поведінка й людські якості здаються цілком благородними, і їх шанують, тому всі люди в глибині душі дуже їх прагнуть. Але вони не врахували те, що ці вислови про моральну поведінку зовсім не є принципами поведінки, яких мусить дотримуватися нормальна людина; натомість вони є різновидом лицемірної поведінки, до якої можуть вдаватися люди. Вони є відхиленням від стандартів сумління й розважливості, відходом від волі нормальної людської сутності. Сатана використовує помилкові та вдавані вислови про моральну поведінку, щоб ввести людей в оману, змусити їх поклонятися йому й тим лицемірним так званим мудрецям, тим самим змушуючи людей сприймати нормальну людську сутність та критерії людської поведінки як щось звичайне, просте й навіть низьке. Люди зневажають їх і вважають абсолютно нікчемними. Це відбувається тому, що вислови сатани про моральну поведінку такі приємні для ока й так відповідають людським переконанням та уяві. Факт, однак, полягає в тому, що жоден вислів про моральну поведінку, яким би він не був, не є принципом, якого люди мусять дотримуватися у своїй поведінці чи стосунках зі світом. Задумайтеся: хіба це не так? По суті, вислови про моральну поведінку – це просто вимоги до людей вести більш гідне, благородне життя, в якому інші поклоняються їм або хвалять їх, а не дивляться на них зверхньо. Суть цих висловів показує, що вони лише вимагають від людей демонструвати хорошу моральну поведінку через хороше поводження, таким чином приховуючи й стримуючи амбіції й надмірні бажання розбещеної людської сутності, прикриваючи злу й огидну природу й сутність людини, а також прояви різних розбещених характерів. Вони покликані покращити особистість людини за допомогою зовні хорошої поведінки та практик, покращити її імідж серед інших та її оцінку широким загалом. Ці моменти показують, що вислови про моральну поведінку закликають приховувати внутрішні думки, погляди, цілі та наміри людини, її огидне обличчя, а також її природу й сутність за допомогою поверхових практик і поведінки. Чи можна успішно приховати їх? Хіба спроба приховати їх не робить їх ще більш очевидними? Але сатану це не хвилює. Його мета – приховати огидне обличчя розбещеного людства, приховати правду про розбещеність людини. Отже, сатана змушує людей засвоювати поведінкові прояви моральної поведінки, щоб замаскувати себе, а це означає, що він використовує правила та моделі моральної поведінки, щоб створити охайну упаковку зовнішності людини, покращуючи людські якості та індивідуальність людини, щоб вона могла змусити інших поважати та хвалити її. По суті, ці вислови про моральну поведінку визначають те, чи людина благородна або ница, виходячи з її поведінкових проявів і моральних стандартів» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (10)). Тільки прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що завжди дотримувалася хибної точки зору, яка полягала в тому, що я розглядала чесноти традиційної культури як стандарт для вимірювання того, добра чи погана сутність у людини. Я помилково сприймала чесноту як істину, думаючи, що люди з чеснотою мають добру людську сутність. Насправді, чеснота – це не той життєвий принцип, якого повинні дотримуватися люди. Це акт лицемірства і, по суті, це метод, який сатана використовує для обману та розбещення людей. Сатана використовує традиційну культуру, щоб прищепити людям моральні стандарти у житті, щоб вони використовували з виду добрі вчинки для маскування та приховування своєї внутрішньої розбещеності, а також як засіб завоювати повагу інших, тож зрештою люди ставали більш лицемірними та хитрими. Я зрозуміла, що теж була такою. Я вважала чесноти традиційної культури мірилом своїх дій. Хоча здавалося, ніби я ні за що не борюся і здатна ладнати з іншими, насправді я примушувала себе робити добрі вчинки, щоб люди говорили, що я добра, і зберігали мій образ у своїх серцях. Але я говорила, що зважаю на роботу церкви. Я була такою хитрою!
Пізніше в Божому слові я прочитала: «Людина, яка розуміє істину, має проаналізувати різні твердження й вимоги традиційної культури щодо моральної поведінки. Треба розібрати, які з них ти найбільше цінуєш і за які постійно чіпляєшся, які з них постійно служать тобі основою та критерієм того, як ти дивишся на людей і речі, як поводишся й дієш. Потім ти маєш зіставити те, за що чіпляєшся, з Божими словами й вимогами та подивитися, чи не суперечать ці аспекти традиційної культури тим істинам, які висловлює Бог, і чи не конфліктують із ними. Якщо ти справді знайдеш проблему, потрібно відразу ж проаналізувати, у чому саме ці аспекти традиційної культури хибні й абсурдні. Коли ці питання для тебе проясняться, ти дізнаєшся, що істина, а що омана; у тебе буде шлях практики, і ти зможеш вибрати шлях, яким тобі слід іти. Шукай істину саме так, і ти зможеш виправитися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (5)). Із Божого слова я зрозуміла, якщо ви не хочете жити згідно з цими традиційними ідеями, вам спочатку потрібно розпізнати та проаналізувати їх і з’ясувати, у чому вони хибні, чому вони абсурдні, як вони суперечать істині, а також які наслідки має життя згідно з ними. Тільки коли ви ясно зрозумієте це, то зможете відмовитися від них і прийняти істину. Я почала гадати: чи відповідає «віддавання» в оповіданні «Кун Жун роздає груші» принципам істини? Чи є це «віддавання» однією з Божих вимог до нормальної людської сутності? Чи справді ті, хто терпить усе, є дійсно добрими людьми? Моя власна сліпа поблажливість призвела до серйозної нестачі людей на роботі з поливу. Задля того, щоб виявляти щедрість та все стерпіти, я говорила багато лицемірної брехні. Виховання згідно з цими традиційними ідеями замість того, щоб зробити мене хорошою людиною, зробило мене лицемірною та хитрою. Коли я добилася поваги інших, я не раділа, натомість я ставала все більш пригніченою та жалюгідною. Ось такими виявилися для мене гіркі плоди поклоніння традиційній культурі. Без Бога, який виявив сутність традиційної культури, я була б засліплена все своє життя. Я невпинно дякувала Богові за те, що Він висловив істину та проаналізував традиційні ідеї, завдяки чому я прокинулася.
Після цього я подумала: «Оскільки чеснота Кун Жуна щодо роздавання груш лише зовні була доброю поведінкою, і це не означало, що він мав добру людську сутність, то що таке добра людська сутність насправді?» У Божому слові я прочитала: «Має бути певний стандарт володіння хорошою людськістю. Він не передбачає того, щоб іти шляхом поміркованості, не триматися міцно за принципи, намагатися нікого не образити, домагатися прихильності всюди, куди б ти не пішов, бути слизьким хитруном з усіма, кого б ти не зустрів, і робити так, щоб усі добре про тебе відгукувалися. Це не стандарт. Тож яким є стандарт? Це здатність коритися Богу й істині, це наявність принципів у тому, як людина підходить до свого обов’язку й до всіляких людей, справ і речей, а також у виконанні свого обов’язку: бути відповідальним, не бути слизьким, не халтурити, бути здатним захищати інтереси Божого дому й не інтригувати задля себе. Усі можуть побачити такі прояви на власні очі; у душі кожному все про них ясно. Більше того, Бог проникливо спостерігає серця людей і знає їхнє істинне становище, кожного без винятку; ким би вони не були, ніхто не може обманути Бога. Деякі люди завжди хваляться, що вони мають добру людськість, – вони ніколи не говорять зле про інших, ніколи не шкодять інтересам інших і ніколи не жадають майна інших людей, навіть вважаючи за краще зазнати збитків, аніж скористатися перевагою над іншими, коли є суперечка щодо інтересів. І всі інші вважають, що вони – хороші люди. Однак, виконуючи свої обов’язки в Божому домі, вони лукаві та слизькі, завжди будують підступи в своїх інтересах. Немає жодної справи, в якій вони дбають про інтереси Божого дому, нічого, у чому вони поділяли б Божу нагальність або думали так, як думає Бог, і нічого, у чому вони можуть відкласти вбік свої власні інтереси заради своїх обов’язків. Вони ніколи не зрікаються власних інтересів. Навіть коли вони бачать злих людей, які вчиняють зло, вони не викривають їх; вони взагалі не мають принципів. Якою є така людська сутність? Це не хороша людська сутність. Не звертай уваги на те, що говорять такі люди; ти маєш бачити, чим вони живуть, що вони виявляють, і яким є їхнє ставлення, коли вони виконують свої обов’язки, а також який у них внутрішній стан і що вони люблять. Якщо любов таких людей до власної слави й наживи сильніша за їхню вірність Богові, якщо їхня любов до власної слави й наживи перевищує інтереси Божого дому, або якщо їхня любов до власної слави й наживи перевищує дбайливість, яку вони проявляють до Бога, тоді чи володіють такі люди людською сутністю? Ні, не володіють. Їхню поведінку можуть бачити інші люди та Бог. Таким людям дуже важко здобути істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Із Божого слова я зрозуміла, що людина з істинно доброю людською сутністю любить істину та позитивні речі, з відповідальністю ставиться до своїх обов’язків, дотримується принципів істини і підтримує роботу церкви. А ті, хто зовні нікого не ображають, сліпо терплять та не мають принципів, і швидше самі зазна́ють збитків, ніж використають інших, хоч і мають з виду гарний характер, але в своїх обов’язках завжди прагнуть захищати власні інтереси, ніколи не практикують істину та ніколи не зважають на роботу церкви. Таким людям бракує доброї людської сутності. Мені більше не хотілося жити згідно з традиційною культурою і вдавати з себе добру людину. Мені хотілося втілювати в життя людську подобу відповідно до Божих вимог.
Читаючи Боже слово, я знайшла шлях, як це втілювати в життя. Бог говорить: «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості. Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із Божого слова я зрозуміла, що мені не слід маскуватися, щоб створити неправдивий образ перед іншими. Натомість я маю бути чесною, простою і відкритою людиною, я повинна відверто інформувати інших про будь-які проблеми, які в мене є, щоб мої брати і сестри могли краще допомогти мені. Коли я цього не казала, коли я просто сліпо терпіла все та маскувалася, всі були впевнені, що нестачі персоналу з поливу немає, і що робота йде добре. Але насправді і я страждала, і робота церкви зазнавала шкоди. Отже, я почала свідомо практикувати згідно з Божим словом і відверто спілкувалася з моїми братами та сестрами. Після цього всі вони надали мені кількох робітників для виконання роботи з поливу. Завдяки цьому я побачила, як легко та приємно практикувати згідно з Божим словом. Коли ми живемо згідно з традиційною культурою, ми тільки стаємо дедалі розбещенішими, дедалі фальшивішими та хитрішими, а також все більш жалюгідними. Тільки практика істини дозволяє нам втілювати в життя людську подобу, ставати дійсно добрими людьми та відчувати справжній спокій та радість! Слава Богу!
