44. Мої дні в полоні
У липні 2006 року я прийняла роботу останніх днів Всемогутнього Бога. Мій чоловік підтримував мою віру в Бога, і він тепло приймав братів і сестер, які приходили до нашого дому. Пізніше він почув, що віруючі у Всемогутнього Бога можуть стикнутися з утисками та арештами з боку держави, і пішов запитати про це мого двоюрідного брата, який працював у прокуратурі. Повернувшись додому, він сказав мені: «Твій двоюрідний брат каже, що уряд вживає жорстких заходів проти осіб із релігійними переконаннями, особливо проти віруючих у Всемогутнього Бога. Окрім того, через одного віруючого може постраждати вся його сім’я. Більше не вір у Всемогутнього Бога. Якщо тобі треба вірити, ходи до церкви Трьох автономій». Я бачила, що мій чоловік не розуміється на питаннях віри. «Церкву Трьох автономій заснувала комуністична партія, – сказала я йому. – Вони ставлять патріотизм і любов до партії на перше місце, перед любов’ю до Бога. Вони вважають партію величнішою за Бога. Це не віра. Я не можу ходити до церкви Трьох автономій». «Я знаю, що добре мати віру у Всемогутнього Бога, – заперечив він, – але ти мусиш чітко усвідомити ситуацію. Зараз тут править комуністична партія, і якщо ти збережеш свою віру, ми можемо втратити наші робочі місця. Чи ти готова полишити свою роботу в лікарні? Більше того, у нас є іпотека, і нам потрібні гроші, щоб ростити нашу доньку. Як ми можемо жити без грошей? Якщо тебе засудять до тюремного ув’язнення, люди будуть зневажати мене, а нашу дочку будуть висміювати однокласники. Ти повинна подумати й про нас також! Тобі слід перестати вірити». Я знала, що в мого чоловіка, як у невіруючого, неминуче виникнуть подібні побоювання, тому я сказала йому: «Комуністична партія атеїстична й завжди переслідувала тих, хто вірить у Бога. Я не відмовлюся від своєї віри через переслідування з боку партії. Лякливі не можуть потрапити в Царство Небесне, хіба ти цього не знаєш? Катастрофи зараз стають дедалі гіршими. Спаситель Всемогутній Бог висловив істину й виконав роботу суду останніх днів, яка полягає в тому, щоб повністю очистити та спасти людство, щоб ми могли пережити лихо й потрапити в Царство Боже. Це можливість, яка більше ніколи не випаде! Віра в Бога означає, що будуть деякі тимчасові страждання й небезпеки, але через них ми можемо здобути істину й бути спасенними Богом. Ось що важливо». Мій чоловік сказав: «До входження в Царство Боже ще далеко. Найреалістичніше зараз – це мати хороше життя. Мене не турбує те, що може статися в майбутньому, і я не збираюся про це думати». Пізніше ми з ним посварилися, коли він побачив, що я продовжую ходити на зібрання й виконувати свій обов’язок. Він сказав: «Завжди отак бути на краю прірви – це не життя. Якщо ти продовжиш вірити, наша сім’я розпадеться». Я подумала: «Можливо, наша сім’я дійсно розпадеться, якщо я наполягатиму на своїй вірі. Моїй доньці лише дев’ять років, і відсутність повноцінної сім’ї завдасть їй такого болю!» Тоді я не хотіла втрачати сім’ю, але мій чоловік стояв на перепоні моєї віри, і якщо так пішло б і далі, як я змогла б виконувати свій обов’язок? Моя дочка, моя сім’я й Бог – я не була готовою відмовитися ні від кого з них. Якраз тоді, коли я билася над розв’язанням цієї дилеми, я подумала про слова Господа Ісуса: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Матвія 10:37–38). Я думала про всіх тих святих протягом періодів, які відмовилися від усього, щоб виконати Боже доручення, поширюючи Євангеліє й засвідчуючи про Бога, і про те, як я, підживлена такою кількістю істини від Бога, мусила пам’ятати про Божу волю й не могла відмовитися від віри й обов’язку тільки заради того, щоб захистити свою сім’ю. Я думала про Бога, який утілився, щоб безпосередньо спасти нас від влади сатани, тихо висловлюючи істини, щоб поливати й підтримувати нас, коли ми терпимо утиски, арешти, ганьбу й засудження з боку великого червоного дракона, а також неприйняття й наклеп із боку релігійної спільноти. Такою великою є любов Бога до людства! Я так багато отримала від Бога, але при цьому цінувала свою сім’ю й дочку й не думала про те, як відплатити за Божу любов. Де було моє сумління? Завдяки цій думці я відчула, що знаходжуся в глибокому боргу перед Богом, і вирішила, що як би мій чоловік не стояв на моєму шляху чи як би він не тиснув на мене, я слідуватиму за Богом; я поширюватиму Євангеліє та свідчитиму про Бога.
Із часом утиски церкви з боку комуністичної партії стали тяжчими, а опір мого чоловіка посилився. У другій половині 2007 року, під приводом забезпечення стабільності під час Олімпійських ігор, партія почала розправлятися з людьми з релігійними переконаннями й придушувати церкви, а певну кількість братів і сестер було арештовано. Одного вересневого ранку, коли я готувалася вирушити проповідувати Євангеліє, мій чоловік зупинив мене й не дозволив мені вийти з дому. Він зателефонував моєму старшому братові та сказав: «Кілька днів тому твій двоюрідний брат сказав, що Комітет із політичних і правових питань координував спільну операцію органів безпеки та юстиції, направивши велику кількість працівників для проведення масових арештів віруючих у Всемогутнього Бога. Щойно їх заарештовують, вони отримують вирок. Тож перестань вірити в Бога, гаразд?» Мій брат також переконував мене: «Я знаю, що віра – це добре, але партія не дозволяє людям мати віру в Бога. У нас немає сил боротися з нею, тому, якщо ти повинна практикувати свою віру, роби це вдома. Перестань виходити на вулицю, щоб поширювати Євангеліє. Що ти робитимеш, якщо тебе арештують?» Я сказала: «Я знаю, що ти хочеш для мене найкращого, але що може бути більш праведним, ніж мати віру в Бога й проповідувати Євангеліє, щоб більше людей могли бути спасенні Богом. Це найважливіший із можливих добрих учинків. Чи не було б неймовірно егоїстично з мого боку перестати проповідувати Євангеліє лише для того, щоб захистити себе?» Після цих слів мій чоловік впав на коліна й мовив: «Я благаю тебе. Заради нашого дому, заради нашої дитини перестань вірити в Бога. Твоя віра означає, що наша дочка не вступить до університету і не знайде хорошу роботу. Її перспективи будуть зруйновані! У нас одна-однісінька дитина, ти зобов’язана думати про неї! Якщо тебе арештують, люди будуть говорити про мене за моєю спиною, коли я виходитиму на вулицю. Скажи мені, як я після такого можу зберегти гідність?» Бачачи свого чоловіка в такому стані, я дійсно не знала, як мені бути. Він завжди був таким гордим, а зараз він благав мене на колінах, у присутності мого брата. Якби я наполягала на своїй вірі, це завдало б йому ще більшого болю. І що сталося б із моєю дочкою, якби партія в кінцевому підсумку завадила їй вступити до університету через мою віру, позбавивши її можливості знайти хорошу роботу й побудувати свою кар’єру? Навіть мій брат був проти моєї віри. Моя родина, ймовірно, противилася б моїй вірі, якби дізналась, що вона стала причиною розколу між мною й моїм чоловіком. Це зробило б шлях віри для мене ще складнішим. Але якби я поступилася своєму чоловікові й пообіцяла відмовитися від своєї віри, хіба це не означало б зректися Бога? Що більше я думала про це, то тривожнішою ставала, тому я подумки помолилася, просячи Бога захистити моє серце. Тоді я згадала уривок Божих слів, який я прочитала раніше: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Воістину так! Із боку це виглядало так, ніби моя сім’я перешкоджала мені, але насправді це сатана випробував мене. Вірячи в Бога й виконуючи свій обов’язок, я була на правильному шляху. Сатана використовував мою сім’ю, щоб завадити мені та змусити мене зректися Бога. Я не могла піддатися на хитрощі сатани, але я мусила бути непохитною, свідчити й принизити сатану. Розмірковуючи про це, я з усією серйозністю сказала їм: «Бог вирішує все. Нашою роботою й нашим майбутнім керує Бог, що б не казала комуністична партія. Підйом і падіння країн і політичних партій, не кажучи вже про долю однієї незначної людини, – усе це в руках Бога. Ви обоє знаєте, як я хворіла, перш ніж стала віруючою, і я б давно померла, якби не Бог. Бог дав мені це життя, і я так багато отримала від Нього. Для мене не мати віри або не виконувати свій обов’язок означало б не мати совісті. Чи була б я взагалі людиною? Чи мало б моє життя якийсь сенс?» Мій брат насупився та сказав: «Це правда, ти зцілилася після того, як знайшла віру. Але зараз ми живемо під комуністичною партією, і вони хочуть заарештовувати віруючих. Хіба, вирушаючи проповідувати Євангеліє, ти не ризикуєш?» Мій чоловік був на його боці, погоджуючись із його словами. Але я наполягала на своїй вірі, що б вони не говорили. Бачачи, що мене не похитнути, вони перейшли до більш жорсткої тактики. Приблизно через місяць, коли я одного дня повернулася додому із зібрання, мій чоловік дав мені ляпаса й сердито сказав: «Партія арештовує віруючих шаленими темпами, а ти й досі ходиш на зібрання. Я не дозволю тобі слідувати цій твоїй вірі! Я поважав тебе всі ці роки, ніколи не піднімав на тебе руку. Твої брат і невістка кажуть, що я розпестив тебе й повинен тримати тебе в шорах і не давати тобі можливості продовжувати вірити в Бога». Я вирячилася на нього, вражена його поведінкою. Боячись подивитися мені у вічі, він опустив голову та сказав: «Я дійсно не хочу тебе бити. Я не хочу, щоб тебе арештували й кинули до в’язниці за твою віру в Бога. Це для твого ж блага». Я дуже засмутилася, почувши таке від нього. Мій чоловік завжди був по-справжньому добрим до мене, але через страх переслідування він став інструментом у руках комуністичної партії. Він намагався змусити мене зректися Бога. Як це могло слугувати мені на благо? Пізніше, побачивши, що я твердо вирішила зберегти свою віру, він просто перестав ходити на роботу. Він уважно стежив за мною, не дозволяв мені читати Божі слова, ходити на зібрання або виконувати свій обов’язок. Тоді в церкві було багато роботи, але він посадив мене під домашній арешт, і я не могла виконувати свій обов’язок. Я закликала його не перешкоджати моїй вірі. Я сказала: «У той час, коли ти підтримував мою віру, Бог захистив тебе, коли ти мало не потрапив у автомобільну аварію. Бог дав нам так багато благодаті, як же ти можеш чинити опір і відкидати Його?» Він сказав: «У минулому твоя віра в Бога була корисною, але зараз це не так. Поки ти віриш у Бога, партія не залишить тебе в спокої, і наша сім’я страждатиме. Чи можемо ми вижити за рахунок віри?» Пізніше, не бажаючи бути співпричетним, він сказав, що ми мусимо розлучитися. Це мене сильно вразило, але моя ненависть до великого червоного дракона була сильнішою. Мій чоловік цькував і бив мене, а тепер хотів розлучення. Усе це сталося через гноблення, влаштоване комуністичною партією. Я згадала цей уривок із Божих слів: «Час настав: людина вже давно зібрала всі свої сили і присвячуватиме всю кров свого серця й платитиме за це всю ціну, щоб зірвати огидне лице цього диявола й дозволити людям, які були засліплені та зазнали всіляких страждань і труднощів, піднятися зі свого болю й повстати проти цього злого старого диявола. Навіщо так завзято перешкоджати Божій роботі? Навіщо використовувати різні виверти, щоб обдурювати Божий народ? Де справжня свобода та законні права й інтереси? Де справедливість? Де розрада? Де тепло? Навіщо використовувати брехливі задуми, щоб обдурити Божий народ?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Партія – противник Бога, демон, який Його ненавидить. Вона заарештовує й переслідує віруючих, щоб перешкодити Божій роботі та звести її нанівець. Вона вигадує всілякі чутки, щоб зводити наклеп на Божу роботу й обдурювати людей, щоб вони теж виступали проти Бога та в кінцевому підсумку були знищені. Вона навіть пригнічує й переслідує сім’ї християн, так що цілі сім’ї зазнають страждань через віру однієї людини. Спочатку моя сім’я підтримувала мою віру, але переслідування з боку партії й чутки ввели їх у оману, перетворивши на співучасників протистояння Богові. Партія така нечестива! Я згадала про інший уривок із Божих слів: «Для вас як нормальних людей та людей, які шукають любові до Бога, увійти до Царства та стати Божими людьми – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не є благословеннішим за вас. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості: ніхто інший на землі не здатний жити життям, що має такі цінність та сенс, які має ваше життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами). Роздуми над Божими словами принесли мені просвітління. Я прийняла Божу роботу останніх днів. Я могла насолоджуватися неймовірною кількістю поливу та підтримки завдяки Його словам, виконувати свій обов’язок як сотворена істота, проповідувати Євангеліє та свідчити про Бога, а також допомагати більшій кількості людей постати перед Богом та отримати спасіння. Це було найправедніше, найцінніше заняття, і я не могла відмовитися від своєї віри та свого обов’язку заради того, щоб захистити свою сім’ю. Я мала слідувати за Богом до кінця, навіть якщо це означало піти на розлучення. Отже, я сказала своєму чоловікові: «Я маю твердий намір іти цим шляхом. Якщо ти наполягаєш на розлученні, я згодна».
Того ж дня ми поїхали до відділу реєстрації актів цивільного стану, щоб оформити розлучення. Саме тієї миті, коли я збиралася підписати документи, туди увірвався мій брат зі своєю дружиною. Вони без жодного слова затягли мене в свою машину й відвезли у свій магазин. Мій батько вже був там, і коли він побачив мене, то замахнувся, щоб вдарити мене. Співробітники кинулися до нього, щоб зупинити його. Він закричав: «Я думав, що держава підтримує твою віру. Я не знав, що тебе можуть заарештувати та що до цього буде причетна твоя сім’я. Ти не можеш далі вірити в Бога. Я відречуся від тебе, якщо ти продовжуватимеш!» Я сказала: «Тату, нас створив Бог, Він править усім. Люди повинні мати віру й поклонятися Йому. Комуністична партія не вірить ву існування Бога. Вони маніакально чинять Йому опір, і Він їх покарав. Чому в Китаї відбуваються такі жахливі лиха? Тому, що партія працює проти Бога й оскаженіло переслідує віруючих. Як ми можемо мати якусь надію, якщо в нас немає віри?» Не встигла я закінчити, як мій брат гаркнув: «Ти досі хочеш мати віру, навіть якщо це означає втрату твоєї сім’ї?» Я твердо сказала: «У моїй вірі немає нічого поганого. Це він хоче цього розлучення – не я відмовляюся від сім’ї». Мій брат закричав: «Мій друг, який працює на уряд, сказав, що уряд видав документ, який визначає віруючих у Всемогутнього Бога як ключову ціль для придушення. Він сказав нам стежити за тобою й утримувати тебе від твоєї віри, щоб ми не стали причетними разом із тобою». На цих словах він узяв бамбукову планку та вдарив мене нею по очах, кажучи: «Це буде тобі уроком, бо ти не бачиш, як воно насправді!» Мені було дуже боляче через таке ставлення моєї родини. Я зібрала всі сили, щоб вирватися від них, і вибігла на вулицю. Я ридала впродовж усієї дороги назад додому. Я почувалася такою безпорадною й самотньою та дійсно не знала, як залишитися на цьому шляху. У сльозах я молилася Богові: «О Боже, тепер вся моя сім’я проти мене, стоїть на моєму шляху, говорить мені, що я не можу мати віри. Мені дійсно тяжко. Боже, будь ласка, спрямуй мене, щоб я зрозуміла Твою волю та знала, як мені вийти з цієї ситуації». Після молитви я згадала уривок із Божих слів. «Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що Бог виконує Свою роботу в останні дні в країні великого червоного дракона, де Йому протистоять найбільш люто, і що ми, ті, хто слідує за Ним, точно будемо зазнавати гноблення та ізоляції. Бог діє в такий спосіб, щоб ми могли наскрізь бачити великого червоного дракона та його злу, антибожественну сутність і більше не потрапляти в його пастку. Ця робота також для того, щоб удосконалити нашу віру, щоб ми навчилися покладатися на Бога в труднощах і слідувати за Богом, не піддаючись силами сатани, а також мали істинну віру в Бога. Але достатньо було незначних страждань, щоб я вирішила, що мати віру надто важко. Я жила в негативному стані й хотіла уникнути цієї ситуації. Мені справді бракувало віри. Стикаючись із цими труднощами, я знала, що мушу прийняти їх від Бога. Мені потрібно було молитися, шукати істину та свідчити про Бога. Як сотворена істота я мусила це зробити. Щойно я зрозуміла Божу волю, я перестала почуватися такою нещасною. Пізніше я дізналася, що мій чоловік насправді не хотів розлучення, але мав бесіду про це з моєю родиною, і вони думали, що такий крок змусить мене відмовитися від моєї віри.
Незабаром після цього, коли ми з чоловіком їхали автомобілем до магазину, він раптово звернув на автостраду й поїхав прямо в психіатричну лікарню. Він затягнув мене в кабінет для консультацій і сказав лікареві: «Вона вірить у Всемогутнього Бога й проповідує Євангеліє. Ви маєте замкнути її й тримати окремо від інших віруючих. Як при лікуванні залежності. Вона зможе вийти коли позбудеться своєї віри й більше не буде проповідувати Євангеліє». Це було так нестерпно. Він хотів помістити мене до закладу для психічно хворих, щоб я перестала вірити в Бога. Перебування там під замком може звести людину з розуму! Я відразу ж сказала лікареві: «Я сама теж лікар. Перш ніж приймати мене на лікування, спершу визначте, чи є в мене якісь проблеми психічного характеру». Потім я коротко розповіла йому про те, як я керувала нашими домашніми справами протягом кількох попередніх років. Вислухавши мене, лікар сказав моєму чоловікові: «Вона не психічно хвора. Ми не можемо прийняти її. Ми не можемо гарантувати її безпеку, якщо ви наполягаєте на тому, щоб залишити її тут». Мій чоловік продовжував вимагати, щоб лікар прийняв мене на лікування. Я сказала: «Якщо ви зачините мене тут, я вб’ю себе». Боячись, що це ляже на його плечі, лікар не прийняв мене. У мого чоловіка не було іншого вибору, як відвезти мене додому.
Завдяки тому, що сталося, я чітко зрозуміла, що хоча мій чоловік завжди стверджував, що робить те, що найкраще для мене, це було лише про людське око. Він щоразу захищав свої власні інтереси, одночасно завдаючи мені болю й принижуючи мене. Він навіть хотів помістити мене в спеціалізований заклад. Він був здатний на все, щоб утримати мене від моєї віри. Те, що він ішов проти Бога в ногу з партією, показувало, що він теж любить зло, шанує владу й ненавидить істину. У Божих словах сказано: «Віруючі та невіруючі за своєю природою не сумісні; натомість вони протистоять одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Ми йшли різними шляхами. Я зневірилася в ньому, і тільки заради нашої дитини я не розлучилася. Після того він не переставав сперечатися, кричати й вимагати, щоб я відмовилася від своєї віри. Напередодні Олімпійських ігор, коли мій двоюрідний брат сказав, що уряд зосередився на арештах віруючих у Всемогутнього Бога, і що віруючих жорстоко карають, і ніхто не може їх виручити, мій чоловік спостерігав за мною особливо пильно та стежив за кожним моїм кроком. Він тримав мене під домашнім арештом протягом 11 днів. У мене не було можливості практикувати свою віру вдома. Щоб робити це й виконувати свій обов’язок, мені довелося б піти з сім’ї. Але я справді не могла пережити розлуку зі своєю донькою. Їй було б так важко, якби я пішла! Якби мене не було поруч із нею й нікому було б у належний спосіб піклуватися про неї, що б сталося, якби вона зійшла зі шляху? Щоразу, коли я про це думала, сльози лилися з моїх очей. У глибинах страждань я згадала про один уривок із Божих слів. «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати себе заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і заради здобуття більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради насолоди сімейною гармонією, і ти мусиш не втрачати все життя гідності й доброчесності заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке ординарне й світське життя й не маєш ніяких цілей для досягнення, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Прочитавши Божі слова, я проаналізувала роки своєї віри. Сатана завжди використовував моїх родичів, щоб пригнічувати й засмучувати мене, щоб відштовхувати мене від Бога й змусити мене зректися Його. Я була зі своєю сім’єю, але я не була щасливою, і мій чоловік не дозволяв мені читати Божі слова або проповідувати Євангеліє й виконувати мій обов’язок. То було болісне життя. Бог влаштував так, що я народилася в останні дні й прийняла Його Євангеліє, щоб я могла шукати істину, бути спасенною й виконувати свій обов’язок як сотворена істота. Саме до цього я мала прагнути. Я думала про Божі слова: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Це правда. Для кожної людини, яка приходить у цей світ, Бог давним-давно визначив, яким шляхом вона піде та як сильно вона страждатиме. Ніхто нікому не може допомогти. Я народила свою дочку, але її доля була в руках Бога. Бог давним-давно вирішив, скільки вона страждатиме. Навіть якби я була поруч із нею, я б не перебрала на свої плечі частину страждань, які були призначені їй. Я навіть не можу контролювати свою власну долю, не кажучи вже про її. Мені просто потрібно довірити свою дочку Богові й підкоритися Його правлінню. І ось одного дня, поки мій чоловік спав, мені вдалося вислизнути з дому.
На мій подив, не минуло й кількох тижнів, як керівник сказав мені, що мій чоловік щодня тероризував братів і сестер, погрожуючи, що якщо я не повернуся, він донесе на них у поліцію. Мені довелося повернутися додому, щоб у них не було неприємностей. Цього разу мій чоловік стежив за мною більш пильно. Він замкнув мене в будинку, сховавши ключ, і завжди був поряд зі мною. Він наглядав за мною навіть коли я готувала їсти й коли ходила у ванну. Він не вимикав телевізор із ранку до ночі, змушуючи мене щодня дивитися з ним новини та патріотичні фільми, кажучи, що хоче промити мені мізки. Він зазначив, що мій двоюрідний брат сказав йому не давати мені анінайменшої нагоди молитися або читати Божі слова, а щоб змусити мене відмовитися від моєї віри, він мусить постійно накачувати мене всім, що показують по телевізору, щоб у мене не залишалося місця для релігійних думок. Він також сказав, що не може дати мені жодної хвилини спокою, тому що щойно я помолюся, Бог дасть мені вихід, і тоді я знову піду на зібрання й проповідуватиму Євангеліє. У гніві я сказала йому: «Я маю свободу віросповідання. Чому ти йдеш на поводі в комуністичної партії, пригнічуєш і позбавляєш мене моєї свободи? Ти в достатку насолоджувався Божою благодаттю завдяки моїй вірі, і бачив, на що здатний Бог. Тепер ти перешкоджаєш мій вірі й пригнічуєш мене. Це не просто пригнічення мене: це спротив Богові!» На мій подив, він крикнув у відповідь: «Я йду проти Бога, тож нехай Він прийде й покарає мене!» Я була вкрай шокованою. Як він міг сказати таке? Він геть утратив розум. Так він тримав мене на замку близько тижня, і я не мала можливості навіть вийти на вулицю. Я не могла читати Божі слова, ходити на зібрання чи виконувати свій обов’язок. Я неймовірно страждала. У мене не було ні апетиту, ні сну. Я думала про те, як усі інші виконували свій обов’язок, тоді як мій чоловік замкнув мене в будинку, позбавивши мене навіть права молитися. Якщо так буде продовжуватися, чи не віддалюся я дедалі більше від Бога? Більше того, усі члени моєї родини були на боці мого чоловіка й пригнічували мене. Я не могла більше цього терпіти! Що більше я про це думала, то гірше почувалася. Я була самотньою й безпорадною.
Одного вечора, коли мій чоловік спав, я подумки промовила молитву до Бога. Я помолилася: «Боже, я не можу читати Твої слова. Я почуваюся такою слабкою всередині. О Боже, мій духовний стан такий слабкий. Будь ласка, дай мені віри й сили». Після молитви я згадала уривок із Його слів. «Ті, кого Бог називає “переможцями”, – це люди, які досі можуть бути непохитними у своєму свідченні, зберігати свою віру та свою вірність Богові, і, незважаючи ні на що, зберігати чисте серце перед Богом і свою щиру любов до Нього, перебуваючи під впливом сатани та в його облозі, – тобто перебуваючи серед сил темряви. Так вони залишаються непохитними у своєму свідченні перед Богом. Такі люди і є ті, кого Бог називає “переможцями”» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тобі слід зберегти свою вірність Богу). Слова Бога показали мені, що в останні дні Він хоче вдосконалити групу людей, перетворивши їх на переможців, які, попри нападки й переслідування сатани, не поступляться силам темряви. Натомість вони будуть міцно триматися своєї віри та своєї відданості й нестимуть чудове свідчення про Бога. Я відчула натхнення та готовність підкоритися й засвоїти урок. Як би мій чоловік не перешкоджав мені й не пригнічував мене, я буду непохитною й догоджатиму Богові. Пізніше, коли мій чоловік спав, я розмірковувала над Божими словами, мовчки молилася або співала про себе гімн, і це приносило мені деяку радість. На дев’ятнадцятий день мого домашнього арешту, коли мій чоловік затіяв зі мною бійку, у нього почалися головні болі, болі в шиї та спині. Що злішим він ставав, то сильніше йому боліло, і дійшло до того, що він уже кричав від болю, аж доки не перестав сперечатися. Нарешті він сказав: «Я більше не можу цього терпіти! Що довше я тримаю тебе на замку, то палкішою ти стаєш. Натомість я сам занедужую». Наступного дня він пішов на роботу, замкнувши мене вдома. Одного разу мені вдалося знайти ключ і вислизнути з дому, поки його не було. Я була така вдячна Богу за те, що він дав мені вихід і я нарешті змогла прийти на зібрання та знову виконувати свій обов’язок.
Після того мій чоловік не стежив за мною так пильно. Щоразу, коли він намагався надто настирливо щось мені диктувати, йому ставало погано, і в нього страшенно боліла шия. Одного дня, в березні 2012 року, він сказав мені: «Усі ці роки я хотів, щоб ти зробила вибір між нашою сім’єю та твоєю вірою. Ти не відмовилася від своєї віри. Покладімо цьому край сьогодні. Перед тобою є два шляхи. Якщо ти залишишся в цьому будинку, ти не зможеш слідувати за Богом, а якщо ти слідуватимеш за Богом, ти ніколи не зможеш повернутися до цього будинку». Я твердо сказала йому: «Я вибрала шлях віри в Бога, і я ніколи не відступлю». Потім я зібрала свої речі й покинула будинок, приєднавшись до лав усіх, хто виконує свій обов’язок. Подяка Всемогутньому Богові!
