51. Прощавай, нескінченна даремна гонитво
Пару років тому я почала поливати новонавернених у церкві. Я знала, що це дуже важливий обов’язок, і тому заприсяглася докладати більше зусиль до пошуків істини, добре поливати новонавернених і допомагати їм швидше стати на істинний шлях. Зазвичай я читала Божі слова щоразу, коли мала вільну хвилину, аби спорядитись істинами про видіння. На зібраннях я серйозно роздумувала над проблемами та труднощами новонавернених і шукала відповіді на них у Божих словах, щоб потім поспілкуватись і розв’язати ці проблеми. Коли я не могла чогось зрозуміти чи вирішити, то шукала разом з іншими братами й сестрами. Із часом новенькі брати й сестри, що стикалися з проблемами чи труднощами, почали звертатися до мене по спілкування. Я була дуже щаслива, і хоча я не так довго виконувала цей обов’язок, усі на мене рівнялися. Я начебто не так погано справлялася, і це лише додавало мені ентузіазму у виконанні свого обов’язку.
Пізніше керівник призначив працювати разом зі мною сестру Наталі. Незабаром я побачила, що у виконанні своїх обов’язків вона брала на себе велику відповідальність, відмінно виявляла проблеми й відхилення в нашій роботі та зуміла розв’язати деякі проблеми. Усім вона дуже подобалася, і коли в братів і сестер виникали проблеми, вони зазвичай зверталися до Наталі по спілкування. Побачивши все це, я занепокоїлася: «Наталі не так давно почала працювати, але інші вже так добре про неї думають. Може, тепер вони звертатимуться зі своїми проблемами тільки до неї, а не до мене? Може, вони подумають, що я гірша за неї? Ні, я мушу працювати ще завзятіше, аби всі бачили, що Наталі не краща за мене. Це єдиний спосіб не втратити моє місце в серцях людей». Після цього я перед кожним зібранням спочатку вникала в стани та труднощі братів і сестер, а потім шукала відповідні Божі слова й робила про них нотатки. Під час зібрань я була заклопотана тим, як би поспілкуватися краще за Наталі, щоб усі вважали мене здібнішою. На мій подив, одного дня керівник повідомив нам, що більшість братів і сестер погодилися, аби Наталі стала керівницею громади й узяла на себе відповідальність за її роботу. Я була приголомшена й подумала: «Може, я щось не так почула? Наталі обрали керівницею громади? Я виконую цей обов’язок довше за неї, але мене не обрали. Що подумають брати й сестри, коли про це дізнаються? Може, вони подумають, що вона краща за мене? Як я тепер покажуся їм на очі?» Я просто не могла прийняти цей факт і почувалась украй засмученою. Я знала, що мені не слід так про це думати, але все одно жила в стані гонитви за ім’ям і статусом. Я була неспроможна себе контролювати. Я змогла тільки спробувати заспокоїти себе: «Нічого страшного, мені просто потрібно добре виконувати власний обов’язок і не перейматися так сильно». У той раз я не стала із цього приводу ні шукати істину, ні не розмірковувати над собою.
Якось я дізналася, що сестра Седі перебуває в поганому стані й не відвідує зібрання. Я зв’язалася з нею, сподіваючись поспілкуватися, але вона сказала, що зверталася до Наталі та що вони вже поспілкувались із цього приводу. Це мене трохи засмутило: «Раніше Седі завжди приходила зі своїми проблемами до мене, а тепер пішла просто до Наталі. Невже Седі думає, що я гірша за неї? Якщо так піде й далі, невже про мене всі забудуть?» Ця думка змусила мене сильно занепасти духом, і я почала упереджено ставитися до Наталі, вважаючи, що вона краде мої лаври. Тепер я вже не хотіла з нею працювати. Коли вона зверталася до мене, щоб обговорити роботу, я ставилася до неї холодно, а часом розмовляла з нею просто для годиться. Якось ми були на онлайн-зібранні, і Наталі спілкувалась у відповідь на запитання однієї сестри. Я так переживала, що вона мене затьмарить, що пропускала повз вуха все почуте. Я тільки й думала, як перевершити її в спілкуванні, аби брати й сестри побачили, що я можу розв’язувати проблеми не гірше за неї. Коли Наталі закінчила, сестра, яка ставила запитання, сказала, що вона ще не зовсім розуміє конкретний шлях практики. Почувши це, я зловтішно подумала: «Спілкувалася ти чимало, а проблему не розв’язала. Що, пошилась у дурні? Треба вхопитися за цей шанс і добре виступити, щоб усі побачили, що я краща за тебе, а моє спілкування краще за твоє». Я відразу ж почала спілкуватися. Коли я закінчила, стало очевидно, що я зовсім не зрозуміла запитання тієї сестри, і моя відповідь була геть не в тему. Та сестра навіть написала мені повідомлення, що моє спілкування було не про те, що треба. Я почувалася дурепою й просто хотіла десь заховатися, щоб мене ніхто не бачив. Я відразу відключилася від зібрання через термінову справу. Згодом я побачила, що онлайн-зібрання досі триває, і в голові промайнула зловмисна думка: «Якщо Наталі продовжуватиме так розмовляти, хто знає, скільки це ще триватиме. Якщо я не можу брати участь у зібранні, то хай і ніхто інший не бере, бо інакше в центрі уваги буде сама Наталі». Тож, не надто замислюючись, я написала таке повідомлення: «Час, відведений на зібрання, закінчився, не треба затягувати. Усі проблеми можна обговорити пізніше». За кілька хвилин зібрання завершилося. Я сиділа перед комп’ютером, і мені було дуже не по собі. Мені було так соромно за своє спілкування, і я почувалася винною, коли згадувала, як я насолоджувалася нездатністю Наталі розв’язати проблему. Я сказала собі: «Що я роблю? Замість того, щоб думати, як співпрацювати з Наталі й разом добре виконувати наш обов’язок, я заздрю й воюю з нею відкрито й таємно, намагаючись підірвати її авторитет. Хіба це належне виконання мого обов’язку?» Я прийшла до Бога помолитися: «Боже, я живу в стані суперництва за ім’я та статус, постійно змагаюсь і порівнюю себе з Наталі, хочу, щоб інші мною захоплювалися. Я знаю, що цей стан неправильний, але не можу від нього звільнитися. Боже, прошу, скеруй мене до пізнання себе».
Якось на зібранні я побачила такі Божі слова: «Коли антихристи виконують обов’язок, незалежно від того, який це обов’язок і в якій групі вони перебувають, вони демонструють особливу форму поведінки, а саме: в усьому вони завжди хочуть виділятися та показувати себе, вони завжди схильні сковувати людей і контролювати їх, вони завжди хочуть вести людей і командувати, вони завжди хочуть бути в центрі уваги, вони завжди хочуть привертати до себе погляди й увагу людей і жадають захоплення від усіх. Щоразу, коли антихристи приєднуються до групи, незалежно від її чисельності, від того, хто є членами групи, яка в них професія чи ідентичність, антихристи спочатку оцінюють ситуацію, щоб побачити, хто має солідний вигляд і виділяється, хто красномовний, хто вражає, а хто має відповідну кваліфікацію чи престиж. Вони оцінюють, кого можуть перемогти, а кого ні, а також хто їх перевершує, а хто нижчий за них. Це перше, на що вони дивляться. Швидко оцінивши ситуацію, вони починають діяти, наразі відкладаючи вбік і ігноруючи тих, хто нижчий за них. Спочатку вони йдуть до тих, кого вважають вищими, хто має певний престиж і статус або хто має дари й талант. Це люди, з якими вони насамперед міряються силами. Якщо хтось із цих людей користується повагою братів і сестер, або давно вірить у Бога й має добру репутацію, то вони стають об’єктами заздрості антихристів і, звісно, розглядаються як конкуренти. Потім антихристи потайки порівнюють себе із цими людьми, які мають престиж, статус і викликають захоплення братів і сестер. Вони починають роздумувати про таких людей, вивчаючи, що ті можуть робити, чим володіють і чому деякі люди їх поважають. Спостерігаючи й придивляючись, антихристи усвідомлюють, що ці люди є фахівцями в певній професії, а також те, що всі їх високо цінують, бо вони довше вірять у Бога й можуть ділитися деякими досвідними свідченнями. Антихристи вважають таких людей “здобиччю” й визнають їх супротивниками, а потім розробляють план дій. Який план дій? Вони дивляться, у яких аспектах вони не дотягують до своїх супротивників, а потім починають працювати над цими аспектами. Наприклад, якщо вони не такі вправні в певній професії, як ті, вони вивчатимуть цю професію, більше читатимуть книжок, більше шукатимуть різноманітну інформацію та смиренно більше проситимуть вказівок в інших. Вони братимуть участь у будь-якій роботі, пов’язаній із цією професією, поступово накопичуючи досвід і нарощуючи власну силу. І коли вони вважають, що мають капітал для боротьби зі своїми супротивниками, вони часто виходять наперед, щоб висловити свої “блискучі погляди”, і часто навмисно спростовують і принижують своїх супротивників, щоб збентежити їх і заплямувати їхні імена, і тим самим підкреслити, наскільки вони розумні й незвичайні, і придушити своїх супротивників. Проникливі люди можуть усе це бачити, не можуть лише ті, хто дурний, неосвічений і не має вміння розрізняти. Більшість людей бачить лише ентузіазм антихристів, їхнє прагнення, їхні страждання, ціну, яку вони платять, і зовнішню добру поведінку, але справжня ситуація прихована в глибинах сердець антихристів. Яка їхня головна мета? Здобути статус. Мета, на якій зосереджена вся їхня робота, уся їхня праця й уся ціна, яку вони платять, – це те, чому вони найбільше поклоняються у своїх серцях: статус і влада» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Читаючи Боже слово, я відчувала, що Бог бачить мої думки й почуття ясно, як день. Я поміркувала над тим, що відколи я взялася за роботу з поливу, я ставилася до неї як до можливості похизуватися. Я хотіла розв’язувати проблеми інших людей для того, щоб здобути їхнє захоплення та схвалення. Коли керівник поставив Наталі працювати зі мною, я не думала про те, як би нам добре виконувати свої обов’язки разом, а натомість постійно змагалась і порівнювала себе з нею. Я була одержима тим, до кого брати й сестри звертаються по допомогу, хто з нас має серед інших більший престиж і вище становище. Бачачи, як усі рівняються на Наталі, я відчувала загрозу й почувалася відкинутою, тож я почала дивитися на неї як на суперницю. Я хотіла перемогти й перевершити її в усьому, що говорила та робила, і я пробувала все можливе, аби брати й сестри думали, що я краща за неї. Я ніби й виконувала свій обов’язок, але зовсім не думала про те, як робити це добре, як нам отримувати від зібрань максимум користі, чи розв’язано проблеми та труднощі моїх братів і сестер. Геть усе, що я робила, було заради репутації та статусу. Хіба це не характер антихриста? Антихристи ставлять статус і престиж понад усе. Вони заздрять усім, хто кращий за них, борються й порівнюють себе з ними. Вони не зупиняться ні перед чим, щоб будь-кого розтоптати, принизити й очорнити заради власного статусу, щоб вивищитись і похизуватися. Хіба приховані мотиви всього, що я робила, не були такими ж, як в антихристів? Виконуючи свій обов’язок із такими намірами, я ставала на шлях антихриста й чинила опір Богові. Коли я це усвідомила, мене охопив гіркий жаль. Я не хотіла й далі йти цим шляхом – я прагнула по-справжньому шукати істину та подолати свій розбещений характер.
Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Яка атмосфера переважає в лігві сатани – чи то в суспільстві, чи в офіційних колах? Які методи там популярні? Ви повинні мати про них певне уявлення. Які принципи та орієнтири їхніх дій? Кожен є сам собі законом; кожен іде своїм шляхом. Вони діють у своїх інтересах та роблять, що їм заманеться. Останнє слово за тим, хто має владу. Вони ні трохи не думають про інших. Вони просто роблять, що хочуть, прагнучи слави, вигоди та статусу, і діють виключно згідно з власними уподобаннями. Щойно вони одержують владу, вони відразу ж починають використовувати цю владу над іншими. Якщо ти їх ображаєш, їм хочеться влаштувати тобі веселе життя, тоді ти не здатен нічого зробити й тобі доводиться пропонувати їм подарунки. Вони злісні, як скорпіони, готові порушувати закони й урядові постанови та навіть коїти злочини. Вони на все це здатні. Ось яка темна й зла атмосфера панує в лігві сатани. Отож Бог прийшов, щоб урятувати людство, дозволити людям прийняти істину, зрозуміти істину, звільнитися від рабства та влади сатани. Якщо ви не приймаєте й не практикуєте істину, хіба ви досі не живете під впливом сатани? У такому разі, чим ваш нинішній стан відрізняється від стану диявола сатани? Ви змагалися б так само, як безбожники. Ви билися б так само, як безбожники. З ранку до вечора ви щось задумували б, складали б плани, заздрили б та сперечалися. У чому корінь цієї проблеми? У тому, що люди мають розбещений характер і живуть згідно із цим розбещеним характером. Царство розбещеного характеру – це царство сатани; розбещене людство живе сатанинським характером, і ніхто не є винятком. Тому не слід думати, що ти занадто гарний, занадто лагідний або занадто чесний для того, щоб брати участь у боротьбі за владу та прибуток. Якщо ти не розумієш істину й тебе не веде Бог, то ти, звичайно, не є винятком, і ти в жодному разі, в силу своєї простодушності, доброти чи молодості, не втримаєшся від участі в боротьбі за славу та прибуток. Насправді ти також будеш прагнути до слави, вигоди та статусу, якщо буде така можливість та дозволять обставини. Прагнення до слави та прибутку – це характерна поведінка людей, які мають злу природу сатани. Ніхто не є винятком. Усе розбещене людство живе заради слави, прибутку й статусу й заплатить будь-яку ціну у своїй боротьбі за ці речі. Це стосується всіх, хто живе під владою сатани. Тому кожен, хто не сприймає або не розуміє істину, хто не здатний діяти згідно з принципами, живе сатанинським характером. Сатанинський характер уже панує над твоїми думками й контролює твою поведінку; сатана повністю захопив тебе й підкорив своєму контролю, і якщо ти не приймеш істину й не залишиш сатану, ти не зможеш вирватися» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, чому не могла припинити боротися за престиж і особисту вигоду. Причина полягала в тому, що я була просякнута й розбещена сатанинськими поглядами й отрутами. Із самого дитинства мені прищеплювали мені такі ідеї, як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Людина дереться вгору; вода тече вниз», «Під лежачий камінь і вода не біжить». Мене цього вчили і вдома, і в школі. Тож у якій би громаді я не була, я хотіла, щоб інші мною захоплювалися, і впивалася відчуттям того, що мною захоплюються та схвалюють мене. Я думала, що тільки це і є гідне, цінне життя. Виконуючи свій обов’язок у церкві, я досі жила цими сатанинськими ідеями й поглядами. У гонитві за чужим захопленням я ставилася до Наталі як до супротивниці й була одержима тим, як би її перевершити. Я навіть удалася до безсердечних учинків і підступних засобів, аби перервати її спілкування на зібранні. Я завжди думала, що підніматися по кар’єрних сходах і викликати захоплення – це єдиний гідний спосіб життя. Факти показали мені, що коли я жила цими сатанинськими отрутами, мої амбіції й бажання тільки дедалі зростали, а погляди дедалі звужувалися, поки моя поведінка не стала підлою й винятково огидною для Бога. У такому житті не було ні крихти гідності. Нарешті я побачила, наскільки глибоко мене розбестив сатана. Я не могла відрізнити позитивне від негативного, утратила совість і розум. Якби не суд і одкровення Божого слова, я б не поміркувала про себе, не пізнала себе й не побачила ясної картини наслідків і небезпеки прагнення до слави та статусу. Я б і надалі жила тільки сатанинськими отрутами, і хто знає, яке зло я могла б накоїти? Я від щирого серця подякувала Богові за Його провід і за те, що Він дав мені дещо пізнати себе.
Пізніше я прочитала інший уривок із Божого слова та знайшла в ньому практичний шлях до звільнення від пут слави й статусу: «Коли Бог вимагає, щоб люди добре виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи докласти великих зусиль, чи здійснити великі починання. Бог хоче, щоб люди були здатні робити все, що в їхніх силах, по-простому та жили за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, Йому не потрібні від тебе якісь приємні несподіванки. Усе це Йому не потрібно. Все, що потрібно Богові, – це щоб ти неухильно практикував згідно з Його словами. Коли ти слухаєш Божі слова, роби те, що ти зрозумів, виконуй те, що ти осягнув, добре пам’ятай те, що ти почув, а тоді, коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реаліями та тим, чим ти живеш. Так ти догодиш Богу. Ти постійно прагнеш величі, шляхетності, статусу; ти постійно прагнеш вивищення над іншими. Що відчуває Бог, коли це бачить? Він цим гидує, і Він віддалиться від тебе. Що більше ти прагнеш до величі та шляхетності, намагаючись бути кращим за інших, піднятися над натовпом, стати винятковим і видатним, то більшу відразу Бог відчуває до тебе. Якщо ти не розмірковуєш над собою і не каєшся, то Бог гидуватиме тобою й відкине тебе. Ти в жодному разі не мусиш бути тим, до кого Бог відчуває відразу; ти мусиш бути людиною, яку Бог любить. Отже, як можеш ти стати людиною, яку Бог любить? Слухняно приймай істину, займи належне тобі місце як створена істота, дій на основі Божих слів, твердо стоячи на землі, належно виконуй свій обов’язок, будь чесною людиною та живи людською подобою. Цього достатньо, і це задовольнить Бога. Люди мусять геть не плекати амбіції чи пусті мрії, вони мусять не прагнути до слави, вигоди та статусу або намагатися піднятися над натовпом. Тим паче вони мусять не прагнути бути надлюдиною чи великою постаттю, бути кращими за інших і домагатися, щоб інші їх боготворили. Ось чого жадають розбещені люди, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо люди невпинно прагнуть до слави, вигоди та статусу й уперто відмовляються каятися, то вони не підлягають відкупленню, і для них є лише один фінал: відсіювання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що Він не вимагає від людей бути ні відомими, ні великими. Він не велить їм здійснювати щось неймовірне. Бог просто хоче, щоб ми чесно практикували згідно з Його словами й виконували обов’язки та повинності створінь. Людина, що чинить саме так, воістину гідна в Божих очах і догоджає Йому. Людина мусить поклонятися Богу та звеличувати Його. Але я завжди прагнула місця в серцях людей і намагалася зробити так, щоб вони рівнялися на мене й обожнювали мене. Хіба я тим самим не порушувала Його вимоги та не йшла шляхом опору Богові? Мені бракувало реальності істини. Я багато чого не могла зрозуміти й виправити, і я була здатна тільки виголошувати низку доктрин, але я завжди була високої думки про себе. Я безсоромно хотіла, щоб інші рівнялися на мене й поклонялися мені, а коли не отримала цього, то почала за це боротися. Я зовсім не знала себе, і я не знала сорому! Бог – Господь творіння, Він найвищий і великий. Він утілився та прийшов на землю, щоб висловити істину й спасти людство. Він виконав таку величезну роботу, але все одно не хизується та не подає Себе як Бога. Він прихований і смиренний. Побачивши, наскільки Божа сутність гідна любові, я відчула ще більший сором і провину. Я твердо вирішила зректися плоті та практикувати істину. Я прийшла до Бога й помолилася: «Боже, виконуючи свій обов’язок, я постійно змагаюсь і порівнюю себе з іншими, а ще прагну статусу, щоб інші на мене рівнялися. Тобі це огидно, і я не хочу більше так жити. Я хочу відкинути славу та статус, хочу тверезо й розважливо виконувати свій обов’язок. Прошу, скеруй мене». Після цього я розшукала Наталі та відкрилася їй про свій стан і розбещеність. Ми поговорили про важливість гармонійної співпраці. У ту мить я відчула надзвичайну рівновагу та спокій.
Після цього, працюючи з Наталі, я все одно періодично відчувала бажання змагатися, але коли в мене виникали такі думки, я хутко молилась і зрікалася себе. Пам’ятаю, якось була черга Наталі проводити зібрання. Я побачила, що вона дуже зайнята й не встигає підготуватися, тому знайшла кілька уривків із Божих слів для розв’язання проблем братів і сестер. Потім я подумала: «Це ж я знайшла ці уривки. Якщо зібрання пройде добре, чи не подумають брати й сестри, що всю роботу виконала Наталі? Чи не вирішать вони, що вона бере на себе більший тягар, ніж я? Можливо, мені варто самій провести це зібрання». Тільки-но подумавши про це, я зрозуміла, що знову борюся за престиж і особисту вигоду. І тут мені на думку спали такі Божі слова: «Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не стримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок. Що більше ти зрікаєшся своєї гордині та статусу, і що більше ти відмовляєшся від своїх інтересів, то спокійніше ти почуватимешся, то більше світла буде в твоєму серці, і то кращим стане твій стан. Що більше ти змагаєшся й конкуруєш, то темнішим стане твій стан. Якщо не віриш Мені, спробуй і побачиш! Якщо ти хочеш виправити цей розбещений стан і не бути під контролем слави, вигоди й статусу, ти мусиш шукати істину, бачити наскрізь сутність слави, вигоди й статусу, а потім відпустити і зректися їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Божі слова дали мені шлях практики. Ми мусимо навчитися відпускати й дозволяти іншим людям бути в центрі уваги, а самим відмовлятися від будь-яких можливостей похизуватися. Подумавши про це, я написала Наталі: «Не хвилюйся, проводь завтра зібрання, а я допоможу зі спілкуванням». Наступного дня на зібранні я думала не про те, як мене сприймають, а про те, як поспілкуватися про Божі слова, щоб допомогти людям розв’язати їхні проблеми. Ми з Наталі спілкувалися разом, доповнюючи одна одну. Потім усі сказали, що це зібрання було для них дуже корисним. Я подякувала за це Богу й відчула впевненість і спокій у практикуванні істини.
