61. Наслідки поведінки чоловіковгодниці
Раніше я була чоловіковгодницею. Щоразу, коли я бачила, як хтось із братів чи сестер виявляє зіпсованість або недбало виконує свої обов’язки, я не наважувалася вказати їм на це, боячись нашкодити їхній репутації та залишити в них погане враження про мене. У взаємодії з братами й сестрами я дотримувалася сатанинської філософії «У того, хто стримує свій язик, мудра голова», а коли я дійсно вказувала людям на щось, щоб допомогти їм, я просто додавала одне-два випадкових слівця, які применшували ситуацію. Іноді, коли я чула, як брати й сестри описують мене як доброзичливу людину, я співала від щастя. Я думала, що якщо я подобаюся їм, то я, певне, подобаюся й Богові. Лише коли мене обтинали й розбиралися зі мною, і коли я зазнавала невдач і спотикалася, я могла здобувати певне розуміння самої себе й чітко бачити природу, шкоду та наслідки дій, спрямованих на те, щоб догоджати людям.
У 2018 році мене було обрано керівницею церкви. Я знала, що однією з найважливіших частин служіння керівника є спілкування про істину, вирішення труднощів інших людей, пов’язаних із їхнім входженням у життя, і захист життя церкви. Але я боялася когось образити, тому щоразу, коли виявляла проблему, я завжди застосовував тактику надання доброї, делікатної поради щодо її вирішення. У той період я помітила, що диякон поливу, брат Лю Лян, був поверховим, не брав на себе тягар у виконанні свого обов’язку та що, коли новачки стикалися з проблемами, він не спілкувався з ними, щоб швидко знайти рішення, залишаючи деяких із них негативно налаштованими й слабкими. Я також усвідомлювала, наскільки серйозною була природа цієї проблеми, і що мені слід було поспілкуватися з ним і проаналізувати, як недбало він ставився до свого обов’язку. Якби він продовжував у такому ж дусі, не каючись, це, безумовно, викликало б огиду в Бога. Але тієї миті, коли я побачила Лю Ляна, я просто швидко відступила. Я подумала: «Він дійсно дорожить своєю репутацією, тому, якщо я вкажу йому на ці проблеми й дійсно зачеплю його почуття, він, звичайно, не буде про мене надто високої думки. Якщо він відмовиться прийняти це й почне відчувати якусь ворожість чи відчуження стосовно мене, не кажучи вже про те, наскільки це буде ніяково для самої мене, то після цього нам буде важко ладити. Якщо братам і сестрам здасться, що я починаю сварити та вичитувати людей тепер, коли я стала керівницею, то чи залишиться в них і надалі хороше враження про мене? Неважливо, я не буду спілкуватися з ним або аналізувати його проблему». Тож я тільки дала йому м’яку пораду, применшуючи проблему: «Нам потрібно більше уваги приділяти своїм обов’язкам, брати на себе тягар…» Як наслідок, Лю Лян не побачив сутності свого поверхового підходу до виконання свого обов’язку й продовжував діяти в такий же безвідповідальний спосіб, як завжди. Коли я це усвідомила, мені стало тривожно. Будучи керівницею церкви, я спостерігала, як брат виконує свої обов’язки абияк і впливає на роботу церкви, але я не вирішувала цю проблему через спілкування про істину. Як це можна було вважати виконанням практичної роботи? Це було серйозним недоглядом у виконанні обов’язку. Що більше я думала про це, то гірше почувалася, але я досі не могла відкрити свої вуста, щоб викрити його. Я була стурбована тим, що якщо я викрию його й розберуся з ним, він може подумати, що мені не вистачає співчуття, і якщо він стане негативно налаштованим, махне рукою й відмовиться від виконання своїх обов’язків, інші брати й сестри можуть подумати, що я нездатна виконувати роботу. Це не тільки поставило б під загрозу наше взаєморозуміння загалом, але й завдало б шкоди моїй репутації. Я подумала: «Неважливо, я однаково вже щось сказала Лю Ляну, тож нехай він подумає над цим протягом якогось часу!» У такий спосіб я в кінцевому підсумку так і не викрила й не проаналізувала його проблему.
Пізніше я помітила, що двоє інших братів, які працювали зі мною, завжди сварилися через те, що мали різні погляди не те чи інше питання. Жоден із них не бажав поступатися, і їхні робочі дискусії ніколи не були продуктивними. Іноді після того, як вони припиняли сперечатися, вони ставали відчуженими, що впливало на роботу церкви. Я усвідомлювала, наскільки серйозною є проблема, і думала, що я маю не гаяти час і викрити прояви, природу та наслідки їхньої гордовитості, самовдоволення та впертості. Але знову ж таки, я піджимала хвоста щойно бачила їх. Я думала: «Кожен із них вже є керівником протягом багатьох років, тому вони мусять знати про цю проблему й без мого нагадування. Окрім того, обидва вони дійсно добрі до мене, тому, якщо я спілкуватимуся про природу й серйозні наслідки їхньої проблеми, вони можуть подумати, що я просто чіпляюся до них. У такому разі було б важко ладити з ними. Не варто брати це до уваги. Вони однаково часто читають Божі слова, так що з часом зможуть поміркувати над цим!» Отже, я давала їм поради обсягом лише кілька слів, коли бачила, що вони знову сваряться, закликаючи їх заспокоїтися, взагалі безпосередньо не викриваючи їх.
Одного дня одна сестра сказала мені: «Робота нашої церкви просувається не дуже добре. В обов’язках деяких братів і сестер є очевидні проблеми, а ви не проводите спілкування, щоб вирішувати ці проблеми. Хіба ця відсутність практичної роботи не робить вас неправдивими керівниками?» Було дуже прикро почути це від неї. Мені було очевидно, що з деякими братами й сестрами були проблеми, які я замовчувала. Я взагалі не виконувала обов’язків керівника. Хіба я не була неправдивою керівницею? Я знала, що якщо мені й надалі не вдасться практикувати істину, Бог відчує огиду до мене й вижене мене. Перспектива цього налякала мене, і я промовила молитву: «Боже, я бачила, як деякі брати й сестри живуть у своїх розбещених характерах, і це серйозно вплинуло на життя нашої церкви й на різні аспекти роботи церкви, але я не можу практикувати істину, щоб виправити це. Боже, будь ласка, спрямуй мене в пізнання самої себе».
Після молитви я прочитала таке в Божих словах: «Втілювати істину в життя – це не про те, як казати порожні слова чи вигукувати гасла. Радше це про те як, хоч би з чим люди зіткнулися в житті, доки це стосується принципів життя по-людськи, поглядів на речі або питань виконання своїх обов’язків, люди стикаються з необхідністю зробити вибір, і їм слід шукати істину, шукати основу й принципи в словах Бога, і тоді знаходити шлях практики. Ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра, шляхом пошуку істини. Наприклад: який принцип слід підтримувати, коли йдеться про взаємодію з іншими людьми? Твоя початкова точка зору така: “Гармонія – це скарб; витримка – це прояв великого розуму”, і потрібно залишатися зі всіма в хороших відносинах, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати, щоб було легко ладнати з іншими в майбутньому. Скований цією точкою зору, ти мовчиш, коли бачиш, як інші роблять щось погане чи порушують принципи. Нехай радше робота церкви зазнає збитків, ніж ти когось образиш. З ким би ти не взаємодіяв, ти намагаєшся бути з ними в хороших відносинах. Ти завжди думаєш про людські сентименти й збереження обличчя, коли говориш, і завжди говориш приємні слова, щоб догодити іншим. Навіть виявивши, що в когось є проблеми, ти вирішиш толерувати його і просто говоритимеш про нього за його спиною, але в очі зберігаєш мир і підтримуєш із ним стосунки. Що ти думаєш про такий спосіб життя по-людськи? Хіба це не спосіб безвідмовної людини? Хіба він не є досить слизьким? Це порушує принципи життя по-людськи. Хіба жити як людина таким чином – не ницість? Ті, хто поводиться подібним чином, не є хорошими людьми, а цей спосіб життя по-людськи не є благородним. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від того, скільки ціни ти заплатив, якщо ти живеш по-людськи без принципів, тоді в цьому аспекті ти зазнав невдачі й не будеш визнаним, згаданим чи прийнятим перед Богом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Мене дійсно турбувало читання Божих слів, що викривають чоловіковгодників. Я не вирішувала проблеми в церкві не тому, що не бачила їх чітко, а тому, що не хотіла нікого образити й боялася, що в інших складеться погане враження про мене. Я намагалася захистити свої власні імідж і статус. Бог має огиду до таких людей, як я, які не керуються принципами й не практикують істину, які є егоїстичними й нещирими. Я згадала, як я поводилася. Я бачила, що Лю Лян завжди поверхово ставився до своїх обов’язків і затримував нашу роботу поливу, тому мені слід було викрити та проаналізувати природу його поведінки. Але я боялася, що всі сприйматимуть мене в поганому світлі, що вони казатимуть, що тепер, коли я стала керівником, я лаю людей і чіпляюся до них, тому я ніколи не розкривала природу проблеми Лю Ляна, щоб захистити свій імідж. Я просто казала щось, що незначною мірою торкалося проблеми, нічого не зробивши, щоб допомогти. І навіть коли я бачила тих двох братів, які ніколи не могли порозумітися, і той серйозний вплив, який це справило на роботу нашої церкви, я ніколи не розкривала й не аналізувала це питання, щоб допомогти їм зрозуміти самих себе. Як наслідок, страждала робота церкви. Я жила відповідно до сатанинських філософій, таких як «Гармонійність – це скарб; терпеливість – це великий розум», «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» і «Кожен новий друг – це ще один шлях». Бажаючи захистити свої репутацію та статус і бути хорошою людиною в очах усіх інших, я чітко розуміла ті чи інші аспекти, але не повністю ділилася тим, що в було в мене на думці. Це не тільки шкодило іншим братам і сестрам, але й призводило до затримки роботи церкви. Я побачила, що мені цілковито бракує сумління й розважливості, і що я не мала ані крихти відданості Богові. Як це можна було вважати хорошою людиною? Навіть якщо зовні виглядало так, ніби я добре ладила з усіма, і всі інші говорили, що я хороша людина, і в них складалося про мене хороше враження, перед Богом я не виконувала жодного обов’язку. В очах Бога я була невірною, ненадійною людиною. Я була огидною Богові. Усвідомивши це, я швидко покаялася перед Богом. Я знала, що так далі тривати не може, і що я мушу шукати істину, щоб вирішити цю свою проблему.
Після цього я прочитала таке в Божих словах: «Який наслідок прагнення таких людей до слави, вигоди й статусу? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди нормально їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Розлад, послаблення й руйнування. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою, вигодою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути славу, вигоду і статус, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за славою, вигодою і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як більше людей їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власної слави, вигоди й статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради слави, вигоди й статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та виконанню Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за славою, вигодою і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за славою, вигодою і статусом. Помилка в тому, що люди переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани, і це нечестиві й несправедливі цілі. Коли люди переслідують особисті інтереси, такі як слава, вигода й статус, вони мимоволі стають знаряддям сатани, вони стають проходом для сатани і, більше того, вони стають утіленням сатани. Вони відіграють у церкві негативну роль; через них робота церкви, нормальне церковне життя та нормальні прагнення обраних Богом людей зазнають завади й шкоди; такі люди справляють негативний і несприятливий вплив» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). Я побачила в Божому слові, що природа й наслідки поведінки чоловіковгодниці, яка захищає свої власні інтереси й не практикує істину, руйнують і саботують роботу Божого дому й грають на руку сатані. Якби я залишалася такою й не покаялася, Бог зненавидів би й вигнав мене. Моє зобов’язання як керівника церкви полягає в спілкуванні про істину, спрямованому на розв’язання проблем братів і сестер і усунення труднощів у їхньому входженні в життя, а також у піклуванні про життя церкви. Але натомість, коли я бачила проблеми людей, я не допомагала їм змінитися, викриваючи й аналізуючи сутність їхньої поведінки; я радше догоджала людям, щоб захистити свій статус і свою репутацію, діючи як прислужник сатани, спричиняючи шкоду роботі церкви й життю інших братів і сестер. Я перебувала під жорстким контролем свого зіпсованого характеру, була занадто боягузливою, щоб практикувати істину й відстоювати праведність. Я була прислужницею сатани, слабкою й некомпетентною, що живе так підло, так жалюгідно. Якби я не почала практикувати істину й не зреклася себе, я була б справді негідною жити перед Богом! Без суду та одкровень, що містяться в Його словах, я б ніколи не усвідомила власної зіпсованості й не знала б про небезпеку та наслідки догоджання людям та відмови практикувати істину. Я була готова зректися себе й перестати бути чоловіковгодницею.
Пізніше я прочитала кілька уривків зі слова Божого, які підказали мені шляхи практики. У Божих словах сказано: «Бог має сутність вірності, і тому Його словам завжди можна довіряти; більше того, Його дії бездоганні та беззаперечні. Ось чому Богу подобаються ті, хто абсолютно чесний із Ним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Три застереження). «Якщо в тебе намір і погляд безвідмовної людини, ти не практикуватимеш істину й не дотримуватимешся принципів у жодному питанні, і тому ти завжди зазнаватимеш невдач і падатимеш. Якщо ти не пробудишся й ніколи не шукатимеш істини, то ти маловір, і ти ніколи не здобудеш істини й життя. Що ж тоді робити? Зіткнувшись із таким, ти мусиш молитися Богу та волати до Нього, просячи Бога спасти тебе й дати тобі віри й сили, щоб ти мав змогу дотримуватися принципів, робити те, що слід, вирішувати питання згідно з принципами, непохитно стояти на позиції, на якій ти повинен стояти, захищати інтереси Божого дому та не допускати, щоб робота Божого дому зазнавала якихось втрат. Якщо ти зможеш повстати проти власних інтересів, своєї пихи і своєї точки зору безвідмовної людини та робитимеш те, що мусиш, із чесним і цілісним серцем, тоді ти переможеш сатану та здобудеш цей аспект істини. Якщо ти завжди наполегливо житимеш за філософією сатани, захищаючи свої стосунки з іншими, ніколи не практикуючи істину й не наважуючись дотримуватися принципів, то чи зможеш ти практикувати істину в інших питаннях? У тебе однаково не буде ні віри, ні сили. Якщо ти ніколи не можеш шукати чи приймати істину, то чи така віра в Бога дасть тобі отримати істину? (Ні.) А якщо ти не можеш отримати істину, чи можеш ти спастися? Ні, не можеш. Якщо ти постійно живеш за філософією сатани, абсолютно позбавленою істини-реальності, то ніколи не зможеш спастися. Ти мусиш розуміти, що отримання істини – необхідна умова спасіння. Як же тоді отримати істину? Якщо ти зможеш практикувати істину й жити за істиною, якщо істина стане основою твого життя, тоді ти здобудеш істину та матимеш життя, а отже, будеш одним зі спасенних» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши це, я побачила, що Бог любить чесних людей. Чесні люди не зосереджені на захисті своїх стосунків із іншими, і їм байдуже, як їх сприймають, але Бог має місце в їхніх серцях. Вони дотримуються принципів у всьому, мають розуміння праведності й вірні Богові. Але, знову подумавши про себе, я побачила, що надто дбаю про свої міжособистісні стосунки, репутацію та статус. Коли відбувалися події, які вимагали захисту інтересів церкви й практики істини, я послідовно ставала на бік сатани, не наважуючись обстоювати принципи істини; я завжди повставала проти Бога й чинила Йому опір, завдаючи Йому болю й розчаровуючи Його. Насправді, говорити істину людині та вказувати на її проблему не означає ставити її в незручне становище. Чинити так дійсно корисно, чи йдеться про брата або сестру, а чи про роботу церкви. Якщо ми помічаємо, що людина виявляє розбещеність, але ми не привертаємо уваги до природи чи наслідків таких дій, вона ніколи не зрозуміє, наскільки серйозною є її проблема й не зможе змінитися. Це не тільки перешкоджає входженню людини в життя, але й впливає на роботу церкви, і це огидно для Бога, тому що ми живемо в розбещеному характері й не захищаємо роботу церкви. Раніше я завжди так переймалася своєю репутацією та своїм статусом, завжди цікавилася думкою інших, не ставлячи на чільне місце думку Бога. Я не обмірковувала, як діяти відповідно до істини. Я завжди була скута своїм зіпсованим характером, я була такою нерозумною. Я не могла й далі дозволяти своєму зіпсованому характеру брати верх, і я не хотіла бути безхребетним посміховиськом сатани. Я мусила бути чесною людиною з розумінням праведності, яка догоджає Богові. Зрозумівши це, я знайшла в собі рішучість практикувати істину та зректися плоті. Я вирішила дотримуватися принципів і бути на боці Бога в захисті роботи церкви, як би мене не сприймали інші. Наступного дня я знайшла тих двох братів, і саме тоді, коли я була готова вказати на їхню проблему, я почала трохи хвилюватися й подумала: «А що, якщо вони не зможуть змиритися з тим, що їх викрили, і з ними розібралися, і вимістять це на мені? Як же тоді я зможу показати своє обличчя?» Я усвідомила, що мене стримує мій зіпсований характер, тому я промовила молитву, просячи Бога допомогти мені практикувати істину. Потім я згадала ось що, сказане Богом: «Нездатність обстоювати Мої свідчення та інтереси – це зрада. Усміхатися фальшиво, коли в серці своєму ви далекі від Мене, – це зрада» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (1)). Зі слів Бога я зрозуміла, що якщо я продовжу догоджати людям і не практикуватиму істину й не захищатиму інтереси церкви, то я зраджу Бога. Я знала, що мушу припинити захищати міжособистісні стосунки, і що б вони про мене не думали після того, як я відверто поговорила про їхню проблему, я мала стояти перед Богом і практикувати істину. І ось, я викрила їхню гордовитість і їхнє небажання співпрацювати, а також сутність і наслідки цих явищ. Я також знайшла кілька слів Божих, щоб прочитати їм. Вислухавши, вони змогли проаналізувати й пізнати себе у світлі Божих слів і захотіли покаятися та змінитися. Я була така щаслива бачити, що вони змогли дізнатися більше про себе, але я також почувалася частково винуватою. Якби я могла раніше практикувати істину, я змогла б допомогти їм зрозуміти, наскільки серйозною була їхня проблема, і вони могли б змінити ситуацію раніше. Вони не продовжували б жити в розбещені, не терпіли б шкоди й не були іграшками сатани, і особливо вони не затримували б роботу церкви. Раніше я завжди боялася, що якщо я вкажу на проблеми інших, вони будуть роздратовані й тоді вони матимуть щось проти мене. Але насправді, усе це було тільки у моїй уяві. Якщо людина може прийняти істину, у неї не з’являться жодні забобони, але вона матиме змогу винести урок. Такий спосіб практики корисний як для інших, так і для нас самих.
Після цього в мене з’явилося більше впевненості в тому, що я можу практикувати істину й бути чесною людиною. Я не була так скута думками про статус і репутацію. Коли я бачила проблеми своїх братів і сестер, я могла розпочати спілкування й відразу ж допомогти їм, розкриваючи й аналізуючи їхні проблеми. Я справді відчула Божу любов і спасіння завдяки цьому досвіду. Саме суд і кара Божого слова змінили мій менталітет чоловіковгодниці. Я відчула, що практика істини настільки розслабляє й дає справжній душевний спокій, що набагато краще, ніж завжди запобігати перед людьми, боячись когось образити. Я також змогла жити з невеликою часткою людської подоби. Я побачила, що тільки Божі слова є істиною, і вони можуть дати нам напрямок і шлях відносно того, що ми робимо й ким ми є. Жити життям чесної людини відповідно до Божих слів – це єдиний спосіб бути доброю людиною.
