88. Чому я боюся, що мене перевершать?
У червні 2019 року я прийняла нову роботу Бога, та згодом почала поливати новонавернених. Деякі з них були дуже вдячні за мою допомогу, тому я пишалася собою та відчувала, що пасую до цього обов’язку. Пізніше я прийняла нову сестру й спочатку старанно поливала її. Пізніше я побачила, що вона все добре розуміє та швидко вчиться. На зібраннях я відчувала, що вона ділиться хорошим розумінням. Я переживала, що вона швидко перевершить мене й лідерка попросить її поливати всіх, через що я більше не буду потрібна. Зважаючи на це, я не хотіла поливати її як належить, тому обмежила наші обговорення. Одного разу лідерка запитала мене про цю нову сестру та сказала: «Нам потрібні люди для поливу. Вона підходить?» Я не хотіла її зрощувати. Вона дуже добре все розуміла, і я боялася, що колись вона стане лідеркою та буде вищою за мене. Тому я сказала своїй лідерці: «Мені бракує проникливості. Може, ти спитаєш про це в інших?» Коли я чула, що лідерка розмовляє з нею, я відчувала велику заздрість і страх, і часто думала: «Можливо, її зростять та підвищать або навіть поставлять на моє місце». Згодом церква поділилася. Вона приєдналася до іншої церкви. Кілька місяців по тому я дізналася, що вона стала лідеркою церкви. Я була шокована швидкістю її росту! Я привітала її, сказавши, що рада за неї, але в глибині душі їй заздрила. Чому вона так швидко стала лідеркою, а я досі була серед поливальниць? Я була дуже невдоволена, тому почала багато працювати над поливом новонавернених, бо хотіла довести лідерці, що теж можу бути лідеркою.
Пізніше мене обрали лідеркою церкви, але я все одно заздрила, коли бачила, що хтось кращий за мене. Якось я обговорювала з лідерами та дияконами підтримку та допомогу новим братам та сестрам, і диякониса-євангелістка поділилася своїми думками. Вища лідерка сказала, що її пропозиції слушні, те ж саме говорили лідери груп. Ми спробували поливати новонавернених відповідно до її пропозицій. Вони виявились дуже ефективними. Новонавернені активно долучалися до зібрань. Диякониса-євангелістка також успішно проповідувала. Через це я трохи заздрила. Тоді я подумала: «Диякониса-євангелістка проповідує краще за мене. Мені потрібно вдосконалюватись та вчитися більше». Я запитала її, скільки років вона виконує свій обов’язок. Вона відповіла: «Шість місяців». Я була вражена – лише шість місяців? Мені стало соромно. Я прийняла роботу Всемогутнього Бога два роки тому – це найдавніше серед усіх у групі, але була наче початківцем, якому бракувало ідей. Після цього я завжди порівнювала себе з нею. Побачивши, що вона вправно працює і завжди має хороші методи та способи доводити роботу до кінця, я почала заздрити ще більше. Я думала: «Якщо в неї завжди є хороші ідеї під час обговорень, вища лідерка побачить її заслуги та навчить її бути лідеркою. А раптом вона займе моє місце?» Якось диякониса-євангелістка була сильно зайнята та не прийшла на зустріч. Після цього вона запитала, що ми дізналися на зустрічі. Я дуже не хотіла їй розповідати, тому сказала, що не пам’ятаю. Пізніше я побачила, що вища керівниця почала спілкуватися з нею більше, ніж зі мною, і це мене розлютило. Я думала: «Поговори зі мною, інакше я не буду виконувати свій обов’язок». Тоді мені хотілося поміняти обов’язок на такий, де на мене можна було б рівнятися. Я гадала, що якщо я зможу ефективно проповідувати Євангеліє, мої брати та сестри будуть високої думки про мене, тож я почала проповідувати Євангеліє й відклала роботу з поливу новонавернених. Вища лідерка нагадала мені, що я повинна швидко вирішити труднощі новонавернених, на що я відповіла: «Звісно, невдовзі я піду до них». Але я дбала лише про проповідування Євангелія, тож не пішла. На той час їхні труднощі не вирішувалися вчасно, тому зібрання були нерегулярними. Невдовзі вища керівниця запитала мене, чому нові брати та сестри не приходять, і чи в мене є якісь труднощі, і я розповіла їй про свій стан. Керівниця поспілкувалася зі мною: «Ти відповідаєш за всю роботу церкви, особливо за полив новонавернених. Ти не можеш бути поверховою чи працювати абияк». Почувши слова керівниці, я заплакала. Її слова здалися мені дуже різкими. Вона не помітила моїх зусиль у проповідуванні Євангелія.
Пізніше я розмірковувала над своїм ставленням до свого обов’язку. Я так довго переживала, що новонавернені будуть кращими за мене. Я не хотіла, щоб вони перевершили мене. Щоб зберегти своє становище та завоювати повагу інших, я погано поливала їх і не заохочувала новонавернених з хорошим рівнем виконувати свій обов’язок. Я не виконувала своїх обов’язків. Я згадала слова Божі: «Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це злостивість! Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні бажання, не думаючи про інших або не приділяючи жодної уваги до інтересів Божого дому, мають поганий характер, і Бог не любить їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Зараз же всі ви виконуєте свій обов’язок на постійній основі. Вас не обмежують і не зв’язують ні сім’я, ні шлюб, ні багатство. Ви вже виросли із цих речей. Проте уявлення, фантазії, знання й особисті наміри та бажання, що наповнюють ваші голови, залишаються абсолютно незмінними. Тому, коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує зрощувати різних талановитих людей, – кожен із вас із нетерпінням жадає і хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за репутацію та статус. Вам ніяково так поводитися, але ви не можете змиритися з тим, щоб не робити цього. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і скаржитесь щоразу, коли бачите людей, яких обрано і які потрапляють у центр уваги, і вважаєте це несправедливим: “А чому я не можу виділитися? Чому у центрі уваги завжди опиняються інші? Чому ніколи не настає моя черга?”. У своєму серці ви відчуваєте обурення, і хоча ви намагаєтеся придушити його, вам це не вдається. Ви молитеся Богу, і на деякий час ваш стан кращає, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то однаково не можете її подолати. Хіба це не прояв низького духовного зросту? Коли ви застрягаєте в таких станах, хіба ви не потрапили в сатанинську пастку? Ось як розбещена сатанинська природа сковує людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Слово Боже точно розкрило мій стан. Я ненавиділа, коли інші перевершували мене. Коли я зустрічала новонавернених, які добре розумілися на чомусь, я боялася, що вони перевершать мене й займуть моє місце, тому я не хотіла їх добре поливати, і не хотіла, щоб керівниця їх зростила. Особливо коли я працювала з дияконисою-євангелісткою і бачила, наскільки ефективно вона проповідує та дає слушні пропозиції, і що вища керівниця завжди звертається до неї, я порівнювала себе з нею та заздрила їй. Я хотіла, щоб вища керівниця помітила мене. Єдине, про що я могла думати, то думка інших. Я не виконувала своїх обов’язків лідерки. Мені було дуже соромно. Божий намір полягав у тому, щоб я поливала новонавернених, щоб вони могли закласти основи істинного шляху. Але я враховувала лише власну репутацію, а не Божу волю, і не поливала та не підтримувала новонавернених, тому вони не ходили на зібрання. Я чинила лихо! Я почала розмірковувати про свої цілі під час виконання обов’язку. Я робила це, щоб догодити Богу, чи заради власних інтересів? Якби я намагалася догодити Богові й думала про роботу церкви, я хотіла би навчити більше людей виконувати свої обов’язки. Але я цього не робила. Натомість я заздрила й пригнічувала таланти, сподіваючись, що керівниця їх не помітить. Я бачила, що виконувала свій обов’язок виключно заради власних інтересів. Я була егоїсткою!
Пізніше, коли сестра дізналася про мій стан, вона прислала мені слово Боже: «Дехто вірить у Бога, але не шукає істини. Такі люди завжди живуть плоттю, жадаючи тілесних насолод, завжди задовольняючи власні егоїстичні бажання. Скільки б років вони не вірили в Бога, вони ніколи не ввійдуть у реальність істини. Це знак того, що вони зганьбили Бога. Ти кажеш: “Я ж нічим не опирався Богові. Як же я зганьбив Його?”. Усі твої ідеї та думки – це зло. Наміри, цілі та мотиви твоїх дій і наслідки твоїх учинків завжди догоджають сатані, роблять тебе посміховиськом і дозволяють йому щось про тебе дізнатися. Ти не давав жодного свідчення, яке мусить дати християнин. Ти – від сатани. Ти в усьому ганьбиш Боже ім’я та не маєш справжнього свідчення. Чи згадає Бог те, що ти зробив? Який висновок Бог, зрештою, зробить про всі твої дії, поведінку й обов’язки, які ти виконував? Хіба із цього не має щось вийти – якась заява? У Біблії Господь Ісус говорить: “Багато хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” (Матвія 7:22–23). Чому Господь Ісус таке сказав? Чому так багато з тих, хто проповідував, виганяв бісів і творив багато чудес в ім’я Господнє, стало лиходіями? Причина в тому, що вони не прийняли істин, які висловлював Господь Ісус, не дотримувалися Його заповідей та не мали любові до істини у своїх серцях. Вони просто хотіли отримати благословення Царства Небесного в обмін на виконану ними роботу, перенесені ними тяготи та жертви, принесені ними заради Господа. У такий спосіб вони намагаються укласти угоду з Богом, використати й обманути Бога, тому Господь Ісус відчував до них нудоту, ненавидів їх і засуджував їх, як лиходіїв. Сьогодні люди приймають суд і кару Божих слів, але дехто досі женеться за репутацією та статусом і постійно хоче виділитися, постійно хоче бути керівником або працівником і здобувати репутацію та статус. Хоча всі вони кажуть, що вірять у Бога, слідують за Богом, усього зрікаються та повністю присвячують себе Богові, але вони виконують свої обов’язки заради престижу, вигоди й статусу та постійно плетуть інтриги. Вони не слухняні та не віддані Богу, вони діють свавільно, можуть несамовито бігати й коїти зло, зовсім не замислюючись над своїми вчинками, і тому вони стають лиходіями. Бог ненавидить цих лиходіїв і не спасає їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Коли я прочитала цей уривок зі слова Божого, він сколихнув моє серце. Ті лиходії не безбожники, вони вірять у Бога. Вони слідують і повністю присвячують себе Богові, вони проповідують Євангеліє й зазнають страждань, але вони виконують свій обов’язок заради престижу та становища, щоб на них рівнялися інші або щоб здобути винагороди та владу. Вони не можуть бути вірними Богові та практикувати правду. Так, Господь Ісус сказав: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:23). Я вірила два роки, відмовилася від навчання, щоб виконувати свій обов’язок, і заплатила ціну, але мої наміри були не заради Бога. Я хотіла бути найкращою в церкві, щоб усі були про мене високої думки, тому дуже старалася, щоб мене помітили. Усе, що я робила – задовольняла своє бажання та жила своїм розбещеним сатанинським характером. Мої вчинки були не добрими, а лихими. Я виконувала свій обов’язок з цим неправильним наміром, який Бог зневажав, і якби так тривало й далі, мене б могли лише покарати, бо Бог такого не схвалює. Бог сказав би: «Відійди від Мене, Я тебе не знаю!» Усвідомивши це, я злякалася. Я хотіла покаятися та більше не заздрити, тому звернулася до Бога з молитвою, просячи Його направити мене.
Пізніше я розповіла про свою розбещеність вищій лідерці. Замість звинувачень вона поділилася своїм досвідом, щоб допомогти мені. Вона надіслала мені уривок зі слова Божого: «Будучи церковним лідером, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох послідовників істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть усю роботу, і зрештою всі ви матимете досвідні свідчення, тоді ти – кваліфікований лідер чи працівник. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти пропонуєш свою відданість. … Якщо ти справді здатен приділяти увагу до Божих намірів, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш відданість у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами. Ті, хто здатен утілювати істину в життя, можуть прийняти Божий нагляд за своїми діями. Коли ти приймеш Божий нагляд, твоє серце виправиться. Якщо ти все робиш тільки для того, щоб це побачили інші, і постійно хочеш отримати чужу похвалу та захоплення, але не приймаєш Божого нагляду, то чи є ще Бог у твоєму серці? Такі люди не мають богобоязливих сердець. Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід не значний або якщо ти не вправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і ти можеш і не отримати хороших результатів, але ти докладеш усіх зусиль. Ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не досягнеш хороших результатів у своєму обов’язку, твоє серце виправиться; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, ти відповідатимеш стандарту у виконанні свого обов’язку, і водночас ти зможеш увійти в істину-реальність. Ось це і означає мати свідчення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). У слові Божому викладені принципи практики. Найголовніше – це ставити церковну роботу на перше місце. Із правильним ставленням ви добре виконуватимете свій обов’язок. Я зрозуміла, що ми йдемо не за людьми, а за Богом. Тож, нам слід враховувати лише Божу волю, а не думку інших людей. Щоб задовольнити Бога й бути вправною лідеркою, мені довелося б відмовитися від статусу та інтересів і зрощувати талановитих новонавернених, щоб вони виконували свої обов’язки й робили добрі вчинки. Тільки тоді я зможу виконати свій обов’язок. Бог справедливий до кожного з нас. Він не зважає на наш рівень чи статус, а лише на те, чи можемо ми практикувати істину. Якби я виконувала свої обов’язки згідно з принципами істини й думала, як принести користь церкві, навіть із моїм невисоким рівнем Бог просвітив і скерував би мене. Після того, як я зрозуміла Божу волю, я помолилася з покаянням. Я була готова зректися плоті, щоб догодити Богові.
Пізніше, коли ми прийняли більше новонавернених, лідерка попросила мене навчати поливальників. Я знову почала переживати, що нові брати та сестри, яких я зрощую, займуть моє місце, й лідерка більше не захоче мене зрощувати. Подумавши про це, я зрозуміла, що мені більше не слід думати про своє становище, а тільки про роботу церкви. Я помолилася та згадала слова Божі: «Будучи церковним лідером, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох послідовників істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть усю роботу, і зрештою всі ви матимете досвідні свідчення, тоді ти – кваліфікований лідер чи працівник. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти пропонуєш свою відданість» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Як лідерка церкви я мушу навчати неофітів виконувати свої обов’язки. Усі віруючі відповідають за виконання власного обов’язку. Якщо співпрацює надто мало людей, то це нагадує машину, що їде без шин, і робота церкви гальмується. Якби я не навчала людей, особливо з теперішньою великою кількістю новонавернених, ми не змогли б їх вчасно полити, і їхнє входження в життя постраждало б, так само як і робота церкви. Потім я вибрала чотирьох новонавернених, які добре розумілися на речах, навчила їх бути лідерами груп та дала їм проводити зібрання. Я також допомагала їм поливати інших новонавернених. Співпрацюючи з ними, я могла більше зосередитися на загальній роботі, тож ми стали ефективнішими. Мені було дуже радісно бачити, як нові брати й сестри прогресують і виконують свої обов’язки. Мені стало легше, та я почала краще розуміти слова Божі. У Божих словах сказано: «Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш відданість у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Тим, що я розумію це та маю входження у своєму обов’язку, я цілковито завдячую слову Божому.
