100. Що я здобула, говорячи чесно
Деякий час тому я прочитала уривок із Божих слів, у якому говорилося: «Підлабузництво, лестощі та красиві слова – на перший погляд, кожному слід знати, що означають ці терміни, і люди, які їх утілюють, є звичайним явищем. Підлабузництво, лестощі та проголошення красивих слів – це найчастіше способи мовлення, які застосовують, щоб здобути прихильність, похвалу чи якесь благо від інших. Це найпоширеніший спосіб мовлення для тих, хто вдається до лестощів і підлабузництва. Можна сказати, що всі розбещені люди певною мірою виявляють цей прояв, що є способом мовлення, який належить до сатанинської філософії» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина друга)). У той час, коли я читала Божі слова, що розвінчують таких людей, я не застосовувала їх до себе. Такі люди викликали в мене огиду, мені вони не подобалися, і я не хотіла проводити з ними час, тому я думала, що краща за них. Раптом, коли факти викрили мене, я зрозуміла, що заради власних інтересів я робила б те саме, намагаючись догодити людям, здобути їхню прихильність і казати їм приємні речі, а також поводилася б дуже хитро й лукаво.
Кілька днів тому я була на зібранні групи. Після зібрання мій лідер надіслав повідомлення, у якому запитував, як пройшла бесіда брата Калеба. Побачивши повідомлення, я трохи занервувала: «Чому лідер раптом ставить мені таке питання? Як мені відповісти на нього? Якщо відповім неправильно, що він про мене подумає? Чи не вирішить він, що я навіть не здатна розрізнити, наскільки добре інші ведуть бесіди, що в мене низький рівень і немає реального досвіду? Якщо так, то чи буде він довіряти мені й доручати важливі ролі в майбутньому? Я навіть можу невдовзі втратити свою посаду лідерки групи». Щоб зберегти свій образ і статус в очах лідера та справити враження, що я вмію розрізняти речі, я почала гадати, що він мав під цим на увазі. Оскільки він запитав, то, мабуть, вбачав якусь проблему у бесіді Калеба, тож що мені слід сказати, щоб отримати його схвалення? Насправді я вважала, що хоча й частина бесіди Калеба містила слова й доктрини, місцями вона була практичною. Однак я хвилювалася, що не розгледіла речі правильно, тому не поділилася з лідером своїми істинними думками. Натомість я сказала: «Бесіда Калеба містила багато доктрин». Мій лідер відповів: «Багато з того, що він сказав, дійсно було словами й доктринами. Обов’язково нагадуй йому про це і більше допомагай у майбутньому». Прочитавши відповідь лідера, я подумала: «Добре, що я не висловила своїх істинних думок. Чи тоді не виставила б я себе в поганому світлі? Тоді лідер побачив би мене наскрізь!».
Відразу після цього я відвідала ще одне зібрання. Після зібрання лідер знову надіслав мені повідомлення, у якому запитував: «Що ти думаєш про бесіду сестри Джемми?». Побачивши повідомлення, я трохи розгубилася. Під час зібрання мої думки блукали, тож я не дуже уважно слухала її бесіду. Як же я мала відповісти? Якщо відповім чесно, що про мене подумає лідер? Я пригадала, що раніше чула, як лідер казав, що Джемма часто говорить про слова й доктрини, тож чи не хотів він, щоб я підтвердила це? Минулого разу він запитував мене, бо вважав, що Калеб багато говорить про доктрини. Я подумала, що цього разу причина може бути та сама. Тож я відповіла: «Із бесіди Джемми я не почула, яким самопізнанням вона володіє, або ж які з її поглядів змінилися». Прочитавши мою відповідь, лідер нічого не відповів. Після цього я не могла заспокоїтися і почала гадати: «Чи незадоволений лідер моєю відповіддю? Чи я відповіла неправильно? Якщо так, чи не подумає він, що в мене низький рівень?». У ті дні мене періодично турбували ці думки.
Через кілька днів під час зібрання я прочитала уривок із Божих слів, який ніби пронизав моє серце. У Божих словах сказано: «Ті лукаві люди, які перед іншими поводяться певним чином, а за їхніми спинами – інакше, не бажають бути вдосконаленими. Вони всі – сини загибелі та руйнування; вони належать не Богові, а сатані. Вони не ті люди, яких обрав Бог!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто кориться Богу зі щирим серцем, безсумнівно будуть здобуті Богом). Я не могла не згадати те, що сталося нещодавно. Коли лідер запитував мене, що я думаю про бесіду брата і сестри, я не наважувалася висловити свою справжню думку, бо боялася, що неправильна відповідь вплине на мій образ і статус в очах лідера, тому відповідала лукаво. Я намагалася здогадатися, що думає мій лідер, а потім відповідала так, щоб це збігалося з його думками. Я подумала, що в такий спосіб у мене буде менше шансів помилитися, що він не зможе побачити мене наскрізь, а отже мою посаду буде збережено. Обманюючи свого лідера й приховуючи свої думки, я вважала себе розумною, але Бог праведний і проникливо спостерігає все. Бог чітко бачив мої лукаві наміри й хитрощі, і Бог засуджував їх. Чим більше я розмірковувала над Божими словами, тим більше мені ставало страшно. Я дивувалася, як мої думки могли бути настільки нечестивими, ницими й ганебними. Я також пригадала, як Бог розвінчує прояви антихристів, які вдаються до підлабузництва, лестощів та солодких слів, і тому пошукала певні Божі слова.
Всемогутній Бог говорить: «Антихристи сліпі до Бога, Йому не має місця в їхніх серцях. Коли вони стикаються з Христом, вони ставляться до Нього не інакше, як до звичайної людини, постійно вловлюючи натяки з Його виразу обличчя та тону, змінюючи свою пісню відповідно до ситуації, ніколи не кажучи, що відбувається насправді, ніколи не кажучи нічого щирого, а лише виголошуючи порожні слова й доктрини, намагаючись обдурити й обвести круг пальця практичного Бога, що стоїть перед їхніми очима. У них зовсім немає богобоязливого серця. Вони навіть не здатні говорити з Богом від серця, сказати щось справжнє. Вони говорять так, як повзе змія, – звивисто й непрямо. А манера й напрямок їхніх слів – наче огіркове огудиння, що в’ється по тичині. Наприклад, коли ти кажеш, що хтось має хороший рівень і його можна підвищити, вони одразу ж починають говорити, наскільки така людина хороша, і які в неї є прояви та вияви; а якщо ти кажеш, що хтось поганий, вони одразу ж починають говорити, наскільки та людина поганй й зла, про те, як вона спричиняє завади й переривання в церкві. Коли ти запитуєш про якісь фактичні ситуації, їм нічого сказати; вони викручуються, чекаючи, доки ти зробиш висновок, прислухаючись до сенсу твоїх слів, щоб узгодити свої слова з твоїми думками. Усе, що вони кажуть, – це приємні на слух слова, лестощі та догідливість; з їхніх вуст не виходить жодного щирого слова» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина друга)).
«Бог любить чесних людей і гидує лукавими й слизькими вужами. Якщо ти хитра людина й поводишся як слизький вуж, хіба Бог не гидуватиме тобою? Хіба Божий дім просто так звільнить тебе від відповідальності? Рано чи пізно тебе притягнуть до неї. Бог любить чесних людей і не любить хитрих. Усім слід це чітко зрозуміти й перестати бути безтолковими та робити дурниці. Тимчасове невігластво можна пробачити, але якщо людина взагалі не приймає істини, то вона занадто непоступлива. Чесні люди можуть брати на себе відповідальність. Вони не думають про власні вигоди та втрати; вони лише оберігають роботу й інтереси Божого дому. У них добрі й чесні серця, подібні до посудин із чистою водою, дно яких видно з першого погляду. У їхніх діях також є прозорість. Лукава людина завжди поводиться як слизький вуж, завжди вдає, прикриває й приховує щось і неймовірно щільно загортається. Ніхто не може побачити таку людину наскрізь. Люди не можуть побачити твої внутрішні думки наскрізь, але Бог може проникливо спостерігати за тим, що в найглибших закутках твого серця. Коли Бог бачить, що ти не чесна людина, що ти слизький вуж, що ти ніколи не приймаєш істини, завжди вдаєшся до лукавства проти Нього й ніколи не віддаєш Йому свого серця, ти Йому не подобаєшся, і Він гидує тобою й покидає тебе. Що це за люди – усі ті, хто процвітає серед невіруючих, і ті, хто солодкомовний і кмітливий? Вам це зрозуміло? Яка їхня сутність? Можна сказати, що всі вони надзвичайно непроникні, вкрай лукаві й хитрі, вони – справжні дияволи й сатани. Чи міг би Бог спасти таких людей? Бог нічим не гидує більше, ніж дияволами – людьми лукавими й хитрими, – і Він, безумовно, не спасатиме таких людей. Ви абсолютно не повинні бути такими людьми. Ті, хто завжди спостережливий і пильний, коли говорить, хто спритний і слизький і грає роль відповідно до обставин, коли береться за справи, – кажу тобі, Бог найбільше гидує такими людьми, такі люди не підлягають спасінню. Щодо всіх, хто належить до категорії лукавих і хитрих людей, то хоч би як гарно звучали їхні слова, усі вони – оманливі, диявольські слова. Що гарніше звучать їхні слова, то більше ці люди – дияволи й сатани. Саме такими людьми Бог гидує найбільше. Це абсолютно правильно. Що ви скажете: чи можуть лукаві люди, люди, які часто брешуть, і солодкомовні люди отримати роботу Святого Духа? Чи можуть вони здобути просвітлення й осяяння Святого Духа? Зовсім ні. Яке ставлення Бога до людей лукавих і хитрих? Він цурається їх, Він відкладає їх убік і не звертає на них уваги, Він вважає їх одного роду з тваринами. В очах Бога такі люди лише носять людську шкіру, а по суті вони – дияволи й сатани, вони – ходячі мерці, і Бог абсолютно не спасатиме їх» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)).
Зі слів Божих я зрозуміла, що антихристи мають особливо злий характер. Щоб досягти своїх цілей, вони лестять Христу й орієнтуються за обставинами, і навіть вважають, що Христос не розпізнає їхніх хитрощів і вони зможуть Його обдурити. Тому вони наважуються відверто обманювати Бога і ставитися до Нього як до людини. Таке ставлення до Бога надзвичайно огидне й мерзенне для Нього. Хоча я й не мала безпосереднього контакту з Христом, та викритий мною характер був таким же, як і в антихриста. Лідер запитав мене, що я думаю про бесіду брата і сестри, що було цілком нормальним питанням, і я могла просто сказати те, що насправді думаю, однак в мене виникли складні думки, і мій розум почав викручуватися. Я навіть припустила, що лідер перевіряє мою здатність розрізняти, і боялася, що якщо помилюся, він дивитиметься на мене зверхньо і більше не цінуватиме й не зрощуватиме мене. Щоб зберегти свій образ і становище в його очах, я приховала свої істинні думки й навмисно намагалася відповідати його задуму. Моя поведінка була саме такою, яку розвінчують Божі слова: немов звивиста змія або лоза, яка постійно викручується й обвиває. Ставлячись до людей і ладнаючи з ними в такий спосіб, я їх обманювала й маніпулювала ними. Я була надзвичайно хитрою та підступною. І коли я казала ці слова, це не означає, що я не знала. Я говорила після роздумів і розрахунків. Я робила це свідомо. Я навіть гадала, що Бог не знає про мої хитрощі, тому наважувалася відверто брехати й обманювати. Я анітрохи не мала в серці страху Божого. Я наважувалася брехати й обманювати інших людей у спілкуванні з ними, тож якби мені колись довелося зустріти Христа, я б неодмінно відверто обманювала Бога й тим самим ображала Його характер. Особливо коли я прочитала Божі слова: «В очах Бога такі люди лише носять людську шкіру, а по суті вони – дияволи й сатани, вони – ходячі мерці, і Бог абсолютно не спасатиме їх», я раптом відчула себе паралізованою. Бог розвінчував мою натуру й давав оцінку моїм вчинкам. Я пригадала, що коли спілкуюся з іншими, зазвичай маю свої власні мотиви й стежу за їхніми словами та виразами обличчя. Особливо з лідерами та працівниками я ще більше намагалася вгадати їхні думки й відповідати їхнім задумам, кажучи те, що їм було приємно чути. Я думала, що цілком розумно жити саме так, адже ніхто не зможе бачити мене наскрізь. Але Бог уже побачив мене наскрізь. У цей момент я нарешті зрозуміла, чому Бог каже, що Йому подобаються чесні люди й Він не терпить лукавих. Це тому, що серця чесних людей прості й чисті, як прозора вода, і вони щиро ставляться до людей і до Бога й ніколи навмисно не приховують своїх недоліків і не прикидаються. Такі люди не живуть виснажливим життям, іншим приємно ладнати з ними, і Богу вони подобаються. Натомість розум лукавих людей заплутаний, вони щось замислюють та в усьому мають свої мотиви, і навіть дуже прості речі та слова стають для них дуже складними. Слова та дії лукавих людей спрямовані на те, щоб вводити в оману й обдурювати інших заради досягнення власних цілей. Вони виявляють демонічну подобу, і Бог ніколи не спасає таких людей. Розмірковуючи про це, я трохи злякалася. Я побачила, що моя власна натура така ж лукава й зла, як у сатани, і якщо я однак не покаюся, то буду відсіяна й покарана Богом. Бог святий і праведний, і всі, хто житиме в Царстві Божому, – це чесні люди, які готові практикувати істину. Лукава людина ніколи не увійде до Царства Божого. Розмірковуючи про це, я відчула глибоке каяття і більше не хотіла жити, керуючись своїм лукавими і злими характерами. Я помолилася Богові, сказавши, що хочу бути чесною людиною, відкриваючись і говорячи правду кожному, хто б це не був. Після цього на одному зібранні я відкрито розповіла про свої ниці наміри та зіпсованість, що були викриті мною у тих двох випадках. Зробивши це, я відчула значне полегшення і спокій.
Потім я також замислилася, чому мене завжди так хвилювало, що про мене подумає лідер, і чому я могла брехати й поводитися підступно, щоб здобути його схвалення. Одного дня в Божих словах я прочитала: «Яким би не був рівень керівника чи працівника, якщо ви поклоняєтеся їм через те, що вони розуміють дещицю істини та мають трохи дарів, і вірите, що вони володіють істиною-реальністю та можуть тобі допомогти, і якщо ти рівняєшся на них і покладаєшся на них у всьому й через це намагаєшся здобути спасіння, то з твого боку це нерозумно, це невігластво. Зрештою, усе це ні до чого не приведе, тому що твоя відправна точка хибна за своєю суттю. Неважливо, скільки істин розуміє людина, – вона не може стати на місце Христа, і якою б вона не була обдарованою, це не означає, що вона володіє істиною. Тому кожен, хто поклоняється іншим людям, рівняється на них і слідує за ними, врешті-решт буде відсіяний і засуджений. Віруючі в Бога можуть рівнятися лише на Бога та слідувати лише за Ним. Незалежно від свого чину керівники та працівники залишаються звичайними людьми. Якщо ти вважаєш їх своїми безпосередніми начальниками, якщо тобі здається, що вони вищі за тебе, що вони компетентніші за тебе та що вони мають керувати тобою, що вони в усьому на голову вищі за інших, то ти помиляєшся – це омана. … Якщо ти віриш у Бога та слідуєш за Богом, ти маєш прислухатися до Його слова, і якщо хтось говорить і діє правильно й це узгоджується з істиною-принципами, просто покорися істині – хіба це не просто? Чому ти такий ниций? Чому наполегливо шукаєш когось, щоб поклонятися та слідувати за ним? Чому тобі подобається бути рабом сатани? Чому б не стати натомість слугою істини? Із цього видно, чи має людина розум і гідність. Ти повинен почати із себе: озброїтися усілякими істинами, щоб уміти розрізняти різноманітні прояви в різних справах і в різних людей, знати, у чому полягає природа поведінки різних людей і які характери вони виливають, навчитися розрізняти сутності людей різного роду, ясно бачити, які люди тебе оточують, до якого типу людей належиш ти й до якого – твій лідер. Коли ти все це ясно побачиш, то зможеш ставитися до людей правильно, згідно з істинами-принципами: якщо це брати й сестри, ти ставитимешся до них із любов’ю; якщо ж це не брати й сестри, а злі люди, антихристи чи маловіри, ти триматимешся від них на відстані та зрікатимешся їх. А якщо це люди, які володіють істиною-реальністю, то хоч ти й можеш ними захоплюватися, але не поклонятимешся їм. Ніхто не може замінити Христа; лише Христос є практичний Бог. Лише Христос може спасти людей, і лише слідуючи за Христом, ти можеш здобути істину й життя. Якщо ти можеш ясно бачити ці речі, то ти маєш духовний зріст, і тебе навряд чи введуть в оману антихристи, і тобі не треба боятися, що вони тебе введуть в оману» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт шостий). Те, що розвінчували Божі слова, було моїм власним станом. Хоч я й вірила в Бога багато років, у моєму серці не було місця для Нього. Я зосереджувалася на владі та статусі людей, і дотримувалася сатанинської філософії: «Місцеві чиновники мають більше влади, ніж державні». Я завжди відчувала, що Боже володарювання далеке від мене, адже в моїх очах саме лідер вирішував усе для мене, і те, чи буду я цінуватися, зрощуватися і взагалі виконувати свій обов’язок, залежало від його слів. Хіба це не погляд маловірів та невіруючих? Щоб здобути прихильність своїх лідерів і зберегти свої посади й роботу, невіруючі у всьому їм догоджають й усюди їм лестять, мов безхарактерні підлабузники, що не мають гідності. То чим вони відрізнялися від мене? Щоб отримувати схвалення від свого лідера і зберігати свій статус, я постійно намагалася йому догодити, спекулюючи на його вподобаннях і роблячи йому приємність. Я справді була підлою і добре вміла пристосовуватися до обставин. Заради власних інтересів я повністю втратила людську гідність і будь-яку людську подобу. Насправді в домі Божому існують принципи відбору та зрощування людей, на відміну від світу невіруючих. У невіруючих діє правило: «Хто не вдається до підлабузництва і лестощів, той нічого не досягне». Поки людина підлещується до свого начальства, навіть без справжніх здібностей і знань вона може здобути прихильність, отримати підвищення й розбагатіти. Але в домі Божому панує істина. Людей відбирають і зрощують на основі істин-принципів. Якщо ми маємо добру людськість, можемо приймати істину, наше серце звернене до дому Божого, і ми здатні захищати роботу дому Божого, тоді те, що наш рівень трохи занизький, не має значення. Церква все одно організує для нас відповідний обов’язок. Якщо ми володіємо поганими моральними якостями, не прагнемо істини, а лише хитруємо і плетемо інтриги, то навіть якщо будемо підлещуватися до лідера і намагатися здобути його прихильність, ми ніколи не отримаємо важливої ролі. Коли наші брати і сестри розпізнають це й побачать нас наскрізь, нас будуть зневажати й не схвалювати. Навіть якщо деякі неправдиві лідери й антихристи порушують принципи та просувають тих, хто підлабузнюється і лестить, рано чи пізно їх викриють, тож вони ніколи не зможуть закріпитися в домі Божому. Коли я це зрозуміла, я перестала перейматися тим, як мене сприймає лідер. Не має значення, що думають про мене люди. Чи зможу я й надалі виконувати свій обов’язок залежатиме від того, чи прагну я істини й чи виконую я його добре. Те, на чому я повинна зосередитися зараз, – це добре виконувати свій обов’язок і шукати в ньому істину, щоб розв’язувати свої проблеми та труднощі. Це і є моє справжнє завдання.
Після цього я почала шукати в Божих словах шлях практики і знайшла такі два уривки: «Бути чесною людиною – це вимога Бога до людини. Це істина, яку людина мусить практикувати. Яких же принципів людині слід дотримуватися у своїх стосунках із Богом? Будьте щирими: ось принцип, якого слід дотримуватися у взаємодії з Богом. Не вдавайтеся до практики невіруючих – підлабузництва чи лестощів; Бог не потребує людського підлабузництва та лестощів. Достатньо бути щирим. А що означає бути щирим? Як це практикувати? (Просто відкриватися Богові, не прикидаючись, нічого не приховуючи й не маючи жодних таємниць, взаємодіючи з Богом із чесним серцем і будучи прямодушним, без жодних лихих намірів чи хитрощів.) Правильно. Щоб бути щирим, ти мусиш спочатку відкласти вбік свої особисті бажання. Замість того щоб зосереджуватися на тому, як Бог ставиться до тебе, тобі слід оголити себе перед Богом і сказати все, що в тебе на серці. Не розмірковуй і не думай, якими будуть наслідки твоїх слів; кажи все, що думаєш, відкинь свої мотивації й не говори, лише щоб досягти якоїсь мети. У тебе забагато особистих намірів і домішок; ти завжди розважливий у тому, як говориш, розмірковуючи: “Про це я маю сказати, а про те – ні, я мушу бути обережним у тому, що кажу. Я скажу це так, щоб це було мені на користь, приховало мої недоліки й залишило в бога гарне враження”. Хіба це не приховування мотивів? Перш ніж ти відкриєш рота, твій розум сповнений підступних думок, ти кілька разів виправляєш те, що хочеш сказати, так що, коли слова виходять із твоїх уст, вони вже не такі чисті, анітрохи не щирі й містять твої власні мотиви та підступи сатани. Це не означає бути щирим; це означає мати зловісні мотиви та лихі наміри. Ба більше, коли ти говориш, ти завжди орієнтуєшся на вираз обличчя людей і погляд їхніх очей: якщо в них позитивний вираз обличчя, ти продовжуєш говорити; якщо ні, ти стримуєшся й нічого не кажеш; якщо погляд їхніх очей поганий і здається, ніби їм не подобається те, що вони чують, ти обмірковуєш це й кажеш собі: “Що ж, я скажу щось, що тебе зацікавить, що тебе порадує, що тобі сподобається і що налаштує тебе прихильно до мене”. Це щирість? Ні» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина друга)). «Бог не любить людей, які підлабузнюються, лестять або говорять красиві слова. То яка ж людина подобається Богові? Як Бог хоче, щоб люди взаємодіяли й бесідували з Ним? Богові до вподоби чесні люди, Йому подобається, щоб люди були щирими з Ним. Тобі не потрібно враховувати Його тон голосу та вираз обличчя або догоджати Йому; тобі просто потрібно бути щирим, мати щире серце, мати серце, яке нічого не приховує, не має ширми чи маскування, і нехай твій зовнішній вигляд відповідає твоєму серцю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина друга)). Божі слова дуже чітко показують шлях практики. У взаємодії як із Богом, так і з людьми потрібно бути відвертим і чесним, не мати особистих мотивів, приймати Боже проникливе спостереження і залишатися чесною людиною. Божі слова нагадали мені запитання Господа Ісуса до Петра: «Симоне, сину Йони, чи любив ти колись Мене?». Петро відповів чесно: «Господи! Я колись любив Отця Небесного, але визнаю, що ніколи не любив Тебе». Петро був щирим і чесним. Він не думав про те, як підлеститися до Господа Ісуса, а просто сказав те, що справді думав. Серце Петра було чистим і відкритим, і він міг бути чесним із Господом Ісусом, тому здобув Боже схвалення. Коли я зрозуміла це, я чіткіше побачила шлях практики і почала свідомо практикувати буття чесною людиною у своєму житті.
Одного дня після зібрання мій лідер попросив мене та ще двох лідерів груп оцінити одну сестру. Почувши це, я трохи занервувала і знову почала міркувати: «Лідер хоче оцінити сестру, тож він вважає, що в цієї сестри є проблеми? Чи він запитує нас, щоб перевірити нашу здатність розрізняти? Минулого разу лідер казав, що ці двоє лідерів груп мають хороший рівень, і що він хоче їх зрощувати, тож якщо я не зможу так само добре бачити людей і речі, як вони, чи будуть мене й надалі цінувати й зрощувати?». У цей момент я усвідомила, що знову починаю лукавити й намагатися вгадати його думки. Я згадала Божі слова: «Бог не любить людей, які підлабузнюються, лестять або говорять красиві слова. То яка ж людина подобається Богові? Як Бог хоче, щоб люди взаємодіяли й бесідували з Ним? Богові до вподоби чесні люди, Йому подобається, щоб люди були щирими з Ним. Тобі не потрібно враховувати Його тон голосу та вираз обличчя або догоджати Йому; тобі просто потрібно бути щирим, мати щире серце, мати серце, яке нічого не приховує, не має ширми чи маскування, і нехай твій зовнішній вигляд відповідає твоєму серцю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина друга)). Бог стежить за тим, що я думаю і що планую зробити. Бог сподівається, що я буду чесною і казатиму те, що справді думаю, без жодного спотворення, приховування чи невідповідності між словами та потаємними думками. Я повинна була практикувати згідно з Божими словами й бути чесною з іншими. Тож я висловила лідеру свої погляди. Коли я закінчила, то відчула велике полегшення. Я зрозуміла, що практика буття чесною людиною приносить мені спокій, а також дарує внутрішню рівновагу й упевненість. Це було щось, чого я раніше ніколи не переживала. Саме так люди й повинні поводитися Дякувати Богу!
