17. Уроки, які я винесла, повідомивши про неправдиву лідерку
У вересні 2019 року я почала служити лідеркою й разом із напарницею Ван Жань відповідала за роботу кількох місцевих церков. Оскільки я була ще новачком у цьому обов’язку, то не знала певних аспектів роботи й часто зверталася до Ван Жань для обговорення. Однак згодом я виявила, що Ван Жань не несла ноші у своєму обов’язку. Коли я запропонувала поїхати з нею до однієї церкви, щоб побесідувати з двома місцевими лідерами, які змагалися за славу й вигоду та не могли злагоджено співпрацювати, вона не сприйняла це серйозно й постійно все відкладала. Як наслідок, через нашу повільність у розв’язанні цієї проблеми, постраждала робота церкви. Щобільше, вона також зволікала, коли я хотіла обговорити, як допомогти розв’язати деякі проблеми й труднощі, з якими стикалися наші брати та сестри під час проповідування Євангелія. Як наслідок, ці проблеми не були вчасно розв’язані, що негативно вплинуло на євангельську роботу. Я помітила, що Ван Жань не мала почуття відповідальності у виконанні свого обов’язку, і думала вказати їй на це. Але я була новою в обов’язку лідера й усе ще не знала певних аспектів роботи, тому боялася, що якщо я її ображу й наші робочі стосунки погіршаться, вона не допоможе мені, коли я зіткнуся з проблемами у своєму обов’язку. Із цієї причини я так і не розповіла їй про свої спостереження. Невдовзі після цього я помітила, що коли Ван Жань займалася перепризначенням персоналу, вона часто виносила людям вироки, керуючись своїм зарозумілим характером. Вона казала: «Ця людина не підходить» і «Та людина ні на що не годиться», і вигадувала всілякі відмовки, щоб не зрощувати їх. У результаті певні церковні проєкти просувалися повільно через те, що для керування ними не було призначено підходящих людей. Коли наш лідер дізнався про це, він попросив нас якнайшвидше знайти підходящих кандидатів, але коли Ван Жань побачила запропонованих мною людей, вона одразу ж винесла їм вирок, заявивши, що вони не годяться. Я подумала про себе: «До церковної роботи треба залучати більше братів і сестер, а вона не тільки не зрощує людей сама, але й постійно перешкоджає зрощуванню. Вона перериває роботу церкви й заважає їй». Я хотіла обговорити з нею серйозність цієї проблеми, але боялася, що якщо говоритиму надто відверто, вона затаїть образу, тому я просто побіжно згадала: «Ми не повинні виносити людям вироки». Проте Ван Жань не прийняла мою пораду. Іншого разу, коли я поїхала з нею до церкви, щоб провести вибори лідера, одному брату були незрозумілі деякі принципи щодо виборів, і він поставив кілька запитань. Але Ван Жань не тільки не побесідувала про істину й не допомогла йому розв’язати питання, а ще й обурилася через те, що вважала його настирливим, і розкритикувала його за це. Це створило дуже незручну атмосферу на зібранні та вплинуло на вибори. Я бачила, що як лідерка Ван Жань не ставилася до братів і сестер із любов’ю, сковувала їх зі своєї позиції статусу й заважала проведенню виборів. Я хотіла щось їй сказати, але щойно зібралася це зробити, як згадала, що коли раніше вказувала їй на недоліки, вона не тільки не приймала мою думку, але й опиралася та обурювалася. Якщо вона знову не прийме мою пораду й відчитає мене перед стількома братами та сестрами, мені точно буде дуже соромно. «Та нехай, – подумала я, – що менше клопоту, то краще; не варто самій накликати на себе проблеми». За кілька днів євангельський диякон сказав мені, що Ван Жань не розв’язує реальних проблем і труднощів братів та сестер на зібраннях, що їхня робота йде погано, а коли вони звертаються до неї за шляхами розв’язання, вона просто ігнорує їх, не сприймає їхні прохання серйозно і навіть злиться та повчає їх. Попри те, що їй кілька разів вказували на ці проблеми, Ван Жань все одно не приймала цих порад, тому диякон запропонував нам разом написати звіт щодо її проблем. Я подумала, що все сказане євангельським дияконом – правда, і за принципом ми дійсно мали б повідомити про неї. Але потім подумала: «Якщо ми напишемо звіт і наш лідер приїде з розслідуванням, чи не стане Ван Жань заперечувати провину й чи не подумає вона, що я піддалася упередженню і намагаюся її вижити? Якщо я зіпсую наші стосунки, як ми далі виконуватимемо наші обов’язки разом? Краще я промовчу». Прийнявши рішення, я сказала диякону, що зачекаю, поки все з’ясується в ході перевірки, перш ніж ухвалювати рішення. Після цього я почала помічати, що у Ван Жань виникає все більше й більше проблем. Одного разу, переглядаючи наші звіти, я помітила, що вона використовує церковні гроші не за принципами. Вона купувала речі для церкви, ні з ким це не обговорюючи й не думаючи, чи доцільні ці покупки. Зрештою куплені нею речі виявилися непридатними для потреб церкви і їх не можна було використовувати, а отже, вона змарнувала церковні гроші. Побачивши, як розгортається ця ситуація, я відчула сильну провину й подумала: «Цього разу я повинна захистити інтереси церкви. Я маю вказати на її проблеми й серйозно з нею поговорити». Але коли я все-таки вказала на її проблеми, вона не тільки не прийняла мої поради, а навіть почала сперечатися зі мною та виправдовувати себе. Я хотіла розвінчати перед нею природу й наслідки її вчинків, але потім подумала: «Якщо я буду надто різкою у своєму розвінчуванні, вона не тільки затаїть образу, а й щодня погано до мене ставитиметься. Це значно ускладнить мені життя». Тож я просто тактовно нагадала їй, що, стикаючись із проблемами як лідери, ми повинні більше шукати істину та мати богобоязливе серце. Після цього у Ван Жань з’явилося упереджене ставлення до мене; вона ігнорувала мене під час обговорення роботи й казала вирішувати все самій. Я відчувала, що вона постійно була безвідповідальною у своєму обов’язку, діяла нерозважливо та свавільно, не приймала обтинання, не приймала істину, і що вона не годиться для подальшого виконання свого обов’язку. Я хотіла написати лідеру листа щодо її ситуації, але переживала, що якщо її відсторонять, вона подумає, ніби я виказала її за спиною, і затаїть на мене образу. Тоді мені було б ніяково, якби ми колись знову зустрілися. Я деякий час обмірковувала це, але зрештою вирішила відмовитися від думки написати лідеру. Я відчувала неймовірну провину через те, що, хоча й розуміла істину, усе ще не могла її практикувати через скутість своїм розбещеним характером. Наступні кілька днів мені не хотілося нічого робити, у всьому, за що б я не бралася, я постійно натикалась на перешкоди й відчувала всередині жахливу темряву. Я часто молилася, розповідаючи Богу про свою ситуацію і просячи Його спрямувати мене, щоб я могла пізнати себе.
Одного дня під час духовних роздумів я побачила такий уривок Божих слів: «Коли ви бачите проблеми в роботі кураторів, але нічого не робите, щоб їх усунути, не обговорюєте їх, не намагаєтеся їх зменшити, і, ба більше, не повідомляєте про них вищим керівникам, а граєте роль людиновгодників, хіба це не ознака нелояльності? Чи вірні Богові людиновгодники? У жодному разі. Такі люди не просто не вірні Богові – вони діють як спільники сатани, його слуги й послідовники. Вони не вірні своєму обов’язку й відповідальності, але зберігають вірність сатані. Саме в цьому полягає проблема. Що до професійної неспроможності, то під час виконання свого обов’язку можна постійно вчитися та накопичувати досвід. Такі проблеми легко розв’язати. Найважче виправити розбещений характер людини. Якщо ви не прагнете до істини та виправлення свого розбещеного характеру, при цьому завжди намагаючись догодити людям і не розбиратися з тими, хто, як ви бачите, порушує принципи, не допомагати їм, не викривати й не розкривати їх, а натомість завжди триматися осторонь і не брати на себе відповідальність, таке виконання обов’язку тільки скомпрометує й затримає роботу церкви. Якщо ви безвідповідально ставитеся до виконання свого обов’язку, не беручи на себе анітрохи відповідальності, це не тільки впливає на ефективність роботи, а й призводить до численних затримок у роботі церкви. Хіба, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, ви не зводите свою роботу до мінімуму й не обманюєте Бога? Чи свідчить це про якусь відданість Богу? Якщо під час виконання свого обов’язку ви постійно намагаєтеся виконувати мінімум роботи й вперто не бажаєте розкаятися, то неминуче будете вигнані» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що безвідмовні люди бояться образити інших, не зважають на інтереси Божого дому через те, що постійно переймаються збереженням своїх стосунків, і не вагаючись жертвують інтересами дому Божого заради захисту власних інтересів. По суті, вони просто діють як слуги сатани, перериваючи роботу Божого дому й заважаючи їй. У них немає ані краплі відданості своєму обов’язку, і вони є вкрай егоїстичними та ницими. Згадуючи час свого партнерства з Ван Жань, я чітко розрізнила, що її викрили як неправдиву лідерку і що, згідно з істинами-принципами, її треба розвінчати й повідомити про неї. Але я боялася, що вона затаїть на мене образу й і це ускладнить наше подальше спілкування. У результаті, щоб зберегти наші стосунки, я поводилася як безвідмовна людина, закриваючи очі на те, як вона спричиняла переривання й завади в церкві та завдавала шкоди церковній роботі. Що ж до мене самої, то Бог відцурався мене, я опинилася в темряві й сильно страждала. Божі слова чудово описали мою поведінку: «Ви дієте як спільники сатани, його слуги й послідовники. Ви не вірні своєму обов’язку й відповідальності, але зберігаєте вірність сатані». Бог своєю милістю дав мені можливість виконувати обов’язок лідера з очікуванням, що я дбатиму про Його наміри й захищатиму роботу церкви, але в найвідповідальніший момент я не виправдала цих сподівань. Щобільше, я навіть допомагала ворогу, живучи за рахунок церкви, захищаючи неправдиву лідерку й діючи як спільниця сатани. Як же сильно Бог, мабуть, ненавидів мої вчинки та яку відразу до них відчував! Я подумала про себе: «Я знала, що маю повідомити про неправдиву лідерку через те, що вона переривала роботу церкви й заважала їй, і відчувала провину за те, що цього не зробила. Я хотіла практикувати істину, то чому ж не змогла? Що мене стримувало?».
Пізніше я натрапила на такий уривок Божих слів: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що сатанинські отрути містяться в людині. Тож що таке сатанинські отрути? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. … Сатанинська природа людини містить безліч сатанинських філософій і отрут. Іноді ти сам про них навіть не здогадуєшся й не усвідомлюєш їх, але на них усе одно ґрунтується кожна мить твого життя. Більше того, ти думаєш, що ці речі цілком правильні й розумні, і в них немає нічого хибного. Цього достатньо, щоб показати, що філософії сатани стали людською природою, і тепер люди живуть у повній відповідності з ними, вважаючи такий спосіб життя добрим і не відчуваючи ніякого покаяння. Отже, вони постійно виявляють свою сатанинську природу й постійно живуть за філософіями сатани. Сатанинська природа – це життя людства, його природа-сутність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Через Божі слова я зрозуміла, що корінь моєї поведінки безвідмовної людини полягав у тому, що я жила за такими отрутами сатани, як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» тощо. Ці отрути вже вкоренилися в моєму серці, і я жила за ними, постійно намагаючись зберегти свої стосунки. Я ставала все більш егоїстичною, лукавою й позбавленою людської подоби, щоб зберегти лице. Ці отрути стали самою моєю природою, і всі мої дії контролювалися ними. Я чітко знала істину, але просто не могла її практикувати. До того, як я почала вірити в Бога, хоч би з ким я спілкувалася, я завжди радше йшла на поступки у своїх словах і вчинках, аби тільки зберегти стосунки з цією людиною та залишити про себе добре враження. Увірувавши в Бога, я продовжувала жити за цими сатанинськими отрутами. Щоб зберегти свої стосунки з Ван Жань, я не згадувала про її проблеми, коли помічала їх, і не розвінчувала її і не доповідала про неї, навіть коли чітко бачила, що її викрили як неправдиву лідерку, що задавало шкоди церковній роботі. Я усвідомила, що була лукавою людиною, яка підлещується і догоджає іншим. Зосередившись на намаганні зберегти стосунки з іншими, я нітрохи не зважала на роботу Божого дому чи життя-входження моїх братів і сестер. Я зовсім не виконувала свій обов’язок; я чинила зло! Я радше б образила Бога, аніж людей. У своєму прагненні захистити власні інтереси я не практикувала істину, не діяла згідно з принципами й служила як слуга сатани, дозволяючи неправдивій лідерці шкодити церковній роботі так, як їй заманеться. Як же це огидно! Тільки тоді я зрозуміла, що безвідмовні люди мають зле серце й Бог має до них відразу! Якби я не покаялася, Бог би неодмінно відцурався мене та відсіяв би мене.
Пізніше я побачила ще один уривок Божих слів, де сказано: «Якщо в тебе намір і погляд безвідмовної людини, ти не практикуватимеш істину й не дотримуватимешся принципів у жодному питанні, і тому ти завжди зазнаватимеш невдач і падатимеш. Якщо ти не пробудишся й ніколи не шукатимеш істини, то ти маловір, і ти ніколи не здобудеш істини й життя. Що ж тоді робити? Зіткнувшись із таким, ти мусиш молитися Богу та волати до Нього, просячи Бога спасти тебе й дати тобі віри й сили, щоб ти мав змогу дотримуватися принципів, робити те, що слід, вирішувати питання згідно з принципами, непохитно стояти на позиції, на якій ти повинен стояти, захищати інтереси Божого дому та не допускати, щоб робота Божого дому зазнавала якихось втрат. Якщо ти зможеш повстати проти власних інтересів, своєї пихи і своєї точки зору безвідмовної людини та робитимеш те, що мусиш, із чесним і цілісним серцем, тоді ти переможеш сатану та здобудеш цей аспект істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та підтримуватимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Божу ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Бога? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в критичні моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі? Часто став собі ці запитання та часто думай про них» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Завдяки Божим словам я усвідомила, що повідомляти про неправдивих лідерів і розвінчувати їх – це обов’язок і відповідальність кожного з Божих обранців, і це добра справа. Це захищає церковну роботу від перешкод, дозволяє братам і сестрам мати добре церковне життя, а також допомагає неправдивим лідерам по-справжньому зрозуміти свої вчинки й вчасно покаятися перед Богом. Що ж до мене, я облудно вірила, що донесення на неправдиву лідерку образить цю людину, і тому, навіть чітко бачачи, що Ван Жань не виконує роботу по-справжньому, я не повідомила про неї й не розвінчала її, що призвело до перешкод у кожному церковному проєкті. Це була дуже серйозна недбалість. Я мусила перестати жити за сатанинською філософією, зберігаючи стосунки з іншими. Я повинна була стати на бік Бога, розв’язувати справи згідно з принципами, захищати роботу церкви й діяти з почуттям справедливості. Лише так я узгоджувалася б з Божим наміром. Тоді я помолилася Богу: «О Боже! Раз у раз Ти давав мені можливості практикувати істину, але я постійно жила в розбещеному характері, захищаючи себе й не задовольняючи Тебе. Цього разу я більше не бажаю жити за філософією світських справ безвідмовних людей і напишу листа, щоб розвінчати Ван Жань». Саме коли я готувалася написати звіт, мій лідер запросив мене на зібрання, і я повідомила йому про всі проблеми Ван Жань. Я також відкрилася щодо того, як весь цей час була безвідмовною людиною, не практикувала істину й завдала шкоди інтересам церкви.
Після розгляду справи й розслідування з’ясувалося, що Ван Жань була неправдивою лідеркою, яка не виконувала роботу по-справжньому, і її треба відсторонити. У день відсторонення Ван Жань, після того, як лідер завершив розвінчувати її поведінку, він попросив мене висловити свою думку. Я трохи занепокоїлася: «Якщо я розвінчаю її, вона точно затаїть на мене образу й подумає, що її відсторонили лише тому, що я доповіла про її проблеми. Чи не ускладнить це наше спілкування в майбутньому?». Я усвідомила, що знову намагаюся зберегти особисті стосунки й поводжуся як безвідмовна людина, тому подумки помолилася Богу. Потім я згадала уривок із Божих слів: «Бог дарував людям так багато істини, вів тебе так довго й так багато забезпечував тебе, щоб ти давав свідчення й захищав роботу церкви. Виявляється, коли злі люди й антихристи чинять лихі вчинки й заважають роботі церкви, ти стаєш боязким і відступаєш, тікаючи, закривши голову руками, – ти нікчема. Ти не можеш перемогти сатан, ти не засвідчив, і Бог гидує тобою. У цей критичний момент ти мусиш піднятися й вести війну проти сатан, розвінчувати лихі вчинки антихристів, засуджувати й проклинати їх, не даючи їм місця для сховку й вичищаючи їх із церкви. Лише це можна вважати перемогою над сатанами й кінцем їхньої долі» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина восьма). Божі слова дали мені силу практикувати істину. Я подумала про те, як у минулому втратила стільки можливостей практикувати істину через бажання захистити себе, постійно намагаючись розгадати вираз обличчя та наміри людей, щоб діяти відповідно. Цього разу я мусила покластися на Бога, щоб практикувати істину, розвінчати всі проблеми Ван Жань і допомогти їй порозмірковувати та пізнати себе. Зрозумівши це, я почала вказувати на всі проблеми Ван Жань одну за одною, і при цьому відчувала надзвичайну легкість.
Через цей досвід я усвідомила, що бути безвідмовною людиною – це шкодити і собі, й іншим, і Бог особливо цурається таких людей. Бог не вдосконалює безвідмовних людей – Бог любить чесних людей, які мають чіткі переконання щодо того, що їм подобається, а що ні, мають почуття справедливості та здатні захищати інтереси Божого дому. Лише такі люди виконують свій обов’язок так, щоб відповідати Божим намірам, і можуть досягти спасіння.
