67. Одне випробування за іншим
Одного квітневого ранку 2009 року, близько дев’ятої, тільки-но ми із сестрою Дін Нін вийшли на вулицю після зібрання, на нас накинулися восьмеро чоловіків. Не сказавши жодного слова, вони одразу заламали нам руки за спину та відібрали наші сумки й понад 40 тисяч юанів церковних коштів. Це застало мене абсолютно зненацька, і перш ніж я встигла зреагувати, мене вже супроводжували до їхньої машини. Невдовзі я почула, як якась жінка сказала: «Підозрювані в нас під вартою». Лише тоді я зрозуміла, що нас схопила поліція. Мене розлютило, що вони вкрали таку велику суму наших церковних коштів, і я подумала: «Ці поліціянти просто свавільно заарештували нас і забрали наші гроші серед білого дня – де ж верховенство права?». Мені було трохи лячно, серце шалено калатало, тож я безупинно молилася Богові. Я просила Його захистити моє серце, щоб, хоч як би вони мене не катували й не допитували, я не зрадила Бога, як Юда, і змогла залишатись непохитною у своєму свідченні про Нього. Після молитви мене охопило відчуття спокою.
Поліціянти відвезли нас у якесь віддалене місце й розділили для допиту. У кімнаті для допитів панувала гнітюча й зловісна атмосфера, а поліціянти, які в ній перебували, мали диявольский і зловісний вигляд. Один із них почав допит із запитань: «Ти лідерка церкви? У яких ти стосунках із Дін Нін? Як ви познайомилися? Вона твоя вища лідерка?». Я відповіла: «Я не лідерка й не знаю, хто така ця Дін Нін, про яку ви говорите». Це його розлютило, і він дав мені ляпаса та двічі вдарив ногою, а потім закричав: «Тож, здається, доведеться мені вибити з тебе зізнання». Сказавши це, він почав раз за разом бити мене кулаками по обличчю. Я збилася з ліку, скільки разів він мене вдарив – з губ текла кров, обличчя набрякло до невпізнання, і мене роздирав пекучий біль. Але він навіть тоді не зупинився й далі гамселив мене по голові, від чого на лобі набрякла болюча ґуля. Я подумала собі: «Вони б’ють так безжально. Що я робитиму, якщо від цих жорстоких побиттів в мене буде струс мозку? А що, як вони поб’ють мене так, що я отримаю серйозне ушкодження мозку? Як же я тоді далі віритиму в Бога?». Що більше я про це думала, то страшніше мені ставало. Я тихо помолилася Богові, просячи Його захистити моє серце. Після молитви я згадала такий уривок із Божих слів: «Хто з усього людства не отримує турботи в очах Всемогутнього? Хто не живе в межах того, що напередвизначив Всемогутній? Хіба життя та смерть людини відбуваються за її власним вибором? Хіба розпоряджається людина своєю долею?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 11). Бог є Творцем і Він володарює над усім сущим. Моє життя було в Його руках, і сатана не мав жодного впливу на те, чи покалічать мене, чи поб’ють так, що я отримаю ушкодження мозку. Я була готова віддати своє життя в руки Божі. Усвідомивши це, я трохи заспокоїлася й подумала: «Нехай ці дияволи навіть не сподіваються витягнути з мене хоч якусь інформацію. Я ніколи їм не здамся!».
Після цього вони відвезли мене до готелю та продовжили допит. Одна поліціянтка суворо допитувала мене різким тоном: «Як тебе звати? У скількох приймаючих сім’ях ти жила? Кого ти знаєш? Де ваша церква зберігає кошти?». Коли я не відповіла, вона підскочила до мене, дала два ляпаси та змусила зняти взуття, а потім почала топтатися на моїх пальцях ніг своїми шкіряними черевиками. Усе моє тіло одразу пронизав нестерпний біль, не витримавши, я закричала в муках. Вона топталася по моїх пальцях ніг, примовляючи: «Не можеш терпіти біль – просто скажи нам те, що ми хочемо почути!». Біль був справді нестерпним, тож я звернулася до Бога: «О Боже! Якщо вони не отримають бажаного, то не перестануть катувати мене. Я боюся, що не витримаю їхніх тортур. Прошу, спрямуй мене». Після молитви я раптом згадала, що Бог – мій щит, і якщо Він веде мене, то чого мені боятися? Хоч як поліція мене катуватиме, я не зраджу Бога й не продам церкву. Бачачи, що я все ще мовчу, інший поліціянт завів мої руки за спину й надягнув на них кайданки, і під час допиту силоміць сіпав їх догори. Я одразу відчула біль у руці, наче її вивихнули, і невдовзі тильні сторони моїх долонь почали сильно набрякати. Ще один поліціянт погрожував мені: «Якщо не заговориш, ми роздягнемо тебе догола, повісимо табличку на шию, посадимо на машину й провеземо містом. Подивимося, чи залишиться в тебе після цього хоч крапля гідності!». Почувши це, я дуже злякалася й подумала: «Ці дияволи справді злі, і, здається, немає того, на що б вони не пішли. Якщо вони дійсно роздягнуть мене догола й повезуть містом, як я зможу показуватися на людях і жити далі?». В час, коли я відчувала найбільші слабкість і розпач, я згадала гімн Божих слів «Заради спасіння людини Бог терпить великі муки». У ньому сказано: «Багато безсонних ночей Бог витерпів заради роботи для людства. З висот до найнижчих глибин Він зійшов у живе пекло, де мешкає людина, щоб жити з людиною на краях землі, Він ніколи не скаржився на вбогість серед людей, і Він ніколи не докоряв людині за її бунтарство, а терпить надзвичайне приниження, особисто виконуючи Свою роботу. Як міг би Бог належати пеклу? Як би Він міг провести Своє життя в пеклі? Але заради всього людства, щоб усе людство могло швидше знайти спокій, Він переніс приниження, і зазнав несправедливості, прийшовши на землю, і особисто ввійшов у “пекло” та “ад”, у лігво тигра, щоб спасти людину» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (9)). Роздумуючи над Божими словами, я була глибоко зворушена. Бог святий – заради спасіння людства, глибоко розбещеного сатаною, Він двічі приходив у плоті. Першого разу Він прийшов, щоб спокутувати людство, і був розіп’ятий, зазнавши нестерпних мук. В останні дні Він знову прийшов у плоті до Китаю й зазнав переслідувань і полювань з боку КПК, а також засудження, наклепу й відкидання з боку релігійного світу – і все це заради того, щоб повністю спасти людство від його гріховності. Бог стійко все це витерпів і досі висловлює істини й виконує роботу, щоб спасти нас – Його любов до нас справді безмежна. Мені пощастило прийняти Божу роботу в останні дні й насолоджуватися забеспеченням Божих слів, тож я знала, що маю віддячити Йому за любов. Усвідомивши це, я зрозуміла, що біль і приниження мають сенс і цінність – це було терпінням переслідування в ім’я праведності. Я подумки помолилася до Бога: «О Боже! Хоч як поліціянти мене принижуватимуть, я буду непохитною у своєму свідченні, щоб задовольнити Тебе!». Після молитви мені стало вже не так страшно. Після цього, хоч як поліціянти мені погрожували, я не промовила жодного слова, і їм не залишилося нічого іншого, як піти.
За кілька днів, дійшовши висновку, що їм не вдасться витягнути з мене жодної інформації, поліціянти відправили мене до слідчого ізолятора. Тільки-но я прибула, поліціянтка навмисно мене принизила, наказавши роздягнутися догола й крутитися на місці, а також присідати з руками за головою та стрибати, як жаба. Сорок два дні по тому мені висунули сфабриковане звинувачення у «використанні сектантської організації для підриву правопорядку» і засудили до півтора року перевиховання через працю. Я подумала, что буде неймовірно важко більше року жити без читання Божих слів, зібрань, бесід і виконання свого обов’язку. Я подумки помолилася до Бога: «О Боже! Я не знаю, які муки чекають на мене попереду й чи зможу я їх витримати. Прошу, скеруй мене, щоб я зрозуміла Твій намір і змогла вистояти в цих обставинах». Після молитви я згадала такий уривок із Божих слів: «Не падай духом, не будь слабким, і Я зроблю речі явними тобі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не дається задешево! Ти хочеш, щоб благословення надходили до тебе легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через ці перевірки – просто інтенсивність випробувань буде різною. Випробування – це благословення від Мене, а скільки з вас часто стає переді Мною на коліна, просячи Моїх благословень? Дурненькі діти! Ви завжди гадаєте, що кілька сприятливих слів вважаються Моїм благословенням, але ніколи не вірите, що гіркота є Моїм благословенням. Ті, хто поділяє Мою гіркоту, неодмінно розділять і Мою солодкість. Такими є Моя обіцянка і Моє благословення для вас» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що ці обставини сприятимуть удосконаленню моєї віри й зміцненню моєї волі, щоб я змогла витримати страждання. Тільки пройшовши через страждання, я зможу більше молитися, покладатися на Бога та наблизитися до Нього. Незважаючи на те, що я не зможу читати Божі слова чи відвідувати забрання й бесідувати з братами і сестрами протягом наступних півтора року, Бог однаково буде зі мною, тож я маю покладатися на Нього й бути непохитною у своєму свідченні, щоб принизити сатану. Зрозумівши Божий намір, я відчула, як до мене повернулися віра й сила. Під час перебування в трудовому таборі я часто молилася Богові й роздумувала над Його словами. Завдяки керівництву Божих слів я змогла пережити довгі дні свого ув’язнення.
Після звільнення я повернулася до виконання свого обов’язку, але в жовтні 2013 року мене знову заарештували. Того дня, близько четвертої дня, я саме поверталася з проповідування Євангелія й виходила з автобуса, коли на мене накинулася група з трьох людей і притиснула до землі. Один із них сказав: «Минуло вже кілька років, ти мене ще впізнаєш? Чому б тобі не проїхатися з нами трохи?». Я миттєво запанікувала, подумавши: «Ну все, мені кінець. Тепер, коли поліція мене затримала, вони точно просто так мене не відпустять». Мене силоміць заштовхали в машину й сіли по обидва боки від мене, тримаючи мої руки, щоб я не могла ворухнутися. Після цього мене відправили до центру «промивання мізків», де мене постійно супроводжували двоє «супровідників». Там, щоб змусити мене зрадити Бога, з пів восьмої ранку до сьомої вечора мене змушували дивитися відео, у яких блюзнили Бога й дискредитували церкву, а також тї, у яких вихваляли КПК. Супровідники наглядали за мною цілодобово й не дозволяли мені молитися та навіть зачиняти двері, коли я йшла до вбиральні. Від довгих годин «промивання мізків» і постійного нагляду я почувалася пригніченою: я щодня відчувала тривогу й напругу, боялася, а також боялася, що, якщо не буду обережною, піддамся на підступ сатани. Я просто постійно молилася Богові й благала Його захистити моє серце.
Одного дня Чень, який керував цим «промиванням мізків», приніс мені примірник книги «Слово являється у плоті» й сказав: «Це книга вашої церкви – ти досі вважаєш, що це Боже слово? Її ж явно написано звичайною людиною». Я взяла книгу Божих слів і подумала: «Кожне Боже слово є істиною; ви, дияволи, не вірите в Бога, то як ви взагалі можете зрозуміти Його слова?». Я розгорнула книгу й побачила такий уривок: «На цій стадії роботи від нас вимагається величезна віра й любов, і ми можемо спіткнутися через найменшу необережність, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і невідчутна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов і на життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Читаючи ці слова, я відчула Божу підтримку й втіху. Божа робота в останні дні – це робота слів. Бог улаштовує всілякі ситуації, щоб люди могли пережити Його слова, щоб ці слова могли стати їхньою частиною, їхнім життям. Саме так Бог спасає й удосконалює людство. Я згадала, як Божі слова дали мені віру й силу витримати знущання дияволів під час тортур і мордування в мій перший арешт. Під час же цього арешту, коли я почувалася змученою, стражденною й пригніченою через постійне стеження та «промивання мізків» єресями й облудами, Бог улаштував так, щоб поліціянт показав мені примірник Його слів, які сповнили мене вірою й силою. Попри страшні випробування, що спіткали мене в цій пекельній в’язниці, я справді не почувалася самотньою, бо знала, що Бог завжди мене захищає й спрямовує Своїми словами. Після цього, хоч як поліціянти намагалися «промити мені мізки» сатанинськими єресями й облудами, я свідомо заспокоювала свої думки перед Богом, молилася Йому й покладалася на Нього, щоб не піддатися на підступи сатани. Поліціянт показав мені фотографію однієї сестри й запитав, чи впізнаю я її. Коли я не відповідала, він спробував мене залякати й обдурити, сказавши: «Інші вже тебе продали. Вони розповіли нам, що ти – лідерка, а ти все намагаєшся їх захистити. Вони всі вже зізналися, і їх відпустили додому. Ти просто дурна, що мовчиш, і тобі загрожує дуже довгий термін ув’язнення! Що швидше заговориш, то швидше ми зможемо відправити тебе додому». Я була шокована, почувши це, і подумала: «Хтось мене продав? Тоді поліціянти, мабуть, все про мене знають! Якщо я не заговорю, то можу й справді сісти надовго. Може, мені просто розповісти їм якісь незначні подробиці, щоб, якщо дійсно доведеться потрапити до в’язниці, мені принаймні зменшили термін і я не мусила так сильно страждати». Але потім я подумала: «Якщо я їм щось розповім, хіба я не зраджу Бога й не продам своїх братів і сестер? Так не піде, я нічого їм не скажу!». Саме тоді я згадала Божі слова, у яких сказано: «В майбутньому Я принесу відплату кожній особі згідно з її вчинками. Я сказав усе, що можна сказати, бо саме це і є Моя робота» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Злі неодмінно будуть покарані). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що Бог ставиться до людей відповідно до їхніх вчинків. Якби я продала своїх братів і сестер, я б учинила як ганебний Юда, і Бог прокляв би мене й покарав. Якщо інші продали мене – це їхній лихий вчинок, а я не могла зрадити Бога або продати інших братів і сестер. Я згадала, як одну сестру заарештували, піддали жорстоким тортурам і засудили до 9 років ув’язнення, але вона так і не здалася сатані, а після звільнення продовжила виконання свого обов’язку. Попри всі пережиті страждання, вона залишилася непохитною у своєму свідченні, і Бог її схвалив. Я також згадала про Петра, який у період Благодаті після арешту був розіп’ятий вниз головою й дав свідчення про свою любов до Бога. Згадуючи ці історії, я відчула неабияку підтримку, і моє серце сповнилося вірою й силою. Я подумки вирішила: хоч скільки мені доведеться пробути у в’язниці, я ніколи не зраджу Бога й не продам своїх братів і сестер!
Після цього вони продовжили допит: «З ким ти підтримуєш зв’язок? Хто твій вищий лідер? Де вони живуть?». Коли я не відповідала, вони змусили мене стояти обличчям до стіни, й мінялися кожні дві години, по двоє поліціянтів у кожній зміні, протягом двадцяти чотирьох годин стежили, щоб я не заснула. Тільки-но побачивши, що я куняю, вони одразу кричали: «Не смій заплющувати очі або молитися своєму Богу!». Після того, як я простояла цілий день, мої ноги так набрякли, що шкіра натягнулася й заблищала, і я більше не могла влізти у взуття й мусила ходити босоніж. Спина теж боліла так, що здавалося, ніби я щось зламала. Вони катували мене так цілих сім днів і сім ночей. Я була повністю виснажена – і фізично, і морально, – і моє тіло доходило до межі, тож я подумки звернулася до Бога в молитві, благаючи Його дати мені віру й силу подолати жорстокість цих дияволів. Після молитви я згадала Божі слова, у яких сказано: «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Божі слова сповнили мене вірою. Хай як поліція катує мене, вона не може контролювати моє серце. Поки я дихаю, я буду непохитною у своєму свідченні, щоб принизити сатану. Пізніше один із поліціянтів приніс заяву, у якій хулили Бога, й наказав мені її підписати. Коли я відмовилася, він кілька разів вдарив мене по обличчю й злобно вигукнув: «Ти – просто шматок м’яса на обробній дошці, яке ми можемо порубати, як завгодно. Кожен день, коли ти щось не підписуєш і не розповідаєш нам того, що ми хочемо знати, є ще одним днем, коли ми даємо тобі прочухана. У нас є вісімнадцять різних видів тортур для твоєї “довільної насолоди”. Ми можемо тебе вбити, і ніхто ніколи про це не дізнається!». Сказавши це, поліціянт почав мене бити ногами й кулаками. Він мене бив понад 10 хвилин – у мене потемніло в очах, обличчя розпухло, у скронях пульсувало, у вухах стояв сильний дзвін, а з рота юшила кров. Обличчя боліло так сильно, ніби хтось посипав сіллю свіжу опікову рану. Я боялася, що якщо вони й надалі так мене битимуть, я неминуче помру. Саме тоді я згадала уривок із Божих слів: «Коли люди готові пожертвувати своїм життям, усе стає дрібницею, і ніхто не може їх здолати. Що може бути важливішим за життя?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відкриття таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глава 36). Божі слова дали мені віру й силу. Моє життя і смерть були в руках Божих, і без Його дозволу сатана не міг забрати моє життя. Навіть якби мене закатували до смерті, це сталося б з Божого дозволу. Я була готова коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням і залишатися непохитною у своєму свідченні, щоб задовольнити Його, навіть якщо це означало б мою смерть.
Після цього вони невпинно пропонували й примушували мене підписати заяву, у якій хулили Бога. Коли я відмовилася, вони змусили мене сісти навпочіпки й били металевим прутом по ногах і спині. Іншого разу поліціянт так сильно вдарив мене по спині, що здалося, ніби там щось зламалося, і я мимоволі закричала. Потім він запалив сигарету й пускав дим мені в очі, змушуючи тримати їх розплющеними. В очах болісно пекло й із них лилися сльози, а з носа – соплі. Я не могла перестати кашляти від диму й намагалася відвернутися, але поліціянт схопив мене за волосся, щоб утримувати голову на місці, і далі пускав дим. Сатанинськи регочучи, він сказав: «Ну як тобі? Подобається? Не можеш терпіти – просто підпиши папір і розкажи нам, що знаєш. Якщо не заговориш, тобі непереливки. Завтра я куплю ще одну пачку сигарет і знову тебе обкурю». Коли та сигарета догоріла, теплий одяг, що був на мені, наскрізь промок від поту. Потім поліціянт знову змусив мене сісти навпочіпки, але я була повністю виснажена, усе моє тіло тремтіло, і я була така слабка, що здавалося, ось-ось знепритомнію. Він катував мене так ще дві години. Після цього він дмухав мені в обличчя димом ще двох сигарет – я була в суцільній агонії, у грудях і животі було страшенне відчуття важкості, а пальці задубіли й скорчилися. Вони схопили мене за руку й намагалися змусити підписати документ, але я подумки молилася Богу й не давала їм зрушити її ні на сантиметр. Зрештою, я так і не підписала той документ, у якому хулили Бога, але поліціянти на цьому не зупинилися – щоб змусити мене його підписати, один із них схопив мене за волосся й ударив головою об стіну, внаслідок чого в мене на голові набрякла велика ґуля. Після цього він сильно вдарив мене по обличчю, копнув по ногах і животу, від чого в мене запаморочилося в голові, а все тіло заніміло. Втомившись мене бити, поліціянт узяв електрошокер і почав вражати мене струмом по обличчю, грудях та інших частинах тіла. Здавалося, ніби все моє тіло проколюють голками. Я безупинно молилася Богу, благаючи Його сповнити мене вірою й силою щоб я була непохитною у своєму свідченні. Б’ючи мене струмом, поліціянт злісно погрожував: «Я катуватиму тебе, поки не відіб’ю всі нутрощі. Вийшовши звідси, ти страждатимеш від безлічі хвороб і помреш повільною смертю!». Що більше ці поліціянти говорили, то більше я їх ненавиділа. Я згадала Божі слова, у яких сказано: «Як може цей диявол, збожеволілий від люті, дозволити Богу контролювати свій імператорський двір на землі? Як він може добровільно схилитися перед Його переважаючою міццю? Його огидне лице було виявлене таким, яким воно є, так що не відомо, чи варто сміятися чи плакати, і про нього дійсно важко говорити. Хіба це не його сутність? Маючи потворну душу, він досі вірить, що є неймовірно красивим. Ця банда спільників злочину! Вони спускаються у світ смертних, щоб віддаватися задоволенням і сіяти смуту, збаламучуючи все так сильно, що світ стає зрадливим та непостійним місцем, а серце людини наповнюється панікою й занепокоєнням; і вони так багато гралися з людиною, що її зовнішній вигляд став схожий на надзвичайно потворну нелюдську польову звірину, що втратила останній слід первісної чистої людини. Більше того, вони навіть хочуть перебрати на себе суверенну владу на землі. Вони так сильно перешкоджають роботі Божій, що вона ледь може просуватися вперед, і вони закривають людину так щільно, наче стінами з міді й сталі. Учинивши так багато тяжких гріхів і ставши причиною стількох лих, невже вони досі очікують чогось іншого, окрім кари?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (7)). КПК – це диявол, який ненавидить Бога й опирається Йому. Що більше вони мене катували, то чіткіше я бачила, якими потворними й огидними вони насправді є. Я ненавиділа їх усім своїм єством, повстала проти них і відчувала ще більшу мотивацію слідувати за Богом і задовольняти Його. Після цього поліццянт знову спробував мене залякати, сказавши: «Навіть якщо ти не заговориш, тебе однаково засудять і відправлять до в’язниці на понад десять років!». Я була обурена і подумала: «Якщо доведеться сісти до в’язниці – нехай так і буде. Хоч на скільки років мене засудять, я ніколи не здамся вам, дияволи!». Зрештою, їм не вдалося витягнути з мене жодної інформації, і в липні 2014 року вони висунули мені сфабриковане звинувачення у «використанні сектантської організації для підриву правопорядку» та засудили до чотирьох років ув’язнення.
Згадуючи ті два рази, коли мене заарештовували й ув’язнювали, я розумію, що КПК застосовувала різні методи, намагаючись змусити мене зрадити Бога, зокрема жорстокі побиття, залякування, «промивання мізків» і приниження. Якби під час кожного з цих випробувань я не мала Божого захисту, а також віри й сили, які в мене вселяли Божі слова, поліціянти вже давно закатували б мене до смерті. Через ці випробування я на власному досвіді відчула Божу любов і стала свідком влади й сили Його слів. Саме Божі слова провели мене через ці поневіряння. Хоч як КПК мене переслідуватиме, я й далі слідуватиму за Богом і виконуватиму свій обов’язок, щоб віддячити Йому за Його любов.
