92. До чого призводить вигороджування неправдивого лідера
Наприкінці жовтня 2020 року мене відсторонили від обов’язків лідерки за те, що я не виконувала реальну роботу, і я повернулася до своєї місцевої церкви. Через арешти з боку КПК перебувати в моєму домі було небезпечно, тому я тимчасово не могла відвідувати зібрання. Я почувалася дуже негативно налаштованою та слабкою. Сестра на ім’я Лі Янь, яка жила в моєму селі, була лідеркою в іншій церкві. Хоча я не належала до тієї церкви, якою вона опікувалася, під час наших зустрічей вона завжди розпитувала про мій стан і читала Божі слова, щоб допомогти мені. Я була їй дуже вдячна за те, що вона не дивилася на мене зверхньо через моє відсторонення як неправдивої лідерки, і навіть допомагала мені. Я подумала: «Якщо в неї виникнуть якісь проблеми в майбутньому, я допоможу їй чим зможу».
Через кілька місяців я взялася за роботу з очищення в церкві і часто працювала з Лі Янь. Я помітила, що вона нерідко спізнювалася на зібрання через особисті справи, а на самих зібраннях просто робила все формально і дуже рідко бесідувала про Божі слова. Коли брати і сестри не могли розпізнати маловірів, антихристів чи злих людей, вона не бесідувала з ними про істини-принципи. Я також чула від церковного диякона, що вона часто сперечалася зі своєю сестрою-напарницею через дрібниці, через що зібрання не могли проходити нормально. Почувши це, я неабияк розлютилася. Я вважала, що як лідерка, Лі Янь не тільки не виконувала реальну роботу, але й заважала церковному життю, і що це затримає життя-входження інших та роботу церкви. Я розшукала її, щоб побесідувати з нею та вказати на те, що вона не виконує реальну роботу. Я також попередила її, що якщо вона й далі так чинитиме, то стане неправдивою лідеркою. Але їй, здавалося, було до цього зовсім байдуже, і вона відповіла: «Ну й нехай, я неправдива лідерка. Якщо я не бесідую з ними про істину, чому б тобі цього не зробити?». Після цього я помітила, що кілька членів церкви поширюють негатив і сильно заважають церковному життю. Я попросила Лі Янь зібрати оцінки всіх про них, щоб зрозуміти, чи були вони маловірами і чи слід їх вичистити. Але вона знаходила виправдання, кажучи, що зайнята, і постійно це відкладала, що дозволило цим членам церкви й далі заважати церковному життю. Коли я побачила, як легковажно вона ставиться до церковної роботи, я знову вказала їй на ці проблеми, але вона все одно сперечалася та виправдовувала себе. Я усвідомила, що Лі Янь увесь цей час не виконувала реальну роботу, не приймала бесіду та вказівки, і вже затримала роботу церкви. Судячи з принципів, я подумала, що вона, найімовірніше, неправдива лідерка, і тому хотіла повідомити про її ситуацію вищим лідерам. Але потім я замислилася: «Раніше, коли я була негативно налаштованою, вона мені допомогла і так добре до мене ставилася. Якщо вона дізнається, що я доповіла про неї вищим лідерам, чи не стане вона упередженою щодо мене? Якщо це призведе до її відсторонення, чи не скаже вона, що в мене немає сумління? Можливо, якщо я зараз не повідомлятиму про неї, а просто ще трохи побесідую, вона зміниться». Тож я побесідувала з нею про важливість роботи з очищення церкви, а також про те, як вона має ставитися до свого обов’язку. Але пройшов час, а Лі Янь так і не почала виконувати реальну роботу й досі не зібрала оцінки про тих членів церкви. Я також чула, що Лі Янь безвідповідально ставилася до своєї роботи і не наглядала за управлінням ресурсами в церкві, що призвело до пошкодження багатьох речей і завдало церкві серйозних фінансових збитків. Після цього вона не розмірковувала над собою і навіть намагалася перекласти провину на інших, стверджуючи, що це вони неправильно зберігали речі. Я бачила, що вона не виконувала реальну роботу. Вона легковажно ставилася до всієї церковної роботи й не приймала критики. Коли виникали перешкоди в роботі церкви та пошкоджувалося її майно, вона не відчувала ані найменшої провини. Хіба це не ознака неправдивої лідерки? Але я вчасно не доповіла про її проблеми. Усвідомивши це, я відчула сильну провину. Я побачила уривок із Божих слів: «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та підтримуватимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Божу ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Бога? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в критичні моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі? Часто став собі ці запитання та часто думай про них» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Я відчула, що Божі слова закликають мене до відповідальності. Особливо, коли побачила ту частину, де сказано: «Чи ти людина, що дбає про Божу ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Бога?». «Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани?». Я почувалася особливо присоромленою і винною. Бог сподівається, що ми дбатимемо про Його намір і швидко станемо на захист, щоб розвінчувати й зупиняти людей, які переривають церковну роботу й заважають їй, задля захисту інтересів церкви. Я знала Лі Янь досить давно і бачила, як вона не виконувала реальну роботу й не приймала критики, і я чудово розуміла: якщо її не відсторонять, робота церкви та життя-входження братів і сестер зазнають збитків. Але я згадувала про те, як вона допомагала мені раніше, і хвилювалася, що вона зненавидить мене, дізнавшись, що я доповіла про неї, і скаже, що в мене немає сумління. Тож, аби зберегти наші стосунки, я не хотіла повідомляти про її проблеми, навіть коли чітко бачила, що вона не виконує реальну роботу, через що кілька маловірів не були вчасно вичищені з церкви й продовжували заважати церковному життю. Я була такою егоїстичною та ницою! Порушуючи істини-принципи, потураючи неправдивому лідеру й захищаючи її, та дозволяючи їй заважати церковному життю, хіба я не стала щитом для цієї неправдивої лідерки й співучасницею в її лихих вчинках? Усвідомивши це, я ненавиділа себе за те, що не доповіла про Лі Янь вчасно, і вирішила негайно повідомити про її проблеми лідерам.
Після цього вищі лідери доручили мені зібрати оцінки братів і сестер про Лі Янь, щоб на основі її постійної поведінки вирішити, чи слід її відсторонити. Лідери також сказали, що якщо підтвердиться, що вона неправдива лідерка, я маю піти разом із ними і відсторонити Лі Янь. Коли вищі лідери сказали це, я відчула деяке вагання, подумавши: «Лі Янь дуже допомогла мені після того, як мене відсторонили раніше. Якщо я розвінчаю її та допоможу іншим розпізнати її, вона скаже, що в мене немає сумління». Я розривалася й не хотіла її розвінчувати. Я усвідомила, що мій стан неправильний, тому помолилася Богові, шукаючи, як розв’язати свої внутрішні суперечності. Я натрапила на такий уривок із Божих слів: «Ким є сатани, ким є демони та ким є Божі вороги, якщо не противниками Бога, які не вірять у Нього? Хіба вони не люди, що бунтують проти Бога? Хіба вони не ті, хто стверджує, що має віру, але не має жодної істини? Хіба вони не ті, хто лише прагне отримати благословення, але не здатен свідчити про Бога? Ти й сьогодні досі водишся з тими демонами та ставишся до них совісно й любовно, але хіба це не те саме, що проявляти доброту до сатани? Хіба ти не в союзі з демонами? Якщо люди дійшли до цього моменту й досі не здатні відрізнити добро від зла та продовжують сліпо бути люблячими й милостивими, не маючи жодного бажання шукати Божого серця чи жодної здатності прийняти Боже серце як своє власне, то їхній фінал буде ще жалюгіднішим. Кожен, хто не вірить у Бога у плоті, є ворогом Бога. Якщо ти можеш ставитися до Божих ворогів із совістю й любов’ю, хіба ти не позбавлений почуття справедливості? Якщо ти сумісний із тими, кого Я ненавиджу та кому протистою, і досі ставишся до них із любов’ю чи демонструєш особисті почуття до них, то хіба ти не бунтівничий? Хіба ти не навмисно опираєшся Богові? Хіба така людина насправді має істину? Якщо люди ставляться із совістю до Божих ворогів, із любов’ю – до демонів і з милістю – до сатани, хіба вони не навмисно переривають Божу роботу?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Наведені нижче Божі слова по-справжньому вразили мене. В уривку було чітко зазначено, що до людей, які прагнуть істини та підтримують церковну роботу, слід ставитися з любов’ю, тоді як до тих, хто відчуває відразу до істини й перериває церковну роботу й заважає їй, слід відчувати огиду й відкидати їх. Але хоча я чітко бачила, що Лі Янь не виконує реальну роботу, перериває церковну роботу й заважає їй, я все одно виявляла до неї доброту й не доповіла про неї відразу. Потім, коли настав час розвінчати її та допомогти іншим набути розпізнавання і винести уроки, мене охопили тривоги: я хвилювалася, що вона зненавидить мене і назве невдячною зрадницею. Тож я зрадила своє сумління, покриваючи й захищаючи її. Мені справді бракувало людськості. Де ж була моя відданість Богові? Хіба я не стала спільницею сатани? Навіть насолоджуючись таким рясним Божим забезпеченням, я все одно кусала руку, яка мене годує. Я була згодна з тим, що робота церкви й життя-входження моїх братів і сестер зазнають збитків, аби лише мої особисті інтереси були захищені. Мені справді бракувало сумління та людськості! Якби я й далі не каялася й не практикувала істину, Бог зрештою відцурався б від мене та відсіяв би мене.
Після цього я прочитала ще кілька уривків із Божих слів: «Якщо Бог хоче тебе спасти, то спочатку подякуй Йому та прийми це як поміч від Бога, чиїми б послугами Він для цього не користувався. Не можна бути вдячним виключно людям, не кажучи вже про те, щоб на знак подяки віддати комусь своє життя. Це велика помилка. Вкрай важливо, щоб твоє серце було вдячне Богові й ти приймав допомогу як послану Богом» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). «Надавати допомогу тому, хто її потребує, у відповідний час і у відповідному місці – це цілком нормальне явище, та ще й повинність кожного представника людського роду. Це просто така повинність і обов’язок. Бог дав ці інстинкти людям, коли створив їх. … Для людини допомога іншим людям і доброта до них – це щось інстинктивне, що майже не вимагає зусиль, і люди цілком на це здатні. Немає потреби підносити це до рангу доброти. Однак багато людей прирівнює допомогу від інших до доброти, постійно про неї говорить і віддячує за неї, вважаючи, що коли вони цього не роблять, то вони безсовісні. Якщо такі люди не віддячують за допомогу, то зневажають себе, гидують собою та навіть переживають, що громадська думка їх ганитиме. Чи потрібно таким перейматися? (Ні.) Багато людей не може побачити далі цього, і це питання постійно їх обмежує. Оце і є нерозуміння істини-принципів» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (7)). Так. Бог є Творцем; Він володарює над усіма речами та влаштовує їх. Коли я була найслабшою і найбільш негативно налаштованою, могло здаватися, що Лі Янь добре до мене ставиться, коли допомагає й бесідує зі мною, але насправді все це було Божим володарюванням і влаштуваннями, а не її турботою про мене. Я повинна була прийняти це від Бога й подякувати Йому, а не приписувати це їй. Не кажучи вже про те, що Лі Янь була церковною лідеркою, тому підтримувати братів і сестер і вирішувати будь-які проблеми в їхньому житті-входженні було її обов’язком. Коли Лі Янь підтримувала мене й бесідувала зі мною про Божі слова, вона просто виконувала свою відповідальність і це був її обов’язок. Крім того, ставитися до братів і сестер з любов’ю, допомагати й підтримувати одне одного – це одна з Божих вимог до обраних Ним людей. Я мала прийняти допомогу Лі Янь від Бога й виявити вдячність Йому. Натомість я облудно сприйняла це як її турботу про мене, тому продовжувала тримати пам’ять про її доброту у своєму серці. Я неодноразово захищала її через власні почуття. Я чітко знала, що вона неправдива лідерка, але не виступила, щоб доповісти про неї та розвінчати її. Я була такою безтолковою! Я мала б подбати про Божий намір, дотримуватися істини-принципів і розвінчати неправдиву лідерку, щоб захистити роботу церкви. Саме так має вчинити людина із сумлінням і людськістю. Якби Лі Янь була людиною, яка приймає істину, то після того, як її обтяли й розвінчали, вона б розмірковувала й пізнала себе, чітко побачила б власну розбещеність і недоліки, покаялася б і досягла б трансформації. Це також пішло б їй на користь. Якщо ж вона не була людиною, яка приймає істину, і після обтинання не покаялася б, це виявило б той факт, що вона не прагнула істини і її слід було вчасно відсторонити. Це було б корисно як для роботи церкви, так і для життя-входження інших. У мене був безглуздий погляд на речі: я завжди вважала, що обтинання та розвінчування людей – це приниження й образа для них. Я ставилася до чогось дуже позитивного як до негативного. У результаті я постійно була скута цим облудним переконанням і не наважувалася розвінчати проблеми Лі Янь. Я справді не розуміла істини й була дійсно жалюгідною. Усвідомивши все це, я відчула полегшення і перестала уникати своєї відповідальності.
Через кілька днів, дослідивши постійну поведінку Лі Янь, церква визначила, що вона є неправдивою лідеркою, і її відсторонили. Після відсторонення вона зовсім не розмірковувала над собою і не пізнала себе, і навіть скаржилася, що з нею вчинили несправедливо. Вона сперечалася, що роками була лідеркою, відмовилася від можливості заробляти гроші у світі та витримала незліченні поневіряння, тому вважала, що церква ставиться до неї несправедливо. Після цього вона стала одержимою багатством, пішла на роботу, щоб заробляти гроші, і перестала регулярно відвідувати зібрання. Після її відсторонення церква провела вибори, щоб обрати нового лідера, маловіри були вичищені, церковне життя більше не страждало від завад, і різні етапи церковної роботи могли просуватися без перешкод. Бачачи все це, я відчула значно більше спокою. Я була така щаслива, що змогла шукати істину в цій ситуації, вчасно виявити свої проблеми та виконати свій обов’язок.
Пізніше, коли я випадково зустріла Лі Янь, вона накинулася на мене, сказавши: «Очі б мої тебе не бачили! Тепер усі кажуть, що я неправдива лідерка, і це ти їм таке сказала. Я ненавиджу тебе!». Мені було дуже прикро чути від неї такі слова, але я знала: все, про що я повідомила вищим лідерам, було фактом. Вона була неправдивою лідеркою, і про неї слід було доповісти та розвінчати її. Це повністю відповідало Божому наміру. Але чому мені було так боляче чути, що вона мене ненавидить? Згодом я прочитала уривок із Божих слів, який дав мені розуміння кореня проблеми. У Божих словах сказано: «Хоча люди можуть щодня їсти й пити Божі слова, часто молитовно читати їх і роздумувати над ними, проте основні погляди, принципи та методи, згідно з якими вони дивляться на людей і речі, поводяться й діють, досі базуються на традиційній культурі. Отже, традиційна культура впливає на людей, піддаючи їх маніпуляціям, керівництву та контролю в повсякденному житті. Її не відкинеш, і від неї не втечеш, як від власної тіні. Чому так відбувається? Тому що люди не можуть ні виявити, ні проаналізувати, ні викрити різні ідеї й погляди в глибині свого серця, які їм прищепили традиційна культура та сатана; люди не можуть розпізнати й розгледіти ці речі, збунтуватися проти них і відмовитися від них; люди не можуть дивитися на інших людей і речі, поводитись і діяти так, як їм каже Бог, як Він учить і наставляє. У якому ж скрутному становищі через це досі перебуває більшість людей? У такому, що в глибині душі вони жадають дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, не порушувати Божу волю та не йти проти істини, але все ж беззахисно, мимоволі продовжують взаємодіяти з людьми, поводитись і робити справи за методами, яких навчає сатана. У глибині душі людина тягнеться до істини й бажає шалено жадати Бога та дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, не порушувати принципів істини, – але все завжди виходить геть не так, як вона хоче. Навіть якщо людина починає старатися ще більше, вона все одно отримує не той результат, якого жадає. Як би люди не боролися, скільки б зусиль не докладали, скільки б не мали рішучості й жаги набути любові до позитивного, проте кінець кінцем тієї істини, яку вони здатні практикувати, і принципів істини, яких вони здатні дотримуватись у реальному житті, досить мало. Це те, що найбільше мучить людей у глибині сердець. Яка ж у цього причина? Одна з причин – те, що різні ідеї та погляди, яких навчає людей традиційна культура, досі домінують у їхніх серцях і контролюють їхні слова, вчинки, ідеї, а також методи й способи поведінки та дій. Тому люди повинні пройти певний процес, аби розпізнати традиційну культуру, проаналізувати, викрити, розрізнити й розгледіти її та зрештою назавжди від неї відмовитися. Це дуже важливо – це не та річ, яку можна робити за бажанням. Причина в тому, що традиційна культура вже домінує в глибині людських сердець і навіть над особистостями всіх людей. Це означає, що у своєму житті люди просто не здатні втриматися від порушення істини в тому, як вони поводяться та роблять справи, і не можуть не піддатися контролю та впливу традиційної культури, яких зазнавали й зазнають аж до сьогодні» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Чому людина мусить прагнути до істини). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що жила, керуючись традиційними культурними цінностями та сатанинськими філософіями, як-от «За краплю доброти плати бурхливим джерелом» та «На доброту слід відповідати вдячністю». Я сприймала ці ідеї як принципи своєї поведінки. Я вважала, що мушу робити все можливе, аби захищати й віддячувати тим, хто виявляв до мене доброту й робив мені добро, незалежно від того, хороші це люди чи погані, і чи діють вони згідно з істинами-принципами. Навіть якби вони чинили зло, переривали церковну роботу й заважали їй, я мала б їх вигороджувати, інакше мені бракувало б сумління та людськості. Саме через те, що мене сковували ці сатанинські філософії та облуди, хоча я й чітко бачила, що Лі Янь не виконувала реальну роботу і була неправдивою лідеркою, я зволікала з тим, щоб розвінчати її та доповісти про неї, адже раніше вона мені допомогла. Я постійно хотіла дати їй ще один шанс, бути поблажливою, ставитися до неї з добротою й любов’ю. Я не думала про те, чи не зашкодить це церковній роботі та життю-входженню братів і сестер. Я потурала лихим вчинкам неправдивого лідера і стояла на боці сатани, бунтуючи проти Бога та опираючись Йому. Я усвідомила, що за своєю суттю ці традиційні цінності – це суцільні облуди й диявольські слова, які сатана використовує, щоб вводити в оману й розбещувати людей. Це зовсім не ті принципи, якими ми маємо керуватися у своїй поведінці. Життя за такими ідеями зробило б мене лише дедалі більш безглуздою та абсурдною. Мої думки ставали б усе більш заплутаними, я не могла б відрізнити добро від зла, а лише постійно порушувала б істину й опиралася Богові.
Одного дня я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Інколи почуття людини обмежують вплив совісті та позначаються на ньому, і в результаті рішення людини суперечать істині-принципам. Отже, ми можемо чітко побачити один факт: вплив совісті поступається стандарту істини, і часом, діючи по совісті, люди йдуть проти істини. Якщо ти віриш у Бога, але не живеш за істиною, а натомість дієш по совісті, чи спроможний ти коїти зло й опиратися Богові? Ти справді будеш спроможним коїти певне зло: категорично не можна сказати, що діяти по совісті – це завжди правильно. Це показує: якщо людина хоче догоджати Богу та відповідати Його волі, то просто діяти по совісті вкрай недостатньо. Щоб виконувати Божі вимоги, потрібно діяти на основі істини» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (2)). Це справді так. Усі ми повинні мати сумління, але воно не є істиною й не може її замінити. Якщо ми лише діятимемо й поводитимемося згідно зі своїм сумлінням, замість того щоб слідувати істині, то, найімовірніше, підемо проти істини й опиратимемося Богові. Бог хоче, щоб ми любили те, що Він любить, і ненавиділи те, що Він ненавидить. Саме цим принципом ми маємо керуватися у ставленні до інших. Якщо брат чи сестра прагне істини, то, незалежно від того, чи виявляли вони до мене доброту, коли вони стикаються з проблемами, я маю з любов’ю допомагати їм. Але якщо вони чинять лихі вчинки, або якщо вони – неправдивий лідер, зла людина чи антихрист, то навіть якщо вони були добрими до мене, я маю ставитися до них згідно з істинами-принципами – розвінчати їх і доповісти про них. Тож коли Лі Янь переривала церковну роботу й заважала їй, і зовсім не приймала істину, не бажаючи каятися та змінюватися, хоч би як ми з нею бесідували й допомагали їй, я не мала вигороджувати її, керуючись своїм так званим «сумлінням». Навпаки, я мала розвінчати її та доповісти про неї згідно з істинами-принципами. Не роблячи цього, я лише шкодила братам і сестрам і завдавала ще більших збитків церковній роботі. Усвідомлення цього стало для мене справжнім прозрінням: я відчула, що маю шлях для практики і принципи, якими можу керуватися у ставленні до інших. Пізніше Лі Янь була настільки непокірною та незадоволеною своїм відстороненням, що не лише почала гнатися за багатством і пропускати зібрання, а й поширювала негатив серед інших, продовжувала заважати церковному життю та неодноразово відмовлялася приймати бесіду й обтинання. Згідно з принципами, її належало вичистити. Цього разу я більше не намагалася її вигороджувати, натомість допомогла лідерам зібрати оцінки братів і сестер про неї. За згодою понад 80% братів і сестер Лі Янь була вичищена з церкви.
Лише переживши все це, я усвідомила: життя за сатанинськими філософіями тільки перешкоджає практиці істини і навіть може переривати церковну роботу й заважати їй. Лише ті, хто керується Божими словами у своїх поглядах на людей і речі, а також у тому, як вони діють і живуть по-людськи, справді мають людськість, здатні захистити церковну роботу та відповідати Божим намірам. Божі слова виправили мої облудні переконання та допомогли зрозуміти принципи того, як слід ставитися до інших.
