20. Більше не скута славою та статусом
Лін Сінь їхала на велосипеді порожньою вулицею. Це була найхолодніша пора зими, і від пронизливого вітру вона нестримно тремтіла. Серце її сповнилося тривогою. Вона прямувала на зібрання з кількома поливальниками й чула, що двоє братів дуже серйозно ставилися до своєї роботи та завжди прагнули вишукувати проблеми. Лін Сінь хвилювалася, думаючи: «Я ще така молода й тільки-но почала практикуватися як кураторка. Що, як я не зможу розв’язати їхні проблеми? Це ж буде так принизливо!». Їй хотілося їхати повільніше, але пориви холодного вітру не давали їй затримуватися в дорозі. Вона прискорила крок, поспішаючи на зібрання.
Коли Лін Сінь прибула до приймаючого дому, всі привіталися одне з одним і почали бесідувати й обговорювати свою роботу. Пізніше бесіда перейшла до значущості страждань під час виконання свого обов’язку. Лін Сінь побесідувала про своє розуміння цієї теми. Вислухавши її, брат Су Жуй, один із поливальників, сказав: «Щоб розв’язати проблему страху перед стражданнями під час виконання нашого обов’язку, нам потрібно не лише зрозуміти сенс страждань, а й проаналізувати, який саме аспект нашого розбещеного характеру призводить до того, що ми завжди упиваємося комфортом. Раніше я дбав про плоть і уникав страждань, але потім прочитав Божі слова…». Слухаючи, Лін Сінь здавалося, що Су Жуй веде свою бесіду прямо до неї, і вона раптом відчула, як її обличчя обдало жаром. Вона подумала: «Невже Су Жуй помітив мої недоліки? Чи не думає він, що я не дуже компетентна як кураторка? Невже він вважає, що моє життя-входження таке неглибоке, а я ще й бесідую з ними!». Лін Сінь не знаходила собі місця.
Упродовж усієї другої половини дня брати ставили багато запитань, і Лін Сінь постійно напружено думала, не наважуючись розслабитися ні на мить. Потім Су Жуй порушив ще одне питання, на яке Лін Сінь не змогла чітко відповісти. Після того як вона побесідувала про свої думки, Су Жуй усе одно нічого не зрозумів, і всі замовкли. Годинник продовжував цокати, і тихий звук його ходу тієї миті здавався особливо гучним і виразним. «Що ми маємо робити далі?» – порушив тишу брат Лі Ян. Су Жуй відповів: «Ми чекаємо, поки куратор проведе бесіду. Це питання ще не було чітко роз’яснено в бесіді». Лін Сінь ніяково всміхнулася й, намагаючись зберегти спокій, сказала: «Я все ще думаю над цим». Але в її голові все сплуталося, вона відчувала тривогу й занепокоєння. «Що, як я не зможу розв’язати цю проблему? Хіба це не буде соромно?» На щастя, всі почали бесідувати одне за одним, і проблему було певною мірою розв’язано. Лін Сінь протяжно зітхнула, глянула на час на своєму комп’ютері – було вже пізно – тож вона швидко спакувала свої речі й поспішила геть.
Коли вона вирушила назад, сонце вже сіло, і останні промені сутінків поступово згасали, залишаючи на обличчі Лін Сінь лише розчарування й відчуття втрати. Вона подумала: «За цей довгий день брати вже розгледіли мене як на долоні. Я хотіла справити на всіх гарне враження, але повірити не можу, що все вийшло саме так. Чи не скажуть вони, що я погано справляюся з роллю кураторки? Чи не скажуть, що моє життя-входження поверхове, та й навичок мені бракує? Чому в них так багато запитань? Хіба вони не можуть питати менше?». Лін Сінь скаржилася у своєму серці: «Я більше не піду до цієї групи. Що частіше я туди ходжу, то більше ніяковію. Зрештою, в мене є сестра-напарниця. Нехай краще вона йде замість мене».
Після цього випадку Лін Сінь ще довго не могла знайти спокою. Щойно заходила мова про проведення зібрань для поливальників, їй хотілося просто втекти. Вона знала, що живе в розбещеному характері, тому свідомо їла й пила Божі слова щодо свого стану. Вона прочитала Божі слова: «Перебувати на належному місці створеної істоти й бути звичайною людиною – чи легко це робити? (Це не легко.) У чому полягає складність? Складність полягає в тому, що люди завжди вважають, що на їхні голови покладено багато німбів і титулів. Також вони надають собі ідентичності й статусу видатних осіб і надлюдей і беруть участь у всіх тих удаваних і хибних практиках і показухах. Якщо ти цього не відпускаєш і завжди дозволяєш цьому контролювати й обмежувати твої слова й учинки, тоді тобі буде тяжко ввійти в реальність Божого слова. Буде тяжко припинити тривожитися про рішення щодо того, що ти не розумієш, і частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце. Ти не зможеш це робити. Ти не зможеш приходити до Бога саме тому, що твій статус, титули, ідентичність тощо є хибними й несправжніми, тому що вони йдуть урозріз із Божими словами й суперечать їм, тому що ці речі зв’язують тебе. Що дають тобі всі ці речі? Вони допомагають тобі добре маскуватися, вдавати розуміння, вдавати, що ти кмітливий, вдавати із себе видатну особу, вдавати із себе знаменитість, прикидатися вмілим, прикидатися мудрим і навіть прикидатися, ніби ти все знаєш, все вмієш і все можеш зробити. Усе це лише для того, аби інші поклонялися тобі й захоплювалися тобою. Вони приходитимуть до тебе зі всіма своїми проблемами, покладаючись і рівняючись на тебе. Отож ти ніби ставиш себе самого на вогонь, щоб підсмажити. Скажи Мені, чи добрі відчуття від смаження на вогні? (Ні.) Ти не розумієш, але не наважуєшся сказати, що ти не розумієш. Ти не можеш розпізнати, але не наважуєшся сказати, що ти не можеш розпізнати. Очевидно, що ти помилився, але не наважуєшся це визнати. Твоє серце болить, але ти не наважуєшся сказати: “Цього разу це дійсно моя провина, я в боргу перед Богом і перед своїми братами й сестрами. Я спричинив такі величезні збитки для Божого дому, але не маю мужності постати перед усіма й це визнати”. Чому ти не наважуєшся говорити? Ти вважаєш: “Мені потрібно жити відповідно до репутації та німбу, якими мене наділили мої брати й сестри, я не можу зрадити велику повагу й довіру, які вони до мене мають, а палкі очікування, які вони плекають щодо мене вже багато років, і поготів. Отож я мушу й далі вдавати”. На що схоже таке маскування? Ти успішно зробив із себе видатну особу й надлюдину. Брати й сестри хочуть прийти до тебе, щоб запитати, проконсультуватися й навіть попросити твоєї поради щодо якихось проблем, з якими вони зіткнулися. Здається, що вони навіть не можуть без тебе жити. Але хіба твоє серце не болить? Звичайно, деякі люди не відчувають цього болю. Антихрист такого болю не відчуває. Натомість вони радіють цьому, думаючи, що їхній статус – понад усе. Однак пересічній нормальній людині боляче, коли її смажать на вогні. Вона відчуває, що вона така ж нікчема, як і звичайна людина. Вона не вірить, що сильніша за інших. Вона не лише думає, що не може виконати жодної практичної роботи, але й вважає, що затримає роботу церкви й Божих обранців, тому візьме провину на себе й складе із себе обов’язки. Такою є людина, яка має розум» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Лін Сінь розмірковувала над Божими словами й усвідомила, що жила заради репутації та статусу, у кожній ситуації думаючи лише про те, як зберегти свій статус і посаду кураторки. Вона згадала часи, коли ще не була кураторкою. Тоді вона не відчувала жодного тиску, хоч би що вона робила: бесідувала про істину чи обговорювала й досліджувала з іншими питання, яких не розуміла. Вона ділилася всім, що знала, не боячись сказати щось не те й не нервуючи через брак розуміння. Вона знала, що її життя-входження було поверховим і що вона не до кінця засвоїла деякі принципи, тому їй доводилося більше бесідувати й шукати, щоб компенсувати свої прогалини. Але тепер усе було інакше, адже вона стала кураторкою. Їй здавалося, що вона завжди має бути кращою за інших братів і сестер, що її бесіди про істину мають бути глибшими, а її працездатність не може бути надто низькою. Вона вважала, що мусить у бесіді розв’язувати питання, які ставили інші; інакше брати й сестри дивитимуться на неї зверхньо. Коли вона відвідувала зібрання, Су Жуй вказав на недоліки в її бесіді про істину. Вона також зіткнулася з деякими проблемами, яких не могла чітко зрозуміти, і хоча не знала відповідей, визнавати цього не хотіла. Вона переймалася лише власною гордістю та статусом і не знаходила собі місця. Вона також хвилювалася, що якщо й далі ходитиме проводити зібрання з поливальниками, то ще більше осоромиться, тому їй не хотілося туди йти; вона думала, що це допоможе приховати її недоліки та прогалини й збереже її образ кураторки. Лін Сінь усвідомила, що вона надто високо себе поставила й намагалася вдавати з себе якусь видатну людину без жодних недоліків. Вона була справді зарозумілою і їй бракувало розуміння себе! Це було цілком нормально, що в неї виявлялися проблеми й недоліки, оскільки вона була новачком на посаді кураторки, а Бог використовував ці проблеми й труднощі як можливості для її практики. Вона мала б щиро шукати істини-принципи для розв’язання цих проблем, а не тікати від них через почуття власної некомпетентності; до того ж, уникаючи їх, вона зовсім не виконувала своїх обов’язків. Лін Сінь побачила Божі вимоги до людей: «Не будь нетерплячим щодо рішень про те, чого ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце» («Божа бесіда»). Вона зрозуміла, що Бог хоче, щоб люди, стикаючись із тим, чого не розуміють, частіше поставали перед Ним, щоб молитися й шукати зі щирим серцем. Але вона була міцно скута переживаннями про власну гордість та статус, постійно думаючи про те, як зберегти свій імідж і статус. Вона знала, що має багато прогалин, але не думала про те, як розв’язати проблеми, щоб просувати роботу. Те, що брати досить серйозно ставилися до своєї роботи, було добре; тоді як вона, не розуміючи істини й не розв’язуючи проблем, ще й звинувачувала інших у тому, що вони ставлять забагато запитань – вона справді втратила розум! Усвідомивши це, Лін Сінь продовжила читати Божі слова та знайшла шлях для практики.
Всемогутній Бог говорить: «Скажіть Мені, як ви можете бути звичайними, нормальними людьми? Як ви можете зайняти належне місце створіння, як каже Бог, – як ви можете не намагатися бути надлюдьми чи якимись великими діячами? Як вам треба практикувати, щоб бути звичайними, нормальними людьми? Як це можна зробити? … По-перше, не давай собі титулу та не зв’язуй ним себе, кажучи: “Я – керівник, я – голова команди, я – куратор, ніхто не знає цю справу краще за мене, ніхто не розуміється на цих навичках краще за мене”. Не впіймайся на свій самопризначений титул. Щойно ти так зробиш, він зв’яже тебе по руках і ногах, і це впливатиме на те, що ти говориш і робиш. Це також впливатиме на твоє нормальне мислення й судження. Ти маєш звільнитися від кайданів цього статусу. Спочатку спустись із висоти цього офіційного титулу й посади та стань на місце звичайної людини. Якщо ти це зробиш, твоє мислення стане нормальним до певної міри. Ти також маєш визнати й сказати: “Я не знаю, як це зробити, і я цього не розумію: мені треба буде розібратись у питанні й повчитися”, – або: “Я ніколи із цим не стикався, тому я не знаю, що робити”. Коли ти будеш здатен казати те, що думаєш насправді, і говорити чесно, ти станеш наділеним здоровим глуздом. Інші знатимуть тебе справжнього, а отже, матимуть нормальне уявлення про тебе, і тобі не доведеться прикидатися, на тебе не буде сильного тиску, і ти зможеш нормально спілкуватися з людьми. Таке життя вільне й легке; кожен, кому життя здається виснажливим, сам у цьому винен. Не прикидайся та нічого із себе не вдавай. Спершу відкрийся про те, що ти думаєш у душі, про свої справжні думки, щоб усі знали про них і розуміли їх. Унаслідок цього всі твої побоювання, підозри та перепони між тобою й іншими буде усунуто. Ти перебуваєш і в інших путах. Ти постійно думаєш, ніби ти голова команди, керівник, працівник або людина з титулом, статусом і репутацією: якщо ти кажеш, що чогось не розумієш, або якщо ти чогось не вмієш, хіба ти не принижуєш себе? Коли в душі ти відкидаєш ці пута й перестаєш думати про себе як про керівника чи працівника, коли припиняєш думати, що ти кращий за інших, і відчуваєш, що ти звичайна людина, така ж, як і всі, і що є сфери, у яких ти поступаєшся іншим, – то, коли ти спілкуєшся про істину та робочі питання з такої позиції, ефект є іншим, і атмосфера теж відрізняється. Якщо в душі в тебе завжди є побоювання, якщо ти завжди почуваєшся напруженим і скутим і якщо ти хочеш усього цього позбутися, але не можеш, тоді тобі слід серйозно молитися Богу, аналізувати себе, бачити свої недоліки й прагнути до істини. Якщо ти зможеш втілити істину в життя, ти отримаєш результати. Що б ти не робив, не говори й не дій із певної позиції чи з використанням певного титулу. Спочатку відклади все це вбік і постав себе на місце звичайної людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). З Божих слів Лін Сінь зрозуміла, що їй потрібно відкинути свій статус кураторки, і що вона була такою ж звичайною людиною, як і всі інші, просто виконувала інший обов’язок. Тепер, коли вона стала кураторкою, це просто означало, що вона несе більше відповідальності, але її духовний зріст залишився таким самим, як і раніше. Посада кураторки не означала, що її духовний зріст збільшився, або що вона стала чіткіше розуміти різні аспекти істини – думати так було наївно. До того ж, оскільки вона так довго служила поливальницею, брати й сестри чудово знали, чого вона варта насправді; хіба те, що вона хотіла вдавати із себе когось вищого, не означало, що вона намагалася обдурити і себе, і інших, наражаючи себе на муки? Лін Сінь зрозуміла, що має відкинути титул кураторки, правильно ставитися до власних недоліків, бесідувати й розбирати те, чого не розуміє, з іншими або ж самій шукати істину для розв’язання проблем, і сприймати кожне викриття як гарну нагоду для життєвого зростання.
Погода поступово ставала теплішою, а вітер – значно лагіднішим. Лін Сінь зняла свій важкий ватяний одяг, почуваючись розслабленою й задоволеною.
Невдовзі після цього Лін Сінь призначили відповідати за роботу над проповідями. Коли вона побачила, що деякі брати й сестри вже писали проповіді раніше, а дехто мав багаторічний досвід проповідування Євангелія, то не могла не бідкатися: «Ну хто з них не кращий за мене? Як я взагалі маю наглядати за цією роботою?». У Лін Сінь просто голова йшла обертом. Вона хвилювалася, що якщо не зможе належним чином спрямувати роботу, брати й сестри не сприймуть її всерйоз і скажуть: «Ти ж кураторка, хіба можна бути такою кураторкою?». Вона хвилювалася, що якщо результати будуть поганими і її зрештою відсторонять – це ж буде така ганьба! Лін Сінь жила в стані пригніченості й тривоги.
Надворі вже кілька днів поспіль мрячив дощ, хоч і не сильний. Лін Сінь помітила, що якість проповідей, які подали брати й сестри, була не дуже високою, і вона хотіла побесідувати з ними про принципи. Однак вона вагалася, думаючи: «Минулого разу на зібранні я просто сиділа збоку й заледве могла вставити бодай кілька слів. Це було страшенно соромно. Я навіть не знаю, що про мене думають брати й сестри. Якщо я піду цього разу й знову не зможу розв’язати жодної проблеми, що мені робити? Мабуть, краще не йти, так я хоча б не втрачу обличчя». Лін Сінь подивилася у вікно: дощ усе не вщухав. Вона заспокоювала себе думкою: «Хоч я й не піду бесідувати з ними особисто, я все одно можу побесідувати через лист. Мабуть, немає жодної різниці, піду я чи ні».
Одного дня лідер призначив зустріч із Лін Сінь, щоб провести зібрання. Розпитавши про стан справ на роботі, лідер вказав на те, що Лін Сінь безвідповідально ставилася до свого обов’язку, не відстежувала роботу по-справжньому й не розв’язувала проблем, що й призвело до низької якості проповідей. Лін Сінь відчула глибокий сором; вона ненавиділа себе за те, що завжди переймалася своєю гордістю та статусом, чим і затримала роботу. Потім лідер поділився кількома Божими словами, і один конкретний уривок дещо зворушив Лін Сінь. Всемогутній Бог говорить: «Неважливо, наскільки ти талановитий, які в тебе рівень та освіта, скільки гасел ти можеш вигукувати або скільки слів і доктрин ти осягнув; незалежно від того, наскільки ти зайнятий або виснажений за день, як далеко ти подорожував, скільки церков відвідав, на який ризик ішов і скільки страждань зазнав, – усе це неважливо. Важливо те, чи виконуєш ти свою роботу на основі упорядкувань щодо роботи, чи точно ти реалізовуєш ці упорядкування; чи під час виконання тобою ролі лідера ти береш участь у кожній конкретній роботі, за яку відповідаєш, і скільки реальних проблем ти насправді розв’язав; скільки людей зрозуміли істини-принципи завдяки твоєму лідерству й наставництву і наскільки просунулася й розвинулася робота церкви, – важливо, чи досяг ти цих результатів. Якою б не була виконувана тобою конкретна робота, важливо, чи послідовно ти здійснюєш подальший контроль за роботою і скеровуєш її, а не поводишся зверхньо й віддаєш накази. Крім цього, важливо також, чи маєш ти життя-входження, виконуючи свій обов’язок, чи можеш ти братися за справи згідно з принципами, чи маєш ти свідчення практики істини й чи можеш ти розбиратися з реальними проблемами, з якими стикаються Божі обранці, і розв’язувати їх. Це та йому подібне – усе це критерії для оцінювання того, чи виконав лідер або працівник свої зобов’язання. Чи сказали б ви, що ці критерії практичні? І справедливі до людей? (Так.) Вони справедливі до всіх. Неважливо, який у тебе рівень освіти, молодий ти чи старий, скільки років ти віриш у Бога, який у тебе стаж або скільки Божих слів ти прочитав, – ніщо з цього неважливо. Важливо те, наскільки добре ти виконуєш церковну роботу після обрання лідером, наскільки ефективна й продуктивна твоя робота й чи кожне робоче завдання просувається організовано й ефективно, без затримок. Це основні аспекти, які оцінюються при визначенні того, чи виконав лідер або працівник свої зобов’язання» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (9)). Лін Сінь побачила: Бог бесідував про те, що обов’язки лідерів і працівників полягають у тому, щоб наставляти братів і сестер у розумінні істин-принципів і сприяти просуванню всіх напрямків роботи в Божому домі. Бог судить людину не за тим, наскільки сильно вона страждає зовні, а радше за тим, чи приносить виконання її обов’язку реальні результати й чи виконує вона своє зобов’язання. Прочитавши Божі слова, Лін Сінь запитала себе: «Скільки реальної роботи я виконала відтоді, як стала кураторкою? Чи розв’язала я всі виявлені проблеми? Чи принесла робота реальні результати й чи просунулася вона вперед?». Лін Сінь не могла відповісти на жодне із цих запитань. Будучи лідером чи працівником, помітивши, що робота не дає хороших результатів, слід реально дослідити причини цього й залежно від того, чи живуть люди у своїх розбещених характерах чи просто не розуміють принципів, цілеспрямовано розв’язати проблеми. Проте, побоюючись, що вона не зможе розв’язати проблеми і що інші розкусять її, вона лише писала листи, щоб коротко побесідувати про принципи, унаслідок чого проблеми залишалися нерозв’язаними, а результати роботи – незмінно поганими. Хіба це все не було спричинено тим, що вона не виконувала реальної роботи? Після зібрання Лін Сінь негайно вирушила на зустріч із братами й сестрами, які писали проповіді. Завдяки детальному розпитуванню вона виявила, що вони справді писали не за принципами, тож вона побесідувала про деякі принципи з усіма разом. Лише за кілька днів була подана проповідь набагато кращої якості. Лін Сінь була дуже задоволена, але водночас відчувала певні докори сумління. Якби вона розв’язала ці проблеми раніше, робота б не затрималася на такий довгий час. Вона запитувала себе: «Чому я не могла відкинути свою гордість? Чому мені було так важко практикувати істину?». Сповнена рішучості розв’язати цю проблему, Лін Сінь почала шукати більше Божих слів на цю тему.
Всемогутній Бог говорить: «Антихристи щодня живуть тільки заради репутації та статусу, вони живуть, тільки щоб упиватися благами статусу, – це все, про що вони думають. Навіть коли вони час від часу зазнають якихось незначних труднощів або платять якусь дріб’язкову ціну, це робиться заради здобуття статусу та репутації. Прагнення до статусу, утримання влади та легке життя – це головні речі, які антихристи завжди задумують, щойно повіривши в Бога, і вони не здаються, доки не досягнуть своїх цілей. Якщо їхні лихі вчинки колись розвінчують, вони панікують, ніби небо на них от-от упаде. Вони не можуть їсти чи спати, і здається, що вони перебувають у заціпенінні, ніби страждають від депресії. Коли люди запитують їх, що сталося, вони вигадують брехню й кажуть: “Учора я був такий зайнятий, що не спав усю ніч, тому я дуже втомився”. Але насправді все це неправда, це все обман. Вони так почуваються, бо постійно розмірковують: “Мої погані вчинки розвінчано, тож як мені відновити свою репутацію та статус? Якими засобами я можу себе реабілітувати? Яким тоном мені усім це пояснити? Що я можу сказати, щоб люди не побачили мене наскрізь?”. Довгий час вони не можуть придумати, що робити, і тому перебувають у пригніченому стані. Іноді їхні очі порожньо дивляться в одну точку, і ніхто не знає, на що вони дивляться. Це питання змушує їх ламати голову, вичерпувати всі думки, і їм не хочеться ні їсти, ні пити. Незважаючи на це, вони однаково вдають, ніби дбають про церковну роботу, і запитують людей: “Як просувається євангельська робота? Наскільки ефективно проповідується Євангеліє? Чи здобули брати й сестри останнім часом якесь життя-входження? Чи хтось створював якісь переривання чи завади?”. Ці їхні запитання про роботу церкви – лише показуха для інших. Якби вони й дізналися про проблеми, то не змогли б їх розв’язати, тому їхні запитання – проста формальність, поставлені, щоб здавалося, ніби вони дбають про роботу церкви. Якби хтось доповів їм про проблеми церкви, щоб вони їх розв’язали, вони б просто похитали головою. Жоден план би їм не допоміг, і хоча вони хотіли б замаскуватися, вони б не змогли, і ризикували б бути розвінчаними й викритими. Це найбільша проблема, з якою антихристи стикаються за все своє життя. … Хоча робота церкви триває під владою антихристів, її ефективність значно знизилася. Деяку важливу роботу досі контролюють злі люди, а впорядкування роботи від Божого дому не впроваджуються. Хоча кожен Божий обранець виконує свій обов’язок, реального результату немає, а різні завдання давно вже паралізовані. У чому корінна причина цих проблем? У тому, що антихристи захопили контроль над церквою. Скрізь, де антихристи мають владу, незалежно від масштабів їхнього впливу, навіть якщо це лише одна команда, вони впливатимуть на роботу Божого дому та на життя-входження частини Божих обранців. Якщо вони мають владу в церкві, церковна робота та Божа воля там зазнають перешкод. Чому впорядкування роботи від Божого дому не можуть бути впроваджені в певних церквах? Тому що в цих церквах владу мають антихристи. Жоден, хто є антихристом, не буде щиро присвячувати себе Богові; виконання їхніх обов’язків буде лише формальністю, і вони робитимуть усе для годиться. Вони не виконуватимуть справжньої роботи, навіть якщо вони лідери чи працівники, і говоритимуть та діятимуть лише заради слави, вигоди та статусу, зовсім не захищаючи роботу церкви» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог викриває, що антихристи живуть виключно заради репутації та статусу і проводять свої дні, зосередившись на тому, як їх захистити. Вони зовсім не дбають про роботу Божого дому й уникають виконання конкретної роботи. Але коли їхній репутації чи статусу щось загрожує, навіть якщо це лише незначна втрата, вони ламають голову і йдуть на все, аби прикинутися й приховати свою суть. Цілком очевидно, що антихристи не рахуються з роботою Божого дому, нехтують своїми належними обов’язками та є вкрай егоїстичними й ницими. Лін Сінь усвідомила, що поводилася достоту як антихрист, цінуючи репутацію та статус понад усе на світі. Вона зовсім не переймалася роботою церкви; головне, щоб її репутація та статус були в безпеці, а все інше не мало значення. Здавалося, ніби виконання церковної роботи було для неї зайвим тягарем, а головним було – зберегти власну репутацію та статус. Осоромившись перед братами й сестрами на зібранні з поливальниками, вона почувалася настільки пригніченою та засмученою, що більше не хотіла ходити туди на зібрання. А тепер, відстежуючи роботу над проповідями, вона зрозуміла, що, виявивши власні недоліки, вона не думала про те, як швидше навчитися, а просто хотіла втекти й приховати свої проблеми, аби не здаватися некомпетентною. Її відповідальність полягала в тому, щоб вчасно виявляти різноманітні проблеми у виконанні обов’язку, наставляти братів і сестер шукати істину та входити в принципи, щоб робота просувалася успішно. Те, що вона не мала чіткого розуміння істини та достатнього досвіду в роботі, зовсім не були вагомими причинами чи виправданнями для того, щоб не виконувати реальну роботу. Бог не вимагає від людей якихось видатних результатів; Він лише сподівається, що вони вкладатимуть усе серце й усі сили у виконання своїх обов’язків, щоб досягати в цьому прогресу та компенсувати власні недоліки. Але Лін Сінь думала лише про те, як зберегти свою репутацію та статус, і не виконувала жодної реальної роботи. Щоб приховати свої недоліки, вона просто відсторонилася від справ, чим завдала шкоди роботі церкви. Вона не лише не сприяла просуванню роботи, а й навпаки – затримувала її та негативно на неї впливала. Хіба могли такі її дії не викликати в Бога відрази? Вона згадала антихристів, виключених із церкви: вони дуже переймалися власною репутацією та статусом, насолоджувалися повагою братів і сестер і робили лише те, що захищало їхню репутацію та статус, не зважаючи навіть на те, що це переривало роботу церкви. Зрештою, через їхні численні лихі вчинки їх виключили та відсіяли. Лін Сінь усвідомила, що вона також виявляє характер антихриста, і якщо не покається, то зрештою матиме такий самий фінал. Розмірковуючи над цим, Лін Сінь вирішила для себе: відтепер вона вкладатиме все своє серце у свій обов’язок, більше не буде скована переживаннями про свої гордість і статус, а сумлінно виконуватиме свій обов’язок. Якщо чогось не розумітиме, вона вивчатиме відповідні принципи або ж, відкинувши власне его, шукатиме відповідей у братів і сестер. Так вона зможе поступово почати виконувати свій обов’язок як слід.
У наступні дні Лін Сінь зосередилася на тому, щоб реально вивчати відповідні істини-принципи та споряджати себе ними. Бесідуючи з іншими, вона підходила до цього з настроєм навчатися та ділитися досвідом. Коли вона стикалася з тим, чого не розуміла, то сама зверталася за порадою до інших. Її не хвилювало, що про неї подумають інші. Аби лише вона могла прагнути відповідати Божим вимогам і виконувати свій обов’язок від усього серця – цього було б цілком достатньо.
Через затяжну похмуру й дощову погоду повітря здавалося важким і гнітючим, та все це зрештою мине. Знову вийде сонце, і тоді небо засяє яскравими барвами.
Нарешті дощ ущух, і небо поступово прояснилося…
