25. Божі слова показали мені напрямок у житті
Змалечку я завжди отримувала хороші оцінки й брала участь у літературних та мистецьких конкурсах. Можна сказати, що моє навчання проходило дуже гладко. Уся моя сім’я сподівалася, що я виділятимуся та приноситиму славу нашій родині. Вони часто казали: «Тих, хто має знання, поважають і високо цінують, і лише вони можуть закріпитися в суспільстві. А на тих, хто не має знань і освіти, дивляться зверхньо, і вони ніколи не зможуть ходити з піднятою головою». Я була повністю згодна з думкою батьків, і ось так вислів «Виділяйся над іншими та принось честь своїм предкам» став метою, якої я прагнула. Щоб досягти цієї мети, я вчилася з ранку до ночі й не здавалася, хоч би як сильно втомлювалася. У вільний час я далі вчилася онлайн. Я ніколи не пропускала занять і не спізнювалася, уважно слухала кожну лекцію викладачів. Після уроків інші йшли гуляти, а я залишалася робити домашнє завдання. Я завжди здавала контрольні однією з останніх, ретельно перевіривши свої відповіді. У гонитві за навчанням я не харчувалася вчасно, не займалася спортом і часто не висипалася. Завдяки невтомним зусиллям я зрештою вступила до омріяного навчального закладу – Чіангмайського університету. Коли батьки, друзі та вчителі почули цю новину, усі дивилися на мене зі схваленням та заздрістю. Я почувалася неймовірно щасливою. Я думала, що починаю чудове, видатне життя, що після випуску багато компаній шикуватимуться в чергу, аби найняти мене, і я неодмінно зроблю собі ім’я та виділятимуся серед інших. Раптом моя мама захворіла на рак, і в неї діагностували пізню стадію. Лікарі сказали, що їй залишилося дуже мало часу. Ця новина пролунала як грім серед ясного неба й неабияк мене підкосила. Здавалося, усе, що я планувала, розлетілося на друзки. Я так багато працювала в школі, щоб у майбутньому стати видатною, мати можливість забезпечувати маму і щоб вона могла мною пишатися. Але моя мама захворіла на рак ще до того, як я закінчила навчання. Я почувалася дуже пригніченою. Я хотіла поїхати додому й доглядати за мамою, але подумала про те, скільки зусиль я доклала для вступу до університету, і що я маю досягти хоч чогось за всі ці роки старань. Якщо я кину навчання заради догляду за мамою, хіба вся моя важка праця не буде марною? Я відчувала сильний внутрішній конфлікт і не знала, як вчинити. Одного разу мама зателефонувала мені й сказала: «Не думаю, що я доживу до твого випуску, але заради власного майбутнього ти повинна закінчити навчання й жити добре, тоді я зможу піти без жалю». Піддавшись маминим вмовлянням, я не поїхала додому, щоб доглядати за нею, а продовжила навчання. Невдовзі після цього моя мама померла. Мене поглинули спогади про маму, і я могла думати лиш про те, що вона мені доручила. Я вирішила старанно вчитися й зробити собі ім’я, щоб виправдати мамині надії.
Спочатку мені вдалося адаптуватися до життя в університеті, але згодом я побачила, що життя там було досить сухим і нудним, зовсім не таким, як я собі уявляла. Навпаки, життя в університеті було сповнене конкуренції. Студенти утворювали угруповання залежно від свого походження, було багато насмішок та глузувань. Деякі викладачі навіть долучалися до студентів із хорошими оцінками чи впливовими сім’ями, щоб глузувати з тих, хто мав погані оцінки або був з бідних родин. Це змушувало студентів, які й так почувалися меншовартісними, почуватися ще гірше, і дехто з них навіть переводився або кидав навчання. Я глибоко зневажала тамтешню атмосферу, але щоб виділитися, вперто продовжувала вчитися заради хороших оцінок. Завдяки наполегливій праці я здобула хороші оцінки та результати як у навчанні, так і у своїй професійній кар’єрі. Молодші однокурсники рівнялися на мене і вважали мене взірцем для наслідування в навчанні. Я отримала славу й вигоду, яких бажала, але відчувала порожнечу всередині, і поступово такий спосіб життя почав мене втомлювати й набридати мені. Я не розуміла, чому люди хочуть так жити. Я думала, що здобуваючи знання, я зможу виділитися, досягти щастя й жити так, як мені хочеться. То чому ж, чим більше я прагнула такого життя, тим більш спустошеною і змученою я почувалася? Іноді я думала: невже мета життя – це просто працювати, щоб відчути успіх, а потім врешті-решт померти? А з огляду на те, що ми нічого не заберемо із собою в могилу й усі наші зусилля зникнуть безслідно, який у цьому всьому був сенс? Хіба немає більш значущого способу життя?
Одного дня я побачила допис у Фейсбуці про справжній сенс життя. Після того як я вподобала допис і залишила коментар, хтось додався до мене в друзі й почав розмову про релігійну віру, і тоді я зрозуміла, що він, мабуть, християнин. Він проповідував мені Євангеліє про роботу спасіння Всемогутнього Бога в останні дні. Я прочитала багато слів Всемогутнього Бога й пізнала багато істин, про які ніколи раніше не чула, зокрема про джерело людського життя, корінь людських страждань, про те, як сатана розбещує людство та багато іншого. Божі слова втамували мою спрагу до істин про життя. У школі я ніколи не чула жодної з цих істин. Після цього я натрапила на такий уривок слів Всемогутнього Бога у Фейсбуці: «З появою суспільних наук наука та знання зайняли серце людини. Потім наука та знання стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в людини не залишилося ні достатнього простору, ні стількох сприятливих умов для поклоніння Богові. У серці людини місце Бога опускається дедалі нижче. Без місця для Бога в серці внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Унаслідок цього багато соціологів, істориків і політиків виступило з висловленням теорій соціальних наук, теорії еволюції людини й інших теорій, які суперечать тій істині, що Бог створив людину, і які покликані заповнити серця та розуми людства. Таким чином, стає дедалі менше людей, які вірять, що Бог створив усе суще, і дедалі більше починає вірити в теорію еволюції. Дедалі більше людей ставиться до записів про роботу Бога та Його слова в період Старого Заповіту як до міфів і легенд. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, і вони стають байдужими до Божого існування й до переконання, що Бог володарює над усім сущим. Для них уже не має значення, чи виживе рід людський і якою буде доля країн і народів, і людина живе в порожньому світі, який дбає лише про їду, пиття й пошуки задоволення…» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). Прочитавши цей уривок Божих слів, я усвідомила: оскільки серця людей поглинуті наукою та знаннями й не залишають місця для Бога, вони стають дедалі більш порожніми. Тож вони намагаються з’ясувати, яка мета життя, у чому його цінність і сенс, але чим більше людина намагається дослідити ці питання за допомогою науки та знань, тим менше знаходить справжніх відповідей. Ці знання дають людям лише тимчасову розраду, адже наука й знання не є істиною і не можуть дати справжню поживу для життя. Раніше я завжди вважала, що чим більше в людини знань, тим глибшим буде її розуміння життя й бачення речей, і оскільки тих, хто прагнув знань, поважали, я думала, що їхнє життя має цінність і вони можуть досягти більшого щастя. Але, здобувши стільки знань, я все ще не знала, якою є мета життя, звідки походить людина, яке її місце призначення, і я не досягла того щастя, якого прагнула. Навіть коли я складала іспити на відмінно, була найкращою в групі, і всі мною захоплювалися, я все одно відчувала внутрішню порожнечу й страждання, а труднощі, з якими я стикалася, так і не зникли. Я бачила, як інші студенти університету намагалися заповнити порожнечу, – ходили на шопінг, співали в караоке, ходили в бари та відвідували концерти відомих співаків. Спочатку мені також було весело наслідувати ці тенденції разом із ними, але потім я відчувала себе ще більш спустошеною. Лише прочитавши Божі слова, я усвідомила, що духовна порожнеча людини виникає через те, що вона віддаляється від Бога й не має для Нього місця у своєму серці. Наука та знання змушують людей заперечувати те, що Бог створив людину. Вони не лише не знають і не визнають, що походять від Бога, а й роблять висновок, що Божі слова та робота – це просто легенди або міфи. Таким чином, Бог втрачає Своє місце в серцях людей, і вони стають усе більш віддаленими від Нього. Хіба можуть вони не відчувати порожнечі, якщо не знають Бога й не мають Його та Його слів у своїх серцях? Моє життя походить від Бога. Усе, що відбувається в моєму житті, – це результат Божих розпоряджень. Як створена істота, я повинна слідувати за Богом і поклонятися Йому, щоб мати кращу долю. Після цього я прийняла Божу роботу останніх днів, і здавалося, ніби я нарешті повернулася додому. Згодом, коли я відвідувала зібрання протягом певного часу, я відчувала дедалі більше духовне наповнення, отримувала набагато більше задоволення й відчувала спокій і радість.
Одного разу після зібрання мені захотілося почитати ще більше слів Всемогутнього Бога, тому я зайшла на вебсайт ЄВАНГЕЛІЄ ЗІШЕСТЯ ЦАРСТВА, щоб пошукати книги з Божими словами. На сайті я знайшла два уривки, які описують, як сатана розбещує людство. Бог говорить: «Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація? Деякі люди скажуть, що засвоєння знань – це всього лише читання книг або вивчення дечого, чого ти не знаєш, із тим щоб не відставати від часу й не бути залишеними світом позаду. Знання здобуваються тільки для того, щоб ти міг заробляти на життя, для свого власного майбутнього або для забезпечення базових потреб. Чи є людина, яка витримала б десятиліття наполегливого навчання лише заради забезпечення базових потреб, лише для того, щоб вирішити питання з харчуванням? Ні, таких людей немає. Тож чому людина терпить ці труднощі всі ці роки? Заради слави й вигоди. Слава та вигода чекають на них у далечині, ваблять їх, і вони вірять, що тільки завдяки власній старанності, подоланню труднощів і боротьбі вони зможуть іти дорогою, яка приведе їх до досягнення слави й вигоди. Така людина мусить зазнати цих труднощів заради свого власного майбутнього шляху, заради свого майбутнього задоволення і для того, щоб здобути краще життя» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людей, змушуючи їх думати лише про ці дві речі й спонукаючи їх боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в них є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людей невидимі кайдани, і, коли на них ці кайдани, у них немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вони несуть ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так серед слави й вигоди сатани знищується покоління за поколінням. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Читаючи ці Божі слова, я побачила, що люди скуті своїм прагненням слави й вигоди. Вони вірять, що гонитва за славою й вигодою є мотивацією людини та метою її життя. Вони не знають, що це хибний шлях, і не мають ні сміливості, ні здатності звільнитися від нього. Я подумала про те, як моєю власною життєвою метою було виділитися серед інших та приносити честь своїм предкам, як я вважала, що ті, хто досягає таких цілей, є переможцями по життю. Ці ідеї були прищеплені мені ще в шкільні роки. Щоб досягти своїх цілей, я роками з головою занурювалася в навчання, здобувала знання та прагнула отримати високий науковий ступінь, щоб зрештою знайти хорошу роботу, жити гарним життям і насолоджуватися кращим рівнем життя. На мене особливо вплинула одна з маминих постійних фраз: «Той, хто витримає найбільші труднощі, стане найвеличнішим з людей». Я вірила, що для того, щоб виділитися й опинитися на вершині, я мала боротися й терпіти труднощі, і що всі ці труднощі будуть того варті. У своїй гонитві за славою й вигодою я не звертала уваги на зовнішній світ, – навчання мене повністю поглинуло, і навіть коли моя мама смертельно захворіла, я не кинула навчання, щоб доглядати за нею, бо хвилювалася, що це вплине на моє навчання. Я витратила понад десять років на гонитву за славою й вигодою і жодного разу не зупинилася подумати, чи справді воно того варте. Хоча я й здобула повагу та захоплення своїх однолітків, я не відчувала справжнього щастя. Зовсім навпаки: я ставала дедалі більш егоїстичною, зарозумілою та зневажливою до інших. Я особливо зверхньо дивилася на звичайних людей, які лиш і думали, як заробити на життя. Зовні я не виявляла таких почуттів, але в душі я їх зневажала. Я усвідомила, що йшла хибним шляхом і змарнувала так багато часу. У підсумку, я так і не досягла того щасливого й цінного життя, яке собі уявляла. Завдяки Божому викриттю я зрозуміла, що сатана використовує славу й вигоду, щоб спокушати та розбещувати людей. Гонитва за славою й вигодою призвела мене до життя в стражданнях і залишила ні з чим. Хіба я не стала жертвою хитрого задуму сатани? Я знала, що йду хибним шляхом і не повинна прагнути слави, вигоди й статусу, а натомість маю слідувати за Богом і йти шляхом прагнення істини. Але я також думала про те, як тяжко працювала всі ці роки і що мені залишився лише один крок до випуску та отримання високого вченого ступеня, що принесло б мені повагу в суспільстві. Згодом, коли я піду працювати, я зможу сказати, що закінчила такий-то університет, і зможу триматися з достоїнством. У мене не вистачало віри кинути навчання, і я хотіла здобути ступінь магістра та доктора філософії.
Одного разу, коли я виконувала свій обов’язок, сестра запитала мене про мої плани на майбутнє. Я відповіла: «Я хочу здобути ступінь магістра й доктора філософії, але маю певні сумніви. Якщо я продовжу навчання, мені доведеться витрачати ще більше часу на науку, і в мене залишиться менше часу на виконання свого обов’язку. Я шукаю відповідь, щоб з’ясувати, чи правильно продовжувати це навчання». Моя сестра прочитала мені два уривки Божих слів: «Петро народився у звичайній юдейській родині землеробів. Його батьки утримували всю сім’ю, займаючись сільським господарством, і він був найстаршим із дітей і мав чотирьох братів і сестер. Це, звісно, не головна частина нашої розповіді; наш центральний персонаж – це Петро. Коли йому виповнилося п’ять років, батьки Петра почали вчити його читати. У той час єврейський народ був досить ученим і особливо прогресивним у таких сферах, як сільське господарство, промисловість і торгівля. Завдяки своєму соціальному оточенню обоє батьків Петра отримали вищу освіту. Хоча вони й були вихідцями із села, але мали добру освіту – на рівні пересічних студентів сучасних університетів. Очевидно, Петро був благословенний народитись у таких сприятливих соціальних умовах. Розумний і кмітливий, він охоче засвоював нові ідеї. Коли він почав навчання, виявилося, що він дуже легко розбирається в матеріалі під час уроків. Його батьки пишалися, що мають такого здібного сина, і докладали всіх зусиль, аби дати йому змогу ходити до школи, бо сподівалися, що він зможе відзначитись і зайняти в суспільстві якусь офіційну посаду. Сам того не усвідомлюючи, Петро зацікавився Богом, і в результаті в чотирнадцять років, у старших класах, йому набридла програма з давньогрецької культури, яку він тоді проходив, а особливо те, що стосувалося вигаданих людей і подій із давньогрецької історії. Відтоді Петро, який щойно вступив у весняну пору своєї юності, почав намагатися дізнатися більше про людське життя та зовнішній світ. Його совість не говорила йому відплатити за труди батьків, бо він ясно бачив, що всі люди жили безглуздим життям у стані самообману, руйнуючи власні життя в боротьбі за багатство та визнання. Його прозріння багато в чому було зумовлене соціальним середовищем, у якому він перебував. Що більше знань мають люди, то складніші їхні міжособистісні стосунки та внутрішній світ, а отже, то більше вони існують у порожнечі. За таких обставин Петро проводив свій вільний час, відвідуючи найрізноманітніших людей, більшість із яких була релігійними діячами. У його серці маячіло невизначене відчуття, що релігія може пояснити все незрозуміле в людському світі, і тому він часто ходив на богослужіння до найближчої синагоги. Його батьки про це не знали, і незабаром Петро, який завжди відрізнявся добрим характером і прекрасними успіхами в навчанні, зненавидів школу. Під наглядом батьків він ледве закінчив старшу школу. Випливши на берег з океану знань, він глибоко зітхнув; відтоді ніхто більше його не вчив і не обмежував» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відкриття таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Про життя Петра). «Усе своє життя Петро ловив рибу, щоб прогодуватися, але, більше того, він жив для того, щоб проповідувати. В останні роки життя він написав своє перше та друге послання, а також кілька листів до тогочасної церкви Філадельфії. Він глибоко проймав людей того періоду. Замість повчати людей, використовуючи власні повноваження, він забезпечував їх належним постачанням життя. Він ніколи не забував, чого вчив Ісус до того, як піти, і надихався цим протягом усього свого життя. Слідуючи за Ісусом, він вирішив наслідувати Його приклад у всьому й відплатити за любов Господа своєю смертю. Ісус на це погодився, і коли Петру було 53 роки (через понад 20 років після відходу Ісуса), Ісус явився йому, щоб допомогти здійснити його прагнення. Наступні сім років свого життя Петро присвятив самопізнанню. Одного дня, наприкінці тих семи років, він був розіп’ятий униз головою, так завершивши своє надзвичайне життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відкриття таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Про життя Петра). Коли я почула ці два уривки, я побачила, що моя власна ситуація дуже нагадувала ту, коли Петро втомився від порожніх знань, які здобув у школі. Він розумів, що в знаннях немає життя, а школа й суспільство сповнені конфліктів. Тож він покинув навчання й почав жити, прагнучи істини та життя. Я побачила, що Петро мав рішучість залишити своє навчання й суспільство, його зовсім не хвилювало, як його судитимуть інші, він не загруз у своїх почуттях, а просто мав тверду рішучість і власну віру, та не піддавався впливу нинішніх тенденцій. Він був достатньо сміливим, щоб змінити старий спосіб життя, яким жили так багато людей, заради пошуку позитивних речей. Було просто неймовірно, що Петро зміг прийняти таке рішення в ту епоху, – для цього потрібна була надзвичайна віра. Божі слова дуже вплинули на мене. Зовні могло здатися, що Петро не здобув ані репутації, ані вигоди, але він отримав Боже схвалення. Я усвідомила, що прагнути істини та виконувати свій обов’язок створеної істоти, як це робив Петро, практикувати згідно з Божими словами, жити істиною-реальністю, а також пізнавати Бога й коритися Йому – усе це є складовими справді цінного та значущого життя. Я подумала про свої старанні зусилля в навчанні: після закінчення старшої школи я вступила до університету, а тепер розглядала можливість здобуття ступеня магістра. Хіба я не ставила перед собою дедалі вищі цілі лише для того, щоб виділитися й стати кращою за інших? Хіба це прагнення мало якийсь сенс? Я згадала, як моя мама змалечку тяжко вчилася, щоб виділитися йдосягти вершини, як вона старанно працювала за фахом і нарешті досягла успіху в тридцять років, подолавши минулі труднощі, змогла насолоджуватися кращими матеріальними умовами, і здобула славу, вигоду та повагу оточуючих. Зовні вона здавалася дуже ефектною та успішною, але врешті-решт вона захворіла на рак і померла. Її слава й вигода не змогли спасти її від хвороби. Я зрозуміла, що гонитва за славою й вигодою не має жодної цінності чи сенсу.
Пізніше я прочитала ще два уривки Божих слів, які дозволили мені ще краще зрозуміти, який шлях я повинна обрати. Всемогутній Бог говорить: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лише звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під контролем диявола, і розтоптана ним до стану покриття брудом. Вона не осягнула смислу життя й не здобула істинного шляху – який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). «Молоді люди не повинні бути без жадань, потягу й енергійного духу щодо прагнення вгору. Вони не повинні розчаровуватися у своїх перспективах, не повинні втрачати надію в житті та віру в майбутнє. Вони повинні мати наполегливість продовжувати йти шляхом істини, який вони зараз обрали, щоб здійснити своє бажання присвятити все своє життя Мені. Вони не повинні бути без істини, не повинні забезпечувати прикриття для лицемірства й неправедності – вони мають бути непохитними у своїй належній позиції; їм не слід пливти за течією, але мусять мати дух, щоб наважитися на жертви й боротися за справедливість та істину. Вони мусять мати відвагу не піддаватися гніту сил темряви та змінювати сенс свого існування. Їм не слід покірно миритися зі станом речей, ба більше, вони мусять мати дух щирості та відвертості, дух прощення своїх братів і сестер. Звичайно, це Мої вимоги до кожного та Мої напучування кожному. Але ще більше – це Мої заспокійливі слова для всіх молодих людей. Ви повинні практикувати згідно з Моїми словами. Зокрема, молоді люди не повинні бути без рішучості, щоб чітко розрізняти, як усе відбувається, і шукати справедливості та істини. Ви повинні прагнути до всього прекрасного та доброго, повинні здобути реальність всього позитивного. Ба більше, ви повинні бути відповідальними за своє власне життя й не повинні ставитися до нього легковажно. Прийшовши на землю, люди рідко зустрічають Мене, і так само рідко випадає можливість шукати та здобувати істину. Чому ж ви не цінуєте цей прекрасний час як правильний шлях, якого треба прагнути в цьому житті?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Слова для молодих і старих). Божі слова дали мені нове розуміння життя. Людина не повинна жити в гонитві за славою й вигодою, а натомість має поклонятися Богу, прагнути істини та присвячувати себе Богові. Саме з цього й складається цінне та значуще життя. Як створені істоти, навіть якщо ми здобудемо славу, вигоду й повагу інших, але не поклонятимемося Богу й не виконуватимемо своїх обов’язків створених істот, ми проживемо своє життя марно. Незважаючи на те, що спочатку я заявляла про свою готовність слідувати за Богом, відрікатися від усього та присвячувати себе, насправді я нічого з цього не практикувала. Я все ще прагнула плотських утіх, хороших перспектив на майбутнє та поваги від інших. Я все ще не розуміла справжнього сенсу та цінності людського життя. Я подумала, яке це благословення й Божа благодать, що я народилася в останні дні й прийняла Божу роботу в такому юному віці. Бог улаштував так, щоб я виросла в цьому сприятливому середовищі, де я вивчила багато мов, зокрема китайську, що дало мені змогу читати Божі слова та застосовувати свої навички, аби виконувати свій обов’язок. Мій вік, походження та мовні здібності чудово підходили для того, щоб прагнути істини та виконувати свої обов’язки. Якби я цілеспрямовано прагнула слави, вигоди й статусу, і досягла б і слави, і вигоди, але втратила б можливість слідувати за Богом і прагнути істини, який би сенс був у цьому досягненні? Ніщо в цьому світі не зрівняється зі здобуттям істини, і неможливо порівнювати життя, яке люди вважають хорошим, із життям, яке схвалює Творець. Лише те життя, яке схвалює Бог, є значущим і цінним. Усвідомивши це, я здобула рішучість прагнути істини, коритися Богу та задовольняти Його. Я також була готова відмовитися від університету, щоб присвятити себе Богові. Я помолилася Богу й сказала, що маю звільнитися від цього нудного, сухого способу життя, що маю прагнути істини, слідувати за Богом і йти правильним шляхом. Згодом я зателефонувала своєму науковому керівнику, сказала йому, що планую відрахуватися, і попросила підписати мою заяву на відрахування. Проте він не лише не погодився підписати, а й сказав: «Тобі залишився лише рік до випуску, хіба тобі не шкода зараз кидати навчання? Ти ж чудово розумієш, що зарплати у випускників вишів набагато вищі, ніж у тих, хто не має вищої освіти. Без диплома тобі навіть роботу буде важко знайти, – люди дивитимуться на тебе зовсім інакше. Якщо в тебе якісь проблеми, ти можеш взяти академвідпустку на рік, а потім повернутися, коли все владнається. Хіба це не кращий варіант?». Почувши поради свого наукового керівника, я відчула певний внутрішній конфлікт. Я подумала, що, можливо, мені варто взяти академвідпустку, як він казав, а потім я зможу повернутися пізніше. Тоді я змогла б випуститися, отримати диплом, знайти хорошу роботу й здобути повагу в майбутньому. Але я також подумала, що це може бути хитрий задум сатани. Сатана не хотів, щоб я слідувала за Богом і виконувала свій обов’язок, тому він використав славу й вигоду, щоб спокусити мене. Я згадала такі Божі слова: «Коли Бог працює, коли Бог піклується про людину й проникливо спостерігає за нею, і коли Він вважає її достойною і схвалює її, сатана слідує близько позаду, намагаючись ввести людину в оману й тяжко скривдити її. Оскільки Бог бажає здобути цю людину, то сатана робить усе, що тільки може, аби втрутитися, використовуючи різноманітні ниці методи, щоб завадити Божій роботі й зашкодити їй, аби досягти своєї підступної мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче вихопити тих, кого Бог має намір здобути, щоб зайняти їх, контролювати їх і керувати ними, так щоб вони вклонялися сатані й коїли зло разом із ним, опираючись Богу» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний IV). Якби я покинула навчання, щоб слідувати за Богом, у мене було б більше часу, щоб прагнути істини й виконувати свій обов’язок, але мій науковий керівник сказав певні речі, намагаючись спокусити мене. Зовні здавалося, що він піклується про мене, але за цим стояв хитрий задум сатани. Сатана хотів спокусити мене й далі прагнути слави, вигоди й статусу, щоб я загрузла у своїй гонитві за славою й вигодою. Я не могла піддатися на хитрощі сатани. Усвідомивши це, я відповіла своєму науковому керівнику: «Я розумію, що ви маєте на увазі, але тепер я ще чіткіше розумію нагальний Божий намір. Я довго й ретельно думала про вибір цього шляху віри й уже прийняла рішення. Я віддам своє життя вірі, слідуватиму за Богом і присвячуватиму себе Йому, і ніколи не повернуся до навчання. Я вирішила відрахуватися, сподіваюся, ви зможете мене зрозуміти». Коли науковий керівник побачив, що я прийняла рішення, він більше не намагався мене переконати й підписав документи на відрахування.
Після відрахування в мене з’явилося набагато більше часу та енергії для виконання мого обов’язку, і я стала набагато більш зосередженою та спокійною перед Богом. У мене також було більше часу, щоб розмірковувати над Божими словами, бесідувати про істину з братами й сестрами та виконувати свій обов’язок. Я відчувала, що стаю все ближчою до Бога. Минуло вже майже півтора року. Виконуючи свій обов’язок, я виявляла свій розбещений характер, але завдяки цьому я навчилася гармонійно співпрацювати з іншими, а коли я стикалася з проблемами, то не грузла в них, а шукала істину, щоб їх вирішити. Я так багато здобула за цей минулий рік. Якби я зачекала ще рік, перш ніж почати виконувати свій обов’язок, я втратила б багато можливостей здобути істину, що стало б для мене величезною втратою. Я також побачила, що катастрофи у світі стають дедалі серйознішими. Україна та Росія перебувають у стані війни, по всьому світу виникають великі конфлікти, пандемія посилилася, а землетруси та повені стають дедалі частішими. Я подумала про те, що коли прийдуть лиха, навіть якби я отримала диплом і здобула славу, вигоду й повагу, усе це не мало б жодного сенсу, якби я не мала життя. Як і сказав Господь Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?» (Луки 9:25). Я маю вірити в Бога й слідувати за Ним усім серцем, адже так я зможу здобути істину та життя. Це найцінніше у світі й найвище благословення! Моє рішення відмовитися від навчання, щоб слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок створеної істоти – це найкраще рішення, яке я коли-небудь приймала! Дяка Богові за Його наставництво!
