31. Я можу правильно ставитися до свого рівня
У квітні 2023 року мене обрали лідеркою команди з поливу. Оскільки кількість новонавернених поступово зростала, мені також потрібно було слідкувати за загальною роботою команди. Здавалося, що в добі просто бракує часу. Іноді, коли я відстежувала роботу братів і сестер, у мене лишалося менше часу на особистий полив новонавернених, а часом, коли я приділяла більше уваги поливу новонавернених, я не досить ретельно слідкувала за роботою команди. Мені ніяк не вдавалося збалансувати всі завдання. Ця ситуація викликала в мене тривогу: я боялася, що лідер скаже, ніби в мене погана працездатність та низький рівень. Особливо я боялася, що мене перепризначать і я втрачу обов’язок лідерки команди. Серед моїх давніх знайомих братів і сестер дехто став лідером, а дехто – куратором. А я була лише лідеркою команди і ще й стояла перед загрозою перепризначення. Я відчувала певне невдоволення: «Невже я так і буду посередністю все своє життя? Невже я справді не маю рівня лідерки чи кураторки?». Я згадала, як брати та сестри говорили, що раціональне планування часу може підвищити ефективність у виконанні обов’язку, і в моєму серці спалахнув промінчик надії. Хіба я не можу скористатися цим методом, щоб покращити свою працездатність? До того ж, якщо я страждатиму та платитиму ціну у своєму обов’язку, хіба Бог не обдарує мене милістю й не підвищить мій рівень та працездатність? З такими думками я поспішила діяти. Я щодня складала розклад, записувала, яку роботу виконую щогодини, і з усіх сил намагалася максимально використати свій час. Попрацювавши так певний час, я не побачила особливого покращення в результатах свого обов’язку. Тоді я дуже засмутилася: чому ж я не можу стати кращою? Чому Бог виявив прихильність до інших братів і сестер, давши їм високий рівень, щоб вони були придатними для таких посад, як лідери та куратори? А я стільки часу наполегливо працювала, і навіть обов’язок лідерки команди давався мені тяжко. Невже Бог справді не був до мене милостивим? Особливо, коли у виконанні мого обов’язку виникали проблеми або результати були поганими, я почувалася ще більш пригніченою та негативно налаштованою. Я припускала, що не мине багато часу, як мене відсторонять. Якось мій куратор дізнався про мій стан і сказав мені: «Ноша на твоєму серці надто велика. Твій рівень і працездатність не зрівняються з тими, що мають брати й сестри з високим рівнем, але в тебе є свої сильні сторони. Наприклад, коли у своєму обов’язку ти стикаєшся з проблемами й труднощами, ти здатна щиро відкритися й шукати. Ти також можеш допомогти всім у питаннях життя-входження. Усе, що тобі треба зробити, – це дати волю своїм сильним сторонам і добре виконувати свій обов’язок». Це правда. Я відчувала, що моє життя стало надто виснажливим і що я тисну на себе без жодної на те потреби.
Одного дня я прочитала Божі слова: «Ти думаєш: що більше ти здатний досягати того, що є надприродним, перевершуючи діапазон свого власного рівня та здібностей, то більше це доводить, що це робота Бога; якщо твої щирість і бажання співпрацювати ставатимуть дедалі більшими, то Бог працюватиме в тобі дедалі більше й більше, а твій рівень і здібності ставатимуть дедалі вищими. Хіба це не уявлення та фантазія, які мають люди? (Так.) Ви особливо схильні так думати? (Так.) Який результат такого мислення? Хіба це не завжди провал і відсутність здійснення? Деякі люди навіть стають негативними, кажучи: “Я віддав Богу свою найбільшу щирість – чому Бог не дарує мені високого рівня? Чому Бог не дає мені надприродних здібностей? Чому я досі завжди слабкий? Мій рівень не підвищився, я нічого не бачу ясно, і я гублюся, коли стикаюся зі складними справами. Так було раніше, чому так само й зараз? Крім того, чому я ніколи не можу вийти за межі своєї плоті у виконанні свого обов’язку й розв’язання проблем? Я розумію деякі доктрини, але досі не бачу речей ясно, і коли доходить до вирішення справ, я залишаюся нерішучим, і мені досі далеко до тих, хто має високий рівень. Моя працездатність також низька, і виконання мого обов’язку неефективне. Мій рівень зовсім не підвищився! Що відбувається? Може, моєї щирості до Бога недостатньо? Чи я не подобаюся Богу? Чого мені бракує?”. Деякі люди шукають різні причини й випробували багато підходів, щоб змінити цей факт, наприклад, слухали більше проповідей, запам’ятовували більше Божих слів, робили більше записів духовних роздумів, а також більше слухали, як люди бесідують про істину, і більше шукали, але кінцевий результат однаково невтішний. Їхній рівень і працездатність залишаються такими, як і раніше, без жодного підвищення навіть після трьох-п’яти років віри в Бога» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). «Якщо ти завжди віриш, що мета Божої роботи й слів для забезпечення людей істиною полягає в тому, щоб змінити всі ці вроджені якості людей, і думаєш, що тільки тоді людину можна вважати повністю переродженою, істинно новою людиною, про яку говорив Бог, то ти глибоко помиляєшся. Це людське уявлення й фантазія. Зрозумівши це, ти маєш відкинути такі уявлення, фантазії, припущення чи почуття. Тобто в процесі прагнення до істини тобі не слід завжди покладатися на почуття чи здогадки, щоб підсумувати ці речі: “Чи покращився мій рівень? Чи змінилися мої інстинкти? Чи моя вдача й досі така ж погана, як і раніше? Чи змінився мій життєвий уклад?”. Не розмірковуй над цим; такі роздуми марні, тому що це не ті аспекти, які Бог має намір змінити, і Божі слова й робота ніколи не були спрямовані на ці речі. Божа робота ніколи не мала на меті змінити рівень, інстинкти, вдачу людей тощо, і Бог ніколи не говорив із метою змінити ці аспекти людей. Суть у тому, що Божа робота забезпечує людей істиною на основі притаманних їм станів, маючи на меті спонукати людей до розуміння істини, а потім прийняття істини й покори їй. Іншими словами, хоч який у тебе рівень і хоч якими є твої вдача та інстинкти, те, що Бог хоче зробити, – це вкоренити в тебе істину, змінити твої старі уявлення й розбещені характери, радше ніж змінити притаманний тобі рівень, інстинкти та вдачу. Тепер ви розумієте, правда? Що саме має на меті змінити Божа робота? (Божа робота має на меті змінити старі уявлення й розбещені характери в людях.) Тепер, коли ви розумієте цю істину, ви маєте відкинути ті фантазії та уявлення, які є нереалістичними й стосуються надприродних речей, і вам не слід використовувати ці уявлення й фантазії, щоб оцінювати себе або висувати вимоги до себе. Натомість ти маєш шукати істину й приймати її на основі різних притаманних станів, що дав тобі Бог. Яка в цьому кінцева мета? Вона полягає в тому, щоб на основі притаманних тобі станів ти розумів істини-принципи, розумів кожну істину-принцип, яку слід практикувати в різних ситуаціях, які перед тобою постають, і щоб ти міг дивитися на людей і речі, а також жити як людина й діяти згідно із цими істинами-принципами. Такі дії відповідають Божим вимогам» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Після цього мене раптом осяяло, що я жила згідно зі своїми уявленнями та фантазіями. Я думала, що якщо людина щиро вірить у Бога, уважно виконує свій обов’язок, страждає та платить ціну, то Бог обдарує її милістю, допоможе їй підвищити рівень і працездатність і дозволить результатам її обов’язку перевершити її початкові рівень та працездатність. Навіть якби рівень такої людини був низьким, вона все одно могла б виконувати обов’язки лідера та куратора в церкві, ставши там однією з опор. Тож, незважаючи на свою повільність і низьку працездатність, я вважала: якщо я буду уважною у своєму обов’язку, страждатиму та платитиму ціну, Бог проявить до мене милість. Тому, складаючи щоденний розклад, плануючи свій час, страждаючи та платячи ціну, я хотіла в такий спосіб підвищити свій рівень і працездатність. Проте після деякого часу наполегливої праці мої рівень та працездатність не покращилися так, як я собі уявляла, і я стала негативно налаштованою та пригніченою. Я думала, що Бог не обдаровує мене милістю й не працює наді мною. Тепер, прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що Божа робота практична, а не надприродна. Мій рівень був визначений Богом. Бог працює для того, щоб допомогти людям увійти в істину, позбутися своїх розбещених характерів та жити справжньою людською подобою. Він не працює для того, щоб змінювати рівень людей чи їхню працездатність. Коли люди щиро виконують свої обов’язки та шукають істину, вони можуть отримати просвітлення й керівництво Святого Духа і подолати деякі перепони у своєму обов’язку. Однак усе це базується на їхньому початковому рівні і є тим, із чим люди можуть упоратися, якщо просто наполегливо працюватимуть. Не буває так, щоб людина з низьким початковим рівнем здобула рівень лідера лише завдяки тому, що отримала роботу Святого Духа. Усе це було лише моїми уявленнями та фантазіями. Я усвідомила: якщо віруючі в Бога не шукатимуть істину й прагнутимуть чогось лише згідно зі своїми уявленнями та фантазіями, вони не тільки не зможуть зрозуміти істину й добре виконувати свій обов’язок, а й діятимуть усупереч Божим вимогам.
Через деякий час у зв’язку з робочими потребами мій куратор розпорядився, щоб я перейшла до іншої церкви поливати новонавернених. Сестра, з якою я раніше співпрацювала, стала кураторкою церкви, а я тим часом була лише поливальницею. Я раптом відчула величезну прірву між нами. Хоча я знала, що Божа робота не змінює рівень людей, я не хотіла цього приймати й була незадоволена своїм рівнем. Я вважала, що людей із високим рівнем церква буде просувати та зрощувати, і що вони є опорою церкви. Лише такі люди мають світлі перспективи, і їх високо цінують інші. Натомість ті, хто має низький рівень, можуть виконувати лише якусь другорядну роботу; люди дивляться на них зверхньо, і Богові вони не до вподоби. Я не хотіла, щоб на мене вішали ярлик людини з «низьким рівнем». Я думала, щойно такий ярлик причепиться до мене – це буде рівнозначно визнанню того, що я нікчема. Тоді в мене взагалі не буде жодних перспектив! Так не піде, мені треба пробувати далі. Навіть якщо я не зможу значно підвищити свій рівень, буде добре, якщо завдяки стражданням і сплаченій у моєму обов’язку ціні мій рівень хоча б приблизно зрівняється з рівнем інших. Тож я хутко з головою поринула в роботу й почала активно її виконувати. Коли я чогось досягала, то дуже раділа й нетерпляче розповідала про це братам і сестрам, сподіваючись отримати їхнє схвалення. Проте згодом, поливаючи новонавернених, я зіткнулася з деякими нездоланними труднощами, до того ж були завдання, якими я знехтувала. Я була пригнічена й засмучена. Здавалося, мій рівень справді нікудишній. У ті дні я й так дуже старалася, але все одно не дуже добре справлялася. Я подумала: «Та нехай. Хоч як наполегливо я працюватиму, це нічого не змінить. Низький рівень – це невиліковна хвороба». Непомітно для себе я стала негативно налаштованою та пасивною у виконанні свого обов’язку й не хотіла ламати голову над вирішенням робочих проблем. Я навіть хотіла уникнути відповідальності, вважаючи, що погано виконую свій обов’язок через свій обмежений рівень, і що я нічого не можу із цим вдіяти. У той період я почувалася трохи розгубленою, і коли читала Божі слова, не могла заспокоїтися. Коли я молилася, то не знала, що сказати Богові. Я постійно почувалася пригніченою.
Одного дня під час духовних роздумів я прочитала два уривки з Божих слів: «Не кидай виклик самому собі й не прагни вийти за межі своїх можливостей. Бог знає, які в тебе рівень і здібності. Який рівень і здібності Бог дав тобі, Він давно напередвизначив. Бажання завжди перевершити їх – це зарозумілість і переоцінювання себе самого; це означає напрошуватися на неприємності, і це неминуче закінчиться провалом. Хіба такі люди не нехтують своїми належними завданнями? (Так.) Вони не живуть як людина згідно з правилами й твердо не тримаються своїх належних позицій, щоб виконувати обов’язки створеної істоти, – вони не дотримуються цих принципів у своїх діях, а радше завжди намагаються похизуватися. Є вислів із двох частин: “Стара жінка фарбується помадою, щоб тобі було на що подивитися”. З якою метою це робила б “стара жінка”? (Щоб похизуватися.) Стара жінка хоче показати тобі: “Я тобі не звичайна стара жінка – я покажу тобі щось особливе”. Вона не хоче, щоб на неї дивилися зверхньо, а натомість хоче, щоб її високо цінували й шанували; вона хоче кинути виклик своїм межам і перевершити себе. Хіба це не наявність зарозумілої природи? (Так.) Якщо в тебе зарозуміла природа, то ти не тримаєшся своїх меж, ти не хочеш жити як людина так, як личить твоєму становищу. Ти завжди хочеш кинути виклик самому собі. Ти хочеш уміти робити все, що можуть інші. Коли інші роблять те, що дозволяє їм виділитися, досягають результатів або роблять внесок і отримують загальну похвалу, ти почуваєшся некомфортно, заздрісно й невдоволено. Тоді ти хочеш покинути свої поточні завдання, щоб взятися за роботу, яка дозволить тобі засяяти, бажаючи, щоб тебе теж високо цінували. Але ти не здатний виконувати роботу, яка дозволяє тобі виділитися, тож хіба це не марна трата часу? Хіба це не нехтування своїми належними завданнями? (Так.) Не нехтуй належними завданнями, бо нехтування ними не закінчиться добром. Це не лише затримує справи й марнує час, змушуючи інших дивитися на тебе зверхньо, а й змушує Бога гидувати тобою, і зрештою ти мучиш себе так, що стаєш досить негативно налаштованим» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). «Бог лише спостерігає, чи живеш ти як людина в спосіб, що пасує твоєму становищу, і чи є ти тим, хто добре виконує обов’язки створеної істоти. Він спостерігає, чи вкладаєш ти у виконання свого обов’язку все своє серце й силу за тих вроджених умов, які дав тобі Бог, і чи дієш ти згідно з принципами й досягаєш результатів, яких бажає Бог. Якщо ти можеш виконати всі ці речі, Бог ставить тобі найвищу оцінку. Припустімо, що ти не робиш речі відповідно до Божих вимог, і навіть якщо ти дуже стараєшся й докладаєш зусиль, усе, що ти робиш, – це просто виставляння напоказ і хизування собою, і ти не дієш згідно з істинами-принципами й не віддаєш усе своє серце та силу, щоб задовольнити Бога у виконанні свого обов’язку. У такому разі твої прояви й поведінка огидні Богові. Чому Бог відчуває до них огиду? Бог каже, що ти не зосереджуєшся на належних завданнях, ти не вклав усе своє серце, силу чи розум у виконання свого обов’язку, і ти не йдеш правильним шляхом. Рівня, дарів і талантів, які дав тобі Бог, уже достатньо – просто ти не задоволений, не відданий своєму обов’язку, ніколи не знаєш свого місця, завжди хочеш виголошувати пишномовні слова й хизуватися, зрештою псуючи свої обов’язки. Ти не задіяв рівня, дарів і талантів, даних тобі Богом, ти не доклав повних зусиль і не досяг жодних результатів. Хоча ти можеш бути досить зайнятим, Бог каже, що ти подібний до блазня, ти не та людина, яка знає своє місце й зосереджена на своїх належних завданнях. Богу не подобаються такі люди» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла: те, що я завжди хотіла змінити свій рівень, було зумовлено моїм зарозумілим характером. Мій характер був дуже зарозумілим, і я ніколи не хотіла відставати від інших. Я хотіла завоювати повагу та схвалення інших і виділятися з натовпу. Я вірила, що це надасть моєму життю цінності, тому хотіла досягти цієї мети шляхом підвищення свого рівня. Змалечку я завжди була найкращою ученицею в школі. Якщо хтось отримував на іспиті вищий бал, я не визнавала поразки й твердо вирішувала наступного разу повернути собі перевагу. Мама часто казала, що я надто люблю змагатися. Оскільки мої оцінки в школі були хорошими, я заслужила похвалу від батьків та вчителів, а вчителі навіть вимагали від моїх однокласників брати з мене приклад. Я дуже насолоджувалася такою відзнакою і вважала, що людина має бути кращою за інших. Тепер я виконувала свій обов’язок із таким самим прагненням, завжди бажаючи бути лідеркою або кураторкою. Я думала, що ці люди є опорою церкви, і що всі ними захоплюються і схвалюють їх, а ті, хто має низький рівень, можуть виконувати лише звичайні обов’язки, працюючи в тіні та живучи як нікчеми. Тому, коли я побачила, що сестра, з якою я раніше співпрацювала, стала лідеркою церкви, тоді як я була лише звичайною поливальницею, я не могла цього прийняти. Я не хотіла назавжди залишитися такою посередністю. Я не хотіла цього визнавати чи визнати поразку й не бажала виконувати свій обов’язок практично й сумлінно. Я завжди хотіла підвищити свій рівень і виконувати обов’язки лідерки чи кураторки. Хоча в Божих словах було чітко сказано, що Божа робота не змінює рівень людей, я все одно відмовлялася це визнавати. Я постійно хотіла пробувати знову й викладатися на повну, щоб підвищити свій рівень завдяки власній наполегливій праці та сплаченій ціні. Я була справді такою бунтівничою, такою зарозумілою! Бог говорить: «Рівня, дарів і талантів, які дав тобі Бог, уже достатньо – просто ти не задоволений, не відданий своєму обов’язку, ніколи не знаєш свого місця, завжди хочеш виголошувати пишномовні слова й хизуватися, зрештою псуючи свої обов’язки». У мене була низька працездатність, і мій рівень був не надто високим, – я не годилася на роль лідерки. Однак я мала свої сильні сторони. Наприклад, я володіла іноземною мовою і мені подобалося розмірковувати над Божими словами. Коли я бесідувала про своє розуміння істини, мої думки також були відносно ясними. Насправді, обов’язок із поливу, який я зараз виконувала, ідеально мені підходив. Утім, я не могла задовольнятися своїм місцем, завжди бажаючи покращити своє становище й виконувати обов’язки кураторки. Виявилося, що жодні мої зусилля стати кращою не змінили мого рівня. Навпаки, вони довели мій стан до жахливого, і я не могла добре виконувати навіть власну роботу. Усвідомивши це, я почувалася винною та зобов’язаною.
Пізніше я знову замислилася: «Чому я завжди вважаю, що мати низький рівень – це погано? Чому я дозволяю цьому впливати на виконання мого обов’язку?». Коли я прочитала Божі слова, які стосувалися цього аспекту, мій стан змінився. Всемогутній Бог говорить: «Саме через те, що твій рівень і здібності обмежені, наслідки виконання твоїх обов’язків завжди посередні, і ніколи не досягають того щабля чи стандарту, який ти ідеалізуєш. Тож несвідомо ти постійно розумієш, що ти не є кимось видатним, якоюсь вищою або незвичайною людиною. Поступово ти починаєш розуміти, що твій рівень не такий хороший, як ти уявляв, а радше занадто звичайний. Цей поступовий процес дуже допомагає тобі пізнати себе – ти практично переживаєш деякі невдачі та поразки, і після внутрішніх роздумів ти стаєш точнішим в оцінці свого щабля, здібностей і рівня. Ти дедалі більше визнаєш, що не є людиною з хорошим рівнем, що хоча ти можеш мати деякі сильні сторони та дари, трохи здатності виносити судження, або іноді мати якісь ідеї чи плани, ти однаково недотягуєш до істин-принципів, далекий від Божих вимог і стандартів істини, і ще далі від стандарту володіння істиною-реальністю – ти несвідомо маєш ці судження та оцінки щодо себе. У процесі того, як ти судиш та оцінюєш себе, твоє пізнання себе ставатиме дедалі точнішим, і твоїх розбещених характерів і виявів розбещеності ставатиме дедалі менше, і вони ставатимуть дедалі більш стриманими та контрольованими. Звісно, контроль над твоїми розбещеними характерами не є метою. Що є метою? Мета полягає в тому, щоб, оскільки твої розбещені характери перебувають під контролем, ти поступово вчився шукати істину та жити як людина слухняно, не намагаючись завжди виголошувати високі ідеї або хизуватися своїми навичками, не намагаючись завжди змагатися, щоб бути найкращим чи найсильнішим, і не намагаючись завжди проявити себе. Поки це усвідомлення безперестану закарбовується глибоко у твоєму серці, ти розмірковуватимеш: “Я мушу шукати, якими є істини-принципи для того, щоб це зробити, і що про це говорить Бог”. Це усвідомлення поступово утверджуватиметься глибоко у твоєму серці, і твій ступінь пошуку, визнання та прийняття Божого слова та істини дедалі зростатиме, що означає для тебе надію на спасіння. Що більше ти можеш прийняти істину, то менше виявлятимуться твої розбещені характери; ще кращий результат полягає в тому, що в тебе буде більше можливостей використовувати Боже слово як стандарт для практики. Хіба це не поступовий вихід на шлях спасіння? Хіба це не хороша річ? (Так.) Але якщо всі твої здатності виняткові, і досконалі, і надзвичайні серед людей, чи зможеш ти досі шукати істину, розбираючись зі справами й виконуючи свої обов’язки? Важко сказати. Для когось із надзвичайними здатностями в усіх сферах дуже важко прийти до Бога з тихим серцем або смиренним ставленням, щоб пізнати себе, знаючи свої недоліки й розбещені характери, і дійти до точки пошуку істини, прийняття істини, а потім практики істини. Це досить важко зробити, чи не так? (Так.)» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). «Більшість із тих, кого спасає Бог, не займає високих посад у світі чи серед людей у суспільстві. Оскільки їхній рівень і здібності посередні або навіть низькі, і їм важко досягти популярності чи успіху у світі, вони завжди відчувають, що світ похмурий і несправедливий, у них виникає потреба у вірі, і, зрештою, вони приходять до Бога й входять до Божого дому. Це базова умова, яку Бог дає людям, обираючи їх. Лише з цією потребою ти можеш мати бажання прийняти Боже спасіння. Якщо твої умови в усіх аспектах дуже добрі й підходять для докладання зусиль у світі, і ти завжди хочеш зробити собі ім’я, то ти не матимеш бажання прийняти Боже спасіння, і навіть не матимеш можливості отримати Боже спасіння. Хоча ти можеш мати середній або низький рівень, ти однаково набагато благословенніший за невіруючих, оскільки маєш можливість бути спасенним Богом. Тому низький рівень – це не твій недолік і не перешкода для того, щоб ти відкинув розбещені характери й досягнув спасіння. Зрештою, саме Бог дав тобі цей рівень. Ти маєш стільки, скільки Бог тобі дає. Якщо Бог дає тобі високий рівень, то ти маєш високий рівень. Якщо Бог дає тобі посередній рівень, то твій рівень посередній. Якщо Бог дає тобі низький рівень, то твій рівень низький. Коли ти це зрозумієш, ти маєш прийняти це від Бога й бути здатним коритися Божому володарюванню та влаштуванням. Яка істина є основою для покори? Це те, що такі влаштування від Бога містять Божі благі наміри; Бог є надзвичайно турботливим, і люди не мають скаржитися чи неправильно розуміти серце Боже. Бог не буде високо цінувати тебе через твій високий рівень, і не буде зневажати чи ненавидіти тебе через твій низький рівень. Що ж Бог ненавидить? Бог ненавидить те, що люди не люблять і не приймають істину, що люди розуміють істину, але не практикують її, що люди не роблять того, на що здатні, що люди не можуть віддавати всі сили у своїх обов’язках, але завжди мають надмірні бажання, завжди хочуть статусу, завжди змагаються за місце й завжди висувають до Нього вимоги. Ось що Бог вважає огидним і мерзенним» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Прочитавши Божі слова, я була дуже зворушена. Я зрозуміла, що мій низький рівень був призначений Богом, і в цьому була Його добра воля, – це була хороша річ. Насправді мій характер завжди був дуже зарозумілим. У минулому через те, що я мала такий характер і не виконувала свій обов’язок згідно з принципами, я завдала шкоди роботі та вчинила переступ. Якби я мала високий рівень і сильну працездатність, мій характер був би ще більш зарозумілим, і мені було б ще важче дослухатися до думок братів і сестер. Я не змогла б змиритися та шукати істини-принципи. Таким чином було б легко вчинити зло та переривати роботу церкви й заважати їй. Саме через те, що мій рівень був дещо низьким і я не могла впоратися з великим робочим навантаженням, я стала більш врівноваженою й обачною у своєму обов’язку, ніж раніше. Іноді, коли моя думка трохи відрізнялася від думки інших, я вже не була такою впертою. Це була несвідома форма захисту, яка зменшувала мої шанси вчинити зло. Я згадала сестру, з якою познайомилася раніше: усі казали, що вона має високий рівень, і це викликало в мене заздрість. Згодом її обрали лідеркою, і обсяг роботи, за якою вона наглядала, ставав дедалі більшим. Однак вона не прагнула істини й не приділяла уваги тому, щоб їсти й пити Божі слова, а також не шукала істини, щоб позбутися свого розбещеного характеру. Зрештою, зіткнувшись із випробуваннями, вона зрадила Бога й покинула свій обов’язок. Це показало мені, що хоч би якими хорошими були рівень і працездатність людини, найголовніше – чи здатна вона прагнути істини й позбуватися свого розбещеного характеру. Те, чи може людина бути спасенною, не залежить цілком від її рівня. Мати високий рівень – не обов’язково добре, так само як мати низький рівень – не обов’язково погано. Найважливіше – чи може людина коритися Божому володарюванню та впорядкуванням, правильно ставитися до свого рівня, практично й сумлінно прагнути істини та добре виконувати свій обов’язок як створена істота. Це найголовніше.
Потім я прочитала уривок із Божих слів і знайшла шлях для практики. Всемогутній Бог говорить: «Не намагайся всіма можливими способами змінити свій рівень або покращити свої здібності в усіх аспектах, а радше точно визнай притаманний тобі рівень та здібності й правильно стався до них. Якщо ти виявиш, у чому тобі чогось бракує, швидко вивчи ті сфери, у яких ти можеш досягти прогресу за короткий час, щоб компенсувати ці сфери. Не застосовуй сили до тих сфер, яких ти не можеш досягти. Дій відповідно до своєї фактичної ситуації; роби речі на основі свого власного рівня та здібностей. Остаточний принцип полягає в тому, щоб виконувати свій обов’язок відповідно до Божого слова, Божих вимог до людей та істин-принципів. Незалежно від щабля твого рівня, ти можеш досягти різної міри дій і виконання своїх обов’язків відповідно до істин-принципів; ти можеш задовольняти Божі стандарти або жити відповідно до них. Ці істини-принципи абсолютно не є порожніми балачками; вони абсолютно не виходять за межі людськості. Усі вони є шляхами практики, спеціально створеними для розбещених характерів створеного людства, інстинктів і різних здібностей та рівнів. Тому, хоч який у тебе рівень, хоч у чому твої здібності є недостатніми або мають недоліки, це не проблема; якщо ти справді розумієш істину та готовий практикувати істину, у тебе буде шлях уперед. Недоліки людини в певних аспектах рівня та здібностях абсолютно не заважають їй практикувати істину. Якщо тобі бракує здатності виносити судження або якоїсь іншої здатності, ти можеш більше шукати й більше бесідувати – шукати вказівок і порад від тих, хто розуміє істину. Коли ти розумієш і осягаєш принципи та шляхи практики, тобі слід застосовувати їх на практиці з усіма своїми зусиллями на основі свого духовного зросту. Приймати й практикувати – це те, що тобі слід робити» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). З Божих слів я зрозуміла, що не варто робити все можливе, щоб змінити свій рівень, а натомість, у тих межах, яких дозволяє досягти даний їм рівень, вкладати своє серце, сили та розум у виконання обов’язку. Слід старанно вивчати й глибоко досліджувати професійні знання, які необхідно засвоїти, і повністю розкривати потенціал свого рівня. Щодо рівня та працездатності, то їх можна трохи покращити, якщо є така можливість, але якщо щось не під силу, не треба себе змушувати. Коли я це зрозуміла, на душі стало світліше.
Відтоді я думала про те, як вкладати серце й сили у виконання свого обов’язку в межах мого рівня. Я усвідомила, що не дуже вмію зрощувати новонавернених для виконання їхніх обов’язків, тож я намагалася шукати й розмірковувати над принципами щодо цього. Я також уважно слухала те, чим ділилися й про що говорили брати й сестри. Іноді, коли я стикалася з певними проблемами й не знала, як їх вирішити, я не намагалася уникнути їх чи звинувачувати Бога в тому, що Він дав мені низький рівень. Натомість я молилася Богові й покладалася на Нього, а також шукала відповідей у братів і сестер і бесідувала з ними. У процесі такої практики я непомітно для себе знаходила рішення для деяких питань. Зараз мій рівень такий самий, як і раніше. Він не змінився. Однак я розумію, як правильно ставитися до себе, і моє серце стало вільним і звільненим.
