48. Ціна обману
У червні 2021 року мене обрали лідеркою церкви. Чесно кажучи, тоді це стало для мене справжньою несподіванкою. Порівняно з іншими лідерами я була досить молодою, а моє життя-входження – доволі поверховим, тому я не знала, чи впораюся із цим обов’язком. Але коли я побачила, скільки братів і сестер проголосували за мене, я відчула, що всі мене схвалюють, тож прийняла цей обов’язок. Я почала активно озброювати себе істинами-принципами, а коли стикалася з незрозумілими проблемами, то швидко шукала допомоги в інших. Так я поступово краще зрозуміла, як виконувати церковну роботу. Одного дня сестра-напарниця сказала мені: «Вищий лідер зазначив, що ти цілеспрямована й здатна активно долати труднощі. Це дуже добре». Я дуже зраділа, коли це почула, бо не очікувала такої похвали від лідерів. Здавалося, в їхніх очах я була людиною, яка прагне істини й іде вперед. Тож я вирішила й надалі наполегливо працювати. Але невдовзі після цього в моїй роботі одна за одною почали з’являтися проблеми. Обрані мною куратори не виконували роботу по-справжньому, а я постійно не відстежувала й не наглядала за їхньою роботою, що завдало серйозної шкоди роботі. Лідер обтяв мене за безвідповідальність у виконанні своїх обов’язків, назвавши мене бюрократкою, яка не захищає роботу церкви. Я відчула докір сумління за свою недбалість і хвилювалася, що про мене подумає лідер. Чи не вирішить він, що я не дотримувалася принципів у виборі персоналу, і чи не відсторонить мене як непридатну для лідерства? Що подумають брати й сестри, якщо мене справді відсторонять? Чи скажуть вони, що помилилися, обравши мене лідеркою? Я почувалася дуже зневіреною. Я згадувала, як лідер назвав мене бюрократкою, яка безвідповідально ставиться до обов’язку. Я не хотіла, щоб до мене приклеївся цей ярлик. Тож я подумала: якщо я добре працюватиму надалі, оцінка лідера може змінитися, і брати та сестри поважатимуть мене на зовсім іншому рівні. Вони б сказали, що навіть після обтинання я не опустила руки через негатив, а продовжила нормально виконувати свій обов’язок. А це б свідчило про те, що я людина, яка прагне істини. Таким чином я б зберегла свою репутацію цілеспрямованої та вмотивованої людини. З такими думками я намагалася якомога швидше вирішити проблеми у своїй роботі.
Згодом вищий лідер часто розпитував про мою роботу, але я вже не діяла так відкрито, як раніше. Замість того, щоб одразу звертатися до нього з проблемами чи труднощами, я тепер боялася, що він знайде ще щось, що я зробила неправильно. Одного разу нам треба було знайти когось для курування роботи із загальних справ. Я відразу подумала про сестру Хлою. Вона досить добре розбиралася в загальних справах, могла захистити інтереси церкви, коли щось траплялося, і була готова докладати зусиль у своїх обов’язках, не боячись виснаження. Але потім я згадала, що її вже відсторонювали від обов’язків кураторки через її зарозумілий характер і невміння працювати з іншими. Якщо я знову її висуну, а вона поводитиметься так само, чи не подумає лідер, що мені бракує розпізнавання, і що я суджу людей лише за зовнішністю? Я сумнівалася, чи зможе Хлоя знову взяти на себе роль кураторки, але занадто боялася шукати настанов від лідера. Тому процес вибору куратора так і залишився незавершеним. Була ще справа з лідеркою церкви Гарлоу. Шестеро братів і сестер разом поскаржилися на неї. Вони сказали, що вона надзвичайно зарозуміла й використовує свою посаду, щоб зверхньо розмовляти з людьми й пригнічувати їх. Я пішла до лідерів команд і кураторів, щоб розібратися в цьому питанні. Я дізналася, що Гарлоу справді була досить зарозумілою і любила повчати інших. Але дехто також казав, що вона робила це, бо брати й сестри порушували принципи. Бачачи такі різні оцінки, я не могла ясно побачити ситуацію. Я думала про те, щоб звернутися по настанови до вищого керівника. Але потім згадала, як зробила кілька помилок поспіль у розпізнаванні людей. Лідер проводив зі мною бесіди про безліч принципів, а тепер, зіткнувшись із ситуацією, я все ще не могла розпізнавати людей. Я подумала: чи не вирішить він, що в мене низький рівень, що я не здатна зрозуміти принципи, скільки б бесід зі мною не проводили, і що я непридатна бути лідеркою? Я вагалася. Думала, що спершу варто поспостерігати ще, і відсторонювати її лише тоді, коли я повністю зрозумію ситуацію.
Одного разу лідер виявив проблеми з моїм вибором куратора для роботи із загальних справ і побесідував зі мною про принципи вирішення таких питань. Він сказав: «Те, що людину відсторонили раніше, не означає, що вона не може знову бути куратором – це залежить від її каяття. До того ж, вибір куратора із загальних справ відрізняється від вибору лідера церкви. Головне тут – не її прагнення істини, а те, чи є вона відповідною людиною, яка здатна підтримувати роботу церкви. Крім того, якщо більшість вважає, що вона має до цього хист, вона може практикувати. Якщо ж ти не впевнена, можеш залучити інших братів і сестер до співпраці з нею». Після бесіди він також обтяв мене за те, що я так довго затягувала з цим питанням і не шукала рішень. Він сказав, що я надто егоїстична й не захищаю роботу церкви. Я й не очікувала, що чим більше я намагатимусь прикидатися й приховувати речі, тим більше проблем буде викрито. Неусвідомлено я почала звертати більше уваги на тон та вираз обличчя людей. Коли лідер розмовляв зі мною, я намагалася вгадати за його тоном, чи не погіршується його враження про мене, чи не оцінює він мою придатність як лідерки й чи не перестане доручати мені обов’язки. На мій подив, через місяць лідер доручив мені наглядати за роботою над відео. Я подумала: «Якщо цього разу я не впораюся, мене справді можуть відсторонити. Я маю скористатися цією нагодою і добре виконати роботу». Проте я не була знайома з роботою над відео, і коли виникали проблеми, я не знала, як їх вирішувати. Коли лідер питав про стан роботи, я дуже нервувала, – боялася, що він помітить щось, що я зробила неправильно. Тож, звітуючи про роботу, я повідомляла лише хороші новини й замовчувала погані. Я підкреслювала ті сфери, де був прогрес, а про ті, що не просувалися, казала, що наполегливо працюю над рішеннями. У той період я відчувала величезний тиск. Кілька разів я думала зізнатися лідерові, що не справляюся з роботою. Але я хвилювалася, що якщо зроблю це, то назавжди втрачу в очах інших свою єдину позитивну рису – цілеспрямованість. Незчулася, як минуло шість місяців, і робота, яка мала зайняти один місяць, затрималася на півроку. Мій стан ставав дедалі гіршим. Коли я їла й пила Божі слова, я не отримувала жодного світла й мене постійно хилило на сон, а в молитвах я відчувала відірваність від Бога. Я постійно відчувала тривогу й неспокій.
Одного разу лідер почав розпитувати мене трохи глибше, виявив ці проблеми й відсторонив мене. Він сказав: «Ти не прагнеш істини й занадто марнославна. Тобі більше подобається виконувати свій обов’язок самостійно, ти ніколи не радишся й не шукаєш допомоги інших, і ти занадто стурбована своєю репутацією та статусом! З огляду на твою постійну поведінку, ти не можеш продовжувати бути лідеркою». Тієї миті, коли мене відсторонили, я ясно зрозуміла, що мене спіткав Божий праведний характер, і що я можу звинувачувати лише себе. Невдовзі я дізналася, що Гарлоу свавільно поводилася в церкві, формувала угруповання, а також пригнічувала й мучила тих, хто не йшов за нею. Церква опинилася в сум’ятті, люди стали дезорганізованими, і зрештою вона опинилася в ізоляції через свою злу людськість. Цей результат мене глибоко стривожив. Через те, що я не змогла ясно побачити її проблеми та вчасно не звернулася за настановами, зла людина залишилася на лідерській посаді. Вона так довго завдавала шкоди братам і сестрам і серйозно заважала роботі церкви. Розмірковуючи над тим, як погано я виконувала свої обов’язки, мене охоплювало почуття провини. Мені було надто соромно дивитися в очі братам і сестрам. Я постійно питала себе: як я докотилася до такого? Я стала на коліна перед Богом у молитві, благаючи Його просвітити й спрямувати мене, щоб я могла по-справжньому порозмірковувати над усім, що зробила, і зрозуміти це.
Згодом, читаючи деякі Божі слова, я почала трохи розуміти свій стан. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ви лідери чи працівники, чи боїтеся ви, що Божий дім розпитуватиме про вашу роботу й наглядатиме за нею? Чи боїтеся ви, що Божий дім виявить у вашій роботі недоліки та відхилення й обітне вас? Чи боїтеся ви, що, дізнавшись про ваш справжній рівень і духовний стан, Вишнє побачить вас в іншому світлі й не стане вас підвищувати? Якщо в тебе є такі страхи, це доводить, що твої мотиви не спрямовані на благо церковної роботи, що ти працюєш заради репутації та статусу, а це свідчить про те, що в тебе характер антихриста. Якщо в тебе характер антихриста, ти схильний іти шляхом антихристів і чинити все те зло, яке коять антихристи. Якщо в душі ти не боїшся, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою, і можеш дати справжні відповіді на запитання та розпитування Вишнього, нічого не приховуючи та кажучи стільки, скільки знаєш, то неважливо, правильні твої слова чи неправильні та яку розбещеність ти виявив: навіть якщо ти виявив характер антихриста, ти в жодному разі не будеш охарактеризований як антихрист. Ключовий момент тут – те, чи здатний ти пізнати власний характер антихриста й чи здатний ти пошукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Якщо ти людина, яка приймає істину, то твій характер антихриста можна усунути. Якщо ж ти чудово знаєш, що маєш характер антихриста, проте не шукаєш істини для його усунення, якщо ти навіть намагаєшся приховати проблеми, що виникають, збрехати про них і ухилитися від відповідальності та якщо ти не приймаєш істину, коли тебе обтинають, то це серйозна проблема, і ти нічим не відрізняєшся від антихриста. Ти знаєш, що маєш характер антихриста, – чому ж ти не наважуєшся подивитися проблемі в обличчя? Чому ти не можеш підійти до неї з відвертістю та сказати: “Якщо Вишнє розпитуватиме про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо мої погані вчинки вийдуть на світло, а Вишнє, коли дізнається, припинить мене використовувати та я втрачу свій статус, я все одно чітко скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою та розпитуватиме про неї, доводить, що ти дорожиш статусом більше, ніж істиною. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Боже слово розвінчало мій стан. Я боялася того, що лідер наглядатиме за моєю роботою і розпитуватиме про неї, головним чином тому, що мною керувала турбота про репутацію та становище. Я боялася, що лідер виявить проблеми в моїй роботі й відсторонить мене. Я боялася втратити своє становище. Тож, стикаючись із відхиленнями та проблемами в роботі, я щосили намагалася їх приховати. Аби тільки зберегти свою посаду, я воліла вдаватися до обману й затримувати роботу. Те, що я настільки любила свою посаду, виявило мій характер антихриста. Мені здавалося, що брати, сестри й лідер були хорошої думки про мене, тому я хотіла показати себе з найкращого боку в усіх аспектах, щоб утримати свою позицію лідерки. Через свою безвідповідальність у виконанні обов’язку та брак принципів у виборі людей я кілька разів зазнавала обтинання. Після цього я почала гадати, чи не скаже лідер, що мій рівень недостатній, і чи не відсторонить мене, позбавивши посади. Це й було коренем мого страху. Тож я почала прикидатися й приховувати своє справжнє обличчя. Коли лідер відстежував роботу й ставив питання, я кілька разів обдумувала свої відповіді, перш ніж їх озвучити, намагаючись звести до мінімуму викриття проблем. Звітуючи про прогрес у роботі, я приховувала проблеми. Коли я стикалася з людьми або ситуаціями, в яких не могла розібратися, я не шукала настанов. Натомість я прикидалася, щоб лідер думав, ніби я здатна впоратися з реальними проблемами й вирішити їх. І навіть коли певна робота зупинялася й не могла просуватися далі, я продовжувала прикидатися й не шукала настанов, і все це – задля захисту свого статусу. Засліплена турботою про репутацію та статус, я робила помилку за помилкою. Через це багато завдань було затримано, і робота не могла нормально просуватися. Я згадала такі Божі слова: «Чому ти не можеш підійти до неї з відвертістю та сказати: “Якщо Вишнє розпитуватиме про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо мої погані вчинки вийдуть на світло, а Вишнє, коли дізнається, припинить мене використовувати та я втрачу свій статус, я все одно чітко скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою та розпитуватиме про неї, доводить, що ти дорожиш статусом більше, ніж істиною. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста». Зіткнувшись із розвінчанням у Божих словах, я відчула глибокий осуд у свою сторону. Бог навчає нас: звітуючи про роботу, ми маємо говорити чесно, незалежно від наявних проблем. Навіть якщо це означатиме втрату статусу, ми повинні чітко говорити про проблеми, не приховувати їх і чесно повідомляти про негаразди. Однак мої дії були абсолютно протилежними. Я воліла брехати, прикидатися й обманювати. Я жертвувала власною гідністю, щоб захистити свою репутацію та статус. Божі слова цілком переконали мене. Вони показали мені, що насправді я прагнула лише репутації та статусу й тільки їх і цінувала.
Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Антихристи за своєю суттю нечестиві; у них немає серця чесності, любові до істини чи любові до позитивного. Вони часто живуть у темних кутках – вони не діють зі ставленням чесності, не говорять правдиво й мають нечестиві та лукаві серця і до інших людей, і до Бога. Вони хочуть обманювати інших, а також обманювати Бога. Вони не приймають нагляду інших, а тим більше Божого проникливого спостереження. … Після того, як така людина здобуває статус, вона стає ще більш потайною у своїй поведінці серед інших людей. Вона хоче захистити свої амбіції, свою репутацію, своє обличчя і своє ім’я, свій статус і достоїнство тощо. Ось чому вона не хоче бути відвертою щодо того, як вона робить справи чи які її мотиви для цього. Навіть коли вона робить помилку, виявляє розбещений характер або коли мотиви й наміри, що стоять за її діями, неправильні, вона не хоче відкриватися й дозволяти іншим про це дізнатися, і часто створює вигляд невинності й досконалості, щоб обманювати братів і сестер. А Вишньому й Богові вона каже лише приємні речі й часто використовує обманні тактики та брехню, щоб підтримувати свої стосунки з Вишнім. Коли вона звітує Вишньому про свою роботу й розмовляє з Вишнім, то ніколи не каже нічого неприємного, щоб ніхто не міг виявити жодного з її слабких місць. Вона ніколи не згадує про те, що робила на місцях, про жодні питання, що виникали в церкві, про проблеми та вади у своїй роботі або про речі, яких вона не може зрозуміти чи побачити чітко. Вона ніколи не запитує Вишнє й не шукає у Вишнього про ці речі, а натомість просто створює образ і видимість компетентності у своїй роботі, здатності повністю взяти на себе свою роботу. Вона не повідомляє Вишньому про жодні проблеми, що існують у церкві, і незалежно від того, наскільки хаотичною може бути ситуація в церкві, якого масштабу вади з’явились у її роботі та що саме вона робила на місцях, вона раз у раз усе це приховує, намагаючись ніколи не дозволити Вишньому дізнатися чи почути якісь новини про ці речі, навіть доходячи до того, що переводять людей, які пов’язані з цими справами або знають правду про них, у далекі місця, намагаючись приховати те, що відбувається насправді. Що це за практики? Що це за поведінка? Чи це той прояв, який слід мати людині, що прагне до істини? Дуже очевидно, що ні. Це поведінка демона. Антихристи робитимуть усе можливе, щоб приховати, замаскувати все, що може вплинути на їхній статус чи репутацію, приховуючи ці речі від інших людей і від Бога. Це і є обманювання і тих, хто вище, і тих, хто нижче» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт одинадцятий). Бог детально розбирає нечестиву природу антихристів. Коли справа доходить до їхнього власного статусу та репутації, антихристи, незважаючи на зроблені помилки чи скоєне зло, усе одно йдуть на все, щоб прикидатися, обманювати й створювати фальшиву картинку для інших. Вони обманюють як начальників, так і підлеглих. Вони ніколи не шукають істину, щоб вирішити або виправити ситуацію, і не розмірковують над собою та не каються. Відтоді, як я зазнала обтинання, я почала підозрювати, що у лідера склалося про мене погане враження. Після цього, хай що я робила – говорила, діяла чи звітувала про роботу, – моєю головною турботою було те, як зберегти свою репутацію та статус. Коли я не могла розпізнати людей і не знала, як правильно діяти в певній ситуації, я не зверталася по допомогу й не повідомляла про це лідеру. Натомість я ігнорувала проблеми й відкладала їх, що затримувало роботу. Коли в роботі над відео виникли труднощі, і я не знала, що робити далі, я знову не звернулася за настановами й не повідомила чесно про проблеми чи реальний стан справ лідеру. Найчастіше мені на думку спадало те, що якщо я як лідерка не зможу вирішити ці проблеми, мене можуть відсторонити. Тож, якою б важливою не була робота, я продовжувала захищати свою репутацію та статус. Я використовувала різні хитрощі, щоб представити себе здатною вирішувати проблеми, і через це затримала роботу над відео аж на півроку. По суті, я безсоромно брехала й обманювала як своїх начальників, так і підлеглих. Я побачила, що мій характер справді нечестивий і лукавий! Я розмірковувала над своїм минулим досвідом роботи у світі. Щоразу, коли керівники приїжджали перевіряти роботу та оцінювати передові підрозділи, ми, щойно дізнавшись про предмет перевірки, працювали понаднормово, бо додавали різні фальшиві матеріали, щоб пройти перевірку, і стирали всі сліди деталей з поганими характеристиками або заявленими проблемами. Таким чином нам зазвичай вдавалося пройти перевірку сухими з води й отримати звання «Передовий підрозділ». Під впливом такої злої тенденції люди більше не зосереджуються на тому, щоб говорити чи діяти чесно. Вони обманюють одне одного й використовують будь-які доступні засоби для досягнення своїх цілей. До того, як прийняти Божу роботу останніх днів, я не могла розрізняти позитивне й негативне. Я підлаштовувалася під злі тенденції світу й жила без будь-якої людської подоби. Тепер, навіть після того, як я вже багато років як прийняла Божу роботу останніх днів, з’їла й випила багато Божих слів і зрозуміла деякі основи того, як бути людиною, я все одно вдавалася до обману й фальші у своїх обов’язках. Щоб зберегти свою репутацію та статус, я звітувала лише про хороше й замовчувала погане. Це було свідомим вчиненням образи. Я обманювала Бога й опиралася Йому. Розмірковуючи над цим, я сповнювалася страхом. Раніше, чуючи про те, як Бог розвінчує поведінку антихристів, я завжди пов’язувала ці слова з тими, хто скоїв багато зла й був очевидним антихристом. Я ніколи серйозно не приміряла ці слова на себе. Тепер, завдяки розвінчанню в Божих словах і викриттю фактів, я побачила, що справді мала характер і поведінку антихриста. Я всім серцем почала палко молитися Богу: я хотіла покаятися й змінитися, і більше не бажала так поводитись.
Згодом я прочитала кілька уривків із Божих слів, які дали мені глибше розуміння моїх проблем і шлях для практики. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди отримують від церкви просування та зрощування, а з ними й хорошу можливість для підготовки. Це добре. Можна сказати, що Бог їх підніс і обдарував Своєю благодаттю. Тож як тоді їм слід виконувати свій обов’язок? Перший принцип, якого вони повинні дотримуватися, – це розуміти істину. Коли вони не розуміють істини, вони мусять її шукати, а якщо й після самостійних пошуків не розуміють, то можуть знайти когось, хто розуміє істину, щоб побесідувати та пошукати разом із ним. Це дозволить розв’язати проблему швидше й своєчасніше. Якщо ти зосереджуєшся лише на тому, щоб більше читати Божі слова самотужки й більше розмірковувати над ними, щоб досягти розуміння істини та розв’язати проблему, то це занадто повільно; як каже прислів’я, “далека вода спраги не вгамує”. Якщо ти хочеш швидко прогресувати в істині, то мусиш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими, а також більше запитувати й більше шукати. Тільки тоді твоє життя швидко зростатиме, і ти зможеш оперативно розв’язувати проблеми, не затримуючи ні те, ні інше. Оскільки тебе щойно підвищили, і ти все ще на випробувальному терміні, і ти не розумієш істини по-справжньому й не володієш істиною-реальністю – оскільки тобі ще бракує цього духовного зросту – не думай, що твоє підвищення означає, ніби ти володієш істиною-реальністю; це не так. Тебе обрали для просування та зрощування лише тому, що ти несеш ношу заради роботи й володієш рівнем лідера. Ти повинен мати такий розум. Якщо після того, як тебе підвищили й ти став лідером або працівником, ти починаєш утверджувати свій статус і вважати, що ти – той, хто прагне до істини, і що ти володієш істиною-реальністю, і якщо, незалежно від проблем братів і сестер, ти вдаєш, ніби все розумієш і ніби ти духовний, – то це дурний спосіб поведінки, і він такий самий, як у лицемірних фарисеїв. Ти мусиш говорити й діяти правдиво. Коли ти не розумієш, ти можеш запитати інших або пошукати бесіди у Вишнього – у цьому всьому немає нічого ганебного. Навіть якщо ти не запитаєш, Вишнє все одно знатиме твій справжній духовний зріст і знатиме, що істина-реальність у тобі відсутня. Шукати й бесідувати – це те, що ти повинен робити; це розум, який має бути притаманний нормальній людськості, і принцип, якого повинні дотримуватися лідери та працівники. Цього не варто соромитися. Якщо ти думаєш, що, ставши лідером, соромно не розуміти принципів або постійно ставити запитання іншим людям чи Вишньому, і боїшся, що інші дивитимуться на тебе зверхньо, і в результаті починаєш вдавати, ніби все розумієш, усе знаєш, маєш працездатність, можеш виконувати будь-яку церковну роботу й не потребуєш ні від кого нагадувань чи бесід або забезпечення чи підтримки, – то це небезпечно, і ти занадто зарозумілий і впевнений у власній праведності, занадто позбавлений розуму. Ти навіть не знаєш своєї міри – хіба це не робить тебе безтолковою людиною? Такі люди насправді не відповідають критеріям для просування та зрощування Божим домом, і рано чи пізно їх відсторонять і відсіють» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). «Дехто також каже: “Коли ми стикаємося з труднощами чи проблемами, нам потрібно спочатку кілька днів подумати, і доповідати лише тоді, коли ми справді не можемо знайти розв’язання”. Може здатися, що ті, хто так каже, мають певний розум, але хіба ці дні роздумів не можуть призвести до затримок? Чи можеш ти бути впевненим, що кілька днів роздумів розв’яжуть проблему? Чи можеш ти гарантувати, що це не спричинить подальших затримок? Інші кажуть: “Якщо ми своєчасно доповімо про проблему, хіба Вишнє не подумає, що ми не можемо побачити наскрізь навіть таке незначне питання? Хіба не назве нас дурними й невігласами та не обітне нас?”. Вони помиляються, кажучи це: незалежно від того, доповідаєш ти про проблему чи ні, якість твого рівня вже очевидна; Вишнє все це знає. Ти думаєш, що Вишнє буде високої думки про тебе, якщо ти не доповіси про якусь проблему? Якщо ти доповіси про проблему, і це не спричинило затримок у значних справах, Божий дім не буде притягувати тебе до відповідальності. Однак, якщо ти не доповіси й це призведе до затримок, тебе буде притягнуто до прямої відповідальності, і тебе своєчасно відсторонять і ніколи більше не використовуватимуть. Обрані Богом люди також побачать у тобі невігласа, дурня, слабоумного й психічно неврівноваженого, і вони ненавидітимуть тебе й вічно зневажатимуть. … Тепер вам усім слід вміти бачити наскрізь такі проблеми, чи не так? Коли ви стикаєтеся з проблемами, з якими не можете впоратися, швидко доповідайте про них і бесідуйте з командою з прийняття рішень для їх розв’язання. Якщо команда з прийняття рішень не може з ними впоратися, своєчасно доповідайте Вишньому; не турбуйтеся про те чи інше, найважливіше – це здатність своєчасно розв’язати проблему» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова пробудили мене. У Божому домі бути лідером – це лише питання практики та зрощування. Тому, стикаючись із плутаниною і труднощами у своїх обов’язках, людині потрібно співпрацювати й обговорювати їх з іншими, а також звертатися по допомогу до вищих лідерів, щоб уникнути затримок у роботі. Якщо людина завжди ставить себе на п’єдестал, вважаючи, що її обрання лідером означає, що вона відтепер має розуміти істини-принципи й уміти вирішувати проблеми, якщо вона прикидається й відмовляється шукати вказівок навіть тоді, коли стикається з незрозумілими питаннями, то такій людині бракує розуму. Вона надмірно захищає власну репутацію та статус і може легко затримати роботу церкви. Я була живим прикладом цього. Я знала, що моє розуміння істини було поверховим і що мені багато чого бракувало. Але я думала, що раз мене обрали лідеркою, то я повинна розуміти істини-принципи краще за братів і сестер і мати більше за них здібностей у вирішенні проблем. Я вважала, що тільки так брати і сестри зможуть перейнятися до мене повагою, а вищий лідер – схвалити мене. Маючи такий хибний погляд, я мимоволі хотіла прикидатися. Коли в моїх обов’язках виникали проблеми, які я не знала як вирішити, я ніколи не могла заговорити про це й попросити допомоги, бо боялася, що це виставить мене некомпетентною, і мені буде соромно. Тому я завжди намагалася вирішувати проблеми самостійно. Я загрузла в болоті репутації та статусу, наче мій розум затьмарився. Я продовжувала прикидатися й обманювати, що серйозно затримало церковну роботу. Розмірковуючи над цим, я дала собі кілька сильних ляпасів і відчула глибоке каяття та провину. Потім я прочитала цей уривок із Божих слів: «З якими неясностями чи труднощами ти не стикався б у своїй роботі, допоки вони можуть впливати на виконання обраними Богом людьми своїх обов’язків або перешкоджати нормальному прогресу роботи церкви, такі проблеми слід розв’язувати своєчасно. Якщо ти не можеш розв’язати проблему самостійно, тобі слід знайти кількох людей, які розуміють істину, щоб розв’язати її разом. Якщо навіть це не спрацює, то ти мусиш винести проблему на розгляд і доповісти про неї Вишньому, щоб шукати її розв’язання. Це відповідальність і повинність лідерів і працівників» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). З Божих слів я зрозуміла один принцип. У питаннях, пов’язаних із церковною роботою та обов’язками, хоч би якою була ситуація, якщо проблема впливає на обов’язки Божих обранців або перешкоджає нормальному ходу церковної роботи, її слід вчасно вирішувати. Щодо того, чого ми не розуміємо, нам слід радитися з обізнаними людьми і якомога швидше знаходити рішення. Однак я завжди вважала, що досліджую та активно вирішую ці проблеми, коли стикаюся з ними. Але я ніколи не замислювалася, чи справді я можу їх вирішити, і навіть якщо можу, скільки часу на це піде й чи не затримає це роботу. Я не враховувала ці фактори й непомітно для себе втрачала найкращий час для вирішення проблем. Це не було активним виконанням роботи, тим паче це не було зустріччю з труднощами віч-на-віч. Це було очевидним самовільним і безрозсудним виконанням роботи, що не є відповідальним ставленням до неї та сильно затримувало роботу церкви. Я була справді нерозумною і дурною! Насправді, коли лідери запитують про роботу або про те, чи є в нас якісь проблеми, вони сподіваються, що ми озвучимо реальні проблеми й шукатимемо бесіди. Це допоможе нам зрозуміти істину, осягнути принципи й поступово навчитися справлятися з реальною роботою. Це ж така позитивна річ! Що більше я про це думала, то більше шкодувала про скоєне. Якби я тільки раніше усвідомила сутність і наслідки свого прикидання й виправила це, я б не завдала такої великої шкоди роботі й не змарнувала б стількох можливостей здобути істину.
Одного разу лідер доручив мені наглядати за малярними роботами й багато разів бесідував про принципи й вимоги. Тоді мені здавалося, що я добре розумію ці речі. Але коли я безпосередньо почала працювати, то зрозуміла, що не розумію деяких деталей і не знаю, як діяти далі. Я знову відчула тривогу. Коли лідер бесідував зі мною, я впевнено підтвердила своє розуміння, але тепер, коли я насправді виконувала роботу, я не знала, що роблю. Що мені було робити? Я хотіла спитати лідера ще раз, але потім задумалася, чи не скаже лідер: «Я так детально все пояснив і повторив кілька разів, а ти все ще не розумієш? Здається, тобі справді бракує рівня!». Тож я знову не наважилася попросити лідера про допомогу. Минуло три дні, і я дуже непокоїлася, тому стала навколішки, щоб помолитися Богу, і розповіла Йому про свій стан. Після молитви я подумала про свій попередній досвід невдач і згадала такі Божі слова: «З якими неясностями чи труднощами ти не стикався б у своїй роботі, допоки вони можуть впливати на виконання обраними Богом людьми своїх обов’язків або перешкоджати нормальному прогресу роботи церкви, такі проблеми слід розв’язувати своєчасно. Якщо ти не можеш розв’язати проблему самостійно, тобі слід знайти кількох людей, які розуміють істину, щоб розв’язати її разом. Якщо навіть це не спрацює, то ти мусиш винести проблему на розгляд і доповісти про неї Вишньому, щоб шукати її розв’язання. Це відповідальність і повинність лідерів і працівників» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Божі слова нагадали мені, що якщо я швидко не звернуся за поясненнями, то минатимуть дні, роботу не буде завершено вчасно, і просування затримається. Усвідомивши це, я вирішила бути чесною і не приховувати нічого та не прикидатися, хоч би як лідер не ставився до мене. Тоді я звернулася до лідера по допомогу. Він ще раз усе пояснив у бесіді, і проблема була вирішена негайно. Я піднесла Богові молитву подяки й хвали. Практикувати в такий спосіб було справді приємно й це давало відчуття свободи.
Коли я згадую цей досвід, я глибоко вдячна Богу за те, що Він влаштував так багато ситуацій, які я мала пережити. Хоча вони й виявили значну частину моєї розбещеності, це були найкращі можливості для того, щоб я могла зрозуміти себе. Через розвінчання, просвітлення й наставництво Божих слів я краще зрозуміла себе, засвоїла деякі уроки й знайшла шляхи для того, як добре виконувати свої обов’язки. Я дякую Богу від щирого серця.
