58. Я навчилася правильно ставитися до людей
У 2023 році я виконувала обов’язок церковного лідера і співпрацювала з сестрою Хе Лі. Раніше Хе Лі вже була лідером і мала певне розуміння принципів різних задач. Після того, як ми з нею розділили роботу, мені не доводилося надто хвилюватися за ту роботу, за яку відповідала Хе Лі. Іноді, коли я стикалася з труднощами на роботі, Хе Лі могла мені допомогти. Хоча навантаження і було дещо більшим, але завдяки нашій співпраці я почувалася розслабленою. У липні Хе Лі обрали проповідником, і вона взяла на себе відповідальність за кілька церков. Тоді вся робота нашої церкви залишилася на мені, і я сподівалась, що якнайшвидше з’явиться хтось, хто допоможе розділити навантаження. Незабаром церковним лідером обрали Чжао Сінь, щоб співпрацювати зі мною, і я була дуже рада. Чжао Сінь раніше служила дияконом з поливу й трохи розумілася на церковній роботі, тож зможе швидко взятися до справ. Тепер, коли мені було з ким розділити роботу, я могла позбутися певного тиску. Я розповіла Чжао Сінь про завдання, які їй потрібно виконувати, але оскільки вона була трохи старшою, то не змогла одразу в усьому розібратися, тому більша частина роботи все одно була на мені. У серці в мене з’явилося певне невдоволення. Тепер я не лише виконувала власну роботу, а й мусила допомагати Чжао Сінь і наставляти її, що робило навантаження ще більшим, ніж раніше. Однак я подумала, що, можливо, через кілька днів практики сестра Чжао краще ознайомиться з роботою.
Одного дня після зібрання я усвідомила, що робота з поливу не відслідковується. Я вважала, що Чжао Сінь краще знає цю справу, тож думала, що вона займається нею. Прийшовши додому, я швидко запитала у неї, чи вона відслідковувала роботу з поливу. Чжао Сінь відповіла, що зібрання ще не було, тому вона нічого не знає. У ту ж мить у мені закипів гнів. Я подумала: «Якби ти могла взяти частину роботи, хіба мені не було б легше? Яка тоді різниця – працюємо ми вдвох чи тільки я?». Я сказала докірливим тоном: «Якби ти виконувала частину роботи, хіба це не підвищило б ефективність? Подумай, який розбещений характер заважає тобі це робити!» Чжао Сінь якийсь час мовчала, і тоді я зрозуміла, що такі слова можуть її сковувати, і що, можливо, з мого боку недоречно так ставитися до неї, особливо враховуючи, що в той час вона жила у власних почуттях і була в поганому стані. Подумавши про це, я відчула докір сумління.
Приблизно через півмісяця Лю Вень обрали для співпраці з нами в якості лідера. Лю Вень сумлінно виконувала свої обов’язки й була уважна в роботі, але, будучи новачком, вона не дуже добре розуміла принципи різних завдань. У її роботі завжди виникали проблеми, вона була досить повільною й не надто працездатною, тому їй часто потрібна була моя допомога, щоб це надолужити. Спочатку я думала, що дві сестри-партнерки допоможуть розділити навантаження, але замість того, щоб його зменшити, вони збільшили мою ношу. Я відчувала великий тиск, мені здавалося, що виконувати цей обов’язок занадто важко й виснажливо. У своєму серці я не могла не відчувати певної зневаги до обох сестер і не хотіла багато з ними розмовляти. Я була нетерплячою, коли вони ставили мені запитання, і вони відчували скованість і не наважувалися питати більше. Унаслідок через їхню нездатність до виконання деякі завдання не були виконані вчасно. У той час обидві сестри були дуже негативними, вважали, що нічого не досягли й не впоралися зі своїми обов’язками, а я все ще скаржилася, що вони неефективні. Тепер, коли у мене з’явилися напарниці, я, здавалося, стомлювалася навіть більше, ніж без них. Хоч це була робота для трьох людей, але в підсумку більшу частину робила я, і відчувала, що це дуже несправедливо. Але я боялася, що якщо цього не робитиму, я затримаю роботу й понесу відповідальність. Думаючи про це, я не могла стримати сліз, ніби мене глибоко образили. Я не знала, як упоратися з цією ситуацією; щодня я зітхала й була дуже засмучена. Я подумала: «Якби тільки можна було залишити цю церкву…». Але потім я зрозуміла, що втеча не розв’яже проблеми. Тому я прийшла до Бога в молитві та сказала: «Боже, я бачу, що я виявила багато розбещених характерів, але не знаю, з чого почати, щоб зрозуміти їх. Прошу, просвіти й поведи мене, щоб я могла пізнати свої розбещені характери». У своїх пошуках я прочитала ці слова Божі: «Вроджений характер людини – це запальність. Якщо людина не розуміє істину або не має істини-реальності, вона дозволяє своєму розбещеному характеру диктувати, як ставитися до шкоди, заподіяної її інтересам, марнославству або гордості, і ця людина діятиме імпульсивно й безрозсудно. Те, що вона демонструє та виявляє у цьому випадку, – це і є запальність. Запальність є позитивною чи негативною річчю? Очевидно, що це негативна річ. Немає нічого доброго, коли людина живе в запальності, це може призвести до катастрофи. Якщо запальність і розбещеність людини виявляються, коли з нею щось трапляється, то хіба це людина, яка шукає істину й кориться Богові? Очевидно, що це точно: така людина не кориться Богові. Щодо різних людей, справ, речей і середовищ, які Бог організовує для людей, якщо хтось не може прийняти їх від Бога, а натомість поводиться з ними та знаходить рішення в людський спосіб, то що із цього вийде в кінцевому підсумку? (Бог відцурається від цієї людини.) Бог ненавидітиме ту людину, тож чи буде це повчальним для людей? (Ні, не буде.) Вони не тільки зазнають втрати у власному житті, але й не стануть повчанням для інших. Більше того, вони збезчестять Бога, і Він від них відцурається. Така людина втратила своє свідчення та є небажаною, куди б не пішла. Якщо ти – член дому Божого, але завжди дієш запально, завжди виявляєш те, що є природним у тобі, і постійно відкриваєш свій розбещений характер, дієш людськими засобами та з розбещеним сатанинським характером, то кінцевим результатом буде те, що ти чинитимеш зло й опиратимешся Богові. І якщо весь цей час ти не каєшся й не можеш іти шляхом прагнення до істини, то тебе викриють і відсіють. Хіба проблема життя, заснованого на сатанинському характері та відсутності пошуку істини для розв’язання цього питання, не є серйозною? Один із аспектів проблеми полягає в тому, що людина не зростає й не змінюється у власному житті; крім того, вона буде негативно впливати на інших. У церкві вона не слугуватиме жодній добрій меті, а із часом принесе церкві та Божим обранцям велику біду, немов та смердюча муха, що літає туди-сюди над обіднім столом, викликаючи відразу й огиду. Чи хочете ви бути саме такою людиною? (Ні.)» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розбещений характер можна розв’язати, лише прийнявши істину). Те, що Бог розвінчав, було моєю поточною ситуацією. Чому я завжди відчувала роздратування і навіть виливала запальність та зривалася на своїх партнерок? Це тому, що вони не відповідали моїм очікуванням після того, як їх обрали лідерами. Замість того, щоб безпосередньо розділити навантаження та полегшити мій тиск, вони потребували ще більше моєї енергії – щоб я бесідувала з ними та допомогла усунути недоліки в їхній роботі. Я відчувала, що вони марнують мій час і завдають мені фізичних страждань, що викликало опір у моєму серці. Я не шукала істини й жила у своєму розбещеному характері, зневажаючи їх, спалахуючи гнівом і виливаючи свою запальність. Через це вони стали негативно налаштованими та почувалися скутими, що впливало на нашу роботу. Мені справді бракувало людськості!
Пізніше я прочитала більше Божих слів: «Коли йдеться про виконання певних особливих обов’язків або більш виснажливих і втомливих обов’язків, з одного боку, люди мусять завжди розмірковувати над тим, як виконувати ці обов’язки, які труднощі їм слід витримати й як дотримуватися своїх обов’язків та коритися. З іншого боку, люди також мусять досліджувати, які домішки є в їхніх намірах і як вони перешкоджають виконанню їхніх обов’язків. Люди народжуються з відразою до страждань – жодна людина не отримує більше ентузіазму чи більше радості від того, що витримує більше труднощів. Таких людей не існує. Це природа людської плоті – відчувати занепокоєння й страждання, щойно їхня плоть зазнає труднощів. Але скільки труднощів ви маєте витримати зараз, виконуючи свій обов’язок? Ви лише маєте витримати те, що ваша плоть почувається трохи втомленою й трохи гарує. Якщо ти не можеш витримати навіть цієї крихти труднощів, чи можна вважати, що ти маєш рішучість? Чи можна вважати, що ти щиро віриш у Бога? (Ні.) Так не годиться. … Бути здатним витримувати труднощі, виконуючи свій обов’язок, – нелегке завдання. Також нелегко добре виконувати певний вид роботи. Безперечно, істина Божих слів діє в людях, які можуть робити ці речі. Не те щоб вони народилися без страху перед труднощами й утомою. Де можна знайти таку людину? Усі ці люди мають певну мотивацію, і вони мають певну істину Божих слів як свою основу. Коли вони беруться за свої обов’язки, їхні погляди й точки зору змінюються – виконання їхніх обов’язків стає легшим, а витримування деяких плотських труднощів і втоми починає здаватися їм незначним. Ті, хто не розуміє істину й чиї погляди на речі не змінилися, живуть згідно з людськими ідеями, уявленнями, егоїстичними бажаннями й особистими вподобаннями, тому вони неохочі й несхильні виконувати свої обов’язки. Наприклад, коли йдеться про виконання брудної та втомливої роботи, деякі люди кажуть: “Я буду слухатися упорядкувань Божого дому. Який би обов’язок церква не влаштувала для мене, я його виконуватиму, незалежно від того, чи він брудний, чи втомливий, чи він вражаючий, чи непомітний. У мене немає вимог, і я прийму це як свій обов’язок. Це доручення, яке Бог довірив мені, і трохи бруду й утоми – це труднощі, які я маю витримати”. Як наслідок, коли вони займаються своєю роботою, вони зовсім не відчувають, що зазнають якихось труднощів. Хоча інші можуть вважати це брудним і втомливим, вони вважають це легким, тому що їхні серця спокійні й незворушні. Вони роблять це для Бога, тому не відчувають, що це важко. Деякі люди вважають виконання брудної, втомливої чи непомітної роботи образою для свого статусу й гідності. Вони сприймають це так, ніби інші їх не поважають, знущаються з них або дивляться на них зверхньо. Як наслідок, навіть стикаючись із тими самими завданнями й навантаженням, вони вважають їх виснажливими. Що б вони не робили, вони носять у серці почуття обурення й відчувають, що все не так, як вони хочуть, або що все є незадовільним. Усередині вони сповнені негативу й опору. Чому вони негативні й чинять опір? У чому корінь цього? Найчастіше це тому, що виконання їхніх обов’язків не приносить їм зарплати; це схоже на безкоштовну роботу. Якби були винагороди, це могло б бути для них прийнятним, але вони не знають, чи отримають їх, чи ні. Тому люди відчувають, що виконувати обов’язки не варто, прирівнюючи це до роботи задарма, отож вони часто стають негативними й чинять опір, коли йдеться про виконання обов’язків. Хіба це не так? Відверто кажучи, ці люди не мають бажання виконувати обов’язки» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із Божих слів я побачила, що ті, хто дбає про тіло та не практикує істину, думають лише про власні фізичні інтереси. Вони не сприймають свої обов’язки як відповідальність. Коли вони роблять більше, їм здається, що вони в програші, тому вони скаржаться і чинять опір. Це не є виконанням своїх обов’язків. Я розмірковувала над собою: оскільки мої сестри-напарниці були новачками і не могли самостійно виконувати свої обов’язки, і їм потрібно було більше моїх бесід та допомоги, тому я була сповнена нарікань, вважаючи, що вони марнують мій час відпочинку. Я зривалася і виливала запальність, не бажаючи розмовляти з ними чи перейматися роботою, за яку вони відповідали. Я ніколи не розглядала церковну роботу як свій обов’язок і не думала про те, як допомогти сестрам швидше взяти на себе відповідальність, щоб запобігти втратам у роботі церкви. Я навіть не мала бажання більше розмовляти чи витрачати більше часу та енергії. Чи могла моя поведінка вважатися відданим виконанням обов’язків? Людина з совістю і розумом не рахується з власними інтересами в будь-якому середовищі. Вона залишається відданою Богові та добре виконує свої обов’язки, незалежно від того, як сильно вона страждає і втомлюється. Однак я завжди думала про те, щоб упиватися фізичним комфортом і зручністю. Коли справи йшли трохи важко, я почувалася ображеною, думала, що я в програші, і хотіла втекти з цього середовища. Усе це було спричинено моїми розбещеними характерами: жаданням плоті, егоїзмом і мерзенністю. Я жила у своєму розбещеному характері, що дуже шкодило моїм сестрам-партнеркам. Вони щодня спостерігали за моїм виразом обличчя, перш ніж заговорити. Іноді вони дійсно мали свою думку, але боялися сказати щось не те, знаючи, що я можу зреагувати гнівно. Як наслідок, вони були не в змозі добре виконувати свої обов’язки повною мірою, так, як могли спочатку. Чи могло це вважатися виконанням мого обов’язку? Фактично, я чинила зло й викликала переривання! Тепер, думаючи про це, я бачу, що моя поведінка була справді потворною.
Пізніше я шукала, чому я завжди жадала комфорту та дбала про власні фізичні інтереси. Я прочитала Божі слова, які говорили: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що сатанинські отрути містяться в людині. Тож що таке сатанинські отрути? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). З Божих слів я побачила, що жила сатанинською отрутою «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Я робила все лише заради себе, думаючи, що той, хто не дбає про себе, дурний. Отже, у виконанні мого обов’язку усі мої думки та дії були мотивовані власною вигодою. Відколи Хе Лі пішла, я сподівалася, що хтось незабаром розділить навантаження, щоб полегшити мою ношу, щоб я менше страждала і менше втомлювалася. Бачачи, що Чжао Сінь повільна в опануванні роботи й не може багато допомогти, я відчула зневагу та захотіла іншу партнерку. Але як лідер, Лю Вень не дуже добре розуміла принципи, і її робота часто потребувала доробок. Я виливала на них свою запальність і гнів, відчуваючи, що вони не тільки не допомагають розділити навантаження, але й потребують від мене додаткових зусиль для бесід із ними. Це залишало мені ще менше часу на відпочинок, і я відчувала велику образу на них. Коли вони стикалися з труднощами в роботі, я не бажала турбуватися, що призводило до нерозв’язаних питань і затримок у роботі. Якби я була готова більше жертвувати й терпляче їм допомагати, я б більше втомлювалася фізично, але за нашої співпраці робота церкви могла б просуватися гладко. Та я думала лише про власні фізичні інтереси. Живучи отрутою сатани «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», я ставала все більш егоїстичною, мерзенною і позбавленою людяності, навіть спричиняючи затримки в роботі. Якби я не змінилася, то в кінцевому підсумку Бог би відцурався від мене та відсіяв мене! Я постала перед Богом і молилася: «Боже! Останнім часом я жила сатанинською отрутою “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”, і це робило мене невимовно нещасною. Коли я не звинувачую інших, то звинувачую Бога. Я не хочу продовжувати так жити. Будь ласка, поведи мене, щоб я звільнилася від пут сатанинської отрути».
Пізніше я замислилася: як я повинна ставитися до людей згідно з принципами? Я згадала ці Божі слова: «Перш за все, ти повинен зрозуміти істину. Коли ти зрозумієш істину, тобі буде легко зрозуміти Божі наміри, і ти дізнаєшся про принципи, за якими Бог вимагає, щоб люди ставилися до інших. Ти знатимеш, як ставитися до людей, і зможеш ставитися до них відповідно до Божих намірів. Якщо ти не розумієш істини, ти, звичайно, не зможеш зрозуміти Божі наміри й не будеш ставитися до інших принципово. Те, як ти мусиш ставитися до інших, чітко сказано або запропоновано в Божих словах; ставлення Бога до людства – це ставлення, яке людям слід прийняти у своєму поводженні одне з одним. Як Бог ставиться до кожної людини? Деякі люди мають незрілий духовний зріст, або вони молоді, або вірять у Бога лише протягом нетривалого часу, або вони не погані за своєю природою-сутністю, не злостиві, але просто трохи необізнані, чи їм не вистачає рівня. Або вони зазнають надто великих сковувань, і їм ще тільки належить зрозуміти істину, ще тільки належить мати життя-входження, тому їм важко втриматися від нерозумних учинків або дурних дій. Але Бог не зациклюється на швидкоплинній дурості людей; Він дивиться лише на їхні серця. Якщо в них є рішучість прагнути до істини, що є правильним, і це є їхньою метою, тоді Бог спостерігає за ними, чекає їх і дає їм час і можливості, які дозволяють їм увійти. Це не той випадок, коли Бог спише їх із рахунку за один-єдиний переступ. Так часто чинять люди, Бог же ніколи так не поводиться з людьми. Якщо Бог не ставиться до людей у такий спосіб, то чому люди так ставляться до інших? Хіба це не свідчить про їхній зіпсований характер? Це якраз і є їхній зіпсований характер. Ти маєш дивитися на те, як Бог ставиться до необізнаних і дурних людей, як Він ставиться до тих, у кого незрілий духовний зріст, як Він ставиться до нормальних виявів розбещеного характеру людства і як Він ставиться до тих, хто злостивий. Бог по-різному ставиться до різних людей, і Він також має різні способи управління різними станами різних людей. Ти мусиш розуміти ці істини. Щойно ти зрозумієш ці істини, ти знатимеш, як переживати на власному досвіді ті чи інші питання та як ставитися до людей відповідно до принципів» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба вчитись у людей, на справах і речах поруч). Із Божих слів я побачила, що у Бога є принципи у ставленні до людей. Він терпимий і терплячий до тих, хто має невеликий духовний зріст, даючи їм можливості рости. Але я не враховувала реальних труднощів, з якими стикалися інші, і мала занадто високі очікування. Чжао Сінь була старшою і новачком у цій справі, тому спочатку вона була не знайома з роботою, що було цілком нормально. Замість того, щоб зрозуміти її труднощі та надати люблячу підтримку, я вимагала, щоб вона негайно взяла на себе роботу, оскільки це був її обов’язок. Лю Вень була повільною та схильною плутатися, коли мала багато роботи, але вона була старанною і серйозною у виконанні своїх обов’язків і могла впоратися з реальними завданнями. Однак я не допомогла сестрам швидко ознайомитися з роботою і мала завищені очікування. Коли вони не могли відповідати цим очікуванням, я показувала їм своє незадоволення, що призводило до того, що вони почувалися скутими. Згадуючи, як я вперше виконувала обов’язки лідера, я розумію, що тоді я нічого не знала. Саме завдяки постійній допомозі братів і сестер я зрозуміла деякі принципи. Але тоді я була надмірно вимогливою до своїх партнерок, ускладнюючи їм життя. Мені справді бракувало людськості! Думаючи про це, я відчувала сильний сором.
Пізніше, під час пошуків, я прочитала ці Божі слова: «Взаємодія братів і сестер мусить відбуватися на основі принципів. Не зосереджуйтесь завжди на недоліках інших, натомість ви маєте часто досліджувати себе, а потім ініціативно зізнаватися іншим, що саме ви зробили такого, що спричинило заваду чи шкоду для них, і вчіться відкриватися та бесідувати. Так ви можете досягти взаєморозуміння. Більше того, що б із вами не ставалося, ви маєте дивитися на все, ґрунтуючись на словах Бога. Якщо люди здатні зрозуміти істини-принципи та знайти шлях практики, то стануть єдині серцем і розумом, і відносини між братами й сестрами будуть нормальними, вони не будуть такими байдужими, холодними й жорстокими, як невіруючі, і вони позбудуться свого умонастрою взаємної підозрілості й настороженості. Брати й сестри стануть більш близькими одне до одного; вони зможуть підтримувати й любити одне одного; у їхніх серцях буде добра воля, і вони будуть здатні до терпимості та співчуття одне до одного; вони підтримуватимуть і допомагатимуть одне одному, замість того, щоб відчужувати одне одного, заздрити одне одному, порівнювати себе одне з одним, таємно змагатися одне з одним і непокірно ставитися одне до одного. … Коли люди живуть за своїми розбещеними характерами, їм дуже важко бути в мирі перед Богом, і їм дуже важко практикувати істину й жити згідно з Божими словами. Щоб жити перед Богом, ти мусиш спершу навчитися розмірковувати над собою і пізнавати себе, і по-справжньому молитися Богу, а потім ти маєш навчитися ладнати з братами й сестрами. Ви маєте бути терпимими, поблажливими одне до одного й вміти бачити сильні сторони та заслуги інших – ви мусите навчитися приймати думки інших і те, що є правильним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова чітко говорять нам, що у спілкуванні з братами та сестрами ми не повинні завжди зосереджуватися на їхніх недоліках, а натомість повинні бачити їхні сильні сторони та заслуги. Ми повинні бути терпимими один до одного і доповнювати сильні та слабкі сторони один одного. Чжао Сінь була краща у бесідах про істину для розв’язання проблем; іноді, коли я не могла бачити наскрізь проблеми братів і сестер, Чжао Сінь могла знайти відповідні слова Бога, щоб провести бесіду та розв’язати їх. Хоча Лю Вень була неквапливою, вона ретельно обмірковувала проблеми, виконуючи свої обов’язки серйозно й відповідально. Коли у мене було багато роботи, я мала схильність бути недбалою, але Лю Вень час від часу підказувала мені, що було для мене корисним і компенсувало мої недоліки. Якби ми втрьох гармонійно працювали разом і доповнювали сильні та слабкі сторони одна одної, це, безсумнівно, сприяло б прогресу нашої роботи. Пізніше я відкрила своїм партнеркам свій стан і ми вказали одна одній на наші проблеми. Завдяки бесідам ми знайшли шлях і напрямок нашого партнерства, і я відчула особливе полегшення в серці. Коли я бачу, що облаштоване Богом середовище сприяє моєму життєвому зростанню, я відчуваю особливу вдячність до Бога.
