21. Роздуми пацієнтки з уремією
Я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів у свої сорок з лишком років. Я побачила, що робота Бога в останні дні – це робота спасіння людей, і що лише прийшовши до Бога, читаючи Його слова і виконуючи свої обов’язки, можна зрозуміти й здобути істину, мати Божу опіку й захист і зрештою отримати шанс увійти до Божого Царства. Невдовзі після цього я почала виконувати свої обов’язки. Я ніколи не відмовлялася від жодного обов’язку, який мені доручала церква. Я лише думала про те, як виконати свій обов’язок добре. Пізніше мій тиск піднявся до 220 мм рт. ст., тож мені зробили крапельницю, щоб знизити його, але це не завадило мені виконувати свої обов’язки. Я думала: «Якщо я щиро виконую свій обов’язок, Бог мене захистить». Протягом багатьох років я продовжувала виконувати обов’язки незважаючи ні на що, вважаючи, що я справжня віруюча, яка здобула Боже схвалення. Але раптова хвороба виявила мою справжню сутність.
Це сталося восени 2009 року. Одного дня я відчула раптовий біль, а обидві мої ноги набрякли та почали сильно розпухати. Невдовзі також набрякли обличчя й очі – усе обличчя спотворилося, і я не могла розплющити очей. Моя дочка відвезла мене до лікарні на обстеження. Лікар сказав, що в обох моїх нирках атрофія, яка може перерости в уремію, і якщо хвороба посилиться, це може призвести до смерті. Я була приголомшена, почувши це. Якщо так і далі буде тривати, смерть не забариться. Я почала виконувати свої обов’язки лише за кілька місяців після того, як знайшла Бога, і незважаючи ні на що, навіть на хворобу, я ніколи не припиняла виконувати свій обов’язок. Роками я не лише страждала й виснажувала себе виконанням обов’язків, а й терпіла непорозуміння, насмішки та образи від своїх рідних. Хіба таких зусиль було замало? Хіба цього досі було недостатньо, щоб здобути захист Бога? Я згадала, як уперше знайшла Бога й мала такі великі надії на життя в Царстві, але, зіткнувшись із такою серйозною хворобою, що могла в будь-який момент забрати моє життя, я замислилася, чи матиму я ще шанс увійти до Царства. Здавалося, що це прекрасне місце призначення вже не мало до мене жодного стосунку. Чим більше я про це думала, тим більше ображеною почувалась і втрачала мотивацію виконувати свій обов’язок. Я занурилася в негатив. Я молилася Богові: «О Боже, я не розумію, чому зі мною сталася ця хвороба, у мене в серці є нарікання на Тебе. Я знаю, що це неправильно, тому, будь ласка, просвіти мене й веди, щоб я зрозуміла Твій намір».
Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Люди вірять: “Оскільки я тепер вірю в Бога, то належу Йому, і Бог повинен дбати про мене, про мою їжу та житло, про моє майбутнє та долю, а також про мою особисту безпеку, включно з безпекою моєї родини, і гарантувати, що в мене все буде добре, що все буде мирно й без пригод”. І якщо факти не відповідають тому, чого люди вимагають і що уявляють, вони думають: “Віра в Бога не така добра й легка, як я собі уявляв. Виявляється, у своїй вірі в Бога я однаково мушу страждати від усіх цих переслідувань і поневірянь та проходити через багато випробувань – чому Бог мене не захищає?” Це правильне чи хибне мислення? Чи відповідає воно істині? (Ні.) Тоді хіба це мислення не показує, що вони висувають до Бога необґрунтовані вимоги? Чому люди з таким мисленням не моляться Богові й не шукають істини? За тим, що Бог змушує людей стикатися з такими речами, природно, стоять Його благі наміри; чому люди не розуміють Божих намірів? Чому вони не можуть співпрацювати з Божою роботою? Бог навмисно змушує людей стикатися з такими речами, щоб вони могли шукати істину та здобувати її, і щоб вони жили, покладаючись на істину. Однак люди не шукають істини, натомість завжди міряють Бога своїми власними уявленнями та фантазіями – у цьому їхня проблема. Ось як ви повинні розуміти ці неприємні речі: Ніхто не проживає все своє життя без страждань. У деяких людей страждання пов’язані з сім’єю, в інших – із роботою, у третіх – зі шлюбом, ще в інших – із фізичним захворюванням. Усі мусять страждати. Дехто каже: “Чому люди мусять страждати? Як чудово було б прожити все наше життя мирно й щасливо. Хіба ми не можемо не страждати?”. Ні: усі мусять страждати. Страждання змушує кожну людину переживати безліч відчуттів, що стосуються фізичного життя, незалежно від того, чи ці відчуття позитивні, чи негативні; страждання дає тобі різні почуття та розуміння, і всі вони є твоїми переживаннями в житті. Це один із аспектів, і він призначений для того, щоб робити людей більш досвідченими. Якщо ти зможеш шукати істину й розуміти Божий намір на підставі цього, тоді ти наближатимешся до стандарту, якого Бог вимагає від тебе. Інший аспект полягає в тому, що це відповідальність, яку Бог покладає на людину. Що це за відповідальність? Це страждання, якого ти мусиш зазнати. Якщо ти можеш взяти на себе це страждання і перенести його, тоді це свідчення, а не щось ганебне» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки подолавши свої уявлення, можна стати на правильний шлях віри в Бога (1)). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що кожна ситуація і кожне страждання, з якими ми стикаємося, несуть у собі наміри Бога. Вони всі перебувають у межах того, що може винести людська натура. Нам слід шукати істину та Божі наміри, а не триматися за власні уявлення чи дивитися на речі лише зі своєї перспективи. Якщо ми дивитимемося на речі з точки зору плоті, то житимемо в стражданні та вважатимемо, що хвороба – це щось погане. Але якщо ми приймаємо такі речі від Бога й шукаємо істину, то через хворобу можемо вивчити уроки, і тоді це стає добрим для нас. Розмірковуючи над своєю реакцією на цю хворобу, я думала, що за всі ці роки віри в Бога й виконання своїх обов’язків, незалежно від того, чи стикалася я з наклепами та насмішками від родичів і сусідів, чи терпіла вітер, дощ, лютий холод або пекучу спеку, я ніколи не припиняла виконувати свої обов’язки. Тож я думала, що Бог повинен захистити мене від серйозної хвороби, і що зрештою я житиму, щоб увійти до Царства Божого. Чи ж це не саме той стан, який Бог розвінчує у Своїх словах: «Оскільки я тепер вірю в Бога, то належу Йому, і Бог повинен дбати про мене, про мою їжу та житло, про моє майбутнє та долю, а також про мою особисту безпеку»? Коли я побачила, що Бог не захищає мене так, як я уявляла, я почала скаржитися на Нього, використовуючи свої жертви та свою повну присвяту Богові як аргумент у суперечці з Ним, і почала виконувати свої обов’язки недбало. Де ж були моя людськість і розум? Мої попередні жертви та присвячення Богові навіть не були щирими! Якби не ця ситуація, що викрила мене, я б не усвідомила свої приховані мотиви та хибні погляди на віру в Бога заради благословень. Як тільки я це усвідомила, біль у серці став меншим, і я погодилася підкорятися, продовжуючи виконувати свої обов’язки та приймаючи ліки. Поступово мій стан покращився, і хвороба дещо послабшала. Хоча ноги іноді все ще набрякали, я не була скована цим і продовжувала активно проповідувати Євангеліє.
Взимку 2018 року я раптом помітила гульку на ступні, і моя нога так сильно боліла, що я не могла на неї ставати й потребувала допомоги доньки під час ходи. Після обстеження в лікарні лікар поставив діагноз – подагра, і виявив, що рівень креатиніну в мене підвищився з понад 200 мкмоль/л до понад 500 мкмоль/л і що в мене вже пізня стадія уремії. Боячись, що я не витримаю правди, лікар приховав від мене усю серйозність мого захворювання. Спочатку я не надто переймалася своєю хворобою, але на четвертий день, коли дочка раптово заговорила про організацію похорон, я зрозуміла, що мій стан погіршився. Моє серце затремтіло, і я подумала: «Невже в мене справді залишилося зовсім мало часу, і я от-от помру?». Я не наважувалася про це думати, тож молилася до Бога: «О Боже, моє життя і смерть – у Твоїх руках. Я готова підкоритися Твоїм упорядкуванням і влаштуванням». Кілька днів потому я дізналася, що в мене дійсно остання стадія хвороби, і в ту мить мої руки мимоволі затремтіли – я навіть не могла втримати чашку. Я не могла прийняти цю реальність і думала, чи не помилився лікар. Я думала: «Як моя хвороба могла так швидко загостритися? Я ж віруюча, хіба Бог дозволить мені так просто померти?». Але потім я подумала: «Мені поставили діагноз – остання стадія уремії. Який сенс не вірити в це? Це ж реальність». Я відчула, що моє життя добігає кінця, і моє серце сповнилося болю та відчаю. Коли я подумала про те, що мені залишилося жити недовго і я не зможу побачити красу Царства, мені не хотілося миритися зі своєю долею, і я думала: «Що я здобула від усіх років своїх зусиль? Я весь цей час виконувала свої обов’язки, тож чому моя хвороба продовжує погіршуватись?». Я відчувала, що Бог справді несправедливий зі мною. Вночі, лежачи в ліжку, я згадала жінку, яка вела з нами бізнес. Вона мала таку ж хворобу, як і я, і після діагнозу пішла додому, де померла за десять днів. Я відчувала, що моя смерть теж близько, і що мій зворотній відлік уже розпочався. Я відчувала себе ніби вже мертвою, тож який сенс було читати Божі слова? Понад двадцять днів я жила в глибокому болі, опинившись у негативному стані. Я знала, що віддалилася від Бога, тож узивала до Нього, прохаючи, щоби Він просвітив та освітив мене. Тоді я згадала один гімн із Божих слів:
Випробування вимагають віри
1 Коли люди зазнають випробувань, для людей нормально бути слабкими, або мати в собі негативність, або не мати ясності щодо Божих намірів чи шляху практики. Але загалом ти мусиш мати віру в Божу роботу й, подібно до Йова, не заперечувати Бога. Хоча Йов був слабким і прокляв день власного народження, він не заперечував, що все, чим володіють люди після свого народження, було даровано Єговою, і що Єгова також є Тим, хто це забере. Яким би випробуванням його не піддали, він зберіг цю віру.
2 Якої б переплавки не зазнавали люди через Божі слова в межах людського досвіду, загалом, те, чого Бог хоче, – це їхня віра й боголюбні серця. Те, що Він удосконалює, працюючи таким чином, – це віра, любов і рішучість людей…
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку»
Коли я розмірковувала над Божими словами, моє серце просвітилося. Виявляється, що Бог влаштовує людей, події і обставини, щоб удосконалити нашу віру. Я згадала, як Йов переніс такі великі випробування – його багатство було розграбоване, його діти померли, а все тіло вкрилося виразками, але він ніколи не нарікав і все одно мав віру в Бога, твердо стоячи у своєму свідченні про Нього. Те, що робить Бог, не узгоджується з уявленнями людей, і коли люди не можуть цього ясно побачити або зрозуміти Божі наміри, потрібна віра, щоб пережити цей досвід. Усвідомивши це, я відчула ясність у серці.
Після цього я розмірковувала ще. Коли я дізналася, що в мене остання стадія уремії, я жила в страху й жаху, а насправді – я боялася смерті. Тож я прочитала уривок Божих слів щодо мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Чому вони не можуть уникнути страждання від страху смерті? Перед лицем смерті деякі люди потерпають від неконтрольованого сечовипускання; інші тремтять, непритомніють, нападають як на Небо, так і на людей; деякі навіть стогнуть і ридають. Це в жодному разі не є природними реакціями, які виникають раптово, коли наближається смерть. Люди поводяться у такий ніяковий спосіб головним чином тому, що в глибині свого серця вони бояться смерті, тому що в них немає чіткого знання й розуміння Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше істинного підпорядкування їм. Люди реагують таким чином, тому що вони нічого не хочуть, окрім як самим усе влаштовувати й усім керувати, контролювати свої власні долі, свої власні життя та смерть. Тому не дивно, що люди ніколи не можуть позбутися страху смерті» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що коли люди стикаються зі смертю, вони відчувають страх і жах, тому що не розуміють володарювання і впорядкування Творця. Життя і смерть людини перебувають під Божим контролем, і це не ті речі, які люди можуть вирішити самостійно. Ніхто не може керувати своєю долею. Я згадала, як Бог сказав, що Йов, виконавши свою життєву місію, спокійно зустрів смерть, і це глибоко зворушило мене. Йов усе життя боявся Бога і уникав зла, ніколи не намагаючись торгуватися з Богом чи висувати Йому вимоги. Він дякував Богу, коли Бог щось йому давав, і підкорявся, коли Бог щось забирав. Як би Бог із ним не поводився, він міг підкоритися і був здатний спокійно зустріти смерть. Але я, дізнавшись, що в мене пізня стадія уремії і що жити мені залишилось недовго, – нарікала на Бога. У не підкорялася Богові, і моє серце не боялося Бога. Я не могла далі жити в такому стані. Я стала готовою наслідувати приклад Йова – віддати своє життя в Божі руки й підкоритися Його володарюванню та упорядкуванням. Допоки я жива – виконуватиму свій обов’язок настільки добре, наскільки зможу, а коли настане смерть – зустріну її спокійно й підкорюся Божому влаштуванню та впорядкуванню. Усвідомивши це, я відчула велике полегшення.
Згодом я замислилася: «Чому, коли я стикнулася з хворобою, я скаржилася що Бог поводиться зі мною несправедливо?». Я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Люди не придатні щось вимагати від Бога. Немає нічого нерозсудливішого, ніж ставити вимоги до Бога. Він завжди робить те, що мусить, і Його характер праведний. Праведність – це аж ніяк не справедливість чи розважливість; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Уявімо, що Бог відсіяв Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. … Сутність Бога – це праведність. Хоча й нелегко осягнути те, що Він робить, усе, що Він робить, є праведним; просто люди цього не розуміють. Коли Бог віддав Петра сатані, як відповів Петро? “Людство не в змозі збагнути, що Ти робиш, але все, що Ти робиш, містить Твої благі наміри; у всьому цьому є праведність. Як я можу не вихваляти Твою мудрість і вчинки?” Тепер ти повинен бачити, що причина, чому Бог не знищує сатану в час Свого спасіння людини, полягає в тому, щоб люди могли ясно побачити, як сатана їх розбестив і до якої міри він їх розбестив, а також як Бог очищує та спасає їх. Зрештою, коли люди зрозуміють істину, ясно побачать огидне обличчя сатани й узрять жахливий гріх розбещення їх сатаною, Бог знищить сатану, показавши їм Свою праведність. Час, коли Бог знищить сатану, сповнений Божого характеру та мудрості. Усе, що робить Бог, праведне. Хоча люди можуть бути нездатними сприйняти Божу праведність, їм не слід виносити судження як їм заманеться. Коли люди вважають якісь Його дії необґрунтованими чи мають про них певні уявлення та через це кажуть, ніби Він неправедний, вони поводяться вкрай нерозсудливо. Ти бачиш, що Петро вважав деякі речі незбагненними, але він був упевнений, що в них присутня Божа мудрість і що в них були Його благі наміри. Люди не можуть збагнути всього; є так багато речей, яких вони не можуть осягнути. Отже, пізнати Божий характер – це нелегка справа» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що праведний характер Бога не означає справедливості, розсудливості чи винагороди за зусилля, як я собі уявляла. Він не означає, що скільки б я не віддала, стільки Бог має мені віддати натомість. Праведний характер Бога визначається Його сутністю. Все, що робить Бог, є праведним і базується на Його добрих намірах. Але я думала, що якщо прикладаєш зусилля, то обов’язково маєш отримати винагороду, і що чим більше я віддаю в своєму обов’язку, тим більше Бог мав би мене винагородити. Тож коли я дещо жертвувала й повністю присвячувала себе у своїй вірі в Бога, я думала, що маю отримати Божий захист і благословення та бути введеною в Його Царство, інакше я вважала б Бога неправедним. Моє розуміння Божої праведності було абсурдним! Бог – Творець, а я – лише створена істота. Як би Бог не влаштовував усе чи не поводився зі мною – це належне й праведне. Якщо Бог благословляє мене – Він праведний, і якщо не благословляє – також праведний. Якщо я міряю Бога своїми уявленнями – я чиню Йому опір. Я згадала, що Бог якось сказав: «Тим, хто нечистий, не дозволяється входити в Царство, тим, хто нечистий, не дозволяється оскверняти святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще плачевно брудний, тоді для закону Небес буде нестерпно, що ти бажаєш увійти в Моє царство!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). «Я вирішую щодо місця призначення кожної людини не за віком, старшинством, обсягом страждань і тим паче не за тим, наскільки вона гідна жалю, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Бог визначає місце призначення людини на основі того, чи має вона істину, а не на основі її показних жертв і присвят. Тільки здобувши істину, людина може досягти хорошого результату. Якщо людина не здобула істину, але при цьому сповнена сатанинського розбещеного характеру, і використовує свої жертви та присвяти, щоб торгуватися з Богом і обманювати Його, така людина є огидною для Бога і негідна ввійти до Царства. Ось у чому полягає праведність Бога. Моя віра в Бога була заснована на мисленні транзакції та обміну, і я хотіла використати свої видимі страждання й присвяти, щоб здобути Божі благословення. Я обманювала і використовувала Бога. Як я можу отримати Боже схвалення або увійти в Царство таким чином? Я думала про жертви та присвяти Павла. Він проповідував Євангеліє Господа Ісуса всюди, навіть по більшій частині Європи, і заснував багато церков. Зрештою, він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Павло використовував свої жертви та присвяти як капітал, щоб вимагати від Бога вінець праведності, і зрештою його кинули в пекло на покарання. Мій погляд на віру в Бога був таким самим, як у Павла. Коли моє прагнення до благословень зазнавало краху, я скаржилася на Бога. Якщо я не покаюся, хіба не спіткає мене та сама доля, що й Павла?
Згодом, під час бесіди з братами й сестрами, одна сестра знайшла для мене уривок із Божих слів: «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони залишають все та повністю присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони віддані Йому, це досі робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в царство небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди залишають усе й можуть витерпіти багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Після прочитання Божих слів я зрозуміла, що всі ці роки віри в Бога, зречення і повної присвяти себе Богу були лише заради здобуття благословень. Я хотіла, щоб Бог оберігав мене, щоб я була в безпеці, без хвороб і нещасть. Це була спроба укласти угоду з Богом. Я жила за сатанинськими отрутами на кшталт «За все має бути винагорода» і «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», ставлячи вигоду на перше місце в усьому, що я робила. Якою б важкою чи виснажливою не була справа – якщо вона приносила вигоду, я вважала, що вона того варта. Коли я почула, що виконання обов’язку у вірі в Бога може принести Божий захист і добре місце призначення, я зреклася всього та повністю присвятила себе Богові, і як би багато не доводилося страждати чи платити – я вважала, що це виправдано. Але коли я дізналася, що в мене уремія і я навіть під загрозою смерті, я подумала, що якщо помру, то не ввійду в царство й не отримаю благословень, тож більше не хотіла читати Божі слова та молитися, навіть нарікала на Нього, сперечалася з Ним, дорікала Йому і судила Його як неправедного. Я використовувала свої жертви й присвяти, щоб висувати Богу вимоги та вимагати відплати за мої вчинки. Де ж були моя людськість і розум? Я була така егоїстична й лукава! Як такі жертви могли колись отримати Боже схвалення? Робота Бога – спасати людей, допомагати їм змінити свій характер і через пізнання істини у виконанні своїх обов’язків отримати спасіння від Бога. Але я вірила в Бога й виконувала свої обов’язки лише для того, щоб отримати благословення. Я побачила, що життя під впливом сатанинських отрут зробило мене справді егоїстичною та ницою. Я більше не могла так жити й хотіла покаятися перед Богом. Пізніше я виконувала обов’язок із прийому й відчувала всередині щастя та радість. Я зрозуміла, що лише ставлячись до своїх обов’язків як до відповідальності, я можу жити змістовним життям.
