Зобов’язання лідерів і працівників (13)

На минулому зібранні ми бесідували про одинадцятий обов’язок лідерів і працівників. Ми бесідували про обов’язок, який мають виконувати лідери та працівники, і роботу, яку вони мають робити в справі збереження приношень. Яку роботу мають виконувати лідери та працівники в справі збереження приношень? (Перше завдання – це їхнє збереження. Друге – це перевірка рахунків. Третє – це відстежувати, з’ясовувати й перевіряти, чи відповідають різні витрати принципам. Необхідно проводити сувору перевірку, а необґрунтовані витрати слід суворо обмежувати. Найкраще – запобігати марнотратству й розтратам ще до того, як вони стануться. Якщо вони вже сталися, відповідальних необхідно притягати до відповідальності. Слід не тільки виносити попередження, а й вимагати відшкодування.) В основному це все. Головне – це їхнє збереження, потім – перевірка, а далі – відстеження й інспекція витрат, а також правильне використання та витрачання. Завершивши нашу бесіду про одинадцятий обов’язок, люди тепер мають точне розуміння та знання про приношення, а також знають, яку роботу мають виконувати лідери та працівники в справі збереження приношень, і як цю роботу виконують неправдиві лідери та якими є види їхньої конкретної поведінки в цьому. Незалежно від того, чи наша бесіда про обов’язки лідерів і працівників, чи про різні прояви неправдивих лідерів, і чи це бесіда про позитивне, чи викриття негативного, її головна мета – допомогти людям зрозуміти, як належно виконувати роботу зі збереження приношень і як усунути необґрунтовані практики в збереженні, витрачанні та розподіленні приношень. Усі Божі обранці – незалежно від того, чи є вони лідерами або працівниками, – мають виконувати свій обов’язок у справі збереження приношень. То що ж це за обов’язок? Це нагляд і своєчасне звітування про будь-які виявлені проблеми, тобто виконання функцій нагляду та звітування. Не думайте, що «збереження приношень – це обов’язок лідерів і працівників, і це не стосується нас, звичайних віруючих». Такий погляд неправильний. Оскільки люди зрозуміли ці істини, вони мають виконувати свій обов’язок. Щодо питань, які лідери та працівники не в змозі виявити, або щодо сліпих зон, місць, які нелегко виявити, то якщо хтось виявить будь-які проблеми необґрунтованості або порушення принципів у збереженні, розподіленні та використанні приношень, він має негайно повідомити про це лідерів і працівників, щоб забезпечити обґрунтоване збереження, обґрунтоване використання та обґрунтований розподіл приношень. Це обов’язок кожного з Божих обранців.

Пункт дванадцятий: Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина перша)

Отже, бесіду про одинадцятий обов’язок завершено, і ми переходимо до бесіди про дванадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». У чому основний зміст цього обов’язку? Переважно він полягає у вимозі до лідерів і працівників розбиратися з різними людьми, справами та речами в церкві, а також із різними проблемами, які переривають, порушують нормальний церковний уклад і заважають йому. Що насамперед мають зрозуміти лідери та працівники, щоб ефективно розбиратися з цими проблемами та розв’язувати їх, виконувати свої обов’язки та добре робити цю роботу? Цей обов’язок полягає в тому, щоб «своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм»; це і є сфера цієї роботи. Маючи мету та сферу, стає зрозуміло, які питання потрібно вирішувати та виконання якої роботи та обов’язків очікується від лідерів і працівників. Яка основна вимога до лідерів і працівників у рамках дванадцятого обов’язку? Зупиняти й обмежувати різних людей, справи та речі, які спричиняють переривання та завади, і виправляти ситуацію, а також бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення і вчилися. Які передумови необхідно виконати, щоб це зробити? Якщо ти бачиш різних людей, справи та речі, які переривають, порушують нормальний церковний уклад і заважають йому, але не вважаєш їх проблемами, то це біда. Це свідчить про те, що ти не можеш розгледіти сутності проблеми, тобто не розумієш, якої шкоди може завдати роботі церкви переривання церковного життя та завади йому, і які наслідки та вплив це може мати на життя-входження Божих обранців. Чи можуть такі лідери та працівники й далі добре виконувати церковну роботу? Чи можуть вони розв’язувати проблеми та виправляти ситуацію? (Ні.) Тоді в чому тут ключовий момент для бесіди? У тому, що тільки спершу зрозумівши істину-принципи, лідери та працівники зможуть розгледіти сутність різних питань і ефективно розв’язати різні реальні проблеми. Щоб добре виконувати церковну роботу, лідери та працівники спершу мають знати, які проблеми зазвичай виникають у церковній роботі. Потім вони мають точно розуміти, розрізняти та судити про природу проблем, що виникають, чи впливають вони на церковну роботу та нормальний уклад церковного життя, і чи мають вони характер переривання церковної роботи та завад їй. Це дуже важливе питання, яке лідери та працівники мають зрозуміти насамперед. Тільки зрозумівши це, можна ефективно розв’язувати ці проблеми та бути здатним «зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію», як зазначено у дванадцятому обов’язку. Коротко кажучи, перш ніж розв’язувати проблему, ти спершу маєш зрозуміти, у чому вона полягає, які стани та ситуації з нею пов’язані, яка природа проблеми, наскільки вона серйозна, як її аналізувати та розрізняти, і як правильно практикувати. Це те, що лідери та працівники мають зрозуміти насамперед. Оскільки лідери та працівники мають розуміти ці речі, побесідуймо саме про них із кількох аспектів, щоб і лідери та працівники, і Божі обранці могли зрозуміти, як протистояти цим проблемам, коли вони виникають, як співвідносити їх із Божими словами та як використовувати істину-принципи для їх розв’язання. У такий спосіб, коли лідери та працівники стикаються з труднощами, які вони не можуть вирішити, усі Божі обранці можуть разом протистояти їм і шукати істину для вирішення, а коли стикаються з питаннями переривання та завад у церковній роботі, кожен може встати, щоб зупинити та обмежити їх. Водночас щодо негативних людей і справ вони можуть проводити публічний аналіз, розрізнення та характеристику, що дозволить зупинити, обмежити та викорінити ці питання. Тож почнімо бесіду з найконкретніших питань.

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

Щоб виявити проблеми, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм, з яких сфер слід починати лідерам і працівникам? Вони мають починати з дослідження церковного життя, щоб виявити ці проблеми. Чи всі ви трохи знаєте, які проблеми, що зазвичай виникають у церковному житті, мають характер переривання та завад? Скільки б людей не було в церкві, тих, хто перериватиме церковну роботу й заважатиме їй, напевно, буде чимало. Про які дії, що є перериванням і завадами, ви дізналися? (Завжди відхилятися від теми під час бесіди про істину на зібраннях, не зосереджуючись на основних питаннях.) (Також звичка говорити словами й доктринами.) Відхилення від теми під час бесіди про істину. Наприклад, коли інші бесідують про те, як бути відданим у виконанні свого обов’язку, вони говорять про те, як добре піклуватися про свого чоловіка (або дружину) та дітей. Коли інші бесідують про те, що бути відданим у виконанні свого обов’язку означає задовольняти Бога та коритися Йому, вони говорять про те, що бути відданим у виконанні свого обов’язку означає здобувати благословення для своєї родини та близьких. Хіба це не відхилення від теми? (Так.) Якщо їх не перебивати, вони говоритимуть без упину. Якщо їх обмежувати, вони розгніваються й розлютяться від ніяковості, тим самим погіршуючи свою погану поведінку. Тоді це питання за своєю природою переходить на рівень переривання та завад, що дуже серйозно. Хоча відхилення від теми під час бесіди про істину є поширеною проблемою, об’єктивно кажучи, воно може переривати церковне життя та заважати йому. Це перше питання. Щодо другого, «говорити словами й доктринами», то чи кваліфікується це як переривання та завади, залежить від серйозності випадку. Деякі люди говорять словами й доктринами, тому що їм бракує істини-реальності; щойно вони відкривають рота, це все слова й доктрини, просто порожні теорії. Однак їхній намір не в тому, щоб вводити інших в оману та завойовувати їхню повагу. Після обмежень і відмовлянь вони здобувають знання себе, і згодом говорять менше слів і доктрин, і більше не перешкоджають життю-входженню братів і сестер. Це не вважається перериванням і завадами. Однак ті, хто навмисно говорить словами й доктринами з наміром ввести інших в оману, роблять це, навіть коли добре знають, що те, що вони говорять, є словами й доктринами. Їхня мета в цьому – завоювати повагу інших; вони хочуть привернути людей на свій бік і ввести їх в оману, а також захопити статус. Це досить серйозно за своєю природою. Це відрізняється за природою від того, щоб могти говорити лише словами й доктринами через нерозуміння істини. Така поведінка становить переривання та завади. Різні люди, справи та речі, які спричиняють переривання та завади в церковному житті, є повсюдними. Це не просто такі проблеми, як говорити словами й доктринами або відхилятися від теми. Які ще є? (Створення угруповань, сіяння розбрату та пригнічення позитиву інших.) (Також є виплескування негативу, а також створення проблем і постійне надокучання людям.) (Коли деякі люди мають уявлення про розпорядження щодо роботи Божого дому, вони поширюють ці уявлення та виплескують свій негатив, спричиняючи виникнення уявлень про розпорядження щодо роботи і в інших.) Ці речі кваліфікуються як переривання та завади. Створення угруповань – це одне, сіяння розбрату – інше, разом із мученням і нападами на людей, поширенням уявлень, виплескуванням негативу, поширенням безпідставних чуток і боротьбою за статус – усе це є перериванням і завадами. Ці проблеми набагато серйозніші за своєю природою, ніж відхилення від теми під час бесіди про істину. Є також питання, пов’язане з виборами. Який тип проблем, що виникають під час виборів, стосується спричинення переривання та завад? Наприклад, маніпулювання голосами – обіцянка вигод для забезпечення голосів за себе. Це один зі способів підриву виборів. І таємні дії – робота над свідомістю людей за лаштунками, щоб привернути їх на свій бік, ввести в оману та змусити проголосувати за тебе. Це все проблеми, які виникають під час виборів. Чи становлять вони переривання та завади? (Так.) Ці проблеми спільно називаються порушенням принципів виборів. Ще одне питання – це базікання про домашні справи, налагодження особистих зв’язків і вирішення особистих справ. Хтось може приходити на зібрання заради цього – не для того, щоб зрозуміти істину чи бесідувати про Божі слова, а щоб вирішувати особисті справи. Чи є така проблема серйозною? (Так.) Вона також дорівнює спричиненню переривання та завад.

Отже, підсумуймо різні проблеми переривання та завад, що виникають у церковному житті: по-перше, часте відхилення від теми під час бесіди про істину; по-друге, говоріння слів і доктрин, щоб уводити людей в оману та завойовувати їхню повагу; по-третє, базікання про домашні справи, налагодження особистих зв’язків і вирішення особистих справ; по-четверте, створення угруповань; по-п’яте, боротьба за статус; по-шосте, сіяння розбрату; по-сьоме, напади на людей і мучення їх; по-восьме, поширення уявлень; по-дев’яте, виплескування негативу; по-десяте, поширення безпідставних чуток; і по-одинадцяте, порушення принципів виборів. Загалом одинадцять. Ці одинадцять проявів є проблемами переривання та завад, що часто виникають у церковному житті. Коли під час церковного життя виникають ці проблеми, необхідно, щоб лідери та працівники встали, зупинили їх, обмежили їх і не дозволяли їм розвиватися безконтрольно. Якщо лідери та працівники не в змозі їх обмежити, то всі брати та сестри мають об’єднатися, щоб обмежити їх. Якщо людина, про яку йдеться, не має злої людськості й не навмисно спричиняє переривання та завади, а просто не розуміє істини, їй можна допомогти та підтримати через бесіду про істину. Якщо людина, що спричиняє переривання та завади, є злою, і випадок незначний, то її переривання та завади слід зупинити й обмежити через бесіду та розвінчування. Якщо вона готова покаятися й більше не говоритиме й не діятиме так, щоб спричиняти переривання та завади, готова бути найменшим членом у церкві, може слухати, і слухняно коритися, і робити все, що влаштовує церква, приймаючи обмеження, встановлені братами та сестрами, то вона може тимчасово залишитися в церкві. Але якщо вона не приймає цього, а натомість чинить опір і стає ворожою до більшості, то слід вжити другого кроку – вичистити її. Чи такий підхід доречний? (Так.)

І. Часте відхилення від теми під час бесіди про істину

Зараз ми побесідуємо про різних людей, справи та речі, що з’являються в церковному житті та за своєю природою становлять переривання й завади. Перша з них – це часте відхилення від теми під час бесіди про істину. Як визначити, що під час бесіди про істину хтось відхилився від теми? Як можна чітко розгледіти слова бесіди, які відхилилися від теми? Чи ви часто відхиляєтеся від теми у своїх бесідах про істину? (Так.) До якої міри ця проблема має зайти, щоб за своєю природою вважатися перериванням і завадою? Якщо кожен випадок відхилення від теми під час бесіди про істину характеризувати як переривання й заваду, то чи не боятимуться люди в майбутньому говорити чи бесідувати в церковному житті? А якщо люди бояться бесідувати, то хіба це не означає, що вони не розгледіли це питання чітко? (Так.) Отже, коли буде точно визначено, який саме вид відхилення від теми під час бесіди про істину становить переривання й заваду, більшість людей звільниться від своїх обмежень. Оскільки ви відхиляєтеся від теми навіть у звичайній розмові, то робити це під час бесіди про істину – ще більш поширене явище. Тому необхідно з великою ясністю побесідувати про це, щоб уберегти вас від скутості. Не дозволяйте страху відхилитися від теми й стати перериванням і завадою утримувати вас від розмов і змушувати вас не наважуватися бесідувати, хоча ви й маєте знання, або, коли ви все ж хочете побесідувати, змушувати вас спершу замислюватися: «Чи пов’язане те, що я хочу сказати, з темою? Чи є це відхиленням від теми? Мені слід скласти чернетку й план своїх думок, перш ніж говорити, а потім дотримуватися плану, щоб у жодному разі не відхилитися від теми. Якщо я відхилюся, це нікому не принесе користі й змарнує дорогоцінний час зібрання, вплинувши на розуміння істини братів і сестер. А якщо це буде серйозно, то може навіть перервати церковне життя й завадити йому». Тож як нам слід ставитися до питання відхилення від теми? По-перше, нам потрібно зважити, чи є відхилення від теми корисним для братів і сестер, а потім ми повинні чітко побачити, які наслідки відхилення від теми має для церковного життя. Так ми можемо чітко побачити, що відхилення від теми – це не дріб’язкове питання; у серйозних випадках воно може навіть стати перериванням і завадою для церковного життя та церковної роботи. Скажімо, на якусь тему ви шукаєте уривок Божих слів, щоб побесідувати про своє знання та сприймання; або припустімо, що на якусь тему ви бесідуєте про знання, які здобули, істини, які зрозуміли, та Божі наміри, які усвідомили з того, що ви пережили; або скажімо, ваша бесіда на певну тему трохи затягнута, і ви не дуже чітко висловлюєтеся, повторюючись кілька разів, – у таких ситуаціях ви відхиляєтеся від теми? Ніщо з цього не вважається відхиленням від теми. Що ж тоді таке відхилення від теми? Відхилення від теми – це коли те, що ви говорите, має мало або зовсім не має стосунку до теми бесіди, коли це просто балаканина про зовнішні справи, і це зовсім не повчально для людей. Оце і є повне відхилення від теми. Тепер обговорімо, що таке спричиняти переривання й заваду. У випадку відхилення від теми під час бесіди про істину, які саме слова та яка поведінка становлять переривання й завади? У чому тут сутність проблеми? Як відхилення від теми за своєю природою стає перериванням і завадою? Хіба це не варте того, щоб про це побесідувати? Коли про це буде проведено бесіду, чи зрозумієте ви, що означає відхилення від теми? (Так.) Тоді дайте свої відповіді на це запитання. (Коли бесіда людини стосується тем, які не мають нічого спільного з істиною, – наприклад, пусті балачки та розмови про домашні справи, а також обговорення речей, пов’язаних із суспільними тенденціями, що турбують серця людей, не даючи їм заспокоїтися перед Богом і розмірковувати над Його словами, – така бесіда відхилилася від теми.) Скільки основних пунктів тут названо? (Один – це те, що теми не пов’язані з істиною.) Це дуже важливий момент: непов’язаність з істиною. Один пункт – це пусті балачки й розмови про домашні справи. Інший – це коли про традиційну культуру, людське моральне мислення та речі, які люди вважають шляхетними, говорять так, ніби це істина. Це проблема перекрученого сприймання; усі ці речі не пов’язані з істиною. Наприклад, у Божих словах сказано: «Молоді люди не повинні бути без прагнень». А хтось бесідує: «З давніх-давен герої з’являлися в юності» або «Амбіції не обмежуються віком». Або, коли ви говорите про те, як боятися Бога, вони бесідують: «На три фути над головою є бог»; «Коли людина діє, Небо спостерігає»; «Якщо в тебе чиста совість, не треба боятися, що привиди постукають у двері»; або «Серце людини має схилятися до добра». Хіба це не відхилення від теми? Хіба ці слова пов’язані з істиною? Що це за слова? (Сатанинські філософії.) Це сатанинські філософії, а також традиційна культура певного етносу. Перший прояв відхилення від теми – це коли тема розмови не пов’язана з істиною; це коли хтось говорить про філософії та теорії, які невіруючі вважають правильними й піднесеними, і насильно пов’язує їх з істиною. Це і є відхилення від теми. Тема не пов’язана з істиною – цей прояв має бути легко зрозуміти. Другий прояв – це коли обговорювані теми турбують людський розум. Коли на зібранні не бесідують про істину, а бесідують про знання, науку, філософію та право або про суспільні явища та різні складні міжособистісні стосунки, тоді це турбує людський розум. Це коли хтось бесідує про питання, які в корені не стосуються істини й не мають із нею нічого спільного, так, ніби ці речі є істиною. Це викликає плутанину в думках інших, і, коли вони слухають, їхнє мислення переходить від бесіди про істину до зовнішніх справ. Як тоді поводяться ці люди? Вони починають зосереджуватися на знаннях і науці. Турбувати людський розум – це за своєю природою серйозна річ. Третій прояв – це коли обговорювані теми змушують людей неправильно розуміти Бога, що призводить до неясності щодо видінь. Деякі люди самі не дуже ясно розуміють істину, але хочуть удавати, що мають ясність і розуміння. Тому, коли вони бесідують про істину, вони вставляють у свої слова якісь глибокі доктрини, змішуючи докупи релігійні доктрини, які вони чули й зрозуміли, і говорять туманно й незрозуміло. Послухавши їх, люди втрачають ясність щодо видінь; вони не знають, про яку саме істину така людина хотіла поговорити. Що більше вони слухають, то більше плутаються і то більше зменшується їхня віра в Бога, і вони можуть навіть почати неправильно розуміти Бога. Люди не тільки йдуть із такої розмови, не зрозумівши істини, – їхній розум стає заплутаним. Це має негативний ефект. Ось до чого призводить відхилення від теми.

Відхилення від теми під час бесіди про істину проявляється кількома способами, і кожен із них за своєю природою становить заваду для життя-входження людей. Коли люди послухають таку бесіду, вони не просто не матимуть ясного розуміння істини та шляху практики. Натомість їхній розум стане заплутаним, вони ще туманніше уявлятимуть істину, а також у них з’являться деякі неправильні тлумачення та облудні розуміння. Це вплив і несприятливий наслідок, який має на людей відхилення від теми під час бесіди про істину. Кожен із цих трьох проявів є досить серйозним за своєю природою. Наприклад, перший – це «тема розмови не пов’язана з істиною». Говорити правдоподібні, але хибні слова, і приносити в церкву сатанинські речі, як-от людські знання, філософію, теорії, традиційну культуру та відомі вислови знаних особистостей, щоб проповідувати й аналізувати їх, використовуючи нагоду для бесіди про істину, щоб вводити людей в оману, – це становить для них заваду. Це дуже серйозно за своєю природою. Якби людина, що вміє розрізняти, послухала таку бесіду, вона б сказала: «Те, що ти говориш, неправильно; це не істина. Ти говориш про моральну поведінку та вислови, які невіруючі вважають добрими. Це принципи невіруючих щодо того, як жити як людина й поводитися зі світом, які в корені не пов’язані з істиною». Однак деяким людям бракує вміння розрізняти, і, почувши ці облудні твердження, вони навіть погоджуються з ними й дотримуються їх як істини. Якщо в такі моменти лідери та працівники не зупинять цього й не обмежать, якщо вони не побесідують про це й не проаналізують, щоб люди здобули вміння розрізняти, то деякі Божі обранці можуть бути введені в оману. Які наслідки введення в оману? Вони повірять, що речі, які проповідують відомі люди невіруючого світу і які люди вважають правильними, добрими й глибокими, як-от народні прислів’я та максими відомих людей і теорії про життя по-людськи, є правильними і що вони є істиною, так само як і Божі слова. Хіба їх не ввели в оману? На поверхні здається, ніби вони бесідують про істину, але насправді це змішано з деякими людськими ідеями та деякими оманливими філософіями сатани, і це, очевидно, становить заваду для людей. Якщо хтось вводить людей в оману, видаючи філософію сатани та людські знання за істину, то лідери та працівники повинні розвінчувати й аналізувати це питання, щоб брати й сестри зростали у вмінні розрізняти й розуміли, що таке істина насправді. Це робота, яку повинні виконувати лідери та працівники. Другий прояв – це бентеження людського розуму. Деякі люди, користуючись нагодою для бесіди про істину, завжди говорять про правдоподібні, але хибні речі, звеличуючи людські знання, науку, дари й таланти. Вони також говорять про моральні норми, традиційну культуру тощо. Вони видають ці речі, що походять від сатани, за позитивні речі, за істину, що призводить людей до помилкової віри в те, що це слід пропагувати, поширювати й звеличувати в церкві, що цього повинен дотримуватися кожен; це спричиняє збільшення в людському розумі облудних тверджень та єресей, які здаються правильними, але такими не є; це спантеличує людський розум і змушує людей відчувати себе розгубленими, не знаючи, що таке істина насправді, як правильно практикувати, стикаючись із проблемами, або який шлях є правильним. Це занурює їхні серця в темряву. Це наслідок поширення єресей та облудних тверджень для введення людей в оману. Щодо третього прояву, ми не будемо детально про нього бесідувати. Підсумовуючи, деякі з обговорень, що відхиляються від теми, стосуються знань, деякі – людських уявлень, а деякі – морально доброї поведінки, серед іншого. Але жодна з цих речей не стосується істини – усі вони суперечать їй. Тому, коли виникають ці проблеми, лідери та працівники повинні зупиняти їх і обмежувати. Якщо, послухавши чиюсь бесіду, люди не тільки не мають ясності в серці щодо істини, але й відчувають занепокоєння, а їхній колись ясний розум заплутується, і вони не знають, як правильно практикувати, то бесіду такої людини слід зупинити й обмежити. Наприклад, у своїй бесіді про істини щодо нормальної людськості деякі люди кажуть: «У нормальній людськості Богові найбільше подобається здатність терпіти труднощі, не жадати плотських насолод чи спокою, відмовлятися від смачної їжі, не насолоджуватися тим, чим слід насолоджуватися або що Бог приготував, уміти повставати проти цих плотських бажань, стримувати всі бажання плоті, упокорювати своє тіло й не дозволяти плоті брати гору. Отже, коли ти хочеш спати вночі, тобі потрібно повставати проти плоті. Якщо не можеш, тобі потрібно знайти способи її стримати. Що більша твоя рішучість повставати проти плоті, і що більше ти повстаєш проти плоті, то більше проявів практики істини та більше відданості Богові ти доводиш, що маєш. Я думаю, що найвидатніший прояв нормальної людськості – і той, який слід найбільше пропагувати, – це упокорення свого тіла, повстання проти бажань плоті, відмова від жаги до плотського спокою та ощадливість у матеріальних насолодах. Що ощадливіший ти, то більші благословення ти накопичиш у Царстві Небесному». Хіба ці слова не звучать досить позитивно? Чи є в них помилка? Якщо міряти людською логікою, принципами й уявленнями, ці слова пройдуть у будь-якій релігійній чи суспільній групі; кожен підніме великий палець на знак схвалення й скаже, що вони говорять правильно, що їхня віра добра й чиста. Хіба в церкві немає людей, які б так само вірили? Якщо міряти людськими уявленнями, усі ці слова правильні – що в них правильного? Дехто може сказати: «Богові саме такі люди й подобаються. Він Сам так само ощадливо живе». Хіба це не людське уявлення? Люди виношують таке уявлення, тож якби якась людина справді провела таку бесіду, хіба це не відповідало б уявленням більшості? (Так.) Коли люди приймають таке уявлення, хіба вони не погоджуються з точкою зору цієї людини? Коли ти погодився з точкою зору цієї людини та прийняв її, хіба ти тоді не погоджуєшся з її діями? Хіба ти тоді не намагатимешся її наслідувати? І коли ти зможеш це робити, хіба шлях, яким ти йдеш, твій шлях практики, тоді не закріпиться? Що означає «закріпитися»? Це означає, що ти вирішив, що будеш діяти й практикувати саме так. Оскільки ти в серці віриш, що Бог любить таких людей і Йому подобається, коли ти так чиниш, що тільки так ти можеш стати тим, кого Бог приймає, тим, хто може увійти в Царство Небесне й бути благословенним на небесах, хто має добре місце призначення, ти тоді вирішуєш діяти саме так. Коли ти ухвалюєш це рішення, хіба твій розум уже не був збентежений і введений в оману цим видом думки та точки зору? Це факт; це наслідок. Твій розум збентежений, а ти цього навіть не усвідомлюєш. Тут є ще одне питання: коли твій розум паралізований і збентежений такими думками та поглядами, хіба ти не втрачаєш ясність щодо Божих намірів і вимог? Хіба ти тоді не починаєш неправильно розуміти Бога й віддалятися від Нього? Хіба це не вказує на те, що в тебе немає чіткості щодо видінь? Подумай про це уважно: коли тебе вводить в оману якась думка чи погляд, які люди вважають правильними, але які є помилковими, хіба твій розум тоді не збентежений? Чи можуть видіння у твоєму серці тоді ще бути ясними? (Ні.) Отже, твоє знання про Бога точне чи це неправильне розуміння? Очевидно, що це неправильне розуміння. Тож чи є те, що ти розумієш і що вважаєш правильним, насправді істиною? Ні, не є – воно суперечить Божим словам, істині, йде всупереч їм. Тому такий вид відхилення від теми під час бесіди про істину справді становить заваду для людського розуму. Враховуючи, що це відхилення від теми становить таку велику заваду для людського розуму, чи можна сказати, що воно становить переривання Божої роботи? Воно веде людей до уявлень і до філософії та логіки сатани, тож хіба воно не відтягує людей від Божої присутності? Коли люди неправильно розуміють Бога, коли вони не розуміють Його намірів і не можуть практикувати згідно з Його намірами та вимогами, а натомість практикують згідно з логікою сатани та людськими уявленнями, вони тоді ближче до Бога чи далі від Нього? (Вони далі від Нього.) Вони далі від Нього. Отже, хіба бесіди на такі теми не повинні бути обмежені під час зібрань? (Так.) Природа такого відхилення від теми – це завада для людей, тому його справді потрібно обмежувати. Якщо його не зупинити й не обмежити, знайдеться чимало безтолкових людей низького рівня та заціпенілих – зокрема, тих, хто не має духовного розуміння, – які наслідуватимуть людину, що відхиляється від теми, та слідуватимуть за нею. Саме тоді лідери та працівники повинні негайно встати, щоб зупинити це. Вони не повинні дозволяти цій людині продовжувати відхилятися від теми; вони не повинні дозволяти темі її бесіди вводити в оману більше людей і бентежити розум більшої кількості людей. Це обов’язок, який повинні виконувати лідери та працівники, функція, яку вони повинні виконувати.

На цьому ми майже завершили нашу бесіду на тему відхилення від теми під час бесіди про істину. Далі ми підсумуємо, наскільки далеко потрібно зайти у відхиленні від теми під час бесіди про істину та на які теми потрібно бесідувати, щоб за своєю природою це кваліфікувалося як переривання й завада. Деякі види відхилення від теми очевидні: коли хтось повністю відхиляється від теми, коли починає вести пусті балачки або обговорювати домашні справи, це легко розрізнити. Наприклад, коли всі бесідують про те, як виконувати свій обов’язок, хтось може почати бесідувати про своє «славне» минуле, розповідаючи про добрі вчинки, які він зробив, або як він допомагав братам і сестрам тощо. Ніхто не хоче цього слухати, і що більше вони слухають, то більшу відразу відчувають, аж поки не починають ігнорувати цю людину. Тоді людина відчує себе ніяково. Доки більшість може розрізнити цю людину, вона не зможе продовжувати. Не потрібно глибокого розуміння істини, щоб уміти розрізнити цей вид відхилення від теми. Пусті балачки, розмови про домашні справи, звеличування себе, виставляння себе напоказ і використання теми бесіди для розповіді про власне «славне» минуле – такий вид відхилення від теми легко розрізнити. Він, по суті, не становить великої завади, тому що більшість людей відчуває огиду до таких речей і не бажає їх слухати, і вони знають, що це вихваляння, а не бесіда про істину, що людина відхилилася від теми. Група може намагатися не ставити її в незручне становище, коли вона тільки починає говорити, але що довше людина говорить, то більшу огиду відчувають люди й не бажають слухати далі, і відчувають, що краще було б натомість самим читати Божі слова. Якби людина продовжувала, вони б встали й пішли. Коли така людина бачить, що справи пішли не так і що вона ставить себе в незручне становище, вона не продовжуватиме говорити. Який вид відхилення від теми вже мав несприятливий вплив на людей, але люди все ще не можуть розгледіти в ньому щось негативне, а натомість сприймають зміст, що відхилився від теми, як істину й уважно його слухають? Такий вид відхилення від теми може становити заваду для людей, і слід уміти розрізняти такі випадки. Наведіть приклад такого виду відхилення від теми. (Коли хтось не розмірковує над собою після того, як його обітнули, а зосереджує свою розмову лише на правильності чи неправильності питання, це спантеличує розум кожного. Це не тільки не дає людям змоги розвинути вміння розрізняти; натомість люди відчувають, що те, що говорить ця людина, відповідає істині, і що вона має рацію. Це змушує всіх ставати на її бік.) Під приводом бесіди про те, як приймати обтинання, вони захищають і виправдовують себе, змушуючи людей думати, що їх несправедливо обітнули, змушуючи людей ставати на їхній бік і співчувати їм, а крім того, змушуючи людей захоплюватися їхньою здатністю коритися й приймати обтинання за таких обставин. Це вводить людей в оману; це навмисний, свідомий випадок відхилення від теми, який не тільки робить слухачів нездатними коритися, стикаючись з обтинанням, і нездатними приймати обтинання та розмірковувати над собою й пізнавати себе, але натомість залишає їх настороженими й такими, що чинять опір обтинанню. Така бесіда не допомагає людям зрозуміти значення обтинання, як людям слід приймати правильне ставлення, стикаючись з обтинанням, як його приймати і як практикувати. Натомість вона веде людей до вибору іншого способу поводження з обтинанням, способу, який не є практикою істини й не є дією відповідно до істини-принципів, а таким, що робить людей хитрішими. Така бесіда слугує введенню людей в оману. Відхилення від теми під час бесіди про істину – це один із видів проблем, що виникають у церковному житті. Якщо цей вид проблеми досягає рівня переривання й завади, лідери та працівники повинні втрутитися, щоб зупинити й обмежити це, бесідуючи про це й аналізуючи, щоб більшість зростала у вмінні розрізняти, вчилася на досвіді та засвоювала урок.

II. Промовляння слів і доктрин, щоб уводити людей в оману та завойовувати їхню повагу

Другий прояв людей, справ і речей, що спричиняють переривання й завади в церковному житті, – це коли люди промовляють слова й доктрини, щоб уводити інших в оману та завойовувати їхню повагу. Зазвичай більшість людей може промовляти слова й доктрини. Більшість так і робила. Ми повинні ставитися до типового випадку, коли хтось промовляє слова й доктрини, як до наслідку малого духовного зросту й нерозуміння істини. Доки вони не забирають забагато часу, не роблять цього навмисно, не монополізують розмову, не вимагають від усіх поблажливості, щоб говорити за бажанням, не вимагають, щоб усі їх слухали, і не вводять інших в оману, щоб завоювати їхню повагу, це не становить переривання чи завади. Оскільки більшості людей бракує істини-реальності, промовляння слів і доктрин – це дуже поширене явище. Говорячи дещо недоречно, це можна вибачити; це можна пробачити й не ставитися до цього занадто серйозно. Однак є один виняток: коли людина, що промовляє слова й доктрини, робить це навмисно. Що вона робить навмисно? Не промовляння слів і доктрин вона робить навмисно, бо їй також бракує істини-реальності. Її дії, як-от промовляння слів і доктрин, вигукування гасел і розмови про теорії, такі самі, як і в усіх інших. Однак є одна відмінність: коли вони промовляють слова й доктрини, вони завжди хочуть, щоб інші їх поважали, і хочуть порівнювати себе з лідерами та працівниками, а також із тими, хто прагне до істини. Ще нерозсудливіше те, що незалежно від того, що і як вони говорять, їхня мета – перетягнути людей на свій бік, увести в оману їхні серця, і все це заради того, щоб їх поважали. Яка мета прагнення до поваги? Вони бажають мати статус і престиж у серцях людей, стати видатною особистістю чи лідером серед натовпу, стати кимось надзвичайним чи непересічним, стати особливою постаттю, чиї слова мають авторитет. Ця ситуація відрізняється від типових випадків, коли люди промовляють слова й доктрини, і становить переривання й заваду. Чим ці люди відрізняються від тих, хто промовляє слова й доктрини у більш звичний спосіб? Це їхнє постійне бажання говорити; за будь-якої нагоди вони говоритимуть. Доки є зібрання чи група людей, – доки в них є аудиторія, – вони говоритимуть, маючи особливо сильне бажання це робити. Мета їхнього мовлення – не ділитися своїми внутрішніми думками, здобутками, досвідом, розумінням чи прозріннями з братами й сестрами, щоб сприяти розумінню істини чи шляху її практики. Натомість їхня мета – використати можливість промовляти доктрини, щоб продемонструвати себе, щоб дати іншим знати, наскільки вони ерудовані, показати, що в них є розум, знання та вченість, що вони стоять вище за пересічну людину. Вони хочуть, щоб їх знали як здібних особистостей, а не просто звичайних людей. Вони хочуть, щоб у будь-якій справі всі зверталися до них і радилися з ними. У будь-якому питанні в церкві чи будь-якій трудності, з якою стикаються брати й сестри, вони хочуть бути першою людиною, про яку думають інші; вони хочуть, щоб інші нічого не могли зробити без них, щоб вони не наважувалися вирішувати жодної справи без них, щоб усі чекали на їхній наказ. Ось якого ефекту вони бажають. Мета їхнього промовляння слів і доктрин – заманити людей у пастку та контролювати їх. Для них промовляння слів і доктрин – це лише метод, підхід; вони промовляють слова й доктрини не тому, що не розуміють істини, а радше для того, щоб змусити людей захоплюватися ними від щирого серця, рівнятися на них і навіть боятися їх, стаючи скованими та контрольованими ними. Отже, такий тип промовляння слів і доктрин становить переривання й заваду. У церковному житті таких осіб слід обмежувати, і цю поведінку промовляння слів і доктрин також слід припинити, не дозволяючи їй продовжуватися безконтрольно. Хтось може сказати: «Таких людей слід обмежувати; то чи слід їм усе ж давати можливість говорити?» Заради справедливості, їм можна дати можливість говорити, але щойно вони повернуться до своїх старих звичок хизуватися, коли їхні амбіції знову готові вибухнути, їх слід негайно обривати, щоб привести до тями й заспокоїти. Що робити, якщо вони часто так хизуються, їхні амбіції однаково часто викриваються, а бажання важко стримати? Їх слід повністю обмежити й не давати їм говорити. Якщо ніхто не хоче їх слухати, коли вони говорять, а їхній тон і манера, погляд і жести огидні для всіх, хто їх чує й бачить, то це вже серйозна проблема. Це доходить до того, що всі відчувають відразу. Хіба такі люди, що відіграють у церкві роль контрастного тла, не повинні тоді зійти зі сцени? Час їхній ролі зійти. Хіба це не означає, що вони закінчили відбувати свою службу? Що робити, коли вони відбули останню свою службу? Їх слід вичистити. Щойно вони починають говорити, це та сама стара пісня, яку не зупинити обмеженням. Усі втомилися це слухати. Їхнє огидне обличчя, обличчя сатани, злого диявола, стає очевидним. Що це за люди? Це антихристи. Якщо їх вичистити занадто рано, більшість людей матиме уявлення, і не буде переконана в серці, і скаже: «У Божому домі бракує любові, вичищають когось, навіть не піддавши періоду спостереження, не залишаючи жодного шансу на покаяння. Вони просто сказали кілька слів, як сторонні, викрили трохи розбещеного характеру й були трохи зарозумілими, але їхні наміри не були поганими. Несправедливо так із ними поводитися». Однак, коли більшість може розрізняти й бачити наскрізь сутність злих людей, чи доречно тоді дозволяти таким злим людям продовжувати свої безрозсудні злодіяння, переривання й завади в церкві? (Ні.) Це несправедливо щодо всіх братів і сестер. У таких випадках їхнє вичищення розв’язує проблему. Коли вони відбули останню свою службу й більшість їх розрізняє, у більшості людей не буде заперечень, коли ви їх тоді вичистите, – вони не скаржитимуться й не розумітимуть Бога неправильно. Якщо все ще є люди, які їх захищають, ти можеш сказати: «Ця людина вчинила багато зла в церкві. Її охарактеризували як антихриста й вичистили. А ти все ще так їй співчуваєш; ти все ще думаєш про доброту, яку вона тобі виявила, і виступаєш на її захист. Ти занадто сентиментальний і зовсім позбавлений принципів. Які наслідки цього? Трохи допомоги від них, і ти не можеш цього забути; що б вони не сказали, ти щиро слухаєшся, завжди бажаючи їм відплатити. Тепер їх вичистили. Ти хочеш їх супроводити? Якщо ти бажаєш, щоб і тебе вичистили, то нехай так і буде». Чи це доречний спосіб вирішення ситуації? На цьому етапі – так. Якщо такі люди постійно промовляють слова й доктрини, щоб уводити інших в оману, турбуючи людей настільки нестерпно, що вони більше не хочуть приходити на зібрання, чи не тому це, що лідери та працівники байдужі та тупоголові, позбавлені розрізнення й нездатні своєчасно розібратися із цими людьми? Це нездатність виконувати свою роботу, невиконання своїх обов’язків.

Наразі більшість людей має певний ступінь розрізнення щодо тих антихристів, які промовляють слова й доктрини. Якщо вони не тримаються в тіні, то щойно вони піднімають голову, діючи досить конкретно в різні способи, і їхніх різноманітних проявів достатньо, щоб люди впізнали в них антихристів, тоді не повинно бути жодних подальших зволікань чи вагань. Їх слід негайно обмежити та ізолювати. Якщо їхня служба більше не має цінності, то їх слід негайно вичистити. Легко розрізнити таких лицемірних антихристів, які промовляють слова й доктрини, бо такі люди – очевидні антихристи. Просто цей тип антихриста завжди хоче вводити людей в оману, використовуючи можливість промовляти слова й доктрини, щоб досягти своєї мети – утримання влади. Це один зі способів прояву антихристів, і його легко розрізнити. Ця тема вже достатньо обговорювалася раніше, тому тут вона не буде детально розглядатися. Підсумовуючи, лідери та працівники повинні приділяти пильну увагу таким людям, негайно й точно розуміти та осягати їхні переміщення, думки та погляди, а також їхні плани, дії і помилкові висловлювання, які вони поширюють, і негайно відповідно з ними розбиратися. Це обов’язок лідерів і працівників. Отже, щонайменше, лідери та працівники повинні бути духовно проникливими й розумово скрупульозними в цьому завданні, а не байдужими та тупими. Якщо антихрист уводить багатьох людей в оману, промовляючи слова й доктрини під час зібрань, а церковні лідери все ще не впізнають у ньому антихриста й не можуть його негайно розвінчати та розібратися з ним, це невиконання своїх обов’язків. Якщо багато людей уже введено в оману антихристами, і вони вважають зібрання безглуздими, коли не чують там антихристів, що промовляють слова й доктрини, і тому не бажають відвідувати зібрання або навіть не бажають їсти й пити Божі слова та слухати проповіді, воліючи слухати проповіді антихристів, – якщо церковні лідери усвідомлюють серйозність ситуації та починають діяти й виправляти ситуацію лише тоді, коли люди введені в оману та контролюються антихристами до такої міри, – це спричинило б значні затримки! Життя-входження багатьох Божих обранців постраждало б через байдужість і тупість таких неправдивих лідерів. Коли антихристів аналізують, розрізняють і вичищають, деякі люди можуть бути введені в оману й слідувати за ними. Дехто може навіть сказати: «Якщо ти його вичистиш, ми більше не віритимемо в Бога. Якщо ти змусиш його піти, ми всі підемо!» На цьому етапі стає абсолютно зрозуміло, що церковні лідери взагалі не виконують жодної справжньої роботи, що є серйозним невиконанням своїх обов’язків.

У церковному житті перше, що повинні робити лідери та працівники, – це осягати стан різних осіб. Вони повинні уважно спостерігати й розуміти, яким шляхом пішов кожен окремий член церкви та яка його характер-сутність через взаємодію, а також негайно й точно виявляти та ідентифікувати, хто йде шляхом антихриста, а хто має сутність антихриста. Потім вони повинні зосередитися на цих особах, приділяти їм пильну увагу й негайно розуміти та осягати погляди та висловлювання, які вони поширюють, і які дії вони наразі готуються здійснити. Коли вони хочуть уводити людей в оману, заманювати їх у пастку та контролювати, лідери та працівники повинні швидко виступити, щоб зупинити їх, а не чекати пасивно. Якщо ви чекатимете, доки Бог їх викриє, або доки брати й сестри будуть введені в оману, або доки брати й сестри матимуть розуміння та розрізнення щодо них, перш ніж викривати антихристів, це вже затримає справу. Тому, захищаючись від антихристів, лідери та працівники повинні проявляти ініціативу, завдавати удару першими й готуватися заздалегідь. Перший крок – це просувати та зрощувати тих, хто є відносно чесним і може прагнути до істини; тобто належно поливати й забезпечувати тих, хто відіграє провідну роль у різних робочих завданнях, і зрощувати їх, щоб вони були стовпами в церкві. Тільки так різні завдання церковної роботи можуть просуватися гладко й безперешкодно, а євангельська робота може продовжувати поширюватися. Незалежно від того, про що йдеться, якщо в будь-якій роботі бракує хорошого лідера, то її стає дуже важко виконувати. Головний прояв непокори антихристів Богові – це введення Божих обранців в оману, щоб вони слідували за ними, з метою переривати кожне робоче завдання в Божому домі й заважати йому. У церкві перше, що прагнуть зробити антихристи, – це завдати шкоди тим, хто має почуття справедливості, і тим, хто відіграє провідну роль у різних робочих завданнях. Вони перетягують на свій бік тих, кого можуть увести в оману та контролювати, а тих, кого не можуть увести в оману чи контролювати, обмовляють, заманюють у пастку та скидають, і врешті-решт вичищають. Це прокладає шлях для контролю антихристів над церквою. Спершу вони скидають кількох ключових осіб, які можуть прагнути до істини; більшість решти – це ті, хто хилиться туди, куди дме вітер. Після цього їм стає набагато легше розбиратися конкретно з лідерами та працівниками. Без співпраці та допомоги тих, хто прагне до істини, лідери та працівники, по суті, борються самотужки, без допомоги. Ти – на світлі, тоді як антихристи ховаються в темряві, готові в будь-який момент здійснити підлі напади, обмовити, заманити в пастку та звести наклеп, збиваючи тебе з ніг так, що ти не можеш піднятися. Потім антихристи знаходять людей, щоб добити тебе, коли ти вже на землі, залишаючи тебе повністю зневіреним і в розпачі. Тому дуже важко докорінно розв’язати проблему антихристів, якщо ті, хто прагне до істини, не об’єднають зусиль проти них. У церковному житті перше, що повинні робити лідери та працівники, – це підтримувати нормальний порядок у церкві. За наявності цих злих людей, які йдуть шляхом антихристів, від церковного життя не буде добрих результатів, йому не буде легко стати на правильний шлях, і більшість людей часто зазнаватиме завад та впливу. Тому виявлення, розуміння, осягнення та точне визначення злих людей, антихристів і тих, хто йде шляхом антихристів, – це найперше й найважливіше завдання, яке лідери та працівники повинні виконувати в церковному житті. Тільки обмежуючи або вичищаючи цих людей, можна підтримувати нормальний порядок церковного життя. Якщо їх не обмежувати й дозволяти їм діяти з умисною безрозсудністю та спричиняти завади, різні завдання церковної роботи зайдуть у глухий кут. Оскільки більшості людей бракує розрізнення щодо них і вони не можуть бачити наскрізь їхню сутність, і навіть зазнають завад та бувають введеними в оману від їхніх різноманітних облудних думок та поглядів, Божим обранцям важко стати на правильний шлях і увійти в істину-реальність у церковному житті. Якщо протягом цього періоду церковне життя дуже нормальне, Божі обранці здобувають успіхи та прогрес у їдженні й питті Божих слів та бесіді про істину, і вони нарешті мають певне життя-входження та трохи істини-реальності, але потім їх уводять в оману та їм заважають антихристи, що промовляють слова й доктрини, то вони не тільки втрачають те крихітне чисте сприйняття та справжнє розуміння, яке щойно здобули, але й набираються багато правдоподібних єресей та облуд – вони швидко знову заплутуються, наче веслярі, яких течія відкидає назад, щойно вони перестають гребти, що є дуже клопітною справою. Людям нелегко усвідомити зростання життя; можуть знадобитися роки, щоб побачити невеликий прогрес, який є винятково повільним. Людям важко набути той невеликий духовний зріст, який вони мають, – його нелегко здобути. Через оману та завади антихристів те крихітне чисте сприйняття, яке мають люди, втрачається. Що ще серйозніше, після завад сатани та антихристів люди наповнюються великою кількістю філософії сатани, інтриг і хитрощів сатани, а також отрутою, посіяною в них сатаною. Ці речі не тільки не дозволяють людям пізнати Бога й коритися Йому, а, навпаки, змушують людей розвивати уявлення, і неправильно розуміти Бога, і віддалятися від Нього, роблячи розбещені характери людей ще більш серйозними, ще більше уможливлюючи їхню зраду Бога. Наслідки цього дуже серйозні. Скажіть Мені, зіткнувшись із такими серйозними наслідками, чи необхідно зупиняти та обмежувати тих, хто вводить людей в оману словами й доктринами? Хіба це не важливе завдання, яке повинні виконувати церковні лідери? (Так.) Тому обмеження злих людей і маловірів є важливим завданням для церкви. Деякі люди кажуть: «У мене немає розрізнення. Я не знаю, як це робити». Насправді, доки в тебе є воля, ти уважно спостерігаєш і завжди досліджуєш наміри та мотиви людей, ти поступово розвинеш розрізнення. Ці маловіри та злі люди, щойно вони себе проявляють, мають власні наміри та мотиви, спрямовані на те, щоб люди рівнялися на них та обожнювали їх, і щоб змусити людей слухати те, що вони кажуть. Якщо ти можеш розпізнати їхні наміри та мотиви, це вже означає, що ти маєш певне розрізнення. Якщо ти не впевнений, ти можеш побесідувати про цю справу з деякими людьми, які відносно розуміють істину. Під час бесіди, з одного боку, ти можеш зробити висновок через істину, яку розуміє кожен, і різні фактичні докази, що є в розпорядженні. З іншого боку, ти можеш – через Боже просвітлення та настанови і світло, дане Богом під час бесіди, – отримати підтвердження щодо цієї справи, підтверджуючи, чи є особа, про яку йдеться, справді антихристом і чи справді вона є тим, кого слід обмежувати. Через бесіду, якщо всі отримують підтвердження й одноголосно погоджуються, кажучи, що ця людина справді є антихристом, якого слід обмежувати, – після досягнення консенсусу з братами й сестрами та спільної точки зору – наступним кроком для лідерів і працівників є швидко розібратися з цією особою та вичистити її відповідно до істини-принципів. Це і є принцип. Коли люди розуміють цей принцип, вони повинні виконувати справжню роботу, що означає виконувати свій обов’язок і бути відданими. Розуміння принципів – не для того, щоб ти їх проповідував чи наповнював ними свою голову, а для того, щоб ти застосовував їх у справжній роботі свого обов’язку. У справжній роботі розуміння принципів дозволяє тобі краще й ретельніше виконувати свої обов’язки та зобов’язання. Отож, це також є частиною роботи лідерів і працівників. Щоб підтримувати нормальний порядок церковного життя та дозволяти братам і сестрам жити нормальним церковним життям і входити в усі істини, яких вимагає Бог, коли з’являються антихристи, що промовляють слова й доктрини, лідери та працівники повинні першими виступити, щоб зупинити та обмежити їх. Щодо тих антихристів, які промовляють слова й доктрини, справа не в тому, щоб обмежувати їх лише тому, що вони сказали кілька неправильних слів. Якщо тривале спостереження або відгуки більшості та їхні конкретні прояви достатні, щоб визначити, що вони справді належать до типу антихриста, тоді лідери та працівники повинні вийти, щоб зупинити та обмежити їх, і не повинні дозволяти їм продовжувати безконтрольно. Потурати їм – це все одно, що дозволяти дияволам, сатанам, нечистим демонам і злим духам буянити в церкві, що означає, що такі лідери та працівники нехтують своїми обов’язками, по суті, працюючи на сатану. Бесіда про другий тип питання щодо переривань і завад у церковному житті на цьому завершена.

III. Балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ

Далі побесідуймо про третє питання: балаканину про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ. Ці проблеми, що містяться в третьому питанні, про яке ми побесідуємо, очевидно, не повинні виникати в церковному житті. Живучи церковним життям, люди приходять, щоб їсти й пити Божі слова, ділитися Божими словами, бесідувати про істину та про свої особисті досвідні свідчення, а також щоб шукати Божі наміри й розуміння істини. Отже, чи слід зупиняти й обмежувати такі проблеми в церковному житті, як балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ? (Так.) Дехто каже: «Хіба не можна вітатися одне з одним? Якщо двоє людей досить близькі й уже знайомі, і вони зустрічаються під час церковного життя та трохи розмовляють, то хіба це балаканина про побутові справи? Чи слід і це обмежувати?» Чи третє питання стосується таких проблем? (Ні.) Очевидно, що ні. Якщо обмежувати навіть прості ввічливі вітання, то в майбутньому люди боятимуться розмовляти при зустрічі. Третє питання – балаканина про побутові справи, налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ – може, і складається лише із цих трьох виразів, але проблеми, які позначають ці вирази, – це не прості ввічливі вітання чи розмови. Це лихі вчинки, які можуть переривати церковне життя, заважати й шкодити йому. Оскільки вони являють собою переривання й завади, про них варто побесідувати. Про що слід бесідувати? Проте, які саме проблеми, які слова говорять люди, що вони роблять і які висловлювання, поведінка та манери людей можуть сягнути рівня переривання й заважання роботі церкви. Обговорімо деякі конкретні приклади, щоб побачити, чи серйозні ці проблеми, чи являють вони собою переривання й завади та чи слід їх зупиняти й обмежувати.

У церковному житті деякі люди часто говорять про дріб’язкові сімейні справи та власні уявлення й думки так, ніби це головні теми для обговорення. Вона каже: «Суспільство зараз таке темне; так утомливо спілкуватися й жити серед невіруючих. Невіруючі здатні на все; це справді нестерпно!» Тоді деякі брати й сестри кажуть: «Ми віримо в Бога; незалежно від того, з якими ситуаціями ми стикаємося, ми повинні вміти застосовувати розрізнення, шукати істину та шляхи практики. Якщо ти так житимеш, то не почуватимешся виснаженою». Але вона каже: «Боже слово – це істина, але це не панацея. Я хвилювалася, що мій чоловік мені зраджує, і виявилося, що це правда – він знайшов когось молодшого й красивішого за мене. Як мені тепер жити?» Балакаючи так, вона починає сумно плакати. Її розмова викликає сум у декого з присутніх. Дехто, хто поділяє її долю, одразу знаходить із нею спільну мову й починає розмовляти прямо там. Протягом двогодинного зібрання вона докладно розповідає, як вони з чоловіком сварилися після його зради, як вона намагалася придумати способи переписати їхнє спільне майно, як консультувалася з адвокатом, щоб не зазнати збитків після розлучення, і все в такому дусі. Хіба це та тема, яку слід обговорювати в церковному житті? (Ні.) Якщо твої сімейні справи не вирішені й ти не можеш зосередитися на відвідуванні зібрань, краще не приходь. Місце церковних зібрань – не місце для виплескування твоїх особистих образ і для балаканини про побутові справи. Якщо ти стикаєшся з труднощами вдома й не хочеш, щоб ці проблеми тебе заплутували, сковували чи обмежували, і ти хочеш шукати істину, щоб зрозуміти Божий намір, і хочеш відпустити все це, тоді ти можеш коротко побесідувати про свої проблеми під час зібрання, щоб брати й сестри могли побесідувати про істину й допомогти тобі. Це може допомогти тобі зрозуміти Божий намір і стати сильною, не бути скованою цими проблемами, вийти з негативу й слабкості та обрати шлях, який є правильним і найбільш підхожим для тебе. Ось про що ти повинна бесідувати. Однак, якщо ти приносиш ці дратівливі дрібниці зі свого дому в церковне життя, щоб вивалити їх і розповісти про них, і більшість людей через ніяковість не зупиняє й не перериває тебе, а просто збирає все своє терпіння й змушує себе слухати, як ти розповідаєш про ці дратівливі дрібниці, – хіба це доречно? Хіба це прояв любові? Хіба це терпимість і терпіння? Така твоя поведінка вже спричинила завади в церковному житті. Хто від цього страждає? Божі обранці. Особливо в такому середовищі, як материковий Китай, де збиратися нелегко, і віруючі мусять ховатися де тільки можна, навіть домовляючись про зустрічі заздалегідь, – якщо хтось вивалює всі ці дратівливі сімейні справи на місці зібрання, щоб усі слухали й коментували, хіба це доречно? Більшість людей приходить на зібрання, щоб зрозуміти істину й Божі наміри, а не щоб слухати ці дратівливі дрібниці, не щоб слухати, як ти балакаєш про побутові справи. Дехто каже: «У мене немає нікого іншого, з ким я близька, то що поганого в тому, щоб поговорити про це з братами й сестрами?» Говорити про них можна, але важливо обирати час. Поза часом зібрань, доки інша сторона бажає слухати, ти можеш про це говорити; це твоя свобода, і Божий дім не обмежуватиме тебе. Однак місце й час, які ти зараз обираєш для розмов про такі справи, неправильні. Це відбувається в церковному житті, під час зібрання, і твоя нескінченна балаканина про сімейні справи постійно турбує братів і сестер, і її слід обмежувати. Хіба це не правило? Це справді правило. Нерозуміння правил неприпустиме, оскільки це може призвести до нерозумних учинків і заважання іншим. Поведінку, висловлювання та манери, що спричиняють завади, слід обмежувати; це обов’язок лідерів і працівників, а також обов’язок усіх братів і сестер. Деякі люди зазвичай мало що говорять під час бесід на зібраннях, але щойно в їхньому сімейному житті виникають проблеми, вони вивалюють ці дратівливі дрібниці на інших, щоб ті слухали. Хіба інші зобов'язані слухати? Хіба вони зобов'язані судити, що для тебе правильно, а що ні? У них немає таких зобов'язань. Це твої особисті справи, і ти повинна вирішувати їх самостійно; не слід говорити про свої особисті справи під час зібрання. Це суперечить правилам і є нерозумним, і таку поведінку слід обмежувати.

У деяких людей діти вступають до університету, і вони починають турбуватися про майбутнє своїх дітей, шукаючи для них зв'язки, постійно розмірковуючи: «У нашій родині немає державних службовців; яку роботу зможе знайти мій син після закінчення університету? А як щодо його майбутнього? Чи зможе він утримувати мене в старості? Мені потрібно знайти спосіб забезпечити йому хорошу роботу після випуску». Приходячи на зібрання, вони кажуть: «Мій син дуже слухняний. Він не тільки підтримує мою віру в Бога, але й сам хоче увірувати після закінчення університету. Однак є одна річ: навіть якщо ми віримо в Бога, нам однаково потрібно заробляти на життя, чи не так? Я не знаю, яку роботу він зможе знайти після випуску. Які роботи зараз добре оплачуються? Сестро така-то, я чула, що твій чоловік – менеджер. Чи є в нього якась можливість допомогти? Мій син освічений, він бачив світ, у нього кращий рівень, ніж у мене, і він добре розбирається в комп'ютерах; у майбутньому він зможе виконувати обов'язки в Божому домі. Але зараз потрібно спочатку вирішити питання з роботою; йому буде важко, якщо він не зможе знайти роботу». Щоразу, коли вони приходять на зібрання, вони підіймають ці питання, і розмова триває нескінченно. Вони дивляться, хто може їм поспівчувати, а потім намагаються налагодити із цими людьми стосунки. Під час зібрань вони намагаються зблизитися з ними, догоджають їхнім уподобанням і навіть дарують подарунки, іноді приносячи смачну їжу або купуючи для них дрібні речі. Хіба це не налагодження особистих стосунків і готування ґрунту? Яка мета готування ґрунту? Це використання інших для вирішення своїх особистих справ, для досягнення власних цілей. Під час зібрань вони не хочуть слухати, як брати й сестри діляться своїми досвідними свідченнями, вони ігнорують будь-яку роботу, яку для них влаштовує Божий дім, і не бажають слухати братів і сестер, які намагаються допомогти й порадити їм щодо їхнього стану. Вони особливо захоплені лише пошуком роботи для свого сина й нескінченно про це говорять. Вони не тільки говорять з усіма, кого бачать, але й під час зібрань. Коротко кажучи, вони особливо уважні до цієї справи й докладають до неї багато зусиль. На кожному зібранні вони мусять забирати в братів і сестер певний час, щоб поговорити про це. Навіть коли бесідують про власний досвід, вони не забувають згадати про це, говорячи доти, доки всі не втратять терпець і не відчують відразу, а більшість людей почувається занадто ніяково, щоб їх зупинити. У цей момент лідери й працівники повинні виконати свій обов'язок і обмежити їх, сказавши: «Усі знають про твою ситуацію. Якщо хтось із братів і сестер бажає допомогти, це ваші особисті стосунки. Якщо інші не бажають допомагати, ти не повинна їх змушувати. Допомога твоєму синові в пошуку роботи – це не зобов'язання чи відповідальність братів і сестер; це твоя особиста справа, і вона не повинна забирати дорогоцінний час братів і сестер, відведений на те, щоб їсти й пити Божі слова та бесідувати про істину. Не заважай іншим їсти й пити Божі слова, бесідуючи про свої особисті справи. Після зібрання ти можеш говорити з ким хочеш, шукати допомоги в кого хочеш, але не використовуй для цього час зібрання. Використання часу зібрання для вирішення особистих справ є позбавленим розуму й ганебним; це прояв заважання церковному життю. На цьому це питання має бути закрите». Ось що повинні робити лідери й працівники.

Під час зібрань деякі літні пані помічають, що молоді сестри в приймаючих сім'ях гарні, чесні, щиро вірять у Бога й прагнуть до істини, тож вони їм подобаються й вони хочуть, щоб ці молоді сестри стали їхніми невістками. Вони не тільки постійно підіймають це питання під час зібрань, але й щоразу, приходячи на зібрання, роблять маленькі послуги й виявляють особливу турботу до молодих сестер. Навіть коли молоді сестри не погоджуються, вони наполегливо докучають і набридають їм, не відпускаючи їх. Що це за люди? Хіба в них не низькі моральні якості? Зважаючи на те, що всі вони сестри у вірі, більшість може лише бесідувати про Божі наміри та Його слова, щоб розв’язати ці проблеми. Однак деяким людям бракує совісті, розуму та самоусвідомлення, у них величезні особисті бажання, і вони хочуть втілити будь-які свої егоїстичні бажання без жодного почуття сорому. Отож деякі люди стають жертвами й почуваються незручно під час зібрань. Хіба це не спричиняє завад іншим? Що слід робити в таких ситуаціях? Церковні лідери повинні втрутитися, щоб обмежити й усунути подібні речі з церковного життя та з-поміж братів і сестер. Крім того, деякі люди приносять на зібрання всілякі настрої: їхній син непокірний, їхня невістка постійно носить речі до будинку своїх батьків, конфлікти між свекрухою та невісткою… Вони говорять про ці дратівливі дрібниці на кожному зібранні, починаючи свої скарги зі слів: «Усе, що говорить Бог, – правда; людство зараз таке розбещене! Тільки подивіться на мого сина й невістку, у них немає ні совісті, ні розуму – це і є відсутність людськості, про яку говорить Бог, вони навіть гірші за тварин. Навіть ягнята знають, що треба ставати на коліна, коли ссуть молоко, а мій син забуває про матір, щойно в нього з'являється дружина!» Щоразу, коли вони приходять на зібрання, вони виливають ці скарги. Є також люди, які, приходячи на зібрання, говорять про справи у своїх компаніях: хто має високі показники на роботі й отримує більші премії; кого підвищать наступного місяця, тоді як у них немає надії; хто найкраще одягається й купує найбільше брендових речей; хто одружився з багатим чоловіком… Ті, хто вірить у Бога довше й має певну основу, не хочуть слухати такі розмови, і їм це огидно. Однак деякі нові віруючі, які ще не заклали основи й не розвинули інтересу до Божих слів, вважають такі теми захопливими, думаючи, що знайшли місце для розмов і налагодження особистих стосунків. Під час зібрань вони перемовляються, і поступово двоє людей знаходять спільну мову й утворюють зв'язок, розвиваючи так особисті стосунки. Місце зібрання перетворилося на майданчик для укладання угод, місце, де люди ведуть пусті розмови, налагоджують особисті стосунки, ведуть ділові перемовини та займаються комерційною діяльністю. Це ті проблеми, які лідери й працівники повинні негайно виявляти й припиняти.

Деякі люди приходять на зібрання з метою знайти собі хорошу роботу, деякі – щоб допомогти своїм чоловікам отримати підвищення, деякі – щоб знайти хорошу роботу для своїх дітей, а деякі – щоб купити товари зі знижкою. Інші приходять, щоб знайти хорошого головного лікаря для хворих у своїй родині, не даючи при цьому багато подарунків. Коротко кажучи, для цих маловірів, які не прагнуть до істини й мають приховані мотиви, час церковних зібрань – найкращий час для налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ. Часто під приводом бесіди про Божі слова або про пізнання цього нечестивого світу та сутності цього розбещеного людства вони підіймають власні труднощі та питання, які хочуть обговорити, поступово розвінчуючи свої приховані егоїстичні мотиви та особисті справи, які прагнуть вирішити. Вони розвінчують власні наміри й змушують інших помилково вважати, що вони зіткнулися з труднощами, натякаючи, що всі повинні виявити любов і допомогти їм безкорисливо й не очікуючи нічого натомість. Вони виступають під прапором віри в Бога, щоб використовувати різні лазівки, шукаючи на місцях зібрань друзів, яких хочуть завести, і тих, хто може для них щось зробити. Дехто, бажаючи купити автомобіль за внутрішньою ціною, вишукує серед братів і сестер тих, хто працює в автосалоні або має зв'язки з власником автосалону. Визначивши свою ціль, вони починають діяти, підлещуючись до них і налагоджуючи стосунки. Якщо цій людині подобається читати Божі слова, вони часто відвідують її дім, щоб разом читати Божі слова, а на зібраннях сідають поруч і обмінюються контактною інформацією. Потім вони розпочинають свій наступ, рішуче налаштовані не здаватися, доки не досягнуть своєї мети. Усе це – проблеми, які часто виникають у церкві та серед людей. Якщо ці проблеми виникають у місцях зібрань і під час зібрань, вони, по суті, спричиняють переривання й завади в церковному житті, впливаючи на нього. Якщо в церкві тривалий час немає церковного життя, то ця церква перетворюється на громадську групу, на майданчик для укладання угод, місце для налагодження особистих стосунків, пошуку послуг через чорний хід і вирішення особистих справ. Природа цього місця змінюється, і які наслідки цього? Щонайменше це призводить до втрати церковного життя, тобто до втрати дорогоцінного часу, проведеного в молитовному читанні Божих слів із братами й сестрами та в розумінні істини. Ба більше й найважливіше, це призводить до втрати дорогоцінної можливості для роботи Святого Духа, для просвітлення людей до розуміння істини. Усе це шкодить життю-входженню людей. Тому, заради блага та життя-входження Божих обранців, а також щоб нести відповідальність за життя кожної людини, необхідно зупиняти й обмежувати таких осіб; це робота, яку повинні виконувати лідери й працівники. Звісно, якщо звичайні брати й сестри можуть розпізнати цих людей та їхні дії, вони також повинні виступити, щоб відмовити й сказати їм «ні». Особливо під час церковного життя, що є найважливішим часом для людей, якщо хтось займає час зібрань, щоб говорити про ці справи й вирішувати їх, брати й сестри мають право ігнорувати їх, і тим більше – право зупиняти й відмовляти в таких речах. Чи правильно так робити? (Так.) Деякі люди думають, що такі дії Божого дому свідчать про брак людського тепла. Чи є людське тепло нормальною людськістю? Чи відповідає людське тепло істині? Якщо ти маєш людське тепло й займаєш час зібрання для своїх особистих справ, навіть змушуючи більшість людей супроводжувати й підтримувати тебе, досягаючи своєї мети вирішення особистих справ, і порушуєш нормальний порядок читання Божими обранцями Божих слів і бесіди про істину, і змушуєш їх втрачати цей дорогоцінний час, – чи справедливо це щодо них? Чи відповідає це наявності людського тепла? Це найбільш нелюдяний і аморальний підхід, і люди повинні виступити й засудити його. Якщо лідери й працівники – неефективні слабаки, нікчемні й нездатні негайно зупиняти й обмежувати таку поведінку, не виконують справжньої роботи, то брати й сестри з почуттям справедливості повинні об'єднатися, щоб запобігти поширенню такої поведінки та атмосфери в церкві. Якщо ти не хочеш втрачати дорогоцінний час для читання Божих слів і бесіди про істину, не хочеш, щоб твоєму життю-входженню заважали й завдавали збитків, руйнуючи твій шанс на спасіння, то ти повинен виступити, щоб відмовити, зупинити й обмежити ці явища. Такі дії є доречними й відповідають Божим намірам. Декому з вас ніяково так робити; тобі може бути ніяково, але нечестивим – ні. У них вистачає нахабства займати твій дорогоцінний час зібрання: час для роботи Святого Духа й для того, щоб Бог просвітив тебе. Якщо тобі ніяково відмовити їм, то ти заслуговуєш на збитки у своєму житті! Якщо ти бажаєш виявляти любов до сатан, дияволів і маловірів, пропонуючи їм допомогу, жертвуючи собою заради інших і нехтуючи принципами, кого ти можеш звинувачувати в збитках у своєму житті? Тому всі випадки налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ повинні бути повністю викорінені з церковного життя. Якщо хтось наполягає на своєму й уперто продовжує балакати про свої побутові справи, вести пусті розмови, вирішувати особисті справи або шукати роботу й романтичних партнерів для інших під час зібрань, знаходячи в такий спосіб різні виправдання, щоб згаяти цей час, – як слід поводитися з такою людиною? По-перше, її слід зупинити; якщо вона однаково не слухає, тоді слід застосувати ізоляцію та обмеження. Якщо вона продовжує створювати завади за лаштунками, підлещуючись до кого тільки може й скрізь турбуючи нормальне життя братів і сестер, тоді її слід вичистити й не вважати братом чи сестрою. Вона не придатна жити церковним життям і не гідна брати участь у зібраннях. Таких людей слід обмежувати й відкидати. Ця робота, звісно, також є важливим завданням, яке повинні виконувати лідери й працівники всіх рівнів. Коли виникають такі справи й ситуації, лідери й працівники повинні першими виступити й зупинити їх. Як їх зупиняти? Слід сказати їм: «Чи знаєш ти, що така твоя поведінка вже спричинила переривання й завади в церковному житті? Це те, що викликає огиду й ненависть у всіх братів і сестер, і це також засуджується Богом. Ти повинен припинити таку поведінку. Якщо ти не послухаєш умовлянь і наполягатимеш на своєму, то твоє церковне життя буде припинене, твої книги Божих слів будуть забрані, і церква більше не визнаватиме тебе!» Звісно, є деякі люди, які через свій малий духовний зріст і нерозуміння істини можуть іноді побалакати про побутові справи, налагодити з кимось стосунки або вирішити якусь дрібну справу, і ситуація не надто серйозна. Чи це припустимо? (Так.) За обставин, що не спричиняють жодних завад для всіх, припустимо, щоб брати й сестри допомагали одне одному й виявляли трохи любові. Але про що ми бесідуємо? Про те, коли така поведінка й дії вже спричинили переривання й завади в нормальному церковному житті; у таких випадках причетних слід зупиняти й обмежувати. Нам не слід дозволяти їм продовжувати переривати церковне життя й заважати йому. Вжиття цих заходів є корисним для життя-входження братів і сестер. Деякі люди виявляють подібну поведінку, але ситуація не є серйозною й не становить переривань і завад; це просто нормальна взаємодія між братами й сестрами, які зазвичай допомагають одне одному й консультуються, або розпитують про загальновідомі речі, яких хтось не розуміє. Доки це не займає час зібрань, доки обидві сторони на це погоджуються й бажають цього, не нав'язуючись одне одному, і це взаємодія, що входить у рамки нормальної людськості, то це припустимо, і церква не обмежуватиме цього. Є лише одна річ: якщо чиїсь необачні висловлювання та дії в церковному житті спричиняють турбування або завади для братів і сестер, і деякі люди відчули через це огиду й висловили свої заперечення, тоді лідери й працівники повинні втрутитися, щоб розв’язати цю проблему. Або, якщо інші вже повідомили про когось, заявивши, що ця людина не бесідує про Божі слова під час зібрань, а натомість балакає про свої побутові справи й налагоджує особисті стосунки, ставлячись до місця зібрання як до місця для налагодження особистих стосунків і вирішення особистих справ, просячи в інших послуг і використовуючи кого тільки може; і заявивши, що ця людина має низькі моральні якості, є егоїстичною, ницою й мерзенною, і не прагне до істини, а скрізь шукає вигоди, шукаючи різні можливості для власної користі, – тоді таку людину слід ізолювати.

Деякі особи використовують заможних і впливових братів і сестер, щоб ті для них щось робили, і якщо їхні прохання не виконуються, вони часто осуджують їх за спиною, стверджуючи, що цим людям бракує любові й вони не є справжніми віруючими, і навіть хочуть скаржитися на них. Чи зустрічали ви таких осіб? Хіба не слід розбиратися з такими людьми? Коли ви стикаєтеся з такими ситуаціями, що слід робити? Лідери й працівники повинні втрутитися, щоб розв’язати проблему, діючи відповідно до принципів, щоб гарантувати, що братів і сестер не турбують. Хіба неправильно, що хтось відмовляється щось для них робити? Хіба відмова допомогти їм рівнозначна тому, щоб не практикувати істину або не мати любові до Бога? (Ні.) Допомагати комусь чи ні – це їхня власна свобода; вони мають право вибору. Божий дім не встановлює, що брати й сестри повинні допомагати одне одному вирішувати сімейні труднощі в рамках церковного життя. Церковне життя – це не місце для розв’язання сімейних проблем, а місце зібрання для того, щоб їсти й пити слова Божі та зростати в житті. Деякі люди використовують церковне життя для розв’язання власних проблем – які наслідки це може принести? Хіба це не впливає на те, як Божі обранці їдять і п'ють Боже слово та споряджаються істиною? Особисті життєві проблеми можна розв’язувати приватно з братами й сестрами; немає потреби виносити їх у церковне життя для розв’язання. Кожен повинен знати, які наслідки виникають, коли вирішення особистих справ заважає Божим обранцям жити церковним життям. Щойно лідери й працівники виявляють такі справи, вони повинні втрутитися, щоб їх вирішити. Вони повинні захищати тих у церкві, хто може нормально виконувати свої обов'язки, захищати тих, хто справді прагне до істини, обмежувати злих людей і не давати їм досягати своїх цілей. Це обов'язок лідерів і працівників. Слід чітко розрізняти, як ставитися до звичайних випадків у рамках третього питання, які прояви мають серйозну природу чи обставини, і які типи та прояви становлять переривання й завади. Щойно серйозність обставин чітко розрізнена, справу слід вирішувати відповідно до її природи. Це те, що повинні розуміти лідери й працівники, і це також те, що повинен осягнути кожен.

IV. Створення угруповань

Четвертий прояв, що перериває церковне життя й заважає йому, – це створення угруповань, що за своєю суттю є дуже серйозним. Яка поведінка становить створення угруповань? Якщо двоє людей, які вірять у Бога, є віруючими приблизно однаковий час, мають схожий вік, сімейний стан, інтереси, вдачу тощо, і вони добре ладнають, часто сидять разом на зібраннях і близько знайомі одне з одним, чи вважається це створенням угруповань? (Ні.) Це поширене явище в нормальних міжособистісних стосунках, яке не створює жодних завад для інших, тому це не вважається створенням угруповань. То що ж тоді означає згадане тут створення угруповань? Наприклад, на зібранні п’яти братів і сестер троє – міські робітники, а двоє – селяни. Троє міських робітників часто тримаються разом, говорячи про те, наскільки краще жити в місті й наскільки гірше в селі, де людям бракує освіти, широкого кругозору та манер. Вони зверхньо ставляться до селян, завжди розмовляючи з двома сільськими жителями звисока, через що ті почуваються скривдженими й хочуть їм заперечити, кажучи, що міські жителі дріб’язкові й усе прораховують до дрібниць, тоді як селяни – щедрі. Під час зібрань вони, здається, ніколи не можуть дійти згоди, що часто призводить до непотрібних суперечок і дебатів. Чи живуть ці п’ятеро в злагоді? Чи єдині вони в Божому слові? Чи сумісні вони одне з одним? (Ні.) Коли міські жителі завжди кажуть: «Ми, міські», а селяни: «Ми, сільські», – що вони роблять? (Створюють угруповання.) Це четверте питання, про яке ми побесідуємо: створення угруповань. Така замкнута поведінка означає утворення груп і фракцій. Утворення різних банд, фракцій та інших закритих груп на основі регіону, економічних умов і соціального класу, а також різних точок зору, є створенням угруповань. Незалежно від того, хто очолює ці угруповання, утворення в церкві різних банд і фракцій, а також несумісних гуртів – усе це явища створення угруповань. У деяких місцях уся велика родина вірить у Бога, і на місці зібрань, окрім двох людей з іншими прізвищами, решта належить до їхньої власної родини. Ця родина тоді утворює фракцію або банду, роблячи двох людей з іншими прізвищами чужинцями. Незалежно від того, хто в цій родині стикається з якоюсь проблемою або кого обтинають, якщо одна людина висловлює невдоволення, решта приєднується, щоб підтримати її. Якщо хтось діє всупереч принципам, інші прикривають його й приховують його вчинки, забороняючи будь-кому їх розвінчувати; неприйнятна навіть найменша згадка про це питання, не кажучи вже про обтинання. У чому тут проблема? Чи можете ви це розрізнити? Коли ці члени родини збираються, вони ніби співають в унісон і діють узгоджено, дивлячись, куди дме вітер, і прислухаючись до натяків, перш ніж заговорити. Якщо їхній ватажок займає певну позицію, решта наслідує його приклад, а інші не наважуються їх провокувати чи висловлювати заперечення. Хіба поява цього явища в церковному житті не є перериванням і завадою для нормального церковного порядку? Люди з цієї банди диктують, які уривки з Божих слів слід їсти й пити під час зібрань, і всі мусять слухати; навіть церковні лідери мусять зважати на них і не можуть заперечувати. Вони заявляють, кого слід обирати лідерами та працівниками, і церковні лідери мусять вважати їхню думку найважливішою й не ставитися до неї легковажно. Водночас вони постійно вербують «таланти», затягуючи до своєї групи тих, хто їх слухатиме, кому вони можуть довіряти й хто може бути їм корисним, щоб використовувати їх у цілях групи, постійно розширюючи свій вплив. Це угруповання прагне контролювати церковне життя; їхній ватажок хоче контролювати церкву. Ця група має значну силу; вони об’єднуються, щоб діяти в церкві. Що б не відбувалося в церкві, вони хочуть брати в цьому участь. Інші мусять вгадувати їхній настрій, перш ніж щось сказати чи зробити, аж до того, що навіть зміст кожного зібрання для їдження й пиття мусить відповідати їхнім домовленостям і бажанням. Навіть якщо церковні лідери хочуть щось зробити, вони мусять спершу порадитися з ними й вислухати їхні ідеї. Більшість братів і сестер перебуває під їхнім контролем, і багато справ церковної роботи також перебуває під їхнім контролем. Ці люди, що створюють угруповання, серйозно переривають церковне життя та роботу церкви й заважають їм. Чи серйозна ця проблема? Чи слід обмежувати такі дії? Чи слід із ними розбиратися? Ватажків цих угруповань слід обмежувати, вичищати або виключати, а тим безтолковим людям, які сліпо йдуть за ними, слід спершу надати бесіду й допомогу. Якщо вони не покаються й не виправляться, їх треба обмежити. Не церемоньтеся з ними!

Що таке створення угруповань? Це легко зрозуміти? Якщо одна людина піднімає питання, а кілька інших підтримують її думку, чи це вважається створенням угруповань? (Ні.) Якщо деякі брати й сестри, які несуть відносно більшу ношу й мають почуття справедливості, закликають інших приєднатися до них у виконанні важливого завдання або якщо з метою досягнення результатів на зібранні та щоб зрозуміти істину та Божі наміри щодо важливої теми, вони ведуть усіх у бесіді, і всі слідують їхньому ходу думок у бесіді та молитовному читанні Божих слів, чи вважається це створенням угруповань? (Ні.) Хто в церкві схильний до створення угруповань? Яка поведінка є створенням угруповань? (Коли кілька людей покривають одне одного й потурають одне одному або втягуються в заздрість і чвари, що перериває роботу церкви й заважає їй, – це і є створення угруповань.) Це один з аспектів. У чому тут ключовий момент? Взаємне покривання й потурання призводять до переривань і завад; знати, що робити щось неправильно й не відповідає істині-принципам, але все одно навмисно приховувати це, вдаючись до софістики й не кажучи правди, воліти радше зашкодити роботі церкви та інтересам Божого дому, аби лише захистити чиєсь обличчя та статус, і покривати тих, хто чинить зло та створює переривання й завади, ціною зради інтересів Божого дому, – оце і є створення угруповань. Інший сценарій – це підбурювання та спокушання людей до спільного протистояння упорядкуванням Божого дому. Це серйозно за своєю суттю, і це також є формою переривання Божої роботи й нормального церковного порядку та завади їм. Яка головна мета створення угруповань? Вона полягає в тому, щоб контролювати церкву та контролювати Божих обранців.

Існує також різновид створення угруповань, що полягає в улесливих розмовах із людьми з метою завоювати прихильність різних осіб. На перший погляд здається, що кожен у таких бандах може вільно говорити та висловлювати власну думку. Однак, дивлячись на кінцеві результати, можна побачити, що насправді вони слідують за тим, що говорить одна людина, – ця людина є їхнім флюгером. То як же ця людина перетягує інших на свій бік? Такі люди бачать, кого можна перетягнути й кого легко перетягнути, і роблять їм невеликі послуги, пропонуючи трохи люблячої допомоги. Потім вони вивідують інформацію про них, з'ясовуючи, що їм подобається, як вони люблять говорити, які в них вдача та хобі. Водночас вони часто погоджуються з ними в розмові, щоб завоювати їхні серця, і врешті-решт поступово «зворушують» їх, змушуючи несвідомо увійти до їхнього угруповання та приєднатися до їхніх лав. Загалом, завойовувати прихильність людей за допомогою улесливих розмов – це дуже м'який метод, він сповнений «людського тепла» і дуже ефективний. Наприклад, якщо хтось регулярно виявляє до іншої людини любов, погоджується з нею в розмові, виявляє розуміння й терпимість до неї, у тієї людини несвідомо складеться сприятливе враження про нього, вона наблизиться до нього, а потім приєднається до його сил. У яких ситуаціях такі банди та фракції починають діяти? Щойно одного з їхніх затятих послідовників розвінчують, він почувається скривдженим або його інтереси, статус чи репутація зазнають утисків чи шкоди від когось або чогось поза їхньою фракцією, така людина встане, щоб говорити за нього, борючись за його інтереси та права, – це і є створення угруповання. Два очевидні види створення угруповань – це покривання людей, потурання їм та колективне протистояння. Однак створення угруповань через улесливі розмови не здається таким силовим, як два щойно згадані види, і члени таких угруповань зазвичай залишаються непоміченими в церкві. Але коли людям доводиться робити вибір, мати чітку позицію, такі фракції стають виразно помітними. Наприклад, якщо ватажок фракції каже, що певний церковний лідер має рівень, його послідовники негайно наводять купу прикладів того, як цей лідер демонструє цей рівень. Якщо ватажок фракції каже, що церковному лідеру бракує працездатності, він має низький рівень і погану людськість, інші члени наслідують його приклад, говорячи про те, наскільки цей церковний лідер некомпетентний, як він не може бесідувати про істину, як він говорить слова й доктрини, і вони скажуть, що всім слід обрати правильну людину натомість. Це тип невидимої кліки. Хоча вони не виступають публічно, щоб захопити владу та контролювати людей у церкві, у таких фракціях і бандах існує невидима сила, що контролює церковне життя та порядок у церкві. Це страшніша, прихована форма створення угруповань. Окрім двох легко розрізнюваних ситуацій створення угруповань, згаданих раніше, які є проблемами, що їх мають розв’язувати церковні лідери, цей прихований вид створення угруповань є проблемою, яку церковні лідери мають розв’язувати й усувати ще більшою мірою. Як їм слід це робити? Вони мусять безпосередньо звернутися до ватажка такої банди через бесіду. Чому спершу слід зосередитися на бесіді з цим ватажком? На перший погляд здається, що членів такого угруповання ніхто не контролює, але насправді всі вони в глибині душі знають, кого вони слухаються, і бажають слухатися цієї людини. Тому з тим, кого вони боготворять і хто їх контролює, слід розібратися й вирішити питання, і йому слід бесідувати про істину, щоб він зрозумів природу своїх дій. Хоча ватажок, можливо, не виступав відкрито проти Божого дому й не протистояв лідерам, він контролює право цих людей на висловлювання, їхні думки, погляди та шлях, яким вони слідують. Він – прихований антихрист. Таких осіб слід виявляти, а потім розрізняти та аналізувати. Якщо вони не каються, їх слід обмежувати та ізолювати. Потім слід провести розслідування щодо кожного з їхніх членів, щоб побачити, хто з них є таким самим. Спочатку відокремте цих осіб, а потім проведіть бесіду з тими безтолковими, хто боязкий, боягузливий і був уведений в оману. Якщо вони зможуть покаятися й відмовитися від слідування за антихристом, вони можуть залишитися в церкві; якщо ні, їх слід ізолювати. Чи це доречний підхід? (Так.) Чи існує це явище в церкві? Чи слід розв’язувати таку проблему? (Її слід розв’язувати.) Чому її слід розв’язувати? Відтоді як Божий дім почав поширювати Євангеліє, сили антихристів стали всюдисущими в церковному житті, і багато Божих обранців різною мірою зазнало впливу, було сковано або контрольовано цими силами. Щоразу, коли ці люди говорять або діють, вони не перебувають у стані свободи та звільнення, а радше перебувають під пануванням, зазнають впливу, контрольовані та ув'язнені думками й поглядами деяких осіб. Ці люди відчувають себе змушеними говорити й діяти в певний спосіб; якщо вони цього не роблять, вони хвилюються й бояться постраждати від наслідків, що виникають. Хіба це не вплинуло на церковне життя й не завадило йому? Чи є це проявом нормального церковного життя? (Ні.) Таке церковне життя не є нормальним порядком, а контролюється злими людьми. Доки злі люди тримають владу в церкві, там панує не Боже слово й не істина. Лідери, працівники та брати й сестри, які розуміють істину, будуть пригноблені. Така церква є церквою, контрольованою силами антихристів. Це також є проблемою та явищем переривання Божої роботи й нормального церковного порядку та завади їм, з якими лідери та працівники мають розбиратися й вирішувати їх. Деякі люди, що перебувають у банді антихриста, бояться втратити довіру своєї банди, втратити своїх прихильників, втратити друзів, не мати підтримки в скрутну хвилину тощо. Тому вони щосили намагаються залишатися в банді. Хіба ця ситуація не серйозна? Хіба її не слід вирішувати? (Так.) Коли така ситуація виникає в церкві, чи більшість людей її відчуває? Чи більшість людей її розрізняє? Деяких людей контролює хтось, а вони цього не усвідомлюють; вони завжди мусять слідувати думкам і поглядам цієї людини, її заявам і діям, її вченням, і вони бояться сказати «ні», бояться йти проти цієї людини, і навіть мусять нещиро кивати на знак згоди та посміхатися, коли ця людина говорить, зі страху образити її. Чи існують такі ситуації? Яку проблему тут слід розв’язати? Церковні лідери мають розбиратися з тим ватажком-антихристом, який здатний вводити в оману та контролювати інших, і вирішувати це питання. По-перше, вони мають бесідувати про істину, щоб дати змогу більшості людей розрізнити цього антихриста, а потім обмежити самого антихриста. Якщо антихрист не кається, його слід негайно вичистити, щоб не дозволити йому й надалі заважати нормальному порядку церкви.

Отже, нормальне церковне життя – це коли брати й сестри можуть вільно та без обмежень бесідувати про Божі слова, а також про свої особисті прозріння, розуміння, досвід і труднощі. Звісно, вони також повинні мати право висловлювати пропозиції, критикувати та розвінчувати будь-які дії лідерів і працівників, що порушують принципи, а також мати право надавати допомогу та поради. Усе це має бути вільним, і всі ці аспекти мають бути нормальними; їх не повинна контролювати жодна людина, щоб Божі обранці не були сковані – це не було б нормальним церковним життям. Божий дім має вимоги, правила та принципи щодо того, як брати й сестри мають говорити, діяти та жити як люди, як їм слід будувати нормальні міжособистісні стосунки в церковному житті тощо, і ці речі не визначаються жодною людиною. Коли брати й сестри щось роблять, їм не потрібно дивитися на вираз обличчя будь-якої людини, не потрібно виконувати чиїсь накази чи бути скованими будь-якою людиною. Ніхто не повинен слугувати флюгером чи стерновим; єдине, що може вказати напрям, – це Боже слово, істина. Тому те, чого мусять дотримуватися Божі обранці, – це Боже слово, істина та принципи бесіди про істину на зібраннях. Якщо тебе постійно сковує інша людина, ти завжди орієнтуєшся на неї й більше не наважуєшся говорити, коли бачиш її невдоволений вигляд чи насуплене обличчя, якщо тебе постійно обмежує ця людина під час бесіди про Божі слова та про твої особисті досвідні розуміння, ти завжди почуваєшся скованим, не можеш діяти згідно з істиною-принципами, і якщо слова, погляди, вирази обличчя, тон голосу цієї людини та завуальовані погрози в її мові постійно зв'язують тебе, то ти перебуваєш під контролем угруповання, очолюваного цією людиною. Це біда; це не церковне життя, а життя фракції, якою править антихрист. Коли йдеться про такі проблеми, лідери та працівники мають виступати вперед, щоб їх розв’язати, а брати й сестри також мають обов'язок і право захищати нормальний порядок церкви. Тих, хто перериває церковне життя й заважає йому, особливо тих, хто створює угруповання й хоче контролювати церкву, слід зупиняти, розвінчувати та аналізувати, щоб усі могли здобути розрізнення та побачити сутність проблеми, яка полягає в спробі створити незалежне царство. Церква не дозволяє створення угруповань і розколу церкви з будь-якої причини. Наприклад, поділ на банди за соціальною ідентичністю та статусом, за районами, регіонами чи релігійними деномінаціями або поділ на банди за рівнем освіти, багатством, расою та кольором шкіри тощо – усе це суперечить істині-принципам і не повинно відбуватися в церкві. Незалежно від того, який привід використовується для поділу людей на ці ієрархії, ранги, фракції та угруповання, це перериватиме роботу церкви й нормальний порядок церковного життя та заважатиме їм, і це є проблемою, яку лідери та працівники мають розв’язувати негайно. Коротко кажучи, незалежно від причин поділу людей на угруповання, фракції чи банди, якщо вони накопичили певну силу й створюють заваду для роботи церкви та порядку церковного життя, їх слід зупиняти та обмежувати. Якщо члени таких угруповань не піддаються на вмовляння, цих лиходіїв можна ізолювати та вичистити. Розв’язання цих проблем також є частиною роботи та обов'язків, які мають виконувати лідери та працівники. Отже, що тут потрібно зрозуміти? Це те, що коли деякі люди сформували сили в церкві й здатні сперечатися з церковними лідерами, роботою церкви та Божими словами й протистояти їм, а також здатні заважати нормальному порядку церковного життя та шкодити йому, такі види поведінки, прояви та ситуації слід обмежувати й негайно вирішувати. При створенні угруповань не робиться різниці за кількістю залучених людей. Якщо двоє людей добре ладнають і не створюють жодних завад для церкви, втручатися не потрібно. Однак, щойно вони починають створювати завади та формують силу, щоб контролювати церкву, цих осіб слід зупиняти та обмежувати. Якщо вони не каються, їх слід негайно вичищати або виключати. Це і є принцип.

22 травня 2021 року