Зобов’язання лідерів і працівників (26)

Пункт чотирнадцятий. Швидко розрізняти, а далі вичищати або виключати всіляких злих людей і антихристів (частина п’ята)

Ставлення, яке лідери і працівники повинні мати до роботи з очищення церкви

Протягом цього року ми постійно бесідували про зобов’язання лідерів і працівників та прояви всіляких причетних до цього людей. Теми бесіди ставали дедалі детальнішими й конкретнішими, зачіпаючи різні проблеми всіляких людей, і бесіда про конкретні прояви цих людей та категорії, на які їх слід поділити, також була дуже конкретною та ясною. Що конкретніше та ясніше обговорюються ці детальні проблеми, то більше позитивної допомоги й наставництва це має надати для життя-входження Божих обранців, і то більше наставництва й допомоги мають отримати лідери і працівники для виконання їхньої роботи та обов’язків. Однак, як би не велася бесіда, якою б конкретною вона не була, деяким лідерам і працівникам досі неясно, як поводитися з різними типами людей і проблемами в церкві та розв’язувати їх. Проблеми всіляких людей так ясно обговорюються в бесіді, проте деякі лідери і працівники досі не можуть збагнути, як розрізняти різні типи людей і поводитися з ними. Вони досі не можуть діяти згідно з істинами-принципами й не можуть використовувати істину для розв’язання питань, пов’язаних із різними типами людей і проблемами в церкві. У чому причина? Таким людям бракує істини-реальності. Через бесіду про прояви всіляких людей слід здобути базове розрізнення тих у церкві, хто виконує свої обов’язки, і тих, хто не виконує, тих, хто прагне до істини, і тих, хто не прагне, тих, хто слухняний і покірний, і тих, хто спричиняє переривання й завади, та робити щодо них розумні впорядкування. Однак, дивлячись на ситуацію з усілякими людьми в церкві, видно, що вичищено лише очевидно злих людей; багато маловірів не було вичищено до кінця. У роботі з очищення церкви лідери і працівники повинні приєднатися до Божою роботи, щоб якнайшвидше очистити церкву від злих людей і маловірів, а не підходити до цього пасивно, поводячись як безвідмовні люди, або думати, що очищення церкви від очевидно злих людей означає, що на цьому все закінчено й можна заспокоїтися. Лідери і працівники повинні активно перевіряти роботу кожної команди, з’ясовувати ситуацію з членами кожної команди, чи є там якісь маловіри просто для масовки, або маловіри, що поширюють негатив та уявлення, щоб заважати церковній роботі, і щойно їх виявлять, цих людей слід повністю розвінчати й вичистити. Це робота, яку повинні виконувати лідери і працівники; вони не повинні бути пасивними, не повинні чекати наказів і спонукань від Вишнього, щоб діяти, і не повинні робити щось лише тоді, коли до цього закликають усі брати й сестри. У своїй роботі лідери і працівники повинні бути уважними до Божих намірів і вірними Йому. Найкращий спосіб для них поводитися – це проактивно розпізнавати й розв’язувати проблеми. Вони не повинні залишатися пасивними, особливо коли в них є ці поточні слова й бесіда як основа для дій. Вони повинні брати на себе ініціативу, щоб старанно розв’язувати реальні проблеми й труднощі, бесідуючи про істину, і виконувати свою роботу саме так, як належить. Вони повинні своєчасно й проактивно слідкувати за ходом роботи; вони не можуть завжди чекати наказів і спонукань від Вишнього, перш ніж неохоче взятися за справу. Якщо лідери і працівники завжди негативно налаштовані й пасивні та не виконують справжньої роботи, вони негідні служити лідерами і працівниками, і їх слід відсторонити й скоригувати призначені їм обов’язки. Зараз є багато лідерів і працівників, які дуже пасивні у своїй роботі. Вони роблять хоч якусь роботу лише після того, як Вишнє надсилає накази й підштовхує їх; в іншому разі вони ухиляються від роботи й зволікають. Робота в деяких церквах досить хаотична, деякі люди, які там виконують обов’язки, неймовірно ліниві й недбалі та не досягають жодних реальних результатів. Ці проблеми вже дуже серйозні й жахливі за своєю природою, але лідери і працівники цих церков досі поводяться як чиновники й вельможі. Вони не тільки не здатні виконувати жодної справжньої роботи, а й не можуть розпізнавати чи розв’язувати проблеми. Це паралізує церковну роботу й призводить до її застою. Там, де церковна робота в жахливому безладі й не має жодних ознак порядку, там точно владу тримає неправдивий лідер або антихрист. У кожній церкві, де владу тримає неправдивий лідер, церковна робота в руїнах і в повному безладі – у цьому немає жодних сумнівів. Наприклад, про багато проблем в американських церквах Я дізнався особисто, почувши чи побачивши їх. Більшість проблем, які Я бачив, було розв’язано на місці; деякі інші Я попросив розв’язати лідерів американських церков. Однак більшість роботи лідери і працівники виконують дуже пасивно, подальші дії надто повільні, а ефективність надто низька, і більшість їхніх щоденних завдань виконується лише після наказів і спонукань від Вишнього. Після того, як Вишнє впорядковує роботу, вони деякий час зайняті, але щойно ця невелика робота виконана, вони не знають, що робити далі, бо не розуміють, які обов’язки їм слід виконувати. Вони не мають чіткого уявлення про роботу, яка входить до сфери зобов’язань лідерів і працівників і яку вони мають виконувати; на їхню думку немає роботи, яку потрібно виконати. Про що свідчить те, що люди не бачать жодної роботи, яку потрібно виконати? (Вони не несуть ноші.) Точніше кажучи, вони не несуть ноші; вони також дуже ліниві й жадають комфорту, роблять якомога більше перерв, коли тільки можуть, і намагаються уникати будь-яких додаткових завдань. Ці ліниві люди часто думають: «Навіщо мені так сильно хвилюватися? Надмірне хвилювання лише прискорить моє старіння. Яку користь я отримаю від того, що робитиму це, і від того, що так багато метушитимусь і так сильно виснажуватиму себе? Що станеться, якщо я вигорю й захворію? У мене немає грошей на лікування. І хто подбає про мене, коли я постарію?». Ці ліниві люди саме такі пасивні й відсталі. У них немає ані крихти істини, і вони нічого не здатні чітко розгледіти. Хіба не очевидно, що вони – просто зграя безтолкових людей? Усі вони – безтолкові; вони байдужі до істини й не цікавляться нею, то як же їм спастися? Чому люди завжди такі недисципліновані й ліниві, наче живі мерці? Це зачіпає питання їхньої природи. Людській природі притаманні певні лінощі. Хоч би яке завдання люди виконували, їм завжди потрібен хтось, хто б наглядав за ними й спонукав їх. Іноді люди потурають плоті, жадають тілесного спокою й завжди залишають собі лазівку – ці люди повні диявольських намірів і хитрих задумів; вони справді ні на що не годяться. Вони завжди роблять менше, ніж можуть, хоч би який важливий обов’язок виконували. Це безвідповідальність і невірність. Я сказав це сьогодні, щоб нагадати вам, що не слід бути пасивними в роботі. Ви повинні бути здатні слідувати всьому, що Я кажу. Якби Я поїхав по різних церквах і дізнався чи побачив, що ви багато попрацювали, що ви працювали дуже ефективно, і що робота просувається дуже швидко, що вона досягла задовільного рівня і кожен доклав усіх зусиль, Я був би вельми задоволений. Якби ж Я поїхав по різних церквах і побачив, що просування роботи в усіх аспектах повільне, і це доводить, що ви погано виконували свої обов’язки й не встигали за нормальним темпом поширення Євангелія, як ви думаєте, який у Мене тоді був би настрій? Чи був би Я ще радий вас бачити? (Ні.) Не був би. Цю роботу довірено вам, і Я сказав усе, що потрібно було сказати; конкретні принципи практики та шлях також було вам указано. Проте ви не дієте, не працюєте, лише чекаєте, щоб Я особисто наглядав за вами й спонукав вас, обтинав вас або навіть наказував вам діяти. У чому тут проблема? Хіба це не слід проаналізувати? Коли ви не виконуєте роботу, яку, очевидно, слід виконувати, і не здатні взяти її на себе, – чи можу Я мати до вас добре ставлення? (Ні.) Чому Я не можу мати до вас доброго ставлення? (Ми надто безвідповідально виконуємо свої обов’язки.) Бо ви виконуєте свої обов’язки не всім серцем і не всією силою, а радше просто недбало. Людина, яка вірна у своїх обов’язках, повинна принаймні докладати всіх своїх сил, але ви не можете досягти навіть цього; ви надто далекі від цього! Справа не в тому, що ваш рівень недостатній, а в тому, що ваше мислення неправильне й ви безвідповідальні. У ваших серцях є якісь абсурдні речі, що заважають вам виконувати свої обов’язки. Крім того, мислення безвідмовної людини заважає вам виконувати роботу з очищення церкви. Чи знаєте ви, у чому полягає значення очищення церкви? Чому Бог хоче очистити церкву? Які наслідки того, що церкву не очищують? Вам усім неясні ці питання, і ви не шукаєте істини, що доводить, що ви не рахуєтеся з Божими намірами. Ви готові виконувати лише трохи звичайної, регулярної роботи на своїх посадах й ухиляєтеся від особливих завдань, особливо тих, які можуть образити інших. Ви всі волієте перекладати ці завдання на когось іншого. Хіба ви не так думаєте? Хіба це не проблема, яку слід розв’язати? Ви завжди кажете: «Мій рівень низький, моє розуміння істини обмежене, і в мене недостатньо досвіду роботи. Я ніколи не був церковним лідером і не проводив роботу з очищення церкви». Хіба це не виправдання? Роботу з очищення церкви було так чітко роз’яснено в бесіді. Вичищення антихристів, злих людей і маловірів – це така проста справа. Хіба ті кілька принципів справді так важко зрозуміти? Якщо такі прості питання пояснюються так чітко, а люди все одно не розуміють, про що це свідчить? Це свідчить або про те, що їхній рівень надто низький, щоб розуміти людську мову, або про те, що вони просто негідники, які не займаються належними справами. Серед лідерів і працівників, безперечно, є деякі з низьким рівнем, і, звісно, є деякі безвідмовні люди, які не займаються справжньою роботою; безсумнівно, є також деякі негідники, які нехтують належними завданнями й безрозсудно чинять лихі вчинки – усі ці ситуації існують. По-перше, цих негідників, які нехтують належними завданнями, потрібно вичистити. Слід використовувати кожного, хто може виконувати справжню роботу, безвідмовних людей, що діють як лідери, безперечно, слід відсторонити, а людей із низьким рівнем, які можуть розуміти людську мову й можуть виконувати якусь справжню роботу, слід залишити. Ці проблеми слід розв’язувати саме в такий спосіб. Якщо після Божої бесіди ви можете чітко побачити проблеми в церковній роботі, які повинні розв’язати лідери і працівники, то вам слід негайно їх розв’язати без подальших зволікань. Ви повинні бути здатними діяти з власної ініціативи, не чекаючи, поки Вишнє особисто призначить завдання чи видасть накази. Хоч би які проблеми виникали, їх слід розв’язати, перш ніж вони вплинуть на роботу. Ще до того, як Вишнє почне розслідувати проблеми, ви вже повинні доповісти про своє розуміння цих проблем і шляхи їх розв’язання, про принципи їх розв’язання та про результати їх розв’язання. Як чудово це було б! Хіба Вишнє могло б іще бути вами незадоволене? Якщо ви, як лідер чи працівник, ніколи не бачите роботи в межах своїх власних зобов’язань, або навіть якщо у вас є певне усвідомлення чи ідеї, але ви продовжуєте зволікати й не діяти, завжди чекаючи, поки Вишнє призначить вам завдання, хіба це не нехтування зобов’язаннями? (Так.) Це серйозне нехтування зобов’язаннями! Ви втратили ставлення й відповідальність, які притаманні ролі лідера чи працівника в тому, як слід ставитися до обов’язку. У своїй роботі лідери і працівники повинні тісно слідувати вимогам Вишнього; усе, про що бесідувало Вишнє, – це те, що ви повинні впроваджувати, діючи та впроваджуючи швидко, щойно ви зрозуміли. Розв’язання проблем за допомогою істини – це найважливіше зобов’язання лідерів і працівників, і ви не повинні пасивно чекати, поки Вишнє призначить роботу, перш ніж щось робити. Якщо ви завжди пасивно чекаєте, то ви не підходите на роль лідера чи працівника, ви не можете узяти на себе цю роботу, і визнати відповідальність і піти у відставку було б єдиним розумним вчинком.

Прояви та фінали трьох типів людей, що вірять у Бога

I. Трудівники

Загалом існує п’ятнадцять зобов’язань лідерів і працівників, і ми вже побесідували про чотирнадцять із них. Проблеми в церкві, які повинні розв’язувати лідери і працівники, а також питання, пов’язані з усілякими людьми, яких це стосується, були обговорені в бесіді відсотків на вісімдесят-дев’яносто. Усе це – завдання, які повинні виконувати лідери і працівники, і проблеми, які вони повинні розв’язувати. Це охоплює багато питань. З одного боку, це стосується зобов’язань, які повинні виконувати лідери і працівники; з іншого – це також стосується різних питань, пов’язаних з усілякими людьми в церкві. Хоча темою нашої бесіди в цей період є зобов’язання лідерів і працівників та розвінчання неправдивих лідерів, ми також багато бесідували про питання, пов’язані з різними типами людей, – і про стани та сутності різних типів людей, – яких торкається ця тема. Звісно, цей конкретний зміст по-різному впливає на всіляких людей, які слідують за Богом у церкві. Серед них є тип людей, які, навіть почувши всю цю бесіду, досі дотримуються такого ставлення: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися речей у своїй вірі в Бога, і я готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок». Їх не хвилюють ні різні стани всіляких людей, ні істина, пов’язана з різними станами, ні істини-принципи, про які говорилося в бесіді в цей період та які люди повинні розуміти. Хіба це не один із типів людей? Хіба цей тип людей не дуже показовий? (Так.) Цей тип людей завжди дотримується певного погляду. З чого переважно складається цей погляд? Із трьох пунктів, які Я щойно згадав: по-перше, вони вважають, що їхня людськість непогана, і навіть що вона добра. По-друге, вони думають, що справді вірять у Бога, тобто вони щиро вірять в існування Бога й у Боже володарювання над усім, вірять, що людська доля контролюється Богом, що вона підпадає під Боже володарювання, що є широким тлумаченням «справді вірити в Бога». По-третє, вони вірять, що можуть зрікатися речей у своїй вірі в Бога й терпіти труднощі та платити ціну, щоб виконувати свої обов’язки. Можна сказати, що ці три пункти є найосновнішими, найголовнішими й стрижневими елементами, за які ці люди тримаються у своїй вірі в Бога. Звісно, ці речі також можна вважати їхнім капіталом у вірі в Бога, а також цілями, яких вони прагнуть, і їхньою мотивацією та напрямком у діях. Вони вірять, що володіючи цими трьома пунктами, стають придатними для трьох основних умов спасіння, і що це робить їх людьми, яких Бог любить і приймає. Це груба помилка; відповідність цим трьом пунктам лише свідчить про певну людськість. Чи може лише наявність певної людськості заслужити Боже схвалення? Абсолютно ні; Бог схвалює тих, хто боїться Його, а від злого втікає. Ці три пункти не відповідають стандарту істини-реальності; вони є лише трьома стандартами для того, щоб бути трудівниками. Далі Я детально побесідую про ці три пункти, щоб ви чітко зрозуміли. Перший пункт – мати добру людськість. Вони вірять, що не чинити зла, не спричиняти переривань і завад і не завдавати шкоди інтересам Божого дому – цього достатньо, і що це означає, що вони можуть задовольняти Божі наміри й діяти відповідно до принципів. Другий пункт – «справді вірити в Бога». Для них те, що вони називають «справді вірити в Бога», означає ніколи не сумніватися в існуванні Бога чи у факті Його володарювання над усім, і вірити, що людська доля в Божих руках, що, на їхню думку, дасть їм змогу слідувати за Богом до кінця. Вони вірять, що доки вони справді вірять у Бога, вони заслужать Його схвалення. Тому, як би Бог не вів чи не діяв, або з якими б проблемами вони не стикалися, вони кажуть: «Просто люби Бога, слідуй за Богом, корися Богові». Їхній метод розв’язання проблем надто спрощений; чи можуть такі узагальнені слова розв’язати якісь проблеми? Третій пункт – бути здатним зрікатися речей у своїй вірі в Бога й бути здатним терпіти труднощі та платити ціну, щоб виконувати свої обов’язки. Як вони це втілюють на практиці? Оскільки вони справді вірять у Бога, коли виникає потреба в церковній роботі або коли вони відчувають нагальні Божі наміри, вони можуть проактивно зрікатися своїх сімей, шлюбів і кар’єри, відкладати свої світські перспективи й слідувати за Богом та виконувати свої обов’язки з непохитною рішучістю, ніколи не маючи жодного жалю. Вони здатні терпіти труднощі й платити ціну за будь-який обов’язок, який їм доручає Божий дім, навіть якщо це означає менше їсти й менше спати. Незалежно від важкості умов житті і навіть у деяких несприятливих середовищах вони все одно можуть наполегливо виконувати свої обов’язки. Окрім цих трьох пунктів, практика всіх інших аспектів, пов’язаних з істиною, здається, не має до них жодного стосунку. Вони роблять те, що їм здається добрим або правильним. Щодо різних принципів практики, про які Бог сказав людині, а також станів, проявів і сутності різних розбещених характерів людей, які Бог розвінчав, вони думають, що для них нормально знати трохи або взагалі не знати; вони не відчувають потреби конкретно й ретельно шукати різні принципи, щоб досліджувати власну розбещеність і виправляти свої недоліки, або потреби часто відвідувати зібрання, щоб слухати, як інші бесідують про свої різні досвідні свідчення, а потім досягати самоперетворення тощо. Вірити в Бога таким чином, на їхню думку, надто клопітно, це непотрібно. Вони слідують за Богом і виконують свої обов’язки з поверховим розумінням віри в Бога та зміни характеру, а також із різними уявленнями й фантазіями про Божу роботу. Хіба цей тип людей не досить показовий? (Так.) Вони встановлюють для себе найбазовішу вимогу й мають найбазовіше ставлення до віри в Бога. Окрім цього, вони нехтують істиною, Божим судом і розвінчанням, обтинанням, а також різними розбещеними характерами людей, їхніми станами, проявами тощо. Вони ніколи не розмірковують і не роздумують над цими питаннями. Тобто ці люди вважають себе такими, що мають добру людськість, є добрими людьми й справді вірять у Бога; і, визнаючи, що люди мають розбещені характери, вони ігнорують конкретні стани й прояви різних розбещених характерів людей, розвінчані Богом, не докладаючи жодних зусиль для дослідження цих речей. Хіба це не один із типів людей? Хіба погляди й конкретні прояви цього типу людей у їхній вірі в Бога не досить показові? (Так.) З огляду на ставлення цих людей до віри в Бога, на їхнє розуміння спасіння та їхнє ставлення до Божих слів, які розвінчують різні розбещені характери людей, до якої категорії слід віднести цих людей? (До тих, хто має безтолкову віру, хто не прагне до істини.) Це лише зовнішня сторона; як насправді слід класифікувати цих людей? Чи багато таких людей у церкві? (Так.) Щоразу, коли обговорюються конкретні питання й ведеться бесіда про відповідні істини, вони відчувають сонливість і спантеличеність чи дрімають, не виявляючи жодного інтересу. Якщо їм доручають якусь роботу чи завдання, вони закочують рукави й беруться до роботи, не боячись труднощів чи втоми. Вони думають, що було б чудово, якби віра в Бога була схожа на виконання такої роботи – тоді в них була б мотивація. Коли настає час терпіти труднощі, платити ціну й докладати зусиль у роботі, вони виявляють справжнє завзяття. Але чи є це справжнє завзяття й ентузіазм тим самим, що й вірність? Чи є це проявом, який людина повинна мати після розуміння істин-принципів? (Ні.) Завдяки Моїй бесіді, чи можете ви побачити, до якої категорії слід класифікувати цих людей? (Це трудівники.) Правильно. Ці люди – трудівники, і саме так трудівники вірять у Бога.

Ми почали з бесіди про природу-сутність і різні прояви антихристів, а також про різні прояви тих, хто має характер антихристів, але насправді не є антихристами. Тепер ми бесідуємо про прояви різних типів людей, яких торкаються зобов’язання лідерів і працівників. Хоча темами бесіди були антихристи й неправдиві лідери, конкретні питання й прояви, яких торкається кожен пункт, стосуються розбещених характерів розбещеного людства, а також різних станів і проявів, що виникають під пануванням розбещених характерів. Хоча неправдиві лідери й антихристи становлять лише меншість, характери неправдивих лідерів і антихристів, а також їхні різні стани й прояви існують у кожній людині різною мірою. Тепер, коли ці питання обговорено в бесіді так детально, ті, хто прагне до істини, матимуть дедалі більше шляху й напрямку, а також чіткіші цілі в прагненні до істини, практиці істини, розумінні істин-принципів і входженні в істину-реальність. Це для них добре і є приводом для радості. Іншими словами, вони досягають нової віхи у своїй вірі в Бога. Вони більше не живуть за приписами, релігійними ритуалами чи словами й доктринами та гаслами. Натомість у них є конкретніші напрямки й цілі для практики, і, звісно, конкретніші принципи, яких слід дотримуватися. Як практикувати за певних обставин і які істини-принципи при цьому задіяні, або які стани й розбещеності є в людей і як до них слід ставитися, а також як шукати істину для їх розв’язання – дві основні обговорені в бесіді теми про антихристів і неправдивих лідерів переважно торкаються цього змісту. Якщо люди прагнуть до істини, то що конкретніше бесіда про істину, то більше в них є шляху для практики. Що конкретніше бесіда про істину, то світлішими й яснішими стають серця людей, то більше вони можуть пізнавати й розуміти себе, і то більше вони усвідомлюють, у що їм слід увійти далі і які проблеми їм потрібно далі розв’язати. Щодо типу людей, згаданих щойно як трудівники, після того, як ми докладно побесідували про різні стани, що виникають унаслідок розбещених характерів людства, і різні проблеми розбещеності, які потрібно розв’язати, вони все одно залишаються непорушними. Що означає залишатися непорушними? Це означає, що їм досі неясно, і вони не здатні осягнути прагнення до істини й шлях спасіння, про який говорив Бог. Що серйозніше, після того, як було проведено бесіду про стільки суттєвих проявів і проблем, вони все ще думають: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися речей у своїй вірі в Бога, і я готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок; цього достатньо». Коли вони стикаються з ситуаціями, вони не досліджують себе й не порівнюють себе з Божими словами, а натомість намагаються розв’язувати проблеми, ґрунтуючись виключно на своїй власній людській доброті або на тих крихтах совісті й розуму, які в них є. Звісно, деякі люди покладаються на стриманість і терпіння, терплячи знову й знову, тоді як інші покладаються на філософію світських справ, зводячи великі проблеми до незначних, а незначні – до нуля. Ціль, якої вони прагнуть, така: «Якщо до дня, коли Божа робота завершиться, я все ще буду в церкві, виконуючи свій обов’язок, і мене не вичистять, цього достатньо. Чи маю я справжнє розуміння себе, чи позбувся я своїх розбещених характерів, чи маю я справжню покору Богові, чи є я людиною, яка Бога боїться, а від злого втікає, – це незначні питання, не варті згадки. Ти з мухи робиш слона, так детально бесідуючи про істину, виносячи на обговорення навіть найменші проблеми для нескінченної бесіди, завжди змушуючи нас розрізняти; я просто не хочу слухати ці бесіди про істину, мені зовсім нецікаво. Коли настане Божий день, як чудово було б, якби ми могли просто безпосередньо ввійти в царство!». Хоча це правда, що терпіння кожного має свої межі, терпіння таких людей безмежне. Чому? Тому що вони вірять, що мають добру людськість, справді вірять у Бога, мають здатність зрікатися речей як віруючі в Бога і готовність платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок; коли вони стикаються з чим-небудь, у них є свої власні рішення, і зрештою вони все ще здатні неухильно виконувати свої обов’язки й бути непохитними. Однак, як би вони не наполягали на виконанні своїх обов’язків або якими б засобами вони не терпіли до кінця, незалежно від їхньої мотивації, одне можна сказати напевно: у них немає справжньої покори Богові, і вони ніколи не розуміють своїх власних розбещених характерів. Точніше кажучи, ці люди не визнають, що мають розбещеність, і не визнають різні стани й проблеми, що виникають унаслідок розбещених характерів людей, розвінчаних Богом. Навіть якщо вони час від часу й зіставляють себе з цими станами й проблемами, вони ставляться до цього з холодним серцем, кажучи: «Усі однаково розбещені. Природа-сутність усіх – це природа дияволів і сатани; ми всі – вороги Бога. Це факт, який ніхто не може змінити. Але доки людина наполегливо виконує свій обов’язок, Бог неодмінно схвалить її, і ті, хто витримає до кінця, стануть переможцями». Судячи з їхніх поглядів, вони досить заповзяті у своїй вірі в Бога, але коли доходить до того, щоб ділитися досвідними свідченнями, вони замовкають, не в змозі вимовити й слова. Коли настає час бесідувати про істину на зібраннях, вони відчувають сонливість і не можуть нічого сприйняти. Якщо ти запитаєш їх: «Як ти щодня переживаєш Божі слова у своєму обов’язку?», вони скажуть: «Що церква доручає мені робити, те я й роблю. Хіба це вимагає переживання?». Здається, вони не розуміють. Якщо ти потім запитаєш їх: «Чи виявляється в тебе якась розбещеність? Як ти розумієш себе?», вони скажуть: «Я просто корюся Богові й люблю Бога; які тут можуть бути проблеми?». Їхнє мислення таке просте. Ось їхній погляд: «Вірити в Бога слід саме так. Навіщо турбуватися про стільки дріб’язкових питань? Ви все надто ускладнюєте!». Тому, виконуючи свій обов’язок і завдання, вони ніколи не шукають істин-принципів, а радше діють із добрих намірів та ентузіазму. Точніше кажучи, вони діють під владою совісті й розуму, думаючи: «Я вже значною мірою постраждав і заплатив ціну; я вже значною мірою практикував істину й задовольнив Бога; не вимагайте від мене більшого. Мені й так добре, я хороша людина, і я справді вірю в Бога». Звісно, бувають часи, коли ці люди не можуть стриматися й дають волю почуттям, і тоді виявляється їхнє справжнє обличчя. Вони можуть виголошувати багато слів і доктрин, але не мають жодного реального духовного зросту; іншими словами, у них немає життя. На що конкретно вказує відсутність життя? (У них немає істини.) Як виникає відсутність істини? (Вони не люблять істини й не прагнуть до неї.) Справа навіть не в тому, люблять вони істину чи ні, а в тому, що вони не приймають істини. Хтось може сказати: «Як Ти можеш казати, що вони не приймають істини? Вони терплять стільки труднощів і платять таку велику ціну, щоб виконувати свій обов’язок, важко працюючи щодня від світанку до заходу сонця; як Ти можеш казати, що в них немає істини?». Чи не кривдять їх ці слова? Але якщо ти подивишся на цих людей, то за їхніми стражданнями й платою ціни, чи все, що вони роблять, перебуває в межах істин-принципів? Чи шукають вони принципів у всьому, що роблять? Чи приходять вони перед Бога з богобоязливим серцем і чи роблять усе згідно з Божими словами й принципами, яких вимагає Божий дім? Ні; усе це – людські дії, людська стриманість. Який їхній головний прояв неприйняття істини? Це те, що, перш ніж щось зробити, вони ніколи активно не шукають істини й ніколи серйозно не роздумують над тим, якими є принципи істини, щоб потім суворо практикувати згідно з Божими словами. Чи є в них такі думки й таке ставлення? Яке їхнє ставлення до різних проявів розбещеного характеру людства, розвінчаних Богом? Чи приймають вони ці слова? Чи визнають вони, що ці слова є фактичними? Чи визнають вони, що ці конкретні прояви є виявами розбещеності? Можливо, вони кивають на знак згоди або визнають це напоказ, але в серці вони цього не приймають; вони це ігнорують. Що означає ігнорувати? Конкретно, це означає не приймати ці слова, сказані Богом, не мати до них чіткого ставлення й не виявляти до них явного опору чи протидії, а натомість холодно ставитися до них. Сказати «холодно ставитися» – це трохи абстрактно; конкретно, вони думають: «Ти кажеш, що люди зарозумілі й лукаві, але хто не лукавий? У кого немає трохи хитрості? Хто не виявляє певної зарозумілості чи пихи? Що тут такого? Доки людина може терпіти труднощі й платити ціну, цього достатньо». Хіба це не ставлення неприйняття, не конкретний його прояв? (Так.) Це неприйняття істини. Їхнє ставлення до слів Божого суду й розвінчання – це ставлення зневаги й неприйняття. Отже, коли йдеться про оцінки й нагадування, які їм дають брати й сестри, і навіть про вказівки й допомогу, які брати й сестри надають щодо їхніх розбещених характерів, чи можуть вони це прийняти? (Ні.) Тоді скажи Мені, які їхні конкретні прояви? Чому вони не можуть цього прийняти? Де твої докази на користь цього? Наприклад, коли ти кажеш їм: «Ти не можеш так недбало виконувати свій обов’язок; це недбалість», які їхні прояви доводять, що вони не приймають істини? (Вони скажуть: «Я вже вклав у це своє серце. Я вже постраждав і заплатив ціну. Як ти можеш казати, що я недбалий?».) Це вони виправдовуються. Чи будуть вони іноді шукати виправдань? Навіть якщо вони визнають це в серці, вони все одно думають: «Я був недбалий, і що з того? У кого не буває невдалих днів? Хто не переживає нормальних емоцій? Але я не можу визнати, що був недбалий; мені потрібно знайти виправдання, щоб це приховати. Я не можу втратити обличчя». Таким чином, вони знаходять багато причин і виправдань, щоб вдаватися до софістики, аби захистити себе, не визнаючи факту, що вони були недбалими, не визнаючи своїх власних проблем у цьому відношенні й не приймаючи вказівок від інших людей. Це конкретний прояв неприйняття істини. Коли вони не стикаються з реальними ситуаціями, вони вважають себе «хорошими людьми, які справді вірять у Бога». Коли вони стикаються з ситуаціями, хоча вони більше не можуть використовувати це як щит, вони все одно знаходять достатньо причин, щоб виправдатися й захистити себе, зам’яти проблему й поставити на ній крапку, а потім продовжують вважати себе «хорошими людьми з доброю людськістю, які справді вірять у Бога, і мають здатність зрікатися, і здатність терпіти труднощі та платити ціну, щоб виконувати свій обов’язок». Якщо говорити точно, прояви та сутність таких людей – це прояви й сутність трудівників. Ця група становить значну частину в церкві. Незалежно від їх частки, зрештою, якщо ці люди зможуть справді страждати й платити ціну, а також терпіти й вистояти до кінця, не вчинивши жодних великих переступів, не порушивши Божих адміністративних постанов і не образивши Його характеру, то вони є вірними трудівниками, трудівниками, які можуть залишитися. Це значне благословення! Вони не прагнуть до істини, не можуть слідувати Божій волі, свідчити про Бога чи виступати свідками Божих слів і роботи – отримати це благословення вже досить добре. Чого можна очікувати отримати, не прагнучи до істини? Бути вірним трудівником – це вже непогано. Деякі люди запитують: «Чи можливо, щоб ці люди стали Божими людьми?». Можливо. Єдина можливість полягає в тому, що якщо ці люди, будучи здатними зрікатися і страждати, зможуть прийняти істину, визнати свою власну розбещеність і правильно протидіяти їй, а потім шукати істину, щоб її позбутися, діючи не на основі людської доброти чи людської стриманості, витривалості й наполегливості, а практикуючи згідно з істинами-принципами, так що врешті-решт їхній характер зможе зазнати деяких змін, тоді в них є певний шанс стати Божими людьми. Однак, якщо їхні дії та поведінка не пов’язані зі зміною характеру, не пов’язані з прийняттям істини й спасінням, то їхній шанс стати Божими людьми дорівнює нулю; це факт. Який принцип ставлення до вірних трудівників? Це докласти максимум зусиль, щоб допомогти цим людям здобути ясність мислення. Яка мета того, щоб вони здобули ясність мислення? Щоб вони не плекали марних мрій. Хтось може запитати: «Що означає “плекати марні мрії”?». Це коли люди вважають себе такими, що «мають добру людськість, справді вірять у Бога й мають здатність зрікатися та готовність платити ціну», а потім очікують, що Бог їх спасе, що неможливо. Їм слід чітко пояснити, що дотримання погляду, ніби «мати добру людськість, справді вірити в Бога й мати здатність зрікатися та готовність платити ціну» може призвести до отримання Божого спасіння, – це неправильно й нерозумно. Їм слід чітко пояснити, що наявність цих якостей не означає, що людина позбулася свого розбещеного характеру, і що трохи доброї поведінки не означає, що людина може спастися і тим більше, що вона здобула істину, і що їхні погляди абсурдні, смішні, непослідовні й абсолютно несумісні з істиною, висловленою Богом. Цим людям, які вперто тримаються за релігійні уявлення, слід допомагати; читайте їм Божі слова й бесідуйте з ними про істину. Якщо вони все ще не можуть прийняти істини, і хоч би як ви бесідували про істину, вони залишаються непросвіченими й не виявляють жодного наміру шукати, тоді немає потреби їх змушувати. Вони можуть лише бути трудівниками до кінця.

II. Божі люди

Побесідувавши про прояви вірних трудівників, поговорімо про прояви іншого типу людей. Почувши різні Божі розвінчання та судження щодо розбещених характерів усіляких людей, ці люди, на відміну від них, більше думають про свої власні різноманітні минулі вияви розбещеного характеру та про різні ставлення до Бога й істини, що виникають під владою їхнього розбещеного характеру. Вони починають розмірковувати над своїми різними проявами та пізнавати їх, зіставляти себе з Божими словами, досліджувати своє ставлення до свого обов’язку та досліджувати різні прояви розбещеності, які вони виявляють під час виконання свого обов’язку та серед різних людей, справ і речей, організованих Богом. Вони досліджують і пізнають себе в кожній дрібниці, намагаючись при цьому прийняти Божий суд, розвінчання та дисципліну. Чим ці люди кращі за трудівників? Вони можуть ініціативно й позитивно приймати істину, Божі слова та кожен розбещений характер, розвінчаний Богом. Хоча часом вони й можуть бути негативно налаштованими й нелюдимими або навіть думати про те, щоб здатися, та попри все вони все одно мають спонукання, яке змушує їх прийняти істину. Що це за спонукання? Ось воно: «Божі слова можуть змінити людей. Доки людина приймає істину, усі ці проблеми та розбещені характери можна розв’язати, і тоді людина може бути спасенною. Якщо я хочу бути спасенним, я мушу доєднатися до Божої роботи та прийняти істину». Наприклад, почувши істину про те, як бути чесною людиною, дехто починає розмірковувати над собою та ясніше бачити лукавство й обман, до яких він вдається, а також свої підступні та нечестиві риси. Такі люди згадують свою минулу брехню та способи обману, що залишаються в їхніх серцях або враженнях, які прокручуються в їхній свідомості знову і знову, як сцени з фільму, змушуючи їх почуватися дедалі більш присоромленими, зболеними та засмученими. Після безперервного самодослідження та розмірковування над собою вони почуваються злочинцями, і від цього вони відразу ж ніби втрачають усі сили й не можуть звестися на ноги. Вони відчувають, що вони не добрі люди, а злі, і думають, що їм пощастило, що вони прямо не опиралися Богові, – тож справді дивом уникли біди! Тоді вони починають пробуджуватися, не бажаючи зазнати такої невдачі як людина, і приймають рішення: «Я мушу почати все заново й бути чесною людиною, інакше Бог не зможе мене спасти. Щоб бути спасенним, я мушу бути чесною людиною. Я абсолютно не можу зараз здатися!» Незалежно від того, раніше чи пізніше ці люди приймають істину, і незалежно від того, глибоке чи поверхове їхнє сприймання Божих слів, їхнє ставлення до Божих слів – це не зневага, і тим більше не відраза чи опір. Натомість вони ініціативно визнають і приймають Божі слова, а потім завжди готові практикувати їх. Коли вони діють або виконують свої обов’язки, вони докладають усіх зусиль, щоб шукати принципи в Божих словах, а потім свідомо діють згідно з цими принципами. Навіть якщо іноді вони не можуть знайти конкретних принципів або збагнути напрямок, їхній намір – добре виконувати свій обов’язок, виконувати його згідно з Божими намірами та відповідно до істин-принципів. Людськість цих людей і трудівників переважно однакова; між ними немає ні високих і низьких, ні шляхетних і простих. Звісно, багато хто з цього типу людей думає про себе так: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися як віруючий у Бога, а також готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати мій обов’язок». Але в чому різниця між цими людьми та трудівниками? Почувши Божі слова суду та розвінчання людей, вони обирають не ігнорувати, не ухилятися, а ініціативно й щиро приймати. Навіть якщо вони почуваються засмученими та зневіреними, почувши ці слова, то навіть висловлюючи гнів на власну виявлену розбещеність, зрештою, вони все одно здатні правильно ставитися до них, ініціативно приймати та ініціативно практикувати й входити в них. Хіба це не теж тип людей? (Так.) Хіба ці люди певною мірою не є показовими? (Так.) Чи багато таких людей? (Небагато.) Хоча зараз їх небагато, є надія, що їхня кількість зростатиме. Отже, до якої категорії слід віднести цих людей? Чи можуть ці конкретні прояви свідчити про те, що ці люди люблять істину та здатні її прийняти? (Так.) Можуть. Хоча деякі люди, що мають погану здатність до сприймання, приймають істину повільніше, глибоко в серці вони приймають істину та налаштовані на ініціативне входження в неї. Щоразу, коли хтось бесідує про нове світло або шляхи практики, що відповідають істинам-принципам, їхні очі спалахують, їхні серця прояснюються, і вони відчувають радість, думаючи: «Нарешті хтось побесідував про це світло. Це те, чого мені бракує». Вони завжди здатні збагнути, чого їм бракує, отримати світло та просвітлення, яких вони терміново потребують і яких їм не вистачає, а також знайти істини-принципи, які їм потрібні, зі справжнього досвідного розуміння, про яке бесідують їхні брати та сестри. Виходячи з цих конкретних проявів, хіба їхні серця не жадають істини? (Так.) Якщо ми скажемо, що ці люди люблять істину, це твердження буде не дуже об’єктивним чи точним. Однак, виходячи з їхніх конкретних проявів, ці люди справді жадають істини. Звідки береться це жадання? Воно походить від їхньої надії позбутися своїх розбещених характерів, їхньої надії розв’язати різні проблеми та труднощі, з якими вони стикаються у своєму житті-входженні, та їхньої надії досягти прогресу в істині й заглибитися в неї. Воно також походить від їхньої надії бути здатними справді діяти з принципами, практикувати, маючи шлях, точніше розпізнавати з виявів своїх розбещених характерів, у чому полягає їх сутність, і як їх позбутися та відкинути. Хоча ці люди часто живуть у розбещених характерах, таких як боротьба за статус, свавілля, упевненість у власній праведності, зарозумілість, лукавість або навіть непоступливість, та завдяки тому, що вони безперервно їдять і п’ють Божі слова й переживають Божу роботу, ці очевидні проблеми поступово будуть досліджені та виявлені. Тоді вони зможуть визнати їх як проблеми, як вияви розбещених характерів, що не відповідають істині та ненависні Богові. Усвідомивши свої розбещені характери, вони ще більше жадають позбутися їх і відкинути. Це одне з джерел їхнього жадання істини. Іншими словами, вони мають потребу позбутися своїх розбещених характерів, нагальну потребу відкинути свої розбещені характери. Водночас, незалежно від того, які розбещені характери вони виявляють у собі, або з якими проблемами чи труднощами стикаються, вони ще більше прагнуть знайти точні відповіді в Божих словах і зрозуміти, чого Бог вимагає від людини і які істини та слова Божі слід використовувати для їх розв’язання. Конкретні прояви та джерела їхнього жадання істини саме такі. Це об’єктивне твердження? (Так.) Про цих людей не можна сказати, що вони люблять істину. Якби вони любили істину, вони були б дуже ініціативними, і їхні різні прояви були б більш позитивними. Однак, виходячи з різних проявів цих людей та їхнього справжнього духовного зросту, очевидно, що вони не досягли рівня любові до істини, а лише жадають її. Це твердження вже досить об’єктивне. Отже, дивлячись на різні прояви цих людей, до якої категорії їх слід віднести? Строго кажучи, ці люди належать до категорії Божих людей. Це твердження має підставу. Яку підставу? Розбещені характери цих людей такі ж, як і в інших. Щодо людськості, не можна сказати, що їхня людськість добра, і не можна сказати, що вони досконалі в Божих очах; більшість із них має пересічну людськість. Що тут означає «пересічна»? Це означає володіння певним рівнем совісті та розуму. Але це не найважливіший аспект. Що є найважливішим? Це те, що, почувши Божі слова та Божі вимоги, почувши про розбещені характери усіляких людей, розвінчані Божими словами, вони не залишаються байдужими, а активізуються й починають діяти. Що означає «діяти»? Це означає, що, почувши ці слова Божі та ці істини, вони більше не бажають жити в розбещених характерах й продовжувати свій попередній спосіб життя. Натомість вони прагнуть змінити різні думки, погляди та способи існування й життя, на які вони раніше покладалися. Водночас вони ініціативно шукають істину, виконуючи свій обов’язок і в різних обставинах, організованих Богом, використовуючи Божі слова як основу та принципи для практики, а не діючи свавільно. З огляду на їхню людськість, рівень, їхнє ставлення та погляди на Божі слова, Божу роботу та Божі вимоги тощо, ці люди є саме тими, кого Бог має намір спасти. У них більше надії відкинути свої розбещені характери та бути спасенними, ніж у трудівників. Лише ті, хто приймає істину та може відкинути свої розбещені характери, щоб бути спасенним, вважаються Божими людьми. Хіба це визначення не є цілком доречним? (Так.) Воно є найдоречнішим. Бути спасенним – це не просто докласти трохи зусиль і заплатити невелику ціну, щоб залишитися, і тоді все якось владнається. Який стан тих, хто може бути спасенним? Це стан, за якого вони позбуваються своїх розбещених характерів завдяки прийняттю та переживанню Божих слів і роботи. У цьому процесі вони пізнають Бога, розуміють свої власні розбещені характери та мають реальний і конкретний досвід Божих слів, завдяки чому можуть свідчити про Бога – вони здатні свідчити про Бога. Про які аспекти Бога вони свідчать? Вони свідчать про Божі наміри, Божий характер, про те, Хто є Бог і чим володіє, про Божу ідентичність і про те, що Бог є Творцем. Ось що може проявитися в людині після досягнення спасіння. Чому люди можуть досягти цих результатів після спасіння? Вони досягають цього не тому, що думають про себе так: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися як віруючий у Бога, а також готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок». Єдина причина – і найважливіший момент – полягає в тому, що вони можуть прийняти Божі слова як своє життя, здатні практикувати істину, щоб відкинути свої розбещені характери, відмовитися від своїх початкових, старих способів життя та поглядів на життя і прийняти Божі слова як своє нове життя. Вони використовують Божі слова як основу, щоб жити як людина, робити справи, слідувати за Богом, коритися Богові та задовольняти Бога. Ось результат, якого можна досягти в таких людях. Що є найважливішим аспектом для досягнення спасіння? (Здатність прийняти істину.) Правильно. Здатність прийняти істину – це головне.

Деякі люди кажуть: «Якщо я буду присвячувати себе Богові до кінця, чи Бог мене щедро благословить?» Якщо ти не приймаєш істину, але все одно можеш наполегливо слідувати за Богом до кінця, трудячись до останнього, і при цьому не маєш великих переступів і не ображаєш Божий характер, то за таких обставин Бог вважатиме тебе вірним трудівником, який залишиться. Деякі люди запитують: «Що це за благословення – залишитися?» Це неабияке благословення! Якщо буде шанс і можливість, ти зможеш побачити справжню Божу особу, і це залежить від того, що Бог робитиме в наступному періоді. Якщо буде можливість залишитися й прожити ще кілька десятиліть, це благословення досить значне. Як виникає це благословення? Воно досягається завдяки вірній праці, якщо при цьому людина дотримується погляду, що: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися, а також готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок». Хіба трудівники не повинні бути задоволеними? (Так.) Вони повинні бути задоволеними, отримавши це благословення. Ти навіть не приймаєш Божих слів, але оскільки Бог бачить твою вірність і здатність трудитися до кінця, не дезертируючи протягом цього періоду, не ображаючи Божий характер і не порушуючи Його адміністративних постанов, не роблячи великих переступів, Він дарує тобі це благословення та благодать – з часів створення людства це найбільший дар, який Бог дає розбещеним людям, що лише вірно трудилися, але не досягли спасіння. Ти лише доклав трохи зусиль і навіть не приймаєш Божих слів – отримати таке велике благословення вже досить добре; це величезна Божа благодать. Інша категорія – це Божі люди, про яких ми щойно говорили. Благословення, отримані Божими людьми, безумовно, більші за ті, що отримують трудівники. То що ж це за благословення Божих людей? Звісно, мова йде не просто про здатність залишитися або мати можливість побачити справжню Божу особу. Є набагато більше благословень, але ми не будемо їх тут обговорювати. Говорити про це нереалістично, і, крім того, навіть якщо Я вам скажу, ви зараз їх не зрозумієте й не осягнете. Божі люди – це ті, кого Бог має намір спасти, і серед усього людства вони отримують найбільші благословення; це аж ніяк не перебільшення. Чому так? Тому що в Божій роботі, у рамках роботи шеститисячолітнього плану управління Бога зі спасіння людства, Божі люди, маючи здатність прийняти Божі слова, ставлячись до них як до істини та принципів свого існування і роблячи Божі слова своїм життям, відкинули розбещений сатанинський характер і жили Божими словами, даючи сильне й гучне свідчення про Бога. Вони здатні використовувати те, чим вони живуть, своє життя, щоб завдати удару у відповідь сатані та присоромити його, здатні свідчити про Бога серед людства, тим самим приносячи славу Богові. Тому Божі люди – це ті, кого Бог має намір спасти, і ті, хто отримує спасіння. Деякі люди кажуть: «Оскільки ці люди можуть зробити Божі слова своїм життям, жити Божими словами та свідчити про Бога, чи робить це їх улюбленими синами Божими, тими, ким Бог втішається?» Ти забагато думаєш; бути одним із Божих людей уже добре. Якщо Бог називає тебе Своїм сином, Своєю дитиною або Своїм улюбленим сином, це Божа справа, але ніколи, хай там як, ти не повинен сам називати себе улюбленим сином Божим, сином Божим або Божим улюбленцем. Не роби таких заяв про себе й не вважай себе таким; ти – створена істота, і це правильно. Навіть якщо одного дня тебе назвуть одним із Божих людей, або ти вже ступив на шлях спасіння, ти все одно лише створена істота. Якщо ти так думаєш, це доводить, що шлях, яким ти йдеш, є правильним. Якщо ти завжди прагнеш бути улюбленим сином Божим, бути любленим Богом, бути тим, ким Бог втішається, то шлях, яким ти йдеш, є неправильним; цей шлях веде в нікуди, і тобі не слід приймати бажане за дійсне. Незалежно від того, чи говорив Бог коли-небудь такі слова, чи давав таку обіцянку людям, ти не повинен так себе сприймати; це не те, чого тобі слід намагатися досягти. Бути одним із Божих людей – уже досить добре; Божі люди – це вже створені істоти, що відповідають стандарту, – шкода тільки, що ти ще не такий. Тож не ганяйся за тими невизначеними, ілюзорними, порожніми речами. Здатність прагнути до спасіння – це певною мірою вже вступ на шлях спасіння. Основні характеристики Божих людей полягають у тому, що вони здатні прийняти істину та виявляють любов до істини. У процесі переживання Божої роботи та прагнення до спасіння їхні розбещені характери, старі думки та різні негативні стани й прояви, пов’язані з їхніми розбещеними характерами, можуть бути різною мірою розв’язані, відкинуті та змінені. Тоді вони можуть жити згідно з Божими вимогами бути чесними людьми, людьми, які розуміють істину-принципи, людьми, які мають вірність і покору, і людьми, які можуть Бога боятися, а від злого втікати. Щодо того, як бути одним із Божих людей, що відповідає стандарту та критеріям, ми не будемо детально на цьому зупинятися; це не тема нашої сьогоднішньої бесіди.

III. Наймані працівники

Окрім трудівників і Божих людей, є ще одна категорія людей, які є найжалюгіднішими серед обраних Богом. Після того, як вони чують різні істини, висловлені Богом, і різні слова Його розвінчання людства, їхня поведінка, те, чим вони живуть, та їхні прагнення зовсім не змінюються. Як би ти не бесідував із ними про істину, вони залишаються байдужими: «Я не хочу змінюватися. Я житиму, як хочу, і ніхто не може мене контролювати. Робіть, що хочете, мені байдуже! У мене зараз поганий настрій, тож нехай ніхто з вас мене не провокує. Інакше я не буду церемонитися!» Вони не ставляться до себе з таким чітким ставленням чи поглядом: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися, а також готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок», але вони демонструють більш чітке ставлення серед братів і сестер. Що це за ставлення? Ось яке: «Я діятиму, як хочу, робитиму, що забажаю. Ніхто не повинен спонукати мене прийняти істину, ніхто не повинен намагатися змінити мене. Кожен, хто намагається спонукати мене прийняти істину, просто наривається на неприємності, і якщо хтось спробує мене обтинати, я битимуся з ним на смерть!» Вони не мають ані найменшого інтересу до жодного речення, сказаного Богом, ані до роботи, яку виконує Бог. Звісно, коли йдеться про розбещені характери людей і принципи виконання справ, а також про те, яким має бути ставлення людей до Бога і яких принципів слід дотримуватися в міжособистісних стосунках, – про що брати й сестри згадують під час зібрань або під час виконання свого обов’язку, – вони ставляться до цього зі зневагою. Деякі люди виконують обов’язок, але вони повністю ігнорують принципи, яких вимагає Божий дім, роблячи справи так, як вони запланували. Щойно ти закінчуєш бесідувати з ними про принципи, вони погоджуються тобі в обличчя, але потім повертаються й починають діяти свавільно, показуючи свою диявольську сторону. Є також люди, які зовні виглядають як порядні люди, але коли ти говориш або розмовляєш із ними, їхні погляди неправильні, їхній тон неправильний і, що найважливіше, їхній характер неправильний, що унеможливлює розмову з ними. Коли ти запитуєш їх: «Чи існує Бог у світі?», вони кажуть: «Я не знаю». Ти кажеш: «Це слід робити так, це Божий намір». Вони відповідають: «Я тобі не подобаюся? Ти хочеш створити мені проблеми? Ти намагаєшся мене виключити?» Ти кажеш: «Діяти так – це поширювати уявлення та виплескувати негатив, що може змусити деяких нових віруючих спіткнутися. Ми повинні дотримуватися правил Божого дому, і ми повинні чітко розуміти принципи, яких слід дотримуватися у взаємодії та спілкуванні між людьми. Якщо сказане й зроблене не може наставляти або допомагати іншим, то принаймні воно не повинно негативно впливати на інших. Це розум, який повинна мати людина з нормальною людськістю». Вони кажуть: «Говориш мені про нормальну людськість, читаєш мені лекції про правила, – ким ти себе вважаєш? Що поганого в тому, що я виплескую негатив? Кожен новий віруючий, що спіткнеться, – це на одного нового віруючого менше, що позбавляє мене роздратування від того, що я їх бачу!» Говорити з ними про правила марно, як і обговорювати людськість. А як щодо бесіди про істину, бесіди про Божі слова? Вони не слухають і бесіди про Божі слова. Ніхто не наважується їх критикувати, ніхто не наважується їх турбувати чи провокувати. Чи є такі люди в церкві? (Так.) Серед тих, кого було вичищено, справді є такі люди. Чи є ці люди трудівниками, Божими людьми чи кимось іншим? (Це люди, яких було відсіяно.) Чому їх було відсіяно? (За те, що не приймали істину; за те, що відчували відразу до істини.) У цьому сутність проблеми. Чому ж вони не приймають істину? Чому вони відчувають відразу до істини? У чому першопричина? (Сутність цих людей – це сутність маловірів.) Правильно, їхня сутність – це сутність маловірів. У церкві досить багато маловірів, але чи всі маловіри такі? (Ні.) Ці люди, позбавлені навіть найелементарніших людських моральних норм і виховання – їх що, відсіюють лише тому, що вони маловіри? Чому їх відсіюють? В основі цього лежить проблема людськості; адже ці люди мають погану, злостиву людськість. Точніше кажучи, їм бракує людськості. Оскільки їм бракує людськості, хто вони? Це люди диявольської природи. Як людей диявольської природи можна порівнювати зі звірами? Я думаю, вони навіть гірші за звірів; деякі звірі можуть бути слухняними й уникати поганих вчинків. Наприклад, собаки можуть бути досить добрими; деякі собаки справді стають чудовими домашніми улюбленцями, надзвичайно добре ладнаючи з людьми! Вони особливо слухняні та розумні, розуміють усе, що кажуть люди, і їх можна тримати вдома. Такі собаки набагато кращі за неслухняних людей. Багато людей гірші навіть за добрих собак. Тоді чи є вони ще людьми? Ні, вони не люди; вони нелюди. Багато людей не розуміють людської мови; з ними неможливо спілкуватися. Вони не приймають істину, як би про неї не бесідували, вони скаржаться, коли їх обтинають, а коли їх відсіюють, вони вибухають брудною лайкою, не виявляючи жодних змін, скільки б років вони не вірили. Чи можна таким людям ще дозволяти залишатися в Божому домі? (Ні.) Їм не можна дозволяти залишатися. До якої категорії слід віднести таких людей? Перш за все, чи слід цих людей відносити до категорії обраних Богом? (Ні.) Якщо вони не належать до обраних Богом, то до якої категорії їх слід віднести? Не належати до обраних Богом – як це слід тлумачити? Це означає, що з погляду людяності, яку вони демонструють і якою вони живуть, справа не лише в тому, що вони маловіри; їхня сутність не є людською. Є багато маловірів – чи всі вони такі погані та злостиві, як ці люди? Ні. Навіть серед невіруючих не кожен такий поганий; деякі люди мають найелементарніші моральні стандарти. А як щодо цих людей? Їм бракує навіть найелементарніших моральних норм і виховання, які мають невіруючі; точніше кажучи, їхні вияви та те, чим вони живуть, не відповідають стандартам людської моралі. Сутність цих людей – диявольщина. Тоді, з погляду їхньої сутності, чи спасає їх Бог? (Ні.) Бог їх не спасає. І чому так? Тому що їхня людськість погана та злостива, диявольської природи, і тому вони відчувають відразу до істини та опираються їй. Насправді, говорити так – це звеличувати їх; кажучи точно, ці люди відчувають відразу до позитивних речей і ненавидять їх, не доходячи до рівня відрази до істини та її неприйняття. Вони відчувають відразу до найелементарніших позитивних речей, ненавидять їх і опираються їм; приписи, яких повинна дотримуватися людина з нормальною людськістю, і виховання, яке вона повинна мати, – усе це викликає в них огиду. Чи можуть вони прийняти істину? (Вони до цього не дотягують.) Правильно, вони до цього не дотягують; вони навіть не є трудівниками. Деякі люди кажуть: «Оскільки вони навіть не є трудівниками, то ким їх вважати в Божому домі? Як вони потрапили до Божого дому?» Якщо ми хочемо дати їм пояснення, віднести їх до певної категорії, то, кажучи точно, ці люди – як наймані робітники або тимчасові працівники, найняті з-поміж невіруючих. Чи зрозумілий цей сенс? Це їхня категорія, а також роль, яку вони відіграють у Божому домі. Вони навіть не є трудівниками; Я не вважаю їх трудівниками, вони не гідні! Трудівники мають такі характеристики: «У мене добра людськість, я справді вірю в Бога, я готовий зрікатися як віруючий у Бога, а також готовий платити ціну й терпіти труднощі, щоб виконувати свій обов’язок», і вони живуть цим. Цим людям бракує навіть цих якостей, тому віднесення їх до категорії найманих робітників – це вже прояв до них надзвичайної доброти й великої ввічливості. Що означає бути найманим робітником або тимчасовим працівником? Це означає, що через особливі потреби в певні періоди Божий дім наймає деяких людей, які не мають стосунку до спасіння, для виконання певних завдань. Після виконання цих завдань справжня сутність цих людей викривається. Божі обранці достатньо настраждалися від спілкування з ними, зненавидівши їх до нестерпності, а також здобули достатнє вміння розрізняти їх. За таких обставин цих людей слід вичистити; це найвідповідніший час для таких дій. Чи було щойно чітко пояснено, як з’являються ці люди? (Так.) Це наймані робітники, які не мають стосунку до спасіння, яких наймають в особливі періоди церковної роботи. Після виконання випадкових робіт і надання послуг протягом деякого часу ці люди чинять необачні проступки в Божому домі, спричиняючи численні переривання та завади. Роль, яку вони відіграють, – це роль негативних персонажів. Вони повністю відображають справжнє обличчя сатани та дияволів, заважають роботі церкви та руйнують уклад церковного життя. Конкретніше, можна сказати, що ці люди значно шкодять інтересам Божого дому, наприклад, пошкоджуючи багато обладнання, техніки, цінних речей Божого дому тощо. Можна сказати, що дії та поведінка цих людей викликали загальне обурення. Звісно, вони також дали змогу більшій кількості людей засвоїти уроки та здобути вміння розрізняти, дізнатися, що таке диявол і що означає не мати людяності, а також чітко побачити справжні обличчя маловірів; вони дали людям змогу побачити, чітко й конкретніше, які думки та погляди мають маловіри, до чого вони прагнуть, чого вони жадають у глибині серця, яке ставлення вони мають до Бога та істини, яке ставлення вони мають до своїх обов’язків і до позитивних речей, і навіть яке ставлення ці люди мають до певних приписів, установлених Божим домом, тощо. Коли це стає настільки конкретним, те, як ці люди живуть своєю людськістю, їхня людськість-сутність і те, до чого вони прагнуть, – усе це повністю викривається. Тоді тримати цих людей у церкві здається зайвим; це завдасть великої шкоди обраним Богом людям і зовсім не принесе їм користі. Це час для них піти. Тоді, якщо ми скажемо, що Божий дім дав їм достатньо часу та можливостей, щоб прийняти істину та поклонятися Богові, чи буде це твердження правильним? (Ні.) Як тоді слід сказати? Божий дім дав їм достатньо можливостей і достатньо часу, щоб вони навернулися, але кінцевий результат виявляє один факт: диявол завжди залишається дияволом і ніколи не може змінитися. Це факт. Чи можливо змусити великого червоного дракона визнати статус та ідентичність Бога? Змусити цих людей із диявольською природою змінитися та дотримуватися якихось приписів – чи можна цього досягти? (Ні.) Вони не можуть цього досягти. Їм дають можливості не для того, щоб вони прийняли істину, визнали роботу, виконану Богом, або діяли згідно з істинами-принципами, а щоб дати їм шанс навернутися. Якби була хоч найменша ознака того, що вони навернулися, їхній кінцевий фінал міг би змінитися. Однак ці люди не знають, що для них добре; їхня диявольська природа завжди буде саме такою. Скільки б часу чи можливостей їм не давали, те, чим вони живуть, і їхня сутність не зміняться; це факт. Тому остаточний спосіб поводження з цими людьми такий: їх відстороняють від обов’язків, змушують покинути церкву й упевнюються, що вони більше не мають жодних зв’язків чи стосунків із Божим домом. Чи є люди, які не захочуть, щоб вони йшли, і будуть їх жаліти, кажучи: «Ці люди ще досить молоді; з часом вони стали б чудовими. У них такий добрий рівень, вони такі обдаровані й талановиті – як було б чудово, якби вони могли прийняти істину! Якби Божий дім міг бути більш люблячим і терпимим і дав їм більше шансів покаятися, коли вони стануть старшими, можливо, все склалося б інакше»? Що це за люди, які так думають? (Безтолкові люди, спантеличені люди.) Правильно. Це все безтолкові, спантеличені люди – просто мерзотники! Бог не спасає таких людей, і Божий дім не дозволяє їм залишатися – що тут жаліти? Бог каже, що Він не спасатиме таких людей, а ти пропонуєш дати їм шанс покаятися. Чи можеш ти спасати людей? Хіба це не означає діяти всупереч Богові? Ти намагаєшся змусити інших думати, що ти більш люблячий, ніж Бог? Чи маєш ти істину-реальність? Чи можеш ти бачити наскрізь сутність людини? Хто може спасати людей, Бог чи ти? Наважуватися діяти всупереч Богові – це надто зарозуміло, самовпевнено й нерозумно, чи не так? Хіба це не великий бунт? Хіба це не сатана та злі духи, що перевтілилися, завжди раді діяти всупереч Богові? Маловіри, про яких щойно згадувалося, гірші за звірів. Як би їм не бесідували про істину, це марно; навіть обтинати їх марно. Можна сказати, що вони мають природу сатани й ніколи не зміняться. Якщо хтось хоче дати тим, хто є поріддям сатани, шанс покаятися, нехай він забезпечує таких людей; побачимо, чи справді в нього є любов. Ті маловіри, які зовсім не приймають істину, є найгіршими в церкві; вони всі як звірі, нерозумні й нездатні до спасіння. Чи в минулому, чи зараз, поводження церкви з ними було найдоречнішим; церква виявила до них величезне терпіння й терпимість і дала їм достатньо можливостей. Але дотепер вони зовсім не змінилися, навіть стали ще гіршими. На початку, коли ці люди приходять до віри в Бога зі своїми уявленнями, фантазіями та бажанням отримати благословення, вони здатні бути дещо стриманими, виконуючи свої обов’язки з певним ентузіазмом і завзяттям. Однак, зрештою, коли вони бачать, що «вірити в Бога означає прагнути до істини, пізнавати Божу роботу та коритися Богові, і це все, що є», їхнє ставлення до Бога та істини, а також їхнє справжнє обличчя, повністю розвінчуються. Що саме розвінчується? Вони не тільки не мають людськості, совісті та розуму, але й надзвичайно порочні, нечестиві та жорстокі. Вони зневажають Бога та істину, і навіть ставляться до вимог і правил Божого дому – і до Божих адміністративних постанов – із ворожістю та непокорою. Ці їхні прояви посилили огиду та відразу, які Божі обранці відчувають до них, а також прискорили темпи, з якими Божий дім вичищає їх, зрештою швидко визначаючи, залишаться вони чи підуть, вирішуючи їхні фінали та місця призначення. Свої фінали та місця призначення вони самі заслужили; їх не спричинило чиєсь підбурювання чи намовляння, ніхто їх не змушував і не спокушав, і, безумовно, їх не спричинили об’єктивні обставини. Їхні фінали та місця призначення – це результат їхнього власного вибору, визначений їхньою природою-сутністю та шляхами, якими вони йшли. Фінали та місця призначення цих людей уже визначені; щойно їх буде вичищено з лав тих, хто виконує свої обов’язки, вони більше не будуть навіть трудівниками. Можна легко уявити, яка доля їх чекає – про це тут не варто й згадувати, бо вони того не заслуговують.

Щодо того типу людей, яких викривають і відсіюють, то прояви їхніх різноманітних лихих вчинків, а також злостиві слова й висловлювання, які вони виявляють у повсякденному житті, очевидні для всіх. І все ж деякі лідери і працівники не здатні розрізнити цих злих людей такими, якими вони є насправді, або побачити наскрізь їхню природу-сутність. Ці лідери і працівники, здається, не усвідомлюють, що це злі люди й маловіри, і тому не планують ні вичищати їх із церкви, ні розбиратися з ними належним чином. Це серйозне невиконання обов’язків з їхнього боку як лідерів і працівників. Вони на власні очі бачать, як ці люди з демонічною природою не дотримуються жодних правил Божого дому, як вони чинять свавілля й безпричинно переривають і саботують роботу церкви та уклад церковного життя і заважають їм; вони навіть потурають цим людям, коли ті діють зухвало й безрозсудно та шкодять інтересам Божого дому, прикриваючись виконанням свого обов’язку. Шкода інтересам Божого дому охоплює багато речей: пошкодження техніки та різного обладнання Божого дому, пошкодження різноманітної офісної техніки та приладдя, навіть розтрату Божих приношень за власним бажанням тощо. Ще серйозніше те, що вони свавільно поширюють різні єресі й облуди, спричиняючи таку заваду, що Божі обранці не можуть спокійно виконувати свої обов’язки, таку заваду, що слабкі й негативно налаштовані люди покидають свої обов’язки та втрачають віру в слідуванні за Богом. Ці злі люди роблять усі ці погані речі, вони чинять усі ці лихі вчинки, що переривають роботу церкви, заважають їй і завдають шкоди братам і сестрам, проте лідери і працівники закривають на це очі й вуха; деякі з них навіть кажуть: «Я не знав, мені ніхто не казав!». Та зграя тварин і дияволів спричинила в церкві суцільний хаос, а лідери і працівники абсолютно не поінформовані й нічого про це не знають! Хіба вони не покидьки? Де їхні серця? Що вони роблять? Хіба не просто базікають? Хіба не нехтують своїми прямими задачами? Кожен день, коли такі неправдиві лідери на посаді, – це ще один день, коли всілякі злі люди безкарно заважають церкві та шкодять Божим обранцям. Саме через те, що неправдиві лідери не виконують своїх обов’язків, та зграя тварин цілий день байдикує, не виконуючи жодних обов’язків і не дотримуючись жодних правил, живучи за рахунок церкви, вільно насолоджуючись різними матеріальними благами й добробутом Божого дому, – вони навіть навмисно заважають роботі церкви, пошкоджуючи техніку й обладнання Божого дому. Ось як вони діють, і все ж вони досі сподіваються жити безтурботним життям і робити все, що їм заманеться, у Божому домі, і щоб ніхто не смів їх турбувати чи провокувати. Це така кричуща проблема, а лідери і працівники відмахуються від неї, не розв’язуючи її, навіть коли про неї повідомляють інші, – хіба вони не нездари, що не виконують справжньої роботи? Хіба це не серйозне ухилення від зобов’язань? (Так.) Дехто каже: «Я не розв’язав проблему, бо був зайнятий іншою роботою. Просто руки не доходили!». Чи мають ці слова вагу? Чим же ти так зайнятий, якщо не розв’язуєш такої серйозної проблеми? Чи є цінність у справах, якими ти зайнятий? Чи вмієш ти розставляти пріоритети у своїй роботі? Хоч би як ти був зайнятий, хіба розв’язання проблем не має бути на першому місці? Своєчасне розуміння й розгляд різних типів людей, які заважають роботі церкви й переривають її, – це зобов’язання лідерів і працівників. Якщо ти відкладаєш реальні проблеми й займаєшся іншими справами, то чи виконуєш ти справжню роботу? Якщо ти виявляєш проблему або хтось повідомляє тобі про неї, ти мусиш відкласти поточне завдання й негайно піти на місце та подивитися, у чому корінь проблеми. Якщо це якась зла людина, яка перериває роботу церкви й заважає їй, ти мусиш спочатку вичистити цю злу людину. Після цього розв’язувати інші проблеми буде легко. Якщо ти виявляєш проблему й не розв’язуєш її, стверджуючи, що занадто зайнятий, то чи не означає це, що ти просто метушишся, як білка в колесі? Чим же ти все-таки так зайнятий? Це справжня робота? Чи можеш ти це чітко пояснити? Чи варті чогось твої причини й виправдання? Чому ти ставишся до розв’язання проблем як до чогось неважливого? Чому ти не розв’язуєш проблеми своєчасно? Чому ти знаходиш виправдання й викручуєшся, кажучи, що занадто зайнятий, щоб ними займатися? Хіба це не безвідповідальність? Якщо лідер у церкві не ставить розв’язання проблем у пріоритет, займається різними дріб’язковими справами, не помічає існування критичних проблем, не вміє розрізняти важливість і терміновість у роботі та не вловлює ключових моментів – це прояви винятково низького рівня, і така людина просто безтолкова. Скільки б років ти не був лідером, ти не здатний добре виконувати церковну роботу. Ти мусиш взяти на себе відповідальність і піти у відставку. Якщо лідер має надто низький рівень, будь-яка підготовка марна; він точно не зможе виконати жодної роботи – це неправдивий лідер, якого треба відсторонити й скоригувати призначені йому обов’язки. Коли неправдиві лідери працюють, які це має наслідки? Об’єктивно кажучи, усе, що роблять неправдиві лідери, завдає церкві різнопланових збитків. З одного боку, суттєва робота церкви не виконується належним чином, що безпосередньо перешкоджає ефективності різних завдань церковної роботи. Водночас це також шкодить життю-входженню Божих обранців і впливає на нього. Найголовніше, це впливає на поширення Євангелія Царства. Усі ці наслідки безпосередньо пов’язані з тим, що неправдиві лідери не виконують справжньої роботи. Простіше кажучи, усе це спричинено тим, що неправдиві лідери не займаються справжньою роботою. Якби інші лідери і працівники могли активно займатися якоюсь справжньою роботою, прискорюючи темпи й скорочуючи час на розв’язання проблем, хіба різні збитки, завдані Божому дому неправдивими лідерами, не були б дещо пом’якшені? Їх можна було б принаймні зменшити. Навіть якщо Божий дім не вимагає від тебе розв’язувати проблеми негайно, щойно вони виникають, щонайменше, коли про проблеми повідомлено, ти мусиш відразу почати їх розв’язувати: розпитай про ситуацію в братів і сестер, обговори й побесідуй з іншими лідерами і працівниками про те, як розв’язати проблеми. Якщо проблема серйозна, і ти не знаєш, як її розв’язати, ти мусиш негайно доповісти про неї вище й шукати рішення. Це те, чого мусять досягти всі лідери і працівники. Але нинішня проблема в тому, що ці лідери і працівники, навіть якщо не можуть розв’язати проблеми, не доповідають вище. Вони дуже бояться доповідати вище через страх, що своїми діями видадуть власну некомпетентність, надто низький рівень і нездатність виконувати практичну роботу; вони бояться, що їх відсторонять. Проте вони не беруть на себе ініціативу працювати; вони тупі й заціпенілі, повільні в діях. Не маючи шляху до розв’язання проблем, вони просто пливуть за течією, що призводить до накопичення занадто багатьох нерозв’язаних питань, і це дає злим людям можливості. У цей час, бачачи, що неправдиві лідери – нікчеми, ті злі люди й ті, хто має амбіції, хапаються за можливість свавільно чинити лихі вчинки, занурюючи церкву в хаос і безлад та паралізуючи всі аспекти роботи. Хоча неправдиві лідери мусять нести головну відповідальність, інші лідери і працівники також не виконали своїх зобов’язань. Хіба це не серйозна безвідповідальність з боку лідерів і працівників? Насправді більшість проблем, що виникають у церкві, безпосередньо пов’язані із завадами, спричиненими злими людьми й маловірами. Якщо лідери і працівники не можуть своєчасно виявити корінь проблеми, не можуть знайти головних винуватців, що спричиняють проблеми, і завжди шукають причини деінде, то вони не зможуть докорінно розв’язати проблеми, і в майбутньому проблеми виникатимуть і далі. Якщо порушників або тих, хто створює проблеми за лаштунками, спіймати й притягнути до прямої відповідальності, такий спосіб розв’язання проблем є найефективнішим. Щонайменше, це гарантує, що ті маловіри й злі люди не наважаться й далі чинити свавілля та спричиняти переривання й завади. Хіба не цього мусять досягти лідери і працівники? (Так.) Можна з упевненістю сказати, що головна причина того, що кількість проблем у церкві зростає і вони не розв’язуються своєчасно, – це безвідповідальність лідерів і працівників, або те, що неправдивим лідерам бракує істини-реальності й вони не можуть виконувати практичну роботу. Якщо лідери і працівники не можуть розв’язати різні проблеми, що виникають у церкві, вони точно не можуть виконувати роботу, притаманну їхнім посадам. Тут є кілька ситуацій і причин, які необхідно чітко зрозуміти: якщо лідери і працівники – новачки без досвіду, їм слід терпляче допомагати, вести їх до розв’язання проблем, і в процесі розв’язання проблем давати їм змогу навчитися чогось і осягнути істини-принципи. Так вони поступово навчаться розв’язувати проблеми. Якщо ж лідери і працівники – неправильні люди, які категорично відмовляються приймати істину й натомість використовують погляди й методи невіруючих для розв’язання проблем, це не відповідає істинам-принципам. Такі люди не підходять для того, щоб бути лідерами і працівниками, і їх слід своєчасно відсторонити й відсіяти; потім слід провести повторні вибори, щоб обрати підходящих лідерів і працівників. Лише такий підхід може докорінно розв’язати проблему. Бути церковним лідером – нелегке завдання, і неминуче виникають проблеми, з якими неможливо впоратися. Однак, якщо людина має розум, то, зіткнувшись із проблемами, які вона не може розв’язати, вона не мусить приховувати чи замовчувати проблеми й ігнорувати їх. Натомість вона мусить порадитися з кількома людьми, які розуміють істину, щоб спільно знайти рішення, що може розв’язати сімдесят-вісімдесят відсотків проблем, принаймні тимчасово запобігши виникненню великих проблем. Це дієвий шлях. Якщо проблеми справді неможливо розв’язати, то слід шукати рішення у Вишнього, що є мудрим вибором. Якщо через те, що ти боїшся втратити обличчя або боїшся, що Вишнє обтинатиме тебе за твою некомпетентність, ти приховуєш проблеми та не повідомляєш про них, це цілковита пасивність. Якщо ти поводишся як байдужий, тупий дурень, не знаючи, що робити, це затягне справу. Такі ситуації створюють легкі можливості для злих людей та антихристів, дозволяючи їм скористатися хаосом, щоб діяти. Чому кажуть, що вони користуються хаосом, щоб діяти? Тому що вони чекають саме на цю можливість. Коли лідери і працівники не в змозі впоратися з жодними проблемами, а Божі обранці відчувають тривогу й неспокій і вже втратили до них довіру, злі люди й антихристи прагнуть скористатися цією прогалиною. Вони думають, що зараз у церкві немає лідерства чи управління, тож хочуть скористатися цим шансом і продемонструвати свої здібності, щоб Божі обранці дивилися на них із повагою, підтримували їх і вірили, що, порівняно з лідерами і працівниками, вони мають кращий рівень, більш здатні розв’язувати проблеми й вказувати шлях, а також можуть краще переломити хід подій серед хаосу. Хіба не цього найбільше хочуть злі люди й антихристи? У цей час, коли лідери і працівники безсилі, а злі люди й антихристи встають і розв’язують проблеми, навіть вказуючи шлях, кому повірять Божі обранці? Природно, вони повірять у злих людей і сили антихристів. Про що це свідчить? Це свідчить, що ці лідери і працівники – нікчеми, які нічого не досягають і підводять у критичні моменти. Чи гідні такі люди й далі бути лідерами і працівниками? Хоча антихристам бракує істини-реальності й вони не можуть виконувати реальну роботу, усі вони різною мірою володіють деякими дарами й відносно проникливіші в зовнішніх справах, що якраз і є їхньою перевагою і дозволяє їм вводити людей в оману. Але якби вони стали лідерами і працівниками, чи могли б вони справді використовувати істину для розв’язання проблем Божих обранців? Чи могли б вони справді вести Божих обранців до того, щоб ті їли й пили Божі слова, розуміли істину й входили в істину-реальність? Абсолютно ні. Хоча вони мають деякі дари й красномовні, їм бракує будь-якої істини-реальності. Чи підходять вони для того, щоб бути лідерами і працівниками церкви? Зовсім ні! Божі обранці мусять бачити це наскрізь; вони ніколи не повинні бути введені в оману чи обдурені злими людьми й антихристами. Маловіри, злі люди й антихристи зовсім не прагнуть до істини й не мають анітрохи істини-реальності. Тож скажіть Мені, чи можуть вони сказати щось із совістю й розумом, наприклад: «Хоча в церкві зараз ніхто не керує, ми мусимо діяти з власної ініціативи. Приписи Божого дому не можна порушувати, принципи, яких вимагає Божий дім, не можна змінювати. Ми мусимо робити те, що належить; кожен мусить дотримуватися обов’язків, які йому належить виконувати, виконувати свої зобов’язання й не порушувати порядок»? Чи могли б вони сказати щось подібне? (Ні.) Абсолютно ні! Які дії вчинять ці маловіри й злі люди? Без нагляду й контролю вони навіть не виконують своїх обов’язків, упиваючись їжею, питтям, іграми й розвагами, базікаючи, жартуючи й навіть фліртуючи. Деякі проводять усю ніч за переглядом відео невіруючого світу, а потім, виправдовуючись тим, що не спали допізна, виконуючи свої обов’язки, ледарюють і надмірно сплять. Це дії злих людей, тих, хто від дияволів. Коли вони чинять ці погані вчинки, чи відчувають вони якусь провину? Чи прокинеться в них раптом совість, і вони візьмуть на себе ініціативу виконати якісь людські зобов’язання й зробити щось корисне для Божого дому, церкви та братів і сестер? Абсолютно ні. Коли хтось спостерігає, вони неохоче роблять якусь роботу для годиться, просто щоб заробити на шматок хліба. Це єдине, на що вони здатні; крім цього, у цих людей немає жодної позитивної риси. Тож чи є якийсь сенс у тому, щоб ці люди залишалися в Божому домі? Немає жодного сенсу. Такі люди зайві, і їх треба вичистити.

Як виміряти, чи любить людина істину? Я наведу вам приклад, щоб ви зрозуміли. Деякі люди займаються певною професійною діяльністю, і що більше вони вчаться, що більше поглиблюють свої знання, що більше розуміють, то більше вони готові нею займатися й тим менше готові залишити цю професію. Що це за прояв? Чи означає це, що їм справді подобається ця професія? (Так.) Хоч би скільки труднощів вони зазнавали, хоч би якою була ціна, хоч би скільки зусиль вони докладали, вони продовжують займатися цією професійною діяльністю без жалю, непохитно. Це справжня любов, глибоке, сердечне вподобання. Припустимо, є людина, яка стверджує, що любить певну роботу, але не бажає терпіти труднощі чи платити ціну в процесі опанування професійними навичками, і коли на роботі виникає багато проблем, вона не шукає рішень, боячись клопоту, і навіть часто відчуває, що заняття цією професійною діяльністю – це тягар або ноша. Однак змінити професію нелегко, і, враховуючи матеріальні блага, які ця професія може принести, ця людина неохоче цим займається, але ніколи не стане видатною в цій професії. Тож чи справді їй подобається ця професія? (Ні.) Очевидно, що ні. Є ще один тип людей, які на словах висловлюють любов до певної професійної діяльності й займаються нею, але ніколи не терплять труднощів і не платять ціну, щоб добре оволодіти професійними навичками. Вони можуть навіть розвинути відразу чи огиду до професії в процесі навчання, стаючи все менш охочими вчитися. Коли їхня відраза досягає певного рівня, вони змінюють кар’єру, і після цього не бажають згадувати жодних процесів, історій чи чогось іншого з того часу, коли вони займалися цією професійною діяльністю. Чи справді таким людям подобається ця професія? (Ні.) Їм вона не подобається. Вони можуть легко відмовитися від професії, відчувати до неї огиду й навіть змінити кар’єру, що доводить, що їм насправді не подобається ця професія. Причина, з якої вони можуть відмовитися від професії, полягає в тому, що хоча вони вклали в неї багато часу, енергії й коштів, ця професія не забезпечила їм можливості жити тим заможним життям, якого вони бажали, або насолоджуватися хорошим матеріальним становищем. Вони починають відчувати відразу до професії й проклинати її в своєму серці, навіть забороняючи іншим згадувати про неї, не згадуючи про неї більше самі, і навіть відчуваючи сором за те, що раніше займалися цією професійною діяльністю й вважали її своїм жаданням і найвищою метою в житті. З огляду на те, до якої міри вони можуть відчувати відразу до професії, чи був їхній початковий прояв любові до професії щирим? (Ні.) Є лише один тип людей, яким справді подобається професія: незалежно від того, чи забезпечує професія їм хороше матеріальне життя або значні блага, і хоч би скільки труднощів вони зустрічали або скільки страждань зазнавали в цій професії, вони можуть непохитно займатися нею до самого кінця. Це справжня любов. Так само і з любов’ю людини до істини. Якщо ти справді любиш позитивні речі, просуваючись від любові до позитивних речей до любові до істини, то хоч би які ситуації ти зустрічав, ти наполегливо шукатимеш істину й прагнутимеш до неї, не змінюючи своєї життєвої мети. Якщо ти можеш легковажно відмовитися від віри в Бога й покинути шлях спасіння, це не справжня любов до істини. Щодо тих, хто не прагне до істини, але й не здається, є лише одна причина їхньої наполегливості: вони думають, що доки є проблиск надії на хороший фінал і місце призначення, на хороше майбутнє, варто ризикнути, і вони мусять вистояти до кінця. Вони вважають цю наполегливість необхідною; так сталося, що лиха посилюються, і йти більше нікуди, тож вони можуть так само добре протриматися тут і спробувати щастя. Чи є в серцях таких людей хоч трохи любові до істини? (Ні.) Немає. Коли ці люди вперше починають вірити в Бога, вони також говорять про ненависть до світу, ненависть до сатани, ненависть до негативних речей, любов до позитивних речей і прагнення до світла. Але яка їхня поведінка, коли вони входять у Божий дім, у церкву? Яке їхнє ставлення, коли вони виявляють, що вони трудівники, коли усвідомлюють, що їхні дії, поведінка й природа неприйнятні для Бога? Які види поведінки вони виявляють? Можна сказати, що коли вони відчувають, усвідомлюють або думають, що вони більше не в пошані в Божому домі, що їх мають відсіяти, деякі вирішують піти. Інші, хоча й неохоче залишаються в церкві, впадають у відчай і зрештою змушені піти. Такі люди зовсім не люблять істини; коли їхнє бажання благословень руйнується, вони можуть зрадити Бога й відвернутися від Нього. Ці різноманітні прояви показують ставлення різних людей до істини.

IV. Різні фінали цих трьох типів людей

Щойно ми бесідували про характеристики трьох типів людей: трудівників, найманих працівників і Божих людей. Із їхніх характеристик зрозуміло, що їхні остаточні фінали визначаються не об’єктивними обставинами чи умовами, а їхніми власними прагненнями та їхньою природою-сутністю. Звісно, об’єктивно кажучи, саме Бог визначає долю людей, але Бог ухвалює ці рішення на основі того, чи люблять люди істину та чи здатні вони прийняти істину. Трудівники також заявляють, що люблять істину й позитивні речі, але врешті-решт, коли Божа робота завершиться, їхні уявлення та фантазії про Бога, їхні надмірні вимоги до Бога та їхня зрада Бога залишаться незмінними. Це тому, що в період Божої роботи, у процесі слідування за Богом і виконання своїх обов’язків, вони так і не позбудуться своїх розбещених характерів. Основна причина того, що вони не займаються своїми розбещеними характерами, полягає в тому, що вони докорінно не приймають істину. Хоча вони й мають бажання коритися Богові, те, що вони справді виявляють, – це лише здатність зрікатися й готовність платити ціну, ніколи не шукаючи істин-принципів або шляху покори Богові. Кінцевий результат полягає в тому, що, незважаючи на докладені зусилля, вони не мають ані найменшого пізнання Бога. Вони все ще здатні зраджувати Бога й висловлювати свої уявлення та фантазії про Нього, а також свої нерозумні вимоги до Нього перед іншими людьми й сатаною. Коли Божа робота завершується, вони все ще вважають себе такими, що «мають добру людськість, справді вірять у Бога, здатні зрікатися й терпіти труднощі та, безперечно, зможуть спастися», і через це відчувають спокій. Насправді ж вони завжди йшли шляхом трудівника, зовсім не прагнучи до істини; таким чином, вони завжди зберігають ідентичність трудівника. Щодо іншої категорії людей, найманих працівників, ми не будемо їх обговорювати. Ще одна категорія – це Божі люди, про яких ми щойно згадували. Протягом слідування за Богом вони, як і трудівники, присвячують себе Йому, віддають свій час та енергію і навіть свою молодість, зазнають багато страждань і платять велику ціну. Це так само, як і в трудівників. У чому ж тоді різниця? У тому, що коли Божа робота завершиться, їхні численні уявлення, фантазії та надмірні вимоги до Бога будуть розв’язані. Прояви, стани й викриття розбещеності, що явно опираються Богові в їхніх розбещених характерах, будуть відкинуті. Ті, що ще не розв’язані, зникнуть, коли вони поступово прийдуть до розуміння істини через досвід. Хоча їхні розбещені характери не будуть повністю відкинуті, їхні життя-характери зазнають певних змін. Більшу частину часу вони зможуть практикувати згідно з істинами-принципами, які вони розуміють, а прояви їхніх розбещених характерів значно зменшаться. Хоча це не означає, що вони не виявлятимуть їх у жодних обставинах, ці люди виконають одну фундаментальну вимогу: вони виконають Божу вимогу бути чесними; вони, по суті, будуть чесними людьми. Крім того, коли ці люди виявляють розбещені характери, або чинять переступи, або плекають уявлення й бунтують проти Бога, незалежно від обставин, у яких вони це роблять, вони матимуть покаянне ставлення. І є ще один найважливіший момент: які б конкретні дії Бог не вчиняв і як би Він не діяв у роботі суду останніх днів, що б Він не мав наміру робити в майбутньому, як би Він не влаштовував долю людства і як би люди самі не жили в обставинах, які Він улаштує, усі вони матимуть покірне серце й покірне ставлення, вільне від особистих виборів і вільне від особистих планів і задумів. Завдяки цим різноманітним позитивним проявам вони вже стануть такими людьми, яких вимагає Бог, тими, хто слідує Божому шляху, тобто Бога боїться, а від злого втікає. Хоча вони все ще будуть далекі від справжнього стандарту – «Бога боятися, а від злого втікати, і бути досконалою людиною», – як сказано Богом, коли на них прийдуть Божі випробування, вони зможуть шукати й коритися, і цього буде достатньо. У них не буде жодних скарг; вони лише чекатимуть і коритимуться. Хоча ваші нинішні стани можуть бути ще далекими від такого результату, а для декого він може здаватися дуже далеким і недосяжним, якщо ти можеш прийняти істину й ставитися до Божих слів як до свого принципу й основи існування, то повір, що одного дня ти, або всі ви, більше не будете далекими від того, щоб стати справжніми Божими людьми, яких Він любить, – повір, що цей день уже близько. Незалежно від того, чи це зараз пророкується, чи це вже близько, кінцевий результат у будь-якому випадку є не фантазією, а фактом, який ось-ось буде реалізований і виконаний. У кому саме цей факт буде виконаний, у яких людях він буде виконаний, залежить від того, як ви насправді прагнете до істини. Іншими словами, чи справді ти любиш істину настільки, що можеш прагнути до неї й практикувати її, чи ти лише трохи любиш істину, але не можеш повністю прийняти й практикувати її, – кінцевий результат дасть тобі відповідь. Гаразд, на цьому ми завершимо нашу бесіду на цю тему.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

II. На основі людськості

Далі ми продовжуємо бесідувати про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидко розрізняти, а далі вичищати або виключати всіляких злих людей і антихристів». Стандарти для розрізнення всіляких злих людей поділяються на три основні категорії. Раніше ми бесідували про мету віри в Бога, а потім перейшли до людськості. Щодо людськості ми також класифікували багато різних проявів. Які ті кілька проявів, про які ми вже бесідували? Прочитайте їх. (Другий пункт для розрізнення всіляких злих людей стосується людськості. Перше – люблять перекручувати факти й казати неправду; друге – люблять використовувати інших; третє – бути розпусним і нестриманим; четверте – бути схильним до помсти; п’яте – нездатність тримати язик за зубами.) Ми побесідували аж до п’ятого пункту – про нездатність тримати язик за зубами. Незалежно від того, чи ми бесідуємо про конкретні прояви людськості чи про щось інше, як Я вже казав, це матиме різний вплив на різні типи людей. Ті, хто прагне до істини, послухавши, зосередяться на дослідженні себе; вони будуть міряти себе Моєю бесідою і матимуть ініціативне й позитивне входження. Однак ті, хто не прагне до істини, як-от трудівники, просто послухають, і на цьому все. Вони не беруть це близько до серця й не вкладають душу в слухання. Іноді вони можуть навіть заснути, слухаючи проповіді. Вони не можуть це засвоїти й навіть думають: «Яка користь слухати ці дрібниці? Це марна трата часу – я ще навіть не закінчив роботу, яка в мене є!» Вони завжди переймаються роботою, що вимагає гарування. Вони з особливим ентузіазмом і відданістю гарують, виявляючи відданість, але просто не можуть знайти в собі сили для справ, пов’язаних з істиною. Це чітко викриває, що такі люди не цікавляться істиною; вони задовольняються лише тим, що гарують. Є ще одна група людей, яка зберігає те саме ставлення, незалежно від того, як Божий дім бесідує про істину: «Я просто чиню опір і вороже налаштований. Навіть якщо ти вкажеш на мої проблеми й розвінчаєш мої прояви, викриття та характери, я все одно не зверну уваги й не сприйму це серйозно. І що з того, що інші знають, що мене розвінчують?» Вони просто безсоромно продовжують упиратися й суперечити, і це невиправно. Попри все, прояви різних типів людей можна розрізнити. Істина – чи то для тих, хто прагне до неї, чи то для тих, хто готовий гарувати, але не любить її, чи то для тих, хто відчуває відразу до істини й гидує нею, – діє як двосічний меч, як пробний камінь. Вона може виміряти ставлення людей до істини, а також шлях, яким вони йдуть.

Бути нерозумним і свідомо створювати проблеми, і ніхто не наважується їх провокувати

Раніше ми бесідували про розрізнення п’яти проявів різних злих людей. Сьогодні ми продовжуємо бесідувати про шостий. Шостий – це також прояв одного з типів злих людей, або, радше, людей, яких все одно не люблять, навіть якщо не вважають цей тип злим. Чому так? Тому що цим людям бракує совісті й розуму, бракує нормальної людськості, а спілкування з ними особливо клопітне й важке та викликає відразу. Які конкретні прояви цих людей? Це нерозумність і свідоме створення проблем, і ніхто не наважується їх провокувати. Чи є такі люди в церкві? Хоча й небагато, але точно є. І які їхні конкретні прояви? За звичайних обставин ці люди можуть нормально виконувати свої обов’язки й цілком нормально взаємодіяти з іншими; ти не побачиш у них порочного характеру. Однак, коли їхні дії суперечать істинам-принципам і їх обтинають, вони вибухають гнівом, повністю відкидаючи істину й вигадуючи софістичні виправдання для себе. Раптом ти розумієш, що вони схожі на їжака, вкритого голками, на тигра, до якого не можна доторкнутися. Ти думаєш: «Я так довго спілкувався з цією людиною, думаючи, що в неї хороша людськість, що вона все розуміє й з нею легко розмовляти, вірячи, що вона може прийняти істину. Я не очікував, що вона виявиться нерозумною людиною, що свідомо створює проблеми. У майбутньому я мушу бути обережнішим у спілкуванні з нею, звести контакти до мінімуму, якщо немає потреби, і триматися на відстані, щоб не провокувати її». Чи бачили ви таких людей, які нерозумні й свідомо створюють проблеми? Зазвичай ті, хто їх розуміє, знають, наскільки вони грізні, і розмовляють з ними з особливою ввічливістю та обережністю. Зокрема, коли ви розмовляєте з ними, ви абсолютно не можете їх образити, інакше це призведе до нескінченних проблем із ними. Деякі люди кажуть: «Хто саме ці грубіяни? Ми ще не стикалися з ними». У такому разі нам справді потрібно про це поговорити. Наприклад, коли брати й сестри бесідують про свій досвід, коли дехто згадує про свої розбещені стани або особисті труднощі, неминуче, що інші співпереживатимуть, маючи подібний досвід або почуття. Це цілком нормально. Послухавши, можна подумати: «У мене теж був такий досвід, тож давайте разом побесідуємо на цю тему. Я хочу почути, як ти через це пройшов. Якщо в твоїй бесіді є світло, і це стосується проблеми, яка в мене є, то я прийму це й практикуватиму згідно з твоїм досвідом і шляхом, щоб побачити, якими будуть результати». Є лише один тип людей, які, почувши, як інші бесідують про пізнання себе й оголюють власну розбещеність і потворність, вважають, що це опосередковано розвінчує й судить їх, і не можуть стриматися, щоб не вдарити по столу й вибухнути гнівом: «У кого немає розбещеності? Хто живе у вакуумі? Як на мене, ваша розбещеність ще гірша за мою! Яке ви всі маєте право націлюватися на мене, розвінчувати мене? Як я бачу, ви просто хочете створити мені труднощі, виключити мене! Хіба це не тому, що я з села й не вмію говорити приємні слова, щоб лестити всім вам? Хіба це не тому, що моя освіта не така висока, як ваша? Бог навіть не дивиться на мене зверхньо, то що дає вам право дивитися на мене зверхньо!» Інші кажуть: «Це нормальна бесіда, вона не спрямована на тебе. Хіба розбещені характери у всіх не однакові? Коли хтось бесідує на якусь тему й згадує про свій розбещений стан, неминуче, що інші виявлять, що мають подібні стани. Якщо ти відчуваєш, що в тебе такий самий стан, ти також можеш побесідувати про свій досвід». На що він відповідає: «Невже? Я міг би стерпіти таку бесіду від однієї людини, але чому ви двоє чи троє змовилися, щоб знущатися з мене? Думаєте, мною легко попихати?» Хіба його слова не стають дедалі обурливішими, що більше він говорить? (Так.) Чи є в таких людей розум, коли вони говорять ці слова? (Ні.) Якщо ти справді думаєш, що тема бесіди інших спрямована на тебе, ти можеш обговорити цю тему або побесідувати про неї; прямо запитай, чи спрямована вона на тебе, замість того, щоб приплітати своє походження з села, нижчий рівень освіти або те, що люди дивляться на тебе зверхньо. Яка користь говорити про це? Хіба це не базікання про правильне й неправильне? Хіба це не нерозумність і свідоме створення проблем? (Так.) Хіба ви не думаєте, що такі люди жахливі? (Так.) Після того, як він влаштовує таку сцену, всі знають, що він за людина, і коли бесідують на майбутніх зібраннях, вони завжди мусять говорити обережно й стежити за виразом його обличчя. Якщо вираз його обличчя стає похмурим, інші починають вагатися говорити, і всі почуваються скутими під час бесіди на зібраннях. Хіба це не скутість і завада, спричинені його нерозумністю й свідомим створенням проблем? (Так.) Ті, хто нерозумний і свідомо створює проблеми, не піддаються жодним умовлянням; такі люди не приймуть істину й не можуть бути спасенними.

У такого типу людей, які нерозумні й свідомо створюють проблеми, є ще один прояв. Деякі люди завжди кажуть на зібраннях: «Я більше не можу поводитися недбало. Мені потрібно зосередитися на практикуванні істини; мені потрібно прагнути до досконалості. Я від природи прагну довершеності. Що б я не робив, це має бути зроблено добре». Вони гарно говорять, але насправді, виконуючи свій обов’язок, вони все одно поводяться недбало, і в їхньому обов’язку багато проблем і він далекий від того, щоб досягти ефекту свідчення про Бога. Коли лідери вказують на проблеми у виконанні їхнього обов’язку й обтинають їх, вони негайно гніваються, кажучи: «Я так і знав. Ви всі судите мене за спиною, кажучи, що мої професійні навички погані. Хіба це не тому, що ви всі дивитеся на мене зверхньо? Це була лише маленька помилка, от і все. Чи потрібно так мене обтинати? Крім того, хто не робить помилок? Кажете, я поводжуся недбало – а хіба ти раніше не був недбалим у своїй роботі? Чи маєш ти право мене критикувати? Без моєї співпраці хто з вас міг би взяти на себе цю роботу?» Що ви думаєте про таких людей? У всьому, що вони роблять, вони не дозволяють іншим вказувати на їхні недоліки чи пропонувати щось; вони не приймають навіть виправданого обтинання. Хто б не висловився, вони виступають проти них і суперечать їм, говорячи нерозумні слова, навіть кажучи, що на них дивляться зверхньо або що їх кривдять за те, що вони самотні й безсилі, або щось подібне. Хіба це не непокірність, нерозумність і свідоме створення проблем? Є навіть деякі люди, які після обтинання покидають свій обов’язок: «Я більше не буду виконувати цю роботу. Якщо ви можете її робити, будь ласка. Тоді я подивлюся, чи зможете ви продовжувати роботу без мене!» Брати й сестри намагаються їх переконати, але вони не слухають. Навіть коли лідери і працівники бесідують з ними про істину, вони відмовляються приймати; вони починають поводитися зарозуміло й покидають свій обов’язок. Під час зібрань вони дуються, не читаючи Божих слів і не бесідуючи, завжди приходять останніми й ідуть першими. Коли вони йдуть, то тупають ногами й грюкають дверима, і більшість людей не знає, як з ними поводитися. Коли з такими людьми щось трапляється, вони виголошують абсурдні аргументи й нісенітниці; вони стають непокірними й навіть жбурляють речі, абсолютно несприйнятливі до голосу розуму. У деяких є ще серйозніші прояви – якщо брати й сестри не вітаються з ними, вони стають незадоволеними й користуються нагодою під час зібрань, щоб голосити: «Я знаю, ви всі дивитеся на мене зверхньо. Під час зібрань ви всі просто зосереджуєтеся на бесіді про божі слова й обговоренні власного досвідного розуміння. Ніхто не дбає про мене, ніхто не посміхається мені, і ніхто не проводжає мене, коли я йду. Що ви за віруючі? У вас, людей, справді немає людськості!» Вони влаштовують такі істерики в церкві. Вони гніваються навіть через дрібниці, виливаючи всі свої накопичені скарги. Очевидно, вони виявляють свій власний розбещений характер, але вони не розмірковують над собою й не пізнають себе, і в них немає бажання прагнути до змін чи істини. Натомість вони шукають проблеми в інших, знаходячи різні виправдання, щоб збалансувати власну психіку, – і, роблячи це, вони шукають можливості вилити свої скарги. Що ще важливіше, вони прагнуть, щоб більше людей помічали й боялися їх, щоб здобути певний престиж та увагу серед людей. Такі люди такі клопітні! Що б вони не сказали, ніхто не наважується сказати «ні»; ніхто не наважується легковажно їх оцінювати; і ніхто не наважується відкритися й бесідувати з ними. Навіть якщо в них помічають якісь вади й розбещені характери, ніхто не наважується на них вказати. Під час зібрань, коли всі бесідують про свій особистий досвід і своє розуміння Божих слів, вони обережно обходять «осине гніздо», яким є ця людина, боячись спровокувати її й спричинити проблеми. Деякі люди виливають душу під час зібрань після того, як відчули себе ображеними або зіткнулися з неприємностями вдома чи на роботі. Очевидно, вони роблять братів і сестер своєю віддушиною й боксерською грушею. Коли вони засмучені, вони виголошують абсурдні аргументи, плачуть і влаштовують істерики. Хто тоді наважиться бесідувати з ними про істину? Якщо з ними бесідувати, і якесь слово випадково зачепить їх за живе, вони погрожуватимуть самогубством. Це буде ще клопітніше. З такими людьми нормальна бесіда не вийде; нормальна розмова не вийде; бути занадто теплим чи занадто холодним – обидва варіанти не підійдуть; уникати їх не вийде; підходити занадто близько не вийде; і якщо брати й сестри не виявляють радості, що відповідає їхній радості, це не підійде; і якщо ці люди стикаються з якоюсь трудністю, а брати й сестри не розділять їхнє горе, це теж не підійде. З ними нічого не працює. Усе, що робиться, може їх роздратувати й розлютити. Як би з ними не поводилися, вони ніколи не задоволені. Навіть Мої проповіді й бесіди про стани певних людей можуть їх спровокувати. Як це їх провокує? Вони думають: «Хіба це не розвінчує мене? Ти навіть не спілкувався зі мною, і я нічого не розповідав тобі про те, що робив наодинці. Звідки ти міг знати? Мабуть, хтось доніс. Мені потрібно з’ясувати, хто з тобою контактував, хто доніс, хто повідомив про мене; я цього так не залишу!» Цей тип людей, які нерозумні й свідомо створюють проблеми, може мати перекручені думки про будь-що й не здатен правильно до будь-чого ставитися. Вони не піддаються умовлянням! Раціональність їм абсолютно не властива, і тим більше вони не можуть прийняти істину. Їхнє перебування в церкві не приносить користі, а лише шкоду. Вони просто тягар, вантаж, якого слід швидко позбутися; їх слід негайно очистити.

У Китаї віра в Бога призводить до гноблення й переслідувань з боку великого червоного дракона, і є так багато тих, кого переслідують і хто не може повернутися додому. Однак деякі люди, коли їх переслідують і вони не можуть повернутися додому, вважають, що заслужили похвалу чи право. Вони живуть у приймаючих сім’ях, і їм не просто прислуговують – якщо щось іде трохи не за їхнім бажанням або вони починають сумувати за домом, вони починають влаштовувати сцени, а іншим доводиться їх умовляти й терпіти. Хіба такі люди не нерозумні й свідомо створюють проблеми? Так багато людей зазнають переслідувань, а приймаючих сімей небагато. Саме з любові брати й сестри приймають тих, хто не може повернутися додому. Вони не дають їм опинитися на вулиці й дозволяють жити у своїх домівках. Хіба це не Божа благодать? Проте деякі не тільки не цінують Божу благодать, а й не бачать любові братів і сестер. Натомість вони почуваються скривдженими й навіть скаржаться та поводяться непокірно. Умови життя в домівках братів і сестер насправді дещо кращі, ніж у власному домі. Особливо з погляду віри в Бога й виконання свого обов’язку, перебування в домівках братів і сестер навіть краще, ніж удома, а мати братів і сестер для гармонійної співпраці завжди набагато краще, ніж бути зовсім самотнім. Навіть якщо умови життя в деяких регіонах трохи гірші, вони все одно відповідають середньому рівню життя. Найважливіше те, що вони можуть жити з братами й сестрами, часто збиратися, їсти й пити Божі слова, розуміти більше істин і знати, якими є цілі їхнього прагнення. Отже, ті, хто прагне до істини, здатні заплатити цю ціну й зазнати цих страждань. Більшість людей правильно ставиться до цього; вони здатні прийняти це від Бога, знаючи, що ці страждання того варті та що їх належить зазнати. Вони можуть правильно до цього підходити. Але деякі нерозумні, непокірні люди, що свідомо створюють проблеми, просто не можуть так цього сприймати. Вони ледве терплять неможливість повернутися додому протягом тижня, але через два тижні стають похмурими, а через місяць-два – непокірними, кажучи: «Чому ваша сім’я може бути щасливо разом, а я не можу повернутися до своєї? Чому в мене немає свободи, а ви всі можете приходити й іти, як вам заманеться?» Інші відповідають: «Хіба це не спричинено переслідуваннями з боку великого червоного дракона? Хіба не правильно, що ми зазнаємо таких страждань як послідовники Бога? Що такого в цих невеликих стражданнях? За таких обставин, до чого тут прискіпуватись? Якщо інші можуть витримати ці страждання, чому ти не можеш?» Ті, хто нерозумний і свідомо створює проблеми, зовсім не хочуть страждати. Якби їх спіймали й посадили до в’язниці, вони б точно стали юдами. Скільки ж страждань у житті в приймаючій сім’ї? По-перше, їжа все-таки людська; по-друге, ніхто не створює тобі проблем; і по-третє, ніхто тебе не кривдить. Ти всього лиш не можеш поїхати додому й возз’єднатися зі своєю сім’єю – і ці невеликі страждання просто неприйнятні для нерозумних людей, що свідомо створюють проблеми. Коли інші бесідують з ними про істину, вони відмовляються її приймати, а кажуть щось на кшталт: «Не читай мені лекцій про ці великі доктрини. Я розумію не менше за тебе; я все це знаю! Просто скажи мені, коли я зможу поїхати додому? Коли великий червоний дракон перестане стежити за моїм домом? Коли я зможу поїхати додому, і великий червоний дракон мене не заарештує? Якщо я не знаю, коли зможу поїхати додому, то мені краще не жити!» Вони знову влаштовують сцену, і, продовжуючи, сідають на підлогу, б’ючи ногами, – і що більше вони б’ють, то злішими стають, і в них також трапляється напад непокори, з плачем і голосінням. Інші кажуть: «Говори тихіше. Якщо ти так продовжуватимеш, і сусіди почують і виявлять, що тут живуть сторонні, це нас викриє, чи не так?» Вони відповідають: «Мені байдуже, я просто хочу влаштувати сцену! Ви всі можете поїхати додому, а я не можу. Це несправедливо! Я влаштую таку сцену, що ви теж не зможете поїхати додому, як і я!» Їхній напад непокори не вщухає, і їхня злість виходить назовні; ніхто не може їх урезонити, ніхто не може їх переконати. Коли їхній настрій трохи покращується, вони заспокоюються й перестають влаштовувати сцену. Але хто знає – будь-якого дня вони можуть знову стати непокірними й влаштувати сцену: їм просто припече вийти на прогулянку й бути вільними, і голосно розмовляти в приміщенні; вони постійно плануватимуть поїхати додому. Брати й сестри попереджають їх: «Їхати додому занадто ризиковано; там поліція влаштувала засідку й стежить». Вони відповідають: «Мені байдуже, я хочу повернутися! Якщо спіймають, то спіймають! Що такого? У гіршому разі я просто стану юдою!» Хіба це не божевілля? (Так.) Вони відкрито кажуть, що готові стати юдою. Хто наважиться їх приймати? Хтось хоче приймати юду? (Ні.) Чи є така людина віруючою в Бога? Брати й сестри приймають їх як віруючих у Бога. Якщо їхня людськість дещо недосконала, це можна терпіти; непрагнення до істини також можна терпіти. Але вони здатні завдати шкоди братам і сестрам, продавши церкву й ставши юдою, і тим самим зробити так, що багато людей не зможуть повернутися до своїх домівок або нормально виконувати свої обов’язки, – хто зможе взяти на себе провину за ці наслідки? Чи наважишся ти приймати такого ворога? Хіба приймати їх – не означає накликати на себе біду?

Нерозважливі, люди, які навмисно завдають клопоту, думають лише про власні інтереси, коли щось роблять, коячи все, що їм заманеться. Їхні слова – не більше ніж безглузді аргументи та єресі, і вони несприйнятливі до голосу розуму. Їхній злісний характер переливає через край. Ніхто не наважується мати з ними справу, і ніхто не бажає спілкуватися з ними про істину, боячись накликати на себе лихо. Інші люди сидять як на голках щоразу, коли вони висловлюють свою думку, і бояться, що коли вони скажуть хоч одне слово, яке не сподобається такій людині чи суперечитиме її бажанням, вона за нього вхопиться й висуне обурливі звинувачення. Хіба такі люди не злі? Хіба вони не живі демони? Усі нерозважливі люди зі злісним характером – живі демони. А спілкуючись із живим демоном, можна накликати на себе лихо просто через хвилинну необережність. Якби такі живі демони були присутні в церкві, хіба це не створювало б великих проблем? (Створювало б.) Влаштувавши істерику та виплеснувши свою злість, ці живі демони можуть деякий час говорити по-людськи й вибачатися, але після цього вони не зміняться. Хто знає, коли їхній настрій зіпсується і вони влаштують чергову істерику, вивергаючи свої безглузді факти. Вони щоразу вибухають роздратуванням і виплескують злість із різних приводів, джерело та контекст їхніх виплескувань теж щоразу різні. Іншими словами, що завгодно може вивести їх із себе, що завгодно може викликати в них незадоволення та спровокувати в них спалах роздратування і некеровану поведінку. Як це жахливо! Як клопітно! Ці психічно неврівноважені злі люди можуть у будь-який момент утратити розум; ніхто не знає, на що вони здатні. Я відчуваю до таких людей величезну ненависть. Кожного з них треба прибрати – їх усіх треба усунути. Я не бажаю мати з ними справу. Вони плутаються в думках і грубі за характером, вони сповнені абсурдних фактів і диявольських слів, а коли з ними щось трапляється, вони бурхливо на це жаліються. Деякі з них плачуть, коли виливають емоції, інші кричать, треті тупають ногами, а є навіть такі, що хитають головою й розмахують кінцівками. Вони просто звірі, а не люди. Деякі кухарі жбурляють каструлі й тарілки, щойно втрачають самовладання; інші, хто вирощує свиней чи собак, б’ють і копають цих тварин, щойно втрачають самовладання, виливаючи на них увесь свій гнів. Ці люди, незалежно від того, що відбувається, завжди реагують гнівом; вони не заспокоюються, щоб розмірковувати, і не приймають це від Бога. Вони не моляться, не шукають істини й не шукають бесіди з іншими. Коли в них немає вибору, вони терплять; коли вони не бажають терпіти, вони божеволіють, виголошуючи облудні аргументи, звинувачуючи й засуджуючи інших. Вони часто кажуть щось на кшталт: «Я знаю, ви всі освічені й дивитеся на мене зверхньо»; «Я знаю, ваші сім’ї багаті, і ви зневажаєте мене за те, що я бідний»; або «Я знаю, ви зневажаєте мене, бо в мене немає основи у вірі, і ви зневажаєте мене, бо я не прагну до істини». Попри те, що вони очевидно усвідомлюють свої численні проблеми, вони ніколи не шукають істини, щоб їх вирішити, і не обговорюють пізнання себе в бесіді з іншими. Коли згадуються їхні власні проблеми, вони ухиляються й висувають неправдиві зустрічні звинувачення, перекладаючи всі проблеми й відповідальність на інших, і навіть скаржаться, що причина їхньої поведінки в тому, що інші погано до них ставляться. Ніби їхні істерики й безглузде створення проблем спричинені іншими, ніби всі інші винні, а в них просто немає іншого вибору, крім як діяти так, і вони законно захищаються. Щоразу, коли вони незадоволені, вони починають виливати свою образу й говорити нісенітниці, наполягаючи на своїх облудних аргументах, ніби всі інші неправі, ніби вони єдині хороші люди, а всі інші – лиходії. Незалежно від того, скільки вони влаштовують істерик чи виголошують облудних аргументів, вони вимагають, щоб про них говорили добре. Навіть коли вони роблять щось погане, вони забороняють іншим розвінчувати чи критикувати їх. Якщо ти вкажеш навіть на незначну їхню проблему, вони втягнуть тебе в нескінченні суперечки, і тоді ти можеш забути про мирне життя. Що це за людина? Це той, хто нерозумний і свідомо створює проблеми, а ті, хто так робить, – злі люди.

Люди, які нерозумні й свідомо створюють проблеми, зазвичай можуть не вчиняти значних підступних чи лихих учинків, але щойно зачіпаються їхні інтереси, репутація чи гідність, вони негайно вибухають гнівом, влаштовують істерики, поводяться непокірно й навіть погрожують самогубством. Скажіть Мені, якщо така абсурдна й нерозумно груба людина з’являється в сім’ї, хіба не страждатиме вся сім’я? Дім тоді буде охоплений безладом, сповнений криків і голосінь, що зробить життя нестерпним. У деяких церквах є такі люди; хоча це може бути непомітно, коли все нормально, ніколи не знаєш, коли в них може статися спалах і вони себе виявлять. Основні прояви таких людей включають істерики, виголошення облудних аргументів і публічну лайку, серед іншого. Навіть якщо така поведінка трапляється лише раз на місяць або раз на пів року, вона завдає великого горя й труднощів, спричиняючи різного ступеня завади в церковному житті більшості людей. Якщо справді підтверджено, що хтось належить до цієї категорії, з ним слід негайно розібратися й вичистити з церкви. Дехто може сказати: «Ці люди не роблять нічого злого. Їх не можна вважати злими людьми; ми повинні бути до них толерантними й терплячими». Скажіть Мені, чи можна не розбиратися з такими людьми? (Ні, не можна.) Чому ні? (Тому що їхні дії завдають значних клопотів і прикрощів більшості людей, а також спричиняють завади в церковному житті.) Виходячи з цього результату, зрозуміло, що ті, хто заважає церковному житті, навіть якщо вони не злі люди чи антихристи, не повинні залишатися в церкві. Це тому, що такі люди не люблять істину, а гидують нею, і незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога чи скільки проповідей чують, вони не приймуть істину. Щойно вони роблять щось погане і їх обтинають, вони влаштовують істерики й говорять нісенітниці. Навіть коли хтось бесідує з ними про істину, вони її не приймають. Ніхто не може їх урезонити. Навіть коли Я бесідую з ними про істину, вони можуть зовні мовчати, але внутрішньо її не приймають. Зіткнувшись із реальними ситуаціями, вони все одно діють так, як завжди. Вони не слухають Моїх слів, тому ваші поради вони приймуть ще менше. Хоча ці люди можуть не вчиняти великого зла, вони анітрохи не приймають істину. Дивлячись на їхню природу-сутність, очевидно, що їм не тільки бракує совісті й розуму, але вони також нерозумні, свідомо створюють проблеми й не піддаються розуму. Чи можуть такі люди досягти Божого спасіння? Абсолютно ні! Ті, хто зовсім не приймає істину, – маловіри, вони слуги сатани. Коли щось іде не так, як вони хочуть, вони влаштовують істерики, наполегливо виголошують облудні аргументи й не слухають істини, як би про неї не бесідували. Такі люди нерозумні й свідомо створюють проблеми, вони чистісінькі дияволи та злі духи; вони гірші за звірів! Вони психічнохворі з нездоровим розумом і ніколи не здатні на справжнє покаяння. Що довше вони залишаються в церкві, то більше в них уявлень про Бога, то більше нерозумних вимог вони висувають до Божого дому, і то більші завади й шкоду вони завдають церковному життю. Це впливає на життя-входження Божих обранців і на нормальний хід церковної роботи. Їхня шкода роботі церкви не менша, ніж шкода від злих людей; їх слід вичистити з церкви якомога раніше. Деякі люди кажуть: «Хіба вони не просто трохи непокірні? Вони не доходять до того, щоб бути злими, тож чи не краще ставитися до них із любов’ю? Якщо ми їх залишимо, можливо, вони зможуть змінитися й будуть спасенні». Я кажу вам: це неможливо! Тут немає ніякого «можливо» – ці люди абсолютно не можуть бути спасенні. Це тому, що вони не можуть зрозуміти істину, а тим більше прийняти її; їм бракує совісті й розуму, їхні розумові процеси ненормальні, і їм навіть бракує найелементарнішого здорового глузду, необхідного для того, щоб належно поводитися. Це люди з нездоровим розумом. Бог абсолютно не спасає таких людей. Навіть ті, хто має трохи нормальніше мислення й кращий рівень, якщо вони зовсім не приймають істину, не можуть бути спасенні, не кажучи вже про тих, хто має нездоровий розум. Ставитися до таких людей з любов’ю й усе ще плекати надію на них – хіба це не надто нерозумно й неосвічено? Я кажу вам це зараз: очищення з церкви тих, хто нерозумний, свідомо створює проблеми й несприйнятливий до голосу розуму, – це абсолютно правильно. Це докорінно припиняє їхні утиски щодо церкви й Божих обранців. Це обов’язок лідерів і працівників. Якщо в якійсь церкві є такі нерозумні люди, Божі обранці повинні про них доповідати, і щойно лідери і працівники отримають такі доповіді, вони повинні негайно з ними розібратися. Це принцип для розбирання із шостим типом людей – тими, хто нерозумний і свідомо створює проблеми.

Постійно займатися розпусними діями

Сьомий тип – це ті, хто займається розпусними діями; це часто згадувана група людей. Хоча прояви їхньої людськості не такі вже й злі – нічого схожого на сіяння розбрату, скоєння лихих вчинків чи спричинення завад, – вони мають спільну рису: у їхніх стосунках із протилежною статтю завжди виникають проблеми та інциденти. Незалежно від наявності можливостей, у них постійно виникають такі проблеми, а якщо можливостей немає, вони створюють їх самі, тому такі «історії» однаково траплятимуться. Незалежно від обставин, від того, хто інша особа, чи наскільки далеко вона може бути від них, такі інциденти час від часу з ними трапляються. Які саме інциденти? Вони з кимось зустрічаються, або завжди хочуть зблизитися з кимось, або в них виникають почуття до когось, або вони на когось задивляються, та інші подібні речі. Вони ніколи не живуть нормальним життям і не виконують свої обов’язки нормально, бо на них постійно впливають хтиві бажання. Тобто в звичайних ситуаціях, де нормальні люди не потрапляли б у такі проблеми, з ними це трапляється часто. Їм не потрібні ніякі особливі обставини чи хтось, хто створював би для них можливості; ці інциденти просто трапляються природним чином. Після того, як такі інциденти трапляються, незалежно від наслідків, за це завжди доводиться платити групі людей або якійсь конкретній людині. Яку ціну вони платять? Це впливає на виконання їхнього обов’язку; церковна робота затримується й гальмується; деякі молоді люди збентежені й піддаються спокусі, а також втрачають інтерес до віри в Бога й виконання своїх обов’язків; а деякі люди навіть втрачають свої обов’язки або відмовляються від них. Люди, які займаються розпусними діями, надто проблемні. Постійно навколо них збираються представники протилежної статі, наближаються до них, фліртують із ними й навіть вступають у грайливі перепалки. Хоча ніяких серйозних проблем по суті може й не виникати, вони серйозно порушують нормальні стани обраних Богом людей під час виконання ними своїх обов’язків. Куди б вони не пішли, вони приносять неприємності й завади іншим, роботі та церкві, навіть за будь-якої нагоди спокушаючи представників протилежної статі, яких вони вважають привабливими, і зав’язуючи з ними стосунки. Це створює надто багато клопоту. Щойно вони в когось закохуються, ця людина приречена на нещастя, нездатна більше нормально вірити в Бога чи виконувати свої обов’язки. Наслідки немислимі. Ця людина не може обійтися без спілкування чи зустрічей зі спокусником, і, хоча вони зайняті виконанням своїх обов’язків, вони не можуть одружитися чи осісти, і стосунки залишаються нерозривними. Що відбувається в кінці? Вони починають жахливо страждати, з таким болем! Якщо вони терплять, доки не будуть покарані під час лих, для них усе скінчено, їхня надія на спасіння розбита. Деякі грішать один раз і не каються, коли їх обтинають, а грішать удруге чи навіть утретє, починаючи стосунки три-чотири рази за два-три роки, що становить заваду для обраних Богом людей і для церковного життя, і це змушує обраних Богом людей гидувати ними. Це залишає на них пляму, про яку вони шкодують до кінця свого життя.

Через те, що деякі люди певною мірою гарні на вигляд, мають певну елегантність і деякі дари й таланти або взяли на себе якусь важливу роботу, до них завжди липнуть як мухи представники протилежної статі, що їх оточують. Одні подають їм їжу, інші стелять їм ліжко, треті перуть їм одяг, четверті купують їм біодобавки та косметику й дарують їм маленькі подарунки тощо. Вони привітно ставляться до всіх без розбору, знаючи в душі, що така поведінка з боку інших недоречна, але ніколи не відмовляються від неї, спокушаючи кількох представників протилежної статі одночасно. Ті люди змагаються одне з одним за можливість служити їм, конкуруючи й ревнуючи одне одного, тоді як розпусна людина насолоджується цим почуттям, вважаючи себе надзвичайно чарівною. Насправді, справи між чоловіками й жінками добре зрозумілі дорослим, і навіть деякі неповнолітні їх розуміють; лише дурні, розумово відсталі чи психічно хворі їх не розуміють. Чому ці люди так запекло змагаються, щоб служити й догоджати представнику протилежної статі? Уся справа в бажанні спокусити, чи не так? Немає потреби говорити про це прямо; усі знають, що відбувається. Це те, про що люди добре знають, те, що є очевидно недоречним, але ця людина не відмовляється від цього, а мовчки погоджується – як це називається? Це називається фліртом. Вона знає, що йдеться про спокусу між чоловіками й жінками, але заради гострих відчуттів, які приносить задоволення хтивих бажань плоті, вона не хоче відмовлятися. Вона думає, що це відчуття є свого роду насолодою, навіть кращою за будь-яку смачну їжу у світі, тому не відмовляється. Коли людина, про яку йдеться, не відмовляється, ті, хто її спокушає, ще щасливіші, вважаючи себе тими, хто їй подобається, і внутрішньо насолоджуючись ситуацією. А ця людина думає, що доки не зав’язалося ніяких суттєвих стосунків, це нічого серйозного не означає, що розпуста серед невіруючих набагато гірша, і що це щонайбільше вважається спокушанням, подібним до звичайних побачень. Але хіба побачення мають бути такими? Сьогодні з однією людиною, завтра з іншою, безрозсудно знову й знову вплутуючись у побачення та спокушання з будь-ким. Куди б вони не пішли, такі розпусні люди насамперед вивільняють свої хтиві бажання, вихваляються й займаються спокушанням. Що більше людей вони спокушають, то щасливішими вони почуваються. Що відбувається в кінці? Після неодноразового вихваляння деякі брати й сестри розпізнають їхню поведінку й колективно пишуть листа вищому керівництву. Розслідування підтверджує їхні заяви, і розпусну людину вичищають із церкви. Бачите, що відбувається? Хіба на цьому не закінчується їхній шлях віри в Бога? Їхній фінал стає явним. Їхні вчинки й поведінка, нестерпні навіть для людей, ще огидніші для Бога. Поведінка, яку виявляють такі люди, – це не належні стосунки між людьми й не потреби нормальної людини; їхні вчинки можна описати лише одним словом – «розпуста». Що означає розпуста? Це бездумне зав’язування стосунків з представниками протилежної статі, довільне безвідповідальне спокушання інших, зваблення й домагання до представників протилежної статі. Це гра з хтивістю, і гра ця ведеться без огляду на ціну чи наслідки. Зрештою, якщо хтось справді потрапляє на гачок і починає з ними романтичний флірт, вони цього не визнають, кажучи: «Я ж жартував. Хіба ти сприйняв це серйозно? Насправді в мене не було таких намірів, це ти собі надумав». Хіба це не диявол спокушає людей? Спокусивши одну людину, вони шукають наступну ціль, спокушаючи інших. Які ж вони жахливі й нечестиві! Спокусивши людину, вони відмовляються це визнати. Якщо когось така людина ввела в оману й заплутала, хіба це не огидно? (Так.) Хіба такі люди, що безладно спокушають, не ненависні? (Так.) У Божому домі від самого початку було заявлено, що якщо людина досягла шлюбного віку і є дорослою, Божий дім не заперечує проти нормальних побачень, нормального шлюбу й сімейного життя, дозволяє це і дає свободу. Але є кілька умов: розпуста не дозволяється; нерозсудливе спокушання, флірт і довільні домагання до протилежної статі не дозволяються. Божий дім не обмежує побачень, але не дозволяє нерозсудливого спокушання. Що означає нерозсудливе спокушання? Це коли можна домагатися будь-якого представника протилежної статі, а після цього не визнавати цього. Ті, до кого вони домагаються, не є їхнім справжнім коханням; вони не планують тривалих стосунків і не збираються одружуватися, а просто хочуть спокусити, погратися з іншою людиною, отримати від неї задоволення, знайти гострі відчуття, мати стосунки з кількома партнерами, поводитися як розпусники – це й називається розпустою. У церкві розпуста не довзоляється, а якщо вона трапляється, то з причетними слід розбиратися згідно з принципами вичищення людей. Звісно, не допускається, щоб такі обставини виникали в євангельських командах серед людей, що проповідують Євангеліє, чи то з церков із повною зайнятістю, чи зі звичайних церков. Якщо хтось під приводом проповіді Євангелія бездумно спокушає, обираючи для співпраці лише представників протилежної статі або проповідуючи Євангеліє лише представникам протилежної статі, використовуючи цю можливість для неналежних стосунків, це є перериванням і завадою для Божої євангельської роботи. Лідери та працівники мусять вчасно вичищати таких людей.

Деякі люди, щоб знайти представника протилежної статі для розпусти, не зважають на вік і не мають вікових обмежень. Вони просто намагаються спокусити якомога більше, без жодного сорому. Деякі, спокушаючи представника протилежної статі, не лише задовольняють свої хтиві бажання плоті, а й навіть вимагають від іншої сторони оплати витрат на проживання, купівлі речей тощо. Якщо ви виявите таких людей або хтось повідомить про такі випадки, з ними слід своєчасно розібратися. Єдине рішення – вичистити таких людей, вичистити назавжди. Бо для здатних на таке людей це абсолютно не тимчасова проблема. Особливо це стосується тих, хто одружений, – маючи подружжя вдома, вони однаково спеціально шукають представників протилежної статі під приводом проповіді Євангелія. Вони шукають будь-яких, багатих і бідних, і якщо знаходять когось, хто їм подобається, то можуть навіть утекти з такою людиною, навіть не проповідуючи більше Євангеліє, а просто перестаючи вірити в Бога. Якщо таких людей вдається виявити завчасно, їх слід швидко й назавжди вичистити з лав проповідників Євангелія, не даючи їм іншого шансу, без подальшого спостереження. Зрозуміли? Хтось каже: «Деяким людям живеться нелегко. Якщо вони спокушають представника протилежної статі, щоб створити сім’ю, і якщо інша сторона може повірити в Бога й підтримувати їх, хіба це не вигідно для обох сторін?» Я кажу тобі: таких людей треба вичищати якомога раніше; вони роблять це геть не заради сімейного життя, а заради участі в розпусних діях. Чому Я такий упевнений? Якби це не були люди, схильні до розпусти, то після того, як вони повірили в Бога, вони б ніколи більше не робили таких речей, їм було б огидно від таких речей, особливо якщо вони одружені. Зараз у всьому світі панує розпуста й нечестя; люди потурають своїй хтивості й змагаються, хто більше спокусить представників протилежної статі, без жодних обмежень, бо це суспільство й це людство не засуджують і не висміюють таких вчинків. Тому люди вважають, що якщо вони здатні заробити гроші, займаючись розпустою й продаючи своє тіло, то це вміння, це здібність. Люди вважають це чимось, чим можна пишатися. Але після того, як люди повірили в Бога, їхній погляд на ці речі повністю змінюється. Вони знаходять правильний спосіб вилікувати хтиві бажання плоті, який насамперед передбачає стримування. Як же можна практикувати стримування? Людям потрібно знати сором і мати почуття сорому. Це називається нормальною людськістю. У всіх людей є хтиві бажання, але людям треба знати, як себе стримувати, мати почуття сорому. Навіть якщо виникають певні такі думки, то їм слід себе стримувати, оскільки вони вірять у Бога й мають совість і розум. Вони в кожному разі не мусять слідувати неналежним думкам, а тим паче впиватися ними. Їм слід шукати істину, щоб розв’язати ці проблеми. Навіть якщо вони новонавернені й не розуміють істини, їм досі слід керуватися найосновнішими стандартами людської моралі. Якщо в тебе немає навіть такого рівня стриманості, то в тебе немає нормальної людськості, немає совісті й розуму нормальної людськості. Усілякі тварини в цьому аспекті дотримуються певного порядку й правил, не діючи необачно; а людям тим паче не слід діяти необачно, і слід себе ще більше стримувати. Якщо в тебе немає навіть такого рівня стриманості й самоконтролю, то як ти можеш сподіватися шукати й практикувати істину? Якщо ти навіть не можеш розв’язати проблему своєї нечестивої хтивості, то як ти позбудешся своїх розбещених характерів? Твоєї природи, що опирається Богові й зраджує Його, тим паче було б неможливо позбутись, чи не так? (Так.) Якщо ти навіть не можеш впоратися з хтивими бажаннями плоті, то як ти можеш сподіватися позбутися своїх розбещених характерів? Навіть не думай про це. Ти цього не зможеш досягти.

Деякі люди під час проповіді Євангелія завжди намагаються знайти можливість для побачень; такі випадки трапляються часто. Тих, хто постійно займається любовними справами й нехтує своїми належними обов’язками, вичищають і розбираються з ними, а тим, хто зрідка переступає, роблять попередження. Щойно ці люди з нечестивими характерами знаходять відповідні обставини й зустрічають, на їхню думку, кохану людину, вони піддаються спокусі. Їхній намір отримати благословення від віри в Бога зникає в їхніх нечестивих хтивих бажаннях. Щойно вони вступають у романтичні стосунки, вони забувають про все, навіть відмовляються від наміру отримати благословення, прагнучи лише плотського щастя. Згрішивши один-два рази, вони ще відчувають докори сумління, ще страждають, а після трьох-чотирьох разів це перетворюється на розпусту. Щойно це стає розпустою, у серці людини вже немає докорів сумління, немає страждань, бо той шар сорому, та остання межа людськості вже зруйнована. Вони більше не соромляться розпусти, тож продовжують нею займатися. Ті, хто може продовжувати займатися розпустою, – це люди, які особливо потурають хтивим бажанням і не стримують себе. Таким людям не дозволено бути в церкві, і їх необхідно вичищати; не потурайте їм й не шукайте жодних виправдань, щоб їх залишити. У Божому домі не бракує проповідників Євангелія; Він не потребує таких розпусників, щоб заповнювати місця, бо це серйозно ганьбить ім’я Боже. Тому якщо хтось донесе або ти сам виявиш таких людей у команді проповідників Євангелія, ти повинен знати, що робити. Якщо в деяких новонавернених є такі проблеми, то вам слід спочатку побесідувати про істину щодо цих проблем, щоб усі знали, якими є принципи й ставлення церкви до тих, хто чинить розпусту. Принаймні спочатку слід зробити їм попередження, щоб вони не потрапили в цю пастку й не використовували можливість проповіді Євангелія для таких речей, а потім не звинувачували відповідальних осіб чи лідерів і працівників у тому, що вони заздалегідь не побесідували з ними про відповідні істини-принципи. Тому, перш ніж щось трапиться, перш ніж деякі люди дізнаються про ставлення Божого дому до таких осіб і таких справ, коли люди ще нечітко це розуміють, лідери й працівники повинні чітко і ясно побесідувати з ними про ці принципи, щоб вони знали, до якої поведінки, до якої природи належать такі справи, і яким є ставлення Божого дому до таких справ і таких осіб. Якщо після ґрунтовної розмови про ці принципи вони, знаючи їх, усе одно наполягатимуть на своєму й робитимуть так, то з ними слід розібратися й позбутися їх, їх необхідно вичистити. Якщо в церкві з’являються такі люди, які часто спричиняють інциденти, спокушаючи інших або часто домагаючись до представників протилежної статі, то в них точно є проблеми. Навіть якщо не сталося ніяких суттєвих проблем, лідери і працівники повинні зробити цим людям попередження й розібратися з ними, або усунути їх із місць, де люди виконують свої обов’язки; а в серйозних випадках – безпосередньо вичистити. На цьому ми закінчимо бесіду про сьомий аспект проявів людськості.

18 грудня 2021 року