Екскурс перший. Що таке істина

Заспіваймо гімн: Все творіння має підкоритися Божому пануванню

1 Бог створив усе суще, і тому Він підпорядковує все творіння Своєму пануванню і спонукає його підкоритися Своєму пануванню; Він буде панувати над усім сущим, щоб усе суще було в Його руках. Усе Боже творіння, включаючи тварин, рослини, людей, гори, річки й озера – усе повинно потрапити під Його панування. Усе, що в небесах і на землі, має потрапити під Його панування. У них не може бути жодного вибору, і всі вони повинні підкоритися Його розпорядженням. Це було зумовлено Богом, і це – влада Бога.

2 Бог править над усім, упорядковує і ранжує все, причому кожен розподіляється за родом його і кожен перебуває на місці, до якого належить згідно з Божими бажаннями. Яким би величним воно не було, ніщо не може перевершити Бога, усе служить людству, створеному Богом, і ніщо не сміє бунтувати проти Бога або ставити Богові будь-які вимоги. Тому людина, як створена істота Боже, також повинна виконувати свій обов’язок людини. Незалежно від того, чи є вона господарем або розпорядником усього сущого, незалежно від того, наскільки високий статус людини серед усього сущого, вона досі мізерна людська істота під владою Бога, і є нічим більшим, ніж мізерна людська істота, створена істота, і вона ніколи не буде вище Бога.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»

Яка істина в гімні «Все творіння має підкоритися Божому пануванню»? Який рядок є істиною? (Усі рядки є істиною.) Що сказано в останньому рядку? («Незалежно від того, наскільки високий статус людини серед усього сущого, вона досі мізерна людська істота під владою Бога, і є нічим більшим, ніж мізерна людська істота, створена істота, і вона ніколи не буде вище Бога».) Людина ніколи не може бути вище Бога, створені істоти ніколи не можуть бути вище Бога; усі, крім Бога, є створеними істотами. Людина ніколи не може бути вище Бога; це істина. Чи може ця істина змінитися? Чи зміниться вона до кінця часів? (Ні.) Це істина. Хто може сказати Мені, що таке істина? (Істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу.) Ми вже двічі бесідували на тему «Що таке істина», тож поговорімо про те, що таке критерії. Тут важливі саме критерії. (Критерії – це стандартні, точні принципи, закони й правила. Основою критеріїв є Божі слова.) Хто ще хоче продовжити? (Критерії – це найбільш стандартні, найбільш точні принципи, закони й правила, що походять із Божих слів.) Тут додано слово «найбільш», але чи потрібне це «найбільш»? Яка різниця між тим, щоб додати слово «найбільш», і тим, щоб не додавати його? Зі словом «найбільш» з’являється друге «найбільш», третє «найбільш» тощо. Що ви думаєте про додавання слова «найбільш»? (Це недоречно, бо істина – це єдиний стандарт. Щойно додається «найбільш», це передбачає певну відносність, коли інші речі стають другорядними й третьорядними щодо неї.) Чи точне це пояснення? (Так.) У цьому є певний сенс. Якщо ви маєте точний погляд і розуміння визначення того, «що таке істина», і ви чітко розумієте, що Бог є істиною, то ви можете зрозуміти, чи слід додавати слово «найбільш», чи правильно його додавати, яка різниця, якщо його додати, що означає не додавати його і що означає, якщо ви його додаєте. Тепер підтверджено, що не додавати «найбільш» – це правильно. Якої помилки припустилася людина, яка додала це слово? Вона думала, що хоч би який аспект Бога описується, слід додавати слово «найбільш». У чому вона помилилася, роблячи це порівняння? Якому з Божих тверджень, якій істині це суперечить? (Створені істоти ніколи не можуть бути вище Бога; здається, додавання слова «найбільш» припускає, що між створеними істотами й Богом існують другорядні й третьорядні ранги.) Чи це правильно? (Так.) У цьому є певний сенс; це можна так пояснити. Чи є ще якісь твердження, які можуть підтвердити, що додавати слово «найбільш» попереду – неправильно? (Я пригадую дещо, а саме те, що істина може походити лише від Бога, лише Бог є істиною, тому не може бути відносних висловів про друге «найбільш», третє «найбільш» тощо.) Це також правильно. (Істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Закони, правила й критерії можуть походити лише від Бога, і люди не мають критеріїв чи законів для своїх дій, а також не можуть встановлювати для них правила, тому немає потреби додавати слово «найбільш».) Це пояснення трохи практичніше. Ще щось? (Божа влада й Божа сутність унікальні. Божа сутність – це істина, і ніщо не може з нею зрівнятися. Додавання слова «найбільш» створює враження, ніби істина більше не є унікальною.) Як вам це твердження? (Добре.) Що в ньому доброго? (Воно вказує на те, що Бог унікальний.) «Унікальний» – ви всі забули цей термін. Бог унікальний. Чи можна знайти серед людства критерії, передані в кожному реченні, сказаному Богом, а також кожну з Божих вимог до людини? (Ні.) Чи містять знання, традиційна культура або думки людства ці речі? (Ні.) Чи можуть вони породити істину? Ні, не можуть. Тому додавання «найбільш» передбачає другорядні й третьорядні ранги, розрізнення високих, низьких і ще нижчих та поділ речей на перший рівень, другий рівень, третій рівень… Це означає, що всі правильні речі можуть стати критерієм згідно з певною послідовністю. Чи можна це так розуміти? (Так.) Тож у чому проблема з додаванням слова «найбільш»? Це перетворює Божі слова, Божу істину на щось відносне, лише відносно вище за знання, філософії та інші правильні речі серед людей, яких Він створив. Це поділяє істину на ранги. Як наслідок, правильні речі серед розбещених людей також стають істиною. Ба більше, такі речі також стають критеріями для вчинків людини й життя по-людськи – просто на відносно нижчому рівні. Наприклад, такі речі, як бути цивілізованим, ввічливим, людська доброта й деякі хороші речі, з якими люди народжуються, – усе це стає критеріями, а це натякає на те, що вони стали чим? (Істиною.) Вони стали істиною. Подивіться, додавання слова «найбільш» змінює природу цього критерію. Щойно змінюється природа критерію, чи змінюється також визначення Бога? (Так.) Яким стає визначення Бога? У цьому визначенні Бог не є унікальним; Божа влада, сила й сутність не є унікальними. Бог – це просто найвища за рангом роль із силою та владою серед людства. Будь-яка особа серед людства, яка має здібності й престиж, може вважатися рівнею Богові й обговорюватися на рівних із Ним, просто бути не такою високою чи великою, як Він. За своїм рангом ті відносно позитивні постаті й лідери серед людства можуть стояти відразу за Богом, стаючи другим, третім, четвертим при владі…, із найвищим рангом у Бога. Хіба таке тлумачення не змінює ідентичність і сутність Бога повністю? Лише через одне слово «найбільш» сутність Бога змінюється повністю. Чи це проблема? (Так.) Отже, якщо не додавати слова «найбільш», у чому ці слова правильні? (Вони констатують факт.) Що це за факт? (Те, що Бог є істиною, принципом, стандартом і критерієм.) Те, що Бог є джерелом усіх цих критеріїв. Серед розбещених людей, серед створених істот немає таких критеріїв. Бог – єдине джерело, яке виражає ці критерії. Лише Бог володіє цією сутністю. Реальність і критерії всіх позитивних речей можуть походити лише від Бога. Якщо людина знає щось із принципів життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу, знає щось із критеріїв і розуміє дещо з істини, чи може вона стати Богом? (Ні.) Чи є вона джерелом істини? Тим, хто виражає всі істини? (Ні.) Тоді чи можна її назвати Богом? Ні. У цьому полягає суттєва різниця. Ви розумієте? (Так.) Хоча Я вже двічі говорив на тему «Що таке істина», ваші відповіді й досі містять таку величезну помилку, перетворюючи Бога на одну зі створених істот, роблячи створених істот рівними Богові, зрівнюючи стосунки між ними. Це змінює природу питання, що рівнозначно запереченню Бога. Бог – це Творець, люди – це створені істоти; ці двоє не є ролями одного рангу. Але що відбувається, коли ви додаєте слово «найбільш»? Вони стають однаковими за сутністю й рангом, відрізняючись лише вищим чи нижчим ступенем. Коли Я розпитував вас про це детально, ви подумали собі: «Хіба це не заниження нашої оцінки? Ми всі освічені люди, як ми могли забути ці кілька слів? Ми можемо говорити про це без зусиль, навіть не дивлячись у свої нотатки». Проблема розвінчалася, щойно ви відкрили рота. Після того як Я поговорив, ви прочитали це кілька разів і однаково не змогли точно повторити. У чому причина цього? Ви досі не розумієте істини щодо цього. Хтось додав слово «найбільш» і подумав: «Ніхто з вас не додав “найбільш”; у вас не так багато віри в Бога, га? Подивіться на мене, я додав “найбільш”. Це показує, що я освічений – мій час у коледжі не минув даремно!» Після того як він додав «найбільш», більшість із вас не помітила проблеми. Дехто з вас відчув, що щось не так, але не зміг пояснити чому. Коли інші це пояснили, ви зрозуміли це теоретично, і ви знали, що пояснення правильне. Але чи зрозуміли ви це з позиції істини? (Ні.) Я бесідував про те, чому неправильно додавати слово «найбільш», і ви це зрозуміли, але чи справді ви зрозуміли сутність питання? (Ні.) Ви не побачили цього чітко. Чому так? (Ми не розуміємо істини.) А чому ви не розумієте істини? Хіба ви не зрозуміли, що Я сказав? Якщо ви зрозуміли, як ви можете досі не розуміти істини? Скільки розділів є на тему «Сам Бог, унікальний»? Скільки разів ви їх читали? Чи справді ви розумієте ці слова? (Ні.) Ви не розумієте, тому сьогодні ви пошили себе в дурні. Ці слова розвінчали вас. Хіба це не так? (Так.) Чи навчилися ви чогось із цього? Чи будете ви й надалі діяти, покладаючись на власну уявну розумність, наступного разу, коли зіткнетеся з чимось подібним? Ви б не наважилися, правда? Якщо людина не розуміє істини, жодна освіта чи знання не будуть корисними. Якщо ти неосвічений і не знаєш, як використовувати це слово, ти міг би не додавати слово «найбільш», і ця проблема могла б і не виникнути. Принаймні ти б не зробив цієї помилки й не пошив би себе в дурні. Але оскільки ти освічений і розумієш значення та вживання певних слів, ти застосував їх до Бога. Як наслідок, ти спричинив виникнення проблеми, перетворивши розумність на незграбність. Якщо ти застосовуєш це до людини, це просто ідолопоклонство й лестощі, що щонайбільше просто огидно. Але якщо ти застосовуєш це до Бога, проблема стає серйозною. Це стає словом, яке заперечує Бога, опирається Богу й засуджує Бога. Це помилка, якої найімовірніше припустяться розбещені люди, яким бракує істини. У майбутньому будьте обережні, щоб не додавати прислівники чи прикметники недбало. Чому? Тому що те, що стосується ідентичності, сутності, слів і характеру Бога, – це сфери, де розбещеним людям найбільше чогось бракує і де їхнє розуміння найбільш поверхове й мізерне. Тому люди, які не розуміють істини, мають бути обережними, щоб не діяти безрозсудно; краще бути обачними.

I. Розбір ідеї «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся»

Щойно дехто пояснив визначення й поняття істини. Ви розумієте визначення й поняття істини, але чи справді ви розумієте, що таке істина? Мені потрібно перевірити вас щодо цього. Як Я вас перевірю? Я використаю ваші сильні сторони, щоб перевірити вас. А які ваші сильні сторони? Ви знайомі з навчанням, словами й лексикою, з різними філософіями й підходами до світських справ, якими володіють люди в кожному натовпі, з людськими традиційними культурами, а також їхніми уявленнями й фантазіями. Ви також знайомі з різними законами й уявленнями, за якими живуть люди всіх рас, етнічних груп і національностей. Хіба це не ваші сильні сторони? Деякі з них є відносно усталеними ідіомами, деякі – прислів’ями, а деякі – приказками; деякі є влучними розмовними виразами, які часто використовують прості люди. Запитайте себе, щодо яких речей люди часто мають глибокі думки й погляди, які вони перетворюють на ідіому? Спочатку проаналізуймо кілька приказок, ідіом і законів, а також підхід людей до світських справ і їхні традиційні уявлення, щоб ми могли зрозуміти, чим саме є істина. Ми обговоримо, чим насправді є істина, з негативного погляду. Чи це хороший підхід? (Так.) Тож дайте нам одну для початку. (Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся.) Чи правильне це твердження? (Ні.) «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Почнімо бесідувати спочатку про це. Поясніть, що означає ця приказка. (Це означає, що ти маєш довіряти тим, кого ти використовуєш, не будучи насторожі щодо них. Якщо ти комусь не довіряєш, то не використовуй його.) Це буквальне тлумачення. Спочатку скажіть Мені, погоджується чи не погоджується більшість людей у світі із цією приказкою? (Погоджується.) Вони з нею погоджуються. Справедливо сказати, що більшість людей у цьому суспільстві дотримується приказки «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» як принципу залучення інших до роботи, і вони дотримуються цього принципу в тому, як ставляться до людей. Тож чи є якийсь аспект цієї приказки правильним? (Ні.) Чому ж тоді більшість невіруючих вважає цю приказку правильною, беззастережно приймає й застосовує її? Яка мотивація таких їхніх дій? Чому вони так кажуть? Дехто каже: «Якщо ти збираєшся залучити когось до роботи, то ти не можеш у ньому сумніватися; ти мусиш йому довіряти. Ти мусиш вірити, що він має талант і моральні якості, щоб виконати роботу, і що він буде тобі вірним. Якщо ти в ньому сумніваєшся, то не залучай його. Як каже приказка: “Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Ця приказка правильна». Насправді ця приказка – не що інше, як оманливі диявольські слова. Звідки вона походить? Який її намір? У чому її підступ? (Боже, я пам’ятаю, що під час минулої бесіди згадувалося: якщо деякі люди не хотіли, щоб інші втручалися в їхню роботу, вони казали: «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Вони мають на увазі: «Оскільки ти дав мені цю роботу й використовуєш мене, то ти не маєш втручатися в мою роботу – ти не маєш лізти в те, що я роблю».) Який характер мають люди, що послуговуються цією приказкою? (Характер антихриста, свавільний і такий, що сам собі закон.) Це справді їхній характер. Ті, хто використовує або придумав цю приказку, – це ті, хто залучає до роботи, чи ті, кого залучають? Кому ця приказка приносить найбільшу користь? (Тим, кого залучають.) Яку користь отримують ті, кого залучають, від цієї приказки? Якщо вони неодноразово наголошують на цій приказці своєму роботодавцю, вони вселяють у нього певний вид думки; це має характер навіювання або індоктринації. Це рівнозначно тому, щоб сказати роботодавцю: «Щойно ти когось використовуєш, ти мусиш вірити, що він буде тобі вірним. Ти мусиш вірити, що він виконає роботу добре, що він має цю здатність. Ти не маєш у ньому сумніватися, оскільки сумніватися в ньому було б на шкоду тобі самому. Якщо ти завжди вагаєшся, якщо ти завжди дивишся, як замінити його кимось іншим, це може вплинути на його вірність тобі». Почувши це, чи легко роботодавець піддасться впливу або буде введений в оману цією приказкою? (Так.) І щойно роботодавець піддасться впливу або буде введений в оману, той, кого залучають до роботи, отримає вигоду. Припустімо, що роботодавець приймає такий тип мислення й не виношує жодних сумнівів чи підозр щодо людини, яку він залучає; він не наглядає й не запитує про роботу, яку виконала ця людина, чи вірна йому ця людина або чи має ця людина здатність таке робити. У такому разі залучена людина може уникнути нагляду й контролю цього роботодавця, а згодом робити все, що їй заманеться, не дотримуючись бажань свого роботодавця. Скажіть Мені, коли працівник послуговується цією приказкою, чи справді він має такі моральні якості, щоб бути абсолютно вірним своєму роботодавцю? Чи він абсолютно не потребує нагляду? (Ні.) Чому ми так кажемо? Загальновизнаний факт від давніх часів до сьогодення полягає в тому, що люди глибоко розбещені, вони мають розбещені характери, і вони особливо хитрі й лукаві; немає чесних людей, і навіть дурні брешуть. Це спричиняє великі труднощі, коли йдеться про залучення інших людей до роботи, і майже неможливо знайти когось, гідного довіри, не кажучи вже про когось цілком надійного. Знайти кількох відносно придатних для залучення людей – це щонайбільше те, на що можна сподіватися. Оскільки немає людей, гідних довіри, як же тоді можливо «не сумніватися в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучати тих, у кому сумніваєшся»? Це неможливо, тому що немає нікого надійного. Тож як нам тоді використовувати тих, хто відносно придатний для залучення? Ми можемо робити це лише через нагляд і керівництво. Невіруючі посилають інформаторів і шпигунів стежити за людиною, яку вони залучили, щоб гарантувати собі відносне відчуття впевненості. Отже, люди в давнину обманювали себе, коли казали: «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Той, хто придумав цей вислів: «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», насправді сам не застосовував цю приказку. Якби він справді це робив, то був би бездумною особою, першорядним дурнем, якого можна лише обдурити й ошукати. Хіба це не факт? Поговорімо про те, у чому полягає найбільш значна вада приказки «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Що є основою для «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся»? Напевне, що залучена людина цілком надійна, вірна й відповідальна. Має бути 100% впевненість, що працівник є такою людиною, щоб роботодавець міг застосувати приказку «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». У наш час таких надійних осіб не знайти; їх майже не існує, що робить нісенітницею це твердження «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Якщо ти обираєш ненадійну людину, а потім застосовуєш приказку «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», щоб стримати свої сумніви щодо цієї людини, хіба ти не обманюєш себе? Чи здатна людина, яку залучають до роботи, бути надійною і робити все вірно й відповідально лише тому, що ти в ній не сумніваєшся? У реальності вона продовжуватиме діяти відповідно до того, якою людиною вона є, незалежно від твоїх сумнівів. Якщо це лукава людина, то вона й далі робитиме лукаві речі; якщо це простодушна людина, то вона й далі працюватиме без лукавства. Це не залежить від того, виношуєш ти сумніви щодо неї чи ні. Скажімо, наприклад, що ти залучаєш до роботи лукаву людину. У своєму серці ти знаєш, що ця людина лукава, але кажеш їй: «Я не сумніваюся в тобі, тож іди й впевнено виконуй свою роботу»; чи стане ця людина тоді простодушною людиною, яка веде справи без лукавства, лише тому, що ти в ній не сумніваєшся? Хіба це можливо? І навпаки, якщо ти залучаєш до роботи простодушну людину, чи перетвориться вона на лукаву через те, що ти в ній сумніваєшся або не розумієш її? Ні, не перетвориться. Тому приказка «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» – це суто спроба дурня заспокоїти себе, це самообман і нісенітниця. Якою є міра розбещеності людства? Прагнення до статусу та влади призвело до того, що батьки й сини, а також брати повстали одне проти одного й убивають одне одного, це змусило матерів і дочок ненавидіти одна одну. Хто може комусь довіряти? Немає людини, яка була б абсолютно надійною, є лише відносно придатні для залучення. Незалежно від того, кого ти залучаєш, єдиний спосіб запобігти помилкам – це спостерігати за ними або наглядати за ними. Отже, «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» – це самооманлива приказка. Це нісенітниця, облуда, яка зовсім не витримує критики. Чому Бог висловлює істину й виконує роботу суду, щоб очистити й спасти людство в останні дні? Причина цього полягає в тому, що людство було глибоко розбещене. Немає нікого, хто справді кориться Богу, і немає нікого, придатного для використання Богом. Тому Бог неодноразово вимагає, щоб люди були чесними. Це пояснюється тим, що люди надто лукаві, вони сповнені сатанинського розбещеного характеру й мають природу сатани. Вони не можуть стриматися від гріха й скоєння зла, і вони здатні опиратися Богу й зраджувати Його будь-де й будь-коли. Серед розбещених людей немає нікого, кого можна було б використати або хто був би вартий довіри. Справді важко обрати й використати когось із-поміж людства! По-перше, людям неможливо по-справжньому когось зрозуміти; по-друге, люди не можуть бачити інших наскрізь; по-третє, за особливих обставин людям ще більш неможливо приборкати інших або керувати ними. На цьому тлі знайти когось, кого можна використати, – це найважча справа. Тому приказка «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» є вкрай помилковою і зовсім не практичною. Обирати й використовувати когось на основі цієї приказки – це просто напрошуватися на обман. Кожен, хто вважає цю приказку правильною і істиною, є найдурнішим із людей. Чи може ця приказка справді розв’язати труднощі з використанням інших? Зовсім ні. Це лише спосіб заспокоїти себе, займаючись самообманом і вводячи себе в оману.

Чи маєте ви базове розуміння того, чи правильна приказка «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» на цьому етапі нашої бесіди? Чи є ця приказка істиною? (Ні.) Тоді що це? (Філософія сатани.) Точніше, ця приказка слугує виправданням для того, хто хоче прорватися крізь чийсь нагляд або контроль чи звільнитися від нього; це також димова завіса, яку поширюють усі злі люди, щоб захистити власні інтереси й досягти власних цілей. Ця приказка є приводом для тих, хто виношує приховані мотиви, робити все, що їм заманеться. Це також облуда, яку популяризують такі люди, щоб виправдано відірватися від нагляду, контролю й засудження моральної справедливості та совісті. Однак зараз є люди, які вважають приказку «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» практичною й правильною. Чи мають такі люди розпізнання? Чи розуміють вони істину? Чи є думки й погляди таких людей проблематичними? Якщо хтось у церкві популяризує цю приказку, він робить це з певним мотивом, він намагається ввести інших в оману. Він намагається використати приказку «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», щоб розвіяти побоювання або сумніви інших щодо нього. Неявно це означає, що він хоче, щоб інші вірили, що він може виконувати роботу, вірили, що він той, кого можна використати. Хіба це не його намір і мета? Безумовно. Він думає про себе: «Ви ніколи мені не довіряєте й завжди в мені сумніваєтеся. У якийсь момент ви, ймовірно, знайдете в мені якусь незначну проблему й відстороните мене. Як я маю працювати, якщо це завжди в мене на думці?» Тому він популяризує цей погляд, щоб Божий дім довіряв йому без сумнівів і залишив його працювати вільно, і так він міг би досягти своєї мети. Якщо хтось справді прагне до істини, він має належно ставитися до нагляду за його роботою з боку Божого дому, коли його бачить, знаючи, що це для його власного захисту і, що важливіше, що це також відповідальність за роботу Божого дому. Хоча він може виявляти свою розбещеність, він може молитися Богу, щоб просити Бога проникливо спостерігати за ним і захищати його, або присягнути Богу, що прийме Його покарання, якщо коїтиме зло. Хіба це не заспокоїло б його розум? Навіщо популяризувати облуду, щоб вводити людей в оману й досягати власної мети? Деякі лідери й працівники завжди мають ставлення опору до нагляду обраних Богом людей або спроб вищих лідерів і працівників дізнатися про їхню роботу. Що вони думають? «“Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Чому ви завжди наглядаєте за мною? Чому ви мене використовуєте, якщо не довіряєте мені?» Якщо ти запитаєш їх про їхню роботу або поцікавишся її прогресом, а потім запитаєш про їхній особистий стан, вони почнуть ще більше захищатися: «Цю роботу довірили мені; вона входить до моєї компетенції. Чому ви втручаєтеся в мою роботу?» Хоча вони не наважуються сказати це прямо, вони натякатимуть: «Як каже приказка: “Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Чому ти така недовірлива людина?» Вони навіть засуджуватимуть тебе й навішуватимуть на тебе ярлики. А що, якщо ти не розумієш істини й не маєш розпізнання? Почувши їхній натяк, ти сказав би: «Хіба я недовірливий? Тоді я помиляюся. Я лукавий! Ти правий: не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Хіба так тебе не ввели в оману? Чи відповідає приказка «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» істині? Ні, це нісенітниця! Ці нечестиві люди підступні й лукаві; вони подають цю приказку як істину, щоб ввести в оману безтолкових людей. Почувши цю приказку, безтолкова людина справді введена в оману, і вона заплутується, думаючи: «Він правий, я був несправедливий до цієї людини. Він сам це сказав: “Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Як я міг у ньому сумніватися? Не можна так виконувати роботу. Я мушу заохочувати його, не втручаючись у його роботу. Оскільки я використовую його, мені потрібно довіряти йому й дозволяти йому працювати вільно, не сковуючи його. Мені потрібно дати йому простір для виконання обов’язку. У нього є здатність виконувати роботу. І навіть якщо він не має здатності, Святий Дух і досі працює!» Що це за логіка? Чи відповідає щось із цього істині? (Ні.) Усі ці слова звучать правильно. «Ми не можемо сковувати інших». «Люди нічого не можуть зробити; це Святий Дух усе робить. Святий Дух проникливо за всім спостерігає. Нам не потрібно сумніватися, оскільки Бог повністю керує». Але що це за слова? Хіба люди, які їх говорять, не безтолкові? Вони не можуть розгледіти наскрізь навіть цього й введені в оману лише одним реченням. Можна з упевненістю сказати, що більшість людей вважає фразу «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» істиною, і вони введені в оману й зв’язані нею. Вони зазнають її завади й впливу, коли обирають або використовують людей, і навіть дозволяють їй диктувати свої дії. Як наслідок, багато лідерів і працівників завжди має труднощі й побоювання, коли вони перевіряють церковну роботу, а також просувають і використовують людей. Зрештою, усе, що вони можуть зробити, – це заспокоїти себе словами: «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Щоразу, коли вони перевіряють роботу або розпитують про неї, то думають: «“Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Я маю довіряти своїм братам і сестрам, і зрештою, Святий Дух проникливо спостерігає за людьми, тому я не мушу завжди сумніватися в інших і наглядати за ними». Вони підпали під вплив цієї фрази, чи не так? Які наслідки спричиняє вплив цієї фрази? По-перше, якщо хтось підтримує цю ідею «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», чи буде він перевіряти й скеровувати роботу інших? Чи буде він наглядати за роботою людей і відстежувати її? Якщо ця людина довіряє кожному, кого використовує, і ніколи не перевіряє й не скеровує їх у роботі, і ніколи не наглядає за ними, чи виконує вона свій обов’язок з вірністю? Чи може вона компетентно виконувати роботу церкви й звершувати Боже доручення? Чи вірна вона Божому дорученню? По-друге, це не просто нездатність дотримуватися Божого слова й твоїх обов’язків, це сприйняття інтриг сатани й філософії світських справ так, ніби вони є істиною, слідування їм та їхнє практикування. Ти слухаєшся сатани й живеш за сатанинською філософією, чи не так? Ти не людина, яка кориться Богу, а тим паче не людина, яка дотримується Божих слів. Ти повний негідник. Відкладати Божі слова вбік, а натомість брати сатанинську фразу й практикувати її як істину – це зрада істини й Бога! Ти працюєш у Божому домі, але принципи твоїх дій – це сатанинська логіка й філософія світських справ; що ти за людина? Той, хто зраджує Бога, і той, хто тяжко ганьбить Його. У чому сутність цього вчинку? У відкритому засудженні Бога й відкритому запереченні істини. Хіба не в цьому його сутність? (У цьому.) Крім того, що ти не слідуєш Божій волі, ти дозволяєш одному з диявольських висловів сатани й сатанинським філософіям світських справ розгулятися в церкві. Такими діями ти стаєш спільником сатани, допомагаєш сатані здійснювати його діяльність у церкві, а також заважаєш церковній роботі й перериваєш її. Сутність цієї проблеми дуже серйозна, чи не так?

У наш час більшість лідерів і працівників виношує отруту сатани у своїх серцях і досі живе за сатанинськими філософіями, і мало які Божі слова мають силу в їхніх серцях. Робота багатьох лідерів і працівників є проблематичною – вони ніколи не перевіряють роботу й не наглядають за нею після того, як зробили робочі розпорядження, хоча насправді знають у своїх серцях, що деякі люди не можуть виконувати роботу і що проблеми неодмінно виникнуть. Однак, не знаючи, як розв’язати цю проблему, вони просто приймають погляд «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» і працюють абияк, навіть мають спокій у душі. Це призводить до того, що деякі люди не можуть виконувати реальну роботу, а лише займаються загальними справами, ведучи їх для галочки. Як наслідок, вони псують роботу церкви, а в деяких місцях навіть стаються крадіжки пожертв Богу. Не в змозі терпіти це видовище, обрані Богом люди повідомляють про це Вишньому. Дізнавшись про це, неправдивий лідер приголомшений і відчуває, ніби наближається лихо. Тоді Вишнє його запитує: «Чому ти не перевіряв роботу? Чому ти використав не ту людину?» На що неправдивий лідер відповідає: «Я не маю проникливості щодо сутності людини, тому я просто дотримуюся принципу “Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся”. Я ніколи не очікував, що використаю не ту людину й спричиню таке лихо». Чи вірите ви, що погляд «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» правильний? Чи є ця фраза істиною? Чому він використовує цю фразу в роботі Божого дому й у виконанні свого обов’язку? У чому тут проблема? «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» – це явно слова невіруючих, слова, що походять від сатани, то чому ж він ставиться до них як до істини? Чому він не може розрізнити, правильні ці слова чи ні? Це явно слова людини, слова розбещеного людства, вони просто не є істиною, вони цілком суперечать словам Бога й не мають слугувати критерієм для дій людей, життя по-людськи та поклоніння Богу. Тож як слід підходити до цієї фрази? Якщо ти справді здатний мати розпізнання, яку істину-принцип тобі слід використовувати замість неї, щоб вона слугувала твоїм принципом практики? Це має бути: «Виконуй свій обов’язок добре всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всім своїм розумом». Діяти всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всім своїм розумом означає не бути скутим ніким; це означає бути єдиним серцем і розумом, і нічим більше. Це твоя відповідальність і твій обов’язок, і ти маєш виконувати його добре, оскільки такі дії абсолютно природні й виправдані. З якими б проблемами ти не стикався, ти маєш діяти згідно з принципами. Вирішуй їх так, як належить; якщо потрібне обтинання, хай буде так, а якщо потрібне відсторонення, хай буде так. Коротко кажучи, дій на основі Божих слів і на основі істини. Хіба це не принцип? Хіба це не повна протилежність фразі «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся»? Що означає не сумніватися в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучати тих, у кому сумніваєшся? Це означає, що якщо ти залучив людину до роботи, ти не маєш у ній сумніватися, ти маєш відпустити віжки, не наглядати за нею й дозволити їй робити все, що їй заманеться; а якщо ти в ній сумніваєшся, то не маєш її залучати. Хіба не таким є значення? Це жахливо неправильно. Людство було глибоко розбещене сатаною. Кожна людина має сатанинський характер і здатна зрадити Бога й опиратися Йому. Можна сказати, що немає нікого надійного. Навіть якщо людина клянеться до кінця світу, це марно, тому що люди скуті своїми розбещеними характерами й не можуть контролювати себе. Вони мають прийняти Божий суд і кару, перш ніж зможуть розв’язати проблему свого розбещеного характеру й повністю розв’язати проблему свого опору Богу та зради Бога – розв’язати корінь гріхів людей. Усі ті, хто не пройшов через Божий суд і очищення й не досяг спасіння, не є надійними. Вони не варті довіри. Тому, коли ти використовуєш когось, ти маєш наглядати за ним і скеровувати його. Крім того, ти маєш його обтинати й часто бесідувати про істину, і лише так ти зможеш чітко побачити, чи можна продовжувати його використовувати. Якщо є люди, які можуть прийняти істину, прийняти обтинання, здатні вірно виконувати свій обов’язок як слід і мають постійний прогрес у своєму житті, то лише ці люди справді придатні для використання. Ті, хто справді придатний для використання, мають підтвердження роботи Святого Духа. Люди, які не мають роботи Святого Духа, не є надійними; вони трудівники й найманці. Коли йдеться про обрання лідерів і працівників, відносно висока їхня частка, принаймні більше половини, відсіюється, тоді як лише незначна меншість вважається придатною для використання або підхожою, – це факт. Деякі церковні лідери ніколи не наглядають за роботою інших і не перевіряють її, і не звертають уваги на роботу після того, як закінчили бесідувати або робити робочі розпорядження. Натомість вони керуються фразою «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», навіть кажучи собі: «Нехай Бог зробить решту». Тоді вони починають упиватися комфортом і легкістю, не цікавлячись справою й ігноруючи її. Працюючи в такий спосіб, хіба вони не поводяться недбало? Чи є в них хоч якесь почуття відповідальності? Хіба такі люди не є неправдивими лідерами? Бог вимагає, щоб люди виконували свої обов’язки всім своїм серцем, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією своєю силою. Те, чого Бог вимагає від людей, – це істина. Якщо, працюючи або виконуючи свої обов’язки, лідери й працівники дотримуються слів дияволів і сатани, а не слів Бога, хіба це не прояв опору Богу й зради Бога? Чому, обираючи лідерів і працівників, Божий дім має обирати лише людей, здатних прийняти істину, добрих людей, які мають совість і розум, і тих, хто має хороший рівень і здатний взятися за роботу? Причина цього полягає в тому, що людство глибоко розбещене й майже ніхто не придатний для використання. Якщо хтось не має років підготовки й зрощування, він робить усе жахливо неефективно й має великі труднощі з тим, щоб добре виконувати свої обов’язки, і його потрібно судити, карати й обітнути багато разів, перш ніж він стане придатним для використання. Більшість людей викривається й відсіюється в процесі їхньої підготовки, і лідери й працівники відсіюються зі значно високою швидкістю. Чому так? Це пояснюється тим, що людство занадто глибоко розбещене сатаною. Більшість людей не любить істину й не відповідає стандарту совісті й розуму. Тому більшість із них не придатна для використання. Вони мають вірити в Бога кілька років і розуміти трохи істини, щоб бути здатними виконувати деякі обов’язки. Така реальність розбещеного людства. Отже, виходячи з цього, ми можемо зробити висновок, що фраза «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» цілком неправильна й не має абсолютно ніякої практичної цінності. Ми можемо з упевненістю сказати, що «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» – це єресь і облуда; це диявольський вислів, сатанинська філософія, і така характеристика цілком доречна. Бог ніколи не казав нічого на кшталт: «Розбещеному людству можна довіряти». Він завжди вимагав, щоб люди були чесними, доводячи, що серед усього людства дуже мало чесних людей, що всі здатні брехати й обманювати, і що всі мають лукавий характер. Ба більше, Бог сказав, що ймовірність того, що розбещене людство зрадить Бога, становить сто відсотків. Навіть якщо Бог використовує людину, ця людина має пройти через роки обтинання, і навіть будучи використаною, вона має пережити багато років суду й кари, щоб очиститися. Тепер скажіть Мені, чи справді є хтось надійний? Ніхто не наважується так сказати. А що доводить те, що ніхто не наважується? Це доводить, що всі люди ненадійні. Тож повернімося до фрази «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». У чому вона неправильна? Що в ній абсурдного? Хіба це не самоочевидно? Якщо хтось досі вірить, що ця приказка хоч у чомусь правильна або застосовна, то, безумовно, йому бракує істини, і, безумовно, він є абсурдною людиною. Сьогодні ви здатні помітити проблему із цією фразою й визначити, що це облуда, і це цілком тому, що ви пережили Божу роботу й тепер здатні бачити чіткіше й здобувати чіткіше розуміння сутності розбещеного людства. Лише завдяки цьому ви здатні повністю відкинути цю диявольську фразу, цю єресь і облуду. Якби не Божа робота спасіння, ви теж були б введені в оману цим диявольським висловом сатани й навіть використовували б його так, ніби це стандартний вислів або девіз. Як би це було жалюгідно – ви б зовсім не мали істини-реальності.

Фраза «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» – це фраза, яку більшість людей чула раніше. Ви вважаєте цю фразу правильною чи неправильною? (Неправильною.) Оскільки ви вважаєте її неправильною, чому вона досі здатна впливати на вас у реальному житті? Коли з вами траплятимуться такі справи, цей погляд виникатиме. Він певною мірою заважатиме вам, і щойно він вам завадить, ваша робота буде скомпрометована. Отже, якщо ти вважаєш її неправильною і визначив, що вона неправильна, то чому ти досі піддаєшся її впливу й чому ти досі використовуєш її, щоб заспокоїти себе? (Оскільки люди не розуміють істини, їм не вдається практикувати згідно з Божими словами, тому вони сприйматимуть сатанинську філософію світських справ як свій принцип або критерій для практики.) Це одна з причин. Чи є інші? (Оскільки ця фраза відносно відповідає плотським інтересам людей, і вони природно діятимуть згідно з цією фразою, коли не розуміють істини.) Люди такі не лише тоді, коли не розуміють істини; навіть коли вони розуміють істину, вони можуть бути нездатними практикувати згідно з істиною. Правильним є те, що ця фраза «відносно відповідає плотським інтересам людей». Люди радше пішли б на хитрість або сатанинську філософію світських справ, щоб захистити власні плотські інтереси, ніж практикували б істину. Крім того, вони мають для цього підставу. Що це за підстава? Вона полягає в тому, що ця фраза широко сприймається масами як правильна. Коли вони роблять усе відповідно до цієї фрази, їхні дії можуть бути обґрунтованими перед усіма іншими, і вони можуть бути вільними від критики. Якщо дивитися з морального чи правового погляду або з погляду традиційних уявлень, це погляд і практика, які витримують критику. Отже, коли ти не бажаєш практикувати істину або коли ти її не розумієш, ти радше образив би Бога, порушив би істину й відступив би туди, де не перетинається моральна межа. І що це за місце? Це межа, де ти «не сумніваєшся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучаєш тих, у кому сумніваєшся». Відступ у це місце й дії відповідно до цієї фрази дадуть тобі душевний спокій. Чому це дає тобі душевний спокій? Причина цього полягає в тому, що всі інші теж так думають. Ба більше, твоє серце також плекає уявлення про те, що закон неможливо виконувати, коли всі – правопорушники, і ти думаєш: «Усі так думають. Якщо я практикуватиму згідно з цією фразою, не матиме значення, якщо Бог засудить мене, оскільки я однаково не можу бачити Бога чи торкатися Святого Духа. Принаймні в очах інших мене вважатимуть людиною з людськими рисами, кимось, хто має трохи совісті». Ти вирішуєш зрадити істину заради цих «людських рис», заради того, щоб люди дивилися на тебе без ворожості в очах. Тоді всі будуть думати про тебе добре, тебе не критикуватимуть, і ти житимеш комфортним життям і матимеш душевний спокій – те, чого ти шукаєш, це душевний спокій. Чи є цей душевний спокій проявом любові людини до істини? (Ні, не є.) То що це за характер? Чи виношує він лукавство? Так, у ньому є лукавство. Ти трохи про це подумав, і ти знаєш, що фраза «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» неправильна, що це не істина. Чому ж тоді, коли ти заходиш у глухий кут, ти й досі не обираєш істину, а натомість дотримуєшся філософської фрази, що походить із традиційної культури, тієї, до якої люди найбільш сприйнятливі? Чому ти це обираєш? Це пов’язано зі складними думками людей, а щойно з’являються складні думки, який характер задіяний? (Нечестя.) Окрім нечестя, тут відіграє роль ще один аспект. Ти не повністю визнаєш цю фразу правильною, але однаково здатен дотримуватися її, і ти дозволяєш їй впливати на тебе й контролювати тебе. Одна річ тут є певною: ти відчуваєш відразу до істини, і ти не той, хто любить істину. Хіба це не характер? (Так, це він.) Це точно. Коли люди щось роблять, на них впливає багато поглядів, і хоча насправді у своєму серці ти не обов’язково віриш, що такі погляди правильні, ти все ж здатний дотримуватися їх і триматися їх, що зумовлено певним характером. Навіть якщо ти вважаєш ці погляди неправильними, ти й досі можеш піддаватися їхньому впливу, дії та маніпуляціям. Це нечестивий характер. Наприклад, деякі люди вживають наркотики або грають в азартні ігри, водночас кажучи, що вживання наркотиків і азартні ігри – це погано, і навіть радять іншим не робити таких речей, щоб вони потенційно не втратили все. Вони вважають такі речі неправильними, негативними, але чи можуть вони відмовитися від них і покинути їх? (Ні.) Вони ніколи не зможуть зупинитися, і вони навіть відкрито кажуть: «Азартні ігри – це також спосіб заробити гроші, тому це може перетворитися на професію». Хіба вони просто це не прикрашають? Насправді вони думають собі: «Що це за професія? Я заклав усе цінне, що мав, і втратив усі гроші, які на цьому заробив. Зрештою, жоден гравець не може вести нормальне життя». То чому вони досі так це прикрашають? Тому що не можуть покинути. А чому вони не можуть покинути? Тому що це в їхній природі; це вже пустило там коріння. Їм потрібна ця річ, і вони не можуть повстати проти неї – це їхня природа. Ми більш-менш достатньо побесідували про фразу «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Чи піддається людина впливу цієї фрази тому, що в неї був тимчасовий імпульс прийняти такий погляд, або тому, що сатана, скориставшись моментом необережності, вселив у цю людину такий погляд, змусивши її діяти відповідно? (Ні.) Це стосується розбещеної природи людини; вона обирає такий шлях, тому що ця річ у її природі. Проаналізувавши фразу «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» в такий спосіб, ви тепер в основному її розумієте. Ця фраза характеризується як філософія сатани щодо світських справ – це аж ніяк не істина. Чи має вона якийсь зв’язок з істиною? (Ні.) Вона не має абсолютно ніякого зв’язку з істиною, і вона засуджена Богом. Це не істина; вона походить від сатани, а не від Бога. Можна з упевненістю сказати, що ця фраза не має нічого спільного з істиною або з критерієм того, як віруючі в Бога мають діяти, жити по-людськи й поклонятися Богу. Ця фраза була повністю засуджена. Облудні якості цієї фрази порівняно досить очевидні, тому вам легко розрізнити, правильна вона чи ні.

II. Розбір ідеї про те, щоб «спати на сушняку й лизати жовч»

Поговорімо про ще один вислів – «спати на сушняку й лизати жовч». Хто може пояснити, що це означає? (У вислові «спати на сушняку й лизати жовч» «сушняк» означає хмиз, а «жовч» – це жовчний міхур. Тут ідеться про те, як Ґоуцзянь, цар царства Юе, спав на купі хмизу й щодня лизав жовчний міхур, і як він хотів помститися, відродитися з попелу поразки й відновити своє царство.) Ти пояснив передісторію цього вислову, тобто з якої історії він походить. Зазвичай, пояснюючи вислів, окрім пояснення передісторії, треба пояснити його переносне значення – метафорою чого він є, коли люди використовують його в наш час. Поясни ще раз. (Це метафора людини, яка працює не покладаючи рук, бореться й тяжко гарує над тим, щоб досягти своїх цілей і бажань.) Тоді як слід пояснити «сушняк» і «жовчний міхур» у цьому контексті? Ти не пояснив ці два аспекти значення. Якщо дивитися на слова, то «сушняк» означає вид хмизу з колючками; він лягав спати на тернистий хмиз, а потім часто нагадував собі про своє становище й ганьбу, і часто нагадував собі про місію, яку ніс на своїх плечах. Крім того, він підвісив жовчний міхур до стелі й щодня лизав його. Що відчувають люди, коли лижуть жовчний міхур? (Гіркоту.) Це ж так гірко! Він використовував це відчуття, щоб нагадувати собі не забувати свою ненависть, не забувати свою місію і не забувати своє бажання. Яким було його бажання? Велика справа відновлення свого царства. Метафорою чого зазвичай є вислів «спати на сушняку й лизати жовч»? Зазвичай це метафора людини, яка перебуває у скрутному становищі, але не забуває свою місію та бажання і здатна платити ціну за свої бажання, жадання та місію. Це більш-менш те, що це означає. В очах світських людей вислів «спати на сушняку й лизати жовч» є позитивним чи негативним? (Позитивним.) Чому він вважається позитивним висловом? Він може мотивувати людей серед труднощів не забувати свою ненависть, не забувати свою ганьбу, а також спонукати їх наполегливо працювати й прагнути стати сильнішими. Це досить натхненний вислів. В очах світських людей це, безсумнівно, позитивний вислів. Якщо люди діють згідно із цим висловом, то немає сумнівів, що те, що вони роблять, їхня мотивація до дій, спосіб, у який вони діють, і принципи, яких вони дотримуються, є правильними й позитивними. Якщо так казати, то в цьому вислові в основному немає нічого неправильного, то що ж ми хочемо проаналізувати, згадуючи цей вислів? Що ми хочемо сказати? (Ми хочемо проаналізувати, у чому цей вислів суперечить істині.) Правильно, ми хочемо розрізнити, є він істиною чи ні. Оскільки цей вислів такий «правильний», нам варто проаналізувати й перевірити, у чому саме він «правильний». Тоді ми матимемо точне визначення цього й зможемо подивитися, чи є він насправді істиною, чи ні. Це кінцевий результат, якого ми хочемо досягти. Вислів «спати на сушняку й лизати жовч» – це закон виживання, якого дотримуються люди в особливих обставинах. Спершу скажімо напевно: чи є цей вислів істиною? (Ні.) Не починаймо з того, чи є він істиною, чи ні. З його буквального значення, яке можуть бачити люди, цей вислів не має негативного сенсу. То який позитивний сенс він має? Він може мотивувати людей, давати їм рішучість, спонукати їх боротися далі, не відступати, не падати духом і не бути боягузами. Є аспект, у якому він має позитивне застосування. Однак за яких обставин людям необхідно дотримуватися принципів життя по-людськи та дій, що містяться в цьому вислові? Чи є зв’язок між принципами, які відстоює цей вислів, і вірою в Бога? Чи є зв’язок із практикою істини? Чи є зв’язок із виконанням свого обов’язку? Чи є зв’язок зі слідуванням Божому шляху? (Ні.) Ви так швидко дійшли висновку? Звідки ви знаєте, що немає зв’язку? (У Божих словах про це не сказано.) Це занадто спрощене й безвідповідальне твердження. Коли ти не розумієш і кажеш: «У будь-якому разі цього немає в Божих словах, і я не знаю, що означає цей вислів, тому я не буду його слухати. Він може казати що завгодно, але я в це не повірю», – це безвідповідальні слова. Ти мусиш поставитися до цього серйозно. Щойно ти поставишся до цього серйозно, досконало це зрозумієш і матимеш істинне розрізнення щодо цього, ти ніколи не вважатимеш цей вислів істиною. Зараз Я не змушую тебе заперечувати правильність цього вислову; радше Я змушую тебе зрозуміти, що цей вислів не є істиною, і показую тобі, які істини тобі слід розуміти і як тобі слід відстоювати істину за тих самих обставин. Розумієте? Тож розкажіть Мені, яким є ваше розуміння. («Спати на сушняку й лизати жовч» – це вислів про те, як людям слід практикувати в часи нещастя, але в Божому домі терміну «нещастя» немає. Коли Бог розвінчує людей або піддає їх випробуванням, це все частина Божого процесу їхнього удосконалення – це не нещастя. Цей вислів каже людям, що вони мусять пам’ятати про труднощі, яких вони зазнали в цей час, і відвоювати втрачені позиції в майбутньому. Цей вислів не витримує критики в Божому домі. Я наведу приклад, який є не зовсім вдалим: після відсторонення деякі лідери використовують фразу «спати на сушняку й лизати жовч», щоб мотивувати себе, кажучи: «Я вчитимуся в Ґоуцзяня, царя царства Юе, і буду спати на сушняку й лизати жовч. Настане час, коли я повернуся на свою стару посаду й знову стану лідером. Ви побачите! Зараз ви критикуєте мене, кажучи, що я поганий у тому і іншому аспекті. Одного дня я поверну те, що втратив, і змушу вас побачити, на що я насправді здатний. Напевно настане день, коли приниження, якого я зазнав зараз, буде змите начисто!») Це дуже хороший приклад. Чи він просвітив вас? Чи бувають у вас часи, коли ви хочете спати на сушняку й лизати жовч? Чи думаєте ви коли-небудь про те, щоб відвоювати втрачені позиції? (Так. У мене виникають такі думки, коли люди заперечують мої погляди. Наприклад, коли я обговорюю деякі речі з братами й сестрами, і вони ставлять під сумнів висловлені мною погляди, у серці я відчуваю спротив і думаю: «Одного дня я мушу добре виконати свою справу й показати вам». Тоді я йду й наполегливо працюю, щоб вивчити ту сферу роботи, але це неправильний менталітет.) Це не ставлення прийняття істини, пошуку істини чи практики істини, а ставлення непокори й бажання щось довести іншим – це ставлення невизнання поразки. Таке ставлення вважається позитивним серед людства. Ніколи не визнавати поразки – це свого роду хороша вдача, і це означає, що людина має завзятість, то чому ж кажуть, що це не практика істини? Причина цього полягає в тому, що їхнє ставлення під час виконання справ, а також принципи й мотивація того, що вони роблять, ґрунтуються не на істині, а радше на вислові з традиційної культури «спати на сушняку й лизати жовч». Хоча можна сказати, що ця людина має відчутну присутність, а її умонастрій і ставлення на кшталт бажання перемогти й невизнання поразки викликають повагу в людей у мирському світі, якими є такі умонастрій і вдача перед лицем істини? Вони мізерні й надзвичайно жахливі; Бог ними гидує. Хто ще має чим поділитися? (Коли я виконую обов’язок, оскільки я не знайомий із тією сферою роботи, то думаю, що люди не сприймають мене серйозно. Тож у серці я таємно підбадьорюю себе: «Мені треба добре вивчити цю сферу роботи й змусити всіх вас побачити, що я насправді здібний». Іноді, коли люди вказують на недоліки в моєму обов’язку, я докладаю зусиль, щоб змінитися; я витримую труднощі й плачу ціну, щоб навчитися роботи, і скільки б труднощів я не зазнавав, я все це проковтую, але я не шукаю, як добре виконувати свій обов’язок, радше я хочу, щоб настав день, коли я зможу змусити інших рівнятися на мене й зможу здобути повагу інших. У мене також є своєрідний стан, коли я сплю на сушняку й лижу жовч.) З того, чим ви всі поділилися, Я помітив проблему. Ви вірите в Бога немало років, покинули свої сім’ї та кар’єри й зазнали немало труднощів, проте пожали так мало. Ви також здатні витримувати труднощі й присвячувати себе у своїх обов’язках, і здатні платити ціну, але чому ви ніколи не просуваєтеся в істині? Як так, що істини, які ви розумієте, такі нечисленні й такі поверхові? Причина в тому, що ви не робите наголос на істині. Ви завжди хочете спати на сушняку й лизати жовч, і ваші серця по вінця наповнені палким потягом проявити себе. Спати на сушняку й лизати жовч – це «великий нарив», ти думаєш, це щось добре? Який кінцевий результат того, що людина спить на сушняку й лиже жовч? Коли людина хоче довести, що вона здібна й компетентна, що вона не гірша за інших і не може нікому програти, вона буде спати на сушняку й лизати жовч. Іншими словами, вона «терпітиме найбільші труднощі, щоб стати найвеличнішою людиною». Тож як проявляється те, що людина спить на сушняку й лиже жовч? Перший прояв – це невизнання поразки. Другий – це терпіти приниження й нести важку ношу. Ти можеш не використовувати жодних слів, щоб сперечатися з іншими, спростовувати їх або захищати себе, але ти таємно докладаєш зусиль. Яких зусиль? Це може бути ціна, яку ви платите: засиджуватися допізна, вставати рано-вранці або читати Божі слова й вивчати свою сферу роботи, поки інші розважаються, докладати додаткових зусиль. Хіба це означає терпіти труднощі? Це називається спати на сушняку й лизати жовч. Який третій прояв? Він проявляється в тому, що люди мають усередині своєрідну велику амбіцію і не скаржаться на свої неприємності через цю велику амбіцію. Вони хочуть відстоювати цілі, які вони поставили й хочуть досягти, і хочуть підтримувати цю волю до боротьби. Що це за воля до боротьби? Наприклад, якщо ти хочеш стати лідером або виконати якесь завдання, ти мусиш завжди підтримувати цей внутрішній настрій; ти ніколи не маєш забувати свою рішучість, свою місію, свої амбіції та жадання. Як би ви описали це одним реченням? (Не втрачати з поля зору свою початкову мотивацію для виконання чогось.) Не втрачати з поля зору свою початкову мотивацію для виконання чогось – це правильно, але недостатньо сильно. (Тримати велику амбіцію в серці.) Це краще. У цьому є трохи того відчуття. Як можна сказати ці слова точніше й лаконічніше? (Воля до боротьби й амбіцій.) Як би ви сказали це повними словами? Багато битв і багато поразок, але ставати сміливішим, що довше борешся. Це воля до боротьби, яка каже «ніколи не здавайся». Це як деякі люди кажуть: «Ти впав духом після відсторонення? Мене відстороняли багато разів, але я ніколи не падав духом. Щоразу, коли я зазнаю невдачі в чомусь, я просто знову сідаю в сідло. Нам треба мати волю до боротьби!» З їхньої позиції, ця воля до боротьби є позитивною річчю. Вони не вважають поганим, коли люди мають амбіції, жадання та волю до боротьби. Як вони ставляться до бажань і диких амбіцій, породжених розбещеним характером зарозумілості? Вони ставляться до них як до чогось позитивного. Тому вони думають, що здатність витримувати труднощі сну на сушняку й лизання жовчі для досягнення мети, до якої вони прагнуть, і мети, яку вони вважають належною, – це правильно, що люди прихильно на це дивляться, і що це має бути істиною. Це три прояви «спання на сушняку й лизання жовчі». Чи можуть ці три прояви пояснити значення, що міститься у вислові «спати на сушняку й лизати жовч»? (Так, можуть.) Тоді Я детально побесідую про ці три прояви.

А. Невизнання поразки

Спочатку поговорімо про перший прояв «спання на сушняку й лизання жовчі»: невизнання поразки. Що таке невизнання поразки? Які прояви в людях зазвичай доводять, що в них менталітет невизнання поразки? Який це характер – невизнання поразки? (Зарозумілість і непоступливість.) Він містить два очевидні характери: зарозумілість і непоступливість. Що ще? (Бажання перемогти.) Це характер? Це прояв. Ми зараз говоримо про характери. (Відраза до істини.) Відраза до істини, безумовно, означає, що вони не приймають істину. Наприклад, якщо лідер або працівник каже, що твої дії порушують принципи й затримують роботу Божого дому, і вони хочуть відсторонити тебе, ти думаєш: «Хм! Я не вважаю свої дії неправильними. Якщо ви хочете відсторонити мене, то вперед, дійте. Якщо ви не дозволите мені цього робити, то я не буду. Я скорюся!» У цій покорі є ставлення відмови визнати поразку. Це характер. Окрім зарозумілості, непоступливості та відрази до істини, що ще міститься в цьому характері? Чи є характер бажання змагатися з Богом? (Так.) Тоді що це за характер? Це порочність. Ви навіть не можете розпізнати характер, який є таким порочним. Чому Я кажу, що він порочний? (Тому що вони хочуть змагатися з Богом.) Намагання змагатися з істиною називається порочністю – це занадто порочно! Якби вони не були порочними, вони б не намагалися змагатися з істиною і не намагалися б змагатися з Богом або конкурувати з Ним. Це порочний характер. У невизнанні поразки є зарозумілість, непоступливість, відраза до істини та порочність. Це очевидні характери, з якими воно пов’язане. Як проявляється невизнання поразки? Які менталітети воно охоплює? Як думають люди, які не визнають поразки? Яким є їхнє ставлення? Що вони кажуть, що вони думають і що вони виявляють, коли стикаються з такими речами, як відсторонення? Найпоширеніший прояв – це коли вони виконують обов’язок, і Вишнє бачить, що вони не підходять для виконання цього обов’язку, і відстороняє їх, то вони розмірковують у своєму серці: «Мені з тобою не зрівнятися. Я не буду з тобою сперечатися. У мене є талант. Рано чи пізно справжнє золото засяє, і я талановита людина, куди б я не пішов! Хоч би які влаштування робить для мене Вишнє, я поки що це стерплю й послухаю їх». Вони також приходять до Бога й моляться: «Боже, я прошу Тебе втримати мене від нарікань. Я прошу Тебе стримати мій язик і зробити так, щоб я не судив Тебе й не хулив Тебе, і зробити мене здатним коритися». Але потім вони знову розмірковують: «Я не можу коритися. Це найважча частина. Я не можу прийняти цей факт. Що мені робити? Це влаштування Вишнього; я нічого не можу вдіяти. Я такий талановитий, але чому я ніколи не можу використати свої таланти в Божому домі? Схоже, я ще прочитав недостатньо Божих слів. Відтепер я мушу читати більше Божих слів!» Вони не скоряються й думають, що це не вони гірші за інших, а просто вони вірять у Бога трохи менше часу, і це можна надолужити. Тому вони докладають зусиль до читання Божих слів і слухання проповідей. Вони щодня вивчають новий гімн і читають розділ Божих слів, а також практикуються в проповідуванні. Поступово вони стають дедалі більше обізнаними з Божими словами, вони можуть проповідувати багато духовної доктрини й можуть висловлюватися, щоб бесідувати на зібраннях. Чи є тут якийсь потяг не визнавати поразку? (Так.) Що це за потяг? (Нечестивий потяг.) Це клопітно! Чому так стається: щойно ми це аналізуємо, ви одразу характеризуєте це як нечестивий потяг? Хіба це не хороші речі? Їхнє духовне життя нормальне; вони не беруть участі у світських справах; вони не пліткують; вони здатні цитувати багато розділів Божих слів і співати багато гімнів по пам’яті. Вони «еліта»! То чому ви кажете, що це нечестивий потяг? (Їхній намір – довести, що вони здібні й не гірші за інших.) Це називається невизнанням поразки. Не визнаючи поразки, чи справді вони розуміють себе й визнають свої проблеми? (Ні.) Чи визнають вони свою розбещеність і свій зарозумілий характер? (Ні.) Тоді що вони доводять, не визнаючи поразки? Вони хочуть довести, що вони здібні й кращі; вони хочуть довести, що вони кращі за інших, і зрештою довести, що їхнє відсторонення було помилкою. Їхній потяг спрямований у цьому напрямку. Хіба це не є невизнанням поразки? (Так.) Це ставлення невизнання поразки породило їхні дії витримування труднощів, сплати ціни, терпіння приниження й несення важкої ноші. Зовні здається, що вони докладають багато зусиль, можуть витримувати труднощі й платити ціну, і нарешті досягають своїх цілей, але чому ж Бог не задоволений? Чому Він їх засуджує? Тому що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішими глибинами серця людей і оцінює кожну людину згідно з істиною. Як Бог оцінює поведінку, наміри, прояви та характери кожної людини? Усі ці речі оцінюються згідно з істиною. Тоді як Бог оцінює цю справу й визначає її? Скільки б труднощів ти не зазнав і яку б високу ціну не заплатив, у кінцевому підсумку ти не прагнеш до істини; твій намір полягає не в тому, щоб коритися істині чи приймати її; натомість ти використовуєш свій метод витримування страждань і плати ціни, щоб довести, що те, як Бог і Божий дім схарактеризували тебе й повелися з тобою, було неправильним. Що це означає? Ти хочеш довести, що ти людина, яка ніколи не помилялася і яка не має розбещеного характеру. Ти хочеш довести, що те, як Божий дім повівся з тобою, не відповідало істині, і що істина й Божі слова іноді помиляються. Наприклад, стосовно тебе стався недогляд і проблема, і твій випадок доводить, що Божі слова не є істиною і тобі не потрібно коритися. Хіба не це є результатом? (Так.) Чи Бог схвалює такий результат, чи засуджує його? (Він засуджує його.) Бог засуджує його.

Чи відповідає істині це ставлення невизнання поразки, яке мають люди? (Ні.) Якщо ми скажемо, що це ставлення не відповідає істині, і що воно зовсім далеке від істини, чи буде це твердження правильним? Ні, тому що це ставлення не має з істиною абсолютно нічого спільного. У світі й серед усього людства це ставлення невизнання поразки схвалюється чи засуджується? (Схвалюється.) У яких середовищах воно схвалюється? (На робочому місці та в школах.) Наприклад, якщо учень отримує шістдесят балів на іспиті, він каже: «Я не визнаю поразки. Наступного разу я отримаю дев’яносто!» А коли він отримує дев’яносто, він хоче отримати сто наступного разу. Зрештою він досягає цього, і батьки думають, що ця дитина має амбіції й світле майбутнє. Інше середовище – і найпоширеніше – це змагання. Деякі команди програють змагання і на їхніх обличчях намальований знак ганьби, але вони не визнають поразки. Через цей менталітет і ставлення невизнання поразки вони докладають багато зусиль і тренуються старанніше, і на наступних змаганнях вони перемагають іншу команду і роблять так, що ті мають поганий вигляд. У цьому суспільстві й серед людства невизнання поразки – це своєрідний менталітет. Що таке менталітет? (Це спосіб мислення, який підтримує людей психологічно.) Правильно. Це рушійна сила, яка підтримує людей, щоб вони завжди сміливо рухалися вперед, не були переможеними, не падали духом, не відступали й досягали своїх жадань і цілей. Це називається невизнанням поразки. Це своєрідний менталітет невизнання поразки. Люди думають, що якщо в них немає цього менталітету, цього «духу», то життя не має сенсу. На що вони покладаються в житті? Їхнє життя покладається на своєрідний менталітет. Звідки береться цей менталітет? Він походить із людських уявлень та фантазій, а також із їхніх розбещених характерів. Він непрактичний, і люди не можуть його досягти. Відтоді, як Бог створив людство, і дотепер, скільки б років не минуло, є так багато позитивних речей, як-от закон, за яким живуть живі істоти, закон, за яким живе людство, і закон, за яким функціонують небо, земля, усе суще і всесвіт тощо. Відповідно до своїх думок і рівня освіти люди мають бути здатні знайти в усьому цьому закон, якого слід дотримуватися, щоб узяти його за принцип і рушійну силу для того, як вони діють і живуть як люди, або за основу для цього. Однак люди не докладають зусиль у правильному напрямі – у якому напрямі вони докладають свою силу? Вони докладають свою силу в неправильному напрямі, тобто вони порушують закон, за яким розвиваються речі, і порушують закон, за яким усе суще циркулює – вони завжди хочуть зруйнувати ці природні закони, які призначив Бог, і використовувати людські методи й засоби для створення щастя. Вони не знають, як здобувається щастя, яка таємниця в ньому криється або що є джерелом; вони не шукають цього джерела. Натомість вони намагаються використовувати людський підхід для створення щастя, і також завжди хочуть творити чудеса. Вони намагаються використовувати людський підхід, щоб змінити нормальний порядок усіх цих речей, а потім досягти щастя й цілей, яких вони хочуть. Усе це ненормально. Який кінцевий результат того, що люди покладаються на себе, щоб боротися за такі речі, як би вони не боролися? Цей світ, який Бог дав людству для управління, тепер пошкоджений. Хто є найбільшою жертвою тепер, коли він пошкоджений? (Людина.) Людство є найбільшою жертвою. Люди знівечили світ до такої міри, але досі стверджують, що вони «ніколи не здадуться». Хіба в них немає проблем із головою? Який кінцевий наслідок приносить те, що люди «ніколи не здаються»? Катастрофічне лихо. Це не просто програш у змаганні чи двох або знак ганьби, намальований на обличчі. Вони зруйнували свої перспективи й відрізали собі шляхи до відступу – вони знищили самих себе! Ось до чого призводить невизнання поразки.

Те, що ми зараз розбираємо, – це типовий вияв порочного характеру й зарозумілого характеру сатани, а саме: «ніколи не здаватися». «Ніколи не здаватися» – це менталітет. Ми критикуємо, розвінчуємо й засуджуємо його, але якщо ти засудиш це серед людства, чи приймуть це люди? (Ні.) Чому ні? (Бо всі люди вихваляють цю фразу.) Вони пропагують цей менталітет. Якщо людина не має ані крихти менталітету невизнання поразки й «ніколи не здаватися», інші скажуть, що вона слабак. Якщо ми не пропагуємо ці речі, хіба ми слабаки? (Ні, не слабаки.) Люди кажуть: «Як це ти не слабак? У твоєму житті немає жодної стійкості. Яка користь від того, що ти живеш?» Чи правдиве це твердження? Розберімо його спершу: що це за ставлення – невизнання поразки? Чи слід людям із нормальним розумом мати таке ставлення? Насправді, якщо в людей нормальний розум, їм не слід мати такого умонастрою. Мати такий умонастрій неправильно. Людина мусить дивитися реальності в очі, щоб бути особою з розумом. По суті, невизнання поразки вочевидь позбавлене розуму; це означає, що в них щось не так із головою, і, очевидно, це ставлення неправильне. Якщо говорити точно, віруючим у Бога не слід мати цього умонастрою, тому що в невизнанні поразки закладений зарозумілий характер. Чи легко людям прийняти істину, коли вони мають зарозумілий характер? (Ні.) Це проблема. Якщо ти використовуєш зарозумілий характер як основу, з якої прагнеш до істини, то до чого ти прагнеш? Те, до чого ти прагнеш, – це, безумовно, не істина, тому що це прагнення за своєю суттю не є позитивним, і те, що ти здобудеш, точно не буде істиною; це точно буде якийсь «менталітет», який вигадали люди. Якщо люди ставляться до такого менталітету як до істини, то вони збилися зі шляху. Отже, якби ми мали виправити умонастрій невизнання поразки, що б ми сказали? Ми б сказали, що люди мусять стикатися з реальними проблемами й робити все згідно з істинами-принципами, що їм не слід мати ставлення невизнання поразки. Якщо вони не визнають поразки, перед ким вони її не визнають? (Перед Богом.) Вони не визнають поразки перед істиною. Точніше кажучи, вони не визнають поразки перед істинними фактами справи, вони не визнають, що зробили щось не так і були викриті, і вони не визнають, що мають зарозумілий характер. Ці речі правдиві. Тож як ви можете спростувати цих людей? Найкращий спосіб дати їм відсіч – використати те, що вони вважають найбільш обтяжливим. Що в сучасному світі людство вважає найбільш обтяжливим? Науку. Що наука дала людству? (Лихо.) Наука, річ, яку людство вихваляє найсильніше і якою найбільше пишається, накликала на нього безпрецедентне лихо. Тепер, коли ви маєте цю підказку, як вам слід спростовувати цих людей, щоб ви могли їх засоромити? Як ви скажете, чи слід соромити тих, хто є сатанинським поріддям? (Так.) Якщо ти не засоромиш їх, вони завжди дивитимуться зверхньо на істину, дискримінуватимуть тих, хто вірить у Бога, і думатимуть, що ті, хто вірить у Бога, вірять лише тому, що вони слабаки. Як вам слід спростовувати їх? (Кажучи: «Ти просто звичайна людина. Що в тебе є такого, що дозволяє тобі не визнавати поразки? Що дає тобі право не поступатися? Навіть якщо деякі люди – науковці, то й що? Хоч би якою передовою була наукова технологія, яку вони розробляють, то й що? Чи можуть науковці розв’язати всі лиха, які зараз наука накликала на людство?») Це правильний спосіб спростувати їх. Подумайте, чи це хороший спосіб їх спростувати? Ти кажеш: «Людство дожило до сьогоднішнього дня, але люди навіть не знають, хто їхні власні предки, тож як вони можуть не визнавати поразки? Ти навіть не знаєш, звідки ти взявся, тож чим тобі хизуватися? Ти навіть не визнаєш Бога, Який створив тебе, тож як ти можеш не визнавати поразки? Бог створив людей, і це така славна річ, але ти цього не визнаєш і не приймаєш; натомість ти наполягаєш на вірі в те, що люди еволюціонували від звірів, і визнанні цього. Наскільки ти низький? Бог такий могутній і шляхетний; Він каже, що Він твій Творець, але ти не визнаєш, що ти Його створена істота. Наскільки ти ниций?» Чим вони заперечать? «Люди еволюціонували від мавп, але ми все ж тварини вищого рівня». «То хіба ви й досі не тварини й звірі? Ми не визнаємо, що ми тварини. Ми люди, ми люди, створені Богом. Бог створив людей, і Він визнає, що ти людина, але ти не хочеш бути людиною. Ти наполягаєш на запереченні того факту, що Бог створив людей. Ти наполягаєш на тому, щоб бути звіром. Яка користь від того, що ти живеш? Чи гідний ти жити?» Чи є сила в цих словах? (Так.) Ось як ми спростовуємо цих людей. Незалежно від того, визнають вони це чи ні, приймають чи ні, це факти. Я поговорю про інший момент. Люди ніколи не визнають поразки, вони думають, що вони такі здібні, що в них є передові технології та всіляка мудрість, але як вони ставляться до природи? Вони постійно борються з нею й завжди хочуть її підкорити. Вони зовсім не розуміють, як слідувати порядку природи. Що управління людства зрештою зробило з природою? Хіба всім цим не управляють люди, які обізнані й розуміють науку? Хіба ти не відмовляєшся визнати поразку? Хіба ти не здібна людина? Хіба тобі не потрібне Боже володарювання? Людство й природа співіснували тисячі років, проте, хоч як це неймовірно, людство досі не знає, як управляти природою. Людство надмірно освоює, надмірно споживає й сильно забруднює природу до такої міри, що зараз запаси природних ресурсів стають дедалі більш недостатніми. Крім того, ні вода, яку п’ють люди, ні їжа, яку вони їдять, ні повітря, яким вони дихають, не вільні від отрути. Коли Бог уперше створив природу, усе живе, їжа, повітря й вода були чистими й вільними від отрути, але після того, як Він дав природу в управління людству, усі ці речі стали отруєними. Саме люди й мусять «насолоджуватися» цими речами. Тож як люди можуть не визнавати поразки? Бог створив такий прекрасний світ для людства й дозволив йому управляти ним, але як воно управляло ним? Чи знає воно, як управляти ним? Людство зловживало ним до такої міри, що повністю його зіпсувало – ні океани, ні гори, ні земля, ні повітря, ні навіть озоновий шар у небі не вціліли; усі вони були зруйновані. Хто зрештою понесе несприятливі наслідки всього цього? (Люди.) Це саме людство. Люди настільки дурні, наскільки це взагалі можливо, але вони вважають себе великими й не визнають поразки! Чому вони не визнають поразки? Якщо людству дозволити й далі так управляти речами, чи відновиться природа до свого первісного стану? Ніколи. Якщо людство покладається на цей менталітет невизнання поразки, світ і природа під його управлінням ставатимуть лише дедалі гіршими, жахливішими й бруднішими. Якими будуть остаточні наслідки? Людство помре в цьому середовищі, яке воно зруйнувало. Тоді хто може зрештою все це змінити? Бог може. Якщо люди здатні це зробити, то нехай хтось із них зголоситься Й спробує змінити нинішній стан світу, але чи є хтось, хто наважиться взяти на себе цю відповідальність? (Ні.) Тоді чому люди не визнають поразки? Люди не можуть захистити навіть воду, яку п’ють. Природу зруйнували не леви чи тигри, не кажучи вже про птахів, риб чи комах; радше це самі люди її зруйнували й знищили. Зрештою люди мусять пожинати те, що посіяли. Чи є зараз спосіб усе змінити? Це неможливо змінити. Можна з упевненістю сказати, що якби Бог не прийшов усе це зробити, середовище, у якому живе все людство, ставало б лише дедалі гіршим і гіршим та дедалі жахливішим; воно б не покращилося. Лише Бог може все це змінити. Чи нормально, якщо людство не визнає поразки? Чи можеш ти змінити це середовище? Тобі дали хороше середовище, але все, що ти можеш робити, – це руйнувати його; ти його не захищаєш. Який харчовий ланцюг усього світу? Чи розуміє його людство? Ні, не розуміє. Наприклад, вовки – це люті тварини. Якби людство вбило всіх вовків, воно б думало, що підкорило природу. З такою рішучістю, таким бойовим духом і таким менталітетом прийняття виклику людство починає полювати на вовків у великих масштабах. Коли людство винищує більшість вовків у зоні луків, воно думає, що підкорило природу й підкорило вид, яким є вовки. Водночас вони вішають вовчі шкури у своїх домівках, носять мантії з вовчої шкури, шапки з вовчої шкури й настромлюють шкури вовченят на вістря своїх кинджалів. Вони фотографуються й кажуть усьому світу: «Ми підкорили цей вид, який був загрозою для людства, – вовків!» Хіба їхнє самовдоволення не трохи передчасне? Коли вовків менше, ззовні здається, що життю людей і деяких інших живих істот нічого не загрожує, але якими будуть подальші наслідки? Людство мусить дорого за це заплатити. Яку ціну воно мусить заплатити? Коли вбивають велику кількість вовків, їхнє поголів’я зменшується. Одразу після цього всілякі кролики, миші та будь-які інші тварини на луках, яких їдять вовки, починають розмножуватися у величезних масштабах. Коли цих тварин стає надмірна кількість, яким є перший наслідок? (Трава зникає.) Трави стає дедалі менше. Коли трави менше, стає дедалі менше рослинного покриву. Коли цих тварин надмірна кількість, їм потрібно їсти велику кількість трави, а швидкість, з якою росте трава, не пропорційна кількості травоїдних. Коли ці речі не пропорційні, що відбувається? (Опустелювання.) Так, опустелювання. Коли земля не має рослинного покриву, вона починає перетворюватися на пісок і поступово стає піщаною зоною. Більшість рослин не пускає коріння й не розмножується в піску, тому піщані землі швидко ростуть і розширюються дедалі більше, і зрештою всі луки стають пустелею. Після цього пустеля почне наступати на території, де живуть люди, і яким буде перше відчуття людей? Можливо, коли люди побачать, що площа пустелі збільшилася, вони не злякаються, але коли настане день, в який вдарить піщана буря, якої шкоди це завдасть людству? Спочатку навколо літатиме пил. Потім, коли настане вітряний сезон, люди навіть не зможуть розплющити очі, тому що пісок так сильно розноситиметься. Їхні тіла будуть укриті піском, і їхні роти будуть ним наповнені. У крайніх випадках будинки, худоба або люди поблизу пустелі можуть бути поглинуті піском. Чи можуть люди зупинити пісок? (Ні.) Вони не можуть його зупинити, тому вони мусять переїжджати, відступаючи все далі вглиб країни. Зрештою, луки ставатимуть дедалі меншими, пустеля ставатиме дедалі більшою, і буде дедалі менше місць, де людство зможе жити. Тож середовище, у якому живуть люди, покращиться чи погіршиться? (Погіршиться.) Як виник цей результат, який вони мусять терпіти? Що його спровокувало? (Вбивство вовків.) Це почалося, коли вони вбили вовків. Це була така маленька непримітна річ. Якщо люди не розуміють, як слідувати цьому порядку, і не розуміють, як захищати цей порядок, якими, зрештою, будуть наслідки? Піски зітруть людей з лиця землі. Хіба це не катастрофічне лихо? Вбивство вовків – це тип поведінки, але який характер лежить у його основі? У чому сутність цього характеру? Яка їхня мотивація це робити? Які способи мислення, притаманні людям, породжують таку поведінку? (Бажання підкорити природу.) Правильно, вони хочуть її підкорити. Люди думають, що вовки – природний ворог людства. Вовки становлять загрозу для людства й завжди їдять людей. Вовки – це не добре. Так людство очорнює вовків, а потім намагається їх підкорити й винищити, щоб не залишилося жодного. Тоді людство зможе жити комфортно й спокійно, і йому нічого не загрожуватиме. Саме ґрунтуючись на цій мотивації, люди починають убивати вовків. Чим це продиктовано? Це продиктовано менталітетом невизнання поразки. Людство не знає, як належно управляти вовками або регулювати їх, а натомість завжди хоче їх убити й винищити. Вони хочуть перевернути цей порядок і перетворити його на інший. Яким є результат? Люди поглинуті піском. Хіба не таким є результат? (Так.) Результат є таким. З усієї людської раси й усього світу, який створив Бог, у маленькому куточку планети – який в очах Бога може бути не більшим за арахіс – трапився цей маленький інцидент, але люди навіть не можуть бачити його чітко. Вони досі змагаються з природою, змагаються з Богом і не визнають поразки! До якого наслідку призводить невизнання поразки? (До загибелі.) Вони накликають на себе власну загибель! Цей факт наявний просто зараз. Після настання цього наслідку, як людство має його виправити? (Воно не може.) Воно не може його виправити. Деякі громадські організації та люди з добрим серцем, які проводять суспільно корисну діяльність, виступають і закликають людей підтримувати збалансовану екосистему. У них правильна мотивація та причина це робити, і те, до чого вони закликають, теж правильне. Чи хтось відгукується? (Ні.) Уряд теж не вживає заходів – ніхто не зважає на цю проблему. Люди знають причину проблеми, але після деякого з’ясування її з позиції спостерігачів на цьому все й закінчується. Вони й досі вбивають вовків, як і раніше. Хтось каже: «Якщо ти й далі так їх убиватимеш, одного дня ти будеш похований у піску», але вони відповідають: «Ну то й буду похований. Я ж буду не один такий. Чого тут боятися?» Що це за характер? Характер заціпеніння й бездумності; у них немає людськості. Хто не боїться померти? Тож як вони могли сказати таку легковажну річ? Вони не вірять, що щось подібне станеться. Вони думають: «Земля величезна. Крім пустель, є гори й ліси. Невже вони всі можуть бути знищені так швидко? Часу ще багато! Ми просто вбили кількох вовків, і деякі місця перетворилися на пустелю, а ти так налякався? Якщо їх треба вбити, то ми мусимо їх убити». Хіба це не тупо? Вони вбили кількох вовків, і всього через двадцять чи тридцять років ділянка зелених луків повністю змінилася. Якби люди розкидали на цій землі насіння трави або посадили рослини, які придатні для вирощування в пустелі, – якби вони змогли змінити це середовище, то людство виправило б свої помилки, і було б не надто пізно, але чи так це просто в реальності? Порядок, установлений Богом, найкращий і найбільш підхожий. Люди мусять слідувати цьому порядку, щоб зберегти існування землі, і щоб ці тварини, рослини та людська раса могли продовжувати жити на ній, причому кожна істота ладнала б особливо добре та співіснувала у спосіб, який є водночас взаємообмежувальним і симбіотичним. Якщо одна його частина зруйнована, ти можеш не побачити жодних наслідків протягом десяти років, але через двадцять років, коли ти справді відчуєш наслідки, ніхто не зможе це виправити. Що це означає? Що якщо Бог не внесе масштабних змін, з того моменту середовище, у якому живе людство, ставатиме лише дедалі гіршим і гіршим; воно не розвиватиметься в хорошому напрямку. Ось яким буде наслідок. Що є джерелом цього наслідку? Джерелом є менталітет невизнання поразки, який вихваляє людство, що є першим виявом того, щоб «спати на сушняку й лизати жовч». Як це бачать люди, «спати на сушняку й лизати жовч» – це «великий» і «священний» вислів, але перший вплив, який ця ідея справляє на людство, полягає в тому, що вона накликає на нього такі великі несприятливі наслідки. Люди думають: «Хіба у світі природи немає порядку? Мені він не здається чимось особливим. Хіба люди не кажуть, що він святий і його не можна руйнувати? А я зруйную його, і ми просто подивимося, що буде!» Несприятливий наслідок, яким людство «насолоджується» сьогодні, – це останнє, що воно хоче бачити. Ось як настає наслідок того, щоб «подивитися, що буде»; він викладений перед людством, щоб воно його побачило. Усі бачили сцени «кінця світу». Хіба вони не отримали по заслугах? Вони самі накликали це на себе.

Перший вияв менталітету «спати на сушняку й лизати жовч» – це невизнання поразки. Які наслідки мусять нести люди? Катастрофічне лихо: вони пожинають несприятливі наслідки своїх дій – кажучи простою мовою, вони отримують те, чого просили, і отримують по заслугах! Тепер ви знаєте, чи справді ця фраза правильна й чи є вона істиною, так? Чи є ця фраза істиною? (Ні.) Це не істина. Припустімо, що невіруючі знову скажуть: «Нам потрібно мати певний дух і стійкість у своєму житті по-людськи!» Ти це обмірковуєш і кажеш: «Це так вірно. Як віруючі, ми завжди говоримо про покору. Хіба в цьому не надто бракує самостійності? Хіба це не надто слабко? У нас немає стійкості». Невже ти так думаєш? Якщо ти приймаєш те, що Я сказав сьогодні, ти б ніколи так не подумав. Навпаки, ти сказав би: «Людство – це безнадійна справа. Не дивно, що Бог ним гидує. Людство вже пройшло ту точку, коли з ним можна було говорити розумно». Ти не прийняв би такої ідеї. Навіть якщо в тебе немає підхожої відповіді або недоречно сперечатися із цими людьми, у своєму серці ти знаєш, що їхні погляди абсолютно не є істиною. Хоч би якою позитивною люди вважали таку ідею, і хоч би скільки вони її пропагували й вихваляли в цьому світі, ти не піддасися її впливу. Навпаки, ти зречешся її й зневажатимеш її. Я закінчив бесідувати про перший вияв менталітету: «спати на сушняку й лизати жовч». Я почав бесідувати про істину, як Я відхилився від теми? Я думаю ось що: якщо те, що ти береш із Моєї бесіди, обмежується визначенням або концепцією, ти ніколи не зрозумієш, які частини цієї ідеї правильні, а які неправильні. Ти просто заплутаєшся – іноді ти думатимеш, що така ідея правильна; іноді ти думатимеш, що така ідея неправильна, але тобі не буде зрозуміло, що в ній неправильно, а що правильно. До того ж ти часто практикуватимеш згідно із цим «принципом», і ти завжди будеш безтолковим. Якщо ти не бачиш чітко, ти не зможеш відпустити таку ідею. Якщо ти не можеш її відпустити, чи можеш ти практикувати істину абсолютно? Чи можеш ти поклонятися Божим словам і слідувати їм як істині абсолютно? Ні, не абсолютно. Ти зможеш лише відносно або час від часу думати, що Божі слова правильні або що Божі слова завжди правильні, і ти дотримуєшся цього з погляду доктрини. Але якщо це так зване знання й ці слова, які здаються правдивими, але насправді є фальшивими, досі впливають на тебе й турбують тебе, то Божі слова завжди будуть для тебе відносно правильними, а не абсолютною істиною.

Б. Терпіння принижень і несення важкої ноші

Другий прояв того, щоб спати на сушняку й лизати жовч, – це терпіння принижень і несення важкої ноші. Терпіння принижень і несення важкої ноші – це також форма мислення, менталітет і ставлення до речей, які пропагують світські люди. У суспільстві та світі це спосіб мислення, який є відносно позитивним і який людство вважає відносно оптимістичним, спрямованим уперед і позитивним. То що ж ми хочемо проаналізувати? Що поганого в терпінні принижень і несенні важкої ноші? Чому це не істина? Це в корені не має нічого спільного з істиною. Що Я маю на увазі, коли кажу, що це не має нічого спільного з істиною? Я маю на увазі, що якщо ти хочеш практикувати істину, то мусиш робити це цілком згідно з принципами Божих слів і згідно зі стандартами та подробицями, яких вимагає Бог. Тобі не слід домішувати сюди ставлення й погляди на виконання справ, а також методи й засоби так званих людських ідеологій, менталітетів і гідності. Божі слова – це істина, і вони не мають нічого спільного із цими речами. Тоді чому терпіння принижень і несення важкої ноші – це погано? Чому Я кажу, що це не істина? Хіба це не варто проаналізувати? (Варто.) Почнімо з пояснення буквального значення цієї фрази; тоді буде легше зрозуміти. Терпіння принижень і несення важкої ноші означає здатність витерпіти будь-який сором, біль і приниження заради своїх зобов’язань, ноші або місії, які ти береш на себе та приймаєш. Це основне значення цієї фрази. Тоді в якому середовищі та в яких ситуаціях зазвичай використовують цю фразу? Якщо кажуть, що людина терпить приниження й несе важку ношу, то чи перебуває ця людина зараз в обставинах, коли її місія завершена, а вона досягла мети, якої хотіла досягти? (Ні.) Отже, зазвичай, коли говорять про терпіння принижень і несення важкої ноші, мають на увазі незначну людину, яка перебуває в ситуації, де в неї немає абсолютно ніякого статусу й ніякого німба, не кажучи вже про якусь владу. Вона перебуває в такій ситуації, але їй однаково потрібно виконувати свої зобов’язання, нести місію, яку їй треба завершити, не падати духом, не йти на компроміс і не здаватися. Хіба це теж не тип менталітету? На чому наголошує цей менталітет? На «терпінні» та «несенні». «Терпіння» означає бути терплячим і щось витримувати. Водночас із терпінням чогось вона мусить узяти на себе й нести на плечах важку ношу й зобов’язання, виправдати очікування кожного й не підвести людину, яка довірила їй це доручення. Що це за менталітет? (Наполегливість.) У цьому є такий елемент значення, але це найбільш базовий і поверховий рівень значення. Що ще тут є? Проаналізуймо це так. Що означає «приниження» у фразі «терпіння принижень»? (Зневага й ганьба.) Це коли всі навколо ганьблять цю людину й змушують її відчувати, що вона зазнала зневаги. Яка саме поведінка ганьбить людей і змушує їх відчувати, що вони зазнали зневаги? (Глузування з них, обмови та уїдливі зауваження на їхню адресу.) Правильно: глузування з них і обмови, а також висміювання, знущання та уїдливі зауваження на їхню адресу. Тоді що означає «важка ноша» у фразі «несення важкої ноші»? (Зобов’язання й доручення.) Що охоплюють зобов’язання й доручення? Вони охоплюють своєрідну місію та важкий тягар – цей важкий тягар може бути тим, що людині довірили інші люди, або це може бути мета, до якої людина прагне, чи місія, яку вона сама собі придумала. Які місії, на думку людей, вони беруть на себе? (Приносити честь своїм предкам і виділятися над іншими.) (Бути вершками суспільства.) Усе це приклади. По суті, це власні амбіції людей. Щоб досягти цих цілей і реалізувати їх, у своїх нинішніх обставинах вони здатні терпіти зневагу, глузування, обмови, уїдливі зауваження й навіть насмішки з боку людей навколо. Що спонукає їх усе це терпіти? Наприклад, в одного чоловіка є амбіція стати старшим армійським генералом. Перш ніж він здобуде владу, настає день, коли група хуліганів принижує його, кажучи: «Ти? Армійський генерал? Зараз у тебе навіть коня немає – як ти можеш бути генералом? Якщо хочеш бути генералом, спершу проповзи в мене між ногами!» Усі люди поруч вибухають сміхом. Він мить розмірковує сам собі: «Немає нічого поганого в тому, щоб хотіти бути армійським генералом. Чому вони глузують і насміхаються з мене? Але зараз я не можу бути нерозважливим і показувати свої здібності. Судячи з того, як ідуть справи сьогодні, якщо я не зроблю так, як вони кажуть, мене поб’ють, а якщо все піде погано, я можу втратити життя. Тоді як я зможу бути генералом? Проповзти між ногами хулігана заради моїх жадань – це дрібниця. Я і досі я, чи не так?» У цей момент він падає на коліна, впирається обома руками в землю й повзе між ногами того хулігана, як собака. Поки він повзе, його серцю важко це витримати, і воно болить, наче його простромили ножем, – у його серці ненависть! Він думає: «Одного дня, коли я справді стану генералом, я порубаю тебе на мільйон шматків!» Ось що він думає у своєму серці, але зовні він мусить це витерпіти – він не може дозволити іншим побачити, що він думає. Після того як він проповзає між ногами хулігана, шайка хуліганів задоволена й щадить його, даючи йому добрячого копняка, щоб він забрався з дороги. Він підводиться, обтрушує із себе бруд і навіть каже: «Гарний удар. Відтепер я називатиму тебе “босом”». Те, що він думає всередині, і те, що він показує зовні, – це зовсім різні речі. Як він здатен на таке? У нього лише одна мета: «Мені треба жити далі. Я терплю все це, щоб настав день, коли я стану генералом і стану вершками суспільства. Варто вистраждати ці труднощі й приниження сьогодні. Завтра я мушу працювати ще старанніше й докладати зусиль, прагнути досягти своєї мети. З якими б труднощами я не зіткнувся і скільки б страждань і зневаги не витерпів, я мушу стати генералом! Після того як я стану генералом, перше, що я маю зробити, – це вбити цього покидька й відплатити за те, як мене принизили, коли я повз між його ногами!» Незалежно від того, чи стане він генералом у майбутньому, у той момент «терпіння» є його найвищим принципом. Чи притаманні цьому якісь стратегії або таємні інтриги? (Так.) Тут є таємні інтриги. Він терпить, бо нічого іншого не може вдіяти; заради чого це? Це для того, щоб одного дня він міг компенсувати всю цю зневагу. Його терпіння ґрунтується на таких висловах, як «Поки є життя, є й надія» та «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш», – усе це інтриги. Саме ці інтриги спонукали його витерпіти приниження, коли він повз між ногами хулігана. Відтоді бажання стати генералом стає ще більшим і сильнішим в його серці; він нізащо не здасться. Тож заради чого він терпів зневагу й приниження? Чи було це заради підтримки справедливої справи або збереження справжньої гідності? Він робив це заради власних диких амбіцій. Тоді це позитив чи негатив? (Негатив.) Судячи з цього рівня значення, це «терпіння» було абсолютно продиктоване особистим інтересом, бажанням і дикими амбіціями. Чи є істина в цьому терпінні? (Ні.) Якщо немає істини, то чи є нормальна людськість? (Ні.) Це не справедливо й не порядно, не кажучи вже про бездоганність, радше це сповнено бажання, таємних інтриг і розрахунків – це не позитив.

Той тип мислення й менталітету терпіння принижень і несення важкої ноші, що пропагується в цьому нечестивому людському роду, в основному такий самий, як історія, яку Я щойно розповів, де, якщо людина хоче досягти великого, вона обов’язково мусить бути здатною витерпіти те, що пересічна людина не може. Чого в основному стосується це терпіння? (Терпіння сорому.) Ні. Те, чим це терпіння змушує людей жити, – істинне чи неправдиве? (Неправдиве.) Це важливий момент. Те, чим люди живуть, слова, які вони кажуть, і поведінка, яку вони виявляють заради своїх жадань і диких амбіцій, – усе це неправдиве, усе це вимушене; ці речі керовані передумовою всіх цих бажань, власного інтересу і так званих людських амбіцій і цілей. Те, чим люди живуть, – це все тимчасові заходи, у цьому немає ні краплі чесного чи істинного, ні краплі відкритого, явного чи відвертого, це все тимчасові заходи. Хіба все це не лукаві задуми? Тимчасові заходи – це коли люди тимчасово терплять щось у такий спосіб; тимчасово кажуть приємні слова, лестять, і дурять, і прикривають свою справжню ідентичність, психіку, думки, погляди й навіть ненависть на поточний момент, і не дозволяють іншій людині цього побачити. Радше вони хочуть, щоб інша людина бачила той їхній бік, який слабкий і нездатний, кволий і боязкий. Вони повністю приховують своє справжнє обличчя – для чого вони це роблять? Вони роблять це, щоб одного дня збудувати велику справу, стати вершками суспільства, контролювати інших і домінувати над іншими. Що виявляється, коли люди практикують і проявляють фразу «терпіння принижень і несення важкої ноші»? Чи мають люди, які це роблять, чесне ставлення? Чи мають вони справжнє розуміння себе й каяття? (Ні.) Наприклад, інші кажуть: «Хтось такий, як ти, хоче бути генералом?» Він розмірковує над цим, а потім каже: «Я не можу цього зробити. Я не буду генералом. Я просто жартував». Слова, які він каже, істинні чи неправдиві? (Неправдиві.) Що він думає у своєму серці? «Тільки хтось такий, як я, може стати генералом!» Ось що він думає у своєму серці, але чи можна йому казати це вголос? (Ні.) Чому ні? Щоб уникнути побиття і щоб приховати свої справжні здібності, він каже: «Я просто жартував. Я не такий сміливий, щоб справді хотіти бути генералом. Ти більше схожий на старшого генерала – ти майбутній генералісимус. Це навіть вище за генерала!» Хіба ці слова істинні? (Ні.) Де його справжні слова? (У його серці.) Правильно, він тримає свої справжні слова в серці й не каже їх уголос. Чому він не каже їх уголос? Він боїться, що його поб’ють, якщо він це зробить, тому він їх не каже й не відкриває; він нікому не дає знати, назавжди приховуючи свої справжні здібності. Що означає приховувати свої справжні здібності? Це коли людина не дозволяє іншим бачити її справжні здібності, вона прикриває ці здібності й не дає їм проявитися, щоб інші люди не насторожилися й не діяли всупереч її інтересам. Хіба це також не справжнє значення того, щоб спати на сушняку й лизати жовч? (Так і є.) Спати на сушняку й лизати жовч, терпіти приниження й нести важку ношу, ніколи не забувати своїх цілей, бажань і ненависті та ніколи не дозволяти людям бачити своє справжнє обличчя та справжні здібності. Деякі здібні люди не говорять багато, коли вони перебувають серед групи людей; вони тихі й мовчазні, і навіть якщо вони щось кажуть, то відкривають лише половину того, що думають. Інші люди завжди губляться в здогадках, намагаючись осягнути чи зрозуміти, що вони насправді хочуть сказати, і думають: «Чому вони говорять так загадково? Чому так важко сказати щось від серця? Що тут відбувається?» Насправді у їхньому серці є думки, яких вони не висловлюють, і в цьому криється розбещений характер. Є й інші, хто так не говорить, але коли вони щось роблять, то завжди приховують справжній масштаб своїх здібностей. Яка мета того, що вони приховують справжній масштаб своїх здібностей? Вони бояться, що якщо здібні люди або грізні особистості побачать це, то заздритимуть, матимуть на них зуб і зашкодять їм. Хіба ті люди в групах, які завжди роблять компліменти іншим, завжди добре відгукуються про інших і завжди кажуть, що всі інші кращі за них самих, не є найбільш зловісним типом людей? (Так.) Ти ніколи не знаєш, які вони насправді всередині. Зовні ти бачиш, що вони про це не говорять, тому думаєш, що в них немає диких амбіцій, але насправді ти помиляєшся. Деякі такі люди – це ті, хто терпить приниження й несе важку ношу. Це як у фільмах, де часто бувають такі сцени: деякі люди часто роблять добрі справи, коли виходять із дому, одяг, який вони носять, старий і поношений, і до них завжди чіпляються, коли вони в групах; ось ким вони є перед іншими. Однак, повернувшись додому, вони йдуть у таємну кімнату. На стіні таємної кімнати висить карта, і вони вже розставили інформаторів, щоб стежити за подіями у вісімдесяти відсотках місць на карті. Проте люди, які часто з ними спілкуються, однаково їх дражнять і гадки не мають, що в них є ці дикі амбіції. Одного дня, коли всі місця на карті будуть під їхнім контролем, а їхня мета повністю реалізована, люди, які їх дражнили, будуть абсолютно приголомшені й скажуть: «Виявляється, ця людина – диявол: її амбіції аж надто непомірні! Він прикидався стільки років. Ніхто не бачив, ким він був насправді». Він каже: «Те, що я робив, – це терпів приниження й ніс важку ношу. Якби я так не терпів і не збивав вас зі сліду, якби я розповів вам усе, чи зміг би я здійснити таку велику справу?» Які спільні риси мають злі люди та люди з надмірними амбіціями? Один аспект полягає в тому, що їхня витривалість і наполегливість є вищими, ніж у звичайних людей. Крім того, їхні таємні інтриги перевершують задуми звичайних людей, і якщо з ними взаємодіє пересічна людина, її обведуть навколо пальця. Що означає бути обведеним навколо пальця? Це означає, що ніхто не бачить їх ясно. Усе, що можна побачити, – це те, що вони кажуть і роблять на поверхні. Не думай, що зможеш знайти якісь підказки про те, що вони думають глибоко всередині, з того, що вони роблять і кажуть. Хіба це не означає бути обведеним ними навколо пальця? Витривалість і наполегливість самі по собі є позитивними словами, але їхні таємні інтриги зробили так, що їхня витривалість і наполегливість стали негативними. Крім того, вони мають жагу й дикі амбіції, які є більш непомірними, ніж у звичайних людей. У пересічної людини є жага й дикі амбіції, але коли вона відчуває, що не може чогось отримати, то здається й не бажає проходити через ці страждання. До того ж вона завжди відверта щодо того, з ким хоче боротися; у неї немає таємних інтриг. Однак злі люди такого типу мають надмірні амбіції й завжди здійснюють таємні інтриги та лукаві плани. У жоден момент часу вони не відмовляться від своїх амбіцій і жаги, вони боротимуться до самого кінця – до смерті.

Підручники розповідають історію про те, як Ґоуцзянь, король царства Юе, спав на сушняку й лизав жовч. Батьки також навчають цього своїх дітей. Почувши цю історію, деякі діти думають: «Чудово бути пересічною людиною. Чому людям конче необхідно мати такі непомірні амбіції? Хто міг би змусити себе спати на сушняку й лизати жовч? Це не ті страждання, які можуть витримати звичайні люди». Тільки люди з дикими амбіціями мають рішучість так страждати; у цьому прихована таємна інтрига. Однак людство пропагує такий менталітет. Наприклад, є фраза, яка звучить так: «Скільки б труднощів і зневаги не зазнали люди, якими б жахливими не були їхні обставини, їм ніколи не слід втрачати з поля зору свої амбіції». Це суспільство пропагує такі ідеї, як спати на сушняку й лизати жовч, а також терпіти приниження й нести важку ношу, щоб підганяти людей і мотивувати їх боротися за своє щастя й цілі, то чому ж ми критикуємо це як щось неправильне? Усе людство розбещене сатаною. Чи є хоч один представник людського роду, чиї цілі спрямовані до істини й у правильному напрямку? (Ні.) Отож що більше людство спить на сушняку й лиже жовч і що більше воно терпить приниження й несе важку ношу, то дикішими ставатимуть сили сатани, то численнішими ставатимуть битви людства й різанина, то нечестивішими ставатимуть люди й то темнішим ставатиме суспільство. Навпаки, якщо ти здатен слухатися впорядкувань Небес і узгоджувати себе з природним порядком усього, якщо ти здатен сприймати речі такими, як вони є, поважати цей порядок і чекати на впорядкування Небес, то тобі не потрібно терпіти приниження й нести важку ношу. Тобі потрібно прокинутися й прийти до тями. Бути здатним коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням – це правильно. Крім того, у всьому, що люди роблять, їм слід принаймні бути здатними робити це згідно зі своєю совістю, а як крок вище – бути здатними робити це згідно із законами, які Бог установив для людства. Тоді чи потрібно людям досі носити маску й нести важку ношу? (Ні.) Ні, не потрібно. Чи розумієте ви завдяки цій бесіді, якою саме поведінкою є терпіння принижень і несення важкої ноші? Мета терпіння принижень і несення важкої ноші позитивна чи негативна? (Негативна.) Якби хтось сказав, що людина терпить приниження й несе важку ношу, щоб стати лідером, або сказав, що людина терпить приниження й несе важку ношу, щоб виконати доручення, яке дав їй Бог, і отримати винагороду, або сказав, що людина терпить приниження й несе важку ношу, щоб прагнути бути вдосконаленою, – чи ці слова витримують критику? (Ні, не витримують.) Терпіння принижень і несення важкої ноші – це цілком сатанинська філософія, у цьому немає істини, і щойно ви чуєте ці слова, стає зрозуміло, що вони перекручені. Якщо хтось каже, що людина терпить приниження й несе важку ношу, щоб чекати на Божі впорядкування й коритися Божому володарюванню, чи правильно так казати? (Ні.) Чому це неправильно? Ці дві речі не відповідають одна одній – Богу не потрібно, щоб ти терпів приниження, і Йому не потрібно, щоб ти страждав від зневаги. Яка суттєва різниця між терпінням принижень і несенням важкої ноші, про які тут ідеться, і тим, що люди вірять у Бога й коряться Йому? (Терпіння принижень і несення важкої ноші – це спроба відкинути Божі влаштування й впорядкування.) Терпіння принижень і несення важкої ноші означає, що в людей є власні плани, амбіції, бажання й цілі, до яких вони прагнуть. Чи відповідають вони стандартам, яких Бог вимагає від людей, і цілям для прагнення, які Бог дає людям? (Ні.) Ні, не відповідають. Що саме люди прагнуть здобути для себе, терплячи приниження й несучи важку ношу? Те, що вони прагнуть здобути, – це власний інтерес, і це не має жодного зв’язку з долею, яку Бог улаштовує для людини й над якою володарює.

Кожен, хто практикує терпіння принижень і несення важкої ноші, має намір і мету. Наприклад, коли новоспечений випускник коледжу вперше приходить у компанію на стажування, старші співробітники кажуть: «Випускники коледжу, які приходять сюди, мусять три роки бути на побігеньках». Усередині він думає: «Хоч я і випускник коледжу, я вам не скорюся!» Він думає це всередині, але не наважується висловити це вголос. Зовні він однаково мусить видавлювати із себе посмішку, щодня він мусить дотримуватися правил, бути поступливим, кланятися й плазувати, і мусить терпіти, коли інші чіпляються до нього. Яка його мета в тому, щоб це терпіти? Він робить це для того, щоб настав день, коли він зможе переможно пирхнути, стати секретарем менеджера або боса й пройтися по головах тих, хто до нього чіплявся. Хіба не це він думає? Дехто каже: «Саме так вони й мають думати, і саме це вони й мають робити. Інакше вони все життя терпітимуть зневагу від людей. Хто хоче так страждати? До того ж, як люди можуть упоратися, якщо в них немає амбіцій? Людина дереться вгору; вода тече вниз – такий закон життя. Солдат, який не хоче стати генералом, – поганий солдат». Ці слова стають їхнім девізом, але все це сатанинська логіка. Вони мусять так терпіти, щоб досягти своєї мети, – день за днем, рік за роком, будучи до всіх ввічливими й шанобливими. Одного дня його бос каже йому: «Впродовж цих трьох років твоя робота була хорошою. Починаючи з наступного тижня, ти станеш продавцем». Коли він це чує, його серце нещасливе: «Я гарував три роки лише для того, щоб стати продавцем! Я думав, що стану виконавчим директором із продажів!» Але він мусить сказати «дякую» за підвищення. Він ще не досяг своєї мети, тому мусить продовжувати терпіти. Він продовжує терпіти приниження й нести важку ношу, кропітко слідуючи за своїм босом, випиваючи й удаючи посмішки, і коли він терпить це протягом десяти років, він нарешті досягає своєї мети. Одного дня бос каже йому: «Ти добре виконав свою роботу. Я підвищу тебе до помічника». Коли він це чує, то відчуває в душі особливе щастя – він нарешті досяг успіху! Який це результат? У його очах він тепер на голову вищий за всіх інших. Хіба він не робив все це добровільно? (Ні.) Для кого він все це робив? (Для себе.) Для себе. У цьому немає нічого позитивного або такого, що варто було б перейняти, не кажучи вже про щось гідне похвали й прославляння. Але саме такий менталітет пропагують у сучасному суспільстві – терпіти приниження й нести важку ношу, крадучись із підібганим хвостом. Тому якою є фраза, яку люди пропагують: «терпіння принижень і несення важкої ноші»? (Поганою.) Чим вона погана? Люди терплять приниження й несуть важку ношу суто через власні наміри й мотиви та щоб задовольнити власну жагу й дикі амбіції. Це не заради правильних цілей. Ось чому Я кажу, що ніщо з цього не варте перейняття, і ніщо з цього не варте похвали чи схвалення, і, безумовно, не варте запам’ятовування. Погляньмо ще раз на те, що сталося в палаці в давні часи. Якось помер один імператор. Імператриця бачила, що її син ще малий і був би абсолютно нездатний контролювати двір, якби зійшов на престол, тому, щоб гарантувати, що її син справді правитиме як імператор, вона терпіла приниження, й несла важку ношу, і вийшла заміж за молодшого брата колишнього імператора, і вони вдвох разом підтримували претензії її сина на трон. Яка була її мета в тому, щоб терпіти приниження й нести важку ношу? Це було заради позиції її сина як імператора. Якби позиція її сина як імператора була забезпечена, її статус був би статусом імператриці-матері. Це називається терпінням принижень і несенням важкої ноші. Яке приниження вона терпіла? Вона не залишилася неодруженою; щойно імператор помер, вона відразу вийшла заміж за його молодшого брата, що зіпсувало їй репутацію. Люди критикували й судили її за спиною, і навіть історичні книги не дають їй схвальної оцінки. Чи хвилювало це її? Насправді, перш ніж вийти заміж за свого колишнього дівера, вона думала про наслідки, то чому ж вона все-таки на це пішла? Це було для того, щоб забезпечити позицію свого сина як імператора й захистити свою позицію як імператриці-матері. Це єдина причина, чому вона мирилася з такою поганою репутацією й добровільно страждала від цих труднощів. Це називається терпінням принижень і несенням важкої ноші. Що вона здобула, витерпівши всю цю зневагу? Те, що вона здобула, було ще більшою вигодою. Саме в цьому й полягала її мета в тому, щоб терпіти приниження й нести важку ношу. Щойно вона отримала цю велику вигоду, уся ця погана репутація нічого не означала. В обмін на цю погану репутацію вона отримала владу й статус для себе та свого сина. Тож чи було її терпіння принижень і несення важкої ноші позитивним чи негативним? (Негативним.) Якщо дивитися тільки на її поведінку, вона була здатна зректися себе, і, з погляду її сина, у зневазі й стражданнях, які вона витримала, був безкорисливий бік, тому люди мають хвалити її й казати: «Яка чудова мати!» Але якщо дивитися на її жагу, і дикі амбіції, і її справжню мету, людям слід її критикувати, її дії заслуговують на осуд.

Чи потрібно людям, які вірять у Бога, терпіти приниження й нести важку ношу? (Ні.) Якщо люди приймають Божі слова і приймають Його суд, кару, обтинання, випробування й переплавку і навіть приймають Його прокльони й засудження щодо людей, чи потрібно їм терпіти приниження й нести важку ношу? (Ні.) Це безперечно. Використання фрази «терпіння принижень і несення важкої ноші» в контексті віруючих абсолютно не витримує критики й засуджується. Чому неправильно використовувати цю фразу в цьому контексті? Як довести, що така поведінка неправильна в цьому контексті? Просто визнати на словах і з погляду доктрини, що ця фраза неправильна, неприйнятно; ти мусиш знати, яких істин вона торкається. Раніше ти досі думав, що для того, щоб прийняти вдосконалення Богом і спасіння Богом, людям потрібно навчитися терпіти приниження й нести важку ношу, спати на сушняку й лизати жовч, перейняти менталітет Ґоуцзяня, короля царства Юе, і ніколи не здаватися, – ти був просто йолопом і не мав здатності сприймати істину. Тепер, після Моєї бесіди, ти думаєш: «Ця фраза нехороша. Раніше я завжди використовував цю фразу – як я міг бути таким дурним?» Ти бачиш, що не розумієш істини, а твоя здатність до сприймання слабка. Ти мусиш зрозуміти, що в цій фразі неправильно. Щойно ти справді зможеш зрозуміти, що в ній неправильно, ти матимеш ґрунтовне розуміння цієї фрази. Якщо ти бачиш ясно лише частину фрази, де ти ясно бачиш її негативний бік, але не бачиш ясно той бік, який люди вважають позитивним, то це означає, що ти ще не розумієш істини. Вислухавши те, про що Я щойно бесідував, чи зможете ви проаналізувати й розібрати ці речі згідно з цими Моїми методами? Чому практика терпіння принижень і несення важкої ноші не потрібна в Божому домі? Чому Я кажу, що цей метод і менталітет засуджуються Божим домом і не узгоджуються з істиною? (Боже, моє розуміння таке, що в Божому домі прийняття суду й кари Божих слів і навіть відсторонення або засудження не становить терпіння принижень. Радше це спосіб, у який Бог працює, щоб спасти людей, і його мета – вивести нас на правильний шлях прагнення до істини. Це абсолютно не має нічого спільного з терпінням принижень і несенням важкої ноші. Якщо люди можуть сприймати правильно, вони знатимуть, що це Божа любов і піднесення і що прийняття Божого суду й кари – це велика турбота й великий захист Бога, а також Боже спасіння для людей.) Це твердження правильне? (Так.) Якщо ти не можеш ясно бачити суд і кару, то у твоєму серці піднімуться опір і нарікання, і ти практикуватимеш сатанинську філософську фразу «терпіння принижень і несення важкої ноші», думаючи собі: «О ні, я мушу терпіти приниження, і нести важку ношу, і перейняти ментальність Ґоуцзяня, короля царства Юе». Тоді ти викарбуєш слова «терпіння принижень і несення важкої ноші» на стільниці свого столу, щоб підганяти себе вперед і мотивувати себе, і зробиш їх своїм девізом. Хіба це не віщує біду? Звісно, після сьогоднішньої бесіди ви точно не будете цього робити, але чи зробите ви своїми девізами інші фрази, як-от цю фразу, яку Я не аналізував: «Приховувати своє світло й збирати сили в темряві»? Хіба природа цього не така сама? Ці речі є частиною традиційної китайської культури. Чи є ці речі отрутами сатани? Усе це отрути сатани; усе це філософії сатани для світських справ.

Раніше, коли Я працював у церквах материкового Китаю, а це було тоді, коли Я тільки розпочав Свою роботу, Божий дім організував для деяких братів і сестер підвищення грамотності. Якою була ситуація на той час? Були люди у літах і люди, які жили у більш віддалених районах. Їхній рівень освіти був відносно низьким, і вони погано вміли читати. Наприклад, у Божих словах ідеться про «низький рівень», «Божий характер», «Божий намір» та інші усталені терміни, але вони не розуміли й не знали, що це означає. Пізніше Божий дім сказав братам і сестрам, що вони можуть працювати над своєю грамотністю у вільний час і що вони мають принаймні знати, що означають деякі усталені фрази, термінологія та іменники. Інакше, читаючи Божі слова, вони навіть не розуміли б значення самих слів і фраз, то як би вони могли зрозуміти Божі слова? А якщо вони не могли зрозуміти Божих слів, як вони могли практикувати істину? Після цього брати й сестри почали докладати зусиль до вивчення цих речей. Це добре, але деякі люди з викривленим сприйняттям скористалися ситуацією. Під час зібрань деякі лідери говорили виключно про важливість підвищення грамотності, про те, як братам і сестрам слід ставати грамотними, про переваги грамотності та про те, що буде, якщо вони не будуть грамотними. Вони говорили про цілу купу подібних доктрин. Ці речі не є істиною, і немає потреби говорити про них забагато. Щойно хтось скаже про ці речі, люди можуть їх зрозуміти; немає потреби бесідувати про них на зібраннях так, ніби це істина. Деякі лідери не просто витрачали багато часу під час зібрань, бесідуючи про ці речі так, ніби це істина, – вони також вигадали нову хитрість і спеціально перевіряли братів і сестер на знання рідковживаних слів. Якщо брати й сестри не могли відповісти, хіба через це лідери не здавалися високоосвіченими? У той період були деякі неправдиві лідери, які не виконували справжньої роботи: вони не бесідували про життєвий досвід, істину чи Божі слова, а натомість бесідували виключно про грамотність. Як це називається? Це називається не займатися своєю належною справою. Хіба це не проблема? (Так.) Чому Я говорю про це питання? Яка вам із цього користь? Чи здатні ви робити такі речі? Чи є хтось, хто планує так діяти? Якщо ви так дієте, то ви справді безтолкові люди! Є люди, які бачать, що Я говорю про ці ідіоми, і вони рвуться в бій та починають готуватися, кажучи: «Виявляється, бесідувати про істину так просто. Достатньо просто бесідувати про ідіоми. Ти можеш бесідувати про ідіоми, а я буду бесідувати про двозначні дотепи, сленг, приказки та прислів’я». Хіба це не означає не займатися своєю належною справою? (Так.) Що це за люди? Чи є в них духовне розуміння? (Ні.) У них немає духовного розуміння, і вони не розуміють істини. Що саме вони думають? «Ти сидиш там і базікаєш, коли Тобі нічого робити, і відбуваєшся від нас кількома ідіомами. Якби я слідував Твоїм методам, я б теж міг бесідувати!» Люди без духовного розуміння дивляться лише на зовнішню сторону речей і сліпо наслідують Мене. Цих лідерів слід відсторонити за наслідування такої поведінки, і будь-кого, хто так чинить, як вони, також слід відсторонити. Чому Я про це говорю? Я звертаю на це вашу увагу, перш ніж ви почнете так поводитися, щоб ви не пішли хибним шляхом. Я можу говорити про ці речі, але якщо ти говоритимеш про них, чи зможеш ти зробити це в сприйнятливий спосіб? Ти не зможеш. Тож чому Я говорю про ці приказки та ідіоми? За якої умови Я говорю про них? Коли люди розуміють поняття та визначення істини, і якщо потім на цій основі Я заглиблююся й аналізую більше речей, які люди вважають істиною, люди не можуть цього осягнути; вони не знають, як їм слід над цим роздумувати, і не знають, з якими іншими речами це пов’язувати. Саме тому, що ви не розумієте, Я розповів вам кілька історій про ідіоми. Це було необхідно. Деякі люди думають, що вони на університетському рівні, коли йдеться про істину, і дивуються, чому вони досі повторно проходять ці курси початкової школи. Вони не можуть зрозуміти, що це не урок початкової школи, що це вже університетське заняття. Ви ще не перейшли до університету; ви весь час залишалися в початковій школі, але думаєте, що перейшли до університету, і задоволені собою. На жаль, це відчуття хибне; це помилкове відчуття – вам ще далеко до переходу в університет. Тому Я нагадую вам знову: не робіть того, про що Я щойно говорив. Чесно бесідуйте про те, що розумієте, а якщо не розумієте, то не верзіть дурниць. Бесіда про істину – це не базікання; ні в кого немає часу, щоб марнувати його, слухаючи, як ти базікаєш. Не наслідуйте Мене сліпо й не говоріть про Ґоуцзяня, царя царства Юе, або про сучасну чи стародавню історію лише тому, що Я говорив про спання на сушняку й лизання жовчі. Яка користь говорити про такі речі? Чи готові люди їх слухати? Навіть якщо люди готові слухати, ці речі не є істиною.

Щойно Я говорив про те, що людям, які вірять у Бога і слідують за Ним, не потрібно терпіти приниження й нести важку ношу, не кажучи вже про те, щоб практикувати терпіння приниження й несення важкої ноші. Чому не можна практикувати таку «хорошу» фразу й «шляхетний» менталітет? У чому проблема? Чому не можна мати менталітет терпіння приниження й несення важкої ноші? Говорячи мовою доктрини, тому, що терпіти приниження й нести важку ношу – це не істина; цю фразу не говорив Бог; це не Божа вимога до людства і не принцип дій, який Він дав тим, хто слідує за Ним. Чому Я кажу, що ця фраза не є ні істиною, ні принципом практики? По-перше, погляньмо на слово «приниження» у фразі «терпіти приниження й нести важку ношу». Чого стосується «приниження»? Зневаги й ганьби. Отже, коли люди вірять у Бога й Бог володарює над їхньою долею, чи принижуються вони, корячись Богу? Чи терплять вони зневагу? (Ні.) Чи потрібно людям терпіти й казати: «Щоб досягти покори Богу, я мушу придушити вогонь у своєму серці, придушити гнів у своєму серці, придушити нарікання у своєму серці й придушити небажання змиритися у своєму серці. Я маю це терпіти й не видавати ні звуку. Для мене всі ці речі – приниження, тому я буду їх придушувати»? Чи практикують вони істину такими діями? (Ні.) Що вони практикують? Бунтарство, неправдивість і вдавання. Щоб досягти практики істини, а також досягти покори істині й покори Божому володарюванню та впорядкуванням, перше, що ти мусиш зробити, – це не терпіти ніякий біль, і тобі не потрібно терпіти жодної зневаги. Хіба володарювання й впорядкування, які Бог має для тебе, і вимоги, які Він має до тебе, – це приниження? (Ні.) Він не принижує тебе. Бог не принижує тебе, розвінчуючи, судячи, караючи, випробовуючи й переплавляючи тебе. Радше одночасно з Його розвінчуванням виявів твоїх розбещених характерів Він спонукає тебе зрозуміти себе, спонукає тебе відкинути їх і повстати проти них, а потім діяти згідно з Божими вимогами. Якого ефекту це досягне? Ти зможеш коритися Богу, розуміти істину, стати людиною, яка догоджає Богу, і стати людиною, яку Бог схвалює. Отож чи є зневагою щось із того, що ти переживаєш у процесі й у період часу, коли ти досягаєш цих речей? Чи є щось, у чому Бог тебе принижує? (Ні.) Коли Бог розвінчує тебе, наприклад, коли Він розвінчує твою зарозумілість, нечестя, лукавство, непоступливість чи порочність, хіба щось із цього не є фактом? (Ні.) Усе це факти. Незалежно від манери слів, якими Бог тебе розвінчує, які Він тобі говорить, усе це факти. Незалежно від того, чи здатні люди це визнати, і незалежно від того, скільки люди здатні зрозуміти й прийняти, усе це факти. Вони не безпідставні, не перебільшення, і вони, безумовно, не мають на меті хибно тебе звинуватити. Тож чи мають ці речі на меті принизити тебе? (Ні.) Вони не тільки не мають на меті принизити тебе, вони слугують підказкою й попередженням не йти шляхом злих людей і не слідувати за сатаною; вони мають на меті спонукати тебе йти правильним життєвим шляхом. Результат і ефект, який ці речі справляють на тебе, є позитивним. Природа цих дій Бога цілком правильна. Він робить ці речі, щоб спасти тебе, і вони повністю відповідають істині. Це ті труднощі, які людям слід терпіти, і труднощі, які вони мусять терпіти, щоб відкинути свої розбещені характери, задовольнити Божі наміри й стати справжньою створеною істотою. Ставлення, яке слід мати людям, – це активне прийняття цих труднощів, а не терпіння їх як зневаги. Ці труднощі – не приниження, не глузування й не випади в бік людей, не кажучи вже про те, що це не є Божим кепкуванням з людей. Вони виникають виключно через те, що люди мають розбещені характери, бунтують проти Бога й не люблять істину. Цей біль виникає в людях через Божі слова та Божі вимоги до людей, тож чи є якась частина цього болю, яку Бог навмисно завдає людям або додатково дає їм, і яку люди не мали б терпіти? Нічого такого немає. Навпаки, якщо люди терплять замало цього болю, вони не можуть відкинути свої розбещені характери. Хоч би якими серйозними були бунтівничі характери людей і хоч би скільки люди були здатні визнати й прийняти, коли Бог розвінчує їхні розбещені характери, зрештою те, що Бог дає людям, не є приниженням, і те, що люди терплять, не є зневагою. Радше це те, що людям слід терпіти; це біль, який слід терпіти людині, глибоко розбещеній сатаною; людям слід терпіти цей біль. Чому Я кажу, що їм слід його терпіти? Тому що люди настільки сильно бунтують проти Бога й стали сатанами. Якщо люди хочуть відкинути ці розбещені характери й прийняти Боже спасіння, вони мусять терпіти ці труднощі. Це цілком правильно й належно; це шлях, який люди мусять пройти, і труднощі, які вони мусять витерпіти. Це не Бог завдає їм цих труднощів. Це схоже на те, коли в тебе розлад шлунку після випитої холодної води. Хто винен? Холодна вода? (Ні.) Хто накликав на тебе ці труднощі? (Ми самі.) Ти сам накликав їх на себе. Цей результат і цей процес, який люди терплять, – це їхніх власних рук справа; тут не може бути й мови про зневагу чи приниження. Деякі люди не сприймають цього так; вони не приймають істину. Що вони думають? «Божий дім дозволив мені бути лідером; він висунув мене на цю посаду, і я з радістю виконував свою роботу лідера. Я ніколи не думав, що Божий дім відсторонить мене за те, що я погано виконував свою роботу й робив помилки. На кого я перетворився? Чи є ще в мене гідність і достойність? Чи є ще в мене якась людська свобода? Чи є ще в мене самостійність?» Вони думають, що людям не слід коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням, не маючи жодного вибору в цьому питанні, і що якщо люди коряться абсолютно, то вони дурні й люди без гідності, і що вони живуть надто слабко й скривджено. Тому цей тип людей думає, що коли люди приймають суд, кару й обтинання, вони мусять терпіти приниження, як каже приказка: «Під низькою стріхою доводиться схиляти голову!» Погляньте, ось ще одна сатанинська філософія. Ця відома фраза змушує їх схилити голову. Про що вони думають? Чи коряться вони добровільно, чи терплять приниження й несуть важку ношу? (Останнє.) Вони думають, що терплять приниження й несуть важку ношу. Вони не коряться добровільно. Їхня покора не добровільна й не чиста. Радше в них немає іншого вибору, окрім як коритися. Тому вони розглядають цю відсутність вибору як вид приниження. Оскільки така людина може так думати, чи ставиться вона до практики покори Божим словам як до практики істини? Ні. Вона не ставиться до покори як до істини. Натомість такі люди ставляться до терпіння приниження й несення важкої ноші як до істини. Хіба природа цих речей не різна? (Різна.) Хоча люди, які коряться добровільно, і ті, хто терпить приниження й несе важку ношу, – і ті, й інші коряться, і хоча ніхто з них не створює проблем і не чинить опору, і зовні вони обидва здаються слухняними, добре вихованими й хорошими, ці речі все ж різні за природою. Люди, які щиро коряться, ставляться до покори як до своєї відповідальності, обов’язку й зобов’язання; вони ставляться до цього як до свого прямого обов’язку і як до істини. Навіть якщо ті, хто не кориться щиро, зовні не чинять опору, у своєму серці вони думають, що терплять приниження й несуть важку ношу, і в їхніх очах терпіння приниження й несення важкої ноші є найвищою істиною. Вони ставляться до терпіння приниження як до практики істини, а як вони ставляться до покори? Вони ставляться до неї як до терпіння приниження, а не як до практики істини. Хіба це не хибний розворот? Як це називається? (Вони перевертають це з ніг на голову.) Вони перевертають це з ніг на голову. Вони ставляться до істини як до філософії світських справ; вони ставляться до доктрини й людських філософій світських справ як до істини. Хіба це не означає видавати чорне за біле? (Так.) Це означає видавати чорне за біле. Тоді як слід розв’язувати цю проблему? Людям слід розуміти, що ці труднощі, які вони терплять, не є приниженням, і це не хтось намагається їх принизити. То що ж спричиняє труднощі, які терплять люди? (Розбещені характери людей.) Правильно. Якби ти не мав розбещеного характеру й розумів істину, міг коритися Богу, міг повністю коритися Божому володарюванню й впорядкуванням і міг Бога боятися, а від злого втікати, то тобі не потрібно було б терпіти ці труднощі. Тому цього приниження немає. Ти розумієш, правда ж?

Що з цього є позитивним: труднощі чи приниження? Чи є між ними різниця? (Так, є.) Труднощі – це позитивно. Якщо ти добровільно приймаєш суд, кару, обтинання й добровільно терпиш ці труднощі, то твоє тлумачення цих труднощів буде таким: «Я маю терпіти ці труднощі. Що б Бог не робив, навіть якщо я цього не розумію і моєму серцю важко це прийняти, і я негативно налаштований і слабкий, усе, що Він робить, – правильно. У мене розбещений характер, і мені не слід сперечатися з Богом. Хоч би як важко було моєму серцю це прийняти, це спричинено моїми власними помилками. Бог не помиляється; усе, що робить Бог, – правильно. Я заслуговую на те, щоб терпіти труднощі. Хто змусив мене мати розбещений характер? Хто змусив мене опиратися Богу? Хто змусив мене коїти зло? Ці речі не дані мені Богом; вони спричинені моєю власною природою. Я маю терпіти ці труднощі». Тоді чи є позитивним те, що люди терплять ці труднощі? (Так.) Якщо люди розуміють це в позитивному ключі й розуміють це від Бога, то ці труднощі є позитивними. Однак припустімо, що вони кажуть: «Я можу коритися, але хоча я корюся, я досі мушу чітко пояснити свої міркування, і я мушу чітко поділитися тим, що думаю всередині й роблю. Я не можу просто коритися так боягузливо й безтолково. Інакше я помру від того, що тримаю все в собі». Вони завжди хочуть пояснити все чітко і ясно, чітко пояснити всі подробиці, розповісти про свої міркування, поговорити про те, що вони думають, поговорити про те, як вони платять ціну, і поговорити про те, наскільки вони праві. Вони не бажають бути людьми, які коряться Богу, – утримуватися від виправдання себе, захисту себе або розмов про власні міркування. Вони не бажають так діяти. У такому разі, як вони ставляться до покори? Вони ставляться до неї як до терпіння зневаги. Що вони думають усередині? «Я мушу витерпіти всю цю зневагу, щоб Бог схвалив мене й сказав, що я скорився». Чи присутнє це приниження насправді? Якщо його зовсім немає, чому вони досі пояснюють усе чітко і ясно, щоб відкинути це «приниження»? Це не справжня покора. Навіть якщо намір, з яким ти щось робиш, правильний, Бог хоче влаштувати все саме так. Тобі не потрібно захищатися; тобі не потрібно сперечатися. Йов робив усе краще за тебе чи ні? (Він робив усе краще.) Коли Йов проходив випробування, якби він сперечався й захищався, чи слухав би Бог? Ні, Він би не слухав. Це факт. Чи знав Йов, що Бог не слухає людських виправдань? Йов не знав, але Йов не захищався. Такий у нього був духовний зріст; він справді корився. Що поганого зробив Йов, що Бог мав так із ним поводитися? Він не зробив нічого поганого. Бог сказав, що Йов боявся Його, цурався зла й був досконалою людиною. Говорячи в контексті «приниження», Бог не мав змушувати Йова терпіти ту зневагу й не мав віддавати його сатані та дозволяти сатані спокушати його й позбавляти всього майна. Якщо дивитися на це з погляду логіки людей, які не коряться, Йов терпів труднощі й терпів велику зневагу, і коли він отримував ті випробування, він терпів приниження й ніс важку ношу, щоб отримати ще більші благословення від Бога після того, як все сталося. Чи було це дійсно правдою? (Ні.) Чи так думав і практикував Йов? (Ні.) Як він практикував? Як він підходив до цих випробувань? Йому не потрібно було терпіти, і він не думав, що терпить зневагу. Що він думав? (Бог дав, і Бог забрав.) Правильно. Люди походять від Бога. Бог дав тобі життя й дав тобі дихання. Ти повністю від Бога, тож хіба все, що ти отримуєш, не дано тобі Богом? Чим тобі хвалитися? Усе дано Богом, тож якщо Бог хоче це забрати, про що тобі сперечатися? Коли Він щось тобі дає, ти щасливий, а коли Він чогось тобі не дає, ти нещасливий, нарікаєш на Бога, просиш це в Бога й воюєш із Богом. Чи дасть тобі Бог щось, залежить від Бога; людям тут нема про що сперечатися. Чи так діяв Йов? (Так.) Йов діяв саме так. Чи було в його серці почуття несправедливості? (Ні.) Ні, не було. Якщо дивитися зовні, у Йова було достатньо підстав кричати про несправедливість, наводити раціональні пояснення, захищатися, налаштовувати себе проти Бога й пояснювати все Богу чітко і ясно. Він був тим, хто найбільше заслуговував на такі дії, але чи він їх робив? Ні, не робив. Він не сказав ні слова, лише зробив кілька речей: він роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився. Якою людиною він постав в очах людей через ці дії? Людиною, яка Бога боялася, а від зла втікала, і досконалою людиною. Яке визначення досконалої людини? Той, хто не виносить жодних суджень про Божі дії, хто натомість хвалить їх і кориться їм, і хоч би які великі труднощі він терпів, не каже: «Я постраждав від несправедливості. Це зневага». Хоч би які великі труднощі терпіли такі люди, вони ніколи не проявляють жодного такого слова й не кажуть жодного такого слова. Як це називається? Невіруючі називають це «зреченням власного я». Де тут логіка? Хіба це воно? (Ні.) «Зречення власного я» – це психічна хвороба й нісенітниця. Хоч би з якою великою справою стикався Йов, хоч би якою болісною вона була, він ніколи не сперечався з Богом і не воював із Ним; він просто корився. Якою була його початкова причина для покори? Страх Божий. Його здатність коритися походила від його розуміння Бога. Він вірив, що все походить від Бога і що все, що робить Бог, – правильно.

Деякі лідери команд і куратори, яких було відсторонено, плачуть без упину, влаштовують істерики й піддаються емоціям. Вони думають, що постраждали від несправедливості, нарікають, що Бог неправедний, і думають, що брати й сестри скривдили їх, розвінчавши їх і доповівши про них, кажучи: «У вас немає совісті. Я був такий добрий до вас, і ось як ви мені відплачуєте! Бог неправедний. Я постраждав від такої великої несправедливості, а Бог не захистив мене; вони просто жорстко мене відсторонили. Ви всі зневажаєте мене, і Бог теж зневажає мене!» Вони думають, що з ними повелися дуже несправедливо, і влаштовують істерику. Скажіть Мені, чи може така людина прийти до покори? З того, що Я бачу, це нелегко. То хіба для них це не кінець? Чого ти влаштовуєш істерику? Якщо ти можеш це прийняти, то прийми. Якщо ти не можеш прийняти істину й не можеш коритися істині, то забирайся з Божого дому! Не вір у Бога – ніхто тебе не змушує. Якої несправедливості ти зазнав? Чого ти влаштовуєш істерику? Це Божий дім. Якщо маєш на це хист, іди влаштовуй істерику в суспільстві, іди шукай сатан і царів дияволів, щоб влаштувати їм істерику. Не влаштовуй істерику в Божому домі. Що тут такого, якщо тебе відсторонили з посади лідера команди? Ти ж досі можеш жити, якщо ти не лідер команди, чи не так? Ти не віритимеш у Бога, якщо ти не лідер команди? Йов терпів такі великі труднощі, але що він сказав? Він не вимовив жодного слова нарікання й навіть хвалив Бога, кажучи: «Хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Чи хвалив він ім’я Єгови тому, що отримав багато винагород і благ? Ні. Просто так він розумів і так практикував. Хіба це не пов’язано також із моральними якостями людини? (Так.) Деякі люди мають низькі моральні якості, і коли їх трохи кривдять, вони думають, що з ними повелися вкрай несправедливо і що всі під сонцем мають почуватися винними через це й просити в них пробачення. Ці люди такі надокучливі! Як би ви пояснили слово «зневага»? Терпіти зневагу – звична справа для невіруючих, але в Божому домі про це говорять інакше: терпіти труднощі й зневагу, щоб здобути істину, – це труднощі, які люди мають терпіти. Незалежно від того, обтинають чи відстороняють людей, які розуміють істину, вони не вважають це зневагою. Вони думають, що заслуговують на те, щоб терпіти труднощі, і що люди не можуть коритися цьому, бо мають розбещені характери, але це не зневага. Хто справді терпить зневагу? Це Бог терпить зневагу. Бог спасає людство, але люди не розуміють. Погляньте, після того як Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, вони поклонялися ідолам. Коли їм не було чого їсти, вони нарікали на Бога, і Бог мусив посилати їм манну та іншу їжу. Після кількох хороших днів вони не звертали уваги на Бога, але коли стикалися з труднощами, знову шукали Його. Хіба ви не сказали б, що Він зазнав великої зневаги? Хіба втілений Бог не зазнає великої зневаги, коли Його відкидають упродовж віків? Люди – ніщо, і вони ні на що не здатні. Вони насолоджуються такою великою благодаттю, даною Богом, і насолоджуються стількома істинами, наданими Богом, але вони відчувають, що це особливо несправедливо, коли вони терплять трохи заслужених труднощів. Якої несправедливості зазнають люди? Є деякі люди, у яких зазвичай досить багато сили духу, але коли вони терплять трохи труднощів – коли брати й сестри обтинають їх, або хтось каже їм щось неприємне, або ніхто їх не підтримує й не лестить їм, – вони почуваються скривдженими, відчувають, що зазнали великих труднощів і що з ними повелися несправедливо, і нарікають: «Ви всі зневажаєте мене, і ніхто не звертає на мене уваги. Мені судилося терпіти погане ставлення!» Чого ти влаштовуєш істерику? Яка користь говорити такі речі? Чи відповідають якісь із цих слів істині? (Ні.) Тоді до чого це зводиться – це приниження? Ти не здатен чітко бачити труднощі, які заслуговуєш терпіти, і не приймаєш їх. Ти прослухав стільки проповідей, але не розумієш, як люди мають практикувати істину і як вони мають коритися. Ти нічого цього не знаєш і однаково думаєш, що зазнав якоїсь великої зневаги. Хіба ти не поводишся нерозсудливо? Чи є ця зневага для людей, які приймають Боже спасіння? (Ні.) Навіть якщо іноді брати й сестри безперечно поводяться з тобою несправедливо, як ти маєш це переживати? Наприклад, десь лежить п’ятдесят доларів, і після того, як ти проходиш повз них, вони зникають, і всі підозрюють, що їх узяв ти. Що б ти зробив? Усередині ти б почувався скривдженим і роздратованим: «Хоча я бідний, я все ж маю моральний стрижень. Я досі дбаю про свою гідність. Я ніколи не брав нічого, що належало комусь іншому. Мої руки абсолютно чисті. Ви завжди зневажаєте мене, і я перший, кого ви підозрюєте, коли таке трапляється. Бог не прояснив ситуацію заради мене. Схоже, я Йому теж не подобаюся!» Ти влаштовуєш істерику. Чи вважається це приниженням? (Ні.) То що ти маєш робити в такій ситуації? Якщо ти взяв їх, визнай це й пообіцяй, що більше ніколи нічого не візьмеш. Якщо ти не брав їх, скажи: «Я їх не брав. Бог спостерігає за глибинами людського серця. Той, хто взяв ці гроші, знає це, і Бог теж це знає. Я більше не скажу ні слова». Тобі не потрібно казати: «Ви зневажаєте мене. Ви всі хочете прискіпуватися до мене». Яка користь говорити такі речі? Чи добре говорити багато таких речей? (Ні.) Чому ні? Якщо ти говориш багато таких речей, це доводить один факт: Бога немає у твоєму серці; ти не віриш у Бога, і в тебе немає справжньої віри в Бога. Коли ти кажеш правду про справу, Бог знає. Він спостерігає за глибинами людського серця й проникливо спостерігає за всім, що люди кажуть і роблять. Як інші люди хочуть це бачити, залежить від них. Ти віриш, що Бог знає всі ці речі, і немає потреби говорити багато. Чи потрібно тобі почуватися скривдженим? Ні, не потрібно. Яке значення має ця справа? Ти відчуваєш, що зазнав несправедливості, коли тебе обмовляють і судять за віру в Бога, але чи можеш ти говорити про це чітко? Затято захищаючись від них, ти відкладаєш належну справу. Це безглуздо, чи не так? Яка користь сперечатися з ними? Це не практика істини.

У процесі переживання Божого спасіння люди терплять багато труднощів. Чи є труднощі, які терплять люди, зневагою? (Ні.) Безумовно, ні. Чому Я так кажу? (Тому що люди мають розбещені характери, люди мусять терпіти ці труднощі.) Люди мають розбещені характери – це частина цього. Крім того, хоч би який аспект істини ти не розумів і хоч би яка частина всередині тебе досі була негативно налаштована, ти можеш відкрито про це сказати й побесідувати. Тобі не потрібно тримати це в собі. Яка мета бесіди? (Розв’язувати проблеми.) Шукати істину, приходити до розуміння істини й розв’язувати проблеми, які є всередині. Тобі не потрібно тримати їх у собі. Тобі не потрібно страждати від зневаги. Тобі не потрібно терпіти, кажучи: «Я не розумію, але мене однаково змушують коритися. Я мушу зрозуміти, перш ніж коритися». Якщо ти не розумієш, ти можеш побесідувати. Шукати істину – це правильний шлях. Це не помилка. Коли про деякі речі бесідують і пояснюють їх чітко, люди знатимуть, що робити. Ти маєш плекати ставлення пошуку істини й розв’язувати проблеми, шукаючи істину. Якщо ти не розумієш істини й лише практикуєш покору, зрештою ти однаково не зможеш розв’язати свої проблеми. Тому, навіть якщо від тебе вимагається коритися, від тебе не вимагається коритися безтолково або безпринципно. Однак у покорі міститься основний принцип, який полягає в тому, що коли ти не розумієш, тобі слід спочатку скоритися, мати покірне серце й покірне ставлення. Це той розум, який слід мати людям. Після досягнення цього повільно шукай. Так ти можеш уникнути образи Божого характеру й можеш бути захищеним і дійти до кінця шляху. Чи всі слова, які Бог використовує, щоб розвінчувати, засуджувати і навіть судити й проклинати людей, мають на меті принизити людей? (Ні.) Чи потрібне людям надзвичайне терпіння, щоб все це витерпіти? (Ні.) Ні, не потрібне. Навпаки, людям потрібна надзвичайна віра, щоб усе це прийняти. Тільки прийнявши це, ти зможеш справді зрозуміти, якою саме є сатанинська розбещена природа, якою саме є розбещена сутність людей, яким саме є джерело людського антагонізму до Бога й чому люди несумісні з Богом. Ти мусиш шукати істину в Божих словах, перш ніж зможеш розв’язати ці проблеми. Якщо ти не приймаєш істину, і хоч би як чітко Божі слова стверджували речі, ти цього не приймаєш, то ти ніколи не розв’яжеш цих проблем. Навіть якщо ти розумієш, що «Божі слова не принижують нас; вони просто розвінчують нас і слугують нашому благу», ти визнаєш це лише в сенсі доктрини; ти ніколи не прийдеш до розуміння справжнього значення всього, що говорить Бог, або того, який ефект це має справити. Ти також ніколи не зрозумієш, чим саме є істина, про яку говорить Бог. Після такої бесіди хіба це не здатне певною мірою спонукати людей мати активне й позитивне ставлення до прийняття обтинання, прийняття відсторонення та прийняття роботи, впорядкувань і володарювання, які здійснює Бог і які не відповідають людським уявленням? (Так.) Як мінімум, люди думатимуть, що все, що робить Бог, – правильно, що їм не слід розуміти це в негативному ключі і що ставлення, яке вони мусять мати насамперед, – це активно це приймати, коритися цьому, а потім із цим співпрацювати. Усе, що Бог робить із людьми, не вимагає від них сильного терпіння. Тобто тобі не потрібно все це терпіти. Що тобі потрібно робити? Тобі потрібно приймати, шукати й коритися. Термін «терпіти приниження», який використовують невіруючі, явно образливий для людей. Ніщо з того, що робить Бог, не вимагає від тебе терпіти приниження. Ти можеш практикувати терпіння, любов, смиренність, а також покору, прийняття, чесність, відкритість і пошук; ці речі відносно позитивні. Тож яка логіка стоїть за тим, що кажуть невіруючі? Це сатанинська філософія і сатанинська брехня. Підсумовуючи, терпіння приниження не є принципом, якого мають дотримуватися ті, хто вірить у Бога. Це не істина; це сатанинська річ. Терпіння приниження – це не те, чого Бог вимагає від людей, тому що тут немає жодного приниження. Усі дії Бога щодо людей – це дії любові, спасіння, піклування про них і захисту їх. Речі, які говорить Бог, і робота, яку Він виконує в людях, – усе це позитивно і все це істина. Жодна частина з них не є такою самою, як у сатани, і тут немає жодних методів і засобів сатани. Тільки приймаючи Божі слова, люди можуть очиститися й спастися.

У чому проявляється в людях «терпіння приниження», про яке говорить сатана? Воно проявляється в людях у формі шкоди, знущання, плюндрування й топтання. Словом, воно накликає на тебе лихо. Незалежно від того, чи постраждав ти від труднощів, чи зневаги, коротко кажучи, те, що люди зрештою здобувають від речей, яких їм завдає сатана, – це, безумовно, не істина. Що здобувають люди? Біль. Те, що сатана спричиняє в людях, – це незліченні форми приниження й глузування, а також знущання й розбещення. То чого ж це досягає в людях і що змушує їх відчувати? Це змушує людей терпіти кривду й пристосовуватися, щоб зберегти себе, і навіть змушує їх викривитися всередині. Люди вчаться використовувати всілякі тактики й методи, щоб справлятися з усім цим і підходити до всього цього, і вчаться лестити людям, удавати й говорити неправду. Коли люди все це виявляють і демонструють, чи їхні серця сповнені готовності, щастя й миру, чи гнівні й сповнені болю? (Гнівні й сповнені болю.) Гнів у серцях людей зростає чи зменшується, що більше вони терплять приниження в цьому світі? (Зростає.) Тоді люди дивляться на людство дедалі ворожіше чи дедалі з більшою любов’ю? (Вороже.) Люди дивляться на людство дедалі ворожіше й ненавидять усіх, кого бачать. Коли люди молоді й щойно ввійшли в суспільство, вони вважають усе чудовим і довіряють людям з особливою легкістю. Коли їм виповнюється тридцять, вони вже не так довіряють іншим. Коли їм виповнюється сорок, вони не довіряють більшості людей, а коли їм виповнюється п’ятдесят, їхні серця сповнені ненависті, і вони схильні обернутися проти інших і нашкодити їм. Перш ніж сповнитися ненависті, що люди терплять? Це все зневага й біль. Коли в тебе немає таких здібностей і сили, як в інших, коли інші кажуть, що ти такий-то, ти мусиш швидко кивати головою на знак згоди, а коли вони лають тебе, ти мусиш слухати. Ти нічого не можеш вдіяти, але що ти думаєш усередині? «Одного дня, коли я матиму владу, я вб’ю тебе власними руками й винищу три покоління твоїх предків!» Ненависть у твоєму серці стає дедалі сильнішою. Це наслідок, який накликає на розбещене людство терпіння приниження й несення тяжкої ноші. Люди думають, що терпіння приниження й несення тяжкої ноші, яке вихваляється й пропагується суспільством, – це позитивна річ, і що це своєрідний менталітет і спосіб мислення, який дає людям змогу тяжко працювати й прагнути стати сильнішими. То чому ж це зрештою викликає в людях гнів і ненависть? (Бо це не істина.) Правильно. Це викликає такий згубний наслідок, бо це не істина. Що породжує покоління злоби та вбивства з помсти в суспільстві й у бандах? (Після того, як люди постраждають від зневаги, ненависть у їхніх серцях зростає, і вони вбивають із помсти.) Правильно, саме так виникають вбивства з помсти. Покоління за поколінням люди жорстоко вбивають одне одного, доки людство не буде знищене лихом. Це наслідок. Людство жило згідно із сатанинськими філософіями та логікою і поступово розвивалося до теперішнього часу під владою сатани. Стосунки між людьми дедалі більше викривлені, дедалі більш відчужені, дедалі більше позбавлені довіри й дедалі холодніші. До якої точки це зараз дійшло? Це дійшло до того, що серця двох людей, які не мають жодного стосунку одне до одного, сповнені взаємної ненависті та взаємної ворожості. У минулому сусіди часто спілкувалися й часто взаємодіяли одне з одним, але тепер людина може бути мертвою п’ять чи шість днів, а її сусід про це не знатиме; ніхто до неї не навідається. Як усе дійшло до цього? Усе дійшло до цього через цю взаємну ненависть. Ти не хочеш, щоб інші ставилися до тебе вороже, але водночас ти ставишся вороже до інших – це порочне коло. Це згубний наслідок і лихо, накликане на людство законами сатани. Погляди та враження, які люди мають про інших у своїх серцях, дедалі неприємніші, тому вони стають дедалі вправнішими в терпінні приниження й несенні тяжкої ноші, а гнів і ненависть у їхніх серцях зростають, доки вони нарешті не скажуть: «Було б краще, якби вони всі повмирали й жоден не залишився живим!» Хіба серце кожного не сповнене такої ненависті? Вони б хотіли, щоб цей світ був знищений якнайшвидше: «Всі люди погані до мозку кісток. Вони заслуговують на знищення!» Ти кажеш, що інші люди погані до мозку кісток, але як щодо тебе самого? Невже ти справді змінився? Чи ти здобув спасіння? Ненавидячи інших за те, що вони погані до мозку кісток, ти водночас маєш бути кращим за них. Якщо ти такий самий поганий, як і люди світу, то в тебе немає розуму. Коли людина з розумом бачить, що людство погане до мозку кісток, вона має прагнути до істини й жити людською подобою, щоб задовольнити Бога, – ось що доречно. Так вона вціліє, коли Бог знищуватиме цей нечестивий людський рід.

Чи ненавидите ви цей нечестивий людський рід? (Так.) Більшість людей, які вірять у Бога, має певну людськість і розум; їхні серця добріші, вони прагнуть світла і прагнуть, щоб Бог та істина мали владу. Їм не подобаються нечестиві речі, і не подобається те, що несправедливо. Вони мають бути сповнені надії, любові й терпимості до людства, тож як вони можуть ненавидіти людство? Дехто каже: «Пригадую, коли я навчався в школі, учитель знущався з мене, але я не наважувався нічого про це сказати; я просто мусив це терпіти. Тож я вирішив старанно вчитися і в майбутньому вступити до університету. Я покажу вам усім, чого я вартий, і тоді я буду тим, хто знущатиметься з вас!» Дехто каже: «Пригадую, коли я працював, грізні люди в компанії завжди знущалися з мене, і я думав: “Просто зачекайте того дня, коли я перевершу вас своїми досягненнями. Тоді я зроблю ваше життя нестерпним!”». Є й інші, хто каже: «Пригадую, коли я займався бізнесом, менеджер із постачання завжди обдурював мене, і я думав: “Коли настане день, і я зароблю великі статки, я тобі помщуся!”». Ні в кого немає легкого життя, і в кожного бувають часи, коли з нього знущаються, – у всіх є люди, яких вони ненавидять усередині й з якими хочуть звести рахунки. Ось до чого дійшов світ; він сповнений ненависті й ворожості. Ворожість людей одне до одного надто сильна, і вони не можуть ладнати гармонійно й не перебувають у дружніх стосунках. Цьому світу скоро настане кінець; він дійшов до краю. У кожного всередині є історії з минулого, що крають серце, коли хтось десь знущався з них, або коли з них знущалися, дивилися на них зверхньо, обдурювали чи кривдили інші в якійсь компанії, організації чи групі людей. Ці речі трапляються скрізь. Що це доводить? Це доводить, що серед людства більше немає таких людей, як Ной. Хіба це не так? (Так.) Серце кожного сповнене нечестя, сповнене ворожості до істини, до позитивних речей і до справедливості. Людей уже неможливо врятувати. Немає ні людини, ні вчення, ні теорії, які могли б урятувати людство, – ось у чому справа. Дехто досі сподівається: «Коли буде світова війна? Після війни всі, хто заслуговує на смерть, помруть, а люди, що залишаться, зможуть почати все заново. Почнеться нова ера, і буде створено нову країну». Чи це можливо? Ні, це неможливо. Дехто покладає надію на всілякі релігії, але зараз сонце сідає над кожною релігією, і вони наближаються до свого останнього подиху. Кожна релігія прогнила наскрізь і має ганебну славу. Що Я маю на увазі під цими словами? Вони покликані змусити людей зрозуміти факт: якби Бог не використовував слова й істину для спасіння людства, ненависть і порочний характер глибоко всередині людей ставали б дедалі гіршими й дедалі нестримнішими. Зрештою, єдиною можливістю для людства було б закінчити самознищенням через те, що люди жорстоко вбивали б одне одного. Нині багато людей хоче уникнути цього нечестивого людського роду й піти жити на самоті глибоко в горах і лісах або в місці, де немає й сліду людського життя. Який результат цього? Людство більше не розмножуватиметься, і не буде наступного покоління. Людство вимре після нинішнього покоління – не буде нащадків. Опір людства Богу надто сильний, і це вже давно викликало Його лють. Їм скоро настане кінець. Чому так багато людей не одружується? Тому що вони бояться бути обдуреними, не вірять, що ще залишилися хороші люди, і сповнені ворожості до шлюбу. Кого в цьому звинувачувати? Звинувачуйте в цьому надто глибоку розбещеність людей, звинувачуйте в цьому сатану й дияволів, і звинувачуйте в цьому людей, які охоче приймають розбещення. Ти ненавидиш інших, але чи ти справді кращий за них? У тебе немає істини, і ненавидіти інших марно. Якщо в людей немає істини й вони не розуміють істини, зрештою, вони зайдуть у глухий кут, потраплять у лихо й будуть знищені. Це кінець, який їх спіткає. Якщо Бог не спасе людство, у розбещеному людстві не буде нікого, хто зможе зрозуміти істину.

Що ж таке «приниження»? Чи потрібно віруючим терпіти приниження? Чи є це «приниження»? (Ні, його немає.) Його немає, тож хіба це питання не розв’язане? Наступного разу, коли почуєте, як хтось каже: «Перше, чого ти мусиш навчитися як віруючий, – це терпіти. Хоч би що сталося, ти мусиш це витримати й придушити в собі». Чи варто тобі щось сказати йому, коли ти почуєш ці слова? (Так.) Що тобі слід сказати? Ти кажеш: «Заради чого ти терпиш? Якщо ти справді терпиш зневагу, то ти досить жалюгідний, і це свідчить про те, що ти не розумієш істини. Якби ти розумів істину, цієї зневаги не було б, і ти охоче й радісно приймав би всі обставини, які Бог улаштовує для тебе. Це труднощі, які людям слід терпіти, а не якась зневага. Це Бог підносить тебе. Той факт, що ми можемо терпіти ці труднощі, доводить, що Бог досі дає нам шанс і робить нас здатними до спасіння. Якби ми навіть не мали можливості терпіти труднощі або не були гідні цього, то в нас не було б шансу бути спасенними. Це не зневага; ти мусиш це чітко усвідомити й подивитися, чи справді те, що ти кажеш, правильно. Цієї зневаги немає – ми розбещені люди й заслуговуємо на те, щоб терпіти ці труднощі. Коли ти хворієш, приймання ліків і операція передбачають страждання від певних труднощів. Чи вважаються труднощі, які ти терпиш, щоб вилікувати свою хворобу, зневагою? Це не зневага; це робиться для того, щоб зцілити тебе. Наша віра в Бога й досвід суду та кари потрібні для того, щоб відкинути наші розбещені характери й жити людською подобою, жити згідно з Божими вимогами, коритися Богу, поклонятися Йому, жити краще й жити з більшою достойністю. Ми заслуговуємо на те, щоб терпіти ці труднощі через наші розбещені характери. Терпіння цих труднощів потрібне заради здобуття істини й життя. Ми не можемо тлумачити це як зневагу. Нам слід прийняти це як наші зобов’язання й відповідальність, які треба виконати, і як шлях, яким нам слід іти. Це Боже піднесення, і ми мусимо прославляти Бога за те, що Він нас підносить, і прославляти Його за шанс, який Він нам дає. З огляду на все, що ми зробили і як ми діяли, ми не гідні терпіти ці труднощі, і нас слід було б знищити, як людей світу. Якщо ми сприймаємо труднощі, які нам слід терпіти, і всю цю благодать, яку дарував нам Бог, як зневагу, то нам серйозно бракує совісті й ми ранимо Боже серце! Ми не гідні Божого спасіння». Хіба це не так? (Так.) Ця частинка доктрини дуже проста. Хіба люди не мали бути спроможними зрозуміти її без проголошення? Коли люди отримають таке просвітлення й зрозуміють ці речі, їхні серця почуватимуться спокійніше, і вони не діятимуть нерозумно, коли з ними щось траплятиметься. Дехто чітко знає в серці, що це істина та що він мусить її прийняти, але коли він говорить, то однаково каже, що це дійсно несправедливо, говорить і говорить, доки з його вуст не злітають слова осуду проти Бога. Не роби такого. Щоразу, коли з тобою щось трапляється, шукай істину. Це перша ключова річ; ніколи не нехтуй нею. Якщо ти визнаєш, що Бог є істина, шлях і життя, то тобі не слід сприймати жодну обставину, яку влаштовує Бог, як роботу людини. Радше тобі слід сприймати кожну обставину, яку влаштовує Бог, як шанс змінити свій характер і шанс прийняти істину.

Я закінчив бесідувати про значення «приниження». Далі Я побесідую про наступну частину, а саме про те, що означає «нести тяжку ношу». Щойно ми говорили про те, що тяжка ноша, яку несуть люди, – це бажання й дика амбіція глибоко в їхніх серцях, мета, якої вони сподіваються досягти. Коли йдеться про те, що Бог спасає віруючих у Нього і вони приймають Боже керівництво, чи потрібно їм терпіти приниження й нести тяжку ношу? Щойно Я сказав, що фраза «терпіти приниження» не витримує критики в Божому домі. Тобі не потрібно терпіти приниження; тобі не потрібно вважати, що ти терпиш стільки труднощів; твоєму серцю не потрібно відчувати несправедливе ставлення; і тобі не потрібно терпіти всю цю зневагу, щоб задовольнити Бога, удаючи із себе такого шляхетного. Тобі не потрібно цього робити. То що ж означає нести тяжку ношу? Якби хтось сказав, що Бог змушує людей терпіти всі ці труднощі, щоб вони могли взяти на себе більшу відповідальність і місію та отримати більші благословення й краще місце призначення, чи було б це твердження слушним і розумним? (Ні, воно не є слушним.) Воно неслушне. Тоді як нам слід це схарактеризувати? Бог дозволяє людям спастися й досягти того, щоб Бога боятися, а від злого втікати, і змушує їх жити краще. Насправді Бог робить це заради людей чи заради Себе? (Заради людей.) Звісно, це заради людей. Люди – найбільші набувачі вигоди. Ось чому Я кажу, що це не має нічого спільного з тим, що отримує від цього Бог, не кажучи вже про те, які великі благословення можуть отримати люди, терплячи ці труднощі. Тобі не потрібно терпіти, і тобі не потрібно мати такі «великі амбіції», і тобі не потрібно зрікатися чогось у такий спосіб. Насправді ти нічого не зрікся й нічого не викинув. Навпаки, люди зрештою здобули найбільше. По-перше, люди зрозуміли всі різноманітні критерії того, як жити як людина. Крім того, люди здатні дотримуватися всього цього порядку й усіх цих законів, які встановив Бог, і жити впорядковано. Як цей спосіб життя можна порівняти з тим, як люди живуть зараз? (Він кращий.) Він кращий за те, як люди живуть зараз. Тоді який із цих двох способів життя є більш благословенним, більше нагадує життя справжньої створеної істоти й, тим паче, є життям, яке слід мати людству? (Перший.) Звісно, перший. Зазнавши цих труднощів, ти розумієш Божі наміри й водночас розумієш багато істин, і з розумінням істини в якості основи ти вчишся жити як людина, і є істина, яка виконує роль життя у твоїй людськості. Чи надає це тобі цінності? Люди спочатку не мають жодної істини. Вони просто нікчемні й жалюгідні істоти, які нижчі за мурах і не заслуговують на життя, але тепер ти зрозумів істину, і говориш, і дієш згідно з істиною. Хоч би що Бог спонукав тебе робити, ти здатний слухати й виконувати це до букви, і хоч би які влаштування Бог робив для тебе, ти здатний коритися їм. Тож чи будеш ти досі судити Бога? Чи будеш ти проактивно бунтувати проти Нього? Якщо хтось підбурюватиме тебе збунтуватися проти Бога, чи ти це зробиш? (Ні.) Якщо хтось плестиме брехню про Бога, щоб увести тебе в оману, чи ти в це повіриш? (Ні.) Ні, не повіриш. Тож ти не збунтуєшся проти Бога ні в суб’єктивному, ні в об’єктивному сенсі. Такі люди живуть повністю під пануванням Бога. Тож чи потрібно таким людям досі витримувати біль, який відчувають люди зараз? Чи є ще ненависть і біль у їхніх серцях? Чи є сумні й болісні речі в їхніх серцях? (Ні.) Цього болю немає. У всьому, що такі люди роблять, вони принципові й не діють без розбору. Крім того, коли щось трапляється, у Бога є суверенна влада, і сатана не може нашкодити тобі; ти живеш як справжня людина. Чи знищив би Бог таких людей? Чи знищили б такі люди самі себе? (Ні.) Ні, не знищили б. Вони – зовсім інший тип людей порівняно із сьогоднішніми розбещеними людьми. Серця сьогоднішніх людей сповнені ненависті й болю. Вони здатні вчинити самогубство в будь-який час і в будь-якому місці, битися й убивати людей у будь-який час і в будь-якому місці та робити погані речі в будь-якому місці, накликати лихо на людський світ. Натомість люди, спасенні Богом, які здобули істину як життя, можуть мирно співіснувати без бійок і ненависті. Вони здатні коритися Божим улаштуванням і коритися поєднаними серцями й зусиллями кожному слову, яке каже Бог. Усі ці люди живуть у слові Божому й тяжко працюють в одному напрямі. Заради виконання Божої волі – коли ти розумієш істину, він розуміє істину, вона розуміє істину і вони розуміють істину – чи можуть вони досі мати різні погляди, коли вони разом? (Ні.) У такий спосіб вони можуть дійти до того, що всі житимуть у Божій присутності, житимуть у Його слові, житимуть згідно з істиною, і серця людей будуть сумісними. Чи можуть за таких умов досі відбуватися різанина й бійки між людьми? (Ні.) Ні. Чи потрібно людям досі терпіти біль? Болю немає. Такі люди живуть благословенним життям без бійок і різанини. Тоді як людям слід управляти всім, що Бог їм довірив? (Їм слід мирно співіснувати.) Частково це означає, що їм слід мирно співіснувати. А частково – що їм слід управляти всім відповідно до порядку й законів, які встановив Бог. Це означає, що весь цей порядок, і всі ці закони, і живі істоти належать людству, використовуються людством і приносять користь людству. Який же чудовий такий людський рід! У той час життєве середовище людства дається людям в управління. Бог установлює порядок і закони для цього світу заради людей, і тоді Бог не втручатиметься в нього. Якщо одного дня ти побачиш, як вовк їсть зайця, що ти зробив би? Ти мусиш дозволити вовку з’їсти його. Ти не можеш заборонити вовку їсти зайців і змусити його їсти траву. Якої помилки ти припустився б? (Пішов би проти природного порядку речей.) Ти пішов би проти природного порядку речей. Зайці їдять траву, а вовки їдять м’ясо, тому ти мусиш поважати притаманну їм природу й дозволяти їм вільно розвиватися. Немає потреби втручатися в їхню діяльність і спосіб життя штучним, додатковим способом. Тобі не потрібно управляти цими речами; Бог уже влаштував ці речі так, як вони мають бути. Якщо в якихось місцях випадає багато дощів і клімат не підходить, то тварини мусять мігрувати. Ти кажеш: «Ми мусимо виправити це місце. Чому тут завжди так дощить? Тваринам, мабуть, так виснажливо постійно мігрувати!» Хіба це знову не дурість? (Так.) У чому це дурість? Хіба не Бог установив цей клімат? (Так.) Бог установив цей клімат і дозволив цим тваринам жити в цій місцевості. Хіба не Бог установив їхню міграцію? (Так.) Тоді чому ти хочеш стати на заваді? Чому ти сліпо дієш із добрих намірів? Що хорошого в міграції? Коли велика група тварин залишається в одній місцевості на пів року, уся трава з’їдається. Якщо дощу немає, а вони не хочуть іти, що тоді? Тоді має постійно дощити. Коли земля мокра, вони не можуть там залишатися, і трава намокне від дощу, тому вони мусять піти. Ця міграція робить їхні тіла міцними й дає траві шанс відрости. Коли вони з’їдять більшу частину трави в іншому місці, там випаде сніг, і їх знову виженуть, так би мовити, і вони муситимуть швидко мігрувати. Вони знову повертаються на своє початкове місце. Дощу немає, трава виросла, і вони можуть їсти її знову. У такий спосіб ця екосистема постійно підтримує рівновагу природним шляхом. Дехто каже: «Цих бідолах гну завжди з’їдають леви! Чи не можемо ми зробити гну розумнішими?» Чому ти сліпо дієш із добрих намірів? Ти намагаєшся показати, що ти добрий? Твоя доброта заходить надто далеко. Якби гну були хитрими, леви голодували б. Чи зміг би ти дивитися, як леви голодують? Є інші люди, які кажуть: «Леви погані. Вони кусають оленів і зебр. Це так криваво й жорстоко!» Якби ти знищив левів, стало б надто багато зебр і оленів. Яким був би кінцевий результат? Уся трава була б з’їдена, і луки перетворилися б на пустелю. Чи зміг би ти це витримати? Чи й досі ти діяв би із цих добрих намірів? То що ж тобі робити? Дозволь їм вільно розвиватися. Так воно є із тваринами. Бог давно встановив увесь цей порядок, і ти мусиш прийняти його, хочеш ти цього чи ні; усе має відбуватися так, як установлено. Якщо ти підеш проти природного порядку, життя неможливо буде підтримувати. Коли ти зрозумієш усі ці закони, ти поважатимеш закони й дивитимешся на ці речі згідно із законами. Тоді ти побачиш мудрість Божого володарювання над усім. Крім того, усі ці закони притаманні життю. Як це виникло? (Це було визначено Богом.) Це було визначено Богом. Ось як Бог це влаштував. Люди досліджують науку, досліджують біологію, досліджують усілякі галузі знань. Вони проводили дослідження стільки років, але розуміють лише просте вчення й порядок; ніхто не бачить Божого володарювання чи мудрості в цій теорії та явищах. Чому вся ця екосистема й харчовий ланцюг виявилися такими складними й дивовижними? Люди просто пояснюють явище або повідомляють факт людям у цьому світі, але ніхто не може підсумувати або чітко побачити, що все це походить від Бога, – це не виникло само собою. Якщо ми погодимося з тим, що це виникло само собою, то чому ж за всі ці роки ніхто ніколи не бачив, як мавпа перетворюється на людину? Усі ці закони були встановлені Богом. Чи мають вони щось спільне з перетворенням мавп на людей? (Ні.) Такого не буває. Бог установив усі ці закони й увесь цей порядок. Якщо людям пощастить залишитися в живих, то в той час вони не просто поважатимуть, підтримуватимуть увесь цей порядок і всі ці закони й управлятимуть ними, а, що важливіше, вони також стануть найбільшими вигодонабувачами всього цього порядку й усіх цих законів. Бог підготував усе це для людства й установив це для людей – усе готове для насолоди людей. З усього сущого створені істоти, якими є люди, найбільш благословенні. Люди мають мову, мислення, можуть чути Божий голос, можуть розуміти Божі слова, мають мову для спілкування з Богом і найбільш здатні розуміти Божі слова. Їхня найбільша благословенність полягає в тому, що Бог дав їм найбільший капітал, за допомогою якого вони можуть здобути спасіння й прийти до Нього. Зрештою, усе, що зробив Бог, і весь цей порядок, і всі закони, які встановив Бог, вимагатимуть від людей управління й вимагатимуть від людей підтримки. Ті люди, які просто досліджують, руйнують, пошкоджують і викривляють увесь цей порядок і всі ці закони, мають бути знищені. Люди зазнали стільки труднощів. Чи справді є прекрасне місце призначення, у яке люди вірять у своїх серцях і якого вони прагнуть і жадають? Його насправді немає. Це просто жага й дика амбіція людей, і це відрізняється від того, що Бог хоче дати людям. Це дві різні речі, які не мають нічого спільного одна з одною. Тож у людях немає частини про «несення тяжкої ноші» у фразі «терпіти приниження й нести тяжку ношу». Що Я маю на увазі, коли кажу, що її немає? Що прекрасного місця призначення, у яке ти віриш, і речей, яких ти хочеш досягти в жазі й диких амбіціях глибоко у своєму серці, зовсім немає. Хоч би скільки труднощів ти зазнав або скільки зневаги витерпів, зрештою місце призначення, якого ти прагнеш, речі, яких ти бажаєш досягти, людина, якою ти хочеш стати, і міра, до якої ти хочеш бути благословенним, не витримують критики. Це не те, що Бог хоче дати тобі. Яка ще тут є проблема? Терпіння приниження й несення тяжкої ноші – це коли люди приховують свої справжні здібності, терплячи зневагу, а тоді терплять зневагу, щоб досягти своїх цілей. Що це за цілі? Це жадання й навіть бажання глибоко в серцях людей. Тоді, коли віруючі зазнають труднощів, чи це для того, щоб задовольнити бажання? (Ні.) Тоді для чого це? Коли віруючі зазнають труднощів, мета, яку вони хочуть переслідувати й досягти, позитивна чи негативна? (Позитивна.) Чи пов’язана вона з бажанням? (Ні.) Тоді що це за позитивна мета? (Відкинути свій розбещений характер, стати справжньою людиною й бути здатним жити краще.) Відкинути свій розбещений характер, стати справжньою людиною й бути здатним жити краще. Що ще? Стати людиною, яка спасенна, і більше не бунтувати проти Бога. Чи хочете ви стати кимось на кшталт Йова й Петра? (Так.) Тоді хіба це не мета? (Мета.) Чи пов’язана ця мета з бажанням? (Ні.) Ця мета є належним прагненням, і це мета й шлях, які Бог дав людям. Це правильно. Ось чому Я кажу, що труднощі, яких ти зазнаєш через цю належну мету прагнення, – це не терпіння приниження. Натомість це те, чого люди мають прагнути, і це шлях, яким люди мають іти. Чи можуть ті люди, які глибоко в серці думають, що вони терплять зневагу, стати на цей шлях? Не можуть, і вони також не можуть досягти цієї мети.

Коли ви дивитеся на фразу «терпіти приниження й нести тяжку ношу» зараз, чи є вона істиною? (Ні.) Це не істина, і це не критерій того, як люди мають діяти, жити як людина чи поклонятися Богу. Чи потрібно людям терпіти приниження й нести тяжку ношу, щоб бути спасенними Богом? (Ні.) Правильно чи неправильно казати, що людина здобула спасіння, терплячи приниження й несучи тяжку ношу? (Неправильно.) Чому це неправильно? Терпіння приниження й несення тяжкої ноші – це не практика істини, тож як вона може здобути спасіння? Це ніби сказати, що людина вбивала людей, підпалювала речі й робила багато поганого, а зрештою стала «лідером, якого любить народ». Хіба це не те саме? (Так.) Ось що це означає. Вона явно на шляху нечестя, але стала позитивною людиною. Це суперечність. Якби хтось сказав, що людина терпіла приниження, і несла тяжку ношу, і зрештою досягла сумісності з Богом, або людина терпіла приниження, і несла тяжку ношу, і зрештою була непохитною під час випробувань, або людина терпіла приниження, і несла тяжку ношу, і зрештою виконала Боже доручення, – які із цих тверджень правильні? (Жодне з них.) Жодне з них не є правильним. Чи правильно казати, що хтось терпів приниження й ніс тяжку ношу, поширюючи Євангеліє по всьому селу? (Ні.) Я бачу, що дехто не впевнений, думаючи: «Чи це правильно? Я думаю, що це твердження правильне, чи не так? Буває багато випадків, коли людям доводиться терпіти приниження й нести тяжку ношу, проповідуючи Євангеліє та свідчачи про Бога». Використання цієї фрази в цьому контексті правильне, хіба ні? (Ні, неправильне.) Чому ні? Скажіть Мені. (Тому що ефект, досягнутий терпінням приниження й несенням тяжкої ноші, не є позитивним.) Чи правильно так її застосовувати? Проаналізуйте, чому ця фраза неправильна. Розберіть її. «Терплячи приниження й несучи тяжку ношу під час проповідування Євангелія, вони навернули багато людей, принесли багато плодів і проголосили ім’я Бога». Хіба ви не знаєте, чи правильне це твердження? Якщо ми застосуємо його відповідно до кожного твердження, про яке ми сьогодні бесідували, було б неправильно використовувати цю фразу в цій ситуації, але якщо ми подумаємо далі про те, як під час проповідування Євангелія деяких людей б’ють потенційні одержувачі Євангелія або кричать на них і проганяють їх від своїх дверей, чи вважається це терпінням приниження? (Ні.) Тоді що це? (Труднощі, які віруючі мають терпіти під час проповідування Євангелія.) Правильно. Це труднощі, які люди мають терпіти. Це їхнє зобов’язання, їхня відповідальність і доручення, яке Бог дав людям. Це як біль під час пологів – хіба це не труднощі, які треба витерпіти? (Так.) Якщо жінка скаже своїй дитині: «Я терпіла приниження й несла тяжку ношу, щоб привести тебе у світ», чи було б правильним так казати? (Ні.) Вона зазнала труднощів, то чому це неправильно казати? Тому що це труднощі, які вона мала витерпіти. Наприклад, якби вовк полював багато годин, перш ніж упіймати зайця, і сказав: «Я терпів приниження й ніс тяжку ношу, щоб з’їсти зайця», чи було б це правильно? (Ні.) Щоб з’їсти зайця, вовк мав чимось пожертвувати натомість. Заєць не буде просто сидіти й чекати, поки вовк його з’їсть. Яке завдання є настільки легким? Хоч би яким було завдання, завжди доводиться чимось жертвувати. Це не терпіння приниження й несення тяжкої ноші. Як ми наразі остаточно класифікували фразу «терпіти приниження й нести тяжку ношу»? (Як негативну.) Ми класифікували її як негативну й принизливу фразу і класифікували її як логіку сатани та філософію сатани для світських справ. Вона не має нічого спільного з вірою в Бога чи позитивними речами. Якщо хтось каже: «Я багато років проповідував Євангеліє. Я справді терпів приниження й ніс тяжку ношу!» – це недоречно. Проповідування Євангелія – це твоє зобов’язання, і це труднощі, які тобі належить терпіти. Навіть якщо ти не проповідуєш Євангеліє, хіба ти не зазнаєш труднощів, просто живучи? Це труднощі, які люди мають терпіти; це правильно. Фраза «терпіти приниження й нести тяжку ношу» була фактично викорінена з Божого дому. Якщо хтось знову згадає цю фразу, як ти її витлумачиш? Якщо хтось скаже: «Я терпів приниження й ніс тяжку ношу у в’язниці, щоб не бути юдою!» – чи правильне це твердження? (Ні.) Чому ні? «Щоб не бути юдою» – це дуже справедлива мета й справедливі слова, тож як це може не бути терпінням приниження й несенням тяжкої ноші? (Віруючому не слід бути юдою.) Правильно. Хіба розумно для віруючого бути юдою? Хіба не смішно казати, що не бути юдою – це терпіти приниження й нести тяжку ношу? Свідчити про Бога – це твоя місія. Це свідчення, у якому створені істоти мають бути непохитними, і позиція, на якій вони мають бути непохитними. Сатана не гідний людської хвали. Бог – це Той, Кому люди мають поклонятися, і поклонятися Богу – це абсолютно природно й виправдано. Коли сатана намагається підкорити тебе своїй волі, ти маєш бути непохитним у своєму свідченні про Бога, зректися свого життя й не бути юдою. Це не означає терпіти приниження й нести тяжку ношу. Тепер Я пояснив цю фразу чітко. Якщо хтось знову скаже, як він терпів приниження й ніс тяжку ношу, як ви маєте вчинити в цій справі? Вони зрозуміють, коли ви дасте їм послухати проповідь, яку Я виголосив сьогодні. Це найпростіший спосіб.

В. Незламна воля до боротьби

Третій прояв того, що називають «спати на сушняку й лизати жовч», – це незламна воля до боротьби. Що це за характер – ніколи не здаватися? Зарозумілий характер. Як люди можуть ніколи не зазнавати невдач? Як люди можуть ніколи не робити нічого неправильного, ніколи не казати нічого неправильного або ніколи не помилятися? Ти мусиш визнати: «Я звичайна людина, і я нормальна людина. У мене є вади й недоліки. Бувають моменти, коли я роблю щось не так, і моменти, коли я кажу щось не так. Я здатен зробити щось неправильне й піти хибним шляхом. Я звичайна людина». То що ж означає ніколи не здаватися? Це коли хтось зазнає поразки, стикається з невдачами або збивається на хибний шлях, але не визнає цього. Він просто вперто йде далі. Він зазнає поразки, але не занепадає духом, зазнає поразки, але не визнає своїх помилок. Скільки б людей йому не докоряли чи його не засуджували, він не повертає назад. Він наполягає на боротьбі, праці й прагненні у своєму власному напрямі та до власних цілей, і не зважає на ціну. Ось про який менталітет ідеться. Хіба цей менталітет не дуже добре гуртує людей? У яких ситуаціях зазвичай використовується фраза «Ніколи не здавайся»? У будь-яких ситуаціях. Де існують розбещені люди, там є і ця фраза, там є і цей менталітет. Тож для чого люди, які від сатани, придумали цей вислів? Щоб люди ніколи не розуміли себе, не визнавали власних помилок і не приймали їх. Щоб люди бачили в собі не той бік, який є крихким, слабким і нездарним, а той, який є здібним, і той, який є могутнім і відважним, щоб не недооцінювали себе, а вважали себе компетентними. Поки ти думаєш, що ти спроможний, ти спроможний; поки ти думаєш, що можеш бути успішним, не зазнаєш невдачі й можеш стати вершками суспільства, то ти таким станеш. Поки в тебе є ця рішучість і непохитність, ця жага й дикі амбіції, ти можеш усього цього досягти. Люди не нікчемні, вони могутні. У невіруючих є приказка: «Твоя сцена така велика, як твоє серце». Деяким людям цей вислів подобається, щойно вони його чують: «Ого, я хочу діамант у десять каратів, то це означає, що я його отримаю? Я хочу “Мерседес-Бенц”, то це означає, що я його отримаю?» Чи відповідатиме те, що ти отримаєш, широті бажання твого серця? (Ні.) Цей вислів – облуда. Говорячи прямо, зарозумілість тих, хто вірить у фразу «Ніколи не здавайся» й визнає її, не знає меж. Яким Божим словам прямо суперечить спосіб мислення цих людей? Бог вимагає від людей розуміти себе й жити як людина в приземлений спосіб. Люди мають розбещені характери; у них є недоліки й характер, який опирається Богу. Серед людей немає досконалих; ніхто не досконалий, вони просто звичайні люди. Як Бог напучував людей жити як людина? (Слухняно.) Жити як людина слухняно й приземлено триматися свого місця як створені істоти. Чи вимагав Бог коли-небудь від людей ніколи не здаватися? (Ні.) Ні. Тоді що Бог каже про те, коли люди йдуть хибним шляхом або виявляють розбещений характер? (Він каже, що треба це визнати й прийняти.) Визнати й прийняти це, потім зрозуміти це, бути здатним навернутися й досягти практики істини. Натомість «ніколи не здаватися» – це коли люди не розуміють власних проблем, не розуміють своїх помилок, не приймають своїх помилок, ні в якому разі не навертаються й ні в якому разі не каються, не кажучи вже про прийняття Божого володарювання чи впорядкувань. Вони не тільки не шукають того, якою саме є доля людей або якими є Божі влаштування й упорядкування, – вони не тільки не шукають цього, а натомість беруть свою долю у власні руки; вони хочуть, щоб останнє слово було за ними. Крім того, Бог вимагає від людей розуміти себе, точно оцінювати й розглядати себе, а також робити все, що вони можуть, добре, приземлено й слухняно, усім серцем, розумом і душею, тоді як сатана змушує людей повною мірою використовувати свій зарозумілий характер і давати йому повну волю. Він змушує людей бути надлюдьми, бути великими й навіть мати надздібності – він змушує людей бути тими, ким вони не можуть бути. Тому, у чому полягає філософія сатани? У тому, що навіть якщо ти неправий, ти не неправий, і що поки в тебе є менталітет не визнавати поразки, і поки в тебе є менталітет «ніколи не здаватися», рано чи пізно настане день, коли ти станеш вершками суспільства, і рано чи пізно настане день, коли твої бажання й цілі здійсняться. Отже, чи означає «ніколи не здаватися», що для досягнення мети можна використовувати будь-які засоби? Щоб досягти своїх цілей, ти не мусиш визнавати, що здатен на поразку, не мусиш вірити, що ти звичайна людина, і не мусиш вірити, що здатен піти хибним шляхом. Крім того, ти мусиш безсовісно використовувати всілякі методи чи таємні інтриги, щоб утілити свою жагу й дикі амбіції. Чи є в принципі «ніколи не здаватися» щось таке, де люди ставляться до своєї долі з очікуванням і покорою? (Ні.) Ні. Люди наполягають на тому, щоб узяти свою долю повністю у власні руки; вони хочуть контролювати власну долю. Незалежно від того, яким шляхом вони підуть, чи будуть вони благословенні, чи який спосіб життя матимуть, – останнє слово у всьому має бути за ними. У невіруючих є приказка: «Удача сприяє підготовленим». Що це за приказка? Є багато людей, які готуються багато років, витрачають на підготовку все своє життя, але помирають, так і не отримавши можливості. Як з’являється можливість? (Від Бога.) Якщо Бог не готує для тебе можливості, чи є якась користь від будь-якого обсягу твоєї підготовки? (Ні.) Якщо Бог не планує давати тобі можливості й це не визначено долею, то яка користь від того, скільки б років ти не готувався? Чи змилосердиться Бог над тобою й дасть тобі можливість, бо ти стільки років готувався? Чи зробить Бог так? (Ні.) Можливість з’явиться, якщо Бог її для тебе підготував, а якщо Бог її для тебе не підготував, ти не отримаєш можливості. Чи є якась користь у тому, щоб ніколи не здаватися? (Ні.) Дехто каже: «Я ніколи не здаюся. Я беру свою долю у власні руки!» Їхні слова гучні, але чи зможуть вони цього досягти, залежить не від них. Наприклад, одна жінка хоче сина. Вона народжує кількох дітей, але всі вони виявляються дівчатками. Інші люди кажуть їй більше не народжувати й кажуть, що їй не судилося мати сина, але вона не скоряється й каже: «Я в це не вірю. Я ніколи не здамся!» Коли її десята дитина теж виявляється дівчинкою, вона нарешті скоряється: «Схоже, мені не судилося мати сина». Вона й досі ніколи не здається? Вона й досі має впевненість? Вона й досі наважується народжувати більше дітей? Ні, не наважується. Коли хтось інший займається бізнесом, він планує заробити п’ятсот тисяч доларів за два роки. На початку, коли за перші пів року він нічого не заробляє, він каже: «Неважливо. Те, що я не заробив грошей за перші пів року, не має значення. Я точно зароблю гроші в другій половині». Коли минуло більше року, а він не заробив жодних грошей, він однаково не здається: «Я ніколи не здаюся. Я вірю, що все в руках людини – у мене безліч можливостей!» Коли минуло два роки, він не заробив і п’ятдесяти тисяч, не кажучи вже про п’ятсот тисяч. Він думає, що йому не вистачило часу й досвіду, тому йде й навчається ще два роки. Коли минуло чотири роки, він не тільки не заробив п’ятсот тисяч доларів, а й втратив майже весь свій основний капітал, але однаково ніколи не здається: «Мені судилося мати гроші. Як це я не здатен заробити п’ятсот тисяч доларів?» Коли мине майже десять років, чи буде в нього й досі ця мета – заробити п’ятсот тисяч доларів? Якщо ти знову запитаєш його, скільки він планує заробити цього року, він скаже: «О, достатньо, якщо я зможу з цього прожити». Він однаково ніколи не здається? Він зазнав поразки, чи не так? Як він зазнав поразки? Чи зазнав він поразки, бо його мета заробітку була занадто високою? Про це йдеться? Ні. Чи то людське майно, діти, труднощі, які вони переживають у житті, чи то коли й куди вони йдуть – нічого з цього вони вирішити не можуть. Деякі люди хочуть піти в державне управління, але ніколи не отримують можливості – чи винна в цьому відсутність здібностей? Вони здібні, хитрі й знають, як підлещуватися до людей, то чому ж їм так важко стати державними службовцями? Є багато людей, не таких здібних, як вони, які стали чиновниками, і багато людей, на яких вони дивляться зверхньо, які стали чиновниками. Ці люди добре говорять, у них справжній талант і солідна освіта за плечима, тож якщо вони хочуть стати державними службовцями, чому це так важко? Коли вони були молодими, вони ніколи не здавалися, але коли постаріли й усе ще були звичайними службовцями, вони нарешті здалися й сказали: «Доля людини визначена Небесами. Якщо судилося, то прийде. Якщо ні, то цього неможливо досягти, докладаючи зусиль». Вони змирилися зі своєю долею, чи не так? Що сталося з їхнім менталітетом «ніколи не здаватися»? Люди принижені перед лицем фактів.

Що дає людям менталітет «ніколи не здаватися»? Він підживлює їхнє жагу та амбіції. Те, що вона дає людям, – це не позитивний вплив чи керівництво, а радше негативний, згубний вплив на них. Самі люди нічого не знають про своє місце у всесвіті, нічого не знають про долю, яку для них запланували Небеса, і нічого не знають про Боже володарювання чи впорядкування. На додачу до цього вони здобули цю так звану ментальну опору. Що зрештою відбувається, якщо люди опиняються в ситуації, коли їх можна лише ввести в оману? Вони виконують цілу купу роботи даремно й виконують багато марної роботи. Щоб досягти своїх цілей, по-перше, тіла й розум людей зазнають чималих втрат і травм, а також вони, безумовно, коять багато зла, щоб утілити свої бажання, дикі амбіції та цілі. Який наслідок це зло принесе людям у їхньому наступному житті? Воно принесе лише покарання. Те, що розбещений характер дає людям, – це жагу й дикі амбіції. Чи є серед того, що жага й дикі амбіції змушують людей робити, щось правомірне? Чи є серед цього щось, що відповідає істині? (Ні.) Що це за речі? Це лише лихі вчинки. Що охоплює це зло? Хитрощі щодо інших, обдурювання інших, заподіяння шкоди іншим і обман інших. Зрештою, люди стають винні іншим занадто багато й можуть перевтілитися у тварину в наступному житті. Кому вони винні найбільше, кого вони обманюють найбільше і кого вони дурять найбільше, у домі того вони й житимуть як тварина, нездатна говорити, якою командуватимуть люди. Навіть якщо вони перевтіляться в людину, вони проживуть життя, сповнене нескінченних труднощів; вони мусять заплатити за те, що зробили. Ось який згубний наслідок це матиме. Якби ними не керував вислів «Ніколи не здавайся», їхні амбіції та жага не підживлювалися б, і якби їхні амбіції та жага не здійснилися за два-три роки, люди, ймовірно, відмовилися б від них, але щойно сатана підливає олії у вогонь, їхні бажання роздуваються дедалі більше й більше. Саме по собі роздування – не проблема, але воно змушує їх стати на нечестивий шлях. Коли хтось іде нечестивим шляхом, чи може він робити добрі справи? Чи може він робити людяні вчинки? Ні, не може. Він використовуватиме будь-які засоби для досягнення своїх цілей і задач, клястиметься, що не заспокоїться, доки його цілі не будуть досягнуті, і здатен на будь-яку погану справу. Просто подивіться, чи бувають випадки, коли діти вбивають своїх батьків, щоб заволодіти їхнім майном? (Так.) Занадто багато випадків, коли люди вбивають своїх друзів і близьких власними руками заради власних інтересів. Коли двоє людей стикаються з однаковою вигідною можливістю й мусять боротися між собою за неї, вони використовують будь-які засоби, щоб її отримати. Які їхні переконання в найкритичніший момент? «Я ніколи не здаюся. Цього разу я абсолютно не можу зазнати поразки. Якщо я втрачу цю можливість, можливо, я ніколи більше не зустріну такої гарної можливості до кінця свого життя. Тож цього разу я маю перемогти. Я абсолютно мушу отримати цю можливість. Хто б не став на моєму шляху, я вб’ю його без винятку!» Що відбувається зрештою? Вони вбивають іншу людину. Можливо, вони досягли й задовольнили свою мету й бажання, але вони також скоїли зло, і це спричинило лихо. Їхнє серце може бути неспокійним усе життя, воно може відчувати докори сумління, або воно може зовсім нічого не відчувати. Однак той факт, що вони цього зовсім не усвідомлюють, не означає, що Бог не дав оцінку цій справі. У Бога є спосіб із цим розібратися. Можливо, ця людина досягла своєї мети в цьому житті, можливо, їй це вдалося, але в наступному житті їй доведеться заплатити жахливу ціну за те, що вона зробила в цьому житті, що, ймовірно, було лихим вчинком. Можливо, їй доведеться платити за це одне життя, або два життя, три життя, або навіть цілу вічність. Ця ціна занадто жахлива! Тож як виник цей наслідок? Його спричинила одна фраза, одне переконання. Ця людина хоче отримати цю можливість. Вона не визнає поразки, не здається й не дозволяє собі зазнати невдачі. Вона хоче міцно вхопитися за можливість. У результаті це спричиняє лихо. Після того, як лихо сталося, одного чи двох років буде недостатньо, щоб розплатитися й компенсувати наслідки. Хіба це не занадто висока ціна? Життя людей триває вісімдесят-дев’яносто років, а коротше – п’ятдесят-шістдесят років. Незалежно від того, чи здобув ти особисті вигоди, статус, гроші чи інші матеріальні речі, ти свідомо насолоджуватимешся цими речами двадцять чи тридцять років. Однак за ці двадцять чи тридцять років насолоди тобі, можливо, доведеться платити ціну в кожному зі своїх життів до кінця вічності. Хіба ця ціна не занадто висока? (Так.) Люди, які не вірять у Бога, не розуміють істини й не знають, що Бог над усім цим володарює. Тому вони здатні робити дурниці заради своєї егоїстичної жаги, тимчасової засліплюючої жаги власних інтересів під пануванням певних уявлень або сатанинської логіки, що залишає їх із вічним жалем. «Вічний» не означає двадцять чи тридцять років у цьому житті, а радше те, що вони мусять страждати в кожному житті, включно із цим. Люди, які не вірять у Бога, не зрозуміють цього, і якщо люди, які вірять у Бога, не розуміють істини й не знають Бога, вони теж цього не зрозуміють. Деякі люди не роблять того, що є очевидним злом. Якщо дивитися на них ззовні, вони не вбивають людей і не влаштовують пожеж, і не ставлять відкрито пасток для інших людей, але в них є багато таємних хитрощів. В очах Божих моральні якості цього зла й очевидного зла однакові. Що Я маю на увазі, коли кажу, що вони мають однакові моральні якості? Я маю на увазі, що з погляду Бога принципи, які Він використовує для засудження подібних речей, однакові. Він використовує той самий метод і той самий принцип істини, щоб засудити їх. Усе, що зробили ці люди, засуджено Богом, незалежно від того, якою була їхня мотивація, і чи робили вони це в Божому домі, чи у світі. Якщо ти віриш у Бога, але й досі таке робиш, чи буде фінал, який Бог зрештою тобі дасть, чимось відрізнятися від фіналу невіруючих? Скажіть Мені, чи буде Бог поблажливим до тебе й чи змінить Він Свій праведний характер через те, що ти багато років вірив у Нього й кілька років надавав церкві послуги? Як ви думаєте, це можливо? Це абсолютно неможливо. Що Я маю на увазі, коли це кажу? Якщо ти не розумієш істини, зло, яке ти коїш, є злом, і коли ти розумієш істину, зло, яке ти коїш, однаково є злом. З погляду Бога, усе це – зло. Ці два типи зла рівноцінні один одному. Між ними немає різниці. Якщо щось не відповідає істині, це зло. З погляду Бога, між ними немає різниці в моральних якостях. Оскільки і те, і інше є злом, люди мусять заплатити за зло, яке вони скоїли, в обох випадках – вони мусять заплатити ціну. Це Божий праведний характер. Сумніваєшся ти в цьому чи віриш, але саме так Бог робить, і саме так Він визначає речі. Що Я маю на увазі, коли це кажу? Я хочу повідомити всім вам один факт: ти не маєш припускати: «Бог обрав мене, тому я знайшов прихильність у Його очах. Я розумію багато істин. Якщо я скою трохи зла, Бог не схарактеризує це як зло й не засудить його. Я можу робити, як мені заманеться. Я можу коїти те зло, яке я задумав, під приводом страждань заради практики істини. Тоді Бог цього не засудить, чи не так?» Ти помиляєшся. Божі принципи засудження зла однакові. Неважливо, у яких обставинах чи в якій групі людей це відбувається. Бог не робить різниці між різними расами, ані між тими, кого Він обрав, і тими, кого не обрав. Чи то невіруючий, чи то віруючий, Бог дивиться на них однаково. Ви розумієте? (Так, розуміємо.)

«Ніколи не здавайся» – це те, що люди кажуть, коли ними керує сатанинський характер, і це менталітет, пропагований сатанинським світом. Чим ми вважаємо цей менталітет? (Психічним захворюванням.) Це спосіб мислення і принцип, яким люди керуються в житті та справах, що його пропагують психічно хворі люди. Він підбурює і мотивує людей використовувати будь-які засоби, щоб задовольнити власну жагу й дикі амбіції, ніколи не занепадати духом незалежно від ситуації, прагнути до речей згідно з принципом «стій на своєму й ніколи не відступай», і не аналізувати, чи є їхня жага й дикі амбіції належними чи ні; поки в них є цей менталітет, він гідний вихваляння. Якщо людина досліджувала щось корисне для людства, ніколи не здавалася, не занепадала духом через невдачі, продовжувала розвиватися в позитивному напрямі й продовжувала дослідження, щоб люди могли жити краще в майбутньому, то це було б певною мірою похвально. Однак чи це та мета, яку переслідує людство в цьому світі? Хто безкорисливо робить такі речі на благо людства? Ніхто. Навіть якщо деякі люди зовні роблять речі під гаслом добра для людства, насправді вони роблять це заради власної репутації та професійних досягнень, щоб їхнє ім’я увійшло в історію. Це їхні цілі, і жодна із цих цілей не є належною. Окрім цих речей, до чого спонукає людей менталітет «ніколи не здаватися»? Перш за все, менталітет «ніколи не здаватися» кидає виклик людським межам та інстинктам. Наприклад, на спортивному майданчику один чоловік робить три сальто поспіль, і його серце не витримує, і він каже: «Я ніколи не здаюся. Я мушу кинути виклик своїм межам і кинути виклик Книзі рекордів Гіннеса. Я зроблю десять сальто!» Як наслідок, коли він робить своє восьме сальто, то помирає. А от якби в нього не було цього менталітету, який мотивував його це робити? (Він робив би це відповідно до своїх здібностей.) Правильно. Яких дій Бог вимагає від людей? Бог вимагає від людей жити в нормальній людськості й дозволяє людям мати слабкості. Існує межа того, що можуть витримати фізичні можливості та органи людей. Люди мають чітко розуміти, якого рівня вони можуть досягти. Чи розумів той чоловік наслідки того, що він зробить десять сальто поспіль? Він не розумів цього, і він зробив це сліпо й кинув виклик своїм межам, тож хто винен у тому, що він помер? (Він сам винен.) Джерелом того, що той чоловік намагався зробити десять сальто, було те, що сатана постійно мотивував його, кажучи: «Тобі ніколи не слід здаватися. Здатися після п’яти сальто – це жалюгідно. Ти мусиш зробити вісім!» Він розмірковував: «Восьми теж недостатньо. Я зроблю десять!» Як наслідок, після виконання восьмого сальто, його серце перестало битися, і дихання припинилося. Хіба сатана не обдурив його? Звісно, ми просто наводимо це як приклад; може бути хтось, хто без проблем може зробити двадцять сальто. Коли люди мають цю незламну волю до боротьби, вони ведуть запеклу боротьбу і зрештою викидають своє життя геть. Трохи кращий сценарій – це якщо вони просто викидають своє життя, але не скоїли жодного зла. Тоді вони й досі можуть мати шанс перевтілитися в людину в наступному житті й знову відчути, як це – бути людиною. Однак деякі люди скоїли велике зло, і це спричинило лихо, тому вони мусять платити за це жахливу ціну протягом кількох життів; вони мусять продовжувати спокутувати це й страждати від труднощів у кожному житті. Якщо вони не спокутують усе це в цьому житті, є ще наступне життя, і невідомо, скільки життів їм знадобиться, щоб усе це спокутувати. Ось такий результат.

Коли деякі люди зазнають невдачі в проповідуванні Євангелія, вони відмовляються змиритися з цим і кажуть: «Я ніколи не здаюся. Цього разу я нікого не навернув – я зазнав поразки. Наступного разу я не можу зазнати поразки. Я абсолютно мушу бути свідком для Бога й бути хлопчиком, який перемагає!» Добре, що люди мають таку рішучість, але як щодо того факту, що вони здатні вимовляти слова «ніколи не здавайся»? Що це за характер? Хіба це не характер архангела? Хіба Бог змушував їх так свідчити? Чи розуміють вони істину? Чи є те, що вони роблять, свідченням про Бога? Те, що вони роблять, ганьбить Бога. Що це за люди, як ви думаєте? (Бовдури.) Вони бовдури. Вони не розуміють істини, але кажуть, що свідчать про Бога, – було б достатньо добре, якби вони не ганьбили Бога. Що це за слова «ніколи не здавайся»? Що означають ці слова? Вони означають ніколи не визнавати поразки. Насправді ці люди зазнали поразки, але вони думають, що, не визнаючи поразки, вони здобули ментальну перемогу. Усі невіруючі високо цінують такий менталітет, коли люди продовжують боротися після численних невдач і стають дедалі сміливішими, що більше перешкод зустрічають. Якщо ти колись мав такий менталітет і покладався на нього, щоб боротися за досягнення мети, то хіба це не ганебно? Які аспекти розбещеного характеру людей переважно демонструють слова «ніколи не здавайся»? Які аспекти людської сутності можуть представляти ці слова? Хіба такі люди – які радше померли б, ніж здалися, і які померли б, перш ніж визнали б поразку, – не є зарозумілими й позбавленими розуму? Той факт, що люди можуть бути зарозумілими до такої міри й радше померли б, ніж визнали б поразку, – це не просто проблема відсутності розуму; їм також дещо бракує кмітливості, як відчайдухам. Дехто каже: «Чи це тому, що вони молоді й безрозсудні?» Тут є зв’язок. У суспільстві є популярна приказка: «Щоб перемогти, треба все поставити на карту». Це характерно для менталітету молодих людей, які ризикують усім, як розгнівана молодь. «Якщо ти готовий ризикувати життям, ти можеш досягти всього» – це менталітет «ніколи не здаватися». Чи є такий дух у літніх людей? У них теж він є. Подивіться, політичні кола практично повністю складаються з дорослих і літніх людей – суперництво там запекле! Люди мають розбещені характери й живуть згідно зі своїми розбещеними характерами. Усі вони більшою чи меншою мірою мають такий менталітет. Він не має великого стосунку до того, старі вони чи молоді, але він безпосередньо пов’язаний з їхнім характером. Якщо ви вірите в Бога й розумієте істину, ви чітко побачите цю справу й знатимете, що такий менталітет не відповідає істинам-принципам і що це розбещений характер. Якщо ти не розумієш істини, ти не зможеш чітко побачити це питання й думатимеш: «Добре мати волю до боротьби; це правильно. Як люди можуть жити, якщо в них немає хоч трохи волі до боротьби? Якщо в них немає хоч трохи волі до боротьби, у них не залишиться духу, щоб жити далі. Тоді який сенс жити? Вони миряться з кожною несприятливою ситуацією – як це слабко й боягузливо!» Усі люди думають, що вони мусять боротися за гідність, поки живі. Як вони борються за гідність? Роблячи наголос на слові «боротися». Хоч би з якою ситуацією вони стикалися, вони намагаються досягти своїх цілей через боротьбу. Менталітет «ніколи не здаватися» бере свій початок у слові «боротися». Те, що атеїсти шанують найбільше, – це бойовий дух. Вони борються з Небесами; вони борються із землею; вони борються з іншими людьми – це те, що приносить їм безмежну радість. Вони думають: що більше людина здатна боротися, то героїчніша вона – герої сповнені волі до боротьби. Саме звідси виник менталітет «ніколи не здаватися»; це ядро боротьби. Усілякі демони, які є від сатани, ніколи не приймали істину, тож згідно з чим вони живуть? Вони живуть згідно із сатанинською філософією боротьби. Кожен день, який вони проживають, вони борються. Хоч би що вони робили, вони завжди намагаються досягти перемоги через боротьбу й вихваляються своєю перемогою. Вони намагаються боротися за гідність у всьому, що роблять, – чи можуть вони цього досягти? За що саме вони змагаються й борються? Уся їхня боротьба – за славу, вигоду й статус; уся їхня боротьба – заради власних інтересів. Чому вони борються? Щоб корчити з себе героя й називатися елітою. Однак їхня боротьба має закінчитися смертю, і вони мають бути покарані. У цьому немає сумнівів. Де є сатани й демони, там є боротьба; коли вони будуть остаточно знищені, боротьба теж закінчиться. Таким буде фінал сатан і демонів.

Чи слід культивувати й пропагувати менталітет незламної волі до боротьби? (Ні.) Тоді як людям слід до нього ставитися? (Люди мають відкидати його.) Люди мають розрізняти його, засуджувати й відкидати. Ця фраза – не істина, і це не критерій, якого люди мають дотримуватися, не кажучи вже про те, що це не вимога Бога до людства. Вона ніяк не пов’язана з Божими словами й ніяк не пов’язана з Божими вимогами до людей. Чого Бог вимагає від людей? Богу не потрібно, щоб ти мав незламну волю до боротьби. Що Богу потрібно, то це щоб люди розуміли власну розбещену сутність, знали, що вони за люди, до якого типу людей належать, чого їм бракує, високий у них рівень чи низький, яка в них здатність до сприймання, чи є вони тими, хто справді любить Бога, і чи є вони тими, хто любить істину. Богу потрібно, щоб ти точно розумів себе в цих аспектах, а потім робив те, що можеш, відповідно до свого духовного зросту та рівня, яким володієш, наскільки це у твоїх силах. Чи містить це значення «боротьби»? (Ні.) Тобі не потрібно боротися. Дехто каже: «Хіба я не можу боротися зі своїм розбещеним характером?» Чи можна подолати твій розбещений характер боротьбою? Чи можна його змінити боротьбою? (Ні.) Ні, його неможливо змінити. Дехто каже: «Чи можу я боротися зі злими силами сатани? Чи можу я боротися з антихристами? Чи можу я боротися зі злими людьми, людьми з нечестивим характером і людьми, які спричиняють переривання й завади?» Це, безумовно, неправильно. Чому це неправильно? Боротьба сама по собі не є практикуванням істини. Коли в Божих словах було сказано: «боріться з антихристами», «боріться з фарисеями», «боріться з лицемірами» або «боріться зі своїм розбещеним характером»? Хіба Бог казав таке? (Ні.) Натомість у суспільстві, у цьому сатанинському світі, точиться боротьба проти землевласників, боротьба проти можновладців і боротьба проти інтелігенції, а також боротьба між масами, півнячі бої, собачі бої, корида тощо. У будь-якому разі, ніщо із цього не є добрим. Боротьба – це тактика, за допомогою якої сатана шкодить людям і накликає лихо на живих істот. Вона не дає людству мирно співіснувати. Радше вона створює розбіжності між людьми й ненависть між людьми, а потім змушує людей битися між собою та вбивати одне одного, поки сатана спостерігає за цією розвагою та гармидером збоку. Оскільки це сатанинська поведінка, то якщо в церкві та в Божому домі виникають якась поведінка, якісь явища чи справи, пов’язані з боротьбою, як ви до цього поставитеся? Ви піднімете великий палець угору на знак підтримки й схвалення чи покладете цьому край? (Покладемо цьому край.) Ви маєте покласти цьому край, чітко все їм пояснити, змусити їх зрозуміти й сказати, що вони мусять чинити згідно з істиною, робити все відповідно до принципів і діяти в цілковитій згоді з Божими словами. Ви також можете обтинати їх, але обтинання, докори й навіть дисциплінування – це не боротьба. Що мається на увазі під боротьбою? Боротьба – це сперечання з іншими людьми про те, що в якомусь питанні є правдою, а що ні, через імпульсивність, сварки з людьми й нерозумна поведінка, влаштування істерик, навіть використання таємних інтриг і підступних змов або застосування людських тактик, методів і засобів, щоб змусити людину скоритися, перемогти її й неодноразово мучити, доки вона не капітулює. Це називається боротьбою. Боротьба – це суто імпульсивна поведінка та дія, а також суто сатанинська поведінка, метод і засіб ведення справ. Вона не має нічого спільного з істиною. Дехто каже: «Що ж поганого в тому, коли Божі обранці повстають і борються з такими людьми, як неправдиві лідери, антихристи, фарисеї та злі люди? Хіба це не добре – боротися з ними, доки вони не капітулюють або не будуть вичищені? Тоді хіба в Божому домі не настане спокій? Тоді хіба брати й сестри не зможуть мирно вести церковне життя? Чому нам не дозволено боротися із цими людьми?» Чи правильно боротися із цими людьми? Перш за все, одне можна сказати напевно: боротьба – це неправильно. Чому це неправильно? Бог карає й засуджує злих людей, тож яке це має значення, якщо люди борються з ними? Що ж поганого в тому, коли люди принижують їх, нападають на них і мучать їх, коли їм більше нічого робити, кричать на них, притискають до землі й критикують їх? Бог установлює адміністративні постанови, і в цих постановах немає положень, що стосуються боротьби. Бог лише встановлює адміністративні постанови, у яких містяться методи й принципи поводження з кожним типом людей. Постанови кажуть людям, який тип людей слід виключати, який тип людей слід вичищати, який тип людей слід відстороняти, який тип людей слід зрощувати, який тип людей слід використовувати, який тип людей не слід використовувати, який тип людей можна спасти, а який тип людей неможливо спасти. Бог лише каже людям принципи. Тому як вам, як людям, слід тлумачити ці слова Бога? Усі ці слова Бога є істиною. Що таке істина? Вона полягає в тому, що коли Бог щось робить або має справу з будь-яким типом людей, навіть якщо це зла людина, яка скоїла лихі вчинки, завдавши величезних збитків роботі й інтересам Божого дому, Бог однаково використовуватиме Свої методи, щоб розібратися з нею; Він абсолютно не використовуватиме для цього жодних сатанинських або імпульсивних методів. Як це називається? Це називається справедливим ставленням до людей. Чи міститься в цій справедливості боротьба? Ні. Це істина? (Так.) Хоч би якою імпульсивною, хоч би якою сатанинською і хоч би якою злою була ця людина, ми сприймаємо Божі слова як найвищу настанову і як точні принципи, які слід використовувати, щоб розібратися з нею. Ми не осуджуємо її і не нападаємо на неї гуртом через імпульсивність; ми абсолютно не робимо таких речей. Саме це називається справедливим ставленням до людей, і це принципи, які Бог дав людям.

У східному світі є конкретна фраза «незламна воля до боротьби». У західному світі може бути фраза з таким самим значенням. Доки люди розбещені сатаною і живуть під владою сатани, кожна людина має сатанинський характер, є особливо зарозумілою та впевненою у власній праведності й нікому не скоряється. Коли людьми керує такий характер, у них неодмінно виникають незламний менталітет і спосіб мислення. Усі люди сприймають таке мислення й менталітет, які пропагує людство, як правильні, позитивні та як щось достатнє для підтримки людей, коли вони продовжують іти своїм шляхом і жити далі. Хоч би яким правильним вони вважали цей так званий менталітет і мислення і хоч би яким правильним його називали, ми всі мусимо мати здатність це розрізняти. У всьому людстві немає жодної раси, у якій істина має владу. Хоч би які високі, давні чи таємничі ідеї або хоч би яку традиційну культуру створила раса, або освіту, яку вона отримала, або знання, якими вона володіє, одне можна сказати напевно: ніщо із цього не є істиною і не має жодного стосунку до істини. Дехто каже: «Деякі моральні норми або уявлення для оцінювання належного й хибного, правильного й неправильного, чорного й білого, що містяться в традиційній культурі, здаються досить близькими до істини». Той факт, що вони звучать подібно до істини, не означає, що вони близькі до неї за значенням. Вислови розбещеного людства походять від сатани, вони ніколи не є істиною, тоді як лише Божі слова є істиною. Отже, хоч би якими близькими деякі людські слова здавалися до Божих слів, вони не є істиною і не можуть стати істиною; це поза сумнівом. Вони близькі лише за формулюванням і вираженням, але насправді ці традиційні уявлення несумісні з істинами Божих слів. Хоча в буквальному значенні цих слів може бути певна близькість, вони не мають спільного джерела. Слова Бога походять від Творця, тоді як слова, ідеї та погляди традиційної культури походять від сатани і демонів. Дехто каже: «Ідеї, погляди та відомі вислови традиційної культури загальновизнані як позитивні; навіть якщо це брехня й облуда, чи можуть вони стати істиною, якщо люди дотримуються їх протягом кількох сотень – кількох тисяч – років?» Категорично ні. Такий погляд такий самий безглуздий, як і твердження, що мавпи еволюціонували в людей. Традиційна культура ніколи не стане істиною. Культура – це культура, і хоч би якою шляхетною вона є, це однаково лише щось відносно позитивне, створене розбещеним людством. Але бути позитивним не рівнозначно тому, щоб бути істиною, позитив не робить це критерієм; це лише відносний позитив, і не більше. Тож чи зрозуміло нам тепер, хороший чи поганий вплив на людство справляє традиційна культура, що стоїть за цією «позитивністю»? Без сумніву, вона справляє поганий і негативний вплив на людство.

Сьогодні ми розбирали вислів «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся». Це своєрідна філософія світських справ. Ми також розбирали відомий фразеологізм з історичним підґрунтям «спати на сушняку й лизати жовч». Хіба цих двох фраз самих по собі вже недостатньо, щоб дати вам нове розуміння традиційної культури людства та філософій світських справ? У чому саме полягає сутність традиційної культури та філософій світських справ? По-перше, ви можете бути певні, що ці речі абсолютно не є позитивними. Вони виникають із розбещених характерів людей – їхнім джерелом є сатана. Що вони приносять людству? Вони вводять в оману, розбещують, зв’язують і сковують людство. Це безперечно й поза сумнівом. Усе, що вони приносять людству, – це негативний вплив і негативний ефект, тож чи є вони істиною? (Ні.) Вони не є істиною, проте людство й досі зводить їх у ранг святині як істину. Що тут відбувається? Людей ввели в оману. Оскільки люди не були спасенні Богом, не розуміють істини й не чули точних слів Бога, які Він говорить про фрази та справи такого роду, вони зрештою приймають ідеї та погляди, які, згідно з їхніми уявленнями, вони вважають відносно правильними, хорошими й такими, що відповідають їхній волі. Ці речі ввійшли в їхні серця першими й стали там панівними, тому люди чіпляються за них сотні й тисячі років. Ці традиційні культури, які є сатанинськими філософіями, вже давно вкоренилися в людських серцях, вводячи в оману покоління за поколінням людей і впливаючи на них. Якщо ви не приймете істину, ці філософії й надалі вводитимуть вас в оману та впливатимуть на вас. Сьогодні Я розбирав і бесідував про вислови «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся» та «Спати на сушняку й лизати жовч». Одна із цих фраз – це вислів, інша – фразеологізм. У цих двох фразах ми можемо побачити, чим саме є сатанинська культура в усьому світі: вона складається з єресей та облуд, які вводять людей в оману, розбещують людей, є шкідливими для людей і шкодять людям. Якщо людство дотримуватиметься цих філософій сатани, то, йдучи по життю, люди ставатимуть дедалі розбещенішими й дедалі нечестивішими; вони різатимуть одне одного, битимуться між собою, і цьому не буде кінця. Між людьми не буде довіри, не буде гармонійного співіснування й не буде взаємної любові. Коротко кажучи, те, що ця культура приносить людству, – це несприятливі наслідки. Настанови цих так званих ідей і менталітетів змушують людство постійно коїти зло, постійно опиратися Богу, постійно кидати виклик моральним межам людей і використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей. Зрештою вони підуть шляхом загибелі й будуть покарані. Це сутність людської культури. Якщо говорити про вислови, який ваш погляд на них? Дехто може сказати: «Це не справжні ідеї, які пропагує людство. Люди з вищого суспільства, які мають відносно високий рівень проникливості, не дотримуються їх». Щойно ми розбирали фразеологізм, з яким погоджуються люди з вищого суспільства: «спати на сушняку й лизати жовч». Цей фразеологізм високого рівня? (Ні.) Він не високого рівня, але цей фразеологізм, ці ідеї та ці менталітети, безумовно, вихваляють і пропагують усі в кожному вищому навчальному закладі та в кожній сфері високого рівня людського суспільства. Це людська культура. Людство було привчене, одурманене й розбещене цими аспектами традиційної культури. І який кінцевий результат? Те, що людство введене в оману, скуте й зв’язане традиційною культурою, і природним чином виникають своєрідні менталітет і теорія, які людство пропагує й поширює, передає широко й змушує людей приймати. Зрештою це захоплює серце кожного, змушує кожного схвалювати такий менталітет та ідею, і ця ідея розбещує кожного. Коли люди розбещені до певної міри, вони більше не мають жодних уявлень про правильне чи неправильне; вони більше не хочуть розрізняти, що є справедливістю, а що нечестям, і більше не бажають розрізняти, що є позитивними речами, а що негативними. Настає навіть день, коли їм незрозуміло, чи вони насправді люди, і є багато збочених людей, які не знають, чоловіки вони чи жінки. Як далеко від загибелі такий людський рід? Як нинішнє людство порівняти з людьми часів Ноя? Хіба вони не ще нечестивіші? Вони вже досягли вершини нечестя, і вони настільки нечестиві, що є речі, які ти не здатен слухати, – почувши їх, ти відчуваєш огиду. Усі люди певною мірою хворі. Зовні тіла людей виглядають людськими, але те, що вони думають у своїх серцях, насправді не те, що мають думати люди; усі вони хворі й не здатні виправитися. Що Я маю на увазі, коли кажу, що вони не здатні виправитися? Я маю на увазі, що, можливо, сто чи двісті років тому більше людей хотіло б слухати, як Бог говорить і висловлюється. Вони вірили, що в цьому світі існує справедливість, а також праведність і чесність. Люди були готові прийняти такий факт, і вони прагнули, щоб це здійснилося. Ба більше, вони сподівалися, що настане день, коли прийде Спаситель, який зможе спасти людство від впливу темряви й нечестя. Однак через сто чи двісті років таких людей стає дедалі менше. Скільки є людей, які можуть розуміти Божі слова? Скільки є людей, які можуть прийняти істину? Навіть якщо багато людей отримало Божу благодать, то що з того? Кількість людей, які справді слідують за Ним, стає дедалі меншою. Тобто в людському роді стає дедалі менше людей, які, почувши Божі слова, підбадьорюються, здатні любити позитивні речі, прагнуть світла, прагнуть справедливості й прагнуть приходу Божого Царства, справедливості та праведності. Про що це свідчить? Про те, що філософії, закони, ідеї й так звані менталітети сатани ввели в оману й розбестили весь людський рід. До якої міри вони були введені в оману й розбещені? Усі люди прийняли облуди й диявольські слова сатани як істину; усі вони поклоняються сатані й слідують за сатаною. Вони не розуміють слів Бога, Творця. Хоч би що казав Творець, скільки б Він не казав і хоч би якими ясними й практичними є Його слова, ніхто не розуміє; ніхто не сприймає. Усі вони одурманені й тупоголові, а їхнє мислення й розум сплутані. Як вони сплуталися? Це сатана сплутав їх. Сатана докорінно розбестив людей. У сучасному суспільстві є усілякі різні ідеї, ідеології та твердження. Люди вірять у те, що виберуть, і слідують за тим, що виберуть. Ніхто не може сказати їм, що робити, і ніхто не здатен сказати їм, що робити. Ось до якої міри все дійшло. Тож той факт, що ви можете вибрати віру в Бога, – це благословення. Сьогодні ви можете розуміти, що говорить Бог, у вас є трохи відчуття совісті, ви вірите в те, що говорить Бог, прагнете приходу Божого Царства й прагнете жити в царстві світла, справедливості, чесності та праведності. Хіба це не рідкість для вас – мати таку щирість? Як ви її отримали? Саме завдяки Божому захисту й роботі Святого Духа у тобі, що дає тобі ясність, ти здатен вірити в Бога й слідувати за Ним. Якби Бог не працював у вас, чи змогли б ви бути тут зараз як віруючі? Чи могли б ви змінитися так, як змінилися зараз? Просто подивіться, чи мають ті невіруючі досі людську подобу? Ти можеш зараз не розуміти багатьох істин, і в багатьох випадках твої погляди досі точно такі самі, як у невіруючих: що думають вони, те думаєш і ти. Хоча іноді ти не приймаєш деякі їхні погляди, у тебе немає здатності до розрізнення й немає іншого шляху. Коли настане день, в який ти зрозумієш істину, ти зможеш розрізнити, що їхні погляди неправильні й нечестиві, і твоє серце зможе їх відкинути. Тоді ти ясно побачиш їхні демонічні обличчя. Ти побачиш, що вони живі дияволи, а не люди. Вони маскуються під людей, але не роблять людських справ. Як ти можеш сказати, що це так? Слова, які вони пропагують, особливо приємні для вуха й здатні вводити людей в оману, але те, що вони роблять і здійснюють, надзвичайно нечестиве й потворне, і це просто безсоромно й нерозумно. Так звані ідеї й так звані менталітети, за які вони чіпляються, надзвичайно нечестиві й реакційні, повністю суперечать Божим словам та істині і є повною протилежністю Божим словам та істині, проте ці люди сприймають ці неправдиві міркування та єресі як істину й інтенсивно пропагують їх, енергійно та публічно просуваючи їх, щоб уводити в оману й розбещувати людство, аби приховати свої різні ниці й безсоромні злочини та потворні обличчя. Із цього ти можеш ясно бачити, що всі вони демони, а також звірі й нечисті духи, з якими неможливо говорити розумно. Ти не можеш говорити з ними розумно й не можеш говорити з ними добрих або правдивих слів. Коли настане день, в який ти зможеш бачити з таким ступенем ясності, ти знатимеш, що людство розбещене занадто глибоко; що ти так само розбещений, як і інші люди; що тільки в теперішній час, коли ти віриш у Бога й розумієш деякі істини, ти можеш жити деякою людською подобою, вирватися з-під впливу дияволів і сатани, розрізняти, ненавидіти й відкидати їх; що без Божого спасіння ти був би таким самим, як вони, – не було б жодної різниці, – і що ти був би здатний на будь-яке зло чи нечестя. Зараз ти прагнеш до істини, докладаєш багато праці й зусиль до істини, надаєш важливості практиці й перетворюєш істину на власну реальність. Коли ти розумієш істину, можеш практикувати істину, можеш жити реальністю Божих слів і маєш реальне досвідне свідчення, твоє серце буде щасливим і спокійним, твій умонастрій і стан ставатимуть дедалі нормальнішими, твої стосунки з Богом ставатимуть дедалі ближчими й дедалі нормальнішими, а твої дні ставатимуть дедалі кращими. Якщо ти не практикуєш істину, завжди живеш згідно із сатанинськими філософіями, завжди неправильно розумієш Бога й підозріло ставишся до Нього, то твоє серце буде дедалі більше віддалятися від Бога, твоя віра в Бога буде марною, і ти нічого не здобудеш. Навіть якщо ти віриш у Бога багато років, розумієш багато слів і доктрин і не приймаєш різних облудних думок і поглядів невіруючих, це марно. Причина цього полягає в тому, що ти не розумієш істини й можеш говорити лише про деякі слова й доктрини, і ти досі не можеш практикувати істину. Оскільки ті речі, які першими ввійшли у твоє серце й стали там панівними, досі мають владу над тобою, ти можеш жити лише згідно з цими речами. Хоч би що ти хотів зробити і хоч би яка ситуація трапилася з тобою, ти не зможеш утриматися від того, щоб тебе контролювали ці сатанинські філософії. Отже, якщо ці сатанинські філософії мають владу над твоїм серцем, ти не зможеш практикувати істину. Дехто каже: «Я не практикую істину і не слідую за сатаною». Чи це можливо? Немає шляху посередині. Тільки прийнявши істину, зрозумівши істину, а потім вичистивши ті сатанинські речі, які першими ввійшли у твоє серце й стали там панівними, ти зможеш прийти до того, щоб чинити згідно з істиною. Коли істина матиме владу над твоїм серцем і Божі слова матимуть владу над твоїм серцем, ти зможеш природно практикувати істину в тому, що говориш і робиш.

Як люди ставляться до логіки й думок сатани, а також до ментальних милиць, які контролюють те, як люди живуть? Як до психологічного підживлення? Як до курячого бульйону для душі? Насправді це речі, які розбещують людей, і якщо хтось «з’їсть їх», то помре. Якщо люди постійно приймають ці речі й накопичують у собі сатанинські речі, про що це свідчить? Про те, що вони ще не відкинули свій первісний розбещений характер і почали приймати нове розбещення від сатани на додачу до нього. Це означає, що для них усе скінчено. Неминуче те, що їх неможливо спасти. Ти маєш постійно розрізняти й відкидати ці речі, водночас постійно позбуваючись їх, не живучи згідно з цими речами й приймаючи Божі слова. Є люди, які кажуть: «Я не прийматиму цих речей. Божі слова ввійдуть у мене самі по собі». Це неможливо. Ти маєш активно шукати істину й приймати істину, і в процесі розуміння істини ти природно здобудеш здатність розрізняти неправдиві міркування та єресі й повільно відпускатимеш їх. У такий спосіб Божі слова поступово стануть твоїми принципами для виконання справ, і коли ти щось робитимеш, то знатимеш, який спосіб виконання відповідає Божим намірам, ти практикуватимеш істину дуже природно, і цей аспект твого розбещеного характеру зміниться. Ви думаєте, це важко зробити чи ні? Насправді це неважко. Єдине, що в цьому важко, – це те, що люди цього не практикують. Дехто думає: «Це справді важко – важче, ніж піднятися на небеса! Хіба це не те саме, що змушувати рибу жити на суші? Хіба це не ставить мене в скрутне становище?» Хіба це так? Ні, це не так. Ти маєш правильно підходити до цих питань і мати правильне розрізнення щодо цих питань. Сьогодні Я витратив так багато часу, бесідуючи лише про кілька сатанинських облуд і розбираючи їх, але хіба ці кілька речей – єдине, що накопичено всередині людей? (Ні.) Їх набагато більше! Пізніше Я бесідуватиму на ці теми послідовно. Раніше Я не бесідував про цей аспект, тож чи ви коли-небудь розмірковували над цими темами самі? Не розмірковували. Якби ви розмірковували над ними, чи отримали б якісь результати? Якби ви змогли докласти певних зусиль до істини, ви мали б певну здатність розрізняти сатанинські облуди й не були б зовсім невігласами, як зараз. Чи здається Моя сьогоднішня бесіда на ці теми раптовою? Чи є хтось, хто каже: «Хіба ми не бесідуємо про розрізнення антихристів? Чому ми раптом бесідуємо на ці теми?» Усі ці питання пов’язані з розбещеним характером сатани. Усі ці питання також пов’язані з розрізненням людьми розбещеного характеру сатани і корисні для здатності людей точно розуміти істину. Принаймні після бесіди люди знатимуть: «Виявляється, ця велична фраза не є істиною». Відтепер такі облуди, як «Спати на сушняку й лизати жовч» і «Не сумнівайся в тих, кого залучаєш до роботи, і не залучай тих, у кому сумніваєшся», можуть бути вичищені з твого серця. Можливо, серед вас є ті, хто наразі не може їх вичистити, але принаймні ти знаєш, що ці фрази не є істиною, і наступного разу, коли почуєш, як хтось вимовляє ці фрази, ти знатимеш, що вони вводять в оману, і не приймеш їх. Хоча твоє серце відчуває, що ці фрази певною мірою правильні й що це все ж хороші речі, які варто робити, ти також думаєш: «Бог сказав, що ці фрази не є істиною. Я не можу діяти згідно з ними». Хіба це не на користь тобі? (Так.) Яка Моя мета, коли Я кажу ці речі? Чому Я так розбираю ці фрази? Віруючі завжди кажуть: «Ми маємо практикувати істину. Усі Божі слова є істиною. Усі Божі слова є позитивними речами, і це те, що ми маємо практикувати». Одного дня тебе обтинають, і у твоєму серці спливають фрази «Спати на сушняку й лизати жовч» і «Коли небо збирається покласти на людину велику відповідальність, її серце спершу має зазнати болю». Хіба це істина? Хіба це не жарт? Якби тебе попросили свідчити про Бога, як би ти це зробив? Ти кажеш: «Віруючі мають терпіти приниження й нести важку ношу, спати на сушняку й лизати жовч, а також мусять мати незламну волю до боротьби й менталітет». Хіба це свідчення про Бога? (Ні.) Ставлячись до сатанинської логіки як до Божих слів та істини й свідчачи про неї, ти не тільки не свідчив про Бога в належний спосіб, а й став посміховищем для сатани та зганьбив Бога. Що це ти робиш? Якби Бог тебе за це засудив, ти вважав би це несправедливим і сказав би: «Я невіглас. Я не розумію. Бог ніколи зі мною про це не бесідував». Якщо Він не засуджує тебе, але природа твоїх дій дуже серйозна, що Бог має із цим робити? Відкласти тебе вбік? (Ні.) Нічого не потрібно робити. Що ж до Мене, то Я просто зроблю так, щоб ви зрозуміли якомога більше, і зроблю так, щоб ви дізналися якомога більше, – відповідно до вашого рівня сприйняття й відповідно до того, що Я можу вам сказати, – що саме є істиною, чи пов’язані фрази, які ви вважаєте хорошими й правильними, з істиною, і чи є вони істиною. Я мушу спонукати вас зрозуміти ці речі. Якщо після того, як ти дізнаєшся про ці речі, ти й досі думатимеш так само й будеш так само наполегливим, то Бог не відкладе тебе вбік і не ігноруватиме тебе. Ти заслуговуєш на засудження, і Бог діятиме. Чому Бог так зробить? Якщо ти дієш у такий спосіб, не розуміючи цих речей, то Бог розцінить це як твою дурість і невігластво, але якщо ти знаєш ці речі й однаково дієш у такий спосіб, то ти свідомо чиниш неправильно, і Бог має розібратися із цим згідно з принципами.

19 грудня 2019 року