Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина третя)

Додаток. Розбір східної та західної традиційної культури

Скажіть-но, що таке істина? Хіба ми раніше не бесідували на цю тему? (Бесідували.) Тоді скажіть Мені своїми словами, що таке істина. (Істина – це принцип і критерій, за яким вимірюються всі люди, справи та речі.) Добре. Хтось іще? Чи можна сформулювати це якось інакше? Не думайте про те, які слова доктрини використати та який рядок із Божих слів вибрати для своєї відповіді, – просто відповідайте словами зі свого реального досвіду та практичного розуміння. Якщо вони будуть не надто глибокими, це не страшно. Дехто каже: «Божі слова є істина». Хоча це правильно, але якщо ти можеш лише вимовляти ці слова, а їхнього реального значення не розумієш, то для тебе вони – лише доктрина. Підімо ще на крок далі: що таке істина? Що таке Божі слова? У чому полягає сутність Божих слів? Чи є істина тим критерієм, який люди виводять за допомогою роздумів і міркувань? (Ні.) Чи є істина сумою того, що люди пережили, і знань, яких вони набули, або ж певним видом суспільної культури, або традиційною культурою, породженою в певному суспільному контексті? (Ні.) Тоді чи є істина тими принципами, які люди самостійно узагальнюють для власного життя по-людськи та дій? (Ні.) То що ж вона таке? Як можна визначити принципи, про які тут ідеться, щоб вони мали конкретний сенс і люди, почувши їх, одразу розуміли, що це істина? Як можна сформулювати це так, щоб люди відчували, що це лаконічно й точно? (Усі Божі вимоги до людини – це істина.) Усі Божі вимоги до людини – це істина, це правильно, але як можна сказати це навіть точніше? (Істина – це реальність усіх позитивних речей.) Це часто говорилося раніше. Ми часто говорили, що слова Бога, Його вимоги до людини та реальність усіх позитивних речей – це істина; що ще? (Істина – це критерій і шлях, згідно з яким люди мають вести справи й жити як люди.) Істина – це критерій і шлях, згідно з яким люди мають вести справи й жити як люди, це також правильно. Тепер об’єднайте всі ці аспекти та визначте істину одним лаконічним реченням. (Бог є істина.) Бог є істина; це трохи занадто широко, занадто загально. Потрібно конкретніше, щоб, почувши це, люди відчували, що це точне визначення, не порожнє, а цілком конкретне та практичне, і вважали, що воно звучить доречно. Спробуйте узагальнити ще раз; як саме можна сформулювати це точніше? (Вишнє раніше казало в бесіді, що істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу.) Хіба це не лаконічно сказано? (Так і є.) Істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Чому її визначають як критерій? Як слід розуміти це слово «критерій» у буквальному сенсі? (Як точний принцип.) Як точний принцип або правило; ще його можна назвати приписом. Отже, що мається на увазі під словом «критерій»? (Певний стандарт.) Під ним мається на увазі певний стандарт, точне правило та принцип. Ось що ми називаємо критерієм. Критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу – якщо ці визначення точні, то із чим пов’язаний цей критерій? Що під ним тут мається на увазі? Як і було визначено раніше, це критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Це і є істина. А чи може хтось подумати, прочитавши це речення: «Наша традиційна культура – теж істина»? Чи можна це віднести до категорії істини? (Ні, не можна.) Не можна. Чи можна сказати: «У нас є висновок академічного дослідження, і він – істина» або «Наш народ має культуру, досвід чи добрий моральний стандарт – і це теж істина»? Чи можна дати істині таке визначення? (Ні, не можна.) Чому ці речі не можна використовувати для визначення істини? Чому ми кажемо, що ці речі не стосуються істини? (Вони не стосуються поклоніння Богу.) Правильно. Вони можуть стосуватися життя по-людськи, але вони не стосуються поклоніння Богу. Що мається на увазі під життям по-людськи, про яке вони говорять? Які їхні стандарти й правила? Добра поведінка, що походить від сатани. Вони не стосуються поклоніння Богу – вони стосуються поклоніння сатані та захисту сатани. Це набір висловів і культур, що стосуються життя по-людськи й були узагальнені на основі людських фантазій і уявлень, а також того, що люди вважають доброю мораллю й поведінкою. Вони не пов’язані з істиною й поклонінням Богу – вони не стосуються поклоніння Богу.

Китайці узагальнили певну традиційну культуру, яка підходить лише для китайців і яку західні люди прийняти не можуть. Західні люди мають власних національних героїв, власне національне почуття моральної гідності та власні національні культури, але якби вони принесли свої культури на Схід, чи прийняли б їх тамтешні люди? (Ні.) Теж не прийняли б. Тож незалежно від того, наскільки добрими люди вважають ці культури та наскільки благородними – ці традиції, чи є якийсь зв’язок між ними й істиною? (Ні, немає.) Зв’язку немає. Наприклад, на Сході існує така традиційна культура, яка стверджує, що сови не приносять удачі. Що кажуть люди? «Бійся не совиного плачу, а совиного сміху. Чуєш совиний крик – неприємності неминучі». У східній традиційній культурі вважається, що сови нещасливі та приносять невдачу. То чи люблять східні люди цю «нещасливу» тварину? (Ні.) На чому ґрунтується ця нелюбов? Вона ґрунтується на східній традиційній культурі та на тому, що передається з покоління в покоління, а саме: «Почути крик сови – передвістя смерті в родині». Це може бути закон, який люди узагальнили, або людська фантазія, або збіг обставин, і після цього люди в душі вірять, що сови погані. Вони вважають, що нікому не слід поклонятися їм і ставитися до них як до щасливих тварин, а побачивши сову, слід швидко її прогнати, а не вітати. Хіба це не свого роду культура? (Так і є.) Незалежно від того, позитивна така культура чи негативна, це свого роду народна спадщина. Поки що ми не говоритимемо про те, правильна вона чи ні, а просто скажемо, що такого роду культура повністю підтримується кожним жителем Сходу, особливо Китаю. Усі там у душі вірять, що сови – погані тварини, які не приносять удачі, тож якщо вони бачать їх, то поспішають їх уникнути. Але на Заході деякі люди вірять, що сови – свого роду щасливі тварини, і використовують статуетки та картини із зображенням сов як прикраси. На всіляких вишитих виробах і тотемах теж зображуються сови, і до сов ставляться як до щасливих тварин. Що це значить – бути щасливою твариною? Це значить, що ця тварина може принести тобі удачу, а коли ти почуєш її крик або побачиш її, це не принесе тобі нещастя. Це свого роду народна традиційна культура на Заході. Ми не станемо судити, яка із цих культур правильна, а яка ні; ми не виноситимемо судження із цього приводу. Але із цієї справи ми бачимо, що на Сході й Заході різні погляди й уявлення про ту саму тварину, створену Богом, – ба більше, вони відрізняються докорінно. Східні люди сприймають її як недобру, і чи сова сміється, чи плаче, для них це недобрий знак, тоді як західні люди вважають її щасливою твариною, незалежно від того, плаче вона чи сміється, і думають, що як вони просто побачать сову, то це може принести їм удачу, тому вони ставляться до сов як до щасливих тварин. Ці дві точки зору та два підходи до сов походять із традиційної культури: одна вважає сов нещасливими, а інша – щасливими. Якщо зараз подивитися на це, то яка з них відповідає істині, а яка ні? (Жодна з них не відповідає істині.) На чому ґрунтується це ваше твердження? (Жодна із цих точок зору не походить від Бога.) Правильно. Коли люди кажуть, що сови – нещасливі тварини, на чому ґрунтуються ці їхні слова? На східній традиційній культурі; те, що люди вважають щасливим, нещасливим, здатним приносити лихо, нещастя чи удачу, оцінюється за традиційною культурою. Це спосіб бачення речей, що походить від фантазій і уявлень, з яких виникає подібна культура. Західні люди вважають, що такі тварини можуть приносити людям удачу, і, звісно, це трохи краще та прогресивніше, ніж коли люди ставляться до них і сприймають їх як нещасливих. Через це люди вважають сов досить хорошими тваринами та принаймні, побачивши сову, почуваються спокійно та врівноважено, що краще, ніж почуватися неудачливим. Але що ти можеш здобути від такого розуміння сов? Хіба сови справді можуть принести тобі удачу? (Ні, не можуть.) Якщо ти народився в Китаї, хіба сови справді можуть визначати твою удачу? Теж ні. То що ж із цього видно? Якою б ти не вважав цю тварину: чи щасливою, чи нещасливою, – це лише людське переконання й уявлення, а не факт. Що це доводить? (Що традиційна культура – не істина.) Правильно, жодна культура – не істина. То як же ставитися до сов так, щоб це відповідало істині? Це стосується критерію життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Який критерій тут діє? Інакше кажучи, те, з якої точки зору слід дивитися на цю істоту та як до неї ставитися, коли вона перед тобою з’являється, незалежно від того, плаче вона чи сміється, – усе це пов’язано з певним критерієм. Який це критерій? (Істина.) Критерій – це істина. На чому слід ґрунтуватись у своєму ставленні до сов? (На Божих словах.) А що в Божому слові сказано про те, як мати справу з такими створіннями? У Божих словах не говориться конкретно: «Ти мусиш ставитися до сов правильно та не можеш бути упередженим у цьому питанні. Не можна говорити ні того, що сови приносять нещастя, ні того, що вони принесуть тобі удачу. Ти мусиш ставитися до сов об’єктивно й неупереджено». Бог такого не казав. Тож на чому ж мусять ґрунтуватися твої погляди на сов, щоб вони відповідали критерію, істині? (На тому факті, що Бог створив усе суще.) Підґрунтям має бути той факт, що Бог створив усе суще; це істина. У Божих руках усе суще має власну функцію й місію, а його існування має цінність. Що ще? (З Божої точки зору все суще добре.) Правильно: усе створене Богом добре, а його існування має цінність і потрібне. Якщо щось походить від Бога та створене Ним, то воно ніколи не буде непотрібним. Що означає це «ніколи не буде непотрібним»? Те, що воно не стане отак просто приносити людям нещастя. Хіба маленька сова справді може отак просто принести тобі нещастя? Хіба тоді вона не була б занадто могутньою? Хто вищий – людина чи сова? Люди – розпорядники всього сущого, і точніше буде сказати, що це вони контролюють долю сов і можуть запросто їх усіх знищити. Для сов неможливо змінити долю людини. То яке ж ставлення до цих істот узгоджується з істиною? Таке, яке відповідає Божим словам. Бог створив усе суще, усіх різних створінь, і людей також. Сови – створіння, тож до них потрібно підходити відповідно до тієї ж точки зору, згідно з якою ми ставимося до всіх створених істот. По-перше, нам не можна довільно руйнувати закони їхнього виживання. Наприклад, звичка й особливість сов – удень спати, а вночі полювати й бути активними. Якщо ти натрапив на поранену сову та з доброти дав їй притулок, то як ти маєш до неї ставитися? (Відповідно до її звичок.) Правильно, ти мусиш поважати закони, за якими вона живе. Навіть не думай змушувати її спати вночі, даючи їй снодійне, якщо вона не спить. Це неправильно. Якщо вночі вона постійно шумить і це заважає тобі відпочивати, можеш перенести її туди, де вона тобі не заважатиме, але не можна порушувати ні закони, за якими вона живе, ні її спосіб виживання. Хіба це не правильний спосіб ставитися до неї? (Правильний.) Ось якою має бути твоя точка зору на все створене Богом. По-перше, май правильну точку зору. Це перший крок, який треба зробити в будь-якій справі. По-друге, коли ти робиш щось або займаєшся справами, застосовуй цю правильну точку зору, щоб твої дії відповідали істині. Це і є критерії. Простіше кажучи, критерії – це точні правила та закони. Наприклад, коли кішка бачить мишу, вона хоче її впіймати. Скажімо, ти вважаєш, що миші – теж творіння Божі, і хочеш стримати кішку й не дати їй спіймати мишу, – це неправильно? (Так.) Що ти думаєш про такий підхід? (Він порушує закони.) Він суперечить законам природи. Коли деякі люди бачать рибу у воді, вони задумуються: «Усі кажуть, що риба не може жити без води. Але я спробую будь-якими способами витягнути її з води та змусити жити на суші». У результаті риба невдовзі гине. Як це називається? (Абсурд.) Це абсурд. З обговорення сов ви більш-менш спромоглися зрозуміти, у чому полягають критерії та на чому вони ґрунтуються? (Вони ґрунтуються на Божих словах.) Правильно, вони ґрунтуються на Божих словах. То як же вам слід надалі ставитися до сов? Якщо одного вечора біля твого вікна заплаче сова, як тобі слід на це відреагувати? Ми щонайменше знаємо, що вона має право плакати, а нам слід дати їй це право. Якщо вона занадто шумить, можеш її прогнати, але не треба хвилюватися, чи наступного дня тебе не спіткає нещастя. Думати так – це зайве, бо доля, життя і смерть людини – усе це в руках Бога та під Його володарюванням. Люди не розуміють істини, тому вони легко стають упередженими до речей і навіть можуть мати фантазії й уявлення чи робитися дещо забобонними. Це призводить до того, що люди мають неправильні погляди на багато речей і не діють відповідно до істин-принципів або не відповідають критерію життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу в усьому. Чому так відбувається? (Через нерозуміння істини.) Це відбувається через нерозуміння істини.

Коли деякі люди зі Сходу контактують із західними людьми, то бачать їхні специфічні риси: високе перенісся, великі очі, різні кольори волосся й те, як елегантно вони всі виглядають, – і в східних людей несвідомо формується до них почуття заздрості або захоплення. Далі, шляхом постійного контакту, вони невпинно приймають західну культуру. Чому вони здатні її прийняти? Через заздрість у своїх серцях і бажання бути такими, як західні люди. Вони вважають, що зовнішність призначена Богом і її не можна змінити, але вони будуть благородними, якщо зможуть жити відповідно до західного способу життя, наприклад у тому, як вони харчуються, одягаються й використовують речі, у манері мовлення, у способі мислення й у культурі. Що ви думаєте про таку ідею? Чи всі її поділяють? (Так.) Деякі східні люди люблять наслідувати західних, і перше, що вони наслідують, – це пиття кави. Вони вважають, що коли східні люди п’ють чай, це занадто невитончено, і тому вчаться в західних людей пити каву. Зокрема, бачачи, як багато західних людей щоранку поспішають на роботу, стискаючи в руках стаканчик із кавою, деякі східні люди із часом теж учаться так робити – іноді навіть тоді, коли насправді вони не поспішають. Це називається наслідуванням. Насправді східним людям не властива ця звичка, проте вони вважають звичаї західних людей добрими, піднесеними й елегантними. Вони вірять, що якщо в них немає цієї звички, то їм неодмінно треба навчитися їй і наслідувати її, а якщо вони таки привчаться до цього та житимуть відповідно до цієї звички, то, на їхню думку, вони обов’язково приєднаються до лав західних людей і самі стануть ними. Це свого роду поклоніння західним людям. Якщо тобі щось дійсно подобається, то, звісно, вивчай це, але якщо ти переймаєш цей звичай лише заради видимості, щоб справляти враження на інших, то це наслідування. Якщо хтось не розуміє істини, він не матиме критерію в жодних своїх учинках і буде наче безголова муха: без цілі, без напрямку. Бачачи західних людей, він перейматиме те, як вони поводяться; бачачи, що модно у світі, він і це перейматиме. Невіруючі саме такі, і якщо людина, яка вірить у Бога, робить так само, то що вона за людина? (Маловір.) Правильно. Чи мають такі люди якісь стандарти або принципи у своїх діях? (Ні.) Вони не мають принципів. Чому? Тому що обожнюють світські віяння та нечестя; вони не благоговіють перед Богом, у душі вони не люблять істину, і вони не приймають істину та не шукають її. Усі такі люди – маловіри. Оскільки люди такого типу мають такі сутності, то навіть якщо вони в церкві, читають Божі слова та слухають проповіді, вони все одно ніколи не зможуть знайти критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Підтекст у цього такий: вони ніколи не зможуть здобути істину. Чи не так? (Так.) Те, що хтось наслідує інших у питті кави, може викрити вподобання цієї людини, шлях, яким вона йде, і принципи її дій. Скажіть, що є істиною – пиття чаю чи пиття кави? (Ні те, ні інше не стосується істини.) Добре сказано. То що ж є істиною? Дехто скаже: «Усе, що походить від Бога, є істиною. Божі слова, у яких сказано, що їсти сезонні продукти корисно, – це істина». Це правильно. Істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. То що ж включає критерій життя по-людськи? Він торкається кожного аспекту істини, що стосується життя по-людськи. А як щодо критерію вчинків? Це спосіб і засоби, за допомогою яких ти ведеш справи. Само собою зрозуміло, що всі ми знаємо критерій поклоніння Богу. Під сферою застосування цього критерію маються на увазі саме ці речі, і всі вони пов’язані з істиною. Припустімо, хтось каже: «Чого це ти не любиш чай?» – а ти відповідаєш: «Хіба те, що я не люблю чай, несумісне з істиною?». Інша людина каже: «Ти живеш на Заході, то чого ж ти не привчився пити каву? Це такий несмак – не пити каву!» – а ти відповідаєш: «Ти що, намагаєшся мене засуджувати? Хіба це гріх – не пити каву? Хіба “смак” – це істина? Яка ціна тому смаку?». Він абсолютно нічого не вартий, чи не так? Нерозуміння істини – ось що насправді нічого не варте! Що людям слід зрозуміти із цього прикладу? Їм слід зрозуміти, які погляди їм потрібно мати на цих людей, справи й речі та як мати з ними справу відповідно до вимог Бога, щоб відповідати Його необхідним стандартам. Що людям слід зрозуміти з усього цього та шукати в цьому? Той критерій, якому треба слідувати, щоб мати справу з речами всякого роду.

Як ви вважаєте, чи можуть традиційна культура або національні почуття бути вартими терміна «критерій»? (Ні.) Наприклад, «Бути людиною значить, що ти мусиш любити свою країну» – це критерій? (Ні.) «Бути людиною значить, що ти мусиш шанувати своїх батьків» – це критерій? (Ні.) Дехто ще каже: «Жінки мусять бути чеснотливими» або «Жінки мусять дотримуватися вимог Трьох послухів і чотирьох чеснот», але хіба це критерії? (Ні.) «Чоловік може мати лише одну дружину та мусить бути вірним» – хіба це критерій? Чи вважається він за істину? (Ні.) Це правильна поведінка та мораль, і це найбазовіша та найфундаментальніша річ у людськості, але до істини це не дотягує. Це відповідає моральним і поведінковим стандартам нормальної людськості, але чи можна вважати це критерієм? Що мається на увазі під критерієм? (Істина.) Під критерієм мається на увазі істина, і, отже, усе те, що не дотягує до істини, – не критерій. Зрозуміло? Вимоги до чоловіків і жінок у традиційній культурі, які Я щойно назвав, – це вимоги Бога? (Ні.) А чого ж Бог вимагає від чоловіків? Що сказано в Біблії? (Щоб вони трудились у поті чола, аби утримувати свої сім’ї.) Це Божа вимога до чоловіків, і це найбазовіше, на що має бути здатен чоловік. А яке Боже правило для жінок? (Щоб їхнє пожадання було до їхніх чоловіків.) Раз так сказано в Божих словах, то це істина, і цього люди й мусять дотримуватися. Усе, що походить від людської традиційної культури чи моральних канонів, – не істина, хоч би яким правильним воно не було. Чому Я кажу, що це не істина? (Тому що Бог цього не казав.) Те, чого не каже Бог, безперечно, не істина, як і те, що не пов’язане з вимогами Божих слів. За якими стандартами східні люди визначають жінок? Вони вірять, що хороші жінки мусять бути насамперед лагідними й чеснотливими, культурними та витонченими, милими та мініатюрними, а після одруження вони мусять без нарікань піклуватися про всіх членів сім’ї – молодих і старих. Вони просто цапи-відбувайли. Ось такий образ жінок створено східними людьми; це необхідні стандарти, які вони висувають до жінок. А тепер подивімося, які необхідні стандарти висувають до жінок західні люди, тобто що вони виховують і пропагують за допомогою своїх думок і поглядів. Західні люди вірять, що жінки мають бути незалежними, вільними та рівними – це, по суті, і є права жінок, які пропагує Захід. Ці права мають фундаментальне визначення й вимогу до жінок, тобто вони представляють фундаментальну концепцію способу життя й зовнішнього вигляду жінки. У чому полягає ця концепція? У тому, що жінки не мають бути покірними, жалюгідними та правильними день у день, як цапи-відбувайли. Вони вважають, що це погано та що жінки мусять бути сильними й сміливими. Саме такі необхідні стандарти для жінок мають у душі західні люди. Вони переконані, що жінкам не потрібно бути як маріонетки, день у день сумирно терплячи негаразди й чекаючи, поки інші їх насварять або щось накажуть. Вони вважають, що в цьому немає необхідності. Західні люди виступають за те, щоб жінки були ініціативними, незалежними та рішучими у своїх діях. Звісно, наше розуміння може не повністю відповідати їхньому мисленню, але загалом це головна відмінність між східними та західними жінками. Який із цих двох поглядів правильний? (Жоден із них не правильний.) Насправді це не питання правильності чи неправильності. У східному соціальному контексті, у такій спільноті, доводиться жити саме так. Чи змогла б ти збунтуватися, якби захотіла? Якщо ти бунтуєш у сім’ї, то ризикуєш поплатитися життям. На Заході ти могла б жити як західна жінка, але як би ти не жила, – у якому б соціальному контексті, у якій би спільноті, – котрий погляд відповідає істині? (Жоден із них не відповідає істині.) Жоден із поглядів не відповідає істині – обидва її порушують. Чому Я так кажу? Східні люди хочуть, щоб жінки завжди були правильними, уособлювали Три послухи й чотири чесноти, були чеснотливими та лагідними, – для чого? Щоб їх було легко контролювати. Це злоякісна ідеологія, яка виросла з традиційної східної культури, і насправді вона шкідлива для людей і зрештою приводить до того, що жінки живуть життям без власного напрямку й думок. Ці жінки не знають, що їм робити, як це робити та які дії правильні, а які ні. Вони навіть віддають родині життя, але все одно мають таке відчуття, що зробили недостатньо. Чи є це свого роду згубою для жінок? (Так.) Вони не опираються навіть тоді, коли в них відбирають їхні власні права, права, якими вони мали б насолоджуватися. Чому вони не опираються? Вони кажуть: «Опиратися – це неправильно, це не чеснотливо. Подивіться-но на таку-то: вона справляється набагато краще за мене та вистраждала набагато більше, але ніколи не скаржиться». Чому це вони так думають? (На них впливає традиційне культурне мислення.) Це якраз ця традиційна культура глибоко вкоренилася в них і завдала їм тяжких страждань. Як вони можуть терпіти подібні муки? Вони чудово знають, що такі муки болісні, що вони змушують їх почуватися безпорадними та ранять їхні серця, то як же вони можуть усе одно це терпіти? Яка тут об’єктивна причина? Вона полягає в тому, що такий у них соціальний контекст, тому вони не можуть визволитися – їм залишається тільки сумирно терпіти негаразди. Вони й суб’єктивно так відчувають. Вони не розуміють ні істини, ні того, як жінкам слід жити з достоїнством, ні того, який спосіб життя для жінок правильний. Ніхто їм про це не розповідав. Наскільки їм відомо, який критерій життя по-людськи та вчинків жінок? Традиційна культура. Вони вважають, що те, що передавалося з покоління в покоління, правильне, а якщо хтось порушує це, його совість має зазнати засудження. Це і є їхній «критерій». Але чи справді правильний цей критерій? Чи слід тут узяти це слово в лапки? (Так, слід.) Цей критерій не відповідає істині. Незалежно від того, яке б схвалення чи прихильність не викликала поведінка людини під контролем такого типу мислення й погляду, чи справді це критерій? Ні, оскільки він іде проти істини й людськості. Довгий час жінки на Сході мали піклуватися про всю свою родину та відповідали за всі побутові дрібниці. Чи справедливо це? (Ні.) То як же вони можуть це терпіти? Бо вони зв’язані таким мисленням і поглядом. Їхня здатність терпіти це свідчить, що в глибині душі вони на вісімдесят відсотків упевнені, що так робити правильно та якщо вони просто терпітимуть, то зможуть відповідати стандартам традиційної культури. Отже, вони поспішають у цьому напрямку, до цих стандартів. Якби в глибині душі вони вважали, що це неправильно та їм не слід цього робити, що це не відповідає людськості та суперечить людськості й істині, хіба вони змогли б усе одно це робити? (Ні, не змогли б.) Їм довелося б знайти спосіб піти від цих людей і не бути їхніми рабинями. Але більшість жінок не наважилася б на це – що вони думають? Що вони зможуть вижити без своєї спільноти, але якщо вони підуть, то понесуть жахливе тавро та зазнають певних наслідків. Зваживши все, вони думають, що якщо вони це зроблять, їхні колеги пліткуватимуть, що вони не чеснотливі, суспільство в певний спосіб засудить їх і матиме певну думку про них, і все це призведе до серйозних наслідків. Зрештою вони обмірковують це й думають: «Краще вже просто потерпіти. Інакше тягар засудження мене розчавить!». Східні жінки саме такі, з покоління в покоління. Що вони мусять терпіти за всіма цими добрими вчинками? Позбавлення людського достоїнства та прав. Чи відповідають істині ці думки та погляди? (Ні, не відповідають.) Вони не відповідають істині. Цих жінок позбавили достоїнства та прав людини, вони втратили свою гідність, простір для незалежного життя й мислення, а також право висловлювати та виражати власні бажання: усе, що вони роблять, – для тих людей у них удома. З якою метою вони це роблять? Аби відповідати стандартам, яких вимагає від жінок традиційна культура, і для того, щоб інші люди хвалили їх, називаючи хорошими дружинами та хорошими людьми. Хіба це не свого роду знущання? (Так і є.) Такий спосіб мислення виправданий чи викривлений? (Викривлений.) Чи відповідає він істині? (Ні, не відповідає.) Бог створив для людства свободу волі, і що за думки походять із цієї свободи волі? Чи відповідають вони людськості? Ці думки мусять щонайменше відповідати людськості. Крім цього, Він також передбачав, що в ході свого життя люди повинні мати точні погляди на всіх людей, справи та речі, а також точне їх розуміння, і далі вибрати правильний шлях, щоб жити й поклонятися Богу. Життя, прожите саме так, дається Богом, і ним слід насолоджуватися. Однак людей усе життя обмежують, зв’язують і перекручують ці так звані традиційні культури та моральні канони, і зрештою на що перетворюються люди? Вони перетворюються на маріонеток традиційної культури. Хіба це спричинено не тим, що люди не розуміють істини? (Так і є.) Чи вибрали б ви піти цим шляхом у майбутньому? (Ні, я б цього не вибрала.) То що ж робити? Припустімо, ти скажеш: «Я з ними боротимуся» або «Я більше їм не служитиму. У мене є права людини, і в мене є гідність». Чи правильно це? (Ні.) Це неправильно. Це перехід від однієї крайності до іншої, і цим людина не свідчить про Бога та не прославляє Його. То як же слід учинити? (Відповідно до принципів.) Звісно, правильно чинити відповідно до принципів, і ставитися до всіх людей слід відповідно до принципів: якщо вони вірять у Бога, до них треба ставитися як до братів і сестер, а якщо не вірять, то як до невіруючих. Немає потреби кривдити себе, викривляти свою гідність або відмовлятися від свого достоїнства та прав, жертвуючи заради них своїм життям. Вони на це не заслуговують. У цьому світі є лише Один, заради якого варто витратити твоє життя. Хто це? (Бог.) Чому? Тому що Бог є істина, а Його слова – критерій для існування людини, її життя по-людськи та вчинків. Доки в тебе є Бог і Божі слова, ти не відхилятимешся й будеш точним у своєму житті по-людськи та вчинках. Це той кінцевий ефект, якого Божі слова досягають у людині після її спасіння.

«Що таке істина?» – це занадто широка тема. Ми лише навели кілька прикладів, одним із яких було те, як ставитися до сов. Які ще були приклади? (Як східні люди наслідують західних у питті кави.) (Стандарти, яких східні й західні люди вимагають від жінок.) Це найочевидніші приклади. Отже, чиї погляди на різні речі є критерієм – погляди східних людей чи західних? (Ні ті, ні ті.) Ні ті, ні ті не стосуються істини; і ті, і ті – людські погляди та думки. Точніше кажучи, і ті, і ті – помилкові погляди й облуди. Це не критерії – це стратегії, теорії та філософії сатани, які гублять людей. Після такої бесіди про це питання ви розумієте його трохи краще? (Так.) Якби Я не поговорив про це, можливо, одного дня ви могли б замислитися над тим, щоб наслідувати західних людей, п’ючи каву та їдячи гамбургери, копіюючи тих людей. Чи узгоджується це з принципами? Навіть якщо ти щодня їстимеш західні страви, це буде марно, якщо ти не прагнутимеш до істини; у тебе однаково не буде критерію того, як жити як людина. Ключовий момент – те, чи можеш ти шукати істину та чинити відповідно до принципів: це тобі корисно. Завдяки такій Моїй бесіді у вас тепер є якесь розуміння істини та критеріїв? (Так.) Чи є істина в традиційній культурі або моральних критеріях людей? (Ні, немає.) Чи є істина в моральних канонах? (Ні, немає.) Чи можете ви тепер бути впевнені, що Божі слова є істиною? (Так, можемо.) Підтвердивши, що Його слова є істиною, ви мусите замислитися: що таке Божі слова? Які принципи вимагаються в Його словах? Які критерії Він назвав людям? Як саме люди мусять чинити, щоб відповідати Божим словам, і за якими правильними принципами потрібно це робити? Ось чого ви мусите шукати, але поки що із цією темою закінчено.

Додаток.

Один день із життя Сяоцзя

Перейдімо до наступної теми. Якою вона має бути? Мабуть, Мені варто розповісти історію. Історії теж торкаються істини та критеріїв життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу. Послухайте, який стосунок має ця історія до істини та критеріїв людської поведінки. У ній розповідається про один день із життя Сяоцзя. Наш герой – Сяоцзя, і протягом приблизно якого часу відбувається ця історія? (Одного дня.) Один день. Дехто може сказати: «Чи варті події одного дня того, щоб про них розповідати?». Ну, це залежить від того, що ви розповідаєте. Якщо це все просто про плітки й про те, що правильне, а що хибне, тоді це не варто розповідати. Але якщо це стосується істини, тоді не те що день – навіть події однієї хвилини варті того, щоб про них розповісти, чи не так? (Саме так.)

Сяоцзя – людина палких прагнень, яка з ентузіазмом виконує свій обов’язок. Його історія починається рано-вранці, коли він щойно встав. Після того як він підвівся, прочитав Боже слово й попрактикував духовні роздуми, Сяоцзя попрямував снідати й схопив миску каші та трохи овочів. Потім він побачив яйця і подумав: «Візьму-но я двійко. Два яйця на день – це досить поживно». Але щойно він простягнув руку, то завагався: «Взяти два чи одне? Буде погано, якщо інші побачать, що я беру два. Це ж занадто пожадливо, і інші подумають, що я ненажера. Краще взяти лише одне». Він відсмикнув руку, а потім знову простягнув її й узяв яйце. Саме тоді хтось інший підійшов узяти яйце, і серце Сяоцзя завмерло, коли той це зробив. Він подумав: «Насправді, найкраще не їсти яєць. У мене є каша й овочі, а також парові булочки, і цього досить на сніданок. Мені не слід бути таким пожадливим. І навіщо взагалі бажати їсти яйця? Як жахливо, якби інші побачили. Хіба це не означало б упиватися комфортом? Я не їстиму жодного». Подумавши так, Сяоцзя поклав яйце назад. За кілька хвилин він поснідав і почав виконувати свій обов’язок. Він зайнявся поточними завданнями, закінчуючи одну справу за іншою. Час минає швидко, і вмить настає час обіду. Усі інші пішли їсти, але Сяоцзя подивився на годинник і побачив, що зараз 12:40. «Почекай-но хвилинку. Мені не слід поспішати йти їсти, коли це роблять усі інші. Якщо я побіжу з усіма іншими, то хіба я не буду таким самим, як вони, і чи не здаватимусь ненажерою? Я ще трохи почекаю». Він продовжував робити те, що робив, але шлунок підвів його й почав бурчати. Він схопився за живіт і неуважно подивився на комп’ютер, думаючи: «Я такий голодний! Що сьогодні на обід? Може, буде м’ясо? Було б чудово, якби вдалося з’їсти трохи м’яса!» Поки він роздумував, шлунок продовжував бурчати, і він ледве дочекався, поки всі інші повернуться з обіду. Хтось сказав: «Чому ти не пообідав? Поспіши, їжа холоне». Сяоцзя сказав: «Не хвилюйся. Я ще не закінчив роботу. Піду, коли закінчу». «Хіба не краще було б продовжити працювати, коли вже поїси?» «Усе гаразд. Я скоро закінчу». Тож Сяоцзя терпів голод і продовжував працювати. Насправді він був уже дуже голодний і не мав жодного настрою працювати далі, але однаково терпів голод і продовжував удавати. Через деякий час він знову подивився на годинник, побачив, що вже 13:30, і подумав: «Годі. Мабуть, тепер мені слід піти пообідати». Щойно він збирався встати і піти їсти, одна сестра принесла йому тацю з їжею і сказала: «Вже так пізно! Чому ти не пішов обідати? Яким би ти не був зайнятим, ти однаково маєш їсти. Якщо не їстимеш вчасно, в тебе будуть проблеми зі шлунком». Він відповів: «Усе гаразд. Я поїм, коли закінчу». «Тобі не треба йти. Я принесла тобі їжу, тож їж хутчіш». «Куди поспішати? Я ще навіть не голодний». Щойно він сказав, що не голодний, його шлунок забурчав, наче грім. Сяоцзя схопився за живіт, ніяково усміхнувся і сказав сестрі: «Не варто більше турбуватися й носити мені їжу». «Але якщо я цього не зроблю, їжа просто охолоне, і її доведеться гріти знову. Її вже один раз підігрівали». «Ну що ж, дякую!» Ковтаючи слину, Сяоцзя взяв свою їжу в сестри. Поглянувши на тацю, він дуже зрадів: дві парові булочки, овочі, м’ясо та суп. У Сяоцзя виникла інша думка, коли він побачив парові булочки, і він сказав сестрі: «Я не можу з’їсти дві булочки. Я занадто зайнятий цими днями, погано сплю й не маю особливого апетиту. Хіба це не марнотратство, якщо ти даєш мені дві булочки? Забери одну назад». «Нічого страшного. Ти можеш повернути її назад, якщо справді не зможеш доїсти», – відповіла сестра й пішла. Сяоцзя подумав про себе: «Йди вже швидше. Я вмираю з голоду». Він узяв миску, бачачи, що нікого немає поруч, але все ще почуваючись трохи ніяково, і обережно зробив ковток. Потім він подивився на м’ясо: «Ого! Я ще здалеку чув запах тушкованої свинини. Але я не можу їсти її відразу, спершу маю з’їсти овочі. Я з’їм менше м’яса, якщо наїмся овочами, інакше я з’їв би половину миски м’яса, і хіба це не було б соромно?» Він хвильку подумав і зробив саме так. Він жував парову булочку й овочі та пив суп. Коли він їв, то відчув, що хоче з’їсти трохи м’яса, тому схопив шматок тушкованої свинини. Піднісши його до рота, він заплющив очі й ретельно смакував: «Так смачно! М’ясо справді добре, але я не можу їсти занадто багато. Досить лише одного шматка, потім більше овочів і більше супу». Він продовжував їсти парову булочку, але не відривав погляду від м’яса, поки їв овочі: «Чи варто мені їсти це м’ясо? Воно таке добре, було б справжнім соромом не з’їсти його». У нього знову потекла слина, і він подумав: «Я знаю! Я розламаю булочку на шматки і вмочу їх у м’ясну юшку. Хіба це не те саме, що їсти м’ясо? Так інші зможуть побачити, що я не їм м’яса, але я однаково відчую весь цей м’ясний смак. Як чудово!» З цією думкою він поклав шматочок парової булочки в юшку, а потім виловив його і з’їв, виявивши, що це смачно і майже як м’ясо. Тоді Сяоцзя негайно розламав усю булочку і поклав її в юшку… Менш ніж за десять хвилин він з’їв усе це, а також допив суп. Він з’їв лише одну парову булочку, тамуючи бажання з’їсти іншу і стримуючи себе. Після того як усі страви були закінчені згідно з планом, Сяоцзя був більш-менш ситий і не думав, що йому потрібно ще. Потім він подумав: «О, це не зовсім доречно їсти так швидко, наче я вмираю з голоду. Я справді був досить голодний, але недобре, щоб люди бачили мене таким. Я мушу їсти повільно. Але що я можу зробити тепер, коли я вже закінчив? Ну, в мене є ідея. Я поверну це назад через десять хвилин». Він тримав свій годинник і витріщався на циферблат: «П’ять хвилин… десять… п’ятнадцять… Гаразд, друга година. Чудово, можна повертати!» Задоволений, він повернув решту тушкованої свинини та парову булочку.

Сяоцзя повернувся вже по другій. Його брати й сестри пішли на пообідній відпочинок, і, залишившись на самоті, він не мав чим зайнятися, тож дуже нудьгував. Він подумав: «Може, мені теж подрімати? Завжди добре трохи поспати після їди. Але ні, якщо я спатиму тоді ж, коли й усі інші, то якою людиною це мене робить? Я не можу спати. Я мушу триматися. Але як не заснути? Навстоячки я б точно не заснув, але якщо я весь час стовбичитиму, то можу налякати когось, хто раптом зайде. Ні, стояти не можна. Гаразд, тоді я просто сяду перед комп’ютером. Якщо хтось мене побачить, то подумає, що я працюю, а насправді я відпочиватиму. Чудовий хід.» Тож він невимушено сів перед комп’ютером, втупившись у монітор, але не минуло й п’яти хвилин, як він заснув і захропів просто на клавіатурі. Через сорок хвилин Сяоцзя раптом прокинувся від глибокого сну й підскочив: «Хіба я не стою? Як це я заснув?» Він подивився на годинник, побачив, що вже пізно, і пішов умитися, поки нікого не було. Глянувши на себе у вбиральні, він сказав: «О ні! У мене все обличчя у відбитках від клавіатури! Як мені показуватися людям у такому вигляді?» Він поспіхом тер обличчя, розминав і поплескував його, і пробув у вбиральні досить довго. Потім він подивився у дзеркало й побачив, що сліди від клавіатури здебільшого зникли, і зрадів у серці: «Ніхто й не помітив би, хіба придивлявся б дуже уважно». Після цього він зачесав волосся й поправив комір, раптом зрозумівши, що комір його світлої сорочки трохи засалився, а придивившись уважніше, помітив, що манжети теж трохи брудні. Він подумав про себе: «Я не прав і не перевдягав одяг уже кілька днів, але в тому, щоб не прати, є певна користь. Трохи бруду нікому не зашкодить, і невелика неохайність мене не турбує. І взагалі, хіба це не виглядає духовніше – бути дещо занехаяним?» Він просто вивернув комір і рукави сорочки та закотив рукави піджака, виставивши напоказ усі брудні місця. Дуже задоволений, він підбадьорився і спокійно вийшов із вбиральні. Через деякий час більшість людей була на своїх місцях і почала займатися роботою. Коли Сяоцзя побачив, що всі інші вже там, він сказав: «Ви недовго дрімали! Ви справді вмієте страждати й платити ціну! А я навіть не дрімав, просто заплющив очі на хвилинку, щоб відпочити, а потім хлюпнув води на обличчя. Інакше в мене не було б енергії». Ніхто не відповів. Йому стало досить нудно, тож він теж узявся до роботи. На обід він з’їв стільки супу, що йому постійно хотілося в туалет, але він стримував позив, думаючи: «Якщо я піду, чи не подумають люди, що я лінивий? Така репутація мені ні до чого, тому я не можу йти». Тож він тримався, терпів, доки хтось інший нарешті не пішов у вбиральню, і тоді побачив свій шанс. Він швидко став у чергу, думаючи: «Чудово просто йти за натовпом, бо тоді ніхто нічого про мене не скаже».

Пообідній час видався напруженим. Сяоцзя виконав купу роботи: бесідував з одним, розпитував іншого, шукав матеріали й виконував усілякі завдання, пов’язані з його обов’язками. Після всієї цієї метушні нарешті настав час вечері. Цього разу Сяоцзя пішов трохи пізніше за інших, але більш-менш встиг поїсти вчасно. Період після вечері був для Сяоцзя найщасливішою порою доби, бо це був єдиний час, коли він міг спокійно випити чашку улюбленої кави, без жодних докорів сумління чи критики з боку інших, а зі спокійним серцем. Чому? Бо він мав достатньо підстав пити каву – підстав, цілком виправданих в очах усіх інших. Тож це був його найщасливіший час. Готуючи каву, він бурмотів собі під ніс: «Ех, сьогодні знову доведеться працювати понаднормово. Навіть не знаю, як довго. Побачимо, наскільки мене вистачить із цією кавою». Він із грюкотом поставив свіжозварену каву на стіл, ніби кажучи всім: «І що? Я п’ю свою каву, і що ти мені зробиш?» Він зиркнув на людей навколо. Ніхто на нього не дивився, але він однаково недбало взяв чашку і зробив ковток, думаючи: «Усі кажуть, що кава добра, і це справді так. Щодня вона смакує по-різному, даруючи нові відчуття. Це чудово!» Щасливий, він самовдоволено попивав каву, а потім порожнім поглядом почав шукати собі роботу на вечір. Він, по суті, не мав жодної мети й почувався виснаженим після напруженого дня, але змушував себе продовжувати. Він не міг дрімати й не міг дозволити іншим побачити, що він стомився або що він ставиться до своєї роботи чи обов’язку недбало, безвідповідально чи нешанобливо. Він змусив себе підбадьоритися, сів за комп’ютер, щоб продовжувати працювати, і, звісно ж, пив каву чашку за чашкою. Що більше він пив, то бадьорішим ставав і то менше хотів спати. Сяоцзя час від часу поглядав на годинник: «Вже за першу, але я не можу спати, бо поставив собі за мету третю годину. Я не можу лягти навіть о 2:50, бо це буде порушенням моєї обіцянки, і я не матиму виправдання перед Богом. Це обіцянка, якої має дотримуватися створена істота, тож я мушу її виконати. Я сказав, що ляжу о 3-й, отже, ляжу о 3-й, навіть якщо доведеться випити силу-силенну кави». Тож він пив каву й опирався втомі, подумки обмежуючи і контролюючи себе. О третій годині Сяоцзя мав виконати важливе завдання, тож він узяв телефон і надіслав повідомлення такого змісту: «Сестро така-то, це Сяоцзя. Маю для тебе важливе нагадування: не забудь, що завтра о 10-й ранку відбудеться зібрання групи. Явка обов’язкова, не запізнюйся». Підпис внизу: «Сяоцзя». Повідомлення було надіслано, і Сяоцзя відчув полегшення, але водночас подумав: «Відправити-то я відправив, а раптом вона не отримає? Чи знає вона, що я надіслав їй повідомлення? Спати не можна, треба почекати, чи вона відповість». Він почекав пів години, але відповіді так і не отримав, тож подумав: «Вона спить? Чого це вона спить так рано? Яка нікчемна, вже спить о третій». Він чекав, доки сестра не відповіла о 3:50: «Я не забула про 10-ту ранку завтра. Сподіваюся, ти теж не забудеш і прийдеш вчасно». Сяоцзя прочитав це і подумав: «Оце так! Що ж це за людина така? Чого це вона лягла спати ще пізніше за мене?» Але він більше не витримував. «З кавою покінчено! Якщо я вип’ю ще, то взагалі сьогодні не засну. Мені треба лягати, бо я мушу встати о 5:30, найпізніше о 6-й. Я не можу відставати від інших братів і сестер, бо маю зробити так, щоб усі, коли встануть, побачили мене за молитвою, читанням Божих слів і слуханням проповідей. Тому я не можу вставати пізно. Це все через це повідомлення я не зміг лягти раніше. Але це неважливо, інші знають, що я не спав допізна. Втім, своєї мети я досяг, а завтра спробую лягти о четвертій». Поки Сяоцзя намагався думати, він почувався таким очманілим, що навіть не зняв одяг, коли повернувся до своєї кімнати. Він упав на ліжко, вже напівсонний, але досі через силу нагадував собі: «Не їсти яєць вранці, на обід тільки одну парову булочку, не їсти тушковану свинину, лягати спати о 3-й, ще треба надіслати повідомлення…» Сяоцзя думав і думав, аж поки не затих, засинаючи у втомі, виснаженні, мріях та маренні. І це був один день із життя Сяоцзя.

Скажіть Мені, що це все означало? Хіба Сяоцзя не втомлювався постійно так удавати? (Так, втомлювався.) Роботи не втомлюються робити одне й те саме цілий день, бо в них немає нервів і відчуттів, але для людей це виснажливо. Чому ж Сяоцзя так жив, якщо так втомлювався? Чому він це робив? Чи був у нього якийсь задум? (Так, був.) У чому полягав його задум? (У тому, щоб виставити себе напоказ перед іншими.) Чи була йому якась користь від цього виставляння напоказ? (Це могло змусити людей захоплюватися ним.) Це могло змусити людей захоплюватися ним. Чи знайома вам така поведінка Сяоцзя? Які люди так поводяться? (Фарисеї.) Саме так. Фарисеї беруть добрі вчинки, а також поведінку й практики, що відповідають людським уявленням, і виконують усе це напоказ перед іншими, щоб мати гарний вигляд і щоб люди їм поклонялися. Вони використовують цей метод для досягнення своєї цілі: введення людей в оману. Коли вони отак перед іншими вдають усіляку добру поведінку напоказ, яка основна природа їхніх дій? Це вдавання, це обман і введення людей в оману. А що ще? (Фальшива духовність.) Скільки подій протягом дня Сяоцзя були проявом його характеру і є спільними для всіх тих, хто здатний на вдавання? Поїдання яєць, парових булочок, тушкованої свинини та пиття кави. Усе це зовнішні речі, але яку сутність ти бачиш у них? Вдавання та самоконтроль. Вдавання чого? (Вдавання страждання.) Люди вважають страждання добрим чи поганим? (Добрим.) Страждання – це різновид доброї поведінки, якою всі дуже захоплюються. Чим люди його вважають? Вони вважають його практикуванням істини. Тож Сяоцзя без вагань страждав і платив ціну. У чому полягало його страждання? Не їсти смачної їжі, лягати пізно, вставати рано й дисциплінувати своє тіло. Яка природа цих видів страждань? Усе це вдавання. Він страждав не заради істини чи праведності, а заради поваги й обожнювання з боку інших, а також заради доброї репутації та престижу для себе. Чи страждав він заради істини? (Ні.) Які з його дій відповідали істинам-принципам і були повстанням проти себе та відмовою від особистих інтересів заради істини? Чи були такі? (Ні.) Якою була природа його страждань? Чи було це втіленням істини на практиці? Чи було це проявом його любові до істини? (Ні.) Що ж це було? (Лицемірство.) Це було лицемірство, це була несхильність до істини, це були хитрощі, вдавання, фальш і введення в оману; це були суто дії та вибір, що ґрунтувалися на його власних фантазіях та уявленнях і зосереджувалися навколо його власних інтересів, і це зовсім не мало нічого спільного з істиною. Він не шукав істини, тому його дії теж не були істиною; вони не тільки зовсім не мали нічого спільного з істиною, але й повністю суперечили нормальним потребам людськості, що містилися в глибині його серця. Чи гріх їсти яйця? (Ні.) Але Сяоцзя розцінював поїдання яєць як пожадливість. Яйця – це їжа, яку Бог створив для людини. Якщо ти маєш змогу їсти їх, то це не пожадливість, але якщо в тебе немає змоги, щоб їсти їх, а ти крадеш і їси чужі яйця, тоді це пожадливість. Як Сяоцзя трактував це питання? Він вважав, що їсти яйця – це пожадливість. Якби люди побачили його, то це було б ще більшою пожадливістю. Він думав, що, якби він їв потайки і ніхто не бачив, тоді це не було б пожадливістю. Яким був його критерій для визначення пожадливості? Він ґрунтувався на тому, чи хтось бачив. Чи спирався він на Божі слова? Ні, це був його власний погляд. Насправді чи є в інших якісь думки чи погляди щодо споживання яєць? (Ні.) Це була суто теорія, яку Сяоцзя вигадав сам. Він вважав, що їсти яйця на сніданок – це пожадливість, упивання комфортом і догоджання плоті. Виходячи з його погляду, хіба всі ті, хто їсть яйця, не впиваються комфортом і не догоджають плоті? Його підтекст був таким: «Коли всі ви їсте яйця, ви догоджаєте плоті. Я не догоджаю плоті, я можу стримувати себе, тому я не їм яєць. Покладіть яйця просто переді мною, і я однаково зможу покласти їх назад, навіть узявши до рук. Ось яку я маю рішучість і волю, і ось як сильно я люблю істину. А ви б так змогли? Якщо ні, значить, ви не любите істину». Чим він вважав цю свою ідею? Мірилом правильного і неправильного. Хіба це не було фальшю? (Так, було.) Це була фальш.

Ще один прояв, який виявив Сяоцзя, полягав у тому, що він не пішов їсти, коли настав час обіду. Що він зробив натомість? (Він його відклав.) Він тамував голод, все зволікав і не йшов їсти. Але чому? (Щоб виставити себе напоказ перед іншими.) Він розігрував виставу і робив це напоказ. Що він хотів, щоб інші побачили і зрозуміли з цього? Він хотів показати іншим, скільки страждань він здатен витерпіти, і яким старанним, вірним, сумлінним і відповідальним він є в роботі! Він хотів, щоб люди побачили, що він справді надлюдина! Тоді він досяг би своєї мети; саме такої оцінки він хотів. Що ж означала для нього ця оцінка? Це було його життя, його життєва сила. Чи це любов до істини? (Ні.) Отже, що подобається таким людям, як він? Вони без вагань виставляють себе напоказ, плетуть інтриги та змови й обманюють інших, створюючи видимість і показуючи їм, скільки страждань вони можуть витерпіти, щоб почути від них такі слова: «Ти справді вмієш терпіти страждання. Ти справді любиш Бога й вірно виконуєш свій обов’язок». Вони без вагань створюють оманливу видимість і вдаються до хитрощів, щоб приховати справжні факти, обманути Бога й ошукати інших людей, і все це заради того, щоб отримати добре слово або схвальну оцінку від інших. Що це за характер? (Нечестивий характер.) Це нечестиво. Як же добре вони вміють удавати, розігрувати вистави й хитрувати! Це ж просто їжа, що поганого в тому, щоб спокійно піти поїсти? Хіба є жива людина, яка не їсть? Хіба гріх їсти вчасно? Хіба гріх знайти щось поїсти, коли зголоднів? (Ні.) Це фізична потреба, це розумно. Ці люди вважають усі розумні потреби нерозумними й засуджують їх. Що вони пропагують? Вони пропагують постійне дисциплінування тіла, приховування справжніх фактів і створення видимості, щоб інші бачили, як вони страждають, як стримують себе, аби не упиватися комфортом, і як вони платять будь-яку ціну та віддають роботі свій час, енергію і все, що мають. Це те, що вони хочуть, щоб люди бачили. Та чи роблять вони це по-справжньому? Ні. Вони вводять інших в оману фальшивою видимістю, і це прояв нечестивого характеру. Вони вдаються до таких крайнощів через таку дрібницю, як споживання їжі, – що це за люди? Хіба так має чинити людина з нормальною людськістю? (Ні.) Ні. Це занадто підступно! Більшість людей схвалила б це чи відчула б огиду, якби почула, що хтось так хизується через дрібницю? (Вони відчули б огиду.) Чи могли б ви колись чинити так? (Іноді.) Настільки серйозно? (Ні.) Голод – це відчуття, яке важко стерпіти, але деякі люди здатні витримувати це страждання. Та якщо попросити їх підкоритися Божим словам, присвячувати сили Його словам, діяти згідно з принципами Божих слів і говорити чесно, вони вважатимуть це занадто виснажливим і важким. Для цих людей відмовитися від власних інтересів і гордості було б важче, ніж вознестися на небо, але вони готові за будь-яку ціну відкинути Божі слова, діяти згідно з власними уявленнями й захищати власні плотські інтереси. Хіба це не прояв нелюбові до істини? (Так, це він.) Це один аспект.

Які ще прояви демонстрував Сяоцзя? Він був страшенно сонний, але не лягав спати. Скажіть Мені: якщо хтось хоче спати і лягає ненадовго в ліжко або трохи дрімає, а потім має більше сил для роботи, хіба це не розумно? (Так, розумно.) Це розумно. Хіба хтось засудив би Сяоцзя за те, що він спить? (Ні, не засудив би.) Тож чому він так боявся, якщо ніхто б його не засудив? Чого він боявся? (Видати себе.) Саме так, він боявся видати себе. У своїх фантазіях він вірив, що всі дуже високо його цінують, що всі вважають, ніби він особливо здатний терпіти страждання й винятково побожний. Він відчував, що якби його справжнє єство було розвінчано й всі дізналися б, що він не така людина, весь його добрий образ зазнав би краху. Він не міг знести цієї думки, тому стримував себе навіть від дрімоти. Він був настільки суворим до себе. Що це за людина? Хіба він не психічно хворий? Такі люди часто слухають проповіді, читають Божі слова й збираються для бесіди, то чому ж вони не зосереджуються на істині? Тобі дуже корисно розмірковувати над істинами-принципами. Поглянь, що сказано в Божих словах: чи є якісь твердження щодо дрімання людей у Божих словах? (Ні, немає.) Бог не робив жодних заяв із цього приводу й навіть не згадував про це. Кожен, хто наділений мисленням нормальної людськості, має знати, що з цим робити. Розумно подрімати, коли хочеться спати. Розумно відпочити опівдні спекотного літнього дня. Зокрема, деякі літні люди, яким уже бракує фізичних сил, енергії тощо, мають потребу трохи поспати після обіду. Це ґрунтується не на їхніх життєвих звичках, а на їхніх фізичних потребах. Бог дав тобі усвідомлення, свідомість і реакції нормальної людськості, щоб дозволити тобі організовувати власне щоденне харчування, працю й відпочинок відповідно до твоєї роботи й умов. Ти не маєш знущатися із себе. Наприклад, припустімо, що ти не їси розкішних страв і кажеш: «Бог не дозволяє людям їсти смачну їжу; постійне споживання смачної їжі робить людей пожадливими». Бог ніколи цього не казав. Він не має такої вимоги до людей. Але саме так думав Сяоцзя, і він вважав, що Бог, мабуть, думає так само. Він думав, що якщо хтось лягає спати занадто рано, це упивання комфортом, і Богу це не подобається. Хіба це не нерозуміння істини? (Так.) Коли Сяоцзя не розумів істини, він міг би шукати її, але він цього не зробив, він просто діяв згідно з власною суб’єктивною волею. Як далеко він зайшов у цьому? Він випивав три-чотири чашки кави на день, просто щоб не спати допізна. Дехто каже: «Останні кілька років я пив багато кави, виконуючи свій обов’язок, щоб могти виконувати роботу Божого дому». Якщо інша людина скаже: «Хто змушував тебе пити каву? Хіба ти не сам вирішив її пити?», то він подумає собі: «Ти знаєш, чому я п’ю каву? Не для того, щоб не спати допізна, а щоб схуднути. Хіба ти цього не знав? Але я не можу тобі цього сказати, бо тоді ти знатимеш. Хіба я здаватимуся худим, якщо ти будеш худішим за мене?» Це справді суцільні розрахунки, правда? Які погляди та ідеї містяться в цьому? Чи є тут хоч якесь розуміння чи раціональність нормальної людськості? (Ні, немає.) Ні, тут є лише ігри розуму, хитрощі та підступи, вдавання, фальш і введення в оману. Це все, що тут є. Це прораховування всього, що б не трапилося. Вони нізащо не розкажуть жодній людині про свої справжні погляди та думки, а тим паче не дозволять, щоб про них дізналися всі або щоб їх побачив Бог. Їхній менталітет не такий: «Я відкриваюся. Мої дії відповідають моїм думкам, і я такий, який є». Їхній менталітет точно не такий, то який же він? Вони щосили маскуються й прикидаються, боячись, що їхній образ в очах інших недостатньо величний, побожний або духовний.

Чому Сяоцзя хотів не спати допізна? Багато видів роботи не вимагає сидіння допізна, і люди здебільшого сонні після 10-ї вечора. Навіть якщо вони продовжуватимуть працювати, це не буде ефективно, бо люди мають обмежену енергію. Але Сяоцзя завжди змушував себе, не переймаючись тим, ефективно це чи ні, хоча чудово знав, що це неефективно. Чому він надіслав повідомлення перед сном? (Щоб інші помітили.) Щоб змусити інших засвідчити, що він ліг спати о третій годині. Якщо ти не спатимеш усю ніч, хіба не саме ти зрештою будеш сонним? І хіба не ти сам накличеш це на себе? Деякі люди не сплять допізна й надсилають повідомлення о 3-й ночі. Коли одержувач відповідає о 4-й ранку, вони чекають до 5-ї ранку й лише тоді відповідають, щоб продемонструвати, що лягають спати ще пізніше. Так вони мучать себе й шкодять одне одному, і зрештою ніхто з них не спить усю ніч. Хіба вони не пара безрозсудних ідіотів? Що це за поведінка? Це дурна поведінка. Звідки береться така поведінка? Усе це походить від розбещеного характеру. Поки що ми не розглядатимемо, з якого саме розбещеного характеру випливає ця поведінка, ми просто скажемо, наскільки вона сміховинна. Ці люди могли б змінити таку сміховинну поведінку й практику, вибравши для практики будь-які Божі слова. Будь-яке Його слово могло б дати їм змогу жити мирно й безпечно і зробити їхнє життя більш реалістичним і практичним. Чому вони не обирають життя згідно з Божим словом? Чому вони так мучать себе? Хіба вони не пожинають те, що посіяли? (Так.) Хоч би скільки страждала така людина, це завжди буде марно, і хоч би скільки страждань вона витерпіла, тягар наслідків ляже на неї саму. Дехто каже: «Я вірив у Бога всі ці роки і був лідером 20 років. Я завжди не спав допізна й не висипався, і врешті-решт довів себе до нервового виснаження». Я кажу: «Ти легко відбувся нервовим виснаженням. Якщо ти й далі будеш по-дурному мучити себе й так поводитися, то й психоз не забариться». Чи може людина бути здоровою, якщо вона не спить уночі, постійно в напрузі, а її організм функціонує ненормально? Вона сама накликала це на себе! Припустімо, ти скажеш їм: «Так діяти не можна. Намагайся якнайкраще організувати свою роботу вдень і підвищити продуктивність. Коли всі обговорюють роботу, кажіть менше дурниць і не базікайте так багато про неважливе. Ви маєте осягнути ключові моменти, суть і тему обговорення, а коли воно закінчиться, кожен має взятися до власних завдань. Не розпатякуйте без упину й не гайте часу». Вони тебе не послухають. Вони не вміють висловлюватися, але вони не підсумовують досвід, вони просто верзуть нісенітниці, щоб марнувати час до першої чи другої години ночі, не сплячи й не даючи спати нікому іншому. Хіба це не мука й шкода для інших? Нарешті вони думають: «Боже, Ти бачив, так? Була третя година, а я досі не спав!» Бог це бачив. Він бачив не лише їхній зовнішній бік, а й те, що в них на серці, і Він каже: «Твоє серце брудне. Ти не спиш усю ніч у безглуздих муках, але Бог ніколи цього не запам’ятає. Коли час спати, ти не лягаєш у ліжко, а натомість силуєш себе триматися. Ти сам накликав на себе це страждання!» Коли люди сонні, їхні повіки заплющуються природно. Це інстинкт, тому ти заслуговуєш на страждання, якщо завжди йдеш проти інстинктів і законів природи! Бог не проситиме тебе терпіти страждання, які є безглуздими або спричиненими порушенням законів природи чи порушенням принципів чи істини. Якщо ти наполягаєш на таких видах страждання, то хай так і буде. Коли деякі люди чують, що хтось не лягає спати до 3-ї ночі, вони думають: «Хіба я не роблю так само? Ну, в майбутньому я лягатиму спати о 3:30». Потім вони чують, що хтось лягає о 3:30, тож хочуть лягти о 4-й. Хіба це не психічна хвороба? Ви могли б змагатися в чому завгодно, а ви вирішуєте змагатися в тому, хто пізніше ляже спати, – це означає, що ви психічно ненормальні. Чи є в таких людей проблема зі сприйманням? (Так, є.) Вони не можуть сприйняти істину. Коли в тебе є час, припини докладати зусиль, сушити собі голову й зосереджуватися на таких речах, як зовнішня поведінка, вдавання і фальш. У що ж тоді тобі слід вкладати зусилля? Подивися, як Божі слова розвінчують розбещену природу і нечестивий характер людства, і як Він розвінчує недбалість людей. Доклади зусиль, щоб звірити себе із цими словами Бога, які розвінчують людину, порозмірковуй над тим, скільки з тих проявів, які розвінчує Бог, ти маєш, і скільки з них ти часто втілюєш або виявляєш. Це велика справа – підбити такі підсумки! Як же це ницо, коли людина постійно витрачає зусилля на кілька яєць, парових булочок чи на вмочування чогось у бульйон! Що це таке? Це суцільні розрахунки і брак мудрості. Що це за людина? (Ідіот.) Добре сказано. Коли йдеться про людей, які завжди гадають, скільки яєць з’їсти, або завжди думають про те, щоб випити кави, аби не спати вночі, не буде перебільшенням назвати їх ідіотами, схибленими на їжі. У яких сферах вони дурні? Чому ми кажемо, що ці люди дурні? (Ці їхні страждання абсолютно нічого не варті.) Вони безперечно нічого не варті. Чому ти хочеш поводитися, як мала дитина? Ти думаєш, що якщо ти все життя не їстимеш яєць, це дасть тобі змогу зрозуміти істину? Хіба так діяти не по-дурному? (Так.) Не роби дурниць. Які люди схильні робити дурниці? (Люди, яким бракує духовного розуміння.) Чи мають ці люди здатність збагнути істину? (Ні, не мають.) Дехто каже: «У них хороший рівень, і вони вміють так майстерно проповідувати». Вони можуть проповідувати майстерно, але чому вони завжди поводяться, мов діти, коли доходить до діла? Чому вони чинять так незріло і сміховинно? У чому ж тут річ? Вони говорять одне, а чинять інше. Те, про що вони говорять, – це їхнє доктринальне розуміння, а їхні вчинки показують те, що вони насправді розуміють і можуть прийняти. Чи схвалюють вони або чи визнають у глибині душі доктрини, які проповідують? (Ні, вони їх не визнають.) Вони не визнають, що ті речі є істиною або критеріями, які вони мають практикувати і яких мають дотримуватися. Насправді саме підступи та уявлення в їхніх серцях, фальшиві ідеї та практики, а також поведінка, яку інші вважають хорошою, – це те, що вони справді вважають критеріями та шляхами практики. Хіба такі люди не будуть списані з рахунків, якщо вони ніколи не зміняться? Чи матимуть вони бодай якийсь шанс на спасіння? Надії мало.

Скажіть Мені, чи розумно тримати парасольку або носити солом’яний капелюх під палючим сонцем? (Так, розумно.) Люди, які працюють на сонці, швидко обгорять, якщо не вдягнуть капелюха, тож робити так цілком розумно. Деякі люди думають інакше й кажуть: «Носити солом’яний капелюх? Хіба це не було б образою для мене? Хіба я можу носити капелюх? Я не боюся ні страждань, ні засмаги. Насправді це корисно для здоров’я». Якщо вони справді так думають, це не проблема, але річ у тім, що в глибині душі деякі люди думають не так. Вони думають: «Подивіться на себе: ви носите солом’яні капелюхи, бо боїтеся засмагнути або обгоріти спекотного дня. А я не буду його носити! Що страшного в засмазі чи сонячних опіках? Богу подобаються такі речі, тому мені байдуже, що думають інші люди!» Що ви думаєте про людей, які так кажуть? Ви вважаєте їх трохи лукавими й нещирими? Насправді за їхньою відмовою носити капелюх криється мотив: показати людям, що вони здатні страждати й що вони справді духовні. Така лицемірна поведінка огидна! Чи можуть люди, які так добре вміють удавати, виконувати свої обов’язки як слід? Чи можуть вони страждати й платити ціну заради виконання своїх обов’язків? Як тільки вони засмагнуть або обгорять, хіба вони не будуть скаржитися й звинувачувати Бога? Лицемірні фарисеї ніколи не практикують істину, а вдають духовність. Чи могли б вони справді страждати й платити ціну? Виходячи із сутності лицемірів, ви можете побачити, що в них немає жодної любові до істини і що вони ще менш здатні страждати або платити ціну за неї. Ба більше, хоч скільки слів істини вони чують, вони ніколи не слухають і не розуміють їх як істину, а натомість ставляться до них і проповідують їх як своєрідну духовну теорію. Такі лицеміри не розуміють, чому люди вірять у Бога, чому Він хоче дати людям істину, яким є процес прийняття людьми Божого спасіння, у чому полягає його значущість і що Бог насправді має на увазі під спасінням. Вони не розуміють жодної із цих істин. Якщо в церкві є лицеміри, які не люблять істину, а люблять бути фальшивими, то це справжні фарисеї. Вони звертають увагу на поведінку, зовнішність та оцінки людей у своїх серцях, і хоч скільки істин вони чують, вони ніколи їх не практикують. Усе, що вони кажуть, – правильно, і вони можуть проголошувати будь-які доктрини, але вони не практикують те, що проповідують. Якщо хтось із ними заодно, то хіба вони не з одного тіста? (Так.) Як той, хто має нормальне мислення, сприйме прояви цього лицеміра? Він подумає: «Його метод практики неправильний, чи не так? Чому він такий дивний? Настав час їсти – то слід просто йти і їсти, навіщо так усе ускладнювати?» Він скаже, що ця людина дивна, що вона розуміє речі інакше, ніж інші, у викривлений спосіб, – і не піддасться її впливу. Але якщо це людина того ж штибу, що й цей лицемір, яка приділяє особливу увагу зовнішній поведінці та думці людей, то вона почне з ним мірятися й змагатися. Це так само, як Сяоцзя надіслав повідомлення о 3-й ночі, а адресат відповів о 4-й ранку, думаючи: «Ти надіслав мені повідомлення о 3-й ночі, тож я відповім о 4-й ранку», а потім Сяоцзя подумав: «Ти відповів мені о 4-й ранку, тож я надішлю своє о 5-й ранку». З часом, змагаючись так, усі поступово стають лицемірами. Якщо лідер церкви є такою людиною, а братам і сестрам бракує проникливості, то вони в небезпеці, їх будь-якої миті можуть ввести в оману. Чому Я так кажу? Людей, які не розуміють істини, легко ввести в оману, на них легко впливає чиясь зовнішня хороша поведінка. Оскільки вони не знають, що є правильним, вони у своїх уявленнях вважають таку поведінку хорошою. Якщо хтось інший здатний так чинити, то він стане об’єктом їхнього захоплення, і вони вважатимуть, що ця людина має бути лідером, що саме її Бог має вдосконалити й любити. Вони схвалюватимуть таку поведінку і стверджуватимуть її в глибині свого серця. Що станеться, якщо вони її стверджуватимуть? Вони слідуватимуть за тією людиною. А якщо двоє таких людей – лідери, вони будуть мірятися й змагатися одне з одним. Одного разу лідери та працівники із церков у різних країнах зібралися онлайн. Зайшовши в мережу і послухавши деякий час, Я відчув, що щось не так. Я подумав: «Що ці люди тут роблять? Вони проповідують?» Зрозумівши ситуацію, Я усвідомив, що вони моляться. Я дивувався про Себе, чому вони так моляться. Це звучало страхітливо, наче вони вишкіряли ікла й випускали пазурі. Саме по собі це не так важливо, тож у чому полягала головна проблема? Здавалося, що вони молилися з розплющеними очима, не перед Богом, і говорили не те, що було в їхніх серцях. Натомість вони змагалися, хто найкрасномовніший, хто скаже більше доктрин і хто говоритиме найширше й найглибше. Це звучало як поєдинок на арені, і точно не як молитва до Бога. Хіба цим людям не кінець? Хіба вони не списані з рахунків? Коли такі люди служать лідерами, скільки страждань доводиться терпіти їхнім підопічним? Хіба це не шкодить їхнім підопічним? Кожна людина молилася з ентузіазмом щонайменше 20 хвилин, і попри застерігання Вишнього про те, що на зібраннях не має домінувати одна людина і що люди можуть бесідувати лише 5–10 хвилин, вони однаково нахабно забирали стільки часу на молитву. Пізніше Я нарешті зрозумів, чому так багато зібрань тривають від ранку до ночі: ці так звані лідери довго моляться, один за одним, а їхні підопічні страждають. Ці неправдиві лідери були там, щоб вправлятися в словесних перепалках, щоб верзти нісенітниці, причому дехто так плутався, що вже й не пам’ятав, казав він щось чи ні. Їх це влаштовувало, аби тільки вони говорили довше за інших. Я був спантеличений: коли людина молиться, вона має молитися Богу із заплющеними очима, то чому ж їхні очі були розплющені? Невже їх справді не турбувало те, що вони розплющили очі й бачили, як моляться інші люди? Особливо коли їм доводилося думати, як молилися інші, які слова вони вживали, і коли вони прагнули їх перевершити. Хіба можна із серцем, сповненим таких речей, молитися Богу й говорити від щирого серця? Хіба це не затьмарення розуму? Хіба все це не прояви неправдивої духовності неправдивих лідерів і неправдивих працівників? Це добре, коли всі збираються разом, читають Божі слова й бесідують про істину, але дехто повідомляв: «О, ти не уявляєш. Коли ті лідери збираються й моляться, схоже, наче вони читають мантри; вони продовжують говорити про одне й те саме, і так щоразу, коли ми збираємося. Мені вже остогидло це слухати». Як такі зібрання повчають людей? Неправдиві лідери і працівники завжди так роблять; чи можуть вони відповідати Божим намірам? Вони не приділяють уваги ані бесіді про істину, щоб допомогти людям зрозуміти її, ані розв’язанню проблем через бесіду про істину; натомість вони вдаються до релігійної неправдивої духовності. Хіба це не збиває людей зі шляху? У чому тут проблема? Вони зовсім не розуміють ані Божих намірів, ані Його вимог до людей. Вони просто займаються релігійними обрядами й хизуються! Гірше того, вони використовують молитву, щоб розвінчувати інших, нападати на них і засуджувати їх, тоді як дехто використовує молитву, щоб виправдати себе. Їхні молитви, здається, призначені для Божих вух, але насправді – вони для людських. Тому ці люди не мають у серці ані крихти страху Божого, усі вони маловіри, які заважають роботі Божого дому. Ці неправдиві лідери виявляють у молитвах стільки потворності. Деякі моляться, кажучи такі речі: «Боже, деякі люди неправильно мене зрозуміли. Я не мав цього на увазі. Я молюся тобі, я не налаштований негативно, а інші люди можуть думати що їм завгодно». Одні говорять доктрини, а інші змагаються, хто прослухає більше проповідей, хто запам’ятає більше текстів гімнів чи Божих слів, чиї молитви триватимуть найдовше, хто найкрасномовніший або хто має найрізноманітніші способи молитися і вдається до багатьох різних типів молитви. Хіба це молитва? (Ні.) Що це? Це безсоромне скоєння зла! Це гра з істиною і топтання її, безчестя і хула на Бога! Ці дияволи й маловіри сміють говорити що завгодно через молитву – скажіть Мені, хіба вони справжні віруючі? Чи є в них бодай якась побожність? (Ні, немає.) Коли таких людей позбавляють статусу лідера, вони стають негативно налаштованими. Вони зовсім не розмірковують над собою, а лише всюди скаржаться: «Я стільки натерпівся, працюючи для бога, але вони однаково сказали, що я не виконував реальної роботи і що я неправдивий лідер, і відсторонили мене. Ба більше, скільки людей вміє так ґрунтовно викладати вчення, як я? Скільки людей такі люблячі, як я? Я покинув сім’ю й кар’єру, проводив кожен день у церкві на зібраннях зі своїми братами й сестрами, говорив по три-п’ять днів поспіль. Як вони могли мене отак просто відсторонити?» Вони непокірні й затаюють образи. Є й такі, хто поширює таке твердження: «Не ставай лідером у божому домі. Якщо тебе оберуть лідером, ти наберешся клопоту, а щойно тебе відсторонять, ти не матимеш жодного шансу бути звичайним вірянином». Що це за слова? Це найбільш абсурдні й сміховинні слова; можна навіть сказати, що це слова непокори, невдоволення і хули на Бога. Хіба не це означають такі слова? (Саме так.) Що криється за ними? Напад! Ці слова – не якесь просте судження! Ці люди не кажуть, що їх відсторонили за те, що вони творили безчинства й не виконували жодної реальної роботи. Натомість вони скаржаться, що Бог поставився до них неправедно, що Він у Своїх діях не зважав на їхню гордість, не розумів їхніх почуттів і того, який емоційний внесок вони зробили. У них ментальність невіруючих, вони геть позбавлені істин-реальностей!

Як довго ви зазвичай молитеся на зібраннях? Чи не забирає це занадто багато часу в інших? Чи не дратують людей ваші молитви? Дехто молиться дуже довго, і всім уже несила їх слухати, проте ці люди однаково вважають себе найбільш духовними й вірять, що це те, що вони здобули й чого досягли за багато років віри в Бога. Вони не втомлюються навіть після кількох годин молитви, протягом яких просто повторюють одні й ті самі старі й неважливі речі, промовляють всі ці слова, доктриний гасла, які вони знають, або те, що почули від інших чи самі вигадали. Вони роблять це незалежно від того, набридло це всім чи ні, подобається їм це чи ні. Чи так ви молитеся? Скажіть Мені, як правильно молитися: коротко чи довго? (Немає правильного чи неправильного.) Саме так. Тут не можна винести вердикт, що правильно, а що ні; слід просто молитися Богу відповідно до потреб твого серця. Іноді молитва не вимагає жодних церемоній, а іноді – навпаки; це залежить від обставин і того, що сталося. Якщо ти вважаєш, що молитва може затягнутися, то помолися Богу приватно про свої особисті справи. Не молися про все це на зібраннях і не марнуй час інших. Це називається розумом. Дехто на це не зважає заради своєї гордості та репутації. Це – невігластво і брак розуму. Чи мають сором люди, позбавлені розуму? Вони навіть не усвідомлюють, що всім огидно дивитися, як вони моляться. Чи можуть люди, які не мають навіть цієї крихти сприйняття чи усвідомлення, збагнути істину? Не можуть. Істини-принципи, які Бог вимагає від людини практикувати, містяться в Його словах, і всі слова, які Бог промовляє в бесіді щодо практики істини, містять принципи і є принципами; людям просто потрібно ретельно розмірковувати над ними. У Божих словах так багато принципів щодо практики істини; є принципи і шляхи, як практикувати в усіляких справах, ситуаціях і контекстах; головне – чи маєш ти духовне розуміння і чи володієш здатністю до сприймання. Якщо хтось має цю здатність до сприймання, то він може зрозуміти істину. Але якщо не має, то все, що він сприйме, – це приписи, хоч як детально викладені Божі слова, а це не є розумінням істини. Тому Бог дає тобі принцип, щоб ти міг адаптувати його до різних обставин. Слухаючи Його слова й пізнаючи Його через різний досвід і бесіду, а також через просвітлення Святого Духа, ти прийдеш до розуміння одного аспекту принципів, якими Він говорить, і Його необхідних стандартів для одного виду справ. Тоді ти зрозумієш цей аспект істини. Якби Богу довелося пояснювати все в деталях і розповідати людям, як діяти в тій чи іншій ситуації, то принципи, про які Він говорить, були б марними. Якби Бог використовував такий метод і давав людству приписи для однієї справи за іншою, що б люди зрештою здобули? Лише певні практики й види поведінки. Вони б ніколи не зрозуміли Божих намірів або Його слів. Якщо люди не розуміють Божих слів, то вони ніколи не зможуть зрозуміти істину. Хіба це не так? (Так і є.) Чи здатні ви зрозуміти істину? Більшість людей не здатна, і лише деякі, хто має духовне розуміння й любить істину, можуть справді досягти цього. Тож які передумови для тих, хто здатний цього досягти? Вони можуть досягти цього, якщо мають духовне розуміння, мають здатність до сприймання, щиро прагнуть і люблять істину та позитивні речі. Що ж до решти, хто не може цього досягти, то, з одного боку, це через проблеми з їхнім рівнем або здатністю до сприймання, а з іншого – це питання часу. Це як люди у свої 20 років – якщо ти просиш їх досягти того, чого могла б і мала б досягти людина у свої 50, хіба це не означає вимагати від них чогось поза межами їхніх здібностей? (Так і є.) А тепер подумайте, з чим пов’язана здатність людини сприймати істину? (З її рівнем.) Це пов’язано з її рівнем. З чим іще? (З тим, чи прагне вона істини, чи ні.) Це має певний зв’язок з її прагненням. Деякі люди мають цілком адекватне сприйняття, кмітливість та IQ і можуть розуміти істину, але вони не люблять істину і не прагнуть її. Вони нічого не відчувають до істини у своїх серцях і не докладають жодних зусиль стосовно неї. Для таких людей істина завжди буде чимось туманним і невпізнаваним, і скільки б років вони не вірили в Бога, це не принесе жодної користі.

Що ж, Я закінчив розповідати Свої історії. Чи можуть сюжет і зміст цих історій допомогти вам зрозуміти деякі істини? (Так.) Для чого Я розповідаю ці історії? Хіба була б потреба розповідати ці історії, якби вони були відірвані від реальних життєвих умов людей, від характерів, які вони виявляють, і їхніх думок у реальному житті? (Ні.) У цьому не було б потреби. Речі, які ми обговорили, – це поширені явища й стани, які люди часто виявляють у своєму житті, і вони пов’язані з людськими характерами, поглядами та думками. Якщо ж ви, послухавши ці історії, вирішите, що це просто історії, що вони трохи кумедні й трохи цікаві, та й годі, і не зможете зрозуміти закладених у них істин, тоді від них вам не буде жодної користі. Ви маєте зрозуміти деякі істини із цих історій – це принаймні матиме певний коригуючий вплив на вашу поведінку, особливо на ваші погляди на певні речі, і дасть вам змогу відмовитися від викривлених методів розуміння й мати чисте розуміння таких питань. Мета полягає не лише в зміні вашої поведінки, а в тому, щоб у корені розв’язати ці стани, породжені розбещеними характерами. Ви розумієте? А тепер побесідуймо на головну тему.

Розбір того, як антихристи роблять так, щоб інші корилися лише їм, а не істині й Богу

IV. Розбір того, як антихристи вдають, що вони – уособлення істини, щойно набувають трохи досвіду та знань

Минулого разу ми бесідували про восьмий пункт проявів антихристів: вони роблять так, щоб інші корилися лише їм, а не істині й Богу. Загалом восьмий пункт поділяється на чотири підтеми. Ми закінчили бесідувати про перші три – яка підтема четверта? (Антихристи вдають, що вони – уособлення істини, щойно набувають трохи досвіду та знань і засвоюють якісь уроки.) Це четверта підтема восьмого пункту. Звісно, це також стосується одного з аспектів проявів теми восьмого пункту – вони пов’язані. Що це за тема? Те, що вони роблять так, щоб інші корилися лише їм, а не істині й Богу. Розділімо цю підтему на частини й обговорімо її крок за кроком. Що таке досвід, знання й уроки відповідно? Які люди ними володіють? Які люди люблять ними споряджатися? Які люди роблять упор на тому, щоб споряджатися цими речами, а не істиною? Які люди вважають ці речі істиною? По-перше, одне безсумнівно: який би рівень не мали ці люди, яким би не було їхнє сприйняття, вони дуже люблять знання, і ця любов до знань перевершує їхню любов до істини-реальності. Мета й напрямок їхнього прагнення у вірі в Бога – набути так званого досвіду та знань. Вони хочуть використати ці знання й досвід, щоб озброїтися та привабливо подати себе, аби стати більш вишуканими, більш стильними, більш інтелігентними та більш здатними викликати пошану й поклоніння. Вони вважають, що із цими знаннями та досвідом їхнє життя цінніше, змістовніше та більш сповнене впевненості в собі. З їхньої точки зору, вони вірять у Бога, щоб спорядитися цими знаннями, а також висловами, що стосуються теології та різних аспектів здорового глузду, знань і уроків. Такі люди вірять, що, спорядившись цими речами, вони зможуть зайняти місце в Божому домі та в цій групі людей. Тому все те, про що вони думають і чому поклоняються та слідують у душі день у день, пов’язане зі знаннями, досвідом тощо.

Спочатку розгляньмо, які бувають види знань, досвіду й уроків, а також які з них можна назвати вдаваним уособленням істини. По-перше, можна з упевненістю сказати, що ці речі не мають нічого спільного з істиною, не відповідають істині та суперечать істині. Це можуть бути речі, які, згідно з уявленнями людей, правильні; речі, які, згідно з їхніми уявленнями, позитивні, прекрасні та добрі. Але насправді в очах Бога ці речі не пов’язані з істиною, і в основі своїй вони навіть є джерелом засудження людьми істини, коренем і джерелом опору людей Богу та їх уявлень про Нього. Досвід, знання й уроки – чи є між тими, хто набуває ці речі, різниця за віком і статтю? (Ні, немає.) Найімовірніше, немає. Деякі люди мають дари. Що таке дари? Наприклад, коли деякі люди послухають якусь теорію чи вислів і збагнуть суть або основні поняття такої теорії, їхній розум реагує дуже швидко. Вони негайно розуміють, як пояснити таку теорію чи вислів і як перетворити їх на свою власну мову, якою вони говорять з іншими. Послухавши ці речі, вони швидко їх запам’ятовують; не можна сказати, що вони дуже тямущі, – у них просто чудова пам’ять, що є свого роду особливим даром. Чи є такі, хто володіє подібним даром? (Так.) Бувають такі люди: ти скажеш одне, а вони можуть відразу ж використати це, щоб зробити висновки про щось інше. Коли їм дають відомості про один аспект певної теми, вони можуть застосувати їх до інших областей. Вони дуже добре вміють використовувати теми обговорень для висловлення власних ідей. Вони дуже добре знаються на зовнішніх речах і на теоріях – на цих логічних і мовних речах. Інакше кажучи, вони чудово вміють грати в словесні ігри та використовувати теорії, аби привертати й переконувати інших. Деякі люди мають такий дар. Вони дуже красномовні й мають надзвичайно гнучке мислення та швидку реакцію. Почувши певний аспект істини, вони з їхньою дріб’язковою кмітливістю й дарами розуміють цей аспект істини як різновид знання й ученості, а далі використовують цей вид ученості для бесід з іншими та виконання так званої роботи поливу й пастирства. Який ефект це справляє на людей? Чи дає це якісь хороші результати? (Ні.) Чому так? (Це не практично, і коли люди це чують, у них немає шляху для практики.) Вислухавши те, що кажуть ці люди, інші думають, що все сказане ними правильне, що в ньому немає жодного неправильного слова та жодного слова, яке йде проти принципів, – що все це слушно. Але, практикуючи це, вони відчувають, що ці слова порожні, що в їхній практиці немає мети й напрямку та що ці слова не можна використовувати як принципи практики. То що ж це за слова? (Доктрини.) Вони – різновид доктрини, різновид знань. Такі прояви антихристів дуже очевидні й помітні. Антихристи розглядають істину як знання, як щось академічне, як теорію. Вони розуміють речі лише наполовину та при цьому завжди вимагають, щоб інші робили те чи те. Коли інші не розуміють і просять їх пояснити детально, антихристи не можуть пояснити чітко та натомість відповідають запереченням: «Ти не любиш істину. Якби ти любив істину, ти зумів би зрозуміти мої слова та мав би шлях для практики». Почувши це, деякі безтолкові люди, що не вміють розрізняти, думають: «Це правда. Якби я дійсно любив істину, то зумів би зрозуміти його слова». Люди, які не вміють розрізняти, вважають, що слова цієї людини правильні – що вони самі не розуміють істини. Вони перекладають відповідальність на себе, і так антихристи введенням в оману збивають їх із пантелику.

Тепер поговорімо про досвід. Досвід – це метод, узагальнений за тривалий час переживань. Чи мають якийсь досвід люди, що пропрацювали два дні? (Ні.) Тоді ті, хто пропрацював десять-двадцять років, точно мають досвід. Деякі люди вважають, що завдяки багатьом рокам роботи вони мають досвід і знають усе: що робити, коли з ними трапляються певні речі, як мати справу з людьми певних типів, які доктрини говорити яким людям. У результаті, коли одного дня трапляється щось нове, про що вони не знають, вони переглядають записи за свої двадцять років роботи, роздумують над ними, а далі без розбору застосовують ці минулі висловлювання та практики. Коли вони так роблять, ті, хто не розуміє істини, усе одно вважають, що їхні дії відповідають істині, тоді як ті, хто розуміє істину, дивляться й кажуть: «Ця людина діє наосліп. У своїй роботі вона не керується принципами; вона покладається виключно на досвід і не розуміє ні Божого наміру, ні того, як діяти так, щоб захищати інтереси Божого дому й відповідати принципам Божого дому щодо того, як ставитися до людей. Вона застосовує приписи наосліп». Тут уже є проблема. Якщо пересічна людина пропрацювала лише короткий час, вона може не мати капіталу для того, щоб сказати: «У мене є досвід; я не боюся. Я пропрацював уже стільки років. Яких людей я не бачив, з якими питаннями я не мав справи?». Але ці люди сміють так говорити. Навіть якщо ти мав справу з багатьма речами та чималою кількістю різних типів людей, чи можеш ти гарантувати, що дієш відповідно до істин-принципів у розв’язанні кожного питання та ставленні до кожної людини? Насправді це не те, що ти наважишся гарантувати. Але ті, хто сприймає досвід і шаблонний підхід як істину, у відповідь на незгоду кажуть: «Я пропрацював уже стільки років. Я перейшов більше мостів, ніж ти пройшов шляхів, а ти ще смієш зі мною не погоджуватися? Іди собі додому й помолися-но!». При них ніхто не наважується сказати слово «ні», висловити іншу думку чи хоч словом із ними не погодитися. Що це за поведінка? Це сприйняття досвіду як істини та віра людини в те, що вона – уособлення істини. Хтось скаже: «Я не вважаю себе уособленням істини – хто наважиться взяти на себе такий титул? Тільки бог є істина. Я ніколи так не поводився й ніколи так не думав». Суб’єктивно ти так не думаєш і не маєш наміру так поводитися. Проте об’єктивно твої способи дій, твоя поведінка та сутність твоїх учинків зрештою характеризують тебе як людину, що сприймає себе як уособлення істини. Чому ти робиш так, аби люди слухалися твоїх пропозицій, не відступаючи від них ні на крок? Якщо ти не сприймаєш себе як Бога та є просто звичайною людиною, то хіба ти маєш право робити так, щоб інші тебе слухалися? (Ні, не маю.) Є одна обставина, за якої люди можуть тебе слухатися: якщо ти розумієш істину – якщо ти людина, яка розуміє істину. Але знову ж таки, навіть якщо ти людина, яка розуміє істину, ти все одно просто звичайна людина, а хіба звичайна людина може бути уособленням істини? (Ні, не може.) Якщо хтось може розібратися в усіх словах, які промовив Бог, і в усіх істинах, розуміння яких Бог вимагає від людини, чи може ця людина стати уособленням істини? (Ні, не може.) Деякі люди скажуть: «Можливо, це тому, що він не був удосконалений. Петро був удосконаленою людиною. Чи можна назвати Петра уособленням істини?». Якщо хтось удосконалений, це не робить його уособленням істини – знаєте чому? (Тут є різниця в сутності.) Тут є різниця в сутності; це один аспект. Чи може людина стати уособленням істини – це питання, яке нам необхідно обговорити. Чому кажуть, що людина ніяк не може бути уособленням істини? Хіба уособлення істини – це всього лише питання сутності? Хтось скаже: «Людина народжується як створена істота, а Той, Хто на небі, за своєю суттю є Творцем. Нам не потрібно сперечатись із цього приводу – Бог завжди буде уособленням істини. То, може, Христос – уособлення істини через те, що Він розуміє істину й володіє істиною? Якщо ми здобули від Бога всі істини, чи можна й нас називати уособленням істини?». Інші скажуть: «Не можна. Раніше я думав, що, зрозумівши побільше істин, людина може стати христом і богом. Тепер я знаю, що ця сутність незамінна й незмінна». Їхнє розуміння сягнуло цього. Отже, чи здатні ви зрозуміти це питання ще глибше? Це питання стане вам зрозумілим, щойно Я закінчу з вами бесідувати. Коли ми говоримо про уособлення істини, що саме означає це «уособлення»? Цей термін трохи абстрактний, тож сформулюймо це якнайпростіше. Сам Бог є істина, і Він володіє всіма істинами. Бог є джерелом істини. Кожна позитивна річ і кожна істина походять від Бога. Він може судити про правильність і неправильність усіх речей і справ; Він може судити про те, що відбулося, про те, що відбувається зараз, і про майбутні речі, яких людина ще не знає. Бог – єдиний Суддя, який може судити про правильність і неправильність усіх речей, а це означає, що про правильність і неправильність усіх речей може судити тільки Бог. Він знає критерії для всіх речей. Він може висловлювати істини будь-де та будь-коли. Бог – уособлення істини, а це означає, що Він Сам володіє сутністю істини. Навіть якби людина розуміла багато істин і була вдосконалена Богом, чи мала б вона тоді щось спільне з уособленням істини? Ні. Це точно. Якщо людину буде вдосконалено, то, коли йтиметься про поточну Божу роботу й різні стандарти, відповідності яким Бог вимагає від людини, вона матиме точні судження й методи практики та повністю розумітиме Божі наміри. Вона зможе розрізняти, що походить від Бога, а що – від людини, що правильне, а що ні. Але є деякі речі, що залишаються для людини недосяжними й неясними, речі, що їх вона може пізнати лише після того, як їй про них скаже Бог. Чи може людина знати або передбачати ще не відоме, те, про що Бог їй ще не сказав? Аж ніяк. Ба більше, навіть якби людина отримала від Бога істину, володіла істиною-реальністю, знала сутність багатьох істин і мала здатність відрізняти правильне від неправильного, чи мала б вона здатність контролювати все суще й керувати ним? Вона не мала б цієї здатності. У цьому й полягає різниця між Богом і людиною. Створені істоти можуть отримувати істину лише від джерела істини. Чи можуть вони отримувати істину від людини? Чи є людина істиною? Чи може людина постачати істину? Не може, і в цьому й полягає різниця. Ти можеш лише отримувати істину, а не постачати її, – то хіба тебе можна назвати людиною, яка володіє істиною? Хіба тебе можна назвати уособленням істини? Аж ніяк! У чому саме полягає сутність уособлення істини? Це джерело, яке постачає істину, джерело керування всім сущим і володарювання над ним, а також єдиний критерій і стандарт, за якими оцінюються всі речі та справи. Це і є уособлення істини. Антихристи часто відмовляються прийняти цей момент. Вони вірять, що знання – це сила, що досвід – це зброя, якою люди споряджаються, щоб стати могутніми, і що коли люди мають досвід, знання та ці уроки, вони можуть контролювати все. Вони можуть контролювати долі людей, контролювати думки людей і впливати на них, навіть впливати на поведінку людей. Або деякі люди вважають, що ці речі можуть наставляти людей і змінювати їхнє мислення й характери. Що це за думки? (Думки антихристів.) Це думки антихристів. Чому Бог може володарювати над долею людства? Бог – реальність усіх позитивних речей, і Його слова – реальність усіх позитивних речей. Що є сутністю Бога? Його сутність – істина, і саме тому Він може володарювати над долею людства. Антихристи не бачать і не визнають цього, не кажучи вже про те, щоб прийняти це. Вони вважають істиною ті речі, які походять від людей, від знання, від суспільства та які високо цінуються злим людством, і вони намагаються використовувати ці речі, щоб вводити людей в оману, контролювати їх і здобувати місце в церкві та серед Божих обранців. З якою метою вони вводять людей в оману? З якою метою вони вивчають ці речі та споряджаються ними? Для того, щоб люди корилися їм і слухалися їхніх слів. З якою метою вони роблять так, аби люди слухалися їхніх слів? (Щоб контролювати їх.) Правильно, їхня мета – контролювати людей. Це означає, що коли вони мовлять слово, люди слухаються їх і піддаються на їхні маніпуляції, стаючи їхніми знаряддями та рабами. Оскільки люди приймають їхні погляди та їхній так званий досвід, знання й уроки, то далі ці люди поклоняються їм. Хіба поклонятися їм не означає слухатися їх? (Означає.) Хіба слухатися їх не означає легко піддаватися на маніпуляції? Хіба антихристи не досягли успіху? (Досягли.) Коли хтось слухається їх, хіба це не означає, що його забрали від Бога? (Означає.) Це радує антихристів; це їхня мета. Насправді в глибині душі вони не обов’язково однозначно вірять, що вони – уособлення істини та що вони – істина, але думають і діють вони саме так. Чому вони так думають і діють? Вони вірять, що їхні знання, досвід і все, що походить від їхніх дарів, правильні, і вони хочуть використовувати ці речі, щоб контролювати людей і міцно тримати їх у своїх руках. Деякі їхні знання, досвід і уроки – явно диявольські слова, призначені дурити людей. Деякі хоча й не явні, але мають у собі приховані підступи, хитрі плани та змови, і ті, хто не бачить їх наскрізь, будуть введені в оману. Які наслідки має те, що людей вводять в оману? Вони віддаляються від Бога й більше не розуміють істини, вважаючи істиною людські знання, досвід і уроки та відсуваючи Божі слова в сторону. У тому, що стосується Божих слів, для людей усе стає дуже туманним, але вони надають цим знанням і досвіду дуже великого значення й високо цінують їх, навіть докладаючи зусиль до їх практики та впровадження. Це і є мета дій антихристів. Якби в них не було такої амбіції маніпулювати людьми, контролювати їх і робити їх слухняними, хіба вони споряджалися б цими речами? Вони не докладали б до цього жодних зусиль. Вони мають ціль; їхнє відчуття мети дуже чітке. Яка ця чітка мета? (Контролювати людей.) Контролювати людей. Неважливо, чи це ціла група людей, а чи тільки частина з них, – хіба вони змогли б контролювати когось без теоретичної основи? Спершу вони мусять знайти набір думок і теорій, які найбільше узгоджуються з уявленнями й фантазіями людей і найбільше відповідають їхнім смакам, і всіма можливими засобами поширювати їх серед людей. Це означає промивати людям мізки, працювати над їхніми думками, постійно піддавати їх ідеологічній обробці та постійно домагатися того, щоб люди слухали ці думки й погляди, ознайомлювалися з ними та приймали їх. Насправді люди зазнають пасивної ідеологічної обробки та пасивного промивання мізків і несвідомо приймають ці погляди. Оскільки люди не мають внутрішньої здатності розрізняти правильне та правильне, то поки вони не зрозуміють істину, у них немає здатності опиратися цим речам – у них немає для цього антитіл. Коли люди приймають ці облудні погляди, вони швидко потрапляють у їхній полон. Що означає «потрапляють у їхній полон»? Це означає, що, прийнявши ці погляди, люди дедалі твердіше вірять у їхню правильність і постійно використовують ці погляди, щоб переконувати себе й інших. Їх введено в оману й узято під контроль, і саме так сатана досягає своєї мети, коли вводить людей в оману.

Деякі люди, що опанували у світі спеціальні професійні навички чи володіють у суспільстві певним соціальним статусом, після приходу до Божого дому мають певну спільну думку, яка породжує в них спільний прояв. Що це за думка? Вони вважають себе елітою суспільства. Що таке еліта? Це люди, які виділяються в групах. Вони отримали спеціалізовану вищу освіту, а їхні таланти, рівень і дари на голову вищі, ніж в інших. Що означає бути на голову вищими? Це означає, що в певній групі людей вони виділяються мисленням, інтелектом і красномовством, а також мають особливу здатність розумітися на певних речах і навичках. Це називається бути на голову вищими за інших, і таких людей називають елітою суспільства. Подібних людей зрощує кожна країна. Яка мета їх зрощування? Щоб країна розвивалася швидше. Коли такі люди присвячують себе різним посадам, розвиток прискорюється в усіх сферах життя. У суспільстві статус таких людей високий чи низький? (Високий.) Статус у них, безумовно, не звичайний. Вони мають спеціальні таланти, здобули спеціальні знання й отримали спеціальну освіту. Їхній рівень, таланти та здобуті знання вищі, ніж у звичайних людей. Якщо ці люди приходять до церкви, який у них менталітет? Яка їхня перша думка? Спочатку вони думають: «Худий ведмідь однаково сильніший за оленя. Хоча після того, як я почав вірити в бога, я не прагну до світу й не насолоджуюся славою в ньому, проте з огляду на спеціальну освіту, яку я отримав, а також на знання, які я засвоїв, і на таланти, якими я споряджений, я маю бути серед вас лідером. У божому домі я маю бути головною опорою та стовпом. Це я маю бути тим, хто веде та наставляє». Хіба не так вони думають? На чому ґрунтується таке мислення? Якби вони були простими селянами, хіба вони посміли б так думати? (Ні.) Чому ні? (У них не було б для цього капіталу.) У них не було б капіталу для того, щоб так думати. То які ж люди можуть так думати? Усі вони – люди, які мають певні знання, таланти, дари й так званий рівень. Коли вони приходять до Божого дому, вони думають: «Я більше не прагну до світу. Світ занадто злий, тому я прийду до божого дому та прагнутиму там. У божому домі я принаймні можу отримати посаду лідера чи працівника». Чи добрі в них наміри? (Ні.) Чому в них немає добрих намірів? Те, чого вони навчилися, і їхній соціальний статус жорстоко їм шкодять. Якщо вони не прагнутимуть до істини, то ніколи в житті не зійдуть із такої позиції. Вони завжди почуватимуться так, ніби вони високо в хмарах, але насправді, з точки зору Бога, вони нічим не відрізняються від будь-якої звичайної створеної істоти. Вони завжди підноситимуть себе високо в хмари. Хіба це не небезпечно? Якщо вони впадуть, то впадуть украй жорстко, і їхнє життя може опинитись у небезпеці! Чому такі люди вважають, що вони мають володіти високим статусом, що їм мають поклонятися, що навколо них має крутитися багато людей, що з ними мають радитися з усіх питань і дослухатися до їхньої думки, що інші в усьому мають думати про них у першу чергу та ставити їх на перше місце? Чому вони думають про стільки «мають»? Тому що вони надають великого значення своєму соціальному статусу, знанням і спеціальним речам, яких вони навчилися. Вони думають: «Скільки б істини не висловлювалося, як би піднесено це не робилося, ці мої речі все одно цінні; вони цінніші за істину, і вона не може їх замінити. У суспільстві я начальник компанії. Я управляю тисячами людей. Один помах моєї руки – і всі мають мені підкорятися. Я володію такою великою силою – тільки уявіть, яке становище та статус я маю! Скільки із цих маленьких людей у Божому домі вищі за мене? Оглядаючись навколо, я не бачу багато особливих людей. Якби я ними управляв, це була б не проблема; таке – це дрібниця!». Припустімо, ти скажеш їм: «Гаразд. Це добре, що ти маєш таку амбіцію. Я задовольню твою жагу, я порекомендую тебе в церковні лідери. Приводь цих людей до Бога, щоб вони знали, як читати Божі слова та практикувати істину, і підтримуй слабких, негативно налаштованих і тих, хто не виконує свого обов’язку». Вони скажуть: «Це легко. Коли я займався бізнесом, то проводив із людьми всяку таку ідеологічну роботу. Я це добре вмію». Що відбувається після того, як у руки комусь такому віддають понад тридцять людей у церкві? Менше ніж за два місяці ті, хто був слабким, стають іще слабшими, ті, хто був негативно налаштованим, стають іще негативніше налаштованими, а ті, хто проповідує Євангеліє, не можуть здобувати людей. Ті, хто не вміє читати Боже слово, починають куняти, щойно настає час зібрання, і вже навіть не хочуть слухати проповіді Вишнього. На запитання: «Хіба ти не досить здібний?» – та людина відповідає: «Так, я був начальником. Мої здібності очевидні!». Яким би начальником ти не був у світі, це марно. Якщо ти не розумієш істини, то в церковній роботі ти дилетант. Якщо дозволити таким людям очолити євангельську роботу, вони займатимуться лише марними, поверховими формальностями, не отримають жодних результатів, і церква з десятками людей поливатиметься недобре. Що тут відбувається? Такі обізнані люди колись були в суспільстві начальниками й топ-менеджерами в корпораціях – то чому ж вони не можуть продемонструвати свої вміння, коли приходять до Божого дому? (Їх не оберігає Святий Дух.) Те, що їх не оберігає Святий Дух, – це один аспект, але яка головна причина? Вони не розуміють істини, тому, коли йдеться про стани людей, їхні розбещені характери, вимоги Бога до людини, Божі слова, що розвінчують людину, і спосіб, у який говорить Бог, таким людям бракує духовного розуміння, і вони не можуть розгледіти, що відбувається із цими речами, а просто діють сліпо й поверхово. Вони думають, що робота в церкві подібна до ведення бізнесу у світі та якщо вони розбурхають розуми й розпалять ентузіазм людей, то добре впораються з роботою. Вони вважають, що мають, з одного боку, проводити з людьми ідеологічну роботу, а з іншого – ефективно використовувати свої усталені способи розв’язання питань у світі, намагаючись підмазати вищих і підкупити нижчих. Вони вірять, що поки ти робиш так, щоб люди отримували гроші, вони слухатимуть тебе та слідуватимуть за тобою, – вони думають, що все ось так просто. Зовнішні речі істини не стосуються. У вірі в Бога все, що робить людина, стосується істини та змін у характері. Чи спрацюють ті самі методи, якими вони користувались у світі? (Ні.) Не спрацюють. Коли йдеться про те, як мати справу зі станами людей, як мати справу з їхніми слабкостями, як добре підтримувати людей, як мати справу з уявленнями людей про Бога, як робити так, щоб люди пізнавали себе, коли вони виявляють свої розбещені характери, і як робити так, щоб люди були чесними, такі особи абсолютно безпорадні й навіть говорять нісенітниці та сліпо застосовують приписи. Наприклад, якщо хтось говорить щось дилетантське й позбавлене духовного розуміння, вони скажуть, що ця людина має низький рівень і не прагне до істини. Вони просто сліпо застосовують приписи, і вони роблять це так і сяк, поки інші не залишаються без дороги вперед, а також заважають іншим і позбавляють їх мотивації. У тих, хто виконує свій обов’язок, не залишається на нього ніякої енергії, а ті, хто негативно налаштований, стають налаштованими ще негативніше. Деякі люди кажуть, що якщо лідер їхньої церкви – така людина, то їм краще читати Божі слова вдома. Яка в цього причина? Коли така людина – лідер церкви, через неї люди втрачають мотивацію та бажання вірити в Бога. Чому люди втрачають бажання вірити? Тому що спочатку вони мали трохи чіткого видіння, але дії цієї людини заважають їм і заплутують їх. У душах цих людей від початку не було жодних істин – лише розуміння доктрин. Після того як ця людина завадить їм, вони стають іще безтолковішими та більше не можуть осягнути роботу Святого Духа. Існування Самого Бога теж стає трохи неясним. То якими ж методами та особа доводить людей до такого? Наприклад, твердження «Людина створена Богом» – це істина? (Так.) Для доведення цього твердження потрібно використовувати твої справжні прозріння, розуміння та досвід, щоб брати й сестри могли твердіше повірити, що це твердження – істина та що воно правильне, і переконалися, що людство пішло від Бога, тим самим збільшуючи їхню віру в Бога. Коли в людини буде віра в Бога, то, приймаючи дисциплінування чи терплячи тяготи або переслідування, вона матиме в серці силу. Це факт. Але що кажуть ці люди? «Є одна телепередача, у якій кажуть, що було відкрито, що сто мільйонів років тому люди жили в племенах». Коли вони хизуються своїми знаннями й ось так розмовляють про історію, усі, хто їх чує, губляться: «Хіба не говорять, що людина створена Богом? А коли отак казати, то не схоже. Невже людина пішла від мавп?». Подивіться – куди вони завели людей? Хіба це не завдає людям шкоди? (Завдає.) При кожній нагоді вони хизуються своїми знаннями та говорять про історію й філософію, про те, як вони ведуть справи та змовляються із чиновниками у світі, просто виставляючи все це напоказ. Коли вони ось так хизуються та коли все це чують деякі брати й сестри, які молоді за духовним зростом, слабкі та мають малу віру, куди линуть їхні душі? (Вони мчать до світу.) Правильно. Чому це рівносильне? Вони гублять цих людей, яких їм довірили. Вони явно дилетанти. Вони не розуміють не тільки питань життя-входження, а й того, у чому полягає їхня робота, не кажучи вже про духовні питання в житті чи зміни в характері. Вони нічого цього не розуміють, але все одно вдають із себе тих, хто розуміє істину, і хочуть бути пастирями, які ведуть Божих обранців. Хіба це не абсурдно? Якщо ти не розумієш духовних питань у житті, то що тобі треба зробити, коли тебе оберуть лідером? Треба сказати: «Я дилетант і ніколи не був лідером церкви. Я маю пошукати й подивитися, що про це передбачено в упорядкуваннях роботи, і знайти людей, які це розуміють, щоб побесідувати з ними про те, як слід виконувати роботу, або знайти братів і сестер, які розуміють істину, і співпрацювати з ними». Це правильне ставлення? (Так.) Але деякі люди цього не роблять. Вони чваняться й кажуть: «Ти хочеш, щоб я співпрацював з іншими, – у кого вища кваліфікація, ніж у мене? У кого вищий соціальний статус, ніж у мене? Я досить відомий у суспільстві. Кожен, хто мене зустрічає, мусить виявляти до мене певну повагу». Вони просто ось так хваляться й хизуються своїми здібностями. Коли вони ось так очолюють церкву, хіба в братів і сестер іще залишається надія ввійти в істину-реальність? (Ні.) Не залишається. І хоча саме так воно і є, але ці люди однаково змушують інших про все їм доповідати. Ці дияволи трохи повчилися в університеті, мають трохи знань, і тому вони сміють займатись аферами в суспільстві, вдаючи із себе когось важливого, і робити всілякі погані речі. Вони мають деякі засоби для виживання, тому вони хочуть прийти до Божого дому, аби чогось досягти. Щоб здобути статус і принести славу своїм предкам, вони навіть хочуть удавати із себе уособлення істини, аби Божі обранці слухали їх і слідували за ними. Що для них означає «уособлення істини»? Це означає: «Кожна моя думка, підхід і погляд – усі ви мусите дотримуватися їх як істини. Я встановив для тебе правило: про всі рахунки, навіть на менше ніж п’ять доларів, потрібно доповідати мені». Інші кажуть: «Немає потреби доповідати про п’ять доларів. У нас теж є певний обсяг повноважень. Хіба не можна просто діяти за принципами?». Що вони думають? «Як так можна? Це серйозна справа. Я лідер. Тільки я один маю вирішальне слово!» Хоча вони цього не говорять, але саме так вони думають у душі. Саме так вони контролюють людей. Вони здатні на будь-які погані справи та на будь-який обман. Обманюючи інших і шкодячи їм, вони й оком не змигнуть, і серце в них не завмре, і в душі їм зовсім не буде не по собі. Коли їм дають посаду в Божому домі, вони сміють її прийняти. А коли вони її приймають, то вже не хочуть відмовлятися від неї й бажають удавати із себе уособлення істини, щоб інші їх слухалися. Чи бувають такі люди? (Бувають.)

Є такі люди, які хоч і вірять у Бога, але не присвячують себе Йому з готовністю й радістю, а натомість виконують свій обов’язок неохоче. Вони думають лише про те, щоб трудитися заради отримання благословень, але не бажають тягнутися до істини. Виконуючи свої обов’язки, вони часто діють недбало, без ретельності, і задовольняються вже тим, що отримують якісь результати, щоб їх не вичистили. Проте Бог дає людям можливість покаятися незалежно від того, чи справді вони вірять у Нього та присвячують себе Йому. Бог не засудить тебе за те, що ти не розумієш істини чи недбало дієш при виконанні свого обов’язку. Бог постійно проникливо спостерігатиме за тобою, щоб побачити, чи можеш ти прийняти істину, чи можеш ти справді покаятись і піти правильним життєвим шляхом. Це залежить від твого вибору. Деякі люди, починаючи виконувати свої обов’язки, не розуміли жодних істин, але завдяки тому, що вони часто слухають проповіді, часто збираються й бесідують, вони поступово приходять до розуміння істини. У душі в них дедалі більше проясняється, і вони бачать, що їм дуже багато чого бракує, що в них зовсім немає істини та що при виконанні своїх обов’язків вони не мають принципів, а лише трохи працюють як їм самим забажається. Вони відчувають, що таке виконання обов’язків не відповідає Божим намірам, і їхні серця сповнюються жалем. Вони починають тягнутися до істини та досягають дедалі кращих результатів при виконанні своїх обов’язків. Ось так вони, з одного боку, здобувають життя-входження, а з іншого – поступово починають відповідати стандарту при виконанні своїх обов’язків. Це люди, які можуть приймати істину при виконанні своїх обов’язків. У міру того як їхнє розуміння істини поступово стає яснішим, вони вже чітко бачать власні вияви розбещеності. У душі вони можуть молитися Богу, покладатися на Бога та бажати відкинути свою розбещеність, практикувати істину й іти шляхом прагнення до істини. Це поступове зростання життя в процесі того, як людина виконує свій обов’язок. Усі ті, хто слідує за Богом, приходять до розуміння істини та входять в істину-реальність у процесі виконання своїх обов’язків. Якщо людина не любить істину, чи може відбутися така зміна? Точно ні. Деякі люди особливо зарозумілі та пихаті. Коли вони приходять до Божого дому, їхня шалена зарозумілість стає особливо очевидною, особливо після виконання їхнього обов’язку. Схрестивши руки на грудях або вперши руки в боки, вони демонструють непокору й обурення. Чому вони такі зарозумілі? У душі вони кажуть: «Щоб вірити в бога й виконувати свій обов’язок, я зрікся світу, сім’ї та роботи. Хіба ця ціна не висока? Заради бога я дуже багато чого зрікся. Хіба бог не має надати мені якусь компенсацію? Крім того, з огляду на мій статус і дохід у суспільстві, хіба божий дім не має щонайменше забезпечити мені такі самі матеріальні умови та пільги? Хіба тепер, коли я виконую свій обов’язок, бог не може виявити до мене якусь особливу прихильність? Я – особливий талант, набагато кращий за звичайних людей. Мені належить мати статус у божому домі. Якщо інші можуть бути лідерами, то і я можу. Мій статус не має бути нижчим, ніж в інших, і я маю насолоджуватися кращими матеріальними умовами й пільгами, ніж звичайні люди. А найголовніше – чи може бог гарантувати мені, що в майбутньому я отримаю благословення та матиму хороше місце призначення?». Те, що такі люди думають у душі, показує: вони прийшли, щоб укласти з Богом угоду, а не щоб щиро присвячувати себе Йому. Вони думають так само, як Павло: вони хочуть виконувати свій обов’язок в обмін на Божі благословення. Але розум у них набагато гірший, ніж у Павла, – він значно поступається Павловому. Чому Я так кажу? Тому що Павло дійсно багато страждав протягом багатьох років проповідування Євангелія, і плоди його проповідей були набагато кращими, ніж у звичайних людей. Його сліди щонайменше пролягли через більшу частину Європи; він заснував по всій Європі багато церков. У цьому звичайні антихристи не можуть зрівнятися з розумом Павла та з тим, скільки він трудився. Проте людина, про яку Я щойно згадав, після виконання свого обов’язку стає неймовірно зарозумілою. Хіба це не вкрай нерозумно? Вона геть нерозумна та, вчепившись у можливість отримати благословення, не може її відпустити, наче бандит. Такі люди завжди самовільно шукають нагоди висунутись у Божому домі на перший план, навіть просто ставши лідером команди чи куратором. Словом, приходячи до Божого дому, вони не хочуть бути звичайними послідовниками. Неважливо, хто може визнати, що він звичайна створена істота, що він просто звичайна створена істота, як і всі інші живі істоти, – вони ніколи не приймуть цю точку зору: вони ніколи не допустять, щоб їх так скривдили. Вони вірять, що заслуговують на особливе ставлення та що Бог має дарувати їм особливу благодать і благословення. Ще вони хочуть користуватись особливими благами статусу в Божому домі. Вони не дозволяють Божому дому сумніватись у їхніх талантах і тим більше не дозволяють людям запитувати про їхню роботу: усі мусять безумовно в них вірити, бо вони всього зріклися заради Бога й абсолютно Йому вірні. Хіба це не нерозумна вимога? Хіба в цієї людини є якийсь розум? Скільки таких людей? Який відсоток таких може бути в церкві? Такі люди завжди думають, що мають якісь здібності й талант, і тому хваляться тим, які вони блискучі. То що ж означає цей так званий талант? Він означає, що вони здатні говорити гучні слова, казати багато нісенітниць і підлаштовувати манеру мовлення під співрозмовника та вміють обманювати краще, ніж звичайні люди. Вони вірять, що це талант і здібність, і хочуть використовувати цю здібність, аби займатись аферами, вдаючи із себе когось важливого. Що означає справжній талант? Він означає наявність особливих навичок. Створюючи людину, Бог наділив людей різних типів різними сильними сторонами. Деяким людям добре дається література, деяким – медицина, деяким – опанування навичок, деяким – наукові дослідження тощо. Сильні сторони людей даються Богом, і це не те, чим варто хвалитися. Незалежно від того, які в людини сильні сторони, це не означає ні того, що вона розуміє істину, ні, безперечно, того, що вона володіє істиною-реальністю. Люди мають певні сильні сторони, і якщо вони вірять у Бога, то мають використовувати ці сильні сторони для виконання своїх обов’язків. Богу це угодно. Хвалитися певною сильною стороною чи хотіти використовувати її для укладання угод із Богом – це вкрай нерозумно. Бог не прихильний до таких людей. Деякі люди володіють певними навичками, і тому, прийшовши до Божого дому, вони вважають себе на голову вищими за інших, хочуть насолоджуватись особливим ставленням і вважають, що тепер матимуть хлібне місце на все життя. Вони вважають ці навички свого роду капіталом – яка зарозумілість! То як же треба дивитися на ці дари та сильні сторони? Якщо ці речі корисні в Божому домі, то для тебе вони – лише інструменти для належного виконання твого обов’язку. Вони не мають нічого спільного з істиною. Скільки б дарів і талантів ти не мав, це лише людські сильні сторони, і вони не мають нічого спільного з істиною. Твої дари й сильні сторони не означають, що ти розумієш істину, і точно не означають, що ти володієш істиною-реальністю. Якщо ти використовуєш свої дари й сильні сторони, щоб виконувати свій обов’язок, і виконуєш його добре, то вони використовуються там, де треба, і їх використання схвалюється Богом. Але якщо ти використовуєш свої дари й сильні сторони, щоб виставляти себе напоказ, свідчити про себе та будувати незалежне царство, то твої гріхи будуть великими, і ти станеш тяжким винуватцем опору Богові. Дари даються Богом. Якби ти не зміг використовувати їх для виконання свого обов’язку та свідчення про Бога, це було б украй безсовісно та нерозумно, і ти б вельми завинив Богові – це найтяжче бунтарство! Проте наскільки б добре ти не задіював свої дари й сильні сторони, це не означає, що ти володієш істиною-реальністю. Практикувати істину й діяти принципово – ось що означає, що ти володієш істиною-реальністю. Дари й таланти завжди залишаються дарами й талантами. Вони не мають нічого спільного з істиною. Скільки б дарів і талантів у тебе не було, наскільки б високими не були твоя репутація чи статус, це ніколи не означатиме, що ти володієш істиною-реальністю. Дари й таланти ніколи не стануть істиною. Вони не мають нічого спільного з істиною. Проте антихристи так не думають, і саме ці речі вони вельми цінують. Наприклад, деякі люди мають акторський талант. Зігравши головну роль у фільмі, знятому в Божому домі, вони починають чванитися. Навіть трьох людей, які їх гримують, недостатньо, щоб задовольнити їхні потреби. Раніше вони були звичайними людьми, а тепер, коли вони почали вірити в Бога й виконали свій обов’язок як актори, вони почали чванитися. Хіба вони не шукають смерті? Як на Мене, вони саме шукають смерті! Їхня зовнішність нічим особливим не виділяється, і їхні акторські здібності посередні. Вони просто підходять для виконання певних ролей, тому їм дають іще одну роль – хіба це не звеличує їх? Їм дають можливість виконувати свій обов’язок, а вони ще й чваняться. Під час зйомок вони наказують людям навколо обслуговувати їх, приносячи їм чай і наливаючи воду, і розлючують усіх братів і сестер, які це бачили. Я сказав: «Очистіть від них церкву!». Тож церкву від них очистили. Хіба цих людей не слід було вичистити? Вони думали, що без них церква не зможе знімати фільми, тому посміли чванитися. Такого результату вони не очікували. Їх до цього спонукала їхня природа. Такі люди високо цінять знання, талант, ученість і досвід. Вони надають цим речам завеликого значення, але ігнорують найдорогоцінніше – істину. Вони не усвідомлюють, що в Божому домі править істина. Якщо вони не прагнуть до істини, то не зможуть устояти, якими б високими не були їхні знання та наскільки б великою не була їхня красномовність. Рано чи пізно вони будуть викриті й відсіяні. Чи легко людям зрозуміти цей пункт доктрини? Ті, хто багато років вірить у Бога, але навіть не може цього розгледіти, – просто безтолкові люди, які нічого не варті. Якби вони були трохи розсудливими, то не були б такими зарозумілими. Такі люди – це дияволи й сатани, які самі себе видають. Тепер Я прямо вказав на це питання, щоб ви теж могли чітко його зрозуміти, щоб ви могли трохи розрізнити це питання та розгледіти його. Якби Я чітко на нього не вказав, чи змогли б ви ось так його розрізнити? Чи змогли б ви вичистити тих осіб? Люди не бачать тут проблеми, тому Я мушу говорити прямо. Якби Я не говорив прямо, проблему не можна було б розв’язати. Покладаючись лише на ті кілька доктрин, які ви розумієте, не можна розв’язати жодних проблем.

Антихристи завжди вважають, що мають особливі таланти. Вони думають, що закінчили університет, вельми освічені та мають енциклопедичні знання. Вони дуже дорожать своїми знаннями та духовними теоріями, які опановують, дуже цінують їх і навіть ставляться до них як до істини. Ба більше, вони часто беруть ці знання й досвід, які вважають правильними, і використовують їх для того, щоб давати вказівки людям навколо, вводити їх в оману чи навіювати їм щось. Зокрема, вони часто розповідають про своє «славетне» минуле, за допомогою чого обробляють і переконують інших людей та домагаються від них пошани й поклоніння. Що ж це в них за «славетне» минуле таке? Дехто з них скаже: «Я колись був викладачем в університеті. Усі мої студенти були магістрами й аспірантами. На всіх моїх лекціях не було жодного вільного місця; усі студенти сиділи в повній тиші, дивлячись на мене з благоговінням і захопленням. Я навіть не хвилювався. Як усе це було сильно та вражаюче! Такий талант і така сміливість – це в мене вроджене». Інші скажуть: «Я навчився водити машину в чотирнадцять. Зараз я за кермом уже понад сорок років, і такого вправного водія годі й шукати». Що вони мають під цим на увазі? Вони мають на увазі ось що: «Ви водите машину лише кілька днів. Та що ви знаєте? Такий бувалий водій, як я, усе життя за кермом. Якого тільки досвіду в мене не було. Надалі якщо чогось не розумієш, то питай мене. Слухай, що я кажу». Коли антихристи мають якісь навички, вони вважають себе видатними, виставляють себе загадковими, хизуються та свідчать про себе, роблячи так, щоб інші шанували їх і поклонялися їм. Коли люди такого роду мають якусь невеличку перевагу чи дар, через це вони думають, що кращі за інших, і жадають керувати ними. Коли інші приходять до них по відповіді, антихристи з висоти читають їм нотації, а якщо ті люди після цього все одно не розуміють, антихристи просто списують це на їхній низький рівень, хоча насправді це самі антихристи не дали чіткого пояснення. Наприклад, побачивши, що хтось не може полагодити несправний механізм, антихрист скаже: «Як можна досі не знати, як це робити? Хіба я тобі вже не казав, як це робиться? Я так чітко пояснив, а ти все одно не розумієш. У тебе справді низький рівень. Щоразу, коли я тебе цьому вчу, ти ніяк не вчишся». Проте коли та людина просить самого антихриста полагодити механізм, він дуже довго на нього дивиться й теж не знає, як його полагодити, і навіть приховує від іншої людини той факт, що він сам не знає, як його відремонтувати. Випровадивши іншу людину, антихрист потайки шукає інформацію та намагається розібратися, як же полагодити той механізм, але все одно не може його відремонтувати. Зрештою він розбирає механізм на безладний набір деталей і не може зібрати його назад. Далі, боячись, що це побачать інші, він ховає деталі. Хіба це соромно – не вміти чогось робити? Хіба є якась людина, що вміє робити все? У тому, щоб чогось не вміти, немає нічого ганебного. Не забувай, що ти – просто звичайна людина. Ніхто тебе не шанує, ніхто тобі не поклоняється. Звичайна людина – вона і є звичайна людина. Не вмієш чогось – просто так і скажи, що не вмієш. Навіщо намагатися прикидатися? Якщо ти постійно прикидатимешся, люди тобою гидуватимуть. Рано чи пізно ти себе видаси, і тоді ти втратиш достоїнство й гідність. Це характер антихристів – вони завжди вважають себе майстрами на всі руки, тими, хто все може, хто до всього здібний і в усьому компетентний. Хіба це не принесе їм неприємностей? Що б вони зробили, якби мали чесне ставлення? Вони сказали б: «Я ще не дуже добре опанував цю технічну навичку – у мене є тільки трохи досвіду. Я застосував усе, що знаю, але я не розумію цих нових проблем, з якими ми стикнулися. Тому, якщо ми хочемо добре виконувати свій обов’язок, ми мусимо опанувати певні професійні знання. Оволодівши професійними знаннями, ми зможемо виконувати свій обов’язок ефективно. Бог довірив цей обов’язок нам, тож на нас лежить відповідальність виконувати його добре. Нам слід піти опанувати ці професійні знання, виходячи з відповідального ставлення до свого обов’язку». Це практика істини. Людина з характером антихриста не зробила б так. Якщо людина має хоч трохи розуму, вона скаже: «Це все, що я знаю. Тобі не треба мене шанувати, а мені не треба чванитися – хіба так не буде простіше? Постійно прикидатися – це нестерпно. Якщо ми чогось не знаємо, то можемо разом опанувати це, а далі гармонійно співпрацювати, щоб добре виконувати наш обов’язок. Ми мусимо мати відповідальне ставлення». Побачивши це, люди подумають: «Ця людина краща за нас; коли вона стикається з проблемою, то не сліпо змушує себе виходити за межі своїх можливостей, не перекладає її на інших і не ухиляється від відповідальності. Натомість вона бере її на себе та підходить до неї із серйозним і відповідальним ставленням. Це хороша людина, яка серйозна та відповідальна в роботі й обов’язку. Вона заслуговує на довіру. Божий дім правильно зробив, що довірив їй це важливе завдання. Бог дійсно проникливо спостерігає за глибинами людських сердець!». Виконуючи свій обов’язок саме так, людина вдосконалила б свої навички та здобула б загальне схвалення. Звідки береться це схвалення? По-перше, вона підходить до свого обов’язку із серйозним і відповідальним ставленням; по-друге, вона здатна бути чесною людиною та має практичне, старанне ставлення; по-третє, не можна виключати, що вона має наставництво та просвітлення Святого Духа. Така людина має Боже благословення; це те, чого може досягти хтось із совістю й розумом. Хоча в неї є розбещені характери, недоліки, вади та хоча вона багато чого не вміє, вона все одно на правильному шляху практики. Вона не прикидається й не обманює; вона ставиться до свого обов’язку серйозно й відповідально, а до істини – спрагло та побожно. Антихристи так ніколи не зможуть, бо їхній спосіб мислення завжди буде не таким, як у людей, що люблять істину та прагнуть до неї. Чому вони мислять інакше? Тому що в них криється природа сатани; вони живуть за характером сатани та завжди прагнуть до репутації й статусу, постійно бажаючи досягти своєї мети – отримати владу. Вони постійно стараються всілякими засобами плести інтриги та вдаватися до підступів, будь-якими способами вводячи людей в оману, щоб ті поклонялися їм і слідували за ними. Тому, щоб замилити людям очі, вони знаходять усілякі способи прикидатися, хитрувати, брехати й обманювати, щоб інші повірили, що вони в усьому мають рацію, що вони до всього здібні та можуть зробити що завгодно; що вони розумніші за інших, мудріші за інших, розуміють більше за інших; що вони в усьому кращі за інших і в усіх аспектах вищі за інших – навіть що вони вершки будь-якої групи. У них є така потреба; це характер антихристів. Ось вони й учаться вдавати із себе когось, ким вони не є, і звідси витікає кожна із цих різноманітних практик і проявів.

Подумайте ось про що: який характер мають люди, які люблять удавати із себе когось, ким вони не є? Кого вони із себе вдають? Вони не вдають із себе дияволів або негативних персонажів – вони вдають із себе щось високе, хороше, прекрасне та добре, щось таке, що люди шанують і чим захоплюються: вони вдають із себе те, що люди хвалять або схвалюють. Вони вдають, що все знають і розуміють; вони вдають, що володіють істиною, що вони позитивні персонажі та що вони – істина-реальність. Хіба тим самим вони не шукають власної загибелі? Хіба в них є ця реальність? Хіба в них є ця сутність? Ні. Саме тому, що в них цього немає, про них і говориться, що вони це вдають. Отже, чи сказав би хтось, що раз він володіє істиною-реальністю, то він – уособлення істини? Чи витримує це твердження критику? (Ні, не витримує.) Навіть якщо ти володієш якимись істинами-реальностями, ти аж ніяк не уособлення істини. Тому кожен, хто вдає із себе уособлення істини, – зарозумілець, абсурдна особа! Коли людина володіє лише крихтою істини-реальності, проте сміє вдавати із себе уособлення істини, це подібне до того, якби одна-єдина краплина води називала себе величезним безмежним океаном. Хіба це не вершина зарозумілості? Хіба це не нахабна безсоромність? Щоб людина вдавала із себе уособлення істини, у неї має бути для цього капітал. Що ж використовують антихристи, щоб удавати із себе уособлення істини? Усе те, про що Я щойно говорив: знання, досвід і уроки. Сюди входять спеціальні навички й майстерність, набуті за допомогою навчання, а також дари, з якими люди народжуються. Деякі люди мають дар говорити мовами, а інші – дар або красномовство в плані проповідування. Інші опанували певні спеціальні професійні навички чи оволоділи ними. Наприклад, деякі люди особливо видатні в танці, музиці, образотворчому мистецтві, мовах або літературі; інші вправні в політиці, що означає, що вони особливо добре вміють маніпулювати людьми, що вони майстри дипломатії тощо. Словом, сюди входять люди з особливими талантами з усіх сфер. Ці люди з особливими талантами чи дарами не обов’язково мають певний статус або стабільну кар’єру в суспільстві. Хтось мешкає в маленьких містечках, але може чітко, логічно й особливо красномовно висловлюватися про широке коло тем від минулого до сьогодення. Якщо люди із цими особливими талантами мають характер антихриста, то, прийшовши до дому Божого, вони не вдовольнятимуться тим, що є; вони плекатимуть певні амбіції й жагу, і поступово їх буде викрито.

У плані того пункту, що антихристи вдають із себе уособлення істини, щойно набувають трохи досвіду та знань і засвоюють якісь уроки, ми щойно обговорили обсяг цих знань, досвіду й уроків. Що ж було в центрі уваги нашого обговорення? (Вдавання.) Правильно. Суть у тому, що антихристи вдають із себе уособлення істини. Знання, досвід, уроки – ніщо із цього не істина; вони не мають з істиною абсолютно нічого спільного. Ці речі навіть ідуть проти істини й засуджуються Богом. Візьмімо, наприклад, знання – чи вважається історія формою знання? (Так.) Як з’явилися знання та книги з історії людства, історії певних країн або етнічних груп, сучасної історії, стародавньої історії та навіть певні неофіційні історичні записи? (Їх написали люди.) Отже, чи відповідає написане людьми справжній історії? Хіба ідеї й погляди людей не суперечать принципам, способам і засобам дій Бога? Чи ці людські розповіді якось стосуються справжньої історії? (Ні.) Ніяк не стосуються. Отже, якими б точними не були записи в історичних книгах, вони – лише знання. Якими б красномовними не були ці історики, як би логічно й чітко вони не викладали ці історичні записи, до якого висновку ти дійдеш, прослухавши їх? (Ми дізнаємося про ці події.) Так, ти дізнаєшся про ці події. Але хіба вони викладають ці історичні записи всього лише для того, щоб поінформувати тебе про ці події? Вони мають певну ідею, яку хочуть тобі прищепити за допомогою ідеологічної обробки. На чому ж зосереджено цю ідеологічну обробку? Ось що нам потрібно проаналізувати й розібрати. Наведу приклад, аби ви могли зрозуміти, що саме вони хочуть прищепити людям за допомогою ідеологічної обробки. Провівши огляд історії від давніх часів до сьогодення, люди зрештою сформулювали певний вислів; вони помітили в історії людства один факт, а саме: «Переможців славлять як царів, а переможених таврують як розбійників». Це знання? (Так.) Це знання походить з історичних фактів. Чи цей вислів якось стосується способів і засобів, якими Бог володарює над усім сущим? (Ні.) Насправді він їм протилежний; він суперечить їм і йде врозріз із ними. Отже, тебе ідеологічно обробили цим висловом, і якщо ти не розумієш істини чи якщо ти невіруючий, що б ти міг подумати, почувши його? Як би ти сприйняв цей вислів? По-перше, ці історики й історичні книги перелічують усі події такого роду, використовуючи достатні докази й історичні події, щоб обґрунтувати точність цього вислову. Спочатку ти, можливо, просто дізнався про цей вислів із книги та знаєш лише самі ці слова. Можливо, доки ти не дізнаєшся про відповідні події, ти розумієш цей вислів лише в одному плані чи до певної міри. Але коли ти почуєш про ці історичні факти, то станеш більше визнавати цей вислів і погоджуватися з ним. Ти в жодному разі не скажеш: «Деякі випадки не такі». Натомість ти скажеш: «Саме так воно і є; якщо подивитися на історію від давнини до сьогодення, то людство саме так і розвивалося: переможців славлять як царів, а переможених таврують як розбійників!». Коли ти сприймаєш це саме так, які погляди та ставлення в тебе будуть у плані твого життя по-людськи, кар’єри та побуту, а також людей, справ і речей навколо тебе? Чи зміниться твоє ставлення від такого сприйняття? (Так.) У першу чергу. Як же від цього зміниться твоє ставлення? Чи стане це сприйняття скеровувати та змінювати напрямок твого життя й твої методи ведення світських справ? Можливо, раніше ти вірив, що «Гармонія – це скарб; терпеливість – це великий розум» і що «Добрі люди мають мирне життя». Тепер ти думатимеш: «Раз “переможців славлять як царів, а переможених таврують як розбійників”, то якщо я хочу стати чиновником, я мушу ретельно все зважити щодо такого-то. Він не на моєму боці, тому я не можу його просувати, навіть якщо він на це заслуговує». Коли ти станеш так думати про речі, твоє ставлення зміниться – і зміниться швидко. Як відбудеться ця зміна? Вона станеться тому, що ти прийняв ідею й погляд «Переможців славлять як царів, а переможених таврують як розбійників». Почувши багато фактів, ти тільки ще більше переконаєшся в правильності цього погляду в реальному людському житті. Ти глибоко повіриш, що для того, щоб прагнути до майбутнього життя й перспектив, треба застосовувати цей погляд до твоїх власних дій і поведінки. Тож хіба не вийде, що ця ідея й погляд змінили тебе? (Так і буде.) А змінюючи тебе, вони водночас іще й розбещуватимуть тебе. Саме так воно і є. Такі знання змінюють і розбещують тебе. Отже, якщо подивитись у корінь цього питання, то як би точно не були викладені ці історичні записи, зрештою вони зводяться до цього вислову, і за допомогою ідеологічної обробки тобі прищеплюють цю ідею. Це знання – уособлення істини чи логіка сатани? (Логіка сатани.) Правильно. Я достатньо детально це пояснив? (Так.) Тепер це ясно. Якщо ти не віриш у Бога, то все одно не зрозумієш цього навіть після двох життів: що довше ти житимеш, то більше почуватимешся дурним і думатимеш, що ти недостатньо безжалісний і що треба бути нещаднішим, хитрішим і зловіснішим, що треба бути гіршою, лихішою людиною. Ти собі думатимеш: «Якщо він може скоювати вбивства, то я мушу скоювати підпали. Якщо він уб’є одну людину, то я мушу вбити десять. Якщо він убиває, не залишаючи слідів, то я шкодитиму людям так, щоб вони не дізналися, – я навіть зроблю так, щоб три покоління їхніх нащадків мені ще й дякували!». Ось такий вплив на людство справляє філософія, знання, досвід і уроки сатани. Насправді ж це просто калічення й розбещення. Тож незалежно від того, які знання проповідуються чи популяризуються в цьому світі, вони піддають тебе ідеологічній обробці, прищеплюючи певну ідею чи погляд. Якщо ти не можеш цього розрізнити, то будеш отруєний. Словом, одне тепер безсумнівно: не має значення, від простих людей походять ці знання чи з офіційних джерел, меншість їх шанує чи більшість, – ніщо в них не стосується істини. Істина – це реальність усіх позитивних речей. Її правильність не визначається тим, скільки людей її визнає. Реальність позитивних речей – сама по собі істина. Ніхто не може цього змінити, і ніхто не може цього заперечити. Істина завжди буде істиною.

Поговорімо про той факт, що Бог володарює над усім сущим. Від початку Божого проводу над людством Він також веде історичні записи й облік. Як Бог дивиться на людську історію? Бог хоче, щоб люди бачили саме істину, а оцінки й висновки, які люди роблять про речі, – це не істина. Але чому люди не дивляться на історію на основі Божих слів та істини? Тому що люди відчувають до істини відразу й ненависть і взагалі не приймають жодної крихти істини. Ось чому вони здатні вигадувати низку оманливо правдоподібних, сміховинних і абсурдних теорій. Наприклад, Господь Ісус був зачатий від Святого Духа. Це позитивна річ. Але що про це каже сатана? Сатана не визнає факту зачаття від Святого Духа та навіть блюзнірствує, що Господь Ісус байстрюк, що Він народився від людини. Сатана бере найбрудніше слово людства, вираз, яким люди гидують і який зневажають, і застосовує його до народження Господа Ісуса. Хіба це не викривлення фактів? (Так і є.) Зачаття від Святого Духа – це Божа робота. І незалежно від форми, яку вона приймає, одне щодо Божої роботи безсумнівне: це істина, вічно незмінна істина. То чому ж сатана не приймає такого очевидного факту, факту, який був завчасно призначений і засвідчений Богом? Чому сатана ігнорує це та навіть описує Господа Ісуса як позашлюбну дитину, народжену від людини? (Він ненавидить істину, він ненавидить позитивні речі.) Він навмисно чорнить Бога! Сатана знає цей факт найкраще; він абсолютно чітко бачить це в духовному світі. То чому ж він так робить? Який його мотив, який його намір? Чому він популяризує таке твердження? Він навмисно порочить і чорнить Бога. Навіщо він чорнить Бога? Щоб люди повірили, що Ісус – позашлюбна дитина, вирішили, що це ганебно, і тому не стали в Нього вірити. Сатана думає: «Якщо люди в тебе не віритимуть, то ти не зможеш завершити свою роботу, чи не так?». Насправді істина завжди залишається істиною. Навіть якщо тоді все людство її відкинуло, за дві тисячі років Господь Ісус зрештою має по всьому світу послідовників і людей, які Його славлять, усюди на видних місцях височіють хрести, і сатана зазнав поразки. Чи спрацювало твердження сатани? (Ні, не спрацювало.) Отже, воно не істина; воно не витримує критики, і чорнити Бога – марна справа. Неважливо, чи те, що зробив Бог, відповідає уявленням і фантазіям людей, а чи суперечить традиційній культурі, висловам або морально-етичним нормам людства: Богу це байдуже. Чому Богу байдуже? Чого це торкається? Оскільки Бог володарює над усім, то чи можуть ці диявольські слова сатани знищити Божу роботу? Ви не можете цього розгледіти, чи не так? (Не можемо.) Скажіть Мені, хіба все не в руках Божих? (Так і є.) Чи може диявольське твердження сатани – усього лише ці кілька слів – зруйнувати Божий план управління? Чи можливо це? (Неможливо.) Сатана хоче досягти успіху, але чи може він це зробити? Істина завжди буде істиною. Це і є сила істини. Сила істини – це те, чого не може змінити ніхто, зокрема й сатана. Навіть зараз сатана продовжує популяризувати це твердження. Чи діє воно? Ні, не діє. Робота періоду Благодаті завершилася; Євангеліє Господа Ісуса було поширено по всій землі, і нова робота суду в останні дні триває вже багато років. Сатана вже давно зазнав поразки та був осоромлений. Тож хіба зараз сатані є сенс лютитись і обурюватися? Ні, сенсу немає. Тож про який би погляд не йшлося, якими б високими не були знання, серед скількох би людей не застосовувався й не популяризувався цей погляд, усе це марно; це не втримається. Божу роботу не можна зупинити; на це не здатен навіть сатана. Невже кілька незначних людей дійсно думають, що здатні зупинити Божу роботу? Це марні ілюзії! Багато з вас виросло із цими безпідставними чутками, приймаючи оманливі погляди сатани; ваші голови були заповнені такими речами, як логіка, філософія, знання й наука сатани. І що сталося далі? Коли на вас зійшли Божі слова, ви все одно почули Божий голос і повернулися до Бога. Чутки й диявольські слова сатани були марними. Вони нітрохи не зупинили просування Божої роботи. Божі обранці в усіх країнах почали приймати Божу роботу в останні дні. Щодня вони їдять і п’ють Божі слова, слухають проповіді та бесідують. Вони виконують свої обов’язки перед Богом і свідчать про Нього. Сатана роздумує над цим, кажучи: «Чому мої численні оманливі слова не діють? Я стільки всього зробив для придушення божих обранців, для їх арештів і знущань із них – чому це не дало жодних значних результатів? Чому віруючих у бога, навпаки, дедалі більшає?». І тоді в душі він розуміє, що Бог воістину всемогутній, і після цього опиняється повністю осоромленим – звідси й вислів: «Сатана повіки буде переможений під Божою рукою». Це факт? (Так.) Це саме Божі слова можуть здійснити все! Сатана й усі диявольські царі служать Богу. У Божих руках вони знаряддя служби та контрастне тло. Ці знаряддя служби та контрастне тло якось нас стосуються? (Ні.) Ні, не стосуються. Нам потрібно просто зосередитися на вірі в Бога, а з ними в нас немає нічого спільного. Чи вони царі, а чи розбійники, вони від сатани, і вони будуть знищені. Нам потрібно лише слідувати за Богом усім серцем, назавжди відрікшись від сатани та йдучи тільки з Богом. Це правильно.

Я навів приклад знань і досвіду, тож тепер ви маєте розуміти ці речі дещо точніше. Навіщо бесідувати про ці речі? З одного боку, щоб ви змогли використовувати ці факти та приклади, щоб розрізняти антихристів, а також упізнавати цей аспект характеру антихристів у собі. З іншого боку, хіба таке обговорення не може стримати декого від безрозсудних учинків? (Може.) У минулому деякі люди у виконанні свого обов’язку були схильні покладатися на досвід і застарілі методи та чіплялися за власні способи дій, тому вони переривали роботу Божого дому й заважали їй, і в результаті з ними розібралися. Вони понад усе цінували свої застарілі практики й досвід, ніколи не зважаючи на найважливіше, а саме: що говорить Бог, чого Він вимагає від людей і як дотримуватись істин-принципів. Вони також уперто чіплялися за свої застарілі практики та, ба більше, використовували як підставу таку абсурдну логіку: «Ми завжди так робили», «Там, звідки ми родом, це завжди робилося так. Саме так робили наші предки». Чому вони завжди наголошували на таких речах? Це доводило, що вони не приймали нового – що вони не приймали істини. Вони не могли розгледіти незграбність, відсталість і сміховинність цих застарілих способів. Вони не усвідомлювали, що існують нові способи дій – передовіші, точніші, доречніші способи. Вони постійно трималися за свої старомодні способи, покладаючись на свій старий досвід і думаючи, що вони досить прогресивні – що вони практикують істину. Хіба це не абсурдні особи? «Там, звідки ми родом, це завжди робилося так», «Так, як я робив раніше», «Ми завжди так робили» – чи можуть ці старі способи, ці старожитності замінити істини-принципи? Хіба те, що хтось діє по-старому, значить, що він практикує істину? Ці люди нічогісінько не розуміли та не могли розгледіти. Хіба вони не старі ретрогради, що вперлися рогом і чіпляються за старі способи? Таким людям украй важко прийняти істину! Скажи Мені, як слід підходити до справ – хоч нових, хоч старих? Як із ними розбиратися? На чому це має ґрунтуватися? Якщо в усіх є лише поверхові знання про якесь питання, то як підійти до нього так, щоб це було правильно та відповідало принципам? Потрібно спершу спитати в когось, хто відносно добре обізнаний у цій галузі. Якщо ти знайдеш когось обізнаного, то матимеш шлях. Якщо знайти когось обізнаного не вдається, то проблему можна повністю розв’язати, звернувшись за порадою чи пошукавши інформацію в інтернеті. А під час пошуку все одно потрібно молитися Богу та сподіватися на Нього; хай Бог відкриє шлях уперед. Як ми це називаємо? Ми називаємо це принципами практики. Дехто з вас думає про себе: «Я в цій галузі професіонал, у мене величезний досвід. Я навіть отримував нагороди за роботу в цій галузі, тож у мене є цей капітал. Раз цю роботу довірили мені, то це я тут головний. Я маю владу ухвалювати рішення, і все залежить від мене. Усі мають виконувати мої накази та слухатися мене. Більше нічиї слова не мають значення, а хто зі мною не згоден, той хай закриє рота!». Чи правильний такий спосіб мислення? Звісно, що ні. Твоє ставлення й характер, які ти виявляєш, проблематичні. У душі ти думаєш, що раз ти прийняв це доручення, то це дає тобі право тримати в руках владу. Ти хочеш бути головним, і ніхто інший не має права голосу. Тобі наче не потрібна співпраця інших людей і не потрібно, щоб усі виражали власні думки; усе має бути зроблено по-твоєму, тільки ти все вирішуєш. Що це за характер такий? Хіба це не вкрай зарозуміло та нерозумно? Це характер антихриста. Можливо, ти маєш трохи кращий рівень, ніж інші; можливо, у тебе є трохи проникливості та трохи досвіду в цій справі. Проте є одна річ, яка має бути тобі ясна: ніщо з того, що ти маєш, – не істина. Якщо ти думаєш, що в тебе трохи кращий рівень і є певна проникливість, певний талант і певні знання, і вважаєш ці речі істиною, і віриш, що ти істина, і думаєш, що всі мусять слідувати твоїм наказам і слухатися твоїх розпоряджень, то хіба це не характер антихриста? Якщо ти дійсно чиниш у такий спосіб, то ти не хто інший, як антихрист. Що неправильного в тому, що ти ставишся до своїх дарів як до істини? Рівень, проникливість, таланти та знання, якими ти володієш, – це не щось неправильне. То що ж ми тут розбираємо? Ми розбираємо твій характер – розбещений характер, який за всім цим криється; зарозумілий характер, характер упевненості у власній праведності. Коли ти ставишся до своїх дарів як до істини, ти віриш, що володієш істиною, бо маєш ці дари. Ти замінюєш істину такими дарами – то що це за характер? Хіба це не характер антихриста? Усі антихристи ставляться до власних думок, ученості, дарів і талантів як до істини. Вони вважають, що володіння цими дарами рівнозначне володінню істиною. Тому вони вимагають, щоб інші слухалися їх, виконували їхні накази та підкорялися їхній владі. Ось що антихристи роблять неправильно. Чи справді ти володієш істиною? У тебе немає ні справжнього розуміння Бога, ні богобоязливого серця, ти тим більше не людина, яка кориться Богу, і ти нітрохи не володієш істиною, але ти зарозумілий, пихатий і впевнений у власній праведності, і ти думаєш, що володієш істиною й інші мають слухатися тебе та виконувати твої накази. Ти справжнісінький антихрист.

Робота з поширення Євангелія включає різні проєкти, які вимагають від людей вивчення й опанування різних навичок і професій, проте деякі люди не розуміють Божого наміру та легко збиваються зі шляху. Вони вивчають лише професійні знання та навички, не приймаючи ні краплі істини. Що це за люди? (Люди з характером антихристів, які ставлять у пріоритет дари.) Правильно. Це люди того типу, який ми розвінчуємо; люди цього типу мають характер антихриста, а в тяжких випадках вони є антихристами. Вони бажають скористатися цією нагодою, щоб навчитись усьому цьому, а далі стати найкращими серед усіх, хто володіє цією професією чи навичкою, стати найбільшими знавцями та професіоналами в цій галузі, щоб інші в усьому покладалися на них і слухали їх замість того, щоб практикувати істину, поки ці особи беруть на себе провідну роль у групі. У цьому й полягає проблема. Які люди бувають такими? Ті, які прагнуть лиш учитись і споряджатись усілякими знаннями, ученістю й досвідом; які в усіх справах покладаються на свій рівень, таланти й дари. Рано чи пізно всі вони підуть таким шляхом. Це неминуче. Це шлях Павла. Незалежно від твоєї сфери чи галузі, якщо порівняно з іншими в тебе трохи більше знань, досвіду чи винесених уроків, це не достатній доказ того, що ти розумієш істину чи ввійшов в істину-реальність, і це й поготів не означає, що ти здобув істину. А що ж достатній доказ цього? Здобуття кращого розуміння принципів виконання такого обов’язку, а також необхідних стандартів Божого дому щодо виконання цього обов’язку в ході опанування цих професійних навичок. Бувають такі люди: що більше ти спонукаєш їх оволодіти професійними знаннями, то більше вони опираються, вважають, що для них неможливо виконувати свій обов’язок, і навіть кажуть: «Віра в Бога має полягати у відході від невіруючого світу, тож навіщо нам опановувати навички та знання невіруючого світу?». Вони не хочуть учитися. Це лінь. Вони не ставляться до своєї роботи відповідально, їм бракує вірності, і вони не бажають докладати до такої справи жодних зусиль. Опановувати професійні знання та навички потрібно для того, щоб добре виконувати свій обов’язок. Є багато знань і широковідомих речей, з якими ти ще не стикався та які тобі потрібно вивчити. Бог вимагає цього від людини та доручає це їй. Тому вивчення цих речей не буде марним; усе це – заради того, щоб добре виконувати свій обов’язок. Деякі люди думають, що, опанувавши такі навички, вони зможуть закріпитись у Божому домі. Хіба від такого способу мислення не буде клопотів? Такий погляд неправильний. Чи є хтось здатний іти цим шляхом? Що більша влада, що більший обсяг роботи, що більша відповідальність покладаються на таку людину, то більша небезпека їй загрожує. Звідки береться ця небезпека? Звісно, від того, що в цієї людини розбещені характери та характер антихриста. Роблячи щось, вона концентрується тільки на тому, як виконати завдання, і робить його для галочки. Вона не шукає принципів. У ході виконання свого обов’язку вона не приходить ні до розуміння Божих намірів, ні до глибшого розуміння й осягнення істин-принципів. Вона не шукає принципів, і вона не досліджує й не критикує розбещеність, яку виявляє, неправильні погляди, що в неї виникають, і неправильні стани, в які вона впадає, виконуючи свій обов’язок. Вона концентрується тільки на зовнішніх практиках, приділяючи увагу лише тому, щоб оволодівати різними видами знань, необхідними для виконання її обов’язку, і споряджатися ними. Вона вірить, що, незалежно від сфери діяльності, знання – усьому голова; що якщо вона матиме знання, то здобуде силу й утвердиться в групі; і що ті, у кого високі знання й академічна кваліфікація, мають високий статус, у якій би групі вони не були. Наприклад, у лікарні головний лікар зазвичай найкращий у всіх аспектах цієї професії й має найвидатніші технічні навички, і такі люди вважають, що й у Божому домі так само. Чи правильне таке розуміння? Ні, неправильне. Це суперечить вислову «У домі Божому править істина». Такі люди вірять, що в Божому домі панують знання, що в Божому домі утвердиться будь-хто зі знаннями й досвідом, будь-хто з достатнім стажем і капіталом, і всі мусять його слухати. Хіба цей погляд не помилковий? Деякі люди несвідомо думають і діють саме так; вони до цього прагнуть, і, можливо, зрештою вони одного дня наштовхнуться на глуху стіну. Чому вони можуть наштовхнутися на глуху стіну? Хіба людина, яка не любить істину та не прагне до неї, яка повністю ігнорує істину, може зрозуміти себе? (Ні.) І, не розуміючи себе, вона водночас споряджається великим обсягом знань, платить для Божого дому якусь ціну та робить певний внесок – на що вона все це перетворює? Вона перетворює все це на капітал. А що для неї цей капітал? Це протокол того, що вона практикувала істину, доказ того, що вона ввійшла в істину-реальність і зрозуміла істину. Ось на що вона перетворила ці речі. У душі кожна людина сприймає розуміння істини та входження в істину-реальність як добру, позитивну річ. Звісно, це правда й в очах людей такого роду. Однак, на жаль, вони помилково прийняли за істину знання. Проте ця помилка все одно викликає в них почуття задоволення. Це ознака небезпеки. Що за людина стала б так поводитися? Усі люди без духовного розуміння поводилися б саме так, несвідомо ступаючи на хибний шлях. А коли вони ступили на нього, то відтягнути їх назад уже не вийде. Якщо ти бесідуватимеш із ними про істину, вказуватимеш на їхні стани та розвінчуватимеш їх, вони не зможуть пов’язати це із собою. Це серйозний брак духовного розуміння. Така людина природно ставиться до своїх знань, досвіду й винесених уроків як до істини. А коли вона приймає ці речі за істину, то рано чи пізно виникає певна ситуація. Це неминуче. Припустімо, Бог говорить одне, а така людина говорить інше – їхні точки зору, безсумнівно, будуть різними. То чию ж точку зору така людина вважатиме правильною? Вона вважатиме правильною свою власну точку зору. То чи зможе вона тоді коритися Богу? (Ні.) Що вона зробить? Вона чіплятиметься за власну точку зору та заперечуватиме те, що сказав Бог. Хіба, чинячи так, вона не ставиться до себе як до уособлення істини? (Так і є.) Вона думає, що, точно як буддист, вона нарешті досягла успіху в самовдосконаленні; заперечуючи Бога, вона водночас домагається, щоб інші ставилися до неї як до Бога, і вважає, що стала уособленням істини. Як це абсурдно! Скажімо, хтось особливий знавець у певній галузі знань або сфері діяльності. Будучи непрофесіоналом у цій галузі, Я ставлю йому запитання, пов’язані із цією сферою, але коли Я це роблю, він починає хизуватися. Що це за людина така? Скажіть Мені, це неправильно, що Я ставлю йому запитання? (Ні.) Чому ж Я ставлю йому запитання? Тому що деякі речі пов’язані з роботою та професійною діяльністю, а оскільки Я на них не розуміюся, то Мені слід спитати в когось іншого. Ба більше, Я знаю, що він має досвід і розуміється на цих справах. Ставити йому запитання – це абсолютно належно. Чи правильні Мій намір і підхід? (Так.) У цьому не має бути нічого поганого, правда? То як же тій людині правильно поставитися до цієї справи? Їй слід розповісти Мені про все, на чому вона розуміється. А далі як їй слід про це думати? Як правильно про це думати? А як неправильно? Як би про це думала нормальна, раціональна людина? А як би про це думав хтось із характером антихриста? Деякі люди, почувши, що Я чогось не розумію, кажуть: «О, ти не розумієш! Ти не знаєш, як нам важко було це зробити! Ти цього не знаєш і не розумієш!». Говорячи, вони починають хизуватися. А що означає це хизування? Що тут є проблема. Ці люди зазвичай такі витончені та побожні, але чому вони раптом починають хизуватися? (Вони вважають себе істиною, бо розуміють трохи знань і мають трохи досвіду.) Правильно. Раніше, коли інші в них щось питали, вони не надавали цьому великого значення. Але коли це Я в них щось питаю, вони думають: «Хіба ти не істина? Хіба ти не маєш усе розуміти? Як ти можеш не розуміти таку річ? Якщо ти цього не розумієш, то я вищий за тебе». Вони хочуть трохи похизуватися. Хіба не так вони думають? (Так.) Вони не відчувають, що їх удостоїли честі; натомість із них виривається певний сатанинський характер. Раптом вони відчувають, що вони все ж настільки могутні між землею і небом! Хіба це не ілюзія? Хіба вони не телепні? (Так і є.) Я теж так думаю. Тільки телепень так міркував би. Вони просто трохи розуміються на цій галузі, чи не так? Є багато речей, які людям невідомі; їм слід трохи знати своє місце й можливості. Деякі люди трохи знаються на тканинах і загалом можуть визначити тип матеріалу просто на дотик. Якщо похвалити їх, сказавши: «Схоже, ти знаєшся на тканинах», вони у відповідь скажуть: «Ясна річ. Ви цього не знаєте, бо не вчилися. А я цьому вчився – я на цьому знаюся краще за вас. Я тебе не зневажаю – тобі просто дійсно треба повчитися ще». Хіба це не досить огидно? Є й такі люди, які трохи поготують і вже починають хизуватися, скільки страв вони можуть приготувати та скільки наїдків наварити. Хтось пройшов мінімальну медичну підготовку та трохи попрацював сільським фельдшером. Коли брат або сестра трохи захворіють і просять його про масаж, голковколювання чи вакуумний масаж банками, розпитуючи, чи може це їх вилікувати, він відповідає: «Думаєш, це так легко вилікувати? Ви не розумієте. Усі ми, медики, знаємо, що людське тіло складне. У божому творенні людини є таємниці. Тож те, чи можна застосовувати голковколювання або масаж банками, залежить від обставин». Насправді він теж знає дуже мало. Він не може ні чітко пояснити жодний діагноз, ні вилікувати багато хвороб. Однак, щоб зберегти обличчя, він усе одно чваниться, прикидається та тримається як експерт. Прояви цих різних типів людей показують, що всі розбещені люди мають характер сатани та характер антихристів. Проте бувають навіть серйозніші випадки, коли люди прикидаються та щось із себе вдають аж до самого кінця. Незалежно від того, чи хвалять їх інші, глибоко в душі вони плекають темну думку. Що це за думка? «Я ніколи нікому не дозволю дізнатися про мою справжню ідентичність і справжні здібності». Наприклад, якщо це лише сільський фельдшер із мінімальною освітою, він постійно намагається зробити так, щоб інші вважали його відомим лікарем, і ніколи не хоче, щоб хтось дізнався про те, що він фельдшер із мінімальною освітою, і про те, чи справді він може лікувати хвороби. Він боїться, що інші довідаються правду про нього. Наскільки ж він себе прикрашає? Настільки, що всі, хто з ним стикається, думають, що він ніколи не помиляється та не має жодних недоліків, що він майстер у всьому, чого вчиться, і може все, що потрібно іншим. Якщо інші питають у нього, чи вміє він куховарити, він каже, що вміє. Коли в нього питають, чи може він приготувати імператорський бенкет на понад сотню страв, то він хоч і думає про себе: «Я ж не можу», але коли його питають далі, відповідає: «Можу!». Проте коли його просять так і зробити, він вигадує виправдання, щоб відмовитися. Хіба це не обман? Він удає, що все знає, все може, на все здатен, – хіба він не телепень? Але незалежно від того, чи він телепень, а чи має певний рівень, деякі здібності чи дари, яка одна риса є спільною для антихристів? Це їхнє бажання прикидатися, що вони все розуміють, і вдавати, що вони – істина. Хоча вони не заявляють прямо, що вони істина, вони хочуть удавати, що вони – реальність усіх позитивних речей, що вони все можуть. То хіба підтекст тут не той, що вони – уособлення істини? Вони вірять, що вони – уособлення істини, що всі їхні слова правильні, що вони – істина.

Комусь Вишнє призначає якесь особливе завдання. Дізнавшись про це, ці люди думають про себе: «Це завдання мені доручило вишнє, а отже, моя влада посилилася. Тепер у мене буде нагода продемонструвати свої таланти та владу. Я покажу підлеглим, наскільки я грізний». Взаємодіючи з братами й сестрами, вони командують ними, кажучи: «Іди зроби те-то!». Коли їх запитують, як це робити, вони відповідають: «Ти це робитимеш чи ні? Якщо ні, я з тобою розберуся! Це наказ вишнього. Ти можеш дозволити собі образити їх зволіканням? Коли вишнє вимагатиме відповісти за це, хто зможе дозволити собі понести цю відповідальність?». Брати й сестри відповідають: «Ми просто хочемо розібратись і пошукати принципів для виконання цього завдання, а не діяти навмання й не підходити до цього як заманеться. Усе має робитися відповідно до принципів. Про яке б питання не йшлося, яким би терміновим або важливим воно не було, хто б його не доручив, дотримання принципів – це вічно незмінна істина. Це наш обов’язок, і ми маємо бути відповідальними. Пошук принципів – це те, чого від нас вимагає Бог. Ми шукаємо та просимо роз’яснень із відповідальним ставленням. У цьому немає нічого поганого. Тобі треба роз’яснити нам це питання». Однак ті люди відповідають: «Та що про це говорити? Хіба сказане вишнім може бути неправильним? Швидко за діло!». На що брати й сестри відповідають: «Раз Вишнє так сказало, ми, звісно, зробимо це негайно. Але чи можеш ти чітко пояснити нам, як це робити? Чи є тут якісь конкретні правила або інструкції?». Вони кажуть: «Робіть так, як вважаєте за потрібне. Інструкції вишнього були не такими детальними. Самі розбирайтеся!». Що це за люди такі? Не будемо поки що говорити про мотив і першопричину того, що вони так роблять; натомість дослідімо спочатку їхній характер. Цей їхній підхід хороший? (Ні.) Як вони дійшли до такого підходу? Це нормальний підхід? (Ні.) Він не нормальний. Це проблема з їхнім психічним станом чи з їхнім характером? (Це проблема з їхнім характером.) Правильно, у них проблемний характер. Є такий вираз «вичікувати сприятливої миті». Це значить, що в минулому вони ніколи не мали слушної нагоди розбудувати свою владу, але тепер, коли така нагода з’явилася, вони хапаються за неї та використовують її як привід для дій. Що це за характер такий? Який би обов’язок Вишнє на тебе не поклало, принципи твоїх дій не можуть мінятися. Коли Вишнє доручає тобі роботу чи завдання, це просто доручення, яке тобі довірили. Виконати його – це теж твій обов’язок. Але хіба після того, як ти отримав від Вишнього доручення та взявся за цю роботу, ти можеш претендувати на звання повноважного посла й експерта з істини? Хіба тепер у тебе є влада командувати іншими та робити як тобі хочеться? Хіба тобі дозволено просто слідувати власним схильностям, діючи як заманеться, відповідно до власних уподобань і у власний спосіб? Коли Вишнє напряму доручає тобі щось зробити, хіба це якось відрізняється від того, коли ти, як завжди, виконуєш свій звичайний обов’язок? Тут немає жодної різниці: і те, і те – твій обов’язок. А раз і те, і те – твій обов’язок, то хіба принципи дій змінилися? Ні, не змінилися. Тож незалежно від того, у який спосіб на тебе покладено твій обов’язок, сутність і природа цього обов’язку залишаються тими самими. Що Я маю під цим на увазі? Під цим мається на увазі, що діяти треба відповідно до принципів, який би обов’язок ти не виконував. Якщо Вишнє напряму доручило тобі щось зробити, це не причина робити це як заманеться, і це не значить, що всі твої дії будуть правильними й виправданими. Навіть якщо в тебе є певні здібності, чи можеш ти відхилятися від шляху пошуку істин-принципів? Ти все одно розбещена людина. Ти не став богом; ти не належиш до якоїсь особливої групи. Ти – досі ти, і ти завжди будеш людиною. У Біблії багато людей, яких Бог покликав особисто: Мойсей, Ной, Авраам, Йов і багато інших. Також є багато людей, які розмовляли з Богом, проте жоден із цих людей не вважав, що він особлива постать або належить до особливої групи. Серед цих людей деякі особисто бачили явлення Бога в полум’яному вогні, інші чули Божі висловлювання власними вухами, деякі чули посланців, що передавали Божі слова, а ще хтось особисто приймав Божі випробування. І чи був серед них хтось, кого Бог вважав не таким, як звичайні люди? (Ні.) Ні. Бог на це так не дивиться. Але якщо ти розумієш це саме так і постійно вважаєш себе особливою постаттю, то що в тебе за характер? (Характер антихриста.) Це дійсно характер антихриста, що дуже страшно! Навіть якби Бог поклав руки тобі на голову та наділив тебе силою творити чудеса, підкріплені божественною владою, або виконувати певні завдання, ти завжди залишався б людиною; ти не зміг би стати уособленням істини. Що це означає? Це означає, що ти ніколи не матимеш права використовувати ім’я Боже, щоб іти проти істини та діяти як заманеться: це поведінка того архангела. Іноді Бог використовує особливі методи чи канали, щоб доручати певним людям робити особливі речі, виконувати особливу роботу або повідомляти про особливі події чи завдання. Так буває тому, що Бог вірить, що ці люди здатні взяти на себе таку роботу, що вони можуть виконати роботу, доручену Богом, що вони гідні Його довіри, – і не більше того. Навіть якщо це Сам Бог особисто дав їм доручення, навіть якщо вони чули висловлювання з Божих вуст або розмовляли з Богом, вони не стануть чимось іншим, ніж звичайні люди, і не будуть піднесені зі ступеня звичайних створених істот до ступеня унікальних або вищих створених істот. Цього не буде ніколи. Тому серед людства, в домі Божому, ніхто не може перетворитися на уособлення істини, якими б особливими не були певні речі в ньому, як-от його таланти, ідентичність, статус, досвід або винесені уроки. Якщо хтось так зухвало вдає із себе уособлення істини, то ця людина, безсумнівно, антихрист. Хоча деякі люди часом виявляють такий характер, вони все одно можуть прийняти істину й покаятися. Такі люди мають характер антихриста й ідуть шляхом антихриста; вони досі мають надію на спасіння. Однак якщо хтось постійно вдає із себе уособлення істини, продовжує вірити, що має рацію, і відмовляється каятися, то він справжній антихрист. Жоден, хто є антихристом, не приймає ні краплі істини. Навіть якщо його викривають і відсіюють, він усе одно не може ні пізнати себе, ні по-справжньому пожалкувати. Деякі лідери та працівники мають лише характер антихриста. Принципи, за якими вони діють, і шляхи, які вони вибирають, ті самі, що й в антихристів. Їм теж бракує раціональності, і вони теж не розуміють істини, не усвідомлюють природи та наслідків своїх дій і чинять безрозсудно. Однак їх відрізняє те, що деякі з них усе ж можуть прийняти дещо з того, що Я кажу. Мої слова все ж можуть спонукати їх і слугувати для них застереженням. Хоча в таких людей характер антихриста, вони все ж можуть прийняти дещо з істини; вони можуть приймати якесь обтинання, можуть щиро жалкувати й до певної міри каятися. Це відрізняє їх від антихристів. Це люди, які мають лише характер антихриста. Між тими, хто має природу-сутність антихриста, і тими, хто має характер антихриста, є дещо спільне. Загалом вони однакові, і спільна риса між антихристом і людиною з характером антихриста полягає в тому, що в них обох характер антихриста. Проте деякі із цих людей можуть прийняти істину й по-справжньому пожалкувати. Такі люди – не антихристи, а радше ті, хто має характер антихриста. У цьому й полягає різниця між антихристом і тими, хто має характер антихриста. Будь-яка людина, що не може прийняти навіть крихти істини та не відчуває щирого жалю, – це справжній антихрист. Будь-яка людина, що може прийняти істину та відчуває щирий жаль, – це людина з характером антихриста, і її можна спасти. Потрібно чітко розрізняти людей цих двох типів і нікого не характеризувати наосліп. До якого типу ви належите? Хтось може сказати: «Чому в мене таке відчуття, ніби я такий самий, що й антихристи? Різниці наче ніякої». Це відчуття правильне: очевидної різниці немає. Якщо ти можеш прийняти істину та відчути щирий жаль, то це єдина різниця, і це також різниця з точки зору людськості. Інакше кажучи, антихрист – це зла людина. З іншого боку, людина з характером антихриста – не зла людина: у неї просто розбещений характер. Це єдина різниця. Їхні розбещені характери нічим не відрізняються; усі вони в цьому однакові, ця риса спільна для них усіх. Різні стани розбещеної людськості, розвінчані Божими словами, абсолютно точні та нітрохи не відхиляються від реальності. Коли Божі обранці читають Божі слова, усі вони відчувають те саме; усі вони поділяють однакове розуміння, і різниця тільки в глибині їхнього досвіду. Усі вони визнають власну зарозумілість і нерозумність. Усі вони здатні усвідомити, що в них забагато розбещених характерів, що сатана заглибоко розбестив людство та що Богу нелегко спасати людство. Хоча вже стільки всього сказано, але ще досі залишається що сказати. Усі вони визнають, що людство вбоге й варте жалю, сліпе та нетямуще. Усі вони усвідомлюють, що це саме сатана заглибоко розбестив людство, що першопричина розбещеності й нечестя людства полягає в тому, що сатана розбестив людство та контролює його. Після розбещення сатаною в людей проникла сатанинська отрута, через що в них розвинувся характер сатани й вони втратили раціональність, совість і розум нормальних людей. Їм бракувало здатності відрізняти правильне від неправильного. Якби Бог не встановив для людства закони, люди не знали б, правильно це чи неправильно – бити або вбивати людей, красти, блудити. Вони вважали б свої дії виправданими та думали б, що так і треба чинити. Проте після того, як Бог проголосив закони та заповіді, люди усвідомили, що робити таке – це гріх; їхня раціональність стала трохи нормальнішою. Звісно, це був лише найповерховіший рівень раціональності, який, природно, став би глибшим, щойно вони зрозуміли б істину. Тепер, якщо люди зуміють глибше зрозуміти різні істини, пізнати себе, знайти належне їм місце й точно оцінити власний рівень, сприйнятливість і здатність сприймати істину, а також спроможуться використовувати істину як стандарт і покладатися на Божі слова, щоб з’ясувати такі речі, як те, які види ставлення розбещених людей до Бога позитивні, а які ні та які з них – уявлення й фантазії, а які відповідають істині, тоді їхня раціональність стане ще нормальнішою. Отже, тільки істина може дати людям нове життя. Однак якщо ти споряджаєшся знаннями, ставиш у пріоритет певні практики та постійно хизуєшся, постійно виставляєш себе напоказ і постійно вихваляєшся тією дрібкою непримітних, незначних знань або вченості та не прагнеш до істини, чи зможеш ти здобути це нове життя? Ні, це було б марною ілюзією. Ти не тільки не здобудеш його, а й утратиш можливість спасіння, а це вкрай небезпечно!

Кожен із вас прослухав багато проповідей про істину, і тепер ви більш-менш розрізняєте людей усілякого роду. Хоча ви можете розрізняти злих людей і поганих людей, ви досі не розрізняєте неправдивих лідерів і антихристів. Зараз Божий дім поступово очищає церкву від усіх тих, хто не приймає ні найменшої краплі істини, хто досі діє безрозсудно, заважає роботі Божого дому й перериває її. Це свідчить, що Божа робота досягла цього етапу, і Божі обранці починають прокидатися. Коли Я в минулому стикався з певними людьми, Я завжди відчував, що від них іде свого роду «запах». Що за запах? Він був точно як запах диких звірів і лютих тварин, які наїжачуються й виють іще до того, як до них наблизяться. Люди теж демонструють певні дії, подібні до тваринних. Звідки беруться ці дії? Вони походять від розбещених сатанинських характерів, які є в людей. Що Я маю на увазі під «запахом»? Я маю на увазі, що, подивившись їм в очі, ти не бачиш щирості, а натомість зустрічаєш порожній, блукаючий погляд. Вони відчувають, що не можуть тебе зрозуміти, тому, коли вони на тебе дивляться, їхні очі блукають. Ти також не відчуваєш у їхніх словах жодної щирості, бо в глибині душі вони її взагалі позбавлені. Що Я маю на увазі, коли кажу, що вони позбавлені щирості? Я маю на увазі, що з ким би вони не взаємодіяли, глибоко в них є захисний бар’єр. Цей захисний бар’єр відчувається в їхньому погляді, тоні голосу та манері мови. Це і є їхній своєрідний запах; від нього таке відчуття, що вони хоч і чули багато проповідей, але досі не розуміють істини та не ступили на шлях спасіння. Як би ти не бесідував із ними про істину, як би ти не розвінчував розбещений характер людства, як би щиро ти до них не ставився, як би ти їх не забезпечував і не пас, як би ти їм не допомагав, ти не заробиш від них щирого ставлення. То що ж у них криється? Настороженість, сумнів – це найпоширеніше; ба більше, у них є й свого роду самозахист і бажання, щоб інші завжди були про них високої думки. Тому їхні слова, погляд, вираз обличчя – в усьому цьому виявляється щось дуже неприродне. Інакше кажучи, те, що ти помічаєш у їхніх очах і виразі обличчя, відрізняється від того, що вони думають у глибині душі. Словом, неважливо, чи людина боязка, обережна або має внутрішні труднощі: якщо ти не бачиш у ній щирості, хіба це не проблемно? (Проблемно.) Дійсно, це проблема. Як же це визначити? Це можна визначити з її поведінки та манери говорити. Вона не каже те, що думає, а вибирає ті слова, які вважає доречними, і бесідує з тобою про ті речі, які вже обдумала. Це тактика самозахисту невіруючих. Щоразу, коли з ними щось трапляється, вони спершу настовбурчуються голками, як їжаки, захищаючи себе. Їхнє реальне становище, їхні здібності й таланти, їхні помилки, їхня розгубленість, навіть їхній обман і лицемірство – усе це обгорнуто їхніми колючками, приховано від зовнішнього світу, приховано навіть від Мене. Вони витрачають дуже багато сил, аби прикривати та прикрашати себе, а також захищати себе. Звідки все це береться? Людство набуло цього після розбещення сатаною. На початку, після того як Бог створив Адама і Єву, Він привів їх жити в Едемський сад; Він сказав їм, які плоди з яких дерев їм можна було їсти, а які ні. Вони були нагі та не соромилися перед Богом. Що ж вони про це думали? Вони думали, що такими Бог їх створив, що вони мають усе те, що дав їм Бог, і що їм не потрібно ховатися від Бога: це ніколи не спадало їм на думку. Тому, як би вони не виглядали перед Богом, вони завжди були відверті. У їхніх очах було видно щирість; у глибинах їхніх душ не було ніякої настороженості й захисних стін проти Бога. Їм не потрібно було захищатися перед Богом, бо в глибині душі вони знали, що Бог для них не загроза; вони були в повній безпеці. Бог їх тільки захищав, любив і леліяв. Бог ніколи б не заподіяв їм шкоди. Це було найбазовіше, найміцніше переконання в глибині їхніх душ. Але коли це почало змінюватися? (Коли вони з’їли плід із дерева пізнання добра і зла.) Насправді те, що вони з’їли плід із дерева пізнання добра і зла, – це символічно. Це означало, що з моменту, коли сатана вперше знадив Єву, вони мало-помалу знаджувалися сатаною, коячи гріхи, роблячи неправильні вчинки та йдучи неправильним шляхом; далі в них увійшла отрута сатани. Незабаром вони стали часто ховатися від Бога перед Його приходом, не бажаючи, щоб Бог їх знайшов. Чого б їм таке робити? Вони відчували віддаленість від Бога. Звідки ж узялася ця віддаленість? Це сталося тому, що всередині них було щось інакше. Сатана наділив їх певними думками та поглядами; він наділив їх свого роду життям, через що вони почали сумніватись у Богові й остерігатися Його. Далі вони негайно замислилися, чи не посміється з них Бог, коли побачить їх нагими. Звідки взялася ця думка? (Від сатани.) Чому вони так не думали до того, як сатана їх знадив? Тоді в них було найпервісніше життя, дане Богом; вони не боялися, що Бог із них посміється, і не думали про таке. Проте після того, як їх знадив сатана, усе почало змінюватися. Спершу вони подумали: «На нас нічого не вдягнено. Хіба Бог не посміється з нас? Хіба не виходить, що ми безсоромні?». У їхніх головах виникла низка питань. І коли в них виникли ці думки, Адам і Єва мимоволі стали ховатися від Бога. Вони, безсумнівно, думали про себе: «Коли ж прийде Бог? Якщо Бог таки прийде, що мені робити? Мені треба швидко сховатися!». Вони відчували потребу постійно ховатися. Це розбещений характер? (Так.) Корінь цього розбещеного характеру – сатанинське знадження. Коли вони остерігалися Бога й ховалися від Нього, хіба в душі вони ще довіряли б Йому? Хіба вони ще покладалися б на Нього? (Ні.) То що ж у них залишилося? (Настороженість.) Залишилися тільки настороженість і підозрілість, а також віддалення, страх і сумніви – усе це до них прийшло. Вони навіть думали: «Чи не нашкодить нам Бог? Ми нагі й не маємо чим захиститися. Чи не може Бог нас побити? Чи не може Він нас убити?». Їм ніколи не спадало на думку, що їхнє життя дане Богом, і Він, звісно, не вбив би їх так запросто. Їхня свідомість була затуманена, вони заплуталися. Сатана й донині продовжує розбещувати людство; ставлення людства до Бога видно по очах людей, і воно ніколи не змінювалося. Щирість зникла; справжня віра, довіра та покладання на Бога зникли. У чому ж корінь цього? (У розбещенні сатани.) Правильно, у розбещенні сатани. Сатана завдав людству жахливої шкоди! Хоча люди й думають, що часи до того, як сатана розбестив людство, були дуже добрі, але насправді, якщо порівнювати із часами після спасіння, осягнення істини та пізнання Бога, тоді все ж було не так добре, як зараз після спасіння. Якби ви могли вибрати, що б із цього ви обрали? (Часи після спасіння.) Насправді людям не годиться вибирати ні того, ні того; люди вибирати не можуть. Це призначається Богом, це доля людства. До того, як сатана розбестив людство, перші люди не розуміли істини та не знали, Ким є Бог, хоч і довіряли Йому та покладалися на Нього. У наші дні люди принаймні мають поняття про це; вони знають, що людство походить від Бога, що вони створені істоти, а Бог – їхній Творець. Вони знають, що Бог контролює все. Але тогочасні люди не розуміли всіх цих речей. Вони були досить простими, тобто вони не боялися, що Бог побачить їх або посміється з них, і з усім зверталися до Бога. Їхні переконання були настільки простими. Але чи знали вони, Ким є Бог? Ні. Тому вся робота, яку виконав Бог, має глибоку цінність і велике значення для людства. Уся вона добра. Коли ми говоримо про історію бунту людства проти Бога, чи відчуваєте ви великий смуток? Колись тісні стосунки між людством і Богом стали такими віддаленими. Бог щиро захищає й любить людство, і все ж люди сумніваються в Богові; вони ховаються й віддаляються від Бога та навіть дивляться на Нього як на ворога. Говорити про це справді вкрай сумно. Але ми можемо скерувати свою ненависть лише на сатану; це саме сатана так жахливо розбестив людство. Хоча сатана настільки розбестив людський рід, Бог має спосіб спасти людство. Як би сатана не заважав, це не вплине на Божу роботу зі спасіння людського роду. Це всемогутність Бога, це Його влада.

Антихристи вдають, що вони – уособлення істини, щойно набувають трохи досвіду та знань і засвоюють якісь уроки. Ми вже більш-менш достатньо побесідували на цю тему. Яку інформацію ви із цього здобули? Які істини зрозуміли? (Нам не слід цінувати знання.) Це один аспект. Чи є інші? (Людство – ніколи не істина, і людині не слід удавати, що вона Бог.) Удавати із себе істину – це саме по собі не щось позитивне. Істина – це не те, що можна із себе вдавати; це сутність Бога. Бог постачає тебе якоюсь істиною, і здобути крихту істини – це вже добре. Проте деякі люди хочуть стати уособленням істини. Це неможливо. Такі твердження повністю безпідставні. Ба більше, якщо люди хочуть спастися за допомогою віри в Бога, вони мусять навчитися жити як люди тверезо й відповідально та не прагнути до досконалості. Хай слово «досконалість» і існує, однак ідея про те, що створені люди можуть стати досконалими, нереалістична. Досконалість можна знайти тільки в Богові. Хто з людей, які сповнені розбещеності, досконалий? Усе, що створює Бог, бездоганне. Це і є те, що ми називаємо «досконалістю». Подивіться на риб у морі, птахів у небі, птиць і звірів, що бродять по землі, – усі вони досконалі. Хіба ти знайдеш серед них хоч щось негоже? А ще є біологічний ланцюг, утворений усіма живими істотами, – який він досконалий! Розбещені люди можуть лише спричиняти руйнування, роблячи його недосконалим, дефектним і неповноцінним. Як це егоїстично й ницо! Усе, що створює Бог, хороше. Листя на деревах має найрізноманітніші обриси; великі й малі тварини бувають усілякої форми, і кожна з них має власну функцію. Бог украй уважний до людства, однак людство, розбещене сатаною, не змогло подбати про все суще. Натомість людство все занапастило та змарнувало кропіткі наміри Бога. Люди не дорожили всім цим; навпаки, вони щосили руйнували його, розтрачуючи та нищачи всі ресурси до краю. І який результат? Які кінцеві наслідки? Вони пожинають те, що посіяли! Навколишнє середовище зруйновано, харчовий ланцюг порушено, повітря забруднено, і воду теж. Природної їжі не залишилося; немає навіть чистої води для пиття. Тому серед людей, розбещених сатаною, поняття «досконалості» не існує. Будь-яка людина, що під прапором прагнення до істини заявляє, що досконала чи прагне до досконалості, робить заяву, яка не витримує критики, – це обманна, оманлива брехня. І при цьому такі розбещені люди ще й хочуть удавати із себе уособлення істини! Вони накоїли стільки поганих речей, але все одно думають, що можуть удавати із себе уособлення істини! Хіба це не значить, що їхня сатанинська природа незмінна? (Так і є.) Узагалі не мати істини, але при цьому все одно хотіти вдавати із себе уособлення істини, – які ж сатанинські поріддя безсоромні!

20 листопада 2019 року