Екскурс другий. Як Ной і Авраам слухалися Божих слів та корилися Йому (частина перша)

I. Ной побудував ковчег

Сьогодні Я почну з того, що розповім вам кілька історій. Послухайте, про що Я говоритиму, і подивіться, чи це якось пов’язано з темами, які ми розглядали раніше. Ці історії нескладні, ви, мабуть, усі їх зрозумієте. Ми вже розповідали ці історії раніше, це старі історії. Перша – це історія про Ноя. За часів Ноя людство було вкрай розбещеним: люди поклонялися ідолам, опиралися Богові та чинили всілякі лихі вчинки. Їхнє лиходійство було видиме Божим очам, слова, які вони говорили, досягли Божих вух, і Бог визначив, що знищить цей людський рід потопом, що зітре з лиця землі цей світ. Тож чи мали бути винищені всі люди, щоб не залишилося жодного? Ні. Одній людині пощастило, вона знайшла прихильність у Божих очах і не мала стати об’єктом Божого знищення: цією людиною був Ной. Ной мав залишитися після того, як Бог знищить світ потопом. Визначивши, що Він покладе край цій ері та знищить цей людський рід, Бог дещо зробив. Що саме? Одного дня Бог звернувся до Ноя з небес. Він сказав: «Ною, зло цього людського роду дійшло до Моїх вух, і Я визначив знищити цей світ потопом. Ти маєш збудувати ковчег із дерева ґофер. Я дам тобі розміри ковчега, і ти мусиш зібрати всі види живих істот, щоб помістити всередину ковчега. Коли ковчег буде завершено і всередині буде зібрано по самцю й самиці кожної живої істоти, створеної Богом, настане день Божий. У той час Я дам тобі знак». Промовивши ці слова, Бог відійшов. А Ной, почувши Божі слова, почав виконувати кожне завдання, про яке сказав Бог, нічого не пропускаючи. Що він робив? Він шукав дерево ґофер, про яке говорив Бог, та різні матеріали, необхідні для будівництва ковчега. Він також готувався до збору всіх видів живих істот та догляду за ними. Обидва ці великі завдання закарбувалися в його серці. З того моменту, як Бог довірив будівництво ковчега Ною, той жодного разу не подумав про себе: «Коли Бог збирається знищити світ? Коли Він збирається дати мені сигнал, що Він це зробить?». Замість того, щоб розмірковувати над подібними питаннями, Ной щиро приймав до серця кожну річ, яку говорив йому Бог, а тоді кожну з них виконував. Прийнявши те, що йому довірив Бог, Ной взявся за виконання та звершення будівництва ковчега, про який говорив Бог, як за найважливішу справу в його житті, без найменшого натяку на недбалість. Минали дні, минали роки, день за днем, рік за роком. Бог не наглядав за Ноєм і не підганяв його, але протягом усього цього часу Ной наполегливо виконував важливе завдання, довірене йому Богом. Кожне слово й фраза, промовлені Богом, були написані в серці Ноя, як слова, висічені на кам’яній скрижалі. Не звертаючи уваги на зміни в зовнішньому світі, на глузування оточуючих, на пов’язані з цим труднощі або на інші перешкоди, з якими він стикався, він наполегливо виконував те, що було довірено йому Богом, ніколи не занепадаючи духом і не думаючи здаватися. Божі слова були написані на серці Ноя, і Ной виконував їх у своєму повсякденному житті. Ной підготував усі матеріали, необхідні для будівництва ковчега, і форма та характеристики ковчега, заповідані Богом, поступово вимальовувалися з кожним обережним ударом Ноєвого молотка та рухом його долота. Незважаючи на вітер і дощ, і незалежно від того, як люди знущалися з нього або ганьбили його, отак життя Ноя протікало рік за роком. Бог таємно спостерігав за кожною дією Ноя, ніколи не кажучи йому більше ані слова, і Ной зворушив Його серце. Ной, однак, не знав і не відчував цього; від початку до кінця він просто будував ковчег і збирав усі види живих істот, будучи непохитно вірним Божим словам. У серці Ноя Божі слова були найвищою настановою, якої він мусив дотримуватися і яку мав виконувати, і вони були метою і спрямуванням, які він переслідував усе своє життя. Отже, незалежно від того, що Бог сказав йому, незалежно від того, що Бог попросив його зробити, велів йому зробити, Ной повністю все прийняв і взяв до серця; він вважав це найважливішим у своєму житті і поводився відповідно. Він не тільки не забув, він не тільки зберігав усе у своєму серці, але й виконував у своєму повсякденному житті, приймаючи й виконуючи Боже доручення своїм життям. І в такий спосіб, дошка за дошкою, був побудований ковчег. Кожен рух Ноя, кожен його день був присвячений словам і заповідям Бога. Могло здатися, що Ной не здійснював монументального починання всесвітнього масштабу, але в очах Бога кожен рух Ноя, навіть усе, що він намагався робити, щоб досягти наступного етапу роботи, кожне завдання, виконане його рукою, – усе це було дорогоцінним, і заслуговувало згадки, і було гідним наслідування з боку цього людства. Ной дотримувався того, що йому довірив Бог. Він був непохитний у своїй вірі в те, що кожне слово, сказане Богом, було істинним; у цьому він не сумнівався. І, як наслідок, ковчег було завершено, і всі роди живих істот змогли жити на ньому. Перш ніж знищити світ, Бог дав Ною знак, який сповістив його про те, що потоп неминучий і що йому слід негайно увійти до ковчега. Ной зробив саме так, як сказав Бог. Коли Ной увійшов до ковчега, коли з небес ринув величезний потік, Ной побачив, що Божі слова справдилися, що Його слова виповнилися: гнів Божий зійшов на світ, і ніхто не міг усього цього змінити.

Скільки років Ной будував ковчег? (120 років.) Що означають 120 років для сучасної людини? Це довше, ніж тривалість життя звичайної людини. Можливо, навіть довше, ніж два людські життя. І все ж упродовж цих 120 років Ной робив одну справу, і робив її щодня. У ту доіндустріальну добу, у ту еру до появи інформаційних комунікацій, у ту епоху, коли все залежало від двох людських рук і фізичної праці, Ной щодня робив те саме. Упродовж 120 років він не здавався й не зупинявся. Сто двадцять років: як ми можемо це осмислити? Чи міг би ще хтось із людського роду залишатися відданим одній справі впродовж 120 років? (Ні.) Не дивно, що ніхто не міг залишатися відданим одній справі впродовж 120 років. Та все ж знайшовся один чоловік, який упродовж 120 років наполегливо, без змін, робив те, що довірив йому Бог, ніколи не скаржачись і не здаючись, був невразливим до будь-яких зовнішніх обставин, і зрештою виконав усе саме так, як сказав Бог. Що це була за справа? Для людського роду це було рідкістю, чимось незвичайним – навіть унікальним. У довгому плині людської історії, серед усіх представників людського роду, що слідували за Богом, цьому зовсім не було аналогів. З точки зору величезного масштабу і складності інженерної роботи, рівня фізичних зусиль та напруги, яких вона вимагала, і тривалості, якої вона потребувала, – це була нелегка справа. Ось чому, коли Ной зробив її, це було чимось унікальним серед людства, і він є взірцем і прикладом для всіх, хто слідує за Богом. Ной чув лише кілька послань, і в той час Бог не казав багато слів, тому немає сумнівів, що Ной не розумів багатьох істин. Він не розумів сучасну науку і не володів сучасними знаннями. Він був дуже звичайною людиною, нічим не примітним представником людської раси. І все ж в одному він був не схожий ні на кого іншого: він знав, як слухатися Божих слів, він знав, як слідувати Божим словам і дотримуватися їх, він знав, яким є належне місце людини, і він був здатний по-справжньому вірити й коритися Божим словам, але не більше того. Цих кількох простих принципів було достатньо, щоб дозволити Ною виконати все, що Бог довірив йому, і він наполегливо працював над цим не просто кілька місяців, не кілька років, не кілька десятиліть, а понад століття. Хіба ця кількість років не вражає? Хто міг це зробити, окрім Ноя? (Ніхто.) А чому? Деякі люди кажуть, що це пов’язано з нерозумінням істини, але це не відповідає дійсності. Скільки істин розумів Ной? Чому Ной був на все це здатний? Віруючі сьогодення прочитали багато слів Бога, вони розуміють деяку частку істини – тож чому вони не здатні на таке? Інші кажуть, що це через розбещені характери людей, але хіба у Ноя не був розбещений характер? Чому Ной зміг досягти цього, а сучасні люди – ні? (Оскільки сучасні люди не вірять Божим словам, вони не ставляться до них як до істини й не дотримуються їх.) А чому вони не можуть ставитися до Божих слів як до істини? Чому вони не здатні дотримуватися Божих слів? (У них немає в серці страху Божого.) Отже, коли люди не розуміють істини і не чули багатьох істин, як у їхніх серцях виникає страх Божий? (Вони мусять мати людськість і сумління.) Правильно. У людськості людей мають бути присутні дві найцінніші речі з усіх: перша – це сумління, а друга – розум нормальної людськості. Володіння сумлінням та розумом нормальної людськості є мінімальним стандартом для того, щоб бути особою; це мінімальний, найбільш базовий стандарт для оцінювання особи. Але в сучасних людей цього немає, і тому незалежно від того, скільки істин вони чують і розуміють, на володіння богобоязливим серцем вони не спроможні. Тож у чому суттєва різниця між сучасними людьми та Ноєм? (У них немає людськості.) А в чому суть такої нестачі людськості? (Вони звірі й демони.) «Звірі й демони» звучить не дуже люб’язно, але відповідає фактам; кажучи ввічливіше, вони не мають людськості. Люди без людськості й розуму – це не люди; вони – нижчі навіть за звірів. Те, що Ной зміг виконати Боже доручення, пояснювалося тим, що, коли Ной почув Божі слова, він зміг твердо зберігати їх у своєму серці; для нього Боже доручення було справою всього життя, його віра була непохитною, а його воля – незмінною протягом ста років. Причина цього полягала в тому, що він мав богобоязливе серце, він був справжньою особою, і він мав найглибший розум, що Бог довірив йому будівництво ковчега. Люди, у яких так багато людськості й розуму, як у Ноя, трапляються дуже рідко; було б дуже складно знайти ще одного такого, як він.

Насправді Ной був здатний лише на одне. Це було дуже просто: почувши Божі слова, він виконував їх, і робив це безкомпромісно. Він ніколи не мав жодних сумнівів і ніколи не здавався. Він продовжував робити все, що Бог просив його робити; він виконував і втілював це так, як Бог велів йому, – безкомпромісно, не замислюючись про причини чи про власну вигоду або втрати. Він пам’ятав Божі слова: «Бог збирається знищити світ. Ти мусиш негайно збудувати ковчег, і коли він буде завершений і прийдуть води потопу, ви всі увійдете до ковчега, а ті, хто не увійде до ковчега, – усі загинуть». Він не знав, коли здійсниться сказане Богом, знав лише, що сказане Богом мусить виконатися, що всі Божі слова є істинними, що серед них немає жодного неправдивого слова, і що те, коли вони здійсняться, в який час вони матеріалізуються, залежить від Бога. Він знав, що його єдиним завданням на той час було міцно тримати в серці все, що сказав Бог, а потім, не гаючи часу, виконувати це. Такими були думки Ноя. Ось що він думав, ось що він робив, і такі факти. Отже, яка суттєва різниця між вами й Ноєм? (Коли ми чуємо слово Боже, ми не починаємо практикувати його.) Це поведінка, а яка суттєва різниця? (Нам бракує людськості.) Різниця в тому, що Ной володів двома речами, які є тим абсолютним мінімумом, яким повинна володіти людина, – сумлінням і розумом нормальної людськості. Ви цим не володієте. Чи справедливо сказати, що Ноя можна назвати людиною, а ви не заслуговуєте так називатися? (Так.) Чому Я так кажу? Факти очевидні: якщо говорити про те, що зробив Ной, ви не змогли б зробити навіть мізерної частини того, не кажучи вже про половину. Ной зміг витримати впродовж 120 років. Скільки років ви б змогли витримати? 100? 50? 10? П’ять? Два? Пів року? Хто з вас зміг би витримати пів року? Ходити й шукати дерево, про яке говорив Бог, рубати його, здирати кору, сушити дерево, а потім розрізати його на шматки різних форм і розмірів – чи змогли б ви витримати це пів року? Більшість із вас хитає головою – ви б і пів року не витримали. То що ж, може, три місяці? Дехто каже: «Гадаю, три місяці – теж було б важко. Я маленький і тендітний. У лісі водяться комарі та інші комахи, а ще мурахи та блохи. Я не витримав би, якби всі вони мене покусали. Ба більше, щодня рубати дрова, виконувати ту брудну виснажливу роботу на відкритому повітрі під палючим сонцем і сильним вітром, – не минуло б і двох днів, як я отримав би сонячний опік. Це не та робота, яку я хочу робити. Чи є щось легше, що мені можна велити зробити?» Чи ти можеш обирати, що Бог тобі велить робити? (Ні.) Якщо ти не можеш витримати й трьох місяців, то чи є в тебе істинна покора? Чи володієш ти реальністю покори? (Ні.) Ти й трьох місяців не витримав би. Тож чи є хтось, хто міг би протриматися пів місяця? Дехто каже: «Я не впізнаю дерево ґофер і не вмію рубати дерева. Я навіть не знаю, в який бік впаде дерево, коли я його зрубаю, – а що, як воно впаде на мене? До того ж, зрубавши дерева, я в кращому разі зможу донести один-два стовбури. Ще трохи – і моїй спині та плечам прийшов би кінець, правда?» Ви й пів місяця не можете протриматися. То що ж ви можете робити? Чого ви можете досягти, коли вас просять слухатися Божих слів, коритися Божим словам, втілювати Його слова? На що ви здатні, окрім користування комп’ютерами та роздавання наказів? Якби зараз були часи Ноя, чи були б ви тим, кого покликав Бог? Аж ніяк! Ви не були б тим, кого покликав Бог; ви не були б тим, на кого Бог подивився б прихильно. Чому? Тому що ти – не той, хто здатен коритися, почувши Божі слова. І якщо ти не така людина, то чи заслуговуєш ти жити? Коли прийде потоп, чи заслуговуєш ти вижити? (Ні.) Якщо ні, тоді тебе буде знищено. Що ж ти за людина, якщо не можеш навіть втілювати Божі слова протягом пів місяця? Чи ти той, хто істинно вірить у Бога? Якщо, почувши Божі слова, ти не здатен їх виконувати, якщо не можеш протриматися пів місяця, не можеш витримати навіть два тижні труднощів, то який вплив на тебе має та крихта істини, яку ти розумієш? Якщо вона не має навіть найменшого впливу, щоб тебе стримувати, то для тебе істина – це лише якісь слова, абсолютно ні до чого не придатні. Що ж ти за людина, якщо розумієш усі ті істини, але коли тебе просять втілити Божі слова і потерпіти 15 днів труднощів, ти не можеш цього витримати? Чи є ти в Божих очах створеною істотою, що відповідає стандарту? (Ні.) Враховуючи страждання Ноя та 120 років його наполегливості, між вами не просто невелика відстань – вас неможливо порівняти. Причина, чому Бог покликав Ноя і довірив йому все, що Він бажав зробити, полягала в тому, що, на погляд Бога, Ной був здатний слухатися Його слів, він був людиною, якій можна було довірити велику справу, він був гідним довіри і тим, хто міг втілити Божі бажання в реальність; в Божих очах це була істинна людина. А ви? Ви не можете досягти нічого з цього. Неважко уявити, ким ви всі є в Божих очах. Чи є ви людьми? Чи ви гідні називатися людьми? Відповідь очевидна: ні! Я скоротив час наскільки можливо, до 15 днів, усього до двох тижнів, і жоден із вас не сказав, що зміг би це зробити. Про що це свідчить? Про те, що ваші віра, відданість і покора нічого не варті. Те, що ви вважаєте вірою, відданістю та покорою, Я вважаю нічим! Ви вихваляєтеся, що ви досить вправні, але, на Мій погляд, ви абсолютно нікчемні!

Найбільш неймовірним, гідним захоплення та гідним наслідування в історії Ноя є його 120 років наполегливості, його 120 років покори та відданості. Бачите, чи помилився Бог у Своєму виборі людини? (Ні.) Бог – це Бог, що споглядає найпотаємніше єство людини. Серед того безмежного моря людей Він обрав Ноя, Він покликав Ноя, і Бог не помилився у Своєму виборі: Ной виправдав Його очікування, він успішно завершив те, що Бог йому довірив. Це – свідчення. Це те, чого хотів Бог, це – свідчення! Але чи є у вас хоч якийсь натяк на це? Немає. Очевидно, що такого свідчення у вас немає. Те, що викривається у вас, те, що бачить Бог, – це тавро ганьби; немає там нічого такого, що, якби про нього розповісти, могло б розчулити людей до сліз. Що стосується різних проявів Ноя, особливо його твердої віри в Божі слова, яка не піддавалася сумнівам і не змінювалася протягом століття, та його наполегливості в будівництві ковчега, що не хиталася ціле століття, і що стосується цієї його віри та сили волі, – ніхто в сучасності не може з ним зрівнятися, ніхто йому не рівня. І все ж, нікому й діла немає до відданості та покори Ноя, ніхто не вірить, що в цьому є щось гідне того, щоб люди цим дорожили й наслідували це. Що натомість зараз важливіше для людей? Повторення гасел і розмови про доктрини. Здається, вони розуміють багато істин і здобули істину, але в порівнянні з Ноєм вони не досягли й сотої, тисячної частки того, що зробив він. Які ж вони нікчемні! Це просто величезна різниця. Чи зрозуміли ви з будівництва Ноєм ковчега, яких людей любить Бог? Які якості, серце та гідність притаманні тим, кого любить Бог? Чи володієте ви всім тим, чим володів Ной? Якщо ти відчуваєш, що маєш віру й гідність Ноя, тоді можна тобі дещо пробачити, якби ти ставив умови Богові та намагався з Ним торгуватися. Якщо ти відчуваєш, що в тобі їх зовсім немає, то Я скажу тобі правду: не тіш себе, ти – ніщо. В Божих очах ти менший за хробака. І в тебе ще вистачає нахабства намагатися ставити умови й торгуватися з Богом? Дехто каже: «Якщо я менший за хробака, то як щодо того, щоб я служив псом у домі Божому?» Ні, ти не придатний для цього. Чому? Ти не зміг би навіть добре стерегти двері Божого дому, тож у Моїх очах ти не рівня навіть сторожовому псові. Чи ці слова ображають вас? Чи неприємно вам це чути? Це сказано не для того, щоб вразити вашу самооцінку; це твердження, що ґрунтується на фактах, заява, підкріплена доказами, і в ній немає ані краплі неправди. Саме так ви дієте, саме це у вас і проявляється; саме так ви ставитеся до Бога, і так само ви ставитеся до всього, що Бог вам довіряє. Усе, що було Мною сказано, є правдою і йде від серця. На цьому ми закінчимо обговорення історії Ноя.

II. Авраам приніс Ісаака в жертву

Є ще одна історія, яку варто розповісти: історія про Авраама. Одного дня до Авраама додому прийшли двоє посланців, і він їх радо прийняв. Посланцям було доручено сказати Авраамові, що Бог дарує йому сина. Щойно Авраам це почув, він дуже зрадів: «Дяка Господу моєму!» Але за їхніми спинами дружина Авраама, Сара, хихикнула собі під ніс. Її хихикання означало: «Це неможливо, я стара – як я можу народити дитину? Щоб мені дарували сина – що за жарт!» Сара не повірила. Чи почули посланці сміх Сари? (Так.) Звісно, почули, і Бог теж це побачив. І що ж зробив Бог? Будучи невидимим, Бог спостерігав. Сара, та невігласка, не повірила, – але хіба те, що Бог визначає зробити, зазнає завади людей? (Ні.) Воно не зазнає завади від жодної людської істоти. Коли Бог визначає щось зробити, дехто може сказати: «Я в це не вірю, я проти, я цього не приймаю, я заперечую, у мене з цим проблема». Чи мають їхні слова вагу? (Ні.) Тож, коли Бог бачить, що є ті, хто не згоден, хто має що сказати, хто не вірить, – чи потрібно Йому давати їм пояснення? Чи потрібно Йому пояснювати їм, як і чому Він щось робить? Чи Бог так робить? Ні. Він не звертає уваги на те, що ці невігласи роблять і кажуть, Він не зважає на їхнє ставлення. У Його серці те, що Бог визначив зробити, вже давно вирішено остаточно: ось що Він має зробити. Усі речі та події перебувають під контролем і володарюванням Божих рук, зокрема й те, коли в когось народжується дитина і якою вона є, – само собою зрозуміло, що це також у руках Божих. Коли Бог послав посланців сказати Авраамові, що Він дарує йому сина, насправді Бог уже давно спланував багато речей, які Він зробить пізніше. Які обов’язки візьме на себе син, яке життя він матиме, якими будуть його нащадки – Бог давно все це спланував, і жодних помилок чи змін не буде. Отже, чи могло хихикання якоїсь нерозумної жінки щось змінити? Воно нічого не могло змінити. І коли настав час, Бог зробив так, як і планував, і все це виконалося так, як Бог сказав і визначив.

Коли Аврааму було 100 років, Бог дав йому сина. Проживши 100 років без сина, Авраам вів одноманітне й самотнє життя. Як почувається 100-річний чоловік без дітей, особливо без сина? «Чогось у моєму житті бракує. Бог не дав мені сина, і моє життя здається трохи самотнім, трохи сповненим жалю». Але який був настрій в Авраама, коли Бог послав посланців сказати йому, що йому буде дарований син? (Радість.) Окрім безмежної радості, він також був сповнений очікування. Він дякував Богові за Його благодать, за те, що Він дозволив йому виростити дитину протягом тих років, які йому лишалися. Яка ж це була дивовижна річ, і саме так усе й сталося. Тож чому він мав радіти? (У нього з’явилися нащадки, його рід мав продовжитися.) Це одна причина. Була й інша, найрадісніша причина – яка саме? (Ця дитина була особисто дарована Богом.) Правильно. Коли звичайна людина має народити дитину, чи приходить Бог і каже їй про це? Чи каже Він: «Я особисто дарую тобі цю дитину, яку Я тобі обіцяв»? Чи так Бог робить? Ні. То що ж було особливого в цій дитині? Бог послав посланців особисто сказати Авраамові: «У віці 100 років ти отримаєш дитину, особисто даровану Богом». Ось що було особливого в дитині: про неї сказав Бог, і її особисто дав Бог. Яка ж це була радісна подія! І хіба особливе значення цієї дитини не є причиною для численних роздумів, що виринають у головах людей? Як почувався Авраам, коли став свідком народження цієї дитини? «Нарешті в мене є дитина. Божі слова виконалися; Бог сказав, що дасть мені дитину, і Він справді це зробив!» Коли ця дитина народилася й він тримав її на руках, перше, що він відчув, було: «Цю дитину я отримав не з людських рук, а з рук Божих. Прихід дитини такий своєчасний. Вона дарована Богом, і я мушу добре її виростити, добре виховати і навчити її поклонятися Богові та слухатися Божих слів, бо вона від Бога». Чи сильно він дорожив цією дитиною? (Так.) Це була особлива дитина. Додайте до цього вік Авраама, і неважко уявити, наскільки сильно він дорожив цим хлопчиком. Звичайна любов, ніжність і прихильність до своєї дитини були притаманні й Аврааму. Авраам вірив словам, сказаним Богом, і на власні очі свідчив виконання Його слів. Він також був свідком цих слів від їхнього висловлювання до їхнього виконання. Він відчув, наскільки авторитетними є Божі слова, наскільки дивовижними є Його вчинки, і, що найважливіше, наскільки сильно Бог піклується про людину. Хоча, дивлячись на дитину, Авраам відчував складну й напружену гаму емоцій, у своєму серці він хотів сказати Богові лише одне. Скажіть Мені, як ви думаєте, що він сказав? (Дякую Богові!) «Дякую Господу моєму!» Авраам був вдячний, а також висловив свою глибоку подяку й хвалу Богові. Для Бога й Авраама ця дитина мала надзвичайне значення. Причина полягає в тому, що з того моменту, як Бог сказав, що дасть Авраамові дитину, Бог спланував і визначив, що Він щось здійснить: були важливі питання, великі питання, яких Він хотів досягти через цю дитину. Таким було значення дитини для Бога. А для Авраама, через особливу Божу благодать до нього, через те, що Бог дарував йому дитину, у ході історії всього людського роду і з точки зору всього людства, цінність і значення його існування були надзвичайними, вони виходили за рамки звичайного. І чи це кінець історії? Ні. Вирішальна частина ще попереду.

Отримавши Ісаака від Бога, Авраам виховував його так, як велів і просив Бог. У своєму повсякденному житті протягом тих непримітних років Авраам водив Ісаака на жертвоприношення й розповідав йому історії про Бога на небесах. Помалу Ісаак почав щось розуміти. Він навчився дякувати Богові, славити Бога, навчився слухатися й приносити жертви. Він знав, коли приносять жертви і де знаходиться жертовник. Далі ми підходимо до ключового моменту історії. Одного дня, коли Ісаак уже почав щось розуміти, але ще не досяг зрілості, Бог сказав Авраамові: «Для цієї жертви Я не хочу ягняти. Натомість пожертвуй Ісааком». Для такого, як Авраам, що так дорожив Ісааком, чи не були Божі слова наче грім серед ясного неба? Годі й казати про Авраама, що був у такому похилому віці, – скільки людей у розквіті сил, у свої 30-40 років, змогли б витримати таку новину? Чи зміг би хтось? (Ні.) І якою була реакція Авраама, коли він почув Божі слова? «Що? Чи не помилився Бог у тому, що сказав? Бог ніколи не помиляється, тож, може, мої старі вуха недочули? Я перепитаю». Він запитав: «Боже, чи Ти просиш мене пожертвувати Ісааком? Чи Ісаак – це та жертва, якої Ти хочеш?» Бог сказав: «Так, правильно!» Отримавши підтвердження, Авраам знав, що Божі слова не були помилковими й не зміняться. Саме це Бог і мав на увазі. І чи важко було Авраамові це чути? (Так.) Наскільки важко? У думках Авраам розмірковував: «Після стількох років моя дитина нарешті почала дорослішати. Якщо її пожертвують як живу жертву, це означає, що її заріжуть на жертовнику, як ягня на заклання. Бути зарізаною означає, що її вб’ють, а її вбивство означає, що відсьогодні я залишуся без цієї дитини…» Коли його думки дійшли до цього моменту, чи наважився Авраам думати далі? (Ні.) Чому ні? Думати далі означало б завдати собі ще більшого болю, наче ножем по серцю. Думати далі означало б думати не про щасливі речі, а про муку. Дитину не просто забирали, і він би не бачив її кілька днів чи років, але сама вона десь би жила; було б не так, що Авраам постійно думав би про неї, а потім, у слушний момент, зустрів би дитину знову, коли вона виросте. Це було не так. Щойно дитину пожертвують на жертовнику, її більше не стане, її більше ніколи не побачать, її буде принесено в жертву Богові, і вона повернеться до Бога. Усе стало б так, як було раніше. До появи дитини життя було самотнім. І чи було б боляче, якби все так і тривало, і в нього ніколи не було б дитини? (Не дуже боляче.) Мати дитину, а потім втратити її – ось що надзвичайно боляче. Це спустошує! Повернути цю дитину Богові означало б, що відтоді дитину більше ніколи не побачать, її голос більше ніколи не почують, Авраам більше ніколи не дивитиметься, як вона грається, не зможе її виховувати, не зможе її смішити, не побачить, як вона росте, не зможе насолоджуватися всіма сімейними радощами, які прийшли з її появою. Залишилися б лише біль і туга. Що більше Авраам про це думав, то важче йому ставало. Але хоч як було важко, одне в його серці було зрозуміло: «Те, що Бог сказав і що Бог збирається зробити, – це не жарт, це не може бути помилкою, і тим більше не може змінитися. Ба більше, дитина прийшла від Бога, тому абсолютно природно й виправдано, щоб її віддали Богові, і коли Бог цього забажає, мій обов’язок – повернути її Богові безкомпромісно. Останнє десятиліття сімейної радості було особливим даром, яким я насолоджувався вдосталь; я маю дякувати Богові, а не висувати нерозумних вимог до Бога. Ця дитина належить Богові, я не повинен вважати її своєю, вона не є моєю особистою власністю. Усі люди прийшли від Бога. Навіть якщо мене попросять пожертвувати власним життям, я не повинен сперечатися з Богом чи диктувати умови, що вже казати про дитину, про яку особисто сказав і яку особисто дарував Бог. Якщо Бог каже пожертвувати нею, то я так і зроблю!»

Хвилина за хвилиною, секунда за секундою – так минав час, і момент жертвоприношення невпинно наближався. Але замість того, щоб ставати все більш нещасним, Авраам почувався дедалі спокійніше. Що його заспокоїло? Що дозволило Авраамові уникнути болю й мати правильне ставлення до того, що мало статися? Він вірив, що ставлення до всього, що зробив Бог, має бути лише ставленням покори, а не намаганням сперечатися з Богом. Коли його думки дійшли до цього моменту, він більше не відчував болю. Взявши юного Ісаака, він крок за кроком просувався до жертовника. На жертовнику нічого не було – не так, як зазвичай, коли там уже чекало б ягня. «Батьку, чи ти ще не приготував сьогоднішню жертву?» – запитав Ісаак. – «Якщо ні, то що сьогодні буде принесено в жертву?» Що відчув Авраам, коли Ісаак це запитав? Можливо, він зрадів? (Ні.) То що ж він зробив? Чи ненавидів він у своєму серці Бога? Чи скаржився він Богові? Чи опирався він? (Ні.) Нічого з цього. Що на це вказує? З усього, що сталося далі, зрозуміло, що Авраам справді так не думав. Він поклав на жертовник дрова, які збирався запалити, і покликав Ісаака. І що думають люди, бачачи, як Авраам кличе Ісаака до жертовника в той момент? «Який же ти безсердечний старий. У тобі немає жодної людськості. Ти не людина! Він твій син, невже ти справді можеш це зробити? Невже ти справді можеш? Невже ти настільки жорстокий? У тебе взагалі є серце?» Хіба не так вони думають? А чи думав так Авраам? (Ні.) Він покликав Ісаака до себе і, не в змозі вимовити ні слова, дістав заздалегідь заготовлену мотузку і зв’язав Ісаакові руки та ноги. Чи свідчать ці дії про те, що ця жертва мала бути справжньою чи фальшивою? Вона мала бути справжньою, не підробленою, не для показу. Він підняв Ісаака на плечі, і хоч як мале дитя боролося й кричало, Авраам і не думав здаватися. Він рішуче поклав власного юного сина на дрова, щоб спалити на жертовнику. Ісаак плакав, кричав, боровся, але Авраам виконував дії для жертвоприношення Богові, готуючи все для жертви. Поклавши Ісаака на жертовник, Авраам дістав ніж, який зазвичай використовують для забою ягнят, і міцно тримав його обома руками, піднявши над головою і націливши на Ісаака. Він заплющив очі, і коли ніж уже мав опуститися, Бог заговорив до Авраама. Що сказав Бог? «Аврааме, зупини свою руку!» Авраам ніколи б не уявив, що Бог може сказати таке, коли він уже збирався повернути Йому Ісаака. Це було щось, про що він і не смів думати. І все ж, одне за одним, Божі слова врізалися в його серце. Так Ісаак був урятований. Того дня жертва, яку справді мали принести Богові, була позаду Авраама; то було ягня. Усе це було заздалегідь приготовлено Богом, але Бог не давав Авраамові жодних попередніх знаків, натомість сказав йому зупинитися саме тоді, коли той підняв ніж і був готовий його опустити. Ніхто не міг собі цього уявити, ні Авраам, ні Ісаак. Дивлячись на жертвоприношення Авраамом Ісаака, чи справді Авраам мав намір принести в жертву свого сина, чи він прикидався? (Він справді мав такий намір.) Він справді мав такий намір. Його дії були щирими, у них не було ніякого обману.

Авраам приніс свою плоть і кров у жертву Богові – і коли Бог велів йому принести цю жертву, Авраам не намагався сперечатися з Ним, кажучи: «Чи не можемо ми використати когось іншого? Може, це буду я або будь-яка інша людина». Замість того, щоб говорити таке, Авраам віддав Богові свого найдорожчого і найціннішого сина. І як була принесена ця жертва? Він почув, що сказав Бог, а потім просто пішов і зробив це. Чи мало б це сенс для людей, якби Бог дав Авраамові дитину, а після того, як дитина виросла, Він попросив Авраама повернути її, і захотів забрати дитину? (Ні.) З людської точки зору, чи не було б це абсолютно нерозумним? Чи не здалося б, ніби Бог грається з Авраамом? Бог дав Авраамові цю дитину одного дня, а лише через кілька років захотів її забрати. Якби Бог хотів дитину, Він міг би просто забрати її; не було потреби завдавати тій людині таких страждань, просячи її принести дитину в жертву на жертовнику. Що означало принесення дитини в жертву на жертовнику? Те, що Авраам мав зарізати її, а потім спалити власними руками. Чи це те, що людина могла б витримати? (Ні.) Що мав на увазі Бог, коли просив про цю жертву? Те, що Авраам мав особисто зробити все: особисто зв’язати свого сина, особисто покласти його на жертовник, особисто вбити його ножем, а потім особисто спалити його як жертву Богові. Для людей усе це означало б не зважати на людські почуття; ніщо з цього не мало б сенсу згідно з їхніми уявленнями, мисленням, етичною філософією чи мораллю і звичаями. Авраам жив не у вакуумі й не у світі фантазій; він жив у світі людей. У нього були людські думки та людські погляди. І що він думав, коли все це його спіткало? Окрім страждань і крім певних речей, які його спантеличили, чи був у ньому бунт або відторгнення? Чи нападав він на Бога і чи ображав Його словесно? Зовсім ні. Якраз навпаки: з того моменту, як Бог велів йому зробити це, Авраам не наважився поставитися до цього легковажно; натомість він одразу почав готуватися. І який у нього був настрій, коли він розпочав ці приготування? Чи був він радий, веселий і щасливий? Чи він страждав, сумував і був пригнічений? (Він страждав і сумував.) Він страждав! Кожен його крок був важким. Усвідомивши цю справу й почувши Божі слова, Авраам кожен день відчував як рік; він був нещасний, нездатний на радість і пригнічений. Що, однак, було його єдиним переконанням? (Що він мусить слухатися слів Божих.) Правильно, те, що він мусить слухатися слів Божих. Він сказав собі: «Благословенне ім’я Господа мого Єгови; я є одним із Божого народу і повинен слухатися Божих слів. Незалежно від того, правильні чи неправильні слова Бога, і незалежно від того, як до мене прийшов Ісаак, якщо Бог просить, то я мушу віддати; такими є причина і ставлення, які має мати людина». Авраам не був позбавлений болю чи труднощів, прийнявши Божі слова; він відчував біль і мав свої труднощі, і їх було нелегко подолати! Проте, що сталося врешті-решт? Як і забажав Бог, Авраам привів свого власного сина, мале дитя, до жертовника, і все, що він робив, бачив Бог. Як Бог спостерігав за Ноєм, так само Він спостерігав за кожним рухом Авраама, і Його зворушило все, що він робив. Хоча все закінчилося не так, як хтось думав, те, що зробив Авраам, було унікальним серед усього людства. Чи має він слугувати прикладом для всіх, хто слідує за Богом? (Так.) Він є взірцем для всіх серед людства, хто слідує за Богом. Чому Я кажу, що він є взірцем для людства? Авраам не розумів багатьох істин, і він не чув жодних істин чи проповідей, особисто висловлених йому Богом. Він просто вірив, приймав і слухався. Чим таким унікальним володіла його людськість? (Розумом створеної істоти.) Які слова це відображають? (Він сказав: «Благословенне ім’я Господа мого Єгови; я повинен слухатися слів Божих, і незалежно від того, відповідають вони людським уявленням чи ні, я мушу коритися».) У цьому Авраам володів розумом нормальної людськості. Ба більше, він також володів сумлінням нормальної людськості. І в чому це сумління відображалося? Авраам знав, що Ісаак був дарований Богом, що він був Божим, що він належав Богові, і що Авраам повинен повернути його Богові, коли Він попросить, а не завжди триматися за нього; таким є сумління, яким повинна володіти людина.

Чи володіють сьогоднішні люди сумлінням і розумом? (Ні.) У чому це відображається? Хоч би скільки благодаті Бог дарував людям, і хоч би скількома благословеннями чи благодаттю вони насолоджувалися, яке їхнє ставлення, коли їх просять відплатити за Божу любов? (Опір, а іноді страх перед труднощами та втомою.) Страх перед труднощами та втомою є конкретним проявом браку сумління та розуму. Виправдання, спроби ставити умови та торгуватися – це теж конкретні прояви, правда? (Так.) Є також скарги, недбале й слизьке виконання справ, а також жадання плотських утіх – усе це конкретні прояви. Сьогоднішні люди не володіють сумлінням, але все одно часто славлять Божу благодать, перераховують усі ці благодаті і, перераховуючи їх, розчулюються до сліз. Однак, коли вони закінчують рахувати, на цьому все й закінчується; вони продовжують бути недбалими, продовжують робити все для годиться, продовжують обманювати, продовжують бути хитрими й ухилятися від роботи, без жодних особливих проявів покаяння. Який тоді був сенс у твоєму підрахунку? Це є проявом браку сумління. Отже, як проявляється брак розуму? Коли Бог підрізає тебе, ти скаржишся, твої почуття ображені, і ти більше не хочеш виконувати свій обов’язок і кажеш, що в Бога немає любові; коли ти трохи страждаєш, виконуючи свій обов’язок, або коли середовище, яке Бог створює для тебе, є трохи складним, трохи випробовуючим або трохи важким, ти більше не хочеш цього робити; і в жодному з різноманітних середовищ, організованих Богом, ти не здатен прагнути коритися, ти дбаєш лише про плоть і хочеш лише відірватися й пуститися берега. Це втрата розуму чи ні? Ти не хочеш приймати володарювання та розпорядження Божі, а просто хочеш отримувати від Нього вигоду. Коли ти виконуєш невелику роботу й трохи страждаєш, ти заявляєш про свої кваліфікації, вважаєш себе вищим за інших, насолоджуючись перевагами статусу, і починаєш напускати на себе вигляд начальника. У тебе немає бажання виконувати жодної справжньої роботи, і ти не здатен виконувати жодної справжньої роботи – ти хочеш лише віддавати накази й бути начальником. Ти хочеш бути сам собі законом, робити все, що заманеться, і нерозважливо коїти злочини. Окрім того, щоб відриватися й пускатися берега, у тобі більше нічого не проявляється. Чи це є володінням розумом? (Ні.) Якби Бог дав вам хорошу дитину, а потім прямо сказав тобі, що збирається її забрати, яким було б твоє ставлення? Чи зміг би ти плекати таке ж ставлення, як в Авраама? (Ні.) Дехто сказав би: «А чом би й ні? Моєму синові двадцять років, і я віддав його до дому Божого, де він зараз виконує свій обов’язок!» Хіба це жертва? У кращому випадку, ти просто направив свою дитину на правильний шлях, але в тебе також є прихований мотив: ти боїшся, що інакше твоя дитина може загинути під час лиха. Хіба не так? Те, що ти робиш, не називається принесенням жертви; це зовсім не те саме, що Авраамове жертвоприношення Ісаака. Тут просто нічого порівнювати. Коли Авраам почув, що Бог йому велів, наскільки важко було б йому – або будь-якому іншому представнику людства – виконати цю вказівку? Це було б найважчим у світі; немає нічого важчого. Це не було принесенням у жертву ягняти чи невеликої суми грошей, і це не було світське майно чи матеріальний об’єкт, це не була й тварина, що не мала жодного зв’язку з тим, хто приносив жертву. Це речі, які людина може пожертвувати швидкоплинним зусиллям, тоді як жертва, якої Бог просив в Авраама, – це життя іншої людини. Це була власна плоть і кров Авраама. Як же важко це мало бути! Дитина також мала особливе походження, оскільки була дарована Богом. Якою була мета Бога, коли Він дарував йому дитину? Щоб Авраам мав сина, який виросте, одружиться і народить дітей, продовжуючи таким чином рід. Однак, тепер цю дитину треба було повернути Богові, перш ніж вона досягла зрілості, і все це ніколи не станеться. То який був сенс у тому, що Бог дарував Авраамові дитину? Чи міг би спостерігач це зрозуміти? У світлі людських уявлень це не має сенсу. Розбещене людство егоїстичне; ніхто не зміг би цього зрозуміти. Авраам теж не міг цього збагнути; він не знав, що врешті-решт хотів зробити Бог, окрім того, що Він попросив його принести в жертву Ісаака. Отже, який вибір зробив Авраам? Яким було його ставлення? Хоча він не міг розібратися в цьому всьому, він однаково був здатний зробити так, як велів Бог; він слухався Божих слів і корився кожному слову, про яке Він просив, не опираючись і не просячи вибору, і тим більше не намагаючись диктувати умови чи сперечатися з Богом. Перш ніж Авраам зміг збагнути все, що відбувалося, він був здатний слухатися й коритися – що є абсолютно рідкісним і гідним похвали, і що перевищує здібності будь-кого з вас присутніх. Авраам не знав, що відбувається, і Бог не розповів йому всієї історії; тим не менш, він поставився до всього серйозно, вірячи, що люди повинні коритися всьому, що Бог хоче зробити, і що вони не повинні ставити запитань, що якщо Бог більше нічого не каже, то це не те, що людям потрібно розуміти. Дехто каже: «Але ж треба докопатися до суті, правда? Навіть якщо мова йде про смерть, треба знати, чому». Чи це те ставлення, яке повинна мати створена істота? Коли Бог не дозволив тобі зрозуміти, чи повинен ти розуміти? Коли тебе просять щось зробити, ти це робиш. Навіщо все так ускладнювати? Якби Бог хотів, щоб ти зрозумів, Він би тобі вже все пояснив; враховуючи, що Він цього не зробив, тобі не потрібно розуміти. Коли від тебе не вимагається розуміння, і коли ти не здатний зрозуміти, все залежить від того, як ти дієш і чи можеш ти коритися Богові. Це важко для вас, чи не так? За таких обставин ви не коритеся, і у вас не залишається нічого, окрім скарг, неправильного тлумачення та опору. Авраам був повною протилежністю тому, що проявляється у вас. Як і ви, він не знав, що Бог збирається робити, і не знав причин, що стоять за діями Бога; він не розумів. Чи хотів він запитати? Чи хотів він знати, що відбувається? Хотів, але якби Бог йому не сказав, куди ще він міг би піти запитати? Кого він міг би запитати? Божі справи – це таємниця; хто може відповісти на питання, що стосуються справ Бога? Хто може їх зрозуміти? Люди не можуть стати на місце Бога. Запитайте когось іншого, і вони теж не зрозуміють. Можна про це думати, але не осягнути, це буде для вас неосяжним. Отже, якщо ви чогось не розумієте, чи означає це, що ви не повинні робити так, як каже Бог? Якщо ви чогось не розумієте, чи можете ви просто спостерігати, зволікати, чекати нагоди й шукати якийсь інший варіант? Якщо ви не можете чогось зрозуміти – якщо це для вас неосяжне – чи означає це, що ви не повинні коритися? Чи означає це, що ви можете чіплятися за свої права людини й казати: «У мене є права людини; я незалежна особистість, тож що дає Тобі право змушувати мене робити дурниці? Я височію між небом і землею – я можу не слухатися Тебе»? Хіба так робив Авраам? (Ні.) Оскільки він вірив, що він лише звичайна й непримітна створена істота, людина під Божим володарюванням, він вирішив слухатися й коритися, не ставитися легковажно до жодного Божого слова, а практикувати його в повноті. Що б Бог не казав, і що б Бог не велів людям робити, у них немає іншого вибору; вони повинні слухати, а послухавши, іти й практикувати це. Ба більше, практикуючи це, люди повинні коритися повністю і з душевним спокоєм. Якщо ти визнаєш, що Бог є твоїм Богом, то ти повинен слухатися Його слів, тримати для Нього місце у своєму серці і практикувати Його слова. Якщо Бог – твій Бог, то ти не повинен намагатися аналізувати те, що Він тобі каже; як Він каже, так воно і є, і не має значення, що ти не розумієш або не сприймаєш. Важливо те, що ти повинен приймати те, що Він каже, і коритися цьому. Таким було ставлення Авраама, коли йшлося про Божі слова. Саме тому, що Авраам мав таке ставлення, він був здатний слухатися Божих слів, здатний коритися тому, що Бог велів йому робити, і міг стати тим, хто був праведним і досконалим в очах Бога. Це було попри те, що в очах усіх тих пихатих і зарозумілих людей Авраам здавався дурним і безтолковим батьком, який нехтує життям власного сина заради своєї віри й невимушено кладе його на жертовник для забою. «Який безвідповідальний вчинок, – думали вони, – який недолугий і безсердечний він батько, і який він егоїстичний, що зробив таке заради своєї віри!» Таким був Авраам в очах усіх людей. Проте, чи таким його бачив Бог? Ні. Яким його бачив Бог? Авраам був здатний слухатися й коритися тому, що сказав Бог. До якої міри він був здатний коритися? Він робив це безкомпромісно. Коли Бог попросив те, що було для Авраама найціннішим, він повернув дитину Богові, жертвуючи нею для Бога. Авраам слухався й корився всьому, про що просив його Бог. Чи то з точки зору людських уявлень, чи то очима розбещених, прохання Бога здавалося вкрай нерозумним, але Авраам однаково зміг коритися; це зводилося до його гідності, яка характеризувалася справжньою вірою та покорою Богові. Як відображалися ця справжня віра та покора? Лише в двох словах: його слухняності. Немає нічого більш дорогоцінного чи цінного для справжньої створеної істоти, і немає нічого більш рідкісного й гідного похвали. Саме цієї найдорогоціннішої, рідкісної та гідної похвали речі так не вистачає сьогоднішнім послідовникам Бога.

Сьогоднішні люди освічені та обізнані. Вони розуміють сучасну науку й глибоко заражені та сформовані традиційною культурою і розпусними суспільними звичаями й перебувають під їхнім впливом; їхні думки заплутані, вони мають лабіринтоподібні уявлення, а всередині в них – повний безлад. Прослухавши проповіді протягом багатьох років і, хоча й визнаючи, що Бог є Володарем усього, та довіряючи цьому, вони однаково мають зневажливе і безтурботне ставлення до кожного Божого слова. Їхнє ставлення до цих слів – ігнорувати їх; це означає заплющувати на них очі й закривати вуха. Що це за людина? Вона про все питає «чому»; вона відчуває потребу в усьому розібратися і все досконало зрозуміти. Здається, вони дуже серйозно ставляться до істини; їхня зовнішня поведінка та зусилля, а також те, від чого вони відмовляються зовні, свідчать про незламне ставлення до віри в Бога. Однак, запитайте себе: чи дотримувалися ви слова Божого і кожної Його вказівки? Чи ви все це виконали? Чи є ви слухняними? Якщо в душі ти продовжуєш відповідати на ці запитання «ні» і «не дотримувався», то що ж це за віра в тебе? Заради чого ти насправді віриш у Бога? Що саме ти здобув від своєї віри в Нього? Чи варто це вивчати? Чи варто в це заглиблюватися? (Так.) Ви всі носите окуляри; ви сучасні, цивілізовані люди. Що у вас справді сучасного? Що у вас цивілізованого? Чи доводить те, що ти «сучасний» і «цивілізований», що ти є тим, хто слухається Божих слів? Такі речі нічого не означають. Дехто каже: «Я високоосвічений, і я вивчав теологію». Хтось каже: «Я кілька разів читав класичну Біблію і знаю іврит». Хтось каже: «Я багато разів бував в Ізраїлі і особисто торкався хреста, який ніс Господь Ісус». Хтось каже: «Я був на горі Арарат і бачив залишки ковчега». Хтось каже: «Я бачив Бога» і «Я був підхоплений перед Богом». Яка з усього цього користь? Бог не просить від тебе нічого складного, лише щоб ти щиро слухався Його слів. Якщо це вище твоїх сил, то забудь про все інше; ніщо з того, що ти кажеш, не матиме жодної користі. Ви всі знаєте історії Ноя та Авраама, але саме по собі знання цих історій є марним. Чи ви коли-небудь замислювалися над тим, що було найрідкіснішим і найдостойнішим похвали в цих двох чоловіках? Чи бажаєте ви бути схожими на них? (Так.) Наскільки сильно ви цього бажаєте? Дехто каже: «Я так хочу бути схожим на них; я думаю про це, коли їм, сплю, виконую свій обов’язок, читаю Божі слова й вивчаю гімни. Я молився про це стільки разів і навіть написав обітницю. Нехай Бог прокляне мене, якщо я не буду слухатися Його слів. Просто я не знаю, коли Бог говорить до мене; не те щоб Він говорив зі мною за допомогою грому з неба». Яка з усього цього користь? Що означає, коли ти кажеш: «Я так хочу»? (Це лише марне сподівання; це просто жадання.) Яка користь від жадання? Це як азартний гравець, що ходить у казино щодня; навіть коли він усе програв, він однаково хоче грати. Іноді він може думати: «Ще одна спроба, і тоді я обіцяю, що кину і більше ніколи не буду грати». Він думає те саме, коли спить чи їсть, але, подумавши, однаково повертається в казино. Щоразу, граючи, він каже, що це останній раз; і щоразу, виходячи з казино, каже, що більше не повернеться, – як наслідок, після цілого життя спроб, йому так і не вдається кинути. Чи схожі ви на того гравця? Ви часто вирішуєте щось робити, а потім відмовляєтеся від своїх рішень, обманювати Бога для вас – це друга натура, і це нелегко змінити.

III. Розвінчання того, як люди сьогодення ставляться до Божих слів

Якою була тема історій, які Я щойно розповів? (Про ставлення до Бога та про те, як ми можемо слухатися Божих слів і коритися Богові, коли щось відбувається). Яке головне наставлення дали вам ці дві історії? (Слухатися й коритися та діяти згідно з вимогами Божого слова). Важливо навчитися слухняності й практикувати послух Божим словам. Ти кажеш, що є послідовником Бога, створеною істотою, людиною в Божих очах. Проте в тому, чим ти живеш і що виявляєш, немає жодної ознаки покори чи практики після того, як почув Божі слова. То чи не варто ставити знаки питання після визначень «створена істота», «той, хто слідує за Богом» і «людина в очах Бога», якщо їх застосовувати до тебе? І з огляду на ці знаки питання, наскільки велика в тебе надія на спасіння? Це невідомо, шанси мізерні, і сам ти не наважуєшся сказати. Раніше Я розповів дві класичні історії про те, як слухатися Божих слів. Ті, хто читав Біблію та слідував за Богом багато років, уже знайомі з цими двома історіями. Та, читаючи їх, ніхто не почерпнув однієї з найважливіших істин – послуху Божим словам. Тепер, коли ми почули оповіді про те, як слухатися Божого слова, звернімося до історій про людей, що не слухаються Божих слів. А раз ідеться про непослух Божим словам, то це мусять бути історії про людей сьогодення. Дещо з того, що Я скажу, вам може бути неприємно чути, це може зачепити вашу гордість і самоповагу, а ще це покаже, що вам бракує гідності та доброчесності.

Є ділянка землі, на якій Я попросив декількох людей посадити овочі Це було для того, щоб люди, які виконують свій обов’язок, могли мати органічну їжу й не мусили купувати неорганічних овочів, оброблених пестицидами. Це ж була добра справа, чи не так? З одного боку, усі живуть разом, як велика родина, і всі можуть спільно вірити в Бога, тримаючись осторонь від тенденцій і чвар суспільства. Створення такого середовища дозволяє кожному заспокоїтися й належно виконувати свої обов’язки. Це з погляду малого масштабу. А з ширшого погляду, садіння овочів для поживи тим, хто виконує свій обов’язок, і участь у поширенні Божого Євангелія також є доречною. Коли Я кажу: «Посадіть трохи овочів, щоб їх їли ті, хто виконує обов’язки неподалік», – хіба ці слова важко зрозуміти? Коли Я попросив одну людину це зробити, він зрозумів і посадив кілька звичних овочів. Я думаю, що вирощувати овочі – проста справа. Усі звичайні люди здатні на таке. Це не так важко, як проповідувати Євангеліє чи виконувати різні види церковної роботи. Тому Я не приділяв цьому надмірної уваги. Через деякий час Я прийшов туди й побачив, що всі вони їли овочі, які самі посадили, і почув, що іноді залишалося трохи, чим вони годували курей. Я сказав: «Ви посадили всі ці овочі й мали гарний урожай. Чи надсилали ви щось до церков? Чи куштували люди з інших церков овочі, які ми посадили?» Дехто казав, що не знає. Дехто казав, що люди в інших місцях купують власні овочі й не їдять тутешніх. Кожен говорив щось своє. Ніхто цим не переймався; поки в них самих були овочі для споживання, вони вважали, що проблеми немає. Хіба це не огидно? Потім Я сказав відповідальному: «Цілком природно, що ви їсте те, що виростили, але й інші теж мають їсти. Чи правильно, що ви посадили так багато, а не можете все з’їсти, тоді як інші місця досі мусять купувати овочі? Хіба Я не казав тобі, що ці овочі саджаються не лише для того, щоб ви їх їли, – ти повинен також надсилати їх до інших сусідніх церков?» Чи вважаєте ви, що Мені слід постійно казати їм, що робити, і встановлювати чіткі правила навіть у такій дрібниці? Чи потрібно було Мені здіймати через це великий галас, скликати всіх на збори й виголошувати проповідь? (Ні). Я теж так не думаю. Невже людям може бракувати навіть крихти уважності? Якби це було так, то вони вже б не були людьми. Тож Я знову сказав тому чоловікові: «Поспіши й відправ їх до інших церков. Іди й зроби це.» «Добре», – сказав він, – «я подивлюся». Ось яким було його ставлення. Через деякий час Я знову прийшов туди й побачив велике поле овочів, усіх видів, які тільки можна уявити. Я запитав людей, які їх посадили, чи зібрали вони великий урожай. Вони відповіли, що його було так багато, що вони не могли все з’їсти, тож дещо згнило. Я знову запитав, чи надсилали вони щось до сусідніх церков. Вони відповіли, що не знають, не певні. Вони казали це дуже нечітко й недбало. Було зрозуміло, що ніхто не сприймав цю справу серйозно. Доки вони мали, що їсти, до інших їм не було діла. Знову Я пішов шукати відповідального й запитав його, чи надсилали вони овочі. Він сказав, що надсилали. Я запитав, як пройшла доставка. Він сказав, що їх доставили. Чи не відчуваєте ви на цьому етапі, що щось було не так? Ставлення цих людей було неправильним. Вони не мали ставлення вірності й відповідальності у виконанні свого обов’язку, що є огидним, але те, що сталося далі, було ще огиднішим. Пізніше Я запитав братів і сестер у сусідніх церквах, чи отримували вони якісь доставки овочів. «Їх надіслали», – відповіли вони, – «але вони були в гіршому стані, ніж овочі, які можна знайти кинутими на землі на ринку. Там було самісіньке гниле листя, перемішане з піском і камінцями. Ті овочі були неїстівними». Що ви відчуваєте, коли це чуєте? Чи є лють у ваших серцях? Чи розгнівалися ви? (Так). А якщо всі ви розгнівалися, то чи думаєте ви, що Я розгнівався б? Вони неохоче надіслали трохи овочів, але зробили це погано. А хто був причиною цієї поганої роботи? У тому місці була зла людина, яка перешкодила їхній відправці. Що він сказав після того, як Я наказав доставити овочі? «Раз ти кажеш мені це зробити, то я зберу трохи гнилого листя й овочів, які ми самі не хочемо їсти, і надішлю їм. Це ж рахується як доставка, чи не так?» Дізнавшись про це, Я наказав викинути цього демонічного покидька. Що це було за місце, що він наважився чинити тут як тиран? Це дім Божий. Це не суспільство й не вільний ринок. Якщо ти тут влаштовуєш істерики й поводишся як тиран, то тобі тут не раді, і Я не можу терпіти тебе під Своїм носом, швидше забирайся геть! Відійди від Мене якнайдалі, повертайся туди, звідки прийшов! Чи думаєте ви, що Я правильно із цим розібрався? (Так). Чому? (Такій людині надто бракує людськості). То чому ж деяких людей, яким бракує людськості, не вислали? Деякі люди не мають ні совісті, ні розуму й не прагнуть істини, але вони не коять лихих справ, не заважають церковній роботі, не впливають на виконання обов’язків іншими людьми й не впливають на церковне життя. Таку людину слід поки що залишити для виконання служіння, але якщо вона коїть зло й спричиняє переривання й завади, тоді не пізно показати їй на двері. То чому ж Мені довелося викинути цього покидька? Він хотів чинити як тиран і командувати в домі Божому. Він впливав на нормальне життя братів і сестер і заважав роботі дому Божого. Деякі люди казали, що він надто егоїстичний, надто ледачий, що він виконував свій обов’язок недбало. Чи так і було? Він хотів протиставити себе всім братам і сестрам, усім тим, хто виконує обов’язок, і Богові. Він хотів заволодіти домом Божим. Він хотів командувати в домі Божому. Якщо він хотів командувати, то мав би зробити щось добре. Але він не зробив нічого доброго. Усе, що він робив, шкодило інтересам дому Божого й завдавало болю Божим обранцям. Чи могли б ви терпіти таку людину? (Ні). А якщо ніхто з вас не міг, то невже ви думаєте, що Я міг? Сьогодні є люди, які досі незадоволені тим, що злу людину було вичищено. Вони не можуть розгледіти його наскрізь й усе ще протистоять Мені у своїх думках. Сьогодні є люди, які при згадці про ту людину досі не думають, що Я вчинив із цією справою в належний спосіб, які думають, що дім Божий не є праведним. Що це за банда? Чи знаєте ви, як ця людина зривала капусту бок-чой, яку вони виростили? Зазвичай ви вириваєте всю рослину з коренем, щоб їсти, правда ж? Хіба хтось обриває лише листя? (Ні). Отож цей дивний хлопець не дозволяв іншим вирвати всю рослину з коренем; він казав їм просто обривати листя. Я вперше з таким зіткнувся. А ви як думаєте, чому він так робив? Чому він не дозволяв іншим вирвати всю рослину? Тому що якби вони вирвали всю рослину, то поле спорожніло б і довелося б його перекопати й засадити знову. Щоб уникнути клопоту, він просив інших обривати листя. Коли він казав людям так робити, ніхто не наважувався йому опиратися. Вони були ніби його раби – робили все, що він казав. Він там усім заправляв. Тож як ви думаєте, чи було б прийнятно не позбутися його? (Ні). Дозволити такій людині залишитися було б лихом. Коли він іноді демонструє щось добре, то це тому, що це не стосується його власних інтересів. Подивіться уважно на все, що він робить: немає жодної речі, яка не заважає й не шкодить інтересам інших, жодної речі, яка не завдає шкоди інтересам дому Божого. Ця людина народилася демоном, вона протиставляє себе Богові, і вона є антихристом. Чи можна дозволити такій людині залишитися в домі Божому? Чи заслуговує вона на виконання обов’язку? (Ні). І все ж деякі люди намагаються захищати таку людину. Наскільки ж вони безтолкові? Хіба це не огидно? Ти намагаєшся показати, що в тебе є любов? Якщо в тебе є любов, то забезпеч його сам; якщо в тебе є любов, дозволь йому завдавати тобі шкоди, але не дозволяй йому шкодити інтересам дому Божого! Якщо в тебе є любов, то, коли його очищають, іди з ним – що ти досі тут робиш? Хіба ці люди слухняні й покірні? (Ні). Вони народилися бандою демонів. Та людина не слухалася нічого з того, що Я казав. Якщо Я казав захід, він ішов на схід, а якщо Я казав схід, він ішов на захід. Він наполягав на тому, щоб у всьому Мені протистояти. Чому йому було так важко хоч трохи Мене послухатися? Хіба те, що Я просив його надіслати овочі іншим братам і сестрам, означало, що він буде позбавлений своєї частки? Хіба Я позбавляв його права їсти ці овочі? (Ні). То чому ж він їх не надіслав? Йому не потрібно було самому їх нести, це не вимагало б від нього жодних зусиль. Але він не тільки не дав іншим нічого з хороших овочів, а й дав їм гнилих. Яким же поганим він має бути, щоб так чинити? Хіба можна вважати його людиною? Я сказав йому надіслати овочі, а не сміття. Це було так просто, так легко, лише руками поворухнути, але й цього він не зробив. Хіба це людина? Якщо навіть із таким простим ти не здатен упоратися, то як можеш твердити, що коришся Богові? Ти впираєшся, відбиваєшся, а все ж намагаєшся жити коштом дому Божого. Хіба таке могло коли-небудь статися? Навіть сьогодні є ті, хто не забув: «Ти колись образив наші почуття. Ти колись вигнав кількох з нас, але ми не погоджувалися; ми хотіли, щоб вони залишилися, але ти не дав їм шансу. Хіба ти – праведний бог?» Чи думаєте ви, що демони коли-небудь скажуть, що Бог праведний? (Ніколи). Їхні вуста можуть казати, що Бог праведний, але коли Бог діє, це їм не подобається; вони не можуть змусити себе прославляти Божу праведність. Це – демони й лицеміри.

Що показує навіть така дрібниця, як доставка овочів? Чи легко людям коритися Богові й слухатися Божих слів? (Ні). Люди їдять їжу, забезпечену Богом, живуть у будинках, забезпечених Богом, користуються речами, забезпеченими Богом, але коли Бог просить їх поділитися надлишком овочів з іншими, хіба вони покірні? Хіба можуть ці слова здійснитися в них? У людях – можуть. Їх можна здійснити. Але в демонів, сатан і антихристів вони ніколи не здійсняться. Та людина думала про себе: «Якщо я надішлю ці овочі, чи згадає хтось цей мій добрий вчинок? Якщо інші з’їдять ці овочі й скажуть, що це благодать божа, що бог попросив мене це зробити, якщо всі вони дякуватимуть богові, то хто подякує мені? Я – герой за лаштунками, це я гарував. Це я посадив овочі. Ти повинен дякувати мені. А якщо ти не дякуєш, якщо ти не знаєш, що це зробив я, то ти мрієш, якщо думаєш, що можеш їсти овочі, які я виростив!» Хіба не так він міркував? І хіба це не зло? Це велике зло! Як зла людина може практикувати істину й слухатися Божих слів? Ця людина народилася демоном і сатаною. Вона протиставляє себе Богові, опирається істині й зневажає істину. Вона неспроможна слухатися Божих слів, то чи є потреба в тому, щоб вона їх слухалася? Ні. То як слід поводитися з такою справою? Вигнати її й знайти когось, хто може слухатися, щоб зайняти її місце. Ось і все, це так просто. Чи доречно так вирішувати справи? (Доречно). Я теж так думаю. Якщо він не піде, він спричинить неприємності й завдасть шкоди всім іншим. Дехто каже: «Хіба це тому, що Ти незадоволений, бо він не послухався Твоїх слів? Усе, що він зробив, – це не послухався Тебе. Хіба це було настільки серйозно? Ти вигнав його за таку дрібницю, але ж він насправді не зробив нічого поганого. Він лише надіслав трохи гнилих овочів, а кілька разів нічого не надіслав і не послухався Тебе. Це ж просто дрібниця, чи не так?» Хіба це так? (Ні). То як ви думаєте, як Я на це дивлюся? Він не міг слухатися навіть у такій дрібниці, а все ж намагався безпідставно тут заважати. Це дім Божий, і тут йому нічого не належало. Кожна травинка, кожне дерево, кожен пагорб, кожна водойма тут – він не мав жодної влади контролювати жодну з цих речей чи розпоряджатися нею. Він намагався командувати, безпідставно перешкоджати. Ким він був? Нічого з його власності не було б взято чи використано, і нічого, що належало йому, не було б надіслано; усе, чого від нього вимагалося, – це поворухнути руками й виконати зобов’язання, які він мав виконувати, а він навіть цього не зміг зробити. Оскільки він не зміг цього зробити, Я не визнав його віруючим, і він мусив покинути дім Божий, його треба було вичистити! Чи було розумно з Мого боку так учинити? (Так). Це – адміністративні постанови дому Божого. Якби Я натрапив на таку злу людину, яка коїть зло, і не очистив би від неї, якби Я не висловив до неї жодного ставлення, то скільки людей, на вашу думку, постраждало б? Хіба це не привело б дім Божий до безладу? І хіба адміністративні постанови дому Божого не стали б порожніми словами? То що постановлено адміністративними постановами дому Божого щодо цих антихристів і злих демонів, які неслухняні, спричиняють завади, безпідставно перешкоджають і поводяться безсоромно? Вичистити їх і виключити з дому Божого. Очистити лави братів і сестер від них. Вони не рахуються членами дому Божого. Що ви думаєте про таке поводження з ними? Щойно таких людей буде очищено, тоді вся робота піде безперешкодно. Демони й сатани намагаються скористатися навіть такою дрібницею, як поїдання овочів. Навіть у цьому вони намагаються командувати й робити те, що хочуть. Усе, про що ми говорили, – дрібна справа, але попри це, вона торкається найелементарнішої з усіх істин. Найелементарніша істина – це слухняність Божим словам. Який характер у тих, хто навіть цього не може зробити? Чи мають вони совість і розум нормальних людей? Зовсім ні. Це люди, яким бракує людськості.

Окрім овочів, у своєму щоденному житті люди також мають споживати м’ясо і яйця. Тож Я сказав деяким людям тримати кілька курей і годувати їх зерном, овочами тощо. Вони мали бути на вільному вигулі. Так вони несли б кращі яйця, ніж ті, що продаються на ринках. Саме куряче м’ясо також було б органічним; принаймні в ньому не було б жодних гормонів, і воно не шкодило б людям, коли вони його їли. Кури могли б не давати великої кількості яєць чи м’яса, але якість була б гарантована. Чи розумієте ви, що Я маю на увазі? (Так). Тоді скажіть Мені, скільки частин інформації міститься в тому, що Я щойно сказав? По-перше, таке вирощування курей дало б нам органічні яйця для споживання. Незалежно від того, скільки ми могли б з’їсти, принаймні нам не довелося б їсти яйця, які містили антибіотики. Це було те, що вимагалося від яєць. По-друге, те, що вимагалося від м’яса, – щоб воно не містило гормонів, аби люди не мали жодних сумнівів щодо його споживання. Чи було щось із цього великою вимогою? (Ні). Прохання, які Я висунув, були не тільки не надмірними, а й практичними, правда ж? (Так). Пізніше курчат купили й годували. Коли вони почали нестися, ми їли яйця; однак у них був слабкий присмак антибіотиків, дуже схожий на яйця, куплені в супермаркеті. Я замислився: чи не годували їх кормом, що містить антибіотики? Пізніше Я запитав людей, які доглядали за курми, яким кормом курей годували, і вони сказали – кістковим борошном. «Нам не потрібно змушувати цих курей нестися рано. Годуйте їх звичайними органічними методами вільного вигулу. Нехай вони несуться нормально», – сказав Я. «Ми тримаємо їх не для того, щоб отримати багато яєць, а просто щоб ми могли їсти органічні яйця. Це все, що потрібно». Що Я мав на увазі, коли так сказав? Я казав їм не годувати курей нічим, що містило антибіотики, гормони тощо. Курям слід було давати інший корм, ніж той, яким годували курей деінде. Деінде кури повністю виростають лише за три місяці, несуться щодня й використовуються як машини для несення аж до дня забою. Чи дає це якісні яйця? І чи смачне таке м’ясо? (Ні). Я просив, щоб кури були на вільному вигулі, щоб їм дозволили шукати корм надворі, їсти комах і бур’яни, а потім годувати їх злаками, зерном тощо. Хоча це дало б менше яєць, якість була б кращою; це було б добре і для курей, і для людей. Чи було те, що Я просив, легко досягти? (Було). І чи було це легко зрозуміти? Чи було складно послухатися того, що Я сказав? (Це було легко зрозуміти. Це не було складно). Я не відчував, що тут була якась складність. Це було легко. Я не висував жодних вимог щодо кількості знесених яєць, лише щодо їхньої якості. Люди з нормальним розумом і здоровим мисленням зрозуміли б це відразу, як тільки почули. Вони відчули б, що це просто, що це здійсненно, і незабаром так би й зробили. Це називається бути слухняним. То хіба це те, що робили люди, які вирощували курей? Чи були вони на таке здатні? Бути здатним це зробити означало б мати розум нормальної людськості. Не бути здатним це зробити означало б, що є проблема. Незабаром після того, як Я це сказав, погода стала холодною. Згідно з нормальними законами природи, це змусило б курей припинити нестися. Але сталося щось дуже показове: коли стало холодніше, кури не знесли менше яєць, вони знесли більше. Щодня були яйця для споживання, але жовтки не були такими жовтими, як раніше, а білки ставали все твердішими й твердішими. Яйця ставали все менш і менш смачними. Що відбувалося? Я сказав: «Що тут таке діється? Цим курям і так досить важко пережити зиму, що ви робите, намагаючись змусити їх нести яйця для людей зараз? Це досить жорстоко!» Коли Я пізніше пішов і запитав, то виявив, що курей і далі годували кормом, який було куплено деінде, – кормом, який гарантував, що вони продовжували нестися незалежно від того, чи була весна, літо, осінь чи зима. «Зазвичай кури не несуться в цю пору року. Ми можемо обійтися без яєць. Просто продовжуйте доглядати за ними. Навесні вони знову почнуть нестися, і це будуть якісні яйця», – сказав Я. «Не будьте жадібними. Я не просив тебе ані змушувати їх постійно нести яйця, ані того, щоб ти все ще забезпечував яйця взимку. Оскільки Я цього від тебе не просив, чому ти продовжував давати їм той корм, який купив? Тобі заборонено годувати їх цим знову». Чи висловився Я ясно? По-перше, Я не вимагав, щоб обов’язково були яйця для споживання незалежно від пори року. По-друге, Я сказав їм не давати курям той корм, не прискорювати процес несення яєць. Чи було це невелике прохання важко виконати? (Ні). Але результат був такий: через деякий час Я знову з’їв кілька яєць, які знесли наші кури. Я сказав Сам Собі: «Які ж безтолкові ці люди, як це вони не послухалися того, що Я сказав? Кури досі несуться, тож вони точно не змінили корм – ось що відбувається».

Що ви можете розпізнати з того, що сталося з вирощуванням курей? (Люди не коряться й не слухаються Божих слів). Деякі люди сказали: «Слухатися божих слів – це означає слідувати божій волі. Ми повинні слухатися, коли йдеться про великі й піднесені справи, – це ті, що стосуються божої волі, виконання божої роботи та його головної роботи. Усе, про що ти говорив, стосується дрібних справ повсякденного життя, що не має нічого спільного зі слідуванням божій волі, тож нам не потрібно робити так, як ти кажеш. Те, про що ти говориш, не пов’язане ані з нашим обов’язком, ані з нашою покорою і слухняністю божим словам, тож ми виправдано протистоїмо тобі, вибираємо, слухатися чи ні. Ба більше, що ти знаєш про нормальне людське життя, про сімейні справи? Ти не розумієш, тож не маєш права говорити. Не говори нам дурниць – нам не потрібно слухатися тебе в цьому». Хіба не це вони думали? І чи було правильно так думати? (Ні.) У чому була їхня помилка? (Слідування Божій волі не розрізняє справи великі чи малі. Доки це Божі слова, люди повинні слухатися, і вони повинні коритися їм і практикувати їх.) Дехто казав: «Я слухаюся божих слів, які є істиною. Мені не потрібно слухатися тих, які не є істиною. Я підкоряюся лише істині. “Йти Божим шляхом” означає слідувати, слухатися й коритися тій частині слів із божих уст, яка є істиною. Слова, що стосуються людського життя й не пов’язані з істиною, можна ігнорувати». Чи правильне таке розуміння? (Ні.) То як ви ставитеся до істини й Божих слів? Хіба вони не провели розрізнення між Божими словами й істиною? І хіба це не перетворило істину на простий номінальний символ? Хіба вони не вважали істину дуже порожньою? Створення Богом усього сущого, форм й кольорів листя на деревах, форм й кольорів квітів, існування й розмноження всього сущого – чи стосується все це якось істини? Чи стосується це якось спасіння людини? Чи пов’язана будова людського тіла з істиною? Нічого з цього не пов’язано з істиною, але все це походить від Бога. Якщо нічого з цього не стосується істини, невже ти не можеш визнати їхню правильність? Невже ти можеш заперечити їхню правильність? Невже ти можеш руйнувати закони Божого створення, як заманеться? (Ні.) То яким має бути твоє ставлення? Ти повинен дотримуватися його законів. Коли є речі, яких ти не розумієш, правильно довіряти тому, що сказано з Божих уст. Тобі не потрібно їх вивчати чи намагатися зрозуміти надто глибоко, тобі потрібно лише не порушувати їхніх законів. Ось що означає довіряти й коритися. Коли йдеться про звички, здоровий глузд і правила повсякденного життя тощо, яких Бог вимагає в щоденному житті людей, які не торкаються спасіння людини, хоча вони можуть не бути на тому самому рівні чи ступені, що й істина, вони всі є позитивними речами. Усі позитивні речі походять від Бога, тож люди повинні їх приймати – ці слова правильні. Крім того, якими мають бути совість і розум у людей? Насамперед вони повинні навчитися слухатися. Слухатися чиїх слів? Слухатися слів дияволів і сатани? Слухатися слів людей? Слухатися слів великих людей, видатних людей? Слухатися слів антихристів? Нічого з цього. Вони повинні слухатися Божих слів. Які принципи й конкретні практики слухняності Божим словам? Тобі не потрібно аналізувати, чи вони правильні чи неправильні, і не потрібно питати чому. Тобі не потрібно чекати, доки ти їх зрозумієш, перш ніж їх практикувати. Натомість ти повинен спочатку слухати, впроваджувати, виконувати й дотримуватися, що також має бути твоїм першим ставленням. І лише тоді ти будеш створеною істотою та підходящою й гідною людиною. Якщо навіть ці найелементарніші стандарти буття людиною тобі не під силу, і Бог не визнає, що ти – людина, чи можеш ти тоді постати перед Ним? Чи гідний ти чути Божі слова? Чи гідний ти чути істину? Чи гідний ти спасіння? Ти не придатний ні до чого із цього.

Чи слухалися й корилися люди, що займалися курми та яйцями, про яких Я щойно говорив? (Ні.) За що вони мали Божі слова? За вітер, що свище у вухах; у думках вони мали такий погляд: «Ти кажи своє, а я робитиму своє. Мені байдуже до твоїх вимог! Досить і того, що я постачаю тобі яйця для їжі – яка різниця, які яйця ти їси. Ти хочеш їсти органічні яйця? І не сподівайся. Мрій далі! Ти просив мене вирощувати курей, і я вирощую їх ось так, а ти додаєш до цього ще й власні вимоги – чи маєш ти право про це говорити?» Хіба це люди, які слухаються й коряться? (Ні.) Що вони намагаються зробити? Вони намагаються повставати! Божий дім – це місце, де Бог говорить і працює, місце, де панує істина; якщо ці люди не слухалися й не корилися, коли Бог говорив їм це в очі, чи зможуть вони практикувати Боже слово за Його спиною? Це ще менш імовірно! З огляду на ці дві речі – від малоймовірного до ще менш імовірного – чи є Бог їхнім Богом? (Ні.) То хто ж їхній бог? (Вони самі.) Правильно – вони ставляться до себе як до бога, вони вірять у себе. У такому разі, що вони роблять, вештаючись тут? Оскільки вони самі собі є богом, навіщо вони розмахують прапором віри в Бога? Хіба це не обманювання інших людей? Хіба вони не обманюють самих себе? Якщо в таких людей таке ставлення до Бога, чи здатні вони слухатися? (Категорично ні.) Навіть у такій дрібниці вони не можуть слухатися Божого слова чи коритися Богу; Божі слова не мають на них впливу, вони не сприймають їх і не можуть їм коритися. Чи можуть такі люди спастися? (Ні.) Тож як далеко вони від спасіння? Надто далеко, навіть не близько! Чи бажає Бог у душі спасати тих, хто не слухається Його слів, хто протиставляє себе Йому? Безумовно ні. Навіть люди, оцінюючи таке з огляду на власні думки, не захотіли б цього робити. Якби такі дияволи й сатани зайняли позицію проти тебе, щоб протиставляти себе тобі в усьому, ти спасав би їх? Неможливо. Ніхто не хоче спасати таких людей. Ніхто не хоче дружити з такими людьми. У питанні вирощування курей – у такій дрібниці – розвінчалася природа людей; у такій дрібниці люди виявилися нездатними слухатися того, що Я казав. Хіба це не серйозна проблема?

Далі поговорімо про справу, пов’язану з вівцями. Звісно, це все ще стосується людей. Настала весна. Погода була теплою, цвіли квіти. Зелень буяла, трава була зеленою. Усе починало випромінювати життя. Вівці їли сіно цілу зиму й більше не хотіли його їсти, тому вони з нетерпінням чекали, коли зазеленіє трава і вони зможуть поїсти свіжої трави. Так сталося, що саме в цей час вівцематки народили ягнят, а це означало, що їм ще більше потрібно їсти зелену траву. Що вищою була якість трави і що більше її було, то більше молока вони давали б, і то швидше росли б ягнята; люди теж раділи б, бачачи це, адже було б на що сподіватися: гарне вгодоване ягня, щоб з’їсти його з настанням осені. І оскільки люди мали на що сподіватися, хіба не слід було їм придумати способи, як дати ягнятам більше гарної трави, щоб відгодувати їх, аби вони стали міцними й гладкими? Хіба не слід було їм поміркувати: «Трава на полі зараз погана. Ягнята ростимуть повільно, якщо їстимуть її. Де є гарна трава?» Хіба не слід було їм докласти до цього трохи зусиль? Але хтозна, що думала людина, яка доглядала овець. Одного дня Я пішов подивитися на овець. Я побачив, що ягнята почуваються добре; вони підстрибували, побачивши людей, і спиралися передніми ніжками людям на гомілки, тягнучись угору, бажаючи поспілкуватися з ними. У деяких ягнят виросли ріжки, тож Я тримав їх за маленькі ріжки й грався з ними. Ті ягнята почувалися добре, але були дуже худими й сухими. Я подумав про те, що ягнята м’які, і шерсть у них не густа, але вони однаково теплі, і Я подумав, що було б краще, якби вони трохи відгодувалися. Розмірковуючи про це Сам із Собою, Я запитав людину, яка вирощувала овець: «Чи поганої якості ця трава? Хіба на полі недостатньо трави, щоб вівці могли їсти? Чи не варто переорати землю й посіяти нову траву, щоб їм було вдосталь їжі?» Він сказав: «Зеленої трави не вистачає. Наразі вівці досі їдять сіно». Почувши це, Я сказав: «Хіба ти не знаєш, яка зараз пора року? Чому ти досі змушуєш їх їсти сіно? Вівцематки народили ягнят, вони мають їсти гарну зелену траву. Чому ти досі змушуєш їх їсти сіно? Ви думали над вирішенням цього питання?» Він видав купу виправдань. Коли Я сказав йому переорати поле, він відповів, що не може, – якщо він це зробить, вівцям зараз не буде чого їсти. Що ви думаєте, почувши все це? Чи відчуваєте ви якусь ношу? (Я б подумав, як знайти поле з гарною травою, або накосив би трави в іншому місці.) Це один зі способів розв’язати проблему. Ти маєш придумати рішення. Не треба просто набивати своє черево й забувати про все інше – вівцям теж треба наїстися. Пізніше Я сказав кільком іншим людям: «Чи можна переорати це поле? Навіть якщо ви засієте його восени, наступного року вівці зможуть їсти зелену траву. Навіть більше, в інших місцях є два поля; чи можна щодня переганяти овець туди, щоб вони їли свіжу траву? Якщо чергувати два поля, хіба вівці не змогли б їсти свіжу траву?» Чи легко було зробити те, що Я сказав? (Легко.) Дехто казав: «Легше сказати, ніж зробити. Ти завжди кажеш, що все легко зробити – як це може бути так легко? Овець так багато, і коли вони розбігаються, їх зовсім нелегко пасти». Просто пасти овець було для них так обтяжливо, вони мали стільки виправдань і труднощів, але врешті-решт погодилися. Через кілька днів Я пішов подивитися знову. Трава виросла так сильно, що була майже по пояс. Мені стало цікаво, як вона могла вирости такою високою, коли вівці її їли. Розпитавши, Я з’ясував: овець сюди взагалі не виганяли на пасовище. У людей теж було виправдання: «На тому полі немає навісу, вівцям там було надто спекотно». Я сказав: «То чому б просто не збудувати їм навіс? Там лише кілька овець. Що ви тут маєте робити? Хіба ви не маєте займатися цими простими справами?» Вони відповіли: «Ми не можемо знайти нікого, хто б його збудував». Я сказав: «Для інших справ люди є, чому ж немає нікого для цієї справи? Ти шукав когось? Усе, що тебе хвилює, – це їсти овець, а не вирощувати їх. Як ти можеш бути таким егоїстичним? Ти хочеш їсти ягнятину, але не даєш їм їсти зеленої трави – як ти можеш бути таким неетичним!» Тільки коли їх змусили, навіс збудували, і вівці змогли їсти зелену траву. Чи легко їм було поїсти трохи свіжої трави? Цим людям було так важко виконати щось настільки просте. На кожному кроці вони висували виправдання. Коли в них було виправдання, коли виникали будь-які труднощі, вони здавалися й чекали, поки прийду Я і все владнаю. Мені завжди доводилося відстежувати, що відбувається, Мені завжди доводилося наглядати за цим, Мені завжди доводилося тиснути на них – Я не міг не тиснути на них. Чому Я маю турбуватися про щось таке тривіальне, як годування овець? Я готую все для вас, то чому ж потрібно стільки зусиль, щоб змусити вас послухатися кількох Моїх слів? Хіба Я прошу тебе піднятися на гору ножів або переплисти море вогню? Чи це занадто складно здійснити? Хіба це не твоя відповідальність? Це все тобі під силу, це в межах твоїх можливостей. Це не завищена вимога. Як же так, що ти не здатен цього виконати? У чому полягає проблема? Хіба Я просив тебе збудувати ковчег? (Ні.) Тож наскільки велика різниця між тим, що тебе просили зробити, і будівництвом ковчега? Вона величезна. Завдання, яке вас просили виконати, зайняло б лише один-два дні. Потрібно було лише кілька слів. Це було досяжно. Будівництво ковчега було масштабною справою, справою на 100 років. Насмілюся сказати, що якби ви народилися в ту ж епоху, що й Ной, жоден із вас не був би здатний послухатися Божих слів. Коли Ной слухався Божих слів, коли він будував ковчег крок за кроком, як наказав Бог, ви були б людьми, що стоять осторонь, стримують Ноя, глузують із нього, висміюють його і сміються з нього. Ви є абсолютно такими людьми. Ви геть позбавлені ставлення послуху й покори. Навпаки, ви вимагаєте, щоб Бог виявляв до тебе особливу благодать, особливо благословляв і просвіщав тебе. Як ви можете бути такими безсоромними? Що ви скажете, яка з речей, про які Я щойно говорив, є Моєю відповідальністю? Яку з них маю робити Я? (Жодну.) Усе це людські справи. Вони Мене не стосуються. Я мав би залишити вас у спокої. То чому Я мушу втручатися? Я роблю це не тому, що це Мій обов’язок, а заради вашого власного блага. Ніхто з вас не переймається цим, ніхто з вас не взяв на себе цю відповідальність, ніхто з вас не має цих добрих намірів – тому Я змушений докладати більше зусиль у цьому питанні. Усе, що потрібно, – щоб ви слухалися і співпрацювали, це дуже просто, – але ви не можете зробити навіть цього. Ви взагалі люди?

Був також інший, серйозніший випадок. В одному місці будували дім. Дім був досить високий і займав чималу площу. Усередині було розставлено доволі багато меблів, і щоб їх було зручно переносити, потрібні були принаймні двостулкові двері, і вони мали б бути щонайменше вісім футів заввишки. Нормальні люди подумали б про все це. Але дехто наполіг на встановленні одних дверей заввишки шість футів. Він ігнорував пропозиції всіх інших, від кого б вони не надходили. Чи була ця людина безтолковою? Це був справжнісінький негідник. Пізніше, коли хтось розповів Мені про це, Я сказав тій людині: «Ти мусиш встановити двостулкові двері, і вони мають бути вищими». Він неохоче погодився. Ну, на словах він погодився, але що він говорив приватно? «Який сенс робити їх такими високими? Що поганого в тому, що вони будуть нижчими?» Пізніше Я пішов подивитися знову. Додали лише одні додаткові двері, але висота залишилася такою ж. І чому висота була такою ж? Чи неможливо було зробити вищі двері? Чи двері впиралися б у стелю? У чому була річ? Річ була в тому, що він не хотів слухатися. Насправді він думав: «Хіба це тобі вирішувати? Я тут головний, я тут командую. Інші люди роблять так, як я кажу, а не навпаки. Що ти знаєш? Ти розумієшся на будівництві?» Хіба нерозуміння будівництва означає, що Я не міг бачити, якими були пропорції? З такими низькими дверима в такому високому будинку, коли крізь них проходитиме хтось зростом понад 6 футів 2 дюйми, якщо він не пригнеться, то розіб’є собі голову об одвірок. Що це були за двері? Мені не треба було розумітися на будівництві – скажіть Мені, чи був Мій погляд на це розумним? Чи був він практичним? Але така практичність була незрозумілою для тієї людини. Усе, що він знав, – це дотримуватися приписів, кажучи: «Там, звідки я родом, усі двері такі. Чому я мав робити їх такими високими, як ти сказав? Ти просив мене зробити це, і ось як я це зробив. Якщо я тобі не потрібен, забудь! Я роблю так, і я не збираюся слухатися тебе!» Що це була за істота? Як ви думаєте, чи міг він ще бути використаний Божим домом? (Ні.) Тож що слід було зробити, якщо його не можна було використовувати? Хоча такі люди роблять якісь символічні зусилля в Божому домі, і їх не виганяють одразу, і хоча брати й сестри можуть їх терпіти, і Я можу їх терпіти, але коли йдеться про їхню людськість, – забудьмо про те, розуміють вони істину чи ні, – працюючи й живучи в такому середовищі, як Божий дім, чи затримаються вони надовго? (Ні.) Чи потрібно нам їх виганяти? (Ні.) Чи затримаються вони в церкві надовго? (Ні.) Чому ні? Відкладімо вбік те, чи можуть вони зрозуміти, що їм кажуть. Оскільки їхній характер такий, як є, зробивши якісь символічні зусилля, вони починають напускати на себе поважний вигляд і намагаються командувати. Хіба це пройде в Божому домі? Вони – ніщо, проте вважають себе досить хорошими, вважають себе стовпом і опорою в Божому домі, де вони безрозсудно вчиняють проступки й намагаються командувати. Вони неодмінно зіткнуться з проблемами й не затримаються надовго. З такими людьми, навіть якщо Божий дім не вижене їх, пробувши тут певний час, вони помітять, що в Божому домі люди завжди говорять про істину, про принцип; їм це нецікаво, їхні методи тут не діють. Куди б вони не пішли і що б не робили, вони нездатні співпрацювати з іншими, і вони завжди хочуть командувати. Але це не спрацьовує, і вони виявляють, що обмежені в усьому. З часом більшість братів і сестер починає розуміти істину й принципи; у той час як ці люди намагаються робити все, що їм заманеться, намагаються бути босами й командувати та не діють згідно з принципом, багато людей кидає на них зневажливі погляди – чи здатні вони це витримати? Коли настане цей час, вони відчують, що несумісні з цими людьми, що вони за своєю природою не належать цьому місцю, що вони потрапили не туди: «Як я випадково забрів у божий дім? Моє мислення було занадто спрощеним. Я думав, що якщо докладу трохи зусиль, то зможу уникнути лиха і буду благословенний. Мені й на думку не спадало, що буде не так!» Вони за своєю природою не належать до Божого дому; пробувши трохи, вони втрачають інтерес, стають байдужими, і немає потреби їх виганяти – вони вислизають самі.

Дехто каже: «Хіба немає нічого, у що Ти не пхав би Свого носа? Ти любиш втручатися в чужі справи, чи не так? Ти просто утверджуєш Свій престиж, даєш відчути Свою присутність і даєш людям знати про Свою всемогутність, втручаючись у справи інших, чи не так?» Скажіть Мені, чи було б нормально, якби Я не подбав про ці речі? Насправді Я не хочу дбати про ці речі, вони є зобов’язанням лідерів і працівників, але якби Я цього не зробив, була б біда, і це вплинуло б на майбутню роботу. Чи довелося б Мені втручатися в такі справи, якби ви були здатні їх вирішити, якби ви робили так, як Я просив? Якби Я не переймався вами, ви не жили б жодною людською подобою і не жили б добре. Ви не змогли б нічого зробити самі. І навіть попри це, ви досі не слухаєтеся Мене. Я поговорю з вами про щось надзвичайно просте: про неймовірно дрібну справу гігієни та догляду за вашим житловим середовищем. Як ви дієте в цьому питанні? Якщо Я йду кудись і не повідомляю вас заздалегідь, там буде надзвичайно неохайно, і вам доведеться прибирати це тут і зараз, від чого ви почуватиметеся засмученими й не у своїй тарілці. Якби Я сказав вам заздалегідь, що прийду, тоді ситуація була б не такою поганою – але ви думаєте, Я не знаю, що відбувається за лаштунками? Усе це дрібні справи, одні з найпростіших і найбільш базових пунктів нормальної людськості. Але ви ось такі ледачі. Чи справді ви здатні добре виконувати свій обов’язок? Я перебував у деяких місцях материкового Китаю протягом десяти років, навчаючи тамтешніх людей, як складати ковдри й сушити їх на сонці, як прибирати в оселях і як розпалювати печі в будинках. Але після десяти років навчання Я не зміг їх навчити. Хіба Я нездатний навчити? Ні, просто ці люди занадто нікчемні. Пізніше Я перестав навчати. Коли Я приходив кудись і натрапляв на ковдру, що не була складена, Я просто розвертався і йшов. Чому Я так робив? Мені це здавалося смердючим і огидним. Чому Я маю залишатися в місці, яке гірше за свинарник? Я відмовляюся це робити. Навіть ці маленькі проблеми дуже важко змінити. Якби Я підняв планку до слідування Божим шляхом і Божій волі, відверто кажучи, ви навіть близько не підійшли б. Яка головна думка, яку Я висловлюю сьогодні? Слухатися Божих слів дуже важливо, і вам не слід цим нехтувати. Слухатися Божих слів не означає, що ти маєш аналізувати, вивчати, обговорювати чи досліджувати Божі слова, або що ти маєш розслідувати причини, що стоять за ними, і намагатися придумати пояснення; натомість ти маєш втілювати Його слова і виконувати їх. Коли Бог говорить до тебе, коли Він наказує тобі виконати завдання або щось тобі довіряє, Бог хоче бачити далі, як ти дієш і як ти це втілюєш крок за кроком. Бога не обходить, розумієш ти цю справу чи ні, і Його не обходить, чи є в тебе в серці цікавість щодо цього, чи є якісь сумніви. На що Бог дивиться – це чи ти це робиш, чи є в тебе ставлення послуху й покори.

Випадково Я розмовляв із кількома людьми про костюми для вистав. Головним принципом було те, що колір і стиль костюмів мали бути пристойними, гідними, зі смаком і елегантними. Вони не мали виглядати як чудернацьке вбрання. Ба більше, не було потреби витрачати надто багато грошей. Вони не мусили бути від конкретного дизайнера, і тим паче не було потреби йти в елітні брендові магазини, щоб купити їх. Мій погляд полягав у тому, що костюми мають надавати виконавцям елегантного, пристойного й гідного вигляду, що вони мають бути презентабельними. Не було обмежень щодо кольору, окрім уникнення всього, що виглядало б на сцені надто тьмяним або темним. Більшість інших кольорів підходила: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, індиго, фіолетовий – щодо цього не було жодних приписів. Чому такий принцип? Боже творіння містить усі кольори. Квіти бувають кольоровими, так само як дерева, рослини і птахи. Тому нам не слід мати жодних уявлень чи правил щодо кольору. Сказавши це, Я побоявся, що вони не зрозуміють. Я розпитав їх знову, і заспокоївся лише тоді, коли всі ті, хто чув Мене, сказали, що зрозуміли. Залишалося лише, щоб вони виконали роботу згідно з принципом, про який Я говорив. Чи була це проста справа? Чи було це щось значне? Було це більшою чи меншою справою, ніж будівництво ковчега? (Меншою.) Порівняно з тим, як Авраам приносив у жертву Ісаака, чи було це складно? (Ні.) У цьому не було абсолютно жодних труднощів, і це було просто – лише питання одягу. Люди стикаються з одягом з моменту народження; це не було складною справою. Людям було ще легше все виконати, коли Я визначив певний принцип. Ключовим було те, чи слухалися вони, і чи бажали вони це робити. Через деякий час, коли було випущено кілька вистав і фільмів, Я побачив, що костюми всіх головних персонажів були синіми. Я трохи поміркував над цим: «Чи є проблема з головами в людей, які створюють ці вистави? Я висловлювався дуже чітко. Я не встановлював правила, що костюми мають бути синіми і що нікому, хто не в синьому, не дозволять вийти на сцену. Що не так із цими людьми? Що підбурювало їх і панувало над ними? Чи змінилися тенденції в зовнішньому світі, і люди тепер носять тільки синє? Ні. У зовнішньому світі немає правил щодо кольорів і стилів, люди носять усілякі кольори. Тож дивно, що така ситуація виникла в нашій церкві. Хто проводить остаточну перевірку костюмів? Хто контролює цю справу? Чи є хтось, хто смикає за ниточки?» Справді був хтось, хто смикав за ниточки; як наслідок, незалежно від стилю, усі костюми без винятку були синіми. Те, що Я казав, не мало жодного значення. Вони вже вирішили, що весь одяг має бути синім – люди не носитимуть нічого, крім синього. Синій символізував духовність і святість; це був фірмовий колір Божого дому. Якби їхні костюми не були синіми, то вони не дозволили б показувати виставу й не наважилися б цього зробити. Я сказав, що з цими людьми покінчено. Це була така проста річ, Я пояснив кожен пункт дуже чітко і переконався, що вони зрозуміли, після того як Я це зробив; лише коли ми всі дійшли згоди, Я закрив тему. І яким був кінцевий результат? Те, що Я сказав, могло б бути просто повітрям. Ніхто не поставився до цього як до чогось важливого. Вони однаково робили й практикували так, як хотіли; ніхто не виконав того, що Я сказав, ніхто цього не здійснив. Що вони насправді мали на увазі, коли казали, що зрозуміли? Ці люди потурали Мені. Вони пліткували цілими днями, як ті тітки середнього віку на вулиці. Так само вони розмовляли зі Мною, і таким було їхнє ставлення. Тож у Своєму серці Я відчув: ставлення, яке ці люди мали до Христа, було їхнім ставленням до Бога, і це було ставлення, що викликає велике занепокоєння, небезпечний знак, поганий сигнал. Ви хочете знати, про що це сигналізує? Ви повинні знати. Я мушу вам це сказати, і ви мусите уважно слухати: судячи з того, що у вас виявляється, з вашого ставлення до Божих слів, багато хто з вас буде вкинутий у лихо; декого з вас буде вкинуто в лихо, щоб бути покараним, а декого – щоб бути переплавленим, і лиха неможливо уникнути. Ті, хто буде покараний, негайно помруть, вони загинуть. Однак, якщо тих, хто переплавиться в лиху, це зробить здатними слухатися й коритися і здатними бути непохитними, й вони набудуть свідчення, тоді найважча перевірка закінчиться; інакше в них немає надії в майбутньому, вони будуть у небезпеці, і в них більше не буде шансів. Ви чуєте Мене чітко? (Так.) Чи здається це чимось добрим для вас? Словом, як на Мене, це не віщує нічого доброго. Я відчуваю, що це поганий знак. Я надав вам факти; вибір, який ви зробите, залежить від вас. Я більше про це не говоритиму, Я не повторюватимуся, Я не підніматиму це питання знову.

Тема, про яку Я бесідував сьогодні, – про те, як ставитися до Божих слів. Слухатися Божих слів і коритися їм дуже важливо. Бути здатним виконувати, втілювати й практикувати їх – дуже важливо. Дехто каже: «Навіть сьогодні ми досі не знаємо, як саме ставитися до Христа». Як ставитися до Христа – дуже просто: твоє ставлення до Христа – це твоє ставлення до Бога. В очах Бога твоє ставлення до Бога – це твоє ставлення до Христа. Звісно, ставлення, яке ти маєш до Христа, – це ставлення, яке ти маєш до Бога на небі. Твоє ставлення до Христа є найбільш реальним з усіх – його видно, і це саме те, за чим проникливо спостерігає Бог. Люди хочуть зрозуміти, як ставитися до Бога так, як бажає Бог, і це просто. Є три пункти: перший – бути щирим; другий – повага, навчитися поважати Христа; і третій – і це найважливіший пункт – це слухатися Його слів. Слухатися Його слів: чи означає це слухати вухами, чи чимось іншим? (Серцем.) Чи є в тебе серце? Якщо в тебе є серце, то слухай ним. Тільки якщо ти слухатимеш серцем, ти зрозумієш і зможеш практикувати почуте. Кожен із цих трьох пунктів дуже простий. Їхнє буквальне значення має бути легким для розуміння, і логічно кажучи, їх має бути легко виконати – але як ви їх виконаєте і чи здатні ви на це, залежить від вас; Я не пояснюватиму далі. Дехто каже: «Ти просто звичайна людина. Чому ми маємо бути щирими з тобою? Чому ми маємо поважати тебе? Чому ми маємо слухатися твоїх слів?» У Мене є Свої причини. Їх також три. Слухайте уважно й дивіться, чи є сенс у тому, що Я кажу. Якщо є, ви маєте це прийняти; якщо ви відчуваєте, що немає, тобі не обов’язково це приймати, і ти можеш шукати інший шлях. Причина номер один полягає в тому, що відтоді, як ти прийняв цей етап Божої роботи, ти їв, пив кожне слово, яке Я сказав, насолоджувався ним і молитовно читав його. Номер два – це те, що ти сам визнаєш, що ти є послідовником Всемогутнього Бога, що ти є одним із Його вірян. То чи можна сказати, що ти визнаєш, що є послідовником звичайної плоті, в яку втілився Бог? Можна. У підсумку, номер два – це те, що ти визнаєш, що ти є послідовником Всемогутнього Бога. Причина номер три найважливіша з усіх: серед усього людства лише Я бачу вас як людей. Чи важливий цей пункт? (Так.) Який із цих трьох пунктів ви не в змозі прийняти? Що ви скажете, чи є якісь із цих пунктів, про які Я щойно говорив, неправдивими, необ’єктивними, не фактичними? (Ні.) Тож разом є шість пунктів. Я не вдаватимуся в подробиці щодо кожного з них; поміркуйте над ними самостійно. Я вже багато говорив на ці теми, тож ви маєте бути в змозі зрозуміти.

4 липня 2020 року