Екскурс третій. Як Ной і Авраам слухалися Божих слів та корилися Йому (частина друга)

На минулому зібранні ми бесідували про десятий пункт із переліку різних проявів антихристів: «Вони зневажають істину, публічно нехтують принципами й ігнорують порядки Божого Дому». Про які саме аспекти ми бесідували? (Бог переважно бесідував про те, як потрібно ставитися до Божих слів.) Це пов’язано з десятим пунктом? (Так. Тому що в пункті «Вони зневажають істину, публічно нехтують принципами й ігнорують порядки Божого Дому» один із проявів антихристів полягає в тому, що вони просто слухають те, що каже Христос, але не слухаються сказаного і не коряться йому. Вони не слухаються Божих слів і не практикують відповідно до Божих слів. На минулому зібранні Бог бесідував про те, як слід ставитися до Божого слова, як слухатися Божого слова, а також як втілювати й виконувати Його слово.) Усе це зрозуміло, чи не так? Під час нашого попереднього зібрання я розповів дві історії: одну про Ноя, іншу – про Авраама. Це дві класичні історії з Біблії. Чимало людей знає про них і розуміє ці історії, але, зрозумівши їх, дуже небагато хто знає, як слід ставитися до слів і вимог Бога. Тож якою була головна мета нашої бесіди щодо цих двох історій? Вона полягала в тому, щоб люди знали, як – як людині і як створеній істоті – їм слід ставитися до Божих слів і вимог; і щоб вони знали, яку позицію має займати створена істота і яке ставлення мати, коли стикається з Божими вимогами та коли слухає Божі слова. Це головне. Це та істина, яку люди мали пізнати і зрозуміти, коли ми бесідували про ці дві історії минулого разу. Тож після того, як ми побесідували про ці дві історії, чи ясно вам тепер, як потрібно коритися Христу й слухатися Його слів, яке ставлення люди повинні мати, якими мають бути їхня точка зору й позиція щодо Христа та щодо слів, сказаних Христом, а також як людям слід ставитися до слів і вимог, що походять від Бога, і які істини слід у цьому розуміти? (Перше – бути щирими з Христом; друге – навчитися шанувати Христа; третє – слухатися Його слів, слухаючи Божі слова своїм серцем.) Ви пам’ятаєте правила. Якби Я про ці правила не сказав, чи змогли б ви виокремити їх із двох історій, які Я розповів? (Єдине, до чого ми можемо дійти, – це те, що ми маємо слухатися всього, що каже Бог.) Усе, що ви можете виокремити, – це прості, догматичні та теоретичні способи дії; ви досі не здатні зрозуміти чи пізнати істини в цьому, які людям слід шукати й розуміти. Тож побесідуймо про історії Ноя й Авраама докладно.

I. Ставлення, яке Ной виявив у своєму підході до Божих слів

Поговорімо спершу про історію Ноя. На минулому зібранні ми загалом розглянули причини та наслідки історії Ноя. Чому ми не розглядали її детальніше? Тому що більшість людей уже знає причини, наслідки й конкретні подробиці цієї історії. Якщо якісь подробиці вам не зовсім ясні, ви можете знайти їх у Біблії. Те, про що ми бесідуємо, – не окремі подробиці цієї історії, а те, як Ной, головний герой історії, ставився до слів Бога, які аспекти істини людям слід із цього зрозуміти, а також те, яким було ставлення Бога, що Він думав і якою була Його оцінка Ноя після того, як Він бачив кожен крок, який робив Ной. Ось про ці подробиці нам слід побесідувати. Ставлення Бога до Ноя та Його оцінки того, що зробив Ной, достатньо, щоб показати нам, яких саме стандартів Бог вимагає від людства, – від тих, хто слідує за Ним, і від тих, кого Він спасає. Чи є тут істина, яку слід шукати? Там, де є істина, яку слід шукати, це варто розбирати, обдумувати та докладно про це бесідувати. Ми не зупинятимемося на конкретних подробицях історії Ноя. Сьогодні ми побесідуємо про істину, яку слід шукати в різних ставленнях Ноя до Бога, а також про Божі вимоги й наміри, які людям слід зрозуміти з Божої оцінки Ноя.

Ной був звичайним представником людства, який поклонявся Богові й слідував за Ним. Коли до нього прийшли Божі слова, його ставлення не полягало в тому, щоб діяти повільно, зволікати чи гаяти час. Навпаки, він із великою серйозністю слухав Божі слова, уважно прислухався до кожного висловлювання, промовленого Богом, старанно слухав і намагався запам’ятати все, що Бог йому заповідав, не насмілюючись бути неуважним бодай на мить. У його ставленні до Бога та Його слів було богобоязливе серце – це свідчило, що Бог мав місце в його серці і що Ной був покірний Богові. Він пильно дослухався до того, що казав Бог, до змісту Божих слів, до того, що Бог велів йому робити. Він слухав уважно – не аналізував, а приймав. У його серці не було ні відмови, ні неприязні, ні нетерплячості; натомість він спокійно, ретельно й уважно відзначав у серці кожне слово й кожен момент, що стосувалися Божих вимог. Після того як Бог давав йому чергову настанову, Ной своїм способом докладно занотовував усе, що Бог сказав і що доручив йому. Потім він відклав власні справи, порвав зі звичним розпорядком і планами свого колишнього життя й взявся готувати все, що Бог доручив йому зробити, а також усі необхідні матеріали для ковчега, який Бог звелів збудувати. Він не наважувався знехтувати жодним із Божих слів, нічим із того, про що Бог його просив, жодною подробицею того, що від нього вимагалося в Божих словах. Своїм способом він занотовував основні пункти та подробиці всього, що Бог просив і доручав йому, а тоді знову і знову роздумував і розмірковував над ними. Далі Ной почав шукати всі матеріали, які Бог вимагав приготувати. Звісно, після кожної Божої настанови він по-своєму складав докладні плани й улаштування для всього, що Бог доручив і звелів йому зробити, – а потім крок за кроком реалізовував і виконував свої плани й улаштування, а також кожну подробицю та кожен окремий крок із того, про що просив Бог. Увесь цей час усе, що робив Ной, – чи то велике, чи мале, чи помітне в людських очах, чи ні, – було тим, що йому велів робити Бог, і тим, про що говорив Бог і чого Він вимагав. Із усього, що проявилося в Ної після того, як він прийняв Боже доручення, видно, що його ставлення до Божих слів не полягало лише в тому, щоб послухати й на цьому все – тим більше це не означало, що, почувши ці слова, Ной чекав часу, коли матиме добрий настрій, коли обставини будуть сприятливими чи настане вигідний момент, аби це виконати. Натомість він відкладав власні справи, поривав зі звичним ритмом життя й робив будівництво ковчега, як того звелів Бог, найбільшим пріоритетом свого життя й існування відтоді й надалі – і відповідно діяв. Його ставлення до Божого доручення та Божих слів не було байдужим, недбалим чи свавільним; тим паче це не була відмова. Навпаки, він уважно слухав Божі слова всім своїм серцем, і запам’ятовував їх, і розмірковував над ними. Його ставлення до Божих слів було ставленням прийняття й покори. У Божих очах тільки таке ставлення є тим, яке істинна створена істота повинна мати до Його слів і яке Він бажає бачити. У цьому ставленні не було ні відмови, ні недбалості, ні сваволі; воно не було змішаним із людськими намірами – це було ставлення цілковито й повністю таке, яке повинна мати створена людина.

Після прийняття Божого доручення Ной почав планувати, як збудувати ковчег, який Бог йому довірив. Ной розшукував різні матеріали, а також людей і інструменти, потрібні для будівництва ковчега. Звісно, це передбачало безліч речей; усе було не так легко й просто, як може здатися з тексту. У ту доіндустріальну добу, коли все робили вручну, фізичною працею, неважко уявити, як тяжко було побудувати такий ковчег, такого велетня, щоб виконати довірене Богом завдання побудови ковчега. Зрозуміло, що те, як Ной планував, готував, розробляв і добував різні речі – матеріали й інструменти, – не було простою справою; та й сам Ной, можливо, ніколи й не бачив такого велетенського корабля. Прийнявши це доручення, читаючи між Божих слів і роблячи висновки з усього, що сказав Бог, Ной зрозумів, що справа це непроста й завдання нелегке. Це була не проста й не легка справа – якими були наслідки цього? По-перше, це означало, що після прийняття доручення на плечі Ноя ляже тяжка ноша. Понад те, судячи з того, що Бог особисто покликав Ноя і особисто наставляв, як будувати ковчег, це було не щось звичайне, не якась дрібна справа. З подробиць усього, що сказав Бог, видно, що це було не те, що під силу будь-якій пересічній людині. Сам факт, що Бог покликав Ноя і доручив йому збудувати ковчег, показує, яке важливе місце Ной посідав у Божому серці. Коли дійшло до цієї справи, Ной, звісно, зміг зрозуміти дещо з Божих намірів – і, зрозумівши це, усвідомив, яке життя на нього чекає в наступні роки, і дізнався про деякі труднощі, з якими йому доведеться зіткнутися. Хоча Ной усвідомлював і розумів, наскільки складним було те, що Бог йому доручив, і наскільки великими були випробування, з якими він мав зіткнутися, він не мав наміру відмовлятися, а навпаки, був глибоко вдячний Богу Єгові. Чому Ной був вдячний? Тому що Бог несподівано довірив йому щось настільки значуще й особисто розповів і пояснив йому кожну дрібницю. Що навіть важливіше, Бог також розповів Ною все про те, чому потрібно було побудувати ковчег, від початку до кінця. Це було питання власного плану управління Бога, це була власна справа Бога, але Бог розповів Ною про це питання, тому Ной відчув його важливість. Загалом, судячи з цих різних знаків, а також із тону Божої мови та різних аспектів того, що Бог повідомив Ною, він зрозумів важливість завдання побудови ковчега, яке Бог доручив йому, оцінив його у своєму серці й не наважився ні злегковажити ним, ні впустити хоч якусь дрібницю. Тому коли Бог закінчив давати Свої настанови, Ной склав свій план і взявся до праці, роблячи всі влаштування для будівництва ковчега: шукав людей, готував усілякі матеріали і, згідно з Божими словами, поступово збирав до ковчега різноманітні види живих істот.

Увесь процес будівництва ковчега був сповнений труднощів. Поки що облишмо те, як Ной терпів шалені вітри, пекуче сонце й зливи, нестерпну спеку й лютий холод, зміну чотирьох пір року – із року в рік. Спершу поговорімо про те, якою колосальною справою було будівництво ковчега, про приготування ним різних матеріалів та про безліч труднощів, із якими він стикався під час цього будівництва. Якими саме були ці труднощі? Усупереч людським уявленням, не всі фізичні завдання вдавалося виконати з першого разу, і Ноєві доводилося зазнавати багатьох невдач. Коли він щось завершував, і воно видавалося негідним, він розбирав зроблене, а розібравши – знову готував матеріали й робив усе від самого початку. Це не було так, як у сучасну добу, коли все роблять за допомогою електронного обладнання і, щойно все налаштовано, робота виконується за заданою програмою. Нині така праця механізована – щойно ввімкнув машину, вона виконує роботу. А Ной жив у добу первісного суспільства, коли все робили вручну, всю роботу потрібно було виконувати своїми двома руками, користуючись своїми очима й розумом, своєю старанністю та силою. Звісно, понад усе людям потрібно було покладатися на Бога; потрібно було шукати Бога всюди й завжди. Зіткнувшись з усілякими труднощами, у дні й ночі, присвячені будівництву ковчега, Ной мусив мати справу не лише з різними ситуаціями, що виникали під час цієї колосальної справи, але й із різним оточенням, а також із глузуванням, наклепами та словесними образами з боку інших. Хоч ми особисто не були свідками тих подій, хіба не можна уявити бодай частину різних труднощів, із якими зіткнувся Ной і які переживав, та різні виклики, що постали перед ним? Під час будівництва ковчега Ной найперше мусив зіткнутися з нерозумінням у своїй родині, з їхніми докорами, наріканнями, та навіть очорненням. По-друге, його обмовляли, з нього глузували, його засуджували ті, хто був поруч, – родичі, друзі і найрізноманітніші інші люди. Та Ной мав лише одне ставлення: слухатися Божих слів, здійснювати й виконувати їх до самого кінця та ніколи від цього не відступатися. Що ж доконечно вирішив Ной? «Доки я живий, доки я ще здатний рухатися, я не полишу Божого доручення». Це й було його мотивацією під час виконання великої справи будівництва ковчега, а також його ставленням до отриманих Божих повелінь і почутих Божих слів. Зіткнувшись з усілякими клопотами, тяжкими ситуаціями й викликами, Ной не відступив. Деякі складніші інженерні роботи часто не вдавалися Ною та призводили до браку, але навіть коли Ной відчував у серці сум і тривогу, він часто почувався надзвичайно мотивованим, думаючи про Божі слова, згадуючи кожне слово Божого наказу й те, як Бог його підніс: «Я не можу відступитися, не можу відмовитися від того, що Бог мені наказав і доручив; це Боже припоручення, і оскільки я його прийняв, оскільки я почув сказані Богом слова та Божий голос, оскільки я прийняв це від Бога, то я повинен коритися в усьому, чого й має набути людина». Тож із якими б труднощами він не стикався, які б насмішки чи наклепи не вислуховував, як би не виснажувалось і не втомлювалося його тіло, він не зрікався того, що доручив йому Бог, і постійно тримав у пам’яті кожне слово з того, що Бог сказав і наказав. Як би не змінювалося його середовище, з якими б великими труднощами він не стикався, він вірив, що все це не триватиме вічно, що лише Божі слова ніколи не минають і що те, що наказав зробити Бог, буде неодмінно виконано. Ной мав у собі справжню віру в Бога й покору, який йому належало мати, і він продовжував будувати ковчег, який Бог сказав йому побудувати. День за днем, рік за роком Ной старішав, але його віра не меншала, і його ставлення та рішучість завершити Боже доручення не змінювалися. І хоч іноді його тіло втомлювалось і виснажувалось, і він хворів, і в його серці бувала слабкість, але його рішучість і наполегливість у виконанні Божого доручення та підкорення Божим словам не зменшувалися. У ті роки, поки Ной будував ковчег, він практикував слухання сказаних Богом слів і покору їм, а також важливу істину про те, що створена істота й звичайна особа має виконувати Боже доручення. На вигляд увесь цей процес фактично зводився лише до однієї справи: збудувати ковчег, добре виконати те, що Бог йому сказав, і довести це до кінця. Але що було потрібно, щоб виконати цю справу добре й завершити її успішно? Для цього не потрібен був людський запал, людські гасла, а тим більше якісь клятви, що виголошуються під впливом хвилинного пориву, чи так зване людське захоплення Творцем. Усе це не було потрібним. Перед лицем будівництва Ноєм ковчега людське так зване захоплення, людські клятви, людські запал і віра в Бога у їхньому духовному світі є абсолютно марними; перед лицем Ноєвої істинної віри і справжньої покори Богові люди здаються надзвичайно вбогими й жалюгідними, а ті кілька доктрин, які вони розуміють, – такими порожніми, блідими, безсилими й слабкими – не кажучи вже про їхню ганебність, ницість і мерзенність.

На будівництво ковчега в Ноя пішло 120 років. Ці 120 років були не 120 днями, не 10 роками й не 20 роками, а періодом на кілька десятиліть довшим, ніж очікувана тривалість життя звичайної людини сьогодні. Враховуючи тривалість та складність виконання цієї роботи, а також масштаби інженерної майстерності, яку потрібно було застосувати, якби Ной не мав справжньої віри, якби його віра була просто думкою, покладанням надій, завзяттям чи якимось невизначеним та абстрактним віруванням, чи було б будівництво ковчега коли-небудь виконано повністю? Якби його покора Богові була лише усною обіцянкою, якби це була лише письмова примітка, зроблена ручкою, подібна до тих, які ви робите сьогодні, чи можна було б побудувати ковчег? (Ні.) Якби його покора щодо прийняття Божого доручення була не більше ніж наміром і рішучістю, бажанням, то чи можна було б побудувати ковчег? Якби покора Ноя Богові полягала лише в формальних діях зречення, присвячення себе й сплати певної ціни про людське око або виконання більшого обсягу роботи, сплати більшої ціни й відданості Богові в теорії, в гаслах, то чи можна було б побудувати ковчег? (Ні.) Це було б занадто складно! Якби ставлення Ноя до прийняття Божого доручення було схожим на укладення угоди, якби Ной просто прийняв його, щоб отримати благословення та винагороду, чи можна було б побудувати ковчег? Зовсім ні! Завзяття людини може зберігатися протягом 10 або 20 років, або 50 чи 60 років, але коли людина стоїть на порозі смерті, бачачи, що вона нічого не здобула, вона втратить віру в Бога. Це завзяття, яке зберігається протягом 20, 50 або 80 років, не стає покорою чи істинною вірою. Це дуже трагічно. Натомість істинна віра та істинна покора, які мав Ной, – це саме те, чого не вистачає сучасним людям, і саме те, чого сучасні люди не можуть бачити й що вони зневажають, чим гребують або від чого вони навіть відвертають носа. Оповідь про те, як Ной будував ковчег, завжди викликає зливу обговорень. Кожен може говорити на цю тему, кожному є що сказати. Але ніхто не замислюється й не намагається з’ясувати, що було в Ноя, який шлях практики в нього був, яким ставленням, бажаним Богу, і яким поглядом на Божі заповіді він володів або які моральні якості стосовно слухання й практикування слів Бога були в нього. Тому Я кажу, що люди сьогодення не придатні для того, щоб розповідати історію Ноя, тому що коли хтось розповідає цю історію, він ставиться до Ноя як до легендарної персони, і навіть як до звичайного старого з білою бородою. Люди подумки ставлять собі питання, чи дійсно була така людина, яким він насправді був, і вони не намагаються оцінити, як сталося так, що Ной продемонстрував ті прояви після того, як він прийняв Боже доручення. Сьогодні, коли ми повертаємося до історії Ноєвого будівництва ковчега, як ви вважаєте, це важлива чи другорядна подія? Це просто звичайна історія про старого, який побудував ковчег у минулі часи? (Ні.) Поміж усіх людей Ной був особою, яка боялася Бога, корилася Богу й завершувала Боже доручення, що є найбільш достойним наслідування; він отримав схвалення від Бога й має бути взірцем для тих, хто слідує за Богом сьогодні. І що було в ньому найціннішим? Він мав лише одне ставлення до Божих слів: слухати й приймати, приймати й коритися, і коритися аж до смерті. Саме це ставлення, яке було найціннішим, заслужило йому схвалення від Бога. Коли йшлося про Божі слова, він не був недбалим, не діяв абияк, і не розглядав їх у себе в голові, не аналізував, не опирався й не відкидав, щоби згодом відсунути їх у далекий куток своєї пам’яті; натомість він щиро слухав, приймав їх потроху у своє серце, а тоді розмірковував над тим, як їх практикувати, як застосувати їх, як здійснити саме так, як було задумано від початку, не спотворюючи. І розмірковуючи над Божими словами, він у глибині душі казав сам до себе: «Це слова Божі, це Божі настанови, Боже доручення; я зобов’язаний виконати його, я мушу коритися, я не можу пропустити жодної дрібниці, не можу піти всупереч жодному Божому бажанню, ані залишити поза увагою жодної деталі з того, що Він сказав, інакше я не маю права зватися людиною, я не гідний Божого доручення і Його звеличення. У цьому житті, якщо я не зможу завершити все, що Бог сказав мені та довірив мені, я пошкодую. Ба більше: я виявлюся негідним Божого доручення і Його звеличення мене, мені буде соромно знову стати перед Творцем». Усе, про що Ной думав і що обдумував у своєму серці, кожна його думка і ставлення визначали те, що він зрештою зміг практикувати Божі слова, зробити їх дійсністю, привести Божі слова до справдження, здійснити їх через свою працю та перетворити їх на реальність у собі, щоб Боже доручення не залишилося марним. Судячи з усього, про що думав Ной, із кожної думки, що виникала в його серці, і з його ставлення до Бога, Ной був гідним Божого доручення, він був людиною, якій Бог довіряв, людиною, на яку Бог дивився із прихильністю. Бог спостерігає за кожним словом і вчинком людини, Він спостерігає за її думками та ідеями. У Божих очах те, що Ной був здатен так думати, означало, що Він не помилився у Своєму виборі; Ной міг прийняти Боже доручення й Божу довіру та був здатний виконати Боже доручення: серед усього людства він був єдиним, кого можна було обрати.

В очах Божих Ной був Його одним-єдиним вибором для здійснення такої великої справи – побудови ковчега. Отже, що ж було виявлено в Ної? Дві речі: істинна віра й істинна покора. У Божому серці це саме ті вимоги, яких Він вимагає від людей. Просто, так? (Так.) «Один-єдиний вибір» мав ці дві речі, дуже прості речі – але, крім Ноя, їх ні в кому не було знайдено. Дехто каже: «Як так може бути? Ми відреклися від родин і кар’єр, ми покинули роботу, перспективи й освіту, ми відмовилися від свого майна й дітей. Подивіться, яка велика наша віра, як ми любимо Бога! Чим ми гірші за Ноя? Якби Бог попросив нас побудувати ковчег – а сучасна промисловість надзвичайно розвинута, – хіба ми не маємо доступу до деревини й безлічі інструментів? Ми теж можемо працювати під пекучим сонцем, якщо використовуємо машини; ми теж можемо працювати від світанку до заходу сонця. Що такого складного в тому, щоб виконати таку невелику роботу? Ной витратив на це 100 років, але ми зробили б це швидше, щоб Бог не тривожився – ми зробили б це лише за 10 років. Ти сказав, що Ной був одним-єдиним вибором, але сьогодні є багато ідеальних кандидатів; люди, як-от ми, які відреклися від родин і кар’єр, які мають істинну віру в Бога, які по-справжньому присвячують себе Богові – усі вони ідеальні кандидати. Як Ти можеш казати, що Ной був єдиним вибором? Ти про нас невисокої думки, хіба не так?» Чи є проблема в цих словах? (Так.) Дехто каже: «У часи Ноя наука й техніка були ще дуже відсталі, він не мав електрики, сучасних машин, навіть найпростіших електросвердл і бензопил або навіть цвяхів. Як йому взагалі вдалося побудувати ковчег? Сьогодні ми все це маємо. Хіба нам не було б неймовірно просто виконати це доручення? Якби Бог промовив до нас із неба й наказав побудувати ковчег, то забудьте про один – ми легко побудували б 10. Це було б ніщо, простіше простого. Боже, наказуй нам усе, чого Ти бажаєш. Хоч що Тобі потрібно, скажи нам. Для дуже багатьох із нас побудувати ковчег зовсім не було б складно! Ми могли б побудувати 10, 20, навіть 100. Стільки, скільки Ти хочеш». Чи все тут так просто? (Ні.) Щойно Я кажу, що Ной був одним-єдиним вибором, деякі люди одразу ж починають сперечатися зі Мною, вони не мають певності: «Ти добре думаєш про древніх, бо їх тут немає. Люди сьогодення стоять у Тебе прямо перед носом, але Ти не бачиш, що в них є доброго. Ти сліпий до всіх добрих справ, які роблять люди сьогодні, до всіх їхніх добрих учинків. Ной зробив лише одну маленьку річ; хіба не через те, що тоді не було промисловості й уся фізична робота була тяжкою, Ти вважаєш його діло гідним пам’яті, Ти вважаєш його прикладом, моделлю, і залишаєшся сліпим до страждань людей сьогодення та ціни, яку ми заради Тебе платимо, і до нашої сьогоднішньої віри?» Хіба це так? (Ні.) Не має значення, який період чи ера, в яких матеріальних умовах люди живуть – ці матеріальні об’єкти й загальне середовище нічого не вирішують, вони не важливі. А що важливе? Найважливіше не те, у якому періоді ти живеш, чи опанував ти якусь технологію, і не те, скільки Божих слів ти прочитав або почув. Найважливішим є те, чи мають люди істинну віру, чи мають істинну покору. Ці дві речі – найважливіші, і жодна з них не може бути відсутньою. Якби вас помістили в часи Ноя, хто з вас міг би виконати це доручення? Смію сказати: навіть якби ви всі працювали разом, ви не змогли б цього виконати. Ви не зробили б навіть і половини. Ще не було приготовано всі припаси, як багато з вас уже втекло б, нарікаючи на Бога й сумніваючись у Ньому. Невелика кількість з вас змогла б витримати з великими труднощами завдяки наполегливості, завзяттю й думкам. Але як довго ви могли б витримати? Яка мотивація вам потрібна, щоб і далі працювати? Скільки років ви б протрималися без істинної віри та істинної покори? Це залежить від характеру. Ті, хто має кращі моральні якості й трохи совісті, могли б протриматися вісім чи 10 років, 20 чи 30, може, навіть 50. Але після 50 років вони б подумали: «Коли прийде Бог? Коли настане потоп? Коли з’явиться знак, даний Богом? Я все життя присвятив одній справі. А якщо потопу не буде? У житті я багато страждав, я витримав уже 50 років – цього цілком достатньо, Бог не згадає й не засудить цього, якщо я зараз здамся. Тож я житиму своїм життям. Бог нічого не каже і ніяк не реагує. Я весь день дивлюся на синє небо й білі хмари й нічого не бачу. Де Бог? Той, Хто колись гримів і промовляв – чи був то Бог? Чи то була ілюзія? Коли це скінчиться? Бог цим не переймається. Хоч як я кличу по допомогу, я чую лише тишу, і Він не просвіщає й не наставляє мене, коли я молюся. Годі про це й думати!» Чи зберегли б вони істинну віру? З часом вони, мабуть, почали б сумніватися. Вони подумали б про зміни, шукали б виходу, відклали б Боже доручення та полишили свій швидкоплинний запал і швидкоплинні обітниці; бажаючи керувати власною долею й вести власне життя, вони відсунули б Боже доручення на задній план. А коли одного дня Бог особисто прийшов би, щоб підштовхнути їх уперед, коли запитав би про поступ у побудові ковчега, вони сказали б: «О! Бог справді існує! Тож Бог справді є. Мушу братися до будівництва!» Якби Бог не промовляв, якби Він не квапив їх, вони б не вважали це нагальною справою; вони думали б, що це може почекати. Такий мінливий спосіб мислення, таке ставлення – недбало викручуватися, абияк перебиватися, – чи це те ставлення, яке мають виявляти люди з істинною вірою? (Ні.) Мати таке ставлення неправильно, це означає, що вони не мають істинної віри, тим паче істинної покори. Коли Бог промовляв би до тебе особисто, твій тимчасовий запал виявляв би твою віру в Бога; але коли Бог відсував би тебе вбік, не підганяв, не наглядав і не розпитував, твоя віра щезала б. Минав би час, і коли Бог не промовляв би до тебе й не з’являвся тобі, і не здійснював би жодних перевірок твоєї роботи, твоя віра зовсім зникла б; ти захотів би жити власним життям і займатися власними справами, і Боже доручення було б забуте десь на задньому плані; твій запал, обітниці й тодішня рішучість нічого б не вартували. Чи вважаєте ви, що Бог наважився б доручити велику справу такій людині? (Ні.) Чому б ні? (Вона ненадійна.) Саме так. Одне слово: ненадійна. Ти не маєш істинної віри. Ти ненадійний. І тому ти не придатний для того, щоб Бог довірив тобі щось. Дехто каже: «Чому я непридатний? Я виконаю будь-яке доручення, яке Бог мені довірить, – хтозна, може, я й зможу його виконати!» У повсякденному житті ти можеш робити справи недбало, і немає великого значення, якщо результат виявиться трохи гіршим. Але справи, які довіряє Бог, те, що Бог бажає здійснити, – хіба це коли-небудь є простим? Якби це було довірено дурневі чи ошуканцеві, тому, хто недбалий у всьому, що робить, хто, взявши на себе доручення, повсюди й завжди схильний діяти недобросовісно, хіба це не затримало б велику справу? Якби вам довелося вибирати, якби ви мали доручити комусь важливе завдання, якій людині ви довірили б її? Яку людину ти б вибрав? (Надійну.) Принаймні ця людина має бути гідною довіри, мати моральні якості, і, незалежно від часу чи від труднощів, з якими вона стикається, вона віддала б усе серце й сили, щоб завершити те, що ти їй доручив, і дала б звіт перед тобою. Якщо вже люди вибрали б саме таку людину, щоб довірити їй справу, то тим паче так діє Бог! Отже, для цієї великої події – знищення світу потопом, події, яка вимагала будівництва ковчега й людини, гідної вижити, щоб жити далі, – кого обрав би Бог? Передусім, теоретично, Він обрав би людину, яка гідна залишатися, яка гідна жити в наступній ері. На практиці ж, перш за все, ця людина мала б бути спроможною слухатися Божих слів, вона мусила б мати істинну віру в Бога і ставилася б до всього, що казав Бог, – байдуже, чого це стосується, чи відповідає це її уявленням, чи це їй до вподоби, чи узгоджується з її власною волею, – як до слів Божих. Хай що Бог просить її зробити, вона ніколи не заперечувала б Божої ідентичності, завжди вважала б себе створеною істотою і завжди ставила б послух словам Божим своїм природним обов’язком; саме такій людині Бог довіряє цю особливу справу. У Божому серці Ной був саме такою людиною. Він був не лише тим, хто гідний залишитися в новій ері, але й тим, хто міг нести велику відповідальність, хто міг без компромісів і до самого кінця підкорятися Божим словам і хто своїм життям виконав те, що Бог йому доручив. Саме це Бог знайшов у Ної. Відтоді, як Ной прийняв Боже доручення, і до того моменту, коли він завершив кожне завдання, яке було йому довірене, – упродовж цього всього часу віра Ноя і його ставлення покори Богові відіграли абсолютно вирішальну роль; без цих двох речей робота не могла б бути завершена, і це доручення не було б здійснене.

Якби в процесі прийняття Божого доручення в Ноя були власні ідеї, плани й уявлення, як змінилася б уся ця справа? Насамперед, коли Ной зіткнувся з кожною подробицею, яку Бог йому передавав – специфікаціями й видами матеріалів, засобами й методами побудови всього ковчега, його масштабом і розмірами, коли він усе це почув, чи подумав би він: «Скільки років знадобилося б, щоб побудувати щось таке велике? Яких зусиль і труднощів коштувало б знайти всі ці матеріали? Я б виснажився! Таке виснаження неодмінно вкоротило б мені віку, правда ж? Дивіться, який я старий, а Бог не дає мені перепочинку й просить виконати таку вимогливу справу – чи витримав би я? Ну я це зроблю, але маю одну приховану хитрість: я просто загалом зроблю так, як каже Бог. Бог сказав знайти вид водостійкої сосни. Я чув про місце, де можна трохи дістати, але воно дуже далеке й досить небезпечне. Знайти й привезти її вимагатиме великих зусиль, то чому б не знайти схожий вид поблизу як заміну, більш-менш такий самий вид? Це було б не таким ризикованим і вимагало б менше сил – це теж було б добре, хіба не так?» Чи мав Ной такі задуми? Якби мав, чи було б це істинною покорою? (Ні.) Наприклад: Бог сказав, що ковчег має бути заввишки 100 метрів. Почувши це, чи подумав би він: «Сто метрів – це надто високо, ніхто не зміг би піднятися на нього. Хіба не смертельно небезпечно було б підніматися й працювати на ньому? Тож я зроблю ковчег трохи нижчим, хай він буде 50 метрів. Це буде не так небезпечно, і людям буде легше підійматися на нього. Це теж було б добре, хіба не так?» Чи мав би Ной такі думки? (Ні.) А якби мав, чи вважаєте ви, що Бог обрав би неправильну людину? (Так.) Істинна віра й покора Ноя Богові дозволяли йому відкласти власну волю осторонь; навіть якби в нього й були такі думки, він ніколи б не діяв відповідно до них. Щодо цього Бог знав, що Ной надійний. По-перше, Ной не змінював би жодної подробиці, визначеної Богом, і не додавав би власних ідей, тим паче не змінював би їх для особистої вигоди; натомість він виконував би все, що сказав Бог, буквально, і незалежно від того, як тяжко було дістати матеріали для будівництва ковчега, незалежно від того, наскільки тяжкою й виснажливою була праця, він робив би все можливе й віддавав усі сили, щоб належно завершити її. Хіба це не те, що робило його надійним? І чи було це справжнім проявом його істинної покори Богові? (Так.) Чи була ця покора абсолютною? (Так.) Вона не мала жодних домішок, не містила жодного особистого нахилу, не була зіпсована особистими планами, тим паче особистими уявленнями чи інтересами; натомість це була чиста, проста, абсолютна покора. А чи легко було цього досягти? (Ні.) Дехто може заперечити: «Що ж тут тяжкого? Хіба це не просто – не думати, бути як робот, робити все, що каже Бог, – хіба це не легко?» Коли настає час діяти, виникають труднощі; думки людей завжди змінюються, люди завжди мають власні нахили й тому схильні сумніватися, чи можуть слова Бога здійснитися; коли вони чують слова Бога, прийняти їх легко, але коли настає час діяти, стає тяжко; щойно починаються труднощі, люди схильні ставати негативними, і їм непросто коритися. Отже, очевидно, що характер Ноя та його істинна віра й покора справді варті наслідування. Тож чи зрозуміло вам тепер, як Ной реагував і корився, коли стикався зі словами Божими, Його наказами й вимогами? Ця покора не була затьмарена особистими ідеями. Ной вимагав від себе абсолютної покори, послуху й виконання слів Божих – без відхилень, без невеличких хитрувань, без спроб виявити власну кмітливість, без високої думки про себе й переконання, що він може давати Богові поради, додавати власні ідеї до Божих наказів, і без додавання власних добрих намірів. Хіба це не те, що слід практикувати, коли намагаєшся досягти абсолютної покори?

Скільки часу знадобилося Ною, щоб побудувати ковчег після того, як Бог наказав йому це зробити? (Сто двадцять років.) Протягом цих 120 років Ной робив одне: він будував ковчег і збирав різні види живих істот. І хоча це була лише одна справа, а не багато різних завдань, ця одна справа охоплювала величезний обсяг роботи. То якою була мета цієї роботи? Навіщо він будував цей ковчег? У чому полягали мета й значення цієї праці? У тому, щоб кожен вид живих істот міг вижити, коли Бог знищить світ потопом. Отже, Ной зробив те, що зробив, щоб підготуватися до знищення світу Богом, щоб забезпечити виживання кожного виду живих істот. А для Бога чи було це такою вже нагальною справою? Чи міг Ной з інтонації Божих слів і суті того, що Бог наказав, почути, що Бог нетерплячий і що Його намір був нагальним? (Так.) Скажімо, наприклад, вам кажуть: «Насувається епідемія. Вона вже почала ширитися в зовнішньому світі. Ви маєте одне завдання – поспішайте з ним: хутчіше купіть їжу й маски. Оце й усе!» Що ви чуєте в цьому? Чи це нагально? (Так.) То коли це слід робити? Чекати наступного року, ще одного чи кількох років? Ні – це нагальне завдання, важлива справа. Відкладіть усе інше осторонь і подбайте спершу про це. Хіба не це ви чуєте в цих словах? (Так.) То що ж мають робити ті, хто є покірним Богові? Вони мають негайно відкласти поточні справи осторонь. Усе інше не має значення. Бог дуже нетерплячий щодо того, що Він щойно наказав зробити; люди не мають гаяти часу, виконуючи це завдання, яке для Бога є нагальним і яким Він переймається; вони мають завершити його перед тим, як братися за інші справи. Ось що означає покора. Але якщо ти починаєш аналізувати це, думаючи: «Насувається епідемія? Вона шириться? Якщо шириться, то хай шириться – вона ж не торкнулася нас. Якщо торкнеться, тоді й будемо з нею розбиратися. Купувати маски і їжу? Маски завжди доступні. Та й не має значення, чи носиш ти їх, чи ні. Їжу ми ще маємо, то навіщо про неї хвилюватися? Куди поспішати? Чекатимемо, поки епідемія прийде сюди. Зараз у нас інші справи», – чи є це покорою? (Ні.) А що це таке? Це у своїй сукупності зветься бунтом. Точніше, це байдужість, опір, аналіз і розгляд, а також зневага в серці з думкою, що цього ніколи не може статися, й невіра в реальність. Чи є істинна віра в такому ставленні? (Ні.) Загальний стан цих людей такий: щодо Божих слів і щодо істини вони завжди мають ставлення зволікання, байдужості, недбалості; у своєму серці вони зовсім не вважають це важливим. Вони гадають: «Я слухатиму ті речі, які Ти кажеш про істину, і Твої піднесені проповіді – я не вагатимусь занотувати їх, щоб не забути. Але речі, які Ти кажеш про купівлю їжі й масок, не стосуються істини, тому я можу їх відкинути, можу насміхатися з них у серці, можу ставитися до Тебе байдуже та зневажливо; достатньо, що я слухаю вухами, а що думаю в серці – не Твоя справа, це не має до Тебе стосунку». Чи так ставився Ной до Божих слів? (Ні.) Що показує, що його ставлення не було таким? Ми маємо поговорити про це; це навчить вас, що ставлення Ноя до Бога було зовсім іншим. І є факти, які це доводять.

У ту доіндустріальну епоху, коли все доводилося виконувати й завершувати вручну, всяка ручна праця була дуже виснажливою й забирала багато часу. Коли Ной почув Боже доручення, коли він почув усе, що описав Бог, він відчув серйозність цієї справи й суворість ситуації. Він знав, що Бог знищить світ. А чому Він збирався це зробити? Тому що люди були такі злі, не вірили в Боже слово й навіть заперечували Боже слово, і Бог гидував тим людством. Чи гидував Бог тим людством лише день чи два? Чи Бог сказав під впливом імпульсу: «Сьогодні Мені не подобається це людство. Я знищу це людство, тож берися до роботи й збудуй Мені ковчег»? Чи так це? Ні. Почувши Божі слова, Ной збагнув, що Бог мав на увазі. Бог гидував тим людством не один і не два дні; Він прагнув знищити його, щоб людство могло почати все заново. Але цього разу Бог не хотів знову створювати ще одне людство; натомість Він дозволив, щоб Ною пощастило вижити і стати господарем наступної епохи, прабатьком людства. Щойно він збагнув цей аспект Божого замислу, Ной відчув із глибини серця невідкладний намір Бога, він відчув Божу нагальність – і тому, коли Бог говорив, окрім того, що Ной слухав уважно, пильно й старанно, він відчув щось у своєму серці. Що він відчув? Нагальність – емоцію, яку має відчувати справжня створена істота, оцінивши невідкладні наміри Творця. Отже, про що подумав Ной у своєму серці, коли Бог наказав йомупобудувати ковчег? Він подумав: «Від сьогодні ніщо інше не має такого значення, як будівництво ковчега, ніщо не є таким важливим і терміновим, як ця справа. Я почув слова із серця Творця, я відчув Його невідкладний намір, тому я мушу не зволікати; я мушу поспішно побудувати ковчег, про який говорив і просив Бог». Яким було ставлення Ноя? Він не посмів бути недбалим. І як він виконав будівництво ковчега? Без затримок. Він виконував і впроваджував кожну деталь того, про що говорив і чому наставляв Бог, з усією поспішністю і з докладанням усіх своїх сил, не проявляючи ані крихти недбалості. Загалом, ставлення Ноя до веління Творця було покорою. Він не був незацікавленим у ньому, і в його серці не було ні опору, ні байдужості. Натомість він старанно намагався зрозуміти намір Творця, запам’ятовуючи кожну деталь. Коли він зрозумів невідкладний намір Бога, він вирішив прискорити темп, щоб поспішно завершити те, що Бог йому передав. Що означало «поспішно»? Це означало завершити в максимально стислі терміни; виконати роботу, яка раніше зайняла б місяць, можливо, на три-п’ять днів раніше запланованого терміну, зовсім не затягуючи і не зволікаючи, але просуваючись вперед у виконанні всього проекту так швидко, як це було можливо. Само собою, виконуючи кожен вид робіт, він із усіх сил намагався звести до мінімуму втрати й помилки та не виконувати будь-яку роботу так, щоб її доводилося переробляти; він також виконав кожне завдання й кожну процедуру за графіком і як слід, гарантуючи їхню якість. Це було справжнім проявом відсутності будь-якого зволікання. Отже, що було необхідною передумовою для того, щоб він міг не зволікати? (Він почув Боже веління.) Так, це було передумовою й контекстом для цього. Отже, чому Ноєві вдалося не зволікати? Дехто каже, що Ной мав справжню покору. Тож чим він володів, що дозволило йому досягти такого правдивого послуху? (Він був уважним до Божого серця.) Саме так! Ось що означає мати щире серце! Люди зі щирим серцем здатні бути уважними до Божого серця; ті, у кого немає щирого серця, – порожні оболонки, дурні, які не знають, як бути уважними до Божого серця. Їхня ментальність така: «Мене не обходить, наскільки це терміново для Бога, я буду робити це так, як мені заманеться, у будь-якому разі, я не бездіяльний чи ледачий». Таке ставлення, такий негативізм, повна відсутність ініціативності – це не риси того, хто уважний до Божого серця; люди з такими рисами не розуміють, як бути уважним до Божого серця. У такому разі, чи володіють вони істинною вірою? Безумовно ні. Ной був уважний до Божого серця, у нього була справжня віра, і тому він зміг виконати Боже доручення. Тож недостатньо просто прийняти Боже доручення й бути готовим докласти певних зусиль. Ви також маєте бути уважними до Божого серця, присвячувати усього себе й бути вірними, що вимагає сумління й розуму; це те, що людям слід мати, і що було в Ноя. Що скажете, скільки років знадобилося б на той час на будівництво такого великого ковчега, якби Ной зволікав, не відчував нагальності, не хвилювався й не був ефективним? Чи можна було б його закінчити за 100 років? (Ні.) Це зайняло б кілька поколінь постійного будівництва. З одного боку, будівництво такого міцного об’єкта, як ковчег, зайняло б роки; ба більше, стільки ж зайняло б збирання всіх живих істот і догляд за ними. Чи легко було зібрати цих істот? (Ні.) Це було нелегко. Отже, почувши Божі накази й збагнувши невідкладний намір Бога, Ной відчув, що це буде нелегко й непросто. Він усвідомив, що мусить виконати це згідно з Божими бажаннями й сповнитидоручення, дане Богом, щоб Бог був задоволений і заспокоєний, і щоб наступний етап Божої роботи міг просуватися безперешкодно. Таким було серце Ноя. І що це було за серце? Це було серце, яке дбало про Божі наміри. Судячи з поведінки Ноя під час будівництва ковчега, він був, безумовно, людиною великої віри й не мав жодних сумнівів щодо Божого слова протягом ста років. На що він покладався? Він покладався на свою віру в Бога та покору Йому. Ной був здатний коритися абсолютно. У чому полягають деталі його абсолютної покори? У його уважності. Чи є у вас таке серце? (Ні.) Ви здатні говорити доктринами й вигукувати гасла, але не можете практикувати, а зіткнувшись із труднощами, не можете виконати Божі накази. Коли ви говорите, то говорите дуже чітко, але коли доходить до реальних дій і ви стикаєтеся з якимись труднощами, ви стаєте негативно налаштованими, а коли трохи страждаєте, починаєте скаржитися, бажаючи просто здатися. Якби протягом восьми чи десяти років не було сильного дощу, ви б стали негативно налаштованими й засумнівалися б у Богові, а якби минуло ще двадцять років без сильного дощу, чи були б ви і далі негативно налаштованими? Ной понад сто років будував ковчег і ніколи не ставав негативно налаштованим і не сумнівався в Богові, він просто продовжував будувати ковчег. Хто, крім Ноя, міг би це зробити? Чого вам бракує? (Ми не володіємо нормальною людськістю чи совістю.) Правильно. Ви не володієте моральними якостями Ноя. Скільки істин розумів Ной? Як думаєте, він розумів більше істин, ніж ви? Ви чули так багато проповідей. Таємниці Божого втілення, внутрішня істина трьох етапів Божої роботи, Божий план управління; це найвищі й найглибші таємниці, висловлені людству, і всі вони були роз’яснені вам, тож як так вийшло, що ви досі не володієте людськістю Ноя й не здатні робити те, що міг робити Ной? Ваша віра й людськість настільки поступаються Ноєвим! Можна сказати, що ви не маєте справжньої віри або мінімальної совісті чи розуму, якими має володіти людськість. Хоча ви слухали багато проповідей і зовні, здається, розумієте істини, якість вашої людськості та ваш розбещений характер неможливо змінити негайно, послухавши більше проповідей або зрозумівши істини. Без розрізнення цих речей люди відчувають, що вони не надто поступаються святим давнини, думаючи собі: «Зараз ми також приймаємо Боже доручення й слухаємо слово Бога з Його власних вуст. Ми також серйозно ставимося до всього, що Бог просить нас зробити. Усі разом бесідують про ці речі, а потім виконують роботу з планування, розподілу й виконання. Чим ми відрізняємося від святих давнини?» Чи велика різниця, яку ви бачите зараз, чи ні? Вона величезна, насамперед щодо моральних якостей. Сьогоднішні люди такі розбещені, егоїстичні й ниці! Вони й пальцем не поворухнуть, якщо не отримають від цього вигоди! Робити добрі справи й готувати добрі вчинки для них так виснажливо! Вони готові виконувати обов’язок, але не мають сили волі, вони готові страждати, але не можуть цього витримати, вони хочуть заплатити ціну, але не можуть цього зробити, вони готові практикувати істину, але не можуть її виконати, і вони хочуть любити Бога, але не можуть це практикувати. Скажіть Мені, наскільки ж бракує ційлюдськості! Скільки істини треба зрозуміти й засвоїти, щоб це компенсувати?

Ми щойно бесідували про те, як Ной дбав про Божі наміри, що було дорогоцінною частиною його людськості. Є й ще дещо – що це? Почувши Божі слова, Ной знав один факт; так само він знав, яким був Божий план. План полягав не в тому, щоб просто збудувати ковчег як пам’ятник, або створити парк розваг, або звести якусь велику будівлю як визначну пам’ятку – це було не так. З того, що сказав Бог, Ной знав один факт: Бог гидував цим нечестивим людством і вирішив, що це людство буде знищене потопом. А ті, хто мав вижити до наступної епохи, мали бути спасенні від потопу завдяки цьому ковчегу; він мав дозволити їм вижити. І в чому полягало ключове питання в цьому факті? У тому, що Бог знищить світ потопом, і що Він мав намір, щоб Ной збудував ковчег і вижив, і щоб вижив кожен вид живих істот, а людство було знищене. Чи було це щось значне? Це не була якась дріб’язкова сімейна справа, ані якась незначна справа, що стосувалася окремої людини чи племені; натомість це передбачало масштабну операцію. Що це за масштабна операція? Та, що стосувалася Божого плану управління. Бог збирався зробити щось велике, щось, що стосувалося всього людства, і що було пов’язане з Його управлінням, з Його ставленням до людства та з його долею. Це третя порція інформації, яку дізнався Ной, коли Бог довірив йому це завдання. І яким було ставлення Ноя, коли він почув про це з Божих слів? Чи було це ставлення віри, сумніву чи повної невіри? (Віри.) До якої міри він вірив? І які факти доводять, що він у це вірив? (Почувши Божі слова, він почав їх практикувати й збудував ковчег, як сказав Бог, а це означає, що його ставлення до Божих слів було ставленням віри.) З усього, що виявилося в Ноєві – від рівня виконання та втілення після того, як Ной прийняв те, що довірив йому Бог, до факту того, що було зрештою звершено, – можна побачити, що Ной мав абсолютну віру в кожне слово, яке вимовив Бог. Чому він мав абсолютну віру? Як так, що він не мав сумнівів? Як так, що він не намагався аналізувати, що він не досліджував це у своєму серці? З чим це пов’язано? (З вірою в Бога.) Правильно, це була справжня віра Ноя в Бога. Тому, коли йшлося про все, про що говорив Бог, і про кожне Його слово, Ной не просто слухав і приймав; натомість він мав справжнє знання й віру в глибині свого серця. Хоча Бог не повідомив йому різних деталей, як-от коли прийдуть води потопу, чи скільки років мине, перш ніж вони прийдуть, чи яким буде масштаб цього потопу, чи як буде після того, як Бог знищить світ, Ной вірив, що все, що сказав Бог, уже стало фактом. Ной ставився до Божих слів не як до історії, чи міфу, чи якогось вислову, чи твору, а в глибині свого серця вірив і був упевнений, що Бог збирається це зробити, і що ніхто не може змінити те, що Бог вирішив звершити. Ной відчував, що люди можуть мати лише одне ставлення до Божих слів і до того, що Бог бажає звершити, а саме: прийняти цей факт, скоритися тому, що звелівБог, і добре виконати ті завдання, які Бог просить їх виконати, – таким було його ставлення. І саме тому, що Ной мав таке ставлення – не аналізував, не досліджував, не сумнівався, а вірив із глибини свого серця, а потім вирішив виконати те, чого вимагав Бог, і зробити свій внесок у те, що Бог бажав звершити, – саме через це факт будівництва ковчега та збирання й виживання кожного виду живих істот було втілено в життя. Якби, коли Ной почув, як Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной засумнівався; якби він не наважився повністю в це повірити, бо не бачив цього й не знав, коли це станеться, і було багато невідомого, то чи вплинуло б це на його душевний стан і переконання щодо будівництва ковчега, чи змінилися б вони? (Так.) Як би вони змінилися? Будуючи ковчег, він міг би схалтурити, міг би проігнорувати Божі вказівки або не зібрати в ковчег кожен вид живих істот, як просив Бог; Бог сказав, що має бути один самець і одна самиця, на що він міг би сказати: «Для деяких із них достатньо лише самиці. Деяких я не можу знайти, тож забудьмо про них. Хтозна, коли станеться потоп, що знищить світ». Велика справа будівництва ковчега та збирання кожного виду живих істот зайняла сто двадцять років. Чи вистояв би Ной ці сто двадцять років, якби не мав справжньої віри в Божі слова? Абсолютно ні. Через втручання з боку зовнішнього світу та різноманітні скарги від членів їхніх родин для того, хто не вірить, що слова Бога є фактом, збудувати ковчег було б дуже важко, не кажучи вже про те, якби це зайняло сто двадцять років. Минулого разу Я запитав вас, чи сто двадцять років – це довгий час. Ви всі сказали, що це довго. Я запитав вас, скільки б ви протрималися, і коли Я зрештою запитав, чи змогли б ви протриматися п’ятнадцять днів, ніхто з вас не сказав, що зміг би, і Моє серце защеміло. Ви значно поступаєтеся Ною. Ви й волосини на його голові не варті, ви не володієте й десятою частиною його віри. Які ж ви жалюгідні! З одного боку, ваша людськість і гідність надто низькі. З іншого боку, можна сказати, що ваше прагнення до істини практично відсутнє. І тому ви не здатні виявити справжньої віри в Бога, і у вас немає справжньої покори. Тож як ви змогли протриматися дотепер – чому, коли Я бесідую, ви досі сидите й слухаєте? У вас є два аспекти. З одного боку, більшість із вас усе ще бажає бути добрими; ви не хочете бути поганими людьми. Ви бажаєте йти добрим шляхом. У вас є ця крихта рішучості, у вас є ця крихта доброго жадання. Водночас більшість із вас боїться смерті. До якої міри ви боїтеся смерті? За найменшої ознаки біди у зовнішньому світі є ті з вас, хто докладає додаткових зусиль, виконуючи свій обов’язок; коли все заспокоюється, вони упиваються комфортом і докладають набагато менше зусиль до свого обов’язку; вони завжди дбають про свою плоть. Порівняно зі справжньою вірою Ноя, чи є хоч якась справжня віра в тому, що у вас виявляється? (Ні.) Я теж так думаю. І навіть якщо є трохи віри, вона жалюгідно мала й не здатна витримати перевірку випробуваннями.

Я ніколи не створював жодних робочих розпоряджень, але Я часто чув, що їм передують такі слова: «Зараз різні країни перебувають у серйозному безладі, світські тенденції стають дедалі нечестивішими, і Бог покарає людську расу; ми маємо виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, роблячи те-то й те-то, і виявляти свою вірність Богу». «Цими днями пошесті стають дедалі суворішими, середовище – дедалі несприятливішим, лиха – дедалі серйознішими, люди стикаються із загрозою хвороб і смерті, і лише якщо ми віримо в Бога й більше молимося перед Богом, ми уникнемо моровиці, бо лише Бог – наш притулок. У наш час, зіткнувшись із такими обставинами й таким середовищем, ми маємо готувати добрі вчинки, роблячи те-то й те-то, і озброюватися істиною, роблячи те-то й те-то, – це обов’язково». «Цьогорічне нашестя шкідників було особливо сильним, людство постане перед голодом, а незабаром – із грабежами та соціальною нестабільністю, тому ті, хто вірить у Бога, мають часто приходити до Бога, щоб молитися й просити Божого захисту, і мусять підтримувати нормальне церковне життя та нормальне духовне життя». І так далі. А тоді, коли передмову сказано, починаються конкретні розпорядження. Щоразу ці передмови відігравали своєчасну й вирішальну роль у вірі людей. Тож Я задаюся питанням: чи не виконувалися б робочі розпорядження, якби цих передмов і заяв не було? Без цих передмов, чи не були б робочі розпорядження робочими розпорядженнями? Чи не було б причини їх видавати? Відповідь на ці питання, безумовно, ні. Що Я хочу знати зараз, то це яку мету мають люди, вірячи в Бога? Яку ж значимістьмає їхня віра в Бога? Чи розуміють вони, чи ні, ті факти, які Бог бажає звершити? Як люди мають ставитися до слів Бога? Як вони мають ставитися до всього, про що просить Творець? Чи варті ці питання розгляду? Якби людей судили за стандартом Ноя, на Мій погляд, жоден із них не заслуговував би на звання «створена істота». Вони не були б гідні прийти до Бога. Якби віру й покору сьогоднішніх людей вимірювали ставленням Бога до Ноя та стандартами, за якими Бог обрав Ноя, чи міг би Бог бути задоволений ними? (Ні.) Їм до цього дуже далеко! Люди завжди кажуть, що вірять у Бога й поклоняються Йому, але як ця віра й поклоніння виявляються в них? Насправді це виявляється як їхня залежність від Бога, їхні вимоги до Нього, а також їхній справжній бунт проти Нього й навіть їхня зневага до втіленого Бога. Чи можна все це вважати зневагою людства до істини та відкритим порушенням принципу? Насправді так і є – у цьому його сутність. Щоразу, коли робочі розпорядження містять ці слова, «віра» людей зростає; щоразу, коли видаються робочі розпорядження, коли люди усвідомлюють вимоги й значення робочих розпоряджень і здатні їх виконувати, вони вірять, що рівень їхньої покори зріс, що тепер вони володіють покорою, – але чи насправді вони володіють вірою та справжньою покорою? І що ж це за так звана віра й покора, якщо вимірювати їх за стандартом Ноя? Насправді це свого роду транзакція. Як це взагалі можна вважати вірою та справжньою покорою? Що таке ця так звана справжня віра людей? «Останні дні настали – сподіваюся, Бог скоро почне діяти! Яке ж це благословення, що я буду тут, коли Бог знищить світ, що мені пощастить залишитися, і я не зазнаю жахіть знищення. Бог такий добрий, Він так любить людей, Бог такий великий! Він так звеличив людину, Бог справді є Богом, лише Бог міг би таке зробити». А їхня так звана справжня покора? «Усе, що каже Бог, – правильно. Роби все, що Він просить; інакше ти потрапиш у катастрофи, і з тобою буде покінчено, ніхто не зможе тебе спасти». Їхня віра – не справжня віра, і їхня покора – також не справжня покора; усе це – не що інше, як брехня.

Сьогодні практично кожен у світі знає про будівництво Ноєм ковчега, чи не так? Але скільки людей знає внутрішню історію? Скільки людей розуміє справжню віру й покору Ноя? І хто знає – і кого хвилює – якою була Божа оцінка Ноя? Ніхто не звертає на це уваги. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що люди не прагнуть до істини й не люблять позитивних речей. Минулого разу, після того як Я бесідував про історії цих двох постатей, чи хтось повернувся до Біблії, щоб прочитати деталі цих історій? Чи були ви зворушені, коли слухали історії Ноя, Авраама та Йова? (Так.) Чи заздрите ви цим трьом людям? (Так.) Чи хочете ви бути схожими на них? (Так.) Тож чи проводили ви детальні бесіди про їхні історії, про сутність їхньої поведінки, їхнє ставлення до Бога, їхню віру й покору? З чого мають починати люди, які хочуть бути схожими на таких людей? Вперше Я прочитав історію Йова давно, і Я також мав певне розуміння історій Ноя та Авраама. Щоразу, коли Я читаю й думаю у Своєму серці про те, що виявляли ці троє чоловіків, що Бог говорив і робив їм, і про їхні різні ставлення, Я відчуваю, що ось-ось заплачу, – Я зворушений. Тож що зворушило вас, коли ви їх читали? (Послухавши Божу бесіду, я нарешті дізнався, що, коли Йов проходив свої випробування, він думав, що Бог страждає за нього, і оскільки він не хотів, щоб Бог страждав, він прокляв сам день свого народження. Щоразу, коли я читав це, я відчував, що Йов справді дбав про Божі наміри, і я почувався дуже зворушеним.) Що ще? (Ной пройшов через такі труднощі, будуючи ковчег, але він однак міг бути уважним до Божих намірів. Аврааму було даровано дитину в сто років, і він був сповнений радості, але коли Бог попросив його принести свою дитину в жертву, він зміг послухатися й скоритися, а ми так не можемо. У нас немає людськості, совісті чи розуму Ноя чи Авраама. Я сповнений захоплення, коли читаю їхні історії, і для нас вони є прикладами для наслідування.) (Минулого разу, коли Ти бесідував, Ти згадав, що Ной зміг вистояти сто двадцять років, будуючи ковчег, і що він досконало виконав те, що звелів йому Бог, і не підвів Божих очікувань. Порівнюючи це зі своїм ставленням до свого обов’язку, я бачу, що в мене зовсім немає наполегливості. Це змушує мене відчувати провину, а також зворушення.) Ви всі зворушені, чи не так? (Так.) Ми поки що не будемо бесідувати на цю тему; ми обговоримо все це після того, як закінчимо з історіями Ноя та Авраама. Я розповім вам, які частини зворушили Мене, і ми побачимо, чи були це ті самі, що зворушили вас.

Ми щойно бесідували про справжню віру Ноя в Бога. Установлені факти його будівництва ковчега достатні, щоб показати його справжню віру. Справжня віра Ноя виявляється в кожній його дії, у кожній його думці та в ставленні, з яким він діяв щодо того, що звелівйому Бог. Цього достатньо, щоб показати справжню віру Ноя в Бога – віру, яка поза всякими сумнівами й вільна від домішок. Незалежно від того, чи відповідало те, що Бог просив його зробити, його власним уявленням, незалежно від того, чи було це тим, що він планував робити в житті, і незалежно від того, як це суперечило речам у його житті, не кажучи вже про те, наскільки важким було це завдання, у нього було лише одне ставлення: прийняття, покора та виконання. Зрештою, факти показують, що ковчег, збудований Ноєм, спас кожен вид живих істот, а також власну родину Ноя. Коли Бог навів потоп і почав знищувати людську расу, ковчег ніс родину Ноя та різні види живих істот, плаваючи по воді. Бог знищив землю, пославши великий потоп на сорок днів, і лише родина Ноя з восьми осіб та різні живі істоти, що ввійшли до ковчега, вижили, усі інші люди та живі істоти були знищені. Що видно з цих фактів? Оскільки Ной володів справжньою вірою та справжньою покорою Богові – через справжню співпрацю Ноя з Богом – усе, що бажав зробити Бог, було реалізовано; усе це стало реальністю. Саме це Бог цінував у Ноєві, і Ной не розчарував Бога; він виправдав важливе доручення, яке дав йому Бог, і виконав усе, що Бог довірив йому. Те, що Ной зміг виконати Боже доручення, було, з одного боку, завдяки Божому велінню, а водночас це також значною мірою було зумовлене справжньою вірою Ноя та його абсолютною покорою Богові. Саме тому, що Ной володів цими двома найдорожчими з усіх речей, він став любленим Богом; і саме тому, що Ной володів справжньою вірою та абсолютною покорою, Бог бачив у ньому того, хто має залишитися, і того, хто гідний вижити. Усі, крім Ноя, були об’єктом Божої огиди, що означає, що всі вони були негідні жити серед Божого творіння. Що ми маємо побачити зі створення Ноєм ковчега? З одного боку, ми побачили шляхетний характер Ноя; Ной володів совістю та розумом. З іншого боку, ми побачили справжню віру Ноя та справжню покору Богові. Усе це гідне наслідування. Саме через віру й покору Ноя щодо Божого доручення Ной став любленим в очах Бога, створеною істотою, яку любив Бог, – що було щасливою та благословенною річчю. Лише такі люди гідні жити у світлі Божого лиця; в очах Бога лише вони гідні жити. Люди, які гідні жити: що це означає? Це означає ті, хто гідний насолоджуватися всім, чим можна насолоджуватися, що Бог дарував людству, гідний жити у світлі Божого лиця, гідний отримувати Божі благословення та обіцянки; такі люди люблені Богом, вони є справжніми створеними людськими істотами й тими, кого Бог бажає здобути.

II. Ставлення Авраама до Божих слів

Тепер розгляньмо ті риси Авраама, які варті наслідування наступними поколіннями. Головним вчинком Авраама перед Богом був той, який добре знайомий і добре відомий наступним поколінням: жертвопринесення Ісака. Кожен аспект того, що Авраам проявив у цьому питанні, – чи то його характер, чи його віра, чи його покора – вартий наслідування наступними поколіннями. Тож які саме конкретні прояви, продемонстровані ним, є вартими наслідування? Безумовно, ці різні його прояви не були порожніми, а ще менше вони були абстрактними; і, звичайно, вони не були ніким вигадані, адже для всіх цих речей є докази. Бог дарував Авраамові сина; Бог особисто повідомив про це Аврааму, і коли Авраамові виповнилося сто років, у нього народився син на ім’я Ісак. Очевидно, що походження цієї дитини було незвичайним, вона була не схожа на інших – вона була особисто дарована Богом. Коли дитина особисто дарована Богом, люди думають, що Бог неодмінно здійснить у ній щось велике, що Бог довірить їй щось велике, що Бог вчинить над нею надзвичайні діяння, що Він зробить цю дитину винятковою тощо – це було те, на що Авраам та інші люди покладали великі надії. Однак усе пішло іншим шляхом, і з Авраамом сталося те, чого ніхто не міг очікувати. Бог дарував Авраамові Ісака, і коли настав час жертвопринесення, Бог сказав Аврааму: «Тобі не потрібно нічого приносити в жертву сьогодні, лише Ісака – цього достатньо». Що це означало? Бог дарував Авраамові сина, і коли цей син майже виріс, Бог захотів забрати його. Інші люди подивилися б на це так: «Саме Ти дав Ісака. Я в це не вірив, але Ти наполіг на тому, щоб дати цю дитину. А тепер Ти просиш, щоб його віддали в жертву. Хіба це не означає, що Ти забираєш його? Як Ти можеш забирати те, що Ти дав людям? Якщо Ти хочеш забрати його, то забери його. Ти можеш просто забрати його мовчки. Немає потреби завдавати мені такого болю і прикрощів. Як Ти можеш просити мене принести його в жертву власноруч?» Чи була ця вимога дуже важкою? Вона була надзвичайно важкою. Почувши цю вимогу, деякі люди сказали б: «Це справді Бог? Такі дії є абсолютно нерозумними! Саме Ти дав Ісака, а тепер Ти просиш його назад. Чи Ти дійсно завжди виправданий? Чи все, що Ти робиш, завжди є правильним? Не обов’язково. Життя людей у Твоїх руках. Ти сказав, що даси мені сина, і Ти це зробив; Ти маєш таку владу, так само Ти маєш і владу забрати його, але чи не є спосіб, у який Ти забираєш його, і сама ця справа дещо невиправданими? Ти дав цю дитину, тож Ти маєш дозволити їй вирости, зробити великі справи і побачити Твої благословення. Як Ти міг попросити, щоб цей хлопець помер? Замість того, щоб наказувати його вбити, Ти міг просто не давати його мені! Чому ж тоді Ти дав його мені? Ти дав мені Ісака, а тепер Ти кажеш мені принести його в жертву – хіба не завдаєш Ти мені цим додаткового болю? Хіба не ускладнюєш Ти мені життя? Тоді який же був сенс Тобі для початку давати мені цього сина?» Вони не можуть зрозуміти логіку, що стоїть за цією вимогою, як би не намагалися; як би не формулювали її, вона здається їм непереконливою, і ніхто не здатен її зрозуміти. Але чи пояснив Бог Авраамові обґрунтування цієї дії? Чи розповів Він йому про її причини і про Свій намір? Розповів? Ні. Бог лише сказав: «Під час завтрашнього всепалення принеси в жертву Ісака», і все. Чи давав Бог пояснення? (Ні.) То якою ж була природа цих слів? З точки зору Божої ідентичності, ці слова були наказом, який слід було виконати, якого слід було послухатися і скоритися йому. Але з точки зору того, що сказав Бог, і самої суті питання, чи не було б людям важко зробити те, що їм слід було зробити? Люди вважають, що те, що слід робити, має бути розумним і відповідати людським почуттям та універсальним людським переконанням, але чи стосувалося щось із цього того, що сказав Бог? (Ні.) Тож чи мав Бог дати пояснення, висловити Свої думки та Свій задум або хоча б трохи відкрити те, що Він мав на увазі між рядками Своїх слів, щоб люди могли зрозуміти? Чи зробив Бог щось із цього? Ні, Він цього не зробив і не планував робити. Ці слова містили те, чого вимагав Творець, те, що Він наказав, і те, чого Він очікував від людини. Ці дуже прості слова, ці нерозумні слова – цей наказ і вимога, що не враховували почуттів людей, – були б просто сприйняті як складні, важкі та нерозумні іншими людьми, будь-якою людиною, яка бачила цю сцену. Але для Авраама, який був безпосередньо залучений, першим почуттям після того, як він це почув, був серцерозривний біль! Він отримав цю дитину, даровану Богом, він провів усі ці роки, виховуючи її, і насолоджувався всіма цими роками сімейної радості, але одним реченням, одним наказом Бога, це щастя, ця жива людина, зникнуть і будуть забрані. Авраам зіткнувся не просто із втратою цієї сімейної радості, а з болем вічної самотності та туги після втрати цієї дитини. Для літнього чоловіка це було нестерпним. Почувши такі слова, будь-яка звичайна людина пролила б ріки сліз, чи не так? Ба більше, у своєму серці вона проклинала б Бога, скаржилася на Бога, неправильно розуміла Бога й намагалася сперечатися з Богом; вона продемонструвала б усе, на що здатна, усі свої здібності, усе своє бунтарство, грубість і нерозумність. Однак, хоча Авраамові так само боліло, він не зробив цього. Як і будь-яка нормальна людина, він водномить відчув той біль, водномить пережив відчуття, ніби його серце проткнули, і водномить відчув самотність від втрати сина. Ці слова Божі не рахувалися з людськими почуттями, були немислимими для людей і несумісними з людськими уявленнями, вони не були сказані з точки зору людських почуттів; вони не брали до уваги людські труднощі чи людські емоційні потреби, і, звичайно, не брали до уваги людський біль. Бог холодно кинув ці слова Авраамові – чи турбувало Бога, наскільки болючими були для нього ці слова? Ззовні Бог здавався байдужим і незворушним; все, що він чув, – це наказ Бога і Його вимога. Для будь-кого ця вимога видалася б несумісною з людською культурою, звичаями, переконаннями, навіть людською мораллю та етикою; вона перетнула моральну та етичну межу і пішла врозріз із людськими соціальними нормами та правилами поводження з людьми, а також людськими почуттями. Є навіть ті, хто вважає: «Ці слова не тільки нерозумні та аморальні – ба більше, вони ще й безпідставно створюють проблеми! Як ці слова могли бути вимовлені Богом? Божі слова мають бути розумними і справедливими, вони мають цілком переконувати людину; вони не мають створювати проблеми без вагомих на те причин, і вони не мають бути неетичними, аморальними чи нелогічними. Чи справді ці слова були вимовлені Творцем? Чи міг Творець сказати таке? Чи міг Творець так поставитися до людей, яких Він створив? Такого не може бути». Однак ці слова дійсно зійшли з вуст Бога. Судячи з Божого ставлення й тону Його слів, Бог вирішив, чого Він хоче, і там не було місця для обговорення, а люди не мали права вибору; Він не давав людині права вибору. Божі слова були вимогою, вони були наказом, який Він видав людині. Для Авраама ці слова Божі були безкомпромісними і беззаперечними; вони були безкомпромісною вимогою, яку Бог до нього висував, і не підлягали обговоренню. І який вибір зробив Авраам? Це ключовий момент, про який ми будемо бесідувати далі.

Почувши Божі слова, Авраам почав готуватися, страждаючи й відчуваючи, ніби на нього тиснув величезний тягар. Він мовчки молився у своєму серці: «Мій Господи, мій Боже. Все, що Ти робиш, гідне похвали; цього сина дав Ти, і якщо Ти бажаєш забрати його, то я мушу його повернути». Хоча Авраам і відчував біль, але чи не було його ставлення очевидним із цих слів? Що люди можуть тут побачити? Вони можуть побачити слабкість нормальної людськості, емоційні потреби нормальної людськості, а також раціональну сторону Авраама і ту його сторону, яка має справжню віру в Бога й покору Богові. Якою була його раціональна сторона? Авраам добре усвідомлював, що Ісак був даний Богом, що Бог мав владу поводитися з ним так, як Він бажає, що людям не слід про це судити, що все, сказане Творцем, представляє Творця, і що незалежно від того, чи здається це розумним для людини, чи узгоджується це з людськими знаннями, культурою та мораллю, чи ні, Божа ідентичність і природа Його слів не змінюються. Він чітко знав, що якщо люди не можуть зрозуміти, сприйняти чи збагнути Божі слова, то це їхня справа, що немає жодної причини, чому Бог має пояснювати або роз’яснювати ці слова, і що люди мають коритися не лише тоді, коли вони розуміють Божі слова та наміри, а їм слід мати лише одне ставлення до Божих слів, незалежно від обставин: слухати, потім приймати, потім коритися. Таким було чітко помітне ставлення Авраама до всього, що Бог просив його зробити, і в цьому ставленні міститься раціональність нормальної людськості, а також справжня віра і справжня покора. Що насамперед мав зробити Авраам? Не аналізувати правильність чи неправильність Божих слів, не перевіряти, чи були вони сказані жартома, чи щоб випробувати його, чи для чогось іншого. Авраам не перевіряв таких речей. Яким було його безпосереднє ставлення до Божих слів? Воно полягало в тому, що Божі слова не можна обґрунтувати логікою – незалежно від того, чи є вони розумними, чи ні, Божі слова є Божими словами, і в ставленні людей до Божих слів не має бути вибору чи перевірки; розум, який слід мати людям, і те, що їм слід робити, – це слухати, приймати й коритися. У своєму серці Авраам дуже чітко знав, якими є ідентичність Творця і Його сутність, а також яке місце має займати створена людина. Саме завдяки такій раціональності і такому ставленню Авраам, хоча й терпів величезний біль, без сумнівів і вагань приніс Ісака в жертву Богові, повернув його Богу, як Той бажав. Він відчував, що, оскільки Бог попросив, він має повернути Йому Ісака, і йому не слід намагатися сперечатися з Ним або мати свої власні бажання чи вимоги. Саме таке ставлення до Творця мусить мати створена істота. Найважче в цьому і було найціннішим в Авраамові. Ці слова, які промовив Бог, були нерозумними й не рахувалися з людськими почуттями – люди не можуть їх збагнути чи прийняти, і незалежно від віку чи того, з ким це трапляється, ці слова не мають сенсу, вони є недосяжними – однак Бог все ж просив це зробити. То що ж слід було зробити? Більшість людей дослідила б ці слова і після декількох днів досліджень подумала б: «Слова Божі є нерозумними – як Бог може так чинити? Хіба це не є формою тортур? Хіба Бог не любить людей? Як Він може так мучити людей? Я не вірю в Бога, який так мучить людей, і я можу обрати не коритися цим словам». Але Авраам не зробив цього; він обрав скоритися. Хоча всі вважають, що те, що сказав і чого вимагав Бог, було неправильним, що Бог не мав ставити таких вимог до людей, Авраам зміг скоритися – це було найціннішим зі всього в ньому, і це саме те, чого бракує іншим людям. Це справжня покора Авраама. Крім того, почувши, чого вимагає від нього Бог, перше, у чому він був упевнений, – це те, що Бог не сказав цього жартома, що це не гра. І якщо Божі слова не були такими, то якими ж вони були? Авраам глибоко вірив, що воістину ніхто не може змінити те, що Бог визначив як щось, що мусить бути зроблене, що в Божих словах немає жартів, перевірки чи мук, що Бог є надійним і все, що Він каже, – незалежно від того, чи це здається розумним, чи ні, – є правдою. Хіба це не була справжня віра Авраама? Чи сказав він: «Бог сказав мені принести в жертву Ісака. Після того, як я отримав Ісака, я не подякував Богові в належний спосіб – може, так Бог вимагає моєї вдячності? Тоді я маю належно висловити свою вдячність. Я маю показати, що я готовий принести Ісака в жертву, що я готовий подякувати Богові, що я знаю і пам’ятаю Божу благодать і що я не змушу Бога хвилюватися. Без сумніву, Бог сказав ці слова, щоб перевірити й випробувати мене, тому я маю пройти всі формальності. Я здійсню всі приготування, потім приведу ягня разом з Ісаком, і якщо в момент жертвопринесення Бог нічого не скаже, я принесу в жертву ягня. Достатньо просто пройти всі формальності. Якщо Бог дійсно попросить мене принести в жертву Ісака, то я просто приведу його, щоб влаштувати шоу на вівтарі; коли настане час, може, Бог все ж дозволить мені принести в жертву ягня, а не мою дитину»? Чи такими були думки Авраама? (Ні.) Якби він так думав, у його серці не було б муки. Якби він так думав, яку гідність він мав би? Чи мав би він справжню віру? Чи мав би він справжню покору? Ні, не мав би.

Судячи з болю, який Авраам відчував і пробудив, коли дійшло до питання жертвопринесення Ісака, стає ясно, що він абсолютно вірив у Боже слово, що він вірив у кожне слово, яке сказав Бог, розумів усе, що сказав Бог, саме так, як Бог мав на увазі, з глибини свого серця, і не мав жодних підозр щодо Бога. Це справжня віра чи ні? (Справжня.) Авраам мав справжню віру в Бога, і це ілюструє суть справи, яка полягає в тому, що Авраам був чесною людиною. Його єдине ставлення до Божих слів було ставленням слухняності, прийняття і покори – він слухався всього, що б не сказав Бог. Якби Бог сказав, що щось чорне, то навіть якби Авраам не вважав це чорним, він вірив би, що Бог сказав правду, і був би переконаний, що воно чорне. Якби Бог сказав йому, що щось біле, він був би переконаний, що воно біле. Ось як усе просто. Бог сказав йому, що дарує йому дитину, і Авраам подумав: «Мені вже сто років, але якщо Бог каже, що дасть мені дитину, то я вдячний моєму Господеві, Богові!» Він не мав занадто багато інших думок, він просто вірив у Бога. У чому полягала сутність цієї віри? Він вірив у сутність та ідентичність Бога, і його знання про Творця були справжніми. Він не був схожий на тих людей, які кажуть, що вірять у всемогутність Бога і в те, що Він є Творцем людства, але в серці мають сумніви: «Чи справді люди пішли від мавп? Кажуть, що бог створив усе суще, але люди цього не бачили на власні очі». Хоч би що говорить Бог, ці люди завжди перебувають на півдорозі між вірою та сумнівом і покладаються на те, що бачать, щоб визначити, чи щось є правильним чи хибним. Вони сумніваються в усьому, чого не можуть побачити на власні очі, тому щоразу, коли чують, як говорить Бог, ставлять за словами Божими знаки питання. Вони уважно, старанно й обережно вивчають і аналізують кожен факт, питання і розпорядження, які висуває Бог. Вони вважають, що у своїй вірі в Бога їм слід вивчати Божі слова та істину зі ставленням наукового підходу, щоб переконатися, чи ці слова є справді істиною, інакше вони можуть стати жертвами шахрайства та обману. Але Авраам був не таким, він слухав Божі слова з чистим серцем. Однак цього разу Бог попросив Авраама принести Йому в жертву свого єдиного сина Ісака. Це заподіяло Авраамові біль, проте він все ж вирішив скоритися. Авраам вірив, що Божі слова є непорушними й що Божі слова стануть реальністю. Створені люди мають приймати Боже слово й коритися йому як щось само собою зрозуміле, і перед Божим словом створені люди не мають права вибору, а тим паче їм не слід аналізувати чи досліджувати слово Боже. Таким було ставлення Авраама до слова Божого. Хоча Авраам відчував величезний біль, і хоча його любов до сина й небажання віддавати його викликали в нього екстремальний стрес і біль, він однак вирішив повернути свою дитину Богові. Чому він збирався повернути Ісака Богові? Якщо Бог не просив Авраама цього робити, йому не потрібно було брати на себе ініціативу й повертати свого сина, але оскільки Бог попросив, він мав повернути свого сина Богові, не могло бути жодних виправдань, і йому не слід було намагатися сперечатися з Богом – таким було ставлення Авраама. Він скорився Богу з таким чистим серцем. Саме цього хотів Бог, і саме це Бог бажав бачити. Поведінка Авраама і те, чого він досяг, коли дійшло до питання жертвопринесення Ісака, було саме тим, що хотів бачити Бог, і це питання було Божою перевіркою і випробуванням. Однак Бог не ставився до Авраама так, як Він ставився до Ноя. Він не розповів Авраамові про причини, що стоять за цим питанням, про процес і все, що з цим пов’язано. Авраам знав лише одне: Бог попросив його повернути Ісака – це все. Він не знав, що, роблячи це, Бог перевіряв його, і не усвідомлював, чого Бог бажав досягти в ньому та його нащадках після того, як Авраам пройшов цю перевірку. Бог не розповів Авраамові нічого з цього, Він просто дав йому просте розпорядження, прохання. І хоча ці слова Божі були дуже простими й не рахувалися з людськими почуттями, Авраам виправдав очікування Бога, зробивши те, чого Бог бажав і вимагав: він приніс Ісака в жертву на вівтарі. Кожен його рух показував, що жертвопринесення Ісака не було для нього формальністю, що він не робив цього недбало, а був щирим і робив це від щирого серця. Хоча він і не міг змиритися з тим, щоб віддати Ісака, хоча йому це боліло, та зіткнувшись із тим, про що попросив Творець, Авраам обрав той метод, який не обрав би ніхто інший: абсолютна покора перед тим, про що попросив Творець, покора без компромісів, без виправдань і без жодних умов – він учинив саме так, як просив його Бог. А що ж мав Авраам, коли зміг зробити те, про що просив Бог? З одного боку, в ньому була справжня віра в Бога; він був упевнений, що Творець є Богом, його Богом, його Господом, Тим, хто володарює над усім сущим і хто створив людство. Це була справжня віра. З іншого боку, він мав чисте серце. Він вірив кожному слову, що його вимовляв Творець, і міг просто й безпосередньо прийняти кожне слово, вимовлене Ним. А в ще одному сенсі, незалежно від того, наскільки складним було те, про що просив Творець, скільки болю це йому принесло, він обрав ставлення покори, не намагався сперечатися з Богом, чи опиратися, чи відмовлятися, а повністю і цілком скорився, діючи й практикуючи відповідно до того, про що просив Бог, згідно з кожним Його словом і наказом, який Він видав. Саме так, як Бог просив і бажав бачити, Авраам приніс Ісака в жертву на вівтарі, він приніс його в жертву Богові – і все, що він зробив, довело, що Бог обрав правильну людину і що в очах Бога він був праведним.

Який аспект характеру та сутності Творця був виявлений, коли Бог попросив Авраама принести в жертву Ісака? Те, що Бог ставиться до тих, хто праведний, кого Він визнає, цілковито згідно зі Своїми власними необхідними стандартами, що повністю відповідає Його характеру та сутності. У цих стандартах не може бути компромісів; стандарти не можуть бути задоволені більшою чи меншою мірою. Ці стандарти мають бути дотримані точно. Богові недостатньо було бачити праведні вчинки, які Авраам робив у своєму повсякденному житті, Бог ще не побачив справжньої покори Авраама перед Ним, і саме через це Бог зробив те, що зробив. Чому Бог хотів бачити справжню покору в Авраамові? Чому Він піддав Авраама цьому заключному випробуванню? Тому що, як ми всі знаємо, Бог бажав, щоб Авраам став батьком численних народів. Чи є «батько численних народів» титулом, який може нести на своїх плечах будь-яка звичайна людина? Ні. Бог має Cвої необхідні стандарти, і стандарти, яких Він вимагає від кожного, кого Він хоче бачити досконалим і робить його таким, і від кожного, кого Він вважає праведним, є однаковими: справжня віра й абсолютна покора. З огляду на те, що Бог хотів здійснити в Авраамові таку велику справу, чи міг Він поспішно піти й зробити це, не побачивши в ньому такої віри й покори? Категорично, ні. Тому, після того як Бог дав йому сина, було неминуче, що Авраам пройде таке випробування; саме це Бог визначив зробити, і саме це Бог уже запланував зробити. Лише після того, як все пройшло так, як бажав Бог, і Авраам виконав Божі вимоги, Бог почав планувати наступний крок Своєї роботи: зробити потомство Авраама численним, немов зорі на небі й пісок, що на березі моря, – зробити його батьком численних народів. Хоча результат того, що Він попросив Авраама принести в жертву Ісака, залишався невідомим і ще не був реалізований, Бог не діяв поспішно; але коли він реалізувався, те, що мав Авраам, відповідало стандартам Бога, а це означало, що він мав отримати всі благословення, які Бог запланував для нього. Отже, з жертвопринесення Ісака можна побачити, що Бог має очікування й вимагає від людей певних стандартів для будь-якої роботи, яку Він виконує в них, чи будь-якої ролі, яку Він вимагає їх грати, чи будь-якого доручення, яке Він вимагає від них прийняти в Його плані управління. Є два види результатів для Божих очікувань від людей: один – якщо ти не можеш зробити те, що Він просить від тебе, то будеш усунений; інший – якщо ти можеш це зробити, Бог і надалі виконуватиме в тобі те, що Він бажає, відповідно до Свого плану. Справжня віра й абсолютна покора, яких Бог вимагає від людей, насправді не є надто важкими для досягнення. Але незалежно від того, легко чи важко їх досягти, це дві речі, які, на думку Бога, мають бути в людях. Якщо ти можеш витримати таке випробування, то Бог визнає, що ти відповідаєш стандартам, і не буде вимагати нічого більше; якщо ти не можеш, то це інша справа. Той факт, що Бог попросив Авраама принести в жертву свого сина, показує, що Він не вважав, що наявність в Авраамові богобоязливого серця і справжньої віри в Нього до цього моменту – це все, що було потрібно, що цього більш-менш достатньо. Це абсолютно не було манерою вимоги Бога; Він висуває вимоги Своїми засобами і відповідно до того, чого люди здатні досягти, і це не підлягає обговоренню. Хіба це не святість Божа? (Так.) Такою є святість Божа.

Навіть така добра людина, як Авраам, який був чистим, мав справжню віру й володів раціональністю, мала прийняти Божу перевірку – тож чи не була ця перевірка в очах людства такою, що не рахувалася з людськими почуттями? Однак саме це неврахування людських почуттів є втіленням Божого характеру та сутності, й Авраам пройшов таку перевірку. Під час цієї перевірки Авраам показав Богові свою непохитну віру й непохитну покору перед Творцем. Авраам пройшов перевірку. Зазвичай Авраам ніколи не переживав лихих пригод, але після того, як Бог у такий спосіб перевірив його, Авраамова звична віра й покора виявилися справжніми; це не було зовнішнім, це не було гаслом. Те, що Авраам досі був здатний на непохитну покору за таких обставин – після того, як Бог сказав такі слова й висунув до нього таку вимогу – означало, безумовно, одне: у серці Авраама Бог був Богом і завжди буде Богом; ідентичність і сутність Бога були непорушними, незалежно від будь-яких змінних факторів. У його серці люди завжди будуть людьми, і вони не мають права оскаржувати, намагатися сперечатися чи змагатися з Творцем, а також аналізувати слова, сказані Ним. Авраам вірив, що коли йдеться про слова Творця чи будь-що, про що просить Творець, люди не мають права вибирати; єдине, що вони мають робити, – це коритися. Ставлення Авраама було дуже промовистим – він мав справжню віру в Бога, і з цієї справжньої віри народилася справжня покора, і тому, хоч би що Бог робив із ним чи просив у нього, хоч би які вчинки Бог здійснював, чи то було щось, що Авраам бачив, чув або особисто переживав, ніщо з цього не могло вплинути на його справжню віру в Бога, а тим паче на його ставлення покори до Бога. Коли Творець говорив щось, що не рахувалося з людськими почуттями, щось, що ставило перед людиною невиправдані вимоги, хай скільки людей відчували антипатію до цих слів, опиралися їм, аналізували й досліджували їх або навіть зневажали їх, ставленню Авраама не заважало оточення зовнішнього світу. Його віра й покора Богові не змінилися, і це були не просто слова, що виходили з його вуст, чи формальності; натомість він використовував факти, щоб довести, що Бог, у якого він вірив, був Творцем, що Бог, у якого він вірив, був Богом на небесах. Що ми бачимо з усього, що проявилося в Авраамові? Чи бачимо ми його сумніви щодо Бога? Чи мав він сумніви? Чи досліджував він Божі слова? Чи аналізував їх? (Ні.) Дехто каже: «Якщо він не досліджував і не аналізував Божі слова, то чому він відчував занепокоєння?» А ти не дозволяєш йому відчувати занепокоєння? Він відчував таке занепокоєння й однак був здатний скоритися – чи здатен ти скоритися, навіть коли не відчуваєш занепокоєння? А скільки покори є в тобі? Те, що таке занепокоєння й біль не вплинули на покору Авраама, доводить, що ця покора була справжньою, що це не була брехня. Це було свідчення створеної людської істоти про Бога перед сатаною, перед усім сущим, перед усім творінням, і це свідчення було таким потужним, таким цінним!

Що саме так зворушило наступні покоління в історіях про Ноя та Авраама, а також в історії про Йова, – що саме було в їхній поведінці та мовленні, в їхньому ставленні та кожному слові й вчинку, коли їх спіткали Божі слова та дії? Що найбільше зворушило людей у ставленні цих трьох осіб до Божих слів, у їхній поведінці, мовленні та ставленні після того, як вони почули Божі слова й почули те, що наказав і чого вимагав Бог, – це те, наскільки чистою і наполегливою була їхня щирість до Бога, Творця. Сучасні люди цю чистоту й наполегливість можуть називати дурістю та одержимістю, але для Мене їхня чистота і наполегливість були найбільш зворушливими й проникливими їхніми рисами, ба більше, рисами, що здаються такими недосяжними для інших людей. Завдяки цим особам Я по-справжньому оцінив і засвідчив, який вигляд має хороша людина; з їхньої поведінки й мовлення, а також з їхнього ставлення, коли вони зіткнулися зі словами Бога й коли вони слухали слова Бога, Я бачу, якими є люди, яких Бог вважає праведними й досконалими. І яке найдивовижніше відчуття Я переживаю після прочитання й розуміння історій цих людей? Це глибока пам’ять, прихильність і обожнювання цих осіб. Хіба це не почуття зворушення? Чому Я маю таке почуття? Упродовж довгої історії людства ніколи не було історичної книги, яка була б зосереджена на записі, восхвалянні та поширенні історій цих трьох людей, і ніхто не використовував їхні історії для виховання наступних поколінь, вважаючи цих людей такими, яких мають наслідувати наступні покоління. Та є одна річ, про яку люди світу не знають: у різні часи кожен із цих трьох чоловіків чув від Бога щось відмінне, кожен отримав від Бога відмінне доручення, кожен мав відмінні вимоги від Бога, кожен зробив для Бога щось відмінне виконав відмінну роботу, довірену йому Богом, – але всі вони мали одну спільну рису. Що це було? Вони всі виправдали очікування Бога. Почувши слова Бога, вони змогли прийняти те, що Бог довірив їм і просив від них, і після цього вони змогли скоритися всьому, що сказав Бог, вони змогли скоритися кожнісінькому почутому слову того, чого Бог від них вимагав. Що вони зробили, щоб виправдати очікування Бога? Серед усього людства вони стали прикладами того, як слухати, приймати Божі слова й коритися їм, і як гучно свідчити про Бога перед сатаною. Оскільки вони були прикладами для людства й досконалими та праведними в очах Бога, то, зрештою, яку найважливішу інформацію нам це говорить? Що саме таку людину хоче Бог – людину, здатну сприйняти те, що говорить Бог, людину, яка своїм серцем слухає, осягає, усвідомлює, розуміє слова Творця, кориться їм і виконує їх; такі люди для Бога улюблені. Хоч яким великим перевіркам і випробуванням піддає їх Бог, перш ніж підтвердити їхні праведні вчинки, щойно вони гучно свідчать про Бога, вони стають тим, що є найціннішим у Божих руках, і тими, хто в очах Бога житиме вічно. Ось про який факт нам це говорить. Це саме те, що Я хочу вам сказати, бесідуючи про історії Ноя та Авраама, і те, що ви маєте зрозуміти. З цього випливає, що ті, хто досі не розуміє слів Творця й досі не знає, що слухати слова Творця є їхньою відповідальністю, зобов’язанням і обов’язком, і не усвідомлює, що слухати слова Творця та коритися їм – це ставлення, яке слід мати створеним людям, хоч би скільки років вони слідували Богові, – такі люди будуть відсіяні Богом. Бог не хоче таких людей, Він відчуває огиду до таких людей. Тож скільки людей, зрештою, здатні слухати, приймати слова Творця й повністю їм коритися? Стільки, скільки зможуть це робити. Ті, хто слідував Богові протягом багатьох років, але досі зневажає істину, нахабно порушує принципи й не здатний прийняти слова Бога й скоритися їм, висловленим чи то в плоті, чи в духовному світі, зрештою зіткнуться з одним фіналом: відсіюванням.

Минуло вже тридцять років із того часу, як Бог став плоттю й прийшов працювати на землю. Він сказав багато слів і висловив багато істин. Хай як Він говорить, хай які методи використовує для цього і хай скільки змісту передає, Він має лише одну вимогу до людей: щоб вони були здатні слухати, приймати й коритися. Однак є багато тих, хто не може осягнути чи виконати цю найпростішу вимогу. Це дуже клопітно, і це показує, що людство настільки глибоко зіпсоване, що йому дуже важко прийняти істину і його нелегко спасти. Навіть зараз, в контексті визнання людьми того, що людина була створена Богом і що Бог у плоті є Самим Богом, вони однаково протистоять і не коряться Богові, відкидають Боже слово і Його вимоги. Вони навіть досліджують, аналізують, відкидають слова, сказані втіленням Бога, і ставляться до них байдуже, не розуміючи, як створені істоти мають ставитися до Божого слова і яке ставлення до Божого слова їм слід мати. Це справді сумно. Навіть зараз люди не знають, хто вони, яку позицію вони мають займати і що вони мають робити. Деякі люди навіть постійно скаржаться на Бога, кажучи: «Чому Бог завжди висловлює істини у Своїй роботі? Чому Він завжди вимагає, щоб ми приймали істину? Коли Бог говорить і працює, Він має консультуватися з нами й не має завжди ускладнювати нам життя. Ми не маємо причин цілковито слухатися Його, ми хочемо права людини й свободу, ми маємо голосувати підняттям рук за вимоги, які Бог висуває до нас, а ще ми всі маємо проводити дискусії і досягати консенсусу. Дім Божий має запровадити демократію, і всі мають разом ухвалювати остаточні рішення». Навіть зараз багато людей дотримується цієї думки, і хоча вони не говорять про це відкрито, вони тримають це у своїх серцях. Якщо Я не маю права просити тебе про щось, якщо Я не маю права прохати, щоб ти слухався Моїх слів, і вимагати твоєї абсолютної покори Моїм словам, то хто ж має таке право? Якщо ти віриш, що Бог на небесах має на це право, і що Бог на небесах має право говорити до тебе з неба через грім, то чудово! Це означає, що Мені не доведеться бути терплячим і ревним або марно витрачати слова, розмовляючи з тобою – Я не хочу більше нічого тобі говорити. Якщо ти віриш, що Бог на небесах має право говорити до тебе з неба, з хмар, то слухай же, шукай же Його слова – чекай, поки Бог на небесах заговорить до тебе у небі, у хмарах, серед вогню. Але ти маєш чітко усвідомити одне: якщо цей день справді настане, то настав час твоєї смерті. Було б краще, якби той день не настав. «Було б краще, якби той день не настав» – що означають ці слова? Бог став людиною, щоб особисто говорити з людьми віч-на-віч на землі, щоб проголошувати істини, розповідаючи людям усе, що вони мають робити, але люди презирливі і нешанобливі; у своїх серцях вони потайки опираються Богу й змагаються з Ним. Вони не хочуть слухати, вірячи, що Бог на землі не має права намагатися керувати людьми. Таке ставлення людей тішить Бога чи гнівить Його? (Гнівить Його.) А що зробить Бог, коли Він розгніваний? Люди зіткнуться з гнівом Божим – ви ж це розумієте, правда? З гнівом Божим, а не з перевіркою Божою; це два різних поняття. Коли на людей падає гнів Божий, вони опиняються в небезпеці. Чи вважаєте ви, що Бог гнівається на тих, кого Він любить? Чи гнівається Він на тих, хто гідний жити у світлі Божого обличчя? (Ні.) А на яких людей гнівається Бог? До тих, хто слідував Йому впродовж багатьох років, але досі не розуміє Його слів, хто досі не знає, що має слухати Божі слова, хто не має усвідомлення, щоб прийняти Божі слова й скоритися їм, Бог відчуває відразу та огиду й не бажає їх спасати. Ви ж це розумієте, чи не так? Тож яким має бути ставлення людей до Бога, втіленого Бога та істини? (Ми маємо слухати, приймати та коритися.) Саме так. Ви маєте слухати, приймати та коритися. Нічого простішого за це немає. Послухавши, ви маєте прийняти це у своєму серці. Якщо ви не здатні щось прийняти, то маєте продовжувати шукати, доки не будете здатні повністю це прийняти – а тоді, тільки-но ви це приймете, ви маєте скоритися. Що означає коритися? Це означає практикувати й виконувати. Не відкидайте речі після того, як ви їх почули: зовні ви обіцяєте їх виконати, занотовуєте їх, записуєте їх на папері, чуєте їх вухами, але не берете до серця, і просто продовжуєте жити так, як і раніше, і робите все, що забажаєте; коли настає час діяти, відкладаєте те, що ви записали, на задній план і ставитесь до цього як до чогось неважливого. Це не покора. Справжня покора Божим словам означає слухати їх, і розуміти їх серцем, і справді приймати їх – приймати їх як неуникненну відповідальність. Це не просто питання того, щоб сказати, що ти приймаєш Божі слова; це означає приймати Його слова від серця, перетворювати своє прийняття Його слів на практичні дії і виконувати Його слова, без жодних відхилень. Якщо те, що ти думаєш, те, до чого ти берешся, і ціна, яку ти платиш, відповідають вимогам Бога, то це і є виконання Божих слів. Що передбачає «покора»? Вона передбачає практику й виконання, перетворення Божих слів на реальність. Якщо ти записуєш слова Божі і Його вимоги в записник і фіксуєш їх на папері, але не закарбовуєш їх у своєму серці, а коли настає час діяти, робиш те, що бажаєш, і ззовні здається, ніби ти виконав те, що просив Бог, але ти зробив це згідно з власною волею, то це не є слуханням, прийняттям і покорою Божим словам, це зневага до істини, це нахабне нехтування принципами та ігнорування упорядкувань Божого дому. Це бунт.

Якось Я довірив одній людині дещо зробити. Коли Я пояснив йому завдання, він ретельно записав його собі в блокнот. Я бачив, як ретельно він його записував, – здавалося, він розумів ношу тієї роботи та мав дбайливе й відповідальне ставлення. Пояснивши йому суть роботи, Я почав чекати на новини; минуло два тижні, але від нього й досі не було жодної звістки. Отже, Я сам знайшов його й запитав, як просувається завдання, яке Я йому доручив. Він сказав: «Ой лишенько, я геть про нього забув! Скажи мені ще раз, що то має бути». Що ви думаєте з приводу його відповіді? Саме таким було його ставлення під час виконання роботи. Я подумав: «Цій людині насправді не можна довіряти. Забирайся від Мене, і хутко! Я не хочу бачити тебе знову!». Ось що Я відчував. Тож Я скажу вам такий факт: ви ніколи не маєте пов’язувати слова Бога з брехнею ошуканця, адже це огидно Богові. Дехто каже, що вони дотримують слова, що їхнє слово – залізне. Якщо це так, то коли справа доходить до Божих слів, чи можуть вони чинити згідно з Його словами, коли вони їх чують? Чи можуть вони виконувати їх так само ретельно, як вирішують свої особисті справи? Кожне сказане Богом речення важливе. Він не говорить жартома. Те, що Він говорить, люди мають здійснювати й виконувати. Коли Бог говорить, чи Він радиться з людьми? Звісно, що ні. Чи Він ставить тобі запитання множинного вибору? Звісно, що ні. Якщо ти можеш усвідомити, що Божі слова й доручення – це накази, що людина мусить робити те, про що в них говориться, і здійснювати їх, тоді в тебе є зобов’язання щодо їх здійснення та виконання. Якщо ти вважаєш, що слова Бога – це просто жарт, лише випадкові зауваження, які виконувати не обов’язково, а тільки за бажанням, і ти ставишся до них як до таких, тоді ти взагалі не маєш розуму й не годен називатися людиною. Бог ніколи більше не заговорить до тебе. Якщо людина завжди робить свій власний вибір, коли мова заходить про вимоги Бога, Його накази і Його доручення, а також ставиться до них недбало, тоді вона відноситься до того типу людей, яких Бог ненавидить. Щодо того, що Я наказую й доручаю тобі безпосередньо, якщо ти завжди потребуєш Мене, щоб наглядати за тобою й заохочувати тебе рухатися далі, стежити за твоїм поступом, завжди змушуючи Мене турбуватися і ставлячи запитання, вимагаючи, щоб Я все для тебе перевірявна кожному кроці, тоді тебе слід відсіяти. Серед тих, хто зараз відсіяний із Божого дому, є багато таких людей. Я даю їм деякі вказівки, а потім запитую: «Ви все це записали? Все ясно? Маєте якісь питання?» На що вони відповідають: «Я все записав, жодних проблем, не треба хвилюватися!» Вони дуже легко погоджуються це робити, навіть кладуть руки на серце й клянуться Мені. Та чи дійсно вони виконують ці речі після того, як погодилися? Ні, вони просто зникають без сліду й більше про них нічого не чути. Вони відразу ж роблять те, що їм подобається, діючи швидко й рішуче. Вони охоче погоджуються на те, що Я їм довіряю, але потім просто це ігнорують, а коли Я пізніше відстежую це питанняз ними, виявляється, що вони взагалі нічого не зробили. Такі люди не мають ні совісті, ні розуму. Вони ні до чого не здатні й не гідні виконувати обов’язок. Вони гірші за свиней чи собак. Коли людина тримає сторожового собаку, то під час її відсутності собака може допомогти охороняти будинок і подвір’я, коли приходять сторонні люди. Є багато людей, які роблять щось навіть не так добре, як собаки. Деякі люди завжди потребують нагляду, щоб виконати хоча б невелику частину свого обов’язку, і їм завжди потрібно, щоб хтось їх обтинав і стежив за ними, перш ніж вони щось зроблять. Чи це є виконанням обов’язку? Ці люди – брехуни! Якщо вони не планували цього робити, то навіщо на це погодилися? Хіба це не навмисний обман людей? Якщо вони вважали, що завдання буде складним, то чому не сказали про це раніше? Чому вони пообіцяли виконати його, а потім не зробили цього? Якщо вони обманюють інших людей, ті нічого не можуть їм зробити, але якщо вони обманюють Бога, то якими є наслідки? Такі люди мають бути розподілені й відсіяні! Хіба ви не вважаєте, що люди, які зневажають істину і нахабно нехтують принципами, є поганими людьми? Вони всі погані люди, вони всі демони, і вони мають бути відсіяні! Оскільки ці люди діють свавільно, порушують принципи, бунтують і не слухаються, створюють власне царство, а також є лінивими й безвідповідальними, вони завдали церкві величезних збитків! Хто може собі дозволити відшкодувати такі збитки? Ніхто не може нести на своїх плечах таку відповідальність. Ці люди скаржаться й залишаються непереконаними та незадоволеними, коли їх обтинають. Хіба ці люди не є нерозумними демонами? Їм дійсно ніхто не може допомогти, і вони давно мали бути відсіяні!

Чи розумієте ви, в чому полягає суть історій про Ноя та Авраама, про які ми сьогодні бесідували? Чи вимоги Бога до людини є високими? (Ні.) Те, чого Бог вимагає від людини, має бути найбільш фундаментальним у створеній людській істоті; Його вимоги зовсім не високі, вони є найпрактичнішими й найреалістичнішими. Щоб бути схваленими Богом, люди мусять мати справжню віру та абсолютну покору; тільки ті, хто має ці дві речі, справді є спасенними. Але для тих, хто глибоко зіпсований, хто зневажає істину й відчуває відразу до позитивного, і для тих, хто вороже ставиться до істини, немає нічого складнішого, ніж ці дві речі! Цього можуть досягти лише ті, хто має чисте й відкрите до Бога серце, хто володіє людськістю, розумом і совістю, і хто любить позитивне. Чи є ці речі у вас? І в кому є наполегливість і чистота, які мають бути у людей стосовно Бога? За віком усі ви, хто сидить тут, молодші за Ноя і Авраама, однак ви не можете зрівнятися з ними за чистотою. У вас немає чистоти, розуму й мудрості, натомість дрібних хитрощів вам не бракує. Тож як можна розв’язати цю проблему? Чи є якийсь спосіб виконати вимоги Бога? Чи є шлях? З чого почати? (З того, щоб слухати слова Божі.) Правильно: з того, щоб навчитись слухати й коритися. Дехто каже: «Іноді те, що говорить Бог, не є істиною, і коритися цьому нелегко. Якби Бог сказав кілька слів істини, коритися було б легко». Чи правильні ці слова? (Ні.) Що ви довідалися з історій про Ноя та Авраама, про які ми сьогодні говорили? Слухатися Божого слова й коритися Божим вимогам – це неухильний обов’язок людини. І якщо Бог говорить щось, що не відповідає уявленням людини, людина не має це аналізувати чи досліджувати. Кого би Бог не засудив чи не відсіяв, пробудивши хоч би в скількох людях уявлення та опір, Божа ідентичність, Його сутність, Його характер та Його статус назавжди незмінні. Він назавжди є Богом. Оскільки ти не сумніваєшся, що Він є Богом, твоя єдина відповідальність, єдине, що ти маєш робити, – це слухатися того, що Він каже, і практикувати згідно з Його словом; це шлях практики. Створена істота не має досліджувати, аналізувати, обговорювати, відкидати Божі слова, суперечити їм, бунтувати проти них або заперечувати їх; Богові це огидно, і це не те, що Він бажає бачити в людині. Як саме слід ставитися до слів Бога? Як ти маєш практикувати? Насправді це дуже просто: навчися слухатися слів Божих, слухай їх своїм серцем, приймай їх своїм серцем, осягай і розумій їх своїм серцем, а тоді йди, і практикуй, і виконуй їх своїм серцем. Те, що ти чуєш і сприймаєш своїм серцем, має бути тісно пов’язане з твоєю практикою. Не відокремлюй одне від іншого; все – те, що ти практикуєш, те, чому ти коришся, те, що ти робиш своїми руками, все, за чим ти ганяєшся, – має корелювати зі словами Бога, тоді ти маєш практикувати відповідно до Його слів і виконувати їх у своїх діях. Ось що означає коритися словам Творця. Це шлях практикування слів Божих.

18 липня 2020 року