Екскурс п’ятий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина друга)

II. Різниця між моральними якостями та характером-сутністю

Минулого разу ми узагальнили моральні якості антихристів. Чи можете ви поділитися, з чого вони складаються? (Перший пункт – це звична брехня, другий – підступність і безжальність, третій – відсутність почуття честі й безсоромність, четвертий – егоїстичність і мерзенність, п’ятий – хапання за могутніх і гноблення слабких, а шостий – сильніше бажання матеріальних благ, ніж у нормальних людей.) Загалом є шість пунктів. Дивлячись на ці шість пунктів, можна сказати, що моральні якості антихристів позбавлені людськості, совісті та розуму. У них низька гідність, і їхні моральні якості огидні. Припустімо, ти не знаєш або не можеш збагнути характер людини, чи він добрий, чи поганий, але, дізнавшись про її моральні якості, ти виявляєш, наприклад, що вона має огидні моральні якості, такі як звична брехня, відсутність почуття честі або підступність і безжальність. Тоді ти можеш попередньо охарактеризувати таку людину як ту, що не має совісті, доброго серця чи шляхетних моральних якостей, як ту, що натомість має погану, вкрай низьку та злу людськість. Якщо такі люди не мають статусу, то їх можна попередньо охарактеризувати як злих людей; судячи з їхніх моральних якостей, чи можна їх повністю й досконало охарактеризувати як антихристів? Якщо ми розглядаємо лише ці прояви їхньої людськості, таких людей можна з 80-відсотковою впевненістю охарактеризувати як антихристів. Вони не просто мають характер антихристів, і справа не лише в тому, що їхня людськість зла, погана й низька, тому ми можемо попередньо охарактеризувати їх як антихристів, оскільки ніхто, кого характеризують як антихриста, не володіє доброю людськістю, чесністю, добротою, простотою, порядністю, щирістю до інших або почуттям честі; ніхто, хто володіє цими аспектами моральних якостей, не є антихристом. Людськість антихристів насамперед досить низька. Їм бракує совісті й розуму, і вони, безумовно, не володіють тими моральними якостями, які мають люди з людськістю та шляхетною гідністю. Тому, судячи з моральних якостей антихристів, якщо вони не мають статусу і є лише звичайними послідовниками або рядовими членами групи, що виконують свій обов’язок, але якщо їхні моральні якості досить низькі, і вони володіють тими рисами моральних якостей антихриста, ми можемо попередньо охарактеризувати цих людей як антихристів. Що слід робити з тими, кого неможливо розгледіти наскрізь? Їх не слід просувати або давати їм статус. Дехто може сказати: «Якщо ми дамо їм статус, хіба це не визначить, чи є вони антихристами?». Чи правильне це твердження? (Ні, неправильне.) Якщо ми дамо таким людям статус, вони робитимуть те, що роблять антихристи, і вони робитимуть все, на що здатний антихрист. По-перше, вони створять незалежні царства, а крім того, контролюватимуть людей. Чи буде людина такого типу робити те, що приносить користь дому Божому? (Ні, не буде.) Щойно такі люди здобувають статус, вони можуть створювати незалежні царства, діяти безрозсудно, спричиняти завади й переривання, створювати угруповання та коїти всі вчинки злих людей. Це схоже на те, щоб впустити лисицю у виноградник, віддати Божих обранців до рук злих людей і передати їх дияволам і сатанам. Щойно ці люди привласнюють владу, це наперед відомий результат: вони, безсумнівно, є антихристами. Якщо хтось визначає, чи є людина антихристом, виключно на основі її моральних якостей, для багатьох, хто не знає справжніх фактів, хто не розуміє або не може розпізнати характер-сутність антихристів, це може здатися дещо надмірним. Вони можуть подумати: «Навіщо повністю списувати з рахунків або засуджувати когось лише на цій підставі? Здається несправедливим називати їх антихристами до того, як вони щось зробили». Однак, судячи з характеру-сутності антихристів, їм, безсумнівно, бракує доброї людськості. По-перше, вони точно не є тими, хто прагне до істини; по-друге, вони, безсумнівно, не люблять істину; ба більше, вони абсолютно не є тими людьми, які коряться Божим словам, Бога бояться, а від злого втікають. Щодо тих, хто не володіє такими якостями, цілком очевидно, чи є їхні моральні якості шляхетними чи ницими, добрими чи поганими.

На минулому зібранні ми бесідували про різну поведінку, способи мовлення та ведення справ тощо, що проявляються через моральні якості антихристів. Якщо ми не можемо повністю визначити, чи є людина антихристом, на основі її моральних якостей, то нам необхідно продовжити бесіду про характер-сутність антихристів. Досліджуючи й розпізнаючи моральні якості антихристів з одного боку, а з іншого – їхній характер-сутність, поєднуючи ці два аспекти, ми можемо визначити, чи людина лише володіє характером антихриста, чи справді є антихристом. Сьогодні узагальнімо, які характери-сутності мають антихристи. Це більш вирішальна характеристика, яка дозволяє нам краще ідентифікувати, розпізнати або визначити, чи є людина антихристом.

Щодо характеру, раніше ми зробили його конкретне узагальнення – які є розбещені характери людей? (Непоступливість, зарозумілість, лукавість, відраза до істини, порочність і нечестя.) Це більш-менш ці шість, а інші тлумачення характерів, як-от егоїстичність і мерзенність, певною мірою пов’язані з якимось із цих шести або схожі на одного з них. Скажіть Мені, чи є різниця між моральними якостями людини та її характером-сутністю? У чому полягає різниця? Моральні якості насамперед вимірюються совістю та розумом. Вони стосуються того, чи має людина гідність, чи є її гідність шляхетною, чи має вона достойність, чи володіє вона людською моральністю, який рівень її моральності, чи має вона межу й принципи в тому, як вона живе по-людськи, чи є її людськість доброю чи злою, і чи є вона простою та чесною – ці аспекти стосуються людських моральних якостей. По суті, моральні якості складаються з виборів і схильностей до добра і зла, до позитивних і негативних речей, а також до правильного й неправильного, які люди виявляють у своєму повсякденному житті, – ось чого вони стосуються. Це в основному не стосується істини; це оцінюється лише за допомогою стандарту совісті разом із доброю та злою людськістю і насправді не сягає рівня істини. Якщо йдеться про характер, його слід оцінювати за допомогою сутності людини. Чи віддає вона перевагу добру чи злу, і, коли йдеться про справедливість і нечестя, а також про позитивні й негативні речі, що вона проявляє, якими насправді є її вибір і характер, який вона виявляє, і якими можуть бути її реакції, – ці речі слід оцінювати за допомогою істини. Якщо моральні якості людини відносно добрі, якщо вона має совість і розум, чи можна сказати, що в неї немає розбещеного характеру? (Ні, не можна.) Якщо людина дуже добра, чи володіє вона зарозумілістю? (Так, володіє.) Якщо людина дуже чесна, чи має вона непоступливий характер? (Так, має.) Можна сказати, що незалежно від того, наскільки добрі моральні якості людини, наскільки шляхетною може бути її гідність, ніщо з цього не означає, що їй бракує розбещеного характеру. Якщо людина має совість і розум, чи означає це, що вона ніколи не опирається Богові й не бунтує проти Нього? (Ні, не означає.) Тож як виникає цей бунт? Він виникає тому, що люди мають розбещений характер, і в їхньому характері-сутності є непоступливість, зарозумілість, нечестя тощо. Тому, незалежно від того, наскільки добрими можуть бути моральні якості людини, це не означає, що вона має істину, що їй бракує розбещеного характеру або що вона може уникнути опору Богові, зради Його та бунту проти Нього й коритися Богові, не прагнучи до істини. Якщо вона має добрі моральні якості, є відносно простою, чесною, порядною, добросердою і має почуття честі, це лише означає, що вона може прийняти істину, любити істину й коритися тому, що робить Бог, тому що вона володіє моральними якостями, які можуть прийняти істину.

Добрі чи погані моральні якості оцінюються за допомогою таких базових критеріїв, як совість, мораль і гідність. Однак характер-сутність людини слід оцінювати за допомогою шести розбещених характерів, згаданих раніше. Якщо людина має високий моральний стандарт, гідність, совість, розум і добре серце, можна лише сказати, що її моральні якості відносно добрі. Однак це не означає, що ця людина розуміє істину, володіє істиною або може вести справи згідно з істинами-принципами. Що це підтверджує? Хоча вона має добрі моральні якості, відносно шляхетну гідність і вищий моральний стандарт того, як вона живе по-людськи й діє, це не означає, що їй бракує розбещеного характеру, що вона володіє істиною або що її характер повністю відповідає Божим вимогам. Якщо розбещений характер людини не зазнає змін і вона не розуміє істини, то незалежно від того, наскільки добрими можуть бути її моральні якості, вона не є справді доброю людиною. Припустімо, людина зазнає відносної зміни в характері, тобто вона шукає істину у своїх діях, проактивно дотримуючись істин-принципів у тому, як вона веде справи, і корячись істині та Богові, і хоча її розбещений характер досі іноді виринає, вона виявляє зарозумілість і лукавість, а в серйозних випадках – порочний характер, проте загалом джерело, напрям і мета її дій відповідають істинам-принципам, і коли вона діє, вона робить це з пошуком і покорою. Отже, чи можна сказати, що її моральні якості шляхетніші, ніж у тих, хто не демонструє жодних змін у характері? (Так.) Якщо моральні якості людини лише природно добрі, і в очах інших її людськість добра, але вона зовсім не розуміє істини, сповнена уявлень і фантазій про Бога, не знає, як переживати Божі слова, і не усвідомлює, як приймати Божі влаштування й упорядкування, не кажучи вже про те, як коритися всьому, що робить Бог, чи справді це добра людина? Строго кажучи, вона не є справді доброю людиною, але можна точно сказати, що її моральні якості досить добрі. Що означає мати досить добрі моральні якості? Це означає мати відносну гідність, бути відносно справедливим і чесним у своїх діях і взаємодії з іншими, не користуватися перевагою над іншими, бути відносно чесним, не завдавати шкоди чи кривди іншим, діяти по совісті й володіти певним моральним стандартом, що виходить за рамки простого уникнення порушення закону та етичних стосунків, – це щось трохи вище за ці два стандарти. Коли люди взаємодіють із такою людиною, вони відчувають, що ця людина відносно порядна, і їм не потрібно остерігатися її, коли вони разом, тому що ця людина не завдає шкоди чи кривди іншим, і люди спокійні, коли взаємодіють із нею, – володіння цими якостями свідчить про досить добру людину. Однак, порівняно з тими, хто розуміє істину й може практикувати істину та коритися їй, така людськість не є чимось шляхетним. Іншими словами, незалежно від того, наскільки добра людськість людини, вона не може замінити розуміння істини чи практику істини, і вона, безумовно, не може замінити зміну в характері.

Моральні якості стосуються совісті, моралі та гідності людини. Щоб виміряти моральні якості людини, потрібно оцінити її совість, моральність і гідність. Але до чого стосується характер і як його оцінити? Його оцінюють за істиною, за Божими словами. Припустімо, моральні якості людини дуже добрі в усіх аспектах, усі вважають її доброю людиною, і можна сказати, що вона досконала й довершена в очах розбещеного людства, здавалося б, без вад чи недоліків; але якщо оцінювати істиною, її так звана крихта доброти навряд чи варта згадки. Досліджуючи її характер, можна виявити зарозумілість, непоступливість, лукавість, нечестя, навіть відразу до істини, і ще більше – прояв порочного характеру. Хіба це не факт? (Так, це факт.) Як оцінюється характер-сутність людини? Він оцінюється за істиною, за оцінкою ставлення людини до істини й Бога. У такий спосіб розбещений характер цієї людини викривається повністю й досконало. Хоча люди можуть вважати її совісною, гідною та з високим моральним стандартом, і її вважають святою або досконалою людиною серед інших, проте, коли вона постає перед істиною й Богом, її розбещений характер розкривається, вона позбавлена будь-яких заслуг, і виявляється, що вона має ті самі розбещені характери, що й решта людства. Коли Бог висловлює істину, являється людям і працює, такі люди виявляють кожен із тих самих розбещених характерів непоступливості, зарозумілості, лукавості, відрази до істини, порочності й нечестя, що й інші люди. Хіба такі люди не досконалі? Хіба вони не святі? Хіба вони не добрі люди? Вони добрі лише в очах інших людей; оскільки людям бракує істини й вони володіють тими самими розбещеними характерами, стандарт, за яким вони оцінюють одне одного, ґрунтується лише на совісті, гідності й моральності, а не на істині. Якими виглядають моральні якості людини, коли їх не оцінюють істиною? Чи є вона справді доброю людиною? Очевидно, ні, тому що людина, яку інші люди оцінили й визнали доброю, не позбавлена жодного з розбещених характерів. Отже, як розвиваються й розвінчуються розбещені характери людей? Коли Бог не висловлює істину й не являється людству, розбещені характери людей здаються неіснуючими. Однак, коли Бог висловлює істину і являється людям, розбещені характери так званих святих або досконалих людей в очах інших повністю розвінчуються. З цієї позиції, розбещені характери людей співіснують із їхніми моральними якостями. Річ не в тім, що люди мають розбещений характер лише тоді, коли являється Бог; радше, коли Бог висловлює істину, являється й працює серед людства, їхній розбещений характер і потворність розкриваються. У цей момент люди усвідомлюють і довідуються, що за добрими моральними якостями також стоїть розбещений характер. Добрі люди, досконалі люди або святі в очах інших володіють розбещеним характером, як і всі інші, і не менше, ніж будь-яка інша людина, – розбещені характери цих людей навіть більш приховані, ніж в інших людей, і мають більшу здатність вводити в оману. Отже, що ж таке розбещений характер і що таке характер-сутність? Розбещений характер людини – це її сутність; моральні якості людини представляють лише деякі поверхові приписи життя по-людськи, і вони не відображають людськості-сутності людини. Коли ми говоримо про людськість-сутність людини, ми маємо на увазі її характер. Коли ми обговорюємо моральні якості людини, ми маємо на увазі очевидні аспекти, як-от чи має вона добрі наміри, чи є добросердою, яка в неї гідність і чи має вона моральні стандарти. Тепер ви розумієте, що мається на увазі під моральними якостями й що мається на увазі під характером-сутністю? Це питання можна лише непрямо осягнути в серці; його не можна визначити одним словом чи фразою. Це дуже складне питання. Якщо його визначити й пояснити занадто вузько, воно може здатися стандартизованим, але насправді буде незрозумілим. Я не буду давати йому визначення, Я так його пояснив, і якщо ви непрямо осягнете його в серці, то сприймете його.

Загалом є шість розбещених характерів людини: непоступливість, зарозумілість, лукавість, відраза до істини, порочність і нечестя. Які із цих шести є відносно серйозними, а які – більш звичайними або поширеними, м’якшими за своєю мірою і менш інтенсивними за обставинами? (Непоступливість, зарозумілість і лукавість є трохи м’якшими.) Правильно. Здається, ви маєте певне сприйняття й розуміння різних проявів розбещених характерів людини. Хоча ці три також належать до розбещених характерів, якими володіє розбещене сатаною людство, і з погляду сутності вони також огидні Богові, не відповідають істині й опираються Богові, вони відносно м’які й неглибокі за своєю мірою, тобто вони трохи більш поширені; ними в різній мірі володіє кожен член розбещеного людства. Крім цих трьох, відраза до істини, порочність і нечестя є порівняно набагато серйознішими за своєю мірою. Якщо перші три можна назвати звичайними розбещеними характерами, то останні три – це надзвичайні розбещені характери, які є більш серйозними за своєю мірою. Що означає, що вони більш серйозні? Це означає, що ці три є більш серйозними з точки зору обставин, сутності та міри, до якої люди опираються Богові, бунтують проти Нього й протистоять Йому. Ці три є більш серйозними характерами, які люди проявляють, прямо заперечуючи істину, заперечуючи Бога, галасуючи проти Бога, нападаючи на Бога, перевіряючи Бога, виносячи судження про Бога тощо. Чим ці три розбещені характери людини відрізняються від перших трьох? Перші три є більш поширеними, це характеристики розбещених характерів, спільні для всіх розбещених людей, тобто кожна людина, незалежно від віку, статі, місця народження, раси чи етнічної приналежності, володіє цими трьома характерами. Останні три присутні в різній мірі й більше чи менше в кожній людині, залежно від її сутності, але в розбещеному людстві лише антихристи володіють цими трьома характерами – нечестям, відразою до істини та порочністю – найсерйознішою мірою. Крім антихристів, звичайні розбещені люди виявляють характери нечестя, відрази до істини та порочності лише до певної міри або в певних середовищах чи особливих контекстах. Навіть якщо вони мають ці характери, вони не є антихристами. Їхня сутність не є нечестивою чи порочною, і вона, безумовно, не відчуває відрази до істини. Це пов’язано з їхніми моральними якостями. Ці люди відносно добросерді, вони мають гідність, вони порядні, вони мають почуття честі тощо – їхні моральні якості відносно добрі. Тому вони виявляють три останні серйозні розбещені характери лише час від часу або лише в певних середовищах і контекстах. Однак ці характери не домінують у їхній сутності. Наприклад, коли люди зі звичайними розбещеними характерами недбало виконують свої обов’язки й стикаються з Божою дисципліною, вони можуть відмовитися скорятися їй, думаючи: «Інші теж недбалі; чому їх не дисциплінують? Чому саме я отримую таке дисциплінування й провчання?» Що це за характер – ця відмова скорятися? Очевидно, це порочний характер. Вони скаржаться на несправедливість і упереджене ставлення Бога, що має певну якість протистояння й галасування проти Бога, – це порочний характер. Порочний характер таких людей виявляється в цих ситуаціях, але різниця в тому, що ці люди мають добре серце, усвідомлення совісті, гідність і відносну порядність. Коли вони скаржаться на Бога й виявляють порочний характер, їхня совість починає діяти. Коли їхня совість починає діяти, вона вступає в конфлікт із їхнім порочним характером, і в їхній голові починають розвиватися певні думки: «Я не маю так думати. Бог мене дуже благословив, і Він виявив мені благодать. Хіба це не безсовісно з мого боку так думати? Хіба це не опір Богові й не розбивання Його серця?» Хіба це не їхня совість працює? У цей момент їхні добрі моральні якості починають діяти. Щойно їхня совість починає працювати, їхній гнів, скарги та відмова скорятися зникають, і їх потроху відкладають і усувають. Хіба це не дія їхньої совісті? (Так.) Отже, чи виявляють вони порочний характер? (Так.) Вони виявляють порочний характер, але оскільки такі люди мають совість і людськість, їхня совість може стримувати їхній порочний характер і змушувати їх ставати раціональними. Коли вони стають раціональними й заспокоюються, вони розмірковуватимуть і усвідомлюватимуть, що вони теж здатні опиратися Богові. У цей час у них мимоволі виникне почуття провини й каяття: «Я щойно був занадто імпульсивним, опираючись і бунтуючи проти Бога. Хіба те, що Бог мене дисциплінує, не є Його любов’ю? Хіба це не Його прихильність? Чому я поводився так нерозумно? Хіба я не розгнівав Бога? Я не можу так продовжувати; мені потрібно молитися Богові, покаятися, відмовитися від зла, яке я роблю, і припинити свій бунт. Оскільки я визнаю, що поводився недбало, я мушу перестати бути недбалим, робити все серйозно й шукати, як виявити свою вірність через свої дії, а також які принципи виконання мого обов’язку». Хіба це не дія їхніх добрих моральних якостей? Безсумнівно, ці люди також мають порочний характер, але завдяки дії їхньої совісті та зважуванню речей за допомогою їхньої раціональності їхні добрі, правдолюбні моральні якості зрештою перемагають. Ці люди мають порочність серед своїх розбещених характерів, тож чи можна сказати, що вони тому володіють порочною сутністю? Чи можна сказати, що їхня сутність порочна? Ні. Об’єктивно кажучи, хоча розбещені характери, які вони виявляють, включають порочність, оскільки вони мають совість, раціональність і відносну любов до істини, їхня порочність – це лише вид розбещеного характеру, а не їхня сутність. Чому це не їхня сутність? Тому що цей їхній розбещений характер може змінитися. Хоча вони виявляють такий розбещений характер і можуть опиратися Богові й бунтувати проти Нього, чи то протягом довгого, чи короткого періоду часу, дія їхньої совісті, гідності, розуму тощо в їхніх моральних якостях не дозволяє їхньому порочному характеру домінувати в їхній поведінці чи їхньому ставленні до істини. Яким є остаточний результат? Вони можуть визнавати свої гріхи, каятися, діяти згідно з істинами-принципами, коритися істині й приймати Боже влаштування, і все це без скарг. Попри виявлення порочного характеру, остаточний фінал полягає в тому, що вони не бунтують проти Бога й не протистоять Божому володарюванню – вони коряться. Це прояв звичайної розбещеної людини. Такі люди мають лише розбещені характери; вони не мають характеру-сутності антихристів. Це точно.

Візьмімо, наприклад, нечестиві характери. Який найнечестивіший характер люди виявляють перед Богом? Це перевірка Бога. Деякі люди турбуються, що можуть не мати хорошого місця призначення і що їхній фінал може бути не гарантований, бо вони збилися зі шляху, коїли зло й учинили багато переступів після того, як увірували в Бога. Вони турбуються, що потраплять у пекло, і постійно бояться за свій фінал і місце призначення. Вони постійно тривожаться й завжди розмірковують: «Чи будуть мої майбутні фінал і місце призначення хорошими чи поганими? Чи потраплю я в пекло, чи піднімуся на небеса? Чи я один із людей бога, чи прислужник? Чи загину я, чи буду спасенний? Мені треба знайти, у яких словах бога про це йдеться». Вони бачать, що всі Божі слова – це істина і що всі вони розвінчують розбещені характери людей, і не знаходять відповідей, яких шукають, тому постійно розмірковують, де ще запитати. Пізніше, коли вони знаходять можливість отримати підвищення й посісти важливу посаду, то хочуть вивідати думку Вишнього, думаючи: «Яка думка вишнього щодо мене? Якщо їхня думка сприятлива, це доводить, що бог не запам’ятав зла, яке я коїв у минулому, і переступів, які я вчинив. Це доводить, що бог однаково спасе мене, що в мене ще є надія». Потім, дотримуючись своїх ідей, вони прямо кажуть: «Там, де ми є, більшість братів і сестер не дуже вправні у своїх професіях, і вони вірять у бога лише недовго. Я вірю в бога найдовше. Я падав і зазнавав невдач, я мав певний досвід і засвоїв деякі уроки. Якщо мені дадуть шанс, я готовий узяти на себе важку ношу й дбати про наміри бога». Вони використовують ці слова як перевірку, щоб побачити, чи має Вишнє намір їх підвищити, чи Вишнє від них відмовилося. Насправді вони не хочуть щиро брати на себе цю відповідальність чи ношу; мета, з якою вони говорять ці слова, – виключно розвідати обстановку й побачити, чи є в них ще надія на спасіння. Це перевірка. Який характер стоїть за цим підходом перевірки? Це нечестивий характер. Незалежно від того, як довго цей підхід виявляється, як вони це роблять або наскільки він реалізується, у будь-якому разі характер, який вони виявляють, безумовно, нечестивий, бо під час цього в них є багато думок, побоювань і турбот. Коли вони виявляють цей нечестивий характер, що таке вони роблять, що показує, що вони є людьми з людськістю та людьми, які можуть практикувати істину, і підтверджує, що вони лише володіють цим розбещеним характером, а не нечестивою сутністю? Зробивши й сказавши таке, люди з совістю, розумом, гідністю й почуттям власної гідності відчувають дискомфорт і біль у серці. Вони мучаться, думаючи: «Я вірю в Бога стільки років; як я міг перевіряти Бога? Як я можу досі бути заклопотаним своїм власним місцем призначення й використовувати такий метод, щоб отримати щось від Бога й змусити Його дати мені тверду відповідь? Це занадто мерзенно!» У них на серці неспокійно, але справа зроблена, і слова сказані – їх не повернути. Тоді вони розуміють: «Хоча я, можливо, маю трохи доброї волі й почуття справедливості, я досі здатний на такі мерзенні речі; це вчинки мерзенної людини! Хіба це не спроба перевірити Бога? Хіба це не вимагання від Бога? Це справді мерзенно й безсоромно!» Яким є розумний спосіб дій у такій ситуації? Прийти до Бога в молитві, зізнаючись у своїх гріхах, чи вперто триматися своїх підходів? (Молитися й зізнаватися.) Отже, протягом усього процесу, від моменту, коли вони задумали ідею, до моменту дії, і далі до їхньої молитви й зізнання, який етап є нормальним виявом розбещеного характеру, який етап – це дія совісті, а який етап – це практика істини? Етап від задуму до дії керується нечестивим характером. Тож хіба етап самоаналізу не керується дією їхньої совісті? Вони починають досліджувати себе, відчуваючи, що вчинили неправильно, – цим керує дія їхньої совісті. Далі йдуть молитва й зізнання, якими також керує дія їхньої гідності, совісті та моральних якостей; вони здатні відчувати докори сумління, каятися й відчувати себе в боргу перед Богом, а також здатні розмірковувати над власною людськістю та розбещеним характером, і розуміти їх, і доходити до того, що можуть практикувати істину. Хіба тут не три етапи? Від вияву розбещеного характеру до дії їхньої совісті, а потім до здатності відмовитися від зла, яке вони коять, покаятися, відмовитися від власних плотських бажань і думок, повстати проти свого розбещеного характеру й практикувати істину – цих трьох етапів мають досягати звичайні люди з людськістю та розбещеними характерами. Завдяки усвідомленню своєї совісті та своїй відносно хорошій людськості ці люди можуть практикувати істину. Здатність практикувати істину означає, що такі люди мають надію на спасіння. Іншими словами, імовірність спасіння відносно висока для тих, хто має хорошу людськість.

Що відрізняє антихристів від тих, хто має характер антихриста? На першому етапі те, що виявляють антихристи, зовні в основному ідентичне виявам будь-якої розбещеної людини, але два наступні етапи відрізняються. Наприклад, коли людина під час обтинання виявляє порочний розбещений характер, наступний крок вимагає, щоб почала діяти її совість. Однак антихристи не мають совісті, тож що вони думатимуть? Які в них будуть прояви? Вони скаржитимуться на те, що Бог несправедливий, стверджуючи, що Бог намагається прискіпуватися до них і створювати їм труднощі та проблеми на кожному кроці. Після цього вони залишатимуться непохитно нерозкаяними, відмовляючись визнавати навіть свої найочевидніші помилки чи розбещені характери, ніколи не визнаючи власних помилок, і навіть заходитимуть іще далі, намагаючись усіма засобами продовжувати свої вчинки таємно. Судячи з розбещених характерів, які виявляють антихристи, якими є їхні моральні якості? Вони не мають совісті, не здатні досліджувати себе і виявляють порочність, злостивість, нападки й помсту. Вони вигадують брехню, щоб приховати факти, перекладаючи відповідальність на інших; вони вигадують схеми, щоб заманити інших у пастку, приховуючи справжні факти від братів і сестер; і вони енергійно захищаються й виправдовуються, скрізь поширюючи свої аргументи. Так продовжує виявлятися їхній порочний характер. Їм не лише бракує усвідомлення совісті, вони не досліджують себе, не розмірковують над собою і не розуміють себе, а й заходять іще далі та продовжують виявляти свій порочний характер, бунтуючи проти дому Божого, бунтуючи проти братів і сестер і протистоячи їм, і, що ще серйозніше, – протистоячи Богу. Через деякий час, коли ситуація заспокоїться, чи покаються вони й зізнаються у своїх гріхах? Хоча інцидент уже минув, справжні факти розкрито, всім відомо, що відповідальність лежить на них, і вони мають нести цю відповідальність – чи можуть вони це визнати? Чи можуть вони відчувати докори сумління або відчуття, що вони в боргу? (Ні.) Вони наполягають на своєму, думаючи: «У будь-якому разі це ніколи не було моєю провиною, але навіть якби це й була моя провина, мої наміри були добрими; навіть якби це була моя провина, не можна звинувачувати лише мене. Чому ви не звинувачуєте інших – чому націлилися на мене? Де я помилився? Я не робив нічого поганого навмисно. Усі ви робили помилки, то чому ж ви не питаєте із себе? Ба більше, хто може прожити життя, не зробивши жодної помилки?» Чи вони розкаюються? Чи відчувають вони себе в боргу? Вони не відчувають себе в боргу й не розкаюються. Дехто навіть каже: «Я заплатив таку високу ціну – чому ніхто з вас цього не помітив? Чому мене ніхто не похвалив? Чому мені не дали винагороди? Коли щось трапляється, ви завжди звинувачуєте мене й шукаєте в мені недоліки. Хіба ви не шукаєте просто зачіпку, щоб використати її проти мене?» Це їхній спосіб мислення і стан. Очевидно, що це порочний характер – вони непохитно нерозкаюються, відмовляються визнавати факти, коли їх викладають перед ними, і перебувають у постійній опозиції. Хоча вони можуть нікого не проклинати вголос, усередині вони, можливо, робили це незліченну кількість разів – проклинали лідерів за сліпоту й проклинали братів і сестер за те, що вони недобрі люди, і за те, що підлещувалися до них, коли вони мали статус, але не звертали на них уваги, не бесідували з ними й навіть не посміхалися їм після того, як вони втратили свій статус. Вони навіть проклинають Бога у своїх серцях і судять Бога, кажучи, що Він неправедний. Від початку до кінця характер, який вони виявляють, є порочним, без найменшої дії совісті й без жодного натяку на докори сумління чи каяття. Вони, безумовно, не мають наміру повертатися назад, шукати істини-принципи, приходити до Бога, щоб визнавати гріхи й каятися, або коритися Божим влаштуванням і упорядкуванням. Натомість вони наполегливо сперечаються, протистоять й скаржаться. І антихристи, і ті, хто здатний каятися, виявляють однакові розбещені характери, але хіба немає різниці в природі цих виявів? Яка з цих груп має характер антихриста, а яка – сутність антихриста? (Ті, хто не кається, мають сутність антихриста.) Хто ті, що здатні каятися? Це розбещені люди з характером антихриста, але вони не є антихристами. Ті, хто має сутність антихриста, є антихристами, тоді як ті, хто має характер антихриста, є звичайними розбещеними людьми. Між цими двома, яка група складається зі злих людей? (Ті, хто має сутність антихриста.) Ви здатні це розрізнити, чи не так? Це залежить від того, яка група не виявляє жодного натяку на те, що їхня совість їх звинувачує, наполегливо сперечається, не повертаючись назад і не розмірковуючи, і безсовісно судить і поширює свої погляди, коли вони роблять щось не так і стикаються з такими обставинами, як обтинання, відсторонення чи дисциплінування тощо. Якби не було нікого, хто б їх стримував, чи припинили б вони свої дії? Ні. Їхні серця були б сповнені негативу й протистояння, і вони б сказали: «Оскільки люди ставляться до мене несправедливо, а бог не виявляє мені благодаті й не заступається за мене, в майбутньому я просто виконуватиму свій обов’язок для галочки. Навіть якщо я добре виконуватиму свій обов’язок, я не отримаю винагород, ніхто мене не похвалить, і мене однаково обтинатимуть, тому я просто виконуватиму його недбало. Навіть не думайте просити мене вирішувати справи згідно з принципами, або обговорювати й співпрацювати з іншими у своїй роботі, або шукати істину! Я залишатимуся байдужим, ні пихатим, ні смиренним. Якщо ви попросите мене щось зробити, я зроблю; якщо не попросите, я просто піду. Робіть, як вам завгодно; я буду таким, яким я є. Не вимагайте від мене занадто багато; якщо ваші вимоги високі, я їх проігнорую». Хіба це не прояв порочного характеру? Чи можуть такі люди покаятися? (Ні, не можуть.) Це прояв тих, хто має сутність антихриста. Те саме відбувається, коли антихрист виявляє нечестивий характер: вони також ніколи не розмірковують, бо їм бракує совісті. Хоч би який розбещений характер вони виявляють або хоч би які наміри, бажання й амбіції вони мають, коли з ними щось трапляється, їх ніколи не стримує їхня совість. Тому, коли час підхожий і сприятливий для них, вони роблять, як їм заманеться. Незалежно від наслідків їхніх дій, вони не повертаються назад, і вони досі тримаються своїх поглядів і зберігають свої амбіції, бажання й наміри, а також засоби й методи, якими вони завжди вели справи, без жодного докору сумління. Чому вони не відчувають докорів сумління? Тому що таким людям бракує совісті, у них немає почуття честі, і вони безсоромні; у всій їхній людськості немає нічого, що могло б стримувати їхні розбещені характери, і немає нічого, що вони могли б використати для оцінки того, чи є розбещені характери, які вони виявляють, правильними чи неправильними. Тому, коли ці люди виявляють нечестивий характер, незалежно від того, як на це дивляться інші або яким може бути процес і результат, від початку до кінця вони не відчувають докорів сумління, смутку, каяття, відчуття, що вони в боргу, і у своїх серцях вони, безумовно, не повертаються назад. Це антихристи. Судячи з цих двох прикладів, яка найочевидніша риса антихристів? (Їм бракує совісті й розуму.) До якого прояву призводить цей брак совісті й розуму? Який результат характерів, які вони виявляють? (Вони не можуть розмірковувати чи каятися.) Чи можуть ті, хто не може розмірковувати чи каятися, практикувати істину? Ніколи!

Людину, яка має лише характер антихриста, не можна охарактеризувати як таку, що є антихристом за сутністю. Лише ті, хто має природу-сутність антихристів, є справжніми антихристами. Безумовно, є відмінності в людськості цих двох, і під керівництвом різних видів людськості ставлення, яке ці люди плекають до істини, також не однакове – а коли ставлення, яке люди плекають до істини, не однакове, шляхи, які вони обирають, різні; і коли шляхи, які обирають люди, різні, то й принципи та наслідки їхніх дій також мають свої відмінності. Оскільки в людини, яка має лише характер антихриста, діє совість, і вона має розум і почуття честі, і, відносно кажучи, любить істину, то коли вона виявляє свій розбещений характер, у її серці є докір за це. У такі моменти вона може розмірковувати над собою й пізнавати себе, і може визнавати свій розбещений характер і свій вияв розбещеності, що дає їй змогу повстати проти плоті та свого розбещеного характеру й дійти до того, щоб практикувати істину й коритися Богові. Однак, з антихристом це не так. Оскільки в них не діє совість і немає совісного усвідомлення, і тим паче в них немає почуття честі, то коли вони виявляють свій розбещений характер, то не оцінюють згідно з Божими словами, чи є їхній вияв правильним чи неправильним, чи є в них розбещений характер, чи нормальна людськість або чи відповідає це істині. Вони ніколи не розмірковують над цими речами. Отже, як вони поводяться? Вони незмінно стверджують, що розбещений характер, який вони виявляють, і шлях, який вони обирають, є правильними. Вони думають, що все, що вони роблять, є правильним, все, що вони кажуть, є правильним; вони схильні триматися власних поглядів. І тому, яку б велику помилку вони не зробили, який би серйозний розбещений характер вони не виявили, вони не визнають серйозності справи, і вони, безумовно, не зрозуміють розбещений характер, який виявили. Звісно, вони також не відкладуть свої бажання, не повстануть проти своїх амбіцій чи свого розбещеного характеру на користь вибору такого шляху, як шлях покори Богові та істині. З цих двох різних фіналів можна побачити, що якщо людина з характером антихриста любить істину у своєму серці, у неї є шанс досягти її розуміння й практикувати її, і досягти спасіння, тоді як людина з сутністю антихриста не може зрозуміти істину чи практикувати її, і не може досягти спасіння. Ось у чому різниця між ними.

III. Характер-сутність антихристів

Наголос сьогоднішньої бесіди й досі переважно на підсумовуванні того, чим саме є характер-сутність антихристів. Які три з шести розбещених характерів людей, які ми щойно обговорювали, використовуються правильніше, щоб охарактеризувати людей із характером-сутністю антихристів? (Відраза до істини, порочність і нечестя.) Оскільки ми звузили коло до цих трьох, перші три не будуть частиною цієї бесіди. Тоді чи бракує людям із характером-сутністю антихристів розбещених характерів непоступливості, зарозумілості й лукавості? (Ні.) Тоді чому б не використати перші три, щоб охарактеризувати характер-сутність антихристів? (Тому що звичайні розбещені люди також мають перші три, і вони не відображають сутності людини.) Це дуже точний підсумок. Щодо теми характеру-сутності, перші три розбещені характери є відносно легшими за своєю мірою, тоді як ті, що можуть справді підсумувати характер-сутність антихристів, – це останні три: відраза до істини, порочність і нечестя. Ці три розбещені характери можуть точніше охарактеризувати характер-сутність антихристів. Хоча перші три не використовуються для характеристики сутності антихристів, кожен із цих трьох розбещених характерів присутній в антихристі, і вони є серйознішими, ніж у звичайних людей. Відраза до істини, порочність і нечестя – усе це можна використати для підсумовування й характеристики їхньої непоступливості та для опису міри їхньої непоступливості. Також останні три характери можна подібно використати для підсумовування й характеристики їхньої зарозумілості та лукавості. Очевидно, що основними характеристиками характеру-сутності антихристів є відраза до істини, порочність і нечестя.

А. Нечестя

Серед цих трьох розбещених характерів – відрази до істини, порочності й нечестя – нечестя є найповнішим підсумком характеру в характері-сутності антихриста, і воно є найпоширенішим у характері-сутності антихриста. Чому нечестя використовується для опису характеру-сутності антихриста? Якщо кажуть, що антихристи досить нечестиві, то, якщо судити з їхніх думок, про що таке вони думають, що говорять і що роблять щодня, що доводить: вони є людьми з нечестивою сутністю? Хіба це не питання, над яким слід замислитися? (Так.) Тоді нам слід почати наш аналіз і спостереження з того, про що вони думають, з їхньої мови та манери, а також з того, як вони живуть по-людськи й поводяться зі світом, щоб судити, чи справді в цих людях є нечестива сутність. Спочатку подивімося, про що антихристи думають щодня. У своїх серцях деякі люди думають: «Серед цієї групи людей я не вважаюся найздібнішим, і я не маю найвищих дарів, тож як мені здобути більше популярності, завоювати повагу кожного, принести славу своїм предкам і мати німб над головою? Як мені переконати інших і змусити їх слухати мене й захоплюватися мною? Здається, мати статус – це добре. Деякі люди справді говорять із престижем, і коли в інших людей виникають проблеми, вони йдуть до них – чому ніхто не приходить до мене? Чому ніхто не помічає мене? У мене є мізки, ідеї, методичний підхід до моїх дій, і я здатний розсудливо ставитися до справ – чому ніхто не звертає на мене уваги й не цінує мене? Коли я виділятимуся серед інших? Коли всі приходитимуть до мене по допомогу й підтримуватимуть мене?» Про що думають ці люди? Вони думають про позитивні чи негативні речі? (Про негативні речі.) Коли деякі люди бачать, що в інших добрі стосунки одне з одним, вони думають: «Чому в них такі добрі стосунки? Мені треба знайти спосіб посіяти розбрат і зіпсувати їхні стосунки; так я не буду ізольованим і матиму товариша». Що роблять ці люди? Незалежно від того, який метод вони використовують, усе зводиться до сіяння розбрату. Коли вони бачать, що хтось виконує свій обов’язок із ентузіазмом і натхненням і здобуває світло, що б він не робив під час виконання свого обов’язку, вони стають заздрісними й розмірковують, як підірвати цю людину, як облити її холодним душем і змусити її почуватися негативно. Незалежно від того, чи втілюються ці думки в життя, чи ні, це негативні думки. Є й такі, що думають: «Як новообраний лідер ставиться до мене? Мені треба зблизитися з цим лідером. Наші стосунки не дуже добрі, і ми не надто близькі, тож як мені підлеститися до нього? У мене є трохи грошей, тож я дізнаюся, що йому потрібно, а потім куплю це для нього. Але якщо йому потрібен комп’ютер, я не готовий витрачати такі гроші; якби він у майбутньому перестав бути лідером, хіба ці гроші не були б витрачені даремно? Якщо йому потрібно щось на кшталт рукавичок чи одягу, я можу собі це дозволити, і це варте витрат. Гроші слід витрачати на правильні речі, а не марнотратно. Я також маю лестити й догоджати лідеру не лише порожніми словами, а й реальними діями – мені треба стежити за тим, що цей лідер любить. Крім того, я допомагатиму накладати їжу лідеру на тарілку, коли щодня наставатиме час їсти, і митиму його посуд, коли він поїсть. Якщо лідер когось критикує, я погоджуватимусь і повторюватиму за ним; якщо лідер когось хвалить, я швидко порекомендую цю людину й вихвалятиму її чесноти». Про що думають ці люди? (Про те, щоб догоджати лідеру й підлещуватися до нього.) Є й такі, що, працюючи в Божому домі, думають: «Інші працюють важко й сумлінно; я маю бути розумним, я не можу бути дурним, і я не можу надто сильно себе навантажувати. Якщо в майбутньому я стану не потрібен божому дому, то хіба ці зусилля не будуть марними? Хіба я не працюватиму важко даремно? Але якщо я взагалі не працюватиму, мене виженуть із божого дому. Що мені робити? Коли лідер присутній, я докладатиму до праці найбільших зусиль, пітнітиму й дозволю лідеру це побачити; коли його немає, я піду до вбиральні, поп’ю води, вийду на прогулянку або знайду куточок, щоб відпочити. Якщо інші копають по три лопати землі, я копатиму пів лопати; якщо інші носять речі туди-сюди три-п’ять разів, я зроблю це лише один раз. Я відпочиватиму й ледарюватиму, коли зможу. Я не маю бути таким сумлінним; якщо я захворію або виснажуся від надто важкої роботи, хто мене пошкодує? Хто доглядатиме за мною під час хвороби? Чи подбає про це лідер? Чи подбає про це бог? Чи буде бог відповідальним за ці речі? Тому, працюючи, я маю з’ясувати, де я можу працювати найпомітніше. Коли я хочу ледарювати, я маю з’ясувати, де мене найменш ймовірно викриють, де я найменше привертатиму увагу». Про що думають ці люди? (Про те, щоб ледарювати й хитрувати.)

1. Що антихристи роблять щодо людей

Які моральні якості в людей, що цілими днями мають нечестиві думки? Це низька гідність і підступність. Судячи з їхнього характеру, що це? (Нечестя.) Чи є щось порядне в природі того, про що вони думають? Чи є щось, що звучить шляхетно, відкрито й чесно? Чи є щось добре? (Ні, нічого.) Отже, підсумовуючи, перше, що проявляється в нечестивому характері людей із сутністю антихриста, – це те, що все, про що вони думають цілими днями, є злом. Незалежно від того, чи стикаються вони з великою, чи з малою проблемою, їхні думки сповнені зла. Зокрема, вони роблять певні речі щодо людей, а також мають різні прояви й практики щодо Бога. Тож які речі вони роблять щодо людей? Які практики вони розвивають у своїх думках? Чи бачите ви в кількох щойно згаданих прикладах, як такі люди постійно плетуть інтриги проти інших? Вони невпинно плетуть інтриги, і кожен, із ким вони мають справу чи контактують, стає об’єктом їхніх схем. По-друге, хоча іноді вони мовчать, коли щось роблять, способи, методи й джерела їхніх дій не є справжніми, і вони не практикують істину – це лише оманлива видимість. Яка природа цього, і що це за практика? Це обман і вдавання, і вони також спокушають інших. Оскільки вони можуть удавати й обманювати людей, чи можуть вони також заманювати й вводити людей в оману? (Так, можуть.) Крім того, така людина веде постійну боротьбу з іншими за статус, репутацію, обличчя й власні інтереси. Вони борються за славу, за те, за ким буде останнє слово, у кого більше ідей, чиї думки мудріші й розумніші, кого всі більше підтримують й хто може здобути більше вигоди – ось за що вони змагаються. Навіть не маючи статусу, вони однаково так плетуть інтриги проти людей, то що ж казати про те, коли вони мають статус? Тоді людей під їхнім пануванням постійно мучать; вони залучають і завойовують на свій бік тих, хто не любить істину, і нападають на тих, хто може прийняти істину, й виключають їх, щоб змусити всіх прислухатися до них і слухатися їх; вони завжди створюють угруповання й сіють розбрат у групах, і зрештою роблять так, щоб усі належали їм. Усе це входить до сфери їхнього мучення. Антихристи цілими днями думають про зло, і кожен характер, який вони виявляють, є злим. Отже, чи правильно казати, що характер таких людей є нечестивим? (Так, правильно.) Щойно в групі, де кожен знає своє місце, займається своєю роботою і робить те, що має робити, з’являється антихрист, він сіє розбрат зсередини, говорячи погано про людину А перед людиною Б і навпаки, налаштовуючи їх вороже одне проти одного. Хіба це не результат сіяння розбрату? Тож які є деякі прояви інтриг антихриста? Наприклад, коли в церкві проходять вибори, звичайні люди без амбіцій можуть подумати: «Кого б не обрали, я скорюся; я підтримаю того, кому Бог дозволить бути лідером, і я не буду докучати чи створювати проблеми». Але люди з лихими намірами так не думають. Якщо вони бачать, що в них немає надії перемогти на цих виборах, у своїх серцях вони починають розраховувати: «Мені треба купити всім щось хороше. Чого в церкві цими днями бракує? Я куплю очищувач повітря й поставлю його в місці для зібрань, щоб, коли всі вдихатимуть свіже повітря, вони думали про мене. Так, коли настане час виборів, хіба я не буду першим кандидатом, про якого вони подумають? Тому я не буду діяти чи витрачати гроші даремно». Подумавши про це, вони швидко купують найдешевший і найпривабливіший на вигляд очищувач повітря. Крім того, вони думають: «Протягом цього часу мені треба бути обережним. Я не маю говорити неправильних речей, і я не маю говорити нічого негативного, що не повчає людей; я маю говорити лестощі при кожній зустрічі з людьми й часто хвалити інших, кажучи щось на кшталт: “Ти маєш справді гарний вигляд! Ти справді прагнеш до істини! Хоча ти віриш у Бога не так довго, як я, ти прагнув до істини більше за мене. Твоя людськість хороша, і такі люди з хорошою людськістю, як ти, можуть бути спасенними – на відміну від мене”. Я маю здаватися смиренним і хвалити інших як кращих за себе в усіх аспектах, змушуючи інших відчувати, що вони отримали достатню повагу». Хіба це не інтриги? Антихристи роблять такі речі без зусиль; звичайні люди не можуть їх перехитрити. Як кажуть невіруючі? (Тебе продали, а ти ще й допомагаєш їм рахувати гроші.) Антихристи коять такі речі, і більшість людей є об’єктами їхньої зради та їхніх інтриг.

Скажіть Мені, чи приймають антихристи обтинання? Чи визнають вони, що мають розбещений характер? (Ні, не визнають.) Вони не визнають, що мають розбещений характер, але після того, як їх обітнуть, вони однаково вдають, ніби знають себе. Вони кажуть, що вони диявол і сатана, позбавлені людськості й з низьким рівнем, і що вони не здатні ретельно обмірковувати речі, не придатні для завдань, організованих церквою, і не виконували свої обов’язки як слід. Потім перед більшістю людей вони визнають свій розбещений характер, визнають, що вони дияволи, і, нарешті, вони також кажуть, що це Бог переплавляє і спасає їх, показуючи людям, наскільки вони здатні приймати обтинання й наскільки вони покірні істині. Вони не згадують ні про те, чому їх обтинають, ні про шкоду та збитки, яких їхні дії завдали роботі церкви. Вони уникають цих питань і говорять порожні слова, доктрини, софізми й пояснювальні зауваження, щоб змусити людей хибно тлумачити обтинання, яке вони отримують від Божого дому, як незаслужене й несправедливе, ніби вони зазнали якоїсь великої несправедливості. Після обтинання вони залишаються непоступливими у своїх серцях, анітрохи не визнаючи жодного зі своїх різноманітних лихих вчинків. Тож що це за слова, про які вони бесідували, визнаючи свій розбещений характер, бажаючи прийняти істину й будучи здатними коритися обтинанню? Це їхні справжні почуття? Абсолютно ні. Усе це брехня, вдавання й диявольські слова, призначені для того, щоб вводити людей в оману й заманювати їх. Яка мета їхнього введення людей в оману? (Змусити людей поклонятися їм і слідувати за ними.) Саме так, це для того, щоб вводити в оману й заманювати людей, щоб вони слідували за ними й слухали їх, і змушувати всіх думати, що вони мають рацію і добрі. Так ніхто не бачить їх наскрізь і не протистоїть їм. Навпаки, люди вірять, що вони є тими, хто приймає істину, приймає обтинання й кається. Тож чому вони не визнають своїх лихих вчинків і не визнають збитків, яких вони завдали роботі Божого дому? Чому вони не виносять ці питання на відкриту бесіду? (Якби вони це сказали, люди б їх розпізнали.) Якби люди розпізнали їх, побачили їх наскрізь і побачили наскрізь їхню людськість та їхній характер-сутність, вони б їх покинули. Чи вони б і далі купувалися на їхні хитрощі й були б ними введені в оману? Чи вони б і далі їх високо цінували? Чи вони б і далі їх вихваляли до небес? Чи вони б і далі їм поклонялися? Вони б нічого з цього не робили. Антихристи вдають, ніби знають себе, але насправді все це софізми й самовиправдання, усе для того, щоб вводити людей в оману й змушувати людей заступатися за них, що і є їхнім прихованим мотивом. Вони ухиляються від важливих питань і легковажно говорять про знання себе й прийняття обтинання, щоб вводити людей в оману й заманювати їх, щоб змушувати людей їх цінувати й поклонятися їм. Хіба цей метод не є досить нечестивим? Деякі люди справді на це ведуться, і після того, як їх ввели в оману антихристи, вони кажуть: «Ця людина так добре говорить – мене це дуже надихнуло. Я плакав кілька разів!» У той час ці люди дуже поклоняються їм і цінують їх, але зрештою вони виявляються антихристами; це наслідок того, що антихристи вводять інших в оману й заманюють їх. Антихристи можуть так вводити людей в оману, і, безумовно, не бракує тих, хто на це ведеться й кого обманюють. Якщо хтось може розпізнати антихристів у цій справі, то він є тим, хто розуміє істину й має розпізнання.

Антихристи часто мучать людей. У них є відомий вислів, а саме: «Любчику, оскільки ти не скоряєшся мені, я змушу тебе впасти на коліна й поклонитися мені лише за кілька ходів – якщо ти не скоришся, я відправлю тебе на смертну кару!» Що хочуть робити антихристи? Вони хочуть мучити людей. Яку людину вони хочуть мучити? Якщо ти слухаєшся їх, підлещуєшся до них і поклоняєшся їм, чи будуть вони тебе мучити? Якщо ти покірний і слухняний із ними, якщо вони бачать у тобі не загрозу, а лише слабака чи раба, вони не завдаватимуть собі клопоту тебе мучити. Якщо вони роблять щось погане або коять лихі вчинки, якщо вони знаходять когось, хто їх розвінчає, хто викриє й розкриє їх, хто скине їх із їхньої посади, хто зруйнує їхню репутацію й підірве їхні дії, вони думатимуть, як мучити цю людину. Антихристи не мучать людей із примхи; радше вони постійно спостерігають і перевіряють людей, дивлячись, хто говорить про них погано за їхньою спиною, хто не скоряється їм, хто розпізнає їхні дії, хто не звертає на них уваги й хто відмовляється підлабузнюватися до них. Поспостерігавши деякий час і знайшовши двох-трьох таких осіб, вони починають бесідувати про проблеми цих людей під час зібрань. Хоча те, що вони говорять, на перший погляд здається правильним, насправді воно є цілеспрямованим, має причину й мету. Яка причина? Вони вже ретельно все дослідили; ці особи не скоряються їм, і вони розпізнають їх, завжди намагаючись розвінчати й розкрити їх, щоб усунути їх із посади. Вони говорять це, щоб попередити цих осіб, застерегти їх. Якщо ці люди відступають і не наважуються продовжувати, і все йде за бажанням антихристів, то антихристи їх ігнорують. Але якщо ці особи продовжують, як і раніше, відмовляючись підлабузнюватися до них і досі маючи намір викрити їх, повідомити про них Вишньому й усунути їх із посади, то вони стають наступними цілями антихристів для мучення. Вони вигадують інші підходи й застосовують більш силові та суворі методи, намагаючись знайти способи отримати важіль впливу на них і знайти можливості мучити їх, не зупиняючись, доки не доб’ються їхнього виключення з церкви. Антихристи піддають інакодумців таким мукам, і вони не заспокояться, доки не досягнуть своєї мети. Методи, які антихристи використовують для мучення людей, є безжальними. Вони починають із пошуку приводу й навішування ярликів на людей, а потім починають їх мучити, не зупиняючись, доки люди не послухаються їх і не скоряться їм повністю, – інакше це не закінчиться. У церкві антихристи послідовно сіють розбрат і створюють угруповання, маючи на меті створити фракцію й захопити контроль над церквою. Хіба це не поширене явище? Антихристи створюють угруповання, сіють розбрат, залучають сили, змовляються з тими, хто їм вигідний, хто може виступити за них, приховати їхні лихі вчинки й захистити їх у ключові моменти. Вони змушують цих людей робити щось для них, навіть доносити на інших і діяти як їхні посланці. Якщо вони мають статус, ця група стає їхнім незалежним царством. Якщо їм бракує статусу, вони та їхня група утворюють силу в церкві, заважаючи нормальному укладу церкви й втручаючись у нього, а також заважаючи нормальному церковному життю й роботі.

Найпоширеніший прояв нечестивої сутності антихристів полягає в тому, що вони особливо вправні в удаванні й лицемірстві. Попри їхній особливо порочний, підступний, безжальний і зарозумілий характер, зовні вони представляють себе особливо смиренними й доброзичливими. Хіба це не вдавання? Ці люди щодня розраховують у своїх серцях, думаючи: «Який одяг мені слід носити, щоб виглядати більш по-християнськи, більш порядно, більш духовно, більш обтяженим ношею і більш схожим на лідера? Як мені слід їсти, щоб люди відчували, що я витончений, вишуканий, гідний і достатньо шляхетний? Яку ходу мені слід обрати, щоб створити ауру лідерства й харизми, щоб здаватися надзвичайною людиною, а не звичайною? У моїх розмовах з іншими, який тон, лексика, погляди й вирази обличчя можуть змусити людей відчути, що я високого класу, як соціальна еліта чи високопоставлений інтелектуал? Як мій одяг, стиль, мова й поведінка можуть змусити людей високо цінувати мене, залишити на них незабутнє враження й забезпечити, щоб я назавжди залишився в їхніх серцях? Що мені слід сказати, щоб завоювати й зігріти серця людей і справити тривале враження? Я маю більше допомагати іншим і добре про них говорити, часто говорити про божі слова й використовувати деяку духовну термінологію перед людьми, більше читати божі слова іншим, більше молитися за них, говорити тихим голосом, щоб люди нашорошували вуха й слухали мене, і змушувати їх відчувати, що я ніжний, турботливий, люблячий, великодушний і прощаючий». Хіба це не вдавання? Це думки, які займають серця антихристів. Те, що наповнює їхні думки, – це не що інше, як тенденції невіруючого світу, що повністю вказує на те, що їхні думки й погляди належать світу й сатані. Деякі люди можуть таємно одягатися як повії або навіть розпусні жінки; їхній одяг спеціально відповідає злим тенденціям і є особливо модним. Однак, коли вони приходять до церкви, серед братів і сестер вони носять зовсім інший костюм і мають зовсім іншу поведінку. Хіба вони не надзвичайно вправні в удаванні? (Так.) Те, про що антихристи розмірковують у своїх серцях, що вони роблять, їхні різноманітні прояви й характери, які вони виявляють, – усе це ілюструє, що їхній характер-сутність є нечестивим. Антихристи не розмірковують про істину, позитивні речі, правильний шлях чи Божі вимоги. Їхні думки, а також підходи, методи й цілі, які вони обирають, є нечестивими – усі вони відхиляються від правильного шляху й несумісні з істиною. Вони навіть ідуть проти істини, і загалом їх можна підсумувати як зло; просто природа цього зла є нечестивою, тому його спільно називають нечестям. Вони не розмірковують про те, щоб бути чесною людиною, бути чистою й відкритою або щирою й відданою; натомість вони думають про нечестиві методи. Візьмемо, наприклад, людину, яка може відкрито говорити про себе в чистій манері, що є позитивною річчю і практикуванням істини. Чи роблять так антихристи? (Ні.) Що вони роблять? Вони постійно вдають, і щойно вони роблять щось погане й починають себе видавати, вони люто це приховують, виправдовують і захищають себе, і приховують факти – а потім, нарешті, наводять свої причини. Чи відповідає хоч одна з цих практик практикуванню істини? (Ні.) Чи відповідає хоч одна з них істинам-принципам? Ще менше.

Щойно ми побесідували про перший аспект характеру-сутності антихристів – нечестя й проаналізували його. Ми почали з аналізу того, про що антихристи думають цілими днями, використовуючи їхні думки, погляди, а також способи й методи, якими вони реагують на різні справи, щоб проаналізувати нечестивий характер антихристів. Ми також проаналізували природу різних речей, які роблять антихристи, на основі того, що присутнє в їхніх думках. Ми також навели деякі приклади, щоб проаналізувати їхній характер-сутність, виявлений через ці випадки. Щодо цих прикладів, чи бачили ви когось із відносно хорошою людськістю серед тих, хто демонструє таку поведінку й виявляє такі характери? Коли йдеться про людину, яка має такі вияви й прояви, чи мають її моральні якості чесність, доброту, простоту, щирість, порядність тощо? (Не мають.) Очевидно, їм бракує цих якостей. Навпаки, їхні моральні якості такі: підступність, безжальність, схильність до звичної брехні, егоїстичність, мерзенність і відсутність почуття честі. Ці риси їхніх моральних якостей досить очевидні. Можна точно стверджувати, що всі ті, хто цілими днями має нечестиві думки й може робити різні нечестиві речі, мають дуже погані моральні якості. Наскільки вони погані? Їм бракує совісті, гідності й особливо нормальної раціональності. Чи можна людей, позбавлених цих речей, вважати людьми? Можна безсумнівно стверджувати, що люди, яким бракує цих речей, не є людьми; вони лише носять зовнішню оболонку людини. Дехто може запитати: «Хіба це не схоже на вовка в овечій шкурі?» Це лише метафора. Хто такі вовки в овечій шкурі? По суті, вони є вовками. Чи є суттєва різниця між вовками й дияволами чи антихристами? Вовки полюють і їдять худобу й овець не з їхньої Богом призначеної природи. Однак є одна річ, якою володіють вовки, а антихристи – ні. Якщо хтось приручить і виростить вовка або врятує йому життя, вовк ніколи не зашкодить цій людині й виявить вдячність. Навпаки, антихристи насолоджуються Божою благодаттю, керівництвом і забезпеченням Божих слів, але плетуть інтриги проти Бога в усьому, завжди перебуваючи в протистоянні й ворожнечі з Ним. Вони не можуть коритися нічому, що робить Бог; вони не можуть сказати на це «амінь» – вони хочуть протистояти. Чи доречно казати, що антихристи – це вовки в овечій шкурі? Чи точна ця метафора? (Ні, не точна.) У минулому в релігії кожного, кого називали антихристом або злою людиною, вважали вовком в овечій шкурі. Це була лише метафора, яку використовували люди, коли не розуміли істини, а також людськості-сутності й характеру різних осіб. Однак, коли про істину бесідують на такому рівні, використання цієї метафори стає менш доречним. Дияволи є дияволами, а антихристи еквівалентні дияволам, і вони не варті того, щоб їх порівнювали з усіма живими істотами, яких створив Бог. Чи хоч одна з істот, які створив Бог, як-от вовки чи інші хижаки, коли-небудь опиралася чи бунтувала проти Бога? Чи галасували б вони проти Бога або протистояли б Йому? Чи судили б вони, засуджували чи нападали на щось, що каже Бог? Вони такого не роблять; вони живуть лише відповідно до інстинктів і середовища існування, які Бог їм призначив. Якими Бог їх створив, такими вони і є – без жодного вдавання. Але антихристи інші: вони мають природу сатани, і вони спеціалізуються на діях проти позитивних речей та істини. Вони такі самі, як великий червоний дракон: вони спеціалізуються на вчиненні актів опору Богові.

2. Що антихристи роблять щодо Бога

Після бесіди про різноманітні нечестиві прояви, які антихристи демонструють щодо людей, побесідуймо про те, які прояви антихристи демонструють щодо Бога з огляду на те, що вони цілий день думають лише про нечестиве. Ми вже багато говорили на цю тему, тож підсумуймо. Почнемо з м’якших випадків, а потім поступово перейдемо до більш серйозних. Спочатку – сумнів, за ним іде ретельне вивчення Бога, а також є підозра, настороженість, висунення вимог і торги. Щось іще є? (Перевірка Бога.) Природа цієї поведінки досить серйозна. Що далі, то природа кожної поведінки стає дедалі серйознішою – заперечення, засудження, суд, богохульство, словесні образи, напад, галас і протистояння. Хоча зовні деякі із цих термінів можуть здаватися дещо схожими за значенням, при ближчому розгляді їхня глибина чи акцент відрізняються. Застосовуючи різні точки зору або розглядаючи різні підходи антихристів, ми можемо розрізнити природу цих термінів.

2.1. Сумнів

Сумнів, ретельне вивчення й підозра – це відносно початкові прояви. Деякі люди лише виношують сумнів у своїх серцях, думаючи: «Чи справді втілена плоть – це Бог? Мені Він здається людиною. Чи всі Його слова – істина? Які з них звучать як істина? Дещо з того, що Він каже, може виходити за межі людських мови та знань. Можливо, люди нечітко пояснюють таємниці та пророцтва, але хіба пророки не можуть також говорити подібні речі? Кажуть, що Бог праведний, але як саме Бог праведний? Кажуть, що Бог над усім володарює, але чому тоді сатана завжди робить щось погане? Коли сатана захоплює й переслідує нас, коли він знущається з нас, чому Бог не втручається? Де Бог? Чи справді Бог існує?» Коли людям бракує справжньої віри, вони не визнають Божого володарювання, не знають Божого характеру чи Божої сутності й не розуміють істини, у їхніх серцях виникатимуть такі сумніви. Однак, у міру того як люди поступово переживають Божу роботу, сприймають істину й визнають Боже володарювання, ці сумніви поступово розвіюються й перетворюються на справжню віру. Це неминучий шлях для кожного, хто слідує за Богом. Але чи можуть змінитися сумніви антихристів, які мають нечестиву сутність? (Ні, вони не можуть змінитися.) Чому вони не можуть змінитися? (Антихристи – маловіри, вони не визнають Бога.) Теоретично, вони маловіри, тому постійно сумніваються в Богові. Об’єктивна причина в тому, що такі люди за своєю суттю відмовляються приймати істину й позитивні речі. Однак усе, що робить Бог, є позитивним та істиною. Оскільки антихристи відчувають відразу й до істини та є ворожими до неї, навіть якщо всі визнають, що кожна річ, яку робить Бог, є фактом, що все це перебуває під Божим володарюванням і що Боже володарювання – як і Бог – безперечно існує, антихристи не визнають і не приймають того, що це факти. У їхніх серцях сумніви щодо Бога залишаються назавжди. Очевидно, що це факти, свідками яких є всі, і навіть у тих, хто зазвичай має найменшу віру, сумніви щодо Бога зникають після багатьох років переживання Божої роботи, і в них розвивається справжня віра в Бога. Лише антихристи не можуть змінити своїх сумнівів щодо Бога. Об’єктивно кажучи, теоретично ці особи є маловірами, які не приймають істину, але насправді це стається тому, що антихристи відчувають відразу до істини й мають нечестиву сутність – ось у чому фундаментальна причина. Хоч скільки людей підтверджує чи свідчить про те, що зробив Бог, або хоч наскільки неспростовний доказ представлений перед очима антихристів, вони однаково відмовляються вірити в сутність Бога або в те, що Бог над усім володарює – це надзвичайно нечестиво. Це можна проілюструвати на одному прикладі: коли антихристи бачать неспростовний і очевидний факт Божого володарювання над усім, вони не вірять у нього й не визнають його, і навіть сумніваються в Богові. Однак, коли йдеться про діяння так званого Будди чи безсмертних, про які говорять невіруючі, дияволи та злі духи, – діяння, яких антихристи не бачили і щодо яких немає жодних матеріальних доказів, – вони охоче вірять. Це крайній прояв нечестя. Хоч наскільки великими чи епохальними можуть бути дії Бога, антихристи однаково сумніваються й виявляють презирство, постійно виношуючи сумніви у своїх серцях. Проте, коли дияволи чи сатана роблять щось дивне, вони підкоряються й схиляються в захопленні. Вони не можуть відчути страху чи справжньої віри в Бога, хоч би які величні речі робить Бог. І навпаки, вони охоче вірять у всі вигадки сатани й шанують їх усім серцем. Це прояв нечестя. Завжди є факт того, що антихристи сумніваються в Богові. Вони ніколи не вірять, що Бог над усім володарює, і ніколи не визнають, що Бог є істиною; хоч скільки людей свідчить про це або скільки доказів представлено, вони не можуть ні визнати цього, ні в це повірити. З одного боку, це пов’язано з нечестивим характером-сутністю антихристів, а з іншого, це вказує на те, що такі особи справді не є людьми, бо їм бракує мисленнєвих процесів нормальної людськості. Що означає, що вони не володіють мисленнєвими процесами нормальної людськості? Це означає, що їм бракує правильного судження й розуміння позитивних речей, істини, а також сутності й походження всього сущого. Навіть читаючи Божі слова, слухаючи проповіді та переживаючи Божі слова, вони не можуть підтвердити чи повірити, а залишаються в сумнівах. Очевидно, що цим особам бракує мисленнєвих процесів нормальної людськості. Чи й досі є людьми ті, кому бракує нормальних мисленнєвих процесів, хто не може сприйняти істину, Божі слова, а також позитивні речі й факти? (Ні, вони не люди.) Вони не люди, але не можна сказати, що вони тварини, бо тваринам бракує нечестивого характеру; оскільки ці особи мають нечестивий характер, твердження залишається істинним: ці особи дійсно є справжніми антихристами, що мають демонічну природу. Сумнів – це стан у думках, який антихристи виявляють щодо Бога, а також це своєрідний характер-сутність, що виявляється в їхній поведінці, і це найбільш поверховий, фундаментальний, зовнішній і поширений прояв.

2.2. Проникливе спостереження

У своїх серцях антихристи сповнені сумнівів щодо Бога, тож чи щиро вони приймають Божі слова, Його характер і Його роботу? Чи справді вони всьому цьому коряться? Чи щиро вони слідують за Богом? Очевидно, що відповідь – ні. Що із цього випливає? Коли ці особи приходять до дому Бога, вони думають: «Де бог? Я не бачу його, я лише чую його голос. Судячи з голосу, здається, що це жінка, судячи зі слів, вона здається освіченою, не неписьменною, але судячи з манери мовлення та змісту її слів, що вона каже? Чому це звучить плутано? Послухавши, багато людей каже, що це істина, але чому мені це так не звучить? Усе це про питання людськості, людського характеру, різних станів, які люди виявляють у своїх діях, – чи є в цьому життя й шлях? Я не дуже розумію. Послухавши, усі кажуть, що їм слід вірно виконувати свої обов’язки, задовольняти бога й прагнути до спасіння. Багато людей навіть пише статті з досвідними свідченнями та свідчить. Чи є ця людина богом? Чи схожа вона на бога? Я не бачив її обличчя, якби бачив, можливо, я зміг би прочитати її риси й мати певну відповідь. Зараз, лише чуючи її голос і слухаючи, що вона каже, я досі відчуваю деяку невпевненість». Що вони роблять? Вони проникливо спостерігають, перевіряють, намагаються осягнути фактичну ситуацію, щоб побачити, чи це справді Бог, а потім вирішити, чи слідувати за Ним, як слідувати за Ним, і з’ясувати, чи можуть вони знайти в цій людині відповідь на питання про благословення й місце призначення, яких вони хочуть здобути, а також про свої бажання, і чи можуть вони через цю людину точно дізнатися, яким є Бог на небесах, чи Він справді існує, який Його характер, якими можуть бути Його підхід і ставлення до людей, і які в Нього здібності, навички та влада. Хіба це не проникливе спостереження за Богом? Очевидно, що так і є.

Чи можуть антихристи, проникливо спостерігаючи за Богом, прийняти Божі слова як своє життя й узяти їх за орієнтир і мету для своїх повсякденного життя та поведінки? (Ні.) Звичайна розбещена людина може деякий час проникливо поспостерігати за Богом, а потім подумати: «Цей шлях неправильний, мені неспокійно на серці; я не можу знайти відповіді, проникливо спостерігаючи за Богом у такий спосіб. Як віруючий у Бога може проникливо спостерігати за Ним? Що можна здобути від проникливого спостереження за Богом? Коли віруючі проникливо спостерігають за Богом, Бог ховає від них Своє обличчя, і вони не можуть здобути істину. Кажуть, що Божі слова – це істина і що люди можуть знайти шлях і отримати життя в Його словах. Мені не годиться так діяти – я не можу й далі проникливо спостерігати за Ним». Слухаючи проповіді та читаючи Божі слова, вони поступово довідуються, що люди мають розбещені характери, і вони неухильно усвідомлюють, що не можуть бути сумісними з Богом, належно виконувати свої обов’язки чи робити щось добре, доки проблему цих розбещених характерів не буде розв’язано. Вони поступово довідуються, що причина, з якої люди не можуть добре виконувати свої обов’язки, полягає в тому, що їм перешкоджають їхні розбещені характери та бунтарство, і тому, що вони діють згідно зі своїми розбещеними характерами й не здатні ладнати справи згідно з істинами-принципами. Далі вони починають думати: «Як я можу діяти відповідно до істин-принципів? Коли мої розбещені характери виявляються, як я можу розв’язати їх проблему?» Найкраще розв’язання проблеми розбещених характерів людей – це істина й Божі слова. Найпряміший шлях для людей до входження в істину – це шукати істини-принципи й знаходити принципи для всього, що вони роблять. Це встановлює цілі, напрям, шляхи та методи практики. Щойно вони встановлені, у людей з’являється шлях, яким слід іти, і коли вони діють, вони навряд чи порушать адміністративні постанови, виявлять свої розбещені характери чи спричинять завади й переривання, і ще менш імовірно, що вони опиратимуться Богові. Переживши такий досвід, вони відчувають, що знайшли підхожий шлях для своєї віри в Бога, і що це шлях, який їм потрібен, той, на який їм слід стати, правильний шлях для віри в Бога й для життя, і що це набагато краще, ніж проникливо спостерігати за Ним і завжди займати щодо Нього вичікувальну позицію. Вони усвідомлюють, що проникливе спостереження за Богом марне, і що хоч скільки людина проникливо спостерігає за Ним, це не розв’яже ні проблеми різних розбещених характерів, які вона виявляє, ні проблем, що виникають, коли вона виконує свої обов’язки. Тому вона поступово переходить від проникливого спостереження за Богом до шляху пошуку істин-принципів. Це нормальний спосіб входження та досвідний процес для звичайних розбещених людей. Однак для антихристів він інший. З першого дня, коли вони входять до дому Бога й переступають його поріг, вони думають: «Усе в домі божому таке цікаве, усе таке нове – це відрізняється від невіруючого світу. У домі божому кожен має бути чесним; це як велика родина, і така жвава!» Після проникливого спостереження, ознайомлення й досконалого розуміння своїх братів і сестер для них настає час проникливо спостерігати за Богом. Вони думають собі: «Де бог? Що бог робить? Як він це робить? Проникливо спостерігати за богом на небесах важко; його важко збагнути, і ми до цього не дотягуємо. Але тепер є зручний короткий шлях – бог прийшов на землю, що полегшує проникливе спостереження за ним». Деяким із них пощастило контактувати з Богом на землі, бачачи цю людину на власні очі, від чого їм ще зручніше проникливо за Ним спостерігати. Як вони це роблять? Вони проникливо спостерігають за веселими розмовами Бога на землі, за тим, у яких справах Він використовує одну манеру мовлення, а в яких – іншу, у якому контексті Він сміється й радіє, і про що Він говорить у ті моменти, а також про що Він говорить, коли нещасливий або гнівається. Вони проникливо спостерігають, у яких ситуаціях Він ігнорує людей або є досить дружнім із ними, коли Він обтинає людей, а коли ні, на які справи Він звертає увагу, а на які не зважає, а також чи знає Він, коли люди проникливо спостерігають за Ним, обманюють Його чи ображають за Його спиною. Після проникливого спостереження за ширшими аспектами антихристи заглиблюються в деталі, як-от що Бог на землі їсть, що Він одягає і який у Нього розпорядок дня. Вони проникливо спостерігають, що Йому подобається, куди Йому подобається ходити, і навіть які кольори Йому подобаються чи не подобаються, чи Він віддає перевагу сонячній чи хмарній погоді й чи виходить Він на вулицю в погану погоду – усі ці конкретні деталі. Від початку до кінця антихристи завжди проникливо спостерігають, ігноруючи те, що ця людина, яка має ідентичність Бога, прийшла зробити. Вони кажуть: «Мені байдуже, що ти тут маєш зробити; щоразу, коли я тебе бачитиму, ти ставатимеш об’єктом мого проникливого спостереження». Яка мета їхнього проникливого спостереження? Вони думають: «Якщо я зможу підтвердити, що ти й справді бог, тоді я зможу непохитно й усім серцем залишити все, щоб слідувати за тобою. Бо вірити в бога – це як робити ставку, і оскільки ти стверджуєш, що ти бог і втілена плоть бога, вірити в тебе – це те саме, що робити на тебе ставку. Як я можу не спостерігати за тобою проникливо? Якби я не спостерігав за тобою проникливо, це було б несправедливо щодо мене. Якби я не спостерігав за тобою проникливо, я б не брав на себе відповідальності за своє місце призначення, перспективи й долю. Я мушу спостерігати за тобою проникливо до самого кінця». Навіть сьогодні, після всього їхнього проникливого спостереження, вони досі не впевнені: «Чи ця людина справді христос? Чи він справді бог утілений? Це не дуже зрозуміло. У будь-якому разі, багато людей слідує за ним, і ситуація з поширенням Євангелія відносно перспективна. Схоже, що воно може поширитися далі, тому я не маю дозволити собі залишитися позаду. Але мені досі потрібно продовжувати проникливо спостерігати за ним». Вони невиправні.

Антихристи мають нечестивий характер-сутність, тому вони ніколи не припиняють свого проникливого спостереження. В організації чи спільноті невіруючих вони проникливо спостерігають за всілякими людьми й експлуатують їх, з’ясовують, що подобається їхнім начальникам, виявляють їхні вразливі місця, а потім пристосовують свої дії та догоджають смакам своїх начальників, щоб підлеститися до них. Після того, як вони ввійшли до дому Божого, їхня природа залишається незмінною – вони продовжують своє проникливе спостереження. Вони не розуміють, що проникливе спостереження за Богом – це не той шлях, яким мають іти віруючі. Проникливо спостерігаючи за Богом, вони ніколи не сприймуть дій Бога, не побачать, що все, що висловлює Бог, є істиною, і не зрозуміють, що всі ці істини й дії Бога призначені для спасіння людства. Антихристи ніколи цього не зрозуміють. Усе, що вони бачать, – це те, що обрані Богом люди постійно страждають від переслідувань і гонінь сатани. Вони лише спостерігають, як злі люди чинять лихі вчинки й спричиняють завади всередині церкви, а сили антихристів у релігійному світі постійно обмовляють і засуджують Бога, тоді як Бог ніколи нічого з цього не вирішує. Отож антихристи продовжують чіплятися за власні уявлення та фантазії, вперто відмовляючись приймати будь-які істини, висловлені Богом. Який результат? Їхні уявлення та фантазії стають їхніми доказами для опору Богові. В очах антихристів ці так звані докази є причинами, через які вони не вірять у Божу ідентичність і сутність і не визнають їх. Саме тому, що вони відмовляються приймати істину, вони ніколи, ніколи не побачать істин, що містяться в цих фактах, істин, які люди мають розуміти і сприймати, і Божих намірів. Це результат їхнього проникливого спостереження. Зіткнувшись із цими фактами, ті, хто прагне до істини, любить істину й має справжню віру в Бога, можуть приймати речі від Бога й правильно реагувати, незалежно від того, що відбувається в домі Божому, і вони можуть чекати на Бога, заспокоюватися перед Богом і молитися Йому, прагнути осягнути Божі наміри, а також розуміти й сприймати, що за виникненням усіх цих речей стоять Божі благі наміри. Заради викриття й усунення злих людей Бог робить багато речей, про які люди б і не подумали. Водночас заради вдосконалення обраних Богом людей і надання їм можливості здобути розрізнення й засвоїти уроки Він також використовує злих людей та їхні лихі вчинки, щоб вони надавали послуги. З одного боку, Бог викриває й усуває їх; з іншого – Він дає Своїм обранцям змогу бачити, які речі є позитивними, а які – негативними, кого Бог схвалює, ким Бог гидує, кого Бог відсіює, а кого Він благословляє. Це все уроки, які мають засвоїти обрані Богом люди, позитивні результати, яких мають досягти ті, хто прагне до істини, та істини, які люди мають зрозуміти. Однак через свій нечестивий характер-сутність антихристи ніколи не здобудуть цих найцінніших речей. Тому в них є лише один стан: перебуваючи в Божій присутності, крім того, що вони в Ньому сумніваються, вони постійно проникливо за Ним спостерігають. Навіть якщо вони не можуть докопатися до суті, вони продовжують проникливо спостерігати за Ним. Якщо ти запитаєш їх, чи вони втомилися, вони скажуть: «Зовсім ні. Проникливо спостерігати за богом – це весело, захопливо, цікаво й приємно!» Хіба це не диявольські слова? Вони мають вигляд сатани, у них природа-сутність антихристів. Вони не мають наміру приймати істину чи Боже спасіння; вони тут лише для того, щоб проникливо спостерігати за Богом.

2.3. Підозра

Далі ми побесідуємо про підозру антихристів щодо Бога. Що буквально означає підозра? Є деякі конкретні прояви, думки та види поведінки щодо проникливого спостереження за Богом, і абсолютно правильно сказати, що те саме стосується й підозр. Після проникливого спостереження за Богом деякі люди досі не знають, який насправді характер Бога або які в Бога емоції, і вони не впевнені, чи справді Бог існує. Вони ще менше здатні визначити, чи є ця звичайна людина Христом або чи володіє Він Божою сутністю. Вони не розуміють цих речей і не мають про них чіткого уявлення. Згодом, коли в них з’являється можливість спілкуватися з Богом, вони думають: «Христос бесідував зі мною про те, що люди недбало виконують обов’язки; чи може бути таке, що хтось говорив про моє недбале виконання обов’язків, і христос про це дізнався? Чи тому він порушив цю тему, коли ми зустрілися? Це, безумовно, сталося тому, що хтось на мене доніс, і після того, як христос дізнався, він націлився на мене для розвінчання. Чи христос і досі любить мене, знаючи, яка я людина? Чи відчуває він до мене відразу, чи він невисокої думки про мене? Чи готується він мене відсторонити?» Почекавши деякий час і побачивши, що їх не відсторонили, вони думають: «Фух, я так злякався. Я думав, що христос може бути дріб’язковим, але він цього не зробив. Тепер я можу розслабитися». Дехто може сказати: «Під час моєї останньої зустрічі з христом я говорив незв’язно, як неосвічена людина, і моя мова була трохи дивною. Я розвінчав своє справжнє “я”. Чи складеться в христа погане враження про мене? Чи відсіє він мене пізніше? Усе добре, коли я його не бачу, мої проблеми виникають лише тоді, коли я з ним зустрічаюся. Мені не слід більше з ним зустрічатися, я маю уникати його, коли бачу, і триматися від нього якомога далі, і мені абсолютно не слід мати справ, спілкування чи близького контакту з христом. Інакше він може скласти про мене невисоку думку». Що це за думки й підходи? (Підозри.) Це підозри. Є й ті, хто каже: «На останньому зібранні бог поставив просте запитання, але я не відповів на нього добре, що викрило мої недоліки. Чи подумає бог, що в мене невисокий рівень, і не буде мене зрощувати в майбутньому? Минулого разу хтось розвінчав щось, що я зробив, сказавши, що я був дурним і діяв необдумано. Якщо бог про це дізнається, чи буде він мене вдосконалювати в майбутньому? Який мій статус у думках бога – високий чи низький, вищий чи нижчий? До якої категорії я належу? У майбутньому щоразу, коли я розмовлятиму з богом, мені потрібно ретельно добирати свої слова. Я не можу говорити недбало чи казати все, що в мене на думці. Я мушу більше розмірковувати, більше обмірковувати, більше зважати, добре організовувати свою мову й представляти христу свою найвидатнішу й найвправнішу сторону. Як чудово й досконало це було б!» Це також підозра.

Підозра – це ще одна риса нечестивого характеру антихристів. Крім сумнівів і проникливого спостереження, антихристи також виношують підозри. Коротко кажучи, незалежно від того, який аспект домінує в їхніх думках, жоден із них не має нічого спільного з практикою та пошуком істини. Чи можуть тоді ці підходи, думки чи методи підтвердити, що характер-сутність антихристів є нечестивим? (Так.) Незалежно від того, чи сумніваються антихристи в Богові, чи проникливо спостерігають за Богом, чи виношують підозри щодо Бога, у будь-якому разі вони завжди не зосереджуються на істині, ніколи не повертають назад і наполегливо використовують ці методи, щоб обмірковувати справи, пов’язані з Богом, і ставитися до Бога, зовсім не шукаючи істини. Хоч би наскільки виснажливими й важкими можуть бути ці дії, вони невтомно продовжують їх робити й повторювати. Хоч би як довго вони проникливо спостерігали за Богом чи підозрювали Його, чи отримали вони якісь результати, чи ні, вони продовжують іти цим шляхом, як і раніше, і далі діючи в такий спосіб і повторюючи свої дії. Вони ніколи не досліджують себе, думаючи: «Чи це той метод і ставлення, з якими створена істота має ставитися до Бога? Яка природа мого ставлення до Бога? Який характер я виявляю? Чи відповідає таке ставлення до Нього істині? Чи гидує цим Бог? Якщо я продовжуватиму робити те, чим гидує Бог, яким буде остаточний результат? Чи буду я покинутий і відсіяний Богом? Оскільки будуть негативні наслідки, чому я не можу діяти й практикувати згідно з Божими словами й вимогами?» Чи розмірковують вони над цими питаннями? (Ні.) Чому вони не розмірковують? Бо в їхніх моральних якостях бракує совісті й раціональності. У них немає совісті, тому вони вчиняють такі нерозумні й абсурдні дії, не усвідомлюючи цього. Брак раціональності призводить до того, що вони ніколи не розуміють, хто вони такі або яку позицію, погляд та статус вони мають приймати. Вони ніколи не відчувають, що вони є звичайними людьми, розбещеними людьми чи поріддям і нащадками сатани, якими гидує Бог. Речі, які люди мають приймати, – це Божі слова, Божі вимоги та істина, яку Бог їм дає; вони не мають проникливо спостерігати за Богом, ніби вони Йому рівні, і сміятися й розмовляти з Богом, ніби вони спілкуються з іншою людиною, – хіба це не те, що робила б нелюдина? У цей момент виявляються моральні якості антихристів, і нечестивий характер-сутність антихристів домінує над ними, змушуючи їх невтомно займатися цими нікчемними й безглуздими діями, які шкодять іншим і не приносять жодної користі їм самим. Проте вони не можуть від цього відмовитися; вони залишаються несвідомими щодо помилковості цього шляху й природи, що стоїть за цими діями. Незалежно від кількості зусиль, страждань і невдач, пов’язаних із цією справою, вони не відчувають ні самозвинувачення, ні докорів, ні боргу. Вони наполягають на тому, щоб бути на рівних із Богом, навіть проникливо спостерігаючи за Богом і зверхньо зневажаючи Його, неодноразово сумніваючись у Ньому й підозрюючи Його. Незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога, їхнє ставлення до Бога й те, як вони до Нього ставляться, ніколи не змінювалося. Якщо вони не сумніваються в Ньому, то проникливо спостерігають за Ним, а якщо вони не спостерігають за Ним проникливо, то підозрюють Його. Схоже, ніби вони одержимі демоном або зачаровані, – це кілька проявів нечестивої сутності антихристів. Антихристи від природи нечестиві; деякі люди, які не можуть розгледіти сутність антихристів наскрізь, можуть сказати: «Хіба ти не можеш утриматися від проникливого спостереження за Богом? Хіба ти не можеш перестати сумніватися в Ньому? Хіба ти не можеш перестати підозрювати Його? Якщо ти припиниш робити ці речі, ти зможеш зрозуміти істину, ставитися до Бога як до Бога, розвинути справжню віру в Бога й законно стати одним із Божих людей; у тебе буде можливість стати створеною істотою, яка відповідає стандарту, і хіба тоді ти не будеш гідний імені одного з Божих обранців? Як чудово це було б!» Однак антихристи заперечують: «Я не такий дурний. Яка користь бути створеною істотою, яка відповідає стандарту? Це нудно. Цікаво лише тоді, коли я сумніваюся, проникливо спостерігаю й підозрюю бога!» Цей прояв антихристів схожий на те, що каже великий червоний дракон: «Боротьба з іншими людьми та з небом – джерело нескінченних веселощів». Це точне визначення й правдиве відображення нечестивої природи-сутності антихристів. Загалом, антихристи надзвичайно нечестиві, вони нечестиві до крайності. Ті, хто вірить у Бога, але відверто відмовляється приймати істину, є нечестивими людьми. Багато людей завжди хоче дати антихристам шанс покаятися, думаючи, що вони одного дня покаються, – чи правильний цей аргумент? Як кажуть прислів’я: «Хто родився вовком, тому лисицею не бути» і «Горбатого могила виправить». Тому ти не можеш використовувати стандарти й методи для поводження з людьми, щоб поводитися з антихристами чи висувати до них вимоги. Вони такі, які вони є. Якщо вони не спостерігають за Богом проникливо чи не сумніваються в Ньому або якщо вони не підозрюють Його, то почуваються некомфортно, бо ними керує їхня нечестива природа.

2.4. Настороженість

Далі ми побесідуємо про настороженість. В антихристів є одна найпереважніша й найчіткіша думка та позиція. Вони кажуть: «Люди не мають дозволяти богові контролювати їхні долі чи володарювати над ними; якщо бог контролює долю людини, то з нею покінчено. Люди мають самі себе контролювати, щоб досягти щастя, і щоб їсти, пити й розважатися без турбот. Бог не дозволяє людям їсти, пити й розважатися, він не дозволяє їм жити добре; він лише змушує людей страждати. Тому ми маємо взяти на себе відповідальність за власне щастя; ми не можемо довіряти свої долі богові, чи пасивно на все чекати, чи дозволяти богові готувати, просвіщати й вести нас – ми не можемо бути такими людьми. У нас є права людини, і право на автономні дії, і свобода волі. Нам не потрібно про все звітувати богові й у всьому шукати від бога – це змусило б нас мати вигляд таких некомпетентних; так роблять лише дурні!» Що вони роблять? (Демонструють настороженість щодо Бога.) Дехто каже: «Будь обережний, коли даєш обітницю перед богом; ретельно обмірковуй свої слова. Коли людина діє, небеса спостерігають!» Дехто молиться: «О боже, я присвячую тобі все своє життя й молодість; я не шукатиму партнера й не одружуватимуся». Але, сказавши це, вони шкодують, думаючи: «Чи бог здійснить мої слова? А що, як мені справді знадобиться партнер або я захочу одружитися? Чи покарає мене бог? Це погано!» Відтоді вони стають пригніченими й безрадісними, уникають протилежної статі й бояться покарання. Що вони роблять? (Виявляють настороженість щодо Бога.) Інший тип людей каже: «Присвячувати себе богові – це нелегко й непросто. Тобі потрібен запасний план; тобі потрібно підготувати собі шлях відступу, перш ніж присвячувати себе богові. Інакше, коли в тебе закінчаться ресурси, бог не подбає про тебе! Присвячувати себе богові – це твоя справа; те, що бог володарює над усім сущим, – це інша справа. Бог володарює над усім сущим – чи подбає він про таку маленьку людину, як ти? Бог дбає лише про великі справи; він не турбується про ці дрібниці. Тому ти маєш планувати й готувати свій шлях відступу; якщо бог більше не захоче тебе пізніше й відішле, він не викаже до тебе жодної милості». Що це за мислення? (Настороженість щодо Бога.) Люди такі обачливі. Деякі, ставши лідерами, платять певну ціну й щиро трохи присвячують себе, але через свою погану людськість, огидний характер і характер антихристів, яким вони володіють, вони завдають значних збитків Божому дому. Як наслідок, їх відсилають. Після цього вони вчаться поводитися пристойно й не висовуватися, нікому не довіряючи, кажучи: «Раніше я завжди довіряв людям, тому всі знали, що зі мною насправді відбувається, але потім хтось доніс на мене до дому божого, і мене відіслали. Тож тепер я маю навчитися закриватися, приховувати себе, а також захищати й оберігати себе. Я маю бути обережним, довіряючи людям, і я не маю довіряти навіть богові. Я більше не вірю, що бог – це істина, що він вірний. Ще менше я довіряю братам і сестрам. Ніхто не гідний моєї довіри, навіть члени моєї родини чи родичі, що вже й казати про тих, хто прагне до істини». Що вони роблять? (Вони виявляють настороженість.) Коли антихристи переживають обтинання, невдачі, падіння та викриття, вони роблять із цього висновки й вигадують прислів’я: «Ніколи не май наміру шкодити іншим, але завжди остерігайся шкоди, якої вони можуть завдати тобі». Насправді вони завдали іншим чимало шкоди, і врешті-решт вони маскуються й вигадують цю облуду. Після багатьох років віри в Бога й переживання численних невдач і перешкод, а також Божого відкриття та Його обтинання, за нормальних обставин люди мають розмірковувати над собою і пізнавати себе через уроки цих невдач, шукаючи істину для розв’язання проблем і знаходячи в Божих словах причини своїх невдач і помилок, а також шлях практики, яким їм слід іти. Однак антихристи цього не роблять. Після численних помилок і невдач вони заходять у своїй поведінці ще далі, їхні сумніви щодо Бога зростають у кількості й стають серйознішими, їхнє проникливе спостереження за Богом стає інтенсивнішим, їхня підозра щодо Бога поглиблюється, і так само їхні серця наповнюються настороженістю щодо Бога. Їхня настороженість сповнена скарг, гніву, непокори й обурення, і вони навіть поступово розвивають заперечення, суд і засудження Бога. Хіба вони не перебувають у дедалі більшій небезпеці? (Так.)

Судячи зі ставлення антихристів до Бога, до середовищ і людей, справ і речей, організованих Богом, до Божого викриття й дисциплінування їх тощо, чи мають вони найменший намір шукати істину? Чи мають вони найменший намір коритися Богові? Чи мають вони найменшу віру в те, що все це не випадково, а радше перебуває під Божим володарюванням? Чи мають вони це розуміння й усвідомлення? Очевидно, ні. Можна сказати, що корінь їхньої настороженості походить від їхніх сумнівів у Богові. Можна також сказати, що корінь їхньої підозри щодо Бога походить від їхніх сумнівів у Богові. Результати їхнього проникливого спостереження за Богом роблять їх більш підозрілими до Бога й водночас більш настороженими щодо Бога. Судячи з різних думок і поглядів, що виникають у мисленні антихристів, а також із різних підходів і видів поведінки, що виникають під пануванням цих думок і поглядів, ці люди просто нерозумні; вони не можуть зрозуміти істину, вони не можуть розвинути справжню віру в Бога, вони не можуть досконало повірити в існування Бога й визнати його, і вони не можуть повірити й визнати, що Бог володарює над усім творінням, що Він володарює над усім. Усе це пов’язано з їхнім нечестивим характером-сутністю.

19 грудня 2020 року