Екскурс шостий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина третя)

III. Характер-сутність антихристів

А. Нечестя

2. Що антихристи роблять щодо Бога

Під час минулого зібрання ми переважно бесідували про характер-сутність антихриста й узагальнювали його, вибравши для аналізу три риси із шести характерів розбещеного людства. Ці три риси – відраза до істини, порочність і нечестя. Минулого разу ми бесідували про нечестя, і через розбір нечестивих проявів антихристів, а саме того, що їхні думки цілими днями сповнені зла, ми визначили антихристів і підтвердили їхній нечестивий характер-сутність через ці прояви. Ми розбираємо той факт, що їхні думки цілими днями сповнені зла, із двох аспектів: по-перше, що присутнє в їхніх думках, коли вони ставляться до інших, які підходи та прояви вони виявляють у своїй розбещеній сутності; по-друге, що присутнє в їхніх думках про Бога. Ми закінчили бесідувати про те, як вони ставляться до людей. Що ж до того, які ідеї, уявлення, погляди та мотиви мають антихристи, і навіть які наперед визначені дії присутні в їхньому розумі щодо Бога, то ми частково бесідували про це минулого разу: наприклад, сумнів, проникливе спостереження, а що ще? (Підозра й настороженість.) Сумнів, проникливе спостереження, підозра й настороженість. Тепер побесідуймо про те, як антихристи перевіряють Бога.

2.5. Перевірка

Які є прояви перевірки? Які підходи чи думки виявляють стан або сутність перевірки? (Якщо я вчинив переступ або скоїв щось лихе, я завжди хочу випробовувати Бога, вимагати чіткої відповіді й дізнаватися, чи буде в мене хороший фінал або місце призначення.) Це стосується думок; отже, загалом, коли хтось говорить, або діє, або стикається з чимось, який із його проявів є перевіркою? Якщо хтось вчинив переступ і відчуває, що Бог може пам’ятати або засудити його переступ, і сам він невпевнений, не знаючи, чи Бог справді засудить його, чи ні, він придумує спосіб перевірити це, щоб побачити, яким насправді є ставлення Бога. Такі люди починають із молитви, і якщо немає освітлення чи просвітлення, вони думають про те, щоб повністю покінчити зі своїми попередніми методами прагнення. Раніше вони завжди робили все недбало, докладаючи лише 30% своїх зусиль там, де могли докласти 50%, або 10% там, де могли докласти 30%. Тепер, якщо вони можуть докласти 50% своїх зусиль, вони так і зроблять. Вони беруться за брудну або втомливу роботу, якої інші уникають, завжди виконуючи її перед іншими й переконуючись, що більшість братів і сестер це бачить. Що важливіше, вони хочуть побачити, як Бог розглядає цю справу і чи можна спокутувати їхній переступ. Стикаючись із труднощами або речами, які більшість людей не може подолати, вони хочуть побачити, що зробить Бог, чи Він просвітить і скерує їх. Якщо вони можуть відчути Божу присутність і Його особливу прихильність, то вірять, що Бог не запам’ятав і не засудив їхній переступ, що доводить, що його можна пробачити. Якщо вони так присвячують себе і платять таку ціну, якщо їхнє ставлення значно змінюється, але вони досі не відчувають Божої присутності й, безумовно, не відчувають жодної помітної різниці порівняно з тим, що було раніше, то, можливо, Бог засудив їхній попередній переступ і вони Йому більше не потрібні. Оскільки Бог їх не хоче, вони не докладатимуть стільки зусиль у майбутньому, коли виконуватимуть свій обов’язок. Якщо вони й досі потрібні Богу, Він їх не засуджує, і в них досі ще є надія отримати благословення, вони вкладуть трохи щирості у виконання свого обов’язку. Чи є ці прояви та ідеї формою перевірки? Чи це конкретний підхід? (Так.) Щойно ви згадали лише один теоретичний аспект, але ви конкретно не заглибилися в детальний прояв перевірки Бога і в те, які конкретні підходи та плани вони мають у своїх серцях щодо цієї справи, і не розвінчали, якими є погляди та стани антихристів, коли вони займаються цією діяльністю.

Деяким людям постійно бракує якихось знань чи досвіду Божої всемогутності та Його проникливого спостереження за глибинами людського серця. Їм також бракує справжнього сприйняття Божого проникливого спостереження за людським серцем, тому, природно, вони сповнені сумнівів щодо цього питання. Хоча у своїх суб’єктивних бажаннях вони хочуть вірити, що Бог проникливо спостерігає за глибинами людського серця, їм бракує переконливих доказів. Унаслідок цього вони планують певні речі у своїх серцях і одночасно починають виконувати та втілювати їх. Втілюючи їх, вони постійно спостерігають, чи Бог справді про них знає, чи будуть ці справи розвінчані, і якщо вони мовчатимуть, чи зможе хтось це з’ясувати або чи зможе Бог викрити це через певне середовище. Звісно, звичайні люди можуть мати якусь більшу чи меншу невпевненість щодо Божої всемогутності та Його проникливого спостереження за глибинами людського серця, але антихристи не просто невпевнені – вони сповнені сумнівів і водночас повністю насторожені щодо Бога. Тому вони розробляють багато підходів для перевірки Бога. Оскільки вони сумніваються в Божому проникливому спостереженні за людським серцем і, ба більше, заперечують той факт, що Бог проникливо спостерігає за ним, вони часто думають про певні справи. Потім із невеликим страхом або якимось незрозумілим почуттям жаху вони таємно поширюють ці думки приватно, вводячи певних людей в оману. Тим часом вони постійно потроху розвінчують свої аргументи та ідеї. Розвінчуючи їх, вони стежать, чи буде Бог перешкоджати цій їхній поведінці або розвінчувати її. Якщо Він розвінчує або характеризує її, вони швидко відступають, переходячи до іншого підходу. Якщо здається, що ніхто про це не знає, і ніхто не може бачити їх наскрізь або розібратися в них, вони стають ще більш уповні переконаними у своїх серцях, що їхня інтуїція правильна, і їхнє знання Бога правильне. На їхній погляд, Божого проникливого спостереження за людським серцем по суті не існує. Що це за підхід? Це підхід перевірки.

Через притаманний антихристам нечестивий характер вони ніколи не говорять і не діють прямо. Вони не ставляться до справ із чесним ставленням і щирістю, не говорять чесних слів і не діють із щиросердним ставленням. Ніщо з того, що вони кажуть або роблять, не є прямим, а радше обхідним і прихованим, і вони ніколи прямо не висловлюють своїх думок чи мотивів. Оскільки вони вірять, що, якщо вони висловлять їх, то їх повністю зрозуміли б і побачили наскрізь, їхні амбіції та жага були б розвінчані на видноті, серед інших людей їх не вважали б високими чи шляхетними, і інші не рівнялися б на них і не поклонялися б їм; тому вони завжди намагаються приховати й заховати свої ганебні мотиви та бажання. Тож як вони говорять і діють? Вони застосовують різні методи. Так само, як серед невіруючих є вислів «промацувати ґрунт», антихристи застосовують подібний підхід. Коли вони хочуть щось зробити й мають певний погляд чи ставлення, вони ніколи не висловлюють його прямо; радше вони використовують певні методи, такі як тонкі або допитливі методи, або вивідування в людей, щоб зібрати інформацію, яку вони шукають. Через свій нечестивий характер антихристи ніколи не шукають істину й не хочуть її розуміти. Їхня єдина турбота – це їхня власна слава, вигода й статус. Вони займаються діяльністю, яка може дати їм славу, вигоду й статус, уникаючи тієї, яка цього не пропонує. Вони охоче беруться за діяльність, пов’язану з репутацією, статусом, виділенням серед інших і славою, уникаючи речей, які захищають роботу церкви або можуть образити інших. Тому антихристи не підходять ні до чого зі ставленням пошуку; радше вони використовують метод перевірки, щоб промацати ґрунт, а потім вирішують, чи діяти далі, – антихристи саме такі лукаві й нечестиві. Наприклад, коли вони хочуть знати, якою людиною вони є в очах Бога, вони не оцінюють себе через Божі слова, пізнаючи себе. Натомість вони розпитують навколо й прислухаються до натяків, спостерігаючи за тоном і ставленням лідерів та Вишнього, і шукають у Божих словах, щоб побачити, як Бог визначає фінал таких людей, як вони. Вони використовують ці шляхи й методи, щоб побачити, до чого саме в Божому домі вони належать, і дізнатися, яким буде їхній майбутній фінал. Хіба це не містить певної природи перевірки? Наприклад, після того, як деяких людей обтинають, замість того, щоб дослідити, чому їх обтинали, дослідити розбещені характери й помилки, які вони виявили під час своїх дій, і те, яких аспектів істини їм слід шукати, щоб пізнати себе й виправити свої колишні провини, вони створюють в інших хибне враження, використовуючи непрямі засоби, щоб з’ясувати справжнє ставлення Вишнього до них. Наприклад, після обтинання вони швидко порушують незначне питання, з яким звертаються до Вишнього, щоб побачити, який тон у Вишнього, чи Вишнє терпляче, чи серйозно відповідатиме на запитання, з якими вони звертаються, чи будуть до них ставитися м’якше, чи доручатимуть їм завдання, чи будуть їх і далі високо цінувати, і що Вишнє насправді думає про помилки, яких вони припустилися раніше. Усі ці підходи є різновидом перевірки. Коротко кажучи, коли люди стикаються з такими ситуаціями й демонструють ці прояви, чи знають вони про це у своїх серцях? (Так, знають.) Отже, коли ви знаєте й хочете робити ці речі, як ви з цим справляєтеся? По-перше, на найпростішому рівні, чи можеш ти повстати проти самого себе? Коли настає час, деяким людям важко повстати проти самих себе; вони це обмірковують: «Забудь, цього разу це стосується моїх благословень і фіналу. Я не можу повстати проти себе. Наступного разу». Коли приходить наступний раз, і вони знову стикаються з питанням, що стосується їхніх благословень і фіналу, вони однаково вважають себе нездатними повстати проти самих себе. Такі особи мають почуття совісті, і хоча вони не мають характеру-сутності антихриста, для них це однаково досить клопітно й небезпечно. З іншого боку, антихристи часто плекають ці думки й живуть у такому стані, але вони ніколи не повстають проти самих себе, тому що їм бракує почуття совісті. Навіть якщо хтось розвінчує й обтинає їх, вказуючи на їхній стан, вони наполягають на своєму й категорично не повстануть проти самих себе, не зненавидять себе через це, не відкинуть цей стан і не розв’яжуть його. Після відсторонення деяких антихристів вони думають: «Відсторонення здається нормальною річчю, але відчувається дечим ганебним. Хоча це не значна справа, є одна важлива річ, від якої я не можу відмовитися. Якщо мене відстороняють, чи означає це, що дім бога більше не буде мене зрощувати? Тоді якою людиною я буду в очах бога? Чи буде в мене ще надія? Чи буду я ще хоч трохи корисним у домі бога?» Вони це обмірковують і придумують план: «У мене на руках є десять тисяч юанів, і зараз саме час їх використати. Я віддам ці десять тисяч юанів як пожертвування й подивлюся, чи може ставлення вишнього до мене трохи змінитися, і чи можуть вони виявити до мене якусь прихильність. Якщо дім бога приймає гроші, це означає, що в мене ще є надія. Якщо він відхиляє гроші, це доводить, що в мене немає надії, і я будуватиму інші плани». Що це за підхід? Це перевірка. Коротко кажучи, перевірка – це відносно очевидний прояв нечестивого характеру-сутності. Люди використовують різні засоби, щоб отримати бажану інформацію, здобути впевненість, а потім досягти душевного спокою. Є багато способів перевіряти, наприклад, використовувати слова, щоб вивідати щось у Бога, використовувати речі, щоб перевірити Його, думати й обмірковувати речі у своїх думках. Який найпоширеніший спосіб вашої перевірки Бога? (Іноді, молячись Богу, я перевіряю ставлення Бога до мене й дивлюся, чи маю я мир у серці. Я використовую цей метод, щоб перевірити Бога.) Цей метод використовується досить часто. Інший метод – це дивитися, чи є що сказати під час бесіди на зібранні, чи дає Бог просвітлення або освітлення, і використовувати це, щоб перевірити, чи Бог досі їх любить. Також дивитися під час виконання свого обов’язку, чи Бог просвічує або скеровує їх, чи є в них якісь особливі думки, ідеї або проникливість, – використовувати це, щоб перевірити, яке ставлення має до них Бог. Усі ці методи досить поширені. Щось іще? (Якщо я ухвалив рішення перед Богом у молитві, але не виконую його, то спостерігаю, чи буде Бог ставитися до мене відповідно до обіцянки, яку я дав.) Це також один із видів. Хоч би який метод люди використовують у ставленні до Бога, якщо вони мають через це докори сумління, а потім здобувають знання про ці дії та характери й можуть швидко їх змінити, то проблема не така значна – це нормальний розбещений характер. Однак, якщо хтось може постійно й вперто це робити, навіть якщо знає, що це неправильно й що Бог цим гидує, але наполегливо продовжує, ніколи не повстаючи проти цього й не відмовляючись від цього, це сутність антихриста. Характер-сутність антихриста відрізняється від звичайних людей тим, що антихристи ніколи не розмірковують над собою й не шукають істину, а постійно й вперто використовують різні методи, щоб перевіряти Бога, Його ставлення до людей, Його висновок щодо окремої особи, і те, якими є Його думки та ідеї про минуле, теперішнє й майбутнє людини. Вони ніколи не шукають Божих намірів, істини, і особливо того, як коритися істині, щоб досягти зміни у своєму характері. Мета всіх їхніх дій полягає у вивідуванні Божих думок та ідей – це антихристи. Цей характер-сутність антихристів явно нечестивий. Коли вони вдаються до цих дій і демонструють ці прояви, немає ні сліду провини чи каяття. Навіть якщо вони пов’язують себе із цими речами, вони не виказують жодного каяття чи наміру зупинитися, а й досі наполягають на своєму. За їхнім поводженням із Богом, їхнім ставленням та їхнім підходом очевидно, що вони вважають Бога своїм супротивником. У їхніх думках і поглядах немає ідеї чи ставлення пізнання Бога, любові до Бога, покори Богу чи страху перед Богом; вони просто хочуть отримати бажану інформацію від Бога й використати власні методи та засоби, щоб з’ясувати точне ставлення Бога до них і Його визначення їх. Що серйозніше, навіть якщо вони узгоджують власні підходи з Божими словами розвінчування, навіть маючи найменше усвідомлення того, що цією поведінкою Бог гидує і це не те, що має робити людина, вони ніколи від цього не відмовляться.

У минулому в Божому домі був такий припис: якщо хтось із тих, кого було виключено або вичищено, згодом продемонстрував справжнє каяття й продовжував читати Божі слова, проповідувати Євангеліє та свідчити про Бога, справді каючись, його могли знову прийняти до церкви. Трапилося так, дехто відповідав цим критеріям після свого вичищення, і церква послала когось знайти його, побесідувати з ним і сказати йому, що його прийняли назад до церкви. Почувши це, він був досить задоволений, але задумався: «Чи це прийняття справжнє, чи за цим стоїть якась ідея? Чи бог справді побачив моє каяття? Чи він справді проявив до мене милість і пробачив мені? Чи мої минулі дії справді не бралися до уваги?» Він не повірив цьому й подумав: «Хоча вони хочуть, щоб я повернувся, я маю бути стриманим і не погоджуватися відразу, я не маю поводитися так, ніби я дуже страждав і був таким жалюгідним протягом цих років після виключення. Мені потрібно поводитися трохи стримано й не розпитувати відразу після того, як мене приймуть назад, про те, де я можу брати участь у церковному житті або які обов’язки я можу виконувати. Я не можу здаватися занадто повним ентузіазму. Хоча всередині я почуваюся особливо щасливим, мені потрібно зберігати спокій і подивитися, чи божий дім справді хоче, щоб я повернувся, чи він просто нещирий, щоб використати мене для певних завдань». Із такими думками він сказав: «Протягом часу після мого виключення я розмірковував і усвідомив, що помилки, які я зробив, були занадто значними. Збитки, яких я завдав інтересам дому бога, були величезними, і я ніколи не зможу їх компенсувати. Я справді диявол і сатана, проклятий богом. Однак мої роздуми над собою досі не завершені. Оскільки божий дім хоче повернути мене, мені потрібно їсти й пити ще більше божих слів і більше розмірковувати й пізнавати себе. Наразі я не гідний повернутися до дому бога, не гідний виконувати свій обов’язок у домі бога, не гідний зустрічатися зі своїми братами та сестрами, і мені, безумовно, занадто соромно постати перед богом. Я повернуся до церкви лише тоді, коли відчую, що мого самопізнання й роздумів достатньо, щоб усі могли мене затвердити». Кажучи це, він також нервував, думаючи: «Я просто вдаю, що таке кажу. А якщо лідери погодяться не пускати мене назад до церкви? Хіба мені не настав би кінець?» Насправді він досить тривожився, але однаково мусив так говорити й вдавати, ніби він не надто хоче повернутися до церкви. Що він мав на увазі, кажучи ці речі? (Він перевіряв, чи справді церква прийме його назад.) Чи це необхідно? Хіба це не те, що зробили б сатани й дияволи? Хіба нормальна людина поводилася б так? (Ні, не поводилася б.) Нормальна людина так не поводилася б. З огляду на таку чудову можливість, те, що він міг зробити такий крок, – це нечестиво. Повторне прийняття до церкви є вираженням Божої любові та милості, і він мав би розмірковувати над власною розбещеністю та недоліками й пізнавати їх, шукаючи шляхи для спокутування минулих боргів. Якщо хтось досі може так перевіряти Бога й ставитися до Божої милості в такій манері, то він справді не цінує Його доброту! Те, що в людей розвиваються такі ідеї та підходи, спричинено їхньою нечестивою сутністю. По суті, коли люди перевіряють Бога, те, що вони демонструють і виявляють, теоретично, серед іншого, завжди стосується перевірки Божих думок, а також Його поглядів і визначень людей. Якщо люди шукають істину, вони повстануть проти таких практик і відмовляться від них, діючи й поводячись згідно з істинами-принципами. Однак особи з характером-сутністю антихриста не тільки не можуть відмовитися від таких практик і не вважають їх ненависними, а й часто цінують себе за володіння такими засобами й методами. Вони можуть думати: «Подивіться, який я розумний. Я не такий, як ви, дурні, які тільки й знають, як коритися богу й істині та слухатися їх, – я зовсім не такий, як ви! Я намагаюся використовувати засоби й методи, щоб з’ясувати ці речі. Навіть якщо мені доведеться коритися й слухатися, я однаково докопаюся до суті речей. Не думайте, що ви можете щось від мене приховати або обдурити й пошити мене в дурні». Це їхні думка й погляд. Антихристи ніколи не демонструють покори, страху чи щирості, і тим паче якоїсь вірності у своєму ставленні до втіленого Бога. На цьому ми завершуємо наше обговорення проявів, пов’язаних із перевіркою.

2.6. Висування вимог

Наступний пункт полягає в тому, що антихристи висувають вимоги до Бога, і це має більш конкретні прояви. Антихристів можна описати тим, що невіруючі називають «задарма й пальцем не поворухнути». Що ще? (Вони «не випускають сокола, поки не побачать зайця».) Вони «не випускають сокола, поки не побачать зайця» – якщо є вигода, вони поженуться за нею, а якщо вигоди немає, то ні. Незалежно від ситуації, вони мусять зважити її у своїх думках, думаючи: «Наскільки велику вигоду я можу здобути, якщо це зроблю? Який прибуток я можу отримати? Чи варто платити за це таку високу ціну? Якщо я заплачу велику ціну, але перевагу отримають інші, а я не зможу виділитися, то я точно цього не робитиму!» Хіба це не ставлення антихристів до Божого доручення та вимог? Якщо вони докладають трохи зусиль у виконанні своїх обов’язків, але не здобувають жодних вигод, і зазнають певних страждань, не отримуючи благодаті, то внутрішньо негайно реагують, кажучи: «Я доклав стільки зусиль – чому я не здобув жодної вигоди? Прибутковий мій сімейний бізнес чи ні?» Якщо вони підраховують і виявляють, що їхній дохід більший, ніж попереднього місяця, то продовжують виходити й проповідувати Євангеліє, не боячись попри пов’язані із цим ризики. Але щойно виникає проблема із сімейним бізнесом, і їхні прибутки помітно нижчі, ніж попереднього місяця, вони негайно нарікають на Бога й сумніваються в Ньому у своїх серцях, думаючи: «Боже, я виконував свій обов’язок, не лінуючись і не хитруючи, і не робив цього недбало. Цього місяця я подорожував більше й зробив більше роботи, ніж попереднього. Чому ти не благословляєш мою сім’ю? Чому мій сімейний бізнес не йде добре?» Їхнє ставлення до Бога та Божого доручення негайно змінюється, і вони думають: «Якщо ти не благословляєш мою сім’ю, то не звинувачуй мене в тому, що я виконую свій обов’язок недбало. Наступного місяця я не докладатиму стільки зусиль. Якщо я маю вставати о п’ятій, я вставатиму о шостій. Якщо я маю виходити о восьмій, я виходитиму о десятій. Раніше я міг навернути п’ятьох одержувачів Євангелія за місяць; цього разу я наверну лише двох. Цього має бути достатньо!» Що вони підраховують? Те, чи еквівалентне вкладене й пожертвуване ними тому, що дає їм Бог. Ба більше, вони вважають, що страждати й платити ціну вигідно й варто лише тоді, коли те, що дає їм Бог, у кілька разів перевищує те, про що вони просять і чого бажають. Інакше, незалежно від завдання чи обов’язку, призначеного їм Божим домом, вони ставляться до них однаково – діють недбало, за можливості роблять абияк, за можливості роблять для галочки й абсолютно ніколи не виявляють ані крихти щирості. Цей прояв є і висуванням вимог, і укладанням угоди; люди висувають вимоги лише тоді, коли можна укласти угоду, а без угоди в них немає вимог.

Антихристи ніколи не плекали в серцях ані найменшої щирості чи вірності щодо Божого доручення, роботи Божого дому чи власних обов’язків. Вони лише використовують власний інтелект, енергію, час, а також фізичні страждання й ціну, яку вони платять, в обмін на задоволення своїх бажань щодо благословень, винагород, які вони хочуть отримати, і, звісно, на мир і радість плоті, внутрішню стабільність, сімейне щастя в цьому житті й навіть урівноваженість у навколишньому середовищі, разом із повагою, захопленням і позитивною оцінкою інших людей. Коротко кажучи, антихристи ніколи не виконують свої обов’язки в Божому домі щиро, і вони абсолютно не виявлять навіть крихти вірності. Чи то вони терплять труднощі й платять ціну, чи то недбало відбувають справи, їхня кінцева мета – вимагати від Бога те, чого вони хочуть, щоб задовольнити власні бажання. Тому щоразу, коли вони стикаються з негараздами, обтинанням або людьми, справами та речами, які їм неприємні, вони негайно думають: «Чи впливає поява цих речей на мої інтереси? Чи вплинуть вони на мою репутацію? Чи вплинуть вони на мої перспективи та майбутній розвиток?» Незалежно від того, чи є їхні прояви позитивними, чи негативними в ході виконання їхніх обов’язків, у будь-якому разі вони ніколи не діють згідно з істинами-принципами. Їхній розум сповнений угод, вони оцінюють вартість того, що платять і пропонують, як бізнесмен, розраховуючи, наскільки великий прибуток можуть принести їхні витрати. Дехто може сказати: «Ми віримо в Бога, щоб здобути істину й життя, щоб досягти спасіння». Проте антихристи думають: «Скільки вартує спасіння? А як щодо розуміння істини? Ці речі нічого не варті. Що справді цінне, так це отримання в сто разів більше в цьому житті й вічного життя у світі прийдешньому. У цьому житті – це коли тебе підтримують і поважають інші, коли тебе шанують як великого в домі бога, а у світі прийдешньому – це коли ти маєш владу над незліченними країнами – ось справді суттєвий прибуток». Це амбіція антихристів, розрахунок, який вони роблять глибоко у своїх серцях за виконанням обов’язку. Цей розрахунок сповнений угод і вимог. Їхня мізерна «щирість» щодо свого обов’язку та щодо Бога призначена виключно для того, щоб гарантувати, що Бог дарує їм вічне життя, збереже їх від лиха, дасть їм благословення й благодать і задовольнить усі їхні бажання. Тому серця антихристів сповнені різноманітних вимог до Бога, що разом називається висуванням вимог. Окрім небажання істини, антихристи жадають усього іншого – як матеріальних, так і нематеріальних речей.

Є деякі антихристи, які колись зробили невеликий внесок для братів і сестер або для церкви. Наприклад, вони могли брати на себе певні ризиковані завдання в церкві або приймали братів і сестер, які не могли повернутися додому. Додаючи до цього відносно тривалий термін їхньої віри в Бога, більшість людей вважає їх заслуженими та придатними особами. Водночас вони самі відчувають перевагу та зверхність. Вони покладаються на своє старшинство і вихваляються ним, кажучи: «Я вірив у бога так багато років і зробив певний внесок у дім бога. Хіба богу не слід надавати мені особливе ставлення? Наприклад, поїздка за кордон – це благословення, яким люди насолоджуються. Враховуючи старшинство людей, хіба мені не слід мати пріоритет? Оскільки я зробив внесок у дім бога, мені слід надати пріоритет і особливу турботу, і мене не слід оцінювати на основі принципів». Деякі люди навіть були ув’язнені, і, опинившись бездомними після звільнення, відчувають, що Божий дім має надати їм особливу турботу: наприклад, виділити гроші, щоб допомогти їм купити будинок, взяти на себе відповідальність за їхнє прожиття в другій половині життя або задовольнити всі матеріальні потреби, які вони висувають. Якщо в них є потреба, Божий дім має надати їм автомобіль. Якщо в них є якісь проблеми зі здоров’ям, Божий дім має купити їм добавки для здоров’я. Хіба вони не зловживають своїм старшинством і не хизуються своєю кваліфікацією? Ці особи вважають, що вони зробили внесок, тому безсоромно й відкрито висувають вимоги до Бога. Вони просять автомобілі, будинки та розкішний спосіб життя. Вони навіть просять братів і сестер безкоштовно вирішувати для них справи та виконувати доручення, стаючи їхніми слугами або рабами. Хіба вони не перетворилися на тих, хто живе коштом церкви? Твоя віра в Бога – насправді заради тебе самого, і ти йдеш у в’язницю заради себе самого. Який би обов’язок ти не виконував, це твоя відповідальність. Коли ти виконуєш свій обов’язок і здобуваєш істину, це заради тебе самого. Твоя віра в Бога добровільна, ніхто тебе не змушує. Отримання життя – це заради тебе самого, це не для інших. Навіть якщо ти взяв на себе деякі ризиковані завдання для Божого дому або церкви, хіба це вважається заслугою? Це не заслуга; це те, що ти мусиш робити. Це Бог підносить тебе й дає тобі таку можливість; це благословення від Бога. Це не для того, щоб ти використовував це як капітал для життя коштом церкви. Тож чи є ці люди антихристами? Зокрема, ці люди не можуть бесідувати про жодну істину-реальність, і коли вони перебувають із молодшими братами та сестрами, які вірять менше часу, вони лише бесідують про свій старий досвід і хизуються своєю кваліфікацією; вони позбавлені будь-якої бесіди чи знання про цінний життєвий досвід. Вони не наставляють інших, а натомість напускають на себе поважний вигляд і поводяться зверхньо та пихато. Вони не здатні взяти на себе жодну суттєву роботу в Божому домі, а також не можуть належно виконувати жодні реальні обов’язки. Проте вони досі живуть коштом церкви й простягають руки, щоб висувати вимоги до Бога. Хіба це не безсоромно? Якщо говорити про кваліфікацію, хіба Я не більш кваліфікований, ніж ви? Хіба Я напускав на себе поважний вигляд перед вами? Хіба Я просив чогось від вас? (Ні.) Тоді чому антихристи можуть таке робити? Це пояснюється тим, що вони безсоромні. Коли вони приймають свої обов’язки, їхній розум сповнений угод. Коли вони виконують свої обов’язки, їм бракує правильного погляду, і вони не вважають це своїм обов’язком чи зобов’язанням, тим, що має робити створена істота. Хоча вони можуть виконувати певний обов’язок, терпіти певні страждання й платити ціну, що вони думають у своїх серцях? «Це завдання – те, чого ніхто інший не може зробити. Якщо я це зроблю, то стану відомим у домі бога, шанованим, куди б я не пішов, і придатним, щоб насолоджуватися найкращим усюди. Я буду великою шишкою в домі бога, здатним мати все, що захочу, і ніхто не посміє нічого сказати, тому що в мене є кваліфікація!» Виходячи з їхніх моральних якостей, антихристи не можуть ставитися до Бога, Його доручення або роботи Божого дому з найменшою щирістю чи бажанням. Навіть якщо зовні вони здаються охочими та здатними терпіти страждання й платити ціну, відразу після цього вони готові простягнути руки, щоб висувати вимоги та просити в Бога винагороди, намагаючись жити коштом церкви й усюди отримувати перевагу. Тому, судячи з їхніх підходів, найбільш доречно визначити їхній характер-сутність антихриста як нечестивий. Думки та погляди, які вони плекають щодо своїх обов’язків і Божого доручення, є нечестивими, не відповідають істині й, безумовно, не відповідають стандарту совісті.

У будь-якому обов’язку, який виконують антихристи, вони слідують власним бажанням, шукаючи особистої слави й статусу. Вони ніколи не шукають істини й не розмірковують над собою. Зіткнувшись із будь-якими відхиленнями чи проблемами, що виникають у їхній роботі, їхнє ставлення полягає в тому, щоб не шукати й не приймати істину. Натомість вони завжди прагнуть приховати факти, зберегти своє обличчя й марну славу та виставити себе напоказ у кожному аспекті, завойовуючи повагу людей. Коротко кажучи, їхні серця сповнені нечестя, філософії сатани та людських уявлень і фантазій, і не містять нічого, що відповідає істині. Антихристи ніколи не шукають істину в жодному обов’язку, який виконують, і вони ніколи не мають наміру коритися робочим розпорядженням Божого дому. Вони завжди дотримуються власного способу дій і діють відповідно до власних уподобань. Незалежно від завдання, яке стоїть перед ними, вони підраховують у своїх серцях, як вони можуть отримати вигоду для себе. Вони оцінюють лише те, виконання яких обов’язків може принести їм славу, вигоду й статус, повагу інших людей і трохи честі. Щойно вони виконують свої обов’язки, як сподіваються, що їхні досягнення будуть записані в Божій книзі записів, подумки ведучи їхній облік і гарантуючи, що кожен внесок добре записаний і нічого не пропущено. Вони вірять: що більше роботи вони виконують і що більший їхній внесок, то більше в них надії увійти в Царство й отримати винагороди й вінці. Ставлення й погляди, які антихристи плекають щодо своїх обов’язків, саме такі. Їхній розум сповнений угод і вимог – хіба це не викриває їхню природу-сутність? Чому їхній розум сповнений угод і вимог до Бога? Причина в тому, що їхній характер-сутність нечестивий – це абсолютно вірно. Це можна побачити через ідеї та погляди, які антихристи плекають щодо своїх обов’язків, – вони повністю підтверджують, що їхній характер-сутність нечестивий. Незалежно від того, скільки бесідують про істину або як розвінчують і аналізують розбещені характери людей, антихристи не демонструють жодного знання про свій характер-сутність. Вони не тільки відмовляються прийняти істину, а й розвивають у своїх серцях обурення. Коли вони відчувають, що їхні надії на отримання благословень і нагород розбиті, то вірять, що Бог обманює, думаючи, що Боже розвінчання й аналіз – це навмисна спроба утримати винагороди, змушуючи людей марно присвячувати себе Богові, зрештою нічого не здобуваючи. Їхнім серцям не тільки бракує позитивного сприйняття Божої роботи та істини, вони навіть розвивають уявлення й хибне розуміння, посилюючи свій опір Богові. Тому, що більше аналізують сатанинський характер і сутність розбещеного людства, і що більше розвінчують схеми, мотиви й цілі сатани, то більше антихристи відчувають відразу до істини й виношують ненависть до неї. Чому це відбувається? Вони вірять: що більше бесідують про істину, то тьмянішою стає їхня надія на отримання благословень. Що більше бесідують про істину, то більше вони відчувають, що шлях обміну страждань і сплати ціни на винагороди й вінці нежиттєздатний, що змушує їх вірити, що вони не мають надії на отримання благословень. Що більше так бесідують про істину й що більше відбувається такого розвінчання, то менш зацікавленими стають антихристи у своїй вірі в Бога. Бачачи, що ніщо з того, що говорить Бог, не згадує про те, скільки страждань і плати ціни можуть принести їм еквівалентну нагороду, і що Він нічого не сказав про входження в Царство Небесне виключно на основі важкої праці, вони відчувають, ніби їхній шлях укладання угод із Богом дійшов кінця. Глибоко всередині вони відчувають, що вони є саме тими об’єктами, які Бог вирішив покарати, переживають тривожний страх і вважають, що їхні дні полічені, ніби настали останні часи. Як ви почуваєтеся після прослуховування проповіді за проповіддю, що розвінчують антихристів? Я бачу, що ви всі похнюпили голови, чи є у вас дещо гнітюче відчуття? Чи усвідомили ви, що йдете шляхом антихристів? Чи ваші думки також сповнені цих нечестивих ідей про торги з Богом? Чи є у вас зараз якесь сприйняття? Чи можете ви швидко все змінити? (Я також думаю, що мені потрібно швидко все змінити; я не можу далі жити з цими характерами антихристів.) Хоча ви всі маєте характери антихристів і намір торгуватися з Богом та отримувати благословення, ви ще не антихристи. Тому вам слід негайно шукати істину для вирішення, відтягнути себе від краю прірви й стати на шлях прагнення до істини. Хіба тоді проблему не розв’язано? Мати характер антихристів і йти їхнім шляхом – це проблема, яку можна легко розв’язати. Поки ти можеш прийняти істину, розмірковувати над собою, знати розбещений характер у собі, зрозуміти сутність проблеми прагнення до слави, вигоди й статусу, а потім відмовитися від цього помилкового методу прагнення, відмовитися від помилкового погляду віри в Бога, відкинути намір отримати благословення, і вірити в Бога лише заради прагнення до істини та з метою стати новою людиною, і прагнути лише стати людиною, яка кориться Богові, і поклонятися лише Богу, не створюючи ідолів із людей і не слідуючи за ними, тоді твій стан поступово нормалізується. Ти станеш на шлях прагнення до істини – у цьому немає сумнівів. Чого слід боятися, так це того, що ти не приймаєш істини, відчуваєш відразу до істини та, знаючи, що торгуватися з Богом неправильно, так само як неправильно прагнути до слави, вигоди й статусу, й досі залишаєшся впертим і ніколи не каєшся. У такому разі ти маєш природу-сутність антихриста й мусиш бути відсіяним. Якщо ти коїш багато лихих вчинків, ти зазнаєш покарання.

Різниця між антихристами та звичайними розбещеними людьми полягає в тому, що для антихристів прагнення до слави, вигоди, статусу й благословень та укладання угод із Богом – це не просто тимчасовий чи випадковий прояв, вони цим живуть. Вони обирають лише один шлях, а саме шлях антихристів, живучи згідно з природою антихристів і сатанинськими філософіями. Звичайні розбещені люди можуть прийти до другого вибору й піти шляхом прагнення до істини, але антихристи не люблять істину й не мають цієї потреби. Їхня природа сповнена сатанинських філософій, і вони не зроблять правильного вибору. Антихристи ніколи не приймуть істину; вони наполягатимуть на своїх помилках до кінця, ніколи не змінюючи курсу й не каючись. Вони знають, що сповнені угод, які хочуть укласти з Богом, перевіряючи Його й ворогуючи з Ним на кожному кроці. Однак у них є свої причини, і вони думають: «Що в цьому поганого? Висувати вимоги до бога щодо якихось матеріальних благословень і впиватися деякими благами статусу – це не ганебні вчинки. Я не вчиняв убивств і підпалів, а також не опирався богу публічно. Звісно, я працював над створенням незалежного царства й діяв дещо свавільно, але я нікому не зашкодив і нікого не образив, а також не вплинув на роботу дому бога й не завдав їй збитків». Хіба це не невиправно? Хоч би як Божий дім бесідував про істину або розвінчував і обтинав їх, вони відмовляються визнати свої помилки – це невиправно. Це сутність антихристів. Якщо ти кажеш, що вони злі або нечестиві, їм байдуже, і вони наполягатимуть на своєму злі й нечесті. Це показує, що антихристи – це особи, які непохитно не каються. Чи ти й досі бесідував би про істину з такими людьми? Вони навіть не знають, які речі є позитивними, а які – негативними; що ти можеш їм сказати? Нічого сказати. Антихристи сповнені нечестивого характеру-сутності, і вони живуть у цьому характері. Перевіряти Бога й укладати з Ним угоди – це притаманна їм природа, і ніхто не може їх змінити – вони залишаються незмінними в будь-якій ситуації. Чому вони не змінюються? Вони не змінюються, тому що незалежно від того, про скільки істин їм бесідують, якими б зрозумілими й ретельно розвінчувальними не були слова, вони не усвідомлюють справжньої проблеми. Вони не можуть зрозуміти істину й не знають, що є істиною, а що – негативними речами; ось у чому причина.

Антихристи укладають угоди з Богом і висувають до Нього вимоги в різних справах. Звісно, вони висувають вимоги щодо безлічі речей – відчутних і невідчутних, матеріальних і нематеріальних, теперішніх і майбутніх. Поки вони можуть це уявити, поки вони вірять, що на це заслуговують, і поки це те, чого вони бажають, вони безсоромно висувають вимоги до Бога, сподіваючись, що Він їм це подарує. Наприклад, коли вони виконують певний обов’язок, щоб виділитися й стати винятковою постаттю, щоб мати шанс опинитися в центрі уваги й отримати бажаний статус разом із повагою більшої кількості людей, вони сподіваються, що Бог дасть їм якісь особливі здібності. Вони моляться Йому, кажучи: «Боже, я готовий вірно виконувати свій обов’язок. Прийнявши цей обов’язок від тебе, я щодня думаю про те, як виконувати його добре. Я готовий присвятити цьому енергію всього життя, пожертвувати тобі свою молодість і пожертвувати тобі все, що маю; заради цього я готовий терпіти труднощі. Будь ласка, даруй мені слова, щоб говорити, даруй мені інтелект і мудрість, і дозволь мені покращити свої професійні навички та здібності під час виконання цього обов’язку». Висловивши свою вірність і заявивши про свою позицію, антихристи відразу звертаються до Бога, щоб попросити про ці речі. Хоча ці речі невідчутні, і люди вважають розумним просити їх у Бога, хіба це не є формою укладання угод і висування вимог? (Так, є.) На чому зосереджена ця угода? Яку сутність ми розбираємо? Антихристи не мають жодної щирості щодо обов’язків, довірених їм Богом, і не мають наміру бути вірними в цій справі. Перш ніж вони це робитимуть, їхні думки обертаються навколо того, як скористатися цією можливістю, щоб продемонструвати свої таланти й здобути славу серед людей, радше ніж використати цей шанс, щоб як слід виконувати свій обов’язок і шукати істини, які вони мають розуміти, і принципи, яких вони мають шукати під час його виконання. Отже, коли антихристи приходять до Бога, щоб помолитися, вони спочатку тягнуться до речей і просять речі, які принесуть користь їхній репутації та статусу, такі як інтелект, мудрість, унікальна проникливість, видатні навички, відкриття духовних очей тощо. Вони хочуть цих речей не для того, щоб зрозуміти істину або запропонувати свою щирість і належно виконувати свої обов’язки. Очевидно, що ці прохання сповнені укладання угод і вимог, і все ж вони вважають себе виправданими. Коли йдеться про таку молитву й такі угоди, які укладають люди, навіть якщо люди страждають і платять ціну при виконанні свого обов’язку, і навіть якщо вони витрачають певну кількість часу й енергії, чи прийме це Бог? З погляду Бога, Він абсолютно не прийме такого виконання обов’язку, тому що в таких людях немає щирості, немає вірності й, безумовно, немає справжньої покори. Виходячи з цього аспекту, те, чого вони суб’єктивно бажають прагнути, – це статус і слава, а також повага й захоплення інших, проте під час виконання їхніх обов’язків не відбулося жодного покращення в їхньому житті-входженні або в зміні характеру.

Коли з антихристами щось трапляється, вони негайно починають плести інтриги, розраховувати й планувати у своїх серцях. Вони укладають угоди з Богом у всьому, як бухгалтери, бажаючи багатьох речей і висуваючи до Бога багато вимог. Коротко кажучи, усі ці вимоги нерозумні в очах Бога; це не те, що Бог має намір дати людям, і не те, що людям слід отримати, тому що ці речі не приносять ані найменшої крихти користі прагненню людей до зміни характеру або досягненню спасіння. Навіть якщо під час виконання твоїх обов’язків Бог дає тобі трохи світла або якісь нові ідеї щодо твоєї професії, це не для того, щоб задовольнити твоє бажання висувати вимоги до Бога, і тим паче не для того, щоб підвищити твою популярність або престиж, який ти маєш серед людей. Отримавши таке світло й просвітлення від Бога, нормальна людина застосовує їх до свого обов’язку, виконуючи свій обов’язок краще, змушуючи себе точніше осягати принципи й поступово відчуваючи на власному досвіді, як вона отримує багато просвітлення, освітлення й благодаті від Бога під час виконання своїх обов’язків – усе це робить Бог. Що більше вона переживає, то більше відчуває: те, що робить Бог, велике, і то більше вона усвідомлює, що їй нема чим хвалитися, що все це Божа благодать і керівництво. Це те, що нормальна людина може відчувати й усвідомлювати. Однак антихристи інші, і хоч би скільки просвітлення й освітлення дає їм Бог, вони приписують усе це собі. Одного дня, коли вони підраховують свої внески й звертаються до Бога з вимогою винагороди, коли вони зводять рахунки з Богом, Він забирає Своє просвітлення й освітлення, і антихристи викриваються. Раніше все, що вони могли робити, було завдяки роботі Святого Духа та Божому керівництву. Вони нічим не відрізняються від інших людей: без Божого просвітлення й освітлення вони втрачають свої дари, інтелект, мудрість, хороші ідеї та хороші думки – вони стають нікчемами й дурнями. Коли антихристи стикаються з такими речами й заходять так далеко, вони досі не помічають того факту, що їхній шлях неправильний, і не усвідомлюють, що вони укладали угоди з Богом і нерозумно висували до Нього вимоги. Вони досі вважають себе компетентними й здатними на все, думають, що заслуговують на те, щоб інші їх високо цінували, захоплювалися ними, поважали, підтримували й звеличували. Якщо вони цього не отримують, то вважають ситуацію безнадійною й діють ще більш нерозважливо, сповнюючись обуренням як проти Бога, так і проти братів і сестер. Вони лають Бога й нарікають на Нього у своїх серцях, кажучи, що Бог неправедний, проклинаючи братів і сестер за відсутність совісті й за те, що вони спалюють мости, перейшовши їх, і навіть звинувачуючи Божий дім у спробі позбутися їх після того, як він їх використав. Що це таке? Безсоромна людина! Хіба не всі антихристи такі? Хіба вони часто не говорять таких речей? Вони кажуть: «Коли я був корисним і займав важливу посаду, усі крутилися навколо мене. Тепер, коли я більше не займаю важливої посади, ніхто не звертає на мене уваги, усі дивляться на мене зверхньо, і ви всі демонструєте до мене неповагу, розмовляючи зі мною». Звідки беруться ці слова? Хіба вони не вкорінені в нечестивому характері антихристів? Їхній нечестивий характер сповнений укладання угод із людьми й Богом, висування вимог до Бога й до людей, ніби кажучи: «Я дбаю про справи заради вас, я присвячую себе, плачу ціну й турбуюся від вашого імені, тому ви мусите ставитися до мене з повагою й розмовляти зі мною ввічливо. Маю я статус чи ні, ви завжди мусите пам’ятати все, що я зробив, тримати мене у своїх думках назавжди й ніколи не забувати мене – забуття мене означає, що у вас немає совісті. Щоразу, коли ви їсте або користуєтеся хорошими речами, ви мусите думати про мене, і мені слід завжди мати пріоритет». Хіба антихристи часто не висувають таких вимог? (Так, висувають.) Є люди, які кажуть: «Хто надрукував книги слів бога, які ви читаєте? Хто доставив їх у твої руки? Якби я не ризикнув і не наражався на небезпеку арешту, ув’язнення або смертного вироку, чи змогли б ви читати ці книги? Якби я не терпів труднощі й не платив ціну, щоб поливати вас, чи змогли б ви мати церковне життя? Якби я не терпів страждання й не платив ціну, щоб проповідувати Євангеліє, чи могла б церква здобути стільки людей? Якби я цілими днями не бесідував про слова бога з вами, чи мали б ви таку велику віру? Якби я не метушився, щоб надавати вам логістичну підтримку, чи могли б ви зараз спокійно виконувати свої обов’язки? Якби я не був у перших рядах, чи могла б робота церкви розвинутися до такої міри, як зараз?» Чи зустрічали ви таких людей? Слухаючи їхні слова, здається, ніби без них робота Божого дому не могла б просуватися, і земля перестала б обертатися. Хіба це не менталітет антихристів? Яка їхня мета, коли вони вигукують ці слова? Вони приписують собі заслуги чи бідкаються й нарікають? Вони вірять, що тепер Божий дім більше їх не потребує, що брати й сестри знехтували ними, що Божий дім несправедливий до людей, що Божий дім їх не забезпечує, не поважає і не дає їм там постаріти. Хіба в їхніх криках немає також елемента лаяння? Вони лають інших, кажучи, що в тих немає совісті. Які послуги насправді надають антихристи? Усе, що вони роблять, перериває й заважає, і все, що вони говорять, вводить в оману. Їм бракує людськості; вони дияволи. Чому хтось має виявляти щодо них совість? Чи корисно це робити? (Ні.) Чому це не корисно? Чи можна зрозуміти істину, слідуючи за ними? (Ні.) Що здобуває кожен, хто поклоняється антихристам і слідує за ними? Усі вони зраджують Бога разом із цими антихристами, і ті ведуть їх у пекло. Ким антихристи вважають себе? (Вони вважають себе Богом.) Це безсоромна думка. Людям слід мати совість щодо Бога, але Бог ніколи не вимагає від людей це робити; Він лише вимагає від людей розуміти істину, бути здатними практикувати істину й досягати спасіння, і бути створеними істотами, які відповідають стандарту. Коли Я коли-небудь просив вас думати про Мене й залишати трохи для Мене, коли ви їсте смачну їжу, або думати про Мене, коли ви перебуваєте в гарному місці? Коли ви добре їсте, добре живете й щасливі, коли Я коли-небудь відчував заздрість? Коли Я коли-небудь казав, що у вас немає совісті? Проте антихристи здатні таке говорити й лаяти людей за те, що в них немає совісті, – хіба це не безсоромно? Коли Божий дім відсторонює їх, коли брати й сестри більше не ставляться до них із таким завзяттям, як раніше, вони здатні таке говорити, плакати про свої кривди й лаяти людей і Бога. Усілякі речі можуть вилітати з їхніх вуст, і їхня демонічна природа повністю розвінчується. Це різноманітні прояви, які виявляє нечестивий характер антихристів. Оскільки їхні серця сповнені угод, які вони хочуть укласти з Богом, це призводить до висування різноманітних вимог і запитів до Нього. Коли антихристів підвищують або відсторонюють, коли Божий дім ставить їх на важливу посаду або ні, усі різноманітні прояви, що виходять від них, стосуються їхньої нечестивої сутності – це цілковита правда.

2.7. Заперечення, засудження, осуд та богозневага

Далі побесідуймо про такі терміни, як заперечення, засудження, осуд та богозневага. Оскільки антихристи сповнені сумнівів щодо Бога, вони не демонструють інтересу до жодних істин, висловлених Богом. Їхні серця сповнені відрази й ненависті, і вони ніколи не визнають, що Христос є істиною, що вже й казати про демонстрацію якоїсь покори. Оскільки вони часто сумніваються в Богові й підозрюють Його у своїх серцях, часто формуючи уявлення та різні ідеї про Божі дії, вони постійно й мимоволі проводять оцінювання, думаючи: «Чи справді існує бог? Що він має на увазі під тим, що каже? Якщо оцінювати ці слова з погляду знань і доктрини, як слід їх розуміти? Що бог має на увазі, коли таке каже? Що він має на увазі, використовуючи цей термін? До кого він звертається?» Вони досліджують і досліджують, і після років таких розслідувань вони досі не можуть побачити найважливішу істину в словах, які висловлює Бог, і в роботі, яку Він виконує: що Бог є істина, життя і шлях, – вони не можуть цього зрозуміти чи побачити. Коли люди кажуть, що всі Божі слова є істиною, антихристи розмірковують і думають: «Усі його слова – істина? Хіба це не просто якісь звичайні слова? Просто якісь традиційні твердження? У них немає нічого глибокого». Дивлячись на Божу роботу, вони думають: «Я не бачу аури бога в тому, що він робить у церкві або серед своїх обранців. Кажуть, що бог володарює над усім, але я цього не бачу. Хоч би я дивився крізь лупу чи астрономічний телескоп, я не бачу форми бога, і хоч би як я дивився, я не можу виявити його діянь. Отже, наразі я не можу на 100% підтвердити, чи бог справді існує. Але якщо я кажу, що бога не існує, я чув про існування якихось дивних і паранормальних речей у світі, тож у такому разі бог мав би існувати. Але який вигляд насправді має бог? Як бог діє? Я не знаю. Найпростіший спосіб – подивитися, що бог робить серед тих, хто слідує за ним, і що він їм каже». Завдяки спостереженню вони бачать, що Божий дім часто обтинає людей, постійно підвищує та відстороняє людей і часто проводить бесіди, обговорення, обмін думками тощо з людьми про різні обов’язки та про роботу, пов’язану з різними професіями. Вони думають: «Хіба це все не те, що роблять люди? Нічого із цього не є надприродним; усе це дуже нормально, і я не бачу й не відчуваю, як працює дух бога. Якщо я не можу цього відчути, чи не можна сказати, що роботи святого духа не існує? Хіба це все не вигадано у свідомості людей та в їхніх думках? Якщо роботи святого духа не існує, то чи існує насправді дух бога? Здається, це теж сумнівно. Якщо духу бога не існує, то чи існує насправді бог? Важко сказати». Після п’яти років досвіду вони не можуть дійти підтвердження, і після десяти чи навіть п’ятнадцяти років досвіду вони досі на це не здатні. Що це за люди? Вони викриваються – це маловіри. Ці маловіри так тиняються без діла в Божому домі, просто пливучи за течією. Якщо інші проповідують Євангеліє, вони теж це роблять; якщо інші виконують свої обов’язки, вони теж це роблять. Якщо їм трапляється нагода для підвищення, вони думають, що можуть «обіймати посаду» в Божому домі, і заради статусу здатні докласти певних зусиль. Водночас вони також можуть безрозсудно коїти лихі вчинки, спричиняючи переривання й завади; якщо вони звичайні члени церкви без жодного статусу, вони можуть знаходити способи халтурити, виконуючи якусь роботу про людське око. Ось що означає тинятися без діла. Чому Я кажу «тинятися без діла»? У своїх серцях вони виношують сумніви й заперечення щодо Бога, зберігаючи ставлення заперечення щодо існування та сутності Бога, що призводить до того, що вони неохоче виконують свої обов’язки в Божому домі. Вони не розуміють і завжди думають собі: «Який сенс так виконувати свій обов’язок і слідувати за богом? Я не заробляю грошей на роботі й не живу нормальним життям. Деякі молоді люди навіть посвячують усе своє життя тому, щоб присвячувати себе богові, але що вони здобудуть? Тож я спочатку поспостерігаю. Якщо я справді зможу докопатися до суті речей і побачу надію на отримання благословень, то не дарма докладатиму зусиль і присвячуватиму себе. Якщо я не зможу отримати точних слів бога або докопатися до суті речей, то це не втрата – тинятися без діла. Зрештою, я не виснажуся і не віддам занадто багато». Хіба це не просто тиняння без діла? Вони не щирі ні в чому, що роблять, вони не можуть нічого продовжувати чи досягати успіху в чомусь, і вони не можуть щиро платити ціну. Ось що означає тинятися без діла. Хоча вони тиняються без діла, їхні думки не бездіяльні – вони дуже зайняті. Вони сповнені уявлень та ідей про багато речей, які робить Бог, і багато речей, які не узгоджуються з їхніми власними уявленнями, вони оцінюють у своїх серцях, використовуючи знання, закони, суспільну мораль, традиційну культуру тощо. Попри всі свої оцінки, вони не тільки не можуть побачити істину через оцінювання чи знайти принципи практики істини, а натомість закінчують тим, що вигадують усілякі засудження, осуд і навіть богозневагу щодо Бога та Його роботи. Що антихристи осуджують насамперед? Вони кажуть: «Уся робота божого дому вирішується людьми; усе це робиться людьми. Я зовсім не бачу, щоб бог працював або святий дух вів і скеровував». Хіба це не твердження маловірів? Твердження, що все робиться людьми, викриває багато проблем. Наприклад, якщо Божий дім обирає та зрощує когось, хто їм не до вподоби, їхні серця стають непоступливими. Чи можуть антихристи справді коритися? (Ні, не можуть.) То що вони робитимуть? Вони намагатимуться це підірвати. Якщо підірвати це не вдається, і ніхто з братів і сестер їх не слухає і не підтримує, вони починають це засуджувати, кажучи: «Божий дім несправедливий і не має принципів у тому, як він поводиться з людьми. У світі є багато прудких коней, але немає нікого, хто міг би їх розпізнати». Що це означає? Це натякає на те, що вони – прудкі коні, але, на жаль, у Божому домі бракує когось, хто міг би їх розпізнати. Засудивши цю вирішену Божим домом справу, яка не узгоджується з їхніми уявленнями, вони починають поширювати такі речі, як безпідставні чутки, уявлення та негатив. Звісно, усі їхні слова будуть різкими. Дехто може навіть сказати: «Ці люди освічені, гарні на вигляд, ошатно вдягнені й міські; ми ж – сільські люди, у нас є певний талант, але ми не здатні виразити себе або спілкуватися з Вишнім – нам нелегко отримати підвищення. Усі ті, кого підвищують у домі бога, – красномовні, вправні в лестощах і мають стратегії. Я ж, навпаки, не вмію чітко висловлюватися чи красномовно говорити, а просто мати внутрішні таланти – марно. Отже, у домі бога вислів “Є багато прудких коней, але мало тих, хто може їх розпізнати” застосовується так само, як і у світі». Що означає це твердження? Хіба це не осуд? Вони осуджують роботу Божого дому й поширюють свої судження за лаштунками. У своєму підході до Бога, Його роботи, Його висловлювань, Його слів, Його характеру та Його різних способів роботи антихристи використовують знання та філософію, щоб оцінювати, досліджувати їх і розмірковувати про них. Зрештою, вони доходять помилкового висновку. Тому вони ніколи серйозно не приймають, не осягають і не обмірковують жодного зі слів, сказаних Богом, у своїх серцях. Натомість вони ставляться до Божих слів лише як до своєрідної теорії або як до гарних слів. Коли виникають питання, вони не беруть Божі слова за основу й принцип того, як вони розглядають, визначають і вимірюють кожну справу. Натомість вони використовують людські позиції та філософію і теорії сатани, щоб судити про ці справи. Висновки, які вони роблять, полягають у тому, що ніщо не відповідає їхнім власним уявленням, і кожне слово, яке висловлює Бог, і кожна дія, яку Він чинить, їм не до вподоби. Зрештою, з погляду антихристів, усе, що робить Бог, підлягає засудженню.

Деякі антихристи завжди бажають мати владу в Божому домі, але їм бракує рівня та особливих навичок, тому вони неминуче закінчують тим, що виконують якісь дріб’язкові завдання в Божому домі, як-от прибирання, роздача речей та інші прості, рутинні завдання. Коротко кажучи, люди такого типу точно не можуть стати церковними лідерами, проповідниками тощо. Однак вони не задовольняються тим, щоб бути звичайними послідовниками або виконувати роботу, яку вони вважають посередньою, тому що вони сповнені амбіцій. Як виявляється сповнення амбіціями? Вони хочуть розпитувати про кожну велику чи малу справу в Божому домі, дізнаватися про них, бути в курсі й особливо втручатися в них. Якщо є якась робота, що вимагає від них труду, вони завжди розпитують: «Як просувається друк книг для нашого дому бога? Як проходить відбір кінорежисера нашої церкви? Хто нинішній режисер? Хто пише сценарії? Хто тут районний лідер, і який він?» Що вони мають на увазі, запитуючи про ці речі? Чи слід їм розпитувати про ці справи або втручатися в них? (Ні, не слід.) Усе це загальні справи, не пов’язані з істиною. Чому ці «доброзичливі люди» завжди розпитують? Це зі щирої турботи чи їм просто нічим зайнятися? Ні те, ні інше – це тому, що вони мають амбіції й хочуть піднятися кар’єрними сходами та захопити владу. Чи можуть вони усвідомити, що це амбіції та жага захопити владу? Ні, не можуть; їм бракує того розуму. Через свою паскудну людськість і низький рівень вони не можуть нічого досягти або добре виконувати навіть найпростіший обов’язок. Протягом усього виконання своїх обов’язків вони постійно поводяться погано, ледарюють, схильні до дозвілля й навіть розпитують про різні справи. Зрештою, їх вичищають через ці прояви. Чи правильно, що Божий дім їх вичищає? (Так.) Чи їх вичищають тому, що вони були надмірно стурбовані й допитливі? (Ні.) Саме тому, що вони не займалися належними справами й хотіли постійно жити коштом церкви в Божому домі, їх відіслали й не дозволили тинятися без діла. Вони нічого не могли робити добре, тому тримати їх не було варто клопоту – хіба вони не маловіри? Хіба їх не слід вичистити? Коли настав час їх вичистити, вони занепокоїлися й лише тоді почали шукати істини-принципи, запитуючи: «Я мушу з’ясувати, якими насправді є принципи того, що дім бога вичищає людей і виключає їх: на якій підставі мене вичищають?» Тобі слід відповісти їм: «Хтось на кшталт тебе, хто любить дозвілля й ненавидить роботу, спричиняє завади й руйнування в усьому, що робить, повністю відповідає принципам для вичищання». Хіба не здається досить безглуздим, що вони шукають принципів вичищання людей після того, як зробили стільки поганих речей, не розуміючи, що вони за люди? (Так, здається.) Деяких таких людей вичистили, а інших відіслали до звичайних церков. Вони не придатні для виконання обов’язків у Божому домі й не мають умов для виконання своїх обов’язків. Чи можуть особи такого типу усвідомити, що зроблене Богом відповідає істині? Я наважуся сказати, що антихристи ніколи цього не усвідомлять, оскільки вони маловіри, і вони засуджують і осуджують будь-яку позитивну річ, що відповідає істині. Антихрист, який завжди прагне розпитувати, сповнений амбіцій і постійно прагне піднятися вище, водночас не маючи жодної щирості й вірності щодо виконання своїх власних обов’язків, сідає на землю й голосно ридає, коли його відсилають. Він каже: «Ніхто не розуміє мого доброзичливого серця, моєї щирості й вірності. Чому мене відсилають? Зі мною вчинили несправедливо, і я не згоден! Ніхто так не турбується про бога, і ніхто не є таким вірним у домі бога. Мою велику ревність і велику доброту сприймають за лихий намір – бог такий несправедливий!» Хіба це не заява про невинність? Чи є хоч якісь їхні слова тим, що людям слід казати? Чи відповідають хоч якісь із них справжнім фактам? (Ні.) Усе це нерозумні, абсурдні слова маловірів, сповнені скарг, образ і засудження. Це вони викриваються. Якби їх не відіслали, вони б продовжували своє удавання й прагнули бути господарем Божого дому. Хіба господар так поводився б? Хіба господар влаштовував би такі істерики? Хіба господар так управляв би Божим домом? Їх просили прибирати, але вони вешталися всюди й не виконували жодної роботи. Їх просили готувати їжу, але вони не хотіли готувати їжу навіть для двох людей. Вони боялися втомитися й вважали це низькопробним – то що ще вони можуть робити? Чи здатні вони на щось, окрім того, щоб бути лідерами й віддавати накази? Хіба не розумно, що Божий дім їх вичищає? (Так.) Це цілком розумно, але вони продовжують проклинати за лаштунками, влаштовуючи істерики й поводячись як сварливі жінки. Хіба це не антихристи? Це прояв характеру-сутності антихриста. Коли вони стикаються зі справами, які не відповідають їхнім інтересам чи вподобанням, коли стикаються з речами, які не задовольняють їхніх бажань чи жаги, чи коряться вони бодай трохи? Чи можуть вони шукати істину? Чи можуть вони заспокоїтися, зізнатися у своїх гріхах і покаятися? Ні, не можуть. Їхня миттєва реакція – повстати й галасувати проти Бога, сповнені слів засудження, осуду, богозневаги та прокляття. Вони думають: «Якщо я не потрібен дому бога, чудово. Ти не виявляєш милості, тож не звинувачуй мене в безсердечності. Скиньмо рукавички й подивімося, хто більш безжальний!» Хіба це прояв пошуку істини? Хіба це прояв, яким має володіти нормальна створена істота? (Ні.) Тоді що це за прояв? Як ті, хто щиро вірить у Бога й слідує за Ним, мають ставитися до Нього? Вони мусять істинно й беззастережно коритися Богу. Лише вороги Бога – сатана й дияволи – заперечували б, засуджували б, осуджували б, богозневажали б і проклинали б Бога, доходячи до того, що галасували б проти Нього й протистояли б Йому. Навіть якщо наразі ти не можеш прийняти цей факт і можеш придумати сотню причин, стверджуючи, що Божий дім повівся з тобою несправедливо, якщо в тебе є раціональність, людськість і бодай найменший страх Божий, чи можеш ти так ставитися до Бога? Абсолютно ні! Якщо хтось може так робити, чи є в нього хоч крапля совісті? Чи володіє він якоюсь людськістю? Чи є в нього якийсь страх Божий? (Ні, немає.) Очевидно, що він не є однією з Божих овець. Він ніколи не ставився до Бога як до свого Господаря; він ніколи не вважав Бога своїм Богом. У його серці Бог – його ворог, а не його Бог. Вороги Бога – це антихристи й сатана; і навпаки, антихристи – це Божі вороги, вони є сатанами й дияволами. Антихристи ніколи не приймуть нічого, що робить Бог, і ніколи не скажуть «амінь» на жодне слово, сказане Богом. Це сутність Божого ворога – сатани, і це сутність, притаманна антихристам. Без причини вони ворожі до Бога, і без причини вони здатні засуджувати Бога. Хіба це не нечестя? Це чистісіньке нечестя.

Ці характери антихриста різною мірою присутні в кожній людині, але чи можете ви судити, хто є антихристом, хто трудівником, а хто одним із Божих обранців, які можуть бути спасенними, через виявлення цих характерів і шлях, обраний людьми, коли вони вірять? (Хоча всі вони виявляють характер антихриста, виявивши свій розбещений характер, деякі люди мають почуття совісті, вони почуваються винними, можуть покаятися й практикувати істину – це ті, хто може бути спасенним. Однак ті, хто не має почуття совісті, хто вважає, що має рацію, навіть зробивши помилки, вперто відмовляється покаятися й повністю відкидає істину, – ці люди є антихристами й не мають шансів на спасіння.) Чи правильні ці два твердження? (Так.) Щойно сказане в основному було правильним, але недостатньо конкретним. Хоча деякі люди також мають характер антихриста, коли вони стикаються із ситуаціями, то здатні шукати істину, повставати проти плоті, відчувати жаль після розпізнання свого розбещеного характеру, відчувати заборгованість, навертатися, практикувати відповідно до істин-принципів, обирати правильний шлях, обирати практику істини і, зрештою, здобувати розуміння істини та входити в істину-реальність, досягаючи покори Богу. Такі люди можуть бути спасенними і є Божими обранцями. Є інший тип людей, які знають, що мають характер антихриста, але не досліджують себе, коли стикаються із ситуаціями. Коли вони виявляють, що зробили щось не так, то не мають жодного справжнього розуміння, не можуть розвинути в собі сильне почуття заборгованості, не здатні до жодного каяття чи навернення й безтолкові щодо істини й спасіння. У Божому домі вони готові й бажають трудитися, вони можуть робити все, що від них вимагається, але вони не ставляться до цього серйозно; іноді вони можуть спричиняти переривання й завади, але вони не злі люди. Вони можуть приймати обтинання, але вони ніколи проактивно не шукають істину, коли щось роблять, і не слідують істинам-принципам, коли вирішують справи. Вони не виявляють інтересу до їдження й пиття Божих слів та до істини. Хоча вони можуть стерпно докладати зусиль у своїх обов’язках, їм бракує ентузіазму, коли йдеться про прагнення до істини, і вони не мають інтересу це робити. Вони не демонструють жодної вірності у виконанні свого обов’язку; вони відносно демонструють певну готовність і щирість. Вони можуть знати різні розбещені характери, але ніколи не розмірковують над собою, коли стикаються із ситуаціями, і не прагнуть стати кимось, хто може розуміти істину й застосовувати її на практиці. Це трудівники. Остання категорія складається з антихристів. Вони вороги Бога, істини та позитивних речей. Їхні серця сповнені нечестя, галасу проти Бога, протистояння Богу, а також засудження, осуду та богозневаги щодо справедливості, позитивних речей та істини. Вони не вірять в існування Бога, у Його володарювання над усім сущим, і ще більше не бажають дозволити Богу володарювати над долею людства. Вони ніколи не розуміють себе, і скільки б помилок чи переступів вони не вчинили, вони ніколи не визнають їх, не каються й не навертаються. Їм бракує хоч якогось каяття в серцях, і вони повністю відкидають істину. Це антихристи. Оцінювання того, чи має хтось ставлення прийняття істини, загалом є точним для визначення того, до якої категорії людей він належить. До якої категорії належите ви? Ви серед Божих обранців, які можуть бути спасенними, чи ви антихрист, чи трудівник? Ви переходите до першої категорії, чи не потрапляєте до жодної із цих категорій? Немає нікого, хто б не потрапляв до жодної із цих категорій: кожен належить до однієї з трьох. Злі люди, яким бракує людськості, – це ті, хто має сутність антихристів; ті, хто має певну людськість, хто має совість і розум, а також відносно добрі моральні якості, хто може прагнути до істини, любити позитивні речі й любити істину, і хто боїться Бога й може коритися Йому, можуть бути спасенними – вони є Божими обранцями. Ті, чиї моральні якості посередні, ні особливо добрі, ні особливо погані, кому бракує інтересу до істини й хто зовсім не бажає прагнути до неї, але виконує свої обов’язки з певною щирістю, є трудівниками. Це стандарт для оцінювання. Чи може антихрист стати трудівником? (Ні.) Тоді чи є серед трудівників категорія людей, яка може стати Божими обранцями? (Так.) Який тут простір для змін? (Їм потрібно прагнути до істини.) Можливо, з більшою кількістю років віри, більшою кількістю досвіду й переживань та розумінням більшої кількості істин вони поступово переходять від стадії трудівництва до того, щоб бути Божими обранцями. Оскільки зараз їхнє розуміння істини невелике, а їхня віра в Бога особливо слабка, у них мало інтересу до виконання своїх обов’язків і практики істини. Їм бракує духовного зросту, щоб прагнути до істини, і вони не можуть відмовитися від своїх амбіцій та жаги, а також інших різноманітних потреб плоті. Тому вони поки що можуть залишатися лише на стадії трудівництва. Однак, відносно кажучи, ці люди мають совість і люблять позитивні речі; у міру того, як вони поступово починають розуміти істину, їхнє середовище змінюється, вони вірять у Бога довше, мають глибший досвід, і в них розвивається справжня віра в Бога, вони також поступово починають бачити істину й позитивні речі чіткіше, шлях, яким їм слід іти, стає яснішим, у них з’являється інтерес до істини, і вони люблять істину дедалі більше. Такі люди можуть поступово стати на шлях спасіння й стати Божими обранцями; у них є простір для вдосконалення та змін. З іншого боку, казати, що ті, хто має сутність антихристів, можуть стати Божими обранцями й бути спасенними, неправильно, оскільки сутність антихристів – це сутність дияволів і ворогів Бога; антихристи ніколи не можуть змінитися.

Ми щойно побесідували про заперечення, засудження, осуд та богозневагу, що походять від їхнього нечестивого характеру-сутності, який вони виявляють у тому, як ставляться до Бога та Його роботи. Щоразу, коли щось суперечить їхнім уявленням або шкодить їхнім інтересам, миттєва реакція антихристів – встати, чинити опір і засудити це, кажучи: «Це неправильно, це зроблено людьми, і я цьому не поступлюся. Я подам скаргу й знайду докази, щоб прояснити цю справу. Я заявлю про свою позицію, захищу себе, розплутаю всі тонкощі цієї справи й побачу, хто тут порушник спокою, той, хто псує мою добру репутацію й ті добрі речі, які в мене є». Фраза «Божі благі наміри є в усьому» стає порожнім твердженням у серцях антихристів, нездатним скеровувати або змінювати їхні засоби, методи та принципи дій. Навпаки, вони покладаються на те, що для них природно, коли стикаються з будь-якою ситуацією, продумуючи кожен метод і застосовуючи всі свої здібності та стратегії, щоб діяти. Безсумнівно, те, що вони роблять, – це засудження, осуд та богозневага щодо Бога. Думки людей просякнуті логікою та ідеями сатани, без жодної істини, про яку можна було б говорити. Тому, коли антихристи стикаються з такими справами, їхні прояви віддзеркалюють прояви сатани: як сатана ставиться до Бога, так само ставляться до Нього й антихристи, і які б засоби чи слова не застосовував сатана щодо Бога, антихристи використовують ті самі. Так нечестива сутність антихристів як ворогів Бога є самоочевидною. Навіть якщо це хтось, хто вірить у Бога лише один чи два дні, чи розуміє він різницю між людьми й Богом у своєму нормальному людському мисленні та раціональності? (Так, розуміє.) Будучи дорослою людиною з нормальною людськістю, чи знає він у своєму серці, як ставитися до Бога? (Так.) Чи є в людській раціональності стандарт для найбільш доречного й найкращого способу ставлення до особи, якій поклоняються? (Так.) Люди схильні кланятися й плазувати, лестити слуху й підлещуватися; навіть якщо ця особа їх б’є або проклинає, вони знаходять спосіб бути податливими й слухняними. Отже, коли йдеться про їхніх батьків, чи знають люди, як виявляти повагу й любов, і яка поведінка є шкодою та ненавистю? Чи є стандарт для оцінювання цього? (Так.) Це доводить, що люди, живі створіння, вкриті людською шкірою, відрізняються від тварин і вищі за них. Ти знаєш, як поважати й любити своїх батьків, то чому ти не знаєш, як ставитися до Бога з любов’ю та повагою? Як ти можеш так ставитися до Бога? Недбало засуджувати й осуджувати, наважуватися недбало богозневажати й проклинати – хіба так роблять нормальні люди? (Ні.) Навіть тварини так не поводяться. Якщо людина вирощує тварину, навіть дику, і проводить із нею певний час, то якщо тварина впізнає, хто її господар, вона завжди буде шанобливою до цього господаря, ставлячись до господаря як до родича, як до члена сім’ї, інакше, ніж вона ставиться до інших тварин або людей. Припустімо, ти колись був її господарем: якщо вона пройде через дві чи три інші родини, то, коли ти знову її зустрінеш, їй варто лише відчути твій запах, і вона відразу стане до тебе лагідною. Навіть якщо це люта тварина, вона тебе не з’їсть. Її лютість вроджена, вона походить від Божого творення та напередвизначення. Це інстинкт виживання, даний їй Богом, а не порочний чи нечестивий характер – він відрізняється від зла антихристів. Якось двоє людей прийняли до себе маленьке левеня. Коли лев підріс, стало важко забезпечувати його м’ясний раціон, тому, коли йому виповнився рік, вони випустили його назад у природне середовище. Через три роки вони знову зустріли лева. Лев побачив їх здалеку й нетерпляче побіг до них. Спочатку вони занепокоїлися, думаючи: «Чи не з’їсть він нас? Це ж лев». Як виявилося, лев підійшов, обійняв їх, як друзів, а вони у відповідь обійняли й погладили лева. Потім лев познайомив їх зі своїми членами сім’ї, і коли їм довелося йти, він неохоче розлучався. Ти можеш побачити таку сцену, коли ця найлютіша з диких тварин, хижак, взаємодіє з людьми. Хіба це не досить зворушливо? (Так.) Люди можуть бачити дружню сторону навіть у лютих тварин, але її немає в антихристів. Оскільки антихристи мають характер сатани і є людьми із сатанинським характером-сутністю, зрештою, вони можуть осуджувати, засуджувати й зневажати Бога. Таке ставлення призводить до відповідних проявів і особливо підходів. Хіба антихристи не гірші за тварин? Люди знають, як демонструвати повагу й люблячу турботу до тих, кому вони поклоняються, і до своїх найближчих родичів та батьків, і вони знають, які їхні дії можуть завдати їм болю та шкоди. Вони можуть оцінити ці речі. Однак антихристи здатні демонструвати таку поведінку щодо Бога, що справді обурює. Це вказує на те, що вроджена природа таких осіб – це сутність антихристів. Точніше кажучи, ці особи є втіленнями сатани, вони живі сатани, вони дияволи – вони не Божі вівці. Хіба Божі вівці проклинали б Його? Хіба Божі вівці засуджували б Його? (Ні.) Чому ні? (Бо вони слухають Бога й коряться Йому.) Вони слухають і коряться – це один аспект. Ключем є їхня справжня віра в Бога. Якщо ти справді віриш у Божу ідентичність, статус і сутність, то незалежно від того, що робить Бог або як Він це робить, навіть якщо це завдає шкоди, ти не засуджуватимеш Його. Лише ті, хто щиро вірить у Бога, хто має справжню віру в Нього, ставлять себе в положення створеної істоти, завжди ставлячись до Бога як до Бога. Це факт.

Ми вже побесідували про те, як антихристи проклинають Бога, протистоять Йому й галасують проти Нього. Дехто відкрито протистоїть Йому, створює фракції, формує альянси та створює незалежні царства. Інші таємно проклинають Його за зачиненими дверима, деякі проклинають Його у своїх серцях, і протистоять Йому, і галасують проти Нього у своїх серцях. Чи проклинають вони Його відкрито, чи таємно, усі вони антихристи; вони не Божі вівці. Вони з поріддя сатани, і вони, безсумнівно, не нормальні люди й не створені істоти, які відповідають стандарту. Коли більшість людей стикається із ситуаціями, які не узгоджуються з їхніми власними уявленнями, або стикається з Божим судом і карою, вони лише почуваються засмученими, спантеличеними й нездатними це прийняти. Вони висловлюють образи або виявляють непоступливість; вони можуть навіть стати негативно налаштованими або недбалими, але вони не доходять до протистояння й галасу. З часом, через молитву, читання Божих слів, допомогу братів і сестер, а також просвітлення, керівництво й дисциплінування Святого Духа, вони можуть поступово навернутися. Це прояв звичайних розбещених людей, коли з ними щось трапляється. З іншого боку, антихристи не мають цих позитивних проявів, і вони не змінять свого курсу. Якщо ситуація не відповідає їхнім бажанням, вони проклинають. Якщо наступна ситуація й досі не відповідає їхнім бажанням, вони теж проклинають. Прокляття йде пліч-о-пліч із протистоянням і галасом. Деякі антихристи навіть кажуть: «Якщо такі люди, як я, не можуть бути спасенними, то хто може?» Хіба це не галас? Хіба це не протистояння? (Так.) Це протистояння. У них немає й сліду покори, і вони наважуються галасувати проти Бога й протистояти Йому – це сатани. На цьому закінчімо нашу бесіду про різні прояви нечестивого характеру.

Б. Відраза до істини

Далі ми побесідуємо про другий пункт характеру-сутності антихристів – відразу до істини. Раніше ми вже бесідували про досить чимало деталей щодо цього пункту про відразу до істини, але тут ми насамперед охарактеризуємо антихристів, проаналізувавши їхній характер-сутність, що відчуває відразу до істини. Головна характерна риса того, як антихристи підходять до істини, – це відраза, радше ніж просто незацікавленість. Незацікавленість – це лише відносно м’яке ставлення до істини, яке не переросло до рівня ворожості, засудження чи протистояння. Це просто означає не мати інтересу до істини, не бажати звертати на неї увагу й казати: «Які позитивні речі, яка істина? Навіть якщо я здобуду ці речі, що з того? Чи покращать вони моє життя, чи розширять мої можливості?» Вони не зацікавлені в цих речах, і тому не переймаються ними, але це ще не є відразою. Відраза вказує на певне ставлення. Яке ставлення? Щойно вони чують про будь-яку позитивну річ і будь-що, пов’язане з істиною, вони відчувають ненависть, відразу, опір і небажання слухати. Вони можуть навіть намагатися знайти докази, щоб засудити й спаплюжити істину. Це їхній характер-сутність, що відчуває відразу до істини.

Так само, як і інші люди, антихристи можуть читати Божі слова, чути те, що каже Бог, і переживати Божу роботу. Зовні здається, що вони також можуть розуміти буквальне значення Божих слів, знати, що сказав Бог, і знати, що ці слова дають людям змогу стати на правильний шлях і бути добрими людьми. Однак ці речі залишаються для них суто теоретичними. Що означає, що вони залишаються теоретичними? Це схоже на те, як деякі люди можуть вірити, що певна теорія в книзі хороша, але коли вони порівнюють її з реальним життям і думають про злі тенденції, людську розбещеність і різноманітні потреби всього людства, то вважають цю теорію непрактичною та відірваною від реального життя й усвідомлюють, що вона не може допомогти людям пристосуватися до цих злих тенденцій і цього злого суспільства або слідувати за ними. Отже, вони відчувають, що ця теорія хороша, але про неї можна лише говорити, щоб задовольнити бажання й фантазії людства про прекрасні речі. Наприклад, якщо комусь подобається статус, і він хоче бути чиновником, і щоб його звеличували й поклонялися йому серед людей, він мусить покладатися на ненормальні методи, як-от брехня, виставляння себе напоказ, топтання по інших тощо, щоб досягти цієї мети. Однак ці речі – саме те, що засуджує істина. Вона засуджує й заперечує цю жагу й амбіції людей. У реальному житті люди думають, що виділитись – це законна дія, але такі вимоги засуджуються Богом та істиною. Тому ці вимоги не приймаються в Божому домі, немає місця для їхнього задіяння, і немає простору для їхньої реалізації. Але чи відмовляться від них антихристи? (Вони від них не відмовляться.) Правильно, вони від них не відмовляться. Щойно антихристи це бачать, вони думають: «Тепер я розумію. Отже, істина вимагає від людей бути безкорисливими, жертвувати собою, бути толерантними й щедрими, втратити своє его й жити для інших. Це істина». Щойно вони так визначають істину, вони стають зацікавленими в істині чи відчувають до неї відразу? Вони відчувають відразу до неї і відчувають відразу до Бога, кажучи: «Бог завжди говорить істину, він завжди розвінчує нечисті речі, як-от людську жагу й амбіції, і він завжди розвінчує те, що лежить на дні людських душ. Здається, бог бесідує про істину з метою позбавити людей їхнього прагнення до статусу, жаги й амбіцій. Спочатку я думав, що бог може задовольнити бажання людей, здійснити їхні мрії та сподівання й дати людям те, чого вони хочуть. Я не очікував, що бог – це такий бог. Він не здається таким великим. Я сповнений амбіцій і жаги: чи може бог любити таку людину, як я? Судячи з того, що бог завжди казав, і читаючи між рядками його слів, здається, що бог не любить таких людей, як я, і не може ладнати з кимось на кшталт мене. Здається, я не можу ладнати з таким практичним богом. Слова, які він говорить, робота, яку він виконує, принципи його дій і його характер – чому я вважаю їх такими неприйнятними? Бог вимагає від людей бути чесними, мати совість, шукати, слухатися й боятися бога, коли з ними щось трапляється, і відпустити свої амбіції та жагу – це речі, яких я не можу робити! Те, чого вимагає бог, не тільки несумісне з людськими уявленнями, а й нечутливе до людських почуттів. Як я можу в нього вірити?» Обміркувавши все це у своїх думках, вони розвивають добре почуття до Бога чи віддаляються від Нього? (Вони віддаляються.) Після якогось періоду досвіду антихристи дедалі більше відчувають, що таким людям, як вони, які мають амбіції та жагу й сповнені жадань, не будуть раді в Божому домі, що тут немає місця, де вони могли б застосувати свої навички, і що тут вони не можуть дати волю своїм жаданням. Вони думають: «У божому домі я не можу виявити свій винятковий талант. Я ніколи не матиму шансу виділитися. Кажуть, що мені бракує духовного розуміння, що я не розумію істини, і що в мене характер антихриста. Мене не тільки не підвищили й не призначили на важливу посаду, а й засудили. Що поганого в тому, щоб створити своє власне незалежне царство? Що поганого в тому, що я мучу інших? Оскільки я маю владу, мені слід так діяти! Хто б так не діяв, якби мав владу? То що поганого в тому, що я вдаюся до нечесної гри й шахраюю під час виборів? Хіба всі невіруючі не роблять так само? Чому це не дозволено в божому домі? Вони навіть кажуть, що це безсоромно. Як це можна вважати безсоромним? Людина дереться вгору; вода тече вниз. Це правильно! У божому домі невесело. Але люди в цьому світі досить порочні, і з ними нелегко ладнати. Для порівняння, люди в божому домі поводяться трохи краще. Якби не було бога, вештатися тут було б чудово; якби не було бога й істини, що керує людьми, я був би босом у божому домі, господарем і царем». Виконуючи свої обов’язки в Божому домі, вони постійно переживають різні речі, їх постійно обтинають, і вони змінюють різні обов’язки, і нарешті вони щось усвідомлюють, кажучи: «У божому домі все, що трапляється, вимірюється й вирішується за допомогою істини. На істині завжди наголошується, і бог завжди говорить про неї. Тут я не можу дати волю своїм жаданням!» Дійшовши до цього моменту у своєму досвіді, вони відчувають дедалі більшу відразу до істини, до панування істини, до того, що все, що робить Бог, є істиною, і до пошуку істини. Наскільки сильну відразу вони відчувають до цих речей? Вони навіть не хочуть визнавати або приймати доктрини істин, які вони визнавали на самому початку, і відчувають у серці надзвичайну гидливість. Тому щойно настає час зібрання, вони стають сонливими й тривожними. Чому вони тривожні? Вони думають: «Ці зібрання тривають по три-чотири години за раз – коли це закінчиться? Я більше не хочу слухати!» Є фраза, яка може описати їхній настрій, а саме: «сидіти як на голках». Вони усвідомлюють, що доки в Божому домі панує істина, вони ніколи не матимуть шансу виділитися, а натомість завжди будуть обмежені, засуджені й відкинуті всіма, і що хоч би якими здібними вони були, їм не дадуть важливих ролей. Унаслідок цього їхня огида до істини й Бога посилюється. Хтось може запитати: «Чому вони не відчували огиди від самого початку?» Насправді вони відчували огиду від самого початку, але в той час усе в Божому домі було для них незнайомим. Вони не мали про це жодного уявлення, але це не означає, що вони не відчували огиди чи відрази. У реальності вони відчували відразу до істини у своїй природі-сутності, просто самі цього не усвідомлювали. Природа-сутність цих людей, безсумнівно, відчуває відразу до істини. Чому Я так кажу? За своєю суттю вони люблять несправедливість, нечестя, владу, злі тенденції, керувати, контролювати людей і всі подібні негативні речі. Судячи із цих речей, які вони люблять, немає жодних сумнівів у тому, що антихристи відчувають відразу до істини. Крім того, з огляду на те, до чого вони прагнуть, вони прагнуть статусу, прагнуть виділитися, прагнуть начепити собі німб на голову, прагнуть бути лідером серед людей, бути показними й могутніми, мати престиж і силу скрізь, де вони говорять і діють, а також здатність контролювати людей – вони прагнуть цих речей. Це також прояв відчуття відрази до істини. Крім того, судячи з їхнього ставлення до істини, хоч би скільки її чули ці особи, це буде марно. Дехто може запитати: «Це стається тому, що в них погана пам’ять?» Ні, це не так. Деякі антихристи мають чудову пам’ять, вони особливо красномовні й можуть відразу застосовувати та демонструвати те, що дізнаються. Зрештою, ті, кому бракує розпізнання, думають, що ці особи мають хороший рівень і в них працює Святий Дух. Однак проникливі люди можуть одразу розпізнати, що все те, що вони говорять, – це доктрини й порожні слова, що це позбавлено будь-яких істин-реальностей і призначено для того, щоб вводити людей в оману. Антихристи – це такі люди: вони особливо люблять виголошувати піднесені проповіді, обговорювати духовні теорії в порожній спосіб і виливати потік слів, який, щойно розпочавшись, відхиляється від теми й стає безладним. Багато людей не може їх зрозуміти, і антихристи кажуть: «Це мова третього неба; як ви можете її зрозуміти?» Первинний прояв того, що антихристи відчувають відразу до істини, видно в їхньому ставленні до неї, і, звісно, це також проявляється в їхньому звичайному повсякденному житті та діяльності, особливо в тому, як вони виконують свої обов’язки. Вони демонструють кілька проявів. По-перше, вони ніколи не шукають істини, навіть коли чітко знають, що мусять. По-друге, вони ніколи не практикують істину. Оскільки вони не шукають істини, як вони можуть її практикувати? Лише через пошук може приходити розуміння, і лише розуміння може приводити до практики; вони не шукають і зовсім не беруть істини-принципи до серця. Вони навіть зневажають їх, відчувають до них відразу й ставляться з ворожістю. Унаслідок цього вони ніколи навіть не торкаються практики істини, і навіть якщо вони часом розуміють істину, вони її не практикують. Наприклад, коли з ними щось трапляється, і інші пропонують хороший спосіб дій, вони можуть заперечити: «Що в цьому хорошого? Якщо я це зроблю, хіба мої власні ідеї не пропадуть марно?» Дехто може сказати: «Божий дім зазнає збитків, якщо ми робитимемо все по-твоєму; ми мусимо діяти згідно з принципами». Вони відповідають: «Які принципи! Мій спосіб – це принцип; усе, що я думаю, – це принцип!» Хіба це не є непрактикуванням істини? (Так.) Ще один із їхніх первинних проявів полягає в тому, що вони ніколи не читають Божих слів і не займаються духовними роздумами. Коли деякі люди зайняті роботою і не можуть знайти часу для читання Божих слів, вони мовчки розмірковують або співають кілька гімнів, і якщо вони багато днів не читають Божих слів, то відчувають порожнечу. Посеред своєї зайнятості вони викрадають хвилинку, щоб прочитати уривок і наповнити себе, розмірковуючи, доки не зможуть відчути Божу присутність, і їхні серця стають стійкими. Такі люди не надто далекі від Бога. З іншого боку, антихристи не відчувають смутку, якщо день не читають Божих слів. Навіть якщо вони не читають Божих слів десять днів, вони нічого не відчувають. Вони й досі можуть добре жити, не читаючи Божих слів рік, і вони можуть навіть три роки не читати Божих слів і нічого не відчувати – вони не відчувають страху чи порожнечі в серці й продовжують жити комфортно. Напевне, вони відчувають сильну відразу до Божих слів! Через зайнятість людина може не читати Божих слів один день або, можливо, десять днів. Однак, якщо хтось може цілий місяць не читати Божих слів і однаково нічого не відчувати, то є проблема. Якщо минає рік, а людина не читає Божих слів, їй не просто бракує туги за Божими словами – вона відчуває відразу до істини.

Ще один прояв того, що антихристи відчувають відразу до істини, – це їхня зневага до Христа. Ми вже бесідували про їхню зневагу до Христа раніше. То що ж Христос зробив їм такого, щоб вони ставилися до Нього зі зневагою? Чи Він образив їх, чи завдав їм шкоди, чи зробив щось усупереч їхнім бажанням? Чи зашкодив Він якимось їхнім інтересам? Ні. Христос не тримає на них особистої образи, і вони навіть не зустрічалися з Ним. Як же тоді вони можуть ставитися до Нього зі зневагою? Першопричина криється в сутності антихристів, яка відчуває відразу до істини. Ще один прояв того, що антихристи відчувають відразу до істини, – це їхня зневага до реальності всіх позитивних речей. Реальність усіх позитивних речей охоплює широкий спектр речей, як-от усе суще, що створив Бог, і їхні закони, різні живі істоти й закони, що керують їхнім життям, і насамперед різні закони, що керують життям цих живих істот, які називаються людьми. Наприклад, питання народження, віку, хвороби та смерті, які найближчі до людського життя, – із віком у нормальних людей слабшають ноги, погіршується здоров’я, тьмяніють очі, вони починають гірше чути, у них хитаються зуби, і вони думають, що мусять змиритися зі старістю. Бог володарює над усім цим, і ніхто не може йти проти цього природного закону – нормальні люди можуть визнати й прийняти всі ці речі. Однак, хоч би як довго жила людина і хоч би яким був стан її фізичного здоров’я, певні речі не змінюються, як-от те, як вона має виконувати свій обов’язок, яку позицію вона має займати і з яким ставленням вона має виконувати свій обов’язок. Антихристи, з іншого боку, відмовляються поступатися. Вони кажуть: «Хто я такий? Я не можу постаріти. Я завжди маю відрізнятися від звичайних людей. Я здаюся тобі старим? Є певні речі, які ви не можете робити в цьому віці, а я можу. Після п’ятдесяти років ваші ноги можуть ослабнути, а мої залишаються прудкими. Я навіть практикую стрибки з даху на дах!» Вони завжди хочуть кинути виклик цим нормальним законам, які призначив Бог, вони постійно намагаються порушити їх і показати іншим, що вони інші, надзвичайні й перевершують звичайних людей. Чому вони це роблять? Вони хочуть кинути виклик Божим словам і заперечити, що Його слова є істиною. Хіба це не прояв сутності антихристів, яка відчуває відразу до істини? (Так.) Є ще один аспект, який полягає в тому, що антихристи шанують злі тенденції та темні впливи; це ще більше підтверджує, що вони вороги істини. Антихристи глибоко захоплюються режимом сатани й шанують його та різні здібності, навички й вчинки злих духів, про які йдеться в легендах, а також злі тенденції та темні впливи. Їхня віра в ці речі непохитна, і вони ніколи в них не сумніваються. Їхні серця не тільки вільні від відрази, а й сповнені поваги, шанування та заздрості до них. Навіть глибоко в серці вони пильно слідують за цими речами. Антихристи мають таке ставлення глибоко в серці щодо цих злих і темних речей – хіба це не означає, що вони відчувають відразу до істини? Безумовно! Як може той, хто любить ці нечестиві й темні речі, любити істину? Це люди, які належать до злих сил і до банди сатани. Звісно, вони непохитно вірять у речі сатани, тоді як їхні серця сповнені огиди й зневаги до істини та позитивних речей. На цьому ми більш-менш закінчимо наше узагальнення щодо пункту про відразу до істини.

В. Порочність

Ще одна частина характеру-сутності антихристів – це порочність. Антихристів можна підсумувати однією фразою: антихристи – це злі люди. Коли вони мають статус, очевидно, що вони антихристи. Коли вони не мають статусу, як можна судити, чи є вони антихристами? Потрібно дивитися на їхню людськість. Якщо їхня людськість злостива, підступна й отруйна, то вони на сто відсотків антихристи. Якщо хтось ніколи не мав статусу й ніколи не був лідером, а його людськість не є хорошою, як можна визначити, чи є він антихристом? Потрібно подивитися, чи є його людськість отруйною, і чи є він злою людиною. Якщо він зла людина, то навіть якщо в нього немає статусу, він на сто відсотків антихрист. Тому ще один типовий аспект характеру-сутності антихристів – це порочність. Чи порочний характер антихристів такий самий, як порочність левів або тигрів, що полюють на здобич? (Ні.) Хижаки полюють через голод; це тілесна потреба й інстинкт. Але коли вони не голодні, вони не полюватимуть. Чим це відрізняється від порочності антихристів? Чи річ у тім, що антихристи не стають лютими, якщо ти їх не провокуєш, і лютяться лише тоді, коли їх провокують? Чи річ у тім, що вони не контролюватимуть тебе, якщо ти їх не слухаєшся, але контролюватимуть, якщо ти їх слухаєшся? Чи річ у тім, що вони не мучитимуть тебе, доки ти їх слухаєшся, але мучитимуть тебе, якщо не слухаєшся? (Ні.) Порочність антихристів – це характер, сутність – це справжня сатанинська сутність. Це не інстинкт і не потреба плоті, а радше прояв і риса характеру антихристів. Тож якими є прояви, вияви та підходи порочного характеру антихристів? Які з їхніх дій свідчать про те, що їхній характер порочний, що вони мають сутність злих людей? Поділіться своїми думками. (Вони мучать інших.) (Вони пригнічують і відторгають тих, хто відрізняється від них.) (Вони підставляють інших і розставляють для них пастки.) (Вони контролюють людей і маніпулюють ними.) (Вони створюють угруповання й сіють розбрат.) Створення угруповань і сіяння розбрату – це трохи підступно; це прояви нечестивого характеру, але вони не дотягують до порочності. Поширення уявлень, створення незалежних царств – чи це порочно? (Так.) Опір робочим розпорядженням, завдавання завад роботі Божого дому, захоплення Божих пожертвувань і прямий опір Богові – чи це порочно? (Так.) Захоплення пожертв – це не просто жадібність; це також прояв порочного характеру. Те, що антихристи можуть захоплювати пожертви, вказує на надзвичайно порочний характер, рівний характеру бандитів. Повторіть пункти, які ми щойно підсумували. (Вони мучать інших, пригнічують і відторгають тих, хто відрізняється від них, підставляють їх і розставляють для них пастки, контролюють людей і маніпулюють ними, поширюють уявлення, створюють незалежні царства, опираються робочим розпорядженням, нападають на Бога й захоплюють пожертви.) Усього дев’ять пунктів. Це більш-менш прояви порочного характеру антихристів. Насправді є ще деякі конкретні прояви, але вони майже ідентичні цим, тому Я не буду перераховувати їх детально. Коротко кажучи, ті, хто застосовує ці підходи та стратегії, є злими людьми. З одного боку, їхні підходи підступні, наприклад, підставляння, розставляння пасток і поширення уявлень – усе це відносно підступно. З іншого боку, їхні стратегії досить отруйні й люті, що кваліфікує їх як людей із порочним характером.

Судячи із цих трьох аспектів характеру-сутності антихристів, чи можуть вони бути спасенними? (Ні, не можуть.) Чи бажають вони трудитися в Божому домі? (Ні, не бажають.) Вони не прагнуть до істини, вони не люблять істини, і їхні серця сповнені ворожості до Бога та позитивних речей. Вони навіть не бажають робити найпростіші речі – трудитися й виконувати свій обов’язок у Божому домі як слід, – тобто вони не можуть робити навіть те, що зазвичай має робити людина. Вони не тільки не можуть цього робити, а й навпаки, заважають нормальному порядку виконання братами й сестрами своїх обов’язків, а також нормальному церковному життю, переривають і руйнують його. Водночас вони заважають роботі Божого дому, нормальному життю-входженню людей та нормальній роботі Бога в людях. І це ще не все, вони також хочуть правити й володіти владою в Божому домі; вони бажають вводити в оману, заманювати й контролювати людей, створювати власні незалежні царства та фракції в Божому домі й повністю перетворювати тих, хто слідує за Богом, на своїх власних послідовників, щоб досягти своїх амбіцій і жаги володіти владою та впливом, контролювати обраних Богом людей і влаштовувати виставу, що конкурує з Богом. Тож чи є хоч якась цінність у використанні антихристів у Божому домі? Чи можуть вони виконувати хоч якусь добру функцію в Божому домі? (Ні.) Судячи з їхньої людськості та їхніх прагнень, з їхніх амбіцій і жаги та шляхів, якими вони йдуть, і їхнього ставлення до істини та Бога, у Божому домі такі люди можуть виконувати лише функцію завади, переривання та руйнування Божої роботи. Вони не можуть виконувати навіть найменшої позитивної функції, тому що ніколи не прагнуть до істини, і у своїй природі-сутності вони відчувають відразу до істини та сповнені ворожості до істини й Бога. Така сутність антихристів.

На цей момент ми повністю закінчили бесідувати про різні прояви антихристів. Чи здатні ви тепер розпізнавати антихристів завдяки тому, про що ми сьогодні побесідували? Підсумуємо це найпростішою фразою: злі люди – це антихристи, а антихристи – це всі злі люди. Хіба все не стало для вас набагато зрозумілішим завдяки такому формулюванню? Хіба тепер це не легше зрозуміти? Протягом останніх двох років ми постійно аналізували природу-сутність антихристів, і ви пройшли через велику переплавку, хвилюючись, чи не є ви антихристом. Тепер нарешті з’явився результат. Процес був досить складним, але кінцевий результат хороший: ви маєте характер антихриста, але ви не антихристи. Як ви дійшли до цього розуміння? Яка лінія Моїх бесід змусила вас це усвідомити? (Минулого разу завдяки Божій бесіді про різницю між моральними якостями та характером-сутністю антихристів та інших людей ми почали трохи розуміти. Люди із совістю й розумом можуть покаятися та змінитися після того, як скоїли зло, тоді як люди з характером-сутністю антихристів затято нерозкаяні й нічого не відчувають, хоч би скільки зла вони накоїли.) Люди мають деякі вияви характеру антихристів, але вони мимовільні й не походять від їхньої проактивної волі; коли ці вияви розкриваються, люди відчувають дискомфорт, біль, каяття та відчуття заборгованості, і тоді вони можуть поступово змінити свій курс. Коли люди розуміють цей момент, вони почуваються набагато спокійніше й виявляють, що для них ще є можливість спастися, і що вони не антихристи. Хоча вони мають певний стосунок до характеру антихристів, на щастя, вони не мають стосунку до характеру-сутності антихристів. Доки ти не зла людина, ти не антихрист. Але чи означає це, що в тебе немає характеру антихристів? (Ні, не означає.) Коли Я зараз кажу, що кожен має характер антихристів, чи відчуваєте ви опір у своїх серцях? (Я не відчуваю.) Ви не відчуваєте опору; тепер ви можете прийняти цей факт. Підсумуйте прояви характеру-сутності антихристів. (Антихристи відчувають відразу до істини, вони ненавидять істину й ніколи не приймуть її.) Це стосується суті; антихристи ніколи не приймуть істину; вони відчувають відразу й ворожість до істини. Деякі люди не прагнуть до істини, але вони не ворожі до неї, і вони також думають, що все, що говорить Бог, є правильним і добрим, і вони цим захоплюються й хочуть прагнути до цього, але в них низький рівень і їм бракує шляху. Інші не мають інтересу до істини, але вони також не ворожі до неї; вони теплого типу. Однак антихристи інші; вони відчувають відразу й ворожість до істини. Тієї миті, коли згадується істина або Бог, вони відчувають ненависть, і спроба змусити їх прийняти істину робить їх ненормальними, вони відчувають огиду в серці, ніколи не приймаючи істини – це сутність антихристів. Що ще? (Антихристи затято нерозкаяні, хоч би що вони зробили не так, і вони ніколи не практикуватимуть істину.) Вони не визнають власних помилок, вони ніколи не каються, і вони не зміняться протягом багатьох років. Вони не визнають, що Бог є істиною, що Божі слова є істиною, тож як вони можуть практикувати істину? Їм бракує людськості, вони не люди, вони дияволи, сатани й вороги Бога, тому вони категорично не практикуватимуть істину.

26 грудня 2020 року