Пункт перший. Вони намагаються переманити серця людей

Додаток. Додаткові істини в проповідуванні Євангелія

Темою кількох попередніх зібрань було виконання обов’язків так, щоб це відповідало стандарту; ми розподілили по категоріях як обов’язки, що мають виконувати люди, так і персонал. Які це конкретні категорії? (Перша категорія – це євангельські працівники, друга – лідери й працівники різних рівнів у церкві, третя – персонал, що виконує різні особливі обов’язки, четверта – ті, хто виконує звичайні обов’язки, п’ята – ті, хто виконує обов’язки у вільний час, а шоста категорія стосується тих, хто не виконує обов’язків.) Усього шість категорій. Минулого разу ми обговорювали першу категорію, що стосується принципів та істин, пов’язаних з обов’язком проповідування Євангелія, і охоплює всі аспекти цієї теми, включно з пунктами, на які слід звернути увагу, відповідними принципами й істинами, сферами, щодо яких слід бути обережними, а також поширеними помилками й перекрученнями, які трапляються в процесі виконання цього обов’язку. Прослухавши проповідь на певну тему, чи можете ви узагальнити її основні тези? Якщо ви можете осягнути ключовий зміст теми, прийняти до серця пов’язані з нею істини, а потім поступово, у процесі виконання свого обов’язку, перетворити їх на власну реальність, власне життя й власний шлях практики, тоді ви справді засвоїли те, про що Я бесідував. Якщо після бесіди про проповідь ви маєте лише загальне уявлення або пам’ятаєте певні події та історії, але не розумієте, якими можуть бути основоположні істини й принципи та чому все це обговорювалося, чи вважається це сприйманням? Чи вважається це розумінням істини? (Ні.) Це не вважається розумінням істини; тобто ви не зрозуміли, які істини передавалися, не сприйняли їх і не прийняли. Тоді чи можете ви зробити узагальнення? Хтось може сказати Мені основні тези нашої минулої бесіди? (Ми узагальнили сім пунктів: перший: як визначати євангельських працівників; другий: сутність обов’язку проповідування Євангелія; третій: ставлення людей до цього обов’язку, а також їхні внутрішні погляди; четвертий: конкретні принципи практики проповідування Євангелія, наприклад, хто відповідає принципам для отримання проповіді Євангелія, а хто ні; п’ятий: як ставитися до тих, хто відповідає принципам отримання проповіді Євангелія; шостий: наслідки залишення євангельськими працівниками своїх постів та їхньої втечі у процесі виконання свого обов’язку; сьомий: жертва святих протягом історії в проповідуванні Євангелія, і як ми повинні цінувати нинішні можливості виконувати свої обов’язки та швидко озброюватися істиною.) Ваше узагальнення в основному охоплює ключові аспекти нашої попередньої бесіди – дуже добре. Чи не було щось пропущено? (Є ще один пункт: зміна поглядів людей, щоб вони зрозуміли, що проповідування Євангелія – це не просто обов’язок євангельських працівників, а відповідальність, від якої не можуть ухилитися всі ті, хто вірить у Бога й слідує за Ним. Це істина, яку повинні осягнути Божі обранці.) Ще один аспект проповідування Євангелія полягає в тому, що воно є відповідальністю й зобов’язанням кожної людини. Чи знаєте ви мету бесіди про цю істину? Вона полягає в тому, щоб виправити відхилення в сприйманні людей. Чи знаєте ви, у яких аспектах є відхилення? (Не знаю.) Те, що ви не знаєте, доводить, що ви не розумієте цього аспекту істини. Тож, чому Мені потрібно було бесідувати про цю істину? З позитивного боку, це один з аспектів істини, який люди повинні зрозуміти. З негативного боку, це потрібно для того, щоб виправити відхилення, які всі люди мають у своєму розумінні проповідування Євангелія.

У багатьох людей є відхилення в розумінні проповіді Євангелія. Деякі думають: «Зараз я виконую особливий обов’язок, тому проповідування Євангелія не має до мене ніякого стосунку. Це не моя турбота. Отже, істини, принципи та Божі вимоги, які необхідно розуміти для проповідування Євангелія, мене не стосуються. Мені не потрібно розуміти ці речі». Тому, коли відбувається бесіда щодо цього аспекту істини про проповідування Євангелія, вони виявляють недбалість, не обмірковують його ретельно й не приділяють йому уваги. Навіть якщо вони слухають, то не знають, про що йшлося. Є й такі, що кажуть: «Після того, як я повірив у Бога, я завжди був лідером. Я маю рівень і працездатність. Я народжений бути лідером. Видається, що обов’язок, покладений на мене Богом, і моя життєва місія – бути лідером». Неявно вони мають на увазі, що проповідування Євангелія не має до них ніякого стосунку. Тому, коли відбувається бесіда щодо істини про проповідування Євангелія, вони не сприймають її серйозно. Коли їх просять узагальнити, про що відбувалася бесіда на минулому зібранні, деякі люди довго гортають свої нотатки й однаково не знають. Чому так відбувається? Через їхню погану пам’ять? (Ні.) Через те, що в них забагато справ і голова забита? (Ні.) Не через це. Це показує, що ставлення людей до істини – це відраза та відсутність любові до неї. Тому Я попереджаю й повідомляю всіх, що проповідування Євангелія не є особливою відповідальністю певного типу чи групи людей, воно є відповідальністю кожної людини, яка слідує за Богом. Чому люди повинні розуміти істину проповідування Євангелія? Чому їм потрібно знати ці істини? Проповідування Євангелія – це місія та обов’язок, які повинен прийняти кожен як створена істота, як один із тих, хто слідує за Богом, незалежно від віку, статі, чи того, молода людина, чи стара. Якщо ця місія приходить до тебе й вимагає, щоб ти присвятив себе, заплатив ціну або навіть віддав своє життя, що тобі слід робити? Твій обов’язок – прийняти її. Це істина, це те, що ти маєш зрозуміти. Це не проста доктрина – це істина. Чому Я кажу, що це істина? Тому що, незалежно від того, як змінюються часи, як минають десятиліття, чи як змінюються місця та простори, проповідування Євангелія та свідчення про Бога завжди буде позитивним. Його значення та цінність ніколи не зміняться: на нього абсолютно не вплинуть зміни в часі чи географічному положенні. Проповідування Євангелія та свідчення про Бога є вічним, і як створена істота, ти повинен це прийняти й практикувати. Це вічна істина. Деякі люди кажуть: «Обов’язок, який я виконую, не охоплює проповідування Євангелія». Однак ця істина, пов’язана з проповідуванням Євангелія, є істиною, яку люди повинні розуміти, тому що вона стосується видінь, і всі ті, хто вірить у Бога, повинні її розуміти; ця істина є основою віри в Бога і є корисною для життя-входження. Ба більше, незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш у церкві, ти матимеш можливість контактувати з невіруючими, а отже, й відповідальність проповідувати їм Євангеліє. Коли ти зрозумієш істину проповідування Євангелія, ти знатимеш у своєму серці: «Моя відповідальність – поширювати нову роботу Бога та Євангеліє Божої роботи зі спасіння людства. Незалежно від часу й місця, від мої посади чи ролі, якщо я служу актором, я зобов’язаний проповідувати Євангеліє, і якщо я зараз є церковним лідером, я також зобов’язаний проповідувати Євангеліє. Незалежно від того, який обов’язок я зараз виконую, я зобов’язаний поширювати Євангеліє Царства. Щоразу, коли є можливість або вільний час, я повинен іти й проповідувати Євангеліє. Це відповідальність, від якої я не можу ухилитися». Чи так зараз думає більшість людей? (Ні.) Що ж тоді думає більшість людей? «У мене зараз є певний обов’язок. Я вивчаю й заглиблююся в конкретну професію, галузь знань, тому проповідування Євангелія не має до мене ніякого стосунку». Що це за ставлення? Це ухилення від своєї відповідальності та місії, негативне ставлення. Ці люди не дбають про Божі наміри, вони бунтують проти Бога. Ким би ти не був, якщо тобі бракує відчуття ноші щодо проповідування Євангелія, чи не є це ознакою того, що тобі бракує совісті й розуму? Якщо ти не співпрацюєш активно, не берешся за справи й не коришся, то ти робиш усе формально, пасивно й негативно – таке ставлення є неприйнятним. Незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш, незалежно від того, якої професії чи галузі знань він стосується, одним із головних результатів, яких ти досягаєш, має бути твоя здатність свідчити про Євангеліє Божої роботи зі спасіння людства та поширювати його. Це мінімальна вимога до створеної істоти. Якщо ти не можеш виконати навіть цієї мінімальної вимоги, що ти отримав від виконання свого обов’язку за ці роки віри в Бога? Що ти здобув? Чи розумієш ти Божі наміри? Навіть якщо ти виконував свій обов’язок протягом багатьох років і став вправним у своїй професії, якщо ти не можеш нічого сказати про будь-який аспект істини або бесідувати про нього, коли тебе просять свідчити про Бога, у чому тут проблема? Проблема в тому, що ти не розумієш істини. Деякі люди можуть вважати, що несправедливо казати, ніби вони не розуміють істини. Вони можуть думати, що ефективно виконували свій обов’язок, але вони не розуміють видінь Божої роботи та Його наміру спасти людство. Чи дорівнює це розумінню істини? Принаймні, ти не заклав фундаменту в істинному шляху для своєї віри в Бога. Ти не несеш жодної ноші щодо поширення Божої роботи та Євангелія Його спасіння для людства, і тобі бракує будь-якого прозріння, розуміння чи сприймання. Чи можна тоді тебе справді вважати тим, хто слідує за Богом? Чи встановив ти нормальні стосунки з Богом? Якщо ти не досягнув жодної з цих речей, ти не володієш істиною-реальністю.

Тепер повернімося до теми, яку ми обговорювали раніше. Проповідування Євангелія – це відповідальність і зобов’язання всіх Божих обранців. Що саме кожен повинен зрозуміти після обговорення цього аспекту істини? Незалежно від того, чи платить людина ціну, чи зрікається своєї сім’ї та роботи, щоб присвятити себе Богові, чи навіть віддає своє життя, насправді все це – поверхневі речі. Чого Бог зрештою вимагає від людей? Того, щоб з твоїм духовним зростом і зрілістю твого життя з плином часу ти поступово починав розуміти різні істини про Божу роботу та Його намір спасти людство. Щоб твоя ноша щодо проповідування Євангелія та свідчення про Бога ставала дедалі очевиднішою, а твоя рішучість нести цей обов’язок сильнішою. Якщо церковний лідер працює багато років, але в міру того, як йдуть роки його лідерства в церкві, відчуває дедалі менше натхнення, стає дедалі менше зворушеним, і має дедалі менше відчуття ноші, коли йдеться про проповідування Євангелія, то наскільки добре він виконує свій обов’язок? (Не дуже добре.) Чому? Яка виникає проблема? Якщо в нього розвивається такий стан або він живе в ньому, то принаймні одне можна сказати напевно: протягом цих років він не прагнув до істини й не виконував жодної справжньої роботи. Така людина подібна до бюрократичного кадру великого червоного дракона. Як наслідок, вона не має жодної ноші й жодного прозріння щодо проголошення Божого імені та свідчення про Його роботу. Хіба це не результат? (Так.) Це невідворотний результат. Незалежно від того, скільки років ця людина працювала, навіть якщо вона думає, що має великий духовний зріст, що може дбати про Божу ношу й служити згідно з Божими намірами, та коли доходить до проповідування Євангелія, вона відступає, не знає, як це робити. Коли вона зустрічає людей, які жадають Божої появи й приходять шукати та досліджувати істинний шлях, у неї відбирає мову. Вона не може сказати ні слова й не знає, з чого почати. У чому тут проблема? У тому, що вона не розуміє істини й не здобула її, тому не може свідчити про Бога. Лише ті, хто розуміє істину, можуть свідчити про Бога. Проповідування Євангелія та свідчення про Бога входять до кола твоїх обов’язків. Якщо ти розумієш істину, якщо ти її здобув, чому тобі нічого сказати, коли ти зустрічаєш людей, що досліджують істинний шлях? Хіба це не проблема? Чи часто ви опиняєтеся в таких ситуаціях? (Так.) У чому тут проблема? У вас немає ноші. Чи є відсутність ноші проблемою? Чи можете ви виконувати свій обов’язок без ноші? Навіть якщо ви виконуєте свій обов’язок, чи можете ви робити це віддано? Чи можете ви виконувати його так, щоб це відповідало стандарту? Хоча проблема відсутності ноші, можливо, і не є фатальною, вона все ж серйозна, тому що впливає на те, наскільки добре ти виконуєш свій обов’язок. Хіба цю проблему не потрібно розв’язати? (Потрібно.) Тож як це зробити? Ви маєте змінити свої помилкові погляди на проповідування Євангелія та зрозуміти його істину. Уся робота, якою ви зараз займаєтеся, безпосередньо пов’язана з проповідуванням Євангелія й входить до його сфери. Вона спрямована на те, щоб свідчити про Бога, поширювати євангельську роботу, давати свідчення про Боже ім’я та популяризувати це Євангеліє Божої роботи зі спасіння людства, щоб більше людей дізналося про нього й прийшло до Бога, прийняло Боже завоювання, отримало Його спасіння, і зрештою, якщо їм пощастить, отримали Його вдосконалення – це ще краще. Що означає, щоб більше людей прийшло до Бога, і якого кінцевого результату це має досягти? (Щоб більше людей отримало Боже спасіння.) Чому ця мета повинна бути досягнута? Тому що це Божий намір. Ось чому ми невтомно пояснюємо ці істини. Якби це не мало нічого спільного з Божим наміром, то розмови про всі ці речі були б марними й порожніми. Оскільки це Божий намір, ми роз’яснюємо його й допомагаємо всім зрозуміти, щоб вони знали, що це істина, і що кожен повинен докладати зусиль до цієї істини проповідування Євангелія, щоб кожна людина мала таке прозріння й розвинула таку ношу.

Наступне питання: чому ми повинні дати можливість більшій кількості людей зрозуміти Божий намір, щоб вони могли проповідувати Євангеліє й виконувати свої обов’язки? Чому це слід робити? Дехто може сказати: «Бог хоче, аби кожна людина була спасенна, і не бажає, щоб хтось зазнав загибелі, тому ми повинні дати можливість більшій кількості людей прийняти Божу роботу». Це твердження правильне, але воно не є суттєвою відповіддю на питання. Отже, що ж є суттєвою відповіддю на це питання? Чи знаєте ви? (Бог хоче здобути групу однодумних з Ним людей.) Бог хоче здобути групу однодумних з Ним людей, і це повинно бути досягнуто через поширення Євангелія. Зараз ми говоримо про широке проповідування Євангелія. Чи є різниця між широким проповідуванням Євангелія та здобуттям групи людей? (Так.) Тоді яка мета широкого проповідування Євангелія? (Спасти якомога більше людей.) Спасти якомога більше людей – це принцип Божого спасіння, але не відповідь на це питання. Відколи почалася ця робота, Я неодноразово говорив про те, що цього разу Бог прийшов виконати роботу, щоб започаткувати період, принести новий період і покласти край старому – принести період Царства й покласти край періоду Благодаті. Усі, хто приймає Божу роботу в останні дні, засвідчили цей факт. Бог виконує нову роботу: висловлює істину, щоб судити людство, очищає й спасає людство. Євангеліє Царства почало поширюватися в багатьох країнах. Це людство вже вийшло з періоду Закону й періоду Благодаті. Воно більше не читає Біблію, не живе під хрестом і не звертається до імені Спасителя Ісуса. Натомість воно молиться в ім’я Всемогутнього Бога й одночасно приймає нинішні Божі слова як принципи, методи та цілі виживання у своєму житті. У цьому сенсі, хіба ці люди ще не ввійшли в новий період? (Так.) Вони ввійшли в новий період. Отже, у якому періоді досі живе ще більше людей, які не прийняли Євангеліє останніх днів і нові Божі слова? Вони досі живуть у періоді Благодаті. Тепер, яка ваша відповідальність? Вивести їх із періоду Благодаті в новий період. Чи можете ви виконати Боже доручення, просто молячись до Бога й звертаючись до Його імені? Чи достатньо просто проповідувати кілька Божих слів? Безумовно, ні. Це вимагає від усіх вас мати ношу, щоб узяти на себе це доручення з проповідування Євангелія, широко розповсюджувати Божі слова, популяризувати Божі слова різними способами, а також популяризувати й поширювати Євангеліє Царства. Що означає поширювати? Це означає передавати Божі слова тим, хто не прийняв Божу роботу в останні дні, доводити до відома більшої кількості людей, що Бог виконує нову роботу, а потім давати їм свідчення про Божі слова, використовувати свій досвід, щоб давати свідчення про Божу роботу, а також привести їх у новий період – так вони ввійдуть у новий період так само, як і ви. Божий намір ясний. Він полягає не лише в тому, щоб ви, хто почув Його слова, прийняв їх і слідував за Ним, увійшли в новий період, а й у тому, щоб привести в цей новий період усе людство. Це Божий намір, і це істина, яку повинна розуміти кожна людина, що зараз слідує за Богом. Бог веде в новий період не групу людей, малу фракцію чи невелику етнічну групу; радше, Він має намір привести в новий період усе людство. Як можна досягти цієї мети? (За допомогою широкого проповідування Євангелія.) Дійсно, вона повинна бути досягненою за допомогою широкого проповідування Євангелія з використанням різних його методів і засобів. Говорити про широке проповідування Євангелія легко, але як це конкретно робити? (Це вимагає людської співпраці.) Саме так, це вимагає людської співпраці. Якщо люди завжди чіпляються за якісь старі речі у своїх серцях, приховують певні перекручені елементи, тримаються за старі приписи та практики, але не сприймають євангельську роботу серйозно й не приймають Божого доручення, ставлячись до євангельської роботи як до чогось, що їх не стосується, чи можуть такі люди бути просунуті та використані Богом? Чи можуть вони бути придатними жити перед Богом? Чи можуть вони отримати Боже схвалення? Абсолютно ні. Тому Я мушу давати вам поради щодо вашого способу мислення, звертаючи увагу на будь-які елементи, яких ви не розумієте, і невтомно пояснювати відповідні істини, доки ви їх не осягнете. Незалежно від того, наскільки ви можете бути заціпенілими й недоумкуватими, Я маю продовжувати говорити з вами й допомогти вам зрозуміти, що це Божий намір, обов’язок, який ви повинні виконувати, а також ваша місія й ваше зобов’язання у цьому житті. Якщо ти не звертаєш уваги на те, що Я кажу, або не розумієш цього, Я маю продовжувати говорити. Навіть якщо тобі це набридло, Я маю продовжувати говорити, доки ти не зрозумієш істину. Що таке істина? Істина – це те, що висловлює Бог, це Божі наміри, Божі вимоги до людства та істина-реальність, якою повинні володіти люди в новому періоді. Як люди повинні ставитися до Божих намірів? Вони повинні беззастережно й абсолютно приймати їх, потім коритися й співпрацювати, тим самим задовольняючи їх. Це зобов’язання людини. Чи розумієте ви, коли Я так кажу? Дехто може сказати: «Ой леле, Бог вимагає, щоб люди прийняли Його доручення, але як це стосується нас, незначних людей?» Як ви думаєте, чи має це до них якийсь стосунок? (Так, має.) Який стосунок це має до них? Дозвольте Мені пояснити. Бог – Творець, а люди – Його створені істоти. Який зв’язок між «творити» й «створений»? Це зв’язок між суб’єктом і об’єктом дії, між суб’єктом і об’єктом творення. Оскільки наміри Творця стали тобі відомі, яким повинно бути твоє відповідне ставлення? (Прийняти їх і співпрацювати з усіх сил.) Саме так, ти повинен коритися їм і приймати їх, співпрацюючи з усіх сил, незважаючи на ціну. Чи включає ця співпраця пошук істини? Чи включає вона розуміння істини? Вона включає і те, і інше. Оскільки ти розумієш Божі вимоги й доручення, вони пов’язані з твоєю місією, є твоїм обов’язком – оскільки ти це знаєш, ти повинен це прийняти. Це повинен зробити кожен, хто має совість та розум. Якщо ти знаєш Божі вимоги й доручення, але не можеш їх прийняти, то ти позбавлений і совісті, і розуму, і не заслуговуєш називатися людиною. Деякі люди можуть досі не розуміти й думати: «Як Божі наміри стосуються нас?» Якщо Божі наміри не мають до тебе жодного стосунку, то ти не слідуєш за Богом і не належиш до Божого дому. Наприклад, твої батьки народили тебе й виховували багато років; ти їв їхню їжу, жив у їхньому домі й витрачав їхні гроші. Але коли вдома виникає проблема, а ти кажеш, що вона тебе ніяк не стосується, ти її ігноруєш і просто тікаєш. Що ти за негідник? М’яко кажучи, ти чужинець; насправді ти бунтівний негідник, звір у людській подобі, нижчий за тварину. Божий намір був тобі роз’яснений, і Бог каже: «Ви прийняли цей етап роботи, і Я вже дав вам ці слова першими, щоб ви могли почути їх першими, і ви їх почули, зрозуміли й сприйняли. Тепер Я також розповім вам про Мій намір і про Мою вимогу до вас. Ви повинні популяризувати Мою роботу, Мої слова, а також те, що Я збираюся здійснити, щоб усе людство почуло Мій голос; ви повинні поширювати Моє Євангеліє Царства, щоб дозволити всьому людству швидко прийняти Божу роботу й увійти в період Царства. Це Божий намір і вимога». Як ти повинен розмірковувати, почувши це? Яке ставлення ти повинен мати? Як ти повинен вибирати? Як ти повинен виконувати обов’язок створеної істоти? Деякі люди можуть відчувати, що ноша важка, але самого відчуття недостатньо; тобі потрібні дії та справжнє розуміння. Ти повинен молитися до Бога так: «О Боже, Ти довірив мені відповідальність проповідувати Євангеліє – це Твоє піднесення. Хоча я надто мало розумію істини, я готовий зробити все можливе, щоб виконати це доручення. Я слухав так багато проповідей і зрозумів деякі істини – усе це Твоє благословення, і тепер я маю цю відповідальність свідчити про Божі слова й роботу, щоб виконати це доручення». Це правильно; коли люди мають богопокірне серце, Він їх наставляє. Бог уже все чітко розповів людям і сказав, що популяризація Божого Євангелія – це зобов’язання й відповідальність, від яких ніхто не може ухилитися. Це довічний обов’язок, обов’язок кожної створеної істоти. Чи містять ці слова повеління від Бога? Чи містять вони Його напучування? (Так.) Чи містять вони Божий намір? (Так.) Чи містять вони істини, які люди повинні розуміти? (Так.) Чи є тут принципи та шляхи практики, якими можна слідувати? (Так.) Скільки пунктів Я загалом згадав? (Чотири. Перший: Боже повеління й напучування. Другий: Божий намір. Третій: істини, які ми повинні зрозуміти. Четвертий: принципи та шляхи практики, якими потрібно слідувати.) Правильно. Я згадав загалом ці чотири пункти. Далі побесідуймо про конкретний зміст кожного з них.

Перший пункт: Боже повеління. Яке Боже повеління? (Популяризувати Євангеліє Царства.) Широко проповідувати Євангеліє Царства. Другий пункт: Божий намір. Який Божий намір? Довести до відома більшої кількості людей, що Бог уже прийшов, виконує нову роботу та має намір змінити період, покласти край старому періоду й привести людство в новий. Це Божий намір, чи не так? Чи можна сказати, що Божий намір полягає в поширенні Євангелія? Усе не так просто. Поширення Євангелія має кінцеву мету й результат – якими вони мають бути? (Доведення до відома більшої кількості людей, що Бог прийшов, виконує нову роботу й має намір покласти край старому періоду й привести все людство в новий.) Правильно, привести все людство в новий період. Який вплив це має на людство? Людство входить у новий період; цей період перетворюється. Отже, який Божий намір? Будь ласка, повторіть. (Бог має намір змінити період, покласти край старому періоду й привести людство в новий.) Ви не можете нічого пропустити – ви все записали? (Так.) Третій пункт: істина, яку люди повинні зрозуміти. Якою має бути ця істина? (Проповідування Євангелія – це обов’язок і відповідальність кожної створеної істоти.) Це істина. У межах цієї істини люди повинні прийняти обов’язок з проповідування Євангелія, а потім знайти принципи та шляхи практики в межах цього твердження. Це твердження є істиною для людей. Яке твердження? (Проповідування Євангелія – це обов’язок і відповідальність кожної створеної істоти.) Це має бути обов’язком і місією. Як ви розумієте обов’язок і місію? Обов’язок – це відповідальність, яку людина повинна виконувати, а відповідальність, яку людина повинна виконувати, також є її обов’язком. Але місія – це інше; вона більша, доречніша, має глибше значення й більшу вагу, ніж відповідальність. Ви це записали? (Так.) Отже, Я дещо помітив: усе, що ми обговорюємо, потрібно записувати, перш ніж ви отримаєте про це уявлення. Якщо ви не записуєте, а просто слухаєте, це навіть не залишає уявлення. Про що це свідчить? Це показує, що люди не розуміють істини; вони осягають лише трохи доктрини й знають визначення, поняття та загальні риси певних істин. Коли ж доходить до конкретних деталей цих істин, до того, як їх практикувати й застосовувати, вони не мають жодного уявлення, чи не так? Більшості з вас нескладно говорити про доктрину дві-три години, але коли доходить до застосування істини для розв’язування ситуацій з використанням принципів і шляхів практики, які ви пережили й зрозуміли, – це складно. У чому тут проблема? У нерозумінні істини, чи не так? Тепер перейдімо до четвертого пункту. Який четвертий пункт? (Принципи та шляхи практики, якими людина повинна слідувати.) Як визначаються ці принципи та шляхи? Вони визначаються на основі двох речей: перша – Божий намір, а друга – істина. Ці дві речі люди повинні розуміти. Наприклад, якщо ти не хочеш проповідувати Євангеліє, коли тебе просять, але Бог каже, що проповідування Євангелія – це Його намір, що тобі слід робити? Якими мають бути твої принципи практики? Яким має бути твоє ставлення? Ти повинен коритися й приймати це повністю, без відмов, без аналізу чи проникливого спостереження, без запитань про причину. Це справжня покора. Це важливий принцип, якого слід дотримуватися в практиці істини. Коли ми говоримо про Божий намір у визначальному сенсі, що зазвичай мається на увазі? Божий намір – це, по суті, Боже бажання, мета, джерело та відправна точка Його дій. В межах духовної термінології це називається Його «наміром» або «видінням». Коли Бог відкриває тобі Свій намір, Він дає тобі загальний напрямок, повідомляючи тобі, що Він має намір робити. Однак, якщо Бог не надає подробиць або принципів, чи знаєш ти точний шлях і напрямок практики? Не знатимеш. Ось чому, коли Я кажу людям щось зробити, ті, хто має голову на плечах, серце й дух, прийнявши завдання, одразу ж шукатимуть деталі й конкретні способи його виконання. Ті, хто не має голови на плечах, серця й духу, можуть подумати, що це легко, і кинутися до дії, не чекаючи подальших деталей. Ось що означає не мати голови на плечах і виконувати завдання наосліп. Коли ти отримуєш доручення від Бога й прагнеш виконати свій обов’язок і завершити свою місію, ти мусиш спочатку зрозуміти Божий намір. Тобі потрібно знати, що це доручення походить від Бога, що це Його намір, і ти повинен прийняти його, дбати про нього і, що важливіше, коритися йому. По-друге, ти повинен з’ясувати, які істини тобі потрібно зрозуміти, щоб виконати цей обов’язок, яких принципів ти повинен дотримуватися і як практикувати так, щоб це приносило користь Божим обранцям і роботі Божого дому. Це принципи практики. Зрозумівши Божий намір, ти повинен негайно шукати й зрозуміти істини, пов’язані з виконанням цього обов’язку, а зрозумівши істину, визначити принципи та шлях практики цих істин. Що мається на увазі під «принципами»? Зокрема, принцип – це те, на чому має ґрунтуватися досягнення мети або отримання результатів під час практики істини. Наприклад, якщо тобі доручено придбати річ, якими є конкретні принципи практики? По-перше, тобі потрібно зрозуміти характеристики та модель речі, яку потрібно придбати, стандарти якості, яким вона повинна відповідати, і чи є її ціна прийнятною. У процесі пошуку ти отримаєш ясність щодо конкретних принципів практики. Ці принципи надають тобі шкалу й діапазон – усе буде добре, доки ти залишатимешся в цьому діапазоні. Коли ти зрозумів основні принципи щодо характеристик, якості та ціни речі, це означає, що ти осягнув необхідні стандарти для виконання цього завдання. Це означає, що ти, по суті, навчився практикувати. Щоб практикувати істину, потрібно осягнути принципи. Принципи – це ключ, найосновніший елемент. Якщо ти осягнув фундаментальні принципи виконання свого обов’язку, це означає, що ти розумієш необхідні стандарти для виконання цього обов’язку. Оволодіння цими принципами рівнозначне знанню, як практикувати істину. Отже, виходячи з чого встановлюється ця здатність практикувати? На основі розуміння Божого наміру та істини. Чи вважається розумінням істини лише знання одного речення про те, чого вимагає Бог? Ні, не вважається. Яким стандартам потрібно відповідати, щоб вважатися людиною, що розуміє істину? Ти повинен розуміти значення й цінність виконання свого обов’язку, і якщо ти розібрався в цих двох аспектах, ти зрозумів істину виконання свого обов’язку. Крім того, зрозумівши істину, ти мусиш також осягнути принципи виконання свого обов’язку й шляхи практики. Як тільки ти зможеш осягнути й застосувати принципи виконання свого обов’язку, а іноді й застосувати трохи мудрості, ти зможеш забезпечити ефективність виконання свого обов’язку. Осягаючи ці принципи й діючи згідно з ними, ти можеш бути здатним практикувати істину. Якщо ти виконуєш свій обов’язок, не домішуючи жодних людських намірів, і робиш це в абсолютній покорі Божим вимогам і згідно з упорядкуваннями роботи від Божого дому, повністю відповідаючи Божим словам, то ти повністю виконав свій обов’язок так, що це відповідає стандарту, і навіть якщо в результатах можуть бути деякі розбіжності порівняно з Божими вимогами, це однаково вважається досягненням Божих вимог. Якщо ти виконуєш свій обов’язок повністю відповідно до принципів, якщо ти відданий, робиш усе, що в твоїх силах, то виконання твого обов’язку повністю відповідає Божому наміру. Ти виконав свій обов’язок як створена істота всім своїм серцем, розумом і силою, що є результатом, досягнутим завдяки практиці істини. Отже, щоб осягнути принципи й шляхи практики, що ти повинен зрозуміти в першу чергу, щоб досягти цього результату? (По-перше, ми повинні зрозуміти Божий намір, а потім прийняти його й коритися йому повністю й не відмовляючись.) Ось, чим люди повинні володіти в аспекті практики й ставлення. Що слід зрозуміти далі? Ти повинен зрозуміти істину, а деталі в істині становлять принципи й шляхи. Щоб осягнути принципи та шляхи практики, якими ти повинен слідувати, перше, що ти мусиш зрозуміти, – це Божий намір, друге – істина. Це два основні пункти, а все інше – це детальний зміст, що міститься в них.

На цьому ми тимчасово закінчимо з першою категорією, що стосується тих, хто виконує свій обов’язок з проповідування Євангелія. Сьогодні Я додав ще дещо як доповнення, яке має слугувати підказкою щодо основної теми, яка обговорювалася минулого разу. Водночас воно слугує попередженням, щоб усі усвідомили важливість цієї істини, щоб кожне завдання, яким ти зараз займаєшся, і кожен обов’язок, який ти виконуєш, були орієнтовані на цей напрямок і мету й виконувалися, виходячи з того, що все пов’язано з проповідуванням Євангелія. Хоча ти не на передовій і не взаємодієш з потенційними одержувачами Євангелія, можна сказати, що всі обов’язки, які ти зараз виконуєш, пов’язані з євангельською роботою. Виходячи з цього, чи не повинен кожен мати ясніше й більш просвітлене розуміння істини, пов’язаної з проповідуванням Євангелія? (Так.) Чи отримали ви ясне уявлення про вагу та важливість обов’язку з проповідування Євангелія, завдяки сьогоднішньому доповненню? (Так.) Тож, яке ставлення до цієї істини буде найбільш доречним і належним у майбутньому? Поширення Євангелія – це Божий намір. Бог має намір покласти край цьому старому періоду й привести більше людей перед Нього, вивести їх зі старого періоду в новий. Це Божий намір, і це те, що кожен повинен зрозуміти. Дехто може сказати: «Я розумію, але не можу знайти в собі необхідного ентузіазму, щоб проповідувати Євангеліє, і в мене немає серця, щоб зробити свій внесок». У чому тут проблема? (У відсутності людськості.) Саме так. Ти визнаєш себе створеною істотою й послідовником Бога, але, якщо ти не звертаєш на це уваги й не вслухаєшся, коли йдеться про Божий намір, про який Він часто нагадує всім, і про Його нагальний намір, чітко пояснений усім людям, то якою людиною ти тоді є? Це прояв відсутності людськості. Ти хочеш шанувати Бога як великого й кажеш, що Він твій Бог і твій Господь, але коли йдеться про Божий намір, ти не виявляєш жодної поваги, жодної уваги. Це відсутність людськості, і така людина безсердечна. На цьому ця тема завершується.

Визначення лідерів і працівників та підстави для їх призначення на посади

Далі обговорімо другу категорію: тих, хто виконує обов’язки лідерів і працівників. Хоча їх і небагато, такі люди відіграють важливу роль з огляду на характер їхньої роботи. Обов’язки лідерів і працівників також охоплюють багато істин – навіть більше, ніж проповідування Євангелія. Чому Я це кажу? Ці обов’язки мають дуже широкий обсяг. Одним з аспектів цих обов’язків є зовнішнє поширення євангельської роботи, а іншим – внутрішній полив і забезпечення Божих обранців, належне управління церковним життям, а також ведення церковних справ і розв’язання всіляких проблем. Тобто лідери і працівники повинні розуміти більше істин, до них висуваються суворіші вимоги щодо певних принципів практики, і їхні стосунки з Богом мають бути тіснішими. Виконання обов’язку лідера або працівника передбачає практику й входження в різні аспекти істини, шляхи, якими йдуть люди, а також багато інших аспектів. Порівняно з виконанням обов’язку проповідування Євангелія, виконання обов’язку лідера або працівника тісніше пов’язано з життям-входженням, а також вимагає досягнення зміни характеру. Це означає, що різноманітні істини, пов’язані з тим, як добре виконувати роботу лідерів, є чисельнішими й ширшими за обсягом. Але скільки б їх не було, вони однаково підпадають під кілька основних тем, тож розгляньмо їх послідовно пункт за пунктом, і ви поступово їх зрозумієте. Почнімо з розмови про визначення лідерів і працівників. Чому необхідно давати їм визначення? Визначення рівнозначне позиціонуванню чогось, тобто воно повідомляє людям про характер й обсяг зобов’язань в межах цих обов’язків, а також про їхні назви, іншими словами, як їх називати. Завдяки точному визначенню цих обов’язків, люди можуть здобути ментальну ясність щодо того, яке становище ця категорія людей займає в Божому розумі, чого Він вимагає від них, і які вимоги Він має до виконання ними цих обов’язків, яким шляхом вони повинні йти, і які принципи практикувати. Незалежно від того, молоді вони чи старі, займають високе й шляхетне становище чи низьке й нице, і незалежно від їхнього походження, у будь-якому разі Бог має для таких людей необхідні стандарти. Іншими словами, є істини, які люди, що виконують такі обов’язки, повинні розуміти; є істини-принципи, які вони повинні осягнути й практикувати, і є певний шлях, яким вони повинні слідувати. Отже, як зазвичай визначають тих, кого обирають з-поміж Божих послідовників для керівництва й роботи? Яке точне визначення? Яким, на думку людей, є визначення? І яке саме становище такі люди займають у серцях інших? Хіба це не пов’язано з визначенням ідентичності й статусу таких людей? Як інші позиціонують цю групу людей у своїх серцях? Як апостолів? Ні. Як учнів? І не як учнів. Чи є люди, які називають їх пастирями? (Так.) Чи є «пастирі» доречною назвою? (Ні.) Чому ні? (Це неправильне становище.) Чи здатні люди виконувати роль пастирів? (Ні.) Оскільки вони не є ні апостолами, ні учнями, і «пастирі» також не є доречним, то яка саме назва є найвідповіднішою для людей, що виконують ці обов’язки? Який термін є більш доречним? (Вартові.) Чи є доречним «вартові»? Я не бачу жодної різниці між цією назвою та «пастирями». Це гучна назва, але робота, яку виконують ці люди, досить незначна. Жодна з цих назв не підходить. Отже, виходячи з характеру обов’язків, які виконують ці люди, яка назва й визначення є більш доречними? Які принципи визначення таких людей? Визначення має відповідати характеру їхньої роботи, а також їхній ідентичності й статусу, і воно має бути якраз правильним, а не надто гучним. Якби ми визначили цих людей як «апостолів», чи не було б це надто гучно? (Так.) Або як щодо «вартових»? (Це ще гучніше.) Чи здатен ти наглядати за людьми? Якщо ні, то ти не вартовий. А як щодо «пастирів»? Що означає «пастирі»? (Людей, які доглядають за отарою.) Це означає людей, які доглядають і наглядають за отарою овець. Насправді ця назва підходить цій групі, виходячи з характеру їхньої роботи. Однак, з огляду на те, що люди можуть узяти на себе в наші дні, чого вони можуть досягти, та на їхні розбещені характери, чи підходить назва «пастирі»? (Ні.) Вона трохи гучна. Вони на це не здатні, і це не відповідає характеру чи обсягу роботи, яку люди виконують у наші дні. Очевидно, ця назва їм не відповідає. Тоді як найдоречніше визначити цю категорію людей? (Як лідерів і працівників.) Ця фраза є досить доречною.

Яка причина появи категорії людей, які є лідерами й працівниками? Як вони з’явилися? У ширшому сенсі вони потрібні для Божої роботи; у вужчому сенсі вони потрібні для роботи церкви й обраним Богом людям. Незалежно від їхньої ідентичності чи статусу, а також від ролі, яку вони відіграють, вони рівні звичайним членами Божих обранців; їхня ідентичність і статус перед Богом однакові. Хоча в церкві існує термін «лідери й працівники», і хоча ці особи є «лідерами» й «працівниками», які виконують інші обов’язки, ніж їхні брати і сестри, їхня назва «створені істоти» перед Богом залишається тією ж; ця ідентичність не зміниться. Різниця між лідерами й працівниками та звичайними членами Божих обранців полягає лише в особливому характері обов’язків, які виконують перші. Ця особливість проявляється головним чином у їхніх керівних ролях. Наприклад, незалежно від кількості людей у церкві, керівник – це її глава. Тож яку роль відіграє цей керівник серед членів? Він керує всіма Божими обранцями в церкві. Отже, який вплив він чинить на всю церкву? Якщо цей керівник обере неправильний шлях, усі люди в церкві слідуватимуть за ним неправильним шляхом, що матиме величезний вплив на всіх Божих обранців у церкві. Візьмемо, наприклад, Павла. Він керував багатьма заснованими ним церквами й обраними Богом людьми. Коли Павло збився зі шляху, церкви та обраний Богом народ, якими він керував, також збилися зі шляху. Отже, коли лідери обирають свій власний шлях, який розходиться з іншими, це впливає не тільки на них, а й на церкви та Божих обранців, якими вони керують. Якщо керівник – правильна людина, яка йде правильним шляхом і прагне до істини й практикує її, тоді люди, якими він керує, будуть нормально їсти й пити Божі слова та нормально прагнути до істини, і, водночас, життєвий досвід і прогрес керівника будуть помітні іншим, а також впливатимуть на інших. Отже, яким є правильний шлях, що ним мусить слідувати керівник? Це здатність вести інших до розуміння істини та до входження в істину, а також вести інших перед Богом. Що означає неправильний шлях? Він означає прагнути до статусу, слави й вигоди, часто виставлятися та свідчити про себе, ніколи не свідчачи про Бога. Який вплив це має на Божих обранців? (Це змушує їх постати перед собою.) Вони відійдуть від Бога й потраплять під контроль цього керівника. Якщо ти ведеш людей до того, щоб вони постали перед тобою, то ти ведеш їх до того, щоб вони постали перед розбещеною людиною, і до того, щоб вони постали перед сатаною, а не перед Богом. Лише ведучи людей до істини можна привести їх до Бога. Керівники й працівники, незалежно від того, чи йдуть вони правильним чи хибним шляхом, мають безпосередній вплив на Божих обранців. Коли вони ще не розуміють істини, більшість Божих обранців сліпо слідують. Лідер може бути хорошою людиною, і вони слідуватимуть за ним; він може бути поганою людиною, і вони також слідуватимуть за ним. Вони не розрізняють. Вони слідують туди, куди їх ведуть, незалежно від того, хто є лідером. І тому надзвичайно важливо, щоб церкви обирали собі в лідери хороших людей. Шлях, яким іде кожна віруюча в Бога людина, безпосередньо пов’язаний зі шляхом, яким ідуть її лідери, і ці лідери й працівники можуть різною мірою на нього впливати. Почнімо з бесіди про ці два напрямки різних істин, пов’язаних з обов’язками лідерів і працівників: з одного боку, правильний шлях, а з іншого – неправильний. Про який із них нам слід побесідувати спершу? (Про неправильний шлях.) Чому ви вибрали його? Краще обговорити спершу правильний шлях чи неправильний? (Неправильний.) Насправді обидва варіанти правильні, але те, який ми обговоримо першим, матиме різний ефект. Якщо ми почнемо з обговорення неправильного шляху, люди зможуть більше дізнатися про правильний шлях у межах неправильного, а також виявити багато негативних речей або знань, які вони зможуть використати, щоб застерегти себе. Вони можуть почерпнути з цього щось позитивне, і якщо ми потім перейдемо до обговорення правильного шляху, люди зможуть глибше й швидше сприйняти те, що є позитивним. Загалом, такий підхід є прийнятним і корисним для людей. Отже, почнімо з обговорення неправильного шляху.

Прийоми, які використовують антихристи, щоб контролювати людей

Коли людину обрано лідером або працівником і вона почала виконувати свої обов’язки, чи має вона дотримуватися певної поведінки? Дехто запитує: «Якої поведінки? Чи має вона підійматися на хмари або повелівати вітром і дощем?» Ні те, ні інше не є правильним. Хоча вона не має ні підійматися на хмари, ні повелівати вітром і дощем, і вже точно не має кричати з дахів, оскільки вона є розбещеною людиною з розбещеним характером і сутністю сатани, у такі моменти кожна людина відчуває глибоко всередині себе громову силу. Усі вони мають високі амбіції та відчувають прагнення досягти успіху у своїй кар’єрі, похизуватися своїми навичками, справити фурор і викластися на повну силу. Поки що не будемо обговорювати, правильне таке прагнення чи ні. Коли когось обирають лідером або працівником, глибоко в душі він приховує дуже складні почуття. Що Я маю на увазі під «складними»? Дехто вважає, що бути обраним лідером зовсім нелегко, і хоча вони не впевнені, чи зможуть добре впоратися, і не знають, яким буде їхній майбутній шлях, притаманна їм природа така, що вони дуже радіють цій можливості, дуже щасливі прийняти це почесне зобов’язання й важку ношу. Крім того, глибоко в душі вони відчувають трохи самовдоволення й везіння. Чому вони відчувають везіння? Вони вважають: «Мене обрали з-поміж десятків інших – я, мабуть, доволі видатний і здібний. Я, мабуть, кращий за звичайних людей, і маю краще сприймання й більше духовного розуміння, ніж більшість. Я вірю в бога багато років, і я багато присвячував себе й докладав зусиль. Факти доводять, що я придатний взяти на себе керівництво церквою, наставляти людей у входженні в божі слова й розумінні істини. Є так багато людей, які розумніші, освіченіші й красномовніші за мене, то чому ж обрали саме мене, а не їх? Це свідчить про те, що я здібний і маю хорошу людськість. Це божа благодать». Ось їхній внутрішній монолог. «Божа благодать» додано наприкінці, але насправді їхні справжні думки й справжнє розуміння містяться в першій частині їхнього монологу. Вони думають: «Хоча я й не змагався і не боровся за це, мене однаково обрали. І що мені тепер робити? Я не можу всіх підвести, я мушу викладатися на повну силу!» І як вони викладаються на повну силу? У свій перший робочий день вони скликають кураторів усіх команд на зібрання і демонструють певну поведінку й енергію. Що це за енергія? Вони діють швидко й рішуче, і їхні слова не розходяться з ділом, оскільки вони жадають справити враження на самому початку. Спершу вони намагаються показати всім, наскільки вони здібні, а потім змусити людей розрізнити й зректися їхніх попередників. Вони кажуть: «Сьогодні спершу приділімо час аналізу мого попередника, наприклад, способам, якими він сковував людей, аспектам роботи, у яких він мав недоліки або був недбалим тощо. Ми можемо про все це побесідувати. Коли ми закінчимо бесіду, і ви матимете чітке розрізнення попереднього лідера, зможете зректися його, більше не будете скуті ним й більше не будете тужити за ним, тоді вас можна буде вважати людьми, що володіють розумінням, а також вірні й покірні богові. На сьогоднішньому зібранні ми почнемо з критики попереднього неправдивого лідера й антихриста. Розвінчаймо його». У відповідь усі кажуть, що вони вже про це побесідували й розрізнили, що попередник був неправдивим лідером і антихристом, тому їм немає чого розвінчувати. Але ці нові лідери не погоджуються і починають виокремлювати людей і змушувати їх бесідувати. Бесіда деяких людей їм не до вподоби, тому вони просять одного з братів і сестер, хто був найближчим до колишнього лідера, розвінчати й проаналізувати його, але, почувши цю бесіду, ці нові лідери думають: «Ця людина не має розрізнення щодо мого попередника й не зреклася його. Здається, він досі займає місце в її серці. Це зовсім не годиться; сьогодні я мушу придумати спосіб повністю розвінчати свого попередника». Потім вони викликають когось, хто був у найгірших стосунках із попереднім лідером, встати й розвінчати його. Щойно ця людина розвінчала попереднього лідера, вони задоволені й думають, що вона гідна зрощування. А кого й що вони хочуть зростити? Вони хочуть зростити спільника, а також власні сили. Ось так проходить перше зібрання. І чи можуть вони досягти своєї мети після цього зібрання? Не так досконало, і не так швидко. Що вони замишляють у своїх серцях? «Немає нічого більш незбагненного, ніж людське серце, і немає нічого зловіснішого за нього. Я маю з’ясувати, що кожна людина думає про мого попередника, і мушу чітко знати, що вони думають про мене, чи знають вони про моє минуле, і чи знають вони про мене все до дрібниць, і врешті-решт показати їм усім, що зі мною краще не зв’язуватися. Але я маю ретельно вибирати свої методи й тактику. Я не можу розкривати свої наміри; я маю приховувати їх». І звідки беруться усі ці думки, методи роботи й мотиви? З їхньої сатанинської природи. Чи є у вас такі прояви? Того дня, коли вас обрали лідерами або працівниками, ви, можливо, почали з того, що застерігали себе не йти неправильним шляхом, не йти шляхом неправдивих лідерів і антихристів. Ви, можливо, казали собі, що мусите відмовитися від статусу і працювати не заради власної слави, вигоди чи статусу, або не керуватися жагою під час роботи, а натомість наполегливо працювати, щоб виконувати свої обов’язки, й бути відданими Богові. Проте з часом дехто не може впоратися з собою, і щойно вони говорять або діють, їхня мета стає дуже ясною – вони негайно намагаються зміцнити свій власний статус і переманити серця людей. Щойно хтось виявляє найменший натяк на незадоволення чи непокору, це їх дратує, і хоча вони можуть відкрито не відторгати цю людину й не нападати на неї, глибоко в душі вони відчувають до неї сильну відразу. Як вони проявляють це почуття відрази? (Вони ігнорують цю людину.) Ігнорування – це тихий прояв, тож які конкретні дії передбачає відраза? Наприклад, на зібраннях вони садять людей, які їм подобаються, навпроти себе, і знаходять причину посадити людей, які їм не подобаються, осторонь. Це напад? (Так.) Це його початок. Вони діють, чи не так? (Так.) Дії серйозніші й суворіші за слова чи думки. Чому вони суворіші? Думати про щось, але не діяти відповідно – походить від розуму й думок. Але щойно з’являється дія, це стає фактом. Коли це стає поведінкою, це не просто розбещений характер сатани, а лихий вчинок. Після того, як людей обирають лідерами, вони привносять у роботу й в обов’язки, які виконують, власні бажання, амбіції та жадання. Але який спільний прояв мають усі люди, що володіють розбещеним характером сатани? Що в них усіх спільного? Вони намагаються захопити владу й зміцнити свій власний статус. Якими засобами вони намагаються захопити владу? Спочатку вони спостерігають у групах тих, хто намагається їм догодити й наблизитися до них. Потім активно наближаються до цих людей і, чи то через лестощі, чи то через надання дрібних послуг, створюють таємні зв’язки й завойовують їхню прихильність, щоб ці люди – з якими вони поділяють вподобання, інтереси й шалені амбіції або однакову природу – стали їхніми затятими послідовниками й об’єднали з ними сили. А яка їхня мета в тому, щоб змусити цих людей об’єднати з ними сили? Зміцнити свій статус і розширити сферу своїх сил. Щойно вони здобувають владу, справа не лише в тому, щоб за ними було останнє слово і все – вони також хочуть, щоб за ними слідувало, підтримувало їх і виступало від їхнього імені більше людей, щоб навіть коли вони кажуть щось неправильне, роблять погані речі або нападають на людей та обмежують їх, все ж знаходилися люди, які робитимуть, як вони скажуть, і схвалюватимуть їх. Ось їхня мета. Потому, якщо одного дня Вишнє виявить їхні проблеми й відсторонить їх, все ж знайдуться люди, які докладуть усіх зусиль, щоб виступати від їхнього імені, стануть на їхній захист і намагатимуться захистити їхню репутацію. І який метод вони використовують у своїх діях, щоб досягти такого результату? Переманювання сердець людей. Вони використовують метод переманювання сердець людей, щоб зміцнити свій статус і розширити сферу своїх сил. Це один із методів, за допомогою яких антихристи захоплюють владу.

Щодо прийомів, які використовують антихристи, щоб зміцнити свій статус, перший – це переманювання сердець людей, а другий – напади на інакодумців і їхнє відторгнення. Переманювання сердець людей означає використання ними методу переманювання тих, хто підлещується й наближається до них, довіряє їм і слідує за ними, незалежно від того, праві вони чи ні. Напади на інакодумців і їхнє відторгнення означає, що вони вважають ворогами всіх, хто розуміє істину і внаслідок цього може їх розрізнити, утримується від слідування за ними й тримається від них якомога далі. Вони ставляться до цих людей як до колючок в їхніх очах та тернів у їхніх боках, і прийом, який вони використовують щодо цих людей, – напади на них і їхнє відторгнення. Наприклад, скажімо, антихрист помічає, що щоразу, коли він бесідує, люди дуже захоплені, дехто робить нотатки або записує його на диктофон. І лише одна молода сестра ніколи не робить нотаток і не висловлюється. Тож він думає собі: «Чи має вона щось проти мене? Чи вона вважає, що я погано бесідую? Ба більше, щоразу, коли я приходжу, інші люди вітають мене й привітно кивають мені, наливають води й пропонують сісти, але вона ніколи так до мене не ставилася. Здається, вона мені не скоряється. Я маю придумати спосіб і знайти можливість провчити її! Яку можливість мені шукати? Я влаштую так, щоб вона зайнялася справою, з якою точно не впорається, – це дасть мені привід вичитати її. Це мій найкращий шанс змусити її скоритися мені». Згодом він влаштовує так, щоб ця сестра відправилась виконувати роботу в якомусь небезпечному місці. Він думає: «Я змушу її піти й проповідувати Євангеліє старому релігійному пастирю, який трохи розпусний і не приймає істини. Подивимося, чи зможе вона навернути його. Що вона скаже на свій захист, якщо не зможе? Якщо вона не скориться мені, я її відішлю!» Потім він каже їй: «Зараз більшість інших братів і сестер дуже високої думки про тебе. Ти віриш у бога багато років, і ти розумієш багато істин. Є один релігійний пастир, який добре знає Біблію, і ти найпридатніша для того, щоб піти й проповідувати йому Євангеліє». Коли сестра зустрічається з пастирем, той бачить, що вона молода й вродлива, і вона йому подобається – він навіть дозволяє собі деякі вільності з нею. Повернувшись, сестра каже, що не хоче знову туди йти, на що антихрист відповідає: «Церква призначила тобі проповідувати йому Євангеліє. Це твій обов’язок, ти мусиш іти!» Почувши це, сестра не має іншого вибору, окрім як послухатися, і в результаті вона плаче після кожного візиту. Цей лідер здатний робити такі речі, щоб нападати на інших і мститися їм. Що це за людина? Зла людина. Якби він був жінкою, чи пішов би він у такій ситуації? (Ні.) Абсолютно ні. Він уникав би цього більше, ніж будь-хто. Він бачить, хто йому не подобається, кого легко образити, хто йому не скоряється й не підлещується до нього, а потім знаходить можливості, щоб плести інтриги проти цих людей і мститися їм. Скажіть Мені, коли людина має погані й злі наміри, хіба вона не здатна на всілякі жахливі вчинки? І як виникають ці погані, злі наміри? Одна з головних причин полягає в тому, що їхня природа-сутність надто погана й злостива, а інша – у тому, що в них немає богобоязливого серця. Коли люди не мають богобоязливого серця, немає нічого, чого б вони не наважилися зробити; вони не просто шкодитимуть іншим людям, вони можуть навіть робити такі речі, як судити й зраджувати Бога; для них завдавати шкоди людям – це дрібниця. Вони не вважатимуть це великою справою, незалежно від того, скільки шкоди вони завдадуть іншим людям; у них немає співчуття до інших, і в своїй основі вони дуже злостиві. І яка була мета цього антихриста, коли він штовхав цю молоду сестру у вогняну яму? Він робив це не для того, щоб проповідувати Євангеліє й здобувати людей, а лише для того, щоб мучити її. Яких людей вони мучать? Чи мучитимуть вони тих, хто їм підкоряється й слухається їх? Ні, не мучитимуть. То чому ж із сестрою повелися саме так? (Бо вона йому не скорилася.) Бо вона йому не скорилася, не підлещувалася до нього, не робила, як він казав, і не вважала його за велику цяцю, а натомість зневажала його; у результаті з нею так повелися й завдали їй шкоди. Коли антихристи завдають людям шкоди в такий спосіб, як зазвичай реагуватимуть ті, хто має малий духовний зріст і не розуміє істини? Вони думатимуть собі: «Ближчий начальник важливіший за далекого. Зараз ми під контролем цієї людини, тож нам слід робити, як вона каже, і йти туди, куди вона нам скаже. Як інші ставляться до неї, так і нам слід ставитися. Ми мусимо бути як усі. Ми маємо підлещуватися до неї так само, як інші, і ми маємо робити це краще й уважніше за інших. Тільки тоді цей лідер дасть нам спокій. Цьому лідеру нелегко служити – не варто з ним зв’язуватися!» І хіба це не саме той результат, який антихрист хоче бачити? (Так.) У цьому він досяг своєї мети. Хіба це не той самий прийом, який сатана використовує, щоб знущатися з людей? (Так.) Про що це свідчить? Про те, що їхні дії представляють сатану. Вони стали каналом сатани і його представником; вони діють від його імені. Чи є виконання обов’язку в такий спосіб справжнім? Чи є це служінням Богові? (Ні.) Такі лідери не гідні називатися лідерами – це злі люди й сатани.

Щойно антихристи стають лідерами, першим ділом вони намагаються переманити серця людей, щоб змусити тих вірити їм, довіряти й підтримувати їх. Коли їхній статус закріплюється, вони починають поводитися ненормально. Щоб захистити свій статус і владу, вони починають нападати на інакодумців і відторгати їх. Щодо інакодумців – особливо щодо людей, які прагнуть до істини, – антихристи не гребуватимуть нічим і використовуватимуть послідовні, точні й невблаганні методи, щоб придушувати їх, нападати на них і мучити. Лише поваливши й очорнивши кожного, хто загрожує їхньому статусу, вони почуваються спокійно. Усі антихристи такі. Яка їхня мета у використанні цих незліченних тактик з переманювання й придушення людей? Їхня мета – здобуття влади, зміцнення свого статусу, уведення людей в оману й контроль над ними. Що представляють їхні наміри й мотиви? Вони бажають створити власне, незалежне царство, виступити проти Бога. Така сутність навіть серйозніша за розбещений характер: дикі амбіції й віроломні інтриги сатани повністю розвінчані. Це не просто проблема викриття розбещеного характеру. Наприклад, коли люди трохи зарозумілі й упевнені у власній праведності або іноді трохи лукаві й брехливі, це лише викриття розбещеного характеру. Тим часом усе, що роблять антихристи, спрямовано на те, щоб – переманювати серця людей, нападати на інакодумців й відторгати їх, зміцнювати свій статус, захоплювати владу й контролювати людей. Яка природа цих дій? Чи практикують вони істину? Чи ведуть вони Божих обранців до входження в Божі слова й приходу перед Бога? (Ні.) То що ж вони роблять? Вони змагаються з Богом за Його обранців, борються за серця людей і намагаються створити власне, незалежне царство. Хто має займати місце в серцях людей? Бог. Але все, що роблять антихристи, є прямо протилежним цьому. Вони не дозволяють Богові чи істині займати місце в серцях людей; натомість вони хочуть, щоб місце в серцях людей займала людина, лідер, яким вони є, і сатана. Щойно вони виявляють, що не займають місця в чиємусь серці, що ця людина не ставиться до них як до лідера, вони вкрай незадоволені та, імовірно, намагатимуться придушувати її й мучити. Усе, що антихристи роблять і говорять, обертається навколо їхнього статусу й репутації та має на меті змусити людей високо цінувати їх, заздрити й поклонятися їм та навіть боятися їх. Вони хочуть змусити Божих обранців ставитися до них як до Бога, думаючи: «У якій би церкві я не перебував, люди повинні слухати мене й орієнтуватися на мене. Хто б про яку проблему не доповідав Вишньому, це має проходити через мене, їм дозволено доповідати лише мені, а не безпосередньо Вишньому. Якщо хтось скаже мені «ні», я покараю його, щоб кожен, хто бачить мене, відчував страх, тривогу й трепет у серці. Ба більше, якщо я даю наказ або щось стверджую, ніхто не сміє не погодитися; що б я не сказав, люди мусять із цим погоджуватися. Вони мусять беззаперечно слухати мене, коритися мені в усьому, і саме я маю там всім заправляти». Саме таким тоном говорять антихристи, це голос антихристів, саме так антихристи намагаються панувати над церквами. Якщо Божі обранці роблять, як вони кажуть, і слухаються їх, хіба такі церкви не стають царствами антихристів? Вони кажуть: «Робочі упорядкування, видані вищим керівництвом, мають перевірятися мною, я мушу нести відповідальність за вас, саме я маю аналізувати, що правильно, а що ні, фінал має визначатися мною. Ви не маєте достатнього духовного зросту й не є достатньо придатними. Я – лідер церкви, і все залежить від мене». Хіба люди, які говорять таке, не є вкрай пихатими? Вони справді настільки зарозумілі, що позбавлені будь-якого розуму! Хіба вони не намагаються створити власне, незалежне царство? Які люди схильні намагатися створити власне царство? Хіба вони не справжнісінькі антихристи? Хіба все, що антихристи говорять і роблять, не спрямовано на захист їхнього власного статусу? Хіба вони не намагаються вводити в оману й контролювати людей? Чому їх називають антихристами? Що означає «анти»? Це означає протилежність й ненависть. Це означає ворожість до Христа, до істини й до Бога. Що означає «ворожість»? Це означає стояти на протилежному боці, ставитися до тебе як до ворога, ніби людина сповнена великої й глибокої ненависті; це означає бути діаметральною протилежністю тобі. Така ментальність притаманна антихристам у їхньому ставленні до Бога. Яке ставлення до істини мають такі люди, що ненавидять Бога? Чи здатні вони любити істину? Чи здатні вони її прийняти? Безперечно, ні. Тому люди, які протистоять Богові, – це люди, які ненавидять істину. Перша риса, що в них проявляється, – це відраза й ненависть до істини. Щойно вони чують істину або слова Божі, у їхніх серцях з’являється ненависть, і коли хтось читає їм слова Божі, на їхніх обличчях з’являється вираз гніву й люті, так само, як коли слова Божі читають демонові під час проповідування Євангелія. У своїх серцях люди, які відчувають відразу до істини й ненавидять її, відчувають найсильнішу відразу до Божих слів та істини, їхнє ставлення – це опір, і вони навіть доходять до того, що ненавидять кожного, хто читає їм Божі слова або бесідує з ними про істину, вони навіть ставляться до такої людини як до ворога. Вони відчувають надзвичайну відразу до різних істин і до позитивних речей. Чи є в них хоч трохи суб’єктивного жадання або любові до всіх таких істин, як-от покора Богові, вірне виконання своїх обов’язків, прагнення бути чесною людиною, пошук істини в усьому тощо? Ні, анітрохи. Тому, з огляду на таку їхню природу-сутність, вони вже прямо протистоять Богові й істині. Безсумнівно, такі люди в глибині душі не люблять істину чи будь-що позитивне; у глибині душі вони навіть відчувають відразу до істини й ненавидять її. Наприклад, люди, які обіймають керівні посади, повинні вміти приймати відмінні думки своїх братів і сестер, відкриватися й розкриватися перед ними, а також приймати їхні докори, а не утверджувати свій статус. Що сказав би антихрист про всі ці правильні способи практики? Він би сказав: «Якби я прислухався до думок братів і сестер, то чи був би я досі лідером? Чи мав би я досі статус і престиж? Якщо я не маю престижу, то яку роботу я можу виконувати?» Саме такий характер притаманний антихристу; він не приймає істину аністілечки, і що правильніший спосіб практики, то більше він йому опирається. Він не визнає, що діяти згідно з принципом означає практикувати істину. Що, на його думку, означає практикувати істину? Він вважає, що йому слід використовувати інтриги, хитрощі та насильство щодо всіх, а не покладатися на Божі слова, істину й любов. Усі його засоби й шляхи – нечестиві. Усе це цілком представляє природу-сутність антихристів. Мотиви, думки, погляди й наміри, які вони часто викривають, усі є характерами відрази до істини й ненависті до неї, що є природою-сутністю антихристів. Що ж тоді означає протистояти істині й Богові? Це означає ненавидіти істину й позитивні речі. Наприклад, коли хтось каже: «Як створена істота, людина повинна виконувати обов’язок створеної істоти. Що б не сказав Бог, люди повинні коритися, бо ми є створеними істотами». Що думає антихрист? «Коритися? Це правда, що я створена істота, але коли йдеться про покору, це залежить від ситуації. Насамперед у цьому має бути якась вигода для мене, я не маю опинитися у невигідному становищі, і мої інтереси мають бути на першому місці. Якщо є можливість здобути винагороди або великі благословення, тоді я можу коритися, але без винагород і без кінцевого місця, навіщо мені це робити? Я можу не коритися». Це ставлення неприйняття істини. Їхня покора Богові умовна, і якщо їхні умови не виконуються, вони не тільки не коряться, а й схильні протидіяти та опиратися Богові. Наприклад, Бог вимагає, щоб люди були чесними, але ці антихристи вважають, що лише дурні люди намагаються бути чесними, а розумні ні. Яка сутність такого ставлення? Ненависть до істини. Така сутність антихристів, і вона визначає, яким шляхом вони йдуть, а шлях, яким вони йдуть, визначає все, що вони роблять. Коли антихристи мають природу-сутність ненависті до істини йБога, які вчинки вони схильні робити? Вони схильні намагатися переманювати серця людей, нападати на інакодумців і відторгати їх, а також мучити людей. Мета, якої вони намагаються досягти, роблячи це, – мати владу, контролювати Божих обранців і створити власне, незалежне царство. У цьому немає жодних сумнівів. Будь-яка людина, що, отримавши статус, нездатна до абсолютної покори Богові й не може слідувати за Богом чи прагнути до істини, є антихристом.

Які речі вчиняють антихристи під час виконання обов’язків лідерів? Ми щойно говорили про те, як вони намагаються переманювати серця людей, а також нападати на інакодумців і відторгати їх, але антихристи мають ще один спільний прояв – яке їхнє ставлення до тих, хто прагне до істини? (Ненависть.) І що це змушує їх робити? Вони просто ненавидять цих людей, і все? Ні, вони шукають способів відторгати й придушувати їх. Вони нападають на інакодумців й відторгають їх. Ці інакодумці можуть бути трохи безтолковими людьми, які не вміють підлещуватися до інших або використовувати філософії у світських справах. Вони також можуть бути порівняно ревними людьми, які досить сильно прагнуть до істини. Отже, який третій прийом антихристів? Вони відторгають тих, хто прагне до істини, і нападають на них. Також є ще один: вони намагаються забезпечити собі місце в серцях людей. Як це називається? (Заволодіння серцями людей.) Саме цього вони намагаються досягти. Які засоби вони для цього використовують? (Звеличують себе й свідчать про себе.) І яка мета антихристів у звеличенні себе й свідченні про себе? Заволодіти серцями людей і контролювати їх. Про що зазвичай говорять люди, коли звеличують і свідчать про себе? Перше, розповідають про свої заслуги. Наприклад, деякі люди розповідають, як вони приймали в себе певних церковних лідерів вищого рівня. Дехто навіть каже: «Я приймав Самого Бога, і Він був дуже добрий до мене – мене точно буде вдосконалено». Що вони мають на увазі? (Вони намагаються змусити людей бути високої думки про них.) Вони говорять це з певною метою. Інші кажуть: «Я контактував із Вишнім, вони дуже високої думки про мене й закликали мене наполегливо працювати в моєму прагненні». Насправді ніхто не знає, що Вишнє думає про них. Деякі люди справді перебільшують, а іноді навіть вигадують. Вони б не знали, що робити, якби зібралася якась група людей, щоб перевірити й звірити їхні історії. Вишнє цілком може сказати комусь: «Ти маєш хороший рівень і здатність до сприймання. Тобі слід практикувати записування свого досвідного свідчення. Коли ти матимеш життєвий досвід, ти зможеш стати лідером». Який тут підтекст? Навіть якщо ця людина талановита, їй все одно потрібно певний час вправлятися й набувати досвіду. Коли ця людина хизується й виставляє себе напоказ, перш ніж пройти підготовку чи набути досвіду, яка природа цього? Вона поводиться зарозуміло й пихато та втратила розум, чи не так? Навіть якщо Вишній брат каже, що ця людина володіє рівнем і має талант, це лише підбадьорення або оцінка. Яка мета цієї людини, коли вона ось так хизується? Змусити людей бути високої думки про неї, змусити інших поклонятися їй. Вона ніби каже: «Дивіться, Вишній брат високої думки про мене, то чому б і вам не бути? Тепер, коли я тобі це сказав, тобі теж слід бути високої думки про мене». Ось мета, якої вона прагне досягти. Є й такі, що кажуть: «Я колись був лідером. Я був лідером регіону, району, церкви – я падав і піднімався кар’єрними сходами, мене кілька разів підвищували й понижували. Зрештою, Небеса були зворушені моєю щирістю, і сьогодні я знову лідер вищого рівня. І жодного разу я не був негативно налаштований». Коли ви запитуєте їх, чому вони ніколи не відчували негативу, вони відповідають: «Я вірю, що справжнє золото рано чи пізно заблищить». Ось до якого висновку вони дійшли. Це істина-реальність? (Ні.) То що ж це, якщо не істина-реальність? Це дивна теорія; можна також сказати, що це облуда. Які можуть бути наслідки того, що вони так говорять? Дехто може сказати: «Ця людина справді прагне до істини. Вона не стала негативно налаштованою після стількох підвищень і понижень. А тепер її знову зробили лідером – справжнє золото дійсно блищить. Це лише питання часу, коли її буде вдосконалено». Хіба не цього домагалася ця людина? Насправді саме це вона й ставила собі на мету. У якій би манері не говорили антихристи, – мета завжди одна: змусити людей бути про них високої думки й поклонятися їм, зайняти певне місце в їхніх серцях, навіть місце Бога. Усе це цілі, яких антихристи бажають досягти, коли свідчать про себе. Щоразу, коли за тим, що люди говорять, проповідують і про що бесідують, стоїть мотив змусити інших бути про них високої думки й поклонятися їм, така поведінка є звеличенням і свідченням про себе, і робиться це для того, щоб зайняти місце в серцях інших. Хоча манера спілкування цих людей не зовсім однакова, більшою чи меншою мірою вони мають ефект свідчення про себе та змушують інших поклонятися їм. Така поведінка в різному ступені притаманна майже всім лідерам і працівникам. Якщо вони досягають певної точки, коли не можуть зупинитися й їм важко стримуватися, і мають особливо сильний і чіткий намір і мету, бажаючи, щоб люди ставилися до них як до Бога чи ідола, і тим самим досягають своєї мети – сковувати й контролювати інших, а також змушувати інших людей коритися й поклонятися їм, то суттю всього цього є звеличення й свідчення про себе, і в цьому є риса антихристів. Які засоби люди зазвичай використовують, щоб звеличувати себе й свідчити про себе? (Вони говорять про свої заслуги.) Що включають в себе розмови про заслуги? Розмови про те, як довго вони вірять у Бога, скільки вони страждали, яку ціну заплатили, скільки роботи виконали, як далеко подорожували, а також скільки людей вони здобули й скільки принижень зазнали, проповідуючи Євангеліє. Деякі люди також часто розповідають, скільки разів їх заарештовували й ув’язнювали, але вони жодного разу не зрадили церкву чи братів і сестер, були непохитними у своєму свідченні тощо; усе це належить до розмов про заслуги. Під виглядом виконання церковної роботи вони дбають про власні справи, зміцнюючи свій статус, справляючи гарне враження про себе в серцях людей. Водночас вони використовують усілякі методи й хитрощі, щоб переманювати серця людей, навіть доходячи до того, що нападають на всіх, хто має відмінні від їхніх погляди й відторгають їх, зокрема, роблячи все можливе, щоб відторгати й придушувати тих, хто прагне до істини й дотримується принципів. А щодо тих, хто дурний і необізнаний, і безтолковий у своїй вірі, а також тих, хто вірить у Бога недовго й має малий духовний зріст, які методи вони використовують щодо цих людей? Вводять їх в оману, заманюють і навіть залякують їх, використовуючи ці стратегії для досягнення своєї мети – зміцнення свого статусу. Усе це є тактикою антихристів.

Таке часто трапляється в церквах: деякі брати і сестри слухають проповіді й бесіди, у яких Вишнє каже, що якщо лідер або працівник учиняє якісь дії, що порушують робочі упорядкування Божого дому, Божі обранці мають право повідомити про це. Почувши це й розрізнивши, що лідер у їхній церкві виконує роботу не відповідно до робочих упорядкувань, дехто з них вирішує, що хоче доповісти про нього. Потім лідер дізнається про це й думає про себе: «Виявляється, є люди, які досі мають нахабство доповідати про мене. Як вони сміють! Хто ці люди?» Згодом він досліджує кожного з кількох десятків членів церкви. Як далеко він заходить у цьому дослідженні? Він встановлює вік кожного члена церкви, як довго він вірить у Бога, які обов’язки виконував у минулому, які його нинішні обов’язки, з ким він контактує, чи може він контактувати з Вишнім тощо. Він вишукує все це, докладаючи стільки зусиль. Після завершення ретельного дослідження він виявляє, що двоє чи троє людей здаються підозрілими, тому під час наступного зібрання лідер читає проповідь, спеціально присвячену цьому питанню. Він каже: «Люди повинні мати совість. У твоїй вірі в Бога, хто вів тебе дотепер? Ти тепер розумієш стільки істин; якби я не проводив зібрань і не бесідував із тобою, чи зміг би ти зрозуміти ці істини? Наша церква залучила стількох людей, проповідуючи їм Євангеліє, і наша євангельська робота досягла такого величезного прогресу. Якби мене тут не було і я не керував би нею, чи змогли б ви когось залучити? Кому ви взагалі маєте дякувати за все це?» Дехто обмірковує це й думає: «Дякувати я повинен Богові; який внесок зробила людина?» Але потім лідер продовжує, кажучи: «Якби я не приніс вам ці книги Божих слів, чи змогли б ви їх дістати? Якби я не організовував зібрання, чи могли б ви збиратися? Люди повинні мати совість! Отже, якщо у вас є совість, що ви повинні робити? Коли ваш лідер іноді припускається незначної помилки, вам не варто надто ретельно її розслідувати. Хапаючись за його недоліки й відмовляючись їх відпустити, ти намагаєшся повстати проти нього? Якщо трапляється щось незначне, ми маємо розв’язувати це внутрішньо. Який сенс доповідати? Люди, які доповідають про проблеми, некомпетентні й мають малий духовний зріст. Чи доречно доповідати про все Вишньому? Звідки у Вишнього час на розв’язання таких проблем? Якщо вони потребують розв’язання, то нехай цим займаються церковні лідери. Хіба не можна обговорювати справи за зачиненими дверима? Ти маєш доповідати Вишньому про все? Хіба ти не будеш просто заважати цим Вишньому? Слухай, якщо ти доповіси мені про щось, я спокійно й мирно знайду розв’язання, не обтинавши тебе. Але чи знаєш ти, яким буде ставлення Вишнього, якщо ти доповіси їм? З Вишнім жарти погані – вони як леви та орли. Чи можуть люди з малим духовним зростом, як ми, досягти їхнього рівня? Нічого доброго не вийде з того, що ти доповіси про проблему Вишньому; тебе точно піддадуть обтинанню. Зі мною це траплялося багато разів; як хтось із таким малим духовним зростом, як у тебе, зможе з цим впоратися? Ти можеш навіть перестати вірити, і хто тоді нестиме наслідки цього? Якщо ти хочеш доповісти про щось, то ти й нестимеш наслідки. Коли прийде час і тебе обітнуть, і ти станеш негативно налаштованим і слабким, не звинувачуй мене. Якщо хочеш доповісти, я не зупинятиму тебе. Уперед, зроби це; я побачу, хто доповідає про це!» Хіба хтось наважиться доповісти, коли цей лідер так залякує? (Ні.) Дехто хотів би, але вони були б надто налякані. Хіба ці люди не нікчеми? Чого вони бояться? Як вони можуть так боятися лідера? Навіть якби він хотів замучити їх до смерті, їхні життя не в його руках; як би він наважився мучити їх без Божого дозволу? Є люди, які після кількох страхітливих слів цього лідера справді надто боялися б доповідати; вони думали б собі: «Бога ніде не видно. Чи розбереться Вишнє з лідером, якщо я доповім? А якщо ні, чи не помститься мені лідер? Чи зможу я тоді нормально виконувати свій обов’язок? Тоді мені не слід доповідати. Крім того, ця справа мене не стосується. Ніхто інший не доповів про це, то чому я маю це робити?» Вони б відступили, не наважуючись доповісти. Чи ймовірно, що антихрист проявить милосердя до таких людей? (Ні.) Що він із ними зробить? Щойно він установить, хто планує доповісти про нього, хто не є однодумним із ним, він почне думати: «Ти завжди щось затіваєш, завжди хочеш виголошувати гучні ідеї, завжди каламутиш воду, завжди хочеш доповісти про мої проблеми – це неприпустимо! Ти шукав нагоди зв’язатися з Вишнім, щоб доповісти їм про мою ситуацію. Тепер ти відступаєш, ти не наважуєшся це зробити; але хто знає, якщо ти знайдеш слушну нагоду, ти можеш усе-таки доповісти про мене. О, я доберуся до тебе!» Отже, антихрист шукатиме приводів і нагод, щоб зневажити цих людей, щоб змусити братів і сестер відчувати до них відразу. Потім він вигадуватиме всілякі способи, щоб підловити їх, створити їм проблеми й заплямувати їхню репутацію. І що ці люди думають про себе після цього? «Це жахливо! Я не послухався лідера, я сліпо намагався доповісти про нього, і тепер мене змусили страждати. Я мушу запам’ятати цей урок: мені в жодному разі не слід ображати лідера! Зараз саме він усім заправляє. Якщо він каже “схід”, я не можу сказати “захід”; якщо він каже “один”, я не можу сказати “два”. Я мушу робити все, що він мені каже. Мені точно не слід зв’язуватися з Вишнім, щоб доповісти про проблеми. Це справді серйозно! Лідер змусив мене страждати, а Вишнє про це не знає – хто за мене заступиться? Як кажуть: “Ближчий начальник важливіший за далекого!”» Ці люди стали негативно налаштованими. Вони не вірять, що в Божому домі панує істина, а що Бог володарює над усім й поготів. Чи є ще Бог у їхніх серцях? Ні, у їхніх серцях немає Бога. Їм бракує справжньої віри в Бога, вони хочуть доповісти про проблему, але бояться цієї злої людини, у них немає жодного розрізнення злих сил, ця зла людина змусила їх страждати там, де вона має владу, і вони стали нікчемами. Спочатку в них було трохи почуття справедливості, що є бажаною якістю, але оскільки вони не розуміють істини й не знають, як діяти згідно з принципами, вони були розчавлені тією злою людиною, неправдивим лідером і антихристом до такої міри, що втратили всю віру; вони не знають, як покладатися на Бога, щоб шукати істину чи діяти на основі мудрості. Тепер вони лякаються й стають боязкими щоразу, коли бачать антихриста. Наскільки вони налякані? Вони думають: «Злі люди мають владу в цьому світі. У якій би групі я не був, я мушу поводитися тихо. Мені бракує такої лютості й сміливості, тому куди б я не пішов, мені доведеться охоче терпіти погане поводження й слухатися інших – я мушу ставитися до них як до своїх предків. Якщо вони кажуть “схід”, я не можу сказати “захід”. Я не можу висловлювати відмінних думок, я не можу доповідати про проблеми інших людей і не можу втручатися в чужі справи. Я можу лише зосередитися на вірі в Бога. Мені не слід ображати лідерів і працівників, дотримуватися істин-принципів, прагнути до світла чи любити справедливість – у цьому світі немає світла чи справедливості. Я просто зосереджуся на тому, щоб витерпіти до кінця, і пам’ятатиму, куди б я не пішов у майбутньому, завжди ставити на перше місце збереження миру!» Ось до якого висновку вони приходять. Хіба цей антихрист не переміг їх? (Так.) Що це підтверджує? Після того, як їх придушив цей антихрист, вони перелякалися до нестями й надто бояться щось говорити чи робити. Вони втратили свою справжню віру й більше не виконують свої обов’язки віддано; маленький вогник любові до справедливості у їхніх серцях згас; їх повністю переміг і розбив цей антихрист. Хіба вони не нікчеми? Хіба вони не боягузи? (Так.) Як це можна визначити? Якщо ти запитаєш їх: «Як справи в такого-то у вашій церкві?», вони відповідатимуть: «Непогано». Якщо ти запитаєш: «А як щодо того нового церковного лідера, якого ви всі обрали; ти його знаєш?», вони відповідатимуть: «Я не дуже добре його знаю». Якщо ти запитаєш: «Як там зараз церковне життя? Ніхто не заважає?», вони скажуть: «Усе добре, усе гаразд». Що б ти їх не запитав, вони відповідатимуть лише цими кількома словами. Чи не тому, що вони налякані? Чому вони так налякані? Тому, що вони не знають праведності Бога; вони не можуть побачити наскрізь нечестя, жорстокість, безжалісність і темряву сатани; вони не знають, як це, коли панує істина, ані яке це має значення, і тому вони бояться. Отже, що б ти не запитав, їхня відповідь буде невизначеною й нечіткою; ти не отримаєш від них відповіді про те, що насправді відбувається в церкві, і не дізнаєшся, що вони насправді собі думають. Вони так щільно закриються, що ти навіть не будеш упевнений, про що вони говорять. Вони нічого не скажуть про проблеми, які існують у церкві, або про те, які лідери та працівники, і ти нічого не дізнаєшся про труднощі, з якими стикаються Божі обранці. Ти нічого з цього не дізнаєшся – вони розмовлятимуть із тобою лише в такій манері. І що ти відчуватимеш, слухаючи їх? Ти відчуватимеш, що між вашими серцями щось є. Їхній настрій такий: «Не намагайся нічого дізнатися про мене, я не хочу розкривати тобі жодної інформації чи того, що відбувається насправді. Тримайся від мене подалі; якщо ти намагаєшся дізнатися від мене, що відбувається в церкві, то ти намагаєшся створити мені проблеми й перервати моє нинішнє життєве середовище, розпорядок і становище. Не втручайся в жоден аспект мого життя; дозволь мені самому розбиратися з цими справами». Вони бояться, що антихрист змусить їх страждати або помститься їм, і бояться доповідати про будь-які проблеми у своїй церкві. Хіба це не капітуляція перед цим антихристом? Хіба він не ввів в оману й не контролює їх? (Так.) І йому приємно це бачити. Він замучив людей до такої міри, що ті більше не наважуються повідомляти про свої проблеми, тому він міцно контролює церкву. Чи багато людей у церкві контролюються антихристом у такий спосіб? А ви самі коли-небудь заважали комусь доповісти про проблему? Можливо, ви так робили, але не усвідомлюєте цього, або ж зробите в майбутньому. Отже, чи можна вважати проблемою те, що людей переманюють і контролюють антихристи? (Так.) Дехто каже: «Деякі люди в церкві бояться антихриста, але вони не вірять у нього й не слідують за ним, і не служать йому й поготів. Просто він їх трохи скував, і вони затрималися у входженні на правильний шлях віри в Бога. Чому Ти кажеш, що це проблема?» З одного боку, дивлячись на методи, які антихристи використовують, щоб переманювати й контролювати людей, ви повинні бачити, що їхня природа-сутність – це сутність сатани; вона ворожа до істини й до Бога. Антихристи хочуть змагатися з Богом за людей, конкурувати з ним за Його обранців. З іншого боку, методи й способи, якими діють антихристи, дійсно можуть впливати на дурних, необізнаних, спантеличених людей, які не розуміють істини. Вони дійсно можуть уводити цих людей в оману, змушувати їх поводитися тихо під контролем антихристів, радитися з ними й підкорятися їм у всьому. Антихристи не тільки закривають роти цим людям, вони також контролюють їхні дії, впливають на їхні думки й ідеї, а також на напрямок, у якому вони йдуть. Це наслідки й результати дій антихристів стосовно дурних і необізнаних людей.

Щойно Я говорив про різні істини, пов’язані з виконанням обов’язку лідера чи працівника. Я також розвінчав певні проблеми, з якими стикаються лідери й працівники, зосередившись головним чином на проявах найнебезпечнішого типу людей. І що це за тип людей? (Антихристи.) Який спільний прояв притаманний усім антихристам? Вони намагаються захопити собі владу й контролювати церкву. Їхнє бажання влади перевершує все інше; влада – це їхнє життя, їхній корінь, це тема, напрямок і мета, навколо яких обертається все, що вони роблять у житті. Тому дії антихристів і характери, які вони викривають, ідентичні тактиці, яку використовує сатана, щоб уводити в оману, переманювати й контролювати людей. Можна сказати, що все, що вчиняє цей тип людей, робить їх нічим іншим, як каналом, утіленням і вираженням сатани; головна мета кожної їхньої дії та всієї їхньої поведінки – захоплення влади. І кого вони намагаються контролювати? Людей, якими вони керують, які є послідовниками Бога, які перебувають під їхньою владою, і яких вони здатні контролювати. Ми також щойно говорили про прийоми, які антихристи використовують для контролю над людьми. Перший: намагаються переманити серця людей; другий: нападають на інакодумців і відторгають їх; третій: відторгають людей, які прагнуть до істини, і нападають на них; четвертий: постійно звеличують себе та свідчать про себе; і п’ятий: вводять в оману, заманюють, залякують і контролюють людей. Усі ці п’ять основних проявів є базовими приймами та засобами, які використовують антихристи, щоб здобути владу, а також володіти людьми й контролювати їх. Це широкі категорії. Далі ми розберемо їх й побесідуємо про них більш детально.

Розбір того, як антихристи намагаються переманити серця людей

А. Заманювання людей дрібними послугами

Перший прийом, який використовують антихристи, щоб контролювати людей, – переманювання їхніх сердець. Скільки існує способів переманити серця людей? Один із них – заманювання їх дрібними послугами. Іноді антихристи дарують людям якісь хороші речі, іноді хвалять їх, іноді дають їм невеликі обіцянки. А іноді вони бачать, що деякі обов’язки можуть дозволити людям опинитися в центрі уваги або що інші вважають, ніби ці обов’язки можуть принести вигоду людині, яка їх виконує, і змусити всіх поважати її, і призначають ці обов’язки тим, кого хочуть переманити. «Дрібні послуги» охоплюють багато речей: іноді це матеріальні речі, іноді – нематеріальні, а іноді – приємні слова, які люди хочуть почути. Наприклад, людина стає слабкою, коли з нею щось трапляється, і втрачає мотивацію у виконанні обов’язку, а коли порівнює цю свою слабкість із Божими словами, то усвідомлює, що це невірність Богові, небажання виконувати свій обов’язок і брак справжньої покори, і відчуває сильний докір. Побачивши це, лідер може сказати: «У тебе просто малий духовний зріст. Бог розглядатиме цю справу інакше. Ти віриш лише короткий час. Не можна очікувати від себе так багато. Такі речі вимагають часу – їх не можна прискорити. Бог не має високих вимог до людей, і для тебе, людини, яка вірить у Нього лише короткий час, бути іноді трохи слабкою – це нормально, і не варто про це хвилюватися». Це означає, що немає чого хвилюватися через слабкість, треба менше хвилюватися через те, що продовжуєш бути слабким, і що все це – нормальний негатив, і Бог цього не пам’ятає. Деякі люди надто сентиментальні, і їхні почуття завжди сковують їх під час виконання обов’язку, а їхній лідер каже: «Це через твій малий духовний зріст, усе гаразд». Деякі люди ліниві й невірні у своєму обов’язку, але лідер не дорікає їм, а натомість постійно говорить приємні речі, які вони хочуть почути, щоб догодити їм і щоб вони називали його хорошим, а також щоб показати їм, який він чуйний і люблячий. Ті люди думають: «Наш лідер немов любляча мати. Він справді має любов до нас – він справді представляє Бога. Він справді від Бога!» Невисловлений підтекст цього полягає в тому, що їхній лідер може виступати рупором Бога, що він може представляти Його. Чи це мета цього лідера? Можливо, це не так зрозуміло, але одна з його цілей очевидна: він хоче, щоб люди говорили, що він чудовий лідер, уважний до інших, співчутливий до людських слабкостей і дуже добре розуміє їхні серця. Коли деякі церковні лідери бачать, що брати чи сестри виконують свої обов’язки недбало, вони не дорікають їм, хоча мали б це робити. Коли вони чітко бачать, що інтереси Божого дому страждають, вони не переймаються цим і не проводять жодних досліджень, і анітрохи не ображають інших. Насправді вони не уважні до слабкостей людей; натомість їхній намір і мета – переманити серця людей. Вони цілком усвідомлюють: «Поки я це роблю й нікого не ображаю, вони вважатимуть мене хорошим лідером, будуть гарної, високої думки про мене, схвалюватимуть мене й любитимуть». Їм байдуже, скільки шкоди завдається інтересам Божого дому, чи яких великих втрат завдається життю-входженню Божих обранців, чи наскільки серйозних завад зазнає їхнє церковне життя, – вони просто вперто тримаються своєї сатанинської філософії й нікого не ображають. У їхніх серцях ніколи немає жодного самодокору. Коли вони бачать, що хтось спричиняє переривання й завади, то щонайбільше можуть сказати їм кілька слів щодо цього, применшивши проблему, і на цьому все. Вони не бесідуватимуть про істину й не вказуватимуть тій людині на сутність проблеми, і поготів не аналізуватимуть її стан, і ніколи не бесідуватимуть про те, якими є Божі наміри. Неправдиві лідери ніколи не розвінчують і не розбирають помилок, яких люди часто припускаються, або розбещених характерів, які вони часто виявляють. Вони не розв’язують жодних реальних проблем, а натомість завжди потурають хибним практикам людей і виявам розбещеності, і якими б негативними чи слабкими були люди, вони не ставляться до цього серйозно. Вони лише проповідують якісь слова й доктрини та кажуть кілька слів напучування, щоб недбало залагодити ситуацію, намагаючись зберегти гармонію. Як наслідок, Божі обранці не знають, як розмірковувати над собою й пізнавати себе, немає вирішення для жодного з розбещених характерів, які вони виявляють, і вони живуть серед слів і доктрин, уявлень і фантазій, не маючи жодного життя-входження. Вони навіть вірять у своїх серцях: «Наш лідер навіть краще за Бога розуміє наші слабкості. Наш духовний зріст занадто малий, щоб жити відповідно до Божих вимог. Нам просто потрібно виконувати вимоги нашого лідера; корячись нашому лідеру, ми коримося Богові. Якщо настане день, коли Вишнє відсторонить нашого лідера, ми зробимо так, щоб нас почули; щоб зберегти нашого лідера й не дати його відсторонити, ми будемо вести переговори з Вишнім і змусимо Його погодитися на наші вимоги. Ось так ми вчинимо з нашим лідером справедливо». Коли в людей у серцях з’являються такі думки, коли вони встановлюють такі стосунки зі своїм лідером, і в їхніх серцях виникає така залежність, захоплення й поклоніння своєму лідеру, у них з’являється дедалі більша віра в цього лідера, і вони завжди хочуть слухати слова лідера, радше ніж шукати істину в Божих словах. Такий лідер майже зайняв місце Бога в серцях людей. Якщо лідер готовий підтримувати такі стосунки з Божими обранцями, якщо він отримує від цього насолоду у своєму серці й вірить, що Божі обранці мають ставитися до нього саме так, то немає різниці між цим лідером і Павлом, він уже ступив на шлях антихриста, а Божі обранці вже введені в оману цим антихристом і повністю позбавлені вміння розрізняти. Насправді такий лідер не має істини-реальності й зовсім не несе ноші за життя-входження Божих обранців. Він може лише проповідувати слова й доктрини та підтримувати стосунки з іншими. Він добре вміє вихвалятися, використовуючи лицемірні методи, його мовлення та вчинки відповідають уявленням людей, і цим він вводить людей в оману. Він не знає, як бесідувати про істину чи пізнавати себе, і через це він не може привести інших до істини-реальності. Він працює лише заради репутації та статусу й говорить лише приємні слова, щоб заманювати людей, змушуючи їх поклонятися йому й рівнятися на нього, що серйозно впливає на роботу церкви та життя-входження Божих обранців і затримує їх. Хіба така людина не є антихристом? Деякі люди поводяться так само як антихристи, але побачивши розвінчання антихриста, можуть порівняти себе з ним. Вони відчувають, що шлях, яким вони йдуть, теж є шляхом антихристів, що їм слід приборкати себе на межі лиха й негайно покаятися перед Богом, а також перестати зосереджуватися на власному статусі й іміджі; вони вважають, що мають у всьому звеличувати Бога й свідчити про Нього, допомагати людям знайти у своїх серцях місце для Бога й шанувати Його як великого, – вони відчувають, що тільки тоді пізнають справжній мир у своїх серцях. Тільки людина, яка так робить, любить і може прийняти істину. Якщо людина має природу антихриста, вона теж відчуватиме неспокій у серці, почувши слова, які розвінчують антихристів, але не зможе прийняти суд і кару Божих слів або відкритися й розкрити свої розбещені характери. Це свідчить про те, що вона не може прийняти істину й що справжнє покаяння для неї неможливе. Вона наполягатиме на утвердженні свого статусу, насолоджуючись його благами й тим, що Божі обранці поклоняються їй і захоплюються нею. Це призводить до того, що введені нею в оману люди відхиляються від істинного шляху й від Божих слів; вони втікають від Бога й натомість слідують за цією людиною. Проте ця людина зовсім не розмірковує над собою. Не усвідомлюючи, що вона вже потрапила в небезпеку, вона досі високої думки про себе й далі вводить інших в оману та переманює їх. Поки люди дослухаються до її слів і слухаються її, хоч як би недбало чи безвідповідально вони не виконували свої обов’язки, вона заплющуватиме на це очі. Ба більше, вона з радістю насолоджуватиметься тим, як ці необізнані й дурні люди поклоняються їй і захоплюються нею, і навіть надаватиме їм захист, нікому не дозволяючи розвінчувати чи розрізняти їх. Чи не створює антихрист, роблячи це, незалежне царство для себе? Антихрист не виконує справжньої роботи, не бесідує про істину, щоб розв’язувати проблеми, не наставляє людей у тому, як їсти й пити Божі слова та ввійти в істину-реальність. Він працює лише заради статусу, слави й вигоди, дбає лише про те, щоб утвердитися, захистити місце, яке він займає в людських серцях, і змусити всіх поклонятися йому, захоплюватися ним і постійно слідувати за ним; ось цілі, яких він хоче досягти. Саме так антихрист намагається переманити серця людей і контролювати Божих обранців. Хіба такий спосіб роботи не є нечестивим? Це просто надто огидно! Він працює так деякий час, змушуючи людей ставитися до нього прихильно, довіряти йому, покладатися на нього, але які наслідки? Ті люди не просто не здатні зрозуміти істину, вони не просто не мають жодного прогресу у своєму житті-входженні, натомість вони приймають антихриста як свого духовного батька, як заміну Бога, дозволяючи антихристу витіснити статус Бога у своїх серцях. Коли в когось виникає проблема, він більше не приходить перед Бога, і яка б проблема на його не спіткала, він не молиться до Бога й не покладається на Нього, і не шукає істину в Його словах. Натомість він іде із цим питанням до цього лідера. Він просить лідера вказати йому шлях, і дедалі більше рівняється на нього й залежить від нього. Такі люди не знають, як шукати Бога, і не знають, як рівнятися й покладатися на Нього, і поготів як діяти згідно з істиною та принципами. Хоч би що з ними трапилося, вони, затамувавши подих, чекають, поки лідер ухвалить рішення щодо цього. Вони роблять усе, що їм каже лідер, і виконують будь-які його вказівки. Доводячи людей до такої точки, хіба антихрист не вводить їх в оману й не контролює? Чому Божі обранці не шукають істину в Бога, коли з ними щось трапляється? Чому вони сліпо слухаються того, що каже їхній лідер, не перевіряючи його слів і не вдаючись до розрізнення? Чому вони можуть коритися словам свого лідера одразу, щойно їх почують, але не можуть зробити цього з Божими словами? Вони шукають бажань свого лідера замість Божих, дослухаються до слів свого лідера замість Божих, і замість того, щоб шукати істину й коритися їй. Вони покладаються на свого лідера, щоб він діяв, підтримував їх, говорив і приймав рішення за них, замість того щоб покладатися на Бога, рівнятися на Нього й коритися Йому. Хіба ці так звані лідери не зайняли певне місце в серцях людей? Ось наслідок введення антихристом людей в оману й заманювання їх у пастку.

Коли з деякими людьми щось трапляється й ти кажеш їм молитися до Бога, вони відповідають, що в них занадто малий духовний зріст і вони не знають, як шукати. Якщо ти кажеш їм їсти й пити Божі слова, вони відповідають, що в них низький рівень і вони не можуть досягти великого світла. Якщо ти кажеш їм слухати проповіді, вони відповідають, що їхній зміст для них занадто піднесений і глибокий, що він понад їхнє розуміння. Вони вважають, що якщо людина має низький рівень і в неї є слабкості, і якщо вона в усьому недосконала, то їй треба шукати лідерів. Припустимо, ти запитуєш їх: «Навіщо тобі шукати лідера? Чому ти не шукаєш Бога й не приходиш перед Нього?» Вони відповідають: «Людям дуже важко приходити перед Бога: ми маємо уявлення, наш рівень низький, і ми некмітливі й зашкарублі. Божі слова не завжди такі прості, і в Його словах немає прикладів, які пояснювали б їхній зміст. Наш лідер просто прямо каже нам, що робити, у дуже простій формі, як-от, що один плюс один дорівнює двом. Коли доходить до читання Божих слів, то якщо я можу прочитати їх уголос, це вже досить непогано, але я й гадки не маю, що вони означають, і я не знаю, чого Бог вимагає від людини або як практикувати так, щоб це відповідало Божим намірам. Мені ніколи не вдається знайти відповіді. Оскільки я людина з низьким рівнем і таким малим духовним зростом, зашкарубла й безтолкова, яка нічого не бачить наскрізь, я мушу запитувати нашого лідера про все, що трапляється, і дозволяти йому приймати рішення. Наш лідер може знайти для мене відповіді; я просто роблю все, що він мені каже. Ось така я людина – проста й слухняна». «Немає нічого поганого в тому, щоб бути простим і слухняним, але чи справді ваш лідер має істину-реальність? Чи справді він кориться Богу? Якщо все, що він може робити, – це проповідувати слова й доктрини, і не є людиною, яка кориться Богу, то чи означає твоя покора йому, що ти коришся Богу?» Вони відповідають: «У нашого лідера високий рівень, і все, що він каже, правильно. Це доводить, що він розуміє істину й відповідає Божим намірам». У тому, що вони кажуть, є певна логіка, чи не так? Усе це ґрунтується на їхніх особистих почуттях. У них низький рівень і їм бракує здатності до розрізнення, тому, якби з їхнім лідером справді було щось не так, вони не змогли б цього побачити. Більшість людей дурні, необізнані й мають низький рівень, але залишмо поки що цю причину осторонь. Якщо подивитись на це з погляду лідера, то якщо люди демонструють такі прояви, мають таку залежність від свого лідера й плекають до нього такий погляд і ставлення, хіба це не пов’язано якось із тактикою й методами лідера щодо переманювання сердець людей? (Пов’язано.) Наскільки? Чи пов’язано це безпосередньо зі способом роботи лідера? Ми можемо з упевненістю сказати, що між ними існує незаперечний, прямий зв’язок, що ці речі на сто відсотків пов’язані між собою. Чому Я так кажу? Є багато лідерів, які, за критерієм власної суб’єктивної волі, хотіли б привести людей перед Бога, але оскільки вони не розуміють істини або не знають, як розв’язувати різні реальні проблеми, можуть виконувати лише деякі адміністративні завдання й загальні справи, а також вихвалятися, щоб люди їх шанували, вони несвідомо стають на шлях антихристів. Вони використовують власні шляхи й засоби, щоб продовжувати намагатися переманити серця людей і контролювати їхні серця, поведінку й думки, щоб ті завжди робили, що вони їм кажуть, у своїх діях, у своїй практиці істини та в кожному аспекті виконання своїх обов’язків. Якщо люди коряться антихристу й не коряться по-справжньому Богу, якщо вони коряться антихристу набагато більше, ніж Богу, і якщо виконання ними своїх обов’язків не дає жодних результатів, а також якщо вони не виконують як слід людського обов’язку, то чи будуть такі люди спасенними? Люди мають «точні» шляхи практики слухняності й вірності лідерам і працівникам, але вони навіть не практикують точно, коли йдеться про покору й вірність Богу. Ніхто не бесідує на цю тему, і ніхто не виконує цього аспекту реальної роботи. Усі люди люблять говорити й діяти заради власного статусу й репутації, і вони сушать собі голову та забувають про їжу й сон, працюючи над тим, щоб змусити Божих обранців слухатися їх і поклонятися їм. Очевидно, що вони роблять усе це, щоб досягти своєї мети – панувати в церкві як лідер або працівник. У чому причина цього? У тому, що все розбещене людство має однаковий характер і однакові вподобання. Коли хтось указує тобі шлях, і ти дуже хочеш його практикувати, це не означає, що ти практикуєш істину, – це означає, що ти робиш те, що тобі каже ця людина, і слухаєшся її. То чому ж люди не хочуть приходити перед Бога чи шукати Його? Тому що в нашій людськості немає нічого, що узгоджувалося б з істиною. Усе те, що людям подобається, чого вони прагнуть і що вони тримають у своїх серцях, розбігається з істиною й суперечить їй. Тому, якщо ти попросиш когось шукати істину, коли з ним щось трапиться, йому це буде важче, ніж полетіти на Місяць, проте якщо ти попросиш його дослухатися до людини, йому буде набагато легше. Очевидно, що антихристи дуже швидко досягають результатів, коли використовують прийом переманювання сердець людей, щоб контролювати їх. Лише одним кинутим мимохідь коментарем вони можуть змусити когось скласти про них схвальну думку; лише одним випадковим коментарем, який приховує якийсь намір або погляд, вони можуть змусити когось побачити їх з нової перспективи, у новому світлі. Це викриває, чим саме сповнені люди. Це означає, що якщо ти не прагнеш до істини, а натомість стаєш на шлях прагнення до статусу й влади, усе, що ти робиш, матиме вплив і наслідки для кожного представника розбещеного людства й змушуватиме його відвернутися від істинного шляху, втікати від істини, а також втікати від Бога й відкидати Його. Це єдиний наслідок, єдиний фінал. Це очевидно.

Першим проявом намагання антихристів переманити серця людей є заманювання людей дрібними послугами. Дрібні послуги – це не обов’язково матеріальні речі; вони охоплюють широкий спектр. Іноді це чуйні слова; іноді – виконання чийогось бажання чи вподобання; а іноді – вивідування чиїхось думок і промовляння будь-яких приємних слів, які ця людина хоче почути, щоб змусити її думати, що її лідер дуже хороший і дуже чуйний. Іншими словами, антихристи нагромаджують толерантність, любов, тепло й так звану уважність, щоб приховати свої таємні амбіції контролювати людей. Наприклад, якщо брати і сестри пожертвували якісь хороші речі, вони можуть поділитися кількома з них з тими, з ким вони в добрих стосунках. Вони використовують ці дрібні послуги, щоб переманити серця людей і підкупити їх. Якщо в церкві є невимоглива робота, яка не передбачає впливу стихій і може дозволити комусь опинитися в центрі уваги, вони доручають її тим, з ким вони в добрих стосунках. Чому вони здатні на таке? Частково тому, що за своєю природою вони не люблять істини й діють, не дотримуючись принципів. А частково тому, що вони приберігають цей хороший обов’язок для тих, з ким вони в добрих стосунках, а потім кажуть їм якісь приємні слова, щоб ті люди відчували вдячність до них. Завдяки цьому вони досягають своєї мети – переманити серця цих людей. Ця тактика полягає не лише в тому, щоб роздавати дрібниці й говорити щось приємне тут і там, – у ній є намір, мета. І що це за мета? Вона покликана залишити в людських серцях схвальну думку про них. Якщо є група з десяти людей, вони почнуть з їхньої оцінки: «З цих десяти двоє вміють підлещуватися до людей. Мені не знадобиться морочитися з ними, вони й так мені підлещуватимуться. Далі є двоє безтолкових людей; вони робитимуть те, що я скажу, якщо я дам їм кілька бонусів. Ще двоє – люди певного рівня; якщо я прочитаю їм кілька піднесених проповідей і промовлю кілька зворушливих слів, вони коритимуться мені. А ще троє, здається, прагнуть до істини, тож із ними буде трохи важко впоратися. Мені потрібно чітко зрозуміти їхню реальну ситуацію, побачити, що їм потрібно, а потім задовольнити їхні потреби. Якщо хтось із них не купиться на це й не слухатиметься мене, я врешті-решт розберуся з ними й вичищу їх. Навіть якщо останній буде проти мене, він не зможе завдати мені багато клопоту, і з ним буде легко розібратися». Лише одним поглядом вони можуть визначити, з ким у групі вони можуть упоратися, а з ким ні. Як вони можуть так швидко це зрозуміти? Вони здатні на це, тому що їхні серця сповнені сатанинської політики й філософій. Принципи їхньої поведінки, їхні способи жити як людина та взаємодіяти з іншими не полягають у тому, щоб мирно ладнати з людьми або мати нормальні взаємостосунки, допомагати іншим чи забезпечувати або наставляти їх, взаємодіяти з іншими як з рівними чи використовувати істини-принципи для розв’язання проблем і спілкування з іншими людьми. Вони абсолютно не володіють ані крихтою цих принципів. Які ж їхні принципи? «Як кожна людина ставиться до мене у своєму серці? Мені не потрібно турбуватися про тих, хто високої думки про мене, хто має мене у своєму серці й хто боїться мене, поважає й шанує. Те і те я маю робити далі з тими, хто не шанує мене, а те і те я маю робити з тими, хто шанує мене, але ще не зовсім скорився мені. А щодо тих, хто зазвичай не звертає особливої уваги на інших, то з ними я маю робити те і те». У них є покрокова процедура контролю над людьми. Чому вони розробляють ці кроки й думки? Тому що бажання влади в їхніх серцях неконтрольована. Якби вони мирно ладнали з людьми в групі, то почувалися б зовсім нереалізованими й позбавленими гідності. То яка ж їхня мета? Змусити кожного мати для них місце у своєму серці – якщо не перше, то друге, а якщо не друге, то третє. Взаємодіяти з іншими на рівних просто не вийде. Чи можуть ці люди, як лідери, дослухатися до відмінних думок інших? Не можуть. Навколо чого обертається все, що вони роблять? (Навколо влади.) Усе, що вони роблять, обертається навколо влади. Які їхні вчинки обертаються навколо влади? По-перше, вони зондують твоє серце й осягають його; тобто спершу вони підкуповують тебе й змушують відкритися їм, витягують із тебе твої справжні почуття й з’ясовують твою справжню думку про них. Осягнувши це, вони підлаштовують свої методи до кожної ситуації, діючи в кожному випадку індивідуально. Вони хочуть контролювати людські серця, і коли знаходять когось, хто не однодумний з ними, не шанує їх, не вірний їм, то завдають удару цій людині й мучать її. Отже, стимулом антихристів у переманюванні сердець людей є влада. А які методи й прийоми вони використовують для здобуття влади? Вони досконало розуміють, осягають і контролюють людські серця. Чим контролюються думки людей? Їхніми серцями та їхньою природою. Коли серце людини контролюється антихристом, її ідеї й думки більше не мають жодного значення. Якщо антихрист контролює серце людини, він контролює всю її особистість.

Б. Виставляння напоказ своїх сильних сторін, щоб люди їм поклонялися

Крім використання дрібних послуг, про які ми щойно говорили, які ще прийоми зазвичай або постійно використовують антихристи, щоб переманити серця людей? Наприклад, припустімо, що всі мають погане враження про якогось лідера. Люди вважають, що йому бракує талантів, що він уміє лише промовляти слова й доктрини й не має реального розуміння істини. Якщо цей лідер дізнається, що люди плекають про нього таке враження, чи робитиме він усе можливе, щоб приховати ці вади й недоліки? (Так.) Що він робитиме? Які речі він говоритиме? Один із таких аспектів – удавана відкритість. Що ще? (Виправдання.) Виправдання також слугують засобом приховування. Крім того, лідер може використовувати свої сильні сторони й те, що інші вважають значним, щоб приховати свої слабкості. Це поширений прийом? (Так.) Наприклад, одна людина каже: «Я вірю в бога зовсім недовго, то чому ж мене обрали лідером? Тому що у світському світі я керував компанією, і наш штат зріс із 10 до 200 осіб, а це свідчить про те, що в мене є лідерські здібності. Хоча в божому домі таким справам не надають значення, у деяких ситуаціях ця здатність корисна, чи не так?» Почувши це, інші не погоджуються, тому ця людина продовжує свою виставу, кажучи: «Наприклад, якщо ти розмовляєш зі своїми співробітниками, але вони не слухають, що ти маєш робити? Вони слухатимуть тебе, коли ти досягнеш гарних результатів. Я вже навів свої докази: моя компанія стала публічною!» Спочатку дехто може казати, що це дар, що так поводяться невіруючі, але в діях цієї людини справді є методи й результати, тому деякі люди переходять від сумнівів до довіри, а потім, у міру того як ця людина діє, самі того не усвідомлюючи, потроху починають їй поклонятися. Крім того, ця людина вводить інших в оману та приховує власні хиби; вона підкуповує серця людей, які навіть і гадки про це не мають, вводить їх в оману, і вони схиляються перед нею. Хіба це не прийом? (Прийом.) Що це таке? Це намагання з усіх сил виставляти напоказ свою компетентність і дари й вихвалятися своїми здібностями й навичками. Яка мета цих дій? Теж переманити серця інших. Щоб переманити серця інших, крім дарування їм якихось хороших речей, ця людина також має змусити інших поважати її. Якби вона була просто звичайною або неосвіченою людиною без особливих знань, хто б її поважав? Тому вона навмисно хизується своїми дипломами, показуючи людям, що має наукові ступені й високі академічні здобутки, і в результаті вводить деяких людей в оману. Вона робить усе можливе, щоб виставити напоказ свої дари, компетентність і здібності, щоб змусити інших бути про неї високої думки й скласти гарне враження, і щоб під час ведення справ вони навіть часто думали про неї або мали бажання запитати її поради. Хіба все, що вона робить для досягнення цієї мети, не є також стратегією переманювання сердець людей? Ось два прояви того, як антихристи переманюють серця людей. Перший – використання дрібних послуг. Другий – виставляння напоказ власних здібностей і дарів, іншими словами, того, що робить їх вищими за інших, і використання цього методу, щоб перевершити решту групи, виділитися з натовпу, щоб усі їх поважали, захоплювалися ними, охоче приходили до них, щоб виконувати їхні вказівки й приймати їхнє лідерство, і навіть охоче приймали всі їхні впорядкування та слухалися їх. Хіба це не форма психологічної атаки? (Так.) Переманювання чужих сердець – це своєрідна психологічна атака. Що мається на увазі під «психологічною атакою»? Це засіб, за допомогою якого сатана займає й контролює серця людей. Бог проникливо спостерігає за глибинами людського серця. Він підкорює та здобуває людські серця. То чому ж фраза «здобувати людські серця» не використовується стосовно сатани й антихристів? Тому що сатана й антихристи використовують ненормальні й нечестиві прийоми, щоб захоплювати, вводити в оману, заманювати й контролювати серця людей, щоб ті мимоволі були високої думки про них, глибоко їх поважали й захоплювалися ними.

Ми щойно побесідували про дві тактики переманювання сердець людей. Які ще є найістотніші тактики? Якщо ви ще не стикалися з тактиками й методами, які антихристи використовують, щоб вводити людей в оману та сковувати їх, то можете поглянути на себе, щоб порівняти. Подивіться, чи є у вас ці прояви. У кожного, хто живе серед розбещених характерів, є ці речі. Надавати дрібні послуги, вводити в оману й заманювати людей – хіба не це ви часто робите? І хіба ви також не робите часто все можливе, щоб виставляти напоказ свої таланти й сильні сторони? (Робимо.) Зокрема, коли ви робите щось, що суперечить істині, коли ваші слабкості й вади розвінчуються, і навіть коли вас підрізають, і ви справді втрачаєте обличчя, а кожну крихту вашого престижу зметено геть, хіба ви не використовуєте ці методи й прийоми, щоб виправити ситуацію та відновити своє становище й престиж у серцях людей? (Такі речі ми теж робимо.) Коли ви вчиняєте такі речі, чи усвідомлюєте ви й відчуваєте, що це неправильний шлях, і що вам не слід цього робити? Чи відчуваєте ви докори сумління? Ви часто байдужі до них, чи, може, ви їх відчуваєте, але однаково мусите робити ці речі всупереч собі, тому що ваша репутація й імідж для вас настільки важливі? Що із цього? (Ми робимо їх всупереч собі.) Ви робите їх всупереч собі – тож чи відчуваєте ви тоді докори сумління? Чи ви взагалі їх не відчуваєте, і, зробивши ці речі, не надаєте їм ваги й продовжуєте їсти й спати, як і раніше? (Ми відчуваємо докори сумління.) Якщо ви відчуваєте хоч якісь докори сумління, то це не так уже й погано. Це доводить, що ваша зашкарублість зайшла не надто далеко – ви досі маєте усвідомлення. У людей, які мають усвідомлення, є надія на спасіння; у людей без усвідомлення немає людськості, тому вони в небезпеці.

В. Використання зовнішньої видимості, щоб вводити людей в оману та завойовувати їхню прихильність

Які ще прийоми зазвичай використовують антихристи, щоб переманити серця людей? Буває інша ситуація: хоч би що робили антихристи, вони роблять це не перед Богом, а перед людьми. Яка їхня мета в цьому? (Заманювати людей.) Заманювати серця людей. Ззовні вони охочіше страждають і платять ціну, ніж інші; вони здаються духовнішими, вірнішими Богові й серйознішими у виконанні свого обов’язку, ніж інші. Але коли за ними ніхто не спостерігає, вони діють інакше. Такі дії не є їхнім справжнім наміром; радше вони мають прихований мотив. Вони поводяться так перед іншими, щоб ті бачили, як добре вони діють і з якою вірністю виконують свої обов’язки, хоча насправді вірність абсолютно не є їхньою внутрішньою мотивацією. Їхня мета – змусити людей вважати їх вірними й відповідальними. Сплативши ціну у такий спосіб, вони цілком переконують інших. Як наслідок, інші люди готові приймати їхнє лідерство і прощати їм, хоч би яких помилок вони припустилися. Що це за поведінка? Це використання зовнішньої видимості, щоб уводити людей в оману. Що тут означає «зовнішня видимість»? Це означає хорошу поведінку й дії, які здаються такими, що відповідають істині. Використання зовнішньої видимості, яка здається такою, що відповідає істині, щоб уводити людей в оману й завойовувати їхню прихильність, – підсумовує характеристики такої поведінки, чи не так? Їхня мета – зрештою завоювати прихильність людей. Щойно люди складуть гарну думку про антихристів, відчуватимуть до них певну повагу – антихристи займуть певне становище в їхніх серцях, використовуючи цей метод. Наприклад, є такий тип людей, які готові платити ціну під час виконання свого обов’язку, у своїх діях здебільшого покладаються на досвід і в основному не порушують жодних головних принципів, але коли ти бесідуєш із ними про пошук істин-принципів, що вони кажуть? «Не треба бесідувати про це зі мною. Я все це пам’ятаю!» Але справді зіткнувшись з проблемою, вони не тільки не шукають, а й відмовляються слухати чиїсь поради, не кажучи вже про їхні думки; вони просто роблять усе, що вважають за потрібне. Коли вони платять ціну, коли завдяки своїм діям здаються швидкими й рішучими та наділеними певною владою, як інші люди сприймають їх у своїх серцях? Чи гарної вони про них думки, чи ні? З погляду інших людей, вони ніяк явно не порушили істину й дуже вправні у своїй діяльності. Їхнього рівня «вірності» та досвіду виконання обов’язків достатньо, щоб переконати інших. Люди думають: «Подивіться на них: вони вірять у бога багато років і мають досвід виконання цього обов’язку. Вони загартовані. Ми б так не змогли». Коли люди мають про них таку позитивну думку, велику чи малу вагу вони мають у серцях цих людей? (Велику.) Велику, вони мають вагу в їхніх серцях. Деякі люди ніколи не шукають істини, почасти тому, що їм бракує духовного розуміння, а почасти тому, що вони не цікавляться істиною, зовсім не люблять її й абсолютно не розуміють, що таке істини-принципи. У виконанні своїх обов’язків вони покладаються суто на свій скороминущий ентузіазм, власні добрі наміри й багаторічний досвід. Однак вони не бажають, щоб інші люди про це знали, тому роблять усе можливе, щоб старанно виконувати роботу й платити ціну. Якщо хтось виявляє, що їм бракує духовного розуміння або що вони не розуміють істини й діють, не керуючись принципами, вони швидко демонструють якісь досягнення, щоб люди їх побачили. Вони кажуть: «Подивіться, чи справді в мене є духовне розуміння, чи ні. Погляньте, подивіться, чи справді я дію, керуючись принципами, чи справді я розумію істину, чи ні». Коли вони так діють, то вводять в оману чимало людей. Вони кажуть: «Ці люди мають досвід у виконанні своїх обов’язків і розуміють принципи; це ми не розуміємо». «Це ми не розуміємо» – що виявляє це твердження? Воно виявляє, що в глибині душі вони схвалюють зовнішню гарну поведінку тих людей. Чому рівнозначне це схвалення? Воно рівнозначне думці, що ці лідери є людьми, які практикують істину, люблять Бога й отримують від Нього удосконалення. Хіба така оцінка їх з боку інших не рівнозначна тому, що вони займають певне становище в серцях людей? Точніше можна сказати, що вони мають певний престиж. То що ж приносить їм цей престиж? Він змушує інших рівнятися на них, шанувати їх і навіть покладатися на них. Як саме інші покладаються на них? Щойно в них виникає проблема, вони негайно звертаються до них. Припустімо, хтось каже: «Це серйозна проблема, і ми її не розуміємо; нам слід запитати у Вишнього, чи не так?» Тоді дехто скаже: «Немає потреби. Ми можемо просто запитати в нашого лідера. Наш лідер усе це розуміє». У всіх у голові засіло, що лідери й працівники більшу частину часу зайняті роботою й не чинили зла, а отже, люди вважають, що вони, безумовно, розуміють істину й діють, керуючись принципами. Що ви думаєте про таке ставлення? Якщо хтось зовні не чинив зла, чи означає це, що він розуміє істину? Не обов’язково. Розуміння істини будь-якою людиною обмежене. Якщо ти, вважаючи, що лідери все розуміють, не молишся до Бога, не шукаєш у Нього або в Його словах, хоч би яка в тебе була проблема, а відразу йдеш до лідера, щоб запитати про неї, хіба це не затримає справи? Якщо ти завжди робиш те, що кажуть лідери, завжди рівняєшся на них, то щось може піти не так, і ти цілком можеш завдати втрат роботі церкви. Ось чому поклоніння людям і рівняння на них – це найлегший спосіб збитися зі шляху й припуститися помилок, завдати втрат власному життю, а також Божому дому й роботі церкви.

Є три головні прояви того, як антихристи переманюють серця людей. Перший – заманювання людей дрібними послугами; другий – виставляння напоказ своїх сильних сторін, обдарованості й талантів; третій – використання зовнішньої видимості, щоб вводити людей в оману та завойовувати їхню прихильність. Ці прояви можна знайти в кожному. Деякі люди часто розповідають якісь плітки, про які інші не знають, говорять на всілякі теми або діляться якимись унікальними експертними думками. Як це називається? Є таке прислів’я, що складається з двох частин: «Стара жінка фарбується помадою, щоб тобі було на що подивитися». Ці люди завжди хочуть продемонструвати свої вміння та завоювати повагу інших. Однак іноді їм це не дуже добре вдається, і люди помічають їхні вади, тому вони роблять усе можливе, щоб виправити ситуацію й виправдатися. Хоч би що вони зробили такого, що суперечить їхній совісті й істині або не пов’язане з виконанням їхніх обов’язків, вони ніколи не вміють визнавати провину або розмірковувати над собою й каятися, і ніколи не усвідомлюють, наскільки серйозна ця проблема. Навпаки, вони напружено думають і сушать голову над тим, як виправдатися й залагодити справу. Вони палають нетерпінням досягти своїх цілей, аж до того, що навіть не можуть їсти чи спати, боячись, що їхнє хороша репутація в очах інших може раптово й нищівно погіршитися. Деякі люди, наприклад, вважають, що вони гарно пишуть, що вони вправні письменники; деякі вважають, що вони хороші лідери, що вони стовпи, які підтримують церкву; інші вважають, що вони хороші люди. Щойно ці люди з тієї чи іншої причини втрачають позитивний образ себе, вони багато думають і платять ціну заради нього, і сушать голову над тим, як виправити ситуацію. Проте вони ніколи не відчувають сорому, докорів сумління чи боргу перед Богом за те, що йшли хибними шляхами, або за те, що вчиняли різні речі, які суперечили істині. У них ніколи не виникає такого відчуття. Вони використовують усілякі тактики, щоб уводити людей в оману й переманювати їхні серця. Чи є це виконанням обов’язку створеної істоти? Безумовно, ні. Чи це та робота, яку повинні виконувати церковні лідери? Безумовно, ні. Вони живуть за сатанинськими характерами, чинять зло й заважають роботі церкви, а також переривають роботу Божого дому й заважають їй. Судячи з їхніх дій і поведінки, шляхів, якими вони йдуть, і їхніх різних вчинків, що вводять людей в оману й контролюють їх, вони не виконують обов’язку лідера, а руйнують і переривають Божу роботу зі спасіння людини, заважаючи людям прийти перед Бога й намагаючись тримати їх у своїх руках, під своїм контролем. Хіба це не дії та поведінка антихриста? У цьому немає жодних сумнівів. Це достатній доказ того, що антихристи ідеально грають роль сатани. Судячи з характеру їхніх вчинків, вони не просто не виконують свій обов’язок, як слід, а навпаки, грають роль сатани. Усе, що вони роблять, – просто змагаються з Богом за Його обранців. Вівці, які належать Богу, повинні слідувати за Богом і бути здобутими Ним, але ці люди заважають іншим слідувати за Ним; вони прибирають Божих овець до своїх рук і контролюють їх, а також змушують людей поклонятися їм та слідувати за ними. Такий характер їхніх дій. Чи можна називати таких людей «лідерами»? (Ні.) Як же тоді нам їх називати? (Злі раби.) «Злі раби» – це підхожа назва. «Антихристи», «злі раби» – обидві ці назви підійдуть, чи не так? Ці люди несуть прапор виконання обов’язку лідера, але не роблять того, що повинен робити лідер. Те, що вони роблять, зовсім не є виконання обов’язку лідера, це виконання ролі антихриста, який замінює сатану, щоб заважати роботі Божого дому й руйнувати її та вводити Божих обранців в оману, щоб вони втікали від істинного шляху й від Бога. Усі їхні дії та поведінка виявляють характер і натуру сатани й в результаті змушують людей втікати від Бога, відкидати істину й Бога та поклонятися їм і слідувати за ними. Одного дня, коли вони цілком введуть людей в оману й візьмуть їх під свій контроль, люди почнуть поклонятися їм, слідувати за ними й коритися їм. Тоді вони досягнуть своєї мети – заманять серця людей у пастку. Вони є церковними лідерами, але вони не виконують роботу, довірену їм Богом; вони не виконують роботу лідерів і працівників. Натомість вони впливають на Божих обранців, вводячи їх в оману, заманюючи їх у пастку і контролюючи, прибираючи до своїх рук і під свій контроль овець, які явно належать Богу. Хіба вони не злодії й бандити? Хіба, змагаючись так з Богом за Його обранців, вони не служать сатані як раби? Хіба такі антихристи не є Божими ворогами? Хіба вони не є ворогами Його обранців? (Так, є) Вони стовідсотково ними є. Вони вороги Бога і Його обранців; це поза всяким сумнівом.

Коли Я промовляв і виконував роботу в усіх церквах материкового Китаю, зі Мною був один чоловік, відповідальний за аудіозаписи й розшифровку проповідей. Він був досить обдарованим, мав гострий розум і швидко реагував. Але була в нього одна особливість: він чудово вмів говорити приємні речі, які люди хотіли почути. Якщо ти казав, що щось смачне, він говорив: «Ти маєш рацію. Я куштував. Це чудово». Якщо ти казав, що надворі спекотно, він говорив: «Справді так. Я весь спітнів». Якщо ти казав, що надворі холодно, він говорив: «Так, холодно. Я взув черевики на флісовій підкладці». Він ледве спромігся сказати щось правдиве або чесне. Він здавався людиною, яка справді прагне, але коли виникала якась ситуація, що вимагала сплати ціни, він ховався. Він був підступним і лукавим. Ось такою людиною він був. Дехто може запитати: «Тоді навіщо Ти вибрав таку людину?» Я не вибирав його – це було зумовлено тодішніми обставинами. У той час було важко знайти навіть такого, як він, і принаймні він бістро реагував – він натискав «запис», щойно Я починав говорити. Він слідував за Мною всюди, записуючи й розшифровуючи проповіді; він виконував деяку реальну роботу. Але те, як він поводився в Моїй присутності, і те, що він робив у церкві, було схоже на дії двох абсолютно різних людей. У Моїй присутності він поводився слухняно, чемно, старанно, сумлінно й відповідально, але чи поводився він так само, коли виконував свій обов’язок у церкві? З огляду на те що він так поводився, коли контактував із Вишнім, чи поводився він так само, коли перебував серед Божих обранців? Чи наважився б ти дати на це ствердну відповідь? Ні, не наважився б. Як же тоді ти міг би дізнатися про його справжній стан? Для цього тобі довелося б бути з ним в контакті. Після деякого часу взаємодії з ним назовні випливала вся його природа-сутність. Він особливо любив статус і був надзвичайно марнославним; у будь-якій компанії він дуже любив розповідати про свій капітал і виставляти напоказ те, що він міг зробити, те, що він зробив, скільки він вистраждав і який він чудовий. Він поводився так і розповідав це дуже часто, і був зовсім іншою людиною, ніж коли Я був поруч. Крім того, усі навколо нього почувалися скутими й пригніченими й не наважувалися нічого про це сказати. У чому тут полягала найбільша проблема? Він брав ці дещиці роботи й обов’язку, що виконував, і ставився до них як до капіталу, який можна виставляти напоказ, хоч би куди він пішов. До якої міри він це виставляв напоказ? Усі рівнялися на нього, поклонялися йому й заздрили. Зрештою вони сказали: «Цей чоловік так багато вистраждав заради Бога. Тільки подивіться, яку віру він має і яку любов до Бога! Ми не варті навіть волосини з його голови. Ми настільки нижчі за нього!» Люди завжди згадували його, а ті, хто не міг зустрітися зі Мною, думали, що зустрітися з ним – так само добре, як і зустрітися зі Мною. Зрештою вплив, який він мав на знання, думки й розум людей, досяг такого рівня. Щоб дійти до цього моменту, він, мабуть, сказав і зробив чимало речей, чи не так? Він, напевно, не обмежувався кількома словами, коли згадував про обов’язки, які виконував, він, напевно, говорив і розповідав про них дуже багато; ба більше, у нього були власні мотиви й цілі, він говорив речі, які могли спокусити людей і ввести їх в оману, змушуючи людей поклонятися йому, і зрештою досяг своєї мети. Що ви думаєте про таку людину? Можливість виконувати свій обов’язок поруч зі Мною була для нього благом, як з погляду навчання жити як людина, так і з погляду здобуття істини. Це була можливість для нього бути вдосконаленим завчасно. На жаль, він нею не дорожив. Він не розумів, наскільки дорогоцінною й життєво важливою була ця можливість, і що вона була шляхом, фундаментом і джерелом для здобуття істини й досягнення пізнання Бога. Натомість він використав її для досягнення власної мети – виділитися з натовпу й переманити серця людей. Це віщувало біду; він ішов хибним шляхом. Скажіть Мені, коли він так безцеремонно поширював чутки про те, як багато він вистраждав, як Бог наставляв його, як Він ставився до нього і як довіряв йому, чи міг він усвідомити, що в цьому був особистий намір? (Так.) Він мав би бути здатним це зробити. Це не було чимось неможливим для усвідомлення. Він зміг це усвідомити, то чому ж він не зміг приборкати свої лихі вчинки? Тому що він не любив істини; йому подобалися лише вплив і статус. Коли людина, яка справді любить істину, виявляє розбещеність, коли вона свідчить про те, як страждала, то відчуває докори й звинувачення щодо себе. Вона відчуває, що вчинене нею було мерзенним і таким, що чинить опір Богові, і що її не слід робити цього знову. Коли вона захоче зробити це знову в майбутньому, то зможе стриматися й покласти край таким діям. Це цілком нормально. Але в такі моменти, навіть якщо совість їм дорікає, антихристи не можуть контролювати свої дикі амбіції та жагу, і навіть якщо їх підрізають, вони не приймають істини. Чому їхня природа роздувається й розширюється безповоротно? (Бо вони не люблять істини.) Вони не люблять істини за своєю природою. Що ж тоді вони люблять? (Статус.) Що принесе їм статус? Він змусить людей поклонятися їм, поважати їх і заздрити їм. Зрештою, їхня мета – насолоджуватися таким самим статусом і ставленням, як у Бога, а також честю, щастям і радістю, які цей статус їм приносить. Послухавши все, що Я щойно сказав, хіба ви не відчуваєте огиди? (Так.) Цей чоловік зробив дещо ще огидніше. Пізніше він захворів і повернувся до рідного міста, і це ще більше змусило його відчувати, що він заслуговує насолоджуватися благами статусу. Як ви думаєте, як би він діяв під контролем цієї думки? Хіба він не вимагав би, щоб люди ставилися до нього ще краще? (Так.) Чому він цього вимагав? Хіба він не відчував, що це надмірно чи нерозумно? Він відчував, що заслуговує на це. Він думав: «Я багато вистраждав заради бога і заради своїх братів і сестер. Я маю на це право; я захворів, бо дуже багато страждав, тому мої брати і сестри мусять служити мені». Поки він хворів, він і пальцем не поворухнув – просто цілими днями лежав у ліжку, змушуючи інших доглядати за ним і годувати його. Пролежавши так тривалий час, він почав нудьгувати, тому змушував людей приносити йому їжу й напої та виходити з ним на прогулянки, щоб розвіяти нудьгу. Це доволі огидно, чи не так? Якби він дійсно був настільки хворий, це не було б такою великою проблемою; якщо ж він не був настільки хворий, то, безперечно, його поведінка була надто нерозумною, чи не так?

Деякі люди здаються досить завзятими у своїй вірі в Бога. Вони люблять займатися справами церкви й турбуватися про них, і вони завжди біжать попереду. І все ж, несподівано, вони розчаровують усіх, коли стають лідерами. Вони не зосереджуються на розв’язанні практичних проблем Божих обранців, натомість роблять усе можливе заради власної репутації й статусу. Вони люблять виставляти себе напоказ, щоб інші їх поважали, і завжди говорять про те, як вони присвячують себе й страждають заради Бога, але не докладають зусиль до прагнення до істини та свого життя-входження. Це не те, чого від них всіх очікують. Хоча вони й займаються своєю роботою, виставляють себе напоказ за кожної нагоди, проповідують деякі слова й доктрини, здобувають повагу й поклоніння деяких людей, уводять в оману людські серця та зміцнюють свій статус, що з цього виходить зрештою? Незалежно від того, чи використовують ці люди дрібні послуги, щоб підкупати інших, чи виставляють напоказ свої таланти та здібності, чи застосовують різні методи, щоб уводити людей в оману й у такий спосіб завойовувати їхню прихильність, незалежно від того, який метод вони використовують, щоб переманити серця людей і зайняти в них місце, що вони втратили? Вони втратили можливість здобути істину, виконуючи обов’язки лідера. Водночас, через свої різноманітні прояви, вони також накопичили лихі вчинки, які призведуть до їхнього кінцевого фіналу. Незалежно від того, чи використовують вони дрібні послуги, щоб підкупати людей і заманювати їх у пастку, чи виставляють себе напоказ, чи використовують зовнішню видимість, щоб уводити людей в оману, і незалежно від того, скільки благ і задоволення вони, здавалося б, отримують від цього, якщо поглянути на це зараз, чи є цей шлях правильним? Чи є це шляхом прагнення до істини? Чи є це шляхом, який може принести спасіння? Очевидно, що ні. Незалежно від того, наскільки розумні ці методи та хитрощі, вони не можуть обманути Бога, і зрештою Бог усіх їх засуджує й ненавидить, тому що за такою поведінкою приховані дикі амбіції людини, а також ставлення й сутність ворожості до Бога. У Своєму серці Він абсолютно ніколи не визнав би їх людьми, які виконують свої обов’язки, а натомість назвав би їх лиходіями. Який вердикт виносить Бог, коли справи з лиходіями? «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» Коли Бог каже: «Відійдіть від Мене», куди Він хоче, щоб такі люди пішли? Він передає їх сатані, у місця, населені натовпами сатан. Який для них кінцевий наслідок? Їх до смерті мучать злі духи, тобто їх пожирає сатана. Бог не хоче цих людей, а це означає, що Він не спасе їх, вони не є Божими вівцями, не кажучи вже про Його послідовників, тому вони не належать до тих, кого Він спасе. Ось як Бог визначає таких людей. Отже, яка ж природа намагання переманити серця інших? Це означає йти шляхом антихриста; це поведінка й сутність антихриста. Ще серйознішою є сутність змагання з Богом за Його обранців; такі люди – вороги Бога. Ось як характеризуються та класифікуються антихристи, і це абсолютно точно.

22 січня 2019 року