Пункт другий. Вони нападають на інакомислячих і відторгають їх

Ми закінчили бесідувати про завойовування людських сердець – перший прояв того, як антихристи контролюють людей, і тепер ми побесідуємо про другий прояв. Другий засіб, який антихристи використовують для контролю над людьми, – це нападки на інакомислячих і їх відторгнення. Перший засіб передбачає введення людей в оману й завойовування їхніх сердець; здається, зовні така людина говорить дуже м’яко та згідно з людськими уявленнями й не завдає жодної шкоди іншим; вона поводитиметься відносно тактовно й приховано; інші не можуть бачити її злих намірів і злостивих, кривавих і войовничих проявів; і вона використовує лише хитрі методи. Другий засіб – нападки на інакомислячих і їх відторгнення – більш очевидний. Зі значення слів «нападати й відторгати» можна зрозуміти, що вони не позитивні, а зневажливі. Цей засіб нападок і відторгнення явно публічний, і його можуть бачити всі. Це наче сварливі жінки, що лаються на вулиці, розвінчуючи недоліки одна одної: їхні слова відверті й прямі, зрозумілі всім, хто їх чує. Ці слова мають певну агресивність, не виявляють стриманості, а радше свідчать про ініціативу в нападі. Коли антихристи публічно придушують і виключають людей, нападають на них і розвінчують їхні проблеми, усе це робиться цілеспрямовано. Безсумнівно, антихристи вдаються до таких засобів проти тих, хто прагне до істини та здатен розпізнати їх. Ламаючи таких людей, вони досягають цілі зміцнення власного становища. Такі напади й виключення людей зловмисні за своєю природою. У мові антихристів і їхній манері говорити присутня агресія: викриття, осуд, обмови, лихі наклепи. Антихристи навіть перекручують факти, говорячи про позитивні речі як про негативні, а про негативні – як про позитивні. Отак міняючи місцями чорне й біле, плутаючи правильне й хибне, антихристи досягають своєї цілі: здолати людину та заплямувати її ім’я. Якими ментальними установками породжуються ці напади на інакомислячих і їх виключення? Найчастіше таке походить від установки на заздрість. У порочному характері заздрість несе в собі сильну ненависть, і в результаті своєї заздрості антихристи нападають на людей і виключають їх. Якщо в такій ситуації антихриста розвінчають, про нього повідомлять, він втратить свій статус і зазнає удару, він буде зухвалим і незадоволеним, і йому буде навіть легше стати люто мстивим. Мстивість – це один із типів умонастрою, а також один із типів розбещених характерів. Коли антихристи бачать, що хтось зробив щось шкідливе для них, що інші здібніші за них або хтось висловлює кращі чи мудріші твердження та пропозиції, і всі з ними погоджуються, антихристи відчувають, що їхнє становище під загрозою, у їхніх серцях зароджуються заздрість і ненависть, і вони нападають і мстять. Мстячись, антихристи зазвичай завдають по цілі випереджувального удару. Вони проявляють у нападі ініціативу й ламають людей, поки ті не підкоряться. Тільки тоді антихристи відчувають, що випустили пару. Які ще є прояви нападів на людей і їх виключення? (Приниження інших.) Приниження інших – це ще один такий прояв; наскільки б добре ти не виконував свою роботу, антихристи однаково принижуватимуть чи засуджуватимуть тебе, поки ти не станеш негативно налаштованим і слабким та не зможеш устояти. Тоді вони будуть щасливі й досягнуть своєї цілі. Чи є засудження одним з аспектів приниження інших? (Так.) Як антихристи засуджують людей? Вони роблять із мухи слона. Скажімо, ти зробив щось таке, у чому немає проблеми, але вони хочуть здійняти із цього приводу великий галас, щоб на тебе напасти, тому вигадують усілякі способи, щоб використати це як важіль проти тебе й засудити тебе, роблячи з мухи слона, щоб ті, хто це слухає, думали, що слова антихристів мають сенс і ти таки зробив щось погане. Так антихристи досягають своєї цілі. Це напади на інакомислячих, їх засудження й виключення. Що означає виключати когось? Це означає, що у своїх серцях вони знають, що ти вчинив правильно, але заздрять тобі, ненавидять тебе, навмисно намагаються на тебе напасти, тому кажуть, що ти вчинив неправильно. Потім, спираючись на власні погляди й хибні уявлення, вони візьмуться тебе переспорити: вони говоритимуть переконливо, щоб кожен слухач подумав, що це сказано правильно й добре; далі всі ці слухачі схвалять їх і стануть на їхній бік проти тебе. Антихристи вдаються до такого, щоб напасти на тебе, зробити тебе негативно налаштованим і слабким. Цим вони досягають своєї цілі: напасти на інакомислячих і виключити їх. Іноді виключення інакомислячих може відбуватись у формі особистих спорів, а іноді – у формі нагнітання ситуації, засудження й обмовляння людей, поширення вигадок за їхніми спинами. Наприклад, коли антихрист хоче відторгнути інакомислячого, він спочатку з’ясовує, з ким цей інакомислячий у добрих стосунках. Тоді він іде до тієї людини й каже: «Знаєш, такий-то сказав, що тобі бракує рівня, у тебе погана здатність до сприймання, ти не маєш духовного розуміння й виконуєш свої обов’язки без принципів. Я сперечався з ним, бо вважаю, що ти насправді досить хороша людина». Після такого сіяння розбрату стосунки між цими двома людьми погіршуються. Антихрист залишається осторонь, постійно розпалюючи полум’я розбрату, доки стосунки повністю не зруйнуються. Так антихрист сіє розбрат між людьми та інакомислячим, змушуючи людей триматися на відстані від інакомислячого, щоб досягти мети його ізоляції. Він продовжує шукати нагоду знайти зачіпку проти інакомислячого, доки той не буде переможений, а його ім’я – зганьблене. Антихрист розглядає це як повалення суперника, щоб ця людина не становила загрози для його статусу. Антихрист вважає, що найкраще скорити інакомислячого, але якщо його неможливо скорити, то антихрист робить усе можливе, щоб ізолювати, а потім відторгнути його. Якщо його неможливо відторгнути, антихрист продовжує ізолювати його, зрештою приборкуючи його й змушуючи благати про помилування. Антихрист залучає та використовує певні сили для нападок на людей, які прагнуть до істини або чиї думки не збігаються з його власними. Він руйнує церкву й розбиває її на фракції, і зрештою церква ділиться на дві або три групи: одна слухає його, друга – ні, а третя – нейтральна. Під його «блискучим» керівництвом дедалі більше людей слухає його, і дедалі менше – не слухає. Більше людей капітулює перед ним, а ті, хто має відмінні від антихриста думки, стають ізольованими й не наважуються висловлюватися. Дедалі менше людей може розрізняти його чи протистояти йому, і так антихрист поступово здобуває контроль над більшістю людей у церкві, займаючи владне становище. Це та мета, до якої прагне антихрист. У поводженні з людьми, які мають відмінні від нього думки, антихрист не виявляє жодної терпимості. Він думає: «Навіть якщо в тебе інша думка, ти мусиш коритися моєму керівництву, бо зараз останнє слово за мною. Ти в моєму підпорядкуванні. Якщо ти дракон, ти мусиш згорнутися; якщо тигр – мусиш лягти ниць; які б здібності ти не мав, доки я тут, можеш забути про те, щоб здобути перевагу чи зчинити бучу!» Це та мета, до якої прагне антихрист, – одноосібно контролювати церкву й контролювати Божих обранців.

Яка головна мета антихриста, коли він нападає на інакомислячого й відторгає його? Він прагне створити в церкві таку ситуацію, де немає голосів, що суперечать його власному, де його влада та його лідерський статус абсолютні, де його слова абсолютні й усі мусять до них дослухатися, і де, навіть якщо хтось має відмінну думку, він не має її висловлювати, йому слід дозволити їй гнити в серці. Будь-хто, хто наважиться відкрито не погодитися з ним, стає його ворогом, і він використовуватиме всі можливі методи, щоб мучити його, і відчайдушно бажатиме змусити його зникнути. Це один із засобів, за допомогою якого антихрист нападає на інакомислячого й відторгає його, зміцнює свій статус і захищає свою владу. Він думає: «Це нормально, що в тебе є інша думка, але ти не можеш ходити й говорити про це як тобі заманеться, а тим паче ставити під загрозу мою владу та статус. Якщо в тебе є заперечення, ти можеш сказати їх мені віч-на-віч. Якщо ж ти скажеш про це перед усіма й змусиш мене втратити лице, ти напрошуєшся на неприємності, і мені доведеться з тобою розібратися!» Який це характер? Антихрист не дозволяє іншим вільно висловлюватися. Якщо інші люди мають заперечення проти антихриста або думку про щось інше, вони не можуть просто вільно порушити це питання; вони мусять зважати на гордість антихриста. Якщо ні, то антихрист ставитиметься до них як до ворогів, нападаючи на них і відторгаючи їх. Яка це природа? Це природа антихриста. А чому він так робить? Він не допускає, щоб у церкві були якісь альтернативні голоси, він не дозволяє, щоб у церкві були якісь інакомислячі, і не дозволяє Божим обранцям відкрито бесідувати про істину й розрізняти людей. Найбільше він боїться того, що люди його розвінчають і розпізнають; він хоче гарантувати, що його влада і статус, який він посідає у серцях людей, завжди зміцнюватимуться й ніколи не будуть підірвані. Він ніколи не стерпів би нічого, що загрожує його гордості, репутації або його становищу й цінності як лідера чи впливає на нього. Хіба це не прояв злостивої природи антихристів? Не задовольняючись тією владою, якою він уже володіє, він зміцнює і убезпечує її та прагне вічного панування. Він хоче контролювати не лише поведінку інших, а і їхні серця. Ці методи, які використовують антихристи, цілком спрямовані на захист їхньої влади та статусу і є повністю результатом їхнього бажання триматися за владу. Якби антихристи діяли відкрито й чесно та згідно з істиною, то чому б вони боялися, що інші висловляться, внесуть інші пропозиції й розвінчають їх? Причина цього полягає в тому, що вони мають зловісні мотиви, а їхня совість обтяжена провиною. Антихристи знають, що вони вчинили багато лихих учинків, і щойно їх буде розвінчано, їм буде не тільки важко зберегти свій статус, а й виникне небезпека того, що їх буде вичищено або виключено. Тому вони не шкодують зусиль, щоб сковувати й обмежувати інших, перешкоджаючи їм бесідувати про істину та застосовувати здатність до розрізнення. Зокрема, ті, хто має сильне почуття справедливості або наважується розвінчувати злих людей, є для антихриста колючкою в тілі, постійним подразником для нього. Антихристи думають, що якщо тих, хто має почуття справедливості, змусити підкоритися й дискредитувати, то більше ніхто не наважиться розвінчувати їх і більше не буде голосів незгоди, що дає антихристу відчуття безпеки. Це послідовна тактика антихриста. Він категорично не послабить своєї хватки на владі й ніколи не послабить своїх зусиль для її зміцнення – кожне речення, яке він промовляє, і все, що він робить, спрямоване на захист його влади та статусу. Це особливо актуально, коли присутній інакомислячий, і антихрист чує, що інакомислячий щось сказав про нього або критикував його за спиною. У такому разі він вирішить цю справу в найкоротші терміни, навіть якщо це означатиме ніч без сну й день без їжі. Як же він може докладати таких зусиль? Це пояснюється тим, що він відчуває, що його статус під загрозою, що йому кинуто виклик. Він відчуває, що якщо не вдасться до таких дій, його влада та статус будуть у небезпеці – щойно його лихі вчинки й скандальна поведінка будуть розвінчані, він не тільки не зможе утримати свій статус і владу, а й буде вичищений або виключений із церкви. Ось чому він відчайдушно й нетерпляче обдумує способи придушити справу й розвіяти всі приховані загрози для себе. Це єдиний спосіб, у який він може утримати свій статус. Статус – це дихання життя, що стосується антихристів. Щойно він чує, що хтось збирається розвінчати його або доповісти про нього, він наляканий і стривожений, боїться, що завтра втратить свій статус і більше ніколи не насолоджуватиметься ані відчуттям привілеїв, яке приніс йому статус, ані благами статусу. Він боїться, що ніхто більше не підкорятиметься йому й не слідуватиме за ним, що ніхто більше не буде підлещуватися до нього й не виконуватиме його наказів. Але найбільш нестерпним для нього є не просто те, що він втратить свій статус і владу, а те, що його можуть навіть вичистити або виключити. Якби це сталося, усі переваги й відчуття привілеїв, які давали йому статус і влада, а також надія на всі благословення й нагороди, здобуті вірою в Бога, були б втрачені вмить. Цю перспективу йому найважче витримати. Щойно він втратить переваги й відчуття привілеїв, які надавали йому влада та статус, його хороші дні закінчаться. Крім того, через вчинення багатьох лихих учинків він опиниться в лиху, очікуючи на Боже покарання.

Хто такий інакомислячий? Хто ті люди, яких антихрист розглядає як інакомислячих? Щонайменше це ті, хто не сприймає антихриста серйозно як лідера, тобто не рівняється на нього й не поклоняється йому, а ставиться до нього як до звичайної людини. Це один тип. Ще є ті, хто любить істину, прагне до істини, прагне зміни в характері та прагне любові до Бога; вони йдуть іншим шляхом, ніж антихрист, і в його очах вони є інакомислячими. Чи є ще якісь? (Ті, хто завжди робить пропозиції антихристам і наважується їх розвінчувати.) Будь-кого, хто наважується вносити свої пропозиції антихристу та розвінчувати його, або чиї погляди відрізняються від його власних, антихрист розглядає як інакомислячого. І є ще один тип: ті, хто дорівнює антихристу за рівнем і здібностями, чия здатність говорити та діяти схожа на його власну, або ті, кого він бачить вищим за себе і хто здатний його розрізнити. Для антихриста це переходить усі межі, це загроза його статусу. Такі люди є найбільшими інакомислячими для антихриста. Антихрист не наважується недооцінювати таких людей або розслаблятися бодай трохи. Він вважає їх терном у боку, постійним подразником, завжди пильнує та остерігається їх і уникає їх у всьому, що робить. Особливо, коли антихрист бачить, що інакомислячий збирається його розрізнити та розвінчати, його охоплює особлива паніка; він відчайдушно прагне відторгнути такого інакомислячого й напасти на нього так, що не заспокоїться, доки не вичистить цього інакомислячого з церкви. На що він здатен із таким умонастроєм і серцем, сповненим цих речей? Чи ставився б він до цих братів і сестер як до ворогів і думав про способи, як їх повалити й позбутися? Безумовно, так. Він сушив би собі голову, думаючи про те, як приборкати інакомислячих, і пішов би на все, щоб перемогти їх, чи не так? Приборкання інакомислячих означає, що антихрист змушує всіх слухати себе, роблячи так, щоб ніхто не наважився сказати щось інше або мати відмінну думку, не кажучи вже про те, щоб розвінчати його. Перемога над інакомислячим означає, що антихрист підставляє та засуджує його, створюючи неправдиві враження, щоб інакомислячого пошили в дурні й обітнули, що призведе до того, що його репутація впаде на саме дно. Хіба вчинення чогось подібного не є найвищою формою лихого вчинку? Хіба це не ображає Божий характер? В антихриста є багато прийомів і методів для нападок на інакомислячих і їх відторгнення. Окрім публічної конфронтації та заперечення, його найпотужніший прийом полягає в залученні та вербуванні інакомислячих, змушуючи їх усіх слухати його. Якщо інакомислячі не слухають, антихрист їх придушуватиме, репресуватиме й дискредитуватиме, так само як невіруючі розправляються з політичними опонентами. Ось наскільки нечестивий та жорстокий антихрист. Але іноді антихрист використовує м’який підхід, щоб залучити людей. Наприклад, якщо є інакомислячий, чия думка не збігається з його власною, він дивитиметься на те, що цій людині подобається й де її слабкі місця, використовуючи всілякі підлі засоби, щоб приборкати її. Або ж він вдаватиме покору й визнаватиме свої помилки перед інакомислячим, або піде на все, щоб принести інакомислячому вигоду й задовольнити його, або, можливо, змусить своїх близьких друзів переконати інакомислячого; а потім він удає, що бесідує про істину із цим інакомислячим, кажучи: «Наше партнерство в церковній роботі просто ідеальне; у майбутньому ми можемо поділити цю церкву п’ятдесят на п’ятдесят. Хоча я лідер, я дослухатимуся до будь-яких твоїх пропозицій. Насправді це я співпрацюватиму з тобою». Якщо інакомислячий – це людина, яка не розуміє істини, то антихристу буде легко завербувати її. Ті, хто розуміє істину, побачать це наскрізь і скажуть: «Ну й інтриган цей тип; він не нападає відкрито, а використовує хитрість – замість жорсткої тактики він заходить м’яко». Для антихриста інакомислячий є загрозою його статусу та владі. Хто б не загрожував його статусу та владі, незалежно від того, хто б це міг бути, антихрист піде на все, щоб про нього «попіклуватися». Якщо цих людей справді неможливо приборкати або завербувати, тоді антихрист повалить їх або вичистить. Зрештою, антихрист досягне своєї мети – мати абсолютну владу й бути законом самому для себе. Це одна з технік, яку антихрист зазвичай використовує, щоб зберегти свій статус і владу, – він нападає на інакомислячих і відторгає їх.

Яке походження методів, проявів, мотивів дій і джерел дій антихристів під час нападок на інакомислячих і їх відторгнення? (Сатана.) Якщо конкретніше, то вони походять від людських амбіцій та жаги, а також від сатанинської природи. Тоді яка мета антихриста? Його мета – захопити владу, контролювати серця людей і насолоджуватися благами статусу. Ось що робить справжнього антихриста. З погляду двох пунктів – завойовування людських сердець та нападок на інакомислячих і їх відторгнення – як антихрист тлумачить значення слова «лідер» і роль, яку відіграє лідер? Він вважає, що лідер – це той, хто володіє владою та статусом, хто має владу наказувати людям, залучати їх, вводити їх в оману, погрожувати їм і контролювати тих людей, яких він веде. Ось як він сприймає слово «лідер». Отже, коли він обіймає лідерську посаду, він застосовує цю тактику у своїй роботі, і саме так він виконує свої обов’язки. Тоді що він насправді робить, коли виконує свої обов’язки? Можна з упевненістю стверджувати, що він коїть лихі вчинки, а точніше, він створює своє власне незалежне королівство, змагаючись із Богом за обранців, людські серця та статус. Він хоче зайняти місце Бога в серцях людей, змусити людей поклонятися йому. Хіба ви не часто плекаєте такі наміри й мотивацію та демонструєте таку поведінку й практику? Хіба ви не часто виявляєте ці сатанинські характери? (Виявляємо.) Наскільки серйозним може стати вияв цих сатанинських характерів? Чи досяг він тієї межі, коли ви не можете себе контролювати? Коли це стається, чи здатні ви мати певне усвідомлення, стриманість і дисципліну? (Так.) Скажіть Мені, чи є хтось, хто зовсім не бажає влади? Чи є хтось, хто не любить владу? Чи є хтось, хто не жадає благ статусу? Ні, таких немає. Яка причина цього? Це обумовлено тим, що всі люди були розбещені сатаною; усі вони мають сатанинську природу. Одна річ, яка є спільною для всіх людей, полягає в тому, що їм подобається влада, статус і насолода благами статусу. Це риса, яка властива всім людям. То чому ж тоді одних людей вважають антихристами, а інші лише виявляють характер антихриста або йдуть шляхом антихриста? Які відмінності між цими двома групами? По-перше, Я скажу про різницю в їхній людськості. Чи мають антихристи людськість? У чому відмінності між людськістю людей, які йдуть шляхом антихристів, і самих антихристів? (В антихристів немає совісті й розуму, у них немає людськості, тоді як у людей, які йдуть шляхом антихристів, досі є трохи совісті й розуму. Вони досі можуть приймати істину та приймати Божий суд і кару, а також виявляти справжнє каяття.) Вияв каяття – це відмінність. Чи знають антихристи, як каятися? (Ні, не знають.) Антихристи анітрохи не приймають істину; навіть якщо вони наштовхнуться на стіну, вони не покаються. Вони ніколи не пізнають себе. Що стосується людськості, то є ще одна відмінність між людьми, які йдуть шляхом антихристів, і антихристами, а саме різниця між пересічною хорошою людиною і злою людиною. Хороші люди говорять і роблять щось із совістю й розумом, тоді як у злих людей немає совісті й розуму. Коли злі люди роблять щось погане і їх розвінчують, вони не покірні: «Гм, навіть якщо всі знають, хіба вони можуть щось із цим зробити? Я робитиму все, що захочу! Мені байдуже, хто мене розвінчує чи критикує. Що мені насправді можуть зробити?» Скільки б поганого не зробила зла людина, вона не відчуває сорому. Коли звичайна людина робить щось погане, вона хоче приховати це й замаскувати. Якщо хтось зрештою її розвінчує, їй занадто соромно дивитися людям в очі, і вона навіть не хоче жити далі: «Ой, як я міг таке зробити? Я справді безсоромний!» Вона відчуває глибоке каяття й навіть проклинає себе, присягаючись, що ніколи більше не зробить нічого подібного. Така поведінка є доказом того, що в неї є почуття сорому, що в неї й досі є певна людськість. У безсоромного немає совісті й розуму, а всі злі люди безсоромні. Який би поганий вчинок не скоїла зла людина, від цього її обличчя не почервоніє, а серцебиття не пришвидшиться, і вона однаково безсовісно захищатиме свої дії, перекручуючи негативні аспекти на позитивні й говорячи про погані вчинки так, ніби вони добрі. Чи є в такої людини почуття сорому? (Ні.) Якщо в неї таке ставлення, то чи покається вона по-справжньому в майбутньому? Ні, вона й далі діятиме лише так, як діяла. Це означає, що вона безсоромна, а безсоромність означає відсутність совісті й розуму. Людям, у яких є совість і розум, занадто соромно дивитися людям в очі після того, як їх розвінчали за поганий вчинок, і вони ніколи більше цього не роблять. Чому так? Це обумовлено тим, що вони відчувають, що це був ганебний вчинок, і їм надто соромно дивитися людям в очі; у їхній людськості є почуття сорому. Хіба це не мінімальний стандарт нормальної людськості? (Так.) Чи можна називати людиною того, хто навіть не відчуває сорому? Не можна. Чи є нормальне мислення в того, хто не відчуває сорому? (Ні.) У таких людей немає нормального мислення, не кажучи вже про любов до позитивних речей. Для них наявність совісті й розуму – це занадто високий стандарт, до якого вони не дотягують. Отже, яка основна відмінність між антихристами й тими, хто йде шляхом антихристів? Коли людину, яка володіє сутністю антихриста, хтось розвінчує за суперництво з Богом за статус, вона не подумає, що вчинила неправильно. Пізніше вона не тільки не засвоїть уроків і не навернеться до Бога, а й натомість щойно матиме шанс бути обраною лідером або працівником, і далі змагатиметься з Богом за статус, діючи так само, як і раніше, і радше помре, ніж покається. Чи володіють такі люди якоюсь раціональністю? (Ні.) А чи відчувають люди, які не мають раціональності, сором? (Не відчувають.) У таких людей немає жодної раціональності й немає жодного почуття сорому. Коли люди, у яких є нормальна людськість, совість і розум, чують, як інші кажуть, що вони конкурують із Богом за статус, вони подумають: «О ні, це серйозна справа! Я послідовник Бога! Як я міг конкурувати з Ним за статус? Як соромно змагатися з Богом за статус! Яким занімілим, яким дурним, яким нерозумним я став, щоб це робити! Як я міг зробити таку річ?» Вони почуватимуться збентеженими й присоромленими за те, що зробили, і коли стикатимуться з подібними ситуаціями, їхнє почуття сорому стримуватиме їхню поведінку. Природа-сутність усіх людей – це природа-сутність сатани, але в тих, хто володіє розумом нормальної людськості, буде почуття сорому, і їхня поведінка буде стриманою. У міру того як сприймання істини людиною поступово поглиблюється, і в міру того як її знання й розуміння Бога та покора істині набирають глибини, це почуття сорому більше не буде мінімальним порогом. Їх дедалі більше стримуватиме істина, а також їхнє богобоязливе серце. Вони й далі вдосконалюватимуть себе та діятимуть дедалі більше відповідно до істини. Однак чи будуть антихристи прагнути до істини? Абсолютно не будуть. У них немає нормального людського розуму, вони не знають, що означає прагнути до істини, відчувають відразу до істини й не мають ні краплі любові до неї, то як вони можуть прагнути до істини? Прагнення до істини – це потреба нормальної людськості; лише ті, хто відчуває голод і спрагу до праведності, любитимуть істину й прагнутимуть до неї. Ті, в кого немає нормальної людськості, ніколи не прагнутимуть до істини.

Люди, які йдуть шляхом антихриста, відрізняються від справжніх антихристів. Деякі люди бачать, що вони сповнені характерів антихриста, і вони прагнуть до слави, вигоди й статусу, і глибоко їх цінують, і ніколи не можуть їх відпустити. Вони твердо вірять, що в них природа антихриста й вони не можуть бути спасенними. Якщо ти не знаєш себе по-справжньому й не знаєш, чи ти антихрист, чи зла людина, то тобі слід розмірковувати над тим, чи є в тебе якесь почуття або відчуття сорому. Якщо його немає, то ти в небезпеці, і можна сказати, що ти володієш природою-сутністю злої людини або антихриста. Навіть якщо ти зараз не антихрист, ти можеш стати ним у майбутньому. Те, що ті, хто не прагне до істини, найменше хочуть робити, – це розмірковувати над собою й пізнавати себе. Вони кажуть: «Мені байдуже, хто каже, що я антихрист. Хто не любить слави, вигоди й статусу? Будь-хто, хто каже, що не любить слави, вигоди й статусу, бреше. Хто міг би мати статус і не насолоджуватися його благами? Лише дурень міг би бути таким. Здатність насолоджуватися благами статусу – ось що називається здібністю!» Що за людина каже такі речі? Хіба це не той, хто відчуває відразу до істини? Така людина затято вперта – чи може вона бути спасенною? Вона абсолютно не може бути спасенною, тому що Бог не спасає злих людей; такі люди – поріддя сатани, вони звірі. Деякі люди не знають, чи можуть вони бути об’єктом Божого спасіння. У такому разі, коли Божі слова розвінчують твою природу-сутність і твій розбещений характер, спостерігай, чи можеш ти це відчути й усередині почуватися присоромленим, і чи думаєш ти, що те, що розвінчує Бог, є твоїм справжнім «я», що потім змусило б тебе відчути сором і відчути, ніби тобі ніде сховатися. Якщо в тебе є це почуття сорому, якщо в тебе є це усвідомлення, це добре. Є навіть люди, які кажуть: «Божі слова повністю розвінчали мене. Мені надто соромно дивитися людям в очі, і мені ніде сховатися. Я думаю, що мене слід відправити в пекло, я не заслуговую на Боже спасіння. Мій негатив такий, що я навіть не думаю, що заслуговую на життя. Мені слід просто померти, та й усе на тому». Добрим чи поганим є таке відчуття? Добрим. Деякі люди не розуміють і кажуть: «Як воно може бути добрим?» (Воно показує, що в цієї людини є почуття сорому.) Це визначається не соромом. По-перше, наявність такого почуття означає, що ти принаймні розумієш Божі слова. По-друге, що є основою для твого самопізнання? (Прийняття Божих слів.) Правильно. Ти визнаєш, що Божі слова є істиною, а це означає, що ти використовуєш Божі слова як стандарт для оцінювання того, чи можеш ти бути спасенним і якою людиною ти є, – ти вже зробив Його слова стандартом для самооцінювання. Це доводить, що в тебе є справжня віра в них. Тільки маючи справжню віру в Бога, ти можеш вважати Його слова істиною, стандартом для самооцінювання. Той, хто так робить, має шанс бути спасенним – це не так просто, як те, чи є в людини почуття сорому.

Що стосується цього прояву – нападок антихристів на інакомислячих і їх відторгнення, – ми вже обговорили визначення слова «інакомислячий». Отже, які люди підпадають у діапазон цього терміну? Переважно це ті, хто має відмінні від антихристів погляди на речі й хто йде іншими шляхами, ніж вони. В очах антихристів усі ці люди стають інакомислячими, і вони є мішенями нападок антихристів. Антихристи вважають, що нападки на інакомислячих і їх відторгнення цілком виправдані, що це захист роботи Божого дому й захист церковного життя, тоді як насправді це засіб і метод захисту власного статусу та влади. Це зовсім не служить захисту роботи Божого дому, тим паче не підтримує нормальний уклад церковного життя для Божих обранців. Деякі зі згаданих тут інакомислячих – це люди, які прагнуть до істини. Ми можемо бути в цьому впевнені, бо антихристи проти людей, які прагнуть до істини, і тільки ті, хто прагне до істини, можуть розрізняти антихристів.

22 січня 2019 року