Пункт дев’ятий. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу (частина десята)

II. Інтереси антихристів

Г. Їхні перспективи та доля

Про яку тему ми бесідували на нашому минулому зібранні? (Бог бесідував про те, у якій манері антихристи ставляться до назви «прислужник». Спочатку Бог бесідував про те, як Він визначає звання «прислужник». Бог також бесідував про різницю між тим, хто залишив стан прислужника позаду, і тим, хто досі є прислужником, і, нарешті, Бог проаналізував позиції та прагнення антихристів щодо звання «прислужник».) Тож яку позицію та ставлення мають антихристи до звання «прислужник»? Що вони кажуть і роблять? (Ставлення антихристів до звання «прислужник» – це неприйняття й огида. Вони не приймають це звання, від кого б воно не походило, і вважають, що бути прислужником – це принизливо. Вони вважають, що Бог не визначає прислужників на основі сутності людства, що це радше Бог кидає виклик людській ідентичності та цінності й зневажає їх.) (Антихристи кажуть цю відому фразу: «Я не збираюся ґарувати за лаштунками, поки інші перебувають у центрі уваги». Антихристи просто хочуть змусити інших служити їм і вважають, що служити Богові – це ганебна справа, і тому, коли вони усвідомлюють, що самі є прислужниками, то не хочуть і далі надавати послуги в Божому домі, а натомість починають шукати спосіб утекти, і навіть спричинятимуть переривання й завади та робитимуть руйнівні речі.) Судячи зі ставлення антихристів до звання «прислужник», якою ми бачимо їхню сутність? (Їхня сутність ворожа до Бога й ненавидить істину.) А що це за характер, коли їхня сутність ворожа до Бога й істини? (Це нечестивий і порочний характер.) Правильно, це нечестивий і порочний характер. Якими є перша мотивація та намір антихристів у їхній вірі в Бога? Що вони хочуть здобути? Які їхні амбіції та жага? Чи приходять вони, щоб бути прислужниками? Чи приходять вони, ґрунтуючись на ставленні, що треба бути хорошою людиною і слідувати правильним шляхом через віру в Бога? (Ні.) То навіщо ж вони приходять? Точніше кажучи, вони приходять заради благословень, а конкретніше – вони прагнуть правити як царі, правити як царі з Богом, і вони прагнуть піднесених і величних речей. Отже, коли Бог каже, що люди – прислужники, це повністю суперечить амбіціям та жазі антихристів шукати благословень і правити як царі та йде врозріз із ними; це виходить за межі їхніх очікувань, і вони ніколи не думали, що Бог дасть людям це звання. Антихристи не здатні прийняти цей факт. А на які речі вони здатні, коли не можуть прийняти цей факт? Чи прагнуть вони прийняти цей факт і змінити себе? Вони не прагнуть прийняти цей факт, а також не прагнуть змінити свої амбіції та характери. Тому, якщо їм кажуть, що вони прислужники, і їхній намір та бажання здобути благословення відбираються, вони більше не здатні бути непохитними в церкві. Тієї миті, коли вони усвідомлюють істину й дізнаються, що такі люди з такими проявами, як у них, є прислужниками, вони втрачають будь-яку надію й викривають своє справжнє обличчя. Вони не прагнуть змінити своє становище прислужників і не прагнуть змінити своє неправильне ставлення й позицію щодо звання «прислужники» та слідувати шляхом прагнення до істини. Ось чому, які б улаштування не робив Бог, такі люди не будуть їм коритися чи приймати їх, і вони не шукатимуть істину. Натомість вони ламають голову, намагаючись придумати людський спосіб позбутися цього ярлика, і роблять усе можливе, щоб відкинути цю ідентичність. Судячи із цього прояву, який демонструють антихристи, вони відчувають відразу до істини аж до кісток. Вони не люблять істину, вони не приймають істину, і в них є власні ідеї та уявлення про істину, але не в нормальному розумінні. Радше з глибини своїх сердець вони відчувають глибоку відразу, ненависть і навіть ворожість до позитивних речей та істини – це сутність антихристів.

З ваших відповідей Я бачу, що ви не підсумували зміст кожної бесіди, а після цього не читали молитовно й не роздумували. Минулого разу ми бесідували про три основні аспекти: першим було визначення того, хто такі прислужники; другим було те, у якій манері антихристи ставляться до назви «прислужник», або, якщо конкретніше, якими саме є прояви та поведінка їхнього небажання бути прислужниками, і якими саме є причини цього; і третім було те, якими є наміри антихристів, оскільки вони не бажають бути прислужниками, тобто що вони хочуть робити, якими є їхні амбіції та якою є їхня мета у вірі в Бога. В основному із цих трьох аспектів ми побесідували про підтему «У якій манері антихристи ставляться до назви “прислужник”», і через ці три аспекти ми проаналізували різні практики та поведінку, до яких вдаються антихристи у своєму ставленні до звання «прислужник», а також їхні думки й позиції щодо нього. Ви не обмірковуєте зміст кожної бесіди після того, як почуєте її. Ви недовго пам’ятаєте ці речі, а якщо минає багато часу, ви навіть не можете їх згадати. Якщо ви хочете зрозуміти й здобути істину, то мусите докласти зусиль у своєму серці й часто молитовно читати та обмірковувати – ви мусите мати ці справи у своєму серці. Якщо ні, якщо ти не береш ці справи до серця, і не докладаєш зусиль, і не думаєш про ці справи у своєму серці, то ти нічого не здобудеш. Дехто каже: «Справа антихристів така далека від мене. Я не планую бути антихристом, і я не така погана людина, як вони. Я просто слухняно буду найбільш незначною людиною, і мене це влаштовує. Я робитиму все, що мене попросять, і не слідуватиму шляхом антихриста. Ба більше, навіть якщо в мене є трохи характеру антихриста, із часом я його поступово зміню, і це просто звичайний розбещений характер, а не якийсь дуже серйозний. Немає сенсу це слухати». Чи правильна ця точка зору? (Ні.) Чому ні? Якщо хтось хоче досягти зміни в характері, то найважливішим є те, що він мусить сприйняти, які стани, думки й позиції можуть виникати з його розбещеного характеру у різноманітних ситуаціях. Лише сприйнявши ці речі, він може знати, якими є його власні розбещені характери, у яких сферах він опирається Богові та йде проти істини, і які речі всередині нього суперечать істині; щойно він дізнається про ці речі, він зможе розв’язати ці проблеми, виправити розбещені характери та досягти входження в істину-реальність. Якщо ти не маєш сприймання різних розбещених характерів, що виявляються, або різних станів, які можуть виникати в різних ситуаціях, і ти не маєш сприймання того, як ці речі протистоять істині або де виникають проблеми, як тоді ти розв’яжеш ці проблеми? Якщо ти хочеш розв’язати ці проблеми, ти мусиш спочатку сприйняти, де лежить їхнє джерело, якими є їхні стани, де виникають конкретні проблеми, а потім взятися за вирішення того, як тобі ввійти. У такий спосіб можна один за одним виправити твої розбещені характери та різні стани, що виникають. Здається, що ви досі не дуже чітко розумієте входження в істину-реальність або виправлення розбещених характерів і досягнення зміни в характері; ви досі не на правильному шляху.

5. Як антихристи підходять до свого статусу в Церкві

Сьогодні ми побесідуємо про останню тему, що стосується інтересів антихристів: як антихристи підходять до свого статусу в Церкві. Коли йдеться про статус антихристів у церкві, які прояви вони демонструють, які речі роблять, і якими є їхні позиції та характер-сутність, коли вони їх роблять, – ми розділимо їх на три аспекти й проаналізуємо один за одним. Перший аспект – «з удаваністю», другий – «із самозванством», і третій – «з вивищенням над усіма». Кожен із цих трьох аспектів описаний кількома словами і його можна вважати стислим, але в кожному з них міститься багато різних дій, проявів і висловлювань антихристів, а також їхнє ставлення й характери. Подумайте зараз, чому Я визначив ці три аспекти для бесіди на сьогоднішню тему. Як ви визначили у своїх думках цю тему про те, як антихристи ставляться до свого статусу в церкві, коли прочитали її? Які ідеї у вас виникли? Те, про що думає більшість людей, – це, безсумнівно, тиранія антихристів, їхнє утвердження статусу, завоювання ними людей і захоплення ними влади в церкві, тобто вони завжди хочуть бути чиновниками, утверджувати свій статус, тримати владу й контролювати людей – в основному це те, про що думають люди. Це відносно очевидні аспекти, які антихристи часто виявляють у церкві, тож, окрім них, які ще є прояви, яких люди не можуть бачити? Що ще роблять антихристи, щоб міцно закріпитися в церкві, здобути статус і високий престиж, і навіть захопити владу й контролювати більше людей? Які ще прояви вони мають? Ці речі є більш оманливими, підступними й прихованими шляхами та засобами, які використовують антихристи, і це також можуть бути невідомі думки та приховані наміри й цілі в глибині їхніх сердець, чи не так? Тож побесідуймо про них один за одним.

5.1. З удаваністю

Перший аспект – «з удаваністю». Буквальне значення слова «удаваність» легко зрозуміти, і воно точно не є схвальним. Коли про когось кажуть, що він добре вміє вдавати, що все, що він робить, – це удаваність, що все, що він робить, незбагненне для інших, і він діє й говорить з іншими лише на поверховому рівні, то той, хто так діє й поводиться, безумовно, є дуже лукавою людиною. Це не чесна людина, і це не пересічна простодушна людина, а радше вона дуже добре вміє грати в ігри розуму, вона дуже хитра, і вона дуже добре вміє обманювати інших. Це найбільш фундаментальне розуміння слова «удаваність». Тож який тоді зв’язок між поведінкою та діями антихристів і поведінкою такого роду? Що вони роблять такого, що показує: вони мають сутність удаваності? Яка саме їхня мета в тому, щоб вдавати? Який саме їхній намір? Чому вони мусять вдавати? Ці речі тісно пов’язані з темою, про яку ми сьогодні бесідуватимемо.

Антихристи – це люди, які не бажають відставати від інших. Вони не бажають залежати від інших, не бажають приймати накази, вказівки та команди інших людей, і не бажають бути звичайними й такими, на кого інші дивляться зверхньо. Радше це люди, які бажають мати престиж, щоб інші їх високо шанували й щоб інші їх високо цінували. Ба більше, у церкві та серед інших людей вони ще більше бажають бути людьми, які віддають накази й дають вказівки іншим щось для них робити. Вони хочуть реалізовувати свої бажання за допомогою власного престижу, впливу та влади, якою володіють, і вони не хочуть бути звичайними людьми, якими будь-хто може командувати й давати вказівки щось робити. Це прагнення та бажання, які антихристи мають серед інших людей. Антихристи досить чутливі, коли йдеться про їхній статус серед інших людей. Перебуваючи в групі, вони не вважають, що їхній вік і фізичне здоров’я мають якесь значення. Важливим вони вважають те, як їх бачить більшість, чи приділяє їм більшість час і чи залишає їм місце у своїх словах і діях, чи є їхній статус і становище в серцях більшості високими чи звичайними, чи вважає їх більшість важливими персонами, чи звичайними або геть не особливими людьми тощо; яким більшість вважає їхній капітал віри в Бога, наскільки вагомими є їхні слова серед людей, тобто скільки людей схвалює їх, скільки людей хвалить їх, підтримує їх обома руками, уважно слухає й бере до серця те, що вони скажуть; крім того, чи бачить їх більшість як таких, що мають велику чи малу віру, якою є їхня рішучість терпіти страждання, наскільки багато вони жертвують або присвячують себе, якими є їхні внески в Божий дім, чи є посада, яку вони обіймають у Божому домі, високою чи низькою, що вони вистраждали в минулому і які важливі речі зробили, – це те, що їх турбує найбільше. Антихристи часто ранжують становище й порядок у своїх думках, часто порівнюючи, хто в церкві найобдарованіший, хто в церкві найбільш красномовний і промовистий, хто добре володіє професійними навичками й найбільш досвідчений у технологіях. Порівнюючи ці речі, вони постійно витрачають зусилля на вивчення різних професійних навичок, намагаючись бути вправними та досконало їх опанувати. Антихристи головним чином зосереджуються на тому, щоб докладати зусиль у виголошенні проповідей і в тому, як пояснювати Божі слова так, щоб похизуватися собою і змусити інших бути про них високої думки. Докладаючи цих зусиль, вони не шукають, як зрозуміти істину або як увійти в істину-реальність, а радше обмірковують, як запам’ятати ці слова, як вони можуть похизуватися своїми сильними сторонами ще більшій кількості людей, щоб ще більше людей дізналося, що вони справді щось значать, що вони не просто звичайні люди, що вони здібні й стоять вище за звичайних людей. Виношуючи такі ідеї, наміри й погляди, антихристи живуть серед людей, роблячи всілякі речі. Оскільки вони мають ці погляди, і оскільки вони мають ці прагнення й амбіції, вони не можуть не породжувати хорошу поведінку, правильні висловлювання й різноманітні хороші вчинки, значні й незначні. Ця поведінка та вчинки змушують тих людей, які не мають духовного розуміння, які в основному не прагнуть до істини й зосереджуються лише на тому, щоб мати хорошу поведінку, заздрити антихристам і захоплюватися ними, і навіть наслідувати їх і слідувати за ними, і в такий спосіб мета антихристів досягається. Коли антихристи виношують такі наміри й амбіції, як вони поводяться? Це те, про що ми сьогодні бесідуватимемо. Це тема, варта бесіди, і, більше того, це тема, на якій варто зосередитися і яку кожному з вас варто знати.

Антихристи відчувають відразу до істини, вони зовсім не приймають істину, що явно вказує на один факт: антихристи ніколи не діють відповідно до істин-принципів, вони ніколи не практикують істину, і це є найбільш явним проявом антихриста. Окрім репутації і статусу, а також отримання благословень і винагород, ще одне, до чого вони прагнуть, – це насолоджуватися плотськими втіхами та перевагами статусу; і в цьому разі вони, само собою, спричиняють переривання й завади. Ці факти показують, що Бог не любить їхні прагнення, їхню поведінку й прояви. І це категорично не дії і не поведінка людей, які шукають істину. Наприклад, деякі антихристи, котрі подібні до Павла, рішуче налаштовані страждати, коли вони виконують свій обов’язок; вони можуть не спати всю ніч і обходитися без їжі, виконуючи свою роботу, вони можуть підкорити свої тіла, можуть долати будь-які хвороби та дискомфорт. А з якою метою вони це роблять? Щоб показати всім, що вони здатні відкласти себе вбік – здатні на самозречення – коли мова йде про Боже доручення, що для них існує тільки обов’язок. Вони виставляють усе це напоказ перед іншими людьми. Якщо біля них є люди, вони не відпочивають, коли слід, і навіть навмисно продовжують свій робочий час, рано встаючи й пізно йдучи до сну. Але якою є ефективність роботи та дієвість виконання їхнього обов’язку, коли антихристи так трудяться з ранку до ночі? Над цим вони не задумуються. Вони лише намагаються робити все це перед іншими, щоб інші люди могли бачити, як вони страждають, і бачити, як вони повністю присвячують себе Богові, взагалі не думаючи про себе. Що стосується того, чи відповідає обов’язок, який вони виконують, і робота, яку вони здійснюють, істинам-принципам, про це вони взагалі не думають. Вони думають лише про те, чи всі бачили їхню зовні хорошу поведінку, чи всі про неї знають, чи справили вони враження на кожного, і чи це враження викличе в інших захоплення та схвалення, чи підтримають їх ці люди обома руками за їхньою спиною і чи похвалять їх, кажучи: «Вони дійсно можуть зносити труднощі, їхній дух витривалості та надзвичайної наполегливості перевершує будь-кого з нас. Це той, хто шукає істини, хто здатний страждати й нести важкий тягар; він – стовп у церкві». Почувши це, антихристи задоволені. У глибині душі вони думають: «Я такий кмітливий, що прикидався в такий спосіб, як розумно я вчинив! Я знав, що всі будуть дивитися лише на те, що зовні, і їм подобається така хороша поведінка. Я знав, що якщо я поводитимусь так, це здобуде схвалення людей, це змусить їх високо оцінити мене, це змусить їх захоплюватися мною в глибині їхніх сердець, змусить їх подивитися на мене в цілковито новому світлі, і ніхто ніколи більше не буде дивитися на мене зверхньо. І якщо настане день, коли вишнє виявить, що я не виконував реальної роботи, і відсторонить мене, безсумнівно, знайдеться багато людей, які заступляться за мене, які будуть плакати за мною й закликатимуть мене залишитися, і говорити на мій захист». Вони таємно радіють своїй фальшивій поведінці – і хіба ця радість не розкриває також природу-сутність антихриста? Тож що це за сутність? (Нечестя.) Правильно – це сутність, яка характеризується нечестям. Під владою цієї сутності нечестя антихристи породжують стан самовдоволення й самозахоплення, який змушує їх таємно бунтувати проти Бога й протистояти Йому у своїх серцях. Зовні здається, що вони платять велику ціну, і їхня плоть терпить багато страждань, але чи справді вони уважні до Божої ноші? Чи справді вони присвячують себе Богові? Чи можуть вони вірно виконувати свій обов’язок? Ні, не можуть. У своїх серцях вони таємно змагаються з Богом, думаючи: «Хіба ти не казав, що я без істини? Хіба ти не казав, що в мене є розбещені характери? Хіба ти не казав, що я зарозумілий і пихатий, і що я намагаюся встановити власне царство? Хіба ти не казав, що я не маю духовного розуміння, що я не розумію істини, і тому я прислужник? Я покажу тобі, як я надаю послуги, і що брати й сестри думають про мене, коли я так надаю послуги й так дію. Я покажу тобі, чи зможу я такими діями завоювати захоплення ще більшої кількості людей. І одного дня, коли ти захочеш відіслати й засудити мене, тоді я подивлюся, як саме тобі це вдасться!». Так антихристи змагаються з Богом у своїх серцях і намагаються замінити прагнення до істини цими добрими вчинками. Такими діями вони намагаються заперечити практичний вплив того, що Бог працює й веде людей до практики істини, щоб вони досягли зміни в характері. По суті, вони використовують це тлумачення, щоб заперечити й засудити Божу роботу спасіння людства через суд і кару, і вони вважають: коли Бог судить людей – це неправильно й неефективно. Ці ідеї та позиції антихристів є нечестивими, підступними, богопротивними й спрямованими проти Бога. Якщо Бог не засудив їх прямо, вони починають змагатися з Богом у своїх серцях; якщо Бог не розвінчав їх і не засудив їхню поведінку, вони починають використовувати удаваність, щоб вводити інших в оману й завойовувати серця людей, щоб заперечити Божі слова й заперечити той факт, що лише прагнення до істини може привести до зміни в характері та задоволення Божих намірів. Хіба це не сутність їхнього тлумачення? Хіба антихристи не мають нечестивого характеру? За своїми стражданнями вони виношують такі амбіції та домішки, і ось чому Бог гидує такими людьми й таким характером. Однак антихристи ніколи не бачать і не визнають цього факту. Бог спостерігає за найпотаємнішими глибинами людського серця, тоді як людина бачить лише зовнішній людський вигляд – найдурніше в антихристах те, що вони не визнають цього факту й не можуть його побачити. І тому вони роблять усе можливе, щоб використати хорошу поведінку для того, щоб «упакувати» й прикрасити себе, щоб інші думали, що вони можуть страждати й терпіти труднощі, терпіти страждання, яких не можуть стерпіти звичайні люди, виконувати роботу, яку не можуть виконувати звичайні люди, щоб інші думали, що вони мають витривалість, що вони можуть підкорити собі своє тіло, і що вони не зважають на власні плотські інтереси чи насолоду. Іноді вони навіть навмисно носять свій одяг, поки він трохи не забрудниться, і не перуть його, не перуть його навіть тоді, коли від них починає тхнути; вони роблять усе, що змушує інших людей поклонятися їм. Що більше вони перебувають перед іншими, то більше роблять усе можливе, щоб показати себе, щоб інші побачили їх відмінними від звичайних людей, побачили, що їхнє бажання присвячувати себе Богові більше, ніж у звичайних людей, що їхня рішучість страждати більша, ніж у звичайних людей, і що їхня витривалість у терпінні страждань більша, ніж у звичайних людей. У цих обставинах антихристи породжують таку поведінку, і за цією поведінкою стоїть глибоке сердечне бажання антихристів, щоб люди поклонялися їм і були про них високої думки. І коли вони досягають своєї мети, коли чують похвалу людей і бачать, як люди кидають на них заздрісні, захоплені та схвальні погляди, саме тоді вони почуваються щасливими й задоволеними у своїх серцях.

Яка різниця між поверховою хорошою поведінкою антихристів, які терплять страждання й платять ціну, і тим, щоб по-справжньому бути уважним до Божих намірів, бути вірним і щиро присвячувати себе Богові? (Це різні наміри. Ті, хто щиро присвячує себе Богові, зосереджуватимуться на пошуку принципів, на результатах роботи та її ефективності. Антихристи зовні здаються такими, що присвячують себе Богові, але це лише для того, щоб змусити інших високо їх шанувати. Вони зовсім не зважають на ефективність чи результати роботи.) Правильно, є різниця в намірі, мотивації та джерелі їхніх слів і дій – це абсолютно різні речі. Люди, які терплять страждання так, як вони, і прагнуть до істини, шукають принципів у ході цих страждань. Пошук принципів показує принаймні те, що вони мають ментальність покори; вони не намагаються робити власні справи або робити щось для себе, у своїх діях вони мають покору й богобоязливе серце, і вони дуже чітко знають, що виконують свій обов’язок, а не займаються людською справою. Хоча антихристи так само здаються такими, що терплять страждання, вони просто роблять це для галочки й напоказ, щоб люди це бачили; вони не шукають істин-принципів, у їхніх діях немає покори чи богобоязливого серця, їхні серця не живуть перед Богом, і вони намагаються використати таку поведінку й прояви, щоб завоювати людей і купити їхню прихильність. Тут є відмінність, чи не так? Судячи із сутності поведінки антихристів, чи можемо ми сказати, що їхнє терпіння страждань – це удаваність? (Так.) Цього достатньо, щоб довести, що їхня поведінка та прояв терпіння страждань – це просто виконання певних дій для галочки й напоказ, щоб люди їх бачили, – вони не діють перед Богом. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що ніхто не є більш вправним в удаваності й обмані, ніж антихристи, – тому вони дуже добре пристосовуються й часто використовують певні хитрі засоби, щоб уводити людей в оману й обманювати їх для досягнення своєї мети – змусити людей поклонятися їм. Це те, що вони вміють найкраще, це в їхніх кістках, вони від природи володіють цією хитрою й мінливою сутністю. Наприклад, є деякі антихристи, чиї слова й поведінка здаються дуже добрими й смиренними, які ніколи не розвінчують слабкостей інших, які поступливі, не поспішають судити чи засуджувати інших, які негайно простягають руку допомоги, коли люди негативно налаштовані й слабкі. Вони справляють враження сердечних і добрих, хороших людей. Коли люди в скруті, вони іноді допомагають словами, а іноді – кількома діями; бувають навіть випадки, коли вони жертвують трохи грошей або матеріальних речей, щоб допомогти. Зовні їхні дії здаються хорошими. У свідомості більшості людей це той тип людини, яку вони хочуть зустріти й з якою хочуть спілкуватися; такі люди не погрожуватимуть їм і не турбуватимуть їх, і від них можна отримати багато допомоги – матеріальної чи ментальної, наприклад, навіть допомогу з вищими духовними теоріями тощо. Зовні такі люди не роблять нічого поганого: вони не переривають і не заважають у церкві, і, здається, приносять гармонію в будь-яку групу, у якій перебувають; під їхнім управлінням і посередництвом усі здаються щасливими, люди ладнають і не мають сварок чи суперечок. Коли вони там, усі відчувають, як добре вони ладнають одне з одним, наскільки вони близькі. Коли їх немає, деякі люди починають пліткувати між собою, ізолювати одне одного, заздрити й сперечатися; лише коли ці антихристи перебувають серед них і закликають до миру, усі припиняють сперечатися. Ці антихристи здаються дуже здібними у своїй роботі, але є одна річ, яка показує, що вони насправді замишляють: кожен, кого вони навчають і ведуть, здатний говорити слова й доктрини, усі вони знають, як зверхньо повчати інших, усі вони знають, як лестити людям і підлещуватися до них, вони знають, як бути слизькими й лукавими, вони знають, що і яким людям казати, вони стають безвідмовними людьми й зовні здаються абсолютно мирними. На що ці антихристи перетворили церкву? На релігійну організацію. І який результат? Люди живуть за їхньою сатанинською філософією, і не бажають прагнути до істини, і не мають входження в життя, і повністю втратили роботу Святого Духа. Ось як антихристи завдають шкоди братам і сестрам і ведуть їх до загибелі – і все ж вони досі думають, що зробили великий внесок, що зробили великі справи для братів і сестер і принесли їм великі благословення. Вони часто вчать братів і сестер бути смиренними й терплячими, бути толерантними й уважними, коли бачать, що в брата чи сестри є проблема, не бути грубими в словах і не ображати інших, і вони дають іншим вказівки, яку позу прийняти, коли сидиш або стоїш, або який одяг носити. Вони часто вчать братів і сестер не того, як розуміти істину чи входити в істину-реальність, а того, як дотримуватися приписів і добре поводитися. Під їхньою опікою взаємодія людей ґрунтується не на Божих словах, не на істинах-принципах, а на філософії світських справ – бути безвідмовною людиною. Зовні ніхто нікого не ображає, ніхто не вказує на недоліки інших, але ніхто нікому не каже, що він насправді думає, вони не відкриваються й не бесідують про свою розбещеність, бунтарство, недоліки та переступи. Натомість на поверховому рівні вони патякають про те, хто постраждав і заплатив ціну, хто був вірним у виконанні свого обов’язку, хто був корисним братам і сестрам, хто зробив значний внесок у домі Божому, кого заарештували й засудили через проповідування Євангелія – це все, про що вони говорять. Антихристи не просто використовують хорошу поведінку – будучи зовні смиренними, терплячими, толерантними й готовими допомогти, – щоб «упакувати» й замаскувати себе; вони також намагаються подавати особистий приклад, щоб заразити інших цією хорошою поведінкою й заохотити їх наслідувати її. Мета їхньої хорошої поведінки – не що інше, як зробити себе центром уваги людей, змусити людей бути про них високої думки. Коли Божі обранці говорять про своє самопізнання й аналізують власні розбещені характери, вони мовчать і не роблять абсолютно жодних спроб проаналізувати власну розбещеність. Коли брати й сестри розвінчують і обтинають вияви розбещеності одне одного, антихристи єдині, хто практикує смирення, терпіння й толерантність до всіх; вони не розвінчують розбещеність, яку хтось виявляє, і навіть хвалять братів і сестер за їхню хорошу поведінку й за зміни; вони грають роль безвідмовних людей, удаючи, що вони люблячі, уважні, толерантні й втішливі. Це прояви того, що антихристи надзвичайно вправні в удаваності, обмані та введенні людей в оману.

Зовні слова антихристів здаються особливо добрими, культурними й вишуканими. Незалежно від того, хто порушує принцип або перериває церковну роботу й заважає їй, антихрист не розвінчує й не критикує цих людей; він закриває на це очі, дозволяючи людям думати, що він великодушний у всіх справах. Незалежно від того, яку розбещеність виявляють люди і які лихі вчинки вони коять, антихрист ставиться до цього з розумінням і терпимістю. Антихристи не гніваються і не впадають у лють, вони не будуть сердитися і звинувачувати людей, коли ті роблять щось не так і завдають шкоди інтересам Божого дому. Незалежно від того, хто чинить зло й порушує роботу церкви, вони не звертають на це уваги, як ніби це не має до них жодного відношення, і через це вони ніколи не будуть ображати людей. Що найбільше хвилює антихристів? Те, як багато людей високої думки про них, і те, як багато людей бачать їх, коли вони страждають, і через це хвалять їх. Антихристи вірять, що страждання ніколи не повинні бути марними; незалежно від того, які труднощі вони переносять, яку ціну вони платять, які добрі справи вони роблять, наскільки вони дбайливі, уважні й велелюбні до інших, усе це повинно відбуватися на очах у інших, щоб більше людей змогло це побачити. Тож яка їхня мета в таких діях? Купити прихильність людей, змусити більше людей схвалювати в серцях їхні дії, їхнє життя по-людськи та їхні моральні якості й підтримувати їх обома руками. Є навіть антихристи, які намагаються створити собі образ «хорошої людини» за допомогою цієї зовні хорошої поведінки, щоб більше людей приходило до них по допомогу. Наприклад, хтось стає слабким і вірить, що більшість людей не має любові, що вони дуже егоїстичні, не люблять допомагати іншим і не є сердечними, а потім згадує про ту «хорошу людину», яка насправді є антихристом. Або хтось стикається з труднощами в роботі й не знає, як їх розв’язати. Він не може подумати ні про кого, хто міг би допомогти, і перша людина, про яку вони думають, – це та «хороша людина», яка насправді є антихристом. Хтось більше не хоче виконувати свій обов’язок, хоче прагнути до світу, прагнути до влади й багатства та жити власним життям, і хоча він стає таким негативним і слабким, він не молиться Богу й ні з ким не бесідує, і в цій ситуації він думає про ту «хорошу людину», яка насправді є антихристом. Оскільки так триває й далі, ці люди більше не моляться Богу й не читають Божих слів, коли стикаються з проблемами, натомість бажають покладатися на цю «хорошу людину», яка насправді є антихристом, щоб вона їм допомогла. Вони відкривають свої серця й говорять те, що в них на серці, лише цій безвідмовній людині, просячи її розв’язати їхні труднощі; вони визнають цього антихриста і слідують за ним. І хіба мета антихриста цим не досягнута? Коли антихрист досягає своєї мети, хіба його статус у церкві не стає вищим, ніж у звичайних людей? І коли антихристи можуть бути номером один і стати впливовими особами в церкві, чи справді вони задоволені? Ні. Якої мети вони хочуть досягти? Вони хочуть, щоб ще більше людей схвалювало їх, високо цінувало їх і поклонялося їм, хочуть займати місце в серцях людей, і особливо хочуть змусити людей рівнятися на них, покладатися на них і слідувати за ними, коли ті стикаються з труднощами у своїй вірі в Бога й не мають до кого звернутися. Це набагато серйозніше, ніж бажання антихриста бути номером один і стати впливовою особою в церкві. Що в цьому такого серйозного? (Вони змагаються з Богом за місце в серцях людей. Вони хочуть безпосередньо замінити Бога.) (Таких людей важко розпізнати. Вони використовують поверхову хорошу поведінку, щоб вводити інших в оману, що призводить до того, що інші більше не шукають істини в Божих словах і не бесідують про істину, коли мають проблему, а натомість залежать від цих антихристів і рівняються на них, звертаються до них для розв’язання своїх проблем і вважають їхні слова істиною, унаслідок чого ці люди стають дедалі більш відстороненими від Бога. Це більш підступний і зловмисний метод.) Правильно, ви всі зрозуміли й згадали важливий момент, а саме те, що антихристи займають місце й пускають коріння в серцях людей і хочуть зайняти місце Бога. Хтось каже: «Якщо я йду шукати Бога, я не можу Його знайти; я не можу Його побачити. Якщо я шукаю Божі слова, книга така товста, слів занадто багато, і важко знайти відповіді. Але якщо я йду до цієї людини, то отримую відповіді відразу; це і зручно, і корисно». Бачиш, їхні дії вже змусили людей не тільки поклонятися їм у своїх серцях, а й залишати там для них місце. Вони хочуть зайняти місце Бога – ось мета антихриста в цих справах. Очевидно, що, роблячи ці речі, антихрист уже досяг початкового успіху; у серцях цих нерозбірливих людей уже є місце для цього антихриста, і деякі люди вже поклоняються йому й рівняються на нього. Це мета, якої хоче досягти антихрист. Якщо хтось має проблему й молиться Богу замість того, щоб звернутися до антихриста, той незадоволений і думає: «Чому ти завжди йдеш до бога? Чому ти завжди думаєш про бога? Чому ти не бачиш мене й не думаєш про мене? Я такий смиренний і терплячий, я здатний відмовлятися від речей і так багато присвячувати себе, і я жертвую на благодійність, то чому ти не приходиш до мене? Я так багато тобі допомагаю. Чому в тебе немає совісті?». Вони почуваються нещасними та засмученими й відчувають гнів – гнів на ту людину й на Бога. Щоб досягти своєї кінцевої мети, вони підтримують удаваність, продовжують жертвувати на благодійність і залишаються терплячими та толерантними, вони здаються смиренними, говорять доброзичливо, ніколи не кривдять інших і часто надають розраду, коли люди намагаються пізнати себе. Хтось каже: «Я бунтівний; я диявол і сатана». Вони відповідають: «Ти не диявол і не сатана. Це лише маленька проблема. Не принижуй себе так сильно й не недооцінюй себе. Бог підніс нас; ми не звичайні люди, і ти не маєш применшувати себе. Ти набагато кращий за мене; я більш розбещений, ніж ти. Якщо ти диявол, то я злий диявол. Якщо ти злий диявол, то я мушу піти в пекло й загинути». Ось як вони допомагають людям. Якщо хтось зізнається, що завдав збитків інтересам Божого дому або роботі церкви, антихрист каже йому: «Завдати збитків роботі церкви під час виконання свого обов’язку й трохи збитися зі шляху – це не велика справа. Я раніше завдавав набагато більших збитків, ніж ти, і я ходив набагато більш кривими стежками. Просто в майбутньому зміни спосіб своїх дій, це не проблема. Якщо ти відчуваєш, що твоя совість не може цього витримати, у мене є трохи грошей, і я відшкодую за тебе збитки, тож не засмучуйся. Якщо в майбутньому в тебе будуть якісь проблеми, просто приходь до мене, і я зроблю все можливе, щоб тобі допомогти, і все, що я можу зробити, я зроблю відразу». У них є це почуття «особистої вірності», але для чого вони насправді це роблять? Чи справді вони тобі допомагають? Вони шкодять тобі, ведучи тебе в канаву – ти впав у спокусу сатани. Вони риють тобі яму, і ти стрибаєш прямо туди; ти потрапляєш у пастку й усе ще думаєш, що там чудово, і ти зруйнований цим антихристом, навіть не знаючи про це – яка дурість! Ось як сатана й антихристи ставляться до людей, вводять їх в оману та шкодять їм. Антихрист каже: «Нічого страшного, якщо ти просто трохи рахуватимешся з інтересами Божого дому й будеш трохи обережним у майбутньому. Цю справу можна виправити, ніхто б не зробив цього навмисно. Хто серед нас може бути досконалою людиною? Ніхто з нас не досконалий; ми всі розбещені. Раніше я був набагато гіршим за тебе. Напучуймо одне одного в майбутньому. Крім того, навіть якщо Божий дім зазнає деяких збитків, бог їх не пам’ятатиме. Бог такий вибачливий і толерантний до людства. Якщо ми можемо виявляти толерантність одне до одного, хіба бог не має бути ще більш здатним до толерантності? Якщо бог каже, що не пам’ятатиме наших переступів, то в нас більше немає жодних переступів». Незалежно від того, наскільки велику помилку може зробити людина, антихрист просто применшує її жартом і пропускає повз вуха, показуючи, яке в нього велике серце і який він доброзичливий, величний і толерантний. І навпаки, це змушує людей помилково вірити, що Бог завжди розвінчує людей у Своїх висловлюваннях, завжди здіймає галас через розбещені характери людей і завжди чіпляється до людей. Якщо людина вчинила переступ або збунтувалася, Бог обтинає, судить і карає її, і здається, ніби Він неуважний до людей. Натомість антихрист може толерувати й прощати людей у всіх ситуаціях; він такий величний і шанований. Хіба це не так? Також деякі антихристи кажуть: «У невіруючих є такий вислів: “У великому домі з великою кількістю майна трохи марнотратства – це ніщо”. Божий дім такий великий, і бог дарує щедрі благословення. Це не велика справа – бути трохи марнотратним; бог дарує нам так багато. Хіба ми не багато змарнували? І що бог нам зробив? Хіба бог усе це не стерпів? Людство слабке й розбещене, і бог це давно бачив, тож якщо він це бачив, то чому він нас не карає? Це доводить, що бог терплячий і милостивий!» Що це за слова? Вони використовують слова, які здаються правильними й відповідають уявленням людей, щоб вводити людей в оману й змушувати їх впадати в спокусу, щоб заважати їхньому видінню й збивати їх зі шляху, щоб змусити їх неправильно розуміти Бога, так що в них не залишається навіть крихти бажання чи волі коритися Йому. Підбурювані, введені в оману й збиті зі шляху антихристами, люди втрачають ту дещицю совісті, яку мають, і всі починають слухатися антихристів і коритися їм.

Коли антихристи перебувають серед інших людей, вони особливо вправні в удаваності. Так само, як фарисеї, зовні вони здаються дуже толерантними до людей, терплячими, смиренними й добродушними – вони здаються такими поблажливими й толерантними до всіх. Розв’язуючи проблеми, вони завжди показують, наскільки вони неймовірно толерантні до людей зі своєї позиції статусу, і в кожному аспекті вони здаються великодушними й широкими душею, не чіпляються до інших і показують людям, які вони величні й добрі. Чи володіють антихристи цими сутностями насправді? Вони ставляться до інших із добротою, толерантні до людей і можуть допомогти людям у всіх ситуаціях, але який їхній прихований мотив для цих дій? Чи робили б вони це, якби не намагалися завоювати людей і купити їхню прихильність? Чи справді антихристи такі за зачиненими дверима? Чи справді вони такі, якими здаються, коли перебувають серед інших людей, – смиренні й терплячі, толерантні до інших і допомагають іншим із любов’ю? Чи володіють вони такою сутністю й таким характером? Чи такі їхні моральні якості? Зовсім ні. Усе, що вони роблять, – це удаваність, і це робиться для того, щоб вводити людей в оману й купувати їхню прихильність, щоб ще більше людей мало про них сприятливе враження у своїх серцях, і щоб люди думали про них у першу чергу й зверталися до них по допомогу, коли мають проблему. Щоб досягти цієї мети, антихристи навмисно плетуть інтриги, щоб хизуватися перед іншими, говорити й робити правильні речі. Перш ніж говорити, хтозна скільки разів вони фільтруватимуть або оброблятимуть свої слова в голові. Вони навмисно плестимуть інтриги й ламатимуть голову, обмірковуючи свої формулювання, вирази, висоту тону, голос і навіть погляд, яким вони дивляться на людей, і тон, яким вони говорять. Вони обмірковуватимуть, з ким вони розмовляють, чи ця людина стара, чи молода, чи статус цієї людини вищий, чи нижчий за їхній власний, чи ця людина високо їх цінує, чи ця людина таємно ними гидує, чи вдача цієї людини сумісна з їхньою власною, який обов’язок виконує ця людина, і яке її становище в церкві та в серцях її братів і сестер. Вони уважно спостерігатимуть і пильно обмірковуватимуть ці речі, і щойно вони їх обміркують, як придумують способи поводження з усіма видами людей. Незалежно від того, як антихристи ставляться до різних видів людей, їхня мета – не що інше, як змусити людей високо їх цінувати, змусити людей більше не дивитися на них як на рівних, а радше рівнятися на них, щоб ще більше людей захоплювалося ними й рівнялося на них, коли вони говорять, підтримувало їх і слідувало за ними, коли вони щось роблять, і виправдовувало та захищало їх, коли вони роблять помилку, і щоб ще більше людей боролося на їхньому боці, гірко скаржилося від їхнього імені та займало позицію, щоб сперечатися з Богом і протистояти Йому, коли їх викривають і відкидають. Коли вони втрачають владу, то здатні спонукати так багато людей допомогти їм, висловити підтримку й заступитися за них, що показує, що статус і влада, які антихристи навмисно й підступно культивували в церкві, глибоко вкоренилися в серцях людей, і що їхні «кропіткі наміри» не були марними.

Антихристи всіма силами намагаються управляти своїм статусом, престижем, репутацією та владою серед людей – вони не розслаблятимуться, не будуть м’якосердими, а тим паче не будуть неуважними. Вони спостерігають за виразом очей усіх інших, їхньою вдачею, їхнім розпорядком дня, їхніми прагненнями, їхнім ставленням до позитивних і негативних речей, а ще більше вони спостерігають за вірою та вірністю всіх інших у їхній вірі в Бога, а також за їхнім ставленням до присвячення себе Богові та виконання своїх обов’язків тощо – вони докладають до цього величезних зусиль. Отже, ґрунтуючись на цьому своєму ставленні, вони уникають тих, хто прагне до істини й може їх розпізнати, і захищають себе від них, і в присутності таких людей вони говорять та діють обережно. Перебуваючи серед людей із відносно слабкою вдачею, які часто негативно налаштовані й не розуміють істини, і певних людей, які нерозумні й мають погане сприйняття істини, вони часто роблять усе можливе, щоб показати себе, постійно влаштовуючи виставу, як циркове шоу, і використовуючи кожну можливість, щоб влаштувати виставу. Наприклад, коли на зібраннях більшість людей їх схвалює, меншість людей відчуває до них відразу, а ще більше людей не має розпізнання щодо них, і тому вони починають виступати й шукати можливості для бесіди. Вони бесідують про власний досвід, про свою минулу «славетну історію», про заслуги, яких вони досягли в Божому домі, і навіть про те, як Вишнє їх цінувало й особисто обтинало, – вони не можуть пропустити жодної такої можливості. Незалежно від того, з ким вони перебувають або яка це нагода, антихристи завжди роблять лише одне: вони влаштовують виставу, тобто вони займаються тим, що працюють на публіку. Така сутність антихристів: вони відчувають відразу до істини, нечестиві й безсоромні. Як далеко вони заходять у своїх виставах? Можливо, ви самі були свідками деяких із них. У декого з них можна чітко побачити, що вони влаштовують виставу, хизуються, завойовують серця людей і використовують можливості, щоб змусити інших бути про них високої думки. Деякі люди зневажають їх, деякі їх ігнорують і навіть глузують із них, але їм байдуже. Що їх хвилює? Їх хвилює те, щоб їхній виступ залишив у людей глибоке враження, щоб люди побачили, як вони наважуються щось говорити, побачили, що в них є сміливість, лідерський стиль, лідерський талант, сміливість не боятися сцени перед усіма, а ще більше – здатність розв’язувати справи без паніки. Вони почуваються задоволеними, коли змушують людей зрозуміти й побачити ці речі, і тому вони роблять усе можливе, щоб влаштовувати виставу, щойно отримують можливість це зробити, і вони влаштовують цю виставу без стримування, без жодних докорів сумління й без жодного сорому. Ось що роблять антихристи. Якщо Я завжди бесідую на головну тему на зібраннях, деякі люди стають сонними, слухаючи, як Я говорю. Або ж, коли Я бесідую на головну тему, думки людей досі зайняті іншими речами, і їм нелегко слухати те, що Я кажу. У таких ситуаціях Я трохи розмовляю, розповідаю історію або жартую. Ці речі та історії зазвичай пов’язані з певними розбещеними характерами та станами, які люди виявляють у своєму житті. Я використовую історії або жартую, щоб трохи розбудити людей, щоб вони могли трохи краще зрозуміти. Коли антихристи це бачать, вони думають: «Ти жартуєш у своїх проповідях на зібраннях. Я теж можу, я такий самий вправний, як і ти. Я просто невимушено розповім невдалий жарт і змушу всіх розреготатися, і всім це сподобається – як чудово! Я просто невимушено розповім історію, і тоді ніхто більше не захоче відвідувати зібрання, вони просто хотітимуть слухати мої історії». Вони змагаються в цьому зі Мною. Чи є сенс їм у цьому зі Мною змагатися? Чому Я розповідаю історії? Чому Я вдаюся до теревенів? Люди можуть зрозуміти деякі речі з Моїх теревенів та історій, і це допомагає їм зрозуміти істину в невимушений спосіб – це Моя мета. Однак, антихристи хапаються за це й намагаються цим скористатися, кажучи: «На зібраннях, у такий вирішальний і важливий час, ти просто вдаєшся до теревенів, тож я теж буду». Чи теревені завжди однакові? Антихристи, це сміття, навіть не розуміють істини, тож що може вийти з їхніх теревенів? Що може вийти з їхніх історій чи жартів? Ці звірі без духовного розуміння ставляться до серйозних справ бесіди про істину та розповідання історій занадто поверхово й мимохідь. Які люди таке роблять? Такі речі люблять робити антихристи, люди без духовного розуміння, і люди, які не прагнуть до істини.

Очі братів і сестер, очі більшості людей майже не можуть знайти жодної вади в актах удаваності, до яких вдаються антихристи. Чому так? Тому що антихристи прикривають і ховають свої вади й не дозволять тобі їх побачити; вони тримають свою нечестиву сторону, свою розпусну сторону та свою погану сторону прихованими за зачиненими дверима. Де це – «за зачиненими дверима»? Це місця, які ти не можеш бачити, тобто в їхньому домі, у суспільстві, на їхній роботі, перед їхніми родичами та друзями; це сфери, які ти не можеш бачити або з якими не можеш стикатися. Їхні слова та поведінка, які ти можеш бачити й з якими можеш стикатися, – це цілком та їхня сторона, яка є удаваністю, та їхня сторона, яка пройшла обробку. Та їхня сторона, яку ти не можеш бачити, – це їхня справжня сутність, їхнє справжнє обличчя. А яке їхнє справжнє обличчя? Перебуваючи серед своєї невіруючої сім’ї, вони говорять усілякі погані слова – скарги, образливі слова та ворожі слова проти інших, слова, що судять і засуджують братів і сестер, скарги на те, що Божий дім неправедний, – вони говорять усі ці речі, нічого не пропускаючи, нітрохи не стримуючись. Перебуваючи серед своїх родичів і друзів, вони обговорюють світське життя й пліткують про сім’ї інших людей, долучаються до всіх світських заходів невіруючих і навіть беруть активну участь у весіллях і похоронах. Вони пліткують із невіруючими, вони судять і проклинають інших, поширюють безпідставні чутки про людей і зводять на них наклепи за їхніми спинами – вони говорять усі ці речі. Перебуваючи серед невіруючих, маючи справу з іншими людьми, вони обдурюють людей, створюють угруповання, нападають на людей, а на робочому місці вони можуть підставляти інших, доносити на інших і топтати інших, щоб отримати вищу посаду, – вони можуть робити і всі ці речі. Перебуваючи зі своїми сім’ями або невіруючими, вони не терплячі, не толерантні й не смиренні, а натомість повністю виявляють своє справжнє обличчя. У Божому домі вони – вовки в овечій шкурі, а коли перебувають серед невіруючих, людей, які не вірять у Бога, вони виявляють своє вовче обличчя, щоб усі його бачили; вони борються проти невіруючих за свої інтереси, за слово, за вислів і нескінченно сперечатимуться за найменший інтерес із невіруючими, поки їхнє обличчя не почервоніє. Якщо вони не отримують вигоди або їх обтинають у Божому домі, вони йдуть додому й зчиняють галас, вони створюють проблеми й поводяться так, що їхня сім’я їх боїться. Серед невіруючих вони не мають християнської пристойності й не дають свідчення так, як слід свідчити християнам, – вони справжнісінькі вовки, навіть не люди. У Божому домі та перед братами й сестрами вони дають обіцянки, дають клятви, висловлюють свою рішучість і здаються готовими присвячувати себе Богові й здаються такими, що мають віру в Бога. Однак, коли вони приходять до невіруючих, їхні прагнення та вірування такі самі, як у невіруючих. Дехто навіть наслідує знаменитостей, як це роблять невіруючі, і копіює те, що знаменитості вдягають щодня, оголюючи верхню частину тіла, ходячи з розпатланим волоссям і важким макіяжем, – вони не схожі ні на людину, ні на привида. Вони носять модний одяг і щодня йдуть у ногу з часом, відчуваючи, що життя таке насичене, і в найбільших глибинах серця вони зовсім не відчувають відрази до того, як живуть невіруючі. Антихристи роблять багато речей і докладають великих зусиль, щоб забезпечити собі місце в церкві та мати престиж і статус у серцях людей. Ці зусилля докладаються виключно для того, щоб досягти своїх цілей і змусити інших бути про них високої думки та поклонятися їм. Ця поведінка, підходи та зовнішні вияви утворюють чітке порівняння з тим, як вони живуть за зачиненими дверима, а їхні дії та поведінка за спинами людей – це зовсім не те, що повинен робити християнин. Завдяки такому чіткому порівнянню ми можемо визначити, що все, що вони роблять і виявляють серед братів і сестер, – це все удаваність, що це не реально й не є природним виявом. Антихристи вдаються до удаваності лише для того, щоб досягти своїх цілей, інакше вони ніколи б не пішли на компроміс із собою, щоб робити ці речі. Судячи з того, що вони роблять, і з виявів їхніх характерів за зачиненими дверима, а також з їхніх власних прагнень, вони не люблять істини, вони не люблять позитивних речей, вони не люблять пристойності й чесності, а тим паче вони не люблять терпіти страждання й платити ціну або слідувати християнським шляхом. Тому ця хороша поведінка, яку вони демонструють, не походить із їхніх сердець, вона не добровільна, не щира, а радше суперечить їхнім власним бажанням, робиться про чуже око й для того, щоб завоювати прихильність і підкупити серця людей. Дехто каже: «Яку користь вони отримують від того, що підкуповують серця людей?» Саме в цьому антихристи відрізняються від звичайних людей; ця користь для них така важлива. То що ж це за користь? Вона полягає в тому, що, коли вони стоять серед людей, немає нікого, хто б їх не знав, нікого, хто б не підтримував їх обома руками, нікого, хто б їх не хвалив, нікого, хто б їм не поклонявся. Коли в людей виникає проблема, вони звертаються до антихриста, а не шукають Бога й моляться Йому. І коли всі поклоняються антихристу й крутяться навколо нього, як почувається антихрист? Він відчуває себе богоподібною або надзвичайною людиною, і він відчуває, ніби пливе на хмарах, живе на сьомому небі від щастя, що відрізняється від того, як живе звичайна людина. Коли він перебуває серед людей, усі осипають його похвалою та захопленням і звеличують його, як зірки навколо місяця, – яке це чудове відчуття, і скільки насолоди, комфорту та щастя в його серці! Це саме те, чого хочуть антихристи. Однак, якщо ніхто в групі людей не звертає на антихриста жодної уваги, якщо дуже мало людей знає його ім’я, якщо ніхто не знає його сильних сторін, якщо в думках більшість людей вважає його звичайною людиною, кимось без жодних особливих характеристик, без жодних сильних сторін, без чогось надзвичайного, без чогось, за що інші люди могли б його цінувати чи поважати, або чогось, про що хтось міг би говорити із захопленням, то це змушує антихриста почуватися некомфортно й погано у своєму серці; він не почувається, ніби є божеством або пливе на хмарах. Для нього таке життя занадто нудне, занадто некомфортне, занадто задушливе, воно не приносить задоволення й не варте того. Він думає, що якщо він має бути просто звичайною людиною все своє життя, виконуючи якийсь обов’язок і стаючи створеною істотою, яка відповідає стандарту, то яке задоволення в такому житті? Як може бути так мало задоволення у вірі в Бога? Для нього це занадто низький стандарт, і його потрібно підвищити. Але як його підвищити? Він мусить збільшити свою популярність, щоб люди рівнялися на нього й високо його цінували, і він міг жити життям величі. Ось чому, коли він молиться, то не молиться вдома наодинці, а натомість мусить іти молитися до церкви, молитися під час зібрання разом із братами й сестрами, молитися голосно, молитися граматично правильно, логічно, упорядковано й продумано, молитися так, щоб усі присутні могли чути, щоб усі присутні могли почути його красномовство та чітке мислення й пізнати, що він має власне прагнення. Коли він читає Божі слова, він також не читає їх удома на самоті. Спочатку він готується вдома, а потім читає так, щоб інші чули, щоб інші люди бачили, що слова Бога, які він читає, усі важливі, усі вирішальні. Що б він не робив, він завжди робить домашнє завдання за зачиненими дверима, і лише коли він підготовлений, коли інші люди вважають його шанованим і схвалюють його, він приходить до інших. Є навіть такі, хто влаштовує попередній перегляд і готується вдома перед дзеркалом, перш ніж винести це до інших. Коли він виносить це до інших людей, це не первинний варіант, а той, що вже пройшов багаторазову обробку, оброблений думками, поглядами, розбещеними характерами, підступними планами й нечесними засобами антихриста. Щоб досягти своєї мети – мати статус і популярність у церкві та серед людей, для таких дій антихристи не здригнуться заплатити будь-яку ціну. Тому як називаються всі ці речі? Чи це справжні вияви? Чи це практики, якими має займатися людина, що прагне зміни характеру? (Ні.) Усі вони походять від удаваності; антихристи вдаються до такої великої удаваності, що від цього стає гидко!

Деякі люди не будуть бесідувати на зібраннях, якщо вони спочатку не підготували чернетку. Вони мають спочатку підготувати чернетку за зачиненими дверима, багато разів її виправити, обробити, відшліфувати, і лише коли вона буде готова, вони будуть бесідувати перед братами й сестрами. Хтось каже їм: «Ми тут усі брати й сестри. Просто говори на зібраннях чесно й правдиво. Просто говори все, що спадає на думку. Це найкращий спосіб». Вони відповідають: «Ні, я не можу. Якщо я так зроблю, то брати й сестри будуть дивитися на мене зверхньо». Бачиш, вони несвідомо говорять щось правдиве. У кожному аспекті вони роблять те, що захищає їхню репутацію та статус. Деякі люди, які є видатними талантами, професорами, студентами університетів, докторантами або науковими дослідниками в суспільстві, використовують певну вдавану поведінку та відшліфовану поведінку для взаємодії з людьми, щоб довести свою спроможність і захистити свій статус і репутацію. Тобто вони носять маску, щоб взаємодіяти з людьми, і люди ніколи не знають, чого вони насправді прагнуть, чи є в них якась слабкість, що саме вони роблять за зачиненими дверима, і завжди є натяк на сумнів, завжди знак питання, коли йдеться про їхнє особисте життя і про те, як вони живуть по-людськи та мають справу зі світом. Хіба ці люди не вдаються до такої глибокої вдаваності? Тож як вам слід ставитися до цих людей? Чи має бути так: оскільки вони неправдиві з тобою, то ти неправдивий із ними? Наприклад, при зустрічі з тобою вони говорять лише ввічливі люб’язності, тож ти теж просто постійно ввічливий із ними – чи це прийнятно? (Ні.) Тоді який належний спосіб спілкуватися з ними? (Коли хтось виявляє, що вони демонструють ці прояви, слід спочатку розвінчати їх, побесідувати з ними про те, якою є природа-сутність такого характеру і яким наміром він керується. Якщо вони не приймають того, що каже людина, то не слід більше з ними бесідувати.) Ти мусиш розвінчати їх, і якщо вони не приймають того, що ти кажеш, то втікай від них. Чи є серед вас такі, хто досі міг би бути введений ними в оману й поклонятися їм? З вашим нинішнім духовним зростом ви в основному здатні трохи бачити наскрізь цих очевидних фарисеїв, але якщо ви зустрінете когось більш здібного, хто може вдаватися до вдаваності, хто тримається в глибокій прихованості, чи зможете ви побачити їх наскрізь? Якщо вони завжди говорять і роблять лише правильні речі, якщо вони здаються такими, що не мають вад і ніколи не роблять помилок, ти іноді стаєш негативним і слабким у деяких справах, а вони ніколи такими не стають, а якщо й стають, то можуть розв’язати це самі й швидко вийти із цього, а ти не можеш, то коли ти зустрінеш таких людей, ти будеш схвалювати їх і поклонятися їм, і ти будеш учитися в них і слідувати за ними; якщо ти не здатний розпізнати таких людей, то важко сказати, чи будеш ти введений ними в оману, чи ні.

Про скільки аспектів ми побесідували в цій темі про вдаваність? Один аспект полягає в тому, що вони використовують терпіння страждань як удаваність. У своїх серцях вони насправді не хочуть терпіти страждання й відчувають сильний опір йому, проте вони дуже неохоче терплять страждання, відмовляються від речей і платять ціну, щоб досягти своїх цілей. Після того, як вони постраждали, вони й досі з цим не миряться і відчувають, що це страждання не було того варте, тому що багато людей не знає про нього. Тому вони йдуть розголошувати про нього скрізь, розповідаючи багатьом людям, які про це не знали. Зрештою, деякі люди дізнаються, що сталося, і отримують глибоке враження про них, мають про них високу думку й поклоняються їм, і тим самим вони досягають своїх цілей. Є також такі, хто рекламує себе як хороших людей, як таких, що добре поводяться й сумлінні, бажаючи спілкуватися з людьми, використовуючи такий образ, ідентичність і вдачу, щоб люди вірили, що вони хороші люди, і зближувалися з ними. Вони ставлять собі за мету бути такою хорошою людиною, щоб отримати захоплення від ще більшої кількості людей, щоб люди були про них високої думки, і вони могли збільшити свою популярність. Хіба це не так? (Так і є.) Використовуючи певні підходи, які застосовують антихристи, ми щойно розвінчали й проаналізували приховані цілі, що стоять за їхньою вдаваною поведінкою, і сутність їхньої вдаваності, які речі вони роблять і говорять, і які прояви вони демонструють, що доводить, що вони вдаються до вдаваності. На цьому ми закінчимо бесіду про цей аспект.

5.2. Із самозванством

Тепер ми побесідуємо про другий аспект. Антихристи часто використовують лицемірство, щоб здобути статус; вони говорять певні речі, які людям подобається чути і які відповідають людським уявленням, і роблять певні речі на поверхні, що змушує людей схвалювати їх і захоплюватися ними, так збільшуючи свою популярність, – це ще один спосіб, у який антихристи вводять людей в оману. Чи є різниця між самозванством і удаваністю? З погляду зовнішньої поведінки, удаваність і самозванство – це зазвичай один стан; вони взаємопов’язані. Ми побесідуємо про них окремо, щоб вони стали зрозумілішими для людей і щоб люди могли пізнати їх чіткіше. Основне значення «самозванства» – не фальш, а радше видавання себе за когось іншого. Чому антихристи займаються самозванством? Звісно, вони мають певні цілі: антихристи займаються самозванством, щоб здобути статус і престиж; якби не це, вони б ніколи не займалися самозванством, вони б ніколи не робили такої дурниці. Люди з розрізнювальними очима можуть це чітко побачити. Якщо люди часто займаються самозванством, природно, вони породять в інших огиду, ненависть і сувору критику – то чому ж антихристи однаково поводяться саме так? Це просто їхня природа: їм байдуже, чого вартує здобуття репутації та статусу, їм уже бракує почуття сорому. Щоб здобути статус у свідомості людей, перше, що роблять антихристи, – змушують людей довіряти їм, рівнятися на них і поклонятися їм. Тож як вони досягають цієї мети? Окрім удавання певної хорошої поведінки та проявів, що відповідають людським уявленням, вони також наслідують стиль великих і відомих діячів, копіюючи їхню манеру говорити, щоб змусити людей бути про них високої думки й рівнятися на них. У такий спосіб певні люди в церкві починають непомітно поклонятися їм, лестити їм і підтримувати їх; вони дивляться на антихристів як на якихось духовних постатей або відомих людей, а це означає, що в церкві та в серцях певної частини людей антихристів шанують і поважають як духовних діячів. Причина цього полягає в тому, що більшість людей зовсім не має розрізнення, і вони поклоняються й шанують будь-кого, хто подобається їхньому серцю і ким вони захоплюються. За кого переважно видають себе антихристи в церкві? Вони видають себе за духовних діячів, тому що більшість людей поклоняється духовним діячам. В юдаїзмі фарисеї були духовними діячами, яким поклонялися люди; люди поклонялися їм за їхні знання, фальшиве благочестя та хорошу поведінку; і тому в юдаїзмі фарисеї були дуже популярними, ними дуже захоплювалися. Сьогодні в церкві є люди, які також люблять поклонятися духовним діячам. По-перше, вони поклоняються у церкві тим, хто вірить у Бога багато років, має певний так званий духовний досвід і свідчення, отримав Божі благодаті й благословення, бачив великі видіння, мав певні надзвичайні переживання. Крім того, є також люди, які поводяться хвалькувато й невимушено серед інших, викликаючи в них поклоніння й захоплення. Є люди, чиї засоби, шляхи та принципи, за якими вони діють, відповідають церковним правилам, чия зовнішня поведінка здається набожною. Є ще інші, які, здається, мають велику віру в Бога. Усіх їх називають духовними людьми. Тож як антихристи видають себе за духовних людей? Вони попросту говорять те, що говорять духовні люди, і роблять те, що роблять духовні люди, щоб змусити людей сприймати їх як духовних людей. Але чи говорять і роблять вони ці речі від серця? Ні: це імітація, дотримання припису, вони просто це роблять, щоб бачили інші. Наприклад, коли з ними щось трапляється, вони негайно моляться – але вони не шукають по-справжньому й не моляться по-справжньому, вони просто роблять це для галочки, розігрують виставу, щоб люди казали, що вони так сильно люблять Бога й мають такий великий страх перед Богом. Ба більше, коли їх спіткає хвороба і їм потрібне лікування, вони не йдуть лікуватися й не приймають необхідні ліки. Люди кажуть: «Якщо ти не прийматимеш ліки, твоя хвороба може погіршитися. Є час для ліків, і є час для молитви. Тобі просто потрібно слідувати своїй вірі й не покидати свій обов’язок». Вони відповідають: «Усе гаразд – бог зі мною, я не боюся». Зовні вони вдають, що спокійні, не бояться й сповнені віри, але всередині вони нажахані й таємно біжать до лікаря, щойно відчують будь-який дискомфорт. І якщо хтось виявляє, що вони ходили до лікаря й приймали ліки, вони намагаються знайти причини або виправдання, щоб приховати цей факт. Вони також часто кажуть: «Хвороба – це випробування від бога. Коли ти живеш у хворобі, то хворієш; коли ти живеш у божих словах, то не хворієш. Ми не маємо жити у хворобі – якщо ми житимемо в божих словах, ця хвороба зникне». Зовні це те, чого вони часто навчають людей, використовують Божі слова, щоб допомагати їм; але таємно вони лікують свою хворобу, використовуючи людські засоби. Перед іншими людьми вони кажуть, що покладаються на Бога й що все в Божих руках, що не бояться хвороби чи смерті; але у своїх серцях вони бояться більше за будь-кого, вони бояться захворіти й потрапити до лікарні, і ще більше жахаються смерті. Вони зовсім не мають справжньої віри. Перед іншими людьми вони моляться й кажуть: «Я з радістю корюся володарюванню та влаштуванням бога. Усе походить від бога, і людям не слід нарікати». Тим часом у серцях вони думають: «Я виконував свій обов’язок так вірно, як ця хвороба могла спіткати мене? І чому ніхто інший не захворів? Невже бог використовує цю хворобу, щоб викрити мене, щоб утримати мене від виконання цього обов’язку? Невже бог ненавидить мене? А якщо він мене ненавидить мене, невже я прислужник? Невже бог використовує мене для того, щоб я надавав послуги? Чи буде в мене фінал у майбутньому?» Вони не наважуються нарікати вголос, але в їхніх серцях з’явилися сумніви щодо Бога, вони думають собі, що не всі Божі дії обов’язково правильні. Однак зовні вони вдають, ніби нічого не сталося, створюють видимість, що навіть хвороба не може їх стримати, що вони досі можуть виконувати свій обов’язок і бути покірними й вірними, а також присвячувати себе Богові. Хіба це не удавання й не заняття самозванством? Їхня віра й покора неправдиві; їхня вірність неправдива. У цьому немає справжньої покори, немає справжньої віри, а справжньої залежності й упокорення й поготів. Вони не шукають Божих намірів, не досліджують власні розбещені характери, а також не шукають істину, щоб розв’язати власні проблеми. Усе, про що вони думають у своїх серцях, – це їхні плотські інтереси, фінал і місце призначення; їхні серця сповнені нарікань, непорозумінь і підозр щодо Бога – і все ж зовні вони створюють видимість якогось духовного діяча, і хоч би що з ними не трапилося, вони кажуть: «У цьому є благий намір бога, я не маю нарікати». Їхні вуста не нарікають, але їхні серця вирують: їхні нарікання, непорозуміння й сумніви щодо Бога й далі клекотять в їхніх серцях. Зовні вони часто читають Божі слова й не зволікають із виконанням свого обов’язку, але у своїх серцях вони вже покинули свій обов’язок. Хіба це не те, що означає самозванство? Це самозванство.

Антихристи завжди займатимуться самозванством, незалежно від ситуації; вони не роблять різниці щодо нагоди. Наприклад, відвідуючи зібрання, деякі брати і сестри вітаються одне з одним. Як антихристи до цього підходять? Вони кажуть: «Припиніть теревенити, ми на зібранні! Де, на вашу думку, ви перебуваєте, щоб базікати про такі речі? У вас немає богобоязливого серця. Будьте серйозними!» Під час виконання свого обов’язку деякі люди роблять перерву, і коли антихрист це бачить, він каже: «Знову поводишся недбало, га? Тоді тобі слід негайно почитати божі слова й прийти до нього, щоб помолитися». Коли брати і сестри обмінюються думками, щоб навчитися одне від одного професійних навичок, вони скажуть: «Ви маєте спочатку побесідувати про божі слова й помолитися, а тоді вже обмінюватися думками та ідеями». Якщо хтось не помолився перед початком зібрання, антихрист дорікатиме йому, визначить його як певний тип людини й матиме що сказати про нього. У кожному аспекті вони змушують інших побачити, що вони дуже духовні, дуже серйозні, дуже сумлінні щодо істини й дуже стараються прагнути до неї, дуже відповідальні у своєму обов’язку, можуть регулярно читати Божі слова щодня, мають нормальне духовне життя, регулярно відвідують зібрання, що, відвідуючи зібрання, вони моляться, читають Божі слова й бесідують приписаним способом, і що ніколи не теревенять і не говорять про домашні справи. Якщо хтось каже їм: «Твоє волосся довшає. Тобі слід піти підстригтися. Зараз спекотна погода, тож тобі буде прохолодніше, якщо ти підстрижешся», вони відповідають: «Не має значення, що моє волосся стає трохи задовгим. Робота важлива. Спека не створить мені жодних проблем, якщо я залишу волосся порости ще пару днів». Хтось каже: «Твій одяг пошарпаний. Якщо ти й далі його носитимеш, люди з тебе сміятимуться». Антихрист каже: «Це не має значення. Хіба ми, віруючі в бога, турбуємося про те, що з нас сміятимуться? Ми всі так багато страждали, і ми терпіли переслідування великого червоного дракона весь цей час. Ми йшли шляхом відторгнення з боку світських людей. Ну то й що, якщо люди сміятимуться з мене через мій пошарпаний одяг? Поки бог приймає мене, це все, що має значення». Чи це хороші слова? (Вони удають із себе духовних.) Деякі люди бачать, що Я ставлю запитання й змушую всіх бесідувати про них після проповіді, але люди не можуть відповісти на них під час бесіди, тому дають такий підсумок: «Я знайшов тут нове світло. Бог ніколи не їсть нічого даремно, але ми навіть капусту їмо даремно». Ви чули, щоб таке казали раніше? (Ні.) Вони кажуть, що Бог ніколи не їсть нічого даремно, маючи на увазі, що Він проповідує людям проповіді, і тому заробив Свою їжу. Ми не здатні бесідувати ні про що, тому ми навіть капусту їмо даремно. Деякі люди без розрізнення сприймають це як істину і йдуть скрізь про це розповідати. Вони не вірять, що бесіда про пізнання себе, пошук покори й любові до Бога та інші такі поширені теми, які часто обговорюють люди, можуть вважатися духовними, піднесеними або новим світлом. Для них лише слова, сказані тією людиною, є новим світлом і чимось піднесеним! Слова тієї людини, звучать правильно, але у разі ретельного розгляду здаються огидними і є безглуздою нісенітницею. Це щось вигадане тими, хто не має духовного розуміння, але досі хоче вдавати із себе духовну людину, вдавати, що має знання істини й розуміє її, – хіба це не нісенітниця? (Так.) Вони спеціалізуються на тому, щоб навчитися говорити хвалькуваті й порожні слова та доктрини, і не надають значення практиці істини та входженню в реальність. Ось чому вони спеціалізуються на тому, щоб навчитися говорити духовну доктрину, і ніколи не аналізують себе, щоб побачити, чи мають вони істину-реальність, – хіба ці люди не лицеміри? Бог найбільше ненавидить таких людей.

Коли ці так звані духовні люди збираються разом, вони філософствують, обговорюють таємниці, говорять про пізнання себе й пізнання Бога. Речі, про які вони говорять, такі піднесені, і це зовсім не звучить як земні розмови. Вони говорять і говорять, відхиляючись і говорячи про цілковито сторонні речі. Що означає «говорити про цілковито сторонні речі»? Вони говорять і говорять, поки не починають говорити повну нісенітницю, вони змагаються одне з одним, щоб побачити, хто прочитав більше Божих слів і скільки з глави Божих слів вони можуть пам’ятати й проповідувати, хто може проповідувати більш піднесено й глибоко, ніж інші, і хто може проповідувати так, що це несе більше світла, ніж в інших. Вони змагаються в цих речах, і це називається «змагання в духовності». Іноді люди базікають разом, говорячи про те, як у них справи останнім часом, або про якісь зовнішні справи. Потім підходить «духовна людина» і, коли вона чує, як усі базікають про ці речі, бере свою книгу Божих слів і йде шукати куток, щоб її читати. Хіба така людина не виглядає відлюдькуватою і дивною? Коли Я бесідую з деякими людьми на головну тему, посередині ми робимо перерву й базікаємо про зовнішні справи – хіба це не нормально? Під час цієї балаканини деякі люди не видають ані звуку. Цим вони мають на увазі: «Я слухатиму, коли ти бесідуватимеш про істину, але якщо ти почнеш базікати, то я перестану слухати. Якщо ти довго базікатимеш, то я піду». Куди вони йдуть? Вони йдуть шукати якесь місце, щоб помолитися, і впевнено кажуть: «О боже, будь ласка, забери моє серце назад. Дозволь мені бути тихим перед тобою, дозволь мені не втягуватися й не захоплюватися справами невіруючого світу, і дозволь мені не захоплюватися світськими тенденціями». Хіба це дуже духовно? Вони вірять, що так і є. Коли ви базікаєте про домашні справи й про те, яким був ваш стан останнім часом, вони думають, що це не бесіда про істину, що Божі слова взагалі не згадуються, і тому вони йдуть і стають перед Богом, щоб помолитися. Хіба це не трохи дивно? Це самозванство тих, хто прагне бути духовним, – вони такі вправні в самозванстві! Їхня мета в занятті самозванством полягає в тому, щоб змусити інших бачити, що вони духовні, що вони серйозні у своєму прагненні, що вони завжди живуть перед Богом, що в їхніх словах є світло, що вони прагнуть до істини, що вони не скуті зовнішнім мирським світом або сімейними прихильностями, що в них немає таких плотських потреб, що вони відрізняються від нормальних людей, що вони вже відкинули мирський світ і такі вульгарні інтереси. Коли певні люди перекидаються кількома словами з невіруючими, вони кажуть: «Це неправильно. Ці невіруючі погані. Тієї миті, коли ви говорите з ними й вплутуєтеся в їхні справи, всередині ви відчуваєте неспокій і мусите поспішати до бога, щоб сповідатися й молитися. Ви мусите поспішати читати божі слова, нехай його слова займуть і наповнять вас». І тому, коли вони бачать невіруючих, людей, які не вірять у Бога, вони їх уникають і не говорять із ними. Вони навіть не вступають у нормальну взаємодію, і люди вважають їх дивними. Їхня основа для таких дій така: «Усі невіруючі – це дияволи, і нам не слід із ними говорити. Бог цурається дияволів, тому якщо ми спілкуємося з дияволами й зближуємося з ними, то бог буде і цього цуратися. Ми маємо цуратися того, чого цурається бог, і ми маємо відкидати те, що відкидає бог». Якщо вони бачать, як брат або сестра розмовляє, говорить по душах або обговорює домашні справи з невіруючим членом сім`ї чи другом, вони формують судження про них, думаючи: «Це досвідчений віруючий, який вірить у бога багато років. Він не намагається уникати невіруючих, а натомість так зближується з ними. Це він зраджує бога, і коли він зіткнеться з проблемою, він напевно стане юдою». Вони вішають ярлик на таких людей. Батьки деяких людей самі не вірять у Бога, але не заперечують проти того, щоб їхня дитина вірила в Бога. Такі люди час від часу телефонують своїм батькам, щоб запитати, як у них справи, або коли ті хворіють, вони повертаються додому, щоб доглядати за ними, – це цілком нормально, і Бог цього не засуджує. А що роблять ці духовні люди – ці антихристи? Чи так вони бачать речі? Вони здіймають галас із цього приводу, кажучи: «Ти зазвичай так добре говориш, і ти змушуєш інших відмовлятися від своїх прив’язаностей і не бути скутими ними. Але я бачу, що твої прив’язаності ще сильніші. Твої батьки не вірять у бога, тому ти мусиш від них відмовитися». Інша людина відповідає: «Мої батьки не вірять у Бога, але вони й не стоять на моєму шляху. Вони дуже підтримують мене». Антихрист відповідає: «Навіть якщо вони підтримують тебе, це неприйнятно, і вони однаково дияволи. Як ти можеш досі готувати для них?» Інший каже: «Хіба це не нормальна людська прив’язаність? Хіба це не нормально – приготувати кілька страв для своїх батьків і виявити до них синівську любов? Бог цього не засуджує, то за що ти це засуджуєш?» Антихрист відповідає: «Бог не переймався б такою дрібницею! Оскільки бог цим не перейматиметься, нам слід зайняти позицію й бути непохитними у своєму свідченні. Всі ці роки ти вірив у бога, і все ж у тебе немає розрізнення чи духовного зросту, і ти можеш так добре ставитися до дияволів – ваші прив’язаності занадто сильні!» Вони навіть це засуджують! Що б не робили інші, вони засуджують і вішають на них ярлики, щоб показати, що вони мають духовний зріст, що вони серйозні у своєму прагненні, що в них є віра, але зрештою, коли помирає член їхньої власної сім’ї, вони плачуть стільки днів, що не можуть встати з ліжка й навіть хочуть покинути свою віру. Хтось каже їм: «Хіба ти не духовна людина?» Вони відповідають: «Хіба духовні люди теж не можуть бути слабкими? Хіба я не можу бути трохи слабким?» Хіба це не софістика? Неправдиві духовні люди здатні займатися вдаванням, і це називається самозванством. Вони вдають, що не мають слабкості, що вони покірні, що мають віру в Бога й вірні Богу, що здатні дотримуватися своїх клятв, що здатні терпіти страждання й присвячувати себе, не поводячись у будь-який спосіб, який люди можуть вважати непідхожим або неідеальним. Коли люди судять за їхньою зовнішньою поведінкою, то схвалюють їх і не можуть знайти жодної вади, вони здаються в основному відповідними християнській пристойності, і вони навіть не здаються негативними чи слабкими. Коли вони бачать, що хтось почувається слабким і негативним, то часто суворо дорікають йому, кажучи: «Ти стаєш слабким через таку незначну справу – хіба це не завдає богу багато болю? Ти маєш хоч якесь поняття про те, який зараз час? Бог висловив нам так багато слів, тож як ти досі можеш ставати слабким? Як ти можеш так мало розуміти боже серце? З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти завжди мусиш іти до бога, щоб молитися, вчитися любити бога й бути вірним йому, і ти мусиш коритися й не ставати слабким. Якщо ти завжди уважний до своєї плоті, хіба ти не бунтуєш проти бога?» Не схоже, що є якась проблема з якоюсь конкретною річчю, яку вони тут кажуть, але все це порожнє й не може розв’язати проблеми людей. Вони кажуть: «Ти маєш хоч якесь поняття про те, який зараз час?» – чи має це щось спільне з тим, що люди почуваються слабкими? Чи має це щось спільне з бунтом? Люди мають розбещені характери й живуть у своїй плоті, і люди завжди можуть стати слабкими й збунтуватися.

Антихристи хочуть грати роль духовних людей, найкращих серед братів і сестер, і людей, які розуміють істину й можуть допомогти тим, хто слабкий і незрілий. Яка їхня мета в тому, щоб грати цю роль? По-перше, вони вірять, що вже вийшли за межі плоті та мирського світу, що вони відкинули слабкість нормальної людськості й звільнилися від плотських потреб нормальної людськості. Вони вірять, що в Божому домі вони є тими, хто може брати на себе важливі завдання, бути уважним до Божих намірів, і чиї серця сповнені Божих слів. Вони вихваляють себе за те, що вже виконали Божі вимоги й задовольнили Бога, за здатність бути уважними до Божих намірів і за здатність здобути чудове місце призначення, яке обіцяв Бог. Тому вони часто почуваються дуже самовдоволеними й вважають, що на голову вищі за інших. Вони використовують слова, які можуть запам’ятати й зрозуміти своїм розумом, щоб повчати інших, а також засуджувати інших і виносити їм вердикти. Вони також часто використовують певні підходи й вислови, які припускають у своїх уявленнях, щоб обмежувати й наставляти інших, змушуючи інших людей дотримуватися приписів і слухатися їх, щоб вони могли захистити свій статус у церкві. Вони вірять, що поки вони можуть проповідувати набір духовних доктрин, вигукувати модні гасла, вести за собою, бути готовими вийти вперед і взятися за роботу й підтримувати нормальний порядок у церкві, то вони будуть духовними людьми, і їхній статус буде стабільним. Тому вони видають себе за духовних людей і вихваляють себе за те, що вони такі, водночас видаючи себе за всемогутніх, цілковито здібних і досконалих людей. Наприклад, якщо ти їх запитаєш, чи вміють вони друкувати, вони скажуть: «Так, мені неважко друкувати». Ти їх питаєш: «Ви вмієте лагодити машини?» Вони кажуть: «Принципи всіх машин однакові. Так, я вмію їх лагодити». Ти питаєш: «Ви вмієте лагодити трактори?» Вони кажуть: «А ремонт цієї грубої машини вважається вмінням лагодити машини?» Ти їх запитуєш: «Ви вмієте готувати?» Вони кажуть: «Я їм їжу, тож, звісно, я вмію готувати!» Ти питаєш: «Ви вмієте керувати літаком?» Вони кажуть: «Я ніколи не вчився, але якби я навчився, я б зміг це робити. Я міг би бути капітаном літака, без проблем». Вони думають, що можуть робити будь-що, що вони вправні в усьому. У когось ламається комп’ютер, і він просить їх полагодити його. Вони кажуть, що можуть легко його полагодити, але насправді не мають жодного поняття й не знають, як його полагодити, і, зрештою, намагаючись лагодити його знову й знову, вони видаляють усю інформацію на комп’ютері. Власник комп’ютера запитує їх: «Ви можете його полагодити чи ні?» А вони відповідають: «Раніше я лагодив комп’ютери, але зараз я якось забув, як це робити. Тобі краще попросити когось іншого полагодити його». Вони такі вправні в удаваності, чи не так? Такі люди мають характер архангела; вони ніколи не можуть сказати: «Я не знаю, як це робити», або «Я не можу цього зробити», або «Я не вмію цього робити», або «Я ніколи не бачив цього раніше», або «Я не знаю» – вони ніколи не можуть такого сказати. Хоч би якою була справа, якщо ти запитаєш їх про неї, то навіть якщо вони не знають, як це робити, і ніколи не бачили цього раніше, вони однаково мусять придумати причини й виправдання, щоб ти помилково повірив, що вони вправні в усьому, знають, як усе робити, можуть усе робити все, і вважають, що все можна зробити. Якою людиною вони хочуть бути? (Суперменами, цілком здібними людьми.) Вони хочуть бути цілком здібними людьми, видавати себе за ангелів світла – хіба вони не є чимось таким? Оскільки антихристи завжди хочуть удавати, що вони вправні в усьому, коли ви просите їх співпрацювати разом з іншими, обмінюватися думками, обговорювати, бесідувати й спілкуватися з іншими щодо питань, вони не можуть цього робити. Вони кажуть: «Мені не потрібно, щоб хтось зі мною співпрацював. Мені не потрібен помічник. Мені не потрібна нічия допомога, щоб щось робити. Я можу зробити це сам, я знаю, як усе робити, я цілком здібний, і немає нічого, чого я не можу зробити, нічого, чого я не можу досягти, і нічого, чого я не можу завершити. Хто я? Ви не знаєте, як щось робити, і навіть якщо й знаєте, як щось робити, ви не вправні в цьому. Хоча я вчився робити лише одну річ, я знаю, як робити все. Якщо я вправний в одній речі, то я вправний у всьому. Я знаю, як писати статті, і можу говорити іноземними мовами. Хоча я не можу говорити жодною іноземною мовою прямо зараз, якби я вчився, то для мене не було б проблемою вивчити п’ять іноземних мов». Хтось запитує їх, чи можуть вони зніматися у фільмах, співати й танцювати, і вони кажуть, що можуть робити всі ці речі. Вони чудово вміють вихвалятися, чи не так? Вони вдають, що можуть робити все й знають, як робити все, – вони справді мають природу архангела! Хтось запитує їх, чи ставали вони коли-небудь слабкими за ті роки, що вони вірили в Бога, і вони відповідають: «Через що тут ставати слабким? Божі слова сказані так чітко. Ми не маємо ставати слабкими. Якщо ми такими стаємо, то підводимо бога. Ми маємо докласти 120 відсотків зусиль, щоб відплатити за божу любов!» Інша людина запитує: «Ти коли-небудь сумував за домом після того, як покинув його всі ті роки тому? Ти плачеш, коли сумуєш за домом?» Вони відповідають: «Через що тут плакати? Бог у моєму серці. Коли я думаю про бога, то більше не сумую за домом. Усі мої невіруючі члени сім’ї – дияволи й сатани. Я молюся, щоб вони були прокляті». Інша людина запитує їх: «Ви коли-небудь збивалися зі шляху за роки своєї віри?» Вони відповідають: «Божі слова сказані так чітко, як можна збитися зі шляху? Ті, хто збивається зі шляху, – це безглузді люди без духовного розуміння. Чи може хтось із таким рівнем, як у мене, збитися зі шляху? Чи можу я піти хибним шляхом? У жодному разі». Вони вірять, що вправні в усьому, що кращі за всіх інших. Що вони думають про людей, які стають негативними й слабкими? Вони кажуть: «Людям, які стають негативними й слабкими, просто нічим зайнятися». Чи справді це так? Деяка негативність і слабкість є нормальними, тоді як за деякою негативністю й слабкістю стоїть причина, тож як вони можуть описувати цю проблему, кажучи, що цим людям «нічим зайнятися»? Так антихристи вдають із себе духовних, вони вдають, що здатні робити все, вони вдають, що не мають жодних вад чи слабкості, і ще більше вони вдають, що не є бунтівничими й ніколи не вчиняли жодних переступів.

Незалежно від контексту, хоч би який обов’язок виконували антихристи, вони намагатимуться справити враження, що вони не слабкі, що вони завжди сильні, сповнені віри й ніколи не бувають негативними, щоб люди ніколи не побачили їхнього справжнього духовного зросту чи справжнього ставлення до Бога. Чи й насправді вони вірять у глибині свого серця, що немає нічого, чого б вони не могли зробити? Чи щиро вони вірять, що не мають слабкості, негативу чи виявів розбещеності? Категорично ні. Вони вміють добре влаштовувати вистави й майстерно приховувати речі. Їм подобається показувати людям свій сильний і блискучий бік; вони не хочуть, щоб ті бачили той їхній бік, який є слабким і справжнім. Їхня мета очевидна: просто підтримувати своє марнославство й гордість, захищати те місце, яке вони займають у серцях людей. Вони думають, що якщо відкриються перед іншими щодо власного негативу й слабкості, а також щодо того свого боку, який є бунтівничим і розбещеним, це завдасть тяжкої шкоди їхньому статусу й репутації і принесе більше клопоту, ніж користі. Тому вони радше помруть, ніж визнають, що бувають часи, коли вони слабкі, бунтівничі й негативні. Навіть якщо настане день, коли всі побачать той їхній бік, який є слабким і бунтівничим, коли побачать, що вони розбещені й зовсім не змінилися, вони однаково продовжуватимуть влаштовувати виставу. Вони думають, що якщо визнають, що мають розбещені характери, що є звичайними людьми, кимось незначним, то втратять своє місце в серцях людей, втратять загальне поклоніння й обожнювання, а отже, зазнають повного краху. І тому, що б не сталося, вони не будуть простодушно відкриватися людям; що б не сталося, вони не поступляться своєю владою та статусом нікому іншому; натомість вони щосили намагаються змагатися й ніколи не здадуться. Щоразу, коли вони стикаються з якоюсь проблемою, то беруть ініціативу у свої руки, щоб вийти в центр уваги та показати й виставити себе напоказ. Тієї миті, коли виникає проблема і з’являються наслідки, вони тікають і ховаються або намагаються перекласти відповідальність на когось іншого. Якщо вони стикаються з питанням, яке розуміють, то негайно хизуються тим, що можуть, і хапаються за нагоду, щоб інші дізналися про них, щоб люди побачили, що вони мають дари й особливі навички, і були про них високої думки та поклонялися їм. Якщо трапляється щось серйозне, і хтось запитує про їхнє розуміння події, вони неохоче висловлюють свої погляди, натомість дозволяючи іншим говорити першими. Їхня стриманість має свої причини: або не те щоб вони не мали якогось погляду, але вони бояться, що їхній погляд помилковий, що якщо вони висловлять його вголос, інші його спростують, змусивши їх осоромитися, і тому вони його не висловлюють; або вони не мають погляду і, будучи не в змозі чітко збагнути справу, не наважуються говорити довільно, боячись, що люди сміятимуться з їхньої помилки, – тому мовчання є їхнім єдиним вибором. Коротко кажучи, вони не квапляться висловлювати свої погляди, бо бояться викрити, ким вони є, дозволити людям побачити, що вони вбогі й жалюгідні, що вплине на їхній образ в очах інших. Тож після того, як усі інші закінчать бесідувати про свої погляди, думки та знання, вони хапаються за якісь більш піднесені, більш обґрунтовані твердження, які видають за власні погляди й розуміння. Вони їх підсумовують і бесідують про них з усіма, здобуваючи тим самим високий статус у серцях інших. Антихристи надзвичайно лукаві: коли настає час висловити позицію, вони ніколи не відкриваються, і не показують іншим свій справжній стан, і не дають людям знати, що вони насправді думають, який у них рівень, яка в них людськість, які в них здібності до розуміння, і чи мають вони істинне знання істини. І тому, вихваляючись і вдаючи із себе духовну й досконалу людину, вони водночас щосили намагаються приховати своє справжнє обличчя та реальний духовний зріст. Вони ніколи не виявляють своїх слабкостей братам і сестрам і ніколи не намагаються пізнати власні вади й недоліки; натомість вони щосили намагаються їх приховати. Люди запитують їх: «Ти віриш у Бога стільки років, чи були в тебе коли-небудь сумніви щодо Бога?» Вони відповідають: «Ні». Їх запитують: «Ти коли-небудь шкодував про те, що покинув усе, щоб присвятити себе Богові?» Вони відповідають: «Ні». «Коли ти хворів, чи почувався ти засмученим і чи сумував за домом?» І вони відповідають: «Ніколи». Отже, бачиш, антихристи зображують себе непохитними, вольовими та здатними зрікатися й страждати, кимось просто бездоганним і без жодних вад чи проблем. Якщо хтось вказує на їхню розбещеність і недоліки, ставиться до них як до рівних, як до нормального брата чи сестри, і відкривається та бесідує з ними, як вони ставляться до цієї справи? Вони щосили намагаються відстояти й виправдати свої дії, щоб довести, що вони мають рацію, і зрештою змусити людей побачити, що в них немає проблем і що вони є досконалими духовними людьми. Хіба все це не самозванство? Усі, хто вважає себе бездоганним і святим, є самозванцями. Чому Я кажу, що всі вони – самозванці? Скажіть Мені, чи є хтось бездоганний серед розбещеного людства? Чи є хтось справді святий? (Ні.) Безумовно, ні. Як людина може досягти бездоганності, коли вона так глибоко розбещена сатаною і, до того ж, не володіє істиною від народження? Лише Бог святий; усе розбещене людство осквернене. Якби людина видавала себе за когось святого, кажучи, що вона бездоганна, ким би була ця людина? Вона була б дияволом, сатаною, архангелом – вона була б справжнім антихристом. Лише антихрист стверджував би, що він бездоганна й свята людина. Чи знають антихристи самих себе? (Ні.) А оскільки вони не знають самих себе, чи будуть вони бесідувати про власне самопізнання? (Ні.) Чи є такі антихристи, які бесідуватимуть про власне самопізнання? (Так.) Що це за люди? (Лицеміри.) Правильно. Ці люди вдають, що знають себе, роблять із мухи слона й вішають на себе кілька великих ярликів, кажучи, що вони сатани й демони, удаючи, що мають глибоке самопізнання. Вони удавано духовні люди, чи не так? Хіба вони не лицеміри? Коли вони бесідують про власне самопізнання себе, чи справді вони знають себе? (Ні.) То що вони кажуть про власне самопізнання? (Коли антихристи говорять про власне самопізнання, вони не говорять про свій реальний стан, вони говорять лише порожні слова й слова доктрини, які зовсім не є практичними; здається, що вони мають дуже глибоке пізнання, але немає жодних ознак каяття.) Чи це справжнє самопізнання? Немає істинного каяття, тож чи досягли вони ефекту ненависті до себе? Якщо немає каяття й ненависті до себе, то вони не знають себе по-справжньому. Самопізнання, про яке говорять антихристи, охоплює лише те, що всі про них знають, що всі бачать. Вони також вдаються до софістики й самовиправдання, щоб змусити всіх відчути, що вони не зробили нічого поганого, і все ж можуть говорити про власне самопізнання, щоб люди були про них ще кращої думки. Бачачи, що вони не зробили нічого поганого, але все ж розмірковують над собою й намагаються пізнати себе, люди думають: «Якщо він справді зробить щось погане, він ще ймовірніше пізнає себе. Який він побожний!» Який результат таких дій антихристів? Вони вводять людей в оману. Вони не аналізують і не розуміють свій розбещений характер по-справжньому, щоб інші люди могли винести з цього урок; натомість вони використовують бесіду про власне самопізнання, щоб змусити інших бути про них кращої думки. Яка природа цього вчинку? (Свідчення про себе, щоб ввести людей в оману.) Правильно. Вони вводять людей в оману. Як це можна вважати самопізнанням? Це справжнісінький обман. Вони використовують розмови про власне самопізнання, щоб вводити людей в оману, змушувати їх думати, що вони духовні і що вони знають себе, щоб люди були про них високої думки й поклонялися їм. Це ница й брудна практика – і це нечестя антихристів.

Деякі люди, які виконують свій обов’язок у церкві, явно не здатні братися за технічно складну роботу, але вони наполягають на тому, щоб бути в команді. Вони вірять, що раніше опанували відповідну професійну навичку, розуміють цю спеціальність, знають свою справу й тому наполягають на тому, щоб узятися за цю роботу. Вони не розуміють істини і, ба більше, на основі того, що вони не розуміють істини, вони не бесідують і не працюють з іншими, а тим паче не шукають істин-принципів, наполягаючи на тому, що вони все це розуміють і знають. Тож чи є різниця між володінням професійною навичкою та знанням своєї справи, з одного боку, і розумінням істин-принципів, з іншого? Чи означає володіння професійною навичкою та знання своєї справи, що людина розуміє істини-принципи? (Ні.) Ці люди, які не мають духовного розуміння, вірять, що володіння професійною навичкою означає, що вони розуміють істини-принципи, а отже, можуть сміливо братися за роботу, маючи розв’язані руки й нікого не слухаючи, і не мусять виконувати роботу згідно з правилами Божого дому. Вони вірять, що це їхня справа, і ніхто інший не може в це втручатися чи про це їх запитувати – робота буде такою, якою вони її зроблять, і те, що вони роблять, приймається за стандарт. Хіба не так поводяться антихристи? Хіба це не серйозна проблема? Якщо хтось володіє лише професійною навичкою й не розуміє істини, якими будуть наслідки виконання ним свого обов’язку? (Він спричинить заваду церковній роботі.) Лише заваду? Хіба він не стане зарозумілим і пихатим? Хіба він не робитиме речей, що приносять сором Богові? (Так.) Результат, якого ти маєш досягти виконанням свого обов’язку, – це свідчення про Бога; ти не просто займаєшся професією, а радше досягаєш результату свідчення про Бога через виконання свого обов’язку, і тому ця професійна навичка лише слугує обов’язку, який ти виконуєш. Професійна навичка не є відображенням істини, і майстерне володіння професійною навичкою не означає, що ти розумієш істину або що ти можеш виконувати роботу згідно з істинами-принципами. Дехто це заперечує, кажучи: «Я прийшов у божий дім, я володію цією професійною навичкою, я знаю свою справу, тому божий дім має давати мені важливі завдання й бути про мене високої думки. Він не має мене бентежити чи пхати свого носа в будь-що, що входить у сферу моєї професійної навички. Це я маю навчати інших. Божий дім не має влаштовувати так, щоб зі мною співпрацювали ті, хто не знає своєї справи. Ці люди не заслуговують на співпрацю зі мною». Чи це правильне мислення? (Ні.) Інші люди не заслуговують на співпрацю з ним – хіба не так думає антихрист? Якщо в Божому домі немає нікого, хто заслуговує на співпрацю з тобою, то чи заслуговуєш ти на виконання цього обов’язку? Ким ти себе вважаєш? Чи був ти вдосконалений? Ти не заслуговуєш на виконання цього обов’язку! Лише тому, що Бог тебе звеличує, ти маєш шанс виконувати цей обов’язок. Ти маєш розуміти принципи виконання свого обов’язку. Зараз ти свідчиш про Бога, а не займаєшся професією. Та дещиця професійної навички, яку ти маєш, використовується лише для надання послуг і виконання цього обов’язку. Тому, хоч би яким технічно складним був обов’язок, який ти виконуєш, ти завжди маєш зосереджуватися на істинах-принципах у кожній його частині, щоб ти міг досягти результату свідчення про Бога. Якщо ти не можеш досягти цього результату, і обов’язок, який ти виконуєш, приносить сором Богові, яка тоді буде користь від твоїх технічних здібностей? Чи матимуть вони якусь цінність? Ні, не матимуть. Тому не сприймайте ту дещицю професійної навички та технічних здібностей як істину – вони не є істиною і не варті того, щоб ними дорожити. Якби Божий дім тебе не використовував, якби Бог тебе не звеличував, твоя дещиця професійної навички та технічних здібностей не вартувала б нічого. У порівнянні з істиною ці речі не варті ламаного гроша!

Можна сказати, що самозванство антихристів – це засіб, який вони використовують, щоб зайняти місце в серцях людей; вони використовують засіб самозванства, щоб вводити людей в оману й спрямовувати їх на хибний шлях. Те, що ці люди можуть вдаватися до самозванства, свідчить не лише про те, що вони в корені не приймають і не визнають істину, а й про те, що до цих людей можна застосувати ще більш реалістичне тлумачення: вони не мають духовного розуміння. Що означає «вони не мають духовного розуміння»? Це означає, що вони не розуміють Божих слів чи істини. А оскільки вони не розуміють істини, то й не мають поняття, яких людей любить Бог, і тому уявляють собі таку духовну людину, а потім вдаються до самозванства й удаваності. Вони поводяться як така людина, вірячи, що так вони зможуть сподобатися Богові та іншим людям. Насправді відбувається протилежне, оскільки такі люди – це саме ті, ким Бог гидує і кого засуджує. Тож не будьте такими людьми. Якщо ти також хочеш бути такою людиною, якщо ти часто так вдаєшся до самозванства й удаваності й так вводиш людей в оману, то ти йдеш шляхом антихриста. Ти маєш навчитися казати: «У мене є слабкість, у мене є негатив, у мене є розбещені характери. Я звичайна людина, я не є ніким особливим. Є багато речей, яких я не розумію і не знаю, як робити. Я часто слабкий, і сатана вводить мене в оману, так що я впадаю в спокусу сатани. Що стосується вивчення технічних навичок, я можу опанувати щонайбільше одну або дві, і я можу навчитися загалом їх застосовувати. Я володію цією дещицею професійної навички, і я маю цю дещицю особливої навички. Я звичайна людина, я не маю високого рівня, і моє сприймання посереднє. Що стосується істини, я розумію лише стільки, скільки Бог дає в бесіді. Я не можу зрозуміти нічого, чого Бог не розкриває або не пояснює чітко, і мій рівень посередній. Брати й сестри обирають мене церковним лідером або лідером команди, і це стається тому, що Бог звеличує мене, а не тому, що я кращий за інших. Мені немає чим хвалитися». Чи можете ви таке сказати? Чи казали ви таке коли-небудь? Чи думаєте ви так у своєму серці? Якщо ти завжди відчуваєш у своєму серці, що ти величний, чудовий, на голову вищий за інших, один на мільйон, що ти особливий у будь-якій групі, у якій опиняєшся, що ти першокласний, що якщо ти проведеш місяць або два в групі людей, твої особливі навички, таланти, рівень і сприймання зможуть засвідчити всі й побачити, що вони кращі, ніж у звичайних людей, – якщо ти завжди так оцінюєш і позиціонуєш себе у своєму серці, то ти у великій небезпеці й у великій біді.

Серед усього людства дуже мало тих, хто справді здатний розуміти істину, а тим паче немає досконалих людей або тих, які можуть робити будь-що, – усі звичайні. Деякі люди думають, що вони не звичайні, тож звідки береться ця ідея? Вона виникає через те, що вони в чомусь вправні; хтось вправний у співі, хтось в акторській грі, хтось у технічних навичках, хтось у фізичній праці, хтось у соціальній взаємодії, хтось у політиці, хтось у бізнесі тощо. Жодна із цих речей не має нічого спільного з істиною, проте вони часто дають тобі хибне розуміння й змушують тебе помилково думати, що ти на голову вищий за інших. Чому неправильно те, що ці речі змушують тебе помилково думати, що ти на голову вищий за інших? Ці речі, у яких ти вправний, і це так зване «на голову вищий за інших» не означають, що ти можеш розуміти істину, що ти можеш перевершити звичайних людей у розумінні істини, або що ти володієш сприятливими умовами для прагнення до Божого спасіння та вдосконалення – вони такого не означають. Ви мусите чітко усвідомити це питання! Відтоді, як Бог почав висловлювати Свої слова й виконувати Свою роботу, і дотепер, Він промовив незліченну кількість слів і виконав незліченну кількість робіт, та чи побачила хоч одна людина серед усього розбещеного людства в Божих висловлюваннях, що Він є Творцем і що слова, які Він промовляє, є істиною? Чи може хоч одна людина побачити в Божих словах Його ідентичність і статус, а потім встати, щоб засвідчити про Божу ідентичність і статус? Жодна не може! Цей факт доводить, що з огляду на рівень, розум і сприймання всього людства, воно не володіє необхідними умовами для сприйняття істини, не кажучи вже про те, що всі люди мають розбещені характери сатани. Дехто каже: «Якщо ми не володіємо необхідною умовою для сприйняття істини, як же так, що зараз ми розуміємо трохи істини?» Хіба це не тому, що Я так багато про це говорив? Я говорив так багато, що Мені навіть більше не хочеться говорити, і Я втомився говорити. Щоразу, коли Я говорю й бесідую з вами, Мені доводиться розділяти теми на головні, середні й підтеми, постійно пояснюючи речі в деталях, а ви однаково не розумієте, тож який тоді має бути ваш рівень? Деякі люди досі надзвичайно зарозумілі й упевнені у власній праведності, але чим тобі пишатися? Я бачу, що в більшості з вас немає нічого гідного захоплення. Після виконання технічної роботи впродовж стількох років скільки серед вас тих, хто справді розуміє істини-принципи, може слідувати істинам-принципам і виконувати свою роботу згідно з істинами-принципами? Ви не виконуєте добре жодної роботи, хоч би якою вона була, і Вишньому завжди доводиться особисто інструктувати Вас, як щось робити. Без цього нічого не виходить правильно, і якщо будь-яка робота просувається без того, щоб Вишній стежив за нею та інструктував вас, як її виконувати, то виникають проблеми. Скажіть Мені, чи є таким людям чим хвалитися? Ні, немає, але вони однаково вдають із себе досконалих, духовних, величних і верховних людей у всіх аспектах – хіба вони не безсоромні? Ви справді завдаєте клопоту! Хоч би про яку тему Я бесідував, Мені доводиться робити це детально, що детальніше, то краще. Недостатньо пояснювати речі трохи простіше. Ось якими є рівень людей і їхня дещиця сприймання; вони вкрай жалюгідні, і все ж вони досі вірять, що вони величні. На цьому Я закінчу Свою бесіду про цей аспект.

5.3. З вивищенням над усіма

Тепер ми побесідуємо про третій аспект: вивищення над усіма. Що б не робили антихристи, вони завжди хочуть вивищуватися над усіма – це найпомітніший прояв їхньої природи. Коли хтось хоче вивищуватися над усіма, ця проблема дуже серйозна, і всі такі люди – справжні антихристи. Що означає «вивищуватися над усіма»? Антихристи мають сутність сатани, архангела; вони від природи не бажають бути нормальними чи звичайними людьми. Якщо їх змушують бути звичайними людьми, жити звичайним життям, вони не бажатимуть цього робити, і будуть цим незадоволені, і перебуватимуть у постійній боротьбі. Чому вони перебуватимуть у постійній боротьбі? Тому що вони хочуть наробити галасу й викинути якісь коники, щоб інші побачили, щоб інші люди знали, що між небом і землею є таке цабе, як вони. Вони хочуть зробити собі ім’я, щоб інші знали, що вони – велика риба в малому ставку, як кажуть невіруючі. Що це таке – ці великі рибини в малих ставках? Це злі духи, нечисті демони, архангели, сатани й дияволи. По суті, антихристи не бажають проводити дні, задовольняючись своєю долею в житті, живучи життям звичайної людини; вони не тримаються свого обов’язку тихо й не поводяться як сумирні звичайні люди – вони не задовольняються таким буттям. Тому, як би вони не поводилися зовні, у глибині серця вони завжди незадоволені своєю долею в житті й робитимуть певні речі. Які речі? Вони робитимуть певні речі, які нормальним людям ніколи б не спали на думку. Вони люблять бути в центрі уваги й не вагатимуться зазнати певних страждань і заплатити певну ціну. Є такий вислів: «Нові чиновники прагнуть справити враження». Щойно антихрист стає лідером, він відчуває, що мусить учинити якісь дива й зробити якісь «досягнення у своїй кар’єрі», щоб довести, що він не звичайний. У чому тут найсерйозніша проблема? Хоча антихристи ведуть якісь справи в церкві, і хоча вони прибирають такий вигляд, ніби виконують свій обов’язок, вони ніколи не шукають у Бога, як виконувати свій обов’язок або як добре виконувати церковну роботу, і не намагаються щиро з’ясувати, якими є правила Божого дому, якими є істини-принципи, або як діяти так, щоб це приносило користь роботі Божого дому та братам і сестрам, не приносило сорому Богові, свідчило про Бога, давало змогу церковній роботі безперешкодно просуватися й гарантувало, що в їхній роботі не з’явиться легковажних помилок. Вони ніколи не запитують про ці речі й ніколи про них не довідуються – цього немає в їхньому серці, їхнє серце цим не наповнене. То про що ж вони довідуються? Чим наповнене їхнє серце? Воно наповнене думками про те, як вони можуть похизуватися своїми талантами й показати, що вони відрізняються від решти, і похизуватися своїм стилем керівництва в церкві, щоб інші люди могли побачити, що вони – одні з основних складників церкви, і що церква не могла б без них обійтися, і що лише з ними вся церковна робота може просуватися безперешкодно. Судячи з проявів антихристів, а також мотивації та початкового імпульсу їхніх дій, у яке становище вони себе ставлять? Вони вивищують себе над усіма. І як це виявляється? (Вони зі всіма зухвалі й завжди хочуть залишити за собою останнє слово та змусити інших людей робити те, що вони кажуть.) З їхньою зухвалістю зі всіма є проблема; у цьому є прихований сенс. Тобто, коли вони виконують церковну роботу, то не виконують свій обов’язок і не є уважними до Божих намірів, і тому вони не відчувають потреби шукати істини-принципи, турбуватися про те, щоб з’ясувати, якими є церковні правила або яких принципів вимагає Божий дім, – вони навіть не звертають уваги ні на що з того, що Я кажу. Яких принципів вони дотримуються? Вони дотримуються таких принципів і мотивацій, як служіння церкві та служіння братам і сестрам, щоб дбати про власні справи. Поки вони можуть закріпитися в церкві та серед братів і сестер і здобути престиж та владу командувати, то цього достатньо, і вони досягнуть свого так званого «результату» у виконанні свого обов’язку. Яка їхня мета? Не виконувати обов’язок створеної істоти чи бути уважним до Божої ноші, а радше служити церкві, і служити братам і сестрам, і такими діями все це контролювати. Чому Я кажу, що вони хочуть усе це контролювати? Бо, коли вони щось роблять, то спочатку приходять, щоб закріпитися самим, здобути певну популярність, їхня репутація зростає, вони здобувають владу командувати й ухвалювати рішення, а потім вони можуть зробити Бога лише номінальною фігурою і зайняти Його місце. У межах свого впливу вони роблять утіленого Бога лише номінальною фігурою, маріонеткою, і це те, що означає «вивищуватися над усіма». Хіба це не те, що роблять антихристи? Саме так поводяться антихристи. Антихристи використовують можливість виконання свого обов’язку, щоб повною мірою показати свої дари й таланти та продемонструвати свої унікальні думки та вчинки, щоб завоювати прихильність людей і щоб їх помітило більше людей. Тоді вони здобувають владу командувати, ухвалювати рішення й контролювати справи в церкві, і це призводить до того, що багато людей слухається їх і кориться їм, а Бог стає стороннім – хіба це не робить Бога лише номінальною фігурою? Це мета, якої антихристи хочуть досягти своїми діями, і це те, що зрештою відбувається в будь-якому місці, де панують антихристи.

Якщо в церкві при владі антихрист, у якому стані будуть тамтешні брати й сестри? Вони робитимуть лише те, що каже антихрист, вони просто дотримуватимуться приписів у всьому, що роблять, вони не розумітимуть істини й не шукатимуть істини. Хоч би скільки вони страждали чи хоч би яку велику ціну платили, вони не досягнуть жодного прогресу в житті-входженні. Навіть Мене відкинуть у такій церкві, якщо Я туди піду. Цей антихрист номінально є лідером серед них, але насправді антихрист став їхнім господарем і їхнім богом. У будь-якій церкві, яку контролює антихрист, істина й Бог перетворюються лише на номінальні фігури. Ось що означає, коли антихрист вивищується над усіма. Хіба це не серйозно? Коли людей у церкві контролює антихрист, і сторонні приходять туди виконувати роботу, хіба ці люди не муситимуть чекати на знак від свого господаря щоразу, коли вони говорять і діють? Вони перебувають під єдиним командуванням, вони діють в унісон, і ніхто не наважується говорити поза чергою. Достатньо єдиного погляду господаря, щоб ці люди знали, що це означає, і тоді вони діють відповідно. Якщо Я їх про щось запитую, вони розмовляють між собою на власному діалекті. Це означає, що вони не хочуть, щоб Я знав, що вони говорять, вони хочуть уникати Мене, і вони вважають Мене стороннім. Хіба це не проблема? Яка природа того, що вони хочуть уникати Мене? Це характер і сутність антихриста – вони хочуть контролювати церкву й контролювати людей. Що б не робили антихристи, вони категорично не робитимуть нічого згідно з істинами-принципами, а тим паче не зважатимуть на інтереси Божого дому; вони намагаються створити власні королівства й займатися власними справами. Хіба це виконання їхнього обов’язку? Так вони створюють власні королівства під виглядом виконання свого обов’язку. Оскільки антихристи мають таку природу, навіть якщо вони не кажуть, що люблять статус і суб’єктивно хочуть статусу, щойно вони щось роблять і простягають руку, як мчать шляхом антихристів, їхня демонічна природа виявляється, і вони намагаються створити власні королівства. Щойно вони щось роблять, як намагаються зайнятися власними справами; щойно вони щось роблять, як намагаються діяти згідно з власними засобами й методами. Коли Вишній щось улаштовує, і це доходить до них, антихристи цього не впроваджують, а натомість вивчають, обмірковують це й бесідують про нього. Яка їхня мета в такій бесіді? Змусити всіх це обговорити, щоб побачити, чи буде це прийнято, чи ні, і чи це здійсненно, чи ні, – а не впровадити. Усе, що Бог каже й робить, є істиною, але це змінюється, коли доходить до антихриста, це перетворюється на щось для їхнього вивчення. Антихристи це вивчають, аналізують і обговорюють, і зрештою вони змушують усіх заперечувати Божі вимоги до людини й Божі влаштування. У своєму серці вони думають: «Ти не істина, ти просто звичайна людина. Те, що ти кажеш, нічого не варте, і якщо ти хочеш мати останнє слово в моїй юрисдикції, то можеш про це забути! Я тут головний, тому всі мусять робити те, що я кажу. Я маю абсолютну владу командувати й ухвалювати рішення, а ти тут можеш бути лише номінальною фігурою. Я мушу мати останнє слово в усьому в межах своєї роботи й впливу. Навіть якщо ти розумієш істину, і все, що ти кажеш, є істиною, на мене це не подіє!» Це антихрист і диявол, чи не так? Отже, коли робочі розпорядження церкви, вимоги Вишнього та істини-принципи досягають території антихриста, вони зовсім не впроваджуються. Що можна зробити з відсутністю їхнього впровадження? Коли церква їх не впроваджує, це означає, що щось не так із тамтешніми лідерами й працівниками, і з цими каменями спотикання й перешкодами слід розібратися. Ти думаєш, що Божий дім нічого не може тобі зробити? Якщо Божий дім може тебе використати, то він може й розібратися з тобою. Ти думаєш, що це світ? Ти думаєш, що якщо ти маєш вплив, поводишся як тиран, і якщо ти достатньо жорстокий, деспотичний і порочний, то ніхто нічого не може тобі зробити? Якщо так, то ти помиляєшся! Це Божий дім, Божим домом править істина, і він ставиться до людей принципово. Божий дім може використати тебе, а може й не використати й відсіяти тебе – чи будеш ти використаний, чи ні, вирішується словом від Бога. Якщо ти спричиняєш завади й нерозумно перешкоджаєш тут справам, то зрештою ти будеш відсіяний; якщо ти докладаєш зусиль, щоб надавати послуги, якщо ти залишаєшся тут, і знаєш своє місце, і поводишся добре, то Божий дім залишить тебе надавати послуги й подивиться, чим обернеться твоє надання послуг.

Сутність антихристів, які створюють власні царства, полягає у вивищенні над усіма, нехтуванні Богом, нехтуванні істиною та нехтуванні церковними правилами. Вони просто служать назві «церква», вони просто служать титулу «Божий дім», вони просто служать групі людей під назвою «брати й сестри», і вони ніколи не виконують обов’язку створеної істоти, а тим паче не слідують за Богом і не коряться Його словам – це вони створюють власні царства. Це сутність антихристів, і ця сутність полягає у вивищенні над усіма. Тож чи засуджується ця сутність, чи схвалюється? (Засуджується.) А оскільки вона засуджується, ці люди мають бути відкинуті серед вас. Деякі безтолкові, невігласи й сліпі люди слідують за такими людьми, хвалять їх, захоплюються ними й поклоняються їм, коли їх бачать, і вони навіть хочуть кланятися їм – вони такі дурні! Куди антихристи можуть тебе привести? Коли вони ведуть тебе, це наче великий червоний дракон веде тебе, і вони не зупиняться, доки не заведуть тебе в канаву або безодню. Щойно вони повністю занапастять тебе, вони дадуть тобі копняка; ти нічого не здобудеш, і ти даремно віритимеш у Бога. Якщо ви сліпі й не можете розгледіти цих людей наскрізь, і ви слухаєтеся цих людей, коритеся їм і слідуєте за ними, то ви страшенно неосвічені, і ви заслуговуєте на смерть. Отже, що вам робити, якщо ви зустрінете таку людину? Коли ви зустрічаєте в церкві когось, хто займається удаванням і самозванством, хто вивищується над усіма, коли щось робить, хто зневажає істину, зневажає Бога й зневажає церковні правила, кожен має зайняти позицію, щоб обітнути й відкинути їх. Якщо вони можуть трудитися в Божому домі сумирно, то залиште їх трудитися; якщо вони не сумирні й завжди нерозумно перешкоджають справам, то вам слід запровадити адміністративні постанови Божого дому й очистити від них церкву.

23 травня 2020 року