Пункт дев’ятий. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу (частина дев’ята)

II. Інтереси антихристів

Г. Їхні перспективи та доля

4. Як антихристи ставляться до назви «прислужник»

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про дев’ятий пункт різноманітних проявів антихристів: вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу. У цьому пункті нашою головною темою для бесіди є аналіз інтересів антихристів, і сьогодні ми побесідуємо про четверту підтему в межах четвертого пункту про інтереси антихристів – як вони ставляться до назви «прислужник» – і проаналізуємо, як антихристи ставляться до цієї назви. Тим, хто слідує за Богом донині, знайоме слово «прислужник», і більшість із них в основному прийняла цю назву у своєму серці. З погляду їхніх суб’єктивних нахилів у них немає опору до цієї назви. Однак, коли доходить до конкретики й кажуть, що певна людина є прислужником, ця людина здебільшого виявляє неохоту й небажання, почувається скривдженою, не дуже хоче, щоб її так називали, й не дуже хоче бути прислужником. Судячи з виразів людей, хоча вони й погоджуються, що «прислужник» – це непогана назва з погляду їхніх суб’єктивних нахилів, з об’єктивної точки зору люди все ж ставляться до назви «прислужник» із певними елементами дискримінації, ворожості й навіть небажання – вони мають до неї такі почуття. Незалежно від того, що люди думають про назву «прислужник», чи можуть вони щиро прийняти її та бути прислужником, і чи несе те, що вони думають про цю назву, багато людських домішок і бажань, сьогодні ми спершу побесідуємо про те, хто такий прислужник, як саме назва «прислужник» визначається й характеризується в Божих очах, якою є сутність цих прислужників, про яких говорить Бог, і як Бог розглядає слово «прислужник» і чим це відрізняється від того, як його розглядають люди, щоб усі ви могли здобути у своїх серцях точне розуміння й поняття про назву «прислужник».

4.1. Визначення та походження назви «прислужник»

Слово «прислужник» у буквальному значенні означає людину, яка працює й докладає зусиль заради чогось. Якщо оцінювати цю назву з погляду становища, вона стосується того, кого використовують тимчасово. Тобто, якщо когось вважають прислужником і він береться за виконання роботи або працює в якійсь галузі, то це не довгострокова кар’єра чи робота, за яку він береться, а радше тимчасова. Його тимчасово змушують докласти певних зусиль і послужити деякий час у цій галузі чи на цій роботі. У нього немає перспектив, немає майбутнього, і він не отримує жодних матеріальних благ. Йому не потрібно нести жодної відповідальності; йому просто платять за його труд. Коли доручена йому робота виконана, він більше не потрібен, він просто забирає свою платню і йде. Коротко кажучи, це тимчасово, і його просять працювати тоді, коли він потрібен. Це буквальне розуміння слова «прислужник». Якщо тлумачити слово «прислужник» згідно з ідеями людства, то прислужників називають «контрактниками» й «тимчасовими працівниками», людьми, які працюють або докладають зусиль тимчасово для якоїсь роботи чи галузі. Їхній єдиний зв’язок – це період часу, протягом якого вони потрібні для роботи, і щойно цей час закінчується, вони більше не мають жодної цінності. Це пояснюється тим, що вони більше не потрібні, і вони більше не мають цінності для використання – їхня цінність була вичерпана протягом цього часу. Це буквальне значення, яке люди можуть зрозуміти й побачити щодо слова «прислужник». У межах значення, яке може виразити людська мова, тобто значення назви «прислужник», висловлене Богом, яке люди можуть сприйняти, чи є рівень сенсу, що відповідає істині? Чи є рівень сенсу, що відповідає нормальній людськості й раціональності? Чи є рівень сенсу, який люди мають розуміти як справжні створені істоти? Чи є рівень сенсу, що стосується того, як Бог ставиться до цієї назви? (Ні.) Як ви знаєте, що немає? Ви спантеличені, ви не можете цього пояснити. Серед вас є студенти університетів, аспіранти, докторанти й професори, але ніхто з вас не може пояснити це чітко, чи не так? (Так, це правда.) У цьому й полягає різниця між знанням та істиною. Ти можеш бути освіченим, ти можеш знати окремі терміни «служба» і «виконавець», і коли ці терміни поєднуються, утворюючи слово для опису типу людей і групи людей, ти можеш розуміти сутність цих людей, їхні прояви та їхній ранг серед усього людства, але коли ти не здатен зрозуміти це слово з погляду істини та з погляду створеної істоти, звідки саме походить твоє розуміння? Якою саме є сутність цього слова, яку ти починаєш розуміти? Хіба це не є розумінням слова «прислужник», яке походить від цього розбещеного людства, від цього суспільства й від знань людства? (Так і є.) Чи сумісні знання людства з істиною, чи ворожі істині? (Вони ворожі істині.) Отже, коли ти маєш таке розуміння й сприйняття цього слова, ти стоїш в опозиції до Бога чи на боці сумісності з Богом? Очевидно, що коли ти розумієш і сприймаєш це слово своїм знанням, своїм мозком, ти мимоволі й несвідомо стаєш в опозиції до Бога. Коли ти використовуєш своє знання, щоб зрозуміти це слово, те, що ти зрозумів, неминуче призводить до того, що ти відчуваєш опір, відразу, огиду й навіть ненависть до слова «прислужник». Чи є тут якась покора? Чи є тут якесь справжнє прийняття? (Ні.) Дехто каже: «Я приймаю хороші слова, але чому я маю приймати це погане слово? Досить того, що я не відчуваю до нього опору. Наприклад, я приймаю позитивні терміни, як-от “отримання вінця”, “отримання винагород”, “бути благословенним”, “входження в Царство”, “вознесіння на небо”, “не потрапити в пекло”, “не бути покараним” і “бути перворідним сином”. Це природно, це звичайна реакція людини, і це речі, до яких люди мають прагнути. Що стосується негативних термінів, як-от “злі люди”, “антихристи”, “бути покараним” і “потрапити в пекло”, ніхто не любить їх приймати. Слово “прислужник” нейтральне, але, згідно з моїм розумінням, я не можу його прийняти, і для мене досить того, що я його не зневажаю. Якщо я маю охоче прийняти його, і скоритися йому, і прийняти його від Бога, то це просто неможливо». Хіба не так думають люди? (Так і є.) Правильний такий спосіб мислення чи неправильний? (Неправильний.) Коли ти дізнався, що він неправильний? Щойно, чи не так? Це проблема. Ти лише щойно дізнався, що це неправильно. До того, як ти це усвідомив, зовні здавалося, що ти вже прийняв назву «прислужник», і ти вже прийняв її суб’єктивно – і чи було це прийняття справжнім чи фальшивим? (Воно було фальшивим.) Очевидно, воно не було справжнім, і ти не був цілком готовий прийняти його. Тут була фальш, удавання й небажання, а також відчуття, що в тебе немає іншого вибору.

Те, про що ми щойно бесідували, – це справжні реакції та прояви людей щодо назви «прислужник», і вони повністю демонструють думки, погляди та сприйняття людей щодо цієї назви, повністю викриваючи, що ставлення людей до цієї назви – це ставлення небажання, дискримінації та відрази, а також опору з глибини серця. Причина цього полягає в тому, що люди терпіти не можуть бути прислужниками, терпіти не можуть слово «прислужник», не хочуть бути прислужниками й ненавидять бути прислужниками. Таке розуміння й ставлення людей до цієї назви. Тепер подивімося, як саме Бог бачить прислужників, як виникло слово «прислужник», якою є сутність цієї назви в Божих очах і яке її походження. Буквальне значення слова «прислужник», використовуючи мову людства, – це тимчасовий працівник, той, хто тимчасово служить у певній галузі чи на роботі й потрібен на тимчасовій основі. У Божому плані управління, у Божій роботі та в Божому домі ця група людей, названих прислужниками, є незамінною. Коли ці люди прийшли до Божого дому, до місця Божої роботи, вони нічого не знали про Бога чи про віру в Бога, а тим паче про Божу роботу чи Його план управління. Вони нічого не розуміли; вони були просто сторонніми, невіруючими. Коли люди, які є невіруючими в Божих очах, приходять до Божого дому, що вони можуть зробити для Нього? Можна сказати, що вони нічого не можуть зробити. Через те, що люди сповнені розбещених характерів і зовсім не знають Бога, і через природу-сутність людей, усе, що вони можуть робити, – це робити все, що Бог їм указує. Вони слідують за Божою роботою до будь-якої точки, якої вона досягає, їхнє знання сягає так далеко, як ведуть їх Божі слова; вони знають лише Його слова й зовсім не мають їхнього розуміння. Ці люди пасивно виконують кожну роботу, яку Бог від них вимагає, – вони цілком пасивні, а не активні. Тут «пасивні» означає, що вони не знають, що робитиме Бог, вони не знають, що Бог просить їх робити, вони не знають значущості чи цінності роботи, яку Бог просить їх робити, і вони не знають, яким шляхом їм потрібно слідувати. Приходячи до Божого дому, вони наче машини, що функціонують лише так, як Бог ними керує. Що Богу потрібно від них? Ви знаєте? (Люди є об’єктами, яким Бог висловлює істину, щоб судити. Люди є об’єктами Божих слів.) Це одна частина; люди є об’єктами Божих слів. Що ще? А як щодо дарів людей? (Так.) А як щодо мислення нормальної людськості? (Так.) Бог використовує тебе, лише якщо ти маєш мислення нормальної людськості. Якщо ти без совісті й розуму, то ти не придатний навіть бути прислужником. Що ще? (Навички та особливі таланти людей.) Це входить до дарів і також є частиною цього – різноманітні навички, якими володіють люди. Що ще? (Рішучість співпрацювати з Богом.) Це теж частина цього, бажання слухатися й коритися, і, звісно, можна також сказати, що це бажання людей любити позитивні речі й любити істину. Бажання слухатися й коритися – це рішучість співпрацювати з Богом, але як сказати найдоречніше? (Бажання слухатися й коритися.) Правильно, слово «бажання» порівняно ширше й охоплює ширший діапазон. Якщо ми використовуємо слово «рішучість», діапазон дещо вужчий. Крім того, «бажання» порівняно легше за ступенем, ніж «рішучість», що означає, що після того, як у тебе з’являється бажання, ти поступово породжуєш різні види рішучості; рішучість більш конкретна, тоді як бажання дещо ширше. Що стосується Творця, то це ті кілька речей, які потрібні Богу від розбещеного людства. Тобто, коли сторонній, який абсолютно нічого не знає про Бога, Боже управління, Божу сутність, Божі висловлювання та Божий характер, приходить до Божого дому, він наче машина, і те, що він може зробити для Бога та у своїй співпраці з Божою роботою, в основному не має нічого спільного зі стандартом, якого вимагає Бог, – істиною. Щойно було згадано те, що Бог може використати в таких людях: по-перше, ці люди можуть стати об’єктами Божих слів; по-друге, це дари, якими володіють ці люди; по-третє, ці люди володіють мисленням нормальної людськості; по-четверте, це різноманітні навички, якими володіють ці люди; по-п’яте – і це найважливіше – ці люди мають бажання слухатися Божих слів і коритися їм. Усі ці речі є вирішальними. Якщо хтось володіє всіма цими речами, він починає працювати на службі Божій роботі та для Його плану управління й офіційно стає на правильний шлях, тобто офіційно стає прислужником у Божому домі.

Коли люди не розуміють Божих слів, істини чи Божих намірів і анітрохи не бояться Бога, для кожного з них не може бути іншої ролі, крім ролі прислужника. Тобто ти прислужник, хочеш ти цього чи ні, – ти не можеш уникнути цієї назви. Дехто каже: «Я вірив у Бога все своє життя. Відтоді, як я почав вірити в Ісуса, і дотепер минули десятиліття – невже я досі просто прислужник?». Що ви думаєте про це запитання? Кого вони про це запитують? Їм слід запитати себе й порозмірковувати над собою: «Чи розумію я зараз Божі наміри? Коли я зараз виконую свій обов’язок, я просто докладаю зусиль чи практикую істину? Чи слідую я шляхом прагнення до істини й розуміння її? Чи ввійшов я в істину-реальність? Чи маю я богобоязливе серце? Чи є я тим, хто кориться Богу?» Вони мусять розмірковувати над собою, зважаючи на ці речі. Якщо вони відповідають цим критеріям, якщо вони можуть бути непохитними, стикаючись із Божими випробуваннями, і якщо вони можуть Бога боятися, а від злого втікати, то, звісно, вони більше не прислужники. Якщо вони не відповідають жодному із цих критеріїв, то вони, безсумнівно, залишаються прислужниками, і це неминуче й невідворотно. Дехто каже: «Я вірю в Бога понад 30 років, не враховуючи навіть тих років, які я провів, вірячи в Ісуса. Відтоді, як цього разу Бог став плоттю, з’явився, працював і почав промовляти Свої висловлювання, я був послідовником Бога. Я був серед перших, хто особисто пережив Божу роботу, і я був серед перших, хто почув слова, сказані з Його вуст. Відтоді минуло стільки років, а я досі вірю в Бога й слідую за Ним. Я кілька разів стикався з арештами й переслідуваннями та наражався на стільки небезпек, і Бог завжди захищав мене й проводив мене через це; Бог ніколи не покидав мене. Зараз я досі виконую свій обов’язок, мої стани стають дедалі кращими, моя віра постійно зростає, і я зовсім не маю сумнівів щодо Бога – невже я досі прислужник?» Кого ти запитуєш? Хіба ти не ту людину запитуєш? Тобі не слід ставити це запитання. Оскільки ти віриш стільки років, хіба ти не знаєш, прислужник ти чи ні? Якщо ти цього не знаєш, то чому б тобі не запитати себе, чи володієш ти істиною-реальністю, чи маєш ти богобоязливе серце і чи поводишся ти так, щоб утікати від злого? Бог працював усі ці роки, говорив усі ці слова, а скільки ти зрозумів і в скільки увійшов? Скільки ти здобув? Скільки випадків обтинання і скільки випробувань та переплавок ти прийняв? Коли ти прийняв їх, чи був ти непохитним у своєму свідченні? Чи здатен ти свідчити про Бога? Коли ти стикаєшся з випробуваннями, подібними до тих, з якими стикався Йов, чи здатен ти зректися Бога? Наскільки велика твоя віра в Бога? Твоя віра – це просто якесь вірування чи справжня віра? Постав собі ці запитання. Якщо ти не знаєш відповідей на ці запитання, то ти безтолкова людина, і Я можу сказати, що ти просто пливеш за течією, – ти навіть прислужником не заслуговуєш називатися. Той, хто плекає таке ставлення до назви «прислужник» і в кого в серці досі все заплутано, такий жалюгідний. Він навіть не знає, хто він такий, тоді як Бог цілком чіткий і ясний у Своєму ставленні до всіх людей.

Ми щойно побесідували про те, яким саме є первинне значення Бога щодо слова «прислужник». Коли люди входять до Божого дому, на самому початку, коли вони не розуміють істини й мають лише різні бажання або певну рішучість співпрацювати, роль, яку вони відіграють у цей період, може бути лише роллю прислужника. Звісно, слово «служба» звучить не надто приємно. Інакше кажучи, це означає служити й працювати на службі Божій роботі управління для спасіння людства; це означає докладати зусиль. Ці люди не розуміють жодних істин, не розуміють Божих намірів і не можуть докласти жодних зусиль або будь-яким чином співпрацювати з конкретною роботою, яку виконує Бог для спасіння людства та управління ним, а також із різними роботами, пов’язаними з істиною. Вони мають лише деякі навички й дари, і вони можуть лише докласти певних зусиль і сказати кілька речей для певної роботи із загальних питань і надавати деякі периферійні послуги. Якщо такою є сутність роботи, здійсненої людьми, які виконують свій обов’язок, якщо вони просто відіграють службову роль, то їм важко позбутися назви «прислужник». Чому її важко позбутися? Чи має це якийсь стосунок до Божого визначення цієї назви? Так, безумовно має. Людям дуже легко докласти трохи зусиль і робити щось відповідно до своїх природних здібностей, дарів і розуму, але жити істиною, увійти в істину-реальність і діяти згідно з Божими намірами дуже важко; це вимагає часу, Божого керівництва, Божого просвічення та Божої дисципліни, а ще більше це вимагає прийняття суду й кари Божих слів. Тому, поки люди працюють над досягненням цих цілей, те, що більшість людей може зробити й надати, – це речі, які щойно були згадані: бути об’єктами Божих слів, володіти певними дарами й бути певною мірою корисними в Божому домі, володіти мисленням нормальної людськості й бути здатними осягнути та виконати будь-яку роботу, яку їм указано, володіти певними навичками й бути здатними застосувати свої особливі таланти в певній роботі в Божому домі, і, найважливіше, мати бажання слухатися й коритися. Коли ти надаєш послуги в Божому домі, коли ти докладаєш зусиль заради Божої роботи, якщо в тебе є хоча б трохи бажання слухатися й коритися, ти не станеш негативним і не будеш байдикувати. Натомість ти робитимеш усе можливе, щоб виявляти самостримання й робити менше поганих речей, роблячи при цьому більше добрих. Хіба це не той стан і умови, у яких перебуває більшість людей? Звісно, серед усіх вас є дуже незначна меншість людей, які вже залишили цей стан і сферу позаду. І чим стала володіти ця дуже незначна меншість людей? Вони почали розуміти істину, володіти істиною-реальністю. Коли вони стикаються з проблемами, то можуть молитися й шукати Божих намірів, і вони можуть діяти відповідно до істин-принципів. Їхнє бажання слухатися й коритися більше не зупиняється лише на рівні рішучості, а радше вони можуть активно практикувати Божі слова, діяти згідно з Божими вимогами й мати богобоязливе серце, стикаючись із проблемами. Вони не говорять і не діють бездумно, а натомість обережні й уважні. Особливо коли їхнє обтинання суперечить їхнім власним ідеям, вони не судять Бога, не сперечаються з Ним і не відчувають опору у своїх серцях. З глибини серця вони щиро приймають Божу ідентичність, статус і сутність. Чи є якась різниця між цими людьми та прислужниками? У чому полягають ці відмінності? Перша відмінність полягає в тому, що вони розуміють істину, а друга – у тому, що вони можуть застосувати деякі істини на практиці. По-третє, вони мають певне знання Бога, і по-четверте, їхня слухняність і покора – це вже не просто бажання, вони перетворилися на суб’єктивне ставлення – вони стали справді покірними. По-п’яте – і це найважливіший і найцінніший із цих пунктів – усередині них виникло богобоязливе серце. Можна сказати, що ті, хто володіє цими речами, вже позбулися назви «прислужник». Це пояснюється тим, що, судячи з їхніх різних аспектів входження, а також їхнього ставлення до істини та рівня їхнього знання Бога, це вже не так просто, як виконання ними однієї професійної роботи в Божому домі, і вони більше не тимчасові працівники, яких тимчасово покликали виконати трохи роботи. Іншими словами, ці люди тут не заради тимчасової винагороди; їх не наймають для тимчасового використання й не спостерігають за ними протягом періоду їхнього використання, щоб побачити, чи можуть вони взятися за цю роботу на довгостроковій основі. Радше вони здатні практикувати істину й добре виконувати свої обов’язки. Тому ці люди позбулися назви, позначення «прислужник». Чи бачили ви таких людей? У церкві є такі люди. Ви хочете знати, хто ці люди і скільки їх, але зараз Я не можу цього сказати; коли ви зрозумієте істину, ви зможете їх розпізнати. Те, що ви маєте знати, – це те, у яких умовах ви перебуваєте, який шлях перед вами, яким ви слідуєте, і яким шляхом вам потрібно слідувати, – ось речі, які ви маєте знати.

Тепер погляньмо: чи нав’язана людям назва «прислужник» Богом? Чи використовує Бог цю назву, щоб принижувати людей, класифікувати їх і ділити на ранги? (Ні.) То як Бог визначив цю назву? Коли Бог дає людям назву, Він не дає їм навмання якесь прізвисько й не визначає її на основі зовнішнього вигляду; ця назва – не просто назва. Ім’я людини – це лише позначення, іменування, що не має реального значення. Наприклад, деякі китайські батьки сподіваються, що їхня дочка буде розумною і вродливою, тому використовують у її імені ієрогліф, що означає «вродлива», але це лише сподівання, і воно не має нічого спільного з її сутністю. Вона може бути дуже дурною і вирости непривабливою, тож яка користь називати її «вродливою»? Є також хлопці, яких називають «Ченлун» або «Ченху», використовуючи ієрогліфи, що означають стати схожим на дракона чи тигра, – чи справді вони могутні від того, що їх так називають? Вони можуть бути боягузами або нікчемами. Це лише сподівання батьків щодо своїх дітей; вони дають їм такі імена, і ці імена не мають жодного стосунку до їхньої сутності. Тому імена й назви людей несуть у собі людські фантазії та добрі побажання, але вони є лише іменуваннями й позначеннями і даються не на основі їхньої сутності. Однак назви та імена, які визначає Бог, даються абсолютно не на основі зовнішнього вигляду людей, і, звісно, вони не ґрунтуються на власних бажаннях Бога. Чи хоче Бог, щоб люди були прислужниками? (Ні.) Чи читали ви коли-небудь у Божих словах, щоб Бог казав: «Я хочу, щоб кожна людина стала прислужником, і Я не хочу, щоб хтось був спасенний»? (Ні.) То чого ж хоче Бог? Раніше люди казали: «Бог хоче, аби кожна людина була спасенна, і не бажає, щоб хтось зазнав загибелі». Це бажання. Однак назва «прислужник» не взялася нізвідки. Це так само, як Бог визначив назви «дерево» і «трава». Дерева – це великі й високі речі, і коли хтось згадує дерево, усі знають, що дерева великі й високі, а коли хтось згадує траву, усі знають, що трава маленька й низька, чи не так? (Так.) А як щодо назви «прислужник»? Ця назва виникла відповідно до сутності та проявів людини, а також відповідно до етапу Божої роботи. Якщо люди можуть поступово прийти до розуміння істини в ногу з Божою роботою, увійти в істину-реальність і досягти того, щоб коритися Богові й боятися Бога, то в цей час ця назва змінюється. Тому, навіть якщо ти один із прислужників, це не впливає на виконання тобою обов’язку створеної істоти та на прагнення до істини й практику істини, і тим паче це не впливає на твою покору Богові й страх перед Богом.

Чи є люди, які ніколи не позбудуться назви «прислужник»? (Так.) Що це за люди? Це той тип людей, які не прагнуть до істини, які можуть розуміти істину, але не практикують її, і ще менше вони люблять істину, і навіть часто відчувають відразу й неприязнь до істини у своєму серці. Чому вони залишаються в Божому домі, якщо відчувають відразу до істини? Вони хочуть отримати якусь вигоду, вони докладають певних зусиль і виявляють певну хорошу поведінку, займаючись самообманом у Божому домі. Вони використовують ціну, яку платять, те, що віддають і присвячують себе, а також те, що марнують частину своєї молодості й витрачають частину свого часу, в обмін на будь-яку перевагу, яку хочуть здобути. Через шлях, яким слідують ці люди, зрештою вони не здатні увійти в істину-реальність, вони не можуть досягти покори Богові, і тим паче не можуть досягти страху перед Богом, – вони назавжди будуть охарактеризовані як прислужники. Серед людей такого типу в Божому домі є ті, хто може надавати послуги до самого кінця, і ті, хто не може, і є невелика різниця в людськості між тими, хто може надавати послуги до самого кінця, і тими, хто не може. Ті, хто не прагне до істини, але може надавати послуги до самого кінця, – тобто ті люди, які можуть присвятити певні зусилля Божій роботі в Божому домі, поки триває робота Божого плану управління, – мають відносно добру й доброзичливу людськість. Вони не коять зла, не спричиняють завад, поки надають послуги, і їх не вичищають із церкви. Такі люди можуть надавати послуги до самого кінця, і саме вони завжди будуть прислужниками. Що ж до інших, то оскільки їхня людськість дуже погана, оскільки вони мають низькі моральні якості й гідність, вони часто заважають різній роботі в Божому домі й переривають її, поки надають послуги, і завдають збитків значній частині роботи Божого дому. Вони не вміють каятися, коли їх раз за разом обтинають або ізолюють, і просто повертаються до своїх старих поганих шляхів; вони зовсім не розуміють жодної істини, вони не приймають істину, а натомість діють свавільно, і таких людей відсіюють. Чому їх відсіюють? Такі люди не можуть навіть надавати послуги. Вони не можуть добре працювати, коли докладають певних зусиль у Божому домі, і, докладаючи зусиль, вони також коять зло й змушують Божий дім та братів і сестер платити ціну. Використання таких людей не варте збитків. Їм раз за разом дають можливості для роздумів, але зрештою їхня природа залишається незмінною, і вони не слухають нічого, що їм кажуть. Такі люди не заслуговують навіть надавати послуги в Божому домі, і вони не здатні на це, тому церкву від них очищають.

Чи розумієте ви тепер загалом цю назву «прислужник»? Чи є «прислужник» дискримінаційною назвою, яку Бог дає людству? Чи використовує Бог цю назву навмисно, щоб принизити людей? Чи використовує Бог цю назву, щоб викрити й випробувати людей? Чи використовує Бог цю назву, щоб спонукати людей пізнати, чим саме є люди? Чи має Бог ці речі на увазі? Насправді Бог не має на увазі нічого із цього. Бог не має наміру викривати людей або принижувати й висміювати людей, і Він не має наміру використовувати цю назву «прислужник», щоб випробувати людей. Єдине значення, яке Бог вкладає в назву «прислужник», полягає в тому, що Він дає характеристику й формує цю назву відповідно до проявів і сутності людей, відповідно до ролі, яку люди відіграють під час Божої роботи, а також того, що люди можуть робити і з чим вони здатні співпрацювати. З огляду на це значення ми бачимо, що кожна людина в Божому домі служить Божому плану управління і в певний момент була в цій ролі прислужника. Чи можемо ми так сказати? (Так.) Ми справді можемо, і тепер ви всі можете це зрозуміти. Бог не хоче використовувати цю назву, щоб знеохотити людей або випробувати віру людей, і тим паче щоб принизити їх, або зробити їх більш сумирними й слухняними, або дати їм знати, якими є їхня ідентичність і становище, і ще менше Бог хоче використовувати цю назву «прислужник», щоб позбавити людей права виконувати обов’язок створеної істоти. Ця назва визначається цілком відповідно до різноманітних розбещених характерів, які виявляють люди, і справжніх станів людей, поки вони слідують за Богом. Тому ця назва не має абсолютно нічого спільного з тим, якими будуть ідентичність, статус, становище та місце призначення людей, коли Божа робота управління дійде до кінця. Ця назва походить виключно з потреб Божого плану управління та роботи управління, і це справжній стан розбещеного людства в Божій роботі управління. Щодо того, що люди надають послуги Божому дому як прислужники і їх використовують як машини, то чи збережеться цей стан до самого кінця, чи зможе змінитися на краще на їхньому шляху слідування за Богом, залежить від їхнього прагнення. Якщо хтось прагне до істини й може досягти зміни в характері та покори Богові й страху перед Богом, то він повністю позбудеться назви «прислужник». І ким стають люди, коли вони позбуваються назви «прислужник»? Вони стають справжніми послідовниками Бога, Божими людьми й людьми Царства, тобто вони стають людьми Божого Царства. Якщо, слідуючи за Богом, ти задовольняєшся лише тим, що докладаєш зусиль, страждаєш і платиш ціну, ти не прагнеш до істини й не практикуєш її, твій розбещений характер зовсім не змінюється, ти ніколи не робиш нічого відповідно до принципів Божого дому, і зрештою ти не здатний досягти покори Богові й страху перед Богом, то ця назва «прислужник», цей «вінець» пасуватиме тобі абсолютно ідеально, і ти ніколи не зможеш його позбутися. Якщо ти досі перебуватимеш у цьому стані, коли Божа робота дійде до кінця, і твій характер все ж не зміниться, то назва «люди Божого Царства» не матиме до тебе жодного стосунку, і ти назавжди будеш прислужником. Як зрозуміти ці слова? Ви маєте розуміти, що в той момент, коли Божа робота закінчиться, тобто коли всі люди, яких Бог хоче спасти, будуть спасенні, коли робота, яку Бог хоче виконати, повністю досягне свого ефекту та цілей, Бог більше не говоритиме й не вестиме людей, Він більше не виконуватиме жодної роботи спасіння над людиною, і Його робота закінчиться саме там, як і шлях віри в Бога, яким слідує кожна людина. У Біблії є такий вірш: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!» (Об’явлення 22:11). Що це означає? Це означає, що в той момент, коли Бог скаже, що Його робота закінчена, це свідчитиме про те, що Бог більше не виконуватиме Свою роботу спасіння людини та кари й суду над людиною, Бог більше не просвіщатиме й не вестиме людину, і Він більше не говоритиме людині слів, терпляче й щиро напучуючи або обтинаючи її, – Бог більше не виконуватиме цю роботу. Що це означає? Це означає, що тоді відкриються фінали всього сущого, тоді будуть визначені фінали людей, і ніхто не зможе цього змінити, і в людей більше не буде шансів на спасіння. Ось що це означає.

Коли хтось позбувається назви «прислужник» наприкінці Божої роботи, коли він позбувається цього іменування, цього стану, це означає, що в очах Бога ця людина більше не є сторонньою або невіруючою, а радше є людиною Божого дому й Божого Царства. І як з’явилася ця назва «людина Божого дому й Божого Царства»? Як люди здобувають цю назву? Ти стаєш людиною Божого дому через прагнення до істини, розуміння істини, страждання й плату ціни, а отже, через належне виконання свого обов’язку, досягнення певного рівня зміни в характері та здатність коритися Богові й боятися Бога. Як Йов і Петро, ти більше не мусиш зазнавати шкоди й розбещення від сатани, ти можеш вільно жити в Божому Царстві й у Божому домі, тобі більше не потрібно боротися зі своїм розбещеним характером, і в очах Бога ти – справжня створена істота, справжня людина. Хіба це не те, що варто радісно святкувати? Що це означає? Це означає, що життя, сповнене страждань і труднощів людини, яку розбестив сатана, повністю добігло кінця, і вона починає жити життям радості, миру й щастя. Вона може жити у світлі лиця Творця, жити разом із Богом, і це те, що варто радісно святкувати. Однак, що стосується іншого типу людей, яким не вдалося позбутися назви «прислужник» до кінця, що для них означає те, що вони досі не зняли цю назву, цей «вінець» зі своїх голів, коли Божа робота закінчується? Це означає, що вони залишаються сторонніми і що вони досі є невіруючими в очах Бога. Причина цього в тому, що вони зовсім не приймають істину й не практикують істину, вони не досягли зміни в характері, вони не здатні коритися Богові, і в них немає богобоязливого серця. Ці люди мають бути відсіяні з Божого дому, і їм немає місця в Божому Царстві. Якщо їм немає місця в Божому Царстві, то де вони? Вони поза Божим Царством і є групою, відокремленою від Божих людей. Таких людей досі називають «прислужниками», і це означає, що вони не стали людьми Божого дому, вони ніколи не будуть послідовниками Бога, Бог не визнає їх, і вони ніколи більше не отримають благословень або благодаті від Бога. Звісно, це також означає, що вони не мають шансу насолоджуватися добрими благословеннями з Богом у Його Царстві або здобути мир і радість, – цей шанс втрачено. Тож, що стосується їх, чи варто радісно святкувати цей момент, чи це сумна подія? Це сумна подія. А щодо того, якою буде їхня винагорода за носіння цієї назви «прислужник» поза Божим домом і поза Божим Царством, то це справа майбутнього. У будь-якому разі різниця між винагородою, яку дають прислужникам, і тією, яку дають людям Божого Царства, дуже велика; є відмінності в становищі, у винагороді та в інших подібних аспектах. Хіба не жалюгідно, що такі люди не здобули істини й не змогли досягти зміни в характері, поки Бог виконував Свою роботу для спасіння людей? Це так жалюгідно! Ось деякі слова щодо назви «прислужник».

Є люди, які кажуть: «Я відчуваю опір, коли згадують про прислужників. Я не хочу бути прислужником, і я не радий ним бути. Якщо я один із Божих людей, то я можу змиритися з тим, щоб бути навіть найменш значущим із них, і це нормально, аби тільки я не був прислужником. У мене немає іншого прагнення і я не плекаю іншого жадання в цьому житті; я просто з нетерпінням чекаю, коли позбудуся назви “прислужник”. Я прошу небагато». Що ви думаєте про таких людей? Чи це ставлення людини, яка прагне до істини? (Ні.) Що це за ставлення? Хіба це не негативне ставлення? (Так.) Коли йдеться про назву «прислужник», тобі не потрібно намагатися її позбутися, тому що ця назва дається на основі рівня прогресу, якого ти досягаєш у своєму житті, і не може вирішуватися тим, чого ти хочеш. Це залежить не від того, чого ти хочеш, а від того, яким шляхом ти слідуєш і чи змінився твій характер. Якщо твоя мета полягає лише в тому, щоб прагнути позбутися цієї назви «прислужник», то дозволь Мені сказати тобі правду: ти ніколи не зможеш її позбутися за все своє життя. Якщо ти зосередишся на прагненні до істини й зможеш досягти зміни в характері, то ця назва повільно зміниться. Дивлячись на це із цих двох точок зору, чи нав’язана людям назва «прислужник» Богом? Абсолютно ні! Це не назва, яку Бог нав’язує людям, і це не позначення, – це назва, що дається на основі рівня прогресу, якого люди досягають у своєму житті. Твоє перебування в прислужниках зменшується настільки, наскільки ти досягаєш прогресу в житті й наскільки змінюється твій характер. Коли одного дня ти зможеш досягти покори Богові й страху перед Богом, то навіть якщо ти будеш готовий бути прислужником, ти більше ним не будеш, і це вирішується твоїм прагненням, твоїм ставленням до істини та шляхом, яким ти слідуєш. Є також ті, хто каже: «Я хочу позбутися цієї назви “прислужник”, і я не хочу ним бути, але я не розумію істини й не бажаю прагнути до істини. То що мені робити?» Чи є вихід? Бог визначає фінали всіх типів людей на основі Своїх слів та істини – тут немає місця для компромісів. Якщо ти любиш істину й можеш стати на шлях прагнення до істини, то це те, чому варто радіти; якщо ти відчуваєш відразу до істини й вирішуєш не слідувати шляхом прагнення до істини, то це привід для смутку. Є лише два шляхи – немає середнього шляху для вибору. Слова, які виголошує Бог, ніколи не минуть; хоча все суще мине, жодне висловлювання Бога не може минути. Божі слова є критеріями для суду й винесення вердикту всьому сущому; Божі слова є істиною й ніколи не можуть минути. Коли цей світ, людство й усе суще зміняться й минуть, жодне слово Бога не мине, а натомість усі Його слова збудуться. Фінали людства й усього сущого визначаються й відкриваються через Божі слова – ніхто не може цього змінити, і в цьому питанні не може бути жодних обговорень. Тому, коли йдеться про те, що Бог володарює над фіналами людей і визначає їх, якщо люди займаються самообманом, то вони цілковиті дурні. У них немає другого шляху для вибору в цьому питанні, оскільки Бог не дав людям другого шляху. Це Божий характер, це Божа праведність, і люди не можуть втрутитися в цю справу, навіть якщо захочуть. Ти думаєш, що ти в невіруючому світі, де люди можуть витратити трохи грошей і використати свої зв’язки, щоб владнати справи, але з Богом це не працює. Пам’ятай: із Бога це тебе ні до чого не приведе!

4.2. У якій манері антихристи ставляться до назви «прислужник»

Темою сьогоднішньої бесіди є аналіз ставлення антихристів до назви «прислужник». Тепер, коли ми закінчили бесідувати про визначення назви «прислужник», чи не має більшість людей позитивного розуміння цієї назви? Чи ви досі відчуваєте опір або небажання щодо цієї назви? (Ні.) Тож погляньмо тепер, як антихристи ставляться до назви «прислужник» і яке в них ставлення до неї. Те, що антихристи цінують найбільше, – це високе становище, висока репутація та абсолютна влада. Коли йдеться про деякі дуже пересічні, прості назви нижчого рівня, а також інші назви, які люди вважають досить принизливими, антихристи відчувають сильний опір і дискримінацію у своїх серцях, і вони відчувають це зокрема до назви «прислужник». Хоч би яким терпимим і терплячим був Бог до цієї групи людей, відомих як прислужники, і хоч би якими були Божі пояснення й тлумачення назви «прислужник», в глибині своїх сердець антихристи однаково дивляться на цю назву зверхньо. Вони вважають, що ця назва занадто низька і що якби вони самі були прислужниками, їм було б занадто соромно показуватися на очі. Вони вважають, що в ту мить, коли їм дають цю назву, їхня гідність, гордість і репутація піддаються виклику й приниженню, їхня цінність стрімко падає, і життя більше не має сенсу. Тому антихристи нізащо не приймуть цієї назви «прислужник». Якщо ти просиш їх піти до Божого дому й надавати послуги для Божої роботи, вони кажуть: «Назва “прислужник” занадто принизлива, і я однаково не бажаю ним бути. Просячи мене бути прислужником, ти ображаєш мене. Я прийшов вірити в бога не для того, щоб ти міг мене ображати, – я прийшов отримати благословення. Інакше заради чого я покинув свою сім’ю, залишив роботу й відмовився від своїх світських перспектив? Я прийшов не для того, щоб бути прислужником; я прийшов не для того, щоб працювати на тебе й служити тобі. Якщо ти кажеш мені бути прислужником, то я краще взагалі не віритиму!» Хіба це не ставлення антихристів? Є навіть антихристи, які кажуть: «Якщо ти кажеш мені бути прислужником у божому домі, то який сенс мені вірити в бога? Яке це ще має значення?» Тому, коли вони беруться за роботу й приймають доручення або завдання в Божому домі, вони спершу хочуть з’ясувати таке: «Після того, як я візьмуся за цю роботу, я буду церковним лідером чи лідером команди, чи я буду просто служкою, що служить і працює для інших?» Доки вони цього не з’ясують, вони поки що беруться до роботи. У цей період вони спостерігають за словами й виразами людей, пильно все роздивляються й до всього прислухаються, а також розпитують інформацію з різних джерел. Вони хочуть знати, чи вони тут тимчасово надають послуги, чи можуть виконувати цю роботу довгостроково, чи є вони кимось, кого можна зрощувати, чи кимось, кого просто тимчасово використовують, щоб заповнити вакансію. Якщо їх просто використовують, щоб заповнити вакансію, і просять служити заради заслуг інших та заради становища й влади інших, то вони абсолютно точно не будуть цього робити. Їм байдуже, чи потрібно Божому дому, щоб вони виконували обов’язок, або наскільки важливим є обов’язок, який вони виконують, для роботи Божого дому, – їм байдуже до цих речей. Щойно вони усвідомлюють, що надають тут послуги, не маючи влади командувати й ухвалювати рішення, вони стають недбалими у своїх діях, нехтують своїм обов’язком, діють свавільно, а також стають самовладними й навіть можуть будь-якої миті відвернутися від свого обов’язку й піти; вони ставляться до роботи Божого дому та свого власного обов’язку так, ніби це дитячі забавки. У них є життєвий девіз, який звучить так: «Я не збираюся ґарувати за лаштунками, поки інші купаються в променях слави». Вони думають: «Я народжений бути лідером. Я народжений із владою командувати й ухвалювати рішення. Якби я втратив ці дві речі, то який був би сенс жити далі? Яке значення мала б віра в бога? Чому я вірю в бога? Хіба я не відмовився від дрібних вигод, щоб отримати великі благословення? Якщо це бажання не може здійснитися, то я, безперечно, краще слідуватиму за світськими течіями й зійду в пекло!» Яке кредо антихристів? «Я нізащо не дозволю нікому використовувати мене на своєму шляху до вершини; це я використовую інших. Якщо людей винагороджують на основі їхніх внесків, то я маю бути першим у списку. Тільки тоді я працюватиму енергійно й викладатимуся на повну, інакше можете забути про те, щоб змусити мене це робити. Якщо ви просите мене напружуватися, давати вам поради й працювати всім серцем і душею, але зрештою, коли приходить час винагороджувати людей на основі їхніх внесків, я не отримую нічого, то можете забути про те, щоб просити мене працювати на вас, докладати заради вас зусиль і служити вам!» Хіба це не справжні вияви та прояви характеру антихристів? Хоча вони навмисно не намагаються позбутися назви «прислужник», з погляду свого характеру-сутності вони постійно позбуваються її та постійно борються, важко працюють і силкуються звільнитися від цієї назви. Якщо, коли антихрист береться за якусь роботу, він має шанс виділитися й опинитися в центрі уваги, або якщо він має останнє слово й ухвалює рішення, стає лідером, має становище, вплив і репутацію, і має людей у своєму підпорядкуванні, він почувається таким задоволеним. Якщо одного дня хтось розвінчає проблему з ним і обітне його, кажучи: «Є багато речей, які ти вирішуєш не згідно з принципами, а так, як тобі заманеться. Це поведінка того, хто суто надає послуги; ти не виконуєш свій обов’язок», – чи зможе антихрист це прийняти? (Ні.) По-перше, він заявлятиме про свою невинуватість, виправдовуватиметься й захищатиметься, а по-друге, він миттєво відчує відразу й опір до слів «надавати послуги» й абсолютно точно їх не прийме. Він скаже: «Я заплатив таку високу ціну й так багато вистраждав. Я починаю працювати рано й закінчую пізно вночі, я недосипаю й забуваю поїсти, а ти досі кажеш, що я надаю послуги? Хіба справді є люди, які так надають послуги? Я заплатив таку високу ціну, і все, що я за це отримую, – оця назва, це визначення “прислужника”. То на що мені сподіватися? Який сенс вірити в бога? Яка мотивація? Краще не вірити в такого бога!» Він втрачає свій ентузіазм. Після обтинання антихристи не тільки відмовляються його прийняти, а й відчувають опір і відразу, і навіть більше того – у них формуються непорозуміння. Після цього, коли вони працюють і виконують свій обов’язок, їхнє ставлення змінюється, і вони думають: «Я тепер прислужник, хоч би що я робив, тому, коли я виконую цю роботу, мені краще стримуватися, залишати собі запасний план і не викладатися на повну. Усі кажуть, що бог праведний, то чому я цього не бачу? У чому бог праведний? Оскільки я прислужник, хоч би що я робив, то відтепер я зміню спосіб, у який вірю в бога; я просто надаватиму послуги, і побачимо, хто кого злякається. Оскільки мене не хвалитимуть і не схвалюватимуть ні за яку мою роботу, то хай так і буде, я зміню свій спосіб життя й дій. Я робитиму все, що ти мене попросиш, і я не висловлюватимуся, якщо в мене будуть якісь ідеї, – хто хоче говорити, може це робити. Якщо хтось мене обтинатиме, зовні я вдаватиму, що погоджуюся з ним, і якщо хтось зробить помилку у своїй роботі, я нічого не скажу, навіть якщо її помічу. Якщо хтось діятиме без розуміння принципів, я не скажу йому принципів, навіть якщо розумію їх. Я просто дивитимуся, як він поводиться наче дурень, дозволю йому робити помилки, щоб його обітнули, як і мене, і подивлюся, чи зможе він витримати відчуття того, як це – коли тебе характеризують як прислужника. Оскільки ви завдали мені клопоту, то я створю труднощі для вас і не дозволю і вам жити спокійно!» Прості обтинання й дисциплінування змушують їх відчувати такі сильні емоції та почуття опору – хіба це ставлення прийняття істини? (Ні.) Що не так із наданням послуг? Хіба погано надавати послуги для Бога? Хіба надання послуг для Бога шкодить твоїй достойності? Хіба Бог не гідний того, щоб ти надавав Йому послуги? Тоді чого ти гідний, щоб Бог зробив для тебе? Чому ти такий чутливий до цих слів і так опираєшся їм? Творець упокорив Себе, щоб стати людиною, яка живе серед людей і служить кожній розбещеній людині, людям, які опираються Йому й відкидають Його. Чому ж тоді люди не можуть надати невелику послугу заради Божого плану управління? Що в цьому поганого? Чи є в цьому щось ганебне? Чи є в цьому щось невимовне? Порівняно зі смиренністю й прихованістю Бога, люди назавжди залишаться ницими й потворними. Хіба це не так?

Розбещені люди, які прагнуть до істини, можуть зараз відчувати лише миттєвий смуток, коли чують назву «прислужник», але це може стати фактором мотивації, який може надихнути їх прагнути до істини, щоб досягти покори Богові; вони не такі чутливі до цієї назви, яку Бог дає людям. Але з антихристами все інакше. Вони завжди дуже прискіпливі до назв, які Бог дає людям, і беруть їх близько до серця. Небагато треба, щоб якась фраза, сказана Богом, зачепила їхні інтереси й образила їх, і коли щось сказане Богом йде всупереч їхньому наміру й бажанню отримати благословення, це вражає їхню самооцінку. Тієї миті, коли їхня самооцінка й достойність вражені, вони судять, відкидають і зраджують Бога; вони хочуть покинути Бога, вони не бажають продовжувати виконувати свій обов’язок, водночас проклинаючи Бога за те, що Він неправедний і не співчуває людям. Дехто навіть каже, що Богу надто важко догодити і що б вони не робили, все не так. Усі ці слова, настрої та характери походять від антихристів. Крім того, що вони зовсім не мають ставлення покори Богові, вони також чіпляються до дрібниць, коли йдеться про різні речі, які каже Бог, і вони недбалі та байдужі щодо різних вимог Бога. Вони постійно опираються цій назві «прислужник» і не мають наміру приймати її чи коритися, а тим паче не мають наміру розуміти Божий намір. Усе, що вони роблять, – це наполегливо прагнуть позбутися цього визначення й ідентичності, цього статусу й становища «прислужника», і вони анітрохи не шукають того, як співпрацювати з Богом, щоб задовольнити Божий намір, або як досягти зміни характеру, увійти в істину-реальність і коритися Богові. Вони зовсім не прагнуть цих позитивних речей, і навіть коли їх розвінчують як прислужників, все обурення й імпульсивність, які вони відчувають, одразу вириваються назовні. Наскільки серйозним це може бути? Деякі антихристи таємно проклинають Бога в публічних місцях, водночас голосно проклинаючи Його за зачиненими дверима, кажучи: «Бог неправедний. Можна було мені й не вірити в такого бога!» Вони відкрито кидають виклик Богові й ідуть проти Нього. Саме лише це слово «прислужник» змушує до вияву сутності антихристів, яка опирається Богові й відчуває відразу до істини. Їхні нечестиві обличчя повністю зривають маски перед словом «прислужник», і вони цілковито викриваються. Що саме викривається? Те, що вони вірять у Бога не для того, щоб прийняти Його спасіння або істину, і вони вірять у Бога не тому, що Бог є істиною, або тому, що Бог є Володарем усього сущого. Натомість вони вірять у Бога, тому що хочуть чогось від Нього. Вони змушують себе приходити до Божого дому заради власних амбіцій та жаги. Вони марно намагаються виділитися з натовпу й отримати благословення своїми власними засобами, зусиллями, важкою працею та боротьбою, або, ще краще, можливо, отримати ще більшу винагороду в наступному житті. Тому в їхніх очах слово «прислужник» – це назавжди щось принизливе й зневажливий термін, щось, чого вони ніколи не зможуть прийняти. Деякі брати й сестри думають: «Надання послуг для Бога – це наше благословення. Це добра, почесна річ». Однак антихристи ніколи не приймають цього факту й кажуть: «Надання послуг для бога – це наше благословення? Що це за слова? Якась нісенітниця! Де в цьому благословення? Де задоволення? Що можна здобути, надаючи послуги для бога? Чи можна здобути гроші, золото або скарби, надаючи послуги? Або чи можна отримати будинок і машину? Кожен, хто надає послуги, буде відсіяний; хіба є якісь прислужники, які є добрими людьми? Ніхто з тих, хто надає послуги, ніколи нічого не здобуде». Вони не приймають того факту, про який бесідували брати й сестри, що «надання послуг для Бога – це благословення для людства», і відчувають опір і відразу до цього; вони воліли б слухати щось інше.

Антихристи можуть докладати зусиль, служити й наливати напої для будь-якого чиновника або будь-якої особи зі становищем і репутацією у світі й навіть погодяться надавати послуги для цих людей і будуть більш ніж охочі це робити. Лише коли вони приходять надавати послуги для Бога, вони стають неохочими й роблять це з небажанням, сповнені нарікань, опору та емоцій. Що це за створіння? Хіба це ті прояви, які слід мати послідовнику Бога? Це очевидні прояви сутності антихристів. Якби антихрист пішов у світ служити меру, губернатору провінції або будь-якому престижному політику, він би вважав, що це приносить славу його предкам і змушує його сім’ю пишатися. Він був би невимовно щасливий; він був би на сьомому небі від щастя. Якби хтось запитав його, яка в нього робота, він би сказав: «Я служу меру. Я наближений слуга мера, його особистий охоронець!» Або він би сказав: «Я дбаю про повсякденні потреби президента!» Він би сказав це так гордо. Він би вважав, що це чудова робота і що вся його сім’я розділить славу від неї. Він би бачив сни вночі й прокидався щасливим, і він би не приховував того, що робить, хоч би куди пішов. Чому так? Він би не вважав свою роботу ганебною; він би відчував, що вона почесна, що це робота, яка ставить його вище за інших, робота, яка створює німб над його головою. Однак після того, як така людина приходить вірити в Бога, якщо її просять надати послуги для Нього, вона не бажає цього робити, вона відчуває опір і навіть нарікає на Бога й проклинає Його, і вона також може зрадити й заперечити Бога. Порівнюючи ці дві речі, ми можемо бачити, що антихристи є антихристами, що вони є частиною банди сатани. Хоч би як вони прислуговували сатані, і хоч би якою брудною, виснажливою чи принизливою була ця робота, вони вважають її за честь. Однак, коли вони роблять щось для Бога в Його домі, хоч би якими значущими, цінними чи шляхетними були їхні вчинки, або хоч би як їх звеличували за те, що вони їх роблять, вони завжди вважають, що це не варто згадки. Незалежно від того, яке це велике благословення і яка це честь – надавати послуги для Бога та Божої роботи, і яка це дорогоцінна можливість для людства, вони просто не можуть цьому радіти. Чому так? Є лише одна причина: антихристи є частиною банди сатани – вони від сатани і є живими сатанами, за своєю природою ворожими до Бога. Якщо їх просять служити Богу й надавати послуги для Бога, вони просто не можуть цьому радіти. Хоч би як Божий дім бесідував про істину з людьми або намагався змусити їх зрозуміти Божий намір щодо назви «прислужник», антихристи не можуть прийняти це від Бога або прийняти будь-яку з пов’язаних із цим істин, а тим паче прийняти той факт або істину, що надання послуг створеною істотою для Творця є почесною, цінною та значущою річчю, – ось таке ставлення мають антихристи до назви «прислужник». Зіткнувшись із цією назвою та зіткнувшись із фактом надання людьми послуг для Бога, усе, що коли-небудь робили антихристи, – це намагання позбутися цієї назви й уникнути цього факту, замість того щоб прийняти цей факт, прийняти цю назву «прислужник» від Бога, а потім прагнути до істини, слухати Божі слова, коритися Богу й боятися Його. Судячи з проявів, які антихристи демонструють щодо назви «прислужник», слід сказати, що антихристи – це поріддя сатани, що вони є частиною ворожих сил сатани і що вони ворожі до Бога, істини та всіх позитивних речей.

Ставлення, яке антихристи плекають до назви «прислужник», – це ставлення неприйняття, опору, відрази й ненависті. Хоч би від кого походила ця назва, вони постійно відчувають опір до неї й не приймають її, вважаючи, що бути прислужником – це низько, і що це завжди низько, хоч би для кого вони надавали послуги. Вони вважають, що «прислужник» – це не визначення, яке Бог дає людині на основі її сутності, а радше виклик і вияв презирства до ідентичності й цінності людини, – це головний погляд, який антихристи мають на назву «прислужник». Зі ставлення антихристів до Божих слів ми можемо бачити, що вони не вважають Божі слова критеріями або істиною, а натомість вважають їх речами, які вони мають досліджувати й аналізувати. Тобто вони не приймають Божі слова на основі розуміння істини або прийняття того, що Бог є Творцем, а радше підходять до Божих слів на основі дослідження, відчуття опору й протистояння. Для них кожне слово, яке каже Бог, і кожен вислів, який Він промовляє, є об’єктом для дослідження, і назва «прислужник» не є винятком. Вони докладають зусиль, щоб досліджувати й обмірковувати слово «прислужник», і в Божих словах вони бачать, що Бог не вважає прислужників добрими, а радше низькими, неповноцінними, нікчемними, людьми, яких Бог не любить, і людьми, яких Бог ненавидить. Хоча це і є ставлення Бога до назви «прислужник», є контекст і причина, чому Він має таке ставлення, – воно ґрунтується на сутності людини. Є також інший факт, якого вони не побачили: хоч би як сильно Бог ненавидів розбещене людство й відчував до нього відразу, Він ніколи не відмовлявся від спасіння людства й не припиняв роботу Свого плану управління для спасіння людства. Антихристи не вірять у цей факт, не визнають і не бачать його. Вони просто зациклюються на тому, що Бог каже про фінали різних типів людей, і, зокрема, вони мають надзвичайно чутливе ставлення до назви «прислужник». Вони не хочуть бути прислужниками, і вони не хочуть, щоб Бог визначав їх як прислужників, а тим паче надавати послуги для Бога, носячи назву «прислужник». Ось чому, коли антихристи приходять до Божого дому, вони довідуються в багатьох різних колах, запитуючи, чи є вони самі прислужниками, і з Божих слів і того, що люди кажуть про них, вони хочуть почути чесні слова й дізнатися правду – чи є вони прислужниками, чи ні? Якщо вони ними є, то вони відразу негайно йдуть геть; вони не надають послуг для Бога або для Божої дому. Вони мають таку сильну реакцію проти назви «прислужник», і стає очевидним: що стосується антихристів, ідентичність, становище, перспективи, доля й місце призначення є предметами постійного прагнення й інтересами, від яких вони ніколи не відмовляються. Для антихристів прислужники посідають найнижче місце серед людства, як визначено Богом. Хоч би що ти казав або скільки б людей не приймало цей факт і цю назву, антихристи абсолютно точно цього не приймуть. Виконуючи роботу, вони лише вимагають, щоб інші надавали послуги для них, прислухалися до них, слухатися їх і крутилися навколо них, і вони ніколи не вимагають від себе співпрацювати чи обговорювати справи з іншими або запитувати думку інших, звірятися з Божими намірами чи шукати істини-принципи. Вони думають: «Якби я співпрацював і обговорював справи з іншими та шукав істини-принципи, коли щось роблю, то я б принижував себе і втрачав свою автономію, і хіба це не було б наданням послуг? Хіба я не ґарував би за лаштунками, поки інші купаються в променях слави? Хіба я не прислуговував би іншим і не служив би їм?» Це те, чого вони абсолютно точно не хочуть робити. Вони просто вимагають, щоб інші прислуговували їм, упокорювалися їм, слухали їх, цінували їх, високо хвалили їх, у всьому виставляли їх у гарному світлі, залишали їм місце, служили їм і працювали на них, і навіть вимагають, щоб Бог дав їм відповідні винагороди й підхожу корону згідно з тим, що вони зробили. Навіть коли хтось згадує, яку велику ціну заплатив Бог і скільки Він вистраждав заради спасіння людства, як Він упокорив Себе і скільки Він забезпечив для людства, коли антихристи чують ці слова й бачать ці факти, вони залишаються байдужими й сприймають їх як належне. Як антихристи тлумачать такі речі? Вони кажуть: «Бог має робити все для людини й дарувати людині найкраще, дарувати благословення й благодать, і дарувати людині мир і радість. Він має все це присвятити людині; це його повинність. А коли люди зрікаються речей, присвячують себе й платять ціну заради бога, коли вони віддають усе заради бога, вони мають отримувати винагороди від бога й отримувати щось іще краще. Хіба це не чесна угода? Рівноцінний обмін? Про що тут говорити? Яка заслуга бога? Чому я не бачив жодної заслуги бога? Бог дарує речі людині, то хіба не природно, що людина заслуговує на те, щоб їх отримати? Люди платили ціну!» Вони не вірять, що всі ці речі, які Бог робить для людини, є найбільшою благодаттю для неї; вони не вдячні й не думають відплачувати Богу. Натомість вони хочуть обміняти ціну, яку вони платять, на прекрасне місце призначення, яке Бог пообіцяв людству, і вони природно вірять, що для них це правильно – бажати благословень і плекати всі ці наміри, і тому, як на це не подивись, Бог не має робити людей Своїми прислужниками. Вони вірять, що люди мають достойність і гідність, і якщо людей, які мають таку велику любов і які можуть жертвувати на благодійність, присвячувати себе й відмовлятися від речей, змушують надавати послуги для Бога, то їх серйозно принижують і ставляться до них надто несправедливо. Для антихристів усі ці речі, які робить Бог, не варті згадки. Радше вони нескінченно звеличують те, що роблять самі, навіть якщо це щось зовсім незначне, і ставляться до цих речей як до капіталу для отримання благословень.

Деякі люди ніколи нічого не роблять добре, виконуючи свій обов’язок у церкві. Якщо брати й сестри не приймають того, що вони роблять, навичок і талантів, які вони вносять, або ідей і пропозицій, які вони пропонують, то вони відмовляться надалі працювати й захочуть відмовитися від свого обов’язку й піти геть – вони захочуть покинути Бога. Якщо ти попросиш їх співпрацювати з кимось, вони цього не зроблять, і якщо ти попросиш їх робити все можливе у виконанні свого обов’язку, вони цього теж не зроблять. Вони лише роздаватимуть накази направо й наліво, змушуватимуть інших слухати їх і змушуватимуть людей прислуговувати їм, ставати їхніми прислужниками й служити їм замість того, щоб виконувати власні обов’язки в Божому домі. І якщо вони не отримують такого ставлення або втрачають таке ставлення – ставлення, коли інші прислуговують їм, працюють на них і виконують їхні накази, – то вони хочуть усе покинути й піти геть; вони вірять, що Бог неправедний, їхні серця сповнені нарікань і гніву на Бога, і в них розвивається ненависть до братів і сестер, і ніхто не здатен їм допомогти. Вони не можуть ні з ким гармонійно співпрацювати й не можуть спілкуватися ні з ким на рівних. Їхні правила спілкування з іншими полягають у тому, що лише вони можуть стояти вище за інших, коли говорять і діють, спостерігаючи, як інші роблять усе за них і виконують кожен виголошений ними наказ і гасло; ніхто не гідний співпрацювати з ними, і ніхто не придатний спілкуватися з ними на рівних. Якщо хтось ставиться до них як до приятеля або як до звичайного брата чи сестри, говорить із ними, обговорює з ними роботу й бесідує з ними про розуміння так, ніби вони рівні, то вони сприймають це як жахливу образу й величезний виклик своїй гідності. У своїх серцях вони ненавидять таких людей і відчувають до них ворожість, і вони шукатимуть можливості помститися кожному, хто ставиться до них як до рівних або хто не сприймає їх серйозно. Хіба це не те, що роблять антихристи? Це ієрархічна позиція, яку виявляють антихристи, коли йдеться про спілкування з іншими людьми. Звісно, це стосується справжньої думки й ставлення, які антихристи плекають щодо назви «прислужник». Вони не можуть прийняти навіть назву, яку Бог дає людству, то чи можуть вони прийняти засудження, розвінчання й оцінку інших? Ці речі вони ще менш здатні прийняти. З одного боку, вони відчувають ворожість і опір до назви й сутності «прислужника», але з іншого – вони невтомно залучають більше людей і втягують їх, щоб ті надавали їм послуги, служили, прислуговували й корилися їм. Хіба це не ницо? Сутність таких людей нечестива, і це абсолютна правда. Вони жадають контролювати інших. Самі вони, очевидно, нікчемні й нічого не можуть робити; вони просто сміття в Божому домі, вони не мають нормальної людськості, і вони не можуть нормально спілкуватися з іншими, що вже й казати про те, щоб мати якийсь нормальний розум. Вони зовсім не розуміють істини, вони не просвічені щодо істини, вони мають лише трохи професійних знань і володіють кількома навичками, і вони не можуть виконувати жоден обов’язок як слід. Та все ж вони поводяться погано й хочуть захопити владу, а коли вони не можуть захопити владу, то відчувають, що з ними покінчено, думаючи: «Мабуть, я надавав послуги, коли робив ті речі раніше. Я не бажаю надавати послуги. Краще я покваплюся й піду зараз, поки не витратив занадто багато зусиль або не втратив занадто багато». Ось така в них ідея. Вони завжди ухвалюють таке рішення й доходять такого висновку; вони можуть припинити вірити й піти будь-якої миті, кинувши свій обов’язок будь-якої миті й утікши, повернувшись в обійми сатани й до партнерства з ним у злодіяннях. Чи є такі люди? (Так.) Коли йдеться про якийсь аспект професійної роботи, вони можуть трохи розуміти, але щодо істин-принципів, які вони мусять осягнути для цього аспекту професійної роботи, вони цілковиті невігласи; коли йдеться про аспект знань або дарів, вони можуть володіти деякими з них, але що стосується істин-принципів, які вони мусять розуміти, щоб виконувати свій обов’язок, вони знову ж таки цілковиті невігласи, і їхнє сприйняття перекручене. Вони не можуть гармонійно співпрацювати з іншими, і вони не говорять однією мовою з іншими, коли бесідують разом. Для чого придатні такі люди? Якщо вони справді мають совість і розум, то зможуть правильно ставитися до інших людей, і коли люди казатимуть речі, які є правильними й відповідають істині, вони зможуть прийняти їх, охоче скоряться й зможуть повстати проти своєї плоті. Їм не слід завжди хотіти виділятися з натовпу, вести за собою і контролювати інших; натомість вони мають відкинути свою амбіцію та жагу перевершити інших і виявити готовність бути найбільш незначними з людей, навіть якщо це передбачає надання послуг, – вони мають робити все, що можуть. Самі вони звичайні люди, тому вони мають повернутися на позицію звичайних людей, робити все можливе, щоб виконувати свої обов’язки, і поводитися приземлено. Врешті-решт такі люди зможуть бути непохитними. Якщо вони не оберуть цей шлях, а натомість вважатимуть себе величними й шляхетними, якщо ніхто не зможе їх зачепити або дістатися до них, і якщо вони хотітимуть бути місцевим хуліганом, тираном і слідувати шляхом антихристів, то їм судилося бути злими людьми. Якщо вони не бажають бути найбільш незначною людиною, зовсім невідомою особою, або триматися подалі від центру уваги, або викладатися на повну, то вони, безсумнівно, є антихристами й не можуть бути спасенними – це для них небезпечно. Якщо хтось такий може розмірковувати над собою, мати самоусвідомлення, прийняти Боже володарювання й улаштування, зайняти своє належне становище, бути звичайною людиною й більше не прикидатися, то він матиме шанс досягти спасіння. Якщо ти завжди хочеш бути владним та нерозумним і виставляти себе могутньою фігурою, то це марно. Божий дім сповнений обраних Богом людей, і хоч би яким грізним, лютим чи злим ти є, це марно. Божий дім – це не бійцівська арена, тому якщо ти хочеш битися, то йди роби це на арені світу. Ніхто в Божому домі не хоче з тобою битися; ніхто в цьому не зацікавлений і не має на це вільного часу. Божий дім – це місце, яке проповідує істину, яке допомагає людям зрозуміти й практикувати істину. Якщо ти не можеш практикувати істину, то з цим важко впоратися, і це лише показує, що тобі тут не місце. Якщо ти завжди хочеш битися, завжди хочеш бути лютим, завжди хочеш бути безжальним і завжди хочеш бути владним і нерозумним, то церква – це не те місце, яке тобі підходить. Більшість людей у Божому домі любить істину; вони хочуть слідувати за Богом і здобути життя, і їм не подобається брати участь в інтригах і битися з дияволами. Лише антихристам подобається битися направо й наліво та змагатися за владу й вигоду, і саме тому антихристи не можуть бути непохитними в Божому домі.

Є такий тип людей, які неймовірно чутливі до таких речей, як ідентичність, становище й статус, і які відчувають величезний опір і огиду, особливо до назви «прислужник», і абсолютно точно не можуть її прийняти, – такі люди є антихристами. Вони не тільки не прагнуть до істини й відчувають відразу до істини, а й відчувають відразу до того, щоб до них зверталися як до «прислужника». Ті, хто відчуває відразу до назви «прислужник», насправді мають прагнути до істини – якби вони були здатні прагнути до істини, хіба вони тоді не відкинули б назву «прислужник»? Але саме в цьому й полягає проблема. Оскільки вони відчувають надзвичайну відразу до істини, вони ніколи не підуть шляхом прагнення до неї та її практики. Ось чому в роботі Божого плану управління вони завжди відіграватимуть роль прислужників. Звісно, для антихристів можливість діяти в якості прислужників у Божому плані управління – це все ж таки благословення; це шанс для них побачити діяння Творця, почути, як Творець висловлює істину й ділиться Своїми найпотаємнішими думками з людством, і оцінити мудрість та всемогутні діяння Творця. Для них це непогана річ – бути прислужниками для Творця, і незалежно від того, можуть вони це сприйняти чи ні, те, що вони є Божими прислужниками й надають послуги в Божому домі, має бути чимось, що ці антихристи й поплічники сатани завжди пам’ятатимуть, навіть якщо Божа робота згодом закінчиться. Протягом усього процесу відштовхування Бога розбещеним людством антихристи несвідомо надають послуги для Божого плану управління, і це та невелика крихта цінності в існуванні кожного антихриста – це факт. Антихристи роблять свій внесок, дозволяючи обраним Богом людям розрізняти й розпізнавати антихристів із негативного боку. Незалежно від того, бажають вони визнавати цей факт чи ні, і незалежно від того, чи вони готові, раді й щасливі бути прислужниками, у будь-якому разі надання послуг для Божої роботи в якості прислужників та взяття на себе цієї ролі – це речі, які того варті, – це Бог їх звеличує. Дехто каже: «Хіба Бог звеличує антихристів також?» Що в цьому поганого? Вони створені істоти; хіба Бог не може їх звеличити? Те, що Я кажу, – правда. Тож як почуваються антихристи, коли чують ці слова? Вони не мають намагатися шукати недоліки, а мають отримати певну втіху. Принаймні вони зробили певний внесок зі своїх зусиль у велику справу Божого плану управління. Незалежно від того, чи робили вони це охоче, чи робили вони це активно або пасивно, у будь-якому разі це Бог їх звеличував, і вони мають прийняти це з радістю, а не опиратися цьому. Якщо антихристи можуть повстати проти своїх предків, повстати проти сатани, і прагнути до істини, і прагнути до покори Творцю, то скажіть Мені, чи буде Бог щасливий? (Так, буде.) Це також удача для обраних Богом людей, і вони теж мають радіти – це добра річ. Незалежно від того, чи є цей факт обґрунтованим, у будь-якому разі, якщо антихристи можуть змінити курс і піти шляхом каяття, то, звісно, це добра річ. То чому Я кажу, що це удача для обраних Богом людей? Якби антихрист надавав послуги охоче, хіба в Божому домі не стало б однією напастю менше? Якби серед вас було одним дияволом менше, одним порушником і баламутом менше, хіба ваші дні не були б набагато спокійнішими? Із цього погляду, якби антихристи справді бажали надавати послуги, то це також було б доброю річчю, яку варто відсвяткувати. Ви маєте їх заохочувати й допомагати їм, а не повністю відкидати їх. Якщо ви маєте добрі наміри й дозволяєте їм залишитися, але їхнє надання послуг приносить більше клопоту, ніж користі, і призводить до лиха, то з ними слід поводитися згідно з принципами. Хіба це не хороший спосіб дій? (Так.)

Є ще один тип людей, про яких варто згадати. Є люди, які здатні страждати й платити ціну в процесі виконання свого обов’язку, і іноді вони також можуть слухатися й коритися або вирішувати справи згідно з принципами. Їхнє суб’єктивне бажання полягає в тому, щоб іти шляхом прагнення до істини, вони завжди можуть коритися всьому, що влаштовує Вишнє або церква, і вони завжди можуть вчасно виконувати завдання. Вони не спричиняють переривань і завад у Божому домі, і робота, яку вони виконують, та обов’язок, за який вони беруться, приносять багато користі й переваг братам і сестрам. Зовні, хоча вони не зробили ніякого зла, вони не переривають, і не заважають, і не здаються злими людьми, вони роблять те, чого звичайні люди не можуть і не роблять, а саме: їм подобається розвивати свій вплив і створювати власні незалежні царства. Коли їх призначають на якесь завдання, тієї миті, коли вони стають кураторами цієї роботи, вони можуть почати створювати власні незалежні царства й можуть почати несвідомо розвивати свою владу та зв’язки у сфері свого впливу. Усі в межах цієї сфери цілком і повністю завойовані ними, і люди їх голосно хвалять і дуже захоплюються всім, що вони роблять, усім, що вони кажуть, і ціною, яку вони платять. Вони вважають сферу свого управління своєю власною маленькою сім’єю в рамках Божої сім’ї. Зовні здається, що вони здатні платити ціну, страждати й нести відповідальність, – здається, що проблем немає. Однак у вирішальні моменти вони здатні зрадити інтереси Божого дому. Щоб захистити власний престиж і своє місце на вершині гори, а також захистити своє абсолютне становище, гідність і владу в церкві, вони нікого не ображають і не ранять. Навіть якщо хтось шкодить інтересам Божого дому або зраджує їх, і навіть якщо хтось заважає роботі Божого дому або руйнує її, вони не розслідують цю справу, вони не звертають на неї уваги, і вони можуть це терпіти. Поки ця людина не загрожує їхньому становищу й досі їм служить у межах сфери їхнього впливу, то все гаразд, – це їхній найвищий критерій. Хоч би які завади спричиняла ця людина, вони цього не бачать, вони не помічають цього, і вони не обтинають цю людину й не докоряють їй, а тим паче не розбираються з нею. Такі люди – небезпечні елементи. Пересічній людині важко їх розпізнати, і, можливо, коли вони не мають становища, ти не зможеш помітити в них нічого поганого. Однак щойно вони отримують становище, їхня природа-сутність повністю зриває маску. І що саме розкривається? Те, що ціна, яку вони платять, і все, що вони роблять, має мету; вони роблять ці речі не заради захисту інтересів Божого дому, вони не виконують свій обов’язок по-справжньому, і вони роблять усе це не для того, щоб бачив Бог, а радше для того, щоб бачили люди. Вони хочуть привернути погляд, очі та увагу інших, і навіть більше – вони хочуть увести серця людей в оману, щоб люди рівнялися на них, захоплювалися ними й хвалили їх. Ось чому їм байдуже, як Бог їх бачить або ставиться до них; якщо Бог каже, що вони там лише для того, щоб надавати послуги, їм байдуже. Поки люди можуть ставати навколішки біля їхніх ніг і кланятися їм, то все гаразд. Ці люди – небезпечні елементи, і вони не однодумці Бога й Божого дому, і їхні серця не такі, як у обраних Богом людей, які щиро прагнуть до істини. Вони зрощують вплив для себе, а також зрощують вплив для сатани. Судячи з їхніх різноманітних проявів, обов’язок, який вони виконують, і все, що вони роблять, – це все спосіб похизуватися й підлеститися до інших настільки, наскільки вони лише можуть.

Антихристи можуть надавати певні послуги в Божому домі та в роботі Божого плану управління, і на певному етапі вони навіть можуть бути хорошими прислужниками. Однак через шлях, яким вони йдуть, і через цілі та напрям, які вони обирають, а також через їхнє бажання становища й влади та жагу слави й вигоди, які вони мають усередині, вони ніколи не можуть позбутися назви «прислужник», вони не можуть зрозуміти істину, вони не можуть сприйняти, що таке істина-реальність, або ввійти в неї, вони не здатні практикувати істину, вони не можуть досягти справжньої покори й не можуть досягти страху Божого. Такі люди – небезпечні елементи. Вони мають глибокі філософії світських справ, володіють дуже хитрими способами життя по-людськи та поводження зі світом, звертають особливу увагу на те, як вони говорять, і на свої формулювання, коли розмовляють з іншими, а також звертають пильну увагу на методи, які вони використовують, коли спілкуються з людьми. Хоча зовні вони можуть не здаватися віроломними й злими, їхні серця сповнені нечестивих ідей, думок і поглядів, і навіть уявлень та неправильних розумінь щодо істини й нерозуміння Бога. Хоча люди не можуть побачити, що в цих людях злого, або побачити, що вони злі люди, оскільки їхня сутність настільки нечестива, і оскільки вони ніколи не можуть виконувати свій обов’язок згідно з істинами-принципами або йти шляхом прагнення до істини й досягати справжньої покори Богові, зрештою вони назавжди нездатні відкинути цю назву «прислужник». Ці люди ще більш підступні й більш здатні вводити інших в оману, ніж явні антихристи та злі люди. Зовні здається, що вони не мають жодної думки про назву «прислужник» і не виношують до неї жодного ставлення, а тим паче не відчувають жодного опору до неї. Однак факт полягає в тому, що, судячи з їхньої сутності, навіть якщо вони надають послуги для Бога, вони однаково плекають наміри й цілі; вони не надають послуги беззастережно, і вони не роблять цього, щоб здобути істину. Оскільки ці люди нечестиві й підступні всередині, іншим нелегко їх розпізнати. Лише у вирішальних справах і у вирішальні моменти виявляються їхня природа-сутність, думки, погляди та шлях, яким вони йдуть. Із часом, якщо ці люди обирають такий спосіб прагнення й обирають іти таким шляхом, то можна уявити, що такі люди не зможуть досягти спасіння. Вони використовують довіру, яку Божий дім на них покладає, і можливість Божої роботи, щоб плести інтриги заради власних вигод, контролювати й мучити людей і задовольняти власні амбіції та жагу. Зрештою вони не здобувають істину, а натомість викриваються через те, що скоїли всіляке зло. Коли вони викриваються, стає зрозуміло, що ці люди не прагнуть до істини і що вони не вірять у Бога заради прагнення до істини й досягнення спасіння. Якщо ці люди постійно використовують принципи, засоби й методи поводження зі світом для виконання свого обов’язку, послухавши Божі слова та Його розвінчання всіляких людей, то може бути лише один остаточний фінал: вони мусять узяти на себе роль прислужника в Божій роботі управління і зрештою бути викритими й відсіяними – це факт. Чи був у вас коли-небудь власний досвід із такими людьми? Коли деяких антихристів викривають і виключають, вони стають командирами без армії. Зло, яке вони скоїли, було занадто великим і значним, і брати й сестри відчувають до них огиду й покидають їх. Є також інший тип людей, які, коли їх викривають і коли церква їх засуджує та відкидає, мають багато спільників і помічників, які виступають за них, вступають у боротьбу за них і галасують проти Бога. Хіба такі люди не є ще більш здатними вводити інших в оману? Такі люди ще небезпечніші. Що стосується того, як антихристи ставляться до назви «прислужник» і які приховані практики, ідеї та прояви вони демонструють, на цьому ми просто поки закінчимо нашу бесіду.

4.3. Чому антихристи не бажають бути прислужниками

Антихристи не бажають бути прислужниками й не змиряються з тим, щоб бути прислужниками. Вони вважають: якщо вони будуть прислужниками, то зазнають величезної образи й дискримінації. То ким же вони насправді хочуть бути? Яка їхня мета, коли вони починають вірити в Бога й приходять до Божого дому? Чи бажають вони бути одними з людей Божих, Божими послідовниками? Чи бажають вони бути вдосконаленою людиною? Чи раді вони бути такими, як Петро та Йов, і вважати, що це добре? (Ні.) Чи каже хтось, що у своїй вірі в Бога він радий бути одним із Божих обранців, і що цього йому достатньо? Чи бажає хтось бути іграшкою в руках Бога? Ні, люди особливо не бажають цього. Коли хтось приходить до Божого дому, він приходить із наміром здобути вигоди, благословення, винагороди й вінець. Приймаючи розвінчання й суд Божих слів, такі люди дізнаються, що, плекаючи такі наміри у своїй вірі в Бога, вони не зможуть зрозуміти істину й зрештою не зможуть досягти спасіння. Тож багато людей обирає спочатку відкласти своє бажання благословень і своє бажання вінця й нагород, відкласти всі ці вигоди й спершу послухати, що каже Бог, які Його вимоги до людини і що Він має сказати людині. Багато людей, які слухають Божі слова, відчуває у серці таємну радість, кажучи: «Бог розвінчує нашу розбещеність, Він розвінчує нашу справжню потворну подобу, і Він розвінчує нашу сутність опору Богові та відрази до істини – усе це факти. На щастя для мене, я не поспішав простягати руки до Бога, просячи удачі, благодаті й благословень; на щастя, я спершу відклав ці речі. Якби я не відклав ці речі, хіба я не пошився б у дурні? Усе, що каже Бог, розвінчує природу й сутність людини, тож як би я міг позбутися цих речей? Бог сказав, що люди мають спершу взятися за виконання свого обов’язку й співпрацювати з роботою в межах Божого плану управління. У цьому процесі, якщо люди зможуть стати на шлях розуміння й прийняття істини, то вони матимуть надію на досягнення спасіння й зможуть здобути багато благ у майбутньому». На цьому етапі багато людей перестає думати про ті речі. Їхні чудові бажання, їхні прагнення й надії на майбутнє вже не здаються такими реалістичними. Вони відчувають, що в цей момент те, як добре виконувати свої обов’язки, як задовольняти Божі наміри і як розуміти істину та бути непохитними, є більш реалістичним, важливим і вирішальним, ніж ті бажання й жадання. Тому в цей вирішальний момент більшість людей обирає виконувати свій обов’язок, переживати Божу роботу, здобувати істину, присвячувати свій час і молодість, а також покидати свою сім’ю, свою роботу та свої світські перспективи заради Бога й заради виконання свого обов’язку, а дехто заради цього навіть залишає свій шлюб. Такі прояви, поведінка та вчинки людей, безсумнівно, є своєрідним слухняним і покірним ставленням до позитивних речей і всіх вимог, про які говорить Бог, і саме це ставлення є необхідною умовою, яку мусять мати люди, щоб бути здатними розуміти істину, практикувати істину, коритися Богу й зрештою здобути спасіння. Це різноманітні прояви й думки, які має кожна нормальна людина, перш ніж прийти до Божого дому виконувати свій обов’язок. Відтоді, як ці люди вперше почали вірити в Бога, і дотепер їхні думки й погляди зазнають постійних змін, і їхнє ставлення до істини та Бога також зазнає постійної трансформації. У той час як ці попередні бажання й амбіції людини зазнають постійного руйнування, люди поступово й активно відкидають ці речі та відмовляються від них. Це добрий плід, який зрештою породжується бажанням людей співпрацювати з Богом і коритися Йому. Це позитивний і хороший прояв, і це хороший результат. Поки люди постійно прогресують, ті, хто щиро прагне до істини, майже відклали своє бажання й намір отримати благословення, і тому більшість людей в основному не дуже чутлива до різноманітних обіцянок, які Бог давав людині раніше, і не дуже зацікавлена в них. Це пояснюється тим, що за оцінками розуму нормальної людини якщо хтось не може виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, і не може зрозуміти істину, він втратить свій шанс здобути всі обіцяні Богом благословення й не матиме до них жодного стосунку. Кожен має розуміти цю найпростішу логіку. Звісно, зараз є багато людей, які вже розуміють такий факт, а також визнають і приймають цей факт; лише антихристи не приймають його. Чому вони його не приймають? Тому що вони антихристи. Вони не приймають цей факт, то що ж вони хочуть робити? Коли вони приходять до Божого дому, вони досліджують Божі слова й знаходять у них різні титули та статуси, як-от «Божа особа», «перворідні сини», «Божі сини», «люди Божі» та «прислужники», і їхні очі загоряються. Їхні жадання й амбіції швидко задовольняються, і вони думають: «Бути одним із божих синів – це занадто буденно; більшість людей – божі сини. Бути одним із людей божих означає бути простолюдином, частиною мас, просто звичайною людиною без влади чи впливу. І навіть не думайте робити мене прислужником. Я не матиму нічого спільного з тим, щоб бути прислужником, поки живу; це мене абсолютно не стосується». І тому вони фіксують свій погляд на двох титулах: «Божа особа» і «перворідні сини». У своїх уявленнях вони вірять, що «Божа особа» – це Сам Бог, що «перворідні сини» – це Божі перворідні сини, і що ці два титули приносять владу й вплив і можуть правити як царі серед людства, контролювати людей, контролювати Божих обранців, володіти абсолютною владою і мати владу ухвалювати рішення, владу бути лідером і владу розподіляти людей та вирішувати, жити людям чи померти, – вони вірять, що ці повноваження такі великі. Ось чому неможливо змусити їх бути прислужниками. Якби їм дозволили обирати самим, вони б обрали бути перворідними синами або Божою особою; інакше вони б перестали вірити в Бога. Коли вони виконують свій обов’язок або діють як лідери й працівники в Божому домі, вони діють, платять ціну, страждають і метушаться в гонитві за цими двома цілями. Протягом цього часу вони постійно підраховують, як далеко вони зайшли, метушачись, скількох людей вони здобули, проповідуючи Євангеліє, скільки людей шанує їх і рівняється на них, чи брати й сестри, маючи проблеми, йдуть до інших чи приходять до них, коли вони керують церквою, і чи можуть вони контролювати думки й погляди інших та впливати на них. Вони постійно підраховують, зважують ці речі й спостерігають за ними, маючи на меті досягнення того, чого хочуть: правити як царі в Божому домі. Більшість людей, прийшовши до Божого дому й зрозумівши деякі істини, може нормально виконувати обов’язок створеної істоти – але не антихристи. Вони вірять, що походять зі шляхетного роду, що вони є частиною шляхетної та особливої групи і що їх мають називати великими в Божому домі; інакше вони не віритимуть у Бога. Якщо вони мають вірити в Бога, то слід шанувати їх як великих у Божому домі, і вони мають бути головними. Водночас вони також підраховують і вираховують, скільки заслуг вони мають у Божому записнику і чи достатньо вони придатні, щоб правити як царі разом із Богом. Тому джерело, відправна точка й мотивація для деяких антихристів, які приходять до Божого дому виконувати свій обов’язок, полягає в тому, щоб прийти до Його дому правити як царі. Вони, безумовно, не бажають виконувати свій обов’язок лише для того, щоб бути звичайними й найбільш незначними послідовниками, і щойно їхні амбіції та жадання згасають, вони раптово стають ворожими й відмовляються виконувати свій обов’язок.

Зараз у Божому домі є люди, які виконують свій обов’язок уже кілька років, роблять усе погано, і де б вони не виконували свій обов’язок, їх відсіюють. Оскільки вони мають жахливу людськість і низьку гідність, не прагнуть до істини й мають порочний та нечестивий характер, що відчуває відразу до істини, брати й сестри зрештою відкидають їх. Щойно вони бачать, що їхнє бажання благословень ось-ось розвіється як дим і що їхня мрія правити як цар і виділятися в Божому домі більше не може бути здійснена, як вони живуть у своєму приватному житті? Вони не читають Божих слів, не слухають гімнів, не відвідують зібрань, вони ігнорують Божий дім, коли їх просять виконати обов’язок, і братам та сестрам навіть доводиться заходити до них, запрошувати їх і нагадувати їм, коли настає час відвідувати зібрання. Дехто з них неохоче продовжує відвідувати зібрання, але під час зібрань вони не кажуть ні слова, не бесідують, відчувають огиду до всього, що кажуть інші, і не хочуть цього чути. Коли брати й сестри моляться, вони теж заплющують очі, але нічого не кажуть – їм нічого сказати Богові. А що роблять деякі інші люди під час зібрань, слухаючи проповіді або бесіди братів і сестер про істину? Дехто спить, дехто дивиться в телефон і читає новини, дехто балакає з іншими, а дехто грає в ігри онлайн. Вірячи в Бога, вони думають, що якщо в Божому домі їх не можуть любити, якщо вони не можуть бути в милості в інших, якщо навколо них не юрмляться прихильники і їм не можуть доручати важливі завдання, то вони не зможуть правити як царі разом із Богом у майбутньому, а отже, Бога для них не існує. Для них те, чи існує Бог, пов’язано з тим, чи можуть вони отримати благословення. Хіба не так поводяться антихристи? Вони вірять: якщо бог не може дозволити їм отримати благословення, то він не бог і в ньому немає істини, і що лише той бог, який може дозволити їм діяти свавільно, захопити владу в церкві й правити як царі в майбутньому, є богом. Це логіка сатани – це плутання правильного з неправильним і перекручування фактів. Вони не можуть іти слідами Бога й не бажають виконувати свій обов’язок як віруючі в Бога тому, що відчувають відразу до істини, що у своїх серцях вони шанують лише філософії сатани, знання, славу, вигоду й статус. Вони заперечують, що Бог є істиною, вони не звертають уваги на Божу роботу, і саме тому на зібраннях вони дивляться в телефони, грають в ігри, перекушують й невимушено теревенять – вони роблять усе, що хочуть, і все ж задоволені собою. Тієї миті, коли їхні надії на отримання благословення розбиваються, вони більше не знаходять сенсу у вірі в Бога, а коли вони не знаходять сенсу у вірі в Бога, то вважають церкву – місце, де збираються брати й сестри, – ігровим майданчиком, вони вважають час зібрань часом дозвілля, а зібрання та слухання проповідей – гнітючими, нудними й нецікавими. Чим вони вважають проповіді, які слухають брати й сестри, та істину? Вони вважають їх гаслами, безпідставною нісенітницею, а час, проведений разом із братами й сестрами, – змарнованим часом. Хіба ці люди не були викриті? Вони вносять свої амбіції, бажання та ілюзії у свою віру в Бога, і це сигнал, який визначає, що вони не зможуть прослідувати шляхом до кінця і що вони негідні навіть надавати послуги для Божої роботи та Божого плану управління. Вони з презирством дивляться на тих, хто слухає проповіді, і на братів та сестер, які прагнуть до істини, і, ба більше, вони заперечують Божу роботу, Боже існування та наявність факту роботи Божого плану управління.

Коли антихристи – ті люди, які відчувають відразу до істини, – починають думати, що віра в Бога не принесе їм жодної вигоди, їхня демонічна подоба викривається. Деякі жінки-антихристи накладають удома макіяж, поки не стануть схожими на привидів. Вони носять усе, що модно або привабливо для протилежної статі, а дехто навіть нишком грає в маджонг, в азартні ігри й курить – ці люди надто жахливі й огидні. Вони приходять до Божого дому з удаванням, і що зрештою відбувається? Вони не можуть цього підтримувати, чи не так? Лише істина може викрити людей, і якщо хтось не любить істину, відчуває відразу до істини й має порочний характер, то йому судилося ворогувати з істиною і він не зможе втриматися. Чи потрібно церкві досі відсіювати таких людей? Чи потрібно Богові досі їх засуджувати? Чи потрібно Богові досі відкидати таку людину? Ні, Бог взагалі не звертає на них уваги. Для Бога ці люди – просто клопи, негідні навіть бути прислужниками, – вони просто на це не здатні. Коли вони мають таке зневажливе ставлення до зібрань, церковного життя та свого обов’язку, що це доводить? Бог за ними не наглядає і не захищає їх, і Він їх не веде. Він не виконує жодної роботи з їхнього просвітлення, наставляння чи дисциплінування, і тому вони живуть таким жахливим і потворним життям. Однак самі вони думають: «Я не вірю в бога; я вільний. Ви, люди, які вірите в бога, мусите страждати й платити ціну, покидати свої сім’ї та кар’єри, тоді як мені не треба ні від чого страждати. Я можу насолоджуватися дозвіллям удома, упиватися плотськими втіхами й насолоджуватися радощами життя». Вони вірять, що здобули щастя й свободу. Чи звертає Бог на них увагу? (Ні.) Чому ні? Для Бога ці люди – клопи, а не люди, і вони не варті Його уваги. Якщо Бог не звертає на них уваги, чи й досі Він їх спасатиме? Оскільки Бог не спасатиме їх, чи стосується якось Бога те, що вони роблять? Чи має це якийсь стосунок до адміністративних постанов Божого дому? Ні, не має. Тому зовні здається, що вони живуть дуже комфортно, вільно й розкуто, цілком щасливі щодня. Ти думав, що це добре? Один погляд на те, чим вони живуть, і на шлях, яким вони слідують, – і ти знаєш, що їм кінець, що вони більше не потрібні Богові. Ці клопи – справді смердюча купка! Бог взагалі не звертає уваги на таких людей.

Ті, хто, незалежно від середовища й обставин, щосили прагнуть правити як царі й бути на рівних із Богом у світі прийдешньому, є невиправно впертими складниками серед антихристів. Такі люди подібні до Павла; вони мають колючки у своїй плоті, вони виношують сумніви щодо Бога, вони опираються Богові й погрожують Йому, і вони виявляють велике небажання, коли працюють, присвячують себе, терплять труднощі й платять ціну. Вони роблять ці речі лише в обмін на вінець і в обмін на можливість правити як царі у світі прийдешньому. Хіба весь цей процес не змушує антихристів здаватися такими жалюгідними? Насправді вони не жалюгідні. Вони не тільки не жалюгідні, а й насправді дещо сміховинні. Якщо вони досі не розуміють істини після того, як Бог так багато висловив, то годі про це й говорити; як вони можуть не розуміти людської мови? Як вони можуть не розуміти такого простого принципу? Якщо ти не практикуєш істину, ти не зможеш досягти зміни характеру або здобути спасіння; і навіть якщо Бог дав тобі обіцянку, ти не зможеш її здобути. Будь-яка обіцянка, яку Бог дає людині, є умовною; Він не дає людям обіцянок без причини чи умов. У Бога є Свої вимоги до людини, і ці вимоги ніколи не змінюються. Бог не порушить істину й не змінить Своїх намірів. Якби ти розумів цей момент, чи ти й досі вперто чіплявся б за свої бажання й амбіції? Лише ідіоти й нераціональні люди вперто чіплялися б за ці речі. Ті, хто має певну нормальну раціональність і нормальну людськість, мають відкласти ці речі й прагнути до того, до чого вони мають прагнути, чого мають досягти й у що мають увійти, – спершу вони мають відповідати Божим вимогам. По-друге, що ще мають розуміти люди з нормальною раціональністю? У Біблії є пророцтва, які кажуть, що ми будемо правити як царі з Богом навіки-віків, і у Своїй нинішній роботі Бог також згадує Божу особу, перворідних синів, Божих синів, людей Божих тощо, класифікуючи різні ранги й титули для людей. Оскільки Бог пообіцяв людині ці речі, чому люди не можуть прагнути до них? Отже, яким має бути правильне сприйняття й правильний підхід? Якщо хтось вважає правління в якості царя й обіцянки, дані Богом, цілями для прагнення, чи це правильний шлях? Звісно, ні; це не є позитивним, у цьому занадто багато домішок людської волі, і цей шлях суперечить істині. Дехто каже: «Оскільки Ти дав цю обіцянку, чому Ти не дозволиш нам її здобути? Оскільки Ти сказав усі ці речі й заявив про них публічно всьому людству, чому Ти не дозволиш нам до цього прагнути?» Це стосується істини; ніхто ніколи не розумів цього від самого початку й дотепер. Якого аспекту істини це стосується? Ти мусиш дивитися на це так: Бог дав людині обіцянку, і від Бога людина дізналася про ідею правління в якості царів, а також про різні титули, як-от «Божа особа», «перворідні сини», «Божі сини» тощо. Однак це лише титули. А те, який титул стосується яких людей, залежить від прагнення й поведінки окремої людини. Який би титул Творець не дав тобі, тим ти і є. Якщо Він не дає тобі титулу, то ти ніщо; це лише обіцянка від Бога, а не те, на що люди мають право або заслуговують. Звісно, ця обіцянка є метою, якої люди жадають, але ця мета не є шляхом, яким мають іти люди, і вона не має нічого спільного зі шляхом, яким вони йдуть. Хто має право ухвалювати рішення в цьому питанні? (Бог.) Правильно, людям слід це розуміти. Якщо Бог каже, що Він щось тобі дає, то ти щось маєш; якщо Він каже, що забирає це в тебе, то в тебе немає нічого, ти ніщо. Якщо ти кажеш: «Я до цього прагнутиму, навіть якщо Бог мені цього не дасть, а якщо Бог мені це дасть, то я прийму це як належне», – то це неправильно. Чому це неправильно? Це порушує велике табу. Ти не визнаєш того факту, що Бог завжди буде Богом, а людина завжди буде людиною, – ось чому це неправильно. Дехто каже: «Це пророкується в Біблії. У багатьох місцях Біблія каже, що ми будемо правити як царі з Богом навіки-віків. Чому Бог може це казати, а ми не можемо до цього прагнути?» Чи це той розум, яким має володіти створена істота? Ти вважаєш, що Божа обіцянка людям про правлення в якості царів, – це добра річ, і ти прагнеш до неї, але Бог говорив і про прислужників – чи прагнеш ти добре надавати послуги для Бога? Чи прагнеш ти бути прислужником, який відповідає стандарту? Бог також вимагає від людей виконувати свій обов’язок – чи вимагаєш ти від себе належно виконувати свій обов’язок? Бог також вимагає, щоб люди діяли як створені істоти, а що робиш ти? Чи вважаєш ти своєю метою бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, і чи прагнеш ти до цього? Те, що Бог каже, що люди будуть правити як царі, – це обіцянка, яку Він дав людині, і ця обіцянка має передумову й контекст: ти мусиш бути доброю створеною істотою, належно виконувати обов’язок створеної істоти, відкинути роль прислужника, досягти покори Богові й страху перед Творцем. Бог сказав, що коли ви всього цього досягнете, тоді ви зможете вічно правити як царі разом із Богом – ось контекст, у якому були сказані ці слова. Людям бракує розуму. Щойно вони це чують, думають: «Чудово, що ми можемо правити як царі разом із Богом! Коли це станеться? Як ми будемо правити як царі? Як ми будемо на рівних із Богом? Чиїми царями ми будемо? Над ким ми будемо правити? Як ми будемо правити? Як ми будемо царями?» Хіба людям не бракує розуму? Хоча це обіцянка, яку Бог дав людині, щось, що було сказано, щоб людина почула, даючи людям знати, що є ця чудова річ, ти маєш оцінити себе – хто ти? Бог має цю ідею й бажає дозволити людині таке життя з Ним, але чи придатний ти до його досягнення? Чому ти не запитаєш Бога: «Перш ніж ми здобудемо цю обіцянку, які в Тебе вимоги до нас? Чи потрібно Тобі, щоб ми щось зробили? Чого ми маємо спочатку досягти, перш ніж зможемо здобути цю обіцянку?» Про таке ти не запитуєш, ти просто цього вимагаєш. Хіба це не брак розуму? Людині бракує такого розуму. Коли люди бачать щось вигідне, вони простягають руки й хапаються за нього. Люди як бандити; якщо ти не даєш їм того, чого вони хочуть, вони сердяться, стають ворожими й починають сипати образами. Хіба люди не такі? Це ницість людства.

Однією з причин, чому людині бракує розуму, є те, що люди досі не розуміють істини; це не має нічого спільного з їхніми розбещеними характерами. Але коли їм не дають того, чого вони хочуть, вони сердяться, сиплють образами, ненавидять і мстяться – що це? Це поява демонічної подоби сатани; це їхні сатанинські розбещені характери. Тому, що стосується обіцянки, яку Бог дав людству, то те, що виявляє кожна людина перед Богом, не задовольняє Бога. Люди негайно простягають руки, бажаючи, не знаючи своєї міри, негайно вимагаючи, а якщо вони не можуть отримати те, чого вимагають, вони розмірковують, що можуть використати для обміну. Вони покидають свої сім’ї та кар’єри, вони страждають і платять ціну, вони метушаться й присвячують себе, вони проповідують Євангеліє й здобувають більше людей, вони більше працюють, і вони все це використовують, щоб обміняти на те, чого хочуть. Якщо вони не можуть обміняти ці речі на те, чого хочуть, то лютують, ненависть наповнює їхні серця, і вони починають відчувати відразу до всього, що пов’язано з вірою в Бога. Якщо вони відчувають, що можуть обміняти ці речі на те, чого хочуть, то щодня вони прагнуть, щоб Божа робота швидше закінчилася, щоб Бог швидше знищив сатану, щоб швидше поклав край людству, щоб швидше наслав катастрофи, інакше вони відчувають, що не зможуть втриматися. Що виявляє кожна людина перед лицем істини? Вони виявляють такі характери, як відраза до істини та порочність. Дивлячись на це зараз, зарозумілість, лукавство й тимчасову непоступливість людей можна вважати легкими й не дуже серйозними розбещеними характерами людства з-поміж усіх інших. Розбещені характери, яких у людства більше і які є серйознішими й глибшими, – це характери нечестя, відрази до істини та порочності; це смертельні складники розбещених характерів людини. Звісно, коли йдеться про антихристів, ці характери ще серйозніші, і коли вони їх виявляють, то не сприймають їх серйозно, не досліджують їх, не відчувають жодної заборгованості перед Богом, а тим паче не відчувають, що в них є якась проблема; вони не приймають істину, не знають себе, і ще менш можливо для них покаятися. Тому, незалежно від обставин, середовища чи контексту, вони вважають правління в якості царів – найвищу й найкращу обіцянку, яку висловив Бог, – своєю метою, до якої слід прагнути. Хоч би як ти бесідував з ними про істину, вони не відмовляться від цього прагнення, а натомість наполягатимуть на тому, щоб слідувати своїм шляхом, і це робить їх такими, що не підлягають спасінню. Ці люди такі жахливі! З того, що виявляють ці люди, ти можеш точно побачити, якими є характер і справжнє обличчя сатани. У бесідах було висловлено стільки істини, і ті, хто має розум, хто може прийняти істину і хто має бажання слухатися й коритися, насправді точно розуміють, яким є Божий намір. Вони більше не займаються впертою гонитвою за статусом, перспективами й долею, а бажають покаятися під впливом розвінчання цих слів Бога, бажають відкласти своє бажання благословень, прагнути до істини, шукати покори Богові й задоволення Бога та намагатися здобути спасіння. Якщо зараз розглянути внутрішні бажання більшості людей, цілі, до яких вони прагнуть, зазнали докорінних змін; вони бажають виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, вони бажають бути справжніми створеними істотами, і вони бажають здобути спасіння. Вони не виконують свій обов’язок, щоб здобути благословення, і вони не байдикують у Божому домі заради здобуття благословень. Окрім антихристів, які завжди хочуть правити як царі, більшість людей бажає прагнути до істини. Лише антихристи вважають прагнення до перспектив, благословень і правління в якості царів цілями та плодом, який зрештою має бути здобутий у їхній вірі в Бога. Вони не відмовляться від цих речей і не змінять курс, хоч би що ти казав, – хіба вони не у великій біді? Вони чудово знають, що Божі слова – це істина, вони просто не приймають її, тому ніщо не може їх змінити; їх можна лише відсіяти й покарати. Це кінцевий результат віри антихристів у Бога.

Чи зрозуміло Я тепер побесідував про це питання щодо прагнення людей правити в якості царів? Чи прийшли ви до нового сприйняття? Чи правильний цей шлях прагнення правити в якості царів? (Ні.) Тоді як людям слід підходити до цього питання? Яку істину слід розуміти в цьому питанні, щоб пізнати сутність людини? Саме Бог розсуджує, якими насправді є сутність і поведінка людини. На чому Бог ґрунтує Свій суд про все це? Він ґрунтує його на істині. Тому фінал або місце призначення людини визначається не її власною волею, і не її власними вподобаннями чи фантазіями. Останнє слово за Творцем, Богом. Як людям слід співпрацювати в цьому питанні? У людей є лише один шлях, який вони можуть обрати: лише якщо вони шукатимуть істину, розумітимуть істину, слухатимуться Божих слів, досягатимуть покори Богові й здобудуть спасіння, вони зрештою матимуть добрий кінець і добру долю. Неважко уявити перспективи й долю людей, якщо вони робитимуть навпаки. Отож у цьому питанні не дивись на те, що Бог пообіцяв людині, що Бог каже про фінал людства, що Бог приготував для людства. Це не має до тебе жодного стосунку, це Божа справа, цього не можна отримати вихоплюванням, випрошуванням чи обміном. Що тобі слід робити як створеній істоті? Тобі слід виконувати свій обов’язок, роблячи те, що повинен, усім своїм серцем, розумом і силою. Решта – речі, пов’язані з перспективами й долею, і майбутнє місце призначення людства – це не те, про що ти можеш вирішувати, це в руках Бога; усе це підпадає під володарювання Творця, це влаштовано Ним і не має нічого спільного з жодною створеною істотою. Дехто каже: «Навіщо казати це нам, якщо це не має до нас жодного стосунку?» Хоча це не має до вас жодного стосунку, це має стосунок до Бога. Лише Бог знає ці речі, лише Бог може говорити про них, і лише Бог має право обіцяти ці речі людству. І якщо Бог їх знає, хіба Бог не має про них говорити? Це помилка – досі переслідувати свої перспективи й долю, коли ти не знаєш, якими вони є. Бог не просив тебе до цього прагнути, Він просто давав тобі про це знати; якщо ти помилково вважаєш, що так Бог казав тобі зробити це метою твого прагнення, то тобі геть бракує розуму, і ти не маєш розуму нормальної людськості. Достатньо бути обізнаним про все, що обіцяє Бог. Ти мусиш визнати один факт: незалежно від того, що це за обіцянка, хороша вона чи звичайна, чи це щось, що подобається людям, чи щось, чим вони не дуже зацікавлені, усе це перебуває під володарюванням, улаштуваннями та визначеннями Творця. Лише слідування й залучення до прагнення згідно з правильним напрямом і шляхом, указаним Творцем, є обов’язком і зобов’язанням створеної істоти. А щодо того, що ти зрештою здобудеш і в якій із Божих обіцянок ти матимеш частку, усе це ґрунтується на твоєму прагненні, на шляху, яким ти йдеш, і на володарюванні Творця. Чи зрозумілі вам тепер ці слова? (Так.) І чи допоможуть вам ці слова задовольнити ваші амбіції та жадання, чи вони допоможуть вам слідувати правильним життєвим шляхом у прагненні до істини? (Вони допоможуть нам прагнути до істини й слідувати правильним життєвим шляхом.) Ті, хто має нормальну людськість і розум, хто любить позитивні речі та істину, не тільки не розчаровуються, коли чують ці слова, а й можуть бути непохитними у своїй вірі, щоб прагнути до істини й прийняти Боже спасіння; однак ті, хто не має нормальної раціональності, ті ненормальні люди, які вперто переслідують благословення, плотські інтереси та задоволення своїх амбіцій і жаги, можуть втратити ентузіазм, коли почують ці слова, і втратити інтерес до віри в Бога. Звісно, є також люди, які не знають, як вірити, коли чують ці слова. Хіба не тому настільки важливо, щоб люди розуміли істину? Хіба істина не здатна краще вести людей до слідування правильним шляхом і задоволення Бога? (Так.) Лише істина може дозволити людям здобути спасіння; якщо ти не розумієш істини, то на шляху до спасіння ти часто збиватимешся на манівці, робитимеш помилки й зазнаватимеш збитків, а коли дійдеш до кінця шляху у своїй вірі, то не матимеш жодної істини-реальності й станеш прислужником до мозку кісток. Якщо ти граєш роль прислужника впродовж усіх своїх багатьох років віри в Бога й не здатен зрештою стати створеною істотою, яка відповідає стандарту, то це трагедія.

9 травня 2020 року