Пункт дев’ятий. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу (частина восьма)

II. Інтереси антихристів

Г. Їхні перспективи та доля

Спочатку пригадаймо, про що ми бесідували на минулому зібранні. (Минулого разу Бог бесідував про другий пункт того, як антихристи ставляться до своїх перспектив і долі – як антихристи ставляться до свого обов’язку. В антихристів є три типи ставлення до свого обов’язку. По-перше, Бог забезпечував людство й вів його, тому виконувати свій обов’язок як створена істота перед Богом – це абсолютно доречно, природно й виправдано, і це найсправедливіша й найпрекрасніша річ серед людства, але антихристи розглядають це як своєрідну угоду й хочуть обміняти виконання свого обов’язку на хороші перспективи й хороше місце призначення. По-друге, коли Бог працює, Він висловлює багато істин; антихристи не тільки не розглядають Боже слово як істину, як щось, чим людство має володіти, до чого має прагнути, що має приймати й у що має входити, щоб бути спасенним, а навпаки, вони розглядають прагнення до перспектив, місця призначення, репутації та статусу як істину і як речі, яких вони мають дотримуватися й здобувати. По-третє, Бог працює, щоб управляти людством і спасати його, але з погляду антихристів це лише угода та гра; вони вірять, що люди можуть здобути благословення Царства Небесного лише через важку працю та угоди. Судячи зі ставлення антихристів до істини про те, що Бог вимагає від людей виконувати свій обов’язок, їхній характер нечестивий.) Є що додати? (Антихристи розглядають виконання свого обов’язку як єдиний спосіб прагнути до благословень. Щойно їхнє бажання здобути благословення розбивається, вони можуть негайно покинути свій обов’язок або навіть залишити Бога. Таким є ставлення антихристів, коли їхнє бажання здобути благословення розбивається.) (Антихристи не каються щиро. Коли їх відстороняють або виключають за те, що вони спричинили переривання й завади або скоїли лихі вчинки, і Божий дім дає їм ще один шанс виконувати свій обов’язок, вони не вдячні. Натомість вони скаржаться й висловлюють осуд, кажучи: «Ви кличете мене назад, коли я вам потрібен, але просто виштовхуєте геть, коли я не потрібен». Це показує, що антихристи ніколи не покаються.) Коротко кажучи, сутності, які антихристи виявляють у своєму ставленні до своїх обов’язків і у своєму ставленні до Божого слова, в основному однакові; вони просто виявляють ті самі характери й ті самі сутності у своєму ставленні до цих різних речей. Минулого разу ми в основному побесідували про всі сутності, які антихристи виявляють у своєму ставленні до свого обов’язку. Пункт перший: вони не вірять і відмовляються визнавати, що Боже слово – це істина; пункт другий: навіть якщо ви бесідуєте з ними про Боже слово, і вони можуть зрозуміти істину, вони не приймають її; пункт третій: вони відмовляються коритися Божому володарюванню й улаштуванням; пункт четвертий: вони ніколи щиро не каються. Хіба це не сутності їхніх проявів? (Так.) Чи ви узагальнили ці чотири пункти? (Ні.) Більшість із того, про що ви говорили, – це деякі з проявів, про які ми бесідували минулого разу, але ви досі не розгледіли наскрізь, які сутності стоять за цими проявами. Сутності, які антихристи проявляють перед істиною й перед Богом, – це завжди відмова визнавати, приймати, коритися чи каятися. Оскільки так антихристи ставляться до Божого слова й до свого обов’язку, то як вони ставляться до того, що їх обтинають? Які ще є прояви, що дають людям змогу побачити, що вони володіють вищезгаданими сутностями, і підтверджують, що вони є антихристами, ворогами Бога й ворогами істини? Це третій пункт, про який ми будемо бесідувати сьогодні: як антихристи ставляться до того, що їх обтинають. Цей пункт є третьою підтемою того, як антихристи ставляться до своїх перспектив і долі. Бачиш, бесіда про кожну істину вимагає такої конкретної бесіди й такого конкретного пошуку та обмірковування. Якби я говорив лише в загальних рисах, ти не зміг би зрозуміти реальності кожної істини більш конкретно. Гаразд, ми більше не будемо розглядати зміст, про який бесідували минулого разу. Цього разу ми офіційно побесідуємо про третій пункт.

3. Як антихристи ставляться до того, що їх обтинають

Обтинання – це те, що може пережити кожен, хто вірить у Бога. Більшість людей дедалі більше усвідомлює значення обтинання в міру того, як їхній досвід обтинання зростає, особливо в процесі виконання обов’язку. Вони відчувають, що обтинання приносить так багато користі, і вони дедалі краще здатні правильно ставитися до обтинання. Звісно, доки вони можуть виконувати обов’язок, і незалежно від того, який обов’язок вони виконують, кожна людина матиме шанс бути обітнутою. Нормальні люди можуть правильно ставитися до обтинання. З одного боку, вони можуть приймати обтинання із серцем, покірним Богові, а з іншого боку, вони також можуть розмірковувати над своїми проблемами й пізнавати їх. Це поширене ставлення й погляд на те, як люди, що прагнуть до істини, ставляться до обтинання. Тож чи ставляться антихристи до обтинання так само? Абсолютно ні. Коли йдеться про ставлення до обтинання, ставлення антихристів і людей, що прагнуть до істини, безумовно, відрізняється. Передусім, коли йдеться про обтинання, антихристи не можуть його прийняти. І є причини, чому вони не можуть його прийняти; головна з них полягає в тому, що, коли їх обтинають, вони відчувають, що втратили лице, що втратили свою репутацію, статус і гідність, що вони більше не можуть підвести голови перед усіма. Ці речі впливають на їхні серця, тому їм важко прийняти обтинання, і вони відчувають, що той, хто їх обтинає, має щось проти них і є їхнім ворогом. Саме така ментальність в антихристів, коли їх обтинають. У цьому можете не сумніватися. Насправді саме в обтинанні найбільше виявляється, чи може хтось прийняти істину і чи може хтось щиро коритися. Те, що антихристи так опираються обтинанню, достатньо демонструє, що вони відчувають відразу до істини й анітрохи її не приймають. Ось у чому суть проблеми. Їхня гордість – не суть проблеми; сутність проблеми – неприйняття істини. Коли антихристів обтинають, вони вимагають, щоб це було зроблено з хорошим тоном і ставленням. Якщо тон того, хто обтинає, серйозний, а його ставлення суворе, антихрист опиратиметься й кидатиме виклик, і розлютиться від сорому. Антихристи не зважають, чи правильне те, що в них розвінчано і чи є це фактом, і не розмірковують над тим, де вони помилилися або чи слід їм приймати істину. Вони думають лише про те, чи не зазнали удару їхнє марнославство та гордість. Антихристи абсолютно не здатні визнати, що обтинання є корисним для людей, люблячим і спасительним, що воно приносить людям користь. Вони цього навіть не бачать. Хіба це не трохи нерозбірливо й нерозумно з їхнього боку? Отже, коли антихрист постає перед обтинанням, який характер він виявляє? Безсумнівно, це характер, що відчуває відразу до істини, а також характер зарозумілості й непоступливості. Це викриває, що природа-сутність антихристів – це відраза до істини та ненависть до неї. Тому антихристи найбільше бояться обтинання; щойно їх обтинають, їхній потворний стан повністю розвінчано. Які прояви демонструють антихристи, коли їх обтинають, і що вони можуть сказати чи зробити такого, що дозволяє іншим чітко побачити, що антихристи є антихристами, що вони відрізняються від звичайної розбещеної людини, і що їхня природа-сутність відмінна від тих, хто прагне до істини? Я наведу кілька прикладів, а ви можете подумати над ними й доповнити їх. Коли антихристів обтинають, спочатку вони розраховують і думають: «Що за людина мене обтинає? До чого вона веде? Звідки вона про це знає? Чому вона мене обітнула? Чи відчуває вона до мене презирство? Чи сказав я щось таке, що її образило? Чи мститься вона мені за те, що в мене є щось хороше, а я їй не дав, і вона використовує цю можливість, щоб мене шантажувати?» Замість того, щоб розмірковувати й пізнавати власні переступи, минулі лихі вчинки та розбещені характери, які вони виявили, вони хочуть знайти зачіпки в самій справі обтинання. Вони відчувають, що в цьому є щось підозріле. Ось як вони ставляться до того, що їх обтинають. Чи є тут якесь справжнє прийняття? Чи є якесь справжнє знання чи розмірковування? (Ні.) Коли більшість людей обтинають, це може бути спричинене тим, що вони виявили розбещені характери. Причина також може бути в тому, що вони зробили щось неправильне через невігластво й зрадили інтереси Божого дому. Імовірною причиною також може бути те, що вони були недбалими у своєму обов’язку, і це завдало збитків роботі Божого дому. Найбільш огидне – це те, що люди відверто роблять, як їм заманеться, без стримування, порушують принципи, а також переривають роботу Божого дому й заважають їй. Це основні причини, чому людей обтинають. Незалежно від обставин, які призводять до того, що когось доводиться обтинати, яким має бути вирішальне ставлення до цього? По-перше, ти мусиш це прийняти. Незалежно від того, хто і з якої причини тебе обтинає, незалежно від того, наскільки суворим це здається чи яким є тон і формулювання, тобі слід це прийняти. Далі ти повинен усвідомити, що вчинив неправильно, який розбещений характер ти викрив та чи діяв ти відповідно до істин-принципів. В першу чергу саме таким має бути твоє ставлення. І чи справді антихристи мають таке ставлення? Ні, не мають; від початку й до кінця ставлення, яке вони випромінюють, – це опір і огида. З таким ставленням, чи можуть вони бути тихими перед Богом і скромно приймати обтинання? Ні, не можуть. Тож що вони робитимуть? Перш за все, вони будуть енергійно сперечатися й пропонувати виправдання, захищаючись і надаючи аргументи на користь зроблених ними помилок і виявлених ними розбещених характерів, сподіваючись завоювати розуміння й прощення людей, щоб їм не потрібно було брати на себе будь-яку відповідальність або приймати слова, які їх обтинають. Яке ж ставлення вони виявляють, коли стикаються з обтинанням? «Я не згрішив. Я не зробив нічого поганого. Якщо я припустився помилки, на це була причина; якщо я припустився помилки, то зробив це ненавмисно, і я не повинен нести за це відповідальність. Хто ж не робить помилок?» Вони чіпляються за ці твердження та фрази, але не шукають істини й не визнають ані помилок, яких припустилися, ані розбещених характерів, які викрили, – і тим більше не визнають, якими були їхні намір і мета, коли вони коїли зло. Хоч би якими очевидними не були зроблені ними помилки та яких би великих утрат вони не завдали, вони закривають на це очі. Вони не відчувають анінайменшого смутку або провини, і їхнє сумління не відчуває жодного докору. Натомість вони виправдовуються з усіх сил і ведуть словесну війну, думаючи: «У кожного є припустимий погляд. У кожного є свої причини; все зводиться до того, хто краще говорить. Якщо я можу передати своє виправдання та пояснення більшості, то я виграю, й істини, про які ти говориш, не є істинами, а твої факти недійсні. Ти хочеш засудити мене? Ні за що!». Коли антихриста обтинають, в глибині його серця й душі він категорично, рішуче чинить опір і відчуває огиду, і відкидає це. Його ставлення таке: «Що б ти не казав, яким би правим ти не був, я цього не прийму і не визнаю. Я ні в чому не винен». Незалежно від того, як факти виявляють їхній розбещений характер, вони не визнають і не приймають цього, але продовжують свою непокору й опір. Що б не говорили інші, вони цього не приймають або не визнають, але думають: «Подивімося, хто кого переговорить; подивімося, хто кращий промовець». Це один із видів ставлення антихристів до обтинання.

Те, чи може людина прийняти істину, чи ні, виявляється, коли її обтинають. Всі антихристи дуже чітко говорять слова й доктрини, але коли їх обтинають, вони продовжують опиратися, сперечатися й кидати виклик і зовсім не приймають істину. Вони не можуть практикувати жодних слів і доктрин, які зазвичай виголошують. Чому так? Причина в тому, що за своєю сутністю антихристи відчувають відразу до істини. Характер антихристів украй порочний і зарозумілий. Їхнє ставлення до істини й фактів – це завжди непоступливість, опір і антипатія. Коли антихристів обтинають, то крім того, що вони вигороджують і виправдовують себе, наскільки можуть, щоб зберегти власну репутацію, у них є найсильніше переконання: «Я вірю в бога, а не в якусь людину. Бог праведний, і хоч би як людина мене обтинала, вона не може вирішити мою долю. Я не приймаю істину, але що вона може з цим вдіяти?» У своїх серцях вони кидають виклик: «Хоч би наскільки правильними або відповідними істині є речі, які говорить ця людина на землі, вони не є істиною, лише прямі висловлювання від бога на небі є істиною; незалежно від того, як ця людина на землі судить, карає і обтинає людей, вона не є праведною, лише бог на небі праведний». Який невисловлений підтекст у цих словах? «Хоч би наскільки правильними або відповідними істині є речі, які говорить бог на землі, вони не є істиною. Лише бог на небі є істиною, бог на небі – найвеличніший. Хоча бог на землі також може висловлювати істину, він не може зрівнятися з богом на небі». Хіба не це вони мають на увазі? (Саме це.) «Я вірю в бога на небі, а не бога на землі. Хоч би наскільки правильними або відповідними істині є слова, які говориш ти, ця звичайна людина, ти однаково не бог на небі. Бог на небі володарює над усім. Бог на небі визначає мою долю. Бог на землі не може визначити мою долю. Хоч би наскільки відповідними істині є речі, які говорить бог на землі, я їх не прийму. Я приймаю лише бога на небі й корюся йому. Як би бог на небі до мене не ставився, я цьому скорюся». Ці слова – це все слова, які антихристи виявляють, коли їх обтинають. Це все слова, що йдуть із їхніх сердець. Ці їхні сердечні слова повністю представляють їхній характер і викривають їхню природу-сутність, що відчуває відразу до істини й ненавидить істину. Коли антихристи виявляють ці слова, їхнє справжнє обличчя повністю оголюється. Можна сказати, що кожен, хто може сказати ці слова, є справжнім антихристом і справжнісіньким дияволом і сатаною. Коли деяких антихристів обтинають, вони демонструють непохитне ставлення, яке не є ні догідливим, ні владним. Вони не приймають істину й не приймають обтинання, і не пізнають себе по-справжньому. Натомість вони ховаються за цим своїм переконанням і використовують його, щоб захистити власну репутацію, статус і відчуття присутності, повністю розвінчуючи свою сутність маловіра. Вони використовують слова «Я вірю в бога, а не в якусь людину, і бог праведний», щоб усіх спростувати й перемогти, і щоб заперечити істину й заперечити Бога на землі. Водночас вони використовують ці слова, щоб приховати свою відповідальність за власні гріхи й уникнути її, і щоб приховати свої розбещені характери та свою природу-сутність. Антихристи використовують своє переконання і свої теорії, щоб приховати власні лихі вчинки, а також використовують їх, щоб утішити й захистити себе. Як вони себе втішають? Вони думають: «Нічого страшного, те, що говорить ця людина на землі, не рахується. Хоч би наскільки правильні речі вона говорить, я їх не прийму. Доки я їх не приймаю, то речі, які вона говорить, не є фактами й не відповідають істині. Отже, мені не потрібно брати відповідальність ні за які помилки, лихі вчинки чи переступи, які я роблю, я можу просто робити, як мені заманеться, ходити з гордим виглядом і робити все по-своєму, як і раніше». Отже, антихристи продовжують отак іти своїм шляхом без жодних сумнівів і досі без жодного почуття сорому, тримаючись за своє бажання й намір здобути благословення до самого кінця. Це справжнє обличчя антихристів.

Коли антихристів обтинають, вони викриваються. Це саме той час, коли є найбільша ймовірність розвінчання їхньої природи-сутності. По-перше: чи можуть вони зізнатися у своїх лихих вчинках? По-друге: чи можуть вони розмірковувати над собою й пізнавати себе? І по-третє: чи можуть вони прийняти це від Бога, коли їх обтинають? За цими трьома мірилами можна побачити природу-сутність антихриста. Якщо людина може коритися, коли на неї падає обтинання, і розмірковувати над собою, і завдяки цьому пізнавати власні вияви розбещеності та розбещеної сутності, то це той, хто може прийняти істину. Він – не антихрист. Ці три мірила – саме те, чого не вистачає антихристу. Натомість антихрист робить дещо інше, чого ніхто не очікував: коли його обтинають, він висуває необґрунтовані зустрічні звинувачення. Замість того, щоб зізнатися у своїх проступках і визнати свій зіпсований характер, він засуджує людину, яка його обтинає. Як він це робить? Він каже: «Не всі обтинання обов’язково є правильними. Обтинання – це, в першу чергу, людський осуд, людський суд; вони робляться не від імені бога. Тільки Бог праведний. Той, хто засуджує інших, повинен бути засуджений». Хіба це не необґрунтоване зустрічне звинувачення? Що це за людина, яка висуває такі необґрунтовані зустрічні звинувачення? Так зробила б лише безглуздо набридлива людина, несприйнятлива до розуму, і так вчинив би тільки той, хто з поріддя дияволів і сатани. Людина із сумлінням і розумом ніколи так не вчинила б. Отже, ті, хто висуває безпідставні зустрічні звинувачення, коли їх обтинають, напевне, злі люди. Вони всі дияволи. Коли антихристи висувають безпідставні зустрічні звинувачення, що вони часто кажуть? «Я вірю в бога, і бог праведний! Я корюся богові, а не якійсь людині! Не всяке обтинання обов’язково правильне. Якщо мене обітне бог, я це прийму, але якщо мене обітне людина, я не прийму!» Перше, що каже антихрист, – це: «Бог праведний!» З тону його голосу можна почути злостивий менталітет. Друге, що він каже, – це: «Я корюся богові, а не якійсь людині!» Чи чули ви ці два вислови? (Так.) А чи казали ви їх коли-небудь? (Ні.) Більшість людей не наважується сказати ці два твердження. Лише коли з ними трапляється щось, що вони вважають позитивним і що мають прийняти, вони кажуть: «Бог справді праведний, обтинання й дисциплінування мене були правильними». Вони сприймають це позитивно, а не використовують ці слова для захисту власних інтересів чи для вигороджування й виправдання себе. Вони щиро приймають і визнають ці слова й цей факт у глибині свого серця. Ставлення антихриста – інше. У контексті обтинання він може таким тоном чи з таким наміром сказати: «Я вірю в бога, і бог праведний! Я корюся богові, а не якійсь людині!» Що це означає? Чи є він тим, хто приймає істину? Безумовно, ні. Він заперечує, що обтинання походить від Бога, що воно схвалене Богом. Його нездатність прийняти це від Бога повністю доводить, що він не визнає Божого володарювання над усім і не вірить, що Божі слова є істиною. То як же він може визнавати, що Бог праведний? Він явно використовує ці слова, що на вигляд видаються правильними, щоб засудити інших, засудити тих, хто до нього неприхильний, хто його обтинає, хто розвінчує його розбещений характер. Хіба це не вчинки злих людей? Це і є злі люди. У важливі моменти злі люди також можуть використовувати правильні слова, щоб опиратися Богові й протистояти істині, а також використовувати правильні слова, щоб захистити власні інтереси, свій власний образ, а також своє власне обличчя й репутацію. Хіба це не безсоромно? «Безбожна людина жорстока обличчям своїм» (Приповісті 21:29), – цей вислів підтверджується в злих людях і антихристах. Антихристи – саме такі люди.

Інший вислів, який кажуть антихристи, – це: «Я вірю в бога, а не в якусь людину!» На перший погляд, чи є в цих словах якась помилка? (Ні.) Звісно, вірити в Бога – правильно, не можна вірити в якусь людину. Які ж пристойні й правильні ці слова, без жодної помилки. На жаль, коли це речення виходить із вуст антихриста, його сенс змінюється. Що демонструє ця зміна сенсу? Антихрист використовує правильні слова, щоб витягнути себе з неприємностей і виправдати себе. Який намір стоїть за цими словами? Яка причина того, що він каже ці слова? Які аспекти його сутності це доводить? (Неприйняття істини, ненависть до істини.) Правильно, він не приймає істину. Але якщо він не приймає істину, чи може він відкрито сказати: «Я її не приймаю, навіть якщо те, що ти кажеш, правильно, я цього не приймаю»? Якби він так сказав, люди змогли б його розпізнати, усі б його відкинули, і він би не встояв, тому він не може так сказати. У своєму серці він дуже чітко розрізняє ці речі. У цьому й полягає лукавство та нечестя антихриста. Він думає: «Якщо я відкрито буду тобі опиратися, відкрито кричатиму на тебе й протистоятиму тобі, ти скажеш, що я не приймаю істину. Тож я не дозволю тобі побачити, що я не приймаю істину, я скористаюся іншим способом, щоб вирішити це питання й захистити себе». І тоді він каже: «Я вірю в бога, а не в якусь людину». Незалежно від того, вірить він у Бога чи в людину, ми маємо проаналізувати, чи приймає антихрист істину. Хіба, кажучи це, він не плутає поняття? У цей момент він плутає поняття й намагається замилити очі. Щоб не дати людям побачити, що він не приймає істину, він каже, що визнає Бога, визнає істину, вірить у Бога, вірить, що Бог є істиною, і оскільки Бог є істиною, Бог не може стати людиною, а якщо Він стає людиною, то в Нього немає істини, і ця людина не є Богом. Судячи з цього, хіба така людина вже не викрила себе як антихриста? Він просто не визнає, що Бог може стати Христом, стати звичайною людиною. Він вважає, що лише Бог на небі, лише невидимий, невловимий Бог, Бог, якого людина може довільно уявляти й використовувати, є Богом. Чи схожий цей погляд на позицію Павла? (Так.) Яким було ставлення Павла до Христа на землі? Чи визнавав він Його? Чи приймав? (Ні.) Павло сказав: «Христос – син бога живого, і ми також сини бога живого. Це означає, що ми всі брати й сестри христа; за старшинством ми рівні. Бог, у якого ми віримо, – на небі, на землі немає бога. Тож не помиляйтеся: ця людина на землі – христос, син божий. Він не такий же, як бог. Він не може представляти бога на небі, і люди не можуть вважати Його істиною, людям не потрібно слідувати за Ним». Що ми можемо проаналізувати в словах антихриста: «Я вірю в бога, а не в якусь людину»? Він, як і Павло, визнає лише невизначеного Бога на небі, а не визнає Христа Богом. Іншими словами, він не визнає того факту, що Бог утілився й став звичайною людиною. У цьому антихрист і Павло абсолютно однакові. Його сенс такий: «Якщо віриш у бога, то вір у бога, а не в якусь людину. Вірити в людину марно, вірячи в людину, не здобудеш благословень. Щоб вірити в бога, треба вірити в бога на небі, в невидимого бога. Бог на небі такий великий і всемогутній, що може зробити бог на землі? Лише висловити трохи істини й сказати кілька правильних слів». Аналізуючи його сутність й судячи її за цими словами, ми бачимо, що він опирається Христу й не визнає Його, він заперечує той факт, що Бог став плоттю. Це і є справжнісінький антихрист.

Коли антихристів обтинають, коли вони зазнають невдач і коли хтось їх розвінчує, вони використовують вислів «Бог праведний», щоб захистити себе, щоб заперечити своє розвінчання іншою людиною і заперечити її обтинання. У будь-якому разі, коли їх обтинають, їхнє основне ставлення – це виклик, опір і неприйняття, і вони роблять усе можливе, щоб виправдати й захистити себе. Дехто навіть каже: «Час усе покаже. Бог праведний. Нехай одного дня бог виявить це для мене!» Оскільки вони – розбещені люди, хоч би яких великих збитків вони завдають роботі Божого дому в процесі виконання свого обов’язку, їм на це байдуже й вони не звертають на це жодної уваги. Якщо цей факт розвінчують, вони однаково не визнають, що ці збитки були спричинені ними, і не бажають брати на себе відповідальність. Зрештою вони однаково хочуть, щоб Бог виявив це для них, ніби Бог існує, щоб служити їм, і має захищати їх, коли вони роблять помилки, ніби Він – такий Бог. Вони не приймають істину, не можуть прийняти обтинання й не здатні пізнати себе, але це ще не все – вони навіть просять Бога дати їм пояснення й виправдання. Хіба це не ганебно? Це так ганебно! Всі антихристи безсоромні до крайності, і вони також нечестиві до крайності. Це один аспект. Які два вислови часто кажуть антихристи, коли їх обтинають? («Я вірю в бога, а не в якусь людину!» і «Бог праведний!») Це два вислови, які вони зазвичай використовують. Вони не можуть вимовити жодного іншого хибного аргументу, вони на це не наважуються. Вони використовують два правильні твердження, щоб ввести людей в оману, щоб безпідставно сперечатися на свій захист, намагаючись перетворити неправильне на правильне, нечестиве на справедливе, а свої помилки та завдані збитки – на щось виправдане. Вони хочуть використати ці два твердження, щоб одним махом усе це списати, повністю стерти й удати, що цього немає, і вони продовжують вірити, як і завжди. Чи є каяття в цьому прояві антихристів? (Ні, немає.) Вони не тільки не каються, а й виявляють інший аспект антихристів – відразу до істини, зарозумілість, нечестя й порочність. Їхня зарозумілість виявляється в тому, що вони зневажають кожного, хто їх обтинає, думаючи: «Ти просто людина, я тебе не боюся!» Хіба це не зарозумілість? (Так.) У чому виявляється їхнє нечестя? (У висуванні безпідставних зустрічних звинувачень.) Висування безпідставних зустрічних звинувачень – це один аспект, а інший аспект – використання правильних слів для вигороджування, виправдання й захисту себе. Який ще характер в цьому криється? Висування безпідставних зустрічних звинувачень – це також порочність. Антихристи не визнають, що Боже слово є істиною. Якщо хтось розвінчує цю їхню сутність, вони однаково не приймають того факту, що вони не визнають істину. Вони не розмірковують над собою й не намагаються пізнати себе; натомість вони висувають безпідставні зустрічні звинувачення і використовують правильні й приємні на слух слова, щоб засудити інших. Методи й вислови, які вони використовують для засудження інших, є і підступними, і нечестивими. Вони знають, які слова використовувати, щоб засудити інших і змусити їх замовкнути, щоб інші люди не знали, що сказати далі, і не могли нічого їм зробити. Це нечестя. Цей їхній метод і практика – це справжнісінький порочний характер. Це кілька характерів антихристів, які ми можемо проаналізувати на прикладі обтинання антихристів. Чи не збігаються ці характери й вияви антихристів із чотирма пунктами, про які ми говорили раніше? (Так.) Які це чотири пункти? (Пункт перший: не вірять і відмовляються визнавати, що Боже слово – це істина; пункт другий: навіть якщо ви бесідуєте з ними про Боже слово, і вони можуть зрозуміти істину, вони не приймають її; пункт третій: вони відмовляються коритися Божому володарюванню й улаштуванням; пункт четвертий: вони ніколи щиро не каються.) Не вірять, не приймають, не коряться й не каються – ці «чотири не» представляють сутність антихристів. Антихристи ніколи не приймуть істину й ніколи не схилять голови перед фактами. Це завзята нерозкаяність, і це те, що виливається з природи антихристів. Це перший прояв того, як антихристи ставляться до обтинання. Хоча антихристи мають однаковий характер-сутність, відомі вислови й великі лозунги, що виходять із їхніх вуст, безумовно, не є абсолютно однаковими. Іноді антихристи можуть сказати одне, а іноді – інше, але хоч би яка мова виходить із їхніх вуст, її характеристики й сутність будуть однаковими – сутність їхніх слів полягає в неприйнятті істини. Якщо вони не приймають істину, то що ж це за слова? Чи це слова, що відповідають істині? Чи це людські слова або слова, що відповідають етиці? Чи це слова, що відповідають совісті й розуму? (Це диявольські слова.) Правильно. Якщо називати їх порожніми словами чи безглуздими словами, це не зовсім точно їх характеризує, але якщо сказати, що це диявольські слова, це пояснює проблему.

Коли антихристів обтинають, коли їх критикують і розвінчують брати й сестри, які ще слова вони кажуть? Деякі антихристи роблять помилку або говорять якісь диявольські слова, щоб уводити людей в оману. Коли брати й сестри це бачать, вони критикують їх і обтинають, розвінчуючи їх як слизьких і лукавих. Хоча зовні вони не виявляють непокори, усередині вони чинять опір, ніби кажучи: «Що ти знаєш? Хіба ти такий же обізнаний, як я? Хіба ти вірив у бога стільки ж років, скільки і я? Скільки років ти вірив у бога? Я не опускатимуся до твого рівня!» Коли їх обтинають лідери і працівники, вони можуть зайняти слизьку позицію, зовні відмахуючись від них і говорячи якісь приємні слова, але потай вони незадоволені й непокірні, шукаючи нагоди для помсти. Якщо ж їх обтинає звичайний брат або сестра, антихристи поводяться не так добре – вони розгніваються, і розлютяться, і контратакуватимуть, і мститимуться. Коли вони контратакують і мстяться, то часто кажуть щось на кшталт: «Ти ще замолодий мене обтинати! Якби я не вірив у бога, я б нікого не боявся!» Чи є щось неправильне в цих словах? Це ті слова, які зазвичай говорять невіруючі та вкрай мерзенні люди. Як таке можна почути в церкві? Люди, які можуть так говорити, – це унікальна група, і ця унікальна група має унікальну вдачу. Чим унікальна їхня вдача? Такі люди часто зважають на старшинство в церкві. Вони вважають усіх нижчими за себе, усіх недолюблюють і хочуть усіх повчати, мучити й маніпулювати ними. Вони думають, що, хоча вони й вірять у Бога, ніхто не придатний бути їхнім напарником. Не дивно, що вони випалюють ці зарозумілі слова, коли люди ставляться до них як до братів і сестер і ведуть із ними щирі розмови, розвінчуючи їхні розбещені характери й обтинаючи слова та вчинки, які вони виявили і які не відповідають істині. Вони вважають Божий дім суспільством і своїми володіннями, а братів і сестер церкви – меншими за себе. Вони думають, що брати й сестри мало знають про справи суспільства й мають про них лише поверхове розуміння; що ті перебувають на дні суспільства, і на них треба дивитися згори, ними треба гратися й топтати їх. Вони думають, що братів і сестер легко залякати й гратися ними, і вони не будуть такими людьми. Тому вони думають, що кожен, хто їх обтинає і розвінчує, насправді залякує, принижує й відкидає їх. Вони вже захистилися від цього у своїх серцях: «Не думай, що можеш мучити й залякувати мене! Ти ще замолодий!» Хіба це не те, що сказав би хтось із «героїчним духом»? На жаль, ці слова не є істиною. Скільки б у тебе не було духу чи моральної гідності, Бог тебе не схвалить. Бог гидує такими характерами й людьми, які говорять ці слова. Бог засуджує і цурається людей, які говорять такі речі перед Ним. Люди, які дотримуються цих слів, ніби вони є істиною, ніколи не можуть бути спасенні Богом. Отже, погляньмо ще раз, що не так із цими словами? Перед істиною всі рівні, і для тих, хто виконує свої обов’язки в Божому домі, немає відмінностей за віком, ницістю чи шляхетністю. Перед своїм обов’язком усі рівні, вони просто виконують різну роботу. Між ними немає відмінностей за старшинством. Перед істиною кожен повинен мати смиренне, покірне й приймаюче серце. Люди повинні володіти таким розумом і таким ставленням. Отже, хіба люди, які кажуть: «Ти ще замолодий мене обтинати!», не сповнені атмосфери, ідеології та мерзенності суспільства? Вони вважають Божий дім суспільством, а братів і сестер Божого дому – вразливою групою на нижчому рівні суспільства. Себе ж вони вважають господарями всього, тими, кого ніхто не може зачепити чи спровокувати, і хто дбає про те, щоб усе не закінчилося добре для тих, хто їх розвінчує та обтинає. Вони думають, що Божий дім – це те саме, що й суспільство, що бути непохитним зможе лише той, хто непоступливий і владний, і що ніхто не наважиться зачепити тих, хто безжальний, лютий і злий. Вони вірять, що всі люди, які приймають обтинання, – некомпетентні й нездібні. Вони думають, що ніхто не наважиться зачепити людей, які мають певні здібності, що ніхто не наважиться розвінчувати цих людей, навіть якщо вони роблять помилки, і що вони – залізні круті персони! Антихристи думають, що хоч би в якій групі вони перебувають у світі, вони мусять бути достатньо могутніми, і безжальними, і злими, щоб їх не залякували й не штовхали інші. Вони думають, що це здібність і компетентність, і хочуть використати цю здібність, щоб здобути статус, славу й вигоду, і зрештою забезпечити собі добре місце призначення. Що це за характер? Він і порочний, і нечестивий. Скільки б проповідей не слухали антихристи, вони не можуть зрозуміти істину. Вони не можуть побачити, що в Божому домі панує істина. Вони не можуть побачити змін, яких зазнають ті, хто приймає істину, і навіть якщо вони їх бачать, вони не визнають їх змінами. Вони думають, що всі ці зміни – лише результат удавання й самообмеження, і вони не збираються заради цього стримувати себе й покірно все приймати. Оскільки в них така логіка, вони можуть казати таке: «Не думай, що можеш мучити й залякувати мене!» Хіба це не нечестя антихристів? Такі думки й погляди є нечестивими. Те, що вони можуть говорити ці слова й так поводитися, є виявом їхнього порочного характеру. Чи є такі люди в церкві? Коли брати й сестри ведуть із ними щиру розмову, розвінчують їх, говорять про їхні проблеми, недоліки та вияви розбещеності, вони думають, що їх залякують, принижують і не сприймають серйозно. Потім вони кажуть: «Ти ще замолодий мене обтинати!» Хоч би кого з тих, хто приймає обтинання, вони бачили, вони завжди думають: «Чи можеш ти здобути істину, приймаючи обтинання? Це було б неможливо!» Вони цього не визнають. Вони думають, що обтинати людей – це залякувати їх і знаходити якийсь важіль, щоб мучити їх, і що людей залякують, коли вони роблять якісь дрібні помилки, тому що вони занадто простодушні. Вони не визнають, що обтинати людей – це любити їх і допомагати їм. Вони не визнають, що люди можуть по-справжньому покаятися й змінитися лише тоді, коли вони приймають обтинання, і ще менше вони визнають той факт, що в Божому домі панує істина. Тому антихристи часто кажуть собі: «Хто б мене не обтинав, я цього так не залишу. Я нікому не дозволю себе залякувати!» Які люди здатні говорити такі слова? Лише ті, хто не приймає істину й ненавидить її, можуть говорити такі слова. Будь-яка людина, яка має такий порочний характер і може говорити такі слова, має природу-сутність антихристів і належить до роду сатани.

Коли антихристів обтинають, вони також говорять ще одну фразу: «Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати!» Що означає ця фраза? Це поширене твердження певного типу антихристів. Оскільки вони так кажуть, розберімо його. Через те, що вони можуть говорити ці слова, ті мусять мати певне значення. Зовні здається, що ці слова говорять про те, що відколи ці люди почали вірити в Бога, вони зазнали великих змін. Здається, у цих словах є почуття вдячності, наприклад: «Бог змінив мене, бог підкорив мене. Якби бог не змінив мене, я був би нестерпно зарозумілою людиною». Зовні здається, що ці слова несуть у собі певний менталітет вдячності, але якщо розібрати їх з іншої точки зору, з ними є велика проблема. Антихристи кажуть, що до того, як вони повірили в Бога, їм було на всіх начхати. Який характер у цих людей? (Зарозумілий і порочний.) Це вкрай зарозумілі й порочні люди, і якби вони не вірили в Бога, вони були б людьми великого зла. Начхати на всіх означає не зважати ні на кого, це означає, що всі розтоптані під їхніми ногами, і що незалежно від того, наскільки великі чи добрі інші люди, в їхніх очах вони ніщо. Вони нікому не коряться, вони зневажають усіх і нікому не служать. Якби їх попросили служити людині, це б образило їхню достойність. Якщо є хтось гідний їхнього служіння, то це лише Бог на небесах. Тепер, коли вони вірять у Бога, вони стримали цей прояв і вияв того, що їм на всіх начхати, і, прийшовши до Божого дому, вони неохоче змилостивилися працювати з іншими в групі, вирішуючи справи й спілкуючись з іншими, як нормальні люди. Але коли вони вирішують справи й спілкуються з іншими, деякі речі неминуче йдуть не так, як їм хотілося б, і це змушує той їхній характер знову вибухнути, породжуючи ці слова. Первинно у світі, коли вони не вірили в Бога, вони нікому не корилися й думали, що ніхто не гідний спілкуватися з ними. Тож відколи вони почали вірити в Бога, чи корилися вони якомусь братові чи сестрі в Божому домі? (Ні.) Незалежно від того, у якій групі вони були, чи поводилася б так людина з нормальною людськістю й нормальною раціональністю? (Ні.) Навіть невіруючі кажуть: «Серед будь-яких трьох людей, що йдуть разом, є принаймні одна людина, яка може бути моїм учителем». Тобто серед будь-яких трьох людей обов’язково є одна людина, сильніша й краща за тебе, яка може бути твоїм учителем і допомогти тобі. Такі слова кажуть невіруючі, тож чи визнають ці зарозумілі люди правильність цих слів? Чи можуть вони спілкуватися на рівних з іншими в групі? Чи можуть вони бути раціональними? (Ні.) Тож, коли вони перебувають серед невіруючих, які не вірять у Бога, що це за люди, ці антихристи? (Це складні люди.) Правильно, це негідники, це складні люди. Ніхто нічого не може з ними вдіяти. Ніхто не наважується їх провокувати, гнівити чи зачіпати. Вони негідники! Якщо ти їх розгнівиш, то будуть наслідки, це як розгнівити порочного демона. Зазвичай у суспільстві ніхто не наважується зв’язуватися з такими людьми. Їхній характер і їхні принципи у веденні справ – бути грубими й нерозважливими та створювати проблеми на кожному кроці. Ніхто не наважується їх гнівити, ніхто не наважується їх зачіпати, і ніхто не наважується їх залякувати; саме вони залякують людей. Цим вони досягають своєї мети. Тож чи здатні вони змінитися після приходу до Божого дому? Чи змінилися вони? (Ні, не змінилися.) Що показує нам, що вони не змінилися, що вони не можуть змінитися? (Той факт, що вони кажуть: «Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати!») Зазвичай вони не говорять цих слів – у якому контексті вони їх говорять? Коли хтось вказує на їхні недоліки, каже щось, що ображає їхню достойність або зачіпає їх за живе, вони випалюють цю фразу: «Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати! Ти смієш зі мною битися, ким ти себе вважаєш?» Що це за характер? Вони навіть додають перед цією фразою уточнення, кажучи: «До того, як я повірив у бога, мені було на всіх начхати». Хіба не ти й досі нікому не коришся й нікого не слухаєш і зараз, коли віриш у Бога? Хіба ти не той самий цілий і неушкоджений диявол і сатана? Вони відчувають, ніби змінилися на краще після того, як повірили в Бога. Якщо вони змінилися на краще, як вони можуть вимовляти ці слова? У них зовсім немає совісті чи розуму, і вони наважуються відкрито галасувати й давати іншим знати: «Я бандит і нікого не боюся!». Чим може хизуватися тиран, негідник і бандит? Чим їм хвалитися? А проте антихристи так хваляться. Вони вважають той факт, що колись вони були тиранами, своїм славним минулим, і виставляють це напоказ у Божому домі. Що це за місце – Божий дім? Це місце, де панує істина. Це місце святості, де Бог спасає людей. Як воно може терпіти, щоб ти говорив ці диявольські слова? Антихристи не мають почуття сорому, вони не знають, що це диявольські слова, і навіть виставляють їх напоказ, ніби це добрі слова й істина. Вони справді безсоромні, вони не знають сорому, і вони огидні! Коли така людина говорить вам диявольські слова, чи є у вас щось підхоже, щоб заперечити? (Якось я зустрів такого чоловіка; він нікому не корився в церкві. Тоді він сказав такі слова, щоб розкритикувати мене. У мене не було жодного розпізнання, і я сказав йому, що я це приймаю.) Ти відповів так. Так відповідати було неправильно; ти не засвідчив. Ти маєш вказати на його проблеми й присоромити його. Коли він говорить диявольські слова, ти не мусиш поступатися і не мусиш слухатися цих диявольських слів. Ти мусиш розвінчати його. Щоб бути одним із Божих переможців і свідчити про Бога, ти мусиш бути здатним присоромити дияволів і сатану і говорити слова, які можуть присоромити сатану й відповідають істині. Навіть якщо він цього не прийме, йому не буде чого сказати, і він поводитиметься пристойно й скориться. Чи спрацює залякування таких людей? А як щодо їхнього засудження? А як щодо обговорення з ними й умовляння? (Ні.) Тоді що спрацює? (Якби хтось сказав такі слова в церкві, я б сказав: «Ти намагаєшся поводитися жахливо? Якщо ти можеш нормально слухати, як брати й сестри бесідують про істину, і приймати істину, то це добре, але якщо ти хочеш жахливо тут поводитися, то йди геть. Божий дім не дозволяє тобі поводитися тут жахливо. Ці твої слова не відповідають істині. Не виставляй себе тут на посміховисько!») Ці слова дуже сильні, але люди такого роду – тирани й бандити. Чи бояться вони таких слів? (Ні, не бояться.)

Дозвольте Мені розповісти вам дещо. У минулому Я спілкувався з чоловіком, який був шеф-кухарем до того, як почав вірити в Бога. Одного разу він сказав Мені: «Коли я був шеф-кухарем у світі, і ті великі шишки й чиновники приходили випити, я не хотів мати з ними нічого спільного. Коли я готував для них, я тримав одну руку на поясі, одну ногу навшпиньках і готував для них однією рукою». Говорячи, він це демонстрував, і його вигляд був водночас обуреним і зухвалим. Його підтекст був такий: «Жоден із невіруючих не може зрівнятися зі мною, і я нікому з них не скорюся. Я дуже здібний, і у світі такі люди, як я, – шановані. Мені зазвичай начхати на чиновників!» Він жестикулював говорячи, і звучав задоволеним собою, і з легкістю демонстрував ці рухи. Я бачив, що він дуже вправно демонстрував ці рухи, цю манеру й цю позу – що він часто їх виконував. Я міг сказати, що він виконував цей перформанс із певним наміром похизуватися й виставити напоказ своє «славне минуле», намагаючись змусити інших захоплюватися ним. Коли Я побачив, що він так поводиться, Я посміхнувся, а потім сказав йому: «Отже, у тебе поганий характер». Я сказав це з посмішкою і більше нічого не говорив. Його обличчя одразу ж похнюпилося, і він негайно припинив свої рухи й замовк. Відтоді він більше не говорив про своє «славне минуле». Що Я йому сказав? (У тебе поганий характер.) Що це означало? (Це вказало на його природу-сутність, і він був присоромлений.) Правильно. Чи розгнівав Я його? Чи сперечався Я з ним? Чи образив Я його достойність? (Ні.) Чи поводився Я з ним імпульсивно й казав: «Геть звідси! Що ти робиш, вірячи в Бога?» або «Ти ще замолодий, щоб говорити Мені про своє “блискуче минуле”!»? Чи використовував Я ці методи? (Ні.) Не маючи на увазі нічого з цього, Я просто сказав одне речення: «Отже, у тебе поганий характер», – і він був присоромлений і замовк. Я доніс Свою думку, не вдаючись до подальших пояснень. Якби розумна людина це почула, вона б миттєво зрозуміла, що це означає, і в майбутньому була б більш стриманою. Що ви думаєте про такий підхід? (Він хороший.) Чи було б доречно люто дивитися на нього й сперечатися? (Ні, не було б.) Якщо хтось каже: «Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати!», ти маєш сказати йому: «Якщо тобі було начхати на всіх до того, як ти повірив у Бога, це означає, що в тебе був поганий характер. Якщо тобі й досі хочеться на всіх начхати тепер, коли ти віриш у Бога, це означає, що в тебе ще гірший характер і щось не так із твоєю сутністю». Просто скажи це й спостерігай за їхньою реакцією та поведінкою. Це називається вдарити в найболючіше місце. Чи засмутяться нечестиві люди, почувши ці слова? Вони будуть пригнічені. Вони подумають: «Я думав, що досяг змін у своїй вірі в бога, і я навіть використовував ці слова, щоб похизуватися своєю кваліфікацією та виставити напоказ славне минуле, яке в мене було до того, як я повірив у бога. Я не очікував, що хтось із розумінням розвінчає ганебну таємницю за цією справою й викриє, що в мене поганий характер». Що означає поганий характер? М’яко кажучи, це означає, що їхня людськість не є доброю; грубо кажучи, це означає, що вони нікчемні. Які люди в суспільстві є нікчемними? (Хулігани, бандити, тирани й негідники.) Правильно, це ті люди. Щойно ти скажеш, що вони нікчемні і що їхній характер поганий, вони зрозуміють. Вони зрозуміють, що ти маєш на увазі хуліганів, бешкетників, тиранів і злих людей – ці терміни й типи людей. Чи буде їм добре, коли вони почують, що належать до цієї категорії? (Ні.) Їм зовсім не буде добре. І чи потрібно тобі буде ще щось казати? (Ні.) Цим одним реченням їхня ганебна таємниця буде розкрита. «Отже, ось що ти за людина. Ти досі хизуєшся тут, вихваляючись негативними речами, ніби вони позитивні. Що ти намагаєшся зробити? Це Божий дім, не хизуйся тут. Це не місце для твого хизування. Якщо ти хочеш хизуватися, то йди геть. Божий дім – це місце, де панує істина, а не місце, де ти можеш розгулювати й проголошувати свої лихі вчинки. Що ти маєш на увазі, виставляючи напоказ нечестиві й негативні речі в Божому Домі? Ти маєш на увазі, що Божа робота досягла в тобі результатів. Хіба Бог так казав? Ти не дякуєш Богові; ти хвалишся своїми лихими вчинками. Кого ти намагаєшся обдурити цими словами? Ти можеш обдурити трирічну дитину, але не можеш обдурити братів і сестер. Тобі це не зійде з рук!» Ось так їх розвінчують. Коли антихристи це почують, по-перше, вони відчують, що ти не маєш до них злості; по-друге, твої слова влучать у ціль; по-третє, ти не атакуватимеш їх; і по-четверте, ці слова – факти, і у твоїх словах не буде жодного перебільшення. Коли вони почують ці слова, то негайно стримаються. Чому вони стримаються? Твої слова збентежать їх і змусять відчути сором. Коли вони знову опиняться у твоїй присутності, їм буде соромно повторювати такі слова. І навіть якщо вони знову скажуть щось подібне, їм доведеться знайти слушну нагоду й перевірити, хто слухає. У будь-якому разі вони не наважаться сказати таке знову у твоїй присутності. Хіба це їх не скорило? Якщо ви зустрінете таку людину, чи наважитеся ви так із нею говорити? (Так.) Є спосіб поводитися з такими людьми. Вам не потрібно бути запальними чи грубими, просто скоріть їх посмішкою. Це називається розвінчанням і присоромленням сатани. Це називається бути непохитним у своєму свідченні. Твоя здатність розвінчати їх доводить, що ти побачив їх наскрізь, що тобі не подобаються такі люди, як вони, що ти ненавидиш таких людей, як вони, що ти дивишся на таких людей зверхньо. Ці люди належать до лав негативних персонажів, а ти – їхня повна протилежність. Перед тобою вони відчувають себе нижчими; ти сильніший і порядніший за них.

Коли антихристів обтинають, коли їх час від часу розвінчують брати й сестри, які два безсоромні речення вони вимовляють? («Ти ще замолодий мене обтинати!» «Якби я не вірив у бога, мені було б на всіх начхати!») Більшість людей не змогла б сказати ці два речення, чи не так? Які характеристики мають ці слова? Вони бандитські й мерзенні, з владною манерою розв’язності сатани та його нечестивим характером. Очевидно, ці слова не вийшли б із вуст нормальної людини, особливо не від того, хто прагне до істини. Само собою зрозуміло, що ті, хто говорить ці слова, мають порочний характер сатани. Вони злі, і вони антихристи. Вони не люблять істину, і вони шанують злі сили, насильство та порочні сили й характер сатани. Ці сутності можна помітити лише із цих двох речень, які вони говорять. Коли вони говорять ці слова, їхні характери й сутності викриваються. Серед звичайного, нормального, розбещеного людства кожен, хто часто говорить ці слова, – нікчемний, а кожен, хто не говорить цих слів попри те, що чув їх, хто думає, що ті, хто говорить ці слова, – ганебні й порочні, хто сам не міг би так говорити, хто не міг би сказати цих слів, хоч би як сильно він ненавидить когось, обурюється кимось і зверхньо на когось дивиться, і хто зневажає людей, які говорять ці слова, – такі люди досі мають певне почуття сорому й порядну сторону своєї людськості. Але ті, хто часто говорить ці слова, хто часто вважає ці слова найвищими принципами того, як вони вирішують справи й живуть, як люди, безсумнівно, є антихристами, що є частиною банди сатани. Дехто каже: «До того, як я повірив у Бога, я не знав, чи добрі ці слова, чи погані. Я використовував їх, коли був молодим, але перестав говорити їх пізніше, коли трохи постаршав і став зрілішим». Чи це антихристи? Ні. Коли люди молоді й нетямущі, коли вони вперше стикаються із суспільством і широким загалом, вони вважають ці слова добрими, словами з характером. Вони просто занадто молоді й незрілі. Коли вони трохи підростають і здатні розрізняти добро і зло, відрізняти добрих людей від поганих, вони більше не говорять цих слів. Такі люди досі мають трохи совісті й раціональності. Звідки береться ця крихта совісті й раціональності? Вона походить від їхньої здатності розрізняти добро і зло, знати, що є істинністю, а що – хибою, що є правильним, а що – неправильним, від того, що вони мають вибір і межі в тому, як вони діють, говорять, вирішують справи й живуть як люди. Вона походить від того, що вони не є сатанами, не є злими людьми, не є звірами, від того, що вони живуть, як люди, згідно зі стандартами й принципами, і є порядними людьми.

Завдяки розвінчанню антихристів викриваються всі їхні «слова мудрості», життєві девізи та часто вживані вислови. Коли ці речі викриваються, їхня природа-сутність також виходить на поверхню, дозволяючи іншим бачити її дедалі чіткіше. Якщо ці речі не розвінчуються, і люди вважають ці слова, які вони чують іноді або часто, звичайними словами й не розрізняють їх, вони не зможуть їх охарактеризувати. Якщо ти не можеш їх охарактеризувати, то яка користь від твого розуміння істини чи твого знання про правильне й неправильне? Чи можуть вони вплинути на твою позицію? Чи можуть вони вплинути на твій погляд? (Ні, не можуть.) Тоді ти не здатний розрізнити, що є нормальним виявом розбещеності, а що – проявом сутності антихриста. Коли ти можеш чітко розрізняти ці сутності, точно характеризувати й класифікувати їх, і чітко розрізняти різні прояви, вияви, характери та сутності позитивного й негативного, нормального й ненормального, лише тоді ти зможеш точніше розрізняти людей і речі. Інакше ти помилково вважатимеш прояв антихриста звичайною розбещеністю або нормальним виявом, і ти іноді помилково прийматимеш деякі звичайні вияви розбещеності за прояви сутності антихристів. Хіба це не плутанина? Скажімо, ти – лідер, і у твоїй сфері відповідальності є антихристи. Якщо ти дозволиш їм залишитися й виключиш звичайних братів і сестер, у яких є вияви розбещеності, хіба це не помилка? (Так.) Тому розуміння цих детальних і конкретних відмінностей має вирішальне значення.

Коли антихристи стикаються з обтинанням, їхні прояви сягають набагато далі, ніж те, що ми щойно обговорювали. Вони не просто скажуть кілька неприємних речень чи виявлять деяке невдоволення. Вони робитимуть більше й казатимуть більше неприємних слів. Ба більше, вони чинитимуть ще зліші вчинки – вчинки, що серйозно заважають роботі Божого дому й нормальному церковному життю. Тепер спробуйте побесідувати про те, що ще можуть робити антихристи, крім виголошення тих кількох фраз, що дозволяє людям чітко побачити й розпізнати, що вони – антихристи, що їхні вчинки й поведінка – це вчинки й поведінка антихристів, і що їхній характер – це характер антихристів. Так брати й сестри зможуть розпізнати й ідентифікувати цих людей як антихристів, перш ніж ті створять більші завади. Так, з одного боку, брати й сестри зможуть уникнути більшої шкоди для свого життя-входження, а з іншого – можна буде запобігти перериванням і завадам, які ці антихристи спричиняють роботі Божого дому. Хіба не краще якнайшвидше виявити, розв’язати, попередити й виправити цю проблему? (Так.) Тоді продовжуйте й бесідуйте. (Коли антихристів обтинають, вони не приймають істину й кажуть слова, щоб нападати на людей. Хто б не давав їм пораду, якщо це стосується їхнього статусу чи гордині, антихристи судитимуть ту людину в церкві й навіть спотворюватимуть істину, щоб захистити свій статус і гординю.) Є ще щось? (Якось я зустрів злого чоловіка, який погрожував зруйнувати будь-кого, хто зробить щось невигідне для нього. Тоді ми не розуміли істину, і нам бракувало розпізнання. Ми його боялися. У виконанні свого обов’язку він діяв самовільно й нерозважливо, і коли ми бачили деякі проблеми в його роботі й хотіли повідомити про них, він перешкоджав нам і не дозволяв подавати звіт. Ми не володіли істиною, тому тоді не наважувалися з ним сперечатися й не повідомили про нього своєчасно, що зрештою завдало великих збитків роботі церкви. Це сталося через наше невміння розпізнавати антихристів. Його виключили лише пізніше, коли він накоїв ще багато лихих учинків.) У цій справі ви не були непохитними у своєму свідченні й не захистили інтереси Божого дому, і ви дозволили роботі Божого дому зазнати збитків. Ви несете за це відповідальність. Тепер здається, що цю людину правильно виключили й не вчинили з нею несправедливо. Якщо ви знову зустрінете таку людину в майбутньому, чи зможете ви її розпізнати? (Через Божу бесіду я відчуваю трохи більше ясності щодо цього аспекту істини про розпізнання антихристів.)

Чому Божий дім хоче виключати антихристів? Чи було б добре залишити їх і дозволити їм надавати послуги? Чи було б добре дати їм шанс покаятися? (Ні, не було б.) Чи є хоч якийсь шанс, що вони могли б прагнути до істини? (Антихристи не можуть прагнути до істини.) Тепер ви виявили, що антихристи – це злі люди, які від сатани й не можуть покаятися, і саме тому їх виключають. Нікого не виключають легковажно. Божий дім знову й знову виявляє терпіння, неодноразово даючи їм можливості покаятися й залишаючи їм простір, щоб не звинуватити добрих людей несправедливо і щоб нікого не виключити й не погубити легковажно. Їм нелегко вірити в Бога стільки років; Божий дім терпимий до кожного, доки його не розгледять наскрізь, доки його повністю не викриють. Але чи можуть антихристи покаятися? Вони не можуть покаятися. Роль, яку вони відіграють у Божому домі, – це роль слуг сатани, які руйнують, переривають роботу Божого дому й заважають їй. Навіть якщо вони мають якісь дари й талант, вони не змогли б наполегливо працювати, щоб добре виконувати свій обов’язок, або стати на правильний шлях. Навіть якщо антихристи мають якісь корисні аспекти, вони абсолютно не зроблять позитивного внеску в Божу роботу в Божому домі. Вони не роблять нічого, крім того, що переривають Божу роботу, заважають їй і підривають її, і вони не роблять добрих справ. Ти тримав їх, щоб спостерігати за ними, і давав їм шанс покаятися, але вони були нездатні до покаяння. Зрештою, було ухвалено рішення виключити їх. Перш ніж виключити їх, ти вже розгледів наскрізь той факт, що такі люди були антихристами, які радше помруть, ніж покаються, що вони були ворожі до Бога й істини. Унаслідок цього їх виключили. Чи виключили б їх, якби вони були добрими людьми? Чи виключили б їх, якби вони могли прийняти істину й покаятися? Щонайбільше їх би звільнили від обов’язку й відправили на духовні роздуми й розмірковування, їх би не виключили. Коли Божий дім вирішує когось виключити, це означає, що ця людина була б лихом у Божому Домі, якби їй дозволили залишитися. Вона не робила б добрих справ, вона б лише спричиняла переривання й завади та чинила всілякі погані речі. У якій би церкві вона не була, та церква була б нею стурбована до такого стану, що була б розсіяна, як пісок, робота застопорилася б, більшість людей відчувала б сильну зневіру й втрачала б віру в Бога, а деякі люди навіть хотіли б припинити свою віру й не могли б далі виконувати свої обов’язки. У чому причина цього? Це спричинено завадами антихриста. З антихристом треба розібратися, його треба вичистити й виключити, щоб ця церква мала хоч якусь надію, щоб церковне життя стало нормальним і щоб обрані Богом люди стали на правильний шлях віри в Бога. Дехто каже: «Бог є любов, тому ми також маємо давати антихристам шанс покаятися». Ці слова звучать дуже гарно, але чи так усе насправді? Уважно поспостерігайте: хто з антихристів і злих людей, яких виключили, пізніше пізнав себе і зміг прагнути до істини й любити її? Хто з них покаявся? Ніхто з них не покаявся, і всі вони вперто відмовлялися визнавати свої гріхи, і скільки б років потому ти знову їх не бачив, вони залишаються такими самими, досі чіпляються за ті речі, що сталися раніше, і не відпускають їх, намагаючись виправдати й вигородити себе. Їхній характер зовсім не змінився. Якщо ти приймеш їх назад і дозволиш їм відновити церковне життя й виконувати обов’язок, вони однаково перериватимуть роботу церкви й заважатимуть їй. Так само, як Павло, вони робитимуть ті самі старі помилки, звеличуючи себе й свідчачи про себе. Вони зовсім не можуть іти шляхом прагнення до істини, і вони йтимуть своїм старим шляхом, шляхом антихриста, шляхом Павла. Це основа для виключення антихристів.

Через свою злостиву природу антихристи не скоряються нікому, хто прагне до істини. Вони дивляться зверхньо на будь-яких лідерів і працівників, які можуть виконувати якусь реальну роботу, і навіть навішують на всіх лідерів і працівників ярлик неправдивих, ніби лише вони мають рацію, а всі інші помиляються. Як би їм не бесідували про істину, вони зовсім не приймуть обтинання й однаково дотримуватимуться власних поглядів. Якщо хтось, хто їх обтинає, не зможе повністю їх переконати, вони цього не приймуть. Вони вважають, що обтинання марне й не має нічого спільного з істиною. Такий їхній погляд. Вони завжди дотримуються власних поглядів, тому їм дуже важко прийняти істину, і водночас вони судять і засуджують тих, хто їх обтинає. Який характер виявляють антихристи в тому, як вони ставляться до обтинання? Чи можете ви побачити, у чому полягає природа-сутність антихриста? Однією з головних рис природи антихристів є порочність. Що означає «порочність»? Це означає, що у них особливо мерзенне ставлення до істини: вони не тільки не підкоряються їй, і не тільки відмовляються її приймати, але навіть засуджують тих, хто їх обтинає. Таким є порочний характер антихристів. Антихристи вважають, що той, хто погоджується на обтинання, вразливий до знущань, і що люди, які завжди обтинають інших, – це ті, хто завжди хоче дражнити та цькувати людей. Отже, антихрист буде чинити опір тому, хто обтинає його, і спричинятиме цій людині неприємності. І хто б не піднімав тему недоліків або зіпсованості антихриста, або спілкувався з ним про істину й Божі наміри, або змушував його пізнати самого себе, він думає, що ця людина переслідує його і вважає його неприємним. Він щиро ненавидить таку людину, і помститься їй та ускладнить їй життя. Ось ще один прояв того, як антихристи ставляться до обтинання, про який ми побесідуємо. Вони ненавидять кожного, хто їх обтинає та розвінчує. Це дуже очевидний прояв в антихристах. Які люди мають такий порочний характер? Злі люди. Річ у тім, що антихристи – це злі люди. Тому лише злі люди та антихристи мають такий порочний характер. Коли порочна людина стикається з будь-яким доброзичливим напучуванням, звинуваченням, повчанням чи допомогою, її позиція полягає не в тому, щоб виявити вдячність або смиренно прийняти це, а в тому, щоб розлютитися від сорому й відчути надзвичайну ворожість, ненависть і навіть бажання відплатити. Дехто обтинає та розвінчує антихриста, кажучи: «Останнім часом ти безчинствуєш, не дієш за принципом і постійно хизуєшся собою, виконуючи свій обов’язок. Ти працюєш заради статусу й повністю занапастив свій обов’язок. Хіба ти вчинив правильно перед Богом? Чому ти не шукав істини, виконуючи свій обов’язок? Чому ти не діяв за принципом? Чому ти не прийняв цього, коли брати й сестри бесідували з тобою про істину? Чому ти їх проігнорував? Чому ти продовжував робити, як тобі заманеться?» Ці кілька «чому», ці слова, що розвінчують вияв їхньої розбещеності, – вони зачіпають їх за живе: «Чому? Немає ніякого “чому” – я роблю, що хочу! Що дає тобі право мене обтинати? Хто ти такий, щоб це робити? Я свавільний; що ти мені зробиш? Я дожив до такого віку, що ніхто не сміє так зі мною говорити. Лише я можу так говорити з іншими; ніхто інший не може так говорити зі мною. Хто сміє мене повчати? Не народилася ще та людина, яка могла б мене повчати! Невже ти справді думаєш, що можеш мене повчати?» Глибоко в їхніх серцях зароджується ненависть, і вони шукають нагоди для помсти. У своїй голові вони розраховують: «Чи має ця людина, що мене обтинає, владу в церкві? Якщо я помщуся їй, чи заступиться хтось за неї? Якщо я змушу її страждати, чи розбиратиметься зі мною церква? У мене є рішення. Я не буду їй мститися, я зроблю щось у цілковитій таємниці. Я зроблю щось із її родиною, щоб завдати їй страждань і сорому, і так я позбудуся цієї образи. Я мушу помститися. Я не можу зараз залишити цю справу. Я почав вірити в бога не для того, щоб мною попихали, і я прийшов сюди не для того, щоб люди знущалися з мене, як їм заманеться; я прийшов, щоб здобути благословення й увійти в Царство Небесне! Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора. Люди мусять мати хребет, щоб боротися за своє достоїнство. Як ти смієш мене розвінчувати? Це знущання! Тепер, коли ти не ставишся до мене як до важливої особи, я влаштую тобі пекло, і я змушу тебе нести наслідки. Поборімося й побачимо, хто з нас лютіший!» Лише кілька простих слів розвінчання розлючують антихристів і викликають у них таку велику ненависть, змушуючи їх іти на такі крайнощі заради помсти. Їхній порочний характер повністю оголюється. Звісно, коли вони мстяться комусь через ненависть, це спричинено не тим, що вони відчували до тієї людини ненависть або стару образу, а тим, що та людина розвінчала їхні помилки. Це показує, що сам акт розвінчання антихриста, хай би хто це робить і хай би в яких стосунках з антихристом перебуває, може викликати його ненависть і спровокувати його помсту. Незалежно від того, хто це, чи розуміє він істину, чи є він лідером, працівником або звичайним представником обраних Богом людей, – якщо хтось розвінчує ц обтинає антихриста, той ставитиметься до цієї людини як до ворога. Він навіть відкрито скаже: «Я розправлюся з кожним, хто мене обтинає. Хто б мене не обтинав, не розкривав мої особисті таємниці, не змусив дім божий мене виключити або не позбавив мене моєї частки благословень, я ніколи не дам йому спокій. Таким я є у мирському світі: ніхто не сміє створювати мені проблем. Не народилася ще та людина, яка б наважилася мене потурбувати!» Ось такі безжальні слова виголошують антихристи, коли стикаються з обтинанням. Коли вони виголошують ці безжальні слова, це не для того, щоб залякати інших, і не для того, щоб виговоритися для самозахисту. Вони справді здатні коїти зло й вдаватимуться до будь-яких доступних їм засобів. Це порочний характер антихристів. Коли деякі лідери й працівники стикаються з такими антихристами, у низ немає сміливості розвінчувати їх або вживати проти них заходів, і антихристи зрештою стають ще гіршими. Їхнє лиходійство стає ще більш нахабним, вони й далі намагаються вводити людей в оману й заважати їм, і врешті-решт вони вводять в оману й контролюють більшість із них. Саме це призводить до лиха. Коли деякі антихристи дізнаються, що їхні лихі вчинки були розвінчані або про них повідомили вищому керівництву брати й сестри, вони мстяться й видають їх великому червоному дракону – вони видають їх сатанинському режиму. Це порочний характер, чи не так? І, враховуючи, що антихристи такі порочні, чи справді вони вірять у Бога? Абсолютно ні. Вони – слуги сатани, і вони прийшли, щоб заважати церкві; вони – злі демони, що пролізли в Божий дім і не роблять нічого, крім того, що переривають і підривають роботу Бога, і вони опираються Богу. Отже, антихристи – це вороги Бога й Божих обранців. Ставитися до антихристів, злих демонів, як до братів і сестер, було б грубою помилкою; треба бути сліпим, щоб так робити. Якщо антихриста поливають, годують і підтримують, ніби він брат чи сестра, або якщо його просувають і дають йому важливу роль, ніби він той, хто прагне до істини, то лідер коїть велике зло. Він бере участь у злі антихриста, і його слід відсіяти. Такі неправдиві лідери є поплічниками антихристів, і справедливо сказати, що вони самі є антихристами, яких треба вичистити й виключити.

Коли антихристів обтинають, їхнє ставлення – це не прийняття й слухняність. Натомість вони чинять опір і відчувають відразу, що породжує ненависть. Глибоко в серці вони ненавидять усіх, хто їх обтинає, усіх, хто розкриває їхні особисті таємниці й розвінчує їхній справжній стан. До якої міри вони тебе ненавидять? Вони скрегочуть зубами від ненависті, бажають, щоб ти зник з їхніх очей, і відчувають, що ви двоє не можете співіснувати. Якщо антихристи так ставляться до людей, то чи можуть вони прийняти Божі слова, які їх розвінчують і засуджують? Ні, не можуть. Хто б їх не розвінчував, вони ненавидітимуть його лише за те, що він їх розвінчує і неприхильний до них, і вони мститимуться. Вони б хотіли, щоб людина, яка їх обітнула, зникла з їхніх очей. Їм нестерпно бачити, що в цієї людини все добре. Якби ця людина померла або з нею трапилося лихо, вони були б щасливі; доки ця людина жива й досі виконує свій обов’язок у Божому домі, і все йде як завжди, вони відчувають у серці страждання, неспокій і роздратування. Коли в них немає способу комусь помститися, вони таємно проклинають його або навіть моляться, щоб Бог навів на ту людину покарання й відплату, і щоб Бог задовольнив їхні скарги. Щойно в антихристів зароджується ця ненависть, це призводить до низки дій. Ці дії охоплюють помсту й прокльони, і, звісно, деякі інші дії, як-от підставу, наклеп і засудження інших, що випливають із ненависті. Якщо хтось їх обтинає, вони таємно шкодитимуть тій людині за її спиною. Коли та людина називає щось правильним, вони назвуть це неправильним. Вони спотворять усі позитивні речі, які робить та людина, і зроблять їх негативними, поширюючи цю брехню й спричиняючи завади за її спиною. Вони підбурюватимуть і залучатимуть інших, хто є нетямущим і не може розгледіти речі наскрізь або розпізнати їх самостійно, щоб ці люди стали на їхній бік і підтримали їх. Очевидно, що людина, яка їх обтинає, не зробила нічого поганого, але вони однаково хочуть приписати їй якісь провини, щоб усі помилково повірили, ніби вона робить такі речі, а потім змусити всіх об’єднатися, щоб відкинути цю людину. Антихристи так заважають церковному життю й заважають людям у виконанні їхнього обов’язку. Яка їхня мета? Влаштувати неприємності людині, яка їх обтинає, і змусити всіх покинути цю людину. Є також деякі антихристи, які кажуть: «Ти обітнув мене й влаштував мені неприємності, тому я тобі попуску не дам. Я дам тобі відчути, як це – бути обітнутим і покинутим. Як ти ставишся до мене, так і я ставитимуся до тебе. Якщо ти не даси попуску мені, то не думай, що сам його отримаєш!» Коли антихристи коять зло, деякі лідери й працівники викликають їх на розмову, кажуть їм, що вони мусять покаятися, і читають їм Божі слова, щоб допомогти їм і підтримати їх. Вони не тільки не приймають цього, а й поширюють безпідставні чутки, ніби лідер не виконує жодної реальної роботи й ніколи не використовує Боже слово для розв’язання проблем. Насправді лідер щойно виконав таку роботу, але вони розвертаються, спотворюють факти й обмовляють людину, яка їм допомагає. Хіба це не порочно? З широко розплющеними очима ці злі люди й антихристи стверджують, що позитивні речі є негативними, що їхні провини, помилки, нечестиві вчинки й злостиві дії є позитивними речами, які відповідають істині. Яку б велику помилку вони не зробили, виконуючи свій обов’язок, яку б велику шкоду вони не завдали роботі церкви, вони зовсім не визнають цього й не ставляться до цього серйозно. Коли вони про це говорять, то применшують це й замовчують. Людина, яка обтинає їх через цю справу, стає в їхніх очах грішником і натомість стає об’єктом критики. Хіба це не називання білого чорним? Коли деяких антихристів обтинає лідер або працівник, вони навіть висувають неправдиві зустрічні звинувачення, кажучи: «Які б помилки не робили ми, брати й сестри, усі вони спричинені невіглаством і тим, що лідери й працівники не виконують добре свою роботу. Якби лідери й працівники знали, як виконувати свою роботу, вчасно нагадували нам і добре керували, то хіба збитки дому божого не зменшилися б? Тому, які б помилки ми не робили, у всьому винні лідери й працівники, і вони мають нести найбільшу відповідальність». Хіба це не висування неправдивих зустрічних звинувачень? Ці неправдиві зустрічні звинувачення – це називання білого чорним і форма помсти.

Антихристи мають надзвичайно порочні характери. Якщо ти спробуєш їх обітнути або розвінчати, вони ненавидітимуть тебе й вчепляться в тебе зубами, ніби отруйні змії. Як би ти не намагався, ти не зможеш їх скинути чи струсити. Коли ви стикаєтеся з такими антихристами, чи відчуваєте ви страх? Деякі люди справді бояться й кажуть: «Я не наважуюся їх обтинати. Вони такі люті, як отруйні змії, і якщо вони обів’ються навколо мене, мені кінець». Що це за люди? Вони занадто малого духовного зросту, вони ні на що не здатні, вони не є добрими воїнами Христа й не можуть давати свідчення про Бога. Отже, що вам слід робити, коли ви стикаєтеся з такими антихристами? Якщо вони погрожують тобі або намагаються позбавити тебе життя, чи боявся б ти? У таких ситуаціях ти мусиш швидко об’єднатися зі своїми братами й сестрами, піднятися, розслідувати, зібрати докази й розвінчати антихриста, доки його не вичистять із церкви. Це докорінне розв’язання проблеми. Коли ти виявляєш антихриста й чітко ідентифікуєш, що він має риси злої людини та здатний мучити інших і мститися їм, не чекай, доки він скоїть зло, і збирай докази, перш ніж розбиратися з цим. Це пасивно й уже призведе до певних збитків. Найкраще, коли антихристи демонструють, що вони мають риси злої людини, і виявляють свій підступний і злостивий характер, і збираються діяти, – розібратися з ними, вжити заходів, вичистити й виключити їх. Це найрозумніший підхід. Деякі люди бояться помсти від антихристів і не наважуються їх розвінчувати. Хіба це не безглуздо? Ти не здатний захистити інтереси Божого дому, що по суті показує, що ти невірний Богу. Ти боїшся, що антихрист може знайти привід, щоб помститися тобі, – у чому проблема? Можливо, ти не віриш у Божу праведність? Хіба ти не знаєш, що в Божому домі панує істина? Навіть якщо антихристу вдасться вхопитися за деякі проблеми розбещеності в тобі й підняти через це галас, ти не маєш боятися. У Божому домі проблеми розв’язуються на основі істин-принципів. Вчинення переступів не означає, що хтось є злою людиною. Божий дім ніколи не розбирається з кимось через скороминущий вияв розбещеності або випадковий переступ. Божий дім розбирається з тими антихристами й злими людьми, які постійно створюють завади й коять зло, і які не приймають ані крихти істини. Божий дім ніколи не скривдить добру людину. Він ставиться до всіх справедливо. Навіть якщо неправдиві лідери або антихристи несправедливо звинуватять добру людину, Божий дім виправдає її. Церква ніколи не вичистить добру людину й не розбиратиметься з доброю людиною, яка може розвінчати антихристів і має почуття справедливості. Люди завжди бояться, що антихристи знайдуть привід, щоб помститися їм. Але хіба ви не боїтеся образити Бога й наразитися на Його цурання? Якщо ти боїшся, що антихрист знайде привід, щоб помститися тобі, чому б не скористатися доказом лихих учинків того антихриста, щоб повідомити про них і розвінчати його? Роблячи так, ти здобудеш схвалення й підтримку обраних Богом людей, і, що найважливіше, Бог пам’ятатиме твої добрі вчинки й справедливі діяння. Тож чому б не зробити цього? Обрані Богом люди мають завжди пам’ятати про Боже доручення. Очищення від злих людей і антихристів – це найважливіша битва в боротьбі проти сатани. Якщо цю битву виграти, це стане свідченням переможця. Боротьба проти сатан і злих дияволів – це досвідне свідчення, яке слід мати обраним Богом людям. Це істина-реальність, якою мусять володіти переможці. Бог дарував людям так багато істини, вів тебе так довго й так багато забезпечував тебе, щоб ти давав свідчення й захищав роботу церкви. Виявляється, коли злі люди й антихристи чинять лихі вчинки й заважають роботі церкви, ти стаєш боязким і відступаєш, тікаючи, закривши голову руками, – ти нікчема. Ти не можеш перемогти сатан, ти не засвідчив, і Бог гидує тобою. У цей критичний момент ти мусиш піднятися й вести війну проти сатан, розвінчувати лихі вчинки антихристів, засуджувати й проклинати їх, не даючи їм місця для сховку й вичищаючи їх із церкви. Лише це можна вважати перемогою над сатанами й кінцем їхньої долі. Ти – один з обраних Богом людей, послідовник Бога. Ти не можеш боятися викликів; ти мусиш діяти згідно з істинами-принципами. Ось що означає бути переможцем. Якщо ти боїшся викликів і йдеш на компроміси, бо боїшся помсти від злих людей або антихристів, то ти не є послідовником Бога, і ти не є одним з обраних Богом людей. Ти – нікчема, гірший навіть за прислужників. Деякі боягузи можуть сказати: «Антихристи такі грізні; вони здатні на все. А що, як вони помстяться мені?» Це безтолкові розмови. Якщо ти боїшся помсти від антихристів, де твоя віра в Бога? Хіба Бог не захищав тебе протягом стількох років твого життя? Хіба антихристи також не в Божих руках? Якщо Бог не дозволить, що вони можуть тобі зробити? Ба більше, якими б злими не були антихристи, на що вони насправді здатні? Хіба не надто легко для обраних Богом людей об’єднатися, розвінчати їх і розібратися з ними? Тож навіщо боятися антихристів? Такі люди – нікчеми й не гідні слідувати за Богом. Іди додому, виховуй своїх дітей і живи своїм життям. Перед лицем антихристів, що заважають роботі церкви й шкодять обраним Богом людям, як мають обрані Богом люди реагувати на їхні лихі вчинки? Як ті, хто слідує за Богом, мають бути непохитними у своєму свідченні? Як їм слід боротися проти сил сатани й антихристів? Чи коришся ти й чи вірний ти Богу, чи сидиш осторонь і зраджуєш Бога, – усе це повністю викриється, коли антихристи заважатимуть, коїтимуть зло й опиратимуться Богу. Якщо ти не той, хто кориться Богу й вірний Йому, то ти той, хто зраджує Його. Іншого варіанта немає. Деякі безтолкові особи й ті, кому бракує розпізнання, обирають зайняти проміжну позицію й стають спостерігачами, що тримаються осторонь. В очах Бога цим людям бракує вірності Богу, і вони є Його зрадниками. Деякі безтолкові особи через своє боягузтво бояться мук від антихристів і в серці безперестанку запитують: «Що мені робити?». Це не те питання, яке ти маєш ставити. Що ти маєш робити? (Виконувати власні обов’язки, повністю розвінчувати лихі вчинки антихристів, давати змогу нашим братам і сестрам вчитися практикувати розпізнання й відкидати антихристів. Ми не маємо турбуватися про власну безпеку. Найважливіше, про що ми маємо думати, – це як виконати свій обов’язок, коли злі люди заважають роботі церкви.) А якщо це торкнеться твоєї родини? (Ми маємо без вагань виконувати свій обов’язок. Ми не маємо відкидати свій обов’язок або не бути непохитними у своєму свідченні через емоційну турботу про безпеку нашої родини.) Правильно. Перш за все, ти мусиш бути непохитним у своєму свідченні й боротися проти антихристів і злих людей до кінця, роблячи так, щоб у них не було місця в Божому домі. Якщо вони бажають трудитися, нехай роблять це за правилами й роблять усе, що можуть. Якщо вони не бажають трудитися, то всі мають об’єднатися й виключити їх, щоб вони не могли переривати роботу церкви в Божому домі, заважати їй або руйнувати її. Це перше, що ти маєш робити, і свідчення, у якому ти маєш бути непохитним. Крім того, ти маєш розуміти, що твоя родина й твоє життя – усе в Божих руках, і сатана не наважується діяти необачно. Бог сказав: «Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не має права навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом». До якої міри ти можеш вірити в ці слова? Боротьба проти антихристів і злих людей виявляє обсяг твоєї віри. Якщо ти маєш щиру віру в Бога, то ти маєш справжню віру. Якщо ти маєш лише невелику віру в Бога, і ця віра невизначена й порожня, то ти не маєш справжньої віри. Якщо ти не віриш, що Бог може володарювати над усім цим і що сатана перебуває під Божим пануванням, і ти досі боїшся антихристів і злих людей, можеш терпіти, як вони коять зло в церкві, як вони заважають роботі церкви й руйнують її, і можеш іти на компроміси із сатаною або благати його про милість, щоб захистити себе, не наважуючись піднятися й боротися з ними, і ти став дезертиром, безвідмовною людиною й стороннім спостерігачем, то тобі бракує щирої віри в Бога. Твоя віра в Бога стає під знаком питання, що робить твою віру жахливо жалюгідною! Коли ти бачиш, як антихристи й злі люди спричиняють завади й переривання в Божому домі, але залишаєшся байдужим; коли ти зраджуєш інтереси Божого дому й обраних Ним людей, щоб захистити власне життя, свою родину й усі свої інтереси, то ти стаєш зрадником, юдою. Це просто й зрозуміло. Ми часто бесідуємо про антихристів і злих людей та аналізуємо їх, обговорюючи, як їх розпізнавати й упізнавати, – усе це з метою чітко побесідувати про істину й дати людям розпізнання проти злих людей і антихристів, щоб вони могли їх розвінчувати. Так обрані Богом люди більше не будуть введені в оману або збентежені антихристами, і вони зможуть звільнитися від впливу й кайданів сатани. Однак деякі люди досі мають у серці філософії світських справ. Вони не намагаються розпізнавати злих людей і антихристів; натомість вони відіграють роль безвідмовних людей. Вони не борються проти антихристів, не встановлюють із ними чітких меж і обирають розмитий, проміжний підхід, щоб захистити власні інтереси. Вони дозволяють цим дияволам – цим злим людям і антихристам – залишатися в Божому домі, накликаючи біду вирощуванням дияволів. Вони дозволяють цим дияволам безкарно заважати роботі церкви й братам та сестрам виконувати свої обов’язки. Яку роль відіграють такі люди? Вони стають щитом для антихристів і їхніми поплічниками. Хоча ти, можливо, не робиш того самого, що й антихристи, і не коїш тих самих лихих учинків, ти маєш частку в їхніх лихих учинках – ти засуджений. Ти терпиш і прикриваєш антихристів, дозволяєш їм сіяти хаос навколо тебе, не вживаючи жодних заходів і нічого не роблячи. Хіба ти не маєш частки у злі антихристів? Ось чому деякі неправдиві лідери й безвідмовні люди стають поплічниками антихристів. Кожен, хто бачить, як антихристи заважають роботі церкви, але не розвінчує їх і не встановлює з ними чітких меж, стає їхнім слугою й поплічником. Їм бракує покори й вірності Богу. У критичні моменти битви між Богом і сатаною вони стають на бік сатани, захищаючи антихристів і зраджуючи Бога. Такі люди огидні для Бога.

Коли антихристи стикаються з обтинанням, вони часто чинять великий опір, а потім починають щосили виправдовуватися й вдаються до софістики та красномовства, щоб уводити людей в оману. Це досить поширене явище. Прояв відмови антихристів від прийняття істини повністю розвінчує їхню сатанинську природу, що полягає в ненависті до істини та відразі до неї. Вони – чисто сатанинського роду. Хоч би що роблять антихристи, їхній характер і сутність викриваються. Особливо в Божому домі все, що вони роблять, суперечить істині, засуджується Богом і є лихим вчинком, що чинить опір Богові, і всі ці їхні вчинки повністю підтверджують, що антихристи – це сатани та злі демони. Тому, коли доходить до обтинання, вони категорично не приймають його з радісною покірністю та готовністю; радше, крім опору й протистояння, вони також ненавидять обтинання, ненавидять тих, хто їх обтинає, і ненавидять тих, хто розвінчує їхню природу-сутність та їхні лихі вчинки. Антихристи вважають, що той, хто їх викриває, просто завдає їм клопоту, тому вони конкурують і борються з кожним, хто їх розвінчує. Через такий вид природи антихристів вони ніколи не будуть добрими до тих, хто їх обтинає; вони також не будуть терпіти або зносити тих, хто це робить, і тим більше не будуть відчувати вдячність або хвалити тих, хто це робить. Навпаки, якщо хтось обтинає їх та змушує їх втрачати гідність і обличчя, вони таїтимуть ненависть до цієї людини у своєму серці й захочуть знайти можливість помститися їй. Яку ненависть вони мають до інших! Ось що вони думають і що вони відкрито скажуть перед іншими: «Сьогодні ти обтинав мене, що ж, тепер наша ворожнеча висічена на камені. Ти йди своєю дорогою, а я піду своєю, але я клянусь, що помщуся! Якщо ти зізнаєшся мені у своїй вині, схилиш переді мною голову або станеш на коліна й благатимеш мене, я пробачу тобі, а інакше я ніколи цього не забуду!». Незалежно від того, що говорять або роблять антихристи, вони ніколи не розглядають чиєсь доброзичливе обтинання або чиюсь щиру допомогу як прихід Божої любові та спасіння. Натомість вони розглядають це як ознаку приниження та як момент, коли їх найбільше соромлять. Це показує, що антихристи взагалі не приймають істину, що в їхньому характері відчувати огиду до істини й ненавидіти її. Чи зустрічали ви коли-небудь злих людей або антихристів, які мстилися іншим за те, що їх обтинали? (Так.) Як вони мстилися? Чи був їхній спосіб помсти жахливим? (Так, він був жахливим. Якось я зустрів антихриста, який скоїв у церкві кілька лихих вчинків, і після того, як лідер церкви розвінчав його поведінку, він почав поширювати в церкві безпідставні чутки, кажучи, що цей лідер не виконує жодної справжньої роботи і що він говорить слова й доктрини, щоб змусити людей прийти до нього. Згодом, коли ми пішли розвінчувати цього антихриста, спочатку він міг маскуватися, але коли ми продовжили його розвінчувати, він почав нам погрожувати, кажучи: «За моїм будинком – поліцейський відділок, вони часто до мене заходять». Він мав на увазі, що якщо ми знову його розвінчаємо, він заявить на нас у поліцію. Його порочність викрилася.) (Якось я зіткнувся з антихристом. Одна сестра написала листа зі скаргою на нього, і коли він побачив цей лист, так сталося, що в місці, де жила ця сестра, виникла небезпечна ситуація, тож він зібрав усіх основних працівників церкви й сказав: «Чому небезпечна ситуація раптово виникла там, де живе ця сестра, після того, як вона написала листа зі скаргою на мене? Бог, безумовно, не робить марної роботи; можливо, він збирається когось викрити!» Потім він сказав кілька підбурливих слів, які змусили всіх звинуватити сестру, вважаючи, що з нею щось не так. Зрештою, цю сестру відсторонили й відіслали, а її листа відклали й не розглянули. Згодом ми порівняли те, що антихрист казав від початку до кінця, і виявили, що кожному з нас він говорив різне. Ми побачили, що він був жахливо зловісним і лукавим. Нарешті, через бесіду ми розпізнали його, і справу було вирішено справедливо.) Тепер підтверджено, що всі антихристи – це злі люди, і доки злі люди володіють владою, усі вони є антихристами.

Коли антихристи спричиняють завади в церкві, це добре чи погано? (Погано.) У якому сенсі погано? Чи Бог помилився? Чи Бог не догледів і дозволив антихристам проникнути в Божий дім? (Ні.) То що ж відбувається? (Бог дозволяє антихристам проникати в церкву, щоб ми зростали в розпізнанні, вчилися бачити наскрізь їхню природу-сутність, ніколи більше не дозволяли сатані себе обдурити й були здатні бути непохитними у своєму свідченні про Бога. Це Боже спасіння для нас.) Ми завжди говоримо про те, наскільки нечестивий, порочний і злостивий сатана, про те, що сатана відчуває відразу до істини й ненавидить її, але чи можеш ти це побачити? Чи можеш ти побачити, що сатана робить у духовному світі? Як він говорить і діє, яке його ставлення до істини й до Бога, у чому полягає його нечестя – нічого із цього ти побачити не можеш. Отже, хоч би як ми казали, що сатана нечестивий, що він опирається Богові й що він відчуває відразу до істини, у твоїй свідомості це лише твердження. За ним немає справжнього образу. Це занадто пустопорожньо й непрактично; це не може слугувати практичним орієнтиром. Але коли людина стикається з антихристом, вона трохи чіткіше бачить нечестивий, порочний характер сатани та його сутність, що полягає у відразі до істини, і її розуміння сатани стає трохи гострішим і практичнішим. Без цих реальних постатей і прикладів, з якими люди могли б стикатися й бачити їх, їхнє так зване розуміння істини було б невиразним, пустопорожнім і непрактичним. Але коли люди по-справжньому стикаються із цими антихристами та злими людьми, вони можуть бачити, як ті коять зло й опираються Богові, і вони можуть розпізнати природу-сутність сатани. Вони бачать, що ці злі люди й антихристи – це перевтілений сатана, що вони – живі сатани, живі дияволи. Контакт з антихристами та злими людьми може мати такий ефект. Коли сатана перевтілюється в злу людину або антихриста, можливості його плотського тіла обмежені, але він однаково може зробити так багато поганих речей, спричинити стільки клопоту й бути таким нечестивим і підступним у своїх діях. Тому зло, яке коїть сатана в духовному світі, має бути в сто чи тисячу разів більшим за суму зла, скоєного всіма злими людьми й антихристами, що живуть у плоті. Отже, уроки, які люди засвоюють, стикаючись зі злими людьми й антихристами, дуже допомагають їм розвинути розпізнання й чітко побачити обличчя сатани. Вони дають людям змогу навчитися розрізняти, що є позитивним, а що – негативним, що ненависне Богові, а що Йому до вподоби, що є істиною, а що – облудою, що є справедливістю, а що – нечестям, що саме Бог ненавидить і що саме Він любить, і яких людей Бог відкидає та відсіює, а яких Він схвалює й кого здобуває. Марно намагатися зрозуміти ці питання, розглядаючи їх лише як доктрини. Треба пережити багато чого, особливо введення в оману та завади з боку злих людей і антихристів. Лише маючи справжнє розпізнання, людина може зрозуміти ці численні істини й дійти до глибшого та практичнішого розуміння того, чого вимагає Бог і що Він хоче здобути. Хіба це не веде до глибшого розуміння Божих намірів? Хіба це не може зробити тебе більш упевненим у тому, що Бог є істиною і Тим, Хто є найлюбішим? (Так.) Бог дає людям змогу засвоювати уроки й розвивати розпізнання в процесі переживання різних речей, і Він, безумовно, також тренує людей, водночас викриваючи людей кожного сорту. Коли деякі люди стикаються зі злою людиною або антихристом, вони не наважуються розвінчувати чи розпізнавати їх і не наважуються вступати з ними в контакт. Вони бояться й просто намагаються уникати їх, ніби побачили отруйну змію. Такі люди занадто безхребетні, щоб засвоювати уроки, і в них не розвинеться розпізнання. Деякі люди, стикаючись зі злою людиною або антихристом, не звертають уваги на засвоєння уроків чи здобуття розпізнання; вони дозволяють своїй запальності керувати їхнім ставленням до них, і коли настає час розвінчати й розпізнати антихриста, вони не можуть бути корисними чи зробити щось практичне. Деякі люди бачать, як антихрист коїть багато зла, і в душі відчувають до цього відразу, але вважають, що нічого не можуть із цим вдіяти, що в них зв’язані руки. Унаслідок цього антихрист довільно грається ними, а вони продовжують це терпіти й миряться із цим. Вони дозволяють антихристу діяти нерозважливо й заважати роботі церкви, і не повідомляють про них і не розвінчують їх. Вони не виконали своєї відповідальності й обов’язку як люди. Коротко кажучи, коли злі люди й антихристи сіють хаос і роблять, що заманеться, це викриває людей усякого сорту, і, звісно, це також слугує для тренування тих, хто прагне до істини й має почуття справедливості, даючи їм змогу зростати в розпізнанні та проникливості, чогось навчитися й зрозуміти із цього Божі наміри. Які з Божих намірів вони починають розуміти? Їх спонукають побачити, що Бог не спасає антихристів, а просто використовує їх для надання послуг, і що коли антихристи закінчують надавати свої послуги, Бог викриває, відсіює і, зрештою, карає їх, бо вони – злі люди й від сатани. Ті, кого спасає Бог, – це група людей, які попри свої розбещені характери люблять позитивні речі, визнають, що Бог є істиною, коряться Його володарюванню та влаштуванням і які, вчинивши переступ, здатні щиро покаятися. Ці люди можуть приймати обтинання, суд і кару, і тим паче вони можуть правильно ставитися до того, що інші люди розвінчують їх або вказують на їхні проблеми. Ті, хто, хай би як Бог працює, може це прийнятий скоритися цьому та чогось із цього навчитися, – це і є та група людей, які справді слідують за Богом, переживають Його роботу й здобуті Ним.

На цьому ми завершуємо нашу бесіду про прояви того, як антихристи ставляться до обтинання. Пізніше ви можете знайти кілька прикладів, які ви особисто бачили або пережили, і проаналізувати їх та побесідувати про них на основі їхньої сутності, щоб брати й сестри могли здобути розпізнання. Яка мета здобуття ними розпізнання? Вона полягає в тому, щоб дати змогу більшій кількості людей відкидати антихристів, перешкоджати їхнім лихим вчинкам у церкві й обмежувати їх та не допускати, щоб вони спричиняли переривання й завади в церкві та важливих місцях, де люди виконують обов’язки, або завдавали будь-яких збитків роботі церкви. Це називається сковуванням антихристів і злих людей. Хоча більшість антихристів не судила Бога публічно й не опиралася Йому в церкві, вони потайки коять багато зла. Вони заважають церковному життю, а також перешкоджають і заважають лідерам і працівникам бесідувати про істину й діяти згідно з принципами. Вони роблять необдумані зауваження та довільні судження про роботу Божого дому. Вони навіть засуджують лідерів і працівників, уводять в оману обраних Богом людей і спричиняють завади в роботі церкви, впливаючи на результати виконання обраними Богом людьми своїх обов’язків. Це велике зло – заважати Божій роботі. Усі обрані Богом люди мають знати, що зло, яке коять антихристи, – це велике зло, огидне зло, що не підлягає відкупленню. Тому антихристи завжди є об’єктами сковування й обмеження в Божому домі. Антихристів треба виключати з церкви – це відповідає Божому наміру. Якщо антихристам дозволено бути впертими й свавільними в церкві, вигукувати будь-які гасла й аргументи, як їм заманеться, щоб контролювати й погрожувати або вводити в оману й збивати зі шляху братів і сестер, а лідери й працівники це ігнорують і не діють, і не наважуються розвінчувати чи обмежувати антихристів через страх образити їх, і це призводить до того, що антихристи довільно граються братами й сестрами цієї церкви та заважають їм, то лідери цієї церкви – безвідмовні люди, вони – нікчеми, яких слід відсіяти. Якщо лідери церкви мають розпізнання антихристів і злих людей, і вони дають змогу Божим обраним людям піднятися й розвінчати їх, і вичистити дияволів, щоб захистити роботу Божого дому, то це засоромить дияволів і сатану, а також задовольнить Божий намір. Лідери цієї церкви – це лідери, які відповідають стандарту й володіють істиною-реальністю. Якщо церква страждає від завади з боку антихриста, і після того, як брати й сестри розпізнали та відкинули його, антихрист несамовито мститься, гнобить і засуджує братів і сестер, а лідери церкви нічого не роблять, закривають на це очі й намагаються нікого не образити, то ці лідери – неправдиві лідери. Вони – нікчеми, і їх слід відсіяти. Якщо хтось, як лідер церкви, не здатен використовувати істину для розв’язання проблем, якщо він не здатен розпізнавати, обмежувати антихристів і розбиратися з ними, якщо він дає антихристам повну свободу робити в церкві, що їм заманеться, безчинствувати, і якщо він не здатен захистити Божих обранців від уведення в оману, не здатен захистити Божих обранців, щоб вони могли нормально виконувати свій обов’язок, і, ба більше, не здатен підтримувати нормальний поступ церковної роботи, – то такий лідер є нікчемою, і його слід відсіяти. Якщо лідери церкви бояться розвінчувати, обтинати, обмежувати антихриста й вживати проти нього заходів, оскільки він порочний і жорстокий, і так дозволяють йому безчинствувати в церкві, ставати тираном, робити все, що йому заманеться, і паралізувати значну частину роботи церкви, доводячи її до застою, то лідери цієї церкви також є нікчемами, і їх слід відсіяти. Якщо через страх помсти лідери церкви ніколи не мають сміливості розвінчати антихриста й ніколи не намагаються приборкати його лихі вчинки, що призводить до значних перешкод, завад і шкоди для церковного життя та для життя-входження братів і сестер, то лідери цієї церкви також є нікчемами, і їх слід відсіяти. Чи підтримали б ви подальше лідерство таких людей? (Ні.) То що ж вам робити, коли ви стикаєтеся з такими лідерами? Ти маєш запитати їх: «Антихристи коять таке велике зло, вони безчинствують у церкві, намагаються захопити владу – чи здатен ти їх стримати? Чи вистачить тобі сміливості їх розвінчати? Якщо ти не наважуєшся вжити проти них заходів, ти маєш піти у відставку. Тобі слід негайно скласти повноваження. Якщо ти захищаєш власні плотські інтереси й віддаєш братів і сестер антихристам і злим людям через страх перед антихристами, то тебе слід проклясти. Ти не годишся на роль лідера – ти нікчема, ти мертвець!» Таких неправдивих лідерів слід розвінчувати й відсторонювати. Вони не виконують справжньої роботи; зіткнувшись зі злими людьми, вони не захищають братів і сестер, а схиляють коліна перед злими людьми, ідуть їм на поступки й благають про милість, ведучи жалюгідне існування. Такі лідери – нікчеми. Вони – зрадники, і їх слід відкидати.

Далі ми побесідуємо ще про один момент, а саме: як розвінчується ставлення антихристів до їхніх перспектив і долі, коли їх обтинають. Деякі антихристи, які працюють у Божому домі, потайки вирішують діяти скрупульозно, щоб уникнути помилок, обтинання, гніву Вишнього або того, щоб їхні лідери застали їх за чимось поганим, і вони дбають про те, щоб мати аудиторію, коли роблять добрі вчинки. Проте, хоч би якими скрупульозними вони були, оскільки їхні мотиви й шлях, яким вони йдуть, неправильні, і оскільки вони говорять і діють лише заради слави, вигоди й статусу й ніколи не шукають істини, вони часто порушують принципи, переривають роботу церкви й заважають їй, діють як слуги сатани й навіть часто чинять багато переступів. Для таких людей дуже звично й типово часто порушувати принципи й чинити переступи. Тож, звісно, їм дуже важко уникнути обтинання. Вони бачили, що деяких антихристів було викрито й відсіяно, тому що їх суворо обтинали. Вони бачили це на власні очі. Чому антихристи діють так обережно? Одна причина, безперечно, полягає в тому, що вони бояться бути викритими й відсіяними. Вони думають: «Я маю бути обережним, зрештою, “Обережність – запорука безпеки” і “Добрі люди мають мирне життя”. Я мушу дотримуватися цих принципів і щомиті нагадувати собі не чинити неправильно або не потрапляти в біду, і я маю придушувати свою розбещеність та свої наміри й нікому не дозволяти їх побачити. Якщо я не чинитиму неправильно та зможу наполегливо працювати до самого кінця, я отримаю благословення, уникну лих і досягну успіхів у своїй вірі в бога!». Вони часто в такий спосіб стимулюють, мотивують і підбадьорюють себе. Глибоко в душі вони вірять, що якщо чинитимуть неправильно, їхні шанси на здобуття благословень значно зменшаться. Хіба в глибинах їхніх сердець живе не такий розрахунок і не така віра? Якщо залишити осторонь питання про те, чи є цей розрахунок або ця віра антихристів правильними або неправильними, а виходити саме з цього, то про що вони будуть найбільше турбуватися у разі обтинання? (Про свої перспективи та долю.) Вони асоціюють своє обтинання зі своїми перспективами та долею – це пов’язано з їхньою нечестивою природою. Вони думають собі: «Невже мене так обтинають, бо збираються відсіяти? Це тому, що я не потрібен? Невже дім божий заборонить мені виконувати цей обов’язок? Невже я не виглядаю надійним? Невже мене замінять кимось кращим? Якщо мене відсіють, чи зможу я все ж отримати благословення? Чи зможу я все ж увійти в Царство Небесне? Звучить так, ніби мої результати не дуже задовільні, тож у майбутньому я мушу бути обережнішим, навчитися бути слухняним і поводитися добре, не створювати проблем. Я мушу навчитися бути терплячим і виживати, не висовуючись. Щодня, роблячи щось, я мушу уявляти, ніби ходжу по мінному полю. Я не можу втрачати пильність. Хоча цього разу я необережно себе видав і мене обітнули, їхній тон не звучав дуже суворо. Схоже, проблема не дуже серйозна, здається, у мене ще є шанс – я ще можу уникнути лих і отримати благословення, тож я маю просто смиренно це прийняти. Мене ж не збираються відсторонювати, не кажучи вже про те, щоб відсіяти чи виключити, тож таке обтинання я можу прийняти». Хіба це ставлення прийняття обтинання? Хіба це справжнє знання свого розбещеного характеру? Хіба це справжнє бажання покаятися й почати нову сторінку життя? Хіба це справжня рішучість діяти згідно з принципами? Ні. Тоді чому вони так поводяться? Через той проблиск надії, що вони зможуть уникнути лих і отримати благословення. Доки в них ще є цей проблиск надії, вони не можуть себе видати, не можуть розкрити свою справжню сутність, не можуть розповісти іншим, що в них на серці, і не можуть дати іншим знати про образу, яку вони плекають усередині. Вони мусять це приховувати, мусять підібгати хвіст і не дозволяти іншим побачити, ким вони є насправді. Тому після обтинання вони зовсім не змінюються й продовжують робити все так, як і раніше. Тож який принцип лежить в основі їхніх дій? Просто в усьому захищати власні інтереси. Хоч би яких помилок вони припускалися, вони не дають іншим про це знати; вони мусять змусити всіх навколо думати, що вони – досконалі люди без вад і недоліків, і що вони ніколи не роблять помилок. Ось так вони маскуються. Після тривалого маскування вони відчувають упевненість, що майже напевно уникнуть лих, отримають благословення й увійдуть у Царство Небесне. Але оскільки вони часто порушують принципи у своїх діях, на свій подив, вони знову стикаються з обтинанням. Обтинання завдає їм болю: «Я так багато страждав; як ви можете мене обтинати? Чому зі мною досі не сталася така прекрасна річ, як отримання благословень? Чому вона досі так далеко від мене? Коли закінчаться ці страждання?» І коли вони чують слова обтинання, то думають: «Якщо я знову буду недбалим, не прагнутиму до істини й свавільно коїтиму зло, що заважає роботі дому божого, то мене відсіють і виключать. Хіба я тоді не втрачу свої перспективи й долю? Усі страждання, яких я зазнав за ці роки віри в бога, будуть марними!» Вони неодноразово практикують терпіння та самовладання, і в серці кажуть: «Я мушу це витерпіти! Я мушу це витерпіти! Якщо я не витерплю, усі страждання й несправедливість, яких я зазнав, будуть марними. Треба й далі витримувати. Якщо я витримаю до самого кінця, я буду спасенний! Якщо хтось скаже мені щось неприємне, я просто вдам, ніби не чув. Я вдаватиму, ніби говорять не про мене, а про когось іншого». Але хоч би як вони слухали, вони однаково відчувають: це означає, що в них немає місця призначення. Вони однаково відчувають, що через обтинання цього разу вони засуджені; вони почуваються безнадійно, не здатні бачити денне світло, не маючи ні завтрашнього дня, ні майбутнього. Чи можуть ці злі люди й антихристи залишатися терплячими в цей момент? (Ні, не можуть. Вони бачать, як руйнуються їхні надії на отримання благословень, тому не можуть залишатися терплячими.) Чи вони просто не здатні залишатися терплячими? Невже вони не почнуть діяти? (Так, почнуть.) Яких дій вони можуть ужити? (Вони можуть поширювати негатив і вводити в оману деяких братів і сестер, яким бракує розпізнання, щоб ті стали на їхній бік, захищали їх і скаржилися на їхні кривди.) Правильно, щойно вони відчують безнадію, вони почнуть діяти. Вони думатимуть: «Ти більше не зрощуєш мене й не ставиш на важливі посади, а ще й хочеш мене відсіяти. Якщо я не можу отримати благословення, то й не думай, що благословенним будеш ти! Якщо тут мені не місце, то знайдеться інше, але якщо я піду, то потягну за собою ще двох. Ти був недобрим до мене, тож і я вчиню з тобою зле! Хіба ти не хотів мене відсіяти? Ти заплатиш за ці слова!» Вони скинуть маски й почнуть галасувати, і їхня природу-сутність ненависті до істини буде розвінчано. Тоді їхнє завзяття, їхнє зречення, їхні витрати, їхні страждання й сплата ними ціни – усе це зникне, коли їхні надії на отримання благословень розіб’ються. У цей час люди зможуть побачити, що їхнє початкове завзяття в присвяченні себе Богові, їхні страждання й ціна, яку вони платили, були фальшивими й просто обманом.

Щойно антихристів відсторонюють або відсіюють, вони скидають маски й без стриму скаржаться, і їхня демонічна сторона розвінчується. Яка демонічна сторона розвінчується? У минулому вони виконували свої обов’язки абсолютно не для того, щоб прагнути до істини й досягти спасіння, а для того, щоб здобути благословення, і тепер вони говорять про це правду й відкривають реальну ситуацію. Вони кажуть: «Якби я не намагався потрапити в царство небесне або здобути благословення й велику славу пізніше, хіба я б спілкувався з вами, людьми, що нижчі за гній? Хіба ви гідні моєї присутності? Ви не зрощуєте мене й не просуваєте, а хочете мене відсіяти. Одного дня я покажу тобі, що за відсіяння мене буде певна ціна й наслідки, яких ти через це зазнаєш!» Антихристи поширюють ці ідеї, і ці диявольські слова злітають з їхніх вуст. Щойно вони скинуть маски, їхня злостива природа й порочний характер розвінчуються, і вони починають поширювати уявлення. Вони також починають залучати на свій бік нововірців, тих, хто має відносно малий духовний зріст і кому бракує розпізнання, хто не прагне до істини й хто часто є негативно налаштованим і слабким, а також залучають тих, хто постійно недбало виконує свої обов’язки й хто не вірить у Бога щиро. Як вони самі казали: «Якщо ти мене відсієш, я муситиму потягнути за собою ще кількох!» Хіба їхня сатанинська природа не викрилася? Чи стали б так робити нормальні люди? Зазвичай люди з розбещеними характерами просто відчувають сум і біль, коли їх відсторонюють, вважаючи себе безнадійними, але їхня совість змушує їх думати: «Це наша провина, ми не виконали своїх обов’язків. У майбутньому я намагатимуся робити краще, а щодо того, як Бог ставиться до мене і які рішення Він щодо мене ухвалює, – це справа Бога. Люди не мають права висувати вимоги до Бога. Хіба дії Бога не ґрунтуються на проявах людей? Якщо хтось іде хибним шляхом, то його слід дисциплінувати й проучувати, це само собою зрозуміло. Зараз сумно те, що в мене низький рівень і я не можу задовольнити наміри Бога, і що я не розумію істин-принципів і дію свавільно й вперто на основі своїх розбещених характерів. Я заслуговую на відсіяння, але сподіваюся, що в майбутньому в мене буде шанс це виправити!» Люди з крихтою совісті підуть таким шляхом. Вони обирають розглядати проблему в такий спосіб і, зрештою, також обирають розв’язувати проблему в такий спосіб. Звісно, у цьому небагато елементів практики істини, але оскільки ці люди мають совість, вони не дійдуть до того, щоб опиратися Богові, хулити Бога чи протистояти Йому. Але антихристи – інші. Оскільки вони мають порочну природу, вони від природи ворожі до Бога. Коли їхні перспективи й доля опиняються під загрозою або їх забирають, коли вони не бачать жодних шансів на життя, вони обирають поширювати уявлення, судити роботу Бога й залучати маловірів, які з ними в змові, щоб разом із ними заважати роботі Божого дому. Вони навіть відмовляються нести відповідальність за будь-які свої минулі провини й переступи, а також за будь-які збитки, яких вони завдали роботі чи майну Божого дому. Коли Божий дім розбирається з ними й відсіює їх, вони кажуть одну фразу, яку найчастіше говорять антихристи. Що це за фраза? (Якщо тут мені не місце, то знайдеться інше.) Хіба це не ще одне диявольське речення? Це те, чого не могла б сказати людина з нормальною людськістю, почуттям сорому та совістю. Ми називаємо їх диявольськими словами. Це різноманітні прояви порочних характерів, які антихристи виявляють, коли їх обтинають і вони відчувають, що їхній статус і репутація під загрозою, що їхньому статусу й престижу загрожують, і особливо, що їх ось-ось позбавлять їхніх перспектив і долі; водночас розвінчується їхня сутність маловіра. Насправді Божий дім обтинає людей виключно тому, що під час виконання своїх обов’язків вони діють свавільно й вперто, у такий спосіб перериваючи роботу Божого дому й заважаючи їй, і не розмірковують і не каються – лише тоді Божий дім їх обтинає. У цій ситуації, чи означає їхнє обтинання, що їх відсіюють? (Ні.) Абсолютно ні, люди мають приймати це позитивно. У цьому контексті будь-яке обтинання, чи то від Бога, чи від людини, чи то від лідерів і працівників, чи від братів і сестер, не є злостивим, і воно корисне для роботи церкви. Бути здатним обтинати людину, коли вона діяла свавільно й вперто та заважала роботі Божого дому, – це справедлива й позитивна річ. Це те, що мають робити порядні люди й ті, хто любить істину. Але коли люди, яких обтинають за вчинені переступи, не приймають цього, а натомість противляться, породжуючи ненависть і мстивий менталітет, – це неналежно й нечестиво. Так багато людей виконує обов’язки в Божому домі – хто з них не зазнавав обтинання? Скільки людей стали негативно налаштованими й непокірними через те, що їх обтинали, або навіть намагалися накласти на себе руки, відчуваючи, що не отримають благословень і що вони безнадійні, і тому хотіли відмовитися від свого обов’язку, грубіянити й влаштовувати істерики, і почали ненавидіти інших, і навіть хотіли їм помститися? Насправді таких людей небагато. Лише злі люди здатні на таке. Лише злі люди можуть вважати обтинання неправильним ставленням до них з боку запальних людей. Звісно, усе обтинання, про яке говорить Божий дім, є належним, усе воно робиться заради роботи церкви та життя-входження окремих людей. Це позитивна річ, що відповідає Божому наміру й цілком узгоджується з Божим словом. Коли антихристів обтинають, вони завжди намагаються захистити свою репутацію, статус і гідність, пов’язуючи це з власними інтересами, і особливо пов’язуючи це зі своїми перспективами й долею. Якщо обтинання несприятливе для їхньої репутації, статусу й гідності, вони не можуть його прийняти. Якщо їх обтинають суворо, і це не тільки руйнує їхню репутацію, статус і гідність, а й загрожує їхнім перспективам і долі, то вони тим паче не здатні цього прийняти. Коротко кажучи, незалежно від того, хто їх обтинає, антихристи не здатні прийняти це від Бога, не здатні розмірковувати над собою й пізнавати себе, засвоювати уроки з обтинання, досягати щирого покаяння чи кращого виконання своїх обов’язків. Натомість вони чинять опір у своїх серцях і займають позицію непокори й відмови це приймати. Це ставлення антихристів до обтинання, і воно також відображає їхнє ставлення до істини.

Що стосується обтинання, то що люди мають розуміти, як мінімум? Обтинання – це те, що людям необхідно пережити, перш ніж вони можуть виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, – воно є абсолютно незамінним. Це також те, з чим люди мусять стикатися щодня й часто переживати, щоб досягти спасіння у своїй вірі в Бога. Жодна людина не може обійтися без обтинання. Чи обтинання когось – це те, що стосується його перспектив і долі? (Ні.) То для чого ж обтинають людину? Щоб засудити її? (Ні, це робиться для того, щоб допомогти людям зрозуміти істину й виконувати свій обов’язок згідно з принципами.) Правильно. Це найправильніше його розуміння. Обтинання людини – це своєрідне дисциплінування, своєрідне проучування, і, звісно, це також форма допомоги й спасіння. Обтинання дозволяє тобі вчасно розвернути свої неправильні прагнення. Воно дозволяє тобі своєчасно розпізнати проблеми, які в тебе зараз є, і дозволяє тобі вчасно розпізнати розбещені характери, які ти виявляєш. У будь-якому разі обтинання може допомогти тобі розпізнати свої помилки й виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Це вчасно рятує тебе від відхилень і від того, щоб збитися зі шляху, та запобігає спричиненню тобою серйозного лиха. Хіба це не найбільша допомога людям й не їхнє найбільше спасіння? Ті, хто має совість і розум, мають бути здатними правильно ставитися до обтинання. Чому антихристи не можуть прийняти обтинання? Тому що вони думають, що обтинання походить від людини, а не від Бога. Вони думають, що той, хто їх обтинає, ускладнює їм життя й мучить їх. Судячи з менталітету антихристів, вони відмовляються приймати обтинання насамперед тому, що не приймають істину. Вони не можуть засвоювати уроки з обтинання, і вони не здатні пізнавати себе чи шукати істину. Це джерело їхнього неприйняття обтинання. У їхніх серцях є така велика проблема, що підтверджує, що природа-сутність антихристів відчуває відразу до істини й ворожа до істини.

2 травня 2020 року