1. До приходу Господа Ісуса фарисеї часто тлумачили Писання в синагогах і молилися перед людьми. Вони виглядали дуже побожними, і в людських очах, здавалося, вони не робили нічого такого, що порушувало Писання. Так чому ж фарисеї були прокляті Господом Ісусом? Як саме вони кинули виклик Богові, чим накликали на себе гнів Божий?
Біблійні вірші для довідки:
«Чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові, то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою. Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей…» (Матвія 15:3–9).
«Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!
Горе вам, проводирі ви сліпі, що говорите: Коли хто поклянеться храмом, то нічого; а хто поклянеться золотом храму, то той винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи золото, чи той храм, що освячує золото? І: Коли хто поклянеться жертівником, то нічого, а хто поклянеться жертвою, що на нім, то він винуватий. Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву? Отож, хто клянеться жертівником, клянеться ним та всім, що на ньому. І хто храмом клянеться, клянеться ним та Тим, Хто живе в нім. І хто небом клянеться, клянеться Божим престолом і Тим, Хто на ньому сидить.
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, які чистять кухля та миску зовні, а всередині повні вони здирства й надмірності! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам’ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни? І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників; частину їх ви повбиваєте та розіпнете, а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх, і будете гнати з міста до міста. Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником! Поправді кажу вам: Оце все спаде на рід цей!» (Матвія 23:13–36).
Відповідні слова Бога:
Чи бажаєте ви знати першопричину того, чому фарисеї виступили проти Ісуса? Чи бажаєте ви знати сутність фарисеїв? У них було повно фантазій про Месію. Більше того, вони вірили тільки в те, що Месія прийде, але не прагнули життя-істини. Тож навіть сьогодні вони досі чекають на Месію, бо вони не мають знання про шлях життя та не відають, що таке шлях істини. Як, по-вашому, такі нерозумні, вперті й необізнані люди могли здобути Боже благословення? Як могли вони споглядати Месію? Вони виступили проти Ісуса, тому що не знали напряму роботи Святого Духа, тому що не знали шляху істини, про яку говорив Ісус, навіть більше – тому що не розуміли Месію. І оскільки вони ніколи не бачили Месію та ніколи не були пов’язані з Месією, вони припустилися помилки, чіпляючись за саме лише ім’я Месії та виступаючи проти сутності Месії всіма можливими засобами. Ці фарисеї у своїй сутності були вперті, зарозумілі й не слухалися істини. Принцип їхньої віри в Бога був такий: якими б глибокими не були Твої проповіді, якою б високою не була Твоя влада, Ти не Христос, якщо не звешся Месією. Хіба ця віра не безглузда й не сміховинна?
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. До часу, коли ти узриш духовне тіло Ісуса, Бог відновить небо й землю»
Людина, яка зазнала розбещеності, живе в пастці сатани; всі вони живуть у плоті, живуть в егоїстичних бажаннях, і серед них немає жодного, хто є сумісним зі Мною. Є люди, які кажуть, що сумісні зі Мною, але всі такі люди поклоняються невизначеним ідолам. Хоча вони визнають Моє ім’я святим, вони прямують дорогою, яка йде всупереч Мені, і їхні слова сповнені зарозумілості та самовпевненості. Це тому, що вони вроджено проти Мене й несумісні зі Мною. Щодня вони шукають сліди Мене в Біблії та знаходять навмання «підходящі» уривки, які вони постійно читають і декламують як Святе Писання. Вони не знають, ані як бути сумісними зі Мною, ані що означає бути проти Мене. Вони просто наосліп читають Писання. Вони обмежують невизначеного бога, якого не бачили й не можуть побачити у рамках Біблії, і у вільний час витягують її, щоб полистати. Вони вірять у Моє існування лише в рамках Біблії та прирівнюють Мене до Біблії; без Біблії немає Мене, а без Мене немає Біблії. Вони не звертають уваги на Моє існування чи дії, а натомість приділяють надзвичайну й особливу увагу кожному слову Святого Писання. Ще більше людей навіть вважають, що Я не повинен робити те, що Я хочу робити, якщо це не провіщено Святим Писанням. Вони надають Святому Писанню занадто великого значення. Можна сказати, що вони вважають буквальні слова занадто важливими, настільки, що вони використовують вірші з Біблії, щоб вимірювати кожне слово, яке Я говорю, і засуджувати Мене. Те, чого вони прагнуть, – це не шлях сумісності зі Мною та не шлях сумісності з істиною, а шлях сумісності зі словами Біблії, і вони вірять, що все, без винятку, що не відповідає Біблії, не є Моєю роботою. Хіба такі люди не є послужливими нащадками фарисеїв? Юдейські фарисеї використали закон Мойсея, щоб засудити Ісуса. Вони не прагнули сумісності з Ісусом того часу, але ставилися до кожної статті закону з такою серйозністю, що після звинувачення Його у тому, що Він не дотримується закону Старого Заповіту та не є Месією, вони зрештою прибили невинного Ісуса цвяхами до хреста. У чому була їхня суть? Хіба не в тому, що вони не прагнули шляху сумісності з істиною? Вони звертали увагу лише на кожне слово Святого Писання, не зважаючи ні на Мої наміри, ані на кроки й методи Моєї роботи. То були не люди, які прагнули істини, а люди, які неухильно трималися слів; то були не люди, які вірили в Бога, а люди, які вірили в Біблію. Проникливіше кажучи, вони були сторожовими псами Біблії. Щоб захистити інтереси Біблії, відстояти гідність Біблії та зберегти репутацію Біблії, вони зайшли так далеко, що прибили милосердного Ісуса до хреста. Це вони зробили лише заради того, щоб захистити Біблію, і заради підтримання статусу кожного слова Біблії в серцях людей. Тому вони вважали за краще відцуратися від свого майбутнього та жертви за гріх, щоб засудити на смерть Ісуса, який не відповідав обумовленостям Святого Писання. Чи не були вони всі лакеями всіх без винятку слів Святого Писання?
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ви повинні шукати шлях сумісності з Христом»
Осуд Ісуса фарисеями
Марка 3:21–22: «І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів».
Докір Ісуса фарисеям
Матвія 12:31–32: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».
…
У Біблії фарисеї так оцінюють Самого Ісуса й те, що Він зробив: «…говорено, ніби Він несамовитий. … має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів» (Марка 3:21–22). Осуд Господа Ісуса книжниками й фарисеями не був ні просто наслідуванням чужих слів, ні безпідставним домислом – це був висновок, який вони зробили про Господа Ісуса з того, що побачили й почули про Його діяння. Хоча їхній висновок нібито був зроблений в ім’я справедливості та здавався людям нібито обґрунтованим, але зарозумілість, з якою вони судили Господа Ісуса, важко було стримати навіть їм самим. Шалена енергія їхньої ненависті до Господа Ісуса викрила їхні власні дикі амбіції та їхні злі сатанинські лики, а також їхню злостиву натуру, якою вони опиралися Богові. Те, що вони сказали, засуджуючи Господа Ісуса, було викликано їхніми дикими амбіціями, заздрістю, потворною та злостивою натурою їхньої ворожості до Бога й істини. Вони не стали розбиратися ні в джерелі діянь Господа Ісуса, ні в сутності того, що Він говорив і робив. Навпаки, вони сліпо, нетерпляче, божевільно та з нарочитою злобою накинулися на те, що Він зробив, і очорнили його. Вони зайшли настільки далеко, що свідомо очорнили Його Дух, тобто Святого Духа, який є Божим Духом. Саме це вони мали на увазі, кажучи «Він несамовитий», «Вельзевул» і «князь демонів». Тобто вони сказали, що Дух Божий був Вельзевулом і князем демонів. Вони охарактеризували як божевілля роботу втіленого Божого Духа, Який убрався в плоть. Вони не тільки зневажили Божого Духа, назвавши Його «Вельзевулом» і «князем демонів», але й засудили Божу роботу, засудили та зневажили Господа Ісуса Христа. Сутність їхнього опору Богові й богозневаги була абсолютно такою ж, як і сутність опору Богові та богозневаги з боку сатани й злих демонів. Вони не просто представляли розбещене людство – більше того, вони були втіленням сатани. Вони були провідниками сатани серед людства, поплічниками та слугами сатани. Сутність їхньої богозневаги та паплюження Господа Ісуса Христа полягала в їхній боротьбі з Богом за статус, у їхньому змаганні з Богом, у їхньому нескінченному випробовуванні Бога. Сутність їхнього опору Богові та їхнього ворожого ставлення до Нього, а також їхні слова й думки прямо хулили та гнівили Божого Духа. Тож Бог справедливо розсудив на основі того, що вони говорили й робили, і визначив, що їхні вчинки були гріхом богозневаги Святого Духа. Цей гріх непрощенний як у цьому житті, так і у світі прийдешньому, що підтверджують такі уривки зі Святого Письма: «богозневага на Духа не проститься» та «коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».
«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»
Раніше фарисеї були шанованим станом в Ізраїлі, то чому ж тепер ця назва стала ярликом? Причина полягає в тому, що фарисеї стали представниками певного типу людей. Які риси притаманні цьому типу людей? Вони вправні в облуді, прикрашанні й удаванні; вони вдають із себе вельми шляхетних, святих, праведних і відверто порядних, і гасла, які вони вигукують, звучать добре, але, як виявляється, вони анітрохи не практикують істину. Яку добру поведінку вони демонструють? Вони читають Писання й проповідують, учать інших дотримуватися закону та приписів і не чинити опір Богу. Усе це – добра поведінка. Усе, що вони говорять, звучить добре, але, коли ніхто не бачить, вони потайки крадуть пожертви. Господь Ісус сказав, що вони «відціджують комаря, а верблюда ковтають!» (Від Матвія 23:24). Це означає, що вся їхня поведінка на поверхні здається доброю – вони хвастовито вигукують гасла, говорять про високі теорії, і їхні слова звучать приємно, проте їхні вчинки – це суцільний безлад, і вони цілковито опираються Богові. Уся їхня зовнішня поведінка – це удавання, суцільна облуда; у серцях вони не мають ані найменшої любові до істини чи до позитивного. Вони відчувають відразу до істини, до позитивного й до всього, що походить від Бога. Що ж вони люблять? Чи люблять вони справедливість і праведність? (Ні.) Звідки видно, що вони цього не люблять? (Господь Ісус поширював Євангеліє Царства Небесного, яке вони не тільки відмовилися прийняти, а й засудили.) Якби вони його не засудили, чи можна було б це побачити? Ні. Явлення й робота Господа Ісуса викрили всіх фарисеїв, і лише завдяки їхньому засудженню Господа Ісуса й опору Йому інші змогли побачити їхнє лицемірство. Якби не явлення й робота Господа Ісуса, ніхто не зміг би розрізнити фарисеїв, а якби люди дивилися лише на зовнішню поведінку фарисеїв, то навіть заздрили б їм. Хіба не було нещирим і лукавим із боку фарисеїв використовувати неправдиву добру поведінку, щоб завоювати довіру людей? Чи можуть такі лукаві люди любити істину? Абсолютно не можуть. Якою була мета їхніх проявів доброї поведінки? З одного боку, вони хотіли обдурити людей. З іншого – ввести людей в оману й завоювати їхню прихильність, щоб ті високо їх цінували й шанували. І нарешті, вони хотіли отримати винагороду. Яке ж це було шахрайство! Хіба це не вправні хитрощі? Чи любили такі люди справедливість і праведність? Безумовно, ні. Вони любили статус, славу й вигоду, а хотіли винагороди й вінця. Вони ніколи не практикували слів, яких Бог навчав людей, і анітрохи не втілювали в життя істини-реальностей. Уся їхня суть полягала в тому, щоб маскуватися доброю поведінкою та обманювати й завойовувати прихильність людей своїми лицемірними методами, щоб убезпечити власний статус і репутацію, які вони потім використовували, щоб здобути капітал і заробити на життя. Хіба це не ницо? З усієї цієї їхньої поведінки видно, що за своєю сутністю вони не любили істину, оскільки ніколи її не практикували. Що саме свідчить про те, що вони не практикували істину? Найважливіше з усього: те, що Господь Ісус прийшов, щоб виконати роботу спокути, і що всі слова, сказані Господом Ісусом, є істиною та мають владу. Як на це відреагували фарисеї? Хоча вони й визнавали, що слова Господа Ісуса мають владу й силу, вони не тільки не прийняли їх, а й засудили та блюзнили їх. Про що це свідчить? Про те, що вони не любили істину, а в серцях відчували до неї відразу й ненависть. Вони визнавали, що Господь Ісус мав рацію в усьому, що говорив, що Його слова мали владу й силу, що Він ні в чому не помилявся і що вони не мали проти Нього жодних важелів впливу. Але вони хотіли засудити Господа Ісуса, тому обговорювали, змовлялися й казали: «Розіпни Його. Або Він, або ми», – і саме так фарисеї кинули виклик Господу Ісусу. У той час ніхто не розумів істини й не міг розпізнати в Господі Ісусі втіленого Бога. Проте з людської точки зору Господь Ісус висловив багато істин, виганяв демонів і зціляв хворих. Він здійснив багато чудес, нагодував 5000 людей п’ятьма хлібинами й двома рибинами, зробив безліч добрих діянь і дарував людям стільки благодаті. Таких добрих і праведних людей так мало, то чому ж фарисеї хотіли засудити Господа Ісуса? Чому вони так наполегливо прагнули Його розіп’ясти? Те, що вони воліли відпустити злочинця, а не Господа Ісуса, свідчить про те, наскільки злими й злостивими були фарисеї релігійного світу. Вони були такі нечестиві! Різниця між лихими обличчями, які виявили фарисеї, і їхньою удаваною зовнішньою доброзичливістю була настільки великою, що багато людей не могло розрізнити, що було правдою, а що – облудою, але явлення й робота Господа Ісуса викрили їх усіх. Фарисеї зазвичай так добре маскувалися й зовні здавалися такими побожними, що ніхто й уявити не міг, що вони можуть так жорстоко опиратися Господу Ісусу й переслідувати Його. Якби факти не були викриті, ніхто не зміг би побачити їх наскрізь.
«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»
Причина, чому фарисеї лицемірні, чому вони нечестиві, полягає в тому, що вони відчувають відразу до істини, але люблять знання, тому вони лише вивчають Писання й прагнуть до біблійних знань, але ніколи не приймають істину чи Божі слова. Вони не моляться Богові, коли читають Його слова, і не шукають істини та не бесідують про неї. Натомість вони вивчають Божі слова, вивчають, що Бог сказав і зробив, перетворюючи таким чином Божі слова на теорію, на доктрину, щоб навчати інших, – це і називається науковим вивченням. Чому вони займаються науковим вивченням? Що вони вивчають? В їхніх очах це не Божі слова й не Боже вираження, і тим більше не істина. Радше, це різновид науки, або, можна навіть сказати, це богословські знання. На їхню думку, популяризувати ці знання, цю науку – означає популяризувати Божий шлях, популяризувати Євангеліє. Це те, що вони називають проповіддю, але все, що вони проповідують, – це богословські знання.
…Фарисеї вважали богословські теорії, якими вони володіли, знанням та інструментом для оцінки й засудження людей, навіть використовуючи їх щодо Господа Ісуса. Ось так Господь Ісус був засуджений. Те, як вони оцінювали людину чи ставилися до неї, ніколи не залежало ні від її сутності, ані від того, чи було те, що вона проповідувала, істиною, і тим більше від джерела слів, які вона говорила, – те, як фарисеї оцінювали чи засуджували людину, залежало лише від приписів, слів і доктрин, яких вони навчилися зі Старого Завіту. Хоча фарисеї в душі знали, що сказане й зроблене Господом Ісусом не було гріхом чи порушенням закону, вони все одно засуджували Його, тому що істини, які Він виражав, і знамення та чудеса, які Він творив, змушували багатьох людей іти за Ним і прославляти Його. Фарисеї дедалі більше ненавиділи Його й навіть хотіли усунути Його. Вони не визнавали, що Господь Ісус був Месією, який мав прийти, не визнавали, що в Його словах була істина, і тим більше, що Його робота відповідала істині. Вони засуджували Господа Ісуса за те, що він говорить зухвалі слова та виганяє демонів Вельзевулом, князем демонів. Те, що вони могли приписати ці гріхи Господу Ісусу, показує, скільки ненависті вони мали до Нього. Тому вони палко намагалися заперечити, що Господь Ісус був посланий Богом, що Він був Сином Божим і що Він був Месією. Вони мали на увазі: «Хіба бог так чинить? Якби бог утілився, він народився б у родині з вражаючим статусом. І він мав би прийняти опіку від книжників і фарисеїв. Він мав би систематично вивчати Писання, володіти біблійними знаннями та бути озброєним усіма знаннями з Писання, перш ніж зможе носити ім’я “втілений бог”». Але Господь Ісус не був озброєний цими знаннями, тому вони засудили Його, кажучи: «По-перше, ти не маєш такої кваліфікації, тому ти не можеш бути богом; по-друге, без цих біблійних знань ти не можеш виконувати роботу бога, і тим більше не можеш бути богом; по-третє, ти не повинен працювати поза храмом – ти зараз не працюєш у храмі, а завжди перебуваєш серед грішників, тому робота, яку ти виконуєш, виходить за рамки Писання, що робить ще менш можливим те, що ти є богом». Звідки походила підстава їхнього засудження? З Писання, з розуму людини та з богословської освіти, яку вони отримали. Оскільки фарисеї були переповнені уявленнями, фантазіями та знаннями, вони вважали, що ці знання правильні, що вони є істиною, вагомою підставою, і що Бог ніколи не міг би суперечити цим речам. Чи шукали вони істину? Не шукали. Чого вони шукали? Надприродного бога, що з’явився в образі духовного тіла. Тому вони визначали параметри для Божої роботи, заперечували Його роботу та судили про те, правий Бог чи ні, згідно з уявленнями, фантазіями та знаннями людини. І яким був кінцевий результат цього? Вони не тільки засудили Божу роботу, а й прибили втіленого Бога до хреста.
«Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина третя)»
