1. Чому люди повинні вірити в Бога?
Біблійні вірші для довідки:
«На початку Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1).
«І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший» (Буття 1:3–5).
«І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так» (Буття 1:6–7).
«І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так» (Буття 1:9–11).
«І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так» (Буття 1:14–15).
«І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку живу душу, що рухається, що її вода рясно наплодила за їхнім родом, і всяку пташину крилату за її родом. І Бог побачив, що так добре» (Буття 1:20–21).
«І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно» (Буття 1:24–25).
«І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Буття 1:26–27).
Відповідні слова Бога:
Бог є Тим, Хто володарює над усім сущим і розпоряджається всім сущим. Він створив усе на світі, і Він розпоряджається всім на світі, водночас Він володарює над усім на світі, і Він забезпечує все на світі. Таким є Божий статус і Його ідентичність. Для всього сущого та всього на світі істинна Божа ідентичність полягає в тому, що Він Творець і Володар усього. Такою є ідентичність, якою володіє Бог, і це є унікальним серед усього сущого. Жодне зі творінь – чи то серед людей, чи то в духовному світі – не може вдаватися до жодних засобів і виправдань, аби видавати себе за Бога чи підміняти Його ідентичність і статус, бо серед усього сущого Той, хто має цю ідентичність, силу, владу та здатність володарювати над усім сущим, лише один: наш Сам унікальний Бог. Він живе та ходить серед усього сущого; Він також може піднятися на найвище місце над усім сущим. Він може впокоритися і стати людиною, однією з тих, хто з плоті й крові, зустрічатися з людьми віч-на-віч і розділяти з ними горе та радість, – і водночас Він повеліває всім на світі і вирішує долю всього на світі й те, у якому напрямку йому рухатися. Більше того, Він спрямовує долю всього людства та керує напрямком, у якому рухається людство. Такому Богу слід поклонятися, коритися і Його мусять знати всі люди, що мають життя. Отже, до якої б групи чи типу людей ти не належав, віра в Бога, слідування за Богом, боязнь перед Богом, прийняття Його володарювання та розпоряджень щодо твоєї долі є єдиним можливим вибором – необхідним вибором – для будь-якої людини, для будь-кого, хто має життя.
«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний X»
У неосяжних просторах космосу й небес, незліченні істоти живуть і розмножуються, дотримуючись нескінченного циклу закону життя та одного постійного правила. Ті, хто вмирає, забирають із собою історії тих, хто живе, а ті, хто живе, повторюють трагічну історію загиблих. І тому людство не може не запитувати себе: Навіщо ми живемо? І чому ми маємо померти? Хто править цим світом? І хто створив це людство? Чи справді людство створене природою? Чи справді людство керує своєю долею? … Ці питання людство ставило собі повсякчас упродовж тисячоліть. На жаль, чим більше людина переймалася цими питаннями, тим більше в неї розвивалася жага до науки. Наука дає короткочасне задоволення і тимчасову насолоду плоті, але її далеко не достатньо, щоб звільнити людину від ізольованості, самотності, ледь прихованого страху і безпорадності, які відчуває людина в глибині своєї душі. Людство просто використовує наукові знання, які може побачити неозброєним оком і зрозуміти мозком, щоб знеболити своє серце. Однак цих наукових знань недостатньо, щоб утримати людство від дослідження таємниць. Людство просто не знає, хто є Володарем всесвіту і всього сущого, не кажучи вже про початок і майбутнє людства. Людство просто живе вимушено в цьому законі. Ніхто не може уникнути його і ніхто не може змінити його, бо серед усього сущого і на небесах є тільки Єдиний від віку й до віку, Хто над усім володарює. Він – Той, Кого ніколи не бачила людина, Той, Кого людство ніколи не знало, у чиє існування людство ніколи не вірило – і все ж таки Він – Той, Хто вдихнув дихання у предків людства і дав життя людству. Він – Той, Хто забезпечує та живить людство, дозволяючи йому існувати; і Він – Той, Хто керує людством до сьогодення. Більше того, Він і тільки Він є Тим, від Кого залежить виживання людства. Він володарює над усім сущим і всіма живими істотами у всесвіті. Він керує чотирма порами року, саме Він викликає вітер, мороз, сніг та дощ. Він приносить людям сонячне світло та дає початок ночі. Саме Він створив небо і землю, дарувавши людині гори, озера, річки та всіх живих істот у них. Його дії всюдисущі, Його сила всюдисуща, Його мудрість всюдисуща, Його влада всюдисуща. Кожен із цих законів і правил є втіленням Його діянь, виявом Його мудрості й влади. Хто може уникнути Його володарювання? І хто може звільнитися від Його задумів? Все існує під Його поглядом, і, більше того, все живе під Його владою. Його діяння та Його сила не залишають людству іншого вибору, аніж визнати той факт, що Він справді існує і має верховну владу над усім сущим. Ніщо, крім Нього, не може правити всесвітом, а тим більше нескінченно дбати про людство. Незалежно від того, чи здатен ти усвідомлювати діяння Бога, і незалежно від того, чи віриш ти в існування Бога, немає жодного сумніву в тому, що доля твоя призначена Богом, і немає жодного сумніву в тому, що Бог завжди володарюватиме над усім сущим. Його існування та влада не залежать від того, чи визнає та розуміє їх людина. Тільки Він знає минуле, теперішнє та майбутнє людини, і тільки Він може визначити долю людства. Незалежно від того, чи здатен ти прийняти цей факт, мине не так вже й багато часу, перш ніж людство побачить все це на власні очі, і це факт, який Бог незабаром приведе до виконання. Людство живе та вмирає під поглядом Бога. Людина живе заради Божого управління, і коли її очі заплющуються востаннє, вони теж заплющуються заради цього управління. Людина приходить і йде – знову і знову, туди і назад. Усе без винятку є частиною Божого володарювання та Його задуму. Управління Бога постійно просувається вперед, воно ніколи не припиняється. Бог змусить людство дізнатися про Своє існування, повірити в Його володарювання, побачити Його діяння та повернутися до Його Царства. Це Його план і Його робота, управління якою Він здійснює вже багато тисяч років.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління»
Бог створив і цей світ, і людський рід; ба більше, Він був зодчим стародавньої грецької культури та людської цивілізації. Лише Бог втішає цей людський рід, і лише Бог удень і вночі ним опікується. Людський розвиток і прогрес невід’ємні від Божого володарювання, а історія та майбутнє людського роду не можуть уникнути упорядкувань, створених Божими руками. Якщо ти щирий християнин, то напевно повіриш, що підйоми й падіння всякої країни та народу підпадають під Божі упорядкування. Один лише Бог знає долю будь-якої країни та народу, і один лише Бог керує шляхом людського роду. Якщо людський рід бажає благої долі, якщо країна прагне благої долі, то людина мусить поклонитися Богу, прийти перед Бога, щоб покаятись і сповідатися перед Ним у гріхах, інакше доля та призначення людини обернуться неминучою катастрофою.
Згадайте-но час, коли Ной побудував ковчег: людський рід був розбещений до глибини душі, люди відійшли від Божого благословення, втратили Божі обіцянки, і Бог людством більше не опікувався. Воно жило в пітьмі, без Божого світла. Тоді людська природа стала розпусною, і люди віддались огидним порокам. Такі люди вже не могли отримати Божу обіцянку; вони були не гідні узріти лице Бога чи почути Його голос, бо вони зреклися Бога, забули Його вчення та відкинули все, що Він їм дарував. Їхні серця блукали далі й далі від Бога, і коли це сталося, вони стали розбещеними понад увесь розум і людськість й дедалі лихішими. А тоді люди підійшли ще ближче до смерті та підпали під Божий гнів і покарання. Лише Ной поклонявся Богу та стерігся зла, тож він зміг почути голос Божий і Його настанови. Дослухавшись указівок Божого слова, він збудував ковчег і зібрав у ньому всяку живу істоту. І коли все було готове, Бог обрушив на світ знищення. Тільки Ной і семеро його домочадців пережили те знищення, бо Ной поклонявся Єгові та стерігся зла.
А тепер погляньте-но на поточний період: немає більше праведників, як Ной, що поклонялися би Богу та стереглися зла. Та Бог досі милостивий до цього роду людського та досі вибачає їм їм у цей останній період. Бог шукає тих, хто прагне, щоб Він з’явився. Він шукає тих, хто здатний почути Його слова та не забуває Його доручення; тих, хто віддає Йому своє серце й тіло. Він шукає тих, хто перед Ним покірний, наче дитя, і не чинить Йому опір. Якщо ти присвятиш себе Богу, що б за сила не чинила тобі перепони, то Бог прихильно погляне на тебе й обдарує тебе Своїми благословеннями. Коли ти маєш високий статус, прекрасну репутацію, багатство знань, безліч майна й підтримку багатьох людей, проте залишаєшся непотривоженим цими речами й досі приходиш до Бога, щоб прийняти Його заклик та доручення, і робити те, про що Бог тебе просить, то все, що ти робитимеш, буде найзначнішою справою на землі та найсправедливішим ділом людського роду. Якщо ж ти відвернешся від Божого зову заради високого становища та власних цілей, то все, що ти робитимеш, буде прокляте Богом й зненавиджене Ним. Ти можеш бути президентом або науковцем, священиком або старійшиною, та як би високо ти не стояв, усе одно будеш невдахою, якщо покладатимешся у своїх ділах тільки на власні знання й талант. І тоді ніколи не буде тобі благословення Божого, адже Бог не прийме нічого, що ти робитимеш, і не визнає, що твоя справа справедлива, і не прийме, що ти працюєш на користь роду людського. Бог скаже, що все, що ти робиш, – це використання знань і сили людства для того, щоб позбавити людину Божого захисту, і це заперечення Божих благословень. Він скаже, що ти ведеш рід людський у темряву, до смерті та початку безмежного існування, у якому людина втратила Бога та Його благословення.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства»
Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в людини більше немає достатньо простору для поклоніння Богові і немає додаткових сприятливих умов для поклоніння Богові. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. Без місця для Бога в серці внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі постало багато істориків, політиків і вчених-суспільствознавців з усілякими теоріями соціальної науки, теорією еволюції людини та іншими теоріями, які суперечать тій істині, що Бог створив людину, і які покликані заповнити серця та розуми людства. Тому стає дедалі менше людей, які вірять, що Бог створив усе суще, і дедалі більше починає вірити в теорію еволюції. Дедалі більше людей вважає записи про Божу роботу і Його слова під час доби Старого Заповіту міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до Божого існування й до переконання, що Бог володарює над усім сущим. Для них уже не має значення, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він володарює над кінцевим місцем людини й впорядковує його. І так, без відома людини, людська цивілізація дедалі менше здатна прислухатися до бажань людини, і багато людей навіть відчувають, що, живучи в такому світі, вони менш щасливі, ніж ті, хто вже пішов із життя. На таке жаліються навіть люди в країнах, що колись були найбільш цивілізованими. Бо навіть якщо правителі та соціологи ламають голови над збереженням людської цивілізації, без Божого проводу все марне. Жодна людина не може заповнити порожнечу в серці людини, бо жодна людина не може бути життям людини, і жодна соціальна теорія не може звільнити людину від турбот порожнечі. Наука, знання, свобода, демократія, насолода й комфорт приносять людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і скаржиться на несправедливість суспільства. Наявність цих речей не здатна перешкодити людській спразі й бажанню досліджувати. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді жертви й дослідження можуть лише призвести до дедалі більших страждань на її голову й змусити людину перебувати в постійному стані тривоги, не знаючи, як постати перед майбутнім роду людського чи постати перед шляхом, що лежить попереду, до такої міри, що людина навіть починає боятися науки й знання, і ще більше боїться відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання досліджувати долю, таємниці й місця призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того спантеличуючого відчуття порожнечі. Ці явища спільні для всього людства, і соціологи дали їм назву «соціальних явищ», проте не може з’явитися жодна видатна людина, щоб розв’язати такі проблеми. Зрештою, людина є людина, і статус та життя Бога не може замінити жодна людина. Що потрібно людству – це не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людині потрібне Боже спасіння та Його забезпечення людини життям. Тільки коли людина отримує Боже забезпечення життям і Його спасіння, тоді її потреби, її бажання до досліджень і порожнеча її серця можуть бути вирішені. Якщо люди певної країни чи народу не можуть отримати спасіння й опіку з боку Бога, то така країна чи народ рухатимуться до занепаду, до темряви, і, як наслідок, будуть знищені Богом.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства»
На безкраїх просторах цього світу океани замулюються, перетворюючись на поля, а поля затоплюються, перетворюючись на океани, незліченну кількість разів. За винятком Того, хто володарює над усім з-поміж усього сущого, немає нікого, хто був би здатний очолити та спрямувати рід людський. Немає когось «могутнього», хто б взяв на себе гарування або зайнявся приготуваннями для цього роду людського; тим більше немає нікого, здатного повести цей рід людський до світлого місця призначення та звільнити його від несправедливостей світу людини. Бог оплакує майбутнє людства, Він побивається через занепад людства, Йому болить, що людство крок за кроком прямує до деградації й до дороги, з якої немає вороття. Ніхто ніколи не замислювався над таким: куди може рухатись таке людство, яке вкрай розбило Боже серце та зреклося Його у пошуках лукавого? Саме з цієї причини ніхто не намагається відчути Божий гнів, ніхто не шукає способу, який догоджає Богу, або не намагається наблизитися до Бога, і, навіть більше, ось чому ніхто не намагається цінувати біль і скорботу Бога. Навіть зачувши голос Божий, людина продовжує прямувати власним шляхом, продовжує відвертатися від Бога, уникає Божої благодаті й турботи, гребує Його істиною, вважаючи за краще продатися сатані, ворогові Божому. І хто замислювався над таким: якщо людина буде закоренілою у своїй впертості, як поставиться Бог до такого людства, яке цілковито нехтує Ним Його? Ніхто не знає, що причина постійних Божих нагадувань і напучувань до людини полягає в тому, що Він підготував у Своїх руках досі небачене лихо, яке буде нестерпним для плоті й душі людини; воно не лише каратиме плоть, але й націлиться на людську душу. Вам варто це знати: коли Божий план зазнає невдачі, коли Його нагадування й напучування не будуть відплачені, яким видом гніву Він тоді вибухне? Нічого подібного ніколи не переживала й не знала жодна створена істота. І тому Я кажу: це лихо є безпрецедентним і ніколи не повториться. Адже Божий план полягає у тому, щоб сотворити людство лише цього разу та врятувати людство лише цього разу. Це вперше, і це також востаннє. А отже, нікому не дано оцінити кропіткі наміри та палке передчуття, з якими Бог спасає людство цього разу.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя»
Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. У свою чергу, у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була самотньою. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого призначення. Саме подих життя від Бога підтримує кожну живу істоту протягом усього її зростання до дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина існує та зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина росте під благодаттю батьківського виховання та що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, на якій триває її життя, що наполегливість – це джерело існування її життя, а переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і забезпечення людині абсолютно нічого не відомо, і саме так вона марнує життя, дароване їй Богом… Ніхто з людей, про яких Бог дбає день і ніч, не береться активно поклонятися Йому. Бог просто продовжує працювати над людиною, щодо якої немає жодних очікувань, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те, з яким запалом Бог відчайдушно жадає, щоб людина повернулася до Нього. Ніхто ніколи не досліджував таємниці, які стосуються походження та перебігу життя людини. Лише Бог, який розуміє усе це, мовчки зносить образи й ті удари, що їх завдає Йому людина, яка одержала від Бога все, але залишається невдячною. Людина насолоджується усім, що приносить із собою життя, як чимось природним, само собою зрозумілим, і так само «природно» людина зраджує Бога, забуває Його та щось вимагає від Нього. Чи можливо, що Божий план насправді має таку вагу? Чи можливо, що людина, ця жива істота, що вийшла з рук Божих, насправді має таке значення? Божий план, поза сумнівом, важливий, однак ця жива істота, створена Божою рукою, існує заради Його плану. А отже, Бог не може змарнувати Свій план через ненависть до людського роду. Саме заради Свого плану та заради того подиху, який Він видихнув, Бог терпить усі страждання – не заради плоті людини, але заради її життя. Він робить це, щоб повернути не плоть людську, а життя, яке Він вдихнув у неї. Такий Його план.
Усі, хто приходить у цей світ, повинні пройти через життя і смерть, і більшість із них пройшла через цикл смерті та переродження. Живі скоро помруть, а мертві невдовзі повернуться. Усе це – перебіг життя, влаштований Богом для кожної живої істоти. Однак цей перебіг і цей цикл є саме тим фактом, який Бог бажає, щоб людина збагнула: життя, дароване людині Богом, безкінечне, не обмежене ні тілесністю, ні часом, ані простором. Такою є таємниця життя, дарованого Богом людині, і свідчення того, що життя прийшло від Нього. Хоча багато хто може не вірити, що людське життя прийшло від Бога, людина неминуче насолоджується всім, що приходить від Бога, незалежно від того, вірить вона в Його існування чи заперечує його. Якщо одного дня Бог раптом змінить Своє серце і забажає повернути собі все, що існує у світі, і забрати дароване Ним життя, то не буде нічого. Бог використовує Своє життя, щоб забезпечувати все живе й неживе, добре упорядковуючи все силою Своєї могутності та влади. Це факт, який ніхто не може пізнати чи осягнути, і ці неосяжні факти і є проявом і свідченням життєвої сили Бога. Тепер дозвольте Мені відкрити вам таємницю: велич Божого життя й сила Його життя незбагненні для будь-якої створеної істоти. Так є зараз, так було в минулому, і так буде у прийдешньому часі. Друга таємниця, яку Я відкрию, така: джерело життя для всіх створінь походить від Бога, хоч би якими різними вони не були за своєю формою чи будовою, і якою б живою істотою ти не був, жодне створіння не може звернути з життєвої траєкторії, заданої Богом. У будь-якому разі, усе, чого я бажаю, – це щоб людина зрозуміла таке: без Божої опіки, захисту та забезпечення людина не може отримати все, що вона мала отримати, як би старанно вона не намагалася й як би затято не боролася. Без Божого забезпечення життя людина втрачає цінність існування та значимість життя. Як Бог може дозволити людині, яка легковажно марнує цінність дарованого Ним життя, бути такою безтурботною? Як Я вже казав раніше: не забувайте, що Бог є джерелом вашого життя. Якщо людина не плекатиме усе, що дароване їй Богом, Бог не лише забере назад те, що дав на початку, а й стягне з людини вдвічі більше як відшкодування за все Ним дане.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя»
Відхилившись від наданого Всемогутнім життя, людство не знає мети існування, а втім боїться смерті. Вони без допомоги чи опори, та й далі неохочі заплющувати очі та вигартовують себе, щоб підперти свої мішки плоті, позбавлені будь-якого духовного почуття, і тягнуть негідне животіння в цьому світі. Так ти живеш, без надії, як і інші, без цілі. Тільки Святий із легенди порятує людей, які стогнуть від страждання, відчайдушно жадаючи Його приходу. Така віра довго залишалася нереалізованою в тих, кому бракує свідомості. Втім, вони й далі цього прагнуть. Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждали; водночас Він відчуває огиду до цих людей, у яких немає жодної свідомості, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче знайти, відшукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти прокинувся й далі не мав спраги й голоду. Коли ти стомився й трохи відчуваєш похмурість цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Хранитель, обійме твій прихід у будь-який момент. Він насторожі поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти загубився, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав «батька»; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав на твоє повернення. Він відчайдушно тужив, чекаючи відклику без жодної відповіді. Його пильнування дорожче за всяку ціну; воно триває заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування безмежне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш точно знати, де нині твоє серце та твій дух.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього»
