3. Життя людей проминає за мить, за кілька десятків років. Озираючись назад, вони пригадують своє життя: як ходили до школи, працювали, одружувалися, народжували дітей, чекали смерті, все їхнє життя було сповнене метушні заради сім’ї, грошей, статусу, багатства й престижу, абсолютно позбавлене справжнього напряму та цілей людського існування, – і не можуть віднайти жодної цінності чи сенсу в житті. Так люди й живуть із покоління в покоління у такий болісний і порожній спосіб. Чому життя людей таке болісне й порожнє? І як можна подолати біль і порожнечу людського існування?
Відповідні слова Бога:
Люди мають зрозуміти, звідки походить біль народження, старості, хвороби та смерті впродовж їхнього життя, і чому людина страждає від цих речей. Хіба на момент створення людини їх не було? Звідки походять ці страждання? Ці страждання з’явилися після того, як людину спокусив і розбестив сатана, а тоді людина дегенерувала. Біль, проблеми, порожнеча людської плоті та всі жалюгідні обставини в людському світі – все це з’явилося після того, як сатана розбестив людину. Після того, як людину було розбещено сатаною, сатана почав терзати людину, і так людина падала дедалі нижче, її хвороба ставала дедалі серйознішою, її біль – дедалі сильнішим, і вона дедалі більше відчувала, що світ порожній і жалюгідний, що в цьому світі неможливо вижити, і що життя в цьому світі стає дедалі безнадійнішим. Отже, весь цей біль був принесений людині сатаною і з’явився після того, як сатана розбестив людину й вона дегенерувала.
«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Значення того, що Бог спробував на смак земні страждання»
Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в людини більше немає достатньо простору для поклоніння Богові і немає додаткових сприятливих умов для поклоніння Богові. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. Без місця для Бога в серці внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі постало багато істориків, політиків і вчених-суспільствознавців з усілякими теоріями соціальної науки, теорією еволюції людини та іншими теоріями, які суперечать тій істині, що Бог створив людину, і які покликані заповнити серця та розуми людства. Тому стає дедалі менше людей, які вірять, що Бог створив усе суще, і дедалі більше починає вірити в теорію еволюції. Дедалі більше людей вважає записи про Божу роботу і Його слова під час доби Старого Заповіту міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до Божого існування й до переконання, що Бог володарює над усім сущим. Для них уже не має значення, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він володарює над кінцевим місцем людини й впорядковує його. І так, без відома людини, людська цивілізація дедалі менше здатна прислухатися до бажань людини, і багато людей навіть відчувають, що, живучи в такому світі, вони менш щасливі, ніж ті, хто вже пішов із життя. На таке жаліються навіть люди в країнах, що колись були найбільш цивілізованими. Бо навіть якщо правителі та соціологи ламають голови над збереженням людської цивілізації, без Божого проводу все марне. Жодна людина не може заповнити порожнечу в серці людини, бо жодна людина не може бути життям людини, і жодна соціальна теорія не може звільнити людину від турбот порожнечі. Наука, знання, свобода, демократія, насолода й комфорт приносять людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і скаржиться на несправедливість суспільства. Наявність цих речей не здатна перешкодити людській спразі й бажанню досліджувати. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді жертви й дослідження можуть лише призвести до дедалі більших страждань на її голову й змусити людину перебувати в постійному стані тривоги, не знаючи, як постати перед майбутнім роду людського чи постати перед шляхом, що лежить попереду, до такої міри, що людина навіть починає боятися науки й знання, і ще більше боїться відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання досліджувати долю, таємниці й місця призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того спантеличуючого відчуття порожнечі. Ці явища спільні для всього людства, і соціологи дали їм назву «соціальних явищ», проте не може з’явитися жодна видатна людина, щоб розв’язати такі проблеми. Зрештою, людина є людина, і статус та життя Бога не може замінити жодна людина. Що потрібно людству – це не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людині потрібне Боже спасіння та Його забезпечення людини життям. Тільки коли людина отримує Боже забезпечення життям і Його спасіння, тоді її потреби, її бажання до досліджень і порожнеча її серця можуть бути вирішені. Якщо люди певної країни чи народу не можуть отримати спасіння й опіку з боку Бога, то така країна чи народ рухатимуться до занепаду, до темряви, і, як наслідок, будуть знищені Богом.
«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства»
У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Припустімо, що людина вірить тільки в долю і навіть має щодо цього глибокі почуття, але тим самим вона не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долями людей, підкоритися йому та прийняти його. У такому разі її життя буде трагедією, воно буде все-таки прожите намарно, воно буде порожнечею. Вона однаково не зможе упокоритися пануванню Творця, стати створеною людиною в істинному сенсі цього слова та заслужити визнання Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає володарювання Творця, має перебувати в позитивному стані, а не в негативному чи відставному. Хоча вона й визнає, що все є визначеним у долі, у своєму серці вона володіє точним визначенням життя й долі, яке полягає в тому, що все життя людини підпорядковується володарюванню Творця. Коли вона озирається на пройдену нею дорогу, коли вона пригадує кожну фазу своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, влаштовуючи його для неї. Вона розуміє, що саме філігранне планування Бога, а також Його ретельні влаштування привели її, хоч вона сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Вона усвідомлює, що мати можливість прийняти володарювання Творця, прийняти Його спасіння – це найбільше благословення в житті людини! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірного ставлення. Якщо в когось позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли така людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому переживає Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, і матиме більше рішучості й віри, щоб дозволити Богу влаштувати її долю й більше не бунтуватиме проти Бога. Це пояснюється тим, що вони бачать, що, коли люди не знають, у чому суть долі, чи не розуміють Божого володарювання, вони просто вперто пробираються навпомацки через туман і спотикаються, і що подорож стає занадто втомлива, і вона спричиняє занадто багато болю. Тому, коли люди усвідомлюють, що Бог володарює над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати Боже володарювання і прощаються з болючими днями «намагання побудувати хороше життя своїми власними руками», замість продовження боротьби проти долі й переслідування своїх так званих «життєвих цілей» у свій власний спосіб. Коли людина без Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може істинно й чітко знати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим і невимовно болісним. Незалежно від того, де людина перебуває і яка в неї робота, її засоби виживання й цілі, які вона переслідує, не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного суму й болю, який тяжко подолати, – це переживання, на які людині нестерпно озиратися. Тільки приймаючи володарювання Творця, підкорюючись Його влаштуванням та впорядкуванням і прагнучи досягнення істинного людського життя, вона може поступово звільнитися від усього суму й болю і поступово позбавитися від усієї порожнечі людського життя.
«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»
Оскільки люди не знають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтівничим ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають тяжких перешкод на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в їхніх душах, приносить їм біль, і цей біль в’їдається в їхні кістки, і водночас змушує їх марнувати своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. Зрештою, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не відчули цього на власному досвіді. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді визнаєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, над чим Бог володарює й влаштовує для тебе, є великим благом і захистом для тебе, тоді ти відчуваєш, як твій біль поступово слабшає, і все твоє єство поступово стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини – в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти долі та влади Творця, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Найпростіший спосіб звільнитися від цього стану – це попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й жадання; а потім порівняти їх із Божими намірами та вимогами до людини й подивитися, чи сумісні будь-які з них із Божими намірами, чи узгоджуються будь-які з них із вимогами Бога, чи постачають будь-які з них правильні життєві цінності, чи ведуть людину до дедалі більшого розуміння істини й чи дають людині можливість жити з людськістю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні різні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей занепалими й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, що тобі слід зробити – це відпустити свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу панувати у твоєму житті та влаштувати його, шукати тільки покори Божому влаштуванню й настановам, не роблячи власний вибір, і стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не готові цього робити. Тим, хто не готовий, бракує для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона однаково не може повернутися з неправильного шляху, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось саме це і є справжньою трагедією людини. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, тоді як ті, хто обирає боротьбу й утечу, – нерозсудливі й уперті.
«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»
