1. Сьогоднішній світ і справді стає дедалі темнішим, а людство – дедалі розбещенішим. Світ занепадає, мораль втрачається, добрі люди, які вірять у Бога й прямують правильним шляхом, зазнають знущань, утисків і переслідувань, тоді як підлабузники й розтратники, які чинять всіляке зло, процвітають. Чому світ такий темний, такий злий? Розбещеність людства сягнула свого апогею – чи не настав час, коли людину буде знищено Богом?

1) Чому світ такий темний і злий?

Біблійні вірші для довідки:

«Ввесь світ лежить у злі» (1 Івана 5:19).

«Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (Івана 3:19–20).

Відповідні слова Бога:

Після кількох тисяч років розбещення людина оніміла та отупіла; вона зробилася демоном, який протистоїть Богові – аж до такої міри, що людське бунтарство проти Бога було задокументовано в історичних книгах. Сама ж людина навіть і неспроможна дати повний звіт про свою бунтівну поведінку, бо людина до глибини зіпсована сатаною, вона зведена сатаною настільки, що не знає, куди повернути. Навіть сьогодні людина й далі зраджує Бога: коли вона бачить Бога, вона зраджує Його, і коли вона Бога не бачить, вона й тоді Його зраджує. Є навіть такі, які, ставши свідками Божих проклять і Божого гніву, все одно Його зраджують. І тому Я кажу, що людська розсудливість втратила свою первісну функцію і що людська совість так само втратила свою первісну функцію. … Людина, народжена у такому брудному краї, була тяжко інфікована суспільством, вона підпала під умови феодальної етики й отримала освіту «вищих навчальних закладів». Відстале мислення, зіпсована мораль, зіпсовані погляди на життя, огидна філософія світських справ, абсолютно нікчемне існування, низькі звичаї та щоденне життя – усе це сильно вдидається в серце людини, сильно підриває й атакує її совість. Як наслідок, людина ще більше віддаляється від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше безжалісним, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче коритиметься Богу, і, ще менша вірогідність хоч однієї людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Натомість людина прагне утіхи для єства свого серця під владою сатани й нестримно розбещує свою плоть у трясовині. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не мають жодного бажання її практикувати, і вони не схильні шукати, коли бачать, що Бог уже з’явився. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якусь межу для спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

Протягом тисячоліть це була земля бруду. Вона нестерпно брудна, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення,¹ будучи нещадними й порочними, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля ретельно охороняється.² Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він застує їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, пильно дивиться своїми хижими очима з глибоким острахом, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь насолоджувалися милістю й красою Бога? Яке уявлення вони мають про справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасну волю Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони ображають Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони грабують і мародерствують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних до безглуздя. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування гріха! Хто прийняв роботу Бога? Хто віддав своє життя або пролив кров за роботу Бога? Покоління за поколінням, від батьків до дітей, поневолена людина безцеремонно поневолювала Бога – як це могло не викликати люті? Тисячі років ненависті зосереджені в серці, тисячоліття гріховності викарбувані на серці – як це могло б не викликати огиду? Помстіться за Бога, повністю знищіть Його ворога, не дозволяйте йому більше лютувати й не дозволяйте йому правити як тирану! Час настав: людина вже давно зібрала всі свої сили, вона присвятила всі свої зусилля й заплатила за це всю ціну, щоб зірвати огидну личину цього демона й дозволити людям, які були засліплені та зазнали всіляких страждань і труднощів, постати над своїм болем і повернутися спиною до цього злого старого диявола. Навіщо споруджувати таку непереборну перешкоду Божій роботі? Навіщо використовувати різні виверти, щоб обдурювати Божий народ? Де справжня свобода та законні права й інтереси? Де справедливість? Де розрада? Де тепло? Навіщо використовувати брехливі задуми, щоб обдурити Божий народ? Навіщо використовувати силу, щоб стримувати Боже пришестя? Чому б не дозволити Богу вільно ходити землею, яку Він створив? Навіщо переслідувати Бога доти, доки Йому ніде буде й голови прихилити? Де тепло серед людей? Де привітність серед людей? Навіщо спричиняти Богу таку відчайдушну тугу? Навіщо змушувати Бога кликати знову й знову? Навіщо змушувати Бога хвилюватися про Свого улюбленого Сина? Чому жалюгідні сторожові пси цього темного суспільства не дозволяють Богу вільно прийти й ходити світом, який Він створив?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)»

Примітки:

1 «Висуваючи необґрунтовані звинувачення» позначає методи, за допомогою яких диявол завдає людям шкоди.

2 «Ретельно охороняється» вказує на те, що методи, за допомогою яких диявол вражає людей, особливо порочні й контролюють людей настільки сильно, що в них немає місця для руху.

Усі ті, хто від диявола, живуть заради самих себе. Їхні погляди на життя й правила поведінки здебільшого походять від висловлювань сатани, таких як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу» та інших подібних оман. Усі ці слова, сказані тими диявольськими царями, великими людьми та філософами, стали самим життям людини. Зокрема, більшість слів Конфуція, якого китайці проголошують «мудрецем», стала життям людини. Є також знамениті прислів’я буддизму й даосизму та класичні висловлювання, які часто повторювали різні відомі діячі. Усе це узагальнення сатанинської філософії й сатанинської природи. Вони також є найкращими ілюстраціями та поясненнями сатанинської природи. Усі ці отрути, які вливалися в серце людини, походять від сатани, і жодної краплини в них не походить від Бога. Такі диявольські слова також прямо протистоять Божому слову. Абсолютно ясно, що реальність усіх позитивних речей походить від Бога, а всі негативні речі, які отруюють людину, походять від сатани. Тому, дивлячись на життєві погляди й цінності людини, можна розпізнати її природу і те, кому вона належить. Сатана розбещує людей за допомогою освіти та впливу національних урядів, а також відомих і великих людей. Їхні диявольські слова стали життям і природою людини. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – це відомий сатанинський вислів, який було прищеплено кожному та який став життям людини. Є й інші слова філософій світських справ, які теж подібні до цих. За допомогою традиційної культури кожного народу сатана виховує, вводить в оману та розбещує людей, унаслідок чого людство падає в безмежну прірву знищення та поглинається нею, і врешті-решт люди знищуються Богом за те, що служать сатані й опираються Богові. Деякі люди десятиліттями працюють у суспільстві державними службовцями. Уявіть собі, що ви ставите їм таке запитання: «Ви так добре справляєтесь із цією роботою – за якими ключовими відомими висловами ви живете?». Вони можуть сказати: «Я розумію одне: “Чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком, а хто не вдається до лестощів, той нічого не досягне”». Це сатанинська філософія, на якій ґрунтується їхня кар’єра. Хіба ці слова не відображають натуру таких людей? Безпринципне використання всіх можливих засобів заради отримання посади стало їхньою натурою, посадовий і кар’єрний успіх – їхніми цілями. У житті, поведінці та вчинках людей досі багато сатанинських отрут. Наприклад, усі їхні філософії світських справ, їхні способи діяльності та їхні гасла наповнені отрутами великого червоного дракона, і всі вони походять від сатани. Отже, усе, що тече в людських кістках і крові, – від сатани. У всіх цих чиновників, у тих, хто має владу, і тих, хто пробився в житті, є свої шляхи та секрети успіху. Хіба такі секрети не відображають їхню натуру як вона є? Ці люди зробили й роблять у світі такі великі діла, і ніхто не може розгледіти ті хитрощі й інтриги, які за ними стоять. Це показує, наскільки підступна й отруйна їхня натура. Людство глибоко розбещене сатаною. Сатанинська отрута тече в крові кожної людини, і можна сказати, що природа людини розбещена, нечестива, ворожа та протиборча Богові, наповнена філософіями й отрутами сатани та занурена в них. Вона цілком і повністю стала природою-сутністю сатани. Ось чому люди опираються та протистоять Богу.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру»

Людина проходить через усі ці різні періоди, слідуючи Богу, але не відає ані про те, що Бог володарює над долею усіх речей і живих істот, ані про те, яким чином Бог влаштовує та спрямовує все суще. Це вище розуміння і людей сьогодення і навіть людей із незапам’ятних часів. Що ж до того, чому, то так стається не тому, що вчинки Божі є занадто прихованими, не тому, що план Божий ще не здійснений, а тому, що серце й дух людини занадто віддалені від Бога, до такої міри, що людина залишається на службі сатани, навіть коли слідує за Богом, – і однаково не здогадується про це. Ніхто активно не шукає Божих слідів і явлення Бога, і ніхто не бажає існувати під Божою опікою і захистом. Натомість вони бажають приймати корозію сатани, злого диявола, щоб пристосуватись до цього світу та до правил існування, яких дотримується це лихе людство. У цей момент серце і дух людини стають даниною, яку людина пропонує сатані, та перетворюються на поживу сатани. Ба більше, людське серце і дух стають тим місцем, де сатана оселяється, а також його законним ігровим майданчиком. Отже, людина несвідомо втрачає розуміння принципів життя по-людськи, а також цінності та значимості людського існування. Божі закони й заповіт між Богом і людиною поступово розмиваються у людському серці, і вона перестає шукати Бога та звертати увагу на Нього. Із плином часу людина втратила своє розуміння значимості того, що Бог її створив, як не розуміє вона і слів із вуст Божих, і всього, що походить від Бога. А потім людина починає опиратися законам і статутам Бога, і її серце та дух німіють… Бог втрачає людину, яку Він створив на початку, а людина втрачає коріння, яке вона первісно мала: у цьому трагедія людського роду.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя»

2) Якщо людство перебуває на піку розбещеності, чи має воно бути знищеним?

Біблійні вірші для довідки:

«І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі. І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі» (Буття 6:12–13).

«І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив. Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з’явиться!» (Луки 17:26–30).

«Коли несправедливі ростуть, як трава, і цвітуть всі злочинці, то на те, щоб навіки були вони знищені» (Псалми 92:7).

Відповідні слова Бога:

Усе, що робить Бог, сплановано з точністю. Коли Він бачить якусь річ або ситуацію, у Його очах є стандарт, яким Він її вимірює, і цей стандарт визначає, чи починає Він план того, як поводитися з нею, і який підхід Він застосовує в поводженні із цією річчю або ситуацією. Він не байдужий і не безчуттєвий до всього. Насправді все зовсім навпаки. Тут є вірш, який говорить про те, що Бог сказав Ною: «Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі». Коли Бог це сказав, чи Він мав на увазі, що зібрався знищити лише людей? Ні! Бог сказав, що збирався знищити всіх живих істот із плоті. Чому Бог хотів знищення? Тут є ще одне виявлення Божого характеру; у Божих очах є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту, насильство та непослух усякої плоті. Яка Його межа? Як Бог і казав: «Бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Що означає фраза «кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі»? Це означає, що всяка жива істота, включно з тими, хто слідував за Богом, хто призивав ім’я Боже, хто колись приносив цілопалення Богу, хто на словах визнавав Бога та навіть хвалив Бога, – щойно їхня поведінка сповнилася розбещеності та потрапила на очі Богові, Він повинен був би їх знищити. Це була Божа межа. Тож до якої міри Бог залишався терплячим до людини та розбещеності кожного тіла? До тієї міри, коли всі люди, чи то послідовники Бога, чи то безбожники, не йшли правильною дорогою. До тієї міри, коли людина була не просто морально зіпсована та сповнена зла, але вже не було нікого, хто вірив би в існування Бога, не кажучи вже про когось, хто вірив би в те, що світом править Бог і що Бог може принести людям світло та правильну дорогу. До тієї міри, коли людина зневажала існування Бога й не дозволяла Богу існувати. Коли людська розбещеність досягла цієї межі, Бог більше не міг цього терпіти. На що змінилося б Його терпіння? На прихід Божого гніву та Божого покарання.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

…

З людської точки зору Содом був містом, яке могло повністю вдовольнити людське бажання та людське нечестя. Содом був манливим і заворожливим, ніч за ніччю там була музика й танці, і його процвітання викликало в людей захват і божевілля. Його нечестя роз’їдало людські серця та заворожувало їх, доводячи до розпусти. Це було місто, де безчинствували нечисті й лихі духи; воно повнилося гріхом і вбивствами, а в повітрі стояв кривавий, гнилий сморід. Це було місто, від якого холонула кров у жилах, місто, від якого можна було сахнутись у жаху. Ніхто в цьому місті – ні чоловік, ні жінка, ні молодий, ні старий – не шукав істинного шляху; ніхто не томився за світлом і не прагнув піти від гріха. Вони жили під контролем сатани, під сатанинським розбещенням і обманом. Вони втратили свою нормальну людську сутність, вони втратили розум, і вони загубили первісну мету існування людини. Вони скоїли незліченні нечестиві вчинки опору Богові; вони відкинули Його провід і виступили проти Його волі. Саме їхні нечестиві вчинки крок за кроком вели цих людей, це місто й усе живе в ньому шляхом до знищення.

Хоча в цих двох уривках не описано всіх подробиць щодо ступеня розбещеності жителів Содому, а натомість висвітлено їхню поведінку щодо двох Божих служителів після прибуття останніх до міста, є простий факт, який виявляє, наскільки жителі Содому були розбещеними, нечестивими й опиралися Богові. Разом із цим викриваються й справжнє обличчя та сутність мешканців міста. Ці люди не тільки відмовилися прийняти Божі застереження, але й не побоялися Його покарання. Навпаки, вони зневажили Божий гнів. Вони сліпо опиралися Богу. Що б Він не робив і як би Він це не робив, їхня порочна натура ставала тільки порочнішою, і вони раз за разом протистояли Богові. Жителі Содому вороже ставилися до існування Бога, до Його приходу, до Його покарання, а тим більше до Його застережень. Вони були вкрай бундючні. Вони пожирали та кривдили всіх людей, яких тільки могли пожерти та скривдити, і до служителів Божих вони ставилися так само. Кривдження служителів Божих жителями Содому було лише верхівкою айсберга всіх їхніх лихих учинків, а те з їхньої нечестивої природи, що було викрито таким чином, насправді було не більше ніж краплею в безмежному морі. Тому Бог вирішив знищити їх вогнем. Щоб знищити місто, Бог не скористався ні потопом, ні ураганом, ні землетрусом, ні цунамі, ні ще якимось іншим способом. Він знищив місто вогнем. Що це значило? Застосування вогню означало повне знищення міста; воно означало, що місто безслідно зникло із землі та з буття. Тут «знищення» означає не тільки зникнення форми, структури чи зовнішнього вигляду міста; воно також означає, що душі всіх людей у місті припинили існувати, будучи повністю винищеними. Простіше кажучи, усіх людей, події й об’єкти, пов’язані із цим містом, було знищено. Для мешканців цього міста вже не було ні наступного життя, ні реінкарнації; Бог винищив їх зі створеного людства раз і назавжди. Використання вогню значило, що гріх в цьому місці було приборкано, а також те, що гріху тут прийшов кінець; цей гріх припинив існувати й поширюватися. Воно означало, що сатанинське нечестя втратило свій живильний ґрунт, а також цвинтар, який давав йому місце для притулку й життя. У війні між Богом і сатаною використання Богом вогню є клеймом Його перемоги, яким затаврований сатана. Знищення Содому є великою помилкою в прагненні сатани протистояти Богові, розбещуючи й пожираючи людей, а також принизливим знаком того часу в розвитку людства, коли людина відкинула Божий провід і віддалася пороку. Крім того, це фактологічний опис істинного відкриття праведного Божого характеру.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї злої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою-сутністю, що полягала в крайній ненависті до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхнього розбещеного характеру, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням фактів. Причиною їхньої злої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше й найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному винищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

Бог ненавидить людину, бо людина є ворожою до Нього, але в Його серці Його піклування, турбота й милосердя до людства ніколи не змінюються. Хоча Він знищив людство, Його серце залишається незмінним. Коли людствоповне розбещеності й жахливою мірою бунтівниче проти Бога, Бог має знищити це людство через Свій характер і Свою сутність, а також згідно зі Своїми принципами. Але через Божу сутність Він усе одно жаліє людство й навіть хоче різними способами повернути людство, щоб воно могло жити далі. Однак людина виступає проти Бога, продовжує бунтувати проти Бога та відмовляється прийняти Боже спасіння; тобто людина відмовляється прийняти Його добрі наміри, хоч би як Бог їх закликає, нагадує їм, постачає їх, допомагає їм чи терпить їх, люди цього не розуміють, не цінують та не звертають на це уваги. У Своєму болі Бог усе одно не забуває обдарувати людину Своєю найбільшою терпимістю, чекаючи, поки людина поверне назад. Але коли Йому уривається терпець, Він без жодних вагань робить те, що мусить. Інакше кажучи, від моменту, коли Бог планує знищити людство, до формального початку Його роботи зі знищення людства є певний період часу та відбувається певний процес. Цей процес потрібен заради того, щоб людина повернула назад, і це останній шанс, який Бог дає людині. То що ж Бог робить у цей період перед знищенням людства? Бог виконує значну роботу нагадування й напучування. Хоч би як Боже серце болить і сумує, Він продовжує покладати на людство Своє піклування, турботу та велике милосердя.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

У Бога є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту й насильство. Коли Він досягне цієї межі, Він більше не буде терплячим і натомість почне Своє нове управління й новий план, почне робити те, що мусить, відкриє Свої діла й іншу сторону Свого характеру. Ця Його дія – не для того, аби продемонструвати, що людина ніколи не мусить Його ображати чи що Він сповнений влади та гніву, і не для того, аби показати, що Він може знищити людство. Справа в тому, що Його характер і Його свята сутність більше не можуть дозволяти й терпіти, щоб таке людство жило перед Ним, жило під Його владою. Тобто коли все людство буде проти Нього, коли на всій землі не залишиться жодної людини, яку Він міг би спасти, Він більше не матиме терпіння для такого людства й без жодних сумнівів виконає Свій план – знищить таке людство. Таке діяння Бога визначається Його характером. Це необхідний наслідок, наслідок, якого мусить зазнати кожна створена істота під владою Бога. Хіба це не показує, що в нинішній період Бог не може дочекатися, коли Він виконає Свій план і спасе людей, яких хоче спасти? Чим Бог переймається найбільше за цих обставин? Не тим, як люди, які взагалі не слідують за Ним, або ті, хто все одно протистоїть Йому, ставляться до Нього чи чинять опір, і не тим, як людство зводить на Нього наклепи. Він переймається лише тим, чи люди, які слідують за Ним, об’єкти Його спасіння в Його плані управління, були Ним довершені, чи стали вони гідними Його вдоволення. Що ж до інших людей, окрім тих, хто слідує за Ним, то Він лише час від часу трохи карає їх, щоб виявити Свій гнів. Наприклад, цунамі, землетрусами, виверженням вулканів. Водночас Він також посилено захищає тих, хто слідує за Ним і має бути Ним урятований, і опікується ними. Божий характер такий: з одного боку, Він може мати надзвичайне терпіння й поблажливість до людей, яких Він має намір зробити довершеними, і Він може чекати на них стільки, скільки зможе; з іншого боку, Бог пристрасно ненавидить і зневажає людей сатанинського типу, які не слідують за Ним і протистоять Йому. Хоча Йому байдуже, чи слідують за Ним ці люди сатанинського типу й чи вони Йому поклоняються, Він усе одно гидує ними, при цьому маючи до них терпіння у Своєму серці, і, визначаючи кінець цих людей сатанинського типу, Він також чекає на прихід етапів Свого плану управління.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Моя робота триває лише шість тисяч років, і Я обіцяв, що контроль лихого над усім людством теж триватиме тільки шість тисяч років. І зараз час вийшов. Я не продовжуватиму й не баритимуся більше: в останні дні Я здолаю сатану й поверну собі всю Свою славу, і Я поверну собі всі душі, що належать Мені на землі, щоб ті згорьовані душі могли втекти з моря страждання, і так завершиться вся Моя робота на землі. Починаючи з цього дня, більше ніколи Я не стану плоттю на землі, і ніколи більше Мій Дух, який володарює над усім, не працюватиме на землі. Я просто відтворю людство на землі, людство, яке буде освячене та стане Моїм вірним містом на землі. Та знайте, що Я не знищу весь світ і Я не знищу всього людства. Я збережу залишкову третину, ту третину, що Мене любить і Мною вповні завойована, і Я зроблю так, щоб ця третина плодилася й розмножувалася на землі, як ізраїльтяни під законом; вони отримають численних овець і худобу, якими Я їх живлю, а також усі багатства землі. Цей рід людський залишиться зі Мною назавжди, та це буде не жахливо нечистий людський рід сьогодення, а зібрання всіх тих, кого Я здобув. Таке людство не буде понівечене, стурбоване чи обложене сатаною, і це будуть єдині люди, що існуватимуть на землі після того, як Я переможу сатану. Це людство, що сьогодні завойоване Мною та здобуло Мою обіцянку. Тож людство, завойоване в останні дні, – це також люди, які будуть помилувані та здобудуть Мої нескінченні благословення. Це буде єдине свідчення про Мою перемогу над сатаною та єдиний трофей Моєї битви із сатаною. Цей воєнний трофей спасенний Мною з-під влади сатани і кристалізацією Мого шеститисячолітнього плану управління. Ці люди походять з усіх народів і конфесій, з усіх місць і країн всесвіту. Вони з різних рас і говорять різними мовами, мають різні звичаї та колір шкіри, і вони розпорошені по всіх народах і конфесіях земної кулі, і є навіть у кожному куточку світу. Та зрештою вони зійдуться докупи й утворять цілісний рід людський, зібрання людей, до якого не зможуть дотягнутися сили сатани.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ніхто з плоті не може втекти від дня гніву»