Як прагнути до істини (10)

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Е. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

Нещодавно ми провели кілька бесід щодо питань природжених даних, людськості та розбещених характерів; переважно ми детально й конкретно бесідували про деякі прояви цих трьох аспектів. Чи здобули ви завдяки такій детальній бесіді певне розуміння конкретної класифікації цих проявів? (Так.) Після здобуття розуміння конкретних проявів у цих трьох аспектах чи стало вам тепер зрозуміліше, чому люди мусять відкинути свої розбещені характери або які речі в людях потрібно змінити й відкинути? Які аспекти потрібно змінити, які не потрібно змінювати, які слід практикувати згідно з істинами-принципами, а які є природженими даними, завчасно призначеними й улаштованими Богом, що не пов’язані з розбещеними характерами й не вимагають від людей докладати зусиль або робити якісь зміни, – чи зрозумілі тепер ці питання? (Ми вважаємо, що це стало для нас дещо зрозумілішим, ніж раніше.) Тепер, коли ви здобули ясність, чи розумієте ви значення Божої роботи з очищення людей, перетворення їхніх характерів і спасіння їх від впливу сатани? Чи зрозуміло тепер, на що спрямовані Божа робота й слова, які забезпечують істиною та розвінчують різні проблеми в людях? Чи спрямоване Боже розвінчування всіх проблем у людях на їхні природжені дані? (Ні.) Чи спрямоване воно на природні вади людськості? (Ні.) Тоді на що воно спрямоване? (Переважно на розбещені характери людей.) Воно переважно спрямоване на принципи, за якими люди живуть як люди й діють, на їхні погляди та ставлення до Бога, істину, позитивні речі та інші подібні питання. Що таке розбещені характери? Розбещені характери походять від природи сатани й виявляються з природи сатани. Усі ці речі суперечать істинам-принципам, є облудними, а також є діями та проявами опору Богу. Ці речі є основними речами, які опираються Богу, і є першопричинами того, що люди здатні йти проти істини, зраджувати істину, йти проти Божих намірів та йти проти Божих вимог. З іншого боку, природжені дані – це лише деякі базові, інстинктивні речі, з якими люди народжуються; але життя, на яке людство нині покладається для виживання, – це розбещені характери. Тому те, що Божа робота має на меті змінити, – це розбещені характери людей. Саме тому, що розбещені характери опираються Богу і є від сатани, і їх можна назвати загальними проявами всіх негативних речей – різні розбещені характери, виявлені в людях, або різні стани та детальні вияви й прояви, пов’язані з розбещеними характерами, усі стосуються негативних речей, – отже, першопричиною опору людей Богу є не їхні природжені дані чи певні вади їхньої людськості, а життя, яке бере розбещені характери за свою основу для виживання. Це життя походить саме від сатани. Отже, те, що зрештою потрібно перетворити, – це розбещені характери людей, і те, що потрібно відкинути, – це також розбещені характери людей. Звісно, можна також сказати, що лише тоді, коли розбещені характери людей зміняться, вони зможуть перестати опиратися Богу. Іншими словами, лише тоді, коли люди відкинули свої розбещені характери, це означає, що вони були спасенні, і лише тоді, коли люди були спасенні, вони можуть перестати опиратися Богу й повністю коритися Богу. Тому справжнє значення Божої роботи зі спасіння людей полягає в тому, щоб дати їм змогу відкинути свої розбещені характери. Справжнє значення й задуманий результат того, що Бог говорить людям, що прагнення до істини – це розглядати людей і речі, жити як людина й діяти згідно з Божими словами та маючи істину за свій критерій, полягає в тому, щоб дати людям змогу відкинути свої розбещені характери й розглядати людей і речі, жити як людина й діяти, приймаючи Божі слова за своє життя. Ви це розумієте? (Так.)

Раніше ми бесідували про деякі конкретні вияви й прояви, пов’язані з природженими даними, людськістю та розбещеними характерами. Деякі прояви стосуються природжених даних, деякі – вад людськості, деякі є проявами мерзенних моральних якостей, а деякі – конкретними проявами розбещених характерів. Вади людськості та мерзенна сутність людськості – це те, що люди найлегше плутають. Вади людськості здебільшого належать до природжених даних. Наприклад, деякі люди заїкаються під час розмови, а деякі мають швидку або повільну вдачу. Ці вади людськості, якщо вони не підпадають під категорію мерзенних моральних якостей, по суті, належать до сфери природжених даних. Однак, мерзенні моральні якості не пов’язані з природженими даними; це вияв розбещеного характеру, і вони мають належати до розбещених характерів, а не до природжених даних. Це обумовлено тим, що в межах моральних якостей людини Бог дав їй дві базові речі: совість і розум. Якщо чиїсь моральні якості мерзенні, це пов’язано з проблемами з їхніми совістю та розумом. Це безумовно не стосується їхніх природжених даних. Це безумовно належить до розбещених характерів; це конкретний прояв певного розбещеного характеру. Фактів достатньо, щоб показати, що після того, як людина розбещена сатаною, вона втрачає свою совість і розум. Її серце повністю введене в оману сатаною, і вона приймає багато думок і поглядів, що походять від сатани, а також деякі вислови й думки зі злих тенденцій. Коли справи доходять до цієї точки, її совість і розум украй розбещені й роз’їдені – можна сказати, що в цей час її совість і розум повністю втрачені. Це виявляється в тому, що її моральні якості дуже погані й злі. Тобто до того, як вона прийняла позитивні речі, вона вже прийняла у своє серце багато облудних речей від сатани. Ці речі сильно розбестили її людськість, унаслідок чого її людськість стала дуже поганою. Наприклад, після того, як вона приймає від світу сатанинську думку й погляд, які стверджують: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», чи покращиться її совість, чи залишиться такою самою, чи погіршиться? (Вона погіршиться.) А якими є конкретні прояви цього погіршення? (Вона зважає лише на власні інтереси в усьому, що робить.) Заради власної мети та інтересів вона не зупиняється ні перед чим. Вона може обманювати людей і шкодити їм, а також робити будь-що, що суперечить моралі та совісті. Що більше вона це робить, то безжальнішими стають її дії, то темнішим стає її серце, то менше в неї почуття совісті й то менше людськості в ній залишається. Заради власних інтересів вона обманюватиме й дуритиме будь-кого, дурячи як знайомих, так і незнайомих людей – вона дуритиме колег, членів сім’ї і навіть найближчих людей навколо себе, завдаючи шкоди тим, хто довіряє їй найбільше. Спочатку, коли вона робить ці речі, вона відчуває певний внутрішній конфлікт і легке відчуття у своїй совісті. Згодом вона починає обдумувати, як діяти, починаючи спершу з незнайомців, і зрештою не виявляючи милосердя навіть до власних родичів. Бачиш, її людськість поступально розбещується, її поступово роз’їдають думки й погляди сатани, як-от «інтереси понад усе» та «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Цей процес поступового роз’їдання – це процес, під час якого її совість поступово втрачає усвідомлення й перестає діяти, аж поки зрештою не доходить до того, що повністю втрачається. В кінцевому підсумку в її діях немає жодних моральних меж чи совісті, і вона може обдурити будь-кого. З якої причини вона може обдурити будь-кого? У чому першопричина? Причина полягає в тому, що вона прийняла думки й погляди сатани, і вона діє, керована думками й поглядами сатани. Зрештою, совість і розум її людськості більше не діють, тобто базові речі, які слід мати людськості, повністю перестають працювати, вони повністю роз’їдені й контролюються злими думками сатани. Процес роз’їдання й контролю – це процес прийняття нею цих думок і поглядів, і, звісно, це також процес її розбещення. Оскільки совість і розум її людськості розбещені, те, що зрештою демонструється в ній, полягає в тому, що її людськість стає дуже поганою, а в більш серйозних випадках вона втрачає свою людськість. Це деякі прояви людськості нормальних розбещених людей.

Є також деякі особливі випадки, коли деякі люди навіть не народжуються людьми, тому не можна сказати, що в них є совість і розум. Кажучи абстрактно, вони не перевтілені з людей. Хоча питання переродження, перевтілення та переселення душ є абстрактним і невидимим для людей, людям слід бути здатними легко це розуміти; це те, що люди можуть збагнути й сприйняти. Такі люди не перевтілені з людей, то з чого ж вони перевтілені? Деякі перероджені й переселені з тварин, а деякі перевтілені з дияволів; вони народжуються без людськості. Люди без людськості народжуються без совісті чи розуму; це не повністю спричинено розбещенням. Вони вроджено є живими сатанами й живими дияволами. Вони перевтілені з дияволів. Наприклад, антихристи – це злі люди; вони перевтілені зі злих людей. Пізніше в житті вони приймають ще більше думок і поглядів сатани. Те, що вони мають від початку, у поєднанні з тим, що вони здобувають пізніше, робить їх дедалі гіршими. Такі люди народжуються без любові до позитивних речей; вони вроджено відчувають відразу до позитивних речей, і сильно опираються позитивним речам, і ненавидять їх. Тому прояв людськості в таких людях полягає в тому, що в них немає ані найменшої совісті чи розуму. У них абсолютно неможливо побачити жодних чеснот чи сильних сторін людськості. Звісно, ця чеснота безумовно не стосується вміння добре співати, уміння висловлювати свої погляди або вправності в певній технічній навичці чи професії. Це не ті чесноти, про які йдеться. Радше йдеться про чесноти людськості, як-от бути добросердим і добродушним, розуміти інших або бути чуйним. Ці конкретні прояви в межах совісті й розуму людськості в них повністю відсутні. Тож якими є основні характеристики людськості таких людей? Відхилення та зло. Це дві основні характеристики. Вони не люблять позитивних речей; коли вони чують про позитивні речі, то можуть визнати, що вони правильні, але ніколи їх не приймають. Усе в їхніх серцях і все, що вони виявляють, пов’язане з відхиленням і злом. Це одна з основних характеристик людей, чия вроджена людськість-сутність є злою. Такі люди перевтілені й переселені з дияволів і сатан. Навіть без штучного навіювання, навчання, впливу чи зумовлювання пізніше в житті вони вже дуже злі. Вони вроджено є створіннями такого роду. Їхні думки й погляди вроджено містять багато сутнісних речей, які є від сатани. До того ж після народження вони приймають ще більше облудних думок і поглядів зі злих тенденцій сатани. Отже, можна сказати, що у вогонь природи-сутності таких людей підливається олія, вона стає ще злішою й гіршою, тобто вона має всі мислимі токсичні якості й стає ще серйознішою. Це два особливі випадки людей, перевтілених із тварин, і людей, перевтілених із дияволів. Нормальна ситуація полягає в тому, що незалежно від того, з якими вадами людськості народжується людина, якщо вона демонструє деякі прояви мерзенних моральних якостей, це належить до сфери розбещених характерів. Якщо вони можуть прийняти істину, практикувати істину й іти шляхом прагнення до істини, зрештою всі їхні розбещені характери можуть бути відкинуті. Коли їхні розбещені характери будуть відкинуті, мерзенні аспекти їхніх моральних якостей відповідно зміняться. Такі люди – це ті, хто може бути спасенний; вони є нормальними розбещеними людьми. Навіть якщо ти демонструєш деякі прояви поганих моральних якостей, або тобі бракує гідності, або деякі прояви твоєї людськості не відповідають істині й огидні для інших, якщо твої совість і розум досі присутні й досі можуть слугувати базовими умовами для того, як ти розглядаєш людей і речі, живеш як людина й дієш – тобто твої совість і розум досі можуть впливати на те, як ти розглядаєш людей і речі, живеш як людина й дієш, і твої совість і розум досі можуть діяти в тобі, – то зрештою твої розбещені характери можуть бути змінені. Якщо совість і розум людини не можуть контролювати або спрямовувати будь-що з того, що вона робить, то можна сказати, що людина такого типу нездатна прийняти істину, а тим паче нездатна її практикувати. Тому розбещені характери таких людей буде нелегко відкинути. Чому це так? Тому що совість і розум таких людей зовсім не діють. Вони більше не мають можливості прийняти істину й більше не володіють базовими умовами для прийняття істини. Таким людям дуже важко відкинути свої розбещені характери. Тому, незалежно від того, які проблеми присутні у твоїй людськості, досліди себе, щоб побачити, чи відчуваєш ти щось у своїй совісті або чи відчуваєш біль чи докір у своєму серці, коли ти збираєшся діяти в спосіб, що суперечить людськості або істині, і чи є у твоєму серці межа або стандарт, щоб виміряти, чи слід робити цю справу, чи ні, чи суперечить виконання цієї справи моралі або совісті, і глибше – чи порушує це істини-принципи. Якщо в тебе є почуття совісті, ти можеш оцінити, що ця справа суперечить людськості та істині, і можеш під дією своїх совісті й розуму стримувати себе та тримати свої дії під контролем, то ти маєш можливість або ймовірність бути здатним прийняти істину й практикувати згідно з істинами-принципами. Але якщо, роблячи будь-що, ти нічого не відчуваєш у своїй совісті, не можеш оцінити, яким є стандарт для цієї справи або чи слід тобі її робити, і не знаєш, чи відповідає виконання цієї речі людськості, моральній справедливості або істинам-принципам, – і, крім того, коли виконання цієї речі суперечить совісті, людськості або істинам-принципам, але твоя совість не може подіяти, щоб зупинити тебе від виконання цієї неправильної та негативної речі, – то такі люди, як ти, по суті, не мають можливості прийняти істину. Із цього випливає, що ти не маєш можливості відкинути свої розбещені характери.

Те, чи можуть люди відкинути розбещені характери, залежить від того, чи можуть вони прийняти істину, – це цілком очевидно. А те, чи можуть люди прийняти істину, залежить від того, чи є в них почуття совісті. Тож як можна розпізнати, чи є в когось почуття совісті? Необхідно подивитися, чи є в них під час ведення справ найбазовіша совість, яку слід мати людськості, і чи діє їхня совість, коли вони щось роблять або говорять. Наприклад, коли ти хочеш сказати щось, що суперечить твоїй совісті й фактам, щоб обмовити когось, або коли ти хочеш збрехати, твоя совість докоряє тобі: «Мені не слід цього казати. Казати так – означає брехати й дурити, а це означає, що я не чесна людина. Бог проникливо спостерігає, і моя власна совість не дозволить мені цього зробити. Недоречно так казати». Наявність цих думок означає, що твоя совість діє. Коли твоя совість діє, слова, які ти кажеш, усе ж можуть містити певні домішки або елементи людських намірів і можуть не бути точними на 100%. Однак під впливом твоєї совісті слова, які ти говориш, уже є відносно доречними. Якщо ти зможеш і далі практикувати істину й говорити на основі принципів, то слова, які ти кажеш, будуть цілком доречними, і ти станеш чесною людиною. Але якщо хтось не підвладний дії совісті, він не обов’язково здатний стати чесною людиною або говорити чесні слова. Наприклад, коли Вишнє запитує його про когось, він може подумати: «Ця людина справді непогана. Її рівень хороший, і її людськість також досить хороша. Невже Вишнє запитує про неї, щоб підвищити її? Якщо її підвищать, то це означає, що не підвищать мене. Я не можу сказати правду; я просто скажу, що вона посередня», – вони починають думати про те, як говорити так, щоб це було вигідно їм самим. Коли вони так думають, чи діє їхня совість? У них немає совісті, і вони не підвладні дії совісті. Люди без совісті не мають людськості. Вони кажуть усе, що хочуть сказати, і брешуть щоразу, коли хочуть збрехати. Чому брехня не змушує їх почуватися погано? Тому що вони не підвладні дії совісті. Отож у їхньому серці немає ні стримування з боку совісті й розуму, ні жодної стримувальної сили. Зрештою, вони можуть говорити брехню й задовольняти своє особисте бажання брехати згідно з власною волею. Яку сутність виявляють такі люди в кінцевому підсумку? Це ведення справ без стримувальної сили совісті, що означає, що вони не підвладні дії совісті. Люди, які не підвладні дії совісті, роблять помилки й коять зло, не відчуваючи звинувачення чи неспокою у своїх серцях. Тому вони роблять усе, використовуючи власні інтереси як критерій. Такі люди не мають жодної стримувальної сили й не підвладні дії совісті, тож чи можуть вони практикувати істину? (Ні.) Вони не можуть практикувати істину. Щоб оцінити, яку людськість ти маєш, тобі переважно потрібно подивитися, чи керуються твої слова та дії совістю й розумом, і чи можеш ти практикувати істину, відкинути розбещені характери й досягти спасіння. Якщо твої совість і розум досі можуть діяти нормально, то ти людина із совістю й розумом. Якщо твої слова та дії не стримуються совістю й розумом, і ти навіть можеш діяти абсолютно свавільно й безпринципно без жодного стримування, то ти не лише позбавлений совісті й розуму, а й тобі бракує людськості. Якщо все, що демонструється в людськості людини, може, по суті, належати до сфери мерзенних моральних якостей, то ця людина, по суті, не має людськості. Ознакою відсутності людськості є відсутність совісті й розуму, а також ведення справ без дії совісті. Наприклад, якщо ти скажеш їй, що слід жити як людина із совістю та людськістю, вона подумає: «Чого варта совість? Чи може наявність совісті принести гроші? Чи може наявність совісті наповнити мій шлунок?». Але для людей із совістю все інакше. Якщо вони іноді роблять щось погане, керовані жадібністю, завдаючи шкоди іншим, то згодом відчуватимуть самодокір і жаль, думаючи: «Я справді скривдив людей, зробивши таке з ними. Хіба це не скоєння зла? Як я міг бути таким засліпленим у той час? Чому я не міг стримати себе? Мені потрібно знайти спосіб загладити провину». Бачиш, у той час вони когось обдурили, і хоча вони здобули певну вигоду, коли вони думають про цю вигоду, то відчувають неспокій у своїх серцях і ненавидять себе, думаючи: «Як я міг зробити щось подібне? Мені категорично не можна робити так знову в майбутньому. Я радше житиму в бідності або голодуватиму, ніж зроблю це знову. Це не те, що слід робити людині – це призвело б до жалю на все життя!». Зробити щось подібне один раз для них так само огидно, як проковтнути мертву муху. Тому вони ніколи не роблять цього знову. Вони відчувають каяття й тривогу у своїх серцях. З іншого боку, люди без людськості ламатимуть собі голову й зосереджуватимуться виключно на тому, щоб обдурити інших, обдурити їх повністю, не стримуючись; їхня совість не докоряє їм, і вони не виявляють милосердя. Вони жахливо шкодять іншим і навіть відчувають радість, думаючи: «Так їм і треба! Хто казав їм потрапляти мені до рук? Якщо я не обдурюю їх, кого б іще я обдурив? Це просто їхня невдача, що вони натрапили на мене!». Чи є в таких людей хоч якась совість? (Ні.) Хоч як жахливо вони обманюють інших або до якої міри вони їм шкодять, вони ніколи не пропонують жодного слова вибачення й не відчувають жодної провини чи каяття. Натомість вони відчувають гордість і удачу у своїх серцях. Щоразу, коли вони насолоджуються тим, що здобули шляхом обману, вони не відчувають тривоги, а вважають, що це цілком виправдано. Вони думають, що вони здібні, умілі й розумні, що те, що вони думали й робили в той час, було правильним, і що їм слід було отримати ще більше завдяки своєму обману. Скажіть Мені, чи є в таких людей людськість? (Ні.) Після скоєння зла вони досі можуть так думати й демонструвати таку поведінку. Чи думаєш ти, що людина такого типу може бути спасенна? Чи будуть вони дурити знову, якщо зіткнуться з подібними обставинами? (Будуть.) Вони ставатимуть лише вправнішими в обмані, більш задоволеними собою і почуватимуться дедалі розумнішими, що більше дурять. З кожним обманом їхнє серце стає темнішим, їхні дії – безжальнішими, а їхні методи – жорстокішими. Такі люди не підлягають спасінню. Можна сказати, що вони були повністю взяті в полон сатаною. Вони злі люди, дияволи й негідники до мозку кісток. Якщо ти говориш із такими людьми про совість і людськість, вони насміхатимуться з тебе й скажуть: «Ти, великий дурню, дієш із совістю та людськістю – хто дасть тобі за це гроші? Хіба зрештою ти не станеш просто бідним? Подивися, як добре в мене йдуть справи, і просто подивися на себе – такий жалюгідний!». Вони насміхатимуться з тебе й зневажатимуть тебе. Така людськість абсолютно позбавлена совісті – совість таких людей повністю втрачена; вони були повністю захоплені дияволами, і вони стали справжнісінькими живими дияволами. Тому не говори про істину з такими людьми – вони не можуть її прийняти. У них немає навіть нормальної людськості, тож як вони можуть прийняти істину? Люди, які можуть прийняти істину, мають межу, коли йдеться про розгляд людей і справ, а також про життя по-людськи й дії, особливо коли це стосується їхніх власних інтересів. Що це за межа? Це стримування й контроль із боку їхньої совісті. Якщо вони можуть стримуватися й контролюватися своєю совістю, можна сказати, що такі люди досі мають певну міру людськості й межу у своєму житті по-людськи. Це означає, що вони діють із певною мірою пристойності. Під час спілкування з іншими або ведення будь-яких справ, якщо вони не розуміють істин-принципів або не знають, як діяти згідно з істиною, вони можуть принаймні дотримуватися меж совісті. Іншими словами, їхня совість досі має усвідомлення й може діяти. Якщо їхня совість може діяти, то вони мають можливість прийняти істину. Їхня совість розвиватиметься в позитивному напрямку, і зрештою ті частини їхніх моральних якостей, які не є хорошими, дещо зміняться. У міру того як їхні моральні якості поступово зазнаватимуть перетворення, крок за кроком їхні різні розбещені характери також будуть відкинуті. Чи тепер це зрозуміло? (Так.)

Людям слід чітко бачити, кого Бог спасає і які частини людей Бог спасає та перетворює. З одного боку, їм слід мати чітке розуміння самих себе, а з іншого – їм також слід мати розпізнання щодо тих, хто їх оточує. Щодо проявів мерзенних моральних якостей, деякі з них пов’язані з виявами розбещених характерів. Вони переважно стосуються проявів, які порушують істину, бунтують проти Бога й опираються Богу. В очах людей такі дії не порушують закон і не були б засуджені законом, але вони засуджуються Богом. Вони належать до розбещених характерів. Інші прояви мерзенних моральних якостей не лише пов’язані з розбещеними характерами, а й стосуються проблеми наявності порочної людськості-сутності. Такі люди здатні на будь-який поганий вчинок, і вони є абсолютно злими людьми. Якщо людина має проблеми зі своїми моральними якостями лише в одному аспекті, але вона досі говорить і діє із совістю та розумом, і коїть якесь зло лише за особливих обставин, то вона не є злою людиною. Злі люди взагалі не мають ні совісті, ні розуму. Чи можуть люди без совісті й розуму робити добрі речі? Абсолютно ні. Чи можуть вони практикувати істину? Тим паче ні. Якщо совість людини діє і має стримувальну силу, то її моральні якості й поведінка можуть певною мірою покращитися. Якщо людина не має совісті, і хоч би що вона робила, їй бракує дії совісті, то її моральні якості й поведінка не покращаться. Тому розпізнання людини не може повністю ґрунтуватися на її моральних якостях або гідності; головне – це побачити, чи є в неї совість і розум, і чи діють її совість і розум. Якщо в неї є совість і розум, і її совість і розум можуть діяти, коли вона щось робить, то вона досі володіє базовою людськістю. Якщо в її діях бракує дії совісті й розуму, то вона не володіє базовою людськістю – вона позбавлена людськості. Люди, які володіють базовою дією совісті й базовою людськістю, мають можливість для спасіння, тоді як ті, кому бракує базової людськості, не мають можливості для спасіння. Що є головним фактором у тому, чи може хтось отримати спасіння? (Головним фактором є те, чи є в них усередині совість і розум.) Правильно. Тож чи можете ви розпізнати, чи є в когось совість і розум? (Ми можемо трохи розпізнати. Найважливіше – це побачити, чи стримується людина внутрішньо совістю й розумом, коли вона діє, і чи є в неї моральні межі.) З погляду доктрини й теорії це пояснюється саме так – чи є у вас якісь конкретні приклади? (Наприклад, під час виконання свого обов’язку деякі люди порушують принципи й коять безрозсудні проступки, і брати й сестри вказують на їхні проблеми або обтинають їх. У таких випадках, якщо ці люди мають совість і розум, вони ініціативно розмірковуватимуть над собою і намагатимуться пізнати себе. Однак, якщо їм бракує совісті й розуму, у них може виникнути обурення або вони навіть можуть накинутися й помститися.) Це хороший приклад. Коли людей із совістю та розумом критикують інші за те, що вони зробили щось не так, вони відчувають сором і провину. У їхніх серцях виникає каяття, і з каяттям вони матимуть прояви покаяння й будуть готові діяти краще. Що ж до людей без совісті й розуму, то хоч би якими великими були проступки чи помилки, які вони коять, хоч би яких збитків вони завдавали роботі церкви або хоч би скільки клопоту й завад вони приносили братам і сестрам, коли їх критикують, у них є сотня причин, щоб виправдати й захистити себе, відмовляючись хоч трохи визнати свої переступи. Очевидно, що вони завдають збитків роботі, і все ж вони не відчувають жодної провини у своїх серцях. Скажіть Мені, чи відчуватимуть вони каяття? (Не відчуватимуть.) Вони не відчуватимуть каяття. Чи можуть люди без каяття покаятися? (Ні.) Чи є люди, які не можуть покаятися, тими, хто приймає істину? (Не є.) Чи продовжуватимуть вони робити те саме? (Так.) Доки? (Оскільки їм бракує совісті, вони й далі це робитимуть.) Правильно. Вони й далі це робитимуть. Хоч би що казали інші, вони не слухатимуть: «Я просто так роблю – подобається вам це чи ні! Який стосунок до мене має те, що робота церкви зазнає збитків? Значущим є лише те, щоб я сам не зазнав жодних збитків». Це їхній погляд. Гаразд, на цьому наша бесіда на цю тему закінчується. Поміркуйте над тим, про що ми бесідували, зіставте це із собою та речами й людьми навколо вас, поступово зрозумійте це й використовуйте ці слова, щоб розглядати інших, розглядати речі й розглядати самих себе. Потроху ви здобудете розуміння цих речей.

6. Різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів

Підлість

Раніше ми бесідували про багато конкретних проявів, що стосуються людськості, природжених даних і розбещених характерів. Сьогодні ми й далі бесідуватимемо про деякі конкретні прояви, що стосуються цих трьох аспектів. Ми почнемо з першого прояву: підлості. Що означає цей термін? (Це означає, що людина не тримається гідно, не є порядною та доброчесною, а діє потайки й нишком.) (Це означає, що чиясь поведінка та манери здаються відносно нечестивими.) Відносно нечестивими – це здається трохи абстрактним. Більшість людей не може уявити, у чому саме проявляється це нечестя. Чи є ще щось? (Підлість означає, що поведінка та манери людини є відносно низького класу.) Скільки аспектів ви згадали? Бути потайливим і діяти нишком, бути нечестивим, низького класу, ницим, ганебним – хіба це не прояви? (Так.) Тоді чи можна замінити поняття підлості на ницість і низький клас? (Можна.) До якого аспекту належать ці прояви підлості? (Мерзенні моральні якості.) Чи це вада людськості? (Ні.) За своєю природою цей прояв набагато серйозніший, ніж вада людськості, тому його не можна класифікувати як ваду людськості. Підлість – це прояв мерзенних моральних якостей. Якщо хтось поводиться підло, хоча й не можна сказати, що ця людина є злою, з огляду на прояви підлості вона завжди викликає в людей відразу й огиду. Такі люди, які демонструють підлість, безумовно, роблять усе потайки й нишком, зовсім не будучи відкритими, поводячись відносно низько й завжди роблячи ниці речі. Тобто вони використовують ниці, безсоромні й ганебні методи в справах, методи, які не є порядними чи відкритими. Більшість людей відчуває огиду й відразу, коли це бачить. Це показує, що вони ниці й безчесні. Їхня найвизначніша характеристика полягає в тому, що вони особливо жалюгідні, низькі й ниці. Що б вони не робили чи не говорили, вони не можуть бути порядними й відкритими; вони завжди вдаються до якихось тіньових маневрів і займаються якимись ганебними справами. Наприклад, віра в Бога загальновизнана як дуже правильна справа, щось таке, що люди можуть зрозуміти й схвалити. Але коли ці люди вірять у Бога, вони поводяться так, ніби пішли хибним шляхом, ніби це щось ганебне. Це той тип людей, які є ницими й підлими. Яку роль зазвичай відіграють підлі люди серед інших? (Вони – негативні персонажі, нікчемні люди.) Вони відіграють негативну роль. Які характеристики мають такі люди? Може бути так, що з їхньої зовнішності ти не можеш сказати, що вони дуже погані, або ти не можеш побачити, що вони мають якісь погані наміри в тому, що роблять. Однак після спілкування з ними протягом певного часу ти відчуваєш, що вони завжди говорять і діють у спосіб, який не є порядним і відкритим. Те, що вони кажуть, звучить гарно, але те, що вони роблять за лаштунками, – це щось інше. Ти завжди відчуваєш, що їхні наміри неправильні або що вони не говорять про те, що мають намір зробити, залишаючи тебе збентеженим. Зрештою, ти починаєш відчувати, що такі люди вкрай ненадійні, роблять лише ниці, підступні речі й завжди псують твої справи. Це підлі люди. Ти не побачиш, щоб ці люди відкрито висловлювали свої відмінні погляди або відкрито висловлювали заперечення. Перед іншими вони можуть навіть сказати щось, що звучить гарно, наприклад: «Ми не можемо цього зробити; ми мусимо діяти по совісті». Однак за лаштунками вони маніпулюють речами, підбурюючи деяких нерозсудливих, дурних і неосвічених людей діяти згідно з їхніми намірами. Зрештою, справа, яку вони хотіли здійснити, виконується, вони насолоджуються результатами цього досягнення, і все ж ніхто не усвідомлює, що це справа їхніх рук. Ти бачиш, що вони нічого не кажуть і не роблять у присутності інших, але хід подій зрештою йде в тому напрямі, яким вони зманіпулювали. З огляду на це, такі люди також дещо підступні. Чи є навколо вас підлі люди? Чи легко іншим зазвичай розпізнати підлих людей або розгледіти їх наскрізь? (Ні.) Ці люди ховаються досить глибоко. Проблема з ними – це проблема моральних якостей; у них погана людськість-сутність. Чи стикалися ви з підлими людьми? Чи зрозумілі вам основні прояви таких людей? (Не дуже.) Відтепер вам потрібно звертати увагу й спостерігати, які люди навколо вас часто виявляють різні прояви підлості. Чи є прояви в цьому плані відносно абстрактними й прихованими? (Так.) Навіть якщо навколо тебе є такі люди, оскільки їх важко розпізнати, тобі буде нелегко їх помітити. Коли одного дня ви справді виявите таку людину, ви можете спостерігати за нею та фіксувати її прояви від початку до кінця, щоб побачити, якими насправді є її характеристики та сутність, а потім узагальнити їх. Наразі ми зупинимося на цьому щодо теми прояву підлості.

Розпуста

Наступний прояв – розпуста. Спершу подивіться – до якого аспекту належить розпуста? (Мерзенні моральні якості.) Вона належить до мерзенних моральних якостей. Тоді яких проблем зазвичай стосується розпуста? (Проблем із міжособистісною поведінкою людини.) Це досить точно – розпуста зазвичай стосується проблем міжособистісної поведінки між чоловіками та жінками. Тож чи стосується розпуста чоловіків, чи жінок? (І чоловіків, і жінок.) Вона стосується не лише однієї статі. Є такі чоловіки, і є такі жінки. Тому не лише чоловіки можуть бути розпусними. Якщо жінки мають проблеми з міжособистісною поведінкою, це також розпуста. Тож які конкретні прояви розпусти? Завжди любити спілкуватися з протилежною статтю та хизуватися – що це за проблема? Хіба це не є певною мірою розпустою? (Так.) Вигляд протилежної статі збуджує їх. Що більше людей протилежної статі, то більше вони збуджуються й то більше хочуть хизуватися. Особливо деякі люди – до якої міри вони хизуються? Оголюють груди та спини, роблять провокаційні жести, говорять провокаційні слова – хіба це не прояви розпусти? (Так.) Щойно поруч з’являються представники протилежної статі, незалежно від їхнього віку чи того, чи подобаються вони їм, вони одягаються яскраво, спокусливо або привабливо, щоб привернути увагу протилежної статі. Хіба це не прояв розпусти? (Так.) Це найпоширеніший прояв. Ці явища вже стали буденністю й не вважаються чимось незвичайним серед невіруючих. Вони не вважають це розпустою, а натомість розглядають це як щось цілком нормальне й правильне. Вони вважають, що обидві статі мають одягатися красиво, щоб бути привабливими й викликати захоплення в протилежної статі, щоб представники протилежної статі мали спокусу домагатися їх. Чи є такі думки й погляди розпусними думками й поглядами? (Так.) Вони завжди хочуть бути в центрі уваги протилежної статі, завжди бажаючи привабити їх і викликати інтерес до себе; незалежно від їхнього сімейного стану чи віку, у них завжди є ці думки та дії, і їхнє життя сповнене такого мислення – хіба це не розпуста? (Так.) Це деякі прояви, які більшість людей вважає відносно прийнятними й не розглядає як надто розпусні – просто любов до того, щоб подати себе й похизуватися перед протилежною статтю. Наприклад, носити гарний одяг, користуватися парфумами, одягатися трохи спокусливо, говорити провокаційні слова або виставляти напоказ свою чарівність – ці розпусні прояви є тим, що більшість людей вважає терпимим. Серйознішим проявом розпусти є те, що незалежно від середовища, у якому такі люди бачать представників протилежної статі, вони наважуються розпускати руки й торкатися їх. Вони невимушено наближаються й торкаються їх, не зважаючи на те, чи згодна інша людина, поводячись так, ніби вони завжди були знайомі одне з одним. Вони особливо вправні в тому, щоб спостерігати за виразами обличчя та реакціями інших. Якщо вони бачать, що хтось не відчуває відрази і є відносно покірним, вони наважуються невимушено торкнутися його голови чи спини, або навіть сісти близько до нього, або, якщо інша людина не чинить опору, взяти її за руку. Деякі жінки можуть прямо сідати чоловікам на коліна, не дбаючи про те, що можуть відчути інші, коли це побачать. Це вже вийшло за межі звичайного хизування й перейшло в щось більш суттєве. Хіба це не розпуста? (Так.) Чи може більшість людей прийняти такий вид розпусти? (Вони не можуть цього прийняти.) Деякі люди не вважають це чимось серйозним і навіть кажуть: «Це не розпуста. Те, що чоловіки та жінки виявляють прихильність одне до одного, – це цілком нормально. Інакше який сенс жити? Чоловікам слід отримувати задоволення від жінок, а жінкам слід отримувати задоволення від чоловіків – тільки тоді життя має інтерес». Якщо ніхто з протилежної статі не робить таких розпусних жестів щодо них, вони думають: «Невже в мене немає жодної чарівності? Чому я не можу привабити протилежну стать?». Тоді вони відчувають розчарування. Коли такі люди стикаються з кимось розпусним, хто залицяється до них, вони відчувають велике задоволення й внутрішню радість. Щонайменше вони відчувають фізичне та душевне задоволення, думаючи, що те, що хтось цікавиться ними, робить їхнє життя цінним. Тому деякі люди можуть прийняти такий вид розпусти. Наприклад, припустімо, що комусь подобається інша людина й він має до неї почуття; якщо ця людина завжди ігнорує його й не виявляє до нього інтересу, він відчуває велике розчарування. Але якщо ця людина час від часу торкається його, заграє з ним, пестить його руку або сідає досить близько, щоб він відчув тепло її тіла, або, йдучи ще далі, якщо це чоловік, який дозволив собі вольності щодо жінки, тоді вона думає: «Ах, це приємно, я йому подобаюся. Хоча ми не можемо об’єднатися як одне ціле в цьому світі, те, що він так розпусно ставиться до мене, принаймні робить моє життя цінним!». Бачиш, деякі люди приймають такий вид розпусти з глибини свого серця, радше ніж зневажають його. Їхнє ставлення залежить від того, чи подобається їм людина протилежної статі, яка робить ці речі. Якщо ця людина їм подобається й вони не відчувають відрази або навіть жадають цієї людини у своїх серцях, тоді вони не зневажають ні таких розпусних людей, ні розпусні дії. Натомість вони можуть прийняти їх і вітати у своїх серцях, відводячи їм місце у своєму серці. Отож деякі люди внутрішньо приймають таких розпусних осіб. Оскільки розпусні люди не є добрими, хіба це не означає, що ті, хто може прийняти таку розпусну поведінку, також є розпусними? (Так.) Вони також розпусні. Є деякі прояви, серйозніші за цей вид розпусти, – не просто трохи похизуватися, не просто обмінятися поглядами чи мати якісь фізичні пестощі, а зайти ще далі. Розум цих людей повністю поглинений такими розпусними речами. Якщо це відбувається, коли люди ходять на побачення, це нормальний прояв. Але якщо вік і фактичні обставини людини цього не дозволяють, а вона однаково думає виключно про такі речі, коли бачить протилежну стать, то в чому сутність цього прояву? Це означає, що, стикаючись із протилежною статтю, вони завжди мають певне бажання й жагу або мають на думці якусь мету – річ не в тім, що вони просто хочуть задовольнити якусь психологічну потребу й на цьому все; радше вони хочуть вдатися до суттєвих дій і мати суттєвий прогрес. У своїх серцях вони постійно женуться за цими речами; крім того, що вони думають про розпусні речі у своєму розумі, у плані своєї поведінки вони також починають шукати контакту з відповідними представниками протилежної статі, щоб упиватися своїм сексуальним бажанням і виплескувати його. Хіба такі люди не розпусні? (Так.) Порівняно з попередніми двома типами розпусних людей, хіба цей тип розпусної людини не є дуже небезпечним і страшним? (Так.) Такі розпусні люди можуть почати діяти в будь-який час – це вже показує, що вони дуже нечестиві й розпусні. Що стосується ступенів, які виходять за ці межі, ми не будемо обговорювати їх далі.

Отже, який із цих трьох типів розпусти ви можете прийняти? Тобто який із них змушує вас відчувати, що людина, яка так поводиться, є нормальною, що це не велика проблема, і що це людина, до якої ви не відчуваєте великої огиди чи зневаги і яку можете певною мірою прийняти? Який ступінь розпусти ви можете прийняти? (Ми не можемо прийняти жодного ступеня.) Чому ви не можете прийняти жодного ступеня розпусти? (Природа останнього типу розпусти є досить мерзенною, і хоча перший тип розпусти передбачає лише хизування перед протилежною статтю, він заважає тим, хто навколо.) У людей першого типу в серці немає чіткого усвідомлення меж між статями. Більшість людей звертає увагу на межі між чоловіками та жінками під час спілкування з протилежною статтю. Зокрема, коли йдеться про спілкування жінок із чоловіками, їм слід залишатися стриманими й дотримуватися певних меж перед чоловіками. Однак деякі жінки насолоджуються спілкуванням із протилежною статтю, і вони збуджуються, коли бачать когось, хто їм подобається. Щойно в них з’являється можливість, вони знаходять виправдання для контакту. Будь-хто, хто навмисно шукає спілкування з протилежною статтю, має щось ненормальне у своєму серці. Хоча перший тип розпусти не передбачає суттєвих розпусних способів дій і не призводить до якихось конкретних подій, а також не передбачає сексуального насильства, з огляду на їхні прояви, у плані міжособистісної поведінки цим людям бракує чітких меж між чоловіками та жінками. Тобто в їхніх серцях немає чітких меж, і вони не розуміють, що нормальним людям слід мати почуття сорому й не змушувати інших дивитися на них зверхньо. Якщо хтось демонструє розпусні прояви, нічого при цьому не відчуваючи, він не є нормальною людиною і принаймні йому бракує совісті й розуму нормальних людей. Незалежно від того, чоловік це чи жінка, вони мусять дотримуватися меж між статями, і в їхніх серцях має бути чітке розуміння того, що ці межі не можна перетинати. Бог створив чоловіків і жінок із притаманними їм відмінностями; неможливо розмити межу між ними. Якщо комусь завжди бракує чітких меж між чоловіками та жінками й він постійно хизується перед протилежною статтю, це не просто загальна розбещеність чи брак стриманості – це стосується питання міжособистісної поведінки. Незалежно від того, чи стосуються речі, які вони роблять, суттєвих проблем, чи ні, якщо ці прояви стосуються питань міжособистісної поведінки, вони не узгоджуються з людським почуттям сорому. Особливо якщо людина не знає сорому або їй бракує почуття сорому в справах між чоловіками й жінками, то вона перебуває у великій небезпеці. Якщо ти можеш навмисно виставляти напоказ свою чарівність перед протилежною статтю й намагатися привабити її, ти з великою ймовірністю перейдеш на наступний щабель розпусти. Ти можеш почати з хизування, але це може легко перерости в розпускання рук, а з розпускання рук це може легко перерости в щось більш суттєве, зрештою виходячи з-під твого контролю. Бачиш, незалежно від ступеня розпусти, якщо вона підпадає під сферу розпусти, це стосується проблеми міжособистісної поведінки. Щойно це стосується проблеми міжособистісної поведінки, різниці між ступенями серйозності немає. Це пояснюється тим, що такі проблеми можуть загострюватися – починаючи з хизування й браку почуття сорому, це може легко перерости у фізичний контакт, розвиток прихильності, а потім у взаємну нерозлучність. Звідти це може загострюватися далі, виходячи з-під контролю, і тоді жалкувати буде занадто пізно. Щойно це стає реальністю, важко довести це до належного кінця. Тож, незалежно від того, які прояви розпусти ти демонструєш, якщо вони стосуються проблеми міжособистісної поведінки, якщо ти не стримуєш себе й тобі бракує почуття сорому – якщо ти абсолютно байдужий до того, що про тебе говорять інші, як люди тебе оцінюють або як Бог дивиться на тебе, – то ти перебуваєш у великій небезпеці. Що означає бути у великій небезпеці? Це означає, що, починаючи зі звичайних розпусних дій і проявів, дуже легко деградувати й робити абсурдні речі, які залишають тебе з жалем на все життя. Ви розумієте? (Так.) Тому, якщо ти не можеш розгледіти сутність проблеми розпусти наскрізь і не можеш розв’язати її вчасно, ти дуже клопітний. Якщо ти демонструєш такі прояви або насолоджуєшся прагненням до таких речей, це доводить, що у твоїй людськості є серйозна проблема. Яка проблема? Брак почуття сорому. Проблема міжособистісної поведінки пов’язана з почуттям сорому людини. Якщо тобі бракує почуття сорому, то ти не маєш меж, коли робиш такі речі. Ти можеш діяти згідно з будь-чим, що тобі спадає на думку. Твої думки й бажання не будуть ні контрольованими, ні обмеженими. Поки середовище є відповідним, твої думки й бажання скористаються можливістю проявити себе, вони поступово розростатимуться й досягнуть точки вибуху. Це призведе до жахливих наслідків.

Якщо навколо вас є такі розпусні люди, чия проблема розпусти полягає не лише в тому, що вони час від часу роблять одне провокаційне зауваження, і чия розпуста спрямована не лише на кількох конкретних осіб – радше, вони часто так поводяться, не маючи жодного почуття сорому, і проблема залишається нерозв’язаною навіть тоді, коли інші їх зневажають, нагадують їм або попереджають їх, а вони й далі розпусні, і їхня розпуста стає навіть дедалі серйознішою, – і якщо ви стикаєтеся з такими людьми, то ви мусите їх уникати. Чому вам слід уникати їх? Тому що розпусні люди не мають сорому. Чи мають люди без сорому якусь стриманість у своїх діях? Чи можуть вони стримувати себе? (Ні.) Вони не можуть стримувати себе, тому ти мусиш уникати таких людей; роби все можливе, щоб уникати спілкування з ними. Якщо робота вимагає від тебе контакту з ними й цього неможливо уникнути, тоді тримай це суто в діловому руслі, але найкраще, щоб під час вашого спілкування були присутні ще кілька людей. Не спілкуйся з ними наодинці й не давай їм скористатися жодною можливістю. Роби все можливе, щоб уникати перебування наодинці з ними, щоб не впасти в спокусу й не дати сатані скористатися жодною можливістю. Незалежно від того, що це за розпусна поведінка, якщо ти бачиш, що такі люди не мають сорому у своїй міжособистісній поведінці, що вони можуть фліртувати з будь-яким представником протилежної статі й що вони навіть настільки розпусні, що можуть відпускати непристойні жарти в присутності багатьох представників протилежної статі, говорячи так, ніби це цілком нормально, змушуючи слухачів червоніти, ніяковіти й бути неспроможними це слухати, тоді як самі вони нічого не відчувають, не усвідомлюють цього й не переймаються цим, то таких людей треба уникати. Ви розумієте? (Так.) Особливо коли під час спілкування з ними наодинці вони виявляють до тебе особливу турботу й увагу, і тим паче поблажливі до твоїх вад і недоліків, а потім часто розпускають щодо тебе руки або зовні подають себе як шляхетних і витончених, але їхні слова завжди мають підтекст непристойності – такі люди дуже небезпечні, і ви мусите бути насторожі щодо них. Є також деякі люди, які в справах, про які явно можна було б побесідувати або розпитати когось тієї ж статі, або в роботі, яку можна було б виконати з кимось тієї ж статі, не роблять цього, а натомість наполягають на тому, щоб шукати когось протилежної статі. На якого б представника протилежної статі вони не поклали око, вони постійно ставлять йому запитання, докучають йому, ініціюють непотрібні розмови й вигадують речі, щоб потурбувати його, завжди ставлячи йому марні запитання, які не обов’язково ставити, і докладаючи великих зусиль, щоб створити можливості для спілкування з цією людиною віч-на-віч. Мета їхнього пошуку можливостей полягає в тому, щоб задовольнити власні бажання. Незалежно від того, чоловік ти чи жінка, що тобі слід робити, стикаючись із такими людьми? (Триматися від них подалі.) Тобі слід придумати спосіб відмовити їм; пояснити їм усе дуже чітко. Не варто просто мовчки триматися від них подалі й думати, що цього достатньо. Якщо вони випадково докучають тобі один раз, ти можеш бути не в змозі визначити, чи поводяться вони непристойно. Але якщо вони неодноразово докучають тобі, ти мусиш дати їм це чітко зрозуміти. Що тобі слід сказати? Ти можеш сказати їм: «Ти докучав мені не раз і не два – до чого ти хилиш? Кажи прямо! Чи справді в нас такі робочі стосунки? Є так багато людей, яких ти міг би запитати, але ти наполягаєш на тому, щоб запитати мене й прийти до мене – чи справді ми такі близькі? Не роби цього. Мені це нецікаво, і мені не подобається так спілкуватися з людьми. Будь ласка, не турбуй мене більше в майбутньому. Ти мене абсолютно не цікавиш. Якщо ти й надалі так мене переслідуватимеш, я церемонитися не буду!». Який підхід слід застосовувати до таких людей? (Триматися від них подалі й відмовляти їм.) Якщо такі люди залишаються невиправними попри неодноразові вмовляння, як із ними слід поводитися? Тоді з ними слід поводитися згідно з адміністративними приписами церкви, ізолюючи або вичищаючи їх. Деякі особи є безвідмовними людьми, які не наважуються образити інших і внутрішньо бояться таких розпусних людей. Це клопітно. Вони можуть бути лише іграшкою в їхніх руках. До таких розпусних людей слід ставитися серйозно. Твоя поведінка щодо них має бути холоднішою, але немає потреби дратуватися – просто скажи спокійно: «Облишмо ці дитячі ігри. Я чітко бачу, до чого ти хилиш. Зі мною не вийде грати в цю гру. Ти мені не подобаєшся, тому, будь ласка, не турбуй мене більше! Якщо ти неодноразово докучатимеш мені, у мене є багато способів розібратися з тобою!». Хіба це не відмова їм? (Так.) Чи зможете ви відмовляти їм у такий спосіб? (Почувши Божі слова, так. До того, як Бог заговорив, ми б не наважилися відмовляти їм так.) Звісно, це лише приклад. Такі ситуації не обмежуються тим, що чоловіки переслідують жінок; вони також охоплюють випадки, коли жінки переслідують чоловіків. Коротко кажучи, незалежно від того, чи ти чоловік, чи жінка, яких переслідують, якщо ти чітко бачиш, що такі розпусні люди справді не беруть нормальної участі у взаємодії, сердечних розмовах або консультаціях із тобою, то ти можеш їм відмовити. Спілкуючись із такими людьми, дуже легко відчути їхній намір, і тобі слід бути насторожі. Тобі слід сказати їм: «Ми не знайомі, тому тобі краще не переслідувати мене!». Якщо вони неодноразово переслідують тебе, а ти досі почуваєшся надто ніяково, щоб відмовити їм, хвилюючись, що можеш зачепити їхні почуття, думаючи, що, оскільки ви брати й сестри, ти маєш бути поблажливим до них, тобі слід розуміти наслідки, до яких може призвести така поблажливість. Якщо вони тобі подобаються й ти готовий спілкуватися з ними, це твоя свобода. Звісно, хіба не нерозумно співчувати розпусній людині або навіть симпатизувати їй? Якщо вони можуть поводитися розпусно щодо тебе, вони можуть робити те саме з іншими. Спілкуватися з такими людьми – це рити собі могилу, шукати смерті. Тому таким людям слід відмовляти прямо; чітко все їм пояснити й сказати, щоб вони трималися на відстані. Хіба це не дуже просто? (Так.) Справді розпусні люди – це ті, кому бракує сорому в їхній людськості. Звісно, незалежно від того, чоловік це чи жінка, люди можуть час від часу демонструвати деякі дещо ненормальні прояви під час зустрічі з протилежною статтю. Поки це не є звичкою, не призводить до дій чи наслідків, і людина може виправити це, коли через певний час відчує, що це недоречно, це не можна класифікувати як розпусту. Ці дещо ненормальні прояви не слід узагальнювати. Бути розпусним – це прояв браку сорому у своїй людськості. Основний прояв таких людей полягає в тому, що вони не мають сорому у своїй міжособистісній поведінці – вони розгнуздані, нестримані й особливо розпущені. Це класифікується як прояв розпусти у людськості людини. Тепер ви знаєте, як поводитися з такими людьми й що з ними робити? (Так.) На цьому ми завершуємо наше обговорення теми розпусти.

Підступність

Поговорімо про ще один прояв: підступність. Що це за проблема? (Це проблема мерзенних моральних якостей.) Підступність належить до мерзенних моральних якостей і класифікується в категорії людськості. Чи підступність чимось схожа на ницість? (Так.) Це також прояв мерзенних моральних якостей. Підступність означає діяти без дотримання правил, потайки, не лише роблячи щось без принципів чи меж совісті й моралі, а й роблячи це в особливо ниций і низький спосіб. Які є прояви підступності? Наприклад, підступна людина бачить, що хтось купив гарну машину, яку вона сама не може собі дозволити. Проходячи повз, вона зовні вітається із цією людиною, кажучи: «Гарна машина! Ти, мабуть, багатий!». Її слова звучать приємно, але щойно власник машини відходить, вона плює на машину – тьху. Хіба це не підступність? (Так.) Що це за поведінка – плюватися? (Це підступність.) Це називається підступністю. Підступність – це бути особливо ницим, брудним і низьким; це ганебна поведінка, яка змушує інших насміхатися з тебе й зневажати тебе, змушуючи людей вважати, що твої моральні якості низькі й що ти – ганьба. Наприклад, деякі люди бачать, що в їхнього сусіда є хороший собака, і відчувають внутрішню заздрість: «У їхній сім’ї такий хороший собака. Чому я не купив цього собаку?». Тож вони знаходять спосіб убити собаку, а після цього вони страшенно щасливі. Повернувшись додому, вони святкують, відкривають шампанське й влаштовують бенкет, почуваючись щасливішими, ніж будь-коли раніше. Скажіть Мені, жахлива ця людина чи ні? (Так.) Це і є підступність. Щойно в інших трапляється щось хороше й вони почуваються щасливими, такі люди стають нещасними й думають, як усе їм зіпсувати. Коли вони бачать, що інших спіткало лихо, вони зловтішаються з їхнього нещастя. Такі люди дуже підступні.

Думки підступних людей дуже негативні. У чому їхній негатив? Наприклад, коли ти даєш комусь щось, за нормальних обставин йому слід відчувати вдячність, кажучи: «Ця річ досить хороша. Тобі вона раніше дуже подобалася, але тепер вона тобі більше не потрібна. Ти не віддав її комусь іншому, а одразу віддав її мені – ми справді друзі!». Будь-хто, у кого є совість і розум, думав би так; він сприйняв би цю справу позитивно. Але мислення підступних людей перекручене. Вони сказали б собі: «Ти дав це мені лише тому, що воно тобі більше не потрібне. Якби воно тобі ще було потрібне, хіба ти дав би його мені? Ти залишаєш хороші речі собі, а мені віддаєш погані – кому це треба! Ти відмахуєшся від мене, як від жебрака? Ти думаєш, я не знаю, що таке добре? Ти дав це мені лише тому, що воно тобі більше не потрібне, і ти ще й очікуєш, що я буду вдячний. Ти тримаєш мене за ідіота?». Бачиш, щодо такої простої справи вони мислять у такий ниций, брудний, низький спосіб. Даючи їм щось, ти натомість лише накликаєш на себе неприємності. Чому це викликає неприємності? Тому що людина, якій ти це дав, є підступною людиною – кимось із ницими, брудними й низькими думками. Вони думають негативно про будь-кого. Коли вони дивляться на когось, вони не розглядають його ні на основі принципів, ні на основі моральних якостей цієї людини чи принципів її життя по-людськи, які вони знають завдяки багатьом рокам спілкування з нею. Натомість вони розглядають інших на основі власних крайніх упертих думок і поглядів. Такі люди дуже підступні. Якщо ти не спілкуєшся з ними й нічого їм не даєш, усе залишається спокійним. Але якщо ти справді спілкуєшся з ними й допомагаєш їм, то часто зрештою зазнаєш від них осуду й критики. Коли вони бачать, що ти користуєшся чимось хорошим, вони завжди це хочуть. Якщо ти не даєш їм цього, вони думають, що ти скупий і скнара. Такі люди дуже проблемні, і з ними дуже важко порозумітися. Вони можуть нічого не казати прямо, але в глибині душі, потайки, вони завжди змагаються з тобою, плекаючи у своїх серцях недобрі думки про тебе. Простіше кажучи, у таких людей бридкі серця й бридкі думки. Я думаю, що слово «бридкий» цілком підходить для опису брудних думок і серця людини – воно означає, що вони не чисті, не позитивні й не добрі. Хоч якою позитивною є річ, коли вони говорять про неї, вона перетворюється на щось негативне. Хоч скільки хороших речей ти для них робиш, вони не тільки не цінують цього, а ще й принижують тебе та зводять на тебе наклеп, кажучи, що в тебе погані наміри. Якщо ти даєш їм якусь вигоду, вони будуть розмірковувати, чи не намагаєшся ти їх використати. Якщо ти ставишся до них прохолодно, вони подумають, що оскільки ти багатий і впливовий, ти дивишся на бідних зверхньо. Вони вважатимуть, що тобі бракує людяності, що ти не вмієш ладнати з людьми й не здатен зважати на почуття інших. Якщо ти відсторонишся від них, це теж не спрацює – їм однаково буде що сказати із цього приводу. Такі люди дуже проблемні. Хоч як ти з ними спілкуєшся, ти ніколи не можеш їх задовольнити. Ти не знаєш, що вони подумають, і ти не знаєш, які неприємності виникнуть через речі, які ти робиш із добрими намірами. Тому є лише один спосіб поводитися з такими людьми – триматися подалі й не зв’язуватися з ними. Заводячи друзів, не обирай таких людей, тому що вони занадто підступні; спілкування з ними принесе тобі великі неприємності й великі страждання, і всі ці страждання та неприємності абсолютно непотрібні. Чи є в підступних людей раціональність? (Ні.) Що означають слова про те, що в них немає раціональності? (У них немає ні совісті, ні розуму, ні моральних меж.) У чому полягають деталі цього? (У них немає мислення нормальних людей.) Відсутність мислення нормальних людей – це один аспект. Скажіть Мені, чи є в таких людей хоч якийсь сором? (Ні.) У них немає сорому, немає мислення нормальної людськості, і вони висловлюють лише перекручене й облудне міркування. Їхнє міркування спрямоване на захист власних інтересів – усе це перекручене міркування. Якщо ти щось їм даєш, вони кажуть, що ти дивишся на них зверхньо й даєш їм лише те, що тобі не потрібно. Якщо ти нічого їм не даєш, то вони кажуть, що ти занадто скнарий. Хіба такі слова не є перекрученим міркуванням? (Так.) Вони просто не можуть сприймати речі правильно й мислять у дуже негативний спосіб – це перекручене міркування. Невіруючі часто кажуть, що люди мусять поводитися розсудливо – якщо хтось нерозсудливий і висловлює лише перекручене міркування, то він аж ніяк не є хорошим. Якщо хтось тобі щось дає, це означає, що він дещо піклується про тебе; якщо він тобі цього не дає, це також правомірно – він може віддавати своє майно кому забажає. Якщо ти все ж прискіпуєшся, коли він тобі це дає, але називаєш його скнарим, коли він цього не робить, хіба це не виходить за межі розумного? Хіба люди, які вдаються до такого перекрученого міркування, не є підступними? (Так.) Вони надзвичайно підступні! Підступні люди перебувають за межами розумного, тому жодне міркування до них не доходить. Дії згідно із совістю й розумом або на основі істин-принципів просто не мають для них сенсу. Підступність чимось схожа на підлість, чи не так? (Так.) Наприклад, деякі люди витрачають гроші, щоб щось купити, і завжди вважають, що воно не варте своєї ціни, ніби вони зазнали збитків. Тоді вони розмірковують: «Ти нажився на мені, тому мені потрібно знайти спосіб змусити тебе зазнати збитків – лише тоді я відчую внутрішню рівновагу». Такі ниці й підступні люди завжди розмірковують, як скористатися іншими. Якщо вони вважають, що зазнали збитків, то створюють труднощі для інших; вони завжди хочуть переконатися, що не залишаться в програші, і лише тоді відчувають задоволення. Якщо вони наживаються на комусь іншому, то святкують і настільки щасливі, що прокидаються від сміху уві сні. Сума грошей, яку ти на щось витрачаєш, – це твій власний вибір: ніхто не змушував тебе віддавати їм свої гроші. Оскільки ти купив це добровільно, чому ти досі обурюєшся й досі намагаєшся нажитися на інших та уникнути збитків? Хіба такі люди не дуже підступні? (Так.) Коли вони йдуть до супермаркету купувати продукти й вважають, що ті занадто дорогі, щоб не залишитися в програші, вони беруть кілька зайвих поліетиленових пакетів. Якщо це трапляється під час Нового року або свята, і супермаркет роздає календарі, вони мусять взяти ще кілька, і лише тоді відчувають задоволення. Коли вони наживаються на інших, то тішаться й навіть ходять і хизуються тим, які вони здібні та вправні. Скажіть Мені, який спосіб мислення в таких людей? Хоч би що це було, вони завжди вимірюють речі на основі того, чи можуть вони скористатися перевагою й уникнути збитків. Уже сама така думка й погляд є дуже підступними й ницими. Звісно, у цьому є також зухвала сторона, а також зла сторона. З такими людьми важко мати справу, і вони прискіпливі. У таких людях проявляється багато вад людськості: з погляду людськості, їхні способи мислення зовсім не відповідають здоровому глузду чи будь-яким правилам поведінки й опускаються нижче морального базису нормальної людськості; звісно, вони також не відповідають совісті й розуму людськості. Вони дуже перекручені, дуже низькі, а також дуже зухвалі. Хіба таких людей не часто можна побачити серед груп людей? (Так.) Підступні люди мають мерзенні моральні якості, і з ними дуже важко мати справу. Якщо щось зачіпає їхні інтереси, чи то матеріальні інтереси, чи то їхню гордість і статус, їхнє життя по-людськи в цьому плані буде виявлене; воно виявлятиметься особливо чітко. Вони почнуть висловлювати перекручені й облудні міркування, стаючи абсолютно глухими до голосу розуму. Гаразд, на цьому наша дискусія про підступних людей завершена.

Егоїзм

Ще один прояв – це егоїзм. Чи є егоїзм чимось добрим? (Ні.) Тоді спершу скажіть Мені, чи егоїзм є вродженим? (Ні.) Егоїзм не є вродженим, тож що це за проблема? (Вада людськості.) (Я думаю, що це проблема моральних якостей.) Егоїзм слід класифікувати залежно від ситуації. Деякі випадки егоїзму є проявами людського інстинкту; це своєрідний людський інстинкт, право, яке людям слід мати, право захищати власні інтереси. Якщо це прояв людського інстинкту, то це те, чим людям слід володіти. Такий вид егоїзму є проявом захисту своїх прав людини та захисту своїх законних прав та інтересів. Такий вид егоїзму є виправданим; він не є вадою людськості. Але є ще один вид прояву, серйозніший за цей вид егоїзму, він передбачає завдання шкоди інтересам інших, і це – вада людськості; це переросло в проблему моральних якостей. Слід розпізнавати такі питання: які прояви егоїзму є виправданими, які прояви егоїзму є вадою людськості, а які прояви егоїзму пов’язані з проблемою моральних якостей. Якщо ці питання можна чітко побачити, тоді людина знатиме, як практикувати згідно з принципами. Наприклад, люди хочуть добре дбати про власне життя, повністю виконувати свої зобов’язання й повинності та добре управляти собою, не переймаючись іншими, просто добре управляючи собою і при цьому не порушуючи інтересів інших, – з погляду людськості це також своєрідний егоїзм, чи не так? Однак, з іншого погляду, це також інстинктивна реакція людей. Звісно, це також невіддільне право, дане людям Богом, тобто ти маєш право спершу подбати про себе, не переймаючись іншими. Підтримуючи власне людське життя, ти підтримуєш власне виживання. Це виправдано. Звісно, з погляду людськості, турбота лише про себе й нехтування іншими також є проявом егоїзму. Однак, такий вид егоїзму є нормальним проявом людськості, і він виправданий. Хоча з людського погляду це розглядається як вада людськості, насправді він нею не є. Турбота лише про себе – бути ситим і тепло одягненим, добре виконувати свою роботу, виконувати свої повинності, і на цьому все, без здатності або бажання піклуватися про інших, є правом, яке ти маєш, а також інстинктом, даним тобі Богом. З погляду природжених даних, якщо людина навіть не знає, як подбати про себе, якщо їй бракує цього вродженого інстинкту, то вона не відповідає стандарту дорослої людини. Такий вид егоїзму є інстинктивною реакцією людей. Хоча вони дбають лише про себе, захищають лише власні права та інтереси, піклуються лише про власні базові потреби для життя, а також про справи у власній сфері життя та роботи, проте, доки вони не порушують інтересів інших, такий вид егоїзму не засуджується. Той вид егоїзму, який справді переростає до міри мерзенних моральних якостей, окрім турботи лише про себе, також передбачає посягання на інтереси та права інших або завдання їм шкоди, порушення прав інших людей. Це справжній егоїзм, і це проблема мерзенних моральних якостей. Якщо заради захисту власних інтересів, репутації, статусу та гордості ти не зупиняєшся ні перед чим, щоб захопити або силоміць відібрати інтереси інших – привласнюючи інтереси інших, думаючи лише про себе, а не про інших, навіть не залишаючи іншим жодного способу вижити, – такий вид егоїзму вказує на мерзенні моральні якості. Наприклад, уночі, коли всі інші сплять, ти збуджений і не можеш спати, тому хочеш заспівати пісню. Захопившись, ти починаєш голосно співати, навіть вмикаєш музику й танцюєш під час співу. Твій настрій покращується, і ти почуваєшся щасливим, але ти будиш усіх інших, не даючи їм спати. Як це називається? (Егоїзм.) Такий вид поведінки називається егоїзмом. Чи вказує ця поведінка на мерзенні моральні якості? (Так.) Чому ця поведінка вказує на мерзенні моральні якості? (Тому що такі люди не зважають на інших і заважають їм відпочивати.) Щоб зробити себе щасливим, ти не вагаєшся жертвувати часом інших на відпочинок і сон, змушуючи всіх складати тобі компанію у твоїх співах і веселощах. Щоб досягти власних цілей і захистити власні інтереси, ти порушуєш інтереси та права інших. Тобто умовою для захисту твоїх власних інтересів є жертвування інтересами та правами інших людей. Такий вид прояву називається егоїзмом. Причина, чому такий вид егоїзму вказує на ниці, мерзенні моральні якості, полягає в тому, що така поведінка шкодить інтересам інших. Ти використовуєш неналежні засоби для захисту своїх власних інтересів, водночас завдаючи шкоди інтересам інших і підриваючи їх, – це називається егоїзмом. Наприклад, коли всі їдять разом, деякі люди дбають лише про те, чи дістанеться їм м’ясо, і навіть з’їдають ще й порції м’яса інших. Чи є такі люди, які їдять більше м’яса, егоїстичними? (Так.) Вони поводяться неналежно, думаючи лише про себе й нехтуючи іншими, – це називається егоїзмом. Чому ця ситуація називається егоїзмом? Чому це вважається мерзенними моральними якостями? Це обумовлено тим, що заради захисту власних інтересів вони посягають на інтереси інших, захоплюючи майно інших і привласнюючи його. Це називається егоїзмом, і такий вид егоїзму вказує на ницу людськість і мерзенні моральні якості. Тому, якщо ти захищаєш власні права та інтереси, посягаючи на інтереси інших і завдаючи їм шкоди, то ти егоїстична людина, людина з мерзенними моральними якостями. Можна також сказати, що ти людина з поганою людськістю. Однак, якщо ти не завдав шкоди інтересам інших, не зруйнував і не зіпсував стосунків інших, а дбав лише про себе, не переймаючись іншими, то такий вид егоїзму все ж є дещо виправданим. Щонайбільше можна сказати, що ти не дуже добрий, і що ти дріб’язковий та зосереджений на собі, але ти не погана людина; це не сягає міри мерзенних моральних якостей. Чи є різниця в природі цих двох видів егоїзму? (Так.) Розрізняючи моральні якості людей на основі міри їхнього егоїзму та сутності їхніх дій, можна побачити, що моральні якості людей різні – є відмінності.

Деякі люди ніколи не переймаються справами інших і зосереджуються лише на власних. Такі люди можуть здаватися не дуже добросердими, не дуже товариськими й не дуже теплими у своєму спілкуванні з іншими. Однак, вони ніколи не спричиняють завад, ніколи не вигадують брехні чи чуток про інших, ніколи не посягають на майно інших і не захоплюють його. Звісно, вони ніколи не віддають своє майно іншим. Вони можуть здаватися дуже скупими й дуже скнарими, але ніколи не шкодять інтересам інших, і вони дуже принципові в способі свого життя по-людськи. Такі люди мають таку межу: «Я не наживаюся на тобі, і тобі не слід думати про те, щоб нажитися на мені. Я ніколи не використовую тебе, і тобі не слід думати про те, щоб використати мене». Вони дуже принципові. Хоча такі люди байдужі до інших, не прагнуть допомагати іншим, не спілкуються з іншими й не виявляють до інших особливої дружелюбності чи ентузіазму, вони ніколи не шкодять іншим. Навіть якщо в них чогось багато, вони не дають цього іншим. Коли вони бачать в інших хороші речі, вони можуть іноді відчувати заздрість або ревнощі, але вони не мають наміру жадібно їх забирати; вони також не наживаються на інших потайки й не посягають на інтереси інших заради власної вигоди. Судячи із цих вищезгаданих моментів, вони не є злими. Тож чи означає це, що їхня людськість хороша? Те, хороша їхня людськість чи ні, залежить від їхньої совісті й розуму, їхнього ставлення до прийняття істини та їхнього ставлення до позитивних речей – це вже інша справа. Але принаймні, судячи зі ставлення та манери, які вони переймають у спілкуванні з іншими, вони не є злостивими щодо інших. Зовні вони здаються дуже егоїстичними, дбають лише про себе, живуть у власному маленькому світі й не переймаються справами інших. Однак, вони ніколи не шкодять інтересам інших, тому їхні моральні якості все ж є прийнятними. Тобто, коли ти з ними взаємодієш або ведеш матеріальний чи соціальний обмін, принаймні вони не зашкодять твоїм інтересам. Якщо ти попросиш їх дати пораду або запропонувати якісь ідеї, вони допоможуть тобі, але якщо ти не попросиш, вони не виявлять ініціативи допомогти. Судячи із цього прояву, такі люди можуть здаватися досить відстороненими, але судячи з того факту, що вони ніколи не наживаються на інших і не шкодять інтересам інших, вони все ж мають людськість і є відносно порядними. Чи є такий погляд точним і об’єктивним? (Так.) Отже, не всі егоїстичні люди є злими або людьми з поганими моральними якостями. Ти також мусиш дивитися на те, чи дійшов їхній егоїзм до того, щоб шкодити інтересам інших або захоплювати майно інших, а також на їхні принципи життя по-людськи та взаємодії зі світом, на сутність їхнього характеру, і на те, чи мають вони межі та принципи у своєму житті по-людськи. Деякі люди зовні здаються дуже щедрими й добросердими в тому, як вони ладнають з іншими. Вони також дають іншим, допомагають їм і роблять щось для інших. Якщо вони бачать, що тобі із чимось потрібна допомога, то допомагають навіть без будь-якого прохання з твого боку. Судячи із цих проявів, вони здаються досить добрими. Однак, якщо ти образиш їх або ненавмисно зробиш щось, що шкодить їхнім інтересам, вони не залишать цього просто так, затаюючи образу, згадуючи старі образи й не заспокоюючись, доки не роздавлять тебе. Це злі люди – набагато гірші за своєю людськістю, ніж ті, хто зовні здається егоїстичним. Ви це розумієте? (Так.) Який із цих двох типів є більш поширеним серед людей? Якому типу ви віддаєте перевагу? Більшість людей не любить тих, хто байдужий та егоїстичний. Коли деякі люди бачать тебе в скруті, вони ініціативно допомагають. Навіть якщо ти не просиш, вони однаково перевірять, чи потрібна тобі допомога. Якщо потрібна, вони тобі допоможуть. Такі люди мають любов до інших і схильні давати та допомагати іншим. Коли ж деякі інші люди бачать тебе в скруті, вони не виявлятимуть ініціативи допомогти тобі, але якщо ти не мовчатимеш і попросиш їх, вони все ж допоможуть. Хоча такі люди трохи пасивні, вони все ж не погані, і їх можна вважати хорошими людьми. Є ще один тип людей – хоч би з якою великою трудністю ти зіткнувся, вони не допоможуть. Навіть якщо ти їх попросиш, вони знайдуть виправдання й причини для відмови. Такий тип людей є найбільш егоїстичним. Деякі люди часто зовні кажуть: «Якщо тобі потрібна якась допомога, просто повідом мені». Коли нічого не відбувається, вони здаються особливо добросердими, ініціативними й позитивними. Але коли ти справді просиш їх про допомогу з чимось, допомігши тобі, вони почнуть натякати на відплату, кажучи щось на кшталт: «Я витратив стільки-то грошей на подарунки своєму начальнику заради цієї справи». Бачиш, зовні вони здаються досить добросердими, пропонуючи надати послуги й зробити щось для тебе, нічого не просячи натомість. Але щойно вони допоможуть, ти ніколи не зможеш розплатитися за цю особисту послугу сповна. Які ж підступні такі люди! Чи варто вам спілкуватися з такими людьми? (Ні.) Я просто не спілкуюся з такими людьми. Вони говорять солодко, виявляючи особливу теплоту й увагу. Вони кажуть приємні речі тобі в обличчя, але роблять погані речі за твоєю спиною. У тому, що вони роблять, взагалі немає принципів; вони з тих, хто м’яко стеле, та твердо спати. Коли нічого не відбувається, вони завжди сміються й жартують із тобою, поводячись так, ніби ви досить близькі. Але коли тобі справді потрібна їхня допомога, їх ніде не видно. Вони знайдуть причини й відмовки, щоб уникнути навіть тих речей, які їм дуже легко зробити. Навіть якщо це вимагає мінімум зусиль, вони однаково просять тебе про послугу. Коли вони роблять щось для тебе, то вигадують усілякі способи, щоб змусити тебе дати їм щось натомість. Ти ніколи не зможеш сповна віддячити за цю особисту послугу. З іншого боку, ті, хто зовні здається досить холодним і виглядає досить егоїстичним, часто мають межі у своєму житті по-людськи і дуже ретельні у своїх діях. Хоча вони можуть ставитися до тебе прохолодно, вони ніколи не плестимуть проти тебе інтриги. Якщо ти справді попросиш їх із чимось тобі допомогти, вони, безумовно, зроблять це з великою серйозністю. Згодом, якщо ти віддячиш їм невеликою особистою послугою або чимось матеріальним, вони поставляться до цього належно. Однак, якщо ти нічого їм не даси, вони нічого в тебе не проситимуть і не будуть постійно про це згадувати, щоб попросити про послугу чи відплату. Такі люди справжні: якими вони здаються зовні, саме такими вони є всередині. Однак часто такі люди нікому не подобаються; кажуть, що вони егоїстичні, з ними важко порозумітися, вони холодні, їм бракує людяності, і ніхто не хоче мати з ними жодних контактів. Насправді ж деякі із цих людей мають порядну людськість. Озирніться навколо себе й подивіться, хто є такою людиною. Хоча вони не красномовні, їхня вдача досить холодна, і зовні здається, що їм бракує людяності й вони не вміють спілкуватися чи заводити розмови з іншими, вони досить принципові у своєму житті по-людськи. Хоча вони можуть бути не дуже добрими, у їхніх серцях немає злоби; принаймні в них немає поганих намірів щодо більшості людей. Якими вони здаються зовні, саме такими вони є всередині. Вони не використовують тактик або філософій світських справ, щоб привернути до себе людей. Такі люди прості. Хіба це не так? (Так.) Тож тепер, хіба у вас немає основи, на якій вам слід правильно ставитися до егоїстичних людей? На якій основі вам слід ставитися до них? Це не може ґрунтуватися ні на твоїх почуттях чи вподобаннях, ні на тому, подобаються тобі ці люди чи ні, ладнаєш ти з ними чи ні, чи є вони корисними або вигідними для тебе, ні на їхньому ставленні до тебе – на цьому ваше ставлення не може ґрунтуватися. Натомість воно має ґрунтуватися на їхніх моральних якостях, їхній людськості-сутності та їхньому ставленні до людей, до істини й до позитивних речей. Саме на основі цих факторів вам слід ставитися до егоїстичних людей. Якщо вони справді є злими людьми, то поводьтеся з ними відповідно. Якщо зовні вони здаються егоїстичними, але їхня людськість не є злою, то вам не слід ставитися до них як до злих людей або людей із поганою людськістю. Навіть якщо тобі не подобаються ці люди або якщо вони не вміють спілкуватися з іншими чи підтримувати стосунки, ти не можеш вважати їх злими людьми або людьми без людськості лише тому, що зовні вони здаються егоїстичними. Це упередження щодо цих людей. Тож хіба тепер у вас немає принципу щодо того, як ставитися до егоїстичних людей? Тут не можна узагальнювати; радше це має ґрунтуватися на їхній людськості-сутності та їхньому ставленні до істини й свого обов’язку, а також на ставленні, з яким вони живуть як люди, – це принцип, за яким вам слід ставитися до них. На цьому наша бесіда про питання егоїзму завершена.

Захоплення пишномовними розмовами

Наступний прояв – це захоплення пишномовними розмовами і невиконання реальної роботи. Спершу обговорімо, що це за проблема. Такі люди люблять виголошувати високі доктрини й захоплюються пишномовними розмовами. На зібраннях вони часто обговорюють власні жадання та рішучість, власне розуміння та свої плани щодо роботи. Але коли настає час робити щось реальне, вони не можуть зібратися із силами. Що за проблема в таких людей? Це проблема природжених даних, людськості чи розбещених характерів? (Я думаю, що це належить до розбещених характерів.) Чи належить це до розбещених характерів? Тут є дві проблеми, чи не так? Одна з них – це вада людськості: вони не бажають робити нічого реального, бо вважають, що це вимагає від них хвилювання, перенесення труднощів, сплати ціни та витрачання сил. Хіба тут немає частки лінощів? Чи є лінощі вадою людськості? (Так.) Такі ледачі люди не роблять нічого реального, але однаково захоплюються пишномовними розмовами. Їм однаково подобається ставити себе на п’єдестал і проповідувати іншим високі доктрини. Чи вказує це на поганий характер? Чи містить це також елементи розбещеного характеру? (Так.) Що це за розбещений характер? (Зарозумілість.) Це зарозумілий розбещений характер. До того ж вони ледачі, люблять комфорт і ненавидять працю, вони не роблять справи ґрунтовно й не бажають вдаватися до реальних дій, і все ж вони хочуть поводитися зверхньо, утверджувати свій статус і проповідувати іншим, – вони готові лише плескати язиком, але не поворухнуть і пальцем. У них значні вади людськості, а їхній розбещений характер дуже очевидний. Хіба це не дві дуже очевидні проблеми? (Так.) Хіба таких людей не багато? (Так.) Обговорюючи роботу, вони захоплюються пишномовними розмовами й говорять без упину, але коли доходить до реальної справи, то не можуть зробити й кроку. Не говорімо про те, який у них рівень, – лише на основі того факту, що вони тільки говорять і не роблять нічого реального, їх можна охарактеризувати як нікчемних людей. Вони не роблять нічого реального, але однаково хочуть поводитися зверхньо й насолоджуватися благами статусу, – хіба вони не зарозумілі до такої міри, що їм бракує розуму? Вони тільки говорять, не роблять абсолютно нічого реального, і вони водночас ледачі й зарозумілі, – вони нікчемні люди, чи не так? Якщо їх просять діяти й робити щось реальне, організовувати, планувати та впроваджувати роботу, вони не бажають цього робити; у глибині серця вони відчувають до цього опір. Які ж ледачі ці люди! Це нероби, які не займаються своєю належною роботою. Їм просто подобається теревенити, вони не хочуть нічого робити, вони хочуть лише марнувати життя, добре їсти, добре одягатися, і все ж вони також хочуть, щоб інші їх високо цінували, і хочуть насолоджуватися ставленням високого рівня та ставленням як до людей зі статусом. Яка в них людськість? (Погана.) Чи вважаєте ви таких людей огидними? (Так.) Коли деякі люди бачать тих, хто красномовний, але не робить нічого реального, вони їм заздрять. Вони думають: «Вони можуть говорити без упину, і все, що вони кажуть, структуроване й систематичне, – це показує, що в них є істина-реальність». Усі проникливі люди можуть побачити, що речі, які вони часто говорять, повністю завчені з проповідей і бесід Божого дому й не походять із їхнього власного досвіду. Тому, хоча їхня проповідь звучить вражаюче, вони зовсім не можуть розв’язати жодних проблем. З часом люди можуть чітко побачити, що такі особи весь час були шахраями. Хоч яке запитання ти ставиш, вони не можуть на нього відповісти, і не можуть поділитися жодними принципами чи шляхами практики, і все ж вони хочуть, щоб ти був про них високої думки. Як вони змушують тебе бути про них високої думки? Вони використовують свої вистави та промови, щоб закріпити за собою місце у твоєму серці, змушуючи тебе заздрити їм, захоплюватися ними й рівнятися на них. Хіба такі люди не безсоромні? Вони не виконують реальної роботи й не здатні виконувати реальну роботу, і все ж вони хочуть, щоб інші були про них високої думки, і вони досі хочуть марнувати енергію та час інших людей своїми пишномовними розмовами, але зрештою вони зовсім не можуть розв’язати жодних проблем. Люди, які вірять у Бога лише один чи два роки, досі можуть бути введені ними в оману, але ті, хто вірить у Бога багато років і трохи розуміє істину-реальність, не хочуть слухати їхні пишномовні розмови. Та якщо ти відмовляєшся слухати, вони формують про тебе негативну думку й кажуть, що ти не любиш істину. Хіба такі люди не завдають багато клопоту? (Так.) Вони мають лише часткове розуміння будь-якого аспекту істини, і коли вони розуміють кілька доктрин, то не можуть пояснити їх чітко, і все ж вони хочуть проповідувати ці доктрини іншим і прагнуть, щоб інші їх приймали. Якщо ти відмовляєшся слухати, вони кажуть, що ти не любиш істину й не поважаєш їх. Але якщо ти їх слухаєш, то почуваєшся некомфортно й не можеш всидіти на місці. Чому ти не можеш всидіти на місці? Тому що тобі потрібно розв’язати багато проблем і виконати багато роботи, і в тебе немає часу слухати їхні пишномовні розмови. Якщо хтось справді заздрить тим, хто захоплюється пишномовними розмовами, що це за людина? Це нероба, дурна людина й людина, якій більше нічим зайнятися. Коли йдеться про виконання обов’язку, такі люди не мають жодної відданості й не несуть абсолютно жодної ноші; вони хочуть лише марнувати життя, жити чужим коштом і чекати смерті. Щодня вони слухають якісь глибокі доктрини, щоб згаяти час, і все ж вони думають, що щось здобули й досягли прогресу у своїй вірі в Бога: «Істини, які вони проповідують, з кожним днем стають дедалі вищими, – незабаром їхня проповідь досягне рівня третього неба! Усе це таємниці з небес!». Вони слухають багато доктрин, виголошених тими, хто захоплюється пишномовними розмовами, але вони досі не знають, як бути відданими у виконанні свого обов’язку або яких принципів слід дотримуватися під час виконання свого обов’язку. Тож чи корисно слухати ці речі? (Ні.) Що вам слід робити, коли ви стикаєтеся з людьми, які захоплюються пишномовними розмовами й проповідують високі доктрини? Чи слід вам невідступно слідувати за ними, чи відкинути їх? (Відкинути їх.) Як їх відкинути? Тобі потрібно знати, як їх відкинути, і знати, чому ти їх відкидаєш. Якщо ти цього не знаєш, то, відкидаючи їх, ти можеш все ж запитувати себе в серці: «Чи означає те, що я їх відкидаю, що я не люблю істину?». Якщо в тебе є така думка, то це проблематично, – це доводить, що ти не маєш розпізнання й не розумієш, що таке істина-реальність. Якщо ти слухаєш, як вони говорять доктрини, і досі думаєш, що вони бесідують про істину, і навіть схвалюєш їх у своєму серці, то ти вкрай дурний. Якщо ти маєш розпізнання щодо доктрин, виголошених людьми, які захоплюються пишномовними розмовами, то тобі слід відкинути їх. Причина цього полягає в тому, що все, що вони говорять, – це доктрини й порожні слова, – це марно. Це ніби малювати коржики, щоб утамувати голод, або дивитися на сливи, щоб утамувати спрагу, – це зовсім не може розв’язати реальних проблем. Вони говорять багато доктрин, але ці доктрини не відповідають реальним проблемам, з якими люди стикаються під час виконання своїх обов’язків, і зовсім не можуть їх розв’язати. Слухати їх – це те саме, що й не слухати. Вони не знають, як розв’язувати проблеми, що виникають у євангельській роботі та церковному житті; вони не знають, як виконувати впорядкування роботи або яка робота має недоліки й прогалини, які потрібно виправити чи відстежити; і вони не знають, як розв’язати чи спростувати перекручені уявлення, коли їх висловлюють інші. Вони нічого із цього не знають, тож хіба слухати їхні пишномовні розмови – це не марна трата часу? Ось чому ти маєш їх відкинути. Отже, ці пишномовні розмови слід відкидати, бо те, що говорять ці люди, – це не істина, а доктрини. Що таке доктрини? Доктрини складаються зі слів, які узгоджуються з людськими уявленнями та фантазіями. Ці люди не бесідують про істини-принципи, зосереджуючись на сутності проблеми. Хоча їхні слова звучать приємно й висловлюються чітко та логічно, вони зовсім не можуть розв’язати проблем. Отже, ці слова є доктринами; хоч би якими правильними вони можуть здаватися, вони не є істинами-принципами. Слова деяких людей можуть здаватися поверховими, але вони можуть вдарити в саме серце проблеми й чітко пояснити її сутність. Навіть якщо деякі з їхніх слів звучать так неприємно, як образи, це слова, які люди можуть прийняти, і вони можуть розв’язати реальні проблеми. Безсумнівно, ці слова узгоджуються з істинами-принципами. Деякі слова можуть звучати приємно, тактовно, вишукано й глибоко, але вони зовсім не можуть розв’язати реальних проблем. Вони анітрохи не стосуються істин-принципів і не можуть вказати людям шлях чи напрям. Усе це обманливі доктрини. Отже, такі слова слід відкидати. Причина відкидання таких людей полягає в тому, що їхні пишномовні розмови марнують час, який тобі слід використовувати для виконання свого обов’язку, марнують час, який тобі слід використовувати для пошуку істини, і марнують твою особисту енергію, – отже, тобі слід їх відкинути. Як слід їх відкинути? Ти відкидаєш їх, просто кажучи: «До побачення», чи не так? Або ти міг би сказати: «Досить базікати, я розумію все, що ти кажеш. Коли ти збираєшся відповісти на запитання, яке я тобі поставив? Якщо ти не можеш на нього відповісти, то негайно забирайся звідси й перестань марнувати мій час». Чи хороший такий спосіб їх відкидати? (Так.) Мені він здається цілком хорошим, – інакше як би ще ти їх відкинув? Відкидати їхні пишномовні розмови, доктрини й гасла – це те саме, що відкидати фарисеїв. Такі люди не можуть робити нічого реального. Їхня людськість не відповідає стандарту, їхній рівень низький, і вони докорінно не здатні виконувати реальну роботу. І все ж вони використовують високі доктрини, намагаючись ввести тебе в оману. Якщо ти не відкидаєш їх, то ти вкрай дурний. Коли ти стикаєшся з такими людьми, то відкидати їх – це правильно. Просто скажи «Бувай» і піди геть, – це дуже легко розв’язати, чи не так? Саме так слід ставитися до тих, хто захоплюється пишномовними розмовами, але не робить нічого реального. Такі люди не з тих, хто робить справи в належний і серйозний спосіб; вони не з тих, хто робить справи практично. Те, що вони говорять, не викликає довіри, до цього не варто прив’язуватися, і це не варто слухати так, ніби це дієва порада чи дієвий шлях. Тож коли йдеться про їхні пишномовні розмови, просто категорично відкидай їх – немає потреби робити нотатки, і їх не варто цінувати. На цьому ми завершуємо наше обговорення питання про пишномовні розмови.

Любов до обговорення політики

Поговорімо про інший прояв: любов до обговорення політики. Деякі люди люблять обговорювати політичну ситуацію у власній країні або глобальну політичну ситуацію, а також політику й заяви високопоставлених політичних діячів, їхній порядок денний управління та політичну лінію, шляхи й засоби, за допомогою яких вони впроваджують різну політику, тощо. Коротко кажучи, вони часто обговорюють теми, пов’язані з політикою; чи стосуються ці теми стародавньої або сучасної політики, внутрішньої або міжнародної політики, їм подобається час від часу їх порушувати. Чи належить любов до обговорення політики до природжених даних, людськості чи розбещених характерів? Ви не знаєте, чи не так? Це обумовлено тим, що ця тема дещо особлива. Те, що вони люблять обговорювати, – це політика, а на ваш погляд, політика не є чимось позитивним. Ви думаєте: «Якби любов до обговорення політики була інтересом і хобі в межах природжених даних, то Бог не дав би людям такого інтересу й хобі; якби це було проблемою поганої людськості, то просте обговорення цього без будь-яких поганих дій не мало б дорівнювати поганій людськості, а тим паче не могло б сягнути міри розбещеного характеру. Тож куди це слід віднести?». Зрештою, ви не доходите висновку. Чи так це? (Так.) Тож чи маєте ви рацію, коли так думаєте? Чому ви зрештою не доходите висновку? Де ви застрягаєте? Ви застрягаєте на слові «політика», чи не так? (Так.) Якби Я говорив про любов до обговорення образотворчого мистецтва, музики, танців, дизайну чи економіки, куди б це віднесли? (Це віднесли б до інтересу й хобі в межах природжених даних.) Якщо Я згадую про любов до обговорення історії або любов до обговорення вишуканої їжі, куди це слід віднести? (До природжених даних.) Коли кажуть, що хтось любить щось обговорювати, любить щось вивчати або в чомусь добре розбирається, це означає, що йому подобається ця сфера і він у ній зацікавлений. Отже, це класифікується як інтерес і хобі в межах природжених станів. Але оскільки в цьому випадку предметом, який ці люди люблять обговорювати, є політика, ви не наважуєтеся це так класифікувати. Чому ви не наважуєтеся це так класифікувати? Тому що політика – це дуже чутлива тема, і політика не є чимось особливо позитивним, правильно? (Правильно.) Хоча політика не є чимось особливо позитивним, як щойно згадувалося, діяльність у любові до обговорення політики – це обговорення. Тому її слід класифікувати як інтерес і хобі в межах природжених даних. Вроджений інтерес і хобі такої людини полягають у тому, що їй досить подобається стежити за політикою та обговорювати її. Але чи бере вона участь у політиці? Ми ще до цього не дійшли; наразі ми просто обмежуємо нашу увагу такою дією, як обговорення, тому це можна класифікувати лише як інтерес і хобі в межах природжених даних. Тепер ви розумієте? (Так.) Це об’єктивне твердження, це факт, чи не так? (Так.) Наприклад, припустімо, що хтось любить обговорювати стародавніх монархів і часто говорить про те, як певні імператори ставилися до своїх міністрів і простих людей, як певні правителі старанно керували й дбали про народ, і як запаси зерна в країні були достатніми, і якого рівня досяг рівень життя населення під час їхнього правління. Вони також говорять про те, які імператори були тиранами і як люди бідували під їхнім правлінням, тоді як ці імператори упивалися екстравагантними бенкетами й розпустою та жили у великій розкоші у своїх палацах. Потім вони переходять до обговорення проблем сучасних політичних діячів, говорячи про те, хто добре виконує свою роботу, а хто ні, тощо. Їм просто подобається обговорювати ці речі. Іншими словами, від природи ця людина досить зацікавлена в таких темах і питаннях. У повсякденному житті її спосіб розслабитися й розважитися – це обговорювати ці політичні питання, використовуючи це як засіб згаяти час, – це частина її життя. Якщо вона просто любить обговорювати політику, то це лише інтерес і хобі. Чи стосується це її людськості? Якщо ви просто подивитеся на її любов до обговорення політики, ви не зможете сказати, які в неї моральні якості, тому що ви не можете побачити, яке в неї ставлення й погляди на політику. Їй просто подобається обговорювати такі теми, і вона цікавиться цими питаннями; це не стосується її принципів життя по-людськи. Якщо хтось просто любить обговорювати політику й у своєму повсякденному житті ставиться до неї як до теми для розваг, як до матеріалу для розмов або як до частого предмета обговорення під час спілкування з іншими та вирішення справ, то це інтерес і хобі, і це не стосується людськості цієї людини. Люди із цим інтересом і хобі такі самі, як і ті, хто має інші хобі, – вони рівні. Не можна охарактеризувати цю людину як амбітну, таку, що має погану людськість або ниці моральні якості, оскільки вона любить обговорювати політику. Хоча ті, хто вірить у Бога, не беруть участі в політиці, коли йдеться про саму політику, кожна людина має право брати в ній участь. Політика – це не щось позитивне, але й не можна сказати, що вона негативна, – це просто те, що неминуче присутнє в процесі розвитку людського суспільства. Тому власне любов до обговорення політики не вказує на те, якими є моральні якості людини. Це подібно до людини, яка любить танцювати, – ти не можеш сказати, що в цієї людини є відхилення або вона не займається належними завданнями. Якщо комусь подобаються електронні пристрої, ти також не можеш сказати, що ця людина здатна на великі справи або є позитивною постаттю. Чи було б таке судження правильним? (Ні.) Тож як це слід оцінювати? Це залежить від того, що ти робиш зі своїми інтересами та хобі. Якщо ти займаєшся справедливою справою, то твої інтереси та хобі можуть створювати корисну цінність. Якщо ти використовуєш свої інтереси та хобі для того, щоб робити негативні вчинки, речі, які шкодять людям і завдають збитків їхнім інтересам, однаково не можна сказати, що твої інтереси та хобі є негативними, радше це означає, що твоя людськість погана, а шлях, яким ти йдеш, неправильний. Ти можеш використовувати свої інтереси та хобі для того, щоб робити погані вчинки, але твої інтереси, хобі, сильні сторони та пов’язані з ними професійні навички, технічні навички та знання самі собою не є негативними. Хоч які інтереси та хобі ти маєш, вони призначені для твого користування. Якщо ти йдеш правильним шляхом, то те, що ти робиш зі своїми інтересами та хобі, є справедливим. Якщо ти не йдеш правильним шляхом, то те, для чого ти використовуєш свої інтереси та хобі, є не справедливим, а злим. Наприклад, комп’ютер – це лише механізм, це технологічний інструмент. Ти можеш використовувати комп’ютер для зібрань, проповідей і проповідування Євангелія, але водночас багато поганих і злих людей також можуть використовувати комп’ютери для того, щоб коїти злі речі. Отже, коли комп’ютер використовують для участі в справедливій справі, ти не можеш сказати, що комп’ютер сам по собі є справедливим; так само, коли комп’ютер використовують для скоєння злих речей, ти не можеш сказати, що комп’ютер сам собою є злим. Ти розумієш? (Так.) Так само й для людей, які люблять обговорювати політику, цей прояв любові до обговорення політики є інтересом і хобі, він не стосується питань їхньої людськості-сутності. Крім того, тим, хто любить обговорювати політику, подобаються політичні теми. Вони завжди люблять обговорювати питання про правильне й неправильне та сперечатися з іншими про деякі теми, що стосуються політичних поглядів. Дехто особливо цікавиться темами, пов’язаними з відомими людьми та великими діячами, тоді як дехто особливо цікавиться темами, які розвінчують темні сторони суспільства. Але в будь-якому разі ті, хто любить обговорювати політику, не володіють істиною, і Бог не має місця в їхніх серцях, – це абсолютно точно. Гаразд, в основному, цього достатньо для нашого обговорення питання любові до обговорення політики.

Любов до участі в політиці

Любов до обговорення політики – це інтерес і хобі деяких людей. Тепер зробімо один крок далі в цьому обговоренні й поговорімо про любов до участі в політиці. Любов до участі в політиці – це не те саме, що любов до обговорення політики: вона передбачає дію. Любов до участі в політиці – це не просто якийсь матеріал для розмов після вечері чи розвага, і вона не залишається лише на щаблі інтересів і хобі або небайдужості до політики; радше вона стосується шляху, яким іде людина. Тоді яким шляхом ідуть ті, хто любить брати участь у політиці? Чи стосується це їхньої людськості? (Так.) Тож до чого слід віднести любов до участі в політиці? Це складне запитання для всіх вас – ви не можете розгледіти це наскрізь. Тоді побесідуймо про це. У всіх сферах життя є люди, які люблять обговорювати політику. Бачиш, хоча фермери живуть на найнижчому щаблі суспільства, деякі з них багато знають про справи, пов’язані з вищими ешелонами політики, і вони можуть висловлювати певні погляди, що стосуються політики. Люди, які займаються бізнесом та економікою, також обговорюють політику, і навіть ті, хто працює в галузі мистецтва й освіти, обговорюють політику. Тобто в усіх сферах є люди, які люблять обговорювати політику й цікавляться політичними темами. Хоч би в якій сфері людина працювала, якщо вона любить обговорювати політику, це цілком пояснюється тим, що вона має інтерес до політики. Цей інтерес має певний зв’язок із притаманним їй рівнем і широтою її світогляду. Вона може осягнути питання зі сфери політичної влади, тому час від часу висловлює власні погляди. Її прояви залишаються на щаблі інтересу й хобі в межах природжених даних. Однак участь у політиці не означає задоволення таким інтересом і хобі на рівні думок; радше це означає відмову від своєї початкової сфери діяльності та рішення займатися політичною роботою, вихід на політичну арену та ведення справ із політичними діячами. Тож у чому проблема таких людей? Така людина, яка любить брати участь у політиці, зазвичай може обговорювати політику не дуже багато, але хоч яку кар’єру вона обирає, якщо вона займається роботою, не пов’язаною з політикою, вона в ній не зацікавлена й відчуває, що її перспективи невтішні. Але коли заходить мова про участь у політиці, її очі загоряються жагою, і її інтерес пробуджується. Коли вона чує, що хтось балотується на посаду мера, губернатора, законодавця чи президента, у її серці виникає відчуття втрати, і вона ламає голову, придумуючи способи, як самій узяти в цьому участь. Що це за людина? Хіба це не та людина, яка має величезну жагу до влади? (Так.) Тож що додаткове є в людськості такої людини? Вона цілком одержима грошима чи цілком одержима владою? (Вона цілком одержима владою.) Вона ставить владу понад усе, розглядаючи її як саме своє життя, вважаючи її метою, до якої слід прагнути все своє життя. Тож що саме це за людина? Що додаткове є в її людськості, чого не мають звичайні люди? (Амбіції та жага.) Що вона хоче робити з амбіціями й жагою? (Мати владу.) Яку найочевиднішу вигоду приносить їй володіння владою? (Здобуття статусу й глибокої поваги з боку інших.) Це другорядна, а не ключова вигода. (Вони хочуть контролювати людей.) Це вже близько. Якщо людині подобається обіймати посаду, але посада, яку вона обіймає, – це лише порожній титул, і в неї немає жодного підлеглого, чи можна вважати це наявністю влади? (Ні.) Це не можна вважати наявністю влади. Вона не має жодних особливих привілеїв і не може насолоджуватися жодними благами від обіймання посади. На її погляд, чи має обіймання такої посади якусь реальну цінність? (Ні.) Тож така людина має одну річ, якої не мають інші, – надзвичайно сильну амбіцію та жагу до влади. Оскільки вона має таку амбіцію та жагу, мета, якої вона хоче досягти, не є чимось таким простим, як просто бути глибоко шанованою, обожнюваною чи викликати заздрість в інших; натомість вона хоче обіймати посаду, розпоряджатися й керувати іншими. Вона має цю амбіцію та жагу – якщо в неї немає статусу, чи може вона досягти своєї мети? Чи буде хтось її слухати? Категорично ні. Ось чому вона сповнена рішучості здобути статус. Щойно вона отримає статус, знайдуться люди, які слухатимуть її, коли вона говоритиме, і коли вона вимагатиме від інших щось зробити, знайдуться ті, хто слухатиметься й підкорятиметься, – тоді її амбіції та жага, те, чого вона хоче досягти, зможуть стати реальністю. Тих, хто любить брати участь у політиці, можна описати гарними словами як шляхетних і цілеспрямованих, але, кажучи прямо, вони просто одержимі обійманням посад – вони просто люблять обіймати посади. Коли вони не обіймають посади, вони не можуть розпоряджатися, і в них немає кількох підлеглих, якими можна було б керувати, і тому вони падають духом і вважають, що життя невтішне. Але щойно вони обіймають посаду, з’являються люди, які слухають те, що вони говорять, і в них з’являються послідовники, і, як наслідок, вони відчувають, що життя приносить задоволення. Тож чи є проблема з їхньою людськістю? (Так.) Чи можна назвати це вадою їхньої людськості? (Ні.) Безумовно, це не так просто. Тоді що це за проблема? (Розбещені характери.) Чи є така людина надійною з позиції її людськості? (Ні.) Тоді чи хороші в неї моральні якості? (Ні.) Чому вони не хороші? (Вона завжди хоче контролювати людей і завжди хоче розпоряджатися.) Така людина має особливо сильну жагу до статусу – вона завжди хоче знайти різні можливості, щоб розпоряджатися, і завжди хоче бути на керівній ролі та контролювати інших. Такі люди ненадійні, і їхні моральні якості також не хороші. У Божому домі є досить чимало людей такого типу. Якщо Божий дім призначає їх керувати якимось пунктом роботи, вони вважають, що це означає, що вони обіймають посаду й служать лідерами. Чи шукатимуть вони істини-принципи? Чи впроваджуватимуть вони упорядкування роботи? (Ні.) Якщо вони розглядають посаду куратора чи лідера як обіймання посади, то, безумовно, вони не впроваджуватимуть упорядкування роботи й, безумовно, не виконуватимуть реальної роботи. Що вони робитимуть? Вони дбатимуть про власні справи, розбудовуватимуть власний авторитет, зміцнюватимуть власний статус і доноситимуть власні ідеї до тих, хто нижче за них, і змушуватимуть людей слухати їх, зводячи нанівець упорядкування роботи, Божі наміри та істину. Саме такою є сутність таких людей. Коли в них немає статусу, вони прагнуть його з усіх сил, а щойно вони здобувають статус, для них це означає, що вони знайшли можливість. Можливість зробити що? Задовольнити власні амбіції та максимально зміцнити власний статус; вони використовують таку можливість, щоб задовольнити власні амбіції та свою залежність від обіймання посад.

Любов до участі в політиці – це питання і поганих моральних якостей, і розбещених характерів. Скільки розбещених характерів тут задіяно? (Зарозумілість і порочність.) Зарозумілість, порочність, відраза до істини й непоступливість – усі ці розбещені характери присутні; тут є кожен із них. Тоді який розбещений характер тут найсерйозніший? Порочність, типова характеристика, яка є найпомітнішою, – це порочність. Якщо люди, які люблять брати участь у політиці, розчаровані й неуспішні у світі, бажають брати участь у політиці, але не мають можливості або не знаходять способу пробитися в політичні кола, то, коли вони приходять до Божого дому, їхні амбіції не вмирають – вони однаково хочуть брати участь у політиці. Тому вони ставляться до виборів лідерів на різних щаблях так, ніби це вибори урядовців. Щоразу, коли відбуваються такі вибори, вони рвуться в бій, усюди лобіюючи людей, щоб ті голосували за них. Щойно вони стають лідерами, вони розглядають це як обіймання посади, утримання статусу для себе, захоплення влади й дій на власний розсуд. Вони діють так, як їм заманеться, та ігнорують роботу, доручену їм Божим домом, і обов’язок, який їм слід виконувати, дбаючи лише про те, щоб упиватися благами статусу. Вони ставляться до виконання обов’язку лідера як до обіймання посади, роблячи все, що їм подобається і що вони хочуть робити, і діючи в будь-який спосіб, який дає їм змогу розбудовувати власний авторитет, зміцнювати власний статус, змушувати інших слухати їх і повністю задовольняти свою залежність від обіймання посад. Вони не зважають на роботу Божого дому чи вимоги упорядкувань роботи. Люди такого типу дуже небезпечні – навіть якщо їх ще не викрили як антихристів, вони є антихристами в процесі становлення. Чи є хороші люди серед тих, хто любить брати участь у політиці? Ні, хороших людей немає. Люди, які мають сильну жагу до влади, ніяк не могли б любити істину. Оскільки вони мають надзвичайно сильну жагу до влади, їхні совість і розум не можуть придушити чи стримати їхню жагу до влади та прагнення до неї. Якщо людині подобається брати участь у політиці або вона надзвичайно цим одержима й має сильне бажання нею займатися, це означає, що в неї висока амбіція щодо статусу й влади. Наміри, цілі та основа її життя по-людськи та вчинків цілком залежать від того, чи зможе вона здобути владу й чи можна задовольнити її амбіції, а не визначаються совістю й розумом. Ось чому людськість таких людей жахає. Щоб задовольнити свою жагу до влади та здобути владу, вони здатні зробити будь-що й пожертвувати будь-чим – навіть пожертвувати людьми, які їм найближчі та яких вони найбільше люблять. Судячи із цього, чи є в таких людей людськість? (Ні.) Наприклад, припустімо, що чоловік любить брати участь у політиці й має надзвичайно сильну жагу до влади. Коли в нього з’являється можливість узяти участь у політиці та здобути статус і владу, яких він прагне, якщо йому доведеться пожертвувати жінкою, яку він любить, щоб здобути статус, якого він прагне, він не вагатиметься це зробити – він абсолютно не буде м’якосердим. Деякі люди навіть не вагатимуться пожертвувати власними батьками, щоб здобути статус, – вони здатні пожертвувати будь-ким. Єдине, що вони ніколи не відпустять, – це статус. Іншими словами, вони можуть використовувати будь-яку людину, справу чи річ як розмінну монету й ціну для обміну на статус. Тож, судячи з моральних якостей таких людей, чи справді вони володіють совістю й розумом? (Ні.) Ось чому люди такого типу дуже жахають. Можливо, їхні совість і розум зникли, а, можливо, в них ніколи й не було совісті чи розуму – можливі обидва варіанти. Чому Я кажу, що можливі обидва варіанти? Коли в цих людей немає статусу й це не стосується політичних питань, вони можуть дуже добре ладнати з іншими, вони можуть допомагати людям, вони можуть ніколи не наживатися на інших, і займатися благодійністю, і бути дуже толерантними. Зовні здається, що в них є людськість, і їхні совість і розум здаються нормальними. Але ти не знаєш, що вони люблять глибоко в душі. Коли ти дізнаєшся, що глибоко в душі вони люблять статус і владу, і ти знову спостерігаєш за їхньою людськістю, твій погляд змінюється, і твоє розуміння та оцінка їхньої людськості також змінюються. Коли це не стосується статусу й влади, у спілкуванні з іншими вони поводяться нормально й здаються порядними людьми. Але щойно вони здобувають статус і владу, їхня поведінка більше не така, як раніше, – ти більше не можеш побачити, де їхні совість чи розум. Лише тоді ти усвідомлюєш, що такі люди справді жахають. Виявляється, що людськість, яку вони демонстрували, була лише тимчасовою, – вона виявлялася лише через спонукання певного середовища та певних вигод, за обставин, коли це не стосувалося їхніх улюблених влади та статусу. Але щойно це стосується статусу й влади, виявляється їхня справжня людськість. Коли ти побачиш їхню справжню людськість, ти визначиш їх як людей, позбавлених людськості. Тобто, перш ніж ти побачиш сутнісну річ у глибині їхніх сердець, ти вважаєш, що вони можуть досить добре ладнати з іншими й що вони не позбавлені людськості. Але коли ти справді зрозумієш їхній внутрішній світ і їхню людськість-сутність і побачиш, що вони люблять саме статус і владу, ти усвідомиш, що в таких людей немає людськості – вони дволикі. Як невіруючі називають такий прояв? Хіба це не називається роздвоєнням особистості? (Так.) Нелюд носить людську плоть: коли він взаємодіє з іншими, ти не можеш побачити, що лежить глибоко в його душі, тому ти думаєш, що він нормальна людина, можливо, ти навіть віриш, що він хороша людина. Але коли ти бачиш його інший бік, ти не тільки перестаєш думати, що він хороша людина, але й вважаєш його жахливим. Ось що означає бути нелюдом. Хто ж такі нелюди? Навіть якщо в тому, що вони демонструють, є трохи людської подоби, вона не справжня. Оскільки вони не мають істини-реальності, їхні випадкові хороші прояви не представляють їхньої сутності. Саме людськість, яку вони демонструють, коли справді обирають свій шлях, є їхньою сутністю. Тому ти не маєш бути введений в оману зовнішнім виглядом таких людей – головне дивитися на шлях, яким вони йдуть, і на їхню сутність. Чи чітко Я тепер пояснив цю справу? (Так.) Що ви зрозуміли? Якщо людині подобається обговорювати політику й це залишається лише на рівні думки та є лише інтересом і хобі, то це не проблема. Але якщо їй подобається брати участь у політиці, то це вже не питання думки – це стосується проблеми з її життям по-людськи та шляхом, яким вона йде. Щойно це стосується того, як вона живе як людина, і шляху, яким вона йде, це стосується її моральних якостей. А коли це стосується моральних якостей, у більшості випадків це стосується розбещених характерів. Хіба не так? (Так.) Гаразд, на цьому завершується наше обговорення прояву любові до участі в політиці.

Любов до літератури, любов до технологій тощо

Поговорімо про ще один прояв – любов до літератури. Що це за прояв? (Природжені дані.) Тобто такі люди від природи люблять літературу. Оскільки вони люблять літературу, коли йдеться про теми, книги та питання, пов’язані з літературою, вони проявляють особливу прихильність і цікавість або особливе ставлення – це природжені дані. А як щодо любові до технології? (Це природжені дані.) Тобто за відсутності втручання чи посередництва речей із зовнішнього світу люди дуже цікавляться певними речами, вони люблять читати такі книги, і вони також люблять звертати увагу на такі теми й обговорювати їх; водночас їхнє жадання також полягає в тому, щоб займатися професією або сферою, пов’язаною з такими речами. Це вроджене – це не потребує втручання інших, цього не потрібно навчати й, звісно, не потрібно, щоб інші навмисно впливали на таких людей або піддавали їх ідеологічній обробці протягом життя. Вони народжуються з любов’ю до певних речей. Любов до технології – це природжені дані, тож як щодо любові до рослин і тварин? (Це також природжені дані.) Любов до рослин і тварин – турбота про дерева, комах і птахів; особлива любов до взаємодії з маленькими тваринами, до тісного контакту з ними, а також особлива любов і терпимість до них – це природжені дані. Бачиш, ці речі, що входять до природжених даних, дуже нормальні, чи не так? (Так.) Вони не містять негативних речей у межах розбещених характерів, як-от зарозумілість і нечестя. Тоді такі речі, як захоплення авіацією, захоплення історією, захоплення астрономією та географією, захоплення дієтологією та медициною, захоплення правом, захоплення сільським господарством – що це за прояви? (Природжені дані.) Деякі люди люблять сільське господарство; вони люблять вивчати щеплення, селекцію та врожайність різних рослин, вони люблять вивчати вплив клімату й температури на рослини, вони люблять садити овочі, сільськогосподарські культури, дерева та квіти. Їхні руки щодня в багнюці й мозолях від праці. Ці люди не хотіли б бути лікарями, юристами чи чиновниками – вони просто люблять займатися фермерством і мати справу з рослинами й у такому житті почуваються дуже спокійно. Чи має те, що люди люблять, які в них інтереси та хобі, якийсь стосунок до їхньої людськості? (Ні.) Чи впливає це на їхню людськість? (Ні.) По суті, це на неї не впливає. Селян не можна назвати дуже шляхетними; вони також мають розбещені характери. Так само й ті високоосвічені інтелектуали, як-от люди, що працюють у таких сферах, як технології, література, медицина чи право, не мають більшої людськості, ніж селяни. Здобувши стільки знань, прочитавши стільки книг і навчаючись так довго, у кінцевому підсумку вони зовсім не мають розуміння Бога – вони лише дізналися трохи більше з книг і здобули трохи більше знань і розуміння. Але коли йдеться про те, як їм жити як людям, яким життєвим шляхом їм слід слідувати, як їм слід вірити в Бога й поклонятися Йому, і як діяти так, щоб це відповідало принципам життя по-людськи у всіляких життєвих справах, – вони нічого не знають про жодну із цих речей. Спільною рисою людей, які мають інтереси та хобі в різних сферах, є те, що вони бажають робити все, що їм подобається, і вони бажають займатися роботою в цій сфері, а потім вони присвячують себе цій сфері. Хоч якій сфері вони себе присвячують, поки вони перебувають у цьому суспільстві, вони зазнають впливу й розбещення з боку сатани. Людськість жодної людини не стає шляхетною лише тому, що її інтереси та хобі або сфера, у якій вона працює, є більш шляхетними чи поважними, ніж в інших. Так само жодна людина не стає нижчою чи більш розбещеною, ніж інші, лише тому, що професія, якою вона займається, низького рангу, невисока або зневажена іншими. Навпаки, незалежно від того, які в людини інтереси та хобі, незалежно від того, у якій сфері вона працює, використовуючи будь-яку сильну сторону чи дар, зрештою, думки й погляди, які вона має, не відповідають істині. Усі люди мають однакове ставлення до істини й до Бога, і все те, що вони виявляють, – це розбещені характери. Спільним для людей є те, що вони живуть із розбещеними характерами як зі своїм життям. Тому хай які в тебе інтереси та хобі та хай якою професією ти займаєшся, це не означає, що твоя людськість зазнає впливу від цього, і це не означає, що твоя людськість буде певною мірою піднесена чи зруйнована. Із цих фактів видно, що природжені дані, які Бог дає людям, не впливають на їхні критерії життя по-людськи та вчинків і не змінюють шлях і напрям їхніх дій. Щонайбільше ці інтереси та хобі є лише інструментами або своєрідним вродженим капіталом, на який вони покладаються, щоб вижити, щоб завдяки сфері, у якій вони працюють, вони могли отримувати дохід і так підтримувати своє існування. Однак у процесі підтримання існування різні думки й погляди, які люди приймають серед груп людей у різних сферах, є однаковими. Тому зрештою, незалежно від того, у якій сфері працює людина, у якому куточку суспільства вона перебуває, до якої групи людей чи раси вона належить, розбещення, яке вона отримує, є таким самим. Ти не стаєш більш шляхетним або менш глибоко розбещеним, ніж інші, лише тому, що займаєшся роботою чи професією трохи вищого рангу, і ти не стаєш більш глибоко розбещеним, ніж інші, лише тому, що сфера, у якій ти працюєш, низького класу. Коротко кажучи, хай якими є твої вроджені інтереси та хобі, зрештою ти неминуче й непереборно розбещений сатаною в цьому суспільстві та серед людей.

Любов до фінансової та бухгалтерської роботи

Далі поговорімо про ще один прояв. Деякі люди люблять фінансову та бухгалтерську роботу; вони люблять мати справу з цифрами й усе життя займаються фінансовою роботою. Щодня вони ведуть рахунки, зводять рахунки, займаються платежами та надходженнями коштів – їхній розум постійно наповнений даними, і все ж вони ніколи не вважають це обтяжливим. Любов до фінансової та бухгалтерської роботи – до якого аспекту це належить? (Природжені дані.) Це сильна сторона, яку Бог дає людям. Оскільки ти добре з цим справляєшся, ти природно обираєш цю професію, а потім забезпечуєш собі засоби до існування на все своє життя – так ти себе утримуєш. Це рівнозначно тому, якби Бог послав тобі з неба манну чи перепелів, щоб тобі було що їсти. Цей інтерес і хобі подібні до золотої гуски, що падає з неба й приземляється у твої руки, даючи тобі змогу мати цей інтерес і хобі. Тоді ти природно займаєшся професією, пов’язаною з твоїм інтересом і хобі, і, маючи таке джерело заробітку, ти утримуєш себе й дотепер. Незалежно від того, добре ти це робиш чи ні, незалежно від того, скільки років ти цим займаєшся, якщо це те, з чим ти народився, то це те, що Бог призначив для тебе, – це природжені дані. Коротко кажучи, усе це походить від Бога – тут людям нічим вихвалятися. Хіба це не так? (Так.)

Вміння вести бізнес

Любов до ведення бізнесу, вміння вести бізнес – до якого аспекту це належить? (Природжені дані.) Вміння вести бізнес означає керувати своїм бізнесом краще за більшість людей. Інші можуть вести бізнес два-три місяці й збанкрутувати, втративши навіть свій початковий капітал, але вони ведуть свій бізнес два-три роки й роблять це дедалі краще. Поступово їхнє життя стає заможним – їхня сім’я краще їсть і одягається, їхній маленький будинок замінюється на більший, їхній маленький автомобіль – на більший, і їхнє життя постійно покращується; вони стають багатими бізнесменами. Чи є вміння вести бізнес природженими даними? (Так.) Вміння вести бізнес, ці природжені дані, є їхньою сильною стороною. Вони ніколи спеціально не вчилися, як вести бізнес, і не зазнавали впливу своїх батьків, і все ж вони легко досягають успіху у веденні малого бізнесу й зароблянні грошей. Ти запитуєш їх: «Тобі важко вести бізнес?». Вони відповідають: «Зовсім ні. Я просто використовую свій мозок і думаю про те, як вести справи так, щоб це було доцільно й могло приносити гроші, а потім я йду і роблю це саме так – і зрештою гроші мої». Ти кажеш: «Здається, що ти ведеш бізнес так невимушено й легко. Чому я не можу так робити?». Чому? Тому що Бог не дав тобі цієї сильної сторони, тож ти просто не маєш до цього хисту. Отже, тим, хто має сильну сторону, не слід пишатися, а тим, хто не має сильної сторони, не слід заздрити. Те, що дає Бог, ніхто не може відняти – навіть якщо ти цього не хочеш, ти не можеш від цього відмовитися. Бог просто зробив тебе вправним у цьому, і через цю сильну сторону Він забезпечує тебе джерелом заробітку або ремеслом для підтримання твого життя. Це Божа благодать. Інші вчаться, їх навчають, і вони практикуються, та хоч як вони стараються, вони не можуть досягти хороших результатів. Але ти можеш це робити без будь-якого навчання. Хоч як вони думають, їхній розум не працює так швидко, як твій, і вони не можуть діяти так само добре, як ти. Тож звідки береться ця твоя сильна сторона? Хіба вона не вроджена? І хіба те, що є вродженим, не дароване Богом? Ти завжди кажеш про те, що тобі подобається, у чому ти вправний, але хіба ти цього просив? Деякі люди кажуть, що це успадковано від їхніх батьків. Тоді чому ти не успадкував щось інше? Спробуй знайти спосіб передати цю сильну сторону своєму наступному поколінню – чи зможеш ти це зробити? Чи маєш ти право голосу в цій справі? (Ні.) Безумовно, ні. Сильна сторона, якою ти володієш, дана Богом – хоч би як інші тобі заздрили, вони не можуть її усунути чи відняти, і навіть якщо ти цього не хочеш, Бог однаково дає це тобі. Оскільки Бог виявив до тебе благодать, тобі слід прийняти її від Нього. Не будь пихатим і не вихваляйся. Пиха й вихваляння – це прояви людського невігластва.

Тож як тобі слід правильно ставитися до сильної сторони, яку Бог тобі дав? Якщо Божому дому потрібно, щоб ти виконував обов’язок у цій сфері, тоді тобі слід використовувати свою сильну сторону у своєму обов’язку, у роботі церкви. Не стримуйся – пускай її в діло й роби це максимальною мірою. У такий спосіб сильна сторона, яку Бог дав тобі, не буде дана даремно; благодать і особливе ставлення, якими ти насолоджувався від Бога, будуть Йому відплачені. Якщо ти так робиш, ти є людиною із совістю – ти не просто шукаєш вигод для себе, а відплачуєш Богові. Це правильні дії. Навіть якщо ти думаєш: «У мене є ця сильна сторона, цей інтерес і хобі, і така робота для мене простіша простого», доки ти сприймаєш це як свій обов’язок, ти не можеш покладатися виключно на свою сильну сторону, інтерес і хобі. Ти мусиш робити це згідно з принципами, про які Бог тобі сказав, і вимогами Божого дому, а потім поєднувати це зі своєю сильною стороною. У такий спосіб твій обов’язок буде виконано належно, і ти принесеш у жертву свою вірність. Це так само, як Бог дарував сина Аврааму: коли Бог дав його, Авраам був дуже радісний, а коли Бог захотів забрати його, Авраам мусив охоче й повністю пожертвувати його Богові. Він не міг стримуватися чи намагатися ставити умови, і тим паче він не міг нарікати на Бога чи ображати Його – він мусив пожертвувати свого сина від усього серця й щиро. Коли Бог дарує тобі благодать, ти дуже щасливий і задоволений, відчуваючи, що ти здобув перевагу й що Бог виявляє до тебе Свою милість. Після насолоди такою великою Божою благодаттю яким є твоє ставлення, коли Бог просить, щоб ти щось пожертвував? Чи зможеш ти із цим розлучитися? Чи зможеш ти пожертвувати це Богові й беззастережно повернути це Йому? Якщо ти можеш повернути Богові те, що Він дав тобі, без компромісів, згідно з принципами, яких Він вимагає, без нарікань, беззастережно й не залишаючи це для себе, а радше жертвуючи це Богові, то ти відповідаєш стандарту як створена істота; обов’язок, який ти виконав, також відповідає стандарту, і Бог буде задоволений. Божі вимоги до тебе не високі, оскільки дане тобі Богом у багато разів перевищує те, що ти можеш пожертвувати. Окрім того, що Бог дав тобі життя, Він також дав тобі капітал і умови, на які ти покладаєшся для виживання. Оскільки ти маєш цю сильну сторону, інтерес і хобі, скільки вигоди ти здобув? Наскільки ти насолодився Божою благодаттю? Скільки ти відплатив Богові дотепер? Якщо ти лише зараз починаєш відплачувати Богові, то ти надто повільний. Якщо в минулому ти не робив цього добре, відтепер ти маєш жертвувати Богові без жодних застережень; використовуй у своєму обов’язку свою сильну сторону, професійні навички та різні принципи професій, які ти опанував, нічого не приховуючи, тому що те, що ти жертвуєш, від самого початку належало Богові – це було даровано тобі Богом. Коли ти жертвуєш ці речі й використовуєш їх у своєму обов’язку, з одного боку, Бог це прийме, а з іншого – ти здобудеш істину, здобудеш життя й здобудеш Боже схвалення: ти отримаєш величезні вигоди й зовсім не зазнаєш втрат. Водночас Бог не відняв твоє право насолоджуватися своїм інтересом, хобі та сильною стороною. Оскільки Бог дарував тобі цей інтерес і хобі, Він ніколи їх не відніме. Хоч скільки ти жертвуєш, вони однаково будуть у тебе – Бог гарантує, що вони й надалі будуть присутні в тобі без кінця; вони є частиною самої твоєї сутності. Якщо ти не жертвуєш Богові, то можна лише сказати, що в тебе немає совісті, що ти не відповідаєш стандарту як створена істота й що в тебе немає щирості до Бога. Якщо ж у тебе є щирість, то тобі слід відплатити Богові тим, що ти отримав від Нього, і тим, чим ти володієш. Тобі слід мати таке ставлення. Хоч би скільки Бог подарував тобі, хоч би скільки ти розумів і хоч би скільки ти був здатний зробити, ти мусиш пожертвувати це Богові без застережень. Ти думаєш, Бог змусив би тебе пожертвувати це даремно? Подивися на Авраама – коли Бог попросив у нього Ісака, він приніс Ісака в жертву на вівтарі. Але чи справді Бог забрав Ісака, побачивши щирість Авраама? Бог не забрав його – Бог повернув йому Ісака й приготував ягня неподалік. Аврааму не тільки не довелося віддавати Ісака Богові, але він також отримав ягня, яке вже було приготоване. Зрештою, благословення, яке дав йому Бог, у незліченну кількість разів перевищило те, що він міг собі уявити. Звісно, це не було чимось, що Авраам міг собі уявити, і чимось, про що він просив. Але Бог не ставиться до людей несправедливо; Він просто так благословляє людей – така Божа воля. Навіть коли ти ще нічим не відплатив Богові, Він уже так багато дарував тобі. Тож якщо ти справді відплатиш Богові, як ти думаєш, чи дарує Він тобі менше? Абсолютно ні – благословення, яке Бог дає тобі, перевищить усе, що ти міг би собі уявити. Тож скажи Мені, чи легко пожертвувати всі сильні сторони, які Бог дарував тобі, і використовувати їх у своєму обов’язку? Припустімо, ти думаєш: «Ці сильні сторони, інтереси та хобі, якими я від природи володію, – це те, з чим я народився, я успадкував їх від своїх батьків. Вони є завдяки моїм хорошим генам і сприятливому походженню. Я не знаю, чи були вони даровані Богом. У будь-якому разі мені просто пощастило – це моя власна удача. А щодо того, чи поверну я їх Богові, я вирішу це пізніше. Зараз у мене немає жодних планів це робити». Скажи Мені, чи означало б це, що в тебе є совість? (Ні.) Навіть якби Бог не відняв інтереси, хобі, сильні сторони та інші речі, які Він дарував тобі, ти не здобув би Божого благословення. В очах Бога ти не відповідав би стандарту як створена істота – щонайменше Бог не любить таких людей. Бог дарує людям певні інтереси, хобі та сильні сторони, і Він також має до них конкретні вимоги. Щодо того, як люди ставляться до цих інтересів, хобі та сильних сторін, їм також слід мати принципи, які узгоджуються з істиною. З одного боку, не сприймай їх як свій капітал; крім того, якщо робота Божого дому вимагає від тебе виконувати обов’язок, пов’язаний із твоїми інтересами, хобі та сильними сторонами, тоді тобі слід вважати, що твоя честь вимагає взяти цей обов’язок як своє особисте зобов’язання. Тобі слід пожертвувати те, що Бог тобі дарував, повністю й без застережень, щоб Бог міг насолодитися щирістю й покорою створеної істоти перед Ним. Хіба це не гідна і славна річ? (Так.) Якщо ти не можеш пожертвувати Богові дари й сильні сторони, які Він тобі дарував, то ти в боргу перед Богом – це ганебно. Коли Бог дарував тобі ці дари й сильні сторони, ти був досить щасливий, але коли Бог просить тебе пожертвувати їх Йому, ти дратуєшся, не бажаючи, щоб вони були використані Богом, і бажаючи їхнього використання тільки для тебе. Хіба це демонструє розум? Це не твоя приватна власність – вони були даровані Богом. Оскільки вони були даровані Богом, коли Він їх вимагає, тобі слід їх пожертвувати. Здатність їх пожертвувати показує, що ти маєш покору та щирість перед Богом. Якщо ти не хочеш їх жертвувати або робиш це неохоче та з наріканнями, це доводить, що ти не маєш ні покори, ні щирості перед Богом. Можна лише сказати, що є проблема з твоєю людськістю та моральними якостями.

Гаразд, на цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

23 грудня 2023 року