Як прагнути до істини (9)

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Е. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

Протягом цього періоду тема нашої бесіди охоплювала відносно широку сферу, чи не так? (Так.) Вона стосувалася ще деяких конкретних питань людськості, а також деяких питань життя людей. На минулому зібранні ми бесідували на теми, що стосуються рівня, а потім бесідували про те, як розпізнавати природжені дані, людськість і розбещені характери. Нашу бесіду на тему рівня, по суті, завершено; відтепер ви можете точно судити про те, яким є рівень людини, ґрунтуючись на цьому змісті. Бесідуючи про ці три аспекти – природжені дані, людськість і розбещені характери, – ми бесідували про деякі прояви та вияви людей у повсякденному житті, щоб судити, чи підпадають вони під їхні природжені дані, людськість або розбещені характери. Завдяки нашій бесіді про три аспекти природжених даних, людськості та розбещених характерів, чи маєте ви тепер конкретне розуміння базової структури людей як створених істот? (Ми можемо зрозуміти це трохи краще, ніж раніше.) Причина, з якої ми бесідуємо про три аспекти проявів, що виявляються в житті людей, полягає в тому, що створене людство складається з природжених даних, людськості та розбещених характерів. Незалежно від того, чоловік ти чи жінка, молодий ти чи старий, незалежно від того, серед якої раси людей чи в якій країні ти живеш, у який період ти живеш або в якому соціальному середовищі та з яким походженням ти живеш – коротко кажучи, незалежно від того, якою є твоя зовнішність, – доки ти є створеною людською істотою, ти складаєшся із цих трьох аспектів: природжених даних, людськості та розбещених характерів. Іншими словами, кожна людина, яка належить до розбещеного людства, складається з природжених даних, людськості та життя розбещених характерів. Тобто будь-яка створена людська істота володіє природженими даними, людськістю та розбещеними характерами. Звісно, природжені дані людини призначені Богом. Людськість частково перебуває під впливом природжених даних, а частково зумовлена й перебуває під впливом сімейного виховання, соціального середовища та освіти сатани. Тим часом розбещені характери – це сатанинські характери та сатанинська природа людини, породжені введенням в оману й розбещенням з боку сатани. Ця розбещена природа частково походить із сім’ї, частково – із суспільства, а частково – від впливів та зумовленостей, яких людина зазнає в різних середовищах. Із цієї позиції будь-яка створена людина насправді не є якою-небудь таємницею, тому що вона складається із цих трьох аспектів: природжених даних, людськості та розбещених характерів. Тому розпізнати, якою людиною хтось є, насправді має бути легко. Якщо відкинути природжені дані, призначені й даровані Богом, залишається розпізнати, якою є людськість людини та які розбещені характери вона має – вони визначають, якою є сутність цієї людини. Таке розпізнавання робить речі дуже зрозумілими. Розпізнати, якою є сутність людини, ґрунтуючись на цих речах, – нескладна справа. Таке розпізнавання має основу, а також стандарт вимірювання.

6. Різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів

Раніше ми перелічили деякі конкретні прояви природжених даних, які не стосуються розбещених характерів. Природжені дані – це основа, на яку люди покладаються для виживання, і це умови, якими має володіти створене людство. Чи то умови, пов’язані з народженням людини, як-от час, середовище та місце народження, чи то такі аспекти, як зовнішність людини, її рівень, сильні сторони, інстинкти, інтереси й хобі та вдача – усе це є частиною природжених даних людини. Ці природжені дані не розбещують людей, і, звісно, ці природжені дані також не містять жодних розбещених характерів. Загалом кажучи, природжені дані – це деякі базові умови, якими мусить володіти створена людська істота, щоб виживати й жити. Людськість стосується того, чим живуть із залученням совісті й розуму нормальної людськості, що виявляється з тіла, яке володіє природженими даними. Щодо розбещених характерів, то тут усе просто – розбещені характери є результатом розбещення сатаною життя цього тіла, яке володіє природженими даними та людськістю. Це трохи абстрактно? Загалом, створені люди – це створені істоти, над якими панують розбещені характери і які володіють базовими совістю й розумом людськості. Ці створені істоти мають різні природжені дані, призначені Богом. Це базова структура людства, створеного Богом. У цьому природжені дані та розбещені характери зрозуміти легше, але людськість може бути відносно абстрактною. Простіше кажучи, людськість – це унікальний атрибут створеного людства, який відрізняє його від інших живих істот. Створені істоти, які мають цей унікальний атрибут, володіють совістю й розумом, моральними якостями, а також здатністю відрізняти правильне від неправильного. Ці унікальні атрибути, які відрізняють людство від інших живих істот, становлять людськість. Звісно, ця людськість охоплює здатність висловлюватися за допомогою мови, здатність відрізняти правильне від неправильного, здатність розуміти, здатність приймати нові речі, здатність приймати слова Творця, а також здатність приймати Боже доручення й вирішувати будь-яку справу. Це і є людськість. Найпростіше розуміння людськості полягає в тому, що це атрибут, притаманний створеному людству, який відрізняє його від інших живих істот. Найбазовішими характеристиками цього атрибута є совість і розум. Це найпростіший спосіб її зрозуміти. У цьому є деякі деталі, як-от гідність і моральні якості, якими має володіти людськість, розрізнення між позитивними й негативними речами, а також вибір і виконання позитивних речей. По суті, ці речі – це те, що люди мають розуміти й знати про три аспекти природжених даних, людськості та розбещених характерів. Чи думали ви про ці питання раніше? (Ми не думали про них раніше.) Стикаючись із цими питаннями вперше, чи можете ви їх зрозуміти? Чи можете ви їх осягнути? (Ми можемо їх дещо зрозуміти.) Чи відчуває хтось, що ця тема, про яку ми говоримо, надто глибока й дещо абстрактна, і, наче обговорення філософії, трохи незрозуміла? Ґрунтуючись на конкретних проявах цих трьох аспектів природжених даних, людськості та розбещених характерів, про які ми бесідували цими днями, те, про що щойно йшлося, не має бути для вас абстрактним. Конкретні прояви цих трьох аспектів мають бути вам зрозумілими. Крім того, хіба зв’язки між цими трьома аспектами не мають бути також зрозумілими? Людськість – це гідність, моральні якості, совість і розум, які людина виявляє на основі наявності базових природжених даних. Розбещені характери – це те, чим живуть у межах людськості через природжені дані, і це різні характери, якими живуть люди, над якими панує життя, яке сатана в них вкладає. Отож незалежно від того, якими природженими даними володіє людина, вони є лише найбазовішою зовнішньою оболонкою, тоді як життя, яке може по-справжньому панувати над сутністю людини, – це розбещені характери, вкладені в неї сатаною. Тобто, щоб розпізнати, якою є сутність людини, подивіться на характери, які вона виявляє. Якщо характери, які вона виявляє, є розбещеними характерами зарозумілості, непоступливості, лукавості, нечестя або порочності, то незалежно від того, чи є її моральні якості добрими чи злими, ця людина за своєю сутністю є від сатани, тому що її життя – це розбещений характер сатани. Тому те, яким є атрибут людини, залежить від життя, яким вона володіє всередині, а не від того, якими є її природжені дані. Якщо її життя – це розбещений характер сатани, то незалежно від того, наскільки шляхетними чи величними можуть здаватися зовні її природжені дані, вона, по суті, є від сатани, і вона є членом розбещеного людства. Якщо життя людини – це життя, де істина є її життям, то незалежно від того, наскільки звичайними, нормальними чи зневаженими можуть здаватися зовні її природжені дані – і навіть якщо вона зовні демонструє деякі слабкості, недоліки та вади своєї людськості, – вона все ж є частиною людства, яке було спасенне. По суті, вона належить Богові й не є від сатани. Її сутність змінюється. Щойно її сутність змінюється, її приналежність також змінюється – вона належить істині й Богові. Тому визначальним фактором у приналежності, сутності та кінцевому фіналі людини є не її природжені дані, і, звісно, не цілком її людськість, а радше те, чим є її життя. Якщо від початку до кінця життя людини – це життя, де розбещені характери є її життям, і вона є від сатани, то її приналежність буде із сатаною; якщо вона приймає істину за своє життя, вона належить Богові, і тому її приналежність буде з Богом, у прекрасному місці призначення, яке Бог приготував для людства. Ґрунтуючись на різних проявах і сутності людей в усіх аспектах, якою є нинішня приналежність людей? Чи мають люди життя, де істина є їхнім життям? (Ні.) Тоді від чого саме залежить сутність людини? (Від того, що вона приймає за своє життя.) Точно; хоч яким є твоє життя всередині, такою є і твоя сутність. Якщо життя всередині тебе змінюється, і твоїм життям вже є не розбещені характери, а істина, то з погляду твоєї сутності ти належиш Богові й належиш істині. Звісно, людський атрибут людства не змінюється – люди й досі залишаються людьми, і з погляду свого атрибута вони досі є створеними людьми. Однак, оскільки твоє життя змінилося, твоя приналежність також змінилася. Підсумовуючи, природжені дані – це базові умови, які становлять створене людство. Тобто, доки ти називаєшся створеною людиною, ці природжені дані мусять існувати в тобі – це базові умови. Людськість – це те, що виявляється і проживається з нормальної людськості людини, поки вона живе під своїми природженими даними. Розбещені характери – це життя, притаманне розбещеному людству, приховане під природженими даними та оболонкою людськості. Зв’язки та відмінності між цими трьома аспектами, а також ролі, які кожен із них відіграє, або функції, які кожен із них виконує у створеному людстві, є саме такими, як описано. Раніше ми бесідували про деякі прояви, пов’язані із цими трьома аспектами природжених даних, людськості та розбещених характерів, які виявляють люди. Однак зміст, що стосується цих трьох аспектів, виходить далеко за межі того, про що ми бесідували, тому сьогодні ми мусимо продовжити бесіду на цю тему.

Заїкання та запинання

На чому ми зупинилися минулого разу щодо різних виявів природжених даних, людськості та розбещених характерів? Боязкість і сміливість, чи не так? (Так.) Цю бесіду було завершено. Тепер погляньмо на заїкання та запинання під час розмови – що це за проблема? (Природжені дані.) Це природжені дані, а також різновид фізичної вади. Звісно, форми заїкання різняться. Деякі заїки розтягують один склад, тоді як інші постійно повторюють один склад, витрачаючи цілий день і не маючи змоги вимовити повне речення. Коротко кажучи, це природжені дані і, звісно, це також різновид фізичної вади. Чи стосується це розбещеного характеру? (Ні.) Це не стосується розбещеного характеру. Якщо хтось каже: «Ти запинаєшся, коли говориш; ти точно лукавий!» або «Ти навіть заїкаєшся, коли говориш; як ти можеш бути таким зарозумілим?» – чи правильні такі твердження? (Ні.) Заїкання як вада чи недолік не стосується жодного аспекту розбещених характерів людини. Тому заїкання – це природжені дані й різновид фізичної вади. Очевидно, що воно не стосується розбещених характерів людини й не має до них абсолютно ніякого стосунку. Є інша ситуація, пов’язана із заїканням: деякі люди зазвичай не запинаються під час розмови, але коли ти ставиш їм запитання, вони вагаються й говорять плутано; їм потрібен цілий день, щоб сказати одне речення, і ти однаково не можеш зрозуміти, що вони намагаються сказати. Їхня мова ніколи не буває достатньо конкретною, завжди змушуючи тебе вгадувати їхній сенс – хоч що ти вгадаєш, це стає їхнім сенсом. Інакше вони використовують усмішку замість сенсу. Коротко кажучи, вони просто не відповідають на твоє запитання прямо. Наприклад, ти запитуєш їх: «Звідки ти прийшов?». Вони кажуть: «Я… я… ну, просто блукав і…». Почувши це, ти однаково не знаєш, звідки вони прийшли. Або ти запитуєш їх: «Як ти оцінюєш рівень тієї людини?». Вони кажуть: «Її… рівень, ну… всі, знаєш… ми всі… гм… насправді не… впевнені». Чому вони говорять так плутано й уривчасто? Це заїкання чи запинання? Здається, що ні. Тоді чому вони так говорять? Якщо це не через заїкання чи запинання, то в чому причина? (Над ними панує розбещений характер.) Це явно вияв характеру. Це означає, що коли вони щось висловлюють або щось роблять, над ними панує характер, який є частиною їхнього життя, спонукаючи їх говорити й діяти для досягнення певної мети. Що це за мета? Приховати справжні факти, уникнути того, щоб розповісти тобі справжні факти; вони не хочуть пояснювати речі так чітко. Чому вони так діють? Тому що вони вірять, що якщо вони пояснять, що насправді відбувається, їм доведеться нести наслідки – або образити когось, або завдати шкоди собі. Вони не хочуть нести ці наслідки; вони не хочуть, щоб ти знав справжні факти. Це манера й стиль розмови та дій під пануванням розбещеного характеру. Життя, яке панує над ними, змушуючи їх так діяти, представляє їхню природу, і такі їхні дії доводять, що в них немає абсолютно ніякої істини. Вони не говорять згідно з істинами-принципами. Тож як слід говорити, щоб говорити згідно з істинами-принципами? Для цього слід бути чесною людиною, як каже Бог: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні». Чи вони це роблять? (Ні.) Що вони роблять? Вони не кажуть «так», коли це «так», і не кажуть «ні», коли це «ні». Який метод вони використовують? Вони говорять неоднозначно, використовуючи лукаві й нечестиві способи, щоб висловити свій сенс так, щоб досягти своєї мети – захистити себе. Вони використовують методи, яких їх навчив і які вклав у них сатана, щоб вирішити справу або щось висловити. Це явно розбещений характер сатани. Це не поверховий вияв людськості, а вияв способу дій під пануванням розбещеного характеру сатани.

Любов до гострих відчуттів

Продовжуймо з іншим проявом: любов до гострих відчуттів і нелюбов до прісності; виконання всіх справ і вибір кожного стилю життя заради гострих відчуттів. Що це за проблема? Перш за все, чи підпадає це під інтереси й хобі в межах природжених даних? (Так.) Справді? Подумайте ретельно – чи справді це належить до них? Чи є любов до гострих відчуттів нормальною в раціональності людини? (Це ненормально.) Тоді чи доречно відносити це до природжених даних? (Ні.) Якщо дивитися на це так, то це недоречно. Під яку проблему підпадає цей прояв? Якщо ми скажемо, що любов до гострих відчуттів – це розбещений характер, то що це за розбещений характер? Це зарозумілість, лукавість чи порочність? (Нічого з перерахованого.) Це не пов’язано з жодним типом розбещеного характеру. Тоді що це за проблема? (Це проблема людськості.) Що це за проблема людськості? Це щось недоречне? (Так.) Це неналежна й дещо недоречна поведінка, любов до гострих відчуттів і непосидючість. Непосидючість вказує на брак нормальної людськості. Це не стосується совісті, а насамперед відображає брак раціональності в нормальній людськості. Такі люди не можуть дотримуватися одного завдання або виконувати свої обов’язки в слухняний і відповідальний спосіб. Вони не здатні робити речі, як дорослі; їм бракує зрілого мислення, зрілого стилю особистої поведінки та зрілого способу дій. Принаймні це вада їхньої людськості. Звісно, це не досягає міри проблеми їхніх моральних якостей, але стосується ставлення, з яким вони живуть як люди й діють. Любов до новизни й гострих відчуттів, непослідовність у всьому, що вони роблять, нездатність бути наполегливими, непосидючість і недоречність, а також постійне бажання шукати гострих відчуттів і пробувати химерні нові речі – проблеми такого типу підпадають під вади людськості. Людям, які люблять гострі відчуття, бракує раціональності нормальної людськості; їм нелегко витримувати зобов’язання й роботу, які мають витримувати дорослі. Хоч яку роботу вони виконують, якщо вони роблять її довго й вона втрачає свою новизну, вони вважають її нудною, втрачають інтерес до її виконання й хочуть шукати відчуття новизни й гострих відчуттів. Без гострих відчуттів вони відчувають, що речі прісні, і можуть навіть відчувати духовну порожнечу. Коли вони так почуваються, їхні серця стають неспокійними, і вони хочуть шукати гострих відчуттів або речей, які їх цікавлять. Вони постійно хочуть робити щось нетрадиційне. Щоразу, коли вони вважають роботу, яку виконують, або справи, які вирішують, нудними чи нецікавими, вони втрачають бажання продовжувати. Навіть якщо це робота, яку їм слід виконувати, або робота, яка є значущою та цінною, вони не можуть бути наполегливими. Подивіться, як серед невіруючих є багато тих, хто часто вживає наркотики. Незалежно від причин, що стоять за цим, їм подобається вживати наркотики, щоб шукати відчуття гостроти й ірраціональних відчуттів, які виходять за межі того, чим володіють нормальні люди. Люди, які люблять гострі відчуття, схожі на тих, хто покладається на наркотики для стимуляції. Їм бракує раціональності нормальних людей у тому, як вони живуть як люди, і вони завжди люблять прагнути до нереалістичних і трансцендентних відчуттів, обираючи свій стиль життя. Це дуже небезпечно. Люди такого типу часто зовні здаються такими, що не мають серйозних проблем. Якщо ти не розпізнаєш таких людей або не бачиш наскрізь їхню сутність чи сутність такого роду проблеми, ти можеш подумати: «У цих людей просто нестабільні характери; їм тридцять чи сорок років, але вони й досі незрілі, як діти». Насправді глибоко всередині люди такого типу постійно шукають гострих відчуттів. Хоч що вони роблять, їм бракує думок і усвідомлення дорослих, а також підходу й ставлення, з якими дорослі вирішують справи. Тому такі люди дуже проблемні. Можливо, їхня людськість непогана, а їхні моральні якості не особливо мерзенні, але через цю ваду їхньої людськості їм дуже важко бути компетентними для значущої роботи, особливо для певних важливих завдань. Коли ти бесідуєш із ними про істину, вони кажуть: «Я все розумію; я просто не можу цього зробити». Вони не можуть жити чи працювати належно й відповідально з думками та ставленням нормальних людей. Їхні серця завжди неспокійні. Люди з такими проявами також дуже проблемні. На цьому ми завершуємо наше обговорення прояву любові до гострих відчуттів.

Чутливість

Далі поговорімо про чутливість. Для її класифікації використаймо найпростіший спосіб, починаючи з методу виключення. Чи є чутливість природженими даними? (Ні.) Тоді чи є вона розбещеним характером? (Ні.) Якщо хтось має прояв чутливості, чи є це виявом розбещеного характеру? (Ні.) Чутливість не стосується свербежу після вживання певного виду їжі або чхання та сльозотечі після вдихання певного запаху; вона не стосується алергії на пилок, алергії на арахіс або будь-якої алергії на консерванти чи хімічні сполуки – вона не стосується фізичної чутливості. Фізична чутливість означає наявність чутливої будови тіла, яка схильна до алергічних реакцій, спричинених певними зовнішніми шкідливими запахами або речовинами, – це фізична чутливість. Фізична чутливість – це лише один інстинкт серед природжених даних людини, це частина її вродженої будови тіла. Однак чутливість, про яку тут ідеться, цього не стосується. Якщо виключити природжені дані й зважити на те, що цей тип чутливості зазвичай не досягає міри розбещеного характеру – тобто немає конкретного вияву розбещеного характеру, – то якою проблемою є ця чутливість? (Це проблема людськості.) Це чеснота людськості чи недолік? (Це недолік людськості.) Це явно недолік людськості – якщо ви навіть цього не бачите, то ви надто неосвічені. Бути чутливим – це добре чи ні? Оскільки це недолік людськості, це, безумовно, недобре. Що означає чутливість? Скажіть своїми словами. (Наявність надто чутливого розуму.) Чи є наявність надто чутливого розуму психічним захворюванням? Скажіть Мені, чи стають нерви людей зазвичай надто чутливими? Нерви знаходяться всередині м’язової тканини людини й не контактують із зовнішнім повітрям, пилом чи іншими речовинами – тож як вони можуть стати надто чутливими? Якщо людина завжди чутлива, хіба це не проблема в її думках? Якщо є проблема в її думках, чи означає це, що є проблема з її розумом? (Так.) Проблема з розумом керується її думками, а якщо вона керується її думками, то це проблема, пов’язана з її людськістю. Коли йдеться про чийсь погляд, слово чи вибір висловлювання, або коли вони стикаються з якимось середовищем чи ситуацією, вони будуть надмірно це тлумачити, пов’язувати із собою, а потім впадати в емоції тривоги, пригніченості, смутку та зневіри, іноді навіть впадаючи в негатив, або – що ще гірше – виявляючи негативні прояви прагнення помсти, ворожості тощо. Ці прояви повністю доводять, що чутливість – це своєрідна вада людськості. Вада означає, що якщо ти маєш таку проблему, то людськість, яку ти виявляєш, є ненормальною. Незалежно від того, чи спричинена ця проблема твоїми думками, психічним станом, розумом або конкретними уявленнями й поглядами в якомусь плані, у будь-якому разі це вада твоєї людськості. Це призводить до того, що людськість, яку ти виявляєш, є ненормальною, не відповідає ні раціональності та совісті нормальної людськості, ні думкам і поглядам, породженим моделями мислення нормальної людськості, ні ставленню, яке слід мати під час взаємодії з іншими та вирішення справ. Підсумовуючи, те, що виявляється в цьому аспекті людськості, по суті є ненормальним психічним станом. Наприклад, деякі люди стають надто чутливими через те, що хтось ненавмисно кинув на них погляд, – вони припускають, що ця людина дивиться на них зверхньо, стають нещасними й навіть плачуть від засмучення через це. Скажіть Мені, хіба це не ненормальний психічний стан? Хіба це не психічне захворювання? Чи правильно Я кажу? (Так.) Якщо бути точним, цей прояв людськості є психічним захворюванням. Інші нічого їм не роблять, а вони нестримно плачуть кілька днів і не можуть це пережити. Це вада людськості. Коли навколо тебе є люди такого типу, ти почуваєшся особливо придушеним і обмеженим, ти не знаєш, коли можеш накликати на себе неприємності з їхнього боку або створити проблеми для себе, і ти мусиш бути вкрай обережним, коли говориш перед ними, раз у раз обдумуючи свої слова: «Якщо я скажу це слово, чи подумають вони, що я дивлюся на них зверхньо? Якщо я не буду з ними говорити, чи подумають вони, що я маю про них певну думку? Якщо я скажу їм кілька слів, чи подумають вони, що я маю якийсь прихований мотив? Який саме спосіб дій буде доречним?». Зрештою ти доходиш висновку: люди такого типу просто психічно хворі – справді клопітні! Хоч як ти до них підходиш, це завжди неправильно; хоч що ти кажеш або робиш, вони ніколи не сприймають це правильно. Їхня людськість особливо ненормальна. Провівши багато часу з такими людьми, ти просто хочеш відсторонитися від них і уникати їх, не бажаючи жодних подальших контактів. Люди такого типу не мають мислення нормальної людськості – вони психічно хворі. Чутливість стосується цих проявів; це вада людськості. Хоча це вада людськості, вона не простіша за розбещений характер. Якщо хтось має ваду або проблему людськості, під час спілкування з іншими виникатиме багато неприємностей; з ним буде важко порозумітися, і його також буде важко виправити. Це прояв людськості.

Упертість

Поговорімо про інший прояв – упертість. Що це за проблема? (Це вада людськості.) Спершу виключімо природжені дані – упертість точно не є природженими даними, вона не дана Богом. Крім того, упертість не досягає міри розбещеного характеру. Тому це вада людськості. Якими є конкретні прояви впертості? Чи є певний зв’язок між упертістю та абсурдністю? (Певний є.) Певною мірою зв’язок є. Тож якими є прояви впертості? Наведіть приклад. Які люди схильні до впертості? Які слова та дії є проявами впертості? (Уперті люди схильні зациклюватися, коли стикаються з певними людьми, справами та речами.) Зацикленість на речах – це один аспект. Наведіть приклад – на яких справах вони зациклюються? (Коли хтось указує на їхні проблеми, вони люблять виправдовуватися й використовувати облудні міркування. Вони завжди чіпляються за фразу або вибір слів, щоб захистити себе, відмовляючись приймати істину або обтинання. Вони й далі наполягають на своїх міркуваннях, щоб виправдати себе, пояснюючи причини своїх дій.) Коли інші обтинають їх або бесідують із ними про істини-принципи, вони цього не приймають. Натомість вони постійно наголошують на власних відмовках і виправданнях, стверджуючи, що їхні наміри правильні, зовсім не визнаючи власних помилок. Це один із проявів зацикленості. Деякі люди коять нерозважливі лихі вчинки, і їх відсторонюють, але вони не розмірковують над собою. Натомість вони кажуть: «Однаково я не подобаюся Богу, і я не з тих, хто любить істину, тож хай там як – немає сенсу прагнути вгору». Хтось радить їм: «Тобі не слід бути таким негативно налаштованим. Твій рівень дозволяє тобі розуміти істину – тобі слід прагнути вгору!». Вони відповідають: «Якщо Бог призначив, що ти не отримаєш хорошого місця призначення, то навіть якщо ти прагнеш угору, це марно. Хоч скільки зусиль ти докладаєш або хоч як добре ти все робиш, це марно». У своїх серцях вони постійно неправильно розуміють Бога й сперечаються з Ним. Хоч що кажуть інші, вони відмовляються це приймати. Хоч як тісно те, що ти кажеш, узгоджується з їхнім станом або хоч як сильно це могло б допомогти їм навернутися й досягти певного зростання, вони однаково цього не приймають. Вони переконані, що їхні власні думки правильні. Чи є це проявом упертості? (Так.) Вони цілеспрямовано й твердо вірять: «Я не подобаюся Богу. Хоч що я роблю, Бог не виявить до мене благодаті – Бог відклав мене осторонь. Я знаю, що я не з тих, хто любить істину, тому немає сенсу прагнути вгору. Якщо я можу виконувати якийсь обов’язок, я просто буду трохи його виконувати. Якщо мене називають трудівником, то нехай так і буде. У будь-якому разі я просто слідуватиму за іншими. Поки є проблиск надії, я не піду». Насправді, зважаючи на їхній рівень та різні інші умови, їм не слід бути такими негативно налаштованими – вони досі здатні робити деякі цінні речі й можуть досягти певних результатів у виконанні своїх обов’язків. Однак через свою впертість вони відмовляються прагнути вгору, не змінюють курсу й не каються; у своїх серцях вони вірять, що Бог не виявить до них благодаті. Інші отримують різні ступені світла й просвітлення, і Бог часто виявляє до них певну благодать, але вони не можуть цього відчути, тому виношують у своїх серцях певну образу на Бога. Це впертість? (Так.) Деякі люди думають: «Ті, кого підвищують і зрощують у Божому домі, – це всі ті, хто вміє говорити, має дари й сильні сторони та вміє подати себе. Таких людей, як ми, які не вміють подати себе і яким бракує красномовства, Божий дім не помічає. Бог не дає нам жодних можливостей. Навіть якщо в нас є таланти, це марно. Навіть якщо в нас є рівень і здатність до сприймання, це не має значення – ми однаково мусимо стояти осторонь. Особливо з огляду на те, що ми походимо з бідних сімей, маємо звичайну зовнішність і не вміємо гарно вдягатися, ми ніде й ніколи не виділятимемося. Усе наше життя буде саме таким – жодного статусу у світі й жодного статусу в Божому домі». Чи є це проявом упертості? (Так.) З огляду на ці два приклади, чи можете ви чітко пояснити, що таке впертість? (Уперте тримання за власні ідеї та відмова когось слухати.) (Дотримання свого жорсткого погляду.) Розмовною мовою це називається дотримуватися свого жорсткого погляду, але не всі форми цього є впертістю – це залежить від того, правильний жорсткий погляд, якого вони дотримуються, чи ні. Якщо жорсткий погляд, якого дотримується людина, правильний, то це ще прийнятно. Наприклад, якщо хтось дотримується свого жорсткого погляду, кажучи: «Людина мусить діяти по совісті незалежно від часу», то цей погляд є відносно позитивним. Але якщо жорсткий погляд, якого вони дотримуються, неправильний і не узгоджується з фактами, і все ж вони відмовляються його відпустити, і ніхто не може змусити їх змінити свої думки й погляди, хоч би що їм казали, то це впертість. Упертість – це викривлений спосіб розуміння: це коли люди вперто тримаються за викривлені думки й погляди. Вона не відповідає людськості чи здоровому глузду, а тим паче вона не відповідає Божим вимогам; звісно, вона також не має абсолютно нічого спільного з істиною. Упертість означає наполегливе дотримання викривлених думок і поглядів під впливом запальності та емоцій своєї людськості. Люди, які демонструють такі прояви, є впертими. Наприклад, прийнявши обтинання й пізнавши себе, деякі люди відчувають, що вони були неправі в цій справі й мають покаятися. Вони розглядають це як переступ і вірять, що те, що їх обітнули, було правильним, що обтинання, на щастя, відбулося вчасно, і що без нього була б зроблена велика помилка. Однак уперті люди так не думають. Вони кажуть: «Те, що мене обтинають, – це зневага до мене; це чіпляння до мене, бо я їм не подобаюся. Можливо, я опинився в епіцентрі бурі й мені не пощастило. Вони просто були злі, і їм не було на кому зігнати злість, тому вони зігнали її на мені, обітнувши мене». Інші кажуть: «Усе не так, як ти думаєш. Чому б тобі не дослідити, що ти зробив не так? Чи вирішував ти цю справу згідно з принципами? Чи порушив ти істини-принципи?». Вони не досліджують ці речі. Натомість вони аналізують справи, розуміють їх і підходять до них з емоціями та запальністю. Підсумовуючи, у переважній більшості випадків уперті люди не приймають позитивних речей та істини – вони навіть не приймають позитивних думок і поглядів. Незалежно від того, що з ними трапляється або з яким середовищем вони стикаються, вони підходять до цього вперто й тримаються за це з абсолютною впевненістю. Навіть коли ти бесідуєш із ними про істину, вони не приймають її і вірять, що те, чого вони дотримуються, повністю відповідає фактам. Що вони часто кажуть? «Те, що ти чуєш, – ненадійне; реальним є лише те, що ти бачиш. Те, що я бачу, – це факти. Навіть якщо те, що ти кажеш, є істиною, якщо ти цього не бачив, ти не маєш права про це говорити». Вони вірять: те, що вони бачать, – це факти, і, по суті, те, як ці факти виглядають на поверхні, є саме тим, чим вони є. Коли ти говориш про істину, це марно – у їхніх очах істина – це лише видимість, лише прикриття, просто гарні слова. Тому вони її не приймають. Вони сліпо вірять: «Те, що я кажу, – правда, це не брехня, бо я бачив істину фактів. Я бачив процес розгортання фактів». Наприклад, коли вперта людина бачить, як подружжя свариться, і чоловік, і дружина кричать про розлучення, вона робить висновок, що вони обов’язково розлучаться. Інші кажуть: «Лише тому, що ти бачив, як вони сваряться про розлучення, це не обов’язково означає, що вони справді хочуть розлучитися. Коли люди злі, вони кажуть різкі слова. Насправді це подружжя зазвичай дуже кохає одне одного – у їхніх стосунках є міцний фундамент. Хоча вони сварилися все життя, вони не можуть жити одне без одного. Дружина сказала комусь, хто знає про ситуацію, що для них неможливо розлучитися. Тож, зважаючи на ці факти та їхній звичний спосіб життя, вони точно не розлучаться». Уперта людина в це не вірить. Згодом вона йде перевірити й бачить, що подружжя справді не розлучилося, але вона досі вперто вірить: «Вони не розлучені лише зовні; приватно вони вже таємно розлучилися. Вони просто не зробили це публічним заради дітей». Бачиш, вони досі вперто чіпляються за цю справу. Вони вірять лише в те, що бачать їхні очі, і у власне судження, затято наполягаючи на тому, що їхнє судження та їхні думки й погляди правильні. Навіть якщо факти не такі або сутність і корінь проблеми не такі, вони однаково вірять, що це так. Їхнє розуміння всіх справ ґрунтується виключно на їхніх власних упередженнях, запальності та емоціях – вони не судять на основі природи фактів або кореня проблеми. Навіть якщо ситуація змінюється, їхній спосіб розуміння та їхні думки й погляди залишаються незмінними. Це прояви впертих людей.

Коли вперті люди стикаються з конкретними проблемами, їхній спосіб розв’язання проблем і характер, який вони виявляють, пов’язані з розбещеним характером. Упертість – це серйозна вада людськості. Звісно, це не досягає міри моральних якостей або гідності – це просто пов’язано зі ставленням, думкою та поглядом, з якими вони взаємодіють з іншими та вирішують справи. Якщо людина вперта, цього достатньо, щоб показати, що її людськість має ваду. Коли ця вада виявляється в конкретній справі, те, що вони виявляють, більше не є просто вадою людськості. Якщо в певній ситуації вони вперто наполягають на своєму викривленому розумінні й поглядах, вірячи, що вони узгоджуються з істиною, і хоч би хто бесідував із ними про істину, вони не можуть цього сприйняти – і навіть породжують деякі вперті дії та заяви, – то це більше не є просто проблемою їхньої людськості. Це вже досягло міри проблеми з їхнім характером – це досягло міри розбещеного характеру. Наприклад, коли йдеться про прийняття обтинання, якщо вони порушують принципи в тому, що роблять, і коять нерозважливі лихі вчинки, вони мусять прийняти обтинання. Навіть якщо вони не приймають обтинання, вони однаково мають прийняти відповідне покарання та провчання. Однак замість того, щоб правильно це сприйняти, вони скаржаться на свою невдачу, кажучи: «Я просто випадково опинився на лінії вогню. Людина, яка мене обтинала, була просто злою, і їй не було на кому зігнати злість – просто так сталося, що вона натрапила на цю мою справу, тому вона мене обітнула». Їхня думка, погляд і ставлення до того, що їх обтинають, є виявом розбещеного характеру. Якого саме розбещеного характеру? (Непоступливості та відрази до істини.) Відрази до істини та непоступливості. Їхні думки й погляди щодо людей і речей підпадають під упертість їхньої людськості, але розбещені характери, які породжують ці вперті думки й погляди, – це непоступливість і відраза до істини. Це робить сутність проблеми серйозною – такі люди є маловірами. Упертість – це вада людськості. Якими є основні характеристики розбещених характерів, яких вона стосується? Непоступливість і відраза до істини – це доводить її до рівня розбещених характерів. Що ви з цього помічаєте? Деякі вади людськості, які стосуються думок, поглядів і ставлення, з якими люди живуть як люди та діють, можуть перерости в розбещені характери. Наприклад, заїкання – це вада людськості. Людина, яка заїкається, буде заїкатися, хоч би що вона казала. Заїкання саме собою не є розбещеним характером і не досягає міри розбещеного характеру. Однак якщо слова, вимовлені в манері заїкання, несуть у собі певні думки, і ці думки породжені під пануванням розбещеного характеру, то незалежно від того, чи є людина заїкою від природи, чи ні, думки, що стоять за її словами, пов’язані з розбещеним характером. Заїкання – це проблема мовлення, воно не має жодного стосунку до розбещеного характеру. Однак, думки й погляди, що стоять за використанням манери заїкання під час розмови, спровоковані або спричинені розбещеним характером. Тож бачиш, коли вада людськості стосується природжених даних, вона не має жодного стосунку до розбещеного характеру. Але коли вада людськості стосується мерзенних, викривлених або негативних елементів чиїхось моральних якостей, вона справді пов’язана з розбещеним характером. Ви розумієте? (Так.)

Заніміння

Обговорімо ще один прояв – заніміння. Що це за проблема? (Вада людськості.) Заніміння – це вада людськості. Якими є типові прояви заніміння в людях? Мляві реакції, повільний темп рухів і брак гнучкості під час виконання справ, а під час обдумування проблем – наявність невеликої кількості ідей або здатність розглядати лише відносно небагато аспектів проблем. Усе це називається занімінням. Якого аспекту людськості стосується заніміння? Вона стосується глибини погляду людини на людей і речі, глибини її життя по-людськи та вчинків, а також її інтелекту чи рівня, коли йдеться про розгляд людей і речей, життя по-людськи та вчинків. Загалом, яку людину описують терміном «занімілий»? (Людину з відносно низьким рівнем.) Заніміння означає, що людина має низький рівень, низький інтелект і мляві реакції – наявність цих проявів і є занімінням. Заніміння – це серйозна вада людськості. Це заніміння не означає, що твоя рука чи нога заніміла й втратила чутливість – це не такий вид фізичної нечутливості. Вона також не стосується такої риси вдачі, як нетямущість, скутість чи негнучкість. Натомість це розумова реакція або прояв інтелекту людини під час розв’язання проблем. Зазвичай така людина часто перебуває в стані заніміння, твердолобості та відсутності реакції, коли йдеться про людей, справи та речі навколо неї. Тобто вона бачить речі, але не може розгледіти сутність цих речей наскрізь і не може помітити проблеми в них. Коли ти нагадуєш їй, що тут є проблема, вона навіть не реагує і не знає, що це проблема. Навіть якщо хтось вказує їй на проблему, вона однаково не може розгледіти серйозність проблеми або сутність проблеми наскрізь. Як наслідок, вона розв’язує багато питань дуже повільно. Це і є заніміння. Заніміння саме собою є вадою людськості. Що стосується занімілих людей, то незалежно від їхнього віку або від того, чи заніміла якась частина їхнього фізичного тіла, з огляду на прояви їхньої людськості в цьому аспекті, вони не можуть виконувати конкретну, суттєву роботу, а також не можуть брати на себе роботу, яка містить технічний зміст або має вузькоспеціалізований характер. Звісно, такі люди також не здатні бути лідерами і працівниками. Якщо лідер або працівник занімілий, то в роботі, яку він виконує, виникнуть неприємності, вона зупиниться й буде паралізована. Вони не здатні помічати проблеми, і вони не здатні швидко їх розв’язувати, тому, коли виникають різні проблеми, вони не можуть їх помітити, і проблеми не можуть бути розв’язані. Вони не можуть побачити проблеми на власні очі, тому не можуть взятися за їхнє розв’язання, і вони не знають, яку роботу найважливіше виконати. Щодня вони можуть лише рутинно виконувати трохи поверхової роботи. Хоч які впорядкування роботи видає Вишнє, вони передають їх далі, але після передачі вони не мають жодного поняття, чи можуть вони бути впроваджені належно, яких результатів можна досягти або якими будуть подальші наслідки. Вони не можуть нічого розгледіти наскрізь. Хоч би скільки людей навколо них коїли зло або спричиняли завади чи переривання, вони не можуть цього усвідомити. Вони також не знають, скільки роботи потребує подальшого відстеження або яку конкретну роботу потрібно впровадити. Хтось запитує їх: «Ти призначив і впорядкував роботу?». Вони відповідають: «Усе було впорядковано. Я побесідував із ними й один раз зачитав упорядкування роботи вголос – усі його знають». Хіба це впровадження впорядкування роботи? (Ні.) Впровадження впорядкування роботи насамперед вимагає належного розподілу зобов’язань лідерів і працівників, визначення того, якому лідеру слід займатися якою роботою, і забезпечення того, щоб кожен пункт роботи був доручений конкретним людям. Крім того, лідерам і працівникам необхідно конкретно розповісти, як це робити й згідно з якими принципами. Усі ці питання мають бути чітко пояснені, щоб кожен знав, як виконувати роботу. Тільки це і означає розподіл роботи. Під час виконання роботи деякі люди просто зачитують впорядкування роботи вголос іншим і просять усіх поділитися своїм розумінням і почуттями щодо нього, і на цьому все. Поки вони бачать, що всі зайняті виконанням своїх обов’язків, вони вважають, що впорядкування роботи було впроваджено належно. У цей момент, якщо ти запитаєш їх: «Чи є в братів і сестер якісь труднощі у виконанні їхніх обов’язків? Чи досі є якісь проблеми? Ти бесідував, щоб їх розв’язати?», вони відповідають: «Я не чув про жодні проблеми – я піду розберуся із цим». Насправді людина, відповідальна за роботу, не порушувала жодних проблем чи труднощів, але ці труднощі справді присутні. Саме через те, що вони занадто занімілі, вони не можуть їх помітити. Наприклад, вони навіть не можуть усвідомити, коли двоє людей не здатні співпрацювати одне з одним і змагаються за статус між собою під час виконання своїх обов’язків, і це впливає на роботу. Вони навіть кажуть: «Їхні стосунки досить хороші – вони розмовляють і спілкуються одне з одним. Якби вони не могли співпрацювати, вони б не розмовляли». Люди запитують їх: «Чи змагаються вони за статус одне з одним? Чи можуть вони гармонійно співпрацювати?». Вони відповідають: «Я про це не знаю». Лише після розпитувань виявляється, що ці двоє не здатні співпрацювати й змагаються одне з одним – конкурують за те, хто проповідує більш піднесені проповіді, чий голос гучніший і хто говорить довше. Ці речі вже давно помітили обрані Богом люди. Якщо ти запитаєш цю людину: «Чи були ці проблеми швидко розв’язані?», вона скаже: «Ні, вони не були розв’язані. Я не знав, що це робота, яку мені слід виконувати». Вони навіть не знають, що треба розв’язувати таку серйозну проблему – хіба вони не недоумкуваті? (Так.) Вони один раз зачитують упорядкування роботи вголос, а потім вимагають, щоб усі зробили заяви й дали обітниці належно виконувати свій обов’язок, і після цього вважають свою роботу виконаною. Вони кажуть собі: «Я пам’ятаю, хто є церковним лідером, хто конкретно відповідає за який пункт роботи й хто керує роботою над виробництвом фільмів», але вони просто не можуть побачити, як слід виконувати ці конкретні пункти роботи. Ось як виглядає заніміння й некмітливість – вони дурні особи. Вони не можуть помітити жодних проблем і не знають, як бесідувати про будь-який аспект істин-принципів. Коли йдеться про проблеми, що стосуються істин-принципів, вони не знають, як бесідувати про істину, щоб їх розв’язати. Коли йдеться про проблеми, пов’язані з персоналом або адміністративною роботою, вони також не можуть усвідомити жодної з них. Навіть якщо вони бачать, що хтось не може виконувати роботу, вони не знають, як це розв’язати. Вони не можуть нічого розгледіти наскрізь. Ось що означає бути занімілим. Вони знають лише, як говорити деякі доктрини, але вони некомпетентні в роботі – вони мають занімілий і некмітливий вигляд. Скажіть Мені, хіба така людина є лідером, який відповідає стандарту? (Ні.) Якщо лідери і працівники занімілі, це клопітно – вони взагалі не зможуть виконувати жодної роботи. Якщо вони не виконують роботу, яку їм слід виконувати, і коли хтось повідомляє про проблему, вони також не розв’язують її, то це вже не просто проблема заніміння, натомість це брак нормальної людськості та втрата нормальної функції совісті й розуму.

Заніміння – це вада людськості. Хоча ця вада не сягає міри розбещеного характеру, сама собою ця проблема є фатальною. Жива людина стоїть там, із функціонуючими органами чуття та кінцівками, але вона просто не має здатності нормальної людини розглядати людей і речі або жити по-людськи та діяти. Коли вона виконує роботу, вона схожа на нікчемну людину без думок – вона не може помітити жодної проблеми, вона ще менш здатна розв’язувати проблеми, коли інші порушують їх, і вона не може побачити, яку роботу слід виконати. У її розумі все так, ніби ніщо її не стосується. Як наслідок, вона не може виконувати жодної роботи – вона нікчема, непотрібна людина. Хіба ця проблема не достатньо серйозна? Бачиш, уперті люди й чутливі люди принаймні мають активні думки – вони володіють мисленням нормальної людини, тобто їхній розум постійно працює. Але розум занімілих людей простий; їхній розум ніби паралізований, він ніби мертвий. Хоча в них є очі, хоч би що вони бачили, у їхньому розумі немає жодної реакції, і вони не обмірковуватимуть це у своєму розумі; у них немає думок, і вони є цілком дерев’яними фігурами. Що таке дерев’яні фігури? Це люди, вирізьблені з дерева; зовні вони нагадують людей, але коли ти говориш із ними, вони не реагують. Ти просиш їх стерегти дім, але коли дім грабують, вони нічого не роблять. Ти запитуєш їх: «Чому ти не стеріг дім?», а вони однаково не реагують. Якщо людина ні на що не реагує, це дуже клопітно. Іншими словами, функції, які слід виконувати інстинктам людськості – як-от функції мислення й усвідомлення, а також функції, які мають виконувати очі, вуха, мозок і серце, – не можуть бути виконані. У них немає думок, якими мають володіти люди з нормальною людськістю, або їм їх бракує. Це і є те, що називається бути занімілим. Занімілі люди не дуже відрізняються від нікчемних людей. Дехто каже: «Ти кажеш, що люди такого типу занімілі, що їхні очі, вуха й мозок не можуть виконувати свої функції. Але якщо ти їх ображаєш, вони реагують. Якщо вони зазнають збитків, вони реагують. Тож чи можна їх досі вважати дурними людьми?». Навіть деякі тварини можуть розуміти людську мову – вони можуть розуміти і хороші, і погані речі, які ти про них говориш. Якщо хтось, будучи людиною, не може розуміти людської мови, то він не дотягує до стандарту людини. Тому, щоб виміряти, чи є хтось людиною, необхідно використовувати стандарт для людей. Чому Я згадую тварин? Щоб дати тобі знати, що ти – жива істота, яка належить до категорії створених людей, а не тварина. Якщо тобі як людині бракує думок, якими володіють навіть тварини, то ти занадто сильно не дотягуєш. Навіть тварини знають, що треба бути добрими й наближатися до тих, хто добре до них ставиться й забезпечує їх щоденною їжею. Якщо тобі як людині бракує такої людськості, чи заслуговуєш ти досі називатися людиною? Чому Я роблю це порівняння? Щоб дати тобі знати, що ти не тварина чи тварина вищого рівня; ти – людина, ти – істота найвищого рівня серед усього сущого, створеного Богом, – людина. У тебе є мовна здатність, здатність мислити та здатність розуміти істину. Бог створив тебе, щоб ти був господарем серед усього сущого, щоб управляв усім сущим та іншими живими істотами. Ти – розпорядник усіх живих істот серед усього сущого. Щоб управляти ними, ти маєш бути вищим за них. Ти маєш бути кращим за них, щоб мати здатність управляти ними. Тому згадування тварин має на меті не принизити тебе, а нагадати тобі й дати тобі зрозуміти, що тобі слід бути кращим за них. Тобі слід використовувати здатності, якими слід володіти твоїй людськості, а також різні види здорового глузду та здібностей, які ти здобув від народження, щоб управляти ними й вести їх, роблячи те, що слід робити людині, те, що Бог доручив тобі робити. Якщо ти вважаєш себе створеною людиною, тобі слід використовувати стандарт для створеного людства, щоб вимірювати свою людськість і свою сутність. Цей стандарт не має бути нижчим за стандарт, який Бог установив для людства. Тому, щоб виміряти рівень людини та проблеми в різних аспектах її людськості, необхідно використовувати стандарт для людей. Багато людей розумово заніміло й мляво реагують з огляду на людськість, що призводить до того, що вони погано виконують багато зі своїх обов’язків у процесі виконання своїх обов’язків – вони некомпетентні в церковній роботі, і вони не здатні практикувати згідно з істинами-принципами. Тому ти маєш знати себе й знати свою міру. Якщо ти не володієш таким рівнем чи людськістю або якщо у твоїй людськості є вада заніміння, то тобі не слід змагатися за те, щоб бути лідером чи куратором. Якщо ти станеш лідером чи куратором, то за роботу якої б церкви ти не відповідав, ця церква буде паралізована. За який би пункт роботи ти не відповідав, ця робота буде повним безладом. Якщо ти не можеш бути в цьому компетентним, тобі слід відійти вбік і дозволити це зробити тим, хто здатний це виконувати. Ви це розумієте? (Так.) Мати самоусвідомлення, а потім вчитися поступатися місцем тим, хто більш здібний, і рекомендувати інших – це принцип практики. Дехто каже: «Я такий занімілий, що не можу визначити, хто хороший, – як я можу когось рекомендувати?». Якщо ти не можеш визначити, хто має хороший рівень, і не можеш давати рекомендації, тобі потрібно засвоїти деякі уроки. Коли ти бачиш когось, хто розуміє істину й може розпізнавати інших, тобі слід вчитися в нього. Більше бесідуючи з ними, ти зможеш дечого навчитися. Оскільки у твоїй людськості є вада заніміння, не будь перебірливим чи вибагливим щодо того, які обов’язки ти виконуєш. У тебе самого є ця вада, тому є не так багато видів роботи й обов’язків, які ти можеш виконувати. Якщо з великими труднощами для тебе знаходять підхоже місце, а ти досі перебірливий і вибагливий, то це вже не проблема заніміння чи вада людськості, а розбещений характер. Який розбещений характер? Це характер зарозумілості, непокори й незнання своєї міри. Ти – ніщо, просто нікчема, ідіот, і все ж ти хочеш виконувати обов’язки, які є гідними, які не втомлюють і які високо цінуються іншими, – це вказує на зарозумілий характер. Якщо ти дуже занімілий, маєш роботу, яку тобі слід виконувати, і справи, про які тобі слід дбати, але не робиш і не помічаєш їх, якщо ти навіть не завдаєш собі клопоту поворухнути пальцем, коли щось іде не так, і навіть коли бачиш щось, що шкодить інтересам Божого дому, ти це ігноруєш, думаючи: «Це не проблема в моєму власному домі, тому я не буду цим перейматися», – це не просто заніміння, а брак совісті й розуму. Якщо в тебе є хоч трохи совісті й розуму й ти ставишся до справ Божого дому як до своїх власних, то тобі слід виконати своє зобов’язання й не дозволити, щоб інтересам Божого дому було завдано шкоди. Але якщо тобі бракує цього благого наміру й ти не робиш жодної доброї справи, хіба ти не некмітлива й заніміла людина? На цьому ми завершуємо наше обговорення прояву заніміння.

Безсоромна товстошкірість

Тепер поговорімо про безсоромну товстошкірість. Що це за проблема – безсоромна товстошкірість? (Вада людськості.) Чи це вада? (Це проблема поганих моральних якостей.) Погані моральні якості означають погану людськість. Якого аспекту людськості стосується безсоромна товстошкірість? Вона стосується совісті й розуму, а також гідності й достоїнства. Це стосується аспекту моральних якостей людини. Якими є конкретні прояви безсоромної товстошкірості? Які речі вказують на те, що людина безсоромно товстошкіра? Будь-які безсоромні речі, які вони роблять, є безумовними проявами безсоромної товстошкірості. Лестощі й підлабузництво без відчуття того, що це викликає огиду, – хіба це не безсоромна товстошкірість? (Так.) Чому ми кажемо, що це безсоромна товстошкірість? Тому що такі дії вказують на те, що людина не має почуття сорому. Вони можуть говорити якісь слова, які порушують совість нормальної людськості або не відповідають фактам, хоч якими огидними чи неприємними є ці слова, не червоніючи й без прискореного серцебиття, і їм байдуже, як інші сприймають їх після того, як це почують; навіть якщо інші сміються з них, їм байдуже. Їм бракує почуття сорому, чи не так? (Так.) Хіба саме відсутність почуття сорому не є власне безсоромною товстошкірістю? Крім того, коли хтось явно є ніким, але однаково публічно змагається за статус і за те, щоб бути лідером, – хіба це не безсоромна товстошкірість? (Так.) Вони не лише публічно змагаються, а й під час виборів підробляють бюлетені. Поки інші віддають по одному голосу з людини, вони віддають два голоси за себе – хіба це не безсоромна товстошкірість? (Так.) Коли інші не голосують за них, вони голосують самі за себе. Такі люди змагаються за те, щоб стати лідерами, без збентеження й без жодного почуття сорому – якими ж безсоромно товстошкірими вони, напевне, є! Загалом, усі ті, хто любить статус і має амбіції, бажають добре себе подати, щоб інші могли обрати їх лідерами. Коли їх обирають лідерами, вони почуваються досить гордими, але якщо їх не обирають, вони почуваються нещасними й незадоволеними – це нормальний прояв. Однак безсоромно товстошкірі люди не такі. Вони використають будь-які необхідні засоби, щоб стати лідерами. Вони кажуть: «Я всім не подобаюся, і за мене не голосуватимуть, але я знайду спосіб стати лідером. Навіть якщо мені доведеться шахраювати й використовувати підступні методи, я змушу всіх проголосувати за мене як за лідера!». Інші кажуть: «Навіть якщо ти станеш лідером, ти однаково всім не подобатимешся. Ми не маємо про тебе хорошої думки, і твоя репутація погана. Якщо ти впорядковуватимеш якусь роботу, ніхто тебе не слухатиме». Вони відповідають: «Навіть якщо ви мене не слухатимете, я однаково намагатимуся бути лідером!». Якими ж безсоромно товстошкірими, напевне, є такі люди! Судячи із цього, хіба таким людям не бракує самоусвідомлення? (Так.) Їм бракує самоусвідомлення, і в них є дещо агресивна риса. Судячи з думок і поглядів безсоромно товстошкірих людей щодо їхнього життя по-людськи, у їхній людськості немає почуття сорому, вони не дбають про гідність чи моральні якості, совість чи почуття ніяковості, і вони не дбають про мораль і базис для свого життя по-людськи – вони все це ігнорують. Судячи з їхніх думок і усвідомлення, вони вкрай дурні, неосвічені та низькі. Тому й кажуть, що в них погані, кепські моральні якості. Отже, безсоромні речі, які вони роблять, безумовно, зумовлені їхніми хибними думками й поглядами. Під час церковних виборів вони наполягають на тому, щоб обрати себе, проголосувати за себе й стати лідерами – не стати ними для них неприйнятно, і якщо вони ними не стануть, то ненавидітимуть братів і сестер за те, що ті за них не проголосували. Щойно вони дізнаються, що ти не проголосував за них, ти стаєш їм неприємним. Хоч би що ти казав, вони на все різко відповідають. Вони надзвичайно різкі, коли розмовляють із тобою, ніби дихають вогнем. Вони також думають про те, як помститися тобі й мучити тебе, і можуть навіть відмовлятися розмовляти з тобою все своє життя. Те, що виявляється в цих конкретних діях таких людей, – це розбещений характер. Що це за розбещений характер? (Порочність.) М’яко кажучи, це зарозумілість і переоцінка власних здібностей – вони просто хочуть бути лідерами. Однак, судячи з їхніх методів ведення справ і різних проявів, це люди, які мають порочний характер. Розбещений характер цих безсоромно товстошкірих людей, які мають мерзенну людськість, дуже очевидний. Усі їхні дії можуть сягати міри розбещених характерів. Безсоромна товстошкірість – це один із проявів їхніх моральних якостей; отже, у своїх словах і діях вони керуються цим аспектом своїх моральних якостей і, як наслідок, коять багато безсоромних вчинків і виявляють різні розбещені характери, як-от зарозумілість і порочність. Тому певною мірою мерзенні прояви, які виявляються з моральних якостей людини, підпадають під розбещені характери; усі ці прояви пов’язані й переплетені з їхньою природою-сутністю, і їхні конкретні вияви будь-якого розбещеного характеру походять від їхніх мерзенних моральних якостей. Отже, мерзенні моральні якості та розбещені характери взаємопов’язані. Розбещені характери людей виникають після того, як людей розбещує сатана. Наприклад, такі аспекти мерзенних моральних якостей у людськості людей, як упертість, вузьколобість і безсоромна товстошкірість, – усе це є результатом того, що люди були розбещені й оброблені сатаною. Перш ніж прийняти істину, усі люди спочатку приймають розбещення та введення в оману багатьма облудними, злими й негативними думками та поглядами – вони приймають ці облудні речі у свої серця як своє життя, і це означає, що розбещені характери стають їхнім життям.

Безсоромна товстошкірість має деякі інші прояви. Деякі лідери і працівники здійснюють очевидні дії, що спричиняють переривання й завади, обманюючи тих, хто над ними, і приховуючи все від тих, хто під ними, або йдучи всупереч упорядкуванням роботи, і їхні дії навіть завдають великої шкоди церковній роботі. Проте вони не лише не розмірковують, і не усвідомлюють власних проблем, і не визнають факту свого лиходійства, що заважає церковній роботі, а навпаки, вони навіть вважають, що вчинили добре, і хочуть шукати визнання й винагород, вихваляючись і свідчачи всюди про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждань вони витерпіли, скільки внесків вони зробили під час своєї роботи, скількох людей вони здобули через проповідування Євангелія під час роботи тощо. Вони зовсім не визнають, скільки зла вони накоїли або яку велику шкоду вони завдали церковній роботі. Звісно, вони також не каються, а тим паче не змінюють свого курсу. Скажіть Мені, хіба такі люди не є безсоромно товстошкірими? (Так.) Якщо ти запитуєш їх: «Ти виконував церковну роботу згідно з істинами-принципами? Чи відповідала твоя робота впорядкуванням роботи Божого дому?», вони уникають цієї теми. Якщо потім інші люди розвінчують, що під час своєї роботи вони спричинили серйозні збитки Божим пожертвам – деякі збитки становлять кілька сотень юанів, деякі – кілька тисяч, а деякі навіть десятки тисяч, – якою є їхня реакція, коли їх просять відшкодувати збитки? Нормальні люди із совістю, розумом і почуттям сорому були б розчавлені, почувши це, відчуваючи приниження й сором із глибини свого серця. Вони б повірили, що не виконали свою роботу добре й що вони так сильно в боргу перед Богом, і тому вони б не намагалися виправдати себе; навіть якби вони виконали якусь конкретну роботу й витерпіли багато страждань, вони б не вважали, що про це варто згадувати. Якби їхня робота справді була виконана добре, чи могла б вона завдати стільки шкоди роботі Божого дому? Не могла б. Судячи лише зі шкоди, яку вони спричинили, можна довести, що їхня робота була виконана погано, і тому їм слід визнати провину й покаятися. Незалежно від того, чи вимагають збитки, яких вони завдали, відшкодування, принаймні вони мусять визнати той факт, що їхня робота спричинила завади й переривання церковної роботи. Лише абсолютно безсоромні люди відмовилися б визнати цей факт. Вони б сказали: «Навіть якщо я відшкодую збитки, я не визнаю, що зробив якісь помилки або зробив щось не так у своїй роботі. Навіть якщо я виплачу борги, я однаково заслужена людина, краща за пересічну людину в Божому домі. У мене була славна історія!». Що це за людськість? Скажіть Мені, чи є в людей такого типу хоч якесь почуття сорому? Чи вміють вони хоча б написати слова «почуття сорому» літерами? Якщо в них справді немає почуття сорому, це проблематично. Якщо вони чітко знають у своєму серці, що скоїли зло, але вперто відмовляються визнати це на словах, хіба такі люди не є дуже непоступливими? Якщо вони визнають у своєму серці, що коїли зло, і також можуть визнати це на словах, то вони все ще вважаються такими, що володіють совістю, – у них усе ще є почуття сорому. Якщо вони не лише відмовляються визнати це на словах, а й непокірні у своєму серці, постійно опираючись і навіть поширюючи всюди заяви про те, що Божий дім ставиться до них несправедливо й що вони є жертвами невдачі, то їхня проблема серйозна. Наскільки серйозна? У них зовсім немає совісті чи розуму. Совість має охоплювати як почуття справедливості, так і доброту. Один з аспектів почуття справедливості полягає в тому, що люди мусять мати почуття сорому. Лише коли люди знають сором, вони можуть бути порядними, мати почуття справедливості, любити позитивні речі й триматися їх. Однак, якщо тобі бракує почуття сорому у твоїй совісті й у твоєму почутті справедливості, і ти не знаєш сорому – і якщо, навіть зробивши щось не так, ти не відчуваєш через це ніяковості, не розмірковуєш над собою й не ненавидиш себе, не відчуваєш жалю, і тобі байдуже, як інші розвінчують тебе, і ти не червонієш і не відчуваєш сорому, – то твоя совість як людини є проблематичною, і можна також сказати, що в тебе немає совісті. У такому разі важко сказати, погане твоє серце чи зле – цілком можливо, що твоє серце зле, що це серце вовка, не добре, а зле. Люди без совісті й без людськості – це демони. Якщо ти робиш щось не так, і зовсім не відчуваєш сорому, і не відчуваєш каяття чи почуття провини, і ти не лише не розмірковуєш над собою, а й сперечаєшся, опираєшся та намагаєшся захистити й виправдати себе, прикриваючись гарною видимістю, то, якщо вимірювати за стандартною людськістю, твоя людськість є проблематичною. Хоч би яким був твій розум, якщо ти не дотягуєш до стандарту совісті, то важко сказати, чи справді в тебе є людськість, чи ні. Не обговорюймо, яким є твій внутрішній дух, звідки ти прийшов або яке зло ти скоїв у минулому; не говорімо про твоє попереднє життя. Якщо говорити лише з огляду на совість, яку тобі слід мати в цьому житті, то якщо тобі бракує почуття сорому, ти не відповідаєш стандарту як людина. Дехто каже: «Я безсоромно товстошкірий, тому просто беру все, що хочу». Але це залежить від того, де ти це робиш, – у Божому домі таке не вдасться зробити. Божий дім – це не те місце, коштом якого ти можеш жити. Якщо ти наполягаєш на тому, щоб жити його коштом, ти неодмінно накличеш на себе лихо. Деякі люди думають: «Я товстошкірий, як крокодил. Хоч куди б я пішов, я поводжуся саме так, походжаючи з пихатим виглядом, ніби я тут господар! Мені байдуже, що про мене кажуть інші, – хто може мені щось зробити?». Можливо, люди й не зможуть тобі нічого зробити, але оскільки ти віриш у Бога, тобі слід звертати увагу на те, як Бог вимірює й оцінює все, що ти робиш, як Бог визначає тебе і які вердикти Він тобі виносить. Якщо ти не звертаєш на це уваги, чи ти досі є тим, хто вірить у Бога? Якщо тебе це навіть не хвилює, то ти маловір. Ти можеш ігнорувати те, що про тебе кажуть люди, але хіба тебе не має хвилювати Божа оцінка тебе, Його погляд на тебе й вердикти, які Він тобі виносить? Якщо Божа оцінка тебе полягає в тому, що ти безсоромно товстошкірий, не здатний відчувати ніяковість і позбавлений почуття сорому, що твоїй людськості багато чого бракує і що тобі не вистачає деяких дуже важливих речей, то тобі слід почати жити по-людськи по-новому – ти мусиш покаятися й перестати вигадувати власні міркування. Навіть якщо в тебе є тисячі й тисячі виправдань, одного лише факту, що ти безсоромно товстошкірий, достатньо, щоб визначити, що з твоєю людськістю й совістю є величезна проблема. Якщо вимірювати лише цим, твоя проблема дуже серйозна. Якщо ти можеш зрозуміти, що Я кажу, тобі слід покаятися й перестати вигадувати власні міркування у своєму серці. Твої міркування походять від запальності, від емоцій, від сатани – навіть якщо ти віриш, що твої міркування не є хибними, вони не є істиною. Божа оцінка тебе не повністю ґрунтується на твоїх розбещених характерах. Перш ніж розглядати твої розбещені характери, Бог спочатку дивиться на твою людськість. Те, якою є твоя людськість і яким є твоє ставлення до кожної справи, визначається твоїми моральними якостями. Те, що спостерігає Бог, безумовно, є точним, і стандарт, за яким Він тебе вимірює, також відповідає істині. Хоч би кого Він вимірював, це завжди ґрунтується не на їхній зовнішності, а на тому, що вони насправді роблять, на їхніх виявах і проявах у повсякденному житті, їхніх думках, поглядах і ставленні під час розв’язання кожної справи, а також на їхньому ставленні до позитивних речей, до істини й до Бога. Хоч би як Бог зрештою визначив або оцінив тебе, з тобою не вчинять несправедливо. Це не ґрунтується на твоєму тимчасовому прояві чи випадковому переступі; це оцінка, яка ґрунтується на твоїх загальних проявах. Тому Божа оцінка кожної людини є точною та об’єктивною. Хіба це не так? (Так.) Прояв безсоромної товстошкірості стосується моральних якостей людини. Звісно, певною мірою це також сягає ступеня розбещеного характеру. Оскільки такі люди мають цей аспект людськості, це спонукає їх робити певні речі, і коли вони роблять ці речі, то виявляють свій розбещений характер. Незалежно від того, який вид розбещеного характеру виявляється, розбещені характери, виявлені безсоромно товстошкірими людьми, і дії, які вони виконують, невіддільні від їхньої людськості. Отже, те, чи можуть розбещені характери людини змінитися й бути відкинутими, залежить від того, якими є її моральні якості. Якщо її моральні якості злі, якщо вона опирається істині, відчуває відразу до істини й цурається її, і відмовляється приймати істину, то її розбещені характери буде важко відкинути, і вона не зможе досягти спасіння. Однак, якщо з огляду на її моральні якості вона не є злою людиною, і може сприйняти й прийняти істину, не є впертою, і не має проблем із мерзенними моральними якостями, то її розбещені характери можуть бути відкинуті. У кожного є розбещені характери, але що визначає, чи може людина відкинути розбещеність і досягти спасіння? (Це залежить від того, якими є її моральні якості.) Саме так – це залежить від того, хороша чи погана в неї людськість.

Схильність до підозріливості

Далі обговорімо схильність до підозріливості. Який прояв із тих, що ми щойно обговорили, дещо схожий на схильність до підозріливості? (Чутливість.) Що це за проблема – чутливість? (Вада людськості.) Схильність до підозріливості на один щабель вища за чутливість; ця проблема серйозніша. Чутливість – це лише ознака дещо незрілої людськості, як у дитини, тоді як схильність до підозріливості пов’язана з певними конкретними думками й поглядами – це те, що зазвичай називають надмірним обдумуванням, яке вказує на погані моральні якості. Наприклад, хтось просить людину, схильну до підозріливості, допомогти купити річ, яка коштує десять юанів, і особливо наголошує: «Ти категорично не можеш витратити більше десяти юанів. Якщо це занадто дорого, не купуй». Почувши це, вона розмірковує: «Ти просто з ввічливості так кажеш? Насправді ти хочеш річ, яка коштує сто юанів, але тобі занадто соромно про це сказати. Тоді я куплю її для тебе, щоб порадувати тебе й викликати в тебе прихильність до мене». Потім, коли вона приносить річ, виявляється, що інша людина каже: «Це занадто дорого. У мене є лише десять юанів; у мене немає стільки грошей». Отже, купивши для цієї людини річ, яка коштує сто юанів, хіба вона зрештою не змусила її зазнати збитків? Проте вона не може зрозуміти іншу людину й натомість виношує сумніви, що ця людина не хоче витрачати більше грошей і намагається нею скористатися. Скажіть Мені, хіба такі люди, які схильні до сумнівів, не завдають багато клопоту? (Завдають.) Чому вони завдають клопоту? (Їхні думки занадто складні.) З людьми, чиї думки занадто складні, важко мати справу. Скажіть Мені, чи бажають люди з прямолінійною вдачею мати справу з такими людьми? (Ні.) Ти не знаєш, про що вони думають усередині або в якому напрямку йдуть їхні думки, і ти не можеш розгледіти наскрізь ні їхні наміри, ні те, як вони сумніваються в тобі. Тому, коли ти доручаєш їм щось залагодити, хоча це явно дуже проста дрібниця, вони роблять її дуже складною та обтяжливою. Оскільки в процесі вони надмірно ускладнюють справи, навіть ти почуваєшся виснаженим і думаєш, що краще було б зробити це самому. Ти не хочеш спілкуватися з такими людьми й просто хочеш їх уникати. Наприклад, скажімо, у тебе є річ, яка тобі більше не потрібна, і просто залишити її там було б марнотратством, і викинути її було б шкода, тому ти віддаєш її людині такого типу. Вона не тільки не цінує цього, а й сумнівається у своєму серці: «Чому ти даєш це мені? За цим має щось стояти. Ти намагаєшся змусити мене думати, що ти хороша людина, щоб змусити мене бути винним тобі послугу, чи ти намагаєшся попросити мене щось для тебе зробити?». Ти ніколи не очікував, що вони будуть так багато думати про таку дрібницю, що те, що ти дав їм якусь дрібничку, може викликати стільки сумнівів. Тобі доводиться говорити багато речей, щоб розвіяти їхні сумніви. Хіба це не дуже клопітно? Ти починаєш відчувати огиду до цієї людини, і після цього, якщо в тебе є щось зайве, ти радше це викинеш, ніж віддаси їй. Чому б не віддати це їй? Не тому, що ти безжалісний, а тому, що ти не хочеш накликати клопоту. Колись одна людина щойно орендувала житло, і там не було жодних засобів для прибирання. Тому Я приніс із дому деякі речі для прибирання; деякі мийні засоби були в повних пляшках, тоді як інші були наполовину повними. Людина, яка орендувала житло, подивилася на них і сказала: «Хоча Ти дав мені ці речі безкоштовно, я не збираюся Тобі дякувати – вони вживані. Якби вони були новими, Ти б віддав їх мені?». Хіба ці слова не образливі? (Так.) Чому вони образливі? (Вони так перекрутили добру волю.) Вони сприйняли Мою добру волю як злу. Я не просив тебе дякувати Мені, і Я не просив тебе платити за ці речі. Просто ти орендуєш житло, і там немає жодних засобів для прибирання, і тобі незручно виходити й купувати їх. Я просто приніс тобі дещо з того, що маю, щоб зробити все зручнішим для тебе. Я не намагався підлещуватися до тебе, дозволяючи тобі користуватися цими речами, – Я нічого тобі не винен, і Я також не просив тебе бути в боргу переді Мною. Ця людина стала підозріливою через таку просту справу: «Хм! Що в цьому такого чудового? Ти приніс мені кілька речей, і тепер Ти думаєш, що я в боргу перед Тобою! Речі, які Ти приніс, однаково не є чимось хорошим – як вони можуть бути хорошими, якщо Ти просто віддаєш їх?». Із цією людиною справді важко мати справу. Я не стверджував, що це якісь рідкісні еліксири, – це просто звичайні засоби для прибирання. Якщо ти не хочеш ними користуватися, то не мусиш. Навіщо все так ускладнювати? Я зрозумів, що із цією людиною важко ладнати й важко мати справу. Хіба не було б менше клопоту, якби Я взагалі нічого не приніс? Не обов’язково. Якби Я взагалі нічого не приніс, це, імовірно, також викликало б клопіт. Вона однаково могла б подумати: «Я орендую це житло, а Ти навіть не приніс мені жодних засобів для прибирання. Ми нібито брати й сестри, але Ти зовсім не виявив до мене жодної любові!». Їм однаково було б що сказати. Моральні якості таких людей дуже погані. Вони завжди використовують власні вподобання та стандарти, щоб оцінювати, хороші інші чи погані. Вони постійно уважно вивчають інших і оцінюють їх суворим поглядом, думаючи, що вони морально вищі, тоді як усі інші мають темну сторону, і що інші люди завжди мають власні мотиви незалежно від того, як вони діють, тоді як лише вони не розбещені й досконалі.

Люди, схильні до підозріливості, мають погані моральні якості. Оскільки вони мають погані моральні якості, то неминуче діятимуть під пануванням цих моральних якостей. Тим, що вони виявляють, будуть розбещені характери, це точно не буде нормальна людськість. Якщо це не нормальна людськість, то що ж саме це таке? Це пов’язано з розбещеними характерами. Коли йдеться про схильність до підозріливості, репрезентативними розбещеними характерами, які такі люди виявляють у своїх діях і взаємодії з іншими, безумовно, є нечестя та лукавство. Їхні думки саме такі складні, саме такі нечестиві й підступні. Оскільки вони самі й пальцем не поворухнуть, якщо їм із цього не буде якоїсь вигоди, вони вважають, що всі інші такі самі. Навіть якщо ти не така людина, вони в це не повірять, і навіть якщо ти спробуєш пояснити, це не допоможе – саме так вони дивляться на тебе. Вони використовують нечестивий метод і нечестивий характер, щоб дивитися на всі речі та справи й на всіх людей. Навіть якщо те, що ти робиш, є належним, відповідає потребам людськості, відповідає раціональності людськості або відповідає істинам-принципам, вони поставлять після цього низку знаків питання й запитають тебе: «Чому ти це робиш? Який твій мотив?». Ти кажеш: «У мене немає жодного мотиву», але вони просто в це не повірять – вони наполягають на тому, щоб приписати тобі якийсь мотив і змусити тебе визнати його. Хіба такі люди не завдають клопоту? (Так.) Людям, які схильні до підозріливості, важко ладнати з іншими. Такі люди, безумовно, не є простими й відкритими, і, звісно, вони не є чесними людьми. У їхніх моральних якостях елементи чесності, доброти й раціональності, по суті, повністю відсутні. Тож якими є основні складники їхніх моральних якостей? Параноя, лукавство, нечестя, брак простоти й нечесність. Вони розглядають усіх людей і всі питання як дуже складні. Навіть якщо ти говориш із ними чесно, вони аналізуватимуть і розмірковуватимуть, чому ти це сказав. Навіть якщо вони довго з тобою взаємодіяли й знають, якими є твої моральні якості, вони однаково часто ставитимуться до тебе з підозрою під час розмови, вирішення справ або спілкування з тобою. Тому такі люди завдають багато клопоту. Взаємодія з ними додає багато тягарів і формальностей, і тобі також доводиться робити чимало домашньої роботи й пізнавати їх, – дізнаватися, які речі їм не подобаються, і що вони не люблять робити або про що не люблять говорити. Інакше, якщо ти не будеш обережним, ти можеш образити їх або, на їхню думку, завдати їм болю. Вони так ставляться до людей, тож як вони ставляться до Бога? (Вони так само ставляться до Бога.) Чи ставилися б вони до Бога зі щирістю? (Ні.) Наприклад, коли церква доручає їм виконувати обов’язок, вони починають розмірковувати: «Чи знає Бог, що я виконую цей обов’язок? Чи Він це запам’ятає? Скільки зусиль мені слід докласти, щоб просто впоратися і щоб це запам’яталося перед Богом?». Виконуючи свій обов’язок протягом певного часу, вони також вивідують, як лідери і працівники дивляться на них і чи вони якось негативно їх оцінюють. Що ж це за людськість? Судячи з людськості, проявленої через ставлення, з яким вони вирішують справи, такі люди завдають багато клопоту, і їм нелегко прийняти істину. Чому так? Тому що їм важко бути чесними людьми; їхній совісті бракує почуття справедливості, їхній розум не здоровий, а їхній спосіб оцінювання речей є ірраціональним. Чому Я кажу, що він ірраціональний? Тому що вони відносно схильні до крайнощів, схильні зациклюватися на речах і є мерзенними – вони не дивляться на речі, використовуючи спосіб мислення нормальної людськості. Вони не є відкритими й щирими, а натомість живуть особливо похмуро. Проте вони ніколи не вважають, що живуть похмуро, і навіть думають, що розумніші за інших, і що вони живуть із більшою витонченістю та увагою до деталей, ніж інші. Вони особливо захоплюються власною кмітливістю. Це і є те, що називається вважати себе розумним. Людям, які вважають себе розумними, дуже бракує в плані розуму їхньої людськості, а також у плані почуття справедливості в їхній совісті. Тому людськість таких людей погана, і інші не бажають контактувати з ними. Хто б що не сказав, такі люди зроблять із цього проблему. Те, як вони це тлумачать, – це все екстремальні речі, які є перекрученими, походять від імпульсивності, від сатани та від емоцій – усе це речі, які є темними й негативними, речі, які суперечать істині та опираються істині. Ці речі зовсім не можуть вивести людей на правильний шлях. Тож люди такого типу дуже відразливі й огидні. Вони живуть у темних кутках і у своєму власному маленькому світі. Вони особливо самозакохані й милуються собою, думаючи, що живуть більш вишуканим, шляхетним, почесним і гідним життям, ніж інші, – ніхто не сміє їх чіпати. Насправді моральні якості таких людей дуже низькі, і в них немає справжнього достоїнства. Під браком справжнього достоїнства мається на увазі те, що їхні моральні якості особливо погані, тому що те, що виникає з їхньої людськості, – усе це темні речі, які не можна винести на світло, а не порядні й прямолінійні речі. Тому в таких людей немає достоїнства, про яке варто говорити. Які наслідки, імовірно, спричинить те, що люди схильні до підозріливості? Простіше кажучи, такі люди сповнені хитрих вивертів. Схильність до підозріливості означає, що ці люди виношують безліч хитрих задумів. Подивіться, як диявольські царі гноблять і заарештовують обраних Богом людей – вони виношують так багато хитрих задумів, зрештою завдаючи людям такої шкоди, що їхні сім’ї розпадаються, деякі члени гинуть, і вони розлучаються одне з одним. Це справа рук демонів і диявольських царів. Тому ніхто з тих, хто схильний до підозріливості, не є чимось хорошим. Віруючим у Бога слід дивитися на людей і речі на основі істин-принципів, вони не мають вдаватися до безпідставних підозр, і за тим, що вони говорять, мають стояти докази. Думки, які в тебе виникають, коли ти дивишся на людину чи справу, мають принаймні бути позитивними та прийнятними для інших. Ще краще, вони мають відповідати істинам-принципам, бути корисними для інших і мати на них позитивний вплив. Однак жодна з думок і поглядів, породжених людьми, які схильні до підозріливості, не відповідає істині; щонайменше вони не є позитивними речами, тобто позиція, з якої такі люди розглядають проблеми, або думки та ідеї, які вони породжують, просто не відповідають істині. Тому люди такого типу живуть у темних кутках і не мають ні гідності, ні достоїнства, про які варто говорити. Усі речі, які виникають з їхніх думок, темні й нечестиві – ці речі не відповідають істинам-принципам і не матимуть позитивного впливу на людей чи їхнє життя. Якщо ти приймаєш різні думки й погляди, які виникають із підозр таких людей, ти отруюєшся, і вони тягнуть тебе на дно – це рівнозначно тому, щоб бути розбещеним сатаною. Однак, якщо ти маєш розпізнання щодо таких людей і ставишся до них як до негативного прикладу, ти можеш досягти певного прогресу й здобути певне розпізнання в розумінні негативних речей. На цьому ми завершуємо наше обговорення схильності до підозріливості.

Недолугість

Далі поговорімо про недолугість. Усі розуміють, що означає недолугість – це стосується нездатності добре впоратися з будь-чим, безпорадного вигляду, як-от коли люди часто кажуть: «Чому ти такий недолугий? У тебе справді немає жодних перспектив!». Чи недолугість – це добре? (Ні.) Тоді класифікуймо її – що це таке? (Це вада людськості.) Недолугість – це явно вада людськості. Недолугість означає, що людина має дуже низький рівень інтелекту у вирішенні справ і погані здібності до виживання – це називається недолугістю. Деякі люди говорять незграбно, не здатні висловити свої думки; деякі навіть мають сором’язливу, інтровертну вдачу – коли їм доводиться виступати перед великою кількістю людей або бути в центрі уваги, вони відчувають страх перед публікою, почуваються боязкими й не наважуються говорити, і з них часто знущаються інші. Деякі злі люди вважають, що знущання з таких людей є виправданим, і що це дуже весело та приємно – вони щодня насміхаються з людей такого типу й дражнять їх. Недолугі люди мають погану здатність вирішувати справи. Можливо, дехто з них також має погані здібності до виживання, не здатний заробляти гроші й завжди дуже боязкий та надмірно обачний з іншими. Коли вони бачать грізних людей, то уникають їх і не наважуються говорити. Навіть коли з них знущаються, вони не наважуються чинити опір, боячись, що можуть образити інших. Судячи з проявів недолугості в людськості людей такого типу, це лише різновид вади людськості. Нічия недолугість ніколи не призводила до того, що в них розвивалися хибні думки й погляди або що вони завдавали будь-якого негативного впливу собі чи іншим; тому недолугість – це просто вада людськості. Чи хоче хтось бути недолугою людиною? (Ні.) Ніхто не хоче бути недолугою людиною – чому так? З недолугих людей знущаються, і всі дивляться на них зверхньо, чи не так? (Так.) Якби тебе попросили обрати між тим, щоб бути злим і бути недолугим, ти б, безумовно, обрав бути злим, радше ніж недолугим. Ти б подумав собі: «Я ніколи не буду недолугою людиною! У цьому суспільстві з недолугими людьми погано поводяться й знущаються з них, вони непопулярні; хоч куди б вони пішли, інші дивляться на них зверхньо й топчуть їх ногами. Вони не тільки не мають відчуття присутності, а й навіть їхнє право на виживання може бути відібране. Але бути злою людиною – це інше: хоч куди б пішли злі люди, інші бояться їх і ставляться до них із великою повагою. Ніхто не наважується їх провокувати. Хоч куди б вони пішли, вони користуються привілеями й можуть навіть деспотично поводитися з іншими. Злі люди процвітають, хоч де б вони були в цьому світі». Якби вас зараз попросили обрати, ніхто з вас не обрав би бути недолугими людьми – ви всі обрали б бути злими людьми. Чи правильний цей погляд? (Ні.) Чому він неправильний? Якій істині-принципу це суперечить? Недолугість – це вада людськості. Найпоширенішими проявами є нездатність добре впоратися з будь-чим, те, що їх дискримінують і витісняють. Оскільки з недолугих людей знущаються і їх топчуть ногами в суспільстві, ніхто не бажає бути недолугим. Усі люди заздрять тим, хто здібний і вправний, і вони навіть усі бажають виділитися з-поміж інших, здобути владу та вплив і деспотично поводитися з іншими, мати привілеї та престиж у будь-якій групі, не лише уникаючи знущань з боку інших, а й маючи змогу знущатися з інших за власним бажанням. Чи правильні такі думки й погляди? Чи відповідають вони істині? (Ні.) Ви вислухали так багато істин, але навіть зараз ви й досі схвалюєте злих людей – це означає, що ваш характер також досить нечестивий. Кого б злого ви не побачили, ви заздрите йому й захоплюєтеся ним. Ви чудово знаєте у своєму серці, що злі люди – погані, але не можете не слідувати за ними, відчуваючи, що це дає вам засіб підтримки й запобігає знущанням із вас. Коли ви бачите недолугих людей, ви відчуваєте до них огиду й дивитеся на них зверхньо, навіть бажаючи розтоптати їх. Але чи замислювався ти коли-небудь над тим, скільки зла ти б скоїв і яку відплату отримав би, якби слідував за злими людьми? Якими були б твої шанси на здобуття спасіння, якби ти слідував за злими людьми? Чи зміг би ти уникнути скоєння зла, якби слідував за злими людьми? Скажімо, ти слідуєш за злими людьми, вірно служачи їм і діючи як їхній підлеглий. Вони можуть поділитися з тобою шматком пирога, і ти зможеш слідувати за ними, щоб деспотично поводитися з іншими й мати найкращу їжу та питво, відчуваючи велику насолоду, уникаючи знущань і здобуваючи статус серед інших у цьому житті. Але ти мусиш скоїти дуже багато зла, щоб насолоджуватися цими речами! Чи знаєш ти, яку відплату і яке суворе покарання ти отримаєш? Чи це правильний шлях? (Ні.) Тож чи ви й досі готові піти на жертву, обравши скоєння зла й отримання покарання лише заради того, щоб не бути недолугою людиною та уникнути знущань, – пожертвувати своїм місцем призначення та долею в обмін на задоволення в цьому житті? Чи це ваші думка й погляд? Деякі люди насправді дотримуються такого погляду – вони радше обрали б бути злими людьми, ніж бути недолугими й зазнавати знущань. Хіба це не бажання йти шляхом злих людей? Недолугість – це лише вада людськості, що в цьому такого поганого? Чи знущання з інших і скоєння зла справді є кращим вибором? Якщо Бог не дасть тобі голодувати й забезпечить тебе їжею, чи справді ти міг би померти з голоду? Якщо Бог дозволить тобі жити з радістю, свободою, щастям, насолодою та миром, тобі не бракуватиме нічого з цього. То й що з того, якщо інші знущаються з тебе? Ніхто не може відібрати в тебе ці речі – те, що Бог дарує тобі, ніхто не може відібрати. Якщо ти слідуєш за злими людьми й ідеш шляхом злих людей, усі задоволення, якими ти насолоджуєшся, будуть гріховними задоволеннями. Крім того, будь-які гроші чи матеріальні насолоди, які ти здобуваєш шляхом скоєння зла, будуть отримані через насильницьке захоплення, насолода, яку ти відчуваєш у цьому житті, перевищить те, що дав тобі Бог, і тому тобі доведеться розплачуватися за це багатьма життями в майбутньому. Отримання плотських задоволень у цьому житті ціною отримання покарання – хіба це не означає йти неправильним шляхом? Ви радше обрали б бути злими людьми, ніж зазнавати знущань, – це відображає ваше сприйняття та плекання зла в глибині вашої душі. Отже, що такого поганого в тому, щоб бути недолугим? Якщо поглянути на це з погляду людськості, то це різновид вади, але це також природжені дані, які люди не можуть змінити. Недолугі люди не стали недолугими за власним вибором. Хоча це вада, це не розбещений характер, це не проблема чиїхось моральних якостей. Тож що в цьому такого поганого? Якщо через твою недолугість і низький статус із тебе часто знущаються, і ти можеш глибоко зрозуміти несправедливість і зло цього світу та темряву цього суспільства, і в результаті щиро приходиш до Бога, щоб прийняти Боже володарювання, і охоче коришся Божому пануванню та влаштуванням, дозволяючи Богу керувати твоєю долею, – то хіба ця недолугість не є формою захисту для тебе? Недолугість не є негативною річчю; це лише різновид вади людськості. Що означає вада? Це означає недолік, незначну проблему, ґандж – це просто щось недосконале, чогось трохи бракує, щось не зовсім до вподоби або не ідеальне, але це не вказує на погані чи мерзенні моральні якості. То чому ви не можете терпіти цю незначну ваду? Ба більше, ця незначна вада може принести велику користь твоєму життю-входженню. Або можна сказати, що, оскільки деякі люди мають цю ваду людськості, ці природжені дані, вони більш здатні всім серцем слідувати за Богом до кінця. Зрештою, оскільки вони можуть приймати істину, коритися Богу й мати богобоязливе серце, вони здатні відкинути свої розбещені характери й отримати спасіння. Із цього погляду це благословення – людям не слід відмовлятися бути недолугими. Що такого поганого в тому, щоб бути недолугим? Розбещений характер людини не погіршиться через недолугість. Бог не дивитиметься на когось зверхньо й не відмовиться спасти його через те, що він недолугий, і недолугість не вплине на його прийняття істини чи спасіння. Тож ваші думка й погляд мають змінитися – вони все ще досить далекі. Дехто каже: «Я б радше був злою людиною, ніж недолугою. Недолугі люди не мають перспектив, усі дивляться на них зверхньо, і навіть вони самі дивляться на себе зверхньо. Бути недолугою людиною безцільно; бути злою людиною – це круто: ти можеш робити все, що забажаєш, знущатися з будь-кого, хто здається легкою мішенню, і ніхто не наважується чинити опір. Як шикарно так жити!». Яка користь у шику? Якщо ти процвітаєш і шикарно живеш у світі, твої перспективи й місце призначення будуть зруйновані. Ти більше не зможеш приходити до Бога, і ти більше не відчуватимеш прихильності до Бога; Бог більше не приваблюватиме тебе, і життєве та робоче середовище Божого дому більше не приваблюватиме тебе. Ти покинеш Бога й шукатимеш життєве середовище, де зможеш застосувати свої сильні сторони й реалізувати свою цінність. Божий дім обмежує лиходійство людей, і жодна зла людина не може нічого досягти або бути непохитною в Божому домі. Якщо тобі подобаються злі люди й ти хочеш стати одним із них, чи зможеш ти й досі залишатися в Божому домі? Рано чи пізно тебе вичистять. Ти не тільки не зможеш отримати хороше місце призначення, а й після смерті отримаєш покарання за скоєне тобою зло. Тому, хоча недолугість – це вада людськості, це не розбещений характер, і це не означає, що чиясь людськість є злою. У кого немає якихось недоліків? Недолугість подібна до того, як деякі люди народжуються із заїканням або як деякі люди народжуються трохи негарними – усе це вроджені вади. Люди мають різний колір шкіри – деякі люди народжуються білими, деякі народжуються з жовтою шкірою, а деякі народжуються з чорною шкірою. Це природжені дані. Люди з жовтою шкірою можуть здаватися не дуже здоровими, мати не дуже гарний колір обличчя – це незначна вада. Люди з чорною шкірою здаються міцнішими, але ніхто не хоче мати чорну шкіру. Людям із білою шкірою зазвичай заздрять, але навіть серед них дехто вважає, що бути занадто блідим – це недобре, і тому вони люблять засмагати до бронзового кольору, вважаючи, що це робить їх здоровими на вигляд і надає їхній шкірі сяйва. Ось бачиш, недолугість – це те саме, що й різні природжені дані людей, просто це різновид вади. Тож чи це велика проблема? (Ні.) Тому, хоча ця проблема є вадою людськості, вона не впливає на твоє прийняття істини або твоє розуміння істини. Тож чи ви й досі опираєтеся тому, щоб бути недолугою людиною? (Більше ні.) Чи будете ви й досі знущатися з недолугих людей, коли бачитимете їх? (Ні.) Раніше ви досить часто знущалися з них, чи не так? Тепер, коли ви бачитимете недолугих людей, чи будете ви й досі дивитися на них зверхньо й принижувати їх? (Ні.) Якщо ти сам є недолугою людиною, тобі тим паче не слід дивитися на себе зверхньо. Якщо ти недолугий, то нехай так і буде – практикуй буття чесної людини згідно з Божими словами. Хоча ти можеш бути недолугим, тобі слід бути чесним, а не лукавим, і Богу подобається така людина. Що подобається Богу? Не твоя недолугість. А те, що через свою недолугість ти готовий бути чесною людиною; через те, що на тебе дивляться зверхньо й ти не можеш знайти прихильності в людей, ти думаєш про способи бути чесною людиною, щоб порадувати Бога й задовольнити Бога, і ти робиш усе, що каже Бог. У такий спосіб твоя недолугість стає перевагою, чи не так? (Так.) Чи змінився тепер ваш погляд? (Так.) Звісно, не всі недолугі люди обов’язково здатні прийняти істину. Деякі люди, окрім вади недолугості у своїй людськості, також мають проблеми зі своїми моральними якостями. Це не можна узагальнювати. Сама собою недолугість не є великою проблемою, але ти також маєш дивитися на те, якими є чиїсь моральні якості. Якщо хтось лукавий або має мерзенні моральні якості – якщо він безсоромно товстошкірий, схильний до підозріливості, чутливий, упертий або навіть має порочний характер, – то ця людина не є чимось хорошим. Тож недолуга людина не обов’язково є кимось із хорошими моральними якостями. Гаразд, на цьому ми завершуємо наше обговорення недолугості.

Добросердя

Наступний прояв – добросердя. Цей прояв є чеснотою людськості. Після того, як ми так багато обговорили, ми нарешті дійшли до чесноти людськості; чеснот людськості справді небагато. Добросердя – це різновид чеснот людськості. Оскільки це чеснота, ми мусимо поговорити про неї детально, тому що більшість людей не має проявів тих небагатьох чеснот людськості, які можна знайти в людях. Отже, подивімося: у чому полягають чесноти добросердя? (Добросердя означає, що людина відносно щира. Коли вона займається справами, інші почуваються відносно спокійно. Вона має ношу добре виконувати доручені їй завдання.) (Добросерді люди мають відносно хорошу моральну поведінку, зважатимуть на інших і думатимуть за інших.) Думати за інших – це шляхетний стиль! Такі люди шляхетні, але чи таке вже шляхетне добросердя? (Ні.) Добросердя просто означає, що думки людини не такі складні; вони відносно прості, не підступні; такі люди щедрі й не суворі до інших, і вони не розраховують особисті здобутки та втрати у спілкуванні з іншими. Хтось їх ображає, і вони на деякий час засмучуються, але потім думають: «Та нехай», і відпускають цю справу. Хтось довго винен їм гроші й не віддає, і вони це обмірковують: «Було б ніяково підганяти їх із виплатою. Крім того, їм скрутно, а в той час я був у кращому становищі, ніж вони. Я позичив, і на цьому все. Я просто вважатиму це допомогою бідним». Бачиш, їхні думки відносно великодушні й толерантні. Наприклад, коли інші неправильно їх розуміють, вони на це не зважають і не захищаються. Коли інші судять їх і називають дурними, їм байдуже. Виконуючи свій обов’язок, вони не відчувають утоми й роблять те, чого інші не бажають робити. Хтось насміхається з них, кажучи: «Усі інші відпочивають, то чому ти досі працюєш?». Вони відповідають: «Яка шкода від того, щоб зробити трохи більше? Це мене не виснажує. Хіба робота справді може когось виснажити? Якщо інші цього не роблять, то нехай. Оскільки я можу це зробити, я просто зроблю трохи більше». Вони не переймаються такими справами й беруться до роботи. Вони не надто переймаються здобутками та втратами, як і не надто переймаються своїм обличчям чи статусом. Навіть коли вони самі зазнають збитків, вони про це не згадують. Коли інші стикаються з труднощами, вони проявляють ініціативу, щоб допомогти. Їхня допомога позбавлена власного наміру й цілі, і якщо інші хочуть віддячити їм за послугу, вони вважають, що невелика допомога – це дрібниця, і це те, що їм слід робити. Навіть якщо інші не цінують їхньої допомоги після того, як вони її надали, вони не переймаються такими речами. Коли настає час допомогти іншим, вони однаково допоможуть. Чи багато таких людей? (Небагато.) Таких людей небагато. Хоча вони добросерді, у них є певні межі в тому, як вони живуть по-людськи. Наприклад, деякі люди завжди хочуть скористатися з такої людини, маючи її за дурня. Скориставшись із них, вони кажуть кілька приємних слів, щоб підлеститися до них, а через деякий час знову користуються з них. Коли добросерда людина бачить, що цьому не буде кінця, вона не переймається, не сперечається й не з’ясовує з ними стосунків. У своєму серці вона знає, що такі люди не є добрими й не підходять для спілкування, тому відтоді вона їх ігнорує. Однак вона не судить їх позаочі. Щонайбільше, коли хтось запитує про таку людину, вона каже: «Ця людина просто любить отримувати дрібні переваги». Вона не перебільшує і не судить людей з імпульсивністю; вона просто говорить по суті справи. Людськість добросердих людей справді досить хороша. Їхня чеснота полягає в тому, що вони не надто переймаються речами. Хоч що вони роблять, вони не діють на основі імпульсивності, емоцій чи почуттів; вони роблять лише те, що слід робити людям, і виконують зобов’язання, які слід виконувати людям. У межах нормальних міжособистісних стосунків вони роблять те, що слід робити; хоч що вони можуть зробити, вони намагаються з усіх сил це зробити, прагнучи допомогти іншим, і роблять це щиро й серйозно. Дехто з них навіть не шукає жодної винагороди, думаючи: «Я просто допомагаю. Тобі не потрібно відчувати, що ти мені багато винен, і тобі не потрібно відчувати, що ти ніколи не зможеш мені віддячити тільки тому, що ти винен мені цю дрібницю, завжди поводячись переді мною догідливо й надто шанобливо. Це зайве». Такі особи мають найкращу людськість серед людей. Вони не підступні й не суворі до інших. Вони чуйні, і в їхній людськості є добра сторона. Вони роблять усе, на що здатні, не надто переймаються особистими здобутками та втратами й не дуже дбають про винагороду. Це чеснота людськості. Озирніться навколо себе й подивіться, хто має такі чесноти. Якщо людина має такі моральні якості, то її можна вважати хорошою людиною, порядною людиною серед розбещеного людства. Вона не переймається речами, не підступна, не сувора до інших і допомагає іншим, не шукаючи вигоди. Вона особливо толерантна до інших і дуже великодушна у своєму житті по-людськи. Що означає бути дуже великодушним? Це означає не перейматися нескінченно дрібницями й не таїти образи, коли інші користуються з неї. Це називається бути великодушним, і це головна чеснота людськості. Добросердя – це також чеснота, і великодушність – це так само чеснота. Це не схоже на тих, хто дріб’язковий, схильний до підозріливості, чутливий і впертий – ці люди нескінченно переймаються дрібницями, спалахують гнівом з найменшого приводу, розбухають від гніву, мають лячно холодний вираз обличчя, ігнорують будь-кого, хто до них говорить, і не думають ні про що інше, окрім як помститися іншим. Нічого із цього не має бути в нормальних людей. У добросердих людей немає цих складних речей у думках, як немає в них і підозрілих думок про інших. Усе в їхніх серцях – це те, що слід мати нормальним людям; це особливо відповідає совісті й розуму людськості, а також стандарту почуття справедливості й доброти в людськості. Коли ти спілкуєшся з ними, ти почуваєшся дуже розслаблено й відчуваєш, що все дуже просто – немає так багато клопітних справ, і тобі не потрібно нічого остерігатися. Тобі не потрібно гадати, що в них на думці, або грати в здогадки. Навіть якщо ти випадково їх образиш, тобі не потрібно турбуватися про жодні наслідки – звісно, тобі також не доведеться нести жодних наслідків. Можливо, коли ти гніваєшся, ти стаєш імпульсивним і вигукуєш їм кілька різких слів, і в той час вони також сваряться й сперечаються з тобою, але після сварки вони не таять образи, а також не плестимуть інтриги й не мститимуться тобі. Тобі не потрібно турбуватися, що якщо вони здобудуть статус, то ускладнюватимуть тобі життя чи чіплятимуться до тебе, і тобі не потрібно турбуватися, що вони зроблять тебе своєю мішенню без жодної причини. У них немає такого всередині – вони саме такі прості. Вони абсолютно точно не виношуватимуть нічого проти тебе з того моменту. Щойно справа закінчилася, все скінчено. Згодом, коли вони говорять із тобою, вони й далі ставляться до тебе нормально. Навіть якщо тоді вони гнівалися й сварилися з тобою, згодом вони не таять на тебе образи. Вони знають, що ти лише сказав кілька гнівних слів, і можуть це зрозуміти: «Хто не каже якихось різких слів, коли гнівається? Це було ненавмисно. Крім того, у всіх є розбещені характери, у всіх бувають моменти, коли вони в поганому настрої, і у всіх є імпульсивність. Згодом, якщо всі заспокояться, визнають свої помилки й поміркують над тим фактом, що вони виявили розбещені характери й не діяли згідно з принципами, то все гаразд». Вони пробачать тобі, на відміну від злих людей, які невпинно переслідуватимуть тебе й не зупиняться, доки не занапастять тебе. Добросерді люди зазвичай не мають мстивого серця. Якщо ти зробиш щось, що їх образить, вони можуть іноді ненавидіти тебе, але вони абсолютно точно не порушать мораль людськості й не використають ниці засоби, щоб мучити тебе. Хоча вони мають розбещені характери й можуть говорити або робити певні речі на основі цих розбещених характерів – наприклад, згадувати помилки, яких ти припустився в минулому, або обтинати тебе, – вони не вигадуватимуть щось із нічого й не використовуватимуть владу, якою володіють, щоб нападати на тебе чи мститися тобі. Навіть якщо вони хочуть напасти на тебе чи помститися тобі й мають такий розбещений характер, оскільки їхня людськість має чесноту добросердя, коли вони захочуть помститися, то будуть стримані й зможуть тримати себе в належних межах. Якщо розбещена людина, наділена владою, все ж може досягти такого ступеня, це вже досить похвально. Якщо більшість людей не має цієї переваги, вона не здатна досягти навіть такого ступеня стриманості й не може утриматися від нападів на інших і помсти їм.

Прояв або вияв добросердя є чеснотою людськості. Ця чеснота людськості значною мірою стримуватиме або спонукатиме людей, даючи їм змогу здобути певний ступінь контролю та стриманості, коли виявляється їхній розбещений характер. Якщо така добросерда людина має духовне розуміння, може сприйняти й прийняти істину, тоді ця чеснота її людськості може дати їй змогу суворіше дотримуватися істин-принципів у тому, як вона розглядає людей і речі, живе по-людськи та діє, чи не так? (Так.) Шельмувата людина, навпаки, набагато хитріша й відрізняється від добросердої людини. Зробивши щось погане, вони не тільки не розмірковують над собою, а й навіть посилюють свої лиходійства та доводять їх до кінця. Це перетворює їх на диявола, що повністю суперечить принципам, за якими діє добросерда людина. Наприклад, якщо хтось є добросердою людиною і має цю чесноту людськості, то, сперечаючись із тобою, він говоритиме, спираючись на факти. Вони не перебільшуватимуть, не вигадуватимуть про тебе якісь негативні речі з нічого, не зводитимуть на тебе наклеп і не ображатимуть твою гідність через те, що гніваються на тебе. Вони абсолютно точно не зробили б такого. Сперечаючись із тобою, вони можуть виявити зарозумілий або порочний характер, але слова, які вони кажуть, абсолютно стримуються їхньою совістю, розумом і добросердою людськістю. У такий спосіб на певному ступені міра шкоди, завданої тобі, зменшується. Однак, злим людям бракує добросердого аспекту людськості. Як сваряться злі люди? «Ти шльондра, повія! Я ображаю вісім поколінь твоїх предків і проклинаю вісім поколінь твоїх предків!» Вони казатимуть усілякі різкі та злостиві речі. Ось які злі люди – їхні моральні якості мерзенні. Деякі люди з мерзенними моральними якостями не спираються у своїх образах на факти. Чому вони не спираються на факти? Тому що їм бракує совісті й вони не відповідають стандартам совісті. Коли вони ображають інших, їх не обмежує совість. Вони безрозсудно сиплють лайкою, вигукуючи будь-які образи, що спадають на думку. Хоч які слова можуть вилити їхню ненависть, глибоко поранити твоє серце й звести тебе з розуму від гніву – саме ці слова вони й скажуть. Їхні образи можуть практично довести тебе до смерті від люті. Такі люди не мають доброти у своїх серцях і сповнені злостивості. Те, що виявляють злі люди, – це насамперед зарозумілість і порочність, ці два види характерів. По суті, слова, якими вони сиплють, несуть прокляття, сповнені сатанинської злостивості й мають достатню руйнівну силу; вони можуть навіть вигукувати найзлостивіші слова прокляття. Якщо ти маєш людськість або якщо твоя людськість добросерда, то ти не зможеш вимовити такі образи; ба більше, ти не зможеш вигадати щось із нічого. Це обумовлено тим, що в тебе є совість і раціональність, і аспект добродушності та добросердя в межах твоєї совісті сильно стримує й контролює тебе, унеможливлюючи для тебе вимовляння таких образ. Коли хтось ображає тебе, ти відчуваєш гнів і хочеш облаяти вісім поколінь його предків і проклясти їх, кажучи, що вони мають піти в пекло, але ти це обмірковуєш: «Що дає мені право проклинати їх? Я не Бог, і останнє слово не за мною». Ти також хочеш образити їх у відповідь вульгарними словами, але ти це обмірковуєш: «Якщо я використаю вульгарні слова, навіть мені стане гидко – що подумають про мене люди навколо? Хіба це не означало б, що в мене немає ні гідності, ні достоїнства? Хіба я не поводився б, як мегера? Я не буду такою людиною». Ти не можеш змусити себе образити їх. Тож значною мірою твоя мова стримана, і те, що ти можеш змусити себе сказати, дуже обмежене. Щонайбільше ти можеш сказати: «Ти сатана, твій розбещений характер тяжкий, ти не можеш досягти спасіння, і ти не подобаєшся Богу». Ти можеш щонайбільше сказати кілька таких речей, але потім ти це обмірковуєш: «Не мені вирішувати, подобається хтось Богу чи ні», і тому тобі бракує впевненості, коли ти це кажеш. Коли хтось ображає і проклинає тебе, кажучи тобі йти на вісімнадцятий рівень пекла, ти думаєш собі: «Проклинати когось, казати йому йти на вісімнадцятий рівень пекла – ці слова занадто різкі! Я не міг би сказати щось подібне. Я маю бути м’якшим у своїх словах!». Чому ти здатен мати ці думки? Тому що те, що є в межах твоєї людськості, відрізняється від того, що є в злих людей. Якщо ти добросердий і добродушний, і в тебе є совість і розум, слова, які ти кажеш, будуть дуже раціональними. Ти можеш у межах своєї совісті сказати якісь гнівні слова або зронити якісь лайливі слова, але, сказавши їх, ти сам дуже засмучуєшся й насправді не завдаєш болю іншій людині – твоїм словам бракує руйнівної сили. Що більше злі люди ображають інших, то більше вони задоволені, тоді як що більше ти ображаєш, то більше засмучуєшся – ти думаєш собі: «Та нехай, опускатися до одного рівня з людиною з такими мерзенними моральними якостями і злою людиною марно й безглуздо. Я більше не буду з ними сваритися». Сперечатися зі злою людиною так само абсолютно неефективно, як намагатися говорити про істину із сатаною. Немає потреби сперечатися чи сваритися через щось із ними. Просто тримайся подалі від таких людей у майбутньому. Чи думав би ти про те, щоб завдати їм шкоди? Чи думав би ти про те, щоб помститися їм і знайти нагоду провчити їх? У тебе немає такого жорстокого серця. Ти просто й далі кажеш собі: «Та нехай. Кілька образ від них не завдали мені жодних збитків; я не буду сваритися через це з ними». Деякі люди навіть утішають себе, кажучи: «У будь-якому разі Бог мене не прокляв. Їхні прокляття не мають жодного впливу». Насправді, оскільки в тебе є совість і розум, і ти добросердий та добродушний у межах своєї людськості, ти просто не можеш вимовити ці образи. Ти вважаєш їх брудними й принизливими. Якби ці слова злетіли з твоїх вуст, ти вважав би, що вони суперечать твоїй совісті. Особливо коли йдеться про вигадки чи безпідставні речі, ти тим паче не можеш їх сказати. Нездатність сказати їх є для тебе захистом. Їхні слова мають значну руйнівну силу й завдали тобі шкоди – це їхній лихий вчинок. Як стався цей лихий вчинок? Це пояснюється тим, що їхня людськість містить мерзенні якості. Коли в них виникають конфлікти чи суперечки з тобою, їхній розбещений характер безмежно роздувається, і вони можуть безрозсудно проклинати тебе. Вони мають такі мерзенні моральні якості, тому, природно, вони виявляють розбещений характер. З іншого боку, якщо ти є добросердою й добродушною людиною із совістю, розумом і людськістю, у такій ситуації ти не тільки не виплеснув би свій розбещений характер, а й твоя людськість значною мірою стримала б вияв твого розбещеного характеру. Це надзвичайно корисно для тебе. Зовні здається, що ти зазнав збитків, перебуваєш у невигідному становищі й не можеш перемогти їх у сварці, стаючи посміховиськом для інших. Насправді твоя людськість захистила тебе, не давши тобі скоїти зло, зробити те, що не подобається Богу, або сказати слова, які не подобаються Богу. У такий спосіб хіба це певною мірою не захистило тебе? (Так.) Ця чеснота людськості значною мірою захистила тебе, не давши тобі й далі робити те, що не подобається Богу або чим Він гидує, чи казати слова, якими Бог гидує і які Він засуджує, під час вияву розбещеного характеру. Хоча це не вважається добрим вчинком, щонайменше ти не скоїв зла. Те, що ти зробив у цій ситуації, не буде засуджено, і ти не будеш за це покараний. Навпаки, злі люди будуть не лише засуджені, а й покарані за те, що вони роблять, керовані своїми мерзенними моральними якостями. Їм доведеться нести наслідки й нести відповідальність. Тому люди, які мають різні чесноти у своїй людськості, можуть здаватися такими, що втрачають обличчя, статус і достоїнство у деяких справах, і особливо втрачають можливість проявити ініціативу, щоб довести свою правоту, але це не означає зазнати збитків. Дехто каже: «Якщо це не зазнавання збитків, чи означає це отримання вигоди?». Це не можна виміряти з погляду зазнавання збитків чи отримання вигоди. Тож як це слід вимірювати? Це слід вимірювати так: зазнавання збитків у якійсь ситуації не має значення; головне те, що ти можеш отримати з цього користь. У цій ситуації саме чесноти твоєї людськості захистили твою поведінку, не даючи тобі скоїти зло й гарантуючи, що ти не будеш засуджений Богом. Хіба це не отримання користі? Тепер ти ніяк не можеш зазнати покарання внаслідок скоєння зла. Хіба це не добре для тебе? (Так.) Хоча це не добрий вчинок, який ти активно здійснив, і не дія активного дотримання істин-принципів, у межах наявності чеснот у твоїй людськості ти зробив те, що не порушує істин-принципів. Так ти захищений. Хоча цього не буде згадано, принаймні це не засуджується. І тому ти не мусиш нести жодної відповідальності чи зазнавати покарання. Хіба це не добре? (Так.) У процесі слідування за Богом, незалежно від того, чи відповідає істині те, що ти робиш, і незалежно від того, як Бог на це дивиться, щонайменше ти маєш чисту совість. Навіть якщо Бог цього не пам’ятає, тобі слід принаймні уникати того, щоб бути засудженим Богом або змусити Бога ненавидіти тебе. Це найбазовіший принцип, якого тобі слід дотримуватися. Хіба чесноти людськості не дуже важливі для людей? (Так.) Тож не відчувай постійного небажання лише тому, що ти думаєш, ніби наявність певних чеснот людськості робить тебе непопулярним серед людей, що ти завжди втрачатимеш можливість скористатися з чогось або отримати вигоди, і що всі переваги дістануться іншим, тоді як ти завжди будеш тим, хто зазнає збитків. Що такого поганого в зазнаванні збитків? Щонайменше те, чим ти насолоджуєшся, – це те, що Бог від початку дав тобі, і ти не взяв того, що належить іншим. Якщо ти отримуєш перевагу, це неправильно – це означає, що ти взяв із частки інших. Якщо ти береш те, що тобі не належить, ти будеш засуджений Богом. Людям не слід робити того, що засуджується Богом. Дехто каже: «Я не знаю, які вчинки мені слід робити, щоб Бог їх запам’ятав». Але чи знаєш ти, які вчинки засуджуються Богом? Якщо знаєш, то щонайменше тобі слід дотримуватися цієї межі: не роби того, що засуджується Богом. Ти розумієш? (Так.) Тепер, коли ми більше обговорили ці питання, тобі слід зрозуміти.

Чеснота добросердя в людськості відсутня в більшості людей. Однак, якщо хтось справді має цю чесноту, то він справді хороша людина серед розбещеного людства – такі люди дуже рідкісні. Якщо ти справді маєш цю чесноту, Бог благословить тебе, Бог виявлятиме до тебе благодать на кожному кроці. Кажучи людською мовою, це означає, що Бог дбатиме про тебе на кожному кроці. Як Він дбає про тебе? Божа турбота про тебе полягає в тому, що, хоча ти завжди думаєш про інших і відмовляєшся від власних інтересів, а інші користуються з тебе, вони не можуть отримати Божих благословень. Вони можуть жити коштом отримання переваг з інших, і їм доведеться розплачуватися за це в наступному житті. Однак, ти живеш Божими благословеннями. Хоча інші можуть користуватися з тебе, насправді ти нічого не втрачаєш. Скажи Мені, чи це добре? (Так.) Бачиш, зовні здається, що добросерді люди завжди зазнають збитків. Люди бачать їх простими й простодушними, тому, говорячи й діючи, вони завжди користуються з них, ставлячись до них як до дурнів, знущаючись із них, витягуючи з них і гроші, і вигоди, і забираючи багато їхнього майна. Але чи бачиш ти, щоб добросердим людям чогось бракувало? Їм нічого не бракує. Вони щедро забезпечені в усьому. Ведучи справи, вони мають інтелект і мудрість і не хвилюються. Хоч який обов’язок доручає їм Божий дім, вони не переймаються здобутками та втратами, а також не борються й не змагаються. Вони просто роблять те, про що їх просять. Незалежно від завдання, вони рідко припускаються помилок. Навіть якщо іноді трапляються незначні проблеми або дрібні помилки, вони не є навмисними. Вони вкладають серце в те, що роблять, їхня совість і розум відповідають мінімальному базису, і вони можуть прийняти Боже проникливе спостереження. Тому такі люди можуть отримати Божі благословення. Оскільки ти знаєш, що добросердя – це чеснота людськості, чи слід тобі прагнути до цього у своєму житті по-людськи? (Так.) Не переймайся дрібницями й не будь схожим на когось настільки колючого, що ніхто не наважується наблизитися до нього чи спровокувати його – не будь такою людиною. Якщо інші трохи користуються з тебе, не відчувай постійно, ніби вони знущаються з тебе. Що такого поганого в тому, щоб бути трохи простішим і простодушнішим? Деякі люди надто хитрі й завжди хочуть довести, що вони не дурні, кажучи: «Не майте мене за дурня. У мене є мізки! Я бачу, кому я не подобаюся або хто ставиться до мене погано. Я можу сказати, хто дивиться на мене зверхньо й чиї слова сповнені сарказму чи прихованих шпильок». Здатність бачити й чути такі речі є марною. Це лише дріб’язкова кмітливість і хитрість. Наявність цієї крихти хитрості не означає, що ти маєш мудрість або що ти справді розумний. Навпаки, люди дивитимуться на тебе зверхньо, тому що навіть тварини мають таку хитрість і ці дріб’язкові думки. Чому Я так кажу? Усі ті, хто має тісний контакт із тваринами, це знають: навіть маленькі тварини можуть зрозуміти, коли ти кажеш про них приємні чи неприємні речі. Наприклад, якщо собака почує, як ти кажеш неприємні слова, він одразу стане нещасним, водночас він також може зрозуміти, якщо ти кажеш якісь очевидно приємні слова. Якщо люди завжди використовують речі, які є навіть у маленьких тварин, щоб вимірювати себе, хіба це не принижує їхній власний атрибут людей? Знижуючи стандарт для вимірювання створеного людства, ти знецінюєш себе. Не кажи постійно таких речей, як: «Не думай, що я дурний, і не стався до мене як до трирічної дитини. Якщо ти даси мені кукурудзяний хліб, я точно не буду його їсти; принеси мені натомість пельмені. Хто не знає, що пельмені смачні?». Не використовуй такі дурні слова, щоб спробувати довести, що ти не дурний. Якщо ти справді не дурний, то прагни відповідати стандартам людськості. Що має бути присутнім у совісті й розумі людей, якими є прояви чеснот людськості, якими є прояви вад людськості й низьких моральних якостей – бесідуй про ці аспекти й розумій їх. Побесідуй трохи про те, що людям слід мати у своїй людськості й що слід мати створеному людству, а потім прагни до цього й наполегливо працюй, щоб мати ці речі. Хіба це не підвищить твою особисту цінність? Чи досягнеш ти коли-небудь чогось, постійно порівнюючи свій інтелект з інтелектом трирічної дитини? Чи зможеш ти коли-небудь так вирости? Трирічна дитина каже: «Я можу пити молоко з пластикової пляшечки для годування», а ти кажеш: «Я можу пити зі скляної пляшки, і я не боюся обпекти руки». Трирічна дитина каже: «Я можу відрізнити ліве від правого, коли взуваюся», а ти кажеш: «Я можу відрізнити перед від заду, коли одягаю светр. А ти так можеш?». Чи досягнеш ти коли-небудь чогось у такий спосіб? Якщо твій інтелект, моральні якості та різні здібності, які слід мати твоїй людськості, залишаться на стадії трирічної дитини або неповнолітнього, то тобі буде дуже важко стати зрілою людиною або змусити інших ставитися до тебе як до дорослого. Як ти можеш змусити інших ставитися до тебе як до дорослого? Тобі потрібно робити те, що слід робити дорослим, і те, що слід робити створеним людям. Ти мусиш мати людськість, яку слід мати створеним людям. Що щонайменше слід мати цій людськості? Совість, розум і різні аспекти хороших моральних якостей. Так ти поступово покращуватимешся й досягатимеш прогресу щодо вад і проблем твоєї людськості. Тоді ввійти в істину буде набагато легше, і перешкод буде менше.

Чеснота добросердя в людськості є досить рідкісною, і більшість людей її не має. Тож як можна досягти цієї чесноти? Коли ти не розумієш жодних істин, дуже важко мати цю чесноту людськості й бути такою людиною. Однак, щойно ти сприймеш деякі істини, у тебе з’явиться шлях до того, щоб стати такою людиною, і ти матимеш надію досягти цього. А щодо того, чи зможеш ти досягти цього й зрештою отримати результати, це залежить від того, чи зможеш ти здобути істину й мати життя-входження. Як слід практикувати, щоб досягти цієї чесноти? Хоч би що хтось робив або казав тобі, не стався до цього на основі імпульсивності чи емоцій. Не аналізуй, які їхні наміри щодо тебе, скільки шкоди вони завдали особисто тобі або якої шкоди вони завдали твоїй репутації. Не стався до жодної із цих справ на основі свого розуму, людської волі чи філософій світських справ. Тож як тобі слід ставитися до них? Стався до всього на основі Божих слів та істин-принципів. Прагни до забезпечення того, що в будь-якому середовищі й стикаючись із будь-якою людиною, чи то розмовляючи з нею, чи то спілкуючись із нею, чи то вирішуючи конкретну справу, ти шукаєш істини-принципи й дієш згідно з ними. Такий підхід значною мірою матиме оптимізуючий вплив на твою людськість. Тобто це забезпечить певну міру підтримки совісті й розуму твоєї людськості, допомагаючи тобі розвинути почуття справедливості й даючи тобі змогу розглядати людей і речі з правильної позиції та перспективи. Саме це й називається оптимізацією. Оптимізація – це перетворення твоєї первинно поганої людськості на хорошу, перетворення її на нормальну. Тож як виникла твоя первинно погана людськість? Вона стала результатом впливу й панування розбещених характерів. Тепер, якщо ти живеш по-людськи й дієш на основі Божих слів та істин-принципів, то, коли ти дієш, твоя людськість значною мірою зазнаватиме впливу Божих слів та істини. Саме цей вплив і називають оптимізацією. Звісно, ця оптимізація не означає, що твоя людськість зміниться, а твої моральні якості стануть шляхетними через одну-єдину подію. Натомість це походить від практики й переживання того, що ти береш Божі слова та істину за свої критерії, стиль і напрям для дій протягом тривалого періоду часу, під час якого ти дедалі більше розумітимеш істину й вирішуватимеш справи з дедалі більшим дотриманням принципів. Так твоя людськість поступово змінюватиметься й розвиватиметься в позитивному напрямі. У тебе дедалі більше розвиватиметься почуття совісті, ти ставатимеш дедалі добрішим і дедалі більше матимеш почуття справедливості. Твій розум ставатиме дедалі нормальнішим, і ти більше не діятимеш на основі запальності й не будеш імпульсивним. Отже, значною мірою стримування, яке твоя людськість має над твоїм розбещеним характером, ставатиме дедалі сильнішим. На основі такого стану людськості стримування твоїх виявів розбещених характерів дедалі більше посилюватиметься й ставатиме дедалі потужнішим. Так твої вияви розбещених характерів дедалі більше зменшуватимуться, а їхній ступінь ставатиме дедалі слабшим. Дії, які ти вчиняєш, або погляди, які ти виявляєш, дедалі більше відповідатимуть позитивним речам та істинам-принципам. Цей різновид явища, цей різновид вияву вказує на те, що життя людини зазнає трансформації. Зокрема, якщо ти розглядаєш людей і речі, живеш по-людськи й дієш згідно з Божими словами, маючи істину за свій критерій, то твоя людськість ставатиме дедалі нормальнішою, а твої вияви розбещених характерів дедалі більше зменшуватимуться. Поступово ти відкинеш свій розбещений характер. Це позитивний цикл. Однак якщо ти розглядаєш людей і речі, живеш по-людськи й дієш згідно із логікою сатани, то значною мірою це осквернить і роз’їсть твою людськість. Твій розбещений характер дедалі більше роздуватиметься й ставатиме дедалі тяжчим. Це порочне коло. Розглядати людей і речі, жити по-людськи й діяти згідно з Божими словами – це позитивний цикл. Розглядати людей і речі, жити по-людськи й діяти згідно з логікою сатани може лише призвести тебе до того, що ти нескінченно кружлятимеш у житті та середовищі порочного кола, ніколи не маючи змоги вирватися на свободу. Якщо ти хочеш увійти в позитивний цикл, найпростіший і найпряміший підхід – це почати розмірковувати над собою й розуміти себе, починаючи з вад твоєї людськості та твоїх виявів розбещеності, розв’язуючи свої розбещені характери за використання Божих слів та істин-принципів як основи, і так досягаючи результату здатності практикувати істину й коритися Богу. Так твоє життя ввійде в позитивний цикл, твоя людськість ставатиме дедалі нормальнішою, а твої розбещені характери поступово трансформуватимуться й будуть відкинуті. Це процес життя-входження, а також необхідний процес для того, щоб люди відкинули свої розбещені характери й досягли спасіння. Звісно, це також шлях до входження. Вади й недоліки людськості, а також проблеми мерзенних моральних якостей і браку гідності, які ми обговорили, – якщо ти виявиш ці проблеми в собі, тобі слід шукати істину, щоб їх розв’язати. Потім заміни їх практикою Божих слів та істини. Так ти ввійдеш у позитивний цикл. Зрештою, те, що ти здобудеш, – це не лише трансформація людськості, а й відкидання твоїх розбещених характерів. Основа твоїх розбещених характерів, на яку ти покладаєшся для виживання, буде трансформована. Практика в такий спосіб дає тобі надію на досягнення спасіння. Однак, якщо ти не шукаєш істини або не практикуєш істину в такий спосіб, і ти думаєш у своєму серці: «Ти кажеш, що я дріб’язковий, що в моїй людськості є вади й недоліки, як-от упертість, безсоромна товстошкірість і схильність до підозріливості. Що ж, я такий, який є, і так я житиму. Я не змінюся. Кажи що хочеш! У будь-якому разі я просто не хочу зазнавати збитків. Поки я можу отримати вигоду, у мене все добре!» – якщо такими є твої думки й погляди, то, на жаль, ти потрапиш у жахливу спіраль порочного кола, з якого ніколи не зможеш вибратися. Яким буде кінцевий наслідок? Він буде таким, якого ти, імовірно, не захочеш бачити: твої розбещені характери назавжди стануть твоїм життям. Вони міцно зв’яжуть тебе на все твоє життя, глибоко вкоренившись у твоїх думках і глибинах твоєї душі, і тобі буде неможливо їх відкинути. Що означає неможливість їх відкинути? Це означає, що ти не маєш надії на досягнення спасіння, і ти не маєш частки в місці призначення, яке Бог приготував для людства. Таким є наслідок. Якщо ти не хочеш бачити цей наслідок, тоді почни входити й практикувати тим шляхом, який Я описав, і досягни позитивного циклу; і зрештою ти неодмінно пожнеш результати. Ти це розумієш? (Так.)

Хоча в сьогоднішній бесіді ми не охопили багато різних тем, ми обговорили багато змісту. На цьому завершімо нашу сьогоднішню бесіду. Ми продовжимо бесідувати на інші теми та зміст пізніше. До побачення!

2 грудня 2023 року