Глава 1
Подібно до того, як Бог сказав: «Ніхто не може осягнути першоджерела Моїх слів, як і не знає Моєї мети, з якою Я їх промовляю», якби не наставництво Духа Божого, і якби не поява Його висловлювань, усі люди загинули б під Його карою. Чому Богу знадобилося так багато часу, щоб випробувати всіх людей? Та ще й упродовж п’яти місяців? Це якраз і є основною точкою нашої бесіди, а також центральною точкою Божої мудрості. Ми можемо постулювати таке: якби не було цього періоду випробування людини, і якби Бог безжально не бив, не вбивав і не відсікав зіпсований людський рід, якби будівництво церкви тривало до сьогодні, то яким би був результат? Отже, Бог у першому ж реченні переходить одразу до суті, безпосередньо вказуючи на бажаний результат цієї кількамісячної роботи – це справді б’є прямо в точку! Цього достатньо, щоб показати мудрість Божих вчинків протягом цього періоду в кілька місяців: вони дали можливість кожному через випробування навчитися, як коритися і як щиро присвячувати себе, а також як краще пізнавати Бога через болісну переплавку. Чим більшого відчаю зазнають люди, тим краще вони пізнають себе. І, правду кажучи, чим більше вони стикаються з переплавкою, пов’язаною зі стражданням, тим більше вони пізнають свою власну зіпсованість, аж до усвідомлення того, що вони не гідні навіть бути прислужниками Бога, і що надавати послуги – означає бути піднесеним Ним. І ось, після досягнення цього результату, коли людина вичерпала кожну частину себе, Бог прямо висловлює звуки милосердя, нічого не приховуючи. Легко помітити, що Божий метод роботи, після цих кількох місяців, бере сьогоднішній день за відправну точку; Він зробив це очевидним, аби всі бачили. Оскільки в минулому Бог часто казав, що «нелегко заслужити право називатися Божими людьми», Він підтвердив ці слова в людях, яких називають прислужниками, і цього достатньо, щоб показати, що Богу можна довіряти без тіні сумніву. Що б Бог не сказав, це тією чи іншою мірою здійснюється, і в жодному разі це не порожні розмови.
Коли всі люди сповнені скорботою і смутком до країв, такі слова від Бога влучають у саму точку, відроджуючи їх усіх посеред їхньої безнадії. Для того щоб усунути будь-які подальші сумніви з людських умів, Бог додав таке: «Навіть попри те, що вони називаються Моїми людьми, це звання у жодному разі не є вторинним щодо того, щоб називатися Моїми “синами”». Цього достатньо, щоб показати, що тільки Бог здатний захистити Свою власну владу, і щойно люди прочитають це, вони ще міцніше увірують у те, що це далеко не метод роботи, а факт. Більше того, аби видіння людей могли залишатися незатьмареними, ідентичність кожного роз’яснюється в Його новому підході. Цього достатньо, щоб показати мудрість Божу, і це дозволяє людям краще пізнати, що Бог може зазирати в серця людей; у своїх думках і діях люди подібні до маріонеток, за чиї ниточки смикає Бог, і це є беззаперечним і не підлягає сумніву.
Повертаючись до початку, що Бог зробив від самого початку, так це прямо вказав, що перший етап Його роботи – «очищення церкви» – вже завершено. «Наразі ситуація не та, що була колись, і Моя робота ввійшла в нову відправну точку». Із цього твердження очевидно, що Божа робота ввійшла в нову відправну точку, одразу після чого Він указав нам проекти наступного етапу Своєї роботи – щойно будівництво церкви буде завершено, почнеться життя періоду Царства, «адже зараз більше не епоха будівництва церкви, а радше епоха, в яку успішно будується Царство». Крім того, Він заявив, що, оскільки люди все ще перебувають на землі, їхні зібрання і надалі називатимуться церквою, так уникаючи реалізації нереалістичного «царства», яким усі його собі уявляли. Далі йде бесіда на тему видінь.
Чому, незважаючи на те, що зараз епоха будівництва Царства та кінець будівництва церкви, всі зібрання досі називаються церквою? У минулому вже було сказано, що церква є попередницею Царства, і без церкви не може бути мови про Царство. Початок періоду Царства – це початок Божого служіння у плоті, і період Царства розпочато втіленим Богом. Те, що Він приносить, – це період Царства, а не офіційне сходження Царства. Це не важко уявити; те, що Я маю на увазі під Божими людьми, – це люди періоду Царства, а не люди самого Царства. Ось чому було б розумно сказати, що зібрання на землі слід і надалі називати церквою. У минулому Він діяв у Своїй нормальній людськості, ще не будучи засвідченим як Сам Бог, і тому період Царства тоді ще не почався серед людей; тобто, як Я вже сказав, Мій Дух тоді ще не почав офіційно діяти в Моїй утіленій плоті. Тепер, коли Сам Бог був засвідчений, Царство реалізується серед людей. Це означає, що Я почну діяти у Своїй божественності, і тому ті люди, які зможуть радіти словам, які Я промовляю, і вчинки, які Я роблю у Своїй божественності, стануть відомими як Мої люди періоду Царства. Саме з цього і постали «Божі люди». На цьому етапі діє і промовляє насамперед Моя божественність. Людина просто не може втрутитися, як і не здатна вона порушити Мій план. Щойно Бог досягне певного етапу в Своєму мовленні, Його ім’я буде засвідчене, і з цього моменту розпочнеться Його випробування людства. Це вершина мудрості в Божій роботі. Вона закладає міцний фундамент і пускає коріння як для початку наступного етапу, так і для кінця останнього етапу. Це те, чого ніхто, будучи людиною, взагалі не міг передбачити; це місце зустрічі першої та другої частин епохи суду. Без тих кількох місяців, упродовж яких Я переплавив людину, Моя божественність не мала б можливості діяти. Ці кілька місяців переплавки відкрили шлях для наступного етапу Моєї роботи. Припинення цих кількох місяців роботи – знак того, що наступна фаза роботи має бути більш глибокою. Якщо хтось насправді розуміє слова Божі, то така людина може збагнути, що Він використовує цей кількамісячний період, аби розпочати наступний етап Своєї роботи, таким чином дозволяючи їй досягти ще кращих результатів. Оскільки перешкоджання з боку Моєї людськості створило перешкоду для наступного етапу Моєї роботи, завдяки цим кільком місяцям переплавки через страждання обидві сторони повчаються й отримали суттєву користь. Тільки тепер, у результаті цього, людина таки починає леліяти Мій спосіб звернення до неї. Таким чином, коли Бог обертом Свого пензля для письма сказав, що Він більше не називатиме людей «прислужниками», а радше «Божими людьми», всіх їх переповнила радість. Це була ахіллесова п’ята людини. Саме для того, щоб вхопитися за цю критичну слабкість людини, Бог говорив так, як говорив.
Для того, щоб ще більше завоювати всіх людей і здобути їхню щиросердну віру, а також щоб вказати на той факт, що відданість деяких людей забруднена нечистими домішками, Бог зробив додатковий крок, вказавши на всілякі види людської потворності, і тим самим Він виконав Свої слова: «Скільки щирих у любові до Мене? Хто не діє з міркувань про своє власне майбутнє? Хто ніколи не скаржився під час своїх випробувань?». Із таких слів кожен здатний усвідомити своє власне бунтарство, невірність, брак синівської відданості, і таким чином побачити, що Божі милосердя та любляча доброта супроводжують усіх, хто Його шукає, на кожному кроці. Це можна побачити з таких слів: «Коли деякі перебувають на межі відступу, коли всі, хто сподівався, що Я зміню Свою манеру говорити, втратили надію, тоді Я висловлюю звуки спасіння, повертаючи всіх, хто щиро любить Мене, в Моє Царство, перед Мій престол». Тут фрази «тих, хто щиро любить Мене» і риторичне запитання «Скільки щирих у любові до Мене?» – не суперечать одне одному. Вони ілюструють, наскільки «щирість» у цьому контексті містить нечисті домішки. Справа не в тому, що Бог нічого не знає; радше навпаки, саме тому, що Бог може зазирнути в найпотаємніші серця людей, Він використовує такі слова, як «щирість», які є сарказмом, адресованим зіпсованому людському роду, аби кожен ще глибше відчув свою заборгованість перед Богом і суворіше докоряв собі, а також визнав той факт, що невдоволення в його серці походить виключно від сатани. Кожен дивується, коли бачить таке поняття, як «відданість», думаючи про себе: «Багато разів я сварився на Небо й землю, і багато разів хотів піти, але, оскільки я боявся Божих адміністративних постанов, я вирішував справи абияк, аби лише покінчити з ними, і йшов разом із натовпом, чекаючи, поки Бог розбереться зі мною, гадаючи, що, якщо ситуація виявиться справді безнадійною, у мене все ще буде достатньо часу, щоб потихеньку відступити. Але тепер Бог називає нас Своїми відданими людьми. Чи може Бог справді бути Богом, Який зазирає в найпотаємніші глибини людського серця?». Саме для того, щоб уникнути подібних непорозумінь, Бог вказав на психологічні стани різних типів людей лише в самому кінці, змусивши всіх перейти від стану, за якого вони внутрішньо сумнівались, а ззовні виражали захват, до стану, за якого вони переконані і серцем, і словом, і поглядом. Таким чином, людське враження від Божого слова поглибилося, і, як природний наслідок цього, людина стала трохи більш наляканою, трохи більш боязливою і, що більше, здобула краще розуміння Бога. Нарешті, щоб полегшити людські тривоги, Бог сказав: «Але оскільки минуле – це минуле, а теперішнє вже настало, більше немає потреби ностальгічно тужити за вчорашнім днем або замислюватися про майбутнє». Така напружена, гармонійна та водночас стисла манера говорити має ще більший ефект, змушуючи всіх, хто читає Його слова, ще раз побачити світло з-посеред відчаю минулого, аж доки вони не побачать Божу мудрість і вчинки, не здобудуть звання «Божих людей», не усунуть хмари сумніву у своїх серцях, а потім не пізнають себе з мінливих візерунків своїх психологічних станів. Ці стани чергуються, як відливи та припливи, породжуючи смуток і скорботу, щастя і радість. У цьому розділі Бог окреслив обриси людей настільки живо та яскраво у кожній деталі, що це сягнуло точки досконалості. Це справді те, чого людина не може досягти, те, що справді розкриває таємниці в найглибших закутках людського серця. Чи могло б це бути чимось, що людина має здатність зробити?
Одразу після цього йде ще важливіший наведений нижче уривок, який безпосередньо відкриває людині Божу адміністративну постанову і який, до того ж, є найважливішою частиною: «Той, хто, будучи людиною, йде всупереч реальності й не чинить згідно з Моїми настановами, нічим добрим не закінчить, а лише накличе на себе біду. З усього, що відбувається в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова». Хіба це не адміністративна постанова Бога? Цього достатньо, щоб показати, що прикладів тих, хто суперечить цій адміністративній постанові, легіон. Виходячи з вищесказаного, далі Бог закликає кожного не думати про власну долю. Якби хтось наважився забажати вирватися з Божого керівництва, то наслідки були б такими жахливими, які неможливо собі уявити. Тоді це дає можливість усім тим, хто пережив просвітлення й освічення в цих словах, краще зрозуміти Божу адміністративну постанову, а також зрозуміти, що Його величність не може бути ображена, й таким чином стати більш загартованими та стійкими, такими ж зеленими, як сосна, яка, вивітрена вітром і морозом, зухвало протистоїть загрозі лютого холоду, продовжуючи додавати до пишної зеленої життєвої сили природи. Більшість людей, зустрівши цей уривок, почуваються спантеличеними так, наче вони заблукали в якомусь лабіринті; це тому, що зміст Божих слів змінюється відносно швидко, і тому дев’ятеро з десяти людей опиняються в лабіринті, коли вони намагаються зрозуміти свої власні розбещені характери. Для того, щоб у майбутньому робота йшла більш гладко, щоб сумніви в серцях усіх людей могли бути усунуті, і щоб усі могли просунутися ще на один крок у своїй вірі в Божу вірність, наприкінці цього уривка Він наголошує: «Кожен до єдиного із тих, хто щиро любить Мене, неодмінно повернеться перед Мій престол». Таким чином, уми людей, які пережили кілька місяців Його роботи, в одну мить звільняються від якоїсь частини свого побоювання. Більше того, їхні серця, які були в підвішеному стані, повертаються до свого попереднього місця, наче важкий камінь звалився на землю. Їм більше не потрібно думати про свою долю; більше того, вони вірять, що Бог більше не казатиме порожніх слів. Оскільки люди є упевненими у власній праведності, немає жодного, хто б не вірив, що він виявляє якнайбільшу відданість до Бога; саме тому Бог зумисно наголошує на слові «щиро» – щоб досягти кращого результату. Це для того, щоб проторувати шлях і закласти фундамент для наступного етапу в Його роботі.
