27. Що я здобула від обтинання та розбору
Я почала керувати роботою над відео в листопаді 2018 року. Через велике навантаження я щодня була, як на голках Я працювала над вирішенням різноманітних проблем і стежила за роботою інших. Я не могла дозволити собі розслабитися. Через деякий час Дженніфер стала часто критикувати наші відео й казати, що всі ці проблеми виникали через брак наших зусиль. Я відчувала значний опір, коли бачила всі ці її повідомлення. Ми вже робили все можливе, щоб звести помилки до мінімуму, і те, що нам вдавалося, уже було непогано. Чи не сповільнювала вона процес, присікаючись до дрібниць? Я ніколи не брала її поради близько до серця, гадаючи, що вона здіймає галас на порожньому місці й затримує нашу роботу. Якось я домовилася про зустріч із Дженніфер. Я вдалася до деяких принципів, щоб поспілкуватися з нею про те, як її прискіпування впливає на нашу роботу. Я була здивована, коли після спілкування вона промовила різким тоном: «Це один бік принципу справи. Однак дозволь нагадати тобі, що я не думаю, що ці принципи є виправданням недбалого та безвідповідального ставлення до свого обов’язку. Це дві різні речі. Не плутай їх». Почуті від неї слова, хоч я нічого й не відповіла, зачепили мене. Я подумала: «Ти ж не хочеш сказати, що я недбало й безвідповідально ставлюся до своїх обов’язків? Ти, вочевидь, присікаєшся й сповільнюєш справу, але водночас дорікаєш мені! Що такого важливого в дрібних проблемах? Вони ніяк не вплинуть на якість відео, і те, що ми вже встигли зробити, досить добре. Ти ж не знаєш, яке в нас навантаження, але присікаєшся до дрібниць, а потім отак кидаєшся на мене. Ти така бундючна!» Після цього я відмовилася взаємодіяти з Дженніфер. Якщо йшлося про проблему, на яку вона звертала увагу, я опиралася, й у вирішенні проблем піддавалася емоціям.
Після цього майже щодва тижні Дженніфер готувала для нас короткий звіт про проблеми в роботі. Одного разу вона навіть надала цей звіт лідерці. Коли я дізналася про це, я розлютилася. Ми припустилися деяких помилок, але з таким великим навантаженням щомісяця, хіба це не нормально, що якісь дрібниці були зроблені неправильно? Невже про це треба було розповідати лідерці? Ти зациклена на дрібницях, твої стандарти занадто високі. Чи ти ставишся до нас, братів і сестер, як до машин? Чи ми не маємо права на помилку? Чим більше я про це думала, тим більше дратувалася. Коли лідерка прийшла поговорити зі мною, я вказала прямо на Дженніфер, сказавши, що та надзвичайно бундючна. Вона не була самосвідомою, а просто вказувала на наші проблеми. Лідерка побачила, що я не при собі, і порадила належним чином ставитися до Дженніфер. Вона сказала мені проаналізувати себе та винести з цього урок. Але я пропустила слова лідерки повз вуха. Я зволікала з вирішенням проблем, на які вказувала Дженніфер, і не докладала жодних зусиль, щоб подумати про те, як уникнути схожих проблем у майбутньому. Чи усвідомлювала ти тоді, що ти не в доброму стані? Я почала дещо підозрювати й звернулася з молитвою до Бога, благаючи Його допомогти мені засвоїти урок та осмислити свою поведінку в цій справі.
Одного разу під час молитви я прочитала певні слова Бога, які допомогли мені дещо усвідомити свій стан. У Божих словах сказано: «Якщо люди люблять сперечатися про правильне й неправильне, це означає намагання прояснити, що є правильним або неправильним у кожній окремій справі, не зупиняючись, доки це питання не буде з’ясоване й не стане зрозумілим, хто був правий, а хто неправий, і вперто зациклюючись на безглуздих речах: та ж який сенс так чинити? Чи правильно в кінцевому підсумку сваритися про правильне й неправильне? (Ні.) У чому тут помилка? Чи існує якийсь зв’язок між цим і практикою істини? (Немає жодного зв’язку.) Чому ви кажете, що немає жодного зв’язку? Сварка про правильне й неправильне – це не дотримання істини-принципів, це не обговорення істини-принципів і не бесіда про істину-принципи; натомість люди завжди говорять про те, хто правий, а хто ні, хто має рацію, а хто помиляється, хто чинить правильно, а хто ні, у кого хороша причина, а в кого ні, хто висловлює вищу доктрину; ось що вони розслідують. Коли Бог проводить людей крізь випробування, вони завжди намагаються сваритися з Богом, вони завжди вигадують ту чи іншу причину. Чи Бог обговорює таке з тобою? Чи Бог запитує, яким є контекст? Чи Бог запитує, якими є твої причини й чинники? Він цього не робить. Бог запитує, чи є в тебе ставлення покори чи опору, коли Він випробовує тебе. Бог запитує, чи ти розумієш істину, чи ти покірний. Бог запитує тільки це, і нічого понад це. Бог не запитує тебе, у чому полягає причина відсутності твоєї покори, Він не дивиться на те, чи в тебе є вагома причина, Він узагалі не бере таке до уваги. Бог дивиться тільки на те, чи ти слухняний. Хай яким є твоє життєве середовище та хай яким є контекст, Бог проникливо спостерігає тільки за тим, чи є у твоєму серці покора, чи є в тебе ставлення покори; Бог не дискутує з тобою про те, що правильно, а що ні, Богу однаково, які в тебе причини, Бога хвилює лише те, чи ти дійсно покірний, – це все, про що Бог тебе просить. Хіба це не істина-принцип? Люди, які люблять сваритися про правильне й неправильне, які люблять вступати в словесні перепалки, – чи є в їхніх серцях істина-принципи? (Ні.) Чому ні? Чи звертали вони коли-небудь хоча б якусь увагу на істину-принципи? Чи прагнули вони коли-небудь до них? Вони коли-небудь шукали їх? Вони ніколи не звертали на них жодної уваги, не прагнули до них і не шукали їх, і ці принципи повністю відсутні в їхніх серцях. Як наслідок, вони можуть жити лише серед людських уявлень; у їхніх серцях тільки й є, що правильне та неправильне, коректне й некоректне, приводи, причини, софістика й аргументи, після яких вони нападають одне на одного, судять і засуджують одне одного. Характер таких людей полягає в тому, що їм подобається сперечатися про те, що правильно, а що ні, судити й засуджувати людей. У таких людей немає любові до істини або її прийняття; вони схильні намагатися сваритися з Богом, навіть судити Бога й кидати Богу виклик. Зрештою, в кінцевому підсумку їх буде покарано» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (15)). Боже одкровення дало мені зрозуміти, що люди, які завжди говорять про правильне й неправильне в певній ситуації, спершу ретельно вивчають її: хто правий, хто ні, на чиєму боці здоровий глузд. Якщо вони можуть говорити про інших, то починають обстоювати власну думку, зосереджують свій погляд на інших, стають непоступливими, виступають проти інших і навіть нападають на них, не шукаючи істини, без осмислення власних проблем. Вони не підкоряються ситуаціям, які готує для них Бог. Я подумала про свою поведінку. Коли Дженніфер вказувала на деякі проблеми в нашій роботі, я розуміла, що ці проблеми існують, але знаходила причини й аргументи на власне виправдання, вважаючи, що наші стандарти роботи вже нормальні, беручи до уваги все навантаження, і що дрібних проблем не уникнути. Я навіть намагалася заперечувати їй за допомогою принципів, щоб вона не вказувала на проблеми; вважала, що її очікування були занадто високими, що проблеми були незначними, і не вплинули б ні на що, навіть якби не були вирішені. Коли Дженніфер закидала мені недбалість і безвідповідальність, я не тільки не приймала цього від Бога, але й стала упередженою щодо неї і думала, що вона присікується. Коли вона говорила суворо, і її слова ранили мою гордість, я називала її зарозумілою й навіть засуджувала перед лідеркою, намагаючись завоювати прихильність лідерки, щоб та побачила її в поганому світлі. Коли лідерка мені допомогла, я відмовилася слухати. Я не прийняла ситуацію від Бога й не аналізувала власні проблеми. Натомість я шукала виправдань і думала над тим, хто правий, а хто ні. Усе, що я проявила, – це запальність без найменшого послуху. Як я могла називати себе вірянкою? Я поводилася, як невіруюча.
Після цього я прочитала ще один уривок зі слова Бога, який допоміг мені глибше зрозуміти Божу волю. У Божих словах сказано: «Будь-яка робота передбачає, зокрема, пошук істини й застосовування її на практиці. І якщо щось стосується істини, то воно стосується й сутності людей та їхнього ставлення. У більшості випадків, коли люди роблять щось безпринципно, це відбувається тому, що вони не розуміють принципів, які за цим стоять. Але люди здебільшого не тільки не розуміють принципів, але й не бажають їх розуміти. Хоча вони можуть трохи знати про них, вони досі не бажають добре виконувати своє завдання; цей стандарт не знаходиться в їхніх серцях, як і ця вимога. Тож їм дуже складно робити щось добре, їм дуже важко робити щось так, щоб це відповідало істині й догоджало Богові. Чи зможуть люди прийнятно виконувати свої обов’язки, залежить від того, чого вони прагнуть, і чи люблять вони позитивне. Якщо людям не подобається позитивне, їм нелегко прийняти істину, що дуже клопітно; навіть якщо вони виконують обов’язок, вони всього лише прислужують. Незалежно від того, чи ти розумієш істину й чи спроможний засвоїти принцип, якщо ти виконуватимеш свій обов’язок сумлінно, то досягнеш принаймні середніх результатів. Тільки це спрацює. Якщо ти тоді зможеш шукати істину й діяти відповідно до принципів істини, то ти зможеш повною мірою чинити так, як просить Бог, і догоджати Богу. Чого просить Бог? (Щоб ми виконували наш обов’язок, вкладаючи все серце й силу.) Як можна розтлумачити фразу “вкладаючи все серце й силу”? Якщо люди присвячують усі свої розумові здібності виконанню свого обов’язку, значить, вони вкладають все своє серце. Якщо вони використовують кожну краплю сили, що в них є, виконуючи свій обов’язок, вони вкладають всю силу. Чи легко вкладати все серце й силу? Цього нелегко досягти без сумління та розсудливості. Якщо в людей немає серця, якщо їм не вистачає розуму й вони не здатні на аналіз, і якщо, стикаючись із проблемою, вони не шукають істину й не мають шляхів або засобів, чи можуть вони тоді вкладати все серце? Однозначно, ні» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Найбільшу вигоду від Божого плану управління отримує людина). Розмірковуючи над словами Бога, я зрозуміла Його волю. Бог не вимагає від людей досягати досконалості у виконанні їхніх обов’язків, але Він спостерігає, чи роблять вони все можливе, і чи намагаються краще виконувати свій обов’язок. Бог перевіряє серця людей. Я проаналізувала своє ставлення до обов’язку в згоді з Божими словами. Я завжди відчувала, що в мене багато роботи, і мені доводилося багато всього враховувати й виконувати, і тому природно, що в роботі виникали незначні проблеми. Іноді, навіть якщо я знала, що цих проблем можна уникнути, я не хотіла докладати зусиль для вдосконалення, а це призводило до того, що проблеми так і не вирішувались. Але насправді Бог не вимагає, щоб я ніколи не помилялася у своїй роботі. Він просто має огиду до мого недбалого й безвідповідального ставлення. Дженніфер звертала мою увагу на проблему, допомагаючи мені вчасно її виправити та належно виконувати свій обов’язок. Щойно я це зрозуміла, мій стан дещо покращився. Після цього я поспілкувалася й обговорила все з іншими та стала думати, як змінитися. Надалі, коли хтось вказував на проблему, я не чинила опору й більше не була недбалою, а вирішувала все разом з усіма.
Я також проаналізувала себе. Чому я так опиралася порадам Дженніфер? Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і краще зрозуміла себе. У Божих словах сказано: «Типове ставлення антихристів до обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати його. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та життю-входженню обраних Богом людей, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людськість? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не прояв того, що вони відчувають відразу до істини? Антихристи відчувають відразу до істини до такої міри – скільки б поганих речей вони не коїли, вони вперто відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це достатньо доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони слуги сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й переривати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. Як наслідок, вони опираються зі ставленням “заперечуй до самої смерті”. Як би люди їх не розвінчували чи не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, така поведінка розвінчує антихристову природу-сутність, яка полягає в тому, що антихристи відчувають відразу до істини та ненавидять її. З іншого боку, ця поведінка показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та безвідповідально. У них немає нітрохи совісті та розуму. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню природу-сутність: вони відчувають відразу й ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, розуму та людськості. Як би завада та лихі вчинки антихристів не шкодили життю-входженню їхніх братів і сестер, антихристи не відчувають жодних докорів і ніколи про це не шкодують. Що це за істоти? Якби вони хоч трохи визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розуму, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людськості. То як ви думаєте, що це за істоти? Антихристи – це дияволи за сутністю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова вказують, що антихристи не приймають істину. Їм зле від істини й вони ненавидять істину через свою природу. Коли з ними розбираються та їх викривають, вони починають вигадувати виправдання і не відчувають каяття, навіть якщо завдають серйозної шкоди роботі. Вони навіть не можуть визнати своїх помилок і є особливо непримиренними. Я замислилася, порівнявши себе зі словами Бога. Очевидно, я недбало виконувала свій обов’язок, було багато недоглядів і проблем, однак я не відчувала ні провини, ні докорів сумління. Коли мене обтинали, розбиралися зі мною й нагадували про це, я цього не сприймала. Я завжди знаходила причини, щоб виправдатися, і не звертала на це уваги. Я не бажала визнавати власні помилки. Я гадала, що визнаючи помилки, я видаватимуся гіршою, завдам шкоди своїй репутації, статусу та іміджу, а інші зневажатимуть мене. Я була геть нерозсудливою. Я виявляла характер нудоти від істини. Інші давали мені поради, щоб допомогти мені зрозуміти, чого мені бракує у виконанні мого обов’язку, щоб я вчасно вирішила проблеми та краще виконувала свій обов’язок. Але я так і не прийняла це від Бога й не проаналізувала себе. Отже, недбалість у виконанні мого обов’язку тривала, і я не виконувала свою роль керівниці, через що інші недбало виконували свої обов’язки й теж припускалися помилок. І тоді я нарешті зрозуміла, що не подолавши цей сатанинський характер нудоти від істини, мені буде важко прийняти істину та поради інших. Якби я так і не покаялася й не подолала цей розбещений характер, проблеми та мої слабкі сторони лише множилися б, і врешті-решт я би вчинила щось лихе, опиралася б Богу, і Він би мене відкинув і вигнав. Я дуже засмутилася, коли це зрозуміла, і покаянно молилася Богу, готова віднині практикувати істину, виконуючи свій обов’язок, а не жити в розбещеності.
Потім я прочитала ще один уривок зі слів Бога, який показав мені шлях, як позбутися характеру нудоти від істини. У Божих словах сказано: «Якщо хтось щось тобі пропонує, коли ти не розумієш істини, і каже тобі, як діяти згідно з істиною, ти повинен спершу прийняти це, дозволити всім про це побесідувати і подивитися, чи є цей шлях правильним, чи ні, і чи відповідає він істині-принципам, чи ні. Якщо ти пересвідчишся, що цей шлях відповідає істині, тоді практикуй так; якщо ти визначиш, що він не відповідає істині, тоді не практикуй так. Усе настільки просто. Коли ти шукаєш істину, ти повинен шукати її в багатьох людей. Якщо хтось має що сказати, вислухай його та постався до всіх його слів серйозно. Не ігноруй цю людину й не стався до неї холодно, адже це стосується питань, які належать до сфери твоїх обов’язків, і ти мусиш ставитися до цього серйозно. Це правильне ставлення і правильний стан. Коли ти перебуваєш у правильному стані, і ти не виявляєш характеру, який відчуває відразу до істини і який ненавидить істину, тоді таке практикування витіснить твій розбещений характер. Це і є практикування істини. Якщо ти так практикуєш істину, які це дасть плоди? (Нас наставлятиме Святий Дух.) Отримання наставництва Святого Духа – це один з аспектів. Іноді справа буде дуже простою і цього можна буде досягти за допомогою твого власного розуму; після того, як інші закінчать висувати свої пропозиції і ти зрозумієш, ти зможеш виправити ситуацію та діяти згідно з принципами. Люди можуть подумати, що це маленька справа, але для Бога це велика справа. Чому Я так кажу? Тому що, коли ти так практикуєш, для Бога ти є людиною, яка здатна практикувати істину, людиною, яка любить істину, і людиною, яка не відчуває відрази до істини, – коли Бог зазирає у твоє серце, Він також бачить твій характер, а це велика справа. Іншими словами, коли ти виконуєш свій обов’язок і дієш у присутності Бога, те, чим ти живеш і що виявляєш, – це все істина-реальності, якими мають володіти люди. Ставлення, думки і стани, якими ти володієш у всьому, що ти робиш, є найважливішими речами для Бога, і саме за ними Бог проникливо спостерігає» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Божі слова вказали шлях практики. Коли брати й сестри дають поради чи вказують на помилки, перш за все я маю ставитися до цього з прийняттям і послухом. Коли я не знаю, як це зробити, я не маю зневажати чи опиратися цьому, але я повинна спочатку прийняти це, а потім шукати спілкування з тим, хто розуміє істину, а тоді практикувати це, щойно я належно зрозумію ці принципи. Це виконання мого обов’язку згідно з Божою волею. Я думала про те, що коли інші помічають і вказують на проблеми чи недоліки в моїй роботі, коли дають мені поради та мають справу зі мною, вони цілковито відповідають за роботу церкви, а не виділяють мене чи не ускладнюють мені життя. Я мушу прийняти це від Бога, бути слухняною та сприйнятливою, аналізуючи свої проблеми, своєчасно змінюючись та вирішуючи їх. Це єдиний спосіб крок за кроком покращувати свою роботу та не перешкоджати роботі церкви через власну розбещеність.
Одного дня Дженніфер надіслала повідомлення, вказавши на деякі проблеми з нашими відео. Коли я його побачила, то на мить відчула спротив. Я вже обговорювала ці речі з іншими. Навіщо вона їх знову згадує? Я хотіла щось сказати на власний захист, але коли перестала думати про це, зрозуміла: якщо вона вказує на це, то все одно мають бути недогляди або недоліки в роботі. Тож я взяла на себе ініціативу запитати Дженніфер про це. Здобувши глибоке розуміння, нарешті я збагнула, що лише обговорювала ці проблеми з братами та сестрами, але опісля не відстежувала їхню роботу вчасно. Я також зрозуміла, що не була проактивною й відповідальною стосовно своєї роботи, а просто пасивно чекала, поки мені вкажуть на проблеми, перш ніж вирішувати їх. Тож я взяла на себе ініціативу запитати інших про проблеми, які все ще існують у наших відео, поспілкувалася та вчасно їх вирішила. Через деякий час стало зрозуміло, що проблем стає все менше, і я відчула спокій і полегшення, виконуючи свій обов’язок. Я також відчула серцем, що тільки завдяки змозі прийняти поради інших, шукати істину та вирішувати свої проблеми я зможу добре виконувати свій обов’язок.
