28. Не дозволяй заздрості заволодіти тобою
Влітку 2017 року я служила керівником у церкві. З огляду на робочі потреби керівниця вищого рівня влаштувала так, щоб сестра Ян Ґуан та сестра Чен Сінь працювали разом зі мною, а мене попросила допомагати їм. Згодом я побачила, що ці дві сестри несуть тягар у виконанні свого обов’язку та швидко прогресують. Мені не потрібно було турбуватися про деякі аспекти – сестри могли самотужки обговорити їх і впоратися з ними належним чином. Спершу я дуже раділа цьому, але згодом це почало залишати в мене неприємний післясмак. Я думала: «Я є керівником, тому, само собою, церковні питання, як великі так і незначні, насправді необхідно спершу обговорювати зі мною. Але зараз ці дві сестри влаштовують певні аспекти, не порадившись зі мною. Вони не сприймають мене серйозно! Якщо так триватиме й далі, то хіба я не буду керівником тільки номінально?»
На одному зібранні диякон поливу згадала Ян Ґуан та Чен Сінь. Вона сказала: «Вони дійсно несуть тягар у виконанні свого обов’язку. Раніше нам завжди не вистачало людей, що виконують роботу поливальників, але відколи вони прибули, не тільки переведення здійснюються швидко, але й робота поливу є досить ефективною…» Після цих слів я вголос подякувала Богові, але в глибині душі мені було не так приємно, і я відчувала, як горить моє обличчя. Я думала: «Схоже, що інші більш високої думки про цих двох сестер, ніж про мене. Я була керівником уже кілька років, а ті сестри виконували відповідну роботу лише кілька днів. Хіба вони кращі за мене?» Я не хотіла миритися із цим, і після тих слів я не чула нічого з того, що говорила диякон поливу. Після зібрання я пошкутильгала додому. Тієї ночі я лежала в ліжку, перевертаючись із одного боку на інший, не маючи сну. Я засмучувалася щоразу, коли думала про слова диякона. Я була керівником багато років, але я навіть не дотягувала до рівня тих двох сестер, які щойно почали підготовку. Що б подумала про мене керівниця вищої ланки, якби дізналася про це? Чи сказала б вона, що я некомпетентна й не підходжу на роль керівника? Інші раніше дивилися на мене з повагою, чи тепер вони подумають, що ті сестри кращі за мене? Чи вони надалі підтримуватимуть їх замість мене? Я почувалася так, ніби Ян Ґуан і Чен Сінь затьмарили мене, і я була сповнена заздрості й обурення щодо них. У моїй голові тоді роїлися всілякі думки, оскільки я боялася, що моє становище було ненадійним. Я подумки підбадьорювала себе, спонукаючи себе працювати сумлінно, прагнути до вдосконалення у всіх наших проєктах і показувати іншим, що я взагалі нічим не поступаюся цим сестрам. Після цього я щодня вставала рано й засиджувалася допізна; я була на вістрі реалізації всіх важливих проєктів і швидко вирішувала будь-які проблеми, що виникали, побоюючись, що ті сестри доберуться до них раніше за мене. Іноді я навіть сподівалася, що їм щось не вдасться й вони зганьблять себе. Одного дня, перевіряючи книги церкви, ми виявили розбіжність у кількості отриманих та пересланих екземплярів. Ті сестри займалися розподілом і отриманням книг, і поки вони з тривогою шукали причину того, що сталося, я не тільки їм не допомагала, я насолоджувалася їхньою бідою, міркуючи: «Я думала, що ви обидві такі здібні, а що ж ви тепер збираєтеся робити?» Докірливим тоном я сказала їм, що проблема, пов’язана з церковними книгами, є серйозною справою. Це викликало в них ще більший стрес і вплинуло на їхній стан. Потайки я була доволі щасливою: «Подивимося, чи керівниця вищої ланки й досі вважатиме, що ви кращі за мене, тепер, коли ви зробили таку велику помилку! Якщо ви залишитеся в такому негативному стані, мені не доведеться більше турбуватися про те, що ви загрожуєте моєму положенню». Тоді я почувалася трохи винуватою й усвідомила, що переступаю межу, але після того більше не розмірковувала про це.
Пізніше Чен Сінь було призначено інший обов’язок, а ми з Ян Ґуан залишилися працювати разом. Одного разу під час робочої дискусії я помітила, що керівниця вищого рівня постійно запитувала думку Ян Ґуан, у той час як я сиділа осторонь, почуваючись приниженою. Я не могла не запитувати себе про те, чи, можливо, керівниця зосередилася на її навчанні, тому що вона була молодшою й мала кращий духовний рівень. Я була такою розчарованою. Раніше керівниця завжди обговорювала різні питання зі мною, але тепер вона була дуже високої думки про Ян Ґуан. Хіба це не вказувало на те, що Ян Ґуан була кращою за мене? Моя заздрість проявлялася знову. У той період я сварила Ян Ґуан щоразу, коли помічала вади в її роботі, а іноді просто неприязно до неї ставилася. Я кидалася головувати на кожному зібранні й вирішувати проблеми інших, не даючи їй можливості спілкуватися. Її стан ставав дедалі гіршим, і вона більше не несла тягаря роботи церкви; вона не виконувала деякі завдання оперативно, і це призвело до того, що робота церкви зазнала певної шкоди. У той час я справді почувалася дещо винуватою. Я відчувала, що в її негативному стані є моя чимала вина, але я не аналізувала себе. У мене не було жодного розуміння свого власного стану, аж доки Бог не почав дисциплінувати мене.
Одного дня я раптово відчула нудоту й у мене розвинулася лихоманка, а потім – кашель. Я думала, що знову загострилася моя астма, але мій кашель продовжував гіршати, і жодні ліки мені не допомагали. Як би я не хотіла, я не могла спілкуватися на зібраннях. Я пішла на прийом до лікаря, і мені сказали, що в мене важка форма бронхоектатичної хвороби й туберкульоз. Лікар сказав, що це дуже серйозне захворювання, й потрібне медикаментозне лікування тривалістю більше року, щоб зробити його контрольованим. Після слів лікаря я просто сиділа там у шоці, почуваючись дуже нещасною. У мене раніше був туберкульоз, і вилікувати його було дуже складно. Як це сталося знову, і чому цього разу це був такий серйозний випадок? Оскільки туберкульоз заразний, я не могла мати жодних контактів із братами й сестрами. Це означало, що я не зможу виконувати свій обов’язок. Протягом усіх років своєї віри я завжди виконувала свій обов’язок. Я навіть поставила свою сім’ю та роботу на другий план, щоб повністю присвятити себе обов’язку. Особливо в той час у церкві було багато роботи, і я була на вістрі всіх її аспектів. Чому я захворіла на таку серйозну хворобу? Якою була Божа воля? Що більше я про це думала, то гірше мені ставало, і я часто ховалася під ковдрою й плакала. Одного разу я зі сльозами на очах молилася Богові: «Боже! Мені так боляче. Я не знаю, як це пережити. Будь ласка, просвіти мене, щоб я зрозуміла Твою волю, щоб я могла винести урок із цієї хвороби».
Одного дня під час своєї духовної посвяти я прочитала ці слова Бога. Бог говорить: «Зазвичай, коли ти стикаєшся із серйозною хворобою чи дивною недугою, яка змушує тебе дуже сильно страждати, це не стається випадково. Чи ти хворий, чи твоє здоров’я в хорошому стані – на це є Божий намір» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога визначальним є здобуття істини). Міркуючи над цим, я усвідомила, що Бог дозволив мені серйозно захворіти не випадково, що на це, безумовно, була Божа воля. Мені довелося серйозно дослідити себе. Я знову й знову молилася й шукала розуміння від Бога. Під час своїх роздумів я раптом збагнула, що моя постійна заздрість до Ян Ґуан та Чен Сінь протягом того часу та моя непохитна боротьба за особисту славу й користь змусили її почуватися скутою, і що це вплинуло на роботу церкви. Коли мені це спало на думку, я почувалася винуватою та сповненою жалю. Я прочитала ось це в Божих словах: «Безжальний рід людський! Уседозволеність і підступність, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й багатство, взаємна різня, – коли ж це скінчиться? Незважаючи на сотні тисяч слів, мовлених Богом, ніхто так і не одумався. Люди діють заради своїх родин, синів і дочок, заради своїх кар’єр, майбутніх перспектив, посади, марнославства й грошей, заради їжі, одягу й плоті. Але чи є хтось, хто чинить справді заради Бога? Навіть із-поміж тих, хто діє заради Бога, мало хто знає Бога. Скільки людей діє всупереч своїм власним інтересам? Скільки не утискають і не проганяють інших, щоб захистити своє власне становище?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Злі неодмінно будуть покарані). «Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це злостивість! Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні бажання, не думаючи про інших або не приділяючи жодної уваги до інтересів Божого дому, мають поганий характер, і Бог не любить їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Те, що Бог відкрив у цих словах, точно описувало мій стан. Відколи я побачила, як ці дві сестри вміло виконують свій обов’язок, швидко прогресують і вирішують деякі питання, не порадившись зі мною, мені стало неприємно, і я думала, що вони мене не поважають. Коли диякон поливу похвалила їх за ефективне виконання їхнього обов’язку, я ще більше відчула, що вони становлять загрозу моєму становищу й перебрали увагу на себе. Щоб довести, що я краща за них, і закріпити своє становище, я випереджала їх у спілкуванні та вирішенні проблем інших на зібраннях і взагалі не давала їм можливості спілкуватися. Коли кількість церковних книг виявилася неправильною, замість того, щоб допомогти їм знайти причину тієї проблеми, я насолоджувалася їхніми стражданнями й робила підступні зауваження, які призвели до того, що вони почали жити з негативною налаштованістю. Я була такою злостивою! Ця думка викликала в мене почуття провини й жалю й зі сльозами на очах я помолилася Богові: «О Боже! Саме завдяки Твоїй благодаті я можу здійснювати нагляд за роботою церкви, але я була такою неслухняною. Я не тільки не виконувала добре свій обов’язок і не відплачувала Тобі за любов, я заздрила тим, у кого більше здібностей, і боролася за особисту славу й вигоду. Моя поведінка була огидною й відразливою для Тебе. Боже, я хочу покаятися й змінитися».
Після цього я прочитала такі слова Бога: «Зіткнувшись із проблемою, деякі люди шукають відповідь у інших, але коли інший говорить згідно з істиною, вони не приймають її, не можуть підкоритися, і в глибині душі думають: “Зазвичай я кращий за нього. Якщо цього разу я прислухаюся до його пропозиції, чи не буде це виглядати так, що він перевершує мене? Ні, я не можу слухати його в цьому питанні. Я просто зроблю по-своєму”. Тоді вони знаходять причину та виправдання, щоб відкинути точку зору іншої людини. Що це за характер, коли людина бачить когось кращого за себе й намагається пригнічувати його, поширюючи про нього чутки або використовуючи ганебні засоби, щоб очорнити його й підірвати його репутацію – навіть повністю розтоптати його, – аби захистити своє власне місце в умах людей? Це не просто гордовитість і марнославство, це характер сатани, це злостивий характер. Те, що така людина може нападати й відштовхувати людей, кращих і сильніших за неї, є підступним і злим. І те, що вона не зупиниться ні перед чим у намаганні понизити інших людей, показує, що в ній багато чого від диявола! Живучи згідно з характером сатани, така людина схильна принижувати інших, намагатися облудно звинуватити їх, ускладнити їм життя. Хіба це не лиходійство? І, живучи так, вона продовжує думати, що з нею все гаразд, що вона – хороша людина, але коли вона бачить когось кращого за себе, вона просто мусить принести йому неприємності, повністю розтоптати його. У чому тут проблема? Хіба люди, здатні робити такі злі вчинки, не безпринципні і свавільні? Такі люди думають тільки про свої власні інтереси, вони зважають тільки на свої власні почуття; і все, чого вони хочуть, – це досягнення своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Їм байдуже, скільки шкоди вони завдають роботі церкви, і вони воліють пожертвувати інтересами Божого дому, щоб захистити свій статус у свідомості людей та власну репутацію. Хіба такі люди не гордовиті й самовдоволені, егоїстичні й мерзенні? Такі люди не тільки гордовиті й самовдоволені, вони також надзвичайно егоїстичні й підлі. Вони взагалі не уважні до Божої волі. Чи є у таких людей хоч якийсь страх перед Богом? У них немає анінайменшого страху Божого. Ось чому вони діють безглуздо й роблять усе, що хочуть, без жодного почуття провини, без жодного трепету, без жодних побоювань або занепокоєння й не замислюючись про наслідки. Таке вони роблять часто, і так вони поводилися завжди. Якою є природа такої поведінки? М’яко кажучи, такі люди надто заздрісні та мають надто сильне прагнення до особистої слави й статусу; вони надто брехливі й віроломні. Жорсткіше кажучи, суть проблеми полягає в тому, що серця таких людей анінайменшою мірою не богобоязливі. Вони не бояться Бога, вони вважають себе надзвичайно важливими, а кожен аспект самих себе – вищим за Бога й істину. У їхніх серцях Бог не гідний згадки й незначний, і Бог взагалі не має жодного статусу в їхніх серцях. Чи можуть ті, у кого в серці немає місця для Бога, і хто не шанує Бога, втілювати істину в життя? Зовсім ні. Отже, коли вони зазвичай веселяться, постійно себе чимось займаючи й витрачаючи досить багато енергії, що вони роблять? Такі люди навіть стверджують, що кинули все, щоб повністю присвятити себе Богові, і багато страждали, але насправді мотив, принцип і мета всіх їхніх дій – заради їхнього власного статусу й престижу, захисту всіх їхніх інтересів. Ви б сказали, що така людина жахлива, чи ні? Що це за люди, які багато років вірять у Бога, але водночас не відчувають страху перед Ним? Хіба вони не гордовиті? Хіба вони – не сатана? А яким об’єктам найбільше бракує страху Божого? Окрім звірів, його бракує нечестивим людям та антихристам, тим, хто одного типу з дияволами й сатаною. Вони взагалі не приймають істину; вони позбавлені страху Божого. Вони здатні на будь-яке зло; вони – вороги Бога й вороги обраних Ним людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Мені здавалося, що Бог знаходився переді мною й судив мене. Я думала, що прослуживши керівником багато років, я маю бути вищою та кращою за інших, тому я заздрила всім, хто був здібнішим за мене, і відкидала їх. Я знала, що ті дві сестри мають духовний рівень, що вони несуть тягар і ефективно виконують свій обов’язок; це було добре для роботи церкви та для входження братів і сестер у життя. Але я ні на що з того не зважала, я переймалася лише власними репутацією та статусом. Я таємно боролася проти сестер, шукаючи вади та помилки в їхній роботі, щоб засмутити та збентежити їх. Це призвело до їхнього поганого стану, й вони більше не несли тягар своїх обов’язків, що також шкодило роботі церкви. Щоб зберегти свій власний статус, заздрячи тим, хто талановитіший за мене, я обмежила цих двох сестер настільки, що вони стали негативно налаштованими. Роблячи це, я порушувала церковну роботу й завдавала шкоди інтересам церкви. У мені не було жодної людської сутності. Я не виявляла нічого, окрім сатанинського характеру. Сатані нестерпно бачити, коли людям ведеться добре, і він відчайдушно хоче, щоб вони стали негативно налаштованими, виродилися та зрадили Бога. Я діяла як поплічниця сатани, порушуючи роботу церкви. Як керівник церкви, я повинна була зважати на Божу волю, розвивати людей і допомагати своїм братам і сестрам виконувати їхні обов’язки. Але натомість я не тільки не змогла розвивати талановитих людей, я ще й заздрила їм і пригнічувала їх. Як такі дії можна було вважати виконанням свого обов’язку? Я тільки творила зло й протистояла Богу.
Одного дня я відкрилася сестрі й поспілкувалася про свій стан заздрісної людини. Вона вислухала, а потім поділилася зі мною прикладом того, як Саул заздрив Давидові. Сестра сказала: «Коли Саул побачив, що Бог використовує Давида для перемоги у війнах і що всі ізраїльтяни підтримують його, він позаздрив Давидові й невпинно намагався його вбити. Зрештою Бог зненавидів Саула, відкинув його й покарав». Після цих слів мене пробрало тремтіння. Я думала про всю свою недавню поведінку. Коли ті дві сестри досягали певних результатів у виконанні своїх обов’язків, я заздрила їм і обмежувала й придушувала їх на кожному кроці. Я не лише завдавала їм неприємностей, а й робила себе ворогом Бога. Хіба я не була такою ж, як Саул? Було доволі страшно бачити цю ситуацію в такому світлі, і я зрозуміла, що це було своєчасне Боже дисциплінування, яке зупиняло мене на шляху моїх злодіянь. Якби я продовжувала так поводитися, наслідки були б немислимими. Пізніше я знову й знову розмірковувала: чому, цілком розуміючи, що Бог не любить заздрість, я не могла втриматися від штовхання інших людей на узбіччя? Я прочитала уривок із Божих слів, у якому говорилося: «Однією з найбільш очевидних характеристик сутності антихриста є те, що він схожий на деспотів, що встановили власну диктатуру: антихристи нікого не слухають, вони дивляться на всіх зневажливо та не зважають на сильні сторони людей, на те, що вони говорять і роблять, на те, які ідеї та думки вони мають, зовсім не прислухаються, так ніби ніхто непридатний працювати з ними або брати участь у будь-чому, що вони роблять. Таким є характер антихриста. Деякі люди кажуть, що це погана людська сутність, але як це може бути банальною поганою людською сутністю? Це повністю сатанинський характер; такий характер є надзвичайно лютим. Чому я кажу, що їхній характер надзвичайно лютий? Антихристи думають про інтереси Божого дому та церкви як про свої власні, як про особисте майно, яким повинні керувати тільки вони, без втручання когось іншого. Єдине, про що вони думають, виконуючи роботу церкви, – це власні інтереси, власний статус та власний імідж. Вони нікому не дозволяють шкодити їхнім інтересам, а тим більше не дозволяють будь-кому, хто володіє духовним рівнем і здатний розповісти про свій досвід і свідчення, загрожувати їхньому статусу й престижу. … Коли хтось виділяється невеликою роботою або коли хтось здатний говорити про справжній досвід і свідчення, щоб приносити користь, повчати і підтримувати обраних, і отримує велику похвалу від усіх, заздрість і ненависть ростуть у серцях антихристів, вони намагаються відчужити таку людину й таємно нашкодити їй. Окрім того, за жодних обставин вони не дозволяють таким людям братися за будь-яку роботу, щоб не дати їм поставити під загрозу їхній статус. … Антихристи думають про себе: “Я нізащо не збираюся миритися з цим. Ти хочеш відігравати роль у моїй царині, конкурувати зі мною. Це неможливо, навіть не думай про це. Ти більш здібний, ніж я, більш красномовний, ніж я, більш освічений, ніж я, і більш популярний, ніж я. Ти хочеш, щоб я працював разом із тобою? Що б я зробив, якби ти присвоїв мої лаври?”. Чи враховують вони інтереси дому Божого? Ні. Про що вони думають? Вони думають лише про те, як зберегти власний статус. Хоча вони знають, що самі не здатні виконувати справжню роботу, вони не виховують і не просувають людей хорошого духовного рівня, які шукають істини; єдині, кого вони просувають, – це люди, які їм лестять, люди, схильні поклонятися іншим, які в глибині душі хвалять їх і захоплюються ними, люди, які є улесливими, які не мають жодного розуміння істини й не здатні до розрізнення» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог відкриває, що антихристи не зважають на роботу церкви, а тільки хочуть монополізувати владу. Вони беруть церкву під свій контроль і не дозволяють нікому іншому втручатися. Вони усувають і пригнічують кожного, хто загрожує їхньому статусу, і завзято працюють над тим, щоб приховати сильні сторони та заслуги інших. Я чинила точнісінько так, як антихрист. Щоб зміцнити свій статус, я продовжувала прагнути до монополії на владу й бути єдиною, хто командує в церкві. Я відстоювала такі ідеї, як «Може бути лише один альфа-самець», і «У всьому світі паную лише я», і я б нікому не дозволила перевершити себе. Я ставилася до тих сестер як до своїх суперниць, хапаючись за можливості накинутися на них, насолоджуючись їхніми помилками. У мене був такий злостивий характер, я йшла шляхом антихриста. Якби я не покаялася й не змінилася, чи не був би в мене такий кінець, як у антихриста? У той момент я зрозуміла, що без Божої дисципліни, а також суду й одкровення Його слів я б ніколи не побачила всю серйозність природи моїх дій. У той час я відчувала багато докорів сумління та провину. Я шкодувала, що раніше не цінувала нагоду виконувати свій обов’язок, і дійсно почувалася в боргу перед Богом.
Після цього я ще прочитала Божі слова. «Будучи церковним лідером, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох послідовників істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть усю роботу, і зрештою всі ви матимете досвідні свідчення, тоді ти – кваліфікований лідер чи працівник. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти пропонуєш свою відданість. … Якщо ти справді здатен приділяти увагу до Божих намірів, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш відданість у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Із Божих слів я дізналася, що керівники та працівники мусять зосереджуватися на виявленні та розвитку талановитих людей. Придушення їх і заздрість їм заради власних інтересів огидні Богу. Я подумала про ті жалі, які в мене були, коли я працювала з тими двома сестрами, і прийняла рішення. Із ким би я не працювала в майбутньому, я ставитиму інтереси церкви на перше місце, я невідкладно рекомендуватиму всіх талановитих людей, яких я виявлятиму, і виконуватиму свої зобов’язання. Пізніше я розкрила й проаналізувала своє розбещення іншим на зібранні, і, працюючи пліч-о-пліч з усіма, я постійно нагадувала собі про необхідність співпрацювати з ними, вчитися на їхніх сильних сторонах і не робити нічого, що могло б перешкодити роботі церкви.
Минув деякий час, я трохи оговталася від своєї хвороби, і церква влаштувала для мене роботу зі створення відеоматеріалів. Незабаром після цього церква попросила мене здійснити технічну підготовку іншої сестри. У неї був хороший рівень, і вона швидко вчилася. Я подумала: «Якщо вона опанує всі ці технічні навички, чи не займе вона моє місце? Чи буде керівниця дивитися на мене зверхньо, якщо побачить, що ця сестра вчиться швидше за мене?» Подумавши про це, я не бажала дуже старанно навчати її. Потім я усвідомила, що перебуваю в неправильному стані, тому поспішила промовити молитву, просячи Бога пильнувати моє серце. Я згадала дещо з Божих слів: «Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Божі слова послужили мені своєчасним нагадуванням, і я зреклася своїх неправильних думок і зробила все від мене залежне, щоб навчити ту сестру. Через кілька днів вона змогла створювати відеоматеріали самостійно. Коли ми працювали разом, наше виконання обов’язків стало дещо продуктивнішим. Переживши це на власному досвіді, я усвідомила, що гармонійна співпраця приносить радість і мир у наші серця. Тільки завдяки гармонійній співпраці ми можемо отримати просвітління й керівництво Святого Духа й досягти хороших результатів у виконанні наших обов’язків. Ця зміна в мені відбулася цілковито завдяки Божим словам. Дяка Богу!
