57. Нарешті я наважилася повідомити про порушення
Коли я служила в якості керівниці, то виключила із церкви одну сестру, яка не заслуговувала на виключення, винісши це несправедливе засудження через брак своєї відповідальності та принциповості у виконанні свого обов’язку. Пізніше цій сестрі дозволили повернутися до церкви, а мене визнали псевдокерівницею й звільнили з посади за невиконання практичної роботи. Церква наказала мені взяти певний час на рефлексію, і я була цілком готова розібратися в собі за допомогою самоаналізу й щирого каяття. На той час я проживала із сестрою Цінь Кень. Одна із церковних керівниць, Лі Цзін, часто заходила до Цінь Кень, щоб розпитати про різні аспекти її обов’язків. Вона також розповідала Цінь Кень про недоліки, які вона помітила в інших братів і сестер, і про те, як вона їх обтинала й розбиралася з ними. Спочатку я не надавала цьому значення, але згодом, коли вона продовжувала регулярно говорити в такому дусі, я почала замислюватися: «Чи не засуджуєш і не принижуєш ти цих людей у них за спиною, щоб похизуватися? Чи справді ти можеш досягти результатів, просто докоряючи братам і сестрам, коли в них виникають проблеми, замість того, щоб, спілкуючись про істину, вирішувати їхні питання?» Я думала про обговорення цієї ситуації з Лі Цзін, але потім мені спало на думку таке: «У мене зараз має бути період роздумів після звільнення – що, коли вона не прийме мого відгуку й скаже, що під час самоаналізу я поводжуся не так, як слід? Якщо вищі керівники подивляться на мій стан і Лі Цзін скаже, що я не змінилася, хто знає, скільки часу мине, поки мені призначать новий обов’язок? Забудь про це, краще не говорити нічого». Але після цього я все одно почувалася ніяково. Це було недбалістю – просто ігнорувати проблему, яку я бачила в Лі Цзін. Пізніше, коли я почула, що Лі Цзін знову судить братів і сестер та зневажливо відгукується про них, виставляючи себе напоказ, я вказала їй на це. Зовні здавалося, що вона прийняла мою критику, але продовжувала діяти так само. Я кілька разів звертала її увагу на це, але вона не змінювала своєї поведінки. Я подумала собі: «Вона начебто визнає свою проблему, але не змінює поведінки. Вона не приймає істину. Можливо, я зможу підійти до неї окремо, проаналізувати її нездатність приймати істину й поспілкуватися з нею про це. Це було б корисно для Лі Цзін». Але потім я подумала: «Я вже кілька разів розмовляла з нею щодо цього. А якщо я знову торкнуся цієї теми, а вона не лише не прийме її, а й засудить мене? Зараз я маю проходити період рефлексії – чи матиму я шанс на порятунок, якщо мене виключать? Забудь про це, краще поводитися добре й мовчати».
Пізніше в мене стали жити дві сестри, Цінь Кень і Ся Юй. Якось уранці я почула, як Лі Цзін вичитує їх за те, що вони надто повільні у виконанні роботи з вичищення в церкві, кажучи, що через це її керівник буде поганої думки про неї. Сестри у відповідь сказали: «Виключення одного із членів церкви – питання дуже серйозне. Ми маємо перевірити й розібратися в усіх аспектах ситуації, перш ніж діяти далі. Якщо ми будемо занадто поспішними, то, найімовірніше, несправедливо засуджуватимемо людей». Але Лі Цзін не погодилася із цим і сказала, що планує засудити сестру Чан Цзін як лиходійку й домогтися її виключення. Насправді Чан Цзін просто мала зарозумілий характер – виконуючи обов’язки диякона з євангелізації, вона не була здатна спілкуватися про істину для розв’язання проблем, постійно докоряла людям і змушувала їх почуватися скутими. Але вона не мала сутності лиходійки й не відповідала умовам для виключення. У той момент Цінь Кень і Ся Юй не погодилися з Лі Цзін і стверджували, що поведінка Чан Цзін не відповідала стандартам для виключення. Вони також зазначили, що Чан Цзін набула певного розуміння своїх минулих переступів завдяки самоаналізу. Однак Лі Цзін не лише проігнорувала їхні аргументи, а навіть дорікнула їм, сказавши, що вони захищають лиходійку, виступаючи проти виключення Чан Цзін і перешкоджаючи роботі з вичищення церкви. Почувши це, я подумала: «Робота з вичищення церкви є надзвичайно важливою й має виконуватися відповідно до принципів. Лі Цзін творить зло, свавільно засуджуючи й виключаючи людину, яка не відповідає вимогам для виключення, лише заради захисту своєї репутації та статусу!» Я думала вказати на це Лі Цзін, але потім вирішила: «Я всього лише приймаю в себе вдома своїх братів і сестер, і мої слова не мають великого значення. Навіть якщо я порушу цю тему, вона може не прийняти моєї критики. Мені краще просто не втручатися». Подумавши так, зрештою я просто промовчала. Після обіду я почула, що Лі Цзін доручила двом сестрам зібрати всю інформацію про Чан Цзін, щоб підготувати її виключення. Сестри знову висловили свої побоювання, що поведінка Чан Цзін не відповідає умовам виключення, і попросили Лі Цзін провести додаткову перевірку. Але Лі Цзін не стала слухати та знову засудила сестер за те, що вони перешкоджали роботі з вичищення й захищали лиходійку. Сказавши це, вона стрімко вибігла з кімнати. Я згадала свою власну історію невиконання обов’язків відповідно до принципів і те, як я несправедливо засудила членкиню церкви, бо не перевірила деталі справи про її виключення. Коли я прийшла вибачитися перед виключеною сестрою, вона сказала мені, що їй було дуже боляче й тяжко від того, що вона не могла брати участі в зібраннях і читати Божі слова. Через це я відчувала неймовірне каяття й провину. Та шкода, яку я завдала цій сестрі та її життю, була непоправною, і все це випробування залишило незмивну пляму на моєму житті як віруючої. Якщо питання про виключення Чан Цзін розглядати відповідно до принципів, то її вчинки не є достатньо серйозними, щоб заслуговувати на виключення. І все ж таки Лі Цзін була сповнена рішучості виключити її, щоб захистити свою репутацію й статус. Це злодіяння! Тієї ночі я крутилася в ліжку, не в силах заснути, і все думала про те, що, коли обидві сестри спілкувалися з Лі Цзін, вона не сприйняла їх і навіть свавільно засудила. Чи не використовувала вона свій статус, щоб пригнічувати та стримувати їх? Я подумала, що мені слід розшукати Лі Цзін і поспілкуватися з нею, щоб захистити роботу церкви. Але потім я згадала, що востаннє, коли я намагалася зробити Лі Цзін зауваження, вона його не прийняла. Що б я робила, якби вона звинуватила мене в перешкоджанні та порушенні роботи з вичищення, коли я знову порушу це питання? Мене вже було звільнено через переступ, і в мене досі був період рефлексії. Що б я робила, якби мене виключили із церкви на підставі цих звинувачень? Коли це спало мені на думку, я почала вагатися.
Після цього я постала перед Богом у прагненні та молитві та прочитала такий уривок із Його слова: «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та захищатимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Його ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Нього? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в найвирішальніші моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Суд Божого слова наповнив мене почуттям приниженості, від сорому я хотіла сховати обличчя. Після звільнення я продовжувала казати, що хочу проаналізувати себе й покаятися, але ніщо в моїй поведінці не свідчило про каяття. Я чудово розуміла, що Лі Цзін іде проти принципів роботи з вичищення, підтримуючи свій статус та репутацію, і що вона зашкодить входженню братів і сестер у життя та роботі церкви. Але я турбувалася, що, якщо я спілкуватимуся з нею про це, вона не сприйме цього, звинуватить мене в перешкоджанні церковній роботі з вичищення та її порушенні й виключить мене. Щоб убезпечити себе, я не наважувалася нічого сказати, хоча бачила проблему дуже чітко. Мені повністю бракувало почуття справедливості. Я зрозуміла, що якщо Лі Цзін справді виключить Чан Цзін, то вона не лише заподіє шкоду Чан Цзін, а й залишить пляму переступу на собі. Я знала, що маю припинити бути чоловіковгодником. Тепер, бачачи, що Лі Цзін іде тим самим шляхом до провалу, яким колись ішла я, я маю вказати їй на проблему й пояснити, наскільки серйозними будуть наслідки її дій. Після цього я зустрілася з Лі Цзін і поділилася з нею своїм досвідом помилкового звинувачення людини через те, що виключення не було здійснене відповідно до принципів. Але Лі Цзін не прийняла моїх слів і навіть сказала, що мені слід просто приймати братів та сестер у себе вдома й не втручатися в роботу з вичищення, оскільки я досі маю період рефлексії після звільнення. Я дещо стривожилася, коли вона це сказала й подумала: «Чи не переходжу я межі дозволеного? Якщо я знову торкнуся цієї теми з нею, то я їй ще більше не сподобаюся? Якщо я справді ображу її, чи не намагатиметься вона ускладнити мені життя? Але суть вчинків Лі Цзін справді серйозна, і продовжувати в тому ж дусі буде дуже небезпечно для неї!» Усвідомлюючи це, я звернулася до Бога, просячи Його дати мені керівництво щодо цього.
За два дні Лі Цзін прийшла до нас додому, відвела мене вбік і запитала, що я думаю про її план звільнити Цінь Кень за те, що вона дозволила емоціям диктувати їй, як виконувати свої обов’язки, і завадила роботі з вичищення. Я сказала: «Цінь Кень несе великий тягар свого обов’язку й розібралася зі справою Чан Цзін відповідно до принципів. Я не бачу, як вона завадила роботі з вичищення». Але Лі Цзін наполягала на тому, що Чан Цзін була лиходійкою та її слід виключити. Вона також стверджувала, що причиною відсутності поступу в роботі з вичищення було те, що Цінь Кень захищала Чан Цзін. Почувши її слова, я була шокована – Цінь Кень діяла відповідно до принципів, заперечуючи проти виключення Чан Цзін. Як Лі Цзін може звільнити її так свавільно? Я поспішно відповіла: «Ми не можемо безпідставно виключати чи звільняти людей, не сприймати серйозно життя наших братів і сестер лише тому, що хочемо захистити власну репутацію й статус! Я маю у своєму послужному списку переступ, бо не виконала свого обов’язку відповідно до принципів – будь ласка, не йди тим самим шляхом до проступку, що і я! Ми маємо виконувати свої обов’язки в суворій відповідності до принципів». Лі Цзін сердито відповіла: «Ну, я вже ухвалила рішення звільнити Цінь Кень, і жодні твої слова не змінять моєї думки». Від сказаного мене охопили злість і безпорадність. Я подумала: «Я не можу дозволити собі образити тебе, тому мені доведеться просто промовчати. У будь-якому разі, я висловила свою думку, і тобі вирішувати, приймеш ти її чи ні». Після цього я просто замовкла. Зрештою, Лі Цзін все-таки звільнила Цінь Кень і перевела мене виконувати обов’язок у віддаленому місці. Вона заявила, що цей крок був зумовлений міркуваннями моєї власної безпеки, – вона сказала, що КПК активізувала кампанію придушення й арештів, і з огляду на те, що я раніше була керівницею й багато знала про церкву, буде краще, якщо я не матиму прямого контакту з братами й сестрами. Вона також сказала мені, що надалі всі листи, які я надсилатиму чи надсилатимуть мені, мають проходити через неї. Перш ніж я встигла щось відповісти, вона обірвала мене, сказавши, що зараз має інші справи й помчала на велосипеді. Я стояла на порозі свого будинку й дивилася, як вона їде, а сльози текли в мене по обличчю. Я подумала: «Отже, тепер ти обмежуєш мене й намагаєшся мене контролювати?». Що більше я думала про це, то більш пригніченою себе почувала. Я згадала поведінку Лі Цзін у той період: коли я щось говорила їй, вона не сприймала цього й навіть погрожувала мені, кажучи, що я маю просто приймати братів і сестер у себе вдома й не переходити межі дозволеного. Потім, боячись, що її лихі вчинки буде викрито, вона відправила мене у віддалене місце й не дозволила мені спілкуватися з іншими братами й сестрами, виправдовуючись тим, що вона лише намагається захистити мене. Вона поводилася дуже підступно й брехливо! Щоб підтримати свій статус і репутацію, придушувала й засуджувала всіх, хто не погоджувався з її наказами, дотримуючись сатанинського правила «Нехай процвітають ті, хто мені підкоряється, а ті, хто мені противиться, гинуть». Чи не поводиться вона, як антихрист? Я знала, що не можу й далі йти на компроміс, що я маю повідомити про Лі Цзін і викрити її лихі вчинки. Проблема полягала в тому, що все написане мною мало проходити через неї. Якщо вона дізнається, що я написала листа, в якому повідомляла про неї, є ймовірність, що вона гнобитиме мене ще більше. Якщо вона висуне проти мене звинувачення й виключить мене із церкви, який тоді я матиму шанс на спасіння? Коли це спало мені на думку, я знову втратила рішучість і відчула неймовірний біль.
Наступні кілька днів у голові мені постійно прокручувалися попередні розмови з Лі Цзін, і я не мала настрою виконувати свій обов’язок. Одного вечора я все ж таки вирішила написати листа, щоб повідомити про Лі Цзін, але, пишучи, почала думати: «Якщо я повідомлю про неї, чи не подумають інші брати й сестри, що я поводжуся не так, як слід поводитися під час періоду рефлексії? Коли Цінь Кень звільнили, я не пригадую, щоб вона повідомляла про Лі Цзін. Якщо доповім про неї, чи виглядатиме це так, ніби я намагаюся виділитися? Спочатку я зробила Лі Цзін кілька зауважень, а тепер повідомляю про неї. Чи не подумає вона, що я просто не можу залишити проблему, яку бачу в ній?». Усвідомивши все це, я видалила листа, але почувалася винною. З огляду на те, як Лі Цзін пригнічувала мене, якщо я не повідомлю про неї, хто знає, кого ще вона гнобитиме в майбутньому. Тієї ночі я майже не спала. Я постала перед Богом у молитві, кажучи: «О Боже, я хочу повідомити про Лі Цзін, але боюся, що вона гнобитиме мене ще більше, коли довідається про це. О Боже, я не знаю, як мені впоратися із цією ситуацією, будь ласка, скеруй мене».
Пізніше я натрапила на такий уривок із Божих слів: «Ти мусиш входити з боку позитиву, бути активним, а не пасивним. Ти мусиш бути непохитним ні перед ким і ні перед чим у будь-якій ситуації, і на тебе не мають впливати нічиї слова. Ти мусиш мати твердий характер; незалежно від того, що кажуть люди, ти мусиш негайно втілювати в життя те, що ти знаєш як істину. Мої слова завжди мають діяти в тобі, незалежно від того, з ким ти стикаєшся; ти мусиш бути здатним твердо стояти у своєму свідченні Мені та уважно ставитися до моїх тягарів. Ти не мусиш сліпо погоджуватися з іншими, не маючи власних ідей; навпаки, ти повинен мати мужність встати та заперечити проти того, що не відповідає істині. Якщо ти чітко знаєш, що щось є хибним, але тобі бракує сміливості викрити це, тоді ти не є людиною, яка практикує правду. Ти хочеш щось сказати, але не наважуєшся прямо заявити про це, тому ходиш манівцями, а потім змінюєш тему; сатана зсередини тебе не пускає, змушуючи говорити без пуття й не даючи тобі продовжувати робити свою справу до кінця. Ти досі носиш страх у своєму серці, і чи не тому це, що твоє серце досі сповнене сатанинських ідей?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 12). Завдяки Божим словам я дізналася, що Бог любить тих, хто захищає роботу церкви. Якщо такі люди бачать щось, що порушує принципи й завдає шкоди інтересам церкви, вони здатні втілити істину в життя, щоб захистити церковну роботу. І навпаки, Богові огидні ті, хто сліпо погоджується з іншими й лише егоїстично та підло діє для захисту власних інтересів. Такі залишаються байдужими, коли бачать, що церковній роботі завдається шкода. Розмірковуючи над своєю поведінкою в той період, я усвідомила, що, хоча й знала, що Лі Цзін не слід безпідставно засуджувати інших за їхньою спиною та хизуватися, я боялася, що, якщо продовжуватиму висловлювати свою думку, то ображу її. Тому задля захисту своїх інтересів я применшила значення цього питання, коли заговорила з нею. Для збереження своєї репутації й статусу Лі Цзін наполягла на визнанні Чан Цзін лиходійкою й виключенні її. Вона звинуватила Цінь Кень і Ся Юй у перешкоджанні роботі з вичищення й звільнила Цінь Кень. Я знала, що така поведінка порушує принципи, що вона творить зло й чинить опір Богові. Але я боялася, що якщо прямо розкрию суть її вчинків, то вона ускладнить мені життя й виключить мене на підставі того, що я перешкоджаю церковній роботі з вичищення й порушую її. Отже я просто дала їй кілька порад і закликала змінити свою поведінку, дозволивши Лі Цзін продовжувати свою кампанію неприхованого лиходійства. Побоюючись, що я повідомлю про її дії, Лі Цзін ізолювала мене й не дозволяла взаємодіяти з іншими братами й сестрами. Я чітко бачила, що вона намагається приховати свої лихі вчинки. Мені слід було виступити з викриттям і повідомити про неї, але я боялася образити її. Мені навіть забракло сміливості написати повідомлення про неї. Я жила ганебним життям, була боягузливою, не наважувалася втілювати істину в життя. Я не думала про церковну роботу й не виявляла жодної турботи про можливу шкоду, завдану життю братів і сестер. Я не мала ані найменшого почуття справедливості й була воістину егоїстичною та огидною!
Продовжуючи пошуки, я натрапила на такі уривки з Божих слів: «Сумління й розважливість мають бути складниками людської сутності особи. Вони одночасно є найістотнішими й найважливішими. Якою є людина, якій бракує сумління і в якої немає розважливості нормальної людської сутності? Загалом, це та людина, якій бракує людської сутності, людина, що має вкрай погану людську сутність. Якщо поглянути на деталі, то які прояви втраченої людської сутності демонструє ця людина? Спробуй проаналізувати, які характеристики притаманні таким людям і які специфічні прояви вони мають. (Вони егоїстичні й низькі.) Егоїстичні й низькі люди недбалі у своїх діях і тримаються осторонь від усього, що не стосується їх особисто. Вони не думають про інтереси Божого дому й неуважні до Божих намірів. Вони не беруть на себе жодної ноші й не мають почуття відповідальності, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків або свідчення про Бога. … Деякі люди не беруть на себе жодної відповідальності, хай би який обов’язок вони виконували. Вони не роблять своєчасних доповідей про виявлені проблеми тим, хто над ними. Коли вони бачать, як люди спричиняють завади й переривання, вони закривають на це очі. Коли вони бачать, як злі люди коять зло, вони не намагаються зупинити їх. Вони взагалі не захищають інтереси дому Божого та нітрохи не зважають на те, чим є їхній обов’язок і їхня відповідальність. Коли такі люди виконують свої обов’язки, вони не виконують жодної реальної роботи й упиваються комфортом; вони безвідмовні люди, вони говорять і діють лише заради власного марнославства, обличчя, статусу й інтересів і готові витрачати якісь зусилля й енергію лише на речі, які приносять їм користь» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що сатанинські отрути містяться в людині. Тож що таке сатанинські отрути? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Через одкровення Божих слів я усвідомила, що жила, ґрунтуючись на сатанинських отрутах, як-от: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Розумні люди вміють себе захистити та думають лише про те, щоб не набути клопоту», «Окружний чиновник не може командувати людьми так, як місцевий» і «Жебракам вибирати не випадає». Я стала неймовірно егоїстичною й брехливою та думала лише про власні інтереси. Я не наважувалася нічого сказати, навіть коли бачила, як псевдокерівниця коїть зло й завдає шкоди церковним інтересам. Я втратила совість і розум як створена Богом істота, я зовсім не втілювала образу справжньої людини. Я згадала, як Лі Цзін виключила Чан Цзін. Я знала, що поведінка Чан Цзін була не настільки жахливою, щоб її виключати, і що вигнання заподіє їй душевних страждань і завдасть величезної шкоди її входженню у життя. Однак, захищаючи свої інтереси, я не запобігла її безпідставному виключенню з боку Лі Цзін. Я була занадто егоїстичною й позбавленою людської сутності! Коли Лі Цзін звільнила Цінь Кень, я боялася, що якщо ображу Лі Цзін, то залишуся без свого обов’язку, тому не наважилася підтримати принципи й зупинити цей лихий вчинок. Я особисто не здійснила цих переступів, але байдуже дивилася, як Лі Цзін коїть зло, і дозволила їй порушувати й знищувати церковну роботу, гнобити й піддавати покаранню моїх сестер. Хіба я не стояла на боці сатани й не допомагала нечестивим здійснювати їхні лихі вчинки? Усвідомивши це, я зненавиділа себе. Притаманний Богу характер є праведним і непорушним. Він зневажає тих, хто живе ганебним життям, дбає лише про себе й не втілює істину в життя. Якщо я так і не втручуся, не викрию лихих вчинків Лі Цзін та дозволю їй надалі вносити розлад і коїти зло в церкві, я прикриватиму її лихі вчинки, Бог зневажатиме мене й відчуватиме до мене огиду. Я натрапила на ще один уривок із Божих слів, у якому мовиться: «У церкві будьте непохитні у своєму свідченні про Мене й обстоюйте істину. Правильне є правильне, а хибне є хибне. Не плутайте чорного з білим. Ви маєте вести війну із сатаною й повністю перемогти його, щоб він ніколи більше не піднявся. Ви повинні віддати все, що маєте, щоб захистити свідчення про Мене. Це мета ваших дій – не забувайте про це» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). Божі слова вказали мені шлях практики. Коли я помічаю те, що не відповідає принципам, я маю відкинути власні інтереси та відстоювати принципи істини й захищати роботу церкви. Це є відповідальністю, яку я маю нести як створена Богом істота, і принципом поведінки для всіх віруючих. Я не можу продовжувати перейматися власними перспективами та долею та жити ганебним життям лише для того, щоб відстоювати свої власні інтереси. Я маю втілювати істину в життя й захищати роботу церкви – я маю виступити з повідомленням та викрити лихі вчинки Лі Цзін.
Після цього я замислилася над тим, чому постійно непокоюся, що повідомлення про Лі Цзін вплине на моє майбутнє та долю. Я усвідомила, що дотримуюся певних хибних уявлень. Я вважала, що оскільки все ще перебуваю в періоді рефлексії після звільнення, то, якщо я порушу питання перед керівником, люди подумають, що я поводжуся не так, як маю поводитися у такий період. Я вважала, що я всього лише господиня, яка приймає сестер, що я не маю відповідного статусу й становища, і мої слова не мають великої ваги, тому я не наважувалася протистояти Лі Цзін, коли бачила, як вона свавільно виключає й звільняє людей. Я вважала, оскільки Лі Цзін є керівницею, якщо я ображу її, вона ускладнить мені життя, і я не зможу виконувати свого обов’язку. Я також вважала, що у разі мого виключення я повністю втрачу будь-який шанс на спасіння. Я помилково думала, що моя доля перебуває в руках Лі Цзін, і те, чи зможу я продовжувати виконувати свій обов’язок й досягти спасіння, залежить тільки від неї. Я не вірила, що в домі Божому правлять Бог та істина. Таке уявлення є богохульством і хибним розумінням Бога. Моя доля перебуває в Божих руках, і жодна людина в ній нічого не вирішує. Тим більше визначати її не може жоден керівник. У минулому владолюбні й деспотичні антихристи коїли зло й викликали розлад у церкві, деякі захоплювали владу над церквою й намагалися створити свої незалежні царства, але врешті-решт усіх їх було виключено. У домі Божому правлять істина й Святий Дух. Жоден лиходій чи антихрист не може утвердитися в церкві, і всіх їх зрештою викриває й виганяє Бог. Навіть якби я зазнала гонінь, покарання чи навіть виключення за викриття псевдокерівника й повідомлення про нього, це було б лише тимчасовим явищем і не означало б, що я ніколи не досягну спасіння. Будучи членом церкви, незалежно від того, який обов’язок я виконувала, чи вчиняла я переступи, чи було мене звільнено в минулому, якщо я бачила, як псевдокерівник чи антихрист коїть зло, порушує церковну роботу чи гнобить обраних Богом людей, я мусила виступити з повідомленням і викрити таку поведінку. Такими є моя відповідальність й обов’язок.
Коли я розмірковувала над тим, що написати у своєму повідомленні, я зіткнулася із Ся Юй. Зі сльозами на очах вона розповіла мені, що зробила кілька зауважень Лі Цзін після того, як побачила, що та не змогла слідувати принципам у церковній роботі з вичищення. Вона сказала, що Лі Цзін не прийняла її поради й звільнила її. Сумна розповідь Ся Юй ще чіткіше показала мені, що, коли псевдокерівники й антихристи мають владу в церкві, це не лише шкодить братам і сестрам, а й призводить до порушень та розладів у церковній роботі. Якщо я не викрию Лі Цзін і не повідомлю про неї якомога швидше, це лише ще більше зашкодить роботі церкви. Я вирішила написати листа з викриттям лихих вчинків Лі Цзін того ж таки вечора й попросити деяких братів і сестер передати його керівникам вищого рівня. На моє здивування, повернувшись додому, я знайшла повідомлення від керівників вищого рівня із запрошенням зустрітися з ними. Я зрозуміла, що Бог відкриває переді мною шлях. Коли ми зустрілися, я розказала їм про всі лихі вчинки Лі Цзін. Керівники розповіли, що нещодавно отримали кілька повідомлень про Лі Цзін, і після вивчення й перевірки звинувачень вони терміново розберуться із цим питанням відповідно до принципів. Почувши це, я відчула себе щасливою від того, що нарешті змогла втілити у життя частку істини та що моє серце нарешті звільнилося від гніту.
За кілька днів я отримала повідомлення від керівників вищого рівня про те, що в результаті розслідування було встановлено, що Лі Цзін є псевдокерівницею, яка йде шляхом антихриста. Природа цієї справи була дуже серйозною, тому керівники почали з її звільнення. Якщо вона не покається, з нею розберуться як з антихристом. Почувши це, я справді переконалася, що в домі Божому правлять Христос й істина. Жодна людина не має вирішального голосу в справах церкви, і жоден лиходій не може втриматися в домі Божому. Я також усвідомила, що лише втілюючи істину в життя та захищаючи роботу церкви, ми відповідаємо Божій волі. Дякувати Богу!
