58. Втеча з лігва демонів
Того дня, коли мене заарештували, я була на зібранні з двома сестрами – раптом до приміщення ввірвалося понад 20 поліцейських. Вони кричали на нас: «Нікому не рухатися, сидіти на підлозі!» Потім вони сфотографували нас трьох, після чого почали перевертати весь будинок догори дном, як зграя бандитів. Один із поліцейських знайшов у моїй сумочці квитанцію на 200 000 юанів церковних коштів. Я страшенно злякалася й подумала: «Тепер, коли вони знайшли цю квитанцію, вони обов’язково запитають мене про місцезнаходження церковних коштів». Я стала поспішно молитися Богу, просячи Його допомогти мені не зрадити Його, як Юда, і дати мені змогу бути непохитною у свідченні про Нього. Потім поліцейський запитав мене: «Це твоя сумка?» Коли я не відповіла, він сильно вдарив мене в обличчя й кілька разів стусонув ногою. Після цього поліцейські силоміць затягли нас до своєї патрульної машини.
Після приїзду до бюро громадської безпеки нас розділили й повели на допит. Капітан бригади національної безпеки запитав мене, наскільки високу посаду я обіймаю в керівництві церкви та з ким я зазвичай зустрічаюся. Коли я не відповіла, він узяв книжку й кілька разів ударив мене нею в обличчя й по голові – моє обличчя охопив пекучий біль. Я подумала: «Яким тортурам вони мене піддадуть, щоб отримати від мене ці 200 000 юанів? Чи зможу я витримати їх? А якщо зламаюся і зраджу Бога, як Юда?» Коли це спало мені на думку, я одразу стривожилася й благала Бога дати мені віру й силу. Потім я згадала Божі слова, у яких сказано: «Ті, хто при владі, можуть здаватися порочними ззовні, але не бійтеся, бо це тому, що у вас мало віри. Поки ваша віра зростатиме, нічого не буде надто складним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 75). «Правильно, – подумала я. – Хай які злісні є ці поліцейські, усі вони в руках Божих. Без Божого дозволу вони не можуть і пальцем мене зачепити. Я маю вірити в Бога й віддати себе в Його руки. Попри ставлення до мене поліції я маю покладатися на Бога й бути непохитною у своєму свідченні про Нього». Я гнівно запитала їх: «На якій підставі ви заарештували й побили нас? Який закон ми порушили?» Інший поліцейський зі злістю відповів: «Ти все ще заперечуєш свою провину? Віра у Всемогутнього Бога – це виступ проти закону, партії та нашої держави!» Я у відповідь сказала: «У своїй вірі ми лише збираємося разом і читаємо Божі слова. Ми ніколи не беремо участі в політиці, то як же ми можемо діяти проти партії й держави? Ви свідомо порушуєте закон, коли безпідставно заарештовуєте й б’єте нас». Поліцейський так розлютився, що явно збирався вдарити мене, але в цей момент прийшов інший співробітник поліції й сказав їм іти вечеряти й відновити допит пізніше того самого вечора.
Увечері мене відвезли до готелю й з тортурами допитували про те, хто зберігає 200 000 юанів церковних коштів та де вони знаходяться. Коли я відмовилася відповідати, один із офіцерів так сильно вдарив мене в обличчя, що в очах мені замиготіли зірки, а щоки запалали від болю. Капітан бригади національної безпеки спробував залякати мене, сказавши: «Лише кілька днів тому ми заарештували кількох ваших вищих керівників. Ми стежимо за тобою вже досить давно й знаємо, що ти є керівником. Тобі краще співпрацювати з нами, а інакше ми заб’ємо тебе до смерті!» Я проігнорувала його й просто продовжувала молитися Богові у своєму серці, просячи Його дати мені мужність і мудрість не боятися сатани. Після цього інший офіцер натягнуто посміхнувся й сказав: «Усе, що тобі потрібно зробити, – це розповісти нам, що знаєш, а потім можеш іти додому. Дитина в тебе ще дуже мала, про твоїх батьків подбати нікому. Як їм жити, якщо тебе не буде поруч? Просто розкажи нам, що знаєш, зараз або підеш до в’язниці!» Почувши це, я задумалася: «Моїм батькам уже за сімдесят, а дочка ще дуже маленька. Хто піклуватиметься про них, якщо мене засудять до в’язниці?» Коли я подумала про це, то не змогла втримати сліз. І тут я згадала Божі слова, які промовляють: «У будь-який час Мої люди мають остерігатися хитрих підступів сатани, охороняючи для Мене браму Мого дому… щоб не втрапити до пастки сатани, бо тоді шкодувати буде вже запізно» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 3). Божі слова нагадали мені, що сатана просто намагається використати мою турботу про членів сім’ї, щоб схилити мене до зради Бога. Мені не можна було потрапити в його пастку. Я пригадала інший уривок із Божих слів, у якому мовиться: «Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не довіряєш Мені? Чи ти боїшся, що Мої влаштування щодо тебе будуть неналежні? Чому твоя плотська сім’я й твої близькі завжди в тебе на думці? Чи займаю Я певне місце у твоєму серці?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 59). Справді, долі моєї доньки й батьків перебувають у Божих руках, і Він розпоряджається й влаштовує їх, тож про що ж мені турбуватися? Я маю ввірити їх Богові й не зраджувати своїх братів і сестер через турботу про сім’ю. Я мовчки присягнулася: «Навіть якщо мені доведеться сидіти у в’язниці до кінця своїх днів, я ніколи не запродам своїх братів і сестер і не зраджу Бога!» У цей момент увійшов ще один поліцейський і сказав, що спочатку потрібно допитати двох інших сестер, після чого вони перейшли до сусідньої кімнати, залишивши тільки двох поліцейських охороняти мене. Незабаром я почула безнастанні моторошні крики сестер. Я розлютилася: як віряни й послідовники Бога ми йшли правильним шляхом і не порушували жодних законів, і попри це КПК заарештувала нас і жорстоко поводилася з нами! Я згадала Божі слова, у яких сказано: «Протягом тисячоліть це була земля бруду. Вона нестерпно брудна, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, будучи нещадними й порочними, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля суворо охороняється. Хто може побачити світ поза небом? … Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). КПК – це диявол, який ненавидить Бога й чинить опір Йому. Втілення Бога й спасіння людства – воістину радісна подія, але КПК не дає Богу прийти на землю. Вони не дозволяють нам вірити в Бога, слідувати за Богом і йти правильним шляхом. Вони люто переслідують Христа й жорстоко розправляються з послідовниками Бога. Вони прагнуть викорінити всіх нас, знищити нас і перешкодити Божій роботі, щоб досягти вічного панування й задовольнити свої дикі амбіції щодо контролю над людством; вони справді ворожі. Я ненавиділа КПК, цього старого демона, усім серцем, і що більше вони переслідували мене, то більше я бажала слідувати за Богом. І байдуже, скільки мені доведеться страждати, – я була готова непохитно стояти у своєму свідченні про Бога, щоб принизити сатану.
Пізніше, відразу після четвертої години ранку, охоронці вляглися на свої ліжка й поснули. Я мала неймовірне бажання вибігти звідти й втекти, але також хвилювалася, що якщо мені це не вдасться й мене повернуть назад, то поліція застосує до мене ще жорстокіші тортури. Я гарячково молилася Богу: «О Боже! Якщо Ти відкрив для мене цей вихід, будь ласка, наповни мене вірою, мужністю й мудрістю, які мені потрібні, щоб вибратися із цього лев’ячого лігва». Скінчивши молитву, я згадала Божі слова, у яких мовиться: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Божі слова надали мені сили: Бог всемогутній і панує над усім сущим. Сатана теж підвладний Богові. Я подумала про те, що коли Мойсей виводив ізраїльтян із Єгипту й опинився затиснутий між колісницями, що переслідували їх позаду, і Червоним морем перед ними, Мойсей нагально закликав до Бога Єгови, і Бог відкрив їм шлях, розділивши води Червоного моря й відкривши смугу сухої землі посередині. Після того, як ізраїльтяни пройшли через Червоне море, Бог одразу ж закрив шлях через великі води, і вони поглинули єгиптян, що переслідували їх. Усвідомивши, що все є підвладним Божому володарюванню, я відчула менше страху й набула мужності та віри для втечі. Я тихо відчинила двері та обережно зачинила їх за собою, а потім повільно спустилася на перший поверх, тримаючи в руках капці. На рецепції нікого не було, але коли я підійшла до входу в будівлю, то побачила, що його замкнено. Я подумала: «Тепер мені не вдасться втекти. Краще повернутися. Якщо поліція дізнається, що я зробила, вони обов’язково мене сильно поб’ють». Я неймовірно нервувалася, серце виривалося в мене з грудей. Але, на мій подив, повертаючись через другий сходовий майданчик, я раптом помітила, що там є запасний вихід. Я повільно підійшла до нього, щоб подивитися, але й ці двері були замкнені – ще одне розчарування. Я подумала: «О Боже! Я не намагатимуся втекти, якщо Ти не дозволиш. Я готова підкоритися Твоїм улаштуванням і розпорядженням. Якщо я справді маю Твій дозвіл, то, будь ласка, відкрий мені шлях». Я обережно потягнула за замок, і, на моє здивування, він одразу ж відкрився! Я дуже зраділа й вибігла через задні двері так швидко, як тільки могла. Я бігла щосили й після виснажливого шляху нарешті дісталася до будинку своєї тітки, що був приблизно за чотири кілометри від цього місця.
Щойно я присіла в помешканні тітки, як раптом почула пронизливе виття поліцейських сирен, що долинало з вулиці, – такі сирени вони вмикали, коли переслідували серйозних злочинців. При самій тільки думці про люті обличчя поліцейських і їхні численні методи тортур мене охопила паніка й страх, що вони можуть схопити мене в будь-який момент. І тут Божі слова знову підбадьорили мене: «Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він – ваша сила підтримки і Він – ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Божі слова миттєво додали мені сміливості й віри. Коли за мною стоїть Бог, чого боятися? Хіба Бог уже не допоміг мені вибратися з лев’ячого лігва? Мені потрібно вірити в Бога й повністю віддати себе в Його руки. Те, скільки я страждатиму, вже було визначено Богом, і якщо мене знову заарештують, то тільки з Його дозволу. Ця думка додала мені трохи спокою, але потім я згадала, що тітчині син і невістка заперечували проти її віри в Бога й навіть не раз хотіли доправити її до поліцейського відділку. Я не мала певності в тому, що вони зроблять, якщо дізнаються, що мене розшукує КПК, тож потрібно було якомога швидше йти звідти.
Щоб мене не впізнали, я коротко обстригла волосся й переодяглася. Потім, на третій ранок перебування в тітки, близько 4-ї години ранку я вислизнула з дому й проїхала 20 кілометрів на велосипеді глухими стежками до будинку сестри Дун Ень. Я згадала, що домовилася розмовляти з кількома сестрами щодня близько опівдня, але вони не знали, що мене заарештували, і що поліція має мій телефон – якби вони зателефонували мені, за ними стежили б й зрештою заарештували б. Тому я купила нову телефонну картку й зателефонувала, щоб сказати їм негайно вимкнути свої телефони. На жаль, поліція вже відстежувала їхні дзвінки, і щойно я зв’язалася з ними, поліцейські одразу ж визначили моє місцезнаходження. Кілька днів по тому, приблизно о сьомій годині вечора, КПК мобілізувала великі сили поліції, що складалися зі співробітників бюро громадської безпеки, озброєної поліції та поліцейського спецназу, щоб знайти й заарештувати мене в селі Дун Ень. Щойно чоловік Дун Ень дізнався про це, він поспішив сказати мені, що поліція оточила село й, найімовірніше, вони хочуть схопити саме мене. У цей момент серце від переляку почало вириватися мені з грудей, і я поспіхом побігла вниз по сходах, навіть не перевзувшись. Коли я спустилася на перший поверх, мене одразу ж зустріла сестра Лю Ї, яка теж жила в тому самому селі. Вона схопила мене за руку, і ми вдвох вибігли з дому на соєве поле за п’ятдесят метрів від будинку. Не встигли ми присісти на полі, як до будинку Дун Ень увірвалася група із семи чи восьми поліцейських – вони почали обшукувати всі приміщення з ліхтариками. Не знайшовши мене після півгодинного обшуку, вони забрали чоловіка Дун Ень. Ми з Лю Ї ховалися на соєвому полі до 11-ї вечора, після чого вона вирішила повернутися в будинок Дун Ень і подивитися, що там відбувається, вважаючи, що поліція вже пішла. Її довго не було, і я страшенно переживала за неї, але не наважувалася на ризиковані вчинки. Раптом біля будинку зупинилася поліцейська машина, і вже за кілька секунд мені довелося безпомічно спостерігати, як Лю Ї саджають до патрульної машини. Я не могла стримати сліз і ненавиділа себе за те, що дозволила Лю Ї повернутися до будинку, але все, що я могла тоді зробити, – це мовчки молитися за неї.
У той момент я не наважилася піти додому до інших братів і сестер і не знала, куди мені тікати, тому я просто безцільно втікала на південь. Але сільські собаки не переставали з гавкотом переслідувати мене. Я боялася, що поліцейські, почувши їх, кинуться на пошуки, тому швидко сховалася на кукурудзяному полі. Незабаром після цього я почула, як поблизу заревіли двигуни скутерів, і перелякалася мало не до смерті. Я подумала: «Я ніяк не зможу втекти, коли мене шукає стільки поліцейських. Вони знають, що я керівниця, і вони мають ту квитанцію – якщо вони спіймають мене знову, то, певна річ, уб’ють. Невже це моя доля – бути вбитою КПК в такому молодому віці?» Усвідомивши це, я трохи зажурилася, але тут же згадала, що в Божих словах сказано: «Хто з усього людства не отримує турботи в очах Всемогутнього? Хто не живе в межах того, що напередвизначив Всемогутній? Хіба життя та смерть людини відбуваються за її власним вибором? Хіба розпоряджається людина своєю долею?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 11). Моя доля справді в руках Бога, і Він ухвалює остаточне рішення щодо того, житиму я чи помру. Якщо Бог не дозволив, щоб мене заарештувала й замучила до смерті КПК, то поліція, безумовно, не зможе позбавити мене життя. Коли сатана напав на Йова й спокушав його, він не мав Божого дозволу вбити Йова, тож він міг лише завдати шкоди його тілу, але не міг позбавити його життя. Я згадала ще один уривок із Божих слів, в якому мовиться: «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Божі слова наповнили мене вірою. Я знала, що маю віддати себе в руки Бога й підкоритися Його устроям і розпорядженням. Навіть якщо в мене залишався всього один подих, я мала залишатися вірною Богові й ніколи не зраджувати Його. Я подумала про Петра, який, переживши всілякі гоніння й труднощі, був готовий до розп’яття донизу головою, щоб свідчити про свою любов до Бога. Упродовж століть незліченні святі жертвували своїм життям заради поширення Євангелія, несучи непохитне й повноголосне свідчення про Бога, щоб перемогти й осоромити сатану. Зазнати цих гонінь і поневірянь і мати можливість свідчити про Бога було, насправді, благословенням. Усвідомивши це, я знову відчула мужність і помолилася Богові, присягнувшись Йому, що свідчитиму про Нього перед сатаною, навіть якщо для цього доведеться поставити на карту власне життя. Після молитви я почала менше панікувати й стала думати про те, як я можу покластися на Бога у своїй втечі. Я знала, що не можу йти головною дорогою, тому обійшла її колом до лісу на околиці села й пробиралася через нього, іноді пробігаючи вздовж берега річки. З Божим захистом мені зрештою вдалося вибратися із села неушкодженою.
Коли я вийшла з лісу, була вже глибока ніч; я не була впевнена, куди мені йти, тож вирішила попрямувати до будинку своєї сестри, розташованого приблизно за 10 кілометрів. Я почула, як головною дорогою їдуть скутери, і зрозуміла, що поліція все ще намагається оточити мене й перекрити мені шлях, тож я побігла босоніж вузькими стежками серед глушини. Приблизно через два чи три кілометри я минула кілька рисових полів і порізала ногу об плитку, але часу звертати увагу на біль не було – я бігла вперед так швидко, як тільки могла. Зрештою я вийшла на гравійну дорогу, яка була єдиним шляхом, що вів до будинку сестри. Гравій вдавлювався в поріз на нозі, завдаючи мені гострого болю, але я мусила просто зціпити зуби, оскільки не наважувалася зупинитися. Коли я вже збиралася пройти повз насосну підстанцію, я почула позаду себе звук скутера, що наближався, і поспішно пірнула в кущі на узбіччі. Скутер зупинився біля насосної, і поліцейський запитав старого чоловіка, який працював там сторожем, чи не проходила тут якась жінка. Старий відповів, що нічого не бачив. Я подумала собі: «Я не можу й далі йти цією гравійною дорогою. Я маю повернутися на рисові поля або ґрунтові дороги; можливо, так мені вдасться уникнути поліції». Пройшовши ще з пів кілометра, я побачила, що поступово наближається світанок, і вирішила, що поліція, напевно, припинила пошуки, і мені можна повернутися на головну дорогу. Але на свій подив я раптом побачила капітана бригади національної безпеки і двох поліцейських усього за кілька кроків від себе: один сидів на скутері, інший стояв поруч зі скутером, а третій сидів навпочіпки на землі. Я так злякалася, що думала, що серце вистрибне в мене з грудей. Я подумала: «Тепер мені кінець, тепер я ніяк не зможу втекти. Я бігла всю ніч, але мені так і не вдалося вирватися з їхніх лап». Я поспішила помолитися Богу: «О Боже! Усе перебуває під Твоїм контролем. Якщо Ти дозволиш, щоб мене заарештувала поліція, я готова підкоритися й дозволити всьому йти за Твоїм улаштуванням». Після молитви я відчула себе трохи спокійніше і, пригладивши волосся, постояла кілька секунд на місці, а потім зробила крок уперед. Якби вони хотіли заарештувати мене, то легко могли б зробити це просто зараз, але, на моє здивування, вони залишилися на місці, нерухомі, неначе трійко дерев’яних різьблених фігур. Здавалося, вони не впізнали мене, тому що я обрізала волосся й переодяглася та виглядала зовсім інакше, ніж коли вони мене арештували. Бачачи, що вони ніяк не реагують на мене, я почувалася трохи сміливіше й впевненіше та пішла далі вперед. Проходячи повз них, я нервово стримувала дихання; здавалося, що все навколо завмерло. Я побачила невелику стежку, що вела на схід, і повільно пішла до неї, але троє поліцейських так і не зрушили з місця. Я знову відчула всемогутнє володарювання Бога. Коли я відійшла від них приблизно на 10 метрів, то почула, як капітан крикнув іззаду: «Сяо Кан, Сяо Кан, це ти, Сяо Кан?» Напевно, він кричав так чотири чи п’ять разів. Коли я почула, як він вигукує моє ім’я, серце в мене забилося в грудях, і я вкрилася холодним потом. Найбільше на світі мені хотілося зірватися з місця в шаленому ривку, але ноги не слухалися мозку. Мені спало на думку, що якщо я побіжу, то вони зрозуміють, що це я, і кинуться за мною в погоню. Я поспішила помолитися Богу, просячи Його зберегти мені спокій і не дати запанікувати. Після молитви я відчула себе трохи спокійніше, і хоч як поліцейські кликали мене, я просто ігнорувала їх і продовжувала йти далі. Ніхто з поліцейських не погнався за мною. Ось так, під Божим захистом, я втекла просто в них із-під носа.
Ця неймовірно ризикована втеча змусила мене пригадати уривок із Божих слів: «Незважаючи на те, наскільки “безмірно сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні його можливості в розбещенні й спокушуванні людей, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки різноманітними є форми його існування, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, установити закони або правила існування усього сущого або правити чи володарювати над будь-яким об’єктом, живим чи неживим. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або речі, яка була породжена ним або існує завдяки йому; немає жодної особи або речі під його володарюванням чи управлінням. Навпаки, він не тільки мусить існувати під пануванням Бога, але й мусить також слухатися всіх Божих команд та наказів. Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана й до мурах на землі не може лізти, не кажучи вже про людство, створене Богом» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Я побачила, що Бог є всемогутнім, володарює над усім сущим і має найвищу й остаточну владу. Саме Бог засліпив поліцейських, дозволивши мені прослизнути непоміченою. Згадуючи ці два випадки переслідування й арешту з боку КПК, я зрозуміла, що немає такого місця, куди б не простягалася Божа сила. Коли мене заарештували, Бог відкрив для мене вихід, дозволивши безперешкодно втекти. Поліція організувала потужну операцію, щоб знайти й заарештувати мене, – вони оточили будинок і село, у якому я жила, але їм так і не вдалося мене спіймати. Тоді вони спробували переслідувати мене й схопити на дорозі, але чомусь не впізнали мене, коли я пройшла повз них. Що більше я думала про це, то більше відчувала, що Бог справді всемогутній і, хоч як жорстоко діє сатана, він не зможе й пальцем торкнутися мене без Божого дозволу.
Пізніше брати й сестри розповіли мені, що КПК розклеїла по всьому повіту оголошення про розшук із моєю фотографією й написом «Злісна порушниця громадського порядку». Поліцейські також ходили міськими автобусами з моєю фотографією й запитували, чи знає хтось про моє місцезнаходження. Оскільки поліція все ще розшукувала мене, я не могла виходити на вулицю, щоб виконувати свої обов’язки, і змушена була переховуватися в помешканні однієї сім’ї, яка мене прийняла, і я постійно перебувала в напрузі. Після цього я не виходила на вулицю понад рік і почувалася дуже пригніченою й засмученою. Часом мені здавалося, що вірити в Бога в країні великого червоного дракона занадто важко й боляче. Я натрапила на уривок із Божих слів, у якому сказано: «Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Я зрозуміла, що Бог не навмисно змушує людей страждати, радше Він використовує несприятливі обставини, спричинені арештами та переслідуваннями вірян із боку КПК, щоб удосконалити віру та любов людей і створити групу переможців.
Коли я озираюся назад на весь цей досвід – від арешту до втечі й до сьогоднішнього дня – то розумію, що мені довелося пережити чимало труднощів, але вони дали мені змогу ясно усвідомити демонічну сутність протистояння КПК Богові. КПК більше не має змоги обманювати мене, і я повністю зреклася її. Водночас я на власному досвіді переконалася, що Бог був зі мною на кожному кроці, допомагав мені щоразу, коли я цього потребувала, і знову й знову відкривав для мене шлях. Божі слова давали мені віру й сили, і раз по раз виводили мене з лев’ячого лігва. Я побачила всемогутнє Боже володарювання, і це зміцнило мою віру в Бога. Що більше я думаю про це, то краще розумію, що я дуже багато чого здобула завдяки цим труднощам і гонінням. З огляду на це я зовсім не страждаю, а радше відчуваю, що Бог виявив до мене милість і благоволив мені, дозволивши на власному досвіді пізнати Його роботу через цю тяжку ситуацію. Хай як КПК полює на мене й переслідує мене, я й далі прагнутиму істини, виконуватиму свій обов’язок і віддячуватиму за Божу любов!
