76. Ніч жорстоких тортур
Одного вечора в квітні 2006 року я ходив поширювати Євангеліє Царства Всемогутнього Бога серед групи християн, але вони не прийняли його й навіть побили мене. О 8-й годині наступного ранку до мене на роботу прийшли двоє поліцейських у цивільному й змусили мене відвезти їх туди, де я на той час жив. Я зрозумів, що ті християни, найімовірніше, донесли на мене. Мені було тривожно й страшно, бо я знав, що якщо поліцейські знайдуть книги Божих слів, які я зберігав у своїй квартирі, вони неодмінно заарештують мене. Я невпинно молився Богу: «О Боже, якщо вони дійсно заарештують мене сьогодні, то це буде з Твого дозволу. Я готовий віддати себе в Твої руки. Прошу, захисти мене, дай мені силу й віру та направ мене, щоб я був непохитним у своєму свідченні». Приїхавши до мене додому, вони почали порпатися у всіх моїх особистих речах, не надавши мені жодних своїх посвідчувальних документів, і зрештою знайшли один примірник книжки «Слово являється у плоті», одне Євангеліє та один CD-плеєр. Після цього вони відвезли мене до повітового бюро громадської безпеки.
Співробітник поліції запитав мене: «Ти віруючий у Всемогутнього Бога? Скільки людей ти завербував у свою віру? Хто ваш керівник?» Я відповів: «Так, я вірю у Всемогутнього Бога, але ми практикуємо віру й ділимося Євангелієм із власної ініціативи. Ми не маємо керівників». Це так розлютило його, що він сильно вдарив мене ногою в живіт, від чого я оступився на кілька кроків назад. Я знав, що, швидше за все, мені не вдасться уникнути тортур і мук після арешту – такий день обов’язково настає для тих із нас, хто живе в Китаї як вірянин і послідовник Бога. Я мав покластися на Бога, щоб пройти через це випробування – я не міг схилити коліна перед сатаною. Поліцейський зі злістю допитував мене, кажучи: «Коли ти приєднався до церкви? Хто дав тобі ці книги? Де він живе?» Коли я не відповів, він завів мені руки за спину й прикував кайданками до металевого стільця. У цей момент увійшов начальник бюро громадської безпеки, директор Ван, і закричав: «Якого дідька ви робите? Негайно зніміть із нього кайданки!» Потім, посміхаючись, він підійшов до мене, поплескав по плечу й вдавано щирим тоном сказав: «Мій давній друже, я бажаю тобі тільки найкращого. Я знаю, що робота дається тобі нелегко. Якщо ти розповіси нам усе, що знаєш про Церкву Всемогутнього Бога, то отримаєш у винагороду кілька тисяч юанів». Я зрозумів, що це підступ сатани: поліцейський намагався за грошову винагороду схилити мене видати інформацію про церкву, зрадити Бога та запродати своїх братів і сестер. Я подумав собі: «Навіть якщо ви запропонуєте мені гору золота, я все одно не відступлюся. Я ніколи не зраджу інтересів церкви». Бачачи, що мене його пропозиція не переконала, він додав: «Якщо ти просто розповіси мені все, що знаєш, то зможеш навіть отримати частину наших прибутків у майбутньому». Він викликав у мене страшенну огиду, і я просто не звертав уваги на його слова. Коли він зрозумів, що я не збираюся нічого говорити, він одразу набув зловісного вигляду. Насупившись, суворим тоном він сказав: «Цей не знає, що для нього добре. Робіть із ним усе, що потрібно», а потім прожогом вискочив із кімнати. Один із поліцейських пригрозив мені, сказавши: «Якщо ти чесно не розповіси нам, що тобі відомо, це для тебе добром не закінчиться». Сказавши це, він сильно вдарив мене по обличчю, звалив на підлогу, потім завів мені руки за спину й пристебнув наручниками до металевого стільця. Мені стало трохи страшно, коли я подумав про те, які тортури можуть на мене чекати, і я мовчки помолився Богу: «О Боже, тільки від Тебе залежить, чи загину я сьогодні від рук поліції. Будь ласка, наповни мене вірою й силою – допоможи мені не видати своїх братів і сестер та не зрадити Тебе». Закінчивши молитву, я раптом згадав історію Даниїла. Даниїла кинули до лев’ячого лігва, але він мав віру, молився й покладався на Бога, тож Бог закрив левам пащі, щоб вони не змогли заподіяти йому шкоди. Я знав, що мені теж необхідно вірити в Бога й бути непохитним у своєму свідченні про Нього, хай як катуватиме мене поліція.
Після цього вони знову ставили мені ті самі запитання, але я, як і раніше, не відповідав; тоді вони витягли мене на подвір’я, поклали переді мною п’ять чи шість книг Божих слів і повісили мені на шию плакат із написом «член культу». Вони сфотографували мене, після чого зняли відбитки пальців і привели до таємної кімнати тортур. Щойно ввійшовши туди, я відчув, що кров у мене холоне в жилах, – кімнату було напхано всілякими пристосуваннями для тортур. Тут була висока стійка зі звареної сталі, «стілець тигра» й ножні кайдани, а також понад десяток великих і маленьких ящиків, наповнених усілякими іншими тортурними пристосуваннями. На стіні висіли шкіряні батоги, бакелітові прути, затискачі та безліч інших дрібних пристосувань для тортур, яких я ніколи раніше не бачив. У цій кімнаті було, напевно, більше сотні пристосувань для тортур. Я одразу відчув, як у мене волосся стало дибки, а ноги обм’якли. Я подумав собі: «Вони б не привели мене сюди, якби не збиралися катувати. Хто знає, чи вдасться мені вибратися звідси живим. Можливо, якщо я просто викажу якусь несуттєву інформацію, вони мене відпустять, і мені не доведеться тут мучитися. Якщо ж я нічого їм не скажу, вони, певна річ, піддадуть мене жорстоким тортурам». У цей момент я раптом пригадав історію про трьох друзів Даниїла – їх кинули у вогняну піч, бо вони не поклонилися золотому ідолу, сказавши, що краще померти, ніж зрадити Бога. Бог захистив усіх трьох, і ніхто з них не отримав навіть найменшого опіку. Це нагадало мені про всемогутнє Боже володарювання; моя віра в Нього оновилася. Я знав, що моя доля, – і життя, і смерть, – перебуває в руках Божих. Хоч би як вони мене катували, я мав покладатися на Бога й бути непохитним у своєму свідченні про Нього. Після цього ввійшли двоє молодих поліцейських і підігнали сталеву стійку під мій зріст, підвісивши мої руки до горизонтальної поперечини так, що, коли я стояв навшпиньки, ноги ледь торкалися підлоги. Один із поліцейських злісно прогарчав: «Ми витратили цілий день на те, щоб змусити тебе говорити, тепер прийшов час змусити тебе страждати!» Мої руки й кисті тримали вагу всього мого тіла. Усе моє тіло відчувало неймовірний дискомфорт. Через деякий час руки й кисті стали боліти дедалі сильніше, ніби їх повільно відривали. Було так боляче, що я закричав. Я не їв цілий день і відчував запаморочення й нудоту. Це було справді більше, ніж я міг стерпіти. Посеред цих страждань я раптом згадав Божі слова: «Можливо, всі ви пам’ятаєте ці слова: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Усі ви вже чули ці слова, але жоден із вас не розумів їхнього справжнього смислу. Сьогодні ви глибоко усвідомлюєте їхнє справжнє значення. Ці слова Бог в останні дні справдить у тих людях, кого жорстоко переслідував великий червоний дракон у землі, де він лежить, згорнувшись. Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога, унаслідок чого ці слова справджуються у вас, у цій групі людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Через Божі слова я усвідомив, що Він використовує великого червоного дракона для вдосконалення Свого обраного народу. Мене катували, щоб удосконалити мою віру, – ці тортури мали особливий сенс, – тож я мав перестати бути таким негативно налаштованим і слабким. Тоді я так помолився до Бога: «О Боже! Хай як вони мене катуватимуть, хай як я страждатиму, я ніколи не продам своїх братів і сестер і не зраджу Тебе!» Після цього мене залишили висіти там близько двох годин.
Трохи пізніше 8-ї години вечора до кімнати зайшли четверо молодиків у лижних масках, і один із них зі злісним глузуванням сказав: «Так-так, то як у нас справи? Тобі зручно?» Сказавши це, він узяв зі стіни шкіряного батога й почав бити мене ним по руках. З кожним ударом здавалося, що плоть із силою відривають від кісток – було нестерпно боляче. Він відшмагав мене щонайменше п’ятдесят чи шістдесят разів, а коли стомився, його змінив інший. На той час я трохи непокоївся, що якщо вони шмагатимуть мене так сильно й мої руки скалічаться, то я не зможу жити нормальним життям, тож я молився Богу: «О Боже, я віддаю все в Твої руки. Стану я калікою чи ні – я підкоряюся Твоїм улаштуванням і розпорядженням». Тільки після того, як вони стомилися від усіх цих тортур, мене спустили з диби. Усе моє тіло обм’якло, і я відразу впав на підлогу. Але вони ще не закінчили зі мною – після цього вони прив’язали мене до «стільця тигра» й продовжили допит. Один із поліцейських прогарчав: «Не розраховуй вийти звідси живим, якщо не скажеш нам правди! Просто чесно розкажи нам те, що знаєш, і ми тебе відпустимо. КПК відчуває до вас непримиренну ворожість, вважає вас, віруючих, своїми заклятими ворогами. Вони хочуть знищити вас та всіх вас повбивати. Це політика КПК – вони можуть позбавляти життя вас, віруючих у Всемогутнього Бога, без найменшої відповідальності!» Я непохитно відповів: «Нічого я не знаю. Мені нічого вам сказати». Бачачи, що я й досі не бажаю співпрацювати, вони відстебнули мене від «стільця тигра» й змусили лягти на підлогу. Потім кожен із них взяв по чорному бакелітовому пруту завдовжки 30 дюймів і завширшки 3–4 дюйми, наповненому сталевими кульками, і, стоячи по обидва боки від мене, почали жорстоко бити мене цими прутами по всьому тілу. Моє тіло здригалося від кожного удару цих прутів. Я корчився від болю, кричав від неймовірного страждання. Мені було тяжко дихати; немає слів, щоб описати, наскільки мені було боляче. Найбільше вони били мене по сідницях – це тривало й тривало, і мені здавалося, що вони вибивають із мене кишки. Відчуваючи нестерпний біль, я розлючено закричав: «Ви намагаєтеся забити мене до смерті! Ви хочете позбавити мене життя! Чому ви не ловите справжніх убивць і паліїв? Які закони я порушив, чим заслужив таку жорстокість? Ви взагалі люди?» Почувши це, один із поліцейських розлютився ще більше й почав бити мене так сильно, що його бакелітовий прут розламався надвоє і сталеві кульки розсипалися по підлозі. Усі поліцейські вибухнули какофонією сміху. Потім один із поліцейських крізь зціплені зуби сказав мені: «Ти не порушив жодних законів? КПК не допускає існування жодного релігійного переконання. Китайський народ має вірити тільки в Комуністичну партію. Ви – вороги КПК, і вони знищать вас, уб’ють і повністю викорінять!» Коли він це сказав, вони взяли два довгих батоги з одного з ящиків і сказали: «Усе ще не хочеш казати нам те, що ми хочемо почути? Тоді спробуємо інший смак – подивимося, як тобі сподобається цей!» Потім вони наказали мені встати, і двоє з них з несамовитою люттю почали шмагати мене, завдаючи нестерпного болю. Коли вони стомилися від ударів, на їхнє місце прийшли двоє інших поліцейських і продовжили побиття, змінюючи один одного щонайменше чотири рази, причому кожне побиття тривало щонайменше 30 хвилин. Наприкінці я просто впав паралізований на підлогу, але вони одразу ж підняли мене й продовжили допит. Я нічого не говорив, тому вони продовжували бити мене батогами й стусати ногами. У мене було відчуття, що вони переламали мені ноги, з лівого вуха текла кров. Я став почуватися ослабленим і подумав: «Якщо я нічого їм не скажу, вони продовжуватимуть застосовувати різні види тортур, щоб мучити мене. Вони можуть навіть замучити мене до смерті. Але якщо я скажу їм щось, я стану Юдою, і обітниця, яку я дав перед Богом, перетвориться на обман. Це завдасть болю Богові і, що ще гірше, викличе Його люту ненависть». У своїх думках я метався туди-сюди: казати мені щось чи ні? І тут я згадав про розп’яття Господа Ісуса й пригадав Божі слова: «По дорозі в Єрусалим Ісус перебував в агонії, ніби ніж прокручувався у Його серці, але Він не мав жодного наміру відмовитися від Свого слова. Завжди існувала могутня сила, яка змушувала Його рухатися туди, де Він буде розіп’ятий. Зрештою, Він був прибитий до хреста й став подобою гріховної плоті, завершивши роботу спокути людства. Він звільнився від кайданів смерті й аду. Перед Ним смерть, пекло та ад втратили свою силу та були переможені Ним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів). Щоб спокутувати все людство, Господь Ісус був готовий піти на розп’яття, зазнати принижень і мук і віддати Своє життя. Божа любов до людства є дуже великою! Пам’ятаючи про це, я відчув глибоку наснагу й дав мовчазну обіцянку: «Я не стану Юдою й не зраджу Бога, навіть якщо це означає бути замученим до смерті!» Після цього вони продовжували погрожувати мені, кажучи: «Якщо ти не скажеш нам те, що ми хочемо знати, ми заб’ємо тебе до смерті та відправимо в крематорій, де тебе спалять на попіл. Або так, або ми відправимо твоє тіло на цегельний завод, де тебе розмелють на порошок і зроблять із нього цеглу». У той момент мені було страшно, але я знав, що не в їхній владі говорити, чи переживу я їхні побої. Усе було в руках Божих, і я був готовий підкоритися Його улаштуванням і розпорядженням. У цей момент мені раптом спало на думку, що церковні книги досі перебувають у мене, і ніхто з моїх братів і сестер не знає, що мене заарештовано. Якби ці книги потрапили до рук поліції, це було б величезною втратою для церкви. Я почав панікувати, тож звернувся з молитвою до Бога: «Моє власне життя не має значення, але як хранитель книг церкви я маю подбати про те, щоб ці книги залишалися в безпеці. Але я не знаю, чи вийду звідси живим. Я передаю всі ці турботи в Твої руки й прошу Тебе відкрити мені шлях». Після завершення молитви сталося дещо дивовижне: я більше не відчував болю від побиття. Я знав, що Бог допомагає полегшити мої страждання, і сповнився неймовірною вдячністю до Нього. Коли поліцейські побачили, що я лежу нерухомо й перестав кричати, вони поспішили припинити побиття. Один із них провів пальцем у мене під носом і нервово сказав: «Він у поганому стані. Заберіть його звідси – ми будемо в справжній халепі, якщо він помре під час нашої вахти». Я знав, що Бог відкрив для мене шлях і стежить за мною, інакше я б точно помер тут.
Після цього двоє поліцейських витягли мене й кинули в полі, залишивши там. Я нерухомо лежав на землі. Було, напевно, близько другої години ночі. У той час у мене в голові була тільки одна думка: я мав повідомити своїм братам і сестрам, що книги треба встигнути перенести до світанку, щоб вони не потрапили до рук поліції. Я спробував встати, але був занадто сильно поранений. Я докладав останніх краплин своїх сил, але встати так і не міг. Мене охопило жахливе занепокоєння й паніка, тому я поспішно помолився Богу, просячи в Нього сил. Після молитви я згадав уривок із Божих слів: «Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він – ваша сила підтримки і Він – ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Божі слова дали мені віру. Ще через 30 хвилин я знову спробував встати, і після чотирьох чи п’яти спроб це мені нарешті вдалося. Сонце ще не зійшло, і на дорогах було абсолютно темно. Терплячи нестерпний біль, я крок за кроком чвалав до будинку брата Чена Ї. Прийшовши туди, я відразу ж розповів йому, що сталося, і попросив негайно розпорядитися, щоб брати й сестри переховали книги Божих слів. Повідомивши йому про це, я, кульгаючи, повернувся до своєї квартири. Було близько третьої години ночі. Увімкнувши світло, я виявив, що все в повному безладі. Що сталося з моїм будинком? Мої ковдри, подушки, матрац і одяг були безладно розкидані по підлозі. Уся квартира була перевернута догори дном. Оглянувши свої ушкодження, я побачив, що сильно понівечений: плоть на моїх ногах прилипла зсередини до штанів, а близько 4 дюймів прямої кишки випали і, схоже, некротизувалися. Я відчував страшенний біль, мені було тяжко дихати – я справді відчував, що перебуваю на останньому подиху. Мої травми були вкрай важкими – я не міг рухатися й навіть не міг ковтнути води. Я подумав собі: «Чи зможу я вижити після всіх цих травм? Навіть якщо виживу, чи стану я калікою? Чи зможу я надалі самостійно жити? Моя дружина й діти обмануті брехнею КПК і налаштовані проти моєї віри. Якщо я стану інвалідом, вони не піклуватимуться про мене…» Що більше я думав, то гірше почувався, тому звернувся з молитвою до Бога. Під час молитви я згадав Божі слова: «З усього в усесвіті, немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Справді, моя доля перебувала в руках Божих. Бог вирішував, житиму я чи помру, стану інвалідом чи ні. Я знав, що маю віддати себе в руки Божі й дозволити Йому розпоряджатися всіма влаштуваннями. Навіть якщо я стану інвалідом, я не покорюся. Навіть якщо дружина й діти не піклуватимуться про мене, я знаю, що Бог зі мною, а мої брати й сестри подбають про мене, тож я все одно залишуся живим. Розуміючи це, я вже не почувався таким змученим і стражденним.
Брат Юй Чжицзянь з’явився у мене вдома о 4-й годині ранку. Увійшовши, він виявив, що я лежу на ліжку, не в силах поворухнутися; він відкинув ковдру й побачив, що мої штани вкриті кривавими плямами, нижні кінцівки всіяні глибокими ранами й зяючими розривами плоті, а пряма кишка й шматки плоті прилипли до штанів. Побачивши це, він розридався і, плачучи, приніс миску з гарячою водою. Розрізавши штани й приклавши теплий компрес, він повільно відділяв тканину від моєї плоті, шматок за шматком. Шкіра у мене під колінами являла собою безладне місиво відкритих ран, таких глибоких, що оголилася кістка. Досі я не можу змусити себе згадувати це випробування. Я мав дуже серйозні ушкодження, але не наважився піти до лікарні, побоюючись, що поліція знайде мене й заарештує, коли я зареєструюся за своїм посвідченням особи. Цим би я також наразив на небезпеку своїх братів і сестер. У той час я зовсім не міг дбати про себе, і Чжицзянь, ризикуючи бути заарештованим, щодня приходив і доглядав за мною. Він був новачком у вірі, і я турбувався, що він злякається й ослабне, побачивши, як сильно мене побили. Я сказав йому: «Пройти через це випробування було для мене благом – це дало мені змогу побачити сатану таким, яким він є насправді». На моє здивування, Чжицзянь сказав: «Не хвилюйся за мене. Тепер я сам переконався, що КПК – це демон, який чинить опір Богові й несе жорстокість людству. Ми маємо свідчити про Бога». Протягом того тижня я щодня промивав частину прямої кишки, що випала, солоною водою й приймав народні ліки. Нарешті, десь на восьмий день після арешту, випадіння загоїлось. Через два тижні я знову зміг ходити.
Після цього поліція приходила до мене з виснажливими допитами кожні 15 днів. Щоразу вони засипали мене питаннями про церкву: чи підтримую я зв’язок з іншими її членами. Вони навіть погрожували мені: «Якщо ти не зізнаєшся, ми ніколи не закриємо твоєї справи!» Я подумав собі: «Я вже бачу вас усіх такими, якими ви є насправді. Хоч як ви будете примушувати й погрожувати, я ніколи не поступлюся. Забудьте про спроби змусити мене зрадити Бога!» За два роки, що минули з моменту арешту в 2006 році до 2008 року, поліція приходила допитувати мене щонайменше 25 разів. Оскільки вони постійно стежили за мною, я не наважувався зустрічатися з братами та сестрами, боячись накликати на них неприємності, тому я був змушений повернутися до будинку своєї сім’ї в селі.
Пізніше пряма кишка й спина повністю загоїлися, але я продовжував відчувати наслідки отриманих травм на ногах. Я досі відчуваю сильний біль і слабкість у правій нозі, а в похмуру чи дощову погоду я починаю кульгати. Найгірше залишкові явища тортур позначилися на моїй шкірі. Струпи від ран зійшли, залишивши почорнілі знебарвлені плями, і все моє тіло вкрите непривабливими ямами, щільними ґулями з маленькими білими наривами, які шалено сверблять. Коли я миюся або мені стає дуже спекотно, це свербіння від наривів стає гіршим, ніж сіль на відкритій рані. Свербіння таке сильне, що я ледве можу його терпіти – інколи мені доводиться терти вражені ділянки галькою з річкового берега або за допомогою ножа спускати гній, і тільки тоді я відчуваю полегшення. Я страждаю від цього болю вдень і вночі вже понад 15 років. За цей час я ходив до кількох лікарів традиційної китайської медицини в приватних клініках, витратив 10 500 юанів на оплату медичних послуг, але так і не відчув жодного покращення. Терплячи неймовірний фізичний біль, не маючи змоги зв’язатися з братами й сестрами та жити нормальним церковним життям, я відчував глибокі муки й часто молився до Бога зі сльозами на очах, просячи Його залишатися поруч зі мною й дати мені віру та силу. Якби я не мав Божого захисту й керівництва в ті темні дні, мені б ніколи не вдалося пережити все це.
Минуло вже 15 років відтоді, як мене заарештували, і, аналізуючи ці події, я розумію, що, хоча я справді певним чином постраждав, я також побачив великого червоного дракона таким, яким він є насправді, і дійсно розпізнав його демонічну сутність. Мені пригадуються Божі слова, в яких сказано: «Тисячі років ненависті зосереджені в серці, тисячоліття гріховності викарбувані на серці – як це могло б не викликати огиду? Помстіться за Бога, повністю знищіть Його ворога, не дозволяйте йому більше лютувати й не дозволяйте йому правити як тирану! Час настав: людина вже давно зібрала всі свої сили і присвячуватиме всю кров свого серця й платитиме за це всю ціну, щоб зірвати огидне лице цього диявола й дозволити людям, які були засліплені та зазнали всіляких страждань і труднощів, піднятися зі свого болю й повстати проти цього злого старого диявола» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Розмірковуючи над Божими словами, я ще ясніше побачив, якою жорстокою й лютою є КПК. КПК стверджує, що поважає свободу віросповідання, але потайки безпричинно заарештовує й переслідує християн, прагнучи остаточно зупинити Божу роботу зі спасіння людства й перетворити Китай на атеїстичну країну. Це бісівська зграя, яка ненавидить істину й противиться Богові. Я виразно побачив потворне обличчя КПК і повністю її відкинув та відрікся від неї. Через цей досвід я також усвідомив, що Бог завжди піклується про мене й захищає мене. Щоразу, коли я відчував біль або слабкість, Божі слова наставляли й спрямовували мене, давали мені силу й віру. На власному досвіді я переконався в істинності любові Бога до людства, у Його дивовижності й всемогутності. Це глибоко зміцнило мою віру в Бога. Хай яким тяжким у мене буде шлях попереду і яких страждань доведеться зазнати тілу, я слідуватиму за Богом аж до самого кінця!
