72. Шлях до Царства Небесного
Коли йдеться про те, як дістатися Царства Небесного, чимало людей думає: «Оскільки ми віримо в Господа й гріхи наші прощені, то коли Господь прийде, Він одразу ж візьме нас до Свого Царства». Є й такі, хто вважає, що тільки святі можуть побачити Господа, вони думають: «Ми все ще не можемо постійно не грішити – ми не скинули кайданів гріха, то чи можемо ми насправді потрапити до Царства Небесного?» Хтось на це запитання відповість: «Незважаючи на нашу гріховність, Господь Ісус є для нас вічною жертвою за гріх, тож Він пробачатиме нас, якщо ми сповідуватимемо Йому наші гріхи. Тоді Він не дивитиметься на нас як на грішників, і ми зможемо ввійти до Його Царства». Але я так не думаю, тому що в Біблії сказано: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (До Євреїв 10:26). Це доводить, що жертва за гріх має межу. Ті, хто знає істинний шлях, але все одно грішить, не отримають Божого спасіння. То як же нам можна ввійти до Царства Небесного? Я ніколи не могла зрозуміти цього – і тільки коли я прочитала слова Всемогутнього Бога, то знайшла шлях очищення й входження до Божого Царства.
Я народилася в християнській сім’ї і з раннього віку відвідувала богослужіння разом із батьками. Я також брала активну участь у церковних справах. Ставши дорослою, я почала ще більш ревно присвячувати себе Господові повністю. Часом я супроводжувала пастиря на молитовні зібрання за містом. Але, незважаючи на весь мій ентузіазм, я не отримувала жодного задоволення від богослужінь. Проповіді пастиря завжди були присвячені одним і тим самим старим темам. Жодного нового просвітління вони не давали. І особисто мені часто не вдавалося жити за настановами Господа. Я постійно потрапляла до замкненого кола гріха й сповіді. Наприклад, коли я бачила, що мама дарує моїм братам і сестрам подарунки чи гроші, але рідко дарує щось мені, я ревнувала, сердилася й скаржилася на неї. У церковному служінні щоразу, коли пастир давав мені завдання, я думала, що він, напевно, благоволить до мене й дивиться на мене прихильно. Я сповнювалася гордощів і навіть дивилася зверхньо на інших працівників. У Писанні сказано: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (До Євреїв 12:14). Але все одно я була сповнена ревнощів, ненависті й презирства. Я не могла вжитися зі своєю сім’єю, а тим більше любити інших, як саму себе, і досягати гармонії з усіма людьми. Господь святий; невже така людина, як я, може отримати Його схвалення й увійти до Його Царства? Це дійсно викликало в мене замішання, тому я звернулася по допомогу до пастиря та інших членів церкви. Та пастир лише сказав: «Ми віруючі, і наші гріхи прощені. Жертва Господа Ісуса за гріх діє вічно. Тому якщо ми будемо молитися й сповідатися Господу, Він беззастережно пробачить нас за всі наші гріхи, скоєні в минулому і в майбутньому. Тоді Господь вважатиме нас безгрішними, і ми будемо допущені до Його Царства. Ми маємо вірити в Господа». Однак слова пастиря не усунули моєї непевності. Господь прощає наші гріхи, то чому ж у Біблії також сказано: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (До Євреїв 10:26)? Це доводить, що Господь не буде вічно прощати наші гріхи без жодних умов. Я не знайшла жодної ясності й могла лише втішати себе, думаючи: «Господня любов безмірна й нескінченна, тож, можливо, пастир має рацію. Поки я молюся й сповідаюся, Господь не покладатиме на мене ці гріхи, і коли Він прийде, то піднесе мене до Царства Небесного». Після цього я просто продовжувала читати Біблію й відвідувати богослужіння, сподіваючись, що потраплю до Господнього Царства, коли Він прийде.
Згодом в інтернеті я познайомилася з двома сестрами. Ми часто розмовляли, надихаючи й мотивуючи одна одну в нашій вірі та ділячись своїми думками. Одного разу одна із сестер запитала мене: «На що ти найбільше сподіваєшся як віруюча?» Без жодних вагань я відповіла: «Звісно ж, потрапити до Божого Царства!» Тоді сестра запитала: «А ти знаєш, які люди можуть потрапити до Божого Царства?» Коли вона це запитала, я подумала: «Це саме те, що мене бентежило. Пастир і члени церкви в один голос кажуть, що, повіривши в Господа й хрестившись в ім’я Його, ми отримуємо прощення наших гріхів і можемо ввійти до Царства Небесного. Чи означає це запитання, що вона має якусь іншу точку зору?» Тоді сестра відповіла: «Раніше я гадала, що в нашій вірі, доки ми приймаємо Господнє ім’я, молимося та сповідуємося в ім’я Його, Господь пробачатиме наші гріхи. Потім, коли Він прийде, Він піднесе нас до Царства Небесного. Проте пізніше я зрозуміла, що навіть якщо наші гріхи прощені вірою в Господа, ми все одно схильні до гріха й до опору Йому. Наприклад, Господь вимагає, щоб ми любили інших, як самих себе, виявляли терпіння й були сіллю та світлом на славу Його, але ми постійно вплутуємося в дріб’язкові суперечки. Ми докоряємо Господові й зраджуємо Його, коли настають лиха й випробування. Ми працюємо й повністю присвячуємо себе тільки для того, щоб отримати благословення й увійти до Його Царства. Це – намагання укласти угоду з Господом. Таке життя навіть близько не відповідає волі Господа. У Писанні ясно сказано: “Отже, будьте святі, бо Я святий” (Левит 11:45). “Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік” (Івана 8:34–35). Бог є святим і праведним, і Царство Небесне перебуває під Його владою. Це свята земля. Бог не дозволить нечистим осквернити Його святу землю. Ті, хто постійно грішить, чинить опір і повстає проти Господа, як і раніше, є рабами гріха й абсолютно не можуть потрапити до Божого Царства». Вислухавши спілкування сестри, я сказала: «Ти маєш рацію. У нашій вірі ми часто обманюємо й грішимо та не можемо звільнитися від гріха. Я пережила це дуже глибоко. Мене це завжди дуже бентежило. Чи справді ми можемо ввійти до Божого Царства в такий спосіб? Я зверталася за порадою до свого пастиря та інших членів церкви, але так і не отримала задовільної відповіді. Завдяки твоєму спілкуванню я нарешті починаю набувати певного розуміння. Ті, хто постійно грішить і не був очищений, не можуть увійти до Божого Царства. Але я, як і раніше, не розумію, чому ми продовжуємо грішити, якщо Господь простив нас як віруючих?»
У відповідь на моє запитання сестра прочитала кілька уривків зі слів Всемогутнього Бога: «Хоча людину було викуплено, а її гріхи прощено, це можна розглядати тільки як те, що Бог не пам’ятає про переступи людини й не ставиться до людини відповідно до її переступів. Однак, людина живе в плоті, не бувши звільненою від гріха, і може тільки продовжувати грішити, нескінченно виявляючи свої сатанинські розбещені характери. Це життя, яке проживає людина, нескінченний цикл гріхів і отримання прощення. Більшість людей грішить вдень і сповідається ввечері. Тож, навіть якщо жертва за гріх назавжди залишиться дієвою для людини, вона не може спасти людину від гріха. Тільки половину роботи спасіння було завершено, бо в людини досі розбещені характери. … Людині нелегко усвідомити свої гріхи, і в неї немає способу розпізнати свою власну глибоко вкорінену природу. Цього результату можна досягти тільки через суд слова. Тільки так можна поступово змінити людину з цього моменту й надалі» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Таїнство втілення (4)). «Хоч Ісус прийшов між людей і зробив багато роботи, Він лише завершив роботу відкуплення всього людства та послужив жертвою за гріх людей; але Він не позбавив людину всього її розбещеного характеру. Щоб уповні спасти людину з-під упливу сатани, потрібно було не лише, щоб Ісус став жертвою за гріх та взяв на себе людські гріхи, а й щоб Бог виконав іще більшу роботу, аби вповні позбавити людину її характеру, розбещеного сатаною. Тож після того, як людині були прощені її гріхи, Бог повернувся у плоті, аби ввести людину в новий період, і почав роботу кари та суду. Ця робота привела людину у вищий світ. Усі ті, хто скориться Його пануванню, насолодяться вищою істиною та отримають більші благословення. Вони справді житимуть у світлі та здобудуть істину, шлях і життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Передмова). Після читання слова Божого вона поділилася зі мною спілкуванням: «У період Благодаті Господь Ісус здійснив тільки роботу спокути, але не роботу очищення й перетворення людства. Усі ми знаємо, що наприкінці старозавітного періоду Закону людям загрожувала страта за недотримання Закону. Тоді Бог особисто став плоттю й був розіп’ятий як жертва за гріх людства, спокутувавши його гріхи. Поки люди сповідувалися й каялися перед Господом, їхні гріхи могли бути прощені, і вони могли втішатися щедрою благодаттю, миром і щастям, які дарував Господь. Прощення гріхів означає, що людина більше не піддається смерті за Законом. Це не означає, що людина вільна від гріха, і вже тим більше не означає, що вона більше ніколи не буде грішити. Наші гріхи прощаються за нашою вірою, але наша гріховна природа ще досі глибоко вкорінена в нас. Ми сповнені рис сатанинського характеру, як-от зарозумілості, лукавства й зла. Наприклад, ми йдемо навіть проти власної совісті, брешемо та обманюємо, щоб захистити свої інтереси. Якщо люди поводяться не так, як ми хочемо, ми гніваємося й дорікаємо їм. Ми змагаємося за статус і шукаємо вигоду, є заздрісними та сварливими. Ми також прагнемо слідувати лихим мирським тенденціям і втішаємося плотськими задоволеннями. І таке інше. Ми знаємо, що вчинення гріхів суперечить волі Господа, і часто приходимо до Господа, щоб покаятися й сповідатися, але потім знову продовжуємо грішити. Усе це – результат нашої сатанинської природи. Якщо ми не виправимо корінь нашої гріховної природи, то наші гріхи будуть подібними до бур’янів, яким зрізують стебло, а вони виростають прямо з кореня. Тому Бог в останні дні здійснює роботу суду, ретельно виправляючи нашу гріховну природу, очищаючи й перетворюючи наші зіпсовані характери, щоб ми більше не грішили й не чинили опір Богові. Це єдиний спосіб бути гідним Царства Небесного».
Послухавши спілкування сестри, я зрозуміла, що прощення гріхів означає лиш те, що Господь Ісус пробачив наші гріхи, а не те, що ми не є грішними. Це також не означає, що Господь прощатиме наші гріхи нескінченно, як стверджував мій пастир. Спілкування сестер було дуже практичним і цілковито суголосним із Біблією: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (До Євреїв 10:26). Те, що говорив пастир, викликало в мене сум’яття. Господь святий. Невже Він справді візьме нас до Свого Царства, навіть якщо ми постійно грішимо? Я не могла зрозуміти цього, тому просто вірила словам пастиря й продовжувала вивчати Біблію, молитися, сповідуватися й сподіватися, що коли Господь прийде, Він не звертатиме уваги на наші гріхи, а візьме нас прямо до Свого Царства. Згадуючи це зараз, можу сказати, що то було справді надуманим уявленням. Сестра сказала, що Господь здійснить суд, щоб очистити людину після Свого повернення, тож я поквапилася запитати її, як саме Бог виконуватиме цю роботу. Вона терпляче відповіла: «У Біблії міститься чимало пророцтв про це. Наприклад: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди” (Івана 16:12–13). “Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!” (Івана 12:48). Ці вірші свідчать, що Бог висловлюватиме істину, щоб судити й очистити людство в останні дні. Господь Ісус повернувся як утілений Всемогутній Бог останніх днів. Він висловлює істину й виконує роботу суду, починаючи з дому Божого, щоб виправити гріховну природу людини і її сатанинський характер та в підсумку звільнити людство від впливу сатани». Потім сестра показала мені відео з читаннями Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Христос останніх днів використовує багато різних істин, щоб навчати людину, розвінчувати її суть і аналізувати людські слова та діла. Ці слова вміщують різні істини, як-от людський обов’язок, те, як людині слід коритися Богові та бути Йому відданою, як вона має жити нормальною людськістю, а також мудрістю й характером Бога. Усі ці слова спрямовані на суть людини та її розбещені характери. Зокрема, розвінчувальні слова про те, як людина відкидає Бога, тим паче спрямовані на те, що людина є втіленням сатани та ворожою силою, що спрямована проти Бога. Беручись за Свою роботу суду, Бог не цілковито роз’яснює природу людини кількома словами; Він розвінчує і обтинає протягом тривалого часу. Усі ці різні способи розвінчування й обтинання не можна замінити звичайними словами; радше, істина, якої людина взагалі не має, використовується для виконання роботи з розвінчування та обтинання. Тільки такі способи можна назвати судом; тільки таким судом може людина бути упокорена й повністю переконана щодо Бога, ба більше – може здобути правдиве знання про Бога. До чого приводить робота суду, то це до розуміння людиною істинного лику Божого та істини про своє власне бунтарство. Робота суду дала людині можливість здобути багато розуміння Божих намірів, мети Божої роботи й таємниць, які людина осягнути не може. Також вона дала людині можливість зрозуміти й пізнати свою розбещену сутність та корінь своєї розбещеності, а також усвідомити потворність свого обличчя. Усі ці наслідки викликані роботою суду, бо сутність цієї роботи насправді полягає у відкритті Божої істини, шляху та життя для всіх, хто в Нього вірує. Ця робота є роботою суду, яку виконує Бог» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Христос здійснює роботу суду за допомогою істини). «За допомогою цієї роботи суду й кари людина повністю пізнає брудну й розбещену сутність усередині себе, і зможе повністю змінитися та стати очищеною. Тільки так людина може стати гідною того, щоб повернутися до престолу Божого. Уся поточна робота виконується так, щоб людина могла бути очищеною і зміненою; це для того, щоб людина могла позбутися своєї розбещеності й очистилася через суд і кару слова і через переплавку» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Таїнство втілення (4)).
Після перегляду відео сестра провела зі мною бесіду: «В останні дні Всемогутній Бог головним чином застосовує істину, щоб судити та відкривати сатанинську природу зіпсованого людства та різні риси сатанинського характеру, що чинять Йому опір та грішать проти Нього. Водночас Він також пояснює всі істини, які ми маємо втілювати в життя в нашій вірі, – наприклад, як налагодити нормальні стосунки з Богом, як втілювати нормальну людську сутність, як любити Бога та коритися Йому, як вірити в Бога та служити Йому згідно з Його волею, і багато іншого. Через суд і кару Божих слів ми можемо побачити, наскільки глибоко ми зіпсовані сатаною й наскільки ми сповнені рисами сатанинського характеру, як-от зарозумілість, лукавство й зло. Ми не маємо анінайменшої подоби людської сутності, є втіленням сатани й недостойні жити перед Богом. Ми також можемо пізнати Божий праведний характер, що не терпить образ, почати ненавидіти й зневажати себе та покаятися перед Богом. Тоді наші зіпсовані характери зможуть поступово змінитися, і в нас з’явиться страх перед Богом і покірність Йому». Після цього сестра розповіла про свій досвід. Вона сказала, що раніше у своїй вірі в Господа вважала, що якщо вона повністю присвячувала себе, багато від чого відмовлялася, переживала труднощі й платила ціну заради Господа, то вона любить Господа більше за всіх і є кращою, ніж інші люди. Вона використовувала це як капітал і дивилася на інших зверхньо, вважаючи, що вона найкраще підходить для здобуття вінця й нагороди. Прийнявши роботу Всемогутнього Бога в останні дні, вона прочитала Божі слова, які засуджують і викривають людство. Вона прочитала такий уривок: «Найкращим для вас було б докладати більше зусиль для осягнення істини пізнання себе самих. Чому Бог вас не цінує? Чому ваш характер відразливий для Нього? Чому ваші слова викликають у Нього ненависть? Коли ви виказуєте хоч дрібку вірності, ви вихваляєте себе; коли ви робите невеликий внесок, ви вимагаєте винагороди; виказавши крихту покори, ви з погордою дивитеся на інших і з презирством дивитеся на Бога, коли виконуєте якесь дрібне завдання. … Чудово знаючи, що ви вірите в Бога, ви, незважаючи на це, не можете бути сумісними з Богом. Чудово знаючи, що ви цілковито нікчемні, ви й далі все одно вихваляєтеся. Хіба ви не відчуваєте, що ваш розум погіршився до того, що ви вже не здатні себе контролювати?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога). Прочитавши це, вона відчула біль і сором. Вона зрозуміла, що її постійне самовихваляння й зневажливе ставлення до інших, її віра в те, що вона гідна вінця, повністю зумовлені її зарозумілою сатанинською природою. Вона зрозуміла, що її повне присвячування себе не було спрямоване на те, щоб покоритися Богові, натомість вона робила це для того, щоб отримати благословення й укласти угоду з Богом. Вона прийшла до розуміння свого зверхнього, сатанинського характеру, а також нечистоти своєї віри. Вона побачила, що сповнена рис сатанинського характеру, і попри це безсоромно й необґрунтовано очікувала благословення й входження до Царства Небесного. Вона почала ненавидіти та зневажати себе й більше не вважала себе кращою за інших. Вона не сміла хвалитися своєю любов’ю до Бога чи вимагати, щоб Він нагородив і увінчав її. Натомість вона усвідомлювала, що має сумлінно прийняти суд і кару Божих слів, намагатися позбутися свого зіпсованого характеру й зробити все можливе, щоб виконати свій обов’язок створеної істоти. Послухавши її спілкування, я стала краще розуміти, як Бог здійснює Свою роботу суду в останні дні. Я дійшла висновку, що її свідчення із власного досвіду було дуже практичним і дуже корисним для мене. Я подумала про те, що такою самою була і я – пастир був прихильним до мене й доручав мені завдання, тому я вважала себе кращою за своїх братів і сестер і дивилася на них зверхньо. Вдома я завжди вважала, що життя всіх інших має обертатися навколо мене. Це був мій власний зарозумілий характер. Я подумала, що також зможу очиститися й змінитися завдяки Божому суду й карі в останні дні. Того вечора ми проговорили до пізньої ночі, і я здобула щедре духовне живлення й задоволення.
Пізніше я читала багато слів Всемогутнього Бога й з’ясувала, що Божі слова не тільки розкривають істину про зіпсованість людства й таємниці Божої роботи, а й докладно описують, як позбутися зіпсованого характеру, як жити осмисленим змістовним життям та багато інших аспектів істини. Я усвідомила, що слова Всемогутнього Бога – це істина й голос Бога. Я стала абсолютно певною, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся, і офіційно прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я згадую ті роки, коли вірила в Господа, живучи в гріху й будучи безсилою вирватися з його лещат – я зовсім не розуміла, як увійти до Царства Небесного. Тепер я нарешті знайшла шлях до очищення й Царства Небесного! Подяка Всемогутньому Богові!
