98. Гоніння, які я пережила за віру
Це трапилося одного вечора в травні 2003 року вже після 8-ї години, коли я щойно повернулася додому після виконання свого обов’язку. Увірвалося троє поліцейських, вони схопили мене за руки й надягли на мене наручники. Моє серце сильно билося від страху. Один із них обшукав мене й конфіскував мій пейджер. «Який закон я порушила? – запитала я. – Чому ви мене заарештовуєте?» Із похмурим виразом на обличчі він сказав: «Держава не дозволяє вашу віру у Всемогутнього Бога. Це суперечить політиці Комуністичної партії. Це означає, що тебе заарештовують!» Без жодних додаткових пояснень вони запхали мене в свою машину. Сидячи на задньому сидінні, я нервувала й була наляканою, не маючи уявлення про те, яка жорстокість чекала на мене. Я переживала, що, маючи неміцну статуру, не зможу витримати тортур, і що я стану Юдою та зраджу братів і сестер. Я знову й знову подумки молилася Богові, просячи Його подбати про мене й дати мені віру й силу. Потім я згадала дещо зі слів Божих: «Ти маєш знати, що все твоє навколишнє оточення дозволене й влаштоване Мною. Чітко це усвідомлюй і задовольняй Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він – ваша сила підтримки і Він – ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Божі слова зміцнили мою віру й додали мені хоробрості. Мій арешт стався з Божого дозволу, і поліція перебувала в Божих руках. Оскільки Бог підтримував мене, боятися було нічого. Мені було не так страшно, коли я думала про це з такої точки зору, і я таємно вирішила, що як би мене не катувала поліція, я ніколи не запродам братів і сестер і не зраджу Бога.
Коли ми дісталися до відділку поліції, жінка-офіцер роздягла й обшукала мене, а потім відвела в іншу кімнату й прикувала наручниками до труби опалення так, що мої руки були за спиною. Десь після 11-ї вечора поліція виявила в моєму будинку кілька книг Божих слів разом із кількома пейджерами. Тримаючи в руках пейджери, начальник бригади кримінальної поліції Лі запитав мене: «Хто дав їх тобі? Із ким ти контактувала?» Коли я не відповіла, він злісно вдарив мене кілька разів. У мене перед очима замиготіло, а моє обличчя пекло від болю. Потім він сильно наступив на великі пальці моїх ніг, що спричинило такий біль, немов мене кололи голкою. Мені було так боляче, що все моє тіло вкрилося потом. Я розлючено сказала йому: «Я – віруюча, що йде правильним життєвим шляхом. Який закон це порушує? Хіба свобода віросповідання не дозволена законом у Китаї? Яке ви маєте право заарештовувати й бити мене?» Один офіцер сказав: «Ти така наївна! Свобода віросповідання – це вивіска для умиротворення іноземців. Комуністична партія атеїстична, тому країна хоче придушити й викорінити вас, віруючих! Якщо ти не розкажеш нам те, що знаєш, завтра ти будеш трупом. Може, ти й прийшла сюди своїми ногами, але покидатимеш це місце лежачи!» Після цих слів вони вийшли з кімнати. Я подумала, що оскільки вони знайшли стільки речей у моєму домі, вони в жодному разі не відпустять мене просто так. Я поняття не мала, яким тортурам вони піддадуть мене, якщо я буду мовчати. Вони навіть сказали, що я буду трупом – вони збираються мене вбити. Це мене по-справжньому стривожило, тому я промовила молитву, просячи в Бога віри й сили. Наступного ранку прийшло четверо поліцейських із «тигровим стільцем». Офіцер Лі сказав із демонічним виразом обличчя: «Я покажу тобі, що з тобою буде, якщо мовчатимеш! Сьогодні ти випробуєш на собі “тигровий стілець”!» Потім вони штовхнули мене на стілець і скували мої руки наручниками позаду нього. Мене закріпили на стільці так, що тіло було закинуте назад, а ноги вниз, і наручники боляче впивалися в мої зап’ястя. Незабаром мої руки набухли, як повітряні кулі. Вони стали фіолетовими й повністю оніміли. Так минув той день. Моє тіло стало крижаним, а руки розпухали дедалі більше. Я все сильніше хвилювалася й лякалася: якщо це триватиме, чи не покалічить це мої руки? І якщо так станеться, то як я буду жити після цього? Що більше я про це думала, то більше засмучувалася. Я поняття не мала, коли цим стражданням прийде кінець. Я молилася: «О Боже, я справді страждаю. Прошу Тебе, дай мені сили та спрямуй мене, щоб я могла залишатися непохитною». І тоді я подумала про те, що сказав Бог: «Коли люди зазнають випробувань, для людей нормально бути слабкими, або мати в собі негативність, або не мати ясності щодо Божих намірів чи шляху практики. Але загалом ти мусиш мати віру в Божу роботу й, подібно до Йова, не заперечувати Бога. … Люди потребують віри під час страждань і в часи переплавки, і коли вони мають віру, тоді постають перед переплавкою – переплавку й віру не можна розділяти» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Слова Бога дали мені силу – у цьому болеві та в цих муках я повинна була мати віру в Бога. Поліція катувала мене, намагаючись використати слабкість моєї плоті, щоб принизити мене, змусити зрадити Бога. Бог також використовував цю ситуацію, щоб удосконалити мою віру та мою рішучість вистояти в стражданнях. Абсолютно все знаходиться в руках Бога й під Його владою, зокрема й те, чи будуть мої руки покаліченими. Я мусила вірити в Бога й покладатися на Нього, щоб бути непохитною у своєму свідченні про Нього. Ця думка змусила мене почуватися сильнішою, і дуже скоро біль у моїх руках ущух. Я дякувала Богові від щирого серця!
Поліція знову почала допитувати мене вранці третього дня. Один із них вказав на мене й сказав: «Не думай, що ми нічого не знаємо. Ми стежимо за твоїм будинком уже більше двох місяців. Досить багато людей приходить до тебе і йде від тебе!» Потім він без упину розповідав, як були одягнені люди, які приходили до мене додому, якого вони були зросту й на яких велосипедах їздили. Я була приголомшеною. Вони деякий час стежили за моїм будинком, і всі люди, яких вони описали, були керівниками чи дияконами церкви. Я не могла видати нікого з братів і сестер, але поліція вже добре розібралася в ситуації, і вони точно не збиралися відпускати мене, якби я взагалі нічого їм не сказала. Я гадки не мала, які тортури вони приготували для мене. Можливо, мені слід розповісти їм зовсім небагато? Я вже три дні перебувала під вартою, тож мої власні сестри, мабуть, дізналися про це й переховувались. Я подумала, що поліція не зможе їх знайти, тому я сказала: «Тими відвідувачами були мої сестри». Потім офіцер запитав: «Вони віруючі?» Недовго думаючи, я відповіла: «Вони не є істинно віруючими». Відразу після того, як я це сказала, поліція вирушила по моїх сестер. Я почувалася страшенно винною. Як я могла зізнатися, що вони віруючі? Хіба те, що я запродала своїх сестер, щоб самій менше страждати, не зробило мене Юдою? Якби їх заарештували, а потім це зачепило б інших братів і сестер, чи не завдало б це більшої шкоди роботі церкви? І навіть якби цього разу їх не заарештували, поліція нізащо не відпустила б їх просто так. Вони були приречені жити втікачами. Що більше я думала про це, то гірше почувалася, і тоді я згадала такі слова від Бога: «До тих, хто не проявив до Мене анінайменшої вірності у часи поневірянь, Я більше не буду милосердним, тому що Моє милосердя простирається лише до певної межі. Ба більше, Мені не подобається ніхто, хто колись зрадив Мене, а тим паче Мені не подобається мати справу з тими, хто продає інтереси своїх друзів. Такий Мій характер, ким би не була ця особа. Я мушу сказати вам таке: кожному, хто розбиває Моє серце, в другий раз не буде від Мене пощади, а кожен, хто був вірним Мені, назавжди залишиться в Моєму серці» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Слова Божого суду змусили мене почуватися ще гірше. Праведний характер Бога не терпить образ. Бог ненавидить тих, хто зраджує Його, і має до них огиду. Я зрадила своїх двох сестер, повівшись, як ганебний Юда та втративши своє свідчення. Я ненавиділа себе за те, що була такою егоїстичною й мерзенною, що мені так бракувало людської сутності. Я молилася й каялася перед Богом у своєму серці й заприсягнулася, що більше не запродам ні братів, ні сестер, як би поліція не допитувала й не катувала мене. Того вечора офіцер Лі приніс понад 13 фотографій, щоб я ідентифікувала людей на них. Я сказала, що нікого з них не впізнаю. Потім він дістав фотографію ще однієї сестри й сказав: «Ти її знаєш, правда ж? Вона сказала, що знає тебе». Я думала, що навіть якби вона сказала, що знає мене, я не могла б сказати, що знаю її. Я вже розповіла їм про двох своїх сестер, тож я не могла нікого більше зрадити й послати їх на такі ж тортури, які пережила я сама. Я твердо мовила: «Я її не знаю». Офіцер Лі закричав: «Якщо ти не говоритимеш, завтра тобі буде ой як несолодко!»
По обіді четвертого дня прийшов офіцер із чотирма планками, кожна з яких була два з половиною сантиметри завширшки й понад тридцять сантиметрів завдовжки, потім він закрив решітки на вікнах, щоб я нічого не могла бачити в кімнаті. Моє серце підскочило до горла, пульс почастішав, а ноги ослабли. Я не знала, які засоби вони збираються використовувати, щоб катувати мене, і чи зможу я це витримати. Я знову й знову кликала до Бога у своєму серці, просячи Його захистити мене, щоб я могла бути міцною. Згодом увійшли шість офіцерів, звільнили мене з «тигрового стільця» й скували мої руки наручниками за спиною. Двоє з них стали біля столу й підняли мене за наручники, кричачи: «Кажи! Хто твій керівник?» Мої ноги відірвалися від землі, а голова була опущена; моє тіло висіло в повітрі, і я скреготала зубами від болю. Побачивши, що я нічого не кажу, двоє поліцейських почали шкребти планками вгору-вниз по моїх ребрах, а двоє інших били мене планками по руках і ногах. Мені здавалося, що з моєї грудної клітини виривають плоть і що мені відривають ноги. Я пітніла від болю. Роблячи це, вони казали: «Ми поб’ємо тебе ще сильніше, якщо ти не говоритимеш!» Я продовжувала зціплювати зуби й не сказала ні слова. Двоє офіцерів взяли якийсь твердий предмет і почали довбати ним мені нігті на ногах, що було для мене нестерпним болем, і водночас вони спрямовували потужний промінь світла на мої руки, від чого я почувалася так, ніби мої руки були у вогні. Відчуваючи, що фізично я більше не можу цього терпіти, я знову й знову кликала до Бога, просячи Його дати мені сил. Коли вони знову смикнули мене вгору за наручники, я почула тріск у своїх руках і закричала від болю, і лише тоді вони мене опустили. Вони вже протримали мене в підвішеному стані більше години. Після того, як вони мене опустили додолу, я взагалі не відчувала своїх ніг. Залишатися стояти на ногах було неможливо. Мої руки й ноги були чорно-синіми й горіли від болю. Плоть навколо моїх ребер теж була наче у вогні, і біль був нестерпним. Я звалилась на підлогу, неспроможна поворухнутися, почуваючись цілковито безсилою й розбитою на шматки. Це було нестерпним болем. Думка про те, що я не знаю, як поліція далі катуватиме мене, і чи зможу я це витримати, змусила мене почуватися нещасною та слабкою. Я хотіла вкоротити собі віку, відкусивши язик, щоб принаймні не запродати братів і сестер. Я вкусила його дуже сильно, але це було так боляче, що я не змогла того витримати. Тоді я подумала, що, можливо, я могла б вирвати собі язичок так, щоб мені було неможливо говорити. Я сказала їм, що мені потрібно в туалет. У туалеті офіцер, який стежив за мною, почув, як я колупаю свій язик і давлюся, і сказав: «Навіть не думай про це», потім відвів мене назад і знову прикував наручниками до «тигрового стільця». Тільки тоді я зрозуміла, що мало не зробила щось справді нерозумне, і подумала про те, що сказав Бог: «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). «Не падай духом, не будь слабким і Я тобі відкрию речі. Шлях до Царства не такий вже і рівний; ніщо не буває просто так! Ти хочеш, щоб благословення надходили до тебе легко, хіба не так? Сьогодні кожен має пройти через гіркі випробування. Без таких випробувань ваше серце, що любить Мене, не зміцніє, і ви не матимете справжньої любові до Мене. Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них – просто інтенсивність випробувань буде різною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). Із Божих слів я зрозуміла, що коли ми стикаємося з жорстокістю демонів, Божа воля полягає в тому, щоб удосконалити нашу віру й відданість, і щоб ми чітко бачили, як великий червоний дракон працює проти Бога й жорстоко поводиться з людьми, щоб ми всім серцем ненавиділи й відкинули його й були непохитними в нашому свідченні про Бога перед сатаною. Але моя віра в Бога була занадто малою, і, зазнавши трохи мук, я захотіла уникнути їх через смерть. Як це могло бути хоча б якимось свідченням? Думаючи про це в такому ключі, я більше не почувалася такою нещасною і мала більше віри. Як би вони не катували мене, навіть до мого останнього подиху, я хотіла покладатися на Бога, твердо стояти у своєму свідченні про Нього й посоромити сатану. Я б ніколи не запродала своїх братів і сестер і не зрадила б Бога. Після того, як я прийняла це рішення, поліція більше не приходила допитувати мене. Завдяки цьому досвіду я побачила Божі правління та всемогутність і стала свідком того, що великий червоний дракон – усього лише пішак у Його руках. Це інструмент, який Бог використовує для вдосконалення обраних Ним людей. Я також побачила, що Бог був на моєму боці весь час упродовж цих мук. Він завжди був зі мною, направляючи мене й допомагаючи мені Своїми словами, даючи мені віру й силу. Я відчувала Божі любов і захист і дякувала Йому від щирого серця.
Комуністична партія засудила мене до трьох років виправних робіт за «порушення громадського порядку». Щодня мені доводилося тяжко працювати від 12 до 14 годин у трудовому таборі, і ще довше, якщо я не встигала завершувати свої завдання. Мене призначили працювати на фабрику пестицидів. Оскільки я не могла витримувати запах пестицидів, у мене щодня були головні болі й нудота, і я не могла нормально їсти чи спати. Я подала заяву про переведення на іншу фабрику, але поліція не дала дозволу. У той час я була справді нещасною, і коли я думала про те, що маю провести там три роки, понад тисячу днів і ночей, я просто не знала, як я це переживу. Щоразу, коли я йшла на роботу й бачила людей на вулиці, вільних і невимушених, поки я була як птах у клітці, я почувалася особливо нещасною й хотіла плакати. Інша сестра, яка працювала на тій же фабриці, проводила зі мною бесіди, і разом ми тихо співали гімн Божих слів: «Чи приймали ви колись приготовлені для вас благословення? Чи прагнули ви коли-небудь даних вам обіцянок? Під проводом Мого світла ви вирветеся з мертвої хватки сил пітьми. Посеред пітьми ви не втратите провід світла. Ви станете панами всього сущого. Ви станете переможцями перед лицем сатани. Коли впаде країна великого червоного дракона, ви постанете посеред безлічі людей, як доказ Моєї перемоги. Ви стоятимете твердо й непохитно в краї Синім. Через зазнані страждання ви успадкуєте Мої благословення та променитиметеся Моїм світлом слави у всьому всесвіті» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 19). Спів цього гімну підбадьорював мене. Це переслідування дало мені шанс свідчити про Бога – це було честю для мене. Комуністична партія хотіла знищити і моє тіло, і мій розум, щоб я зрадила Бога через те, що не витримала страждань. Я не могла бути спійманою на цей гачок. Як би жалюгідно чи важко це не було, я мала покладатися на Бога, бути непохитною й посоромити сатану. Відтоді вечорами ми з цією сестрою таємно наспівували разом гімни Божих слів і спілкувалися про Божі слова щоразу, коли нам випадала нагода. Поступово я перестала почуватися такою нещасною.
Пізніше мій чоловік приїхав відвідати мене. Я побачила, що він не може вільно рухати ногами, і зрозуміла, що в нього поганий стан здоров’я. Після мого арешту мій чоловік ледве їв і спав, боячись, що мене катують, і в кінцевому підсумку захворів на цереброваскулярне захворювання. Коли він звернувся до лікаря, той сказав, що в мого чоловіка мозочкова атрофія, унаслідок чого він був частково паралізований. Це викликало в мені глибоку журбу, і я ненавиділа Комуністичну партію, цю зграю демонів, усім своїм серцем. Якби вони не заарештовували й не переслідували віруючих, мене б ніколи не заарештували, а мій чоловік не захворів би. Незабаром після цього мій швагер прийшов відвідати мене й розповів, що стан мого чоловіка погіршився, і в нього почалося нетримання. Ця звістка завдала мені горя, і я могла думати тільки про той час, коли я нарешті вийду з в’язниці, щоб повернутися додому й піклуватися про нього. Потім, наприкінці 2004 року, я отримала листа від сім’ї, в якому говорилося, що його стан і далі погіршувався, аж доки він не помер. Коли я це почула, мені здалося, ніби небо впало додолу. Я була в агонії. Опора нашої родини зникла. Наш син ще навчався в університеті, і я не знала, як у нього справи. Через переслідування, вчинені Комуністичною партією, нашу прекрасну сім’ю було зруйновано, а мій чоловік помер. Я почувалася дуже слабкою й дуже скоро відчула, як усередині мене наростає невдоволення. Чому зі мною завжди траплялися нещастя? Чому Бог не захищав мене? У своєму болі я згадала ці слова від Бога: «Якщо ж ти потураєш слабкостям плоті і кажеш, що Бог заходить задалеко, тоді ти відчуватимеш, що тобі завжди болить і ти завжди скорботний, і тобі буде неясною вся робота Бога, і тобі здаватиметься, наче Бог зовсім не співчуває слабкості людини і не знає про її труднощі. І таким чином ти постійно почуватимешся нещасним і самотнім, наче ти зазнав великої несправедливості, і в цей момент ти почнеш скаржитися» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Слова Бога виявили мій стан. Коли мій чоловік помер, я не шукала Божої волі, а потурала своїй плоті. Я відчувала, що без мого чоловіка немає кому доглядати за нашою дитиною, і я звинувачувала Бога. У мене дійсно не було сумління! Очевидно, що переслідування Комуністичної партії зруйнувало мою сім’ю й призвело до загибелі мого чоловіка, але я покладала всю провину за це на Бога. Я все розуміла неправильно – я була сліпа до аргументів розуму. Тієї миті я побачила, що я справді мала слабкий духовний стан і що не мала справжньої віри в Бога чи справжнього впокорення перед Ним. Я промовила молитву у своєму серці: «Боже, будучи викритою в такий спосіб, я бачу, наскільки я бунтівнича. Я завжди думаю лише про власну плоть, і я зовсім не розумію Твого серця. Боже, будь ласка, допоможи мені змиритися в цій ситуації й пізнати Твою волю». Потім мені на думку спали ці слова Бога: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лише звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. … Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що арешт за свою віру та такі страждання були переживанням переслідувань заради праведності, і в тому стражданні був сенс. Переживши ці труднощі, я побачила свою непокору й зіпсованість, а також свій справжній духовний стан. Я здобула здатність розпізнавання демонічної сутності великого червоного дракона – того, як він ненавидить Бога й чинить Йому опір. Це була Божа любов до мене. Я подумала про те, як Йов був випробуваний у величезному масштабі – худоба на схилах пагорбів та все майно його родини було вкрадене, його діти померли, а на всьому його тілі з’явилися виразки. Та ж він не звинувачував Бога й не сказав нічого гріховного. Зрештою, він сказав таке: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Йов мав вражаюче свідчення про Бога. Я була дійсно зворушеною й вирішила наслідувати приклад Йова, бути непохитною у своєму свідченні про Бога, як би сильно я не страждала. Усвідомивши це, я постала перед Богом і піднесла молитву впокорення, будучи готовою залишити все, що стосується моєї сім’ї, у Його руках і підкоритися Його правлінню й улаштуванням.
Мене звільнили наприкінці грудня 2005 року. Мій син ще навчався в університеті, і ми перебували в дуже скрутному становищі, тому я влаштувалася на роботу. Але трохи більше місяця по тому мій начальник сказав мені: «Приходили з поліції, розмовляли зі мною й сказали, що ти релігійна людина. Вони сказали мені, що я мушу тебе звільнити». Я дуже розізлилася, почувши це. Мене випустили з в’язниці, але Комуністична партія досі не хотіла залишити мене в спокої – вони продовжували позбавляти мене права на виживання. Вони справді були мерзенними та лихими! Мій син мав закінчити навчання в 2006 році, але через те, що мене було засуджено до виправних робіт за мою віру, навчальний заклад відмовився видати йому диплом на тій підставі, що він не здав один предмет, хоча йому для отримання заліку не вистачило лише кількох балів. Тож йому довелося повторно пройти рік навчання за програмою. Але на наступний рік вони знову відмовилися видати йому диплом під тим же приводом. Побачивши, що інші одногрупники не здали два-три предмети, але все ж випустилися, він запитав про це свого вчителя, який сказав: «Хіба ти не знаєш, що твоя мама релігійна?» Тільки тоді ми зрозуміли, що навчальний заклад шукає приводи, щоб не видавати йому диплом через мою віру. Зрештою, вони просто видали йому свідоцтво про відвідування. Без диплома йому було важко знайти роботу, і він був дуже пригніченим. Він просто хотів постійно бути вдома й навіть не хотів розмовляти. Коли я бачила, що він почувається настільки нещасним, мене це дуже засмучувало. Після всіх років навчання його зробили причетним до того, що я сиділа у в’язниці, зрештою його позбавили диплома, і йому було важко знайти роботу. Я відчувала якусь слабкість усередині себе. Мій син теж був віруючим, тому ми разом молилися й читали Божі слова й побачили таке: «На цій стадії роботи від нас вимагається максимальна віра й любов, і ми можемо спіткнутися від найменшої необережності, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов, на життя. Люди повинні досягти точки, коли вони витримають сотні переплавок і матимуть віру більшу, ніж у Йова, яка вимагає, щоб вони витримали неймовірні страждання та всілякі тортури й жодного разу не відступилися від Бога. Якщо вони будуть покірними до самого скону та матимуть велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Через те, що мене заарештувала й переслідувала Комуністична партія, мій чоловік помер, а мій син не міг знайти роботу. Партія позбавила нас джерела доходу й хотіла використати цю ситуацію, щоб змусити мене звинуватити й зрадити Бога. Але Бог використав цю ситуацію, щоб удосконалити мою віру. Якби я досі могла слідувати за Богом й коритися Йому, незважаючи на таку кількість болю, це показало б, що я маю справжню віру. Комуністична партія хотіла залишити нас без засобів до існування, але, покладаючись на Бога в житті й рухаючись уперед із Його підтримкою й керівництвом, ми все ж змогли протриматися. Після цього ми з сином часто читали Божі слова й бесідували про них разом, і він поступово зміг вийти зі свого стану відчаю. Він сказав, що чітко бачив: всі ці страждання були спричинені Комуністичною партією; саме партія руйнує життя, тоді як Бог приносить милість і спасіння; і тільки Бог може принести нам світло, а слідування за Богом – це правильний шлях у житті. Він сказав, що хоче вірити в Бога й слідувати за Ним щиро. Після цього ми обоє взялися збирати дикі трави й гриби для продажу на ринку, щоб із більшою готовністю відвідувати зібрання й виконувати свій обов’язок. У такий спосіб без особливих зусиль ми могли мати достатньо грошей, щоб прогодуватися.
Переживши арешт і переслідування з боку Комуністичної партії, я повною мірою побачила її демонічну сутність, те, як вона ненавидить Бога й чинить опір Йому. Вона стверджує, що гарантує свободу віросповідання, але таємно проводить масові арешти християн, піддаючи їх тортурам і засуджуючи до тюремного ув’язнення, а також утискає й переслідує членів їхніх сімей, знищуючи незліченні християнські сім’ї. Я зненавиділа й зреклася її від щирого серця й зрозуміла, що я в непримиренній опозиції до неї. Я також відчула на собі особисто Божу любов і владу Його слів. Коли мене заарештували й засудили до позбавлення волі, коли мій чоловік помер, коли мій син не зміг отримати диплом університету, і коли я жила в злиднях і безвиході, саме Божі слова дали мені віру й силу та спонукали мене подолати слабкість плоті. Без Божої турботи й захисту я ніколи б не дожила до цього дня. Я щиро вдячна за Божу любов і спасіння. Із якими б утисками та труднощами я не стикнулася в майбутньому, я слідуватиму за Богом до самого кінця.
