1. Я більше не залишаюся осторонь, коли щось трапляється
Останнім часом я був дуже зайнятий виконанням свого обов’язку й уже давно не зазнавав ні обтинання, ні дисциплінування. Щодня, окрім звичних духовних роздумів, коли я їв і пив Божі слова та слухав гімни, я просто виконував свій обов’язок. У кінці дня виявлялося, що я не засвоїв жодних уроків, і я навіть не знав, як це робити. Дні минали наче в тумані, а в душі я відчував порожнечу. Згодом я відчув, що моє життя зовсім не зростає, і я не ввійшов в істину в жодному аспекті. Усе залишалося лише на рівні слів і доктрин, і мене це дуже непокоїло. Одного дня я прочитав Божі слова: «На якій основі ґрунтується надія на спасіння? Вона ґрунтується на основі того, що, коли трапляється кожна справа, ти здатен прагнути до істини, розмірковувати над істиною й докладати зусиль заради істини. Лише на цій основі ти можеш зрозуміти істину, практикувати істину й досягти спасіння. Однак, якщо ти завжди залишаєшся спостерігачем, коли щось відбувається, – не даєш жодних оцінок чи характеристик і не висловлюєш жодних особистих думок, – і в тебе немає поглядів ні на що, або, навіть якщо в тебе є погляди, ти їх не висловлюєш і не знаєш, правильні вони чи ні, а просто тримаєш їх під замком у своєму розумі й думаєш про них, то зрештою ти не здобудеш істини. Подумай про це: це однаково що голодувати, сидячи на великому бенкеті. Хіба ти не жалюгідний? У Божій роботі, якщо ти вірив десять років і весь цей час був спостерігачем, або вірив 20 чи 30 років і весь цей час був спостерігачем, то врешті-решт, коли настане час визначити твій фінал, оцінка, яку Бог поставить у твоєму записі, буде два бали, і тому ти будеш нікчемним дурнем, а твій шанс здобути істину й твоя надія на спасіння будуть повністю зруйновані тобою самим. У самому кінці тебе назвуть нікчемним дурнем, і так ти отримаєш по заслугах, чи не так? (Так.) У чому секрет того, щоб не бути нікчемним дурнем? (Секрет у тому, щоб не бути спостерігачем.) Не будь спостерігачем. Ти віриш у Бога, тому ти мусиш переживати Божу роботу, щоб здобути істину. Дехто може запитати: ‘То Ти просиш мене брати участь у всьому? Але ж люди кажуть: “Не висловлюйся про те, що тебе не стосується”’. Просити тебе брати участь означає просити тебе шукати істину й засвоювати уроки з того, з чим ти стикаєшся. Наприклад, коли ти стикаєшся з певним типом людей, ти мусиш здобувати здатність до розрізнення через їхні прояви та вчинки. Якщо вони порушують істину, ти мусиш розрізнити, що саме вони зробили такого, що порушує істину. Якщо інші кажуть, що ця людина – зла, ти мусиш розрізнити, що саме вона сказала й зробила і які прояви злодіянь вона має, щоб її охарактеризували як злу людину. Якщо інші кажуть, що ця людина не захищає інтереси Божого дому, а допомагає стороннім його коштом, то тобі слід розпитати, що саме робила ця людина. І після того, як ти розпитаєш, недостатньо просто знати ці речі. Ти також мусиш поміркувати: “Чи міг би я зробити таке? Якби мені ніхто не нагадав, я міг би зробити те саме, і хіба в мене тоді не був би такий самий фінал, як у тієї людини? Хіба це не було б небезпечно? На щастя, Бог організував це середовище, щоб попередити мене, і це для мене найбільший захист!”. Поміркувавши над цим, ти усвідомлюєш одне: ти не можеш слідувати шляхом, яким слідує людина такого типу, ти не можеш бути людиною такого типу, і ти мусиш застерігати себе. З чим би ти не стикався, ти мусиш засвоювати із цього уроки. Якщо є речі, які ти не до кінця розумієш і які відчуваєш у серці як дивні, тобі слід розпитати про них і дізнатися про них, а також з’ясувати справжній стан справ через пошук істини. Це не цікавість, це серйозність. Бути серйозним не означає робити щось для годиться чи слідувати за натовпом – це ставлення взяття на себе відповідальності. Здобуваючи ясність щодо проблем, а потім шукаючи істину для їх розв’язання, лише згодом, зіткнувшись із такою ж ситуацією в майбутньому, ти матимеш шлях практики, зможеш практикувати правильно й матимеш відчуття миру та спокою. Ти проявляєш серйозність, ґрунтуючись на принципі намагання зрозуміти справжній стан фактів і з них здобути істину та навчитися дивитися на людей і речі, радше ніж слідувати за іншими людьми й плисти за течією в усіх справах. Лише будучи серйозним у своїх діях, ти можеш прийти до практики істини й діяти на основі принципів. Ті, хто не серйозний, схильні слідувати за іншими людьми й плисти за течією, і в такий спосіб вони можуть порушити істини-принципи» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Божі слова вказали людям шлях до прагнення істини: треба виносити уроки з людей, справ та речей, з якими ми стикаємося щодня. Байдуже, бачимо ми це, чуємо чи переживаємо особисто – ми маємо шукати в цьому істину. Особливо, коли ми бачимо, як хтось заважає роботі церкви й перериває її, ми не можемо просто слухати з цікавості й забути про це. Натомість ми повинні активно намагатися зрозуміти конкретну поведінку цієї людини, шукати істину, щоб здобути розпізнавання, і засвоювати із цього уроки, розмірковуючи над тим, як нам самим уникнути таких помилок і не заважати роботі церкви та не переривати її. Тільки так ми можемо зрозуміти істину й винести уроки. Я подумав про те, як Бог висловлює стільки істин і влаштовує для нас різноманітних людей, справи, речі та обставини, щоб ми вчилися входити в істину-реальність. Наприклад, поява злих людей, неправдивих лідерів та антихристів у церкві потрібна, щоб навчити нас оцінювати людей і справи згідно з Божими словами. А я не ставився серйозно до людей, справ та речей навколо. Що б не сталося, я просто слухав і пропускав це повз увагу. Щодня я ставився до справ поверхово, і моє життя не зростало. Якщо так піде й далі, моє життя зазнає великих втрат. Коли я думав про це, мені стало світліше на душі, і я захотів відтепер практикувати істину згідно з Божими словами.
Несподівано того ж дня я побачив, що сестра Вінні раптом покинула всі робочі групи. Я подумав собі: чи не відсторонили її? Згадавши те, про що бесідував Бог, я зрозумів: Він хоче, щоб ми цікавилися тим, що відбувається навколо нас у повсякденному житті, залучалися, шукали істину та виносили із цього уроки, а не просто залишалися сторонніми спостерігачами. Тож я розпитав братів і сестер про причину її відсторонення. Я дізнався, що вона була зарозумілою і любила повчати інших. Відколи вона обійняла посаду кураторки, то щоразу, коли бачила, що ефективність роботи братів і сестер падає, вона просто відчитувала їх, не розрізняючи правильне й неправильне. Деякі брати й сестри навіть боялися, коли вона хотіла перевірити їхню роботу, і багато на неї скаржилися. Коли ж брати й сестри вносили пропозиції, вона не приймала їх, а навпаки – різко сварила їх. Усі почувалися скованими нею і один за одним доповідали про її поведінку. Крім того, її обов’язок не приносив жодних результатів, тому церква відсторонила її згідно з принципами. Я був дуже здивований, коли почув про її поведінку. Я не очікував, що вона настільки зарозуміла, що може свавільно відчитувати людей, сковувати їх і безпосередньо впливати на євангельську роботу церкви. Те, що її відсторонили, було проявом Божої праведності. Крім того, це було зроблено для захисту роботи церкви та інтересів братів і сестер. Далі я порозмірковував над собою. Чи мав я таку саму проблему з повчанням інших, як і Вінні? Я згадав свій досвід дворічної давності. Тоді я практикувався у виконанні обов’язку лідера. Коли брати й сестри мали труднощі або перебували в поганому стані, вони приходили до мене на бесіду, і я ділився своїм досвідом відповідно до їхнього стану. Це певною мірою допомагало братам і сестрам. Сестра Ріта, яка співпрацювала зі мною, часто зверталася до мене за порадою, коли стикалася з проблемами, які не могла зрозуміти. Я почав відчувати, що маю деякі істини-реальності і що моя здатність оцінювати людей і справи краща, ніж в інших. Певний час співпраця Сюзанни й Тіффані не була гармонійною. Сюзанна часто повідомляла про проблеми Тіффані, а Тіффані теж нерідко обмовляла Сюзанну. Я вважав, що в обох є проблеми, і що вони не шукають істину та не розмірковують над собою. Одного разу Сюзанна знову повідомила, що Тіффані не дотримується принципів під час виконання свого обов’язку. Не розібравшись у реальній ситуації, я припустив, що Сюзанна знову просто присікується, і різко відчитав її: «Чому ти не розмірковуєш над собою? Ти завжди зосереджуєшся на інших, чіпляєшся за їхні помилки й не можеш про них забути. Ви постійно звинувачуєте одна одну. Хіба це не просто словесні перепалки? Це перериває церковне життя й заважає йому!». Пізніше я дізнався, що скарга Сюзанни була обґрунтованою, але після мого «обтинання» вона надто боялася повідомляти про будь-які порушення принципів з боку Тіффані. Зрештою, Тіффані діяла всупереч принципам і завдала значних збитків роботі церкви. Коли я побачив, що моє безпринципне обтинання лише зашкодило іншим і спричинило завади, я зрозумів, що відсторонення Вінні було також попередженням і нагадуванням для мене. Я знав, що мій розбещений характер у цьому аспекті також був серйозним, тож я помолився в серці й просив Бога спрямувати мене, щоб я зрозумів істину й краще пізнав себе, аби більше не завдавати шкоди братам і сестрам.
Одного дня я помітив, що сестра Лорна не створила багато варіантів дизайну, і подумав собі, що останнім часом її ефективність у дизайні була низькою. Раніше я вже дав їй кілька хороших методів і підходів, але її ефективність усе одно не дуже покращилася. Мені здавалося, що вона просто виконує свій обов’язок без жодної ноші, не прагнучи вдосконалюватися. Від цих думок у мені почала закипати злість, і я хотів вказати їй на її проблеми. Однак саме тоді, коли я збирався її розкритикувати, я згадав, що Вінні любила бездумно відчитувати людей, через що вони почувалися скованими, виконуючи свої обов’язки. Я подумав собі: «А що, як Лорна не недбало ставиться до свого обов’язку, а має інші труднощі? Хіба вона не буде скованою, якщо я звинувачу її, не розібравшись у ситуації? Спершу я маю розпитати її про її обов’язок». Саме тоді я дізнався, що Лорна насправді хотіла добре виконувати свій обов’язок, але через свій нижчий рівень і брак розуміння принципів вона часто застрягала на якихось деталях. Вона не змогла гнучко застосувати методи, яких я її навчив, і це призвело до її низької ефективності. Тоді я дав їй реальні настанови щодо її труднощів. Згодом її ефективність певною мірою покращилася. Після цього я подумав собі: «На щастя, я не почав одразу сварити Лорну, інакше я б її скривдив». Тож я шукав істину й розмірковував над власними проблемами.
Під час своїх духовних роздумів я прочитав Божі слова: «Чи можна змусити людей зрозуміти істину й увійти в її реальність, якщо тільки повторювати слова вчення, читати людям лекції й розбиратися з ними? Якщо істина, про яку ти спілкуєшся, не є реальною, якщо це виключно слова вчення, то скільки б ти не розбирався з людьми й не читав їм лекцій, це буде марним. Чи ти вважаєш, що коли люди тебе бояться, і виконують твої накази, і не наважуються заперечувати, – це те ж саме, що й коли вони розуміють істину та є слухняними? Це груба помилка; входження в життя не таке просте. Деякі керівники подібні до нового начальника, який намагається справити сильне враження; вони намагаються нав’язати свою новонабуту владу обраним Богом людям, щоб усі їм корилися, адже вони думають, що це полегшить їхню роботу. Якщо тобі бракує реальності істини, то дуже скоро буде розкрито твій істинний духовний стан, буде виявлено твоє справжнє обличчя, і цілком можливо, що тебе буде вигнано. У деякій адміністративній роботі прийнятними є незначний розбір, обтинання й дисциплінування. Але якщо ти не здатен спілкуватися про істину, зрештою ти й надалі не будеш спроможним розв’язати проблему, і це вплине на результати роботи. Якщо, які б проблеми не виникали в церкві, ти продовжуєш читати людям лекції та звинувачувати їх – якщо ти тільки те й робиш, що втрачаєш самовладання, – то так проявляється твій розбещений характер, і ти показуєш потворне обличчя свого розбещення. Якщо ти завжди отак стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш людям лекції, то з плином часу люди не могтимуть отримувати від тебе забезпечення життя, вони не здобуватимуть нічого реального, а натомість відхилятимуть тебе й відчуватимуть до тебе огиду. Окрім того, знайдуться люди, які, потрапивши під твій вплив через брак своєї проникливості, так само читатимуть лекції іншим, розбиратимуться з ними й обтинатимуть їх. Вони точно так само злитимуться й виходитимуть із себе. Ти не тільки не зможеш розв’язувати проблеми людей, а й сприятимеш їхнім розбещеним характерам. І хіба це не веде їх шляхом загибелі? Хіба це не лиха дія? Керівникові слід вести інших, головним чином, через спілкування про істину й забезпечення життям. Якщо ти завжди стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш іншим лекції, чи вони зможуть зрозуміти істину? Якщо ти протягом певного часу працюватимеш у такий спосіб, коли люди почнуть чітко бачити тебе таким, яким ти є, вони покинуть тебе. Чи можна привести людей до Бога, працюючи отак? Звісно, що ні; так можна тільки зіпсувати роботу церкви та змусити всіх Божих обранців відкинути й полишити тебе» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). З Божих слів я зрозумів, що, виконуючи нашу роботу, ми не можемо просто обтинати й повчати людей без розбору, – ми повинні зважати на фактичні обставини й реальну ситуацію. Якщо справа стосується того, що хтось перериває роботу церкви й заважає їй або шкодить інтересам Божого дому, тоді ця людина може зазнати обтинання або її можуть відсторонити й перепризначити. Однак якщо брат або сестра не розуміють істин-принципів, що призводить до певних відхилень і проблем у виконанні їхніх обов’язків, або ж їхній розбещений характер призводить до поганих результатів у виконанні їхніх обов’язків, тоді ми повинні більше бесідувати про істину, надавати вказівки й допомогу, щоб вони побачили свої проблеми й мали шлях практики. Якщо ми завжди злитимемося й відчитуватимемо людей, незважаючи на ситуацію чи обставини, це не лише не розв’яже їхніх реальних проблем і труднощів, а й сковуватиме їх і негативно вплине на роботу. Наприклад, коли я побачив, що ефективність Лорни у виконанні обов’язку не покращується, і що вона вже певний час не робить особливих успіхів, я припустив, що вона не вкладає в це душу, і виявив усередині запальність, бажаючи провчити її. Але насправді вона теж хотіла добре виконувати свій обов’язок. Просто в неї був нижчий рівень, і вона не до кінця розуміла принципи, що й призвело до її низької ефективності в роботі. Що їй справді було потрібно, так це більше моєї допомоги. Якби я обтинав і відчитував людей, не зважаючи на обставини, або на рівень і духовний зріст кожної людини, я б не лише не допоміг їм, а міг би скувати їх, через що вони стали б негативно налаштованими, пригніченими й не змогли б належно виконувати свій обов’язок. Хіба це не було б перериванням? Із часом брати й сестри, ймовірно, розпізнали б мене й відкинули б. Це нагадало мені про Вінні. Щоразу, коли вона бачила, що брати й сестри роблять щось не так, як їй хотілося б, або припускаються дрібних помилок у роботі, вона користувалася своїм статусом і відчитувала їх, через що вони почувалися скованими. Тому брати й сестри боялися, коли чули, що вона йде перевіряти їхню роботу. Через своє свавільне обтинання вона серйозно переривала євангельську роботу й заважала їй, що призвело до масових скарг і численних доповідей на неї. Зрештою, церква її відсторонила згідно з принципами. Це показало, що коли людина діє не за істиною і повчає людей за власною волею, це може призвести до дуже серйозних наслідків.
Я знову замислився: чому я мав схильність без розбору відчитувати інших? У чому була першопричина цього? Тож я почав шукати відповідні Божі слова й натрапив на такий уривок: «Зарозумілість – це корінна причина розбещених характерів людини. Що зарозумілішими є люди, то більше їм бракує розуму, і що більше їм бракує розуму, то більш схильні вони чинити опір Богу. Наскільки серйозна ця проблема? Оскільки люди мають зарозумілі характери, то вони не тільки вважають усіх інших нижчими за себе, але, що найгірше, вони навіть Бога мають за ніщо, і в них узагалі немає богобоязливого серця. Незважаючи на те, що люди вірять у Бога та слідують за Ним, вони зовсім не ставляться до Нього як до Бога. Вони завжди вважають, що володіють істиною, і дуже високої думки про себе. Це сутність і корінь зарозумілого характеру, і це походить від сатани. Тому проблема зарозумілості повинна бути вирішена. Вважати всіх інших нижчими за себе – це дрібниця. Ключова проблема полягає в тому, що зарозумілий характер заважає людям коритися Богу, Його володарюванню та Його улаштуванням, а також змушує людей постійно намагатися змагатися з Богом за владу й контролювати інших. Людина такого типу анітрохи не має богобоязливого серця, не кажучи вже про те, щоб любити Бога чи коритися Йому. Люди, які є зарозумілими й пихатими, особливо ті, хто настільки зарозумілий, що втратив розум, не можуть коритися Богу у своїй вірі в Нього, і навіть звеличують себе та свідчать про себе. Такі люди найбільше опираються Богу й абсолютно не мають богобоязливого серця. Якщо люди хочуть почати шанувати Бога, вони мусять спершу позбутися свого гордовитого характеру. Що старанніше ти позбуваєшся свого гордовитого характеру, то більше в тебе буде пошани до Бога, і тільки тоді ти зможеш підкоритися Йому, отримати істину та пізнати Його. Тільки ті, хто здобуває істину, є справжніми людьми» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я усвідомив, що моя схильність відчитувати людей без розбору походила від мого зарозумілого й пихатого характеру. Через цю зарозумілість і пиху я не міг раціонально проаналізувати природу ситуацій, з якими стикався, і не розумів справжнього підґрунтя проблем. Я оцінював людей і події, спираючись на власний досвід та фантіазії, надто довіряв власним судженням, тому без розбору виносив людям вироки й відчитував їх. Розмірковуючи про час, коли я виконував обов’язок лідера, я побачив таке: оскільки я міг бесідувати про істину й розв’язувати деякі проблеми, а сестри, з якими я співпрацював, часто приходили до мене, щоб шукати та обговорювати питання, яких вони не розуміли, я почав відчувати, що моя здатність оцінювати людей і справи краща, ніж в інших. Тож я використав це як ресурс і став зарозумілим. Наприклад, коли Сюзанна повідомила, що є проблеми з тим, як Тіффані виконує свій обов’язок, за нормальних обставин я мав би спершу розібратися й перевірити ситуацію, а потім провести бесіду, щоб розв’язати це відповідно до реальних обставин. Проте я оцінив ситуацію суб’єктивно. Оскільки зазвичай вони не дуже гармонійно співпрацювали й не вміли розмірковувати над собою, коли виникали проблеми, я дійшов висновку, що скарга Сюзанни на Тіффані, мабуть, була викликана її запальністю. Я вирішив, що вона просто присікується, і різко відчитав її, навіть не спробувавши розібратися, хто мав рацію, а хто ні. У результаті Сюзанна стала скованою, і коли пізніше помітила, що Тіффані порушує принципи під час виконання свого обов’язку, вона не наважилася повідомити про це, що призвело до збитків для інтересів церкви. Так само було і з проблемою Лорни: я проаналізував її, спираючись на власний досвід, і подумав, що оскільки я вже давав їй настанови, а вона не зробила жодних успіхів, то, мабуть, вона просто не вкладає душу у свій обов’язок. Через свій зарозумілий характер я ледь не насварив її, що скувало б її та завдало страждань. Це допомогло мені усвідомити, наскільки серйозним був мій зарозумілий характер. Я ставився до людей, спираючись на власні фантазії, і прирівнював власні мірила до істин-принципів, – моя зарозумілість була справді абсурдною! Відтепер, стикаючись із проблемами, я повинен підходити до них із богобоязливим серцем. Мені слід спершу приходити до Бога, більше шукати й ретельно розбиратися в проблемах братів і сестер. Я більше не можу сліпо робити поспішні висновки чи без розбору відчитувати людей через свій зарозумілий характер. Адже це не лише шкодить братам і сестрам, а й перериває роботу церкви та заважає їй, а також ображає Божий характер. Після цього я шукав істину, щоб позбутися цього аспекту свого розбещеного характеру.
У своєму шуканні я прочитав Божі слова: «Божі обранці повинні щонайменше мати совість і розум, а також взаємодіяти, підтримувати зв’язки та працювати разом з іншими згідно з принципами й стандартами, яких Бог вимагає від людей. Це найкращий підхід. Він здатний задовольнити Бога. Отже, яких істин-принципів вимагає Бог? Це здатність розуміти інших, коли вони слабкі й негативно налаштовані, уважно ставитися до їхнього болю та труднощів, а потім розпитувати про це, пропонувати допомогу й підтримку та читати їм Божі слова, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми, даючи їм змогу зрозуміти Божі наміри й перестати бути слабкими, і приводячи їх перед Бога. Хіба цей спосіб практики не узгоджується з принципами? Практика в такий спосіб відповідає істинам-принципам. Само собою зрозуміло, що такі відносини ще більше узгоджуються з істинами-принципами. Коли люди навмисно спричиняють завади й переривання, або навмисно виконують свій обов’язок недбало, якщо ти це бачиш і здатен вказати їм на ці речі, а також покартати їх і допомогти їм відповідно до принципів, тоді це узгоджується з істинами-принципами. Якщо ти закриваєш на це очі або потураєш їхній поведінці й покриваєш їх, і навіть доходиш до того, що говориш йому приємні слова, щоб вихваляти та хвалити його, ці способи взаємодії з людьми, розбір питань та усунення проблем явно суперечать істинам-принципам і не ґрунтуються на словах Божих. Отож ці способи взаємодії з людьми й таке поводження з питаннями є явно неналежними, і це справді нелегко виявити, якщо їх не аналізувати й не розрізняти згідно з Божими словами» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (14)). «Як Бог ставиться до кожної людини? Деякі люди мають незрілий духовний зріст, або вони молоді, або вірять у Бога лише протягом нетривалого часу, або вони не погані за своєю природою-сутністю, не злостиві, але просто трохи необізнані, чи їм не вистачає рівня. Або вони зазнають надто великих сковувань, і їм ще тільки належить зрозуміти істину, ще тільки належить мати життя-входження, тому їм важко втриматися від нерозумних учинків або дурних дій. Але Бог не зациклюється на швидкоплинній дурості людей; Він дивиться лише на їхні серця. Якщо в них є рішучість прагнути до істини, що є правильним, і це є їхньою метою, тоді Бог спостерігає за ними, чекає їх і дає їм час і можливості, які дозволяють їм увійти. Це не той випадок, коли Бог спише їх із рахунку за один-єдиний переступ. Так часто чинять люди, Бог же ніколи так не поводиться з людьми. Якщо Бог не ставиться до людей у такий спосіб, то чому люди так ставляться до інших? Хіба це не свідчить про їхній зіпсований характер? Це якраз і є їхній зіпсований характер. Ти маєш дивитися на те, як Бог ставиться до необізнаних і дурних людей, як Він ставиться до тих, у кого незрілий духовний зріст, як Він ставиться до нормальних виявів розбещеного характеру людства і як Він ставиться до тих, хто злостивий. Бог по-різному ставиться до різних людей, і Він також має різні способи управління різними станами різних людей. Ти мусиш розуміти ці істини. Щойно ти зрозумієш ці істини, ти знатимеш, як переживати на власному досвіді ті чи інші питання та як ставитися до людей відповідно до принципів» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). Прочитавши Божі слова, я усвідомив, що рівень і духовний зріст кожної людини різні, і обставини та середовище, в яких вони перебувають у різний час, також відрізняються. Так само відрізняються їхні стани та труднощі. Хоча всі стикаються з проблемами та відхиленнями під час виконання своїх обов’язків, природа цих проблем різна. Наприклад, тим, хто лише починає практикуватися у виконанні обов’язку, може бути важко через брак фахових навичок. У таких випадках ми маємо з любов’ю пропонувати допомогу та проводити бесіди, скеровуючи їх до розуміння Божих намірів, щоб вони знайшли шлях для практики у виконанні своїх обов’язків. З іншого боку, якщо людина розуміє істину, але не практикує її, постійно ставиться до всього недбало, перериває роботу церкви та заважає їй, тоді вона потребує обтинання. Якщо ж проблема серйозна за своєю природою, можливо, доведеться перепризначити або відсторонити таку людину згідно з принципами. У Божому домі існують принципи щодо ставлення до людей: усе залежить від конкретних обставин, і тут не можна узагальнювати. Однак у моєму ставленні до братів і сестер часто бракувало принципів. Керуючись своїм зарозумілим характером, я свавільно виносив їм вироки та відчитував їх, що було вкрай нерозумно! Коли я розмірковую над ситуацією із сестрою Сюзанною, то розумію, що хоча вона й була упереджена щодо Тіффані, я мав спершу перевірити, чи правдивою була її скарга про те, що Тіффані порушує принципи у своєму обов’язку. Якби я сприйняв цю ситуацію як звичайне присікування, не розібравшись у ній, це не лише не допомогло б Сюзанні, а й завдало б їй шкоди та скувало б її. Так само й із сестрою Лорною: хоча її ефективність у виконанні обов’язку була низькою, мені потрібно було зрозуміти, чи це сталося через її низький рівень, чи через те, що вона була байдужою і ставилася до свого обов’язку недбало. Я повинен був спершу чітко в усьому розібратися, а вже потім діяти згідно з принципами. Коли просто судиш по тому, як усе виглядає на перший погляд, і робиш поспішні висновки, це не лише не допомагає іншим, а й може зробити їх ще більш негативно налаштованими та пасивними. Тепер, коли я зрозумів деякі принципи щодо ставлення до людей, я маю й надалі практикувати ставлення до братів і сестер згідно з Божими словами.
Останнім часом я не зазнавав обтинання, проте розмірковування над падінням Вінні допомогли мені усвідомити власну схильність без розбору відчитувати інших. Я усвідомив, що це відбувалося через те, що мною керував зарозумілий характер. Крім того, я засвоїв принципи ставлення до братів і сестер, і це стало для мене справжнім здобутком. Тепер я бачу, що шукати істину та засвоювати уроки з повсякденних ситуацій справді важливо. Я усвідомив: щоб зрозуміти істину й зростати в житті, необов’язково чекати серйозного обтинання, випробувань або переплавок, аби щось здобути. Головне – почати з людей, справ і речей навколо нас. Незалежно від того, чи ми це бачимо, чи чуємо, чи переживаємо особисто, ми повинні ставитися до цього із серцем, що шукає істину. Тоді ми повинні шукати відповідні Божі слова й учитися оцінювати людей і справи, жити як людина й діяти згідно з істиною. Тільки так наше життя зможе невпинно зростати.
