41. Дізнавшись, що лідерів заарештували й вони стали Юдами
4 липня 2018 року Дін Цзє, лідерку, з якою я співпрацювала, вистежили й заарештували. Коли я почула цю новину, то дуже стривожилася. Методи, якими поліція мучить людей, такі жорстокі, – чи зможе вона їх витримати? До того ж, я часто з нею спілкувалася, тож хіба за мною вже не стежать? Від цих думок мені стало трохи страшно. Через кілька днів я отримала лист із рідного міста. Там ішлося про те, що поліція приходила до мого дому, щоб мене заарештувати, а також наказала селянам пильнувати за мною. Сестру Лі Цін із мого села заарештували, а поліція продовжувала розшукувати двох її доньок. Ця новина була для мене наче ляпас. Поліція всюди арештовувала братів і сестер, а я залишилася без даху над головою. Бачачи масштаб, з яким поліція мобілізувалася для арешту віруючих у Бога, я відчула сильне обурення. Водночас я хвилювалася: якщо за мною вже стежить поліція, то мені тут більше не безпечно. Якщо поліція мене заарештує, хіба мене не катуватимуть? Чи зможу я це витримати? Що більше я думала, то страшніше мені ставало. Наступні кілька днів я провела у стані постійного страху.
Невдовзі я почула, що Дін Цзє не витримала тортур і видала багатьох братів і сестер, а також два будинки, де зберігалися книги з Божими словами. Тоді книги були завчасно перевезені, але сестру із сім’ї, яка їх зберігала, заарештували, а з дому іншої сестри поліція забрала 300 тисяч юанів заощаджень. Дін Цзє навіть особисто приводила поліцію арештовувати братів і сестер. Понад 10 лідерів і дияконів один за одним були заарештовані. Будинки деяких братів і сестер обшукали, і багато хто з них покинув дім і переховувався. Невдовзі заарештували ще одну лідерку, Ся Юй. Не витримавши погроз, залякувань і тортур із боку поліції, та боячись тюремного ув’язнення, вона врешті-решт видала братів і сестер та церковні гроші. Почувши цю новину, я була вражена й не сміла повірити, що це правда. Раніше ці лідерки справді прагнули істини, – як вони могли стати зрадницями? Дін Цзє й Ся Юй вірили в Бога багато років. Вони зреклися своїх сімей, покинули кар’єру й присвятили весь свій час виконанню обов’язків. Хоч би як їхні сім’ї їх переслідували та перешкоджали їм, вони продовжували вірити в Бога, і були здатні терпіти страждання й платити ціну у виконанні своїх обов’язків. Як вони могли так раптово стати Юдами? Я справді цього не розуміла. Вони були лідерками, і їхня бесіда з братами й сестрами зазвичай була досить хорошою. Вони мали б розуміти більше істин і мати більший духовний зріст, ніж брати й сестри, але ж навіть деякі звичайні брати й сестри могли бути непохитними у своєму свідченні. Як вони, будучи лідерками, могли мати навіть менший духовний зріст, ніж звичайні брати й сестри? Як вони могли просто зрадити Бога? Тоді я перевела думки на себе. Щодо зречення та присвяти, я зробила не більше, ніж вони. Вони відмовилися від своєї роботи, батьків і дітей і обрали виконання обов’язків, але під час виконання свого обов’язку мене все ще часто сковували почуття. Навіть вони не змогли вистояти. А якщо мене заарештують і поліція захоче посадити мене до в’язниці, чи зможу я бути непохитною у своєму свідченні? Якщо я зраджу Бога, як вони, бо моя плоть не витримає болю, і я злякаюся в’язниці, хіба не матиму я тоді поганого фіналу й кінцевого місця? Хіба мої роки віри в Бога не виявляться марними? Я не могла не хвилюватися за себе. Я не розуміла, чому церква зазнала такого сильного переслідування, і чому стількох братів і сестер заарештували. Усі величні воїни в моїй уяві зазнали краху. У той період я була дуже зневіреною. Щодня моє обличчя виражало стурбованість, і я тяжко зітхала від розпачу. Коли я читала Божі слова, я не брала їх близько до серця, і не мала жодних сил під час зібрань чи виконання свого обов’язку.
Одна сестра побачила, що я досить зневірена, і нагадала мені: «Ти не можеш і далі бути такою негативно налаштованою. Тобі треба вчитися в братів і сестер, які були непохитними у своєму свідченні, більше читати Божі слова та засвоювати більше уроків». Лише завдяки нагадуванню цієї сестри я усвідомила, наскільки я слабка. Мої брати й сестри пережили переслідування поліції, витримали стільки страждань, і все ж знали, що треба покладатися на Бога й засвоїти уроки. Чому ж я не знала, що потрібно шукати Божий намір? У своєму пошуку я прочитала уривок із Божих слів: «Тож як можна пройти останній відрізок шляху? У дні, коли ти переживаєш поневіряння, ти повинен витримати всі труднощі, і ти мусиш мати рішучу готовність страждати; тільки таким чином ти можеш добре пройти цей відрізок шляху. Невже ти думаєш, що так легко пройти цей відрізок шляху? Тобі слід знати, яку функцію ти повинен виконати; ви повинні підвищити свій рівень і озброїтися достатньою істиною. Це не справа одного-двох днів, і це не так просто, як ти думаєш! Проходження останнього відрізку шляху залежить від того, яку віру та рішучість ти насправді маєш. Можливо, ти не бачиш, як Святий Дух діє в тобі, або, можливо, ти не в змозі відкрити для себе дію Святого Духа в церкві, тому ти песимістично налаштований, розчарований і сповнений відчаю перед дорогою, що чекає попереду. Зокрема, всі великі воїни минулого спотикалися – хіба все це не є для тебе ударом? Як ти повинен на все це дивитися? Ти маєш віру, чи ні? Ти повністю розумієш сьогоднішню роботу, чи ні? Ці речі можуть визначити, чи зможеш ти успішно пройти останній відрізок шляху» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як ти повинен пройти останній відрізок шляху). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що переслідування та поневіряння, яких ми зазнали сьогодні, були уроком, який Бог впорядкував кожному з нас. Останній відрізок цього шляху нелегко пройти, тому ми повинні мати величезну віру та бути озброєними більшою кількістю істин. Я бачила, що багатьох братів і сестер заарештували, величні воїни поруч зі мною зазнали краху, і багато братів і сестер розбіглися хто куди, тому я стала песимістичною й розчарованою та втратила віру. Хіба я не опинилася просто посеред хитрого задуму сатани? Що б не робив Бог, у всьому криється Його кропіткий намір, але я не шукала Божого наміру й жила у власних уявленнях і фантазіях, ставлячись до того, що сталося, з негативом. Це не відповідало Божому наміру! Я помолилася Богові: «Боже, я не розумію, чому церква стикається з такими важкими обставинами, і чому Ти дозволив нам страждати від шалених арештів і переслідувань Комуністичної партії. Боже, будь ласка, спрямуй мене, щоб я зрозуміла Твій намір, і виведи мене з цього стану непорозуміння та зневіри».
У своєму пошуку я прочитала уривок із Божих слів, який мене дуже глибоко зворушив. Всемогутній Бог говорить: «Усе, що робить Бог, справді необхідне та наділене надзвичайною значущістю, бо все, що Він робить над людиною, стосується Його управління та спасіння людства. Природно, що робота, яку Бог виконав над Йовом, така сама, хоча Йов був досконалим і праведним у Божих очах. Інакше кажучи, незалежно від того, що робить Бог і якими засобами, якою ціною та з якою ціллю, мета Його дій незмінна. Його мета полягає в тому, щоб вкласти в людину Божі слова, а також Божі вимоги та наміри щодо людини; інакше кажучи, Його мета – вкласти в людину все те, що Бог вважає позитивними речами, відповідно до Його етапів, даючи людині змогу розуміти Боже серце, а також зрозуміти та усвідомити Божу сутність, і даючи людині можливість коритися Божому володарюванню та розпорядженням, аби вона змогла Бога боятися, а від злого втікати: усе це є одним з аспектів Божої мети в усьому, що Він робить. Інший аспект полягає в тому, що, оскільки сатана є контрастним тлом і знаряддям служби в Божій роботі, людина часто передається сатані; це засіб, який Бог використовує для того, щоб люди побачили в сатанинських спокусах і нападах нечестя, потворність і ницість сатани, так спонукаючи людей зненавидіти сатану та бути здатними пізнавати й розрізняти негативні речі. Цей процес дає їм змогу поступово звільнятися від сатанинського контролю, звинувачень, завад і нападів – доки завдяки Божим словам, знанню Бога, покорі перед Богом, вірі в Нього та своєму страху перед Богом люди не здобудуть цілковиту перемогу над нападами та звинуваченнями сатани; тільки тоді люди будуть повністю визволені з-під влади сатани. Визволення людей означає, що оголошено поразку сатани, що вони більше не їжа в його роті, що сатана більше їх не проковтне, натомість сатана їх облишив. А причина в тому, що такі люди праведні та мають віру в Бога, покору й страх перед Богом, і в тому, що вони повністю порвали із сатаною. Вони осоромлюють сатану, вони роблять сатану боягузом, і вони повністю перемагають сатану. Їхня віра у слідуванні за Богом, покора й страх Божий перемагають сатану та змушують його повністю відступитися від них. Тільки такі люди по-справжньому здобуті Богом, і це кінцева мета Бога в спасінні людини. Щодо всіх, хто слідує за Богом, якщо вони бажають бути спасенними та повністю здобутими Богом, то вони мають зіткнутися зі спокусами й нападами сатани – як великими, так і малими. Ті, хто вийде із цих спокус і нападів та зможе повністю тріумфувати над сатаною, – це люди, які були спасенні» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що Божа робота полягає в тому, щоб спасати людей від гріха та впливу сатани, і зрештою привести їх до Його Царства. Сатана й царі-дияволи із цим не згодні, тому вони шалено арештовують і переслідують Божих обранців, усіляко опираючись Богові та вдаючись до всіх засобів, щоб перешкодити Божій роботі. Вони звинувачують і атакують кожну людину, яка слідує за Богом, намагаючись змусити людей зректися Бога, зрадити Його й бути покараними в пеклі разом із ними. Посеред різноманітних спокус і нападів сатани, ті з Божих обранців, які здатні покладатися на Бога, бути непохитними у своєму свідченні й посоромити сатану, – саме вони можуть бути спасеними. Водночас ті, хто зраджує Бога, іде на компроміс і упокорюється сатані, втрачають Боже спасіння, їх викривають і відсіюють. Коли я зрозуміла цей аспект істини, на серці в мене раптом стало світло та ясно. Зазнати арешту й переслідування від сатанинського режиму – це необхідний процес для досягнення спасіння. Те, що я була боягузливою, наляканою й думала про втечу з таких обставин, було марним. Натомість я мала озброїтися більшою кількістю істин і бути непохитною у своєму свідченні для Бога.
Після цього я прочитала ще інші Божі слова: «У країні великого червоного дракона Я звершив стадію роботи, незбагненну для людських істот, змушуючи їх хитатися на вітрі, і після того багато кого тихо відносить подувом вітру. Поправді, саме цей “тік” Я збираюся розчистити; цього Я прагну, і це також Мій план. Адже багато злих прокралися, поки Я працюю, та Я не поспішаю їх вигнати. Натомість Я їх розвію, коли буде слушний час. Тільки після того Я стану джерелом життя, і тоді ті, хто справді Мене любить, отримають від Мене плід фігового дерева та пахощі лілей. У землі, де тимчасово перебуває сатана, у землі пороху, не залишилося чистого золота, а лише пісок, і тому, стикаючись із цими обставинами, Я вершу цю стадію роботи. Мусиш знати: Я здобуваю не пісок, а чисте, переплавлене золото. Як можуть злі залишатись у Моєму домі? Як Я можу терпіти лисиць, які живуть як паразити в Моєму раї? Усякими способами Я виганяю їх геть. Поки не відкрито Мої наміри, ніхто не знає, що Я зроблю. Я користуюся цією нагодою, щоб вигнати злих, і вони змушені покинути Мою присутність. Так Я вчиняю зі злими, та ще настане день, коли вони Мені послужать» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Гуркіт семи громів: пророкування про те, що Євангеліє Царства пошириться всесвітом). З Божих слів я зрозуміла таке: великий червоний дракон – це знаряддя служби в Божій роботі. Бог використовує арешти й переслідування з боку великого червоного дракона як знаряддя, щоб удосконалювати Божих обранців, водночас викриваючи тих злих людей і маловірів, розподіляючи людей за родом їхнім. Божа робота така всемогутня й мудра! Він використовує шалені переслідування та арешти з боку великого червоного дракона, щоб удосконалювати людей, викривати їх і відсіювати. Пшеницю, кукіль, справжніх віруючих та неправдивих віруючих – усіх їх Він викриває одного за одним посеред цих несприятливих обставин. Ті ж, хто по-справжньому вірить у Бога й любить істину, навіть якщо вони терплять страждання, і навіть якщо вони помруть, усе одно слідуватимуть за Богом до кінця й будуть непохитними у своєму свідченні для Нього. Люди, які не вірять у Бога по-справжньому й не мають людськості, будуть іти на компроміс і упокорюватися сатані в будь-яких ситуаціях. Такі люди – це саме той кукіль, який Бог викриває у Своїй роботі останніх днів. Це ті, хто буде відсіяний. Я згадала одного молодого брата серед тих, кого заарештували. Поліцейські припікали його тіло кінчиком сигарети й вихлюпували на нього чашку за чашкою окропу. Це було неймовірно жахливо, але, пройшовши через усі ті муки, він не зрадив Бога. Він протистояв промиванню мізків із боку поліції й спростовував їхні слова істиною. Він краще сів би до в’язниці, ніж вимовив би хоч одне слово зречення чи зради Бога. Була також одна сестра, з якої зняли одяг, і поліцейські били її електрошокерами в темній кімнаті до такого стану, коли здавалося, що краще померти, ніж жити, але вона краще померла б, аніж зрадила Бога. Після арешту багато братів і сестер радше померли б, ніж зрадили Бога. Вони дали гучне свідчення для Бога й посоромили сатану. Хоча їх і заарештовували та вони зазнавали переслідувань, а їхня плоть витримувала певні страждання, їхня віра була вдосконалена після того, як вони побачили Божі вчинки. Я побачила, що Божа мудрість виявлялася через хитрий задум сатани. Великий червоний дракон використовував усілякі методи, щоб переслідувати віруючих у Бога, у марній спробі змусити людей зрадити й зректися Його, але Бог використав таке середовище, щоб удосконалити групу людей, аби вони стали переможцями, добрими воїнами Царства, і водночас викрити та відсіяти тих маловірів і злих людей, які шукають того, щоб насититися з хлібів. Я подумала про те, що до того, як Дін Цзє та Ся Юй заарештували, вони могли зрікатися всього й присвячувати себе, раз у раз повторюючи, що потрібно бути непохитним у своєму свідченні для Бога. Зовні вони здавалися людьми, які щиро вірили в Бога, але щойно зіткнулися з арештом і тортурами, вони захистили власні життя й зрадили Бога, видали братів і сестер, і навіть стали поплічниками Комуністичної партії. Вони були саме тими злими людьми, яких Бог викрив. Раніше, якби хтось сказав, що вони злі люди й зрадять Бога, я б нізащо в це не повірила. Але коли розкрилися факти, я чітко побачила їхню природу-сутність. Те, про що вони зазвичай говорили, було лише словами й доктринами, порожніми теоріями. Я знову подумала про себе. У минулому я дала обітницю Богові, що хоч би якими несприятливими були обставини, я завжди наполегливо виконуватиму свій обов’язок і задовольнятиму Його, і я вважала, що маю великий духовний зріст. Але зіткнувшись із небезпекою та поневіряннями, я жила в стані жаху та страху й утратила віру, і саме тоді я нарешті усвідомила, що мій духовний зріст був жалюгідно малим.
Пізніше я згадала про те, як зазнали невдачі Дін Цзє та Ся Юй. Я зрозуміла, що мушу засвоїти урок з їхньої невдачі. Чому те, що вони стали Юдами й зрадили Бога, здавалося мені таким несподіваним і важким для прийняття? Ретельно обміркувавши це, я побачила, що мала хибний погляд. Я вважала, що оскільки вони були лідерками, вони зреклися своїх сімей і залишили кар’єру, щоб виконувати свої обов’язки, і їхні бесіди зазвичай були дуже хорошими, тому вони, безумовно, розуміють істину й мають реальність, їхній духовний зріст більший, ніж у братів і сестер, і вони так легко не зрадять Бога. Я побачила, що мої критерії оцінки цих людей були неправильними. Я прочитала уривок із Божих слів: «Коли брати й сестри обирають когось лідером або дім Божий просуває людину для виконання певної роботи чи обов’язку, це не означає, що така людина має особливий статус чи позицію, або що істини, які вона розуміє, глибші й численніші, ніж в інших людей, – і це тим більше не означає, що така людина здатна коритися Богові й не зрадить Його. Безумовно, це також не означає, що така людина знає Бога й боїться Бога. Насправді вона нічого цього не набула. Підвищення й зрощування – це просто підвищення й зрощування в прямому розумінні, і вони не рівноцінні тому, що завчасно призначено Богом та що Він вважає достойним. Просування та зрощування означають лише те, що людину просунули й вона чекає на зрощування. А кінцевий результат цього зрощування залежить від того, чи прагне людина істини й чи здатна вона обрати шлях прагнення до істини. Тож коли когось у церкві просувають і зрощують, щоб він став лідером, то його просто просувають і зрощують у прямому сенсі; це не означає, що така людина вже відповідає стандартам і компетентна як лідер, що вона вже здатна взяти на себе лідерську роботу й може виконувати реальну роботу, – це не так» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). З Божих слів я усвідомила ось що: коли когось обирають лідером, це лише можливість для підготовки. Це зовсім не означає, що вони розуміють істину й мають реальність. Щобільше, чи зможуть вони врешті-решт бути непохитними, визначається їхньою природою-сутністю та шляхом, яким вони йдуть. Це не має нічого спільного з тим, чи є вони лідерами. Хоч би яким високим був чийсь статус, хоч би як сильно здавалося, що вони зрікаються й присвячують себе, і хоч би якими сповненими ентузіазму й здатними терпіти страждання вони були, якщо тоді, коли з ними щось трапляється, вони лише захищають свої особисті інтереси, не мають у своєму серці місця для Бога й можуть зрадити Бога в будь-який час чи в будь-якому місці, це означає, що вони не мають істини-реальності. Раніше я вірила, що якщо лідери й працівники знають, як бесідувати з іншими, це свідчить про те, що вони розуміють Божі наміри та Його вимоги, що їхній духовний зріст більший, ніж у братів і сестер, і що вони можуть бути непохитними перед обличчям випробувань. Усе це було моїми уявленнями та фантазіями. Тепер я зрозуміла, що те, чи має людина істину-реальність, здебільшого залежить від того, чи живе вона тим знанням, яким ділиться в бесідах. Хоч би якими гарними були слова, що злітають з їхніх вуст, якщо вони не можуть жити ними, тоді те, про що вони бесідують, – це лише доктрини. Вони непрактичні, і вони не розуміють істину по-справжньому. Мати статус не означає мати істину-реальність, а бути лідером і мати статус не означає, що людина після цього здатна пізнати Бога й коритися Йому, а тим більше любити Бога й мати людськість. Оцінюючи людину, не слід дивитися на те, наскільки високим чи низьким є її статус, потрібно дивитися на те, чим вона насправді живе. Якщо ця людина здатна коритися, бути вірною Богові й по-справжньому пізнати Бога, коли з нею щось трапляється, і якщо вона здатна віддати своє життя й задовольнити Бога у вирішальний момент, це означає, що вона має істину-реальність. Дін Цзє та Ся Юй зовні здавалися здатними зрікатися й присвячувати себе, але зіткнувшись із небезпекою, вони думали лише про власні інтереси й дбали лише про власну безпеку, і не змогли бути вірними Богові та захистити інтереси Божого дому. Вони зовсім не були тими людьми, які по-справжньому прагнули істини. Те, що вони могли зрікатися й присвячувати себе, терпіти страждання й платити ціну, було лише тому, що ними керував їхній намір отримати благословення, – вони хотіли здобути вигоду від Бога. Щойно вони стикалися з обставинами, які зачіпали їхні особисті інтереси, вони були здатні покинути Бога без найменших вагань. Вони зовсім не були людьми, які по-справжньому вірили в Бога. Їхнє зречення та присвята робилися не щиро, – радше, вони укладали угоду з Богом. Крім того, була ще одна причина, через яку вони зрадили Бога: вони надто цінували свою плоть, не хотіли терпіти страждання через ув’язнення й боялися смерті. Тож вони стали Юдами. Усвідомивши причину їхньої невдачі, я подумала про те, що теж була боягузливою й також боялася, що одного дня мене заарештують, я не витримаю тортур і зраджу Бога. Тож я мовчки помолилася Богові: «Боже, будь ласка, спрямуй мене до істин, якими я повинна озброїтися, щоб не зрадити Тебе».
У своєму пошуку я прочитала цей уривок із Божих слів: «Стається щось, що вимагає від тебе пережити труднощі, і в цей час ти повинен зрозуміти, якими є Божі наміри і як ти повинен дбати про Його наміри. Тобі не можна догоджати собі: спершу відмовся від самого себе. Немає нічого жалюгіднішого за плоть. Ти мусиш прагнути догодити Богу, і ти мусиш виконати свій обов’язок. З такими думками Бог принесе тобі особливе просвітлення у цьому питанні, і твоє серце також знайде розраду. Чи то велика справа, чи маленька, коли щось із тобою стається, ти мусиш передусім відмовитися від самого себе й поставитися до плоті, як до найнікчемнішої з-поміж усіх речей. Чим більше ти догоджаєш плоті, тим більше вільностей вона собі дозволяє; якщо ти задовольниш її цього разу, наступного разу вона проситиме більшого. Поки це триває, люди починають любити плоть дедалі більше. Плоть завжди має екстравагантні бажання; вона завжди просить, аби ти догоджав їй і тішив зсередини, чи то в тому, що ти їси, що вдягаєш, чи то в тому, як втрачаєш самовладання або потураєш своїм слабкостям і лінощам… Чим більше ти догоджаєш плоті, тим більшими стають її бажання і тим поблажливішою стає плоть, доки не дійде до того, коли плоть людська зачаїть ще глибші уявлення і збунтується проти Бога, звеличить себе і засумнівається у Божій роботі. Чим більше ти догоджаєш плоті, тим сильнішими стають її слабкості; ти завжди відчуватимеш, що ніхто не є уважним до твоїх слабкостей, ти повсякчас вважатимеш, що Бог надто далеко зайшов, і ти казатимеш: “Як може Бог бути настільки суворим? Чому Він не дасть людям передиху?”. Коли люди догоджають плоті і надто плекають її, вони занапащають себе» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). З Божих слів я зрозуміла, що плоть належить сатані. Ми були надто глибоко розбещені сатаною, і всі живемо за сатанинською отрутою «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Живучи так, людина зважає лише на себе, і в усьому, що б вона не робила, насамперед думає про власні інтереси. Щоб її плоть не терпіла страждань, вона може робити речі, які порушують її власне сумління та йдуть всупереч людськості. Наприклад, коли людей арештовувала Комуністична партія, і вони стикалися з усілякими тортурами та ув’язненням, якщо вони постійно думали про те, щоб їхня плоть менше страждала, або про те, щоб їх не били й не посадили до в’язниці, вони були здатні продати своїх братів і сестер та зрадити Бога. Зрештою, їхні плотські інтереси були задоволені, але їхнє життя було зруйноване, вони назавжди втратили Боже спасіння й упали б у пекло разом із сатаною, аби їх покарали. Розмірковуючи над собою, я усвідомила, що надто цінувала свою плоть, завжди бажала вірити в Бога в комфорті й не бажала, щоб моя плоть терпіла хоч якісь страждання. Коли обставини були комфортними, я ще могла виконувати свій обов’язок, але зіткнувшись з арештами й переслідуваннями, я стала боягузливою та наляканою, боячись, що мене заарештують, катуватимуть і посадять до в’язниці. Я щодня жила в жаху. Сатана використовував мою прихильність до власної плоті та моє небажання терпіти страждання, щоб змусити мене зрадити Бога. Я згадала Господа Ісуса, який явився й працював під час Свого втілення. Коли Він знав, що Його розіпнуть, хоча в той час Він відчував біль і був слабким, Він усе ж зміг скоритися Божій волі, витримати всілякі приниження, біль, глузування та наклепи, витерпіти бичування, одягнути терновий вінець, крок за кроком іти до місця Свого розп’яття і, зрештою, бути прибитим до хреста. Коли Бог став плоттю вдруге, Він зіткнувся з усіма можливими видами розшуків і переслідувань з боку Комуністичної партії, але навіть у таких обставинах Він усе одно висловлював істину та виконував роботу спасіння людства. Щоб спасти людство, Бог витерпів усі ці страждання без жодного слова скарги. Божа любов до людства така велика! Тим часом я вірила в Бога заради того, щоб бути спасеною, і коли мені доводилося трохи постраждати, я звинувачувала Бога та неправильно Його розуміла. Я була справді надто егоїстичною, ницою й позбавленою людськості!
Пізніше я знайшла шлях практики в Божих словах. Всемогутній Бог говорить: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра. Яким би не був твій фактичний духовний зріст, ти перш за все мусиш мати цю рішучість страждати та істинну віру, а також ти мусиш мати рішучість повстати проти плоті. Ти повинен бути готовим особисто постраждати та пережити втрату своїх особистих інтересів, щоб задовольнити Божі наміри. Ти також мусиш бути здатним відчувати в серці каяття щодо себе: раніше ти не міг задовольнити Бога, а тепер можеш розкаюватися. Тобі не має нічого бракувати в жодному з цих аспектів: саме через ці речі Бог тебе вдосконалить. Якщо ти не можеш задовольнити ці критерії, то ти не можеш бути вдосконаленим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла ось що: те, що Бог робить в останні дні, – це робота суду й очищення людини. Він використовує різноманітні нестерпні обставини, щоб випробовувати й переплавляти нас, щоб ми здобули знання про наші розбещені характери та наші неправильні наміри, аби врешті-решт ми змогли повстати проти своєї плоті, відпустити свої надмірні бажання, коритися Богові, хоч би що Він робив, і були готові терпіти плотські труднощі та обирати догодити Богу, – лише такі люди можуть бути вдосконалені Ним. Бог використовує різноманітні нестерпні обставини, щоб переплавити волю людини терпіти страждання й вдосконалити людську віру, любов та справжню покору Богові. Люди не можуть здобути такі істини-реальності в комфортних обставинах. Це так само, як те, що, переживши цього разу обставини арештів і переслідувань із боку Комуністичної партії, я чітко побачила свій справжній духовний зріст. Я побачила, що не маю віри в Бога, а також здобула певне знання про свій егоїстичний та ниций розбещений характер. Я зрозуміла, що Бог використав шалені арешти й переслідування з боку Комуністичної партії, щоб удосконалити групу людей, аби вони стали переможцями, а також використав це, щоб викрити й відсіяти маловірів та злих людей. Я побачила, що Божа мудрість виявлялася через хитрий задум сатани. Це ті істини, яких я не здобула б у комфортних обставинах.
Завдяки цьому досвіду я чіткіше побачила нечестиву природу опору Комуністичної партії Богові. У моєму серці з’явилася ненависть до неї, і я стала ще більш рішучою слідувати за Богом. Я також хотіла добре виконувати свій обов’язок, щоб посоромити сатану. Я згадала слова пісні «Слідуючи за Христом, я ніколи не поверну назад, навіть до смерті»: «Сатана, великий червоний дракон, шалено пригнічує й заарештовує Божих обранців. Ті, хто слідує за Христом, ризикують життям, щоб виконувати свої обов’язки. Колись мене можуть заарештувати й переслідувати за свідчення про Бога. У своєму серці я чітко розумію, що це переслідування заради праведності. Можливо, моє життя зникне, як швидкоплинний феєрверк. У цьому житті слідування за Христом і свідчення про Нього сповнює моє серце гордістю. Навіть якщо я не зможу побачити безпрецедентне видовище поширення Царства, я не матиму жалю чи нарікань і висловлю свої найкращі побажання. Навіть якщо я не зможу побачити день, коли здійсниться Царство, сьогодні мені достатньо того, що я можу свідчити, щоб принизити сатану» (Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень). Тихо співаючи цю пісню, я плакала від розчулення й була сповнена рішучості слідувати за Богом до самого кінця.
