37. Чи відповідає істині думка: «Якщо не за заслуги, то слід віддати належне хоча б за важку працю»?
На початку серпня 2022 року, після одного з наших зібрань, сестра Ван Цзін сказала: «Чжан Мінь ізолювали вдома для розмірковування». Почувши це, я запитала: «А що сталося?». Ван Цзін відповіла: «Коли брати й сестри вказували на проблеми, що виникали в її обов’язку, Чжан Мінь завжди відмовлялася це приймати й навіть сперечалась і виправдовувалась. Вона влаштовувала істерики, плакала, галасувала й навіть зганяла злість на своєму обов’язку. Через це робота не могла нормально просуватися, що спричинило переривання й завади в церковному житті. Якщо вона не буде розмірковувати й намагатися пізнати себе, а й далі виправдовуватиметься, її можуть вичистити». Але, почувши це, я дуже здивувалась. Я подумала про те, що за багато років віри в Бога Чжан Мінь завжди зрікалася всього та присвячувала себе Йому, а поливаючи новонавернених, вона була люблячою й привітною. Хоч би як пізно це було, коли в новонаверненого виникала проблема, вона робила все можливе, щоб провести бесіду та розв’язати її, і ніколи не кидала обов’язку, навіть через сімейні справи. Тож навіть якщо зараз вона не приймала істину, можливо, вона просто ще її не усвідомила. Якби вона поступово спробувала подумати, порозмірковувати та усвідомити це, хіба цього не було б достатньо? Вона не заслуговувала на те, щоб її вичистили. Якщо вже таку людину вичищають, то, враховуючи, що я зрікалася меншого й присвячувала себе не так завзято, хіба мене також зрештою не відсіють? У той час, щоразу, коли я про це думала, я впадала в досить негативний стан і мені бракувало сил під час виконання обов’язку.
Пізніше, на одному зібранні, лідерка нашої церкви Ван Юй прийшла перевірити матеріали для вичищання Чжан Мінь, і я висловила свої уявлення й збентеження, сказавши: «Чжан Мінь покинула сім’ю й кар’єру, багато років виконуючи свій обов’язок. Якщо не за заслуги, то їй слід віддати належне хоча б за важку працю. За що її вичищають? Якщо вона не може досягти спасіння, так виконуючи обов’язок, то хіба мене теж не відсіють? Адже я страждаю й плачу ціну набагато менше». Побачивши, що в мене виникли уявлення, Ван Юй терпляче провела зі мною бесіду, сказавши: «Ти бачиш лише те, як Чжан Мінь діє на поверхні. Ти не бачиш, яким завжди було її ставлення до істини. Згідно з оцінкою братів і сестер, коли з Чжан Мінь щось траплялося, вона ніколи нічого не приймала від Бога й завжди занадто багато домислювала щодо людей і речей. Брати й сестри багато разів проводили з нею бесіди та допомагали їй, але вона анітрохи не приймала істину, сперечаючись і виправдовуючи себе, і навіть зганяла злість на обов’язку». Лідерка навела приклад, сказавши: «Одного разу куратор вказав на одну з проблем Чжан Мінь у поливі новонавернених. Чжан Мінь не прийняла цього, вирішивши, що куратор навмисно до неї чіпляється. Вона розлютилася й сказала: “Я більше не можу виконувати цей обов’язок. Знайдіть когось іншого!”. А потім вийшла геть у сльозах». Лідерка сказала, що Чжан Мінь постійно так поводилася, і щоразу, коли щось зачіпало її гордість і статус, вона влаштовувала істерику, і ніхто не міг її спинити. Навіть куратор відчував скутість через неї. Така її поведінка серйозно заважала церковному життю та впливала на роботу з поливу. Хоча всі ці роки віри в Бога Чжан Мінь виконувала свій обов’язок, вона зовсім не прагнула істини, а коли з нею щось траплялося, вона ніколи не приймала цього від Бога, не розмірковувала над собою й не виносила нових уроків, що означало, що вона маловірка. Потім Ван Юй прочитала уривок із Божих слів: «Стандарт, за яким люди міряють інших людей, заснований на їхній поведінці; чия поведінка добра, ті праведні, а чия поведінка мерзенна, ті злі. Стандарт, за яким Бог міряє людей, заснований на тому, чи кориться Йому їхня сутність; хто кориться Богу, той праведний, а хто не кориться, той ворог і зла людина, незалежно від того, чи добра в нього поведінка, чи лиха, чи правильно він говорить, чи неправильно» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Після цього вона провела бесіду й сказала: «Люди судять інших за їхньою зовнішністю. Якщо чиясь поведінка здається хорошою, то це хороша людина, а якщо поганою – то зла. Бог дивиться на людей на основі їхньої природи-сутності та їхнього ставлення до істини. Він дивиться на те, чи здатні люди коритися Йому й істині, а не на те, скількох речей вони зрікаються, скільки страждають чи працюють на позір». Завдяки цій бесіді я усвідомила: я жаліла Чжан Мінь після її вичищання лише тому, що дивилася на її зовнішність. Я бачила, що вона була здатна покинути сім’ю й кар’єру, терпіти страждання та платити ціну, і що коли в новонавернених виникали проблеми, вона не шкодувала часу на бесіди з ними, тому я вважала її тією, хто прагне істини. Проте я не дивилася, чи здатна вона прийняти істину або скоритися їй, коли з нею щось траплялося, і якими були результати виконання її обов’язку. Я думала, що вимоги Божого дому до неї були занадто суворими, і що її не варто було вичищати. Виявилося, що я не вміла бачити суті людей і речей, що я була невігласкою.
Пізніше, коли я була на зібранні в малій групі, я помітила, що щодо вичищання Чжан Мінь деякі брати й сестри також поділяли погляд: «Якщо не за заслуги, то слід віддати належне хоча б за важку працю». Щоб розв’язати цю проблему, я знайшла кілька уривків із Божих слів для читання. Всемогутній Бог говорить: «Павло не шукав істину. Він вірив у Бога лише тому, що прагнув мати майбутнє та місце призначення для своєї плоті. Він прагнув лише здобути нагороди та вінок. Бог промовив стільки слів, стільки дисциплінував, просвіщав й освітлював його, проте він не послухався Бога й не прийняв істину. Він завжди не слухався Бога та чинив Йому опір і врешті-решт став антихристом, був засуджений і покараний. Павло служить прикладом того, чого робити не слід. … Згідно з людськими переконаннями й вигадками люди думають: “Бог не мав так повестися з Павлом. Павло стільки всього зробив і так багато страждав. До того ж, він був надзвичайно відданий Богові. Чому Бог так із ним повівся?”. Хіба правильно людям так казати? Чи відповідає це істині? У який спосіб Павло був таким вірним або відданим Богові? Хіба вони не перекручують істину? Павло був вірним і відданим отриманню благословень для себе. Хіба це вірність Богу? Коли люди не розуміють істини, не можуть ясно побачити сутність проблеми й говорять наосліп, спираючись на свої емоції, хіба не бунтують вони проти Бога й не чинять Йому опір? Не дивно, що всі обожнюють Павла! Ті, хто від сатани, завжди обожнюють сатану й навіть говорять за нього, спираючись на свої емоції. Це означає, що хоча людям може здаватися, що вони відокремилися від сатани, вони залишаються з ним пов’язаними. Насправді, коли люди говорять за сатану, вони також говорять за себе. Люди симпатизують Павлу, тому що вони схожі на нього та йдуть тим самим шляхом, що й він. Згідно з людською розсудливістю, Бог не повинен був так поводитися з Павлом, але те, що Він зробив, було повною протилежністю здоровому глузду людини. Це праведний характер Божий, і це істина. Якщо людина говорить згідно з людською розсудливістю, вона може сказати: “Навіть якщо Павло не досягнув багато чого, він доклав чимало праці й зусиль. Його слід було б пощадити вже з огляду на те, скільки років він страждав. Навіть якщо він був просто прислужником, це було б добре. Його не слід було карати або запроторювати до пекла”. Це міркування та емоції людини – це не є істиною. У чому полягає найпрекрасніша риса Бога? У тому, що Він не має людської розсудливості. Усе, що Він робить, відповідає істині та Його сутності. Він виявляє праведний характер. Бог не зважає ані на твої суб’єктивні бажання, ані на об’єктивні факти того, що ти зробив. Бог визначає, якою ти є людиною, з огляду на те, що ти робиш, що ти виявляєш і яким шляхом ти йдеш, а потім набуває відповідного ставлення до тебе. Ось як прийшов кінець Павлу. Розглядаючи справу Павла, здається, ніби Бог був позбавлений любові. Петро й Павло обидва були створеними істотами, але хвалячи й благословляючи Петра, Бог водночас викрив, розітнув, судив і засудив Павла. Ти не можеш побачити Божу любов у тому, як Він вирішив долю Павла. Отже, з огляду на те, що сталося з Павлом, чи можеш ти сказати, що Бог не любить? Ні, не можеш, адже Бог багато разів дисциплінував його, освітлював, давав йому багато можливостей покаятися, але Павло вперто відмовлявся й ішов шляхом опору Богові. Тож урешті-решт Бог засудив і покарав його» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише зрозумівши істину, можна пізнати Божі діла). «Деякі люди в кінцевому підсумку скажуть: “Я зробив так багато роботи для Тебе, і хоча я, можливо, і не маю жодних видатних досягнень, все-таки я був старанним у своїх зусиллях. Хіба ти не можеш просто пустити мене на небеса, щоб я куштував плід життя?”. Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто брудний, не дозволяється входити в Царство, тим, хто брудний, не дозволяється осквернити святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще страшенно брудний, тоді для закону Небес буде недопустимо, що ти бажаєш увійти в Моє Царство! Від створення світу й до сьогоднішнього дня Я ніколи не пропонував такого легкого доступу в Моє Царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити! Ти мусиш прагнути до життя. Сьогодні ті, кого буде вдосконалено, відносяться до того ж типу людей, що й Петро: це ті, хто прагне до змін у своєму власному характері і хто готовий свідчити про Бога й виконувати свій обов’язок як створена істота. Тільки таких людей буде вдосконалено. Якщо ти сподіваєшся тільки на нагороди й не прагнеш змінити своє власне життя-характер, усі твої зусилля будуть марними – це непорушна істина!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). «Я визначаю місце призначення кожної людини не за віком, старшинством чи обсягом страждань, і тим паче не за тим, наскільки вона жалюгідна, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього. Ви мусите розуміти, що всі, хто не слідує волі Бога, будуть покарані без жодного винятку. Це те, чого не може змінити жодна людина» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Зі слів Бога я побачила, що Божий характер праведний і святий. Фінал людини та те, чи буде вона спасенна, не залежать від того, скільки роботи вона нібито виконує, або від скількох речей зрікається та як присвячує себе на позір. Важливо те, чи прагне ця людина істини та чи змінила вона своє життя-характер. Якщо вона зосереджується лише на важкій праці й не прагне змінити своє життя-характер, то врешті-решт не зможе бути непохитною, і рано чи пізно її відсіють. Це як Павло в період Благодаті. Він працював багато років, витерпів багато страждань, здобув чимало людей, проповідуючи Євангеліє, і заснував багато церков, але він присвячував себе виключно заради отримання нагород і вінця, а його наміром було укладати угоди з Богом. Щобільше, природа Павла була вкрай зарозумілою й пихатою, він ні на кого не зважав і навіть свідчив, що живе так, як Христос. Павло йшов шляхом антихриста, опираючись Богу, і зрештою він образив Божий характер і зазнав Божого покарання. Усвідомивши це, я почала чіткіше бачити проблему Чжан Мінь. У минулому я вважала, що Чжан Мінь важко працювала, покинула сім’ю й кар’єру, щоб виконувати свій обов’язок, і що як не за заслуги, то їй слід віддати належне за її важку працю або принаймні за її втому, і що їй слід дати ще один шанс на покаяння. Тепер, дивлячись на її постійні прояви, я побачила, що вона анітрохи не приймала істину та відчувала до неї відразу, і щоразу, коли з нею щось траплялося, якщо це зачіпало її гордість і статус, вона влаштовувала через це істерику. Вона не лише не приймала вказівок і допомоги від братів і сестер, а ще й безпідставно скандалила, лаялася, верзла нісенітниці та зганяла злість на своєму обов’язку. Вона зовсім не була схожа на людину, яка вірить у Бога. Коли брати й сестри розвінчували її та вказували на її проблеми, вона вважала, що вони навмисно її ганьблять. А часом вона почувалася скривдженою й ігнорувала лідерку, через що та не могла впроваджувати роботу. Перебуваючи в церкві, вона створювала завади братам і сестрам та роботі, і можна сказати, що шкоди від неї було більше, ніж користі. Те, що церква її вичистила, повністю виявило Божу праведність. Однак я не судила про цю проблему на основі істини-принципів. Почувши про її вичищання, я неправильно зрозуміла Бога й стала на захист Чжан Мінь. Я побачила, що не маю істини й не вмію розпізнавати людей, і що я можу в будь-який момент опиратися Богу.
Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Люди, які нерозумні й свідомо створюють проблеми, зазвичай можуть не вчиняти значних підступних чи лихих учинків, але щойно зачіпаються їхні інтереси, репутація чи гідність, вони негайно вибухають гнівом, влаштовують істерики, поводяться непокірно й навіть погрожують самогубством. Скажіть Мені, якщо така абсурдна й нерозумно груба людина з’являється в сім’ї, хіба не страждатиме вся сім’я? Дім тоді буде охоплений безладом, сповнений криків і голосінь, що зробить життя нестерпним. У деяких церквах є такі люди; хоча це може бути непомітно, коли все нормально, ніколи не знаєш, коли в них може статися спалах і вони себе виявлять. Основні прояви таких людей включають істерики, виголошення облудних аргументів і публічну лайку, серед іншого. Навіть якщо така поведінка трапляється лише раз на місяць або раз на пів року, вона завдає великого горя й труднощів, спричиняючи різного ступеня завади в церковному житті більшості людей. Якщо справді підтверджено, що хтось належить до цієї категорії, з ним слід негайно розібратися й вичистити з церкви. Дехто може сказати: “Ці люди не роблять нічого злого. Їх не можна вважати злими людьми; ми повинні бути до них толерантними й терплячими”. Скажіть Мені, чи можна не розбиратися з такими людьми? (Ні, не можна.) Чому ні? (Тому що їхні дії завдають значних клопотів і прикрощів більшості людей, а також спричиняють завади в церковному житті.) Виходячи з цього результату, зрозуміло, що ті, хто заважає церковному житті, навіть якщо вони не злі люди чи антихристи, не повинні залишатися в церкві. Це тому, що такі люди не люблять істину, а гидують нею, і незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога чи скільки проповідей чують, вони не приймуть істину. Щойно вони роблять щось погане і їх обтинають, вони влаштовують істерики й говорять нісенітниці. Навіть коли хтось бесідує з ними про істину, вони її не приймають. Ніхто не може їх урезонити. Навіть коли Я бесідую з ними про істину, вони можуть зовні мовчати, але внутрішньо її не приймають. Зіткнувшись із реальними ситуаціями, вони все одно діють так, як завжди. Вони не слухають Моїх слів, тому ваші поради вони приймуть ще менше. Хоча ці люди можуть не вчиняти великого зла, вони анітрохи не приймають істину. Дивлячись на їхню природу-сутність, очевидно, що їм не тільки бракує совісті й розуму, але вони також нерозумні, свідомо створюють проблеми й не піддаються розуму. Чи можуть такі люди досягти Божого спасіння? Абсолютно ні! Ті, хто зовсім не приймає істину, – маловіри, вони слуги сатани. Коли щось іде не так, як вони хочуть, вони влаштовують істерики, наполегливо виголошують облудні аргументи й не слухають істини, як би про неї не бесідували. Такі люди нерозумні й свідомо створюють проблеми, вони чистісінькі дияволи та злі духи; вони гірші за звірів! Вони психічнохворі з нездоровим розумом і ніколи не здатні на справжнє покаяння. Що довше вони залишаються в церкві, то більше в них уявлень про Бога, то більше нерозумних вимог вони висувають до Божого дому, і то більші завади й шкоду вони завдають церковному життю. Це впливає на життя-входження Божих обранців і на нормальний хід церковної роботи. Їхня шкода роботі церкви не менша, ніж шкода від злих людей; їх слід вичистити з церкви якомога раніше. Деякі люди кажуть: “Хіба вони не просто трохи непокірні? Вони не доходять до того, щоб бути злими, тож чи не краще ставитися до них із любов’ю? Якщо ми їх залишимо, можливо, вони зможуть змінитися й будуть спасенні”. Я кажу вам: це неможливо! Тут немає ніякого “можливо” – ці люди абсолютно не можуть бути спасенні. Це тому, що вони не можуть зрозуміти істину, а тим більше прийняти її; їм бракує совісті й розуму, їхні розумові процеси ненормальні, і їм навіть бракує найелементарнішого здорового глузду, необхідного для того, щоб належно поводитися. Це люди з нездоровим розумом. Бог абсолютно не спасає таких людей» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (26)). Із Божих слів я зрозуміла, що хоча люди, які безпідставно створюють проблеми, не роблять нічого надто злого, та щоразу, коли щось зачіпає їхні власні інтереси, вони влаштовують істерики та вдаються до облудних міркувань. Хоч би як з ними бесідували про істину, вони її не приймають і серйозно заважають церковному життю. Крім того, такі люди, що безпідставно створюють проблеми, не мають совісті та розуму нормальної людськості, і скільки б років вони не вірили в Бога, вони не здатні зрозуміти жодної краплі істини. Бог не спасає таких людей. Чжан Мінь була саме такою людиною. Щойно щось зачіпало її інтереси, вона здіймала галас і влаштовувала величезну істерику, перетворюючи цілком нормальне зібрання на суцільний хаос. Через це інші не могли заспокоїтися й бесідувати про Божі слова. З такими людьми потрібно своєчасно розбиратися, щоб захистити церковне життя. Насправді, люди, які мають хоч трохи совісті та розуму, усвідомлюють, що вичищання – це не випадковість, і вони заспокоять свої серця, щоб належним чином порозмірковувати над собою й винести з цього уроки. Навіть якщо на той час вони цього не розуміють, то принаймні не будуть поширювати свої уявлення й виплескувати свої емоції. Такі люди мають трохи богобоязливе серце й усе ще мають шанс покаятися. Але коли це трапилося з Чжан Мінь, вона не шукала істини й не розмірковувала над собою, а натомість була сповнена уявлень і непорозумінь щодо Бога, засуджуючи Його як неправедного, і навіть питала, чому Він дає шанс іншим, але не їй. Після вичищання вона й далі не розмірковувала над собою, сперечалася й виступала проти Бога, виплескуючи своє невдоволення та обурення, а також поширюючи свої уявлення та вводячи людей в оману. Оскільки вона не мала ані найменшої готовності покаятися, її вичищання було цілком Божою праведністю!
Із цього досвіду я зрозуміла, наскільки важливо розпізнавати сутність людей на основі Божих слів. Твердження «Якщо не за заслуги, то слід віддати належне хоча б за важку працю» було облудою й зовсім не відповідало істині. Ті, хто не вміє розпізнавати інших на основі Божих слів, будуть введені в оману й навіть вважатимуть маловірів і злих людей своїми братами та сестрами та ставатимуть на їх захист. Тільки погляд на людей і речі згідно з Божими словами є точним. Мені більше не було шкода Чжан Мінь через те, що її вичистили, і я також стала більш пильною до себе, щоб переконатися: коли я зазнаватиму обтинання або суду й кари, то зможу шукати істину, розмірковувати над собою й вірити, що все, що робить Бог – праведне. Те, що я змогла отримати певні здобутки – це результат, досягнутий Божими словами.
